Сучасні теорії поведінки споживача

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Споживач - один з головних суб'єктів ринкової економіки, на якого орієнтується виробник та ринок в цілому. Головною метою буд-якого ринку є задоволення потреб споживача, але для того, щоб задовільнити потреби споживача потрібно мати уявлення про те, що йому потрібно у даний момент часу або у найближчому майбутньому, яким чином споживач обирає те чи інше благо, чому саме це благо задовольняє його потреби і як він буде поводити себе в умовах ринкової економіки, при зміні ціни, його доходу та інших факторів, що впливають на його вибір. Якщо знайти відповідь на ці питання, то можна буде з легкістью прогнозувати поведінку споживача, та підлаштовуватись під його потреби!

Саме тому тема "Сучасні теорії поведінки споживача" є досить актуальною, адже без вміння своєчасно підлаштовуватись під поведінку споживача, будь-яка підприємницька діяльність приречена, оскільки не зможе своєчасно задовільнити потреби споживача.

Мета і завдання. Метою курсової роботи є теоретичне дослідження поведінки споживача, просвітлення мотивів його поведінки, та чинників, які на це впливають.



РОЗДІЛ 1. КОРИСНІСТЬ, ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА СПОЖИВЧОГО ВИБОРУ

1.1 Поведінка споживача та формування попиту

В усіх нас є певні свої бажання та потреби, які ми бажаємо задовільняти, оскільки вони продовжують, або покращують наше життя, завдяки чому, ми відчуваємо певне задоволення від нашого існування. Тобто все наше життя ми задовольняємо особисті потреби, споживаючі ті чи інші блага!

Отже, як казав Джон Фиццджеральд Кеннеді -"Всі ми є споживачами!"

Споживач - це людина яка купує певний товар для задоволення своїх потреб. Поведінку споживача дуже складно спрогнозувати, оскільки усі ми різні і в кожного з нас свої потреби та бажання. Але нас об'єднує те, що всі ми намагаємося задовільнити як умога більше своїх потреб, при як умога менших затратах, через те що всі ми маємо певні обмеження( в часі, енергії, коштах і кількості благ).

Основні принципи та фактори поведінки споживача.

Поведінка споживача (покупця) в ринковій економіці базується на теорії попиту (теорії поведінки споживачів), яка заснована на тому, як і яким чином наші потреби перетворюються на певну величину попиту; як з безлічі благ ми вибираємо те, що нас задовольняє.[1,15]

Вибір споживача залежить, насамперед, від його потреб і смаків, звичок, традицій, споживача, які засновані на визнанні переваг одних благ перед іншими. Вибір споживача визначається не тільки його перевагами, але і ціною вибраних продуктів, а також його обмеженими доходами та можливостями. Практична необмеженість потреб споживача та обмеженість його ресурсів призводять до необхідності вибору певних видів благ, які при певних обставинах він вважає найбільш корисними.

Основними принципами поведінки споживача на ринку при здійсненні споживчого вибору є:

* вибір товару відносно своїх вподобань, та потреб;

* раціональна поведінка при виборі товару, оскільки споживач керується власними інтересами;

* прагнення максимізувати сукупну корисність ;

* вплив закону про спад граничної корисності;

* споживач завжди обмежений своїми доходами.

Виходячи з цих принципів поведінки споживача, можна сформувати найпростішу модель поведінки споживача на ринку.

Поведінка споживачів знаходиться під постійним впливом економічних, соціальних та інших факторів.[1,18]

До економічних, чинників належать:

* величина і розподіл національного доходу;

* грошові доходи населення та їх розподіл за групами споживачів;

* обсяг і склад товарної пропозиції;

* рівень і співвідношення роздрібних цін на товари;

*ступінь досягнутої забезпеченості населення окремими продуктами споживання;

* рівень торговельного обслуговування та ін.

Соціальні фактори визначаються розподільної політикою, соціальною структурою суспільства, культурою споживання, моди, смаків тощо.[1,19]

Організації, які по-справжньому розібралася в тому, як реагують споживачі на різні характеристики товару, ціни, рекламні аргументи і т. п., будуть мати величезні переваги перед конкурентами.

1. Фактори культурного рівня. Ці фактори мають найбільший вплив на поведінку споживача. Будь-яка людина засвоює набір цінностей, переваг, манер і вчинків, характерний для членів його сім'ї і суспільства у цілому (активність, працездатність і практичність, матеріальний комфорт, індивідуалізм, свобода, зовнішній комфорт).

