Форми міжнародного бізнесу та їх розвиток в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми міжнародного бізнесу та їх розвиток в Україні

ВСТУП

міжнародний бізнес експортний франчайзинг

Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що в умовах глобалізації світового ринку Україна розвивається, та посилює свої позиції у торговельному партнерстві між країнами. Останнім часом у світовій економіці фактично відбувся перехід до промислово-фінансової інтеграції. Процеси концентрації виробництва та обєднання різних секторів господарства відбувалися обєктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невідємно повязані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.

Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним напрямом за темою курсової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне визначення міри відкритості економіки та розбудова засад з державного регулювання, які забезпечують розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні.

Велике значення для України має її інтеграція у систему міжнародних звязків, активна й зростаюча участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських звязків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.

Дослідженню теоретичних і практичних питань різних аспектів розвитку міжнародного бізнесу присвячено значну кількість досліджень вітчизняних вчених, таких як: І.В.Багрова, А.С.Носова, Р.Й.Левицький, І.В.Андрусенко та інші.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - дослідити розвиток в Україні міжнародного бізнесу за його основними формами.

Для досягнення мети у курсовій роботі поставлені та вирішені такі завдання:

- визначити форми, види та причини розвитку міжнародного бізнесу;

- охарактеризувати Україну як країну - торговельного партнера на світовому ринку;

- розкрити особливості зарубіжного інвестування в Україні;

- проаналізувати поширення в Україні форм міжнародного бізнесу, не пов'язаних з участю в капіталі.

Обєктом дослідження є відносини, які виникають при здійсненні міжнародного бізнесу за різними формами.

Предметом дослідження є форми міжнародного бізнесу, та їх розвиток в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є використання міждисциплінарного підходу як методу комплексного аналізу економічних процесів. Вивчення форм міжнародного бізнесу та їх розвиток в Україні відбувалось шляхом залучення загальнонаукових методів пізнання. Відповідно до поставлених завдань, на різних етапах у дослідженні використані методи теоретичного узагальнення, аналізу і синтезу, метод абстракції і логічного узагальнення, метод об'єднання історичного і логічного, метод порівняльного і статистичного аналізу.

Інформаційну базу дослідження утворюють законодавчі і нормативно-правові акти, матеріали наукових конференцій, монографії, збірники наукових праць, спеціальна періодична література, офіційні сайти міністерств та законодавствоУкраїни.

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

Міжнародний бізнес історично і логічно виникає внаслідок розвитку й поглиблення міжнародного поділу праці та формування світового ринку. Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу.

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У разі участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, здійснюються з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, які мають державну форму власності, не завжди орієнтовані на прибуток.

Економічна сутність міжнародного бізнесу має визначатися у площині його як явища і процесу міжнародних економічних відносин. Як явище міжнародних економічних відносин міжнародний бізнес - це форма взаємодії суб'єктів міжнародної економічної діяльності, спрямована на одержання вигод від трансграничного співробітництва. Як процес міжнародний бізнес є проявом специфічного виду взаємодії суб'єктів, який характеризується певною структурою, технікою, умовами й правилами ведення, а також наслідками та результатами, що досягаються у процесі даного виду взаємодії і тільки через цей вид.

Суб'єкти міжнародного бізнесу - це реальні учасники його як процесу взаємодії (окремі особи, контактні групи або складні соціальні структури), яким притаманні внутрішні мотиви, інтереси, цілі та здатність до їх реалізації у певній сфері міжнародної економічної діяльності. Головними ознаками суб'єкта міжнародного бізнесу є наявність у нього внутрішніх мотивів, цілеспрямованості, волі та здібностей діяти для досягнення власних стратегічних цілей. Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжнародного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

Найважливішою особливістю міжнародного бізнесу є його економічне, законодавче й політичне поле конкуренції, а також соціокультурний фон, що суттєво відрізняє його від внутрішніх ринків країн. Сучасний світовий ринок, незважаючи на насиченість нормами і правилами поведінки на ньому економічних суб'єктів, формування міжнародних регулятивних механізмів та інституцій, якісно і кількісно відрізняється від внутрішніх національних ринків, правове функціонування яких має законодавчий характер.

