Основи галузевої економіки та підприємництва

3.оцінювання важливості маркетингової інформації;

4.планування дослідження;

5.збір інформації та опрацювання даних;

6.розроблення рекомендацій;

7.презентація результатів.

Основна мета маркетингу - забезпечення максимального прибутку в процесі купівлі, продажу, за яких задоволення попиту є фактором досягнення мети. Мета може бути досягнута за умов:

Ш задоволення вимог споживачів;

Ш забезпечення переваг над конкурентами;

Ш завоювання відповідної частини ринку;

Ш зростання продажу товарів.

Основний девіз маркетингу - виробляти те, чого вимагає ринок і покупець.

Принципами маркетингу є:

Ш спрямування кожного учасника на досягнення кінцевого практиного результату у виробничо-збутовій діяльності, вихід на ринок з пробною партією товарів, закріплення на ринку, організований вихід з ринку.

Ш концепція процесів створення і виробництва відповідних товарів на вирішальних напрямах;

Ш комплексний підхід до поєднання цілей з ресурсами і можливостями підприємства;

Ш постійний пошук нових методів підвищення ефективності виробництва, творча ініціатива працівників, спрямована на широке впровадження нововведень, підвищення якості продукції, зменшення витрат на виробництва;

Ш розроблення стратегії і тактики активного пристосування фірми до вимог зовнішнього і внутрішнього середовища з метою максимального задоволення вимог покупців.

Основні функції маркетингу які він має здійснювати для виконання поставленої мети, дають змогу перевести систему в новий, більш прогресивний стан, є такими:

Ш аналіз навколишнього середовища;

Ш ринкові дослідження;

Ш аналіз споживачів;

Ш планування товару;

Ш ціноутворення;

Ш збутова політика;

Ш просування товару;

Ш забезпечення спеціальної відповідальності.

У зазначених функціях виявляється суть управлінської діяльності. Управління маркетингом - це аналіз, планування, втілення в життя заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення і підтримання вигідних обмінів з цільовими покупцями заради досягнення відповідних завдань фірми, таких як одержання прибутку, зростання обсягів збуту товарів, розширення ринків реалізації продукції.

Контрольні запитання:

1. Що таке маркетинг? Якими є його зміст, завдання?

2. Як маркетинг пов'язаний з ринком?

3. Які етапи виділяють у маркетинговій діяльності?

4. У чому полягає стратегія маркетингу?

5. Що таке маркетинг-план? Які його особливості?

6. Як ви розумієте бізнес-план маркетингу?

7. У чому суть фінансового плану маркетингу?

8. У чому полягає ефективність маркетингових досліджень?

9. Які ви знаєте принципи маркетингу?

10. У чому полягають функції маркетингу?

Тема 9. Загальні результати національного виробництва

Економіка може вивчатися на рівні окремого суб'єкта - домашнього господарства, підприємства, а може аналізуватись і на рівні всього національного господарства країни. Перший підхід до вивчення економіки називається мікроекономічним, а другий - макроекономічним.

Перше, що характеризує національну економіку, - це її національне багатство.

Обсяг і структура національного багатства визначають потенціал усієї економіки. Потенціал - це здатність економіки виробляти речі і послуги, задовольняти потреби власних громадян, іноземців, які купують вітчизняні товари, та конкурувати з економіками інших країн на зовнішніх ринках.

У структурі національного багатства країн світу виокремлюють три основні елементи:

v Фізичний капітал - 16%

v Природний капітал - 20%

v Людський капітал - 64%.

Наявність економічного потенціалу - національного багатства країни - є необхідною, але не достатньою умовою для нормального функціонування економіки як єдиного цілого. Однією з таких умов стає відповідність (баланс) сукупних доходів та сукупних витрат.

Доходи, так само як і витрати, мають не тільки окремі економічні суб'єкти, а й економіка в цілому. Доходи і витрати в межах усієї економіки називають сукупними. Саме вони виявляють те, що економіка є єдиним цілим.

Відповідність між доходами і витратами на макроекономічному, або загальноекономічному, рівні є важливою, тому що вона гарантує:

· Реалізацію всього створеного продукту;

· Задоволення попиту всіх власників доходів.

Елементами сукупних доходів є:

o Заробітна плата - дохід найманих працівників (W);

o Рента - дохід власників землі (R);

o Процент - дохід власників фінансового капіталу (i);

o Прибуток - дохід підприємців (Pr);

o Амортизація - кошти, нагромаджені підприємцями для відшкодування спрацьованих засобів виробництва (Am).

Елементи сукупних витрат у національній економіці стають:

o Споживчі витрати домашніх господарств (C);

o Витрати держави на закупівлю товарів, послуг та на інвестиції у державний сектор економіки (G);

o Інвестиційні витрати підприємців у відновлення та нагромадження капіталу(I);

o Чистий експорт - витрати, пов'язані з торгівлею товарами та послугами на зовнішніх ринках (NX).

З урахуванням структури сукупних доходів та витрат їх відповідність може бути відображена формулою:

W+R+i+Pr+Am = C+I+G+NX

Як основні показники, що характеризують загальний стан економіки, використовують валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний дохід (ВНД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - сукупна ринкова вартість усього обсягу речей та послуг, вироблених в економіці країни за рік і придатних для кінцевого використання.

У наведеному визначенні відображено три суттєві особливості ВВП:

1. щоб стати частиною ВВП, речі та послуги мають бути не тільки створені, а й реалізовані на ринку, набувши ринкової вартості;

2. виробництво і продаж продукції мають відбутись у межах одного року;

3. ВВП охоплює лише продукцію, придатну для кінцевого використання, і не охоплює ту,що призначена для проміжного використання.