2. Для різних суспільних класів (груп) характерні різні уподобання у виборі товарів і марок одягу, господарських товарів, автомобілів, проведенні дозвілля. Тому маркетологи фокусують свої зусилля на одному громадському класі. Цільовий суспільний клас передбачає певний тип магазину, в якому повинен продаватися товар; вибір певних засобів поширення реклами і типу рекламних звернень.

3. Фактори соціального порядку. Особливо сильний вплив на поведінку людини роблять численні референтні групи. Вплив може бути прямим (тобто при особистому контакті) або непрямими (на ставлення людини до чого чи кому-небудь і його поведінку).

4. Фактори особистого порядку. До цих чинників належать насамперед наступні характерні особливості:

* вік та етап життєвого циклу сім'ї, оскільки з віком відбуваються зміни в асортименті і номенклатурі придбаних людьми товарів і послуг, змінюються їхні смаки у відношенні одягу, меблів, відпочинку та розваг;

* рід занять, так як по цьому фактору можна виділити групи людей, які виявляють підвищений (знижений) інтерес до певних товарів та послуг;

* економічне становище індивіда, яка визначається розмірами доходів, заощаджень і активів, кредитоспроможністю і поглядами на витрачання коштів;

* спосіб життя, який характеризується особливостями взаємодії людини з навколишнім середовищем;

* тип особистості, що характеризує реакцію людини на навколишнє середовище (впевненість у собі, незалежність, агресивність, витриманість, прагнення до успіху, владолюбство, любов до порядку, товариськість, гнучкість тощо).

5. Психологічні фактори. На поведінку споживача або його споживацький вибір впливають такі основні психологічні фактори:

* мотивація (спонукання), яка змушує людину шукати шляхи і способи її задоволення і визначається на основі потоку інформації, що впливає на п'ять органів почуттів: зір, слух, нюх, дотик і смак;

* емоції, які реалізуються в певних поведінкових реакціях і виникають на етапі оцінки ймовірності задоволення чи незадоволення потреб;

* переконання, що надає вплив на поведінку покупців і грунтується на реальних знаннях або просто вірі. На підставі яких споживач здійснює вибір.

У більшості випадків ці фактори не піддаються контролю з боку учасників ринку, але їх обов'язково слід враховувати.[2,52]

Звідси випливає таке поняття як "Попит", який характеризує зацікавленість споживачів у певному товарі!

Отже, попит -- це кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну протягом відповідного проміжку часу і в певному місці.[2,53]

На жаль, відповісти на запитання, від чого залежить величина попиту, однозначно неможливо, оскільки слід передусім з'ясувати, який саме продукт збираються купувати споживачі. Так, шведський економіст К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні чинники: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети тощо), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак, мода; 6)ціна подібних сорочок. До цих чинників можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема, допомога бідним верствам та ін.). [1,32]

В процесі розгляду еластичності попиту залежно від рівня цін сформульовано відповідний закон попиту.

Закон попиту - при інших рівних умовах, зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту і навпаки, отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.[3,57]

Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживача бажання купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), тому споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу та ефект заміщення.

Ефект доходу -- за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючись від придбання інших альтернативних товарів.[3,62]

Ефект заміщення -- за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими. Ці два ефекти діють в одному напрямі, (тобто спричиняють зростання обсягу попиту при зниженні цін) за купівлі товарів середньої та високої якості та в протилежних напрямах -- за купівлі низькоякісних товарів. При цьому у разі незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину у співвідношенні з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу, і споживачі купуватимуть велику кількість маргарину. На практиці буває, коли при зниженні ціни на товар попит на нього зменшується, а при підвищенні -- зростає (наприклад, при підвищенні ціни на картоплю сім'ї з невисокими доходами починають споживати її більше, повністю відмовляючись при цьому від м'яса), що означає переважання ефекту доходу над ефектом заміщення. Водночас цей закон не діє за ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту, зумовленого очікуванням значного підвищення цін на товар або у разі його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат та ін.), а також при "переключенні" попиту споживачів на якісніші та дорожчі товари (наприклад, масових закупівлях масла замість маргарину). В останньому випадку частково діє ефект престижного попиту, визначений американським вченим Т.Вебленом.[9,118]

Ефект престижного попиту - це купівля товарів за престижними цінами (цінами на вироби високої якості), причому за зростання цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати.