Головна мета міжнародного бізнесу, причини його формування і розвитку зумовлюють певну систему засобів досягнення цієї мети. На різних етапах розвитку та функціонування міжнародного бізнесу дана система має свої особливості. Тому важливо виділити певні сфери міжнародної підприємницької діяльності, в кожній з яких існують різні способи досягнення мети міжнародного бізнесу.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій. Тобто вигоди виникають з-за умов продажу певного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн - третій тощо. Залучені у бізнес сторони отримують більше переваг, ніж у випадку коли вони б вели справу тільки у своїх країнах. Це - ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного бізнесу, а й у поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого. Детальніше причини здійснення міжнародного бізнесу, його сутність та сфери міжнародної підприємницької діяльності викладені у вигляді структурно-логічної схеми (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Структурно-логічна схема міжнародного бізнесу [11]

З розвитком процесів інтернаціоналізації форми та види міжнародного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими зарубіжними інвестиціями). До найбільш розповсюджених форм міжнародного бізнесу відносяться:

? експорт;

? ліцензування;

? франчайзинг;

? контракти на управління;

? проекти «під ключ»;

? прямі зарубіжні інвестиції та ін.

Кожному з видів міжнародного бізнесу притаманні особливості (рис. 1.2).



Рис. 1.2. Основні форми міжнародного бізнесу [11]

Слід підкреслити, що експорт є найпростішою формою міжнародного бізнесу і являє собою продаж товарів (послуг) в інші країни. Це історично перша і найпоширеніша форма міжнародного бізнесу. В сучасних умовах зовнішньоторговельні операції становлять понад 80% обсягів міжнародного бізнесу. До того ж експорт є найменш ризикованою, але й найменш прибутковою формою міжнародного бізнесу.

Зазначені особливості примушують учасників міжнародного бізнесу модернізувати експорт. Найпоширенішими формами такої модернізації є локальне складування і продаж, що означають завезення великих партій товарів на спеціальні склади в країні - господарі з метою подальшого продажу товарів з цього складу-магазину. Така форма бізнесу зменшує витрати при перевезенні великих партій товарів у розрахунку на один вирів (ефект масштабу), а також дозволяє здійснювати перепродажне і післяпродажне обслуговування товарів.

При розгляді форм міжнародного бізнесу варто зауважити, що ліцензування означає передачу прав інтелектуальної власності партнеру з іншої країни на умовах отримання певних доходів. Як інтелектуальна власність тут виступають винаходи, «ноу-хау», торгова марка тощо.

Ліцензування - це спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм. Також розповсюдженим є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології у порівнянні з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.

Часто ліцензування поєднується із франчайзинговими угодами. Франчайзинг - це спосіб діяльності, згідно з яким франчайизер (продавець) передає франчайзі (покупцеві) право на використання своєї торгівельної марки, котра є для бізнесу покупця найбільш важливим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі.

Слід відзначити, що транснаціональні корпорації розглядають свої технології і торгівельні марки як важливі складові частини базових активів. У США 1/3 обігу роздрібної торгівлі - це франчайзинг. Близько 3/4 таких продажів припадає на дилерів, які займаються збутом легкових і вантажних автомобілів, бензоколонок, та розливанням у пляшки безалкогольних напоїв.

Найбільш розповсюджений спосіб (60 %) проникнення франчайзера в іншу країну - це вибір головної франшизи і передача цій організації (звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торгівлю або торгівлю через суб-франшиз.

Управлінські контракти є способом направлення фірмою частини свого управлінського персоналу до іншої країни для надання підтримки іноземній фірмі чи виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом встановленого періоду за певну плату. Розмір плати включає заробітну плату менеджерів і витрати на ризик, що можуть виникнути внаслідок помилок менеджерів в іншій країні.

Варто уваги також те, що управлінські контракти застосовуються за певних умов, якими є :

- експропріація країною-реципієнтом іноземних інвестицій, коли колишньому володарю пропонують подовжити управління підприємством до підготовки кадрів місцевих менеджерів;

- створення нового комерційного проекту, в якому країна-реципієнт не має належного управлінського досвіду, але має необхідне устаткування;

- підвищення ефективності функціонування підприємства за рахунок залучення управлінського персоналу авторитетних іноземних фірм.