ВВП можна розраховувати трьома способами: за доходами, за витратами, за сумою доданих вартостей з використанням таких формул:

ВВП = W+ Валовий прибуток, Змішаний дохід +(Податки - Субсидії)

ВВП=C+I+G+NX

ВВП=У доданих вартостей



Оцінка економічного зростання та зіставлення економічних досягнень різних країн здійснюється з використанням реальних показників ВВП. Для визначення реального ВВП номінальний ВВП коригується з урахуванням зміни цін за формулою:

ВВПr = ВВПn/Р

Інший показник для оцінки результатів національного виробництва - валовий національний дохід (ВНД). У ньому відображається баланс (різниця доходів, одержаних громадянами країни за кордоном, та доходів, сплачених іноземцям. ВНД лише тоді перевищуватиме ВВП, коли вітчизняні громадяни будуть одержувати за кордоном більші доходи, ніж іноземці в національній економіці.

ВВП є одним з основних показників, які використовуються для міжнародних порівнянь та визначень рейтингу країни серед інших країн світу. При цьому для об'єктивності порівнюють не власне обсяги ВВП, а ВВП на одного громадянина або на одного працюючого. Оскільки в різних країнах використовують власні національні валюти, то для співвідносності показників здійснюють перерахунки в доларах США- валюті найсильнішої економіки світу. Причому перерахунок відбувається не за курсом валютних обмінників, а за здатністю визначеної суми національних грошей перетворитись у певний набір товарів та послуг, тобто за паритетом купівельної спроможності.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення показника ВВП.

2. Способи розрахунку ВВП.

3. ВВП країни становить 1112 грош.од. Яку частку ВВП у процентах становлять споживчі витрати, якщо сумарна величина державних витрат, інвестицій та чистого експорту дорівнює 524?

4. Скориставшись даними таблиці:

- визначити структуру ВВП - частки окремих елементів у ВВП країни у процентах;

- сформулюйте, які зміни відбулись у структурі ВВП за кожним з чотирьох структурних елементів за аналізований період.

Структура ВВП України за витратами

Витрати (млн..гривень)	1997 р.	2010р.
Приватне споживання	53869	684997
Державне споживання	22329	201408
Валові інвестиції	20073	185673
Чистий експорт	-2856	-22029

Тема 10. Інфляція, її причини, види, шляхи подолання

Інфляція - це загальне підвищення цін. За умов інфляції дорожчає більшість товарів, що призводить до зростання вартості життя. Вартість життя - це сума грошей, яку слід заплатити за їжу, одяг, взуття та інші предмети споживання, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини. Зміна вартості життя вимірюється за допомогою індексу цін, який показує, у скільки разів підвищилися ціни в поточному році порівняно з минулим роком.

Індекс цін може подаватися двома показниками:

Індексом споживчих цін, коли до уваги беруться лише ціни всіх споживчих товарів, індексом-дефлятором, коли враховуються всі товари споживчого та виробничого призначення.

Індекс цін визначається за формулою

Р = Ціна споживчого кошика поточного року

Ціна споживчого кошика попереднього року

Якщо нам відомий індекс цін, то можемо розрахувати річний темп інфляції р = Р х 100% - 100%

Інфляція, що не перевищує 10%, називається помірною.

Інфляція вища від 10%, але яка не переходить межу в 100%, називається галопуючою.

Інфляція, яка перевищує 100%, називається гіперінфляцією і справляє на економіку найбільш руйнівний вплив.

Гіперінфляція - це інфляція з особливо високими темпами зростання загального рівня цін, яка руйнівно впливає на економіку країни, призводить до швидкого зубожіння населення і зростання безробіття.

Є кілька видів інфляції:

Інфляція попиту, коли сукупний попит переважає сукупну пропозицію. Ця ситуація неминуче призводить до зростання цін.

Інфляція витрат, за якої ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво.

Інфляція має негативні наслідки для національної економіки, найнебезпечніші серед яких:

- знецінення грошей та заощаджень. Для власників грошей зростання цін знижує їхню купівельну спроможність у всіх випадках, крім тих, коли в разі надання грошей у борг передбачена індексація, або зростання зобов'язань боржника відповідно до зростання рівня цін.

- зменшення купівельної спроможності споживачів та рівня їх споживання. За незмінного рівня доходів і зростаючих цін на товари споживачі здатні придбати менше речей та послуг.

- поглиблення нерівності і швидке соціальне розшарування суспільства. Від інфляції виграють економічні суб'єкти з нефіксованими доходами, у першу чергу причетні до торгівлі та посередницької діяльності. Водночас стають біднішими громадяни з фіксованими доходами - працівники державного сектору економіки: викладачі, лікарі, науковці, працівники культури, а також пенсіонери, студенти, особи з обмеженими можливостями, що одержують соціальну допомогу.

- гальмування технічного прогресу. Втрата заінтересованості в реалізації досягнень технічного прогресу за інфляції відбувається з двох причин. По-перше, здешевлюється праця, тому втрачається інтерес підприємців до використання дорожчих і технічно досконаліших засобів виробництва. По-друге, нестабільні ціни змушують підприємців відмовлятися від інвестицій у нову, дорожчу, техніку з великим строком окупності.

- втрата цінами ролі ринкового регулятора. За нормальних умов зростання цін є сигналом для збільшення виробництва певних товарів. Тотальне підвищення цін не дає правильних орієнтирів підприємцям щодо перспективних напрямків інвестування, змін структури виробництва, перерозподілу виробничих ресурсів.

Негативні, а іноді й руйнівні наслідки інфляції спонукають уряди країн до антиінфляційних заходів.

Для правильного вибору інструментів регулювання інфляції важливо з'ясувати, які причини інфляції переважають - пов'язані із сукупним попитом або із сукупним пропонуванням.

Якщо інфляція більшою мірою спричинена надмірним попитом, то дієвими можуть виявитися такі заходи:

- зростання податків на доходи;

- скорочення видатків державного бюджету;

- подорожчання кредитних ресурсів для інвесторів та осіб, що беруть споживчий кредит.

Якщо інфляція переважно спричинена скороченням пропонування, то тоді ефективними є такі заходи:

- застосування податкових пільг для виробників;

- запровадження більш ефективних та ресурсоощадних технологій, насамперед енергоощадних;

- адміністративне обмеження урядом зростання цін на деякі виробничі ресурси.

