Державне економічне управління

Окрім того, потрібно враховувати, що один і той самий інструмент можна використовувати для досягнення різних цілей. Оскільки цілі можуть суперечити одна одній, то ефект від політики, яка не враховує описаних вище чинників, може бути зведено нанівець. Тому, розробляючи економічну політику, важливо одночасно не включати до урядових програм цілі, що суперечать одна одній. Спочатку потрібно визначити ту ціль, досягнення якої важливіше або є підґрунтям для автоматичного або цілеспрямованого вирішення інших завдань.

Окрім того, потрібно враховувати суперечності між цілями поточними та довгостроковими. Отже, процес визначення цілей і засобів їх реалізації сповнений суперечностей, обмежень, невизначеності наслідків урядових дій у довгостроковій перспективі, що, з одного боку, є підставою для критики будь-яких дій з/ряду, а з іншого - ускладнює процедуру визначення ефективності урядового втручання у зв'язку з тим, що, по-перше, дії уряду запрограмовані не стільки на економічний, скільки на соціальний результат, по-друге, ціни, в яких вимірюється результат з/рядової діяльності, часто значно відмінні від ринкових, по-третє, результат з/рядового впливу визначається не тільки діями уряду, а й природними чинниками та ринком.

Способи вирішення проблеми непропорційного розподілу ресурсів

Сучасна проблема обмеженості ресурсів стає все більш актуальною. Потреби людей зростають, і пов'язано це зі збільшенням чисельності населення, розвитком науки, появою нових технологій і багатьма іншими факторами. Тому виникла ситуація, коли багато ресурси, в основному невосполняемие, стали менш доступними. Дилему, яку утворює безмежність потреб і обмеженість ресурсів, і намагається вирішити людство.

На сьогоднішній день багато корисні копалини практично вичерпали свої запаси. Але навіть ті, які є в достатній кількості, небесконечни. Всі блага, які потрібні сучасному суспільству, вимагають витрат все більшого обсягу ресурсів. Виникає реальна проблема обмеженості ресурсів і навіть їх нестачі.

Для виробництва економічних благ використовуються різні види ресурсів. До найголовніших з них відносять природні фактори. Це те, що дає нам планета і довкілля. Сюди відносять воду, землю, повітря і кліматичні умови.

Трудові ресурси також є необхідними для нормального функціонування суспільства і виробництва економічних благ. Це один з головних факторів виробничого процесу.

Існують і виробничі ресурси, представлені засобами виробництва і грошовою масою.

Інформацію також можна віднести до ресурсів виробництва.

Розглядаючи дані категорії, можна відзначити, що деякі з них досить легко відновити або відтворити. Але багато ресурси, особливо природно-кліматичні, можуть бути знищені безповоротно.

Тому проблема обмеженості ресурсів стала найбільш гострою.

Ресурси поділяють на дві категорії: відтворювані і невідтворювані. Це залежить від можливості поповнити їх запаси. Деякі ресурси є рідкісними, тобто зустрічаються в обмеженій кількості. Це також створює дефіцит при їх використанні.

Деякі ресурси можуть бути поповнені, але на це потрібна велика кількість часу і іноді допомогу людей.

Наприклад, земельні ресурси можуть відновлюватися. Проблема обмеженості ресурсів тут існує тільки через географічних особливостей регіону. В результаті нераціонального використання земель відбувається погіршення властивостей грунту. У цьому випадку застосовують агротехнічні прийоми для їх відновлення. Але якщо цю проблему не вирішити вчасно, то землі можуть бути загублені і стати малоефективними.

Особливу складність представляє видобуток корисних копалин. Старі родовища вичерпали свої запаси. Наприклад, запаси нафти, яка видобувається і використовується у великих кількостях, значно скоротилися. Нові поклади цієї корисної копалини доводиться шукати на великих глибинах, що ускладнює його видобуток. До того ж цей природний ресурс не відтворюється і слід шукати альтернативу, щоб виключити дефіцит.

Обмеженість ресурсів і безмежність потреб ставить перед людством нові завдання. Насамперед, це раціональне використання наявного потенціалу. Також слід відкривати і розробляти нові джерела ресурсів, необхідні для нормального існування суспільства.