Однією з форм міжнародного бізнесу є також і контракти на будівництво підприємств (проекти «під ключ»). У такому разі фірма - підрядчик за свої кошти будує підприємство (об'єкт), а замовник поетапно розраховується за нього. Генеральними підрядчиками виступають виробники відповідного устаткування, проектні, будівельні чи консалтингові організації. Замовниками при цьому виступають державні організації чи великі міжнародні корпорації. Зазвичай розрахунок здійснюється в три етапи: першочерговий (авансовий) платіж - 10-25%; поточні платежі в процесі виконання робіт - 50-65%; остаточний платіж після виконання робіт на об'єкті і введення його в експлуатацію - 10-40%.

Поява та розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК) безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва ТНК. Ключовою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.

Однією з найпоширеніших форм міжнародної ділової співпраці в останні десятиліття стали міжнародні стратегічні альянси (МСА). Міжнародний стратегічний альянс - відносно тривала міжорганізаційна угода із співробітництва, яка передбачає спільне використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних фірм із декількох країн для реалізації завдань, пов'язаних із місією кожної з них. МСА - це функціональні структури, які засновані на формальному чи (інколи) на неформальному договорі. Організації - засновники здійснюють спільне управління та контроль за діяльністю МСА.

Під міжнародним стратегічним альянсом, на відміну від міжнародного альянсу, розуміють такі угоди, які:

а) компенсують слабкі сторони чи створюють конкурентні переваги учасників;

б) відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

в) мають раціональні цілі для взаємозв'язку фірм.

У свою чергу, стратегія створення альянсів передбачає:

1) створення стратегічних відносин між незалежними організаціями двох та більше країн, які мають спільні цілі, прагнуть спільної вигоди та визнають високий рівень взаємозалежності;

2) об'єднання зусиль фірм для досягнення мети, реалізація якої б вимагала набагато більше витрат за умови дії поодинці.

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функціональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідницько-конструкторськими роботам; з розвитку та вдосконалення виробництва; угоди про участь в активах із створенням нової організації і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями). У відповідності до цілей створення міжнародних стратегічних альянсів, менеджер може вибрати різні форми співпраці: від повного злиття до незалежних трансакцій відкритого ринку.

Не менш важливим суб'єктом міжнародного бізнесу є спільні підприємства, що забезпечують спільну, але не обов'язково рівну власність та контроль над використанням активів. Спільне підприємство - це володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик.

Основними стимулами до заснування спільних підприємств можуть бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. У тих випадках, коли здійснення капіталовкладень в конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

Міжнародний бізнес є частиною загальної системи міжнародних економічних відносин, яка відповідає відносинам, пов'язаним з діловою активністю промислового, комерційного та валютно-фінансового типів. Являє собою ділову взаємодію фірм різних форм власності або їх підрозділів, які знаходяться в різних країнах, головною метою яких є одержання прибутку за рахунок вигод і переваг ділових міжнародних операцій.

Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжнародного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях. Метою такого регулювання є: забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва; стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; створення передумов для широкої інтеграції національної економіки у світове господарство.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПОРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин вважається саме зовнішня торгівля. На її частку припадає близько 80 відсотків усього обсягу торгівлі.

Стратегічна роль експорту, як одного з елементів зовнішньої торгівлі, виявляється в тому, що він має бути засобом сприяння економічному зростанню, інструментом активізації наявних та потенційних конкурентних переваг з метою наближення до рівня передових країн. В сучасних умовах активна участь країни у світовій торгівлі пов'язана зі значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати наявні в країні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стислі терміни здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно і різноманітно задовольняти потреби населення. Експортні операції є також важливим джерелом надходження валюти, інвестицій та формування доходів держави, підвищення її економічного добробуту, поліпшення рівня життя населення тощо.

Якщо розглядати експорт на мікрорівні, то він також відіграє важливу роль у розвитку галузей країни. Ефективне його використання означає, що підприємства мають можливість:

- успішно діяти на зовнішніх ринках отримуючи прибутки;

- здійснювати заходи щодо нарощування експортного потенціалу;

- бути повноправними учасниками міжнародних угод;

- обирати оптимальну стратегію розвитку та реалізовувати її в умовах загострення конкурентної боротьби [1].

Об'єми та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співпраці на світових ринках. Тому експортний потенціал не тільки демонструє можливості держави взагалі та її окремих суб'єктів господарювання, але й прямо чи опосередковано впливає на всі інші форми національної участі в міжнародній економічній діяльності.