Розглянуті антиінфляційні заходи були типовими для ринкових економік розвинених країн. У перехідних економіках та економіках несформованими ринками, до яких належить і українська, використовувалися й інші антиінфляційні заходи. До нетипових для розвинених економік, але необхідних для менш розвинених, належать такі антиінфляційні заходи:

- здійснення грошових реформ, наприклад, в Україні - реформа з упровадженням гривні 1996 року, що суттєво стримало інфляцію;

- відмова від емісійного (за допомогою випуску в обіг додаткових грошей) фінансування дефіцитів державних бюджетів;

- обмеження так званої доларизації - використання в обігу валюти іншої країни, що підриває стабільність власної національної валюти і підштовхує інфляцію;

- протидія зовнішнім інфляційним чинникам, наприклад, скорочення імпорту таких товарів, як нафта, газ, ціни котрих постійно зростають;

- обмеження так званої втечі від національних грошей, коли громадяни купують будь-які товари і не здійснюють заощаджень, стимулювання заощаджень такою ставкою процента за банківськими вкладами та за державними облігаціями, яка перевищує темп інфляції;

- підтримка конкуренції на внутрішніх ринках та обмеження вітчизняних монополістів;

- боротьба з тіньовою економікою, у межах якої ціни й доходи неконтрольовані.

Контрольні запитання:

1. Яке походження інфляції?

2. Що таке вартість життя?Які є види інфляції?

3. Що таке гіперінфляція?Як держава може запобігти інфляції?

4. Обчисліть ціну споживчого кошика та індекс споживчих цін за такими умовними даними:

а) споживчий кошик складається з чотирьох товарів, і нормативи їх споживання такі: товар А - 10 од.; товар Б - 2,5 од.; товар В - 50 од.; товар Г - 7 од.

б) ціни чотирьох товарів у попередньому та поточному роках були відповідно такі: товар А -50 і 55 грн; товар Б - 10 і 8 грн; товар В - 20 і 24 грн; товар Г - 8 і 8 грн.

5. Визначте індекс цін і темп інфляції за такими даними: ціна споживчого кошика поточного року становить 570 од., а ціна відповідного споживчого кошика минулого року - 510.

Тема 11. Трудові ресурси. Зайнятість населення

Ринок праці - це засоби, суспільні механізми й організації, які дають змогу людям знайти роботу відповідно до своїх здібностей і навичок, а роботодавцям - найняти робітників, які їм потрібні для організації комерційної або іншої діяльності.

На цьому ринку діють закони попиту і пропозиції і формуються рівноважні ціни на товар «робоча сила», а саме - зарплата.

Пропозиція робочої сили визначається різними факторами: рівнем зарплати, культурою,додатковою системою, наявністю дітей і турботами про них, діяльністю профспілок тощо. Кількість і склад робочої сили постійно змінюються. Одні тільки починають працювати після закінчення школи, другі перебувають вдома у зв'язку з доглядом за дитиною, треті - на пенсії.

Попит на робочу силу визначається потребами у ній підприємців. Отже, попит на робочу силу залежить як від загального тиску попиту в економіці, так і від технічної оснащеності виробництва, тобто від поєднання засобів виробництва і праці.

Сьогодні у більшості розвинених країнах світу застосовуються три основні засоби регулювання ринку робочої сили: трудові контракти, колективні договори і генеральні угоди.

Трудовий контракт - це угода, що визначає зміст і умови праці, розмір оплати та інші взаємні зобов'язання найманого робітника і його роботодавця, досягнути в результаті і індивідуальних переговорів.

Колективний договір - документ, яким підтверджуються єдині принципи організації і оплати праці на підприємстві і який приймається роботодавцем і профспілкою цього підприємства.

Генеральна угода - це документ, яким визначаються загальні напрями зміни умов купівлі - продажу робочої сили по країні в цілому; підписується урядом, об'єднаннями підприємців і профспілок.

Безробіття - це економічне явище, спричинене перевищенням пропонування праці з боку працівників, що прагнуть працювати, над попитом на працю з боку працедавців. Безробіття існує в будь-якій економіці як у період економічного спаду, так і під час піднесення. Але за спаду рівень безробіття стає вищим.

Лише певний рівень безробіття загрожує національній економіці. Тому важливо вміти його вимірювати. Безробіття вимірюється відносним показником рівня безробіття за формулою

,

де u - рівень фактичного безробіття; U - кількість безробітних; L - усі працездатні люди країни, тобто ті, що мають роботу, та ті, що її тимчасово не мають, але активно шукають.

Визначальними ознаками працездатних осіб є те, що вони:

- володіють знаннями та кваліфікацією, достатніми для роботи в умовах застосовуваних технологій;

- є людьми визначеного трудовим законодавством країни віку;

- належать до економічно активного населення, тобто працюють або ж шукають роботу в разі її тимчасової втрати.

Остання з ознак працездатних осіб може бути формалізована таким рівнянням:

L=E+U,

де E- кількість зайнятих, або особи, що мають роботу.

Крім працездатних осіб населення країни охоплює й непрацездатних - пенсіонерів, дітей, людей з обмеженими можливостями тощо:

N=L+UN,

де N - населення країни, її громадяни; UN - непрацездатне населення країни.

Рівень безробіття зменшується, коли в економіці відбувається піднесення, і навпаки, збільшується під час економічного спаду.

Люди втрачають роботу з різних причин. Склад безробітних неоднорідний, тому вирізнять кілька видів безробіття.

Структурне безробіття, що виникає під час структурної перебудови виробництва й переходу до нових технологій. Нові технології потребують нових професій та іншої кваліфікації працівників.

Добровільне, або фрикційне безробіття, яке спричиняється лише бажанням працівника змінити роботу для поліпшення умов або оплати праці.

Циклічне, або кон'юнктурне,безробіття, причиною якого стає згортання виробництва під час спаду.