1.2 Потреби та корисність

Потреба - це стан людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь, залежність від об'єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою їхньої активності. Розрізняють біологічні потреби, та соціальні потреби, що мають суспільно-історичний характер і зумовлені розвитком матеріального виробництва. Потреби реалізуються в процесі задоволення їх, активного освоєння предметів споживання.

Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні підходи (критерії) щодо їхньої класифікації.

За характером виникнення, потреби поділяють на базові та породжені розвитком цивілізації. Базові потреби -- у повітрі, воді, їжі, захисті від різних погодних проявів -- виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти.[2,32]

Водночас існують потреби, породжені розвитком цивілізації. Так, ми бажаємо не просто захисту від дощу та вітру, а комфортабельного житла з усіма зручностями, не просто одягу, а таких речей, що відповідають сучасній моді. Ми хочемо розваг і спілкування у вільний час. Нам необхідні певний освітній рівень, сучасне медичне обслуговування, своєчасна інформація з радіо, газет і телебачення, транспортні послуги тощо.

За ієрархією, потреби поділяють на першочергові (їжа, одяг, житло, елементарна медична допомога) і такі, що задовольняються предметами розкоші (коштовні прикраси, хутро, екзотичні розваги). За засобами, що забезпечують задоволення потреб, останні поділяються на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні потреби задовольняються тим, що має матеріальне втілення: потреба в їжі--хлібом, в одязі -- костюмом або сукнею, в житлі -- квадратними метрами житлової площі тощо. До нематеріальних потреб належать передусім ті, які задовольняються послугами освіти, культури, мистецтва. На задоволення цих потреб працюють також транспорт і телефонний зв'язок, юридичні служби та страхові установи.[1,22]

За способом задоволення потреби поділяють на "індивідуальні та колективні. З природи людини як особистості випливає необхідність відособленого задоволення деяких потреб, наприклад, в одязі та житлі. Інші потреби можуть задовольнятися разом. Це -- потреби у безпеці, громадському порядку, у незабрудненому навколишньому середовищі. Поряд з цим є і такі потреби, що можуть задовольнятись і осібно, і разом. Це -- потреби у транспорті, харчуванні, освіті, відпочинку. Співвідношення індивідуальних і колективних потреб значною мірою залежить від рівня багатства суспільства. З підвищенням цього рівня деякі потреби, що раніше задовольнялися колективно, починають задовольнятись осібно. Це стосується, зокрема, транспорту, житла, відпочинку. Часто саме бідність змушує суспільство вдаватись до гуртожитків як засобу вирішення житлової проблеми замість окремих осель для окремих сімей або масового громадського транспорту як засобу перевезень замість власних автомобілів.

Західні економісти часто користуються, так званою, "пірамідою потребМаслоу".

У 1943 р. психолог Абрагам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії.



Рисунок 1.1 Піраміда потреб Маслоу

В основі цієї ієрархії лежали найбільш насущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині -- більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). Коли потреби найнижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого і не обов'язково наступного рівня ієрархії.[10,43]

Усе, що необхідно для підтримки життя -- їжа, одяг, житло -- об'єднується в категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. В умовах "золотого мільярда" більшість людей, що працюють і одержують зарбітню плату, цілком спроможні задовольнити свої фізіологічні потреби, тому запити вищих рівнів стають усе сильнішим мотиваційним чинником. Наприклад, коли людина має достатню кількість предметів першої потреби, з її боку буде логічно застрахуватися від можливих втрат. Така потреба в безпеці і подібні їй можуть бути задоволені завдяки достатньо високій заробітній платі, що дозволяла би робити заощадження, а також завдяки системам медичного і соціального страхування і програмам пенсійного забезпечення та гарантій зайнятості. Вище від потреби в безпеці розташоване за "Маслоу", бажання людей спілкуватися між собою, кохати та бути коханими, відчувати приналежність до колективу. Як показали дослідження Ґоторна, ці соціальні потреби можуть бути для працівників важливіші за фінансові потреби. Люди також мають потребу у визнанні -- їм потрібне відчуття цінності своєї особистості як невід'ємної частини єдиного цілого. Вони потребують поваги, заснованої на досягненнях у змаганні з іншими людьми. Всі ці потреби тісно пов'язані з поняттям статусу, що означає "вагу" або "важливість" людини в очах оточення. Можливість задоволення таких потреб може бути потужним мотиватором.[10,44]