Економіка України значною мірою є експортно-орієнтованою. Частка експорту у структурі ВВП становить близько 50%. Домінуючі позиції у структурі експорту України займає експорт товарів. За даними 2014 р. їх частка у загальному обсязі експорту становила 53913,5 млн. дол. США (понад 80%), а частка експорту послуг - 11273,3 млн. дол. США (близько 20%) (Додаток Б). З огляду на це, аналіз товарного експорту, його обсягу, динаміки та структури є важливим і набуває особливої значущості у контексті набутого членства України у Світовій організації торгівлі та посилення євроінтеграційних процесів.

На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів звисокою доданою вартістю в загальній структурі експорту. Про це свідчать данні національної статистики України (Додаток В).

Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Висока енергоємність орієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії. Україна втрачає свої традиційні, наближені географічно ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.

За рівнем запасів та видобутку мінерально-сировинних ресурсів Україна входить до числа провідних країн континенту. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. родовищ. Україна має значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях АПК. Вона володіє понад 25% найбільш родючих чорноземів світу, має сприятливі кліматичні умови.

Наша країна має значні можливості з експорту найрізноманітніших товарів. Одночасно вона має також великий потенціал з експорту послуг (Додаток Г). Найголовніше це послуги з транзиту природнього газу, що забезпечується наявністю газотранспортної системи з високою пропускною спроможністю - 290 млрд. куб. м на вході і майже 170 млрд. куб. м на виході на рік. Протягом найближчих 3-5 років Україна має можливість стати європейським центром розподілу електроенергії, природного газу, нафти та нафтопродуктів, причому не лише з Росії, а й з країн Каспійського регіону та Центральної Азії.

Однією з проблем експортної орієнтації України є її тяжіння до експорту продукції металургійної, хімічної та нафтохімічної промисловості, сільського господарства. Залишається невисоким питома вага продукції машинобудування. А саме вона має найбільший потенціал до розвитку. Україна виступаючи переважно як експортер продукції чорної металургії та інших товарів з невисоким рівнем доданої вартості, є малопомітною на ринках високотехнологічних товарів. Це робить її малоперспективним партнером для регіональної інтеграції, як на Заході, так і на Сході. Адже саме високотехнологічні галузі і технічно складні виробництва, що здатні оперувати в режимі міжнародної кооперації, і є основними сферами інтеграції в сучасній світовій економіці.

Взагалі, маючи високий експортний потенціал, Україна поки що використовує його порівняно з іншими державами неефективно. Так, за обсягами експорту товарів на душу населення, вона поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи [2].

Географічну структура експорту України вимагає окремого розгляду. В 2014 році обсяги українського експорту товарів до країн СНД становили 27,6% від загального обсягу експорту, Азії - 28,5%, Європи - 31,8%, до країн Європейського Союзу - 31,5%, Африки - 9,4%, Америки - 2,5%, Австралії і Океанії - 0,04% (Додаток Д).

Найсуттєвіші експортні поставки в 2014 р. здійснювались до Російської Федерації - 26,1% від загального обсягу експорту (залізничні локомотиви, чорні метали, механічні машини), Туреччини - 5,9% (чорні метали, жири та олії тваринного або рослинного походження, добрива), Єгипту - 2,6% (зернові культури, чорні метали, жири та олії тваринного або рослинного походження), Польщі - 3,5% (чорні метали, руди, шлак і зола, насіння і плоди олійних рослин), Італії (чорні метали, насіння і плоди олійних рослин, зернові культури) - 4,7%, Казахстану (залізничні локомотиви, вироби з чорних металів, механічні машини) - 2,5%, Індії - 2,8% (жири та олії тваринного або рослинного походження, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, добрива). Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів за останні роки збільшився до Єгипту у 2,2 рази, Казахстану - на 32,4%. Одночасно скоротився до Італії на 18,4%, Російської Федерації - на 11% та Польщі - на 7,8%. (рис. 2.1).

Рис. 2.1.Основні торговельні партнери України в експорті товарів у 2014 р.[24]

Що стосується товарної структури українського експорту, її основу в 2014 р. за даними статистики України, складали чорні метали та вироби з них - 28,3% від загального обсягу експорту (зменшення обсягів на 13,1% проти 2013 р.) (рис. 2.2). Продукти рослинного походження становили 16,2% (зменшення на 1,3%), мінеральні продукти - 11,3% (зменшення на 15,1%), механічні та електричні машини - 10,5% (зменшення на 17,1%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 2,7% (зменшення на 55,0%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 6,8% (зменшення на 23,8%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 7,1% (збільшення на 9,3%), готові харчові продукти -5,7% (зменшення на 11,5%).

В загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 5,3% до 12,1%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5% до 7,1%. Зменшилась натомість частка чорних металів з 27% до 23,9%, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 8,3% до 3,7%, руд, шлаку і золи - з 8,7% до 6,4% (Додаток В).

Рис. 2.2. Товарна структура експорту товарами у 2014 р., %. [24]

У 2014 році обсяг експорту послуг становив 11273,3 млн. дол., імпорту - 5676,1 млн. дол. Порівняно із 2013 р. експорт скоротився на 20,8% (на 2959,9 млн. дол.), імпорт - відповідно 24,6% (на 1846,9 млн. дол.). Позитивне сальдо становило 5597,2 млн. дол. (у 2013 р. - також позитивне 6710,2 млн. дол.) (Додаток Б).

На формування позитивного сальдо найбільше вплинули окремі види послуг: транспортні (позитивне сальдо 4666,7 млн. дол.), послуги з переробки матеріальних ресурсів (1262,1 млн. дол.), у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні (1116,1 млн.дол.), ділові (263,6 млн.дол.) (Додаток Г). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 1,99 (у 2013 р. - 1,89). Зовнішньоторговельні операції послугами проводилися з партнерами з 218 країн світу.



Рис. 2.3. Товарна структура експорту послуг у 2014 р., %. [24]

Структура українського експорту послуг протягом тривалого часу залишається майже незмінною. У 2014 р. найбільші обсяги припадали на транспортні послуги, які займали 53,3% від загального обсягу експорту (за рахунок наданих послуг трубопровідного транспорту, повітряного, залізничного та морського), послуги у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні - 14,3%, послуги з переробки матеріальних ресурсів - 11,6% та ділові - 11,1% (рис. 2.3).

Порівняно з 2013 р. зменшилися обсяги експорту транспортних послуг на 1969,9 млн. дол. (за рахунок скорочення експорту послуг трубопровідного транспорту, залізничного, повітряного та морського), послуг з переробки матеріальних ресурсів - на 408,9 млн. дол., ділових - на 304,7 млн. дол., а також послуг, пов'язаних з подорожами, - на 134,4 млн. дол. та пов'язаних з фінансовою діяльністю, - на 116 млн. дол. Одночасно збільшився обсяг послуг у сфері телекомунікації, комп'ютерних та інформаційних послуг на 137,5 млн. дол.

Серед найбільших країн-партнерів в експорті послуг відбулося найбільше зростання обсягів послуг, наданих Нідерландам, на 135,8 млн. дол. (майже у 2 рази), Латвії - на 83,4 млн. дол. (у 2,2 раза), Естонії - на 50,1 млн. дол. (майже у 2 рази), Кіпру - на 46,9 млн. дол. (на 11,6%), Туркменістану - на 26,4 млн. дол. (на 18%) та Мальті - на 20,2 млн. дол. (на 23,4%). Натомість зменшилися обсяги експорту послуг Російській Федерації на 1736,9 млн. дол. (на 33%), Бельгії - на 254 млн. дол. (у 4,5 раза), Швейцарії - на 198,6 млн. дол. (на 19,5%), Вірґінським Островам - на 127,2 млн. дол. (на 44,3%) та Великій Британії - на 111,6 млн. дол. (на 14,8%).

Експорт послуг країнам Європейського Союзу становив 3991,6 млн. дол., або 34,5% від загального обсягу експорту, та зменшився відносно 2013 р. на 306,7 млн. дол., або 7,3%. Зокрема, серед послуг, наданих країнам ЄС, скоротилися обсяги транспортних послуг на 171,2 млн. дол., ділових - на 135,2 млн. дол., пов'язаних з подорожами, - на 32,1 млн. дол., пов'язаних з фінансовою діяльністю, - на 24,7 млн. дол. Натомість зросли обсяги послуг у сфері телекомунікації, комп'ютерних та інформаційних послуг на 113,9 млн. дол. Серед країн ЄС найбільші обсяги експорту послуг надавалися Німеччині - 16,5% від загального обсягу експорту послуг країнам ЄС (транспортні, з переробки матеріальних ресурсів, у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні, ділові), Великій Британії - 16,5% (транспортні, у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні, ділові), Кіпру -11,6% (транспортні, у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні, пов'язані з фінансовою діяльністю, ділові). Таким чином за результатами аналізу відзначається позитивна динаміка у сфері експорту послуг, хоча існує багато складнощів та питань.