Оскільки структурна перебудова виробництва та мобільність працівників у зв'язку з їхнім прагненням до більш повної самореалізації є природними, то й структурне та фрикційне безробіття є природним (нормальним) для економіки. Саме через таке природне безробіття й не існує економіки, в якій узагалі б не було безробітних.

Для визначення природного безробіття складають показники структурного та фрикційного безробіття

unat = ustr+ ufr ,

де unat - рівень природного безробіття, %; ustr - рівень структурного безробіття,%; ufr - рівень фрикційного безробіття,%.

Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то виникає циклічне безробіття. Три згадані види безробіття формують фактичний рівень безробіття:

u = ustr+ ufr + uс ,

де uс - рівень циклічного безробіття, яке виникає під час економічного спаду,%.

Саме через циклічне безробіття втрачається частина продукту національного виробництва. Ця втрата пов'язана зі звільненнями працівників, які за інших економічних умов могли б виробляти продукцію.

Крім недовиробництва - втрати частини продукту - безробіття має ще й такі негативні наслідки для національної економіки:

- зменшення загального рівня добробуту громадян та їх здатності купувати речі й послуги;

- недодержання надходжень до бюджету у вигляді податків з доходів тих осіб, які втратили роботу;

- додаткове навантаження на платників податків, з доходів яких формується державний бюджет, у зв'язку з необхідністю виплачувати допомогу з безробіття;

- втрата трудового потенціалу - кваліфікації, навичок, умінь - тими особами, які довгий час не мають роботи.

Саме негативні наслідки змушують уряди країн шукати способи зменшення безробіття до природного рівня. Для економік з подібним до українського рівнем економічного розвитку природним вважається безробіття на рівні 5 - 6%. Для більш розвинених економік цей показник вищий. Уряди країн використовують такі заходи, спрямовані на подолання високого рівня безробіття:

- стимулювання зростання сукупного попиту і витрат за допомогою зменшення податкового навантаження на платників, збільшення соціальної допомоги малозабезпеченим;

- сприяння підприємцям, що створюють нові робочі місця, застосуванням до них податкових пільг та пільгового надання кредитів;

- організація громадських робіт, що гарантують тимчасове працевлаштування непрацюючим;

- укладання з профспілковими та спілками підприємців угод про спілні дії з обмеження безробіття;

- організація роботи державних служб зайнятості.

Саме служби зайнятості відіграють вирішальну роль не тільки в обмежені безробіття, яке існує, а й у запобіганні його виникненню. За українським законодавством Державна служба зайнятості покликана виконувати такі функції:

- обліковувати вільні робочі місця та звільнених з роботи громадян;

- організувати професійне навчання та перенавчання осіб, що втрачають роботу;

- виплачувати різні види допомоги з Фонду страхування на випадок безробіття;

- брати участь у розробленні загальнодержавних і місцевих програм зайнятості населення та його соціального захисту в разі безробіття.

Контрольні запитання:

1. Яке безробіття (циклічне, структурне чи фрикційне) може виникнути в кожній з наведених ситуацій:

А) відбулося закриття шахт у зв'язку зі скороченням видобутку вугілля;

Б) ускладнена процедура працевлаштування на новому робочому місці;

В) погіршився загальний стан економіки і розпочалося скорочення виробництва;

Г) у сільському господарстві запроваджуються технології, які передбачають комплексну автоматизацію.

2. Визначте рівень фактичного безробіття. Кількість зайнятих в економіці - 16500 тис.осіб, а безробітних - 1420 тис.осіб. Якою стала чисельність безробітних за нових умов, якщо кількість працездатних осіб не змінилася, а рівень безробіття досяг 9,5%?

Тема 12. Державне регулювання економіки

Сучасна економіка неможлива без держави в ролі суб'єкта економічних відносин. Держава повинна мати власні ресурси, створювати певні продукти і послуги, регулювати розподіл доходів між різними верствами суспільства, спрямовувати економіку на досягнення визначених цілей.

Уряд повинен регулювати економіку, тому що сам по собі ринок із властивими йому механізмами конкуренції та саморегулювання не може вирішити багатьох важливих проблем як для суспільства в цілому, так і для громад окремих міст і селищ. Уряд повинен формувати та втілювати в життя науково обґрунтовану економічну політику.

Під державною економічною політикою розуміють систему заходів, до яких удається уряд для досягнення цілей, що відображають суспільні інтереси. Тому найважливішими елементами державної політики є:

- Визначення цілі;

- Засоби (інструменти) досягнення цих цілей.

Основними економічними цілями держави у формуванні економічної політики стають:

- Певні обсяги ВВП країни та ВВП на душу населення (одного громадянина);

- Повна зайнятість, або обмеження безробіття до рівня природного;

- Цінова стабільність, за якої інфляція не виходить за межі помірної.

Інструменти державного регулювання економіки різняться залежно від того, у межах якої політики вони здійснюються - податково-бюджетної чи грошової.

Здійснюючи податково-бюджетну політику, уряд використовує такі особливі інструменти:

- Податки;

- Податкові пільги;

- Державні закупівлі товарів;

- Соціальні трансферти (соціальна допомога).

Податками називаються обов'язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, підприємств, організацій у державний бюджет.

Порядок стягнення всіх видів податків, податкові ставки та податкові пільги впорядковуються особливим державним документом - Податковим кодексом країни.

Податкова система будь-якої країни передбачає стягнення різних видів податків. Основними з них є такі:

· Особистий прибутковий податок, або податок з фізичних осіб. Платниками податку є фізичні особи - наймані працівники, а також підприємці як власники особистих доходів, одержаних за виконувані ними функції управління.

· Податок на прибуток корпорації, або податок на прибуток підприємств. Платниками цього податку є юридичні особи - підприємства, установи. Об'єктом оподаткування - тим, з чого стягується податок, є прибуток корпорації (підприємства) незалежно від сфери діяльності.