Маслоу визначив потребу в самовираженні як "бажання стати більшим, ніж ти є, стати всім, на що ти спроможний". Ця потреба найвищого порядку, і задовольнити її складніше за все. Люди, що досягають цього рівня, працюють не просто заради грошей або заради справляння враження на інших, але тому, що усвідомлюють значимість своєї роботи і відчувають задоволення від самого її процесу.

Що дають для розуміння поведінки споживача на ринку наведені вище класифікації потреб? Кожна з них може слугувати підставою для певних передбачень. Зрозуміло, що існує зв'язок між багатством суспільства і структурою потреб. Зокрема, чим багатшим стає суспільство, чим вищий рівень доходів його громадян, тим більшою буде частка потреб вищого рівня, а саме тих, що породжені розвитком цивілізації, задовольняються у сфері послуг і через споживання, так званих, предметів розкоші.

До факторів формування потреб належать:

- Біологічна природа людини;

- Духовний світ людини;

- Природно-кліматичні умови;

- Національні, культурні, релігійні уявлення;

- Соціально-економічні умови життя;

- Рівень розвитку виробництва, науково-технічний прогрес

Закон зростання людських потреб.

Кількість благ, товарів і послуг, яких потребують люди, безперервно збільшується і зростає як у кількісному , так і в якісному відношенні.[10,44]

Мета споживача.

Отримати якнайбільшу користь(максимізація загальної корисності) від споживання товару. Обмеження споживання є дохід споживача та рівень цін.

Через те, що всі ми намгаемся задовільнити усі свої потреби, а більшість наших потреб можно задовільнити лише придбавши певні блага, і всі мають певні обмеження у фінансових засобах, то першим чином нам потрібно придбати ті блага, які принесуть нам найбільшу користь!

Звідси випливає таке поняття, як корисність -- це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.

Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бейтам (1748-1832).[12,72]

Корисність -- поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь).[12,74] Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін "годність" (придатність).[8,42] "Потреба в наркотичних речовинах, -- писав він, -- безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців? Вони лише гідні як речовина для наркотичного сп'яніння". А французький економіст Ш. Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував також відомий американський економіст і статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше -- з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині.

На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.[8,54]

Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Для порівняння різних корисностей використовують умовні бали (ютили -- від utility (корисність), які споживач присвоює благам.[8,65]

Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.[7,48]

Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.

Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно мас пряму корисність.

Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Сукупна корисність блага являє собою загальну корисність всіх одиниць даного блага або загальну корисність усього споживчого набору.[7,49]

1.3 Кардиналістські та ординалістські підходи до споживчого вибору

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.

Потреба - це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб'єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля" (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.[4,62]

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... - кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність".

Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня.[5,47] Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби. Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:

- сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

- величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності

- за від'ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.[5,48]

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ - двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Ординалістська модель

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

- порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

- транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань.

- ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.[5,45]

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості. Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.[5,52]

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності. Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного".Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Рисунок 1.2 Гранична норма заміни благ



Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат.[8,91]



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

2.1 Криві байдужості та індиферентності

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимзаціі корисності. Обмеженням є всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та дохід споживача. Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб. Ординалістський підхід на основі виявлених переваг виходить з того, що раціональний споживач знає, чого він бажає, він може порівнювати набори товарів, його поведінка несуперечлива, він послідовний у своєму виборі і обирає кошик, якому віддає найбільшу перевагу. Суттєвим є те, що споживач віддає перевагу певному набору товарів.[9,100] Тепер не потрібно знати, наскільки кошик А корисніший за кошик В , досить того, що кошику А надається перевага. Наданням переваг певному кошику споживач визначає порядкову корисність кошиків, робить порядкове їх ранжирування. Порядковими є змінні, які можна розташувати у певній послідовності без виміру кількісної різниці. Впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості для споживача називають порядковою вимірністю корисності або ординальною корисністю. Споживчі рішення завжди розглядаються на певний момент часу. Вони стійкі в часі, якщо інші умови залишаються незмінними, а поведінка споживача несуперечлива. Спочатку розглянемо "модель бажаного", тобто поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик. На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості, споживачу байдуже, який з цих наборів обрати. [11,21] Множина еквівалентних з точки зору споживача наборів благ створює поверхні байдужості. Кількість поверхонь байдужості нескінченна, - кожна людина має свої уподобання, які відображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужості складають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиків поверхні байдужості можуть бути зображені набором кривих, які називаються кривими байдужості або індиферентності.[3,23]