Аналіз товарної та географічної структур експорту України показує, що: по-перше, у структурі зовнішньої торгівлі України товарами переважає експорт, торговельне сальдо є стало позитивним. Україна залишається експортером переважно сировини, напівфабрикатів та продукції з низьким ступенем обробки - близько 50% загального обсягу товарного експорту займають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральна продукція, а частка високотехнологічних товарів є низькою; по-третє, експорт товарів України характеризується значною географічною концентрацією: за даними 2014 р. близько 50% його обсягу припадало на сім країн; по-четверте, експортні поставки обсягом понад 1 млрд. дол. США Україна здійснювала лише до 11 країн, сумарна частка яких в експорті товарів склала близько 60%; по-п'яте, одним з основних партнерів України за експортом товарів залишалась Росія, але її частка порівняно з 2014 р. швидко зменшується.

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНЕ ІНВЕСТУВАННЯ, ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ

Сучасний розвиток економіки України нерозривно пов'язаний з інвестиційними процесами, які є рушійною силою інтеграції економіки у світове господарство за рахунок оновлення основних фондів, переведення капіталів з одних сфер в інші, передачі технологій, інновацій та управлінського досвіду. Залучати, використовувати чи обмежувати інвестиції керівництво кожної країни визначає суб'єктивно відповідно до своїх соціально-економічних та національних особливостей. Проте питання активізації інвестиційних процесів насьогодні є актуальним для більшості країн світу, тож Україна не є винятком.

Оздоровлення та розвиток сучасної економіки України неможливий без активізації інвестиційної діяльності, пошуку та залучення надійних інвесторів, які б розміщували свої інвестиції на довгострокові терміни, забезпечуючи цим стабільний розвиток важливих ланок господарства. Україна має всі шанси для залучення інвестиційних ресурсів та використання їх на користь економіки, тому що потенціал української економіки має досить «широкі горизонти» для свого розвитку.

Іноземні інвестиції - це цінності, що іноземні інвестори вкладають в об'єкти інвестиційної діяльності в Україні з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземними інвесторами є суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. Це фізичні особи, які не проживають постійно в Україні, юридичні особи - нерезиденти, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації та ін. Іноземні інвестиції за складом інвестиційних ресурсів можуть здійснюватися у вигляді: іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях), рухомого і нерухомого майна, майнових прав, корпоративних прав, цінних паперів, грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов'язань (гарантованих банками), прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності (на користування надрами та природними ресурсами) та інших цінностей.

Формами проведення іноземних інвестицій є: участь у спільному з українськими інвесторами підприємстві (в процесі створення або шляхом придбання діючих підприємств); створення (або придбання) підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; створення (придбання) філій та підрозділів іноземних юридичних осіб; придбання нерухомого та рухомого майна, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, прав на користування землею та використання природних ресурсів та інших майнових прав. За умовами вкладання та участю суб'єктів інвестиційної діяльності в експлуатації об'єктів іноземні інвестиції поділяються на кілька форм, які відображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Форми іноземних інвестицій [13]

Прямі інвестиції - це вкладання цінностей у статутні капітали в обмін на корпоративні права, емітовані господарськими товариствами. Прямі інвестиції передбачають встановлення довгострокових відносин між інвестором і підприємством.

Така участь в капіталі передбачає здійснення стійкого впливу на його розвиток з боку інвестора. Інвестиції вважаються прямими в тому разі, якщо інвестор володіє контрольним пакетом акцій (часток) господарського товариства. А величина контрольного пакета акцій може змінюватись в певних межах, залежно від розподілу акцій між акціонерами (учасниками). Портфельні інвестиції - це капіталовкладення, які передбачають придбання акцій, боргових та похідних цінних паперів. При цьому суб'єкт інвестування не має контролю над підприємством. Як правило, портфельні інвестиції передбачають придбання активів на фінансовому ринку. У світовій практиці для віднесення інвестицій до прямих прийнято критерій в 10% володіння акціями (паями у статутному капіталі емітента).