· Податок на майно або капітал. Платниками цього податку стають власники майна та капіталу - землі, будинків, транспортних засобів, будівель, споруд, устаткування. Податок виконує перерозподільну функцію, оскільки дає можливість поповнювати державний бюджет за кошт багатших громадян - власників майна та капіталу. Так створюється джерело для соціальних виплат біднішим верствам суспільства.

· Акциз. Є податком на споживання, що стягується в момент придбання певного товару й означає фактичне вилучення з доходу споживача. Акциз стає частиною ціни (процентом ціни) не всіх, а лише деяких, так званих підакцизних, товарів. Перелік таких товарів визначається урядом.

· Податок на додану вартість (ПДВ). Сплачується з усіх товарів, тому його називають універсальним акцизом. Оскільки ПДВ закладається в ціну товарів, що купуються кінцевим споживачами, то саме вони стають фактичними платниками цього податку. Продавці зазвичай зазначають на товарних чеках та ярликах дві ціни - без ПДВ та з ПДВ, намагаючись підкреслити цим те, що саме податок на додану вартість збільшує ціну для споживача.

· Податок із соціального страхування. Стягується з метою формування фондів соціального страхування. Є страховим внеском, що визначається планами обов'язкового пенсійного, медичного, на випадок безробіття. Платниками податку стають і підприємці, і наймані працівники.

· Мито. Зазвичай є податком на товари, що імпортуються, але іноді встановлюється й на експортовані товари. Платниками імпортного мита стають підприємці, що ввозять товар з-за кордону, тому він може виконувати функцію захисту вітчизняних виробників від конкуренції іноземних. Але імпортне мито, яке робить імпортовані товари дорожчим, зрештою, сплачує споживач товару.

Кожен податок стягується за певною податковою ставкою. Податкова ставка - це частка доходу у відсотках, яка відраховується платниками до державного бюджету.

Саме на величину стягнутих податків зменшується дохід у розпорядженні кожного економічного суб'єкта.

Податкові пільги - це перевага, яку дістають від уряду лише деякі платники податків, якщо це відповідає економічним інтересам та цінностям суспільства. До найчастіше використовуваних урядом податкових пільг належать такі: неоподатковуваний мінімум заробітної плати, капітальні знижки, податковий кредит, соціальні знижки.

Крім податків як інструмент податково-бюджетної політики використовуються державні закупівлі та соціальні трансферти.

Державні закупівлі - це видатки бюджету на придбання речей та послуг, що пов'язані зі створенням суспільних благ. Зазвичай для здійснення державних закупівель уряд провадить конкурси (тендери) для відбору продавців, що запропонують ліпшу якість товарів за меншої ціни.

Соціальні трансферти - це різні види допомоги у грошовій або речовій формі, які безоплатно одержують громадяни країни. Один з видів такої допомоги - виплати з безробіття. Громадяни можуть також одержувати соціальну допомогу на дітей, непрацездатних членів родини, для відшкодування частини комунальних платежів.

Податки, державні закупівлі, соціальні трансферти є важливими складниками державного бюджету. Державний бюджет - це головний фінансовий документ країни, в якому відображені джерела державних ресурсів та напрямки їх використання.

Для ефективного державного регулювання економіки важливим є те, як збалансований бюджет, тобто як співвідносяться надходження та видатки. За цим співвідношенням бюджет може бути:

· Дефіцитний, коли видатки перевищують надходження;

· Профіцит ний, коли видатки менші, ніж надходження;

· З нульовим сальдо, коли видатки та надходження збігаються.

Дефіцитний бюджет означає, що держава живе невідповідно до своїх доходів, витрачає більше, ніж одержує. Якщо дефіцити бюджетів одних періодів не компенсується профіцитами інших періодів, то держава фінансує брак коштів за допомогою внутрішніх та зовнішніх запозичень. У такий спосіб виникає державний борг.

Здійснюючи грошову політику, уряд використовує зміну грошового пропонування - кількості грошей в обігу. Для цього він застосовує такі інструменти, як грошова емісія, купівля-продаж валюти, регулювання діяльності комерційних банків.

Основні цілі економічної політики уряду - бажані показники ВВП, зайнятості та цін - у межах грошової політики досягається через зміни грошового пропонування.

Для змін грошового пропонування використовують три основні засоби: емісія, операції з валютними резервами, регулювання діяльності комерційних банків.

Емісія грошей - випуск додаткових грошей, що здійснюється центральним банком країни. Це збільшує грошовий агрегат МО.

Операції з валютними резервами передбачають, що коли центральний банк продає валюти інших країн за національні гроші, то кількість грошей в обігу зменшується. Коли ж він купує валюти інших країн і поповнює державні резерви, то кількість національних грошей в обігу збільшується.

Комерційні банки створюють гроші у формі поточних, короткострокових і довгострокових рахунків, що є елементами грошових агрегатів М1, М2, М3. Тому, впливаючи на діяльність комерційних банків, національний банк може сприяти збільшенню саме цих елементів грошового пропонування. Способами такого стимулювання є зменшення норми обов'язкових грошових резервів, які повинен мати кожний комерційний банк, або пом'якшення вимог на одержання ліцензії на банківську діяльність.

Суспільні блага.

З усієї сукупності благ - речей та послуг, якими ми користуємося, можна виокремити особливі блага, що мають назву суспільних. Їхньою протилежністю є приватні блага.

Суспільні блага мають такі відмітні ознаки:

· Їх створення і споживання відповідають суспільним інтересам, оскільки без них суспільство не могло б існувати як спільнота цивілізованих людей;

· Вони спрямовані на колективні потреби, для яких індивідуальне (приватне) задоволення було б або неможливим, або економічно недоцільним;

· Частку споживання цих благ конкретним споживачем визначити важко або взагалі неможливо;

· З ним пов'язані значні позитивні зовнішні ефекти для суспільства, тому втрати від недостатнього їх виробництва є набагато більшими, ніж витрати на виробництво.