В ординалістській моделі криві байдужості стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Поняття корисності залишається, але відкидається її числовий вимір. Вперше криві байдужості для аналізу поведінки споживача застосував Ф. Еджворт. Пізніше цей метод вдосконалили Є. Слуцький, В. Паретто, Дж. Хікс та інші. Найбільш поширеною є модель Хікса. Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.

Суть і особливості побудови кривих байдужості.

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.[3,34] Кожна крива відображає окремий рівень корисності. Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних.[1,44] Математично - це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна:



Рисунок. 2.1 Крива байдужості

TU = U(X, Y); U(X, Y) = const. (2.1)

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривої байдужості до початку координат означає, що збільшення кількості одного товару в кошику супроводжується зменшенням кількості іншого на певну величину, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим. Кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого блага, називається граничною нормою заміни. Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

MRSXY=0-ДY/ДX; (2.2)

або MRSxy= dY/dX= limДx>0 (-ДY/ДX). (2.3)



Рисунок 2.2 Гранична норма заміни

Рисунок. 2.1 показує, що крива байдужості стає пологішою в міру просування вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується від точки А до В і С, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага У для одержання додаткової одиниці товару X у міру зменшення в кошику запасу товару Y і збільшення запасу товару X. Відрізок кривої байдужості, де заміна товарів у кошику можлива, називається зоною субституції (заміни). За межами цієї зони (відрізки кривої байдужості поза точками Е і F) заміна товарів неможлива, тому що крива байдужості стає паралельною осям координат. Для опису уподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.2).[2,34] На графіку зображені три криві байдужості, але реально існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожного з можливих рівнів корисності.



Рисунок 2.3 Карта байдужості

Форма кривих байдужості визначається уподобаннями споживача і залежить від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат, як зображено на рис. 2.3 Проте якщо за умови абсолютної необхідності двох благ споживач все ж таки віддає перевагу благу Y, то для одержання додаткової одиниці X він буде готовий відмовитись від незначної кількості Y, тому криві байдужості будуть пологішими відносно вісі абсцис (рис. 2.4 а). [2,34]

Рисунок 2.4 Залежність форми кривих байдужості від уподобань споживача



Якщо ж споживач, віддає перевагу благу X, він буде готовий відмовитись від значної кількості блага Y, щоб одержати додаткову одиницю X . Тому криві байдужості споживача будуть типовими спадними, але більш стрімкими відносно осі абсцис (рис. 2.4 б).[2,33] Наприклад, якщо споживчий кошик складається з двох благ -- тістечок (X) і фруктів (У), то для споживача фруктів криві байдужості будуть подібні до зображених на графіку 2.4 а, а для споживача тістечок - подібні до кривих графіка 2.4 б. Функція, яка враховує схильність споживача до споживання того чи іншого блага, називається мультиплікативною функцією корисності.

Рисунок.2.5 Криві байдужості абсолютних замінників і доповнювачів

Разом з тим, криві байдужості можуть мати й іншу форму. Ми знаємо, що існують товари -- замінники і товари -- доповнювачі. Якщо споживачу байдуже, який з товарів споживати, такі товари є абсолютними замінниками. Наприклад, споживачу байдуже - випити склянку апельсинового чи мандаринового соку. У цьому випадку гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості мають вигляд прямих ліній (U1,U2 на рис. 2.5).[1,72] Це означає, що споживач завжди готовий замінити один товар іншим в сталих пропорціях, наприклад, поміняти зошит з обкладинкою синього кольору на такий самий зошит з обкладинкою зеленого кольору в якій завгодно кількості, подібно до того, як ми без вагань міняємо дві монети по 5 копійок на одну монету в 10 копійок. Протилежний випадок - це товари, які є абсолютними взаємодоповнювачами, наприклад, взуття на праву та ліву ногу. Для таких товарів заміна неможлива. Коли правих черевиків (X) більше, ніж лівих (Y), гранична норма заміни лівих правими дорівнює нулю,оскільки споживач не відмовиться від будь-якого лівого черевика, щоб одержати ще один правий. Одночасно споживач може відмовитись від усіх, крім одного додаткового правого, щоб одержати один додатковий лівий черевик. У цьому випадку гранична норма заміни є нескінченною. Криві байдужості абсолютних доповнювачів мають вигляд прямого кута (U3, U4 на рис.2.5).[1,74] Якщо споживач абсолютно байдужий до блага X, наприклад, він зовсім не споживає тістечок, намагаючись уникнути зайвої ваги, його криві байдужості будуть прямими горизонтальними лініями (рис. 2.6), а гранична норма заміни Y на X дорівнюватиме нулю. (рис. 2.6).