До інших інвестицій належать операції, що не входять до складу прямих і портфельних інвестицій, а також резервних активів. Це, зокрема, торговельні (комерційні кредити); позики (довгострокові та короткострокові), що використовуються з метою фінансування зовнішньоекономічних операцій, та ліквідні депозити (до запитання), що залучаються комерційними банками, кредитними спілками, будівельними товариствами та іншими фінансовими установами. До цих інвестицій також зараховують операції з інвестування, що проводяться у готівковій формі, а також реінвестування доходів, одержаних у національній валюті.

Використання іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах, основні з яких відображено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Форми використання іноземних інвестицій [13]

Основна мета інвестиційної діяльності визначається пошуком напрямків, методів, засобів та форм інвестування, метою якого є підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку підприємства. Важливо провести оцінку рівня інвестиційної діяльності країни, щоб обрати найкращий шлях інвестування, тобто такий, що принесе найбільший дохід та/або позитивний ефект. Для здійснення оцінки рівня ефективності інвестиційної діяльності необхідно володіти достатньою кількістю інформації про об'єкт інвестування, насамперед актуальність як сьогодні, так і в майбутньому, його співвідношення з іншими об'єктами інвестування, а також внутрішні та зовнішні чинники, що впливають на діяльність об'єктами інвестування. Для цього потрібно оцінити інвестиційну привабливість регіону, галузі, галузі у складі регіону, підприємств із галузей і регіонів. Отримавши результат доцільно обрати найкращий, з власної точки зору, який відповідає індивідуальним вимогам іноземного інвестора, об'єкт інвестування.

Проаналізувавши динаміку показників залучення іноземних інвестицій (прямих, портфельних) та інвестиційної привабливості України необхідно зазначити, що наявні тенденції до спадання починаючи з 2007 р. по 2014 р., що стало наслідком погіршенням інвестиційного клімату в державі через інфляцію, політичну та економічну нестабільність. Зменшення прямих іноземних інвестицій за 2014 р. відбулося в основному за рахунок курсової різниці - 12246,5 млн. дол. (90,2%), що вказує на необхідність додаткового державного контролю у даній сфері [17]. Також частка прямих іноземних інвестицій(акціонерний капітал) з країн ЄС в Україну за 2012-2014 рр. впала на 29 % , що було спричинено збільшенням загрози щодо їх неповернення, а також зростанням політичної та економічної нестабільності. Відношення чистого приросту прямих іноземних інвестицій до внутрішнього валового продукту протягом 2010-2014 років знаходилися в межах незадовільних значень: у 2010 р. (3,97 %) та 2014 р. (2,25%) майже вдвічі нижче ніж критичний рівень 4 %, що свідчить про вкрай недостатні обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну [17].

Лідером по залученню іноземного акціонерного капіталу є м. Київ, на господарчих суб'єктів якого припадає 49,5 % ( 22733,0 млн. дол.), що викликає величезні диспропорції у економічному розвитку регіонів і є неприпустимим, оскільки викликає значні диспропорції у розвитку регіонів. Зрозуміло, що велика компанія для підвищення ділової активності реєструє власну організацію в столиці. Така концентрація капіталів лишає іноземних інвестицій такі перспективні області як Тернопільська - 56,4 млн. дол. (0,1 %), Чернівецька - 68,7 млн. дол. (0,1 %); а Кіровоградська та Чернігівська області з показниками 87,4 млн. дол. та 103,8 млн. дол. відповідно [24].

В той же час макроекономічні показники України залишаються на периферії світових інвестиційних потоків, що значно підсилюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, а також ускладнюється кризовими явищами у світовій економіці.

Основу інвестиційної діяльності будь-якої держави визначають за обсягом прямих іноземних інвестицій та за інвестиціями в основний капітал. Аналіз показників інвестиційної діяльності за період 2010-2014 рр., дозволяє констатувати, що в Україні спостерігається скорочення темпів зростання прямих іноземних інвестицій. Якщо у 2010 році цей показник складав 29,4 %, то у 2014 році - 11,7 % [13]. Прямі іноземні інвестиції повинні підсилювати міжнародну інвестиційну позицію України та запобігати зростанню зовнішнього боргу, на сьогодні, ситуація в економіці країни протилежна - інвестиції скорочуються, а борги ростуть.