Позитивні зовнішні ефекти - це додаткові вигоди, що має суспільство, громада від виробництва лише певних речей та послуг. До таких належить освіта. Її розвиток робить суспільство не тільки багатшим через вищу продуктивність праці, а й більш цивілізованим, придатним для комфортного існування, безпечним для всіх громадян.

Усі особливості суспільних благ пояснюють доцільність їх виробництва під контролем держави та з використанням ресурсів, якими вона володіє. Основним джерелом фінансування суспільних благ має бути державний бюджет.

Одним із завдань уряду є забезпечення ефективності господарювання в межах усієї національної економіки. Економіка не може бути ефективною в умовах незахищеної конкуренції та панування монополій. Адже ринкова конкуренція має тенденцію до затухання, а ринкові суб'єкти - конкуренти тяжіють до змов, які б зменшували їхні витрати на здійснення конкурентної боротьби .

Політика, яка спрямована на захист конкуренції та обмеження монополізму, називається антимонопольною.

Для здійснення антимонопольної політики в законодавстві визначають:

- Граничну частку ринку, яка може належати окремому виробникові і після досягнення якої виробник вважається монополістом.

- Види зловживань монопольним становищем, які тягнуть за собою відповідальність і передбачають компенсацію

Органи державної влади, які виявили зловживання за результатами антимонопольних розслідувань, можуть примусово обмежити ціни на продукцію монополіста або домогтися примусового поділу великої компанії на кілька менших.

Контрольні запитання:

1.Визначено, що підприємство має сплатити податок на прибуток у обсязі 70 тис.грн. Прибуток становив 250 тис.грн. Якою є ставка оподаткування? Який прибуток залишиться в розпорядженні підприємства?

2.За рік видатки зведеного бюджету України становили 312028 млн.грн., а доходи - 297845 млн.грн. Визначте абсолютний та відносний дефіцит бюджету, якщо відомо, що ВВП цього року дорівнював 914720 млн.грн.

3.Поясніть, кого й чого стимулює кожна податкова пільга, про яку йшлося у темі.

4.За рік грошова маса в економіці зросла за показником М3 на 15,3%, а реальний ВВП зменшився на 15,3%. На скільки мали б змінитися ціни за показником темпу інфляції, якщо б цього року швидкість обігу грошей залишилася незмінною?

5.У період 2007-2011 рр. кількість грошей в обігу за показником М3 та ставка процента комерційних банків за кредитами змінювалися так, як показано в таблиці:



Показник	2007р.	2008р.	2009р.	2010р.	2011р.
М3 (зміна у %)	54,3	54,7	53,7	30,2	-5,5
Ставка комерційних банків (%)	16,2	15,2	13,9	17,5	20,9

Чи в усі роки реалізувався стимулюючий вплив грошової політики?

Тема 13. Світове господарство

Економіки всіх країн світу є складниками світової економіки. Важливою ознакою сучасних національних економік є відкритість. Відкритість економік означає, що країни купують і продають товари та послуги на світових ринках, позичають іншим країнам або беруть позики, стають членами міжнародних економічних організацій, беруть участь у міграції трудових ресурсів з країни в країну, установлюють і підтримують курс національної валюти щодо інших валют.

Світове господарство - це система національних економік з усталеними та міцними економічними зв'язками між ними. Ці зв'язки унеможливлюють автономне існування будь-якої економіки.

Економіки країн різняться за рівнем економічного розвитку.:

· Країни високого рівня розвитку;

· Країни середнього рівня розвитку;

· Країни, що розвиваються, та країни з несформованими ринками.



Істотною причиною виникнення і розвитку світового господарства став міжнародний поділ праці. Він передбачає спеціалізацію національних економік на виробництві певних товарів і послуг, а отже,випереджальний розвиток у кожній з країн окремих галузей та видів діяльності Саме в цих галузях та видах діяльності економіки країн мають переваги - забезпечують вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва.

Важливою частиною світової економіки є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля існує, позаяк склався міжнародний поділ праці.

Для зовнішньої торгівлі важливо, щоб вітчизняні товари були конкурентоспроможні. Конкурентоспроможність товару оцінюється, якщо порівняти два параметра:

1. здатність товару задовольняти потребу споживача;

2. ціна товару.

Більшу конкурентоспроможність виявляє той товар, який повніше задовольняє потреби споживача за нижчої ціни.

Формування цін надсвітових ринках відрізняється від їх формування всередині країни. Світові ціни визначаються головними продавцями і покупцями певних видів продукції й узгоджуються під час здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті.

Країна, що бере участь у міжнародній торгівлі, одержує надходження від експорту та має витрати за імпортом товарів і послуг. Торговий баланс країни - це фінансовий документ, в якому відображені надходження та витрати, пов'язані з продажем та купівлею товарів і послуг на зовнішніх ринках.

У структурі українського експорту переважають чорні метали та мінеральні продукти - частка їх наближається до 50%. У структурі ж імпорту значна частка припадає на мінеральні ресурси, становлячи його третину. Тому сальдо торгового балансу України суттєво залежить від цін та співвідношення попиту й пропонування на світових ринках чорних металів, нафти та газу.

Коли дефіцит торгового балансу - перевищення імпорту над експортом - стає небезпечним, уряд може вдаватися до стимулювання експорту та обмеження імпорту. Це досягається способом стягнення імпортного мита, установленням обмежень (квот) на ввезення певних товарів з-за кордону, надання податкових пільг експортерам.

Торговельна політика уряду, що спрямована на захист вітчизняних виробників від конкуренції з боку іноземних, називається протекціонізмом. Протекціонізм має і позитивні, і негативні наслідки. Він може призвести до підвищення цін на товари через обмеження конкуренції. Адже вітчизняні виробники, захищені від конкуренції іноземних, втрачають стимули до зменшення витрат.

Торговельна політика уряду, за якої митні органи виконують лише реєстраційні функції, не стягуючи мита і не створюючи бар'єрів для товарів з-за кордону, називається лібералізмом.

Жодна країна світу не може дозволити повного лібералізму у торговельних відносинах, так само як не існує й повного протекціонізму.