Рисунок.2.6 Криві байдужості одного нейтрального блага

Рівень сукупної корисності визначає тільки корисність блага Y. Благо X виступає для споживача як нейтральне, тобто таке, споживання якого не впливає на рівень сукупної корисності. Якби споживач вважав нейтральним благо Y, криві байдужості були б вертикальними прямими. Для випадку одного нейтрального блага не справджується аксіома ненасичуваності (чим більше благ, тим краще). Нарешті, можлива ситуація, коли одне з пари споживаних благ є для споживача антиблагом (X). Якщо споживання X негативно впливає на корис-ність індивіда, то підвищення рівня корисності пов'язане зі скороченням споживання даного блага. Криві байдужості є висхідними (рис. 2.7), а рівні корисності зростають ліворуч і вгору (U1, U2, U3).



Рисунок 2.7 Криві байдужості для випадку блага і антиблага

Гранична норма заміни благ є позитивною і зростаючою. Прикладом пари "благо плюс антиблаго" може слугувати вечеря в кафе, де стоїть тютюнова завіса чи лунає гучний "рок", яких ви не переносите. Аналогічний вигляд матимуть криві байдужості гравця у лотерею чи відвідувача казино, для яких благо очікуваного доходу від виграшу сполучається з антиблагом ризику фінансових втрат в разі програшу. Властивості кривих байдужості Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:

1) Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача (рис. 2.8).[7,71]

Рисунок 2.8 Неможливий випадок розташування кривих байдужості

2) Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою.

3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4) В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з нарощуванням споживання X.[1,87]

Отже, проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним співвідношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, нам потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

2.2 Обмеження споживача

корисність споживач вибір байдужість

Бюджетне обмеження та можливості споживача.

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача, але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживачів.

Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг обере для споживання та придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов'язана з бюджетним обмеженням.

Бюджетне обмеження - це лінія, що показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу І (рис. 2.9).[1,77]

Рівняння бюджетного обмеження:

І = P_хQ_х + P_yQ_y, (2.4)

де І - доход споживача; Р_х - ціна товару х; Р_у - ціна товару у, Q_x - кількість товару х;Q_y - кількість товару у.

Рисунок. 2.9 Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)

Фактори, які впливають на бюджетну лінію:

- зміна доходу споживача;

- зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення(рис. 2.10,а) (або зменшення) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис. 2.10,6).[1,56]



Рисунок 2.10 Вплив зміни доходу на бюджетну лінію(а); вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні(рис. 2.11)[3,56]

Рисунок. 2.12 Рівновага споживача

Точка дотику (В) найвищої кривої байдужості U₂ з бюджетним обмеженням визначає положення рівноваги споживача. Крива U₁ ,яка перетинає бюджетну лінію є неоптимальним рішенням для споживача, а крива U₃ більш високого рівня корисності не може бути досягнута тому, що виходить за межі його бюджету. Така рівновага передбачає те, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.[3,57]



2.3 Реакція споживача на зміну його доходу та ціни на товар

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг, але й від рівня доходу та ціни товару. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщення бюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.

Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "дохід - споживання" (рис. 2.13).[5,10]

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.

Рисунок. 2.13 Крива "дохід - споживання"

Характер кривої "дохід -споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем.

Нормальні товари -- це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.

Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) -- це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.[5,11]

Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Тобто, те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний. Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.

Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних -- спадний.[5,12]

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Цe порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "дохід - споживання" для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 2.14).[5,14]

Від кривої "дохід - споживання" легко перейти до, так званих, кривих Енгеля. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис. 2.14).