11.Основні етапи визначення антимонопольного становища суб'єкта господарювання на ринку

Переваги монопольного становища настільки привабливі, що намагання до монопольного захоплення ринку, витіснення конкурентів з метою отримання монопольно високих доходів є об'єктивною реальністю. Ринкова стихія породжує через різні форми монопольних об'єднань, зговору і т. д. монополію. Нерегульованих ринків не буває, а якщо їх не регулює держава, то ці функції беруть на себе монопольні структури.

Монополія небажана, особливо там, де ринок може бути конкурентним, оскільки рано чи пізно сприяє застою у виробництві, уповільненню темпів науково-технічного прогресу. Крім того, підприємці-монополісти дуже часто використовують ринкову владу, можливість обмежувати конкуренцію для того, щоб отримувати вигоди за рахунок інших і на шкоду іншим. Тому в країнах зі змішаною економікою активно використовується політика державного антимонопольного регулювання. Монопольне становище суб'єкта підприємництва в Україні може визначатися, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 %, а в окремих випадках є і навіть меншою.

Основними етапами визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку є встановлення:

об'єкта аналізу;

конкретної продукції (робіт, послуг) підприємця, що може кваліфікуватися як товар (товари);

контингенту покупців;

тривалості часу, стосовно якого досліджується стан конкуренції;

товарних і територіальних меж ринку;

обсягу ринку, на якому діє суб'єкт господарювання;

обсягу товару, що пропонується суб'єктом господарювання на цьому ринку;

структури ринку;

ознак ринкової влади.

Визначення меж товарних ринків і монопольного становища суб'єктів господарювання на них здійснюється на підставі досліджень стану відповідних ринків за період, що, як правило, дорівнює одному календарному року. Товарні межі ринку розглядаються як група взаємозамінних товарів (товари однієї споживчої вартості), у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Територіальні межі ринку визначаються шляхом установлення мінімальної території, поза якою, з погляду споживача, придбання товарів, що належать до групи взаємозамінних товарів, є можливим або недоцільним. Обсяг ринку визначається як загальний обсяг надходжень на ринок у визначених територіальних межах товарної групи, до якої належить товар підприємця.

При визначенні структури ринку встановлюються такі кількісні та якісні показники:

- кількість суб'єктів господарювання, що діють на відповідному ринку;

- частки суб'єктів господарювання, що діють на відповідному ринку;

- показники рівня ринкової концентрації;

- умови вступу до ринку потенційних конкурентів;

- відкритість ринку для зовнішніх постачальників.

Як ознаки ринкової влади розглядаються:

- здатність суб'єкта господарювання, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати умови при продажу товару, укладанні договорів постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови;

- здатність суб'єкта господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших суб'єктів господарювання, що виробляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри для вступу на ринок;

- здатність суб'єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів і постачати їх на ринок з метою одержання односторонньої вигоди при купівлі або продажу товарів, при укладанні договорів на постачання товарів, а інші суб'єкти господарювання, що є його конкурентами, не спроможні компенсувати створений дефіцит товарів;

- здатність суб'єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підвищувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією на ринку.

Зловживання монопольним становищем залишається найбільш поширеним видом порушення антимонопольного законодавства. Неправомірні дії монопольних утворень, як правило, спрямовані на одержання незаконного прибутку негайно або додаткових переваг у конкуренції шляхом недопущення, обмеження (усунення) конкуренції з метою одержання незаконного прибутку в майбутньому, покриття неефективних витрат за рахунок споживачів та інших підприємців або збуту товару низької споживчої вартості. До подібних дій, зокрема, належать:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище;

- нав'язування контрагенту додаткових умов, що не стосуються предмета договору;

- нав'язування товару, непотрібного контрагенту.

Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" визначаються також зловживання, пов'язані з ціновою політикою суб'єктів господарювання, в результаті якої можуть постраждати споживачі. При цьому треба звернути увагу на те, що коли різниця в цінах на товар пояснюється особливостями оподаткування в регіоні (наприклад, курортне місце, сезонність попиту тощо), транспортними витратами, то такі ціни не можуть бути кваліфіковані як дискримінаційні. Варто розрізняти дискримінаційні ціни на товари для певних груп споживачів за умови, що така диференціація знаходиться у межах правового поля. Встановлення монопольно високої ціни на товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів, в усіх випадках ґрунтується на бажанні одержання особливого (незаконного) прибутку. Зниження ціни з метою одержання прибутку внаслідок збільшення товарообігу є звичайним правилом поведінки суб'єкта господарювання в умовах конкуренції. При встановленні таким суб'єктом монопольно низької ціни протягом тривалого часу треба також спрогнозувати можливість повернення усунутих з ринку суб'єктів господарювання. При цьому необхідно визначити, чи не одержало монопольне утворення від органів влади і управління прямо або опосередковано субсидії для покриття збитків від застосування низької ціни. Не може вважатися низькою монопольна ціна, яка покриває економічно обґрунтовані витрати. Суб'єкт господарювання може мати також виправдані об'єктивними обставинами підстави для продажу товару нижче собівартості, зокрема у випадках сезонного розпродажу, реалізації застарілих моделей, реалізації некондиційних, бракованих товарів, знецінювання або істотного зменшення попиту на відповідний товар.

Недобросовісною конкуренцією визначаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Поняття, види недобросовісної конкуренції, відповідальність за неї та правові засади захисту від недобросовісної конкуренції визначені законодавством України.

Можна виділити прямі і побічні методи антимонопольного державного регулювання, однак межі між ними нерідко умовні, й тому деякі методи регулювання виконують функції прямих і побічних важелів. Важливо, щоб всі методи державного регулювання базувалися на правовій законодавчій основі.

До прямих методів антимонопольного регулювання належать адміністративні заходи, що усувають монопольне положення окремих суб'єктів на ринку або запобігають йомуг Антимонопольне законодавство передбачає заходи адміністративного характеру, виражені у формі різних заборонних заходів, економічних санкцій, а також заходів кримінально-правової відповідальності. Законом передбачається здійснення постійного контролю щодо запобігання нових монопольних утворень. Для цього всі нові об'єднання мають відповідно із законодавством отримати згоду спеціально створених антимонополь-них комітетів на реєстрацію.

До побічних методів антимонопольного регулювання належать переважно фінансово-кредитні методи запобігання і подолання монопольних явищ в економіці.

Особлива роль у подоланні монопольного положення державних органів і створенні умов автономного вільного функціонування ринкової економіки належить бюджетному регулюванню.

Сучасні державні бюджети розвинених країн виконують не стільки звичайні фіскальні функції, тобто обов'язкову акумуляцію частини доходів товаровиробників і населення, що необхідні для фінансування державних і місцевих органів влади, інших державних інститутів, скільки активні перерозподільні функції, регулюючи розвиток соціальних і економічних процесів та функції децентралізації владних повноважень.

12.Розширення сфери застосування непрямого регулювання ринкової економіки

Непрямі методи регулювання характерні тим, що при їх застосуванні держава прямо не втручається в процес прийняття рішень економічними агентами, воно лише створює передумови до того, щоб при самостійному виборі економічні агенти тяжіли до тих варіантів, які відповідають цілям державної економічної політики, наприклад, скорочення дефіциту торгового балансу може бути досягнуто шляхом введення імпортних мит, які призведуть до зростання цін на імпортовані товари і скорочення їх споживання. До непрямих методів регулювання відносяться, наприклад, оподаткування (рівень обкладання податками і система податкових пільг); митне регулювання експорту та імпорту; валютне регулювання (курси і умови обміну валют). Можна сказати, що непрямі методи мають переважно економічну, причому в основному ринкову, забарвлення.

У сучасній економіці спостерігається розширення сфери застосування непрямого регулювання і звуження прямого втручання держави. Перевага непрямих методів над прямими полягає головним чином в тому, що вони не порушують, а, навпаки, розширюють свободу вибору економічних агентів. Наприклад, підвищення ставки відсотка по державних облігаціях створює ситуацію, при якій багато інвесторів додають до колишньої кількості варіантів доходу ще один. Основним же недоліком непрямих методів є відкладений ефект їх впливу, так як між моментом прийняття державою заходів, реакцією на них економіки і реальними змінами в господарських результатах існує певний часовий розрив (лаг). Наприклад, зміна оподаткування зазвичай надає негайне сильний вплив на їх поведінку, а початковий ефект надання їм з боку держави більшої економічної інформації, виявляється, не викликає їх негайної реакції.

економічний дежава регулювання

Размещено на Allbest.ru