Важливу роль у лібералізації зовнішньої торгівлі відіграє міжнародна торговельна організація - Світова організація торгівлі (СОТ). З 2009 р. Україна є членом цієї організації.

Торгуючи продукцією та послугами, країни мають розраховуватися за допомогою різних валют. Для цього потрібні пропорції обміну валют, якими користуються в різних країнах. Взаємини з приводу формування цих пропозицій називають валютними відносинами.

Валютні відносини між країнами контролює Міжнародний валютний фонд (МВФ). Метою його діяльності у валютній сфері є запобігання раптовим необґрунтованим коливанням курсів валют для збереження стабільності зовнішньої торгівлі.

Валютні курси - це пропорції обміну валют. Валютний курс відображає ціну однієї валюти, подану в певній кількості одиниць іншої валюти. У міжнародних торговельних відносинах важливо, щоб курсові співвідношення валют були стабільні.

Курсові співвідношення можуть змінюватися під впливом багатьох чинників. Загальне правило цього впливу можна сформулювати так: усе, що підвищує попит на національну валюту, сприяє й підвищенню курсу (ревальвації). І навпаки, усе, що зменшує попит на валюту, спричиняє й зменшення її курсу (девальвацію).

Міжнародний рух капіталів - це рух фінансових ресурсів між країнами. Він може здійснюватись у різних формах, зокрема:

· Приватних, державних інвестицій або інвестицій міжнародних валютно-фінансових організацій;

· Прямих (коли іноземний власник капіталу стає повним власником підприємства або власником основної частини майна підприємства), портфельних (коли іноземці купують цінні папери) інвестицій;

· Кредитів урядам країн або приватним підприємствам.

Головна причина вивезення капіталу з однієї країни в іншу - це намагання одержати вищу норму прибутку. Але, крім того, вивезення капіталу сприяє подоланню перешкод у торгівлі між країнами, завоюванню нових ринків, перемозі в конкурентній боротьбі.

Значні потоки вивезення капіталу утворюються в сучасному світовому господарстві в межах транснаціональних корпорацій. Транснаціональні корпорації - це міжнародні монополії, які, долаючи національні кордони, поширюють свою діяльність у всьому світі, маючи численні філії в багатьох країнах.

Рух капіталу в країну та з країни відбивається у фінансовому документі, що називається платіжний баланс країни. Крім руху капіталу в країну та з країни, у ньому відображається й інші зовнішньоекономічні операції. Результатом їх здійснення стає надходження коштів у країну та їх відплив у інші країни у зв'язку з витратами.

Розвиток міжнародної торгівлі, міжнародний рух капіталу створили передумови для виникнення міжнародних валютно-фінансових організацій. Вони роблять міжнародні економічні відносини більш стабільними та передбачуваними. Вступ до цих організацій дає країнам - членам певні переваги.

Провідне місце серед міжнародних фінансово-кредитних організацій належить Міжнародному валютному фонду (МВФ). За ним ідуть Світовий банк, Європейський центральний банк (ЄЦБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - валютно-кредитна установа, створена як представницька організація ООН 19476 року. МВФ виконує такі основні функції: регулювання валютних курсів, забезпечення конвертованості валют; надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для фінансування дефіцитів платіжних балансів; консультування з фінансових і валютних питань.

МВФ - організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за кошти внесків країн-учасниць. Для кожної з них установлено вступну квоту, розмір якої визначається відповідно до частки країни у світовій торгівлі.

Світовий банк - це неурядова фінансово-кредитна установа, яка об'єднує чотири фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) та Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ). Основна маса кредитів спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури й сільського господарства. Банк фінансує державні програми в енергетиці, у гірничій промисловості, на будівництво та модернізацію нафто- і газогонів.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) з осередком у Франкфурті створено як центральний орган Європейської системи центральних банків. Завдяки його діяльності з 2002 року запроваджена в обіг стабільна і конвертована валюта євро.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) - міжнародний банк, заснований 1990 року в Лондоні 42 країнами та двома міжнародними організаціями - Комісією ЄС та Європейським інвестиційним банком - для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР.

Унікальним об'єднанням країн, у межах якого регулюються торговельні, фінансові, валютні, міграційні відносини, узгоджується політика багатьох урядів, став Європейський Союз (ЄС). Підвалини цієї організації закладені ще 1957 року. Вона створювалася з метою інтеграції національних економік у єдину наднаціональну систему. Центральний орган ЄС - Європейська комісія - розробила і втілила за час існування цієї організації майже 300 програм, які стосувалися таких питань: усунення торгових бар'єрів; вільне інвестування капіталів; єдина валюта; єдина сільськогосподарська політика; вільне пересування громадян територією ЄС без паспортів і віз; взаємне визнання дипломів про освіту; право на постійне проживання та роботу в інших країнах; узгодження податкової і цінової політики.

Контрольні запитання:

1. Виберіть з наведеного переліку чинники, які викликатимуть девальвацію національної валюти, а які - ревальвацію:

· Галопуюча інфляція;

· Успішна розбудова туристичної інфраструктури країни;

· Зростання попиту на імпортовані енергоносії та скорочення експорту вітчизняних товарів;

· Ухвалення законів, що зменшують інвестиційні ризики іноземців.

2. Яку суму гривень треба мати для того, щоб придбати в одній з європейських країн товар за 144 тис.євро, якщо існує курс UA1= € 0,12.

3. Визначте, за якого обсягу ВВП (Y) сальдо торгового балансу дорівнюватиме нулю, якщо Ех=20, а функція (рівняння) імпорту є такою: Im=29-0,3Y.

Тема 14. Переваги та загрози глобалізації

Глобалізація - це суттєве посилення взаємної залежності країн в результате зростання масштабів міжнародної торгівлі товарами, надання послуг, посилення міжнародних фінансових потоків, руху робочої сили та науково-технічного співробітництва. Унаслідок цього виникає нова якість зв'язків між країнами, а саме: взаємне проникання економік, поступова втрата їхніх національних особливостей, формування так званої мегаекономіки .