Рисунок 2.14 Криві "дохід - споживання" для різних категорій товарів: а - нормальний; б- неякісний; в - нейтральний



Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару X. Це пояснюється дією закону спадної граничної корисності.

Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності ввійшли в мікроекономіку як закон Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім'ї.

2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.[4,31]

Рисунок. 2.15 Крива Енгеля

При дослідженні кривих "дохід - споживання" та кривих Енгеля ми вважали змінним лише дохід, а інші фактори попиту -- постійними. Але якщо вважати дохід постійним, а ціни змінними, то можна побудувати криву "ціна - споживання".

Якщо дохід і ціни на інші товари залишаються незмінними, то точка перетину лінії бюджетних обмежень з віссю Y залишиться попередньою. Зниження цін на товар X призведене до повороту лінії бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю X, більш віддаленої від початку координат. І, навпаки, підвищення цін на товар X повертає цю лінію в точку, що лежить ближче до початку координат.[4,54]

Крива "ціна - споживання" показує, як змінюється обсяг закупок товару X (точки X, X, Х3 на рис.2.16) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

Від кривої "ціна - споживання" можна перейти до кривої індивідуального попиту. Для цього потрібно лише замінити на осі ординат позначення: замість витрат на всі інші товари (P_YY) відобразити на ній ціну Рх. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару X.

Рисунок 2.16 Крива "ціна - споживання"

Легко помітити, що зменшення кута нахилу (зниження цін на товар X) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Рх) та розміром його бажаних закупок для споживача відображає крива попиту (рис. 2.17).[3,16]



Рисунок 2.18 Крива індивідуального попиту

Попит (demand) -- це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду. Крива попиту та крива "ціна -- споживання" -- це два різні способи описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють).[5,47]

Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголошує, що із зростанням цін на товар розмір попиту на нього зменшується і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

Ефект заміщення та ефект доходу.

Якщо ціна товару X змінюється, то можливості споживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниження цін на товар X робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим щодо товарів-субститутів. З іншого боку, вивільнення коштів від здешевлення покупки товару X дає змогу людині збільшити споживання інших товарів. Таким чином, зростає реальний дохід споживача, хоча його номінальний дохід залишається попереднім.

Реакція споживача на таке зростання реального доходу значною мірою буде залежати від його ставлення до споживчих якостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, необхідно розмежовувати дію двох ефектів, які спостерігаються при зміні цін на один з товарів (рис. 2.19).[4,48]

Ефект заміщення -- це ефект, який вказує на те, що споживач в процесі споживання заміщує дорогі товари більш дешевшим аналогом. [4,49]

Ефект доходу -- це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача - зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару X без врахування ефекту заміщення.[4,50]

Рисунок 2.19 Ефект заміщення та ефект доходу

Як було з'ясовано раніше, зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних -- зменшується. Ефект заміщення спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів. В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення наведена в табл. 2.1[6,54]

Таблиця 2.1 Дія ефектів доходу та заміщення

Ефект	Споживання товару
	Нормального	Неякісного
Доходу: ціна зменшується ціна зростає	Зростає Зменшується	Зменшується Зростає
Заміщення: ціна зростає ціна зменшується	Зменшується Зростає	Зменшується Зростає

Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде рівнодіючою ефектів доходу та заміщення. Згідно з даними табл. 2.1 щодо нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямі. У цьому випадку прогнозувати зміни споживання залежно від змін ціни на товар дещо простіше. Що ж до впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів, то спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. Залежно від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання матимуть однакову або протилежну спрямованість.

Якщо ефект заміщення має більший вплив, то зі зростанням ціни споживання товару X зменшується, а при її знижені -- збільшується. Однак може виникнути ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зменшенні споживання також зменшується. Така ситуація трапляється досить рідко.

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається Гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього -- парадоксом Гіффена.[12,17]

Роберт Гіффен (1837--1910) -- англійський вчений, який виявив, що незаможні робітники в Англії збільшують споживання дешевих неякісних продуктів харчування (зокрема, житнього хліба) у разі їх подорожчання.

Таку ситуацію можна спостерігати при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років.

Товар Гіффена повинен одночасно відповідати таким вимогам:

- бути неякісним в уявленні споживача;

- бути значною часткою його витрат.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослідження доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

Існує ще кілька прикладів винятків із закону попиту, коли із підвищенням цін спостерігається збільшення якості продукції і збільшується його закупка. В умовах нестабільності економічної ситуації зростання цін може сприйматися і як передвісник інфляційного стрибка. Для отримання виграшу споживачі намагатимуться придбати більше продукту за сьогоднішніми цінами, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легко пояснити, виходячи з теорії поведінки споживача.[12,21]



РОЗДІЛ 3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

3.1 Обчислення показників витрат підприємства

Таблиця 3.1 Вихідні дані

№ варіанта	Величина сукупних постійних витрат (FC)	Функція сукупних змінних витрат (VC)	Ціна ринку досконалої конкуренції (2 ситуації)	Функція попиту на продукцію монополіста
2	FC=50	VC=Q^3-7Q^2+20Q	P1=8 P2=56	Qd=7-0.1*P

Таблиця 3.2 Динаміка витрат підприємства за зміни обсягів виробництва

Q	FC	VC	TC	AFC	AVC	ATC	MC
0	50	0	50	0	0	0	0
1	50	14	64	50	14	64	14
2	50	20	70	25	10	35	6
3	50	24	74	17	8	25	4
4	50	32	82	13	8	21	8
5	50	50	100	10	10	20	18
6	50	84	134	8	14	22	34
7	50	140	190	7	20	27	56
8	50	224	274	6	28	34	84
9	50	342	392	6	38	44	118
10	50	500	550	5	50	55	158

При обчисленні використовуємо наступні формули :

AFC=FC/Q (3.1)

AVC=VC/Q (3.2)

ATC=TC/Q=AFC+AVC (3.3)

MC=TC` (3.4)

TC=FC+VC [1,84] (3.5)



Всі одержані значення, відповідно до умови задачі округлено до цілих.

Рисунок 3.1 Графічне зображення динаміки витрат

Критичні точки фаз в динаміці витрат :

I-MC-min, II-AVC-min, III-ATC -min, IV-(немає критичної точки)[1,84].

3.2 Визначення оптимального обсягу продажу продукції на ринку досконалої конкуренції

Таблиця 3.3 Параметри витрат підприємства та ціни ринку досконалої конкуренції

Q	FC	VC	TC	AFC	AVC	ATC	MC	P1	P2	TR1	TR2	EP1	EP2
0	50	0	50	-	-	-	-	8	56	0	0	-50	-50
1	50	14	64	50	14	64	14	8	56	8	56	-56	-8
2	50	20	70	25	10	35	6	8	56	16	112	-54	42
3	50	24	74	17	8	25	4	8	56	24	168	-50	94
4	50	32	82	13	8	21	8	8	56	32	224	-50	142
5	50	50	100	10	10	20	18	8	56	40	280	-60	180
6	50	84	134	8	14	22	34	8	56	48	336	-86	202
7	50	140	190	7	20	27	56	8	56	56	392	-134	202
8	50	224	274	6	28	34	84	8	56	64	448	-210	174
9	50	342	392	6	38	44	118	8	56	72	504	-320	112
10	50	500	550	5	50	55	158	8	56	80	560	-470	10

Якщо ціна невідшкодовуватиме середніх змінних витрат АVC, то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збитки виявляться більшими, ніж постійні витрати, та фірма, що максимізує прибуток, припинить діяльність.

Таким чином, точка закриття фірми конкурента - це точка, для якої виконується умова: Р = min AVC, тобто Р 1= min AVC - фірма працює на межі своїх можливостей;

За даної ситуації який би не був обсяг продажу продукції , фірма буде нести збитки . Від обсягу продажу продукції , буде залежити лише розмір збитків.

Рисунок 3.2 Вибір підприємства за цінової ситуації Р1

Ринкова ціна продукту перевищує середні витрати на його виробництво (P2 > ATC), при такій ціні фірма буде отримувати прибуток. Величина прибутку представлена на графіку площею прямокутника Р2ЕСР1.

Точка перетину кривої граничних витрат фірми (MC) з лінією ціни вказує на Q (6) оптимальний обсяг продажу продукції. Якщо вона збільшить пропозицію, то її граничні витрати перевищуватимуть рівень ціни и сукупний прибуток .



Рисунок 3.3 Вибір підприємства за цінової ситуації Р2

...