Формування глобального економічного простору забезпечено науково-технічною революцією в комунікаціях та в інформаційній сфері. Через те що країни стали ближчими завдяки новим можливостям пересування людей, зв'язку та інформування про події на їх теренах, змінився й характер економічних відносин.

У сучасно світі існують кілька основних форм інтеграції:

Ш Зона вільної торгівлі, яка передбачає відмову від торговельних квот;

Ш Митний союз, що означає не тільки відсутність квот, а й застосування єдиного митного тарифу;

Ш Спільний ринок, який ґрунтується на відсутності квот, застосуванні єдиного митного тарифу та вільному русі ресурсів,передусім трудових, між країнами;

Ш Економічний союз, який передбачає відсутність квот, застосування єдиного митного тарифу, вільний рух ресурсів та узгодження економічної політики урядів окремих країн;

Ш Повна інтеграція, що ґрунтується на додержані умов економічного союзу й додатково передбачає так звану уніфікацію _ проведення спільної економічної політики.

Особливою формою вияву глобалізації як процесу, унаслідок якого зникають національні ознаки капіталу та втрачається здатність національних урядів впливати на рух фінансових ресурсів, є офшорні зони.

Офшорна зона - це територія або навіть ціла держава, у межах якої капітали інших країн одержують податкові пільги та можливість здійснювати різні фінансові операції в будь-якій валюті. Нині у світі існує близько 100 офшорних зон.

До найбільш наболілих проблем людства, які можна розв'язати лише спільно, з використанням ресурсів усіх країн світу, належать: проблема забруднення навколишнього середовища; проблема бідності.

Забруднення довкілля є економічною проблемою, оскільки погіршує умови виробництва, обмежує виробничі ресурси та передбачає витрати на відтворення втраченого. Забруднення природного середовища відбувається не тільки в процесі виробництва, а й під час споживання. Природне середовище стає дедалі не безпечнішим для життя, і це загрожує існуванню людей як біологічному виду.

Світовий масштаб збитків, заподіяних людством довкіллю, та ще більші кошти, які потрібні на відновлення втраченого, вимагають об'єднання зусиль громадян як усередині кожної країни, так і в межах усього міжнародного товариства.

Бідність, як глобальна проблема, крім морально-етичної має економічну площину. Світова економіка розвивається достатньо високими темпами. До кризи 2009р. світовий ВВП протягом 2000-х років зростав приблизно на 5% щороку. Однак попри економічне зростання, у щорічних звітах Світового банку про розвиток подавалась інформація про разючу бідність частини населення світу. Це - група країн, більшість (понад 50%) громадян яких живе за межею бідності. Такою межею вважається стан, коли споживчі витрати на одну людину не перевищують 1 долара на день. Взагалі за межею бідності у світі живуть 1,4 млрд.людей.

Діяльність багатьох міжнародних організацій, зокрема Міжнародного банку реконструкції та розвитку, спрямована на допомогу найбіднішим країнам світу.

Глобалізація є суперечливим явищем сучасного світу, оскільки вона має і позитивні, і негативні наслідки.

Позитивні наслідки:

o Досягаються вищі і більш стабільні середні світові темпи економічного зростання;

o Підвищується середній рівень життя, урізноманітнюється споживчий вибір - перелік доступних товарів та послуг для більшості людей;

o Мобілізуються значні фінансові ресурси на здійснення життєво важливих проектів - запобігання хворобам, подолання наслідків екологічних катастроф;

o Доступність сучасних технологій не тільки для найбільш розвинени х країн, а й для всього світу.

Негативні наслідки - це загрози, спричинені глобалізацією. Вони мають кілька форм вияву.

По-перше, негативні наслідки глобалізації виявляються в тому, що економіки країн починають втрачати свої відмітні риси, посилюється залежність їхнього розвитку від міжнародного економічного порядку.

Інтеграція у світову економіку загрожує втратою здатності уряду країни керувати економічними та політичними подіями всередині країни. При цьому ця загроза стосується перш за все країн з нижчим рівнем розвитку.

По-друге, глобалізація створює передумови для виникнення специфічних конфліктів. Вони пов'язані з тим, що глобальна економіка розвивається в особливому культурному, правовому, світоглядному середовищі окремих країн. Те, що для людей однієї культури в економічному житті вважається нормою, для інших може бути незрозумілим або й неприйнятним.

По-третє, основні суб'єкти глобальних процесів - транснаціональні корпорації (ТНК), потрапляючи в національні економіки, починають злиття та поглинання. Це послаблює конкуренцію, загрожує середньому та малому бізнесу. Наслідком такої діяльності ТНК може бути й зростання безробіття. До того ж ТНК зазвичай мають схильність до перенесення екологічно небезпечних виробництв у країни з нижчим рівнем розвитку. Це ускладнює розв'язання проблеми бідності та низьких стандартів життя. Основні ТНК світу зосереджені в найбільш розвинених країнах.

По-четверте, глобалізація, створюючи умови для взаємного проникнення економік, досі не забезпечила помітного зближення країн за рівнем соціально-економічного розвитку, за якістю життя. Нерівномірність відтворюється і консервується.

Контрольні запитання:

1.Назвіть ті переваги глобалізації, якими користуєтеся ви особисто та члени вашої родини. Обгрунтуйте або спростуйте твердження про те, що перевагами глобалізації більшою мірою послуговуються представники багатших верств українського суспільства.



Використана література

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник.-К.: Знання України, 2004.

2. Радіонова І.Ф., Економіка: Підручник.-Кам'янець-Подільський: «Аксіома», 2012.

3. Канченко Т.В., Панченко М.П. Основи економіки: Підручник.-К.: Вища освіта, 2003.

4. Михайлова Л.І., Управління персоналом: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007.

5. Михайлова Л.І., Економічні основи формування людського капіталу.- Суми: «Довкілля», 2003.

Размещено на Allbest.ru

...