Галузева структура інвестицій в основний капітал в Україні також не є оптимальною: інвестиції в промисловість не становлять навіть половини обсягів всіх інвестицій (38%), тоді як вартість основних фондів є домінуючою, а сільське господарство, маючи надзвичайно великий потенціал, інвестується взагалі незначною мірою (6%). Ступінь зносу основних фондів за всіма видами економічної діяльності в Україні станом на 2014 рік становив 64,7 %. Варто зазначити, що ступінь зносу в транспортній та в енергетичній галузях становить відповідно 84,3% та 80%, що свідчить про майже повну зношеність. Така критичність показників зносу основних фондів має безпосереднє відношення до незадовільного обсягу інвестицій у реальний сектор. Кількість залучених інвестицій саме в основний капітал за період 2010-2014 рр. має значну амплітуду коливань, але слід зазначити що показник 2014 року має позитивну тенденцію до збільшення (38,7%), але ще не досягнув докризового періоду - 2010 рік (50,4%) [13].

Структура та динаміка інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування свідчить про таке :

основними джерелами інвестування були й залишаються власні кошти підприємств та установ, що становлять 63,3% від загального обсягу інвестицій у капітал;

спостерігається стрімке падіння банківського кредитування з 20,7% у 2009 році до 14,1% у 2014 році;

у структурі іноземного інвестування переважають інвестування у фінансовий, а не в реальний сектор економіки; кошти іноземних інвесторів у основний капітал за період 2010-2014 рр. стрімко скоротились, відповідно становили 3,9% та 1,4% [17].

Якщо визначити місце України за міжнародними економічними показниками, то згідно з даними Європейського банку реконструкції та розвитку кумулятивний показник «обсяг прямих іноземних інвестицій» на душу населення в Україні станом на 31 грудня 2014 року склав 1072 дол. США, тоді як у Казахстані - 3 706 дол. США, Польщі - 3 155 дол. США, Румунії - 2 350 дол. США. Згідно з Індексом інвестиційної привабливості (International Business Compass), що його розраховує міжнародна консалтингова мережа BDO, Україна покращила свій показник на 20 позицій і посіла 89 місце зі 174 країн. Минулого року Україна посіла 109 місце в цьому рейтингу. Попри нестабільну політичну ситуацію та бойові дії на Донбасі, Україна увійшла в першу сотню рейтингу Doing business, який укладає Світовий банк. У цьому рейтингу легкості ведення бізнесу Україна посіла 96 місце і покращила свої позиції відразу на 16 пунктів порівняно із попереднім роком [27].

У 2014 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2451,7 млн. дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення капіталу за цей період становить 13592,1 млн. дол. (у т.ч. за рахунок курсової різниці - 12246,5 млн. дол). Загалом обсяг залучених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій в економіку України на 31 грудня 2014 р. становив 45916,0 млн. дол.

Інвестиції надійшли зі 131 країни світу. Із країн ЄС із початку інвестування внесено 35575,5 млн. дол. інвестицій (77,5% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу - 10340,5 млн. дол. (22,5%). До десятки основних країн - інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 13710,6 млн. дол., Німеччина - 5720,5 млн дол., Нідерланди - 5111,5 млн. дол., Російська Федерація - 2724,3 млн. дол., Австрія - 2 526,4 млн. дол., Велика Британія - 2145,5 млн. дол., Вірґінські Острови (Брит.) - 1997,7 млн. дол., Франція - 1614,млн. дол., Швейцарія - 1390,6 млн. дол. та Італія - 999,1 млн. дол. (Додаток Ж).

На підприємствах промисловості зосереджено 14817,1 млн. дол. (32,3%) прямих інвестицій, в установах фінансової та страхової діяльності акумульовано 11537,4 млн. дол.(25,1%), на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів - 6019,2 млн. дол. (13,1%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном - 3804,4 млн. дол. (8,3%), професійну, наукову та технічну діяльність - 2837,0 млн. дол. (6,2%).

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобов'язаннями (борговими інструментами) перед прямими іноземними інвесторами на 31 грудня 2014 р. становила 8568,0 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) на 31 грудня 2014 р. становив 54484,0 млн. дол. [26].

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 31 грудня 2014 р. становив 6352,2 млн. дол.США, у т.ч. у країни ЄС - 6045,5 млн.дол. (95,2 % загального обсягу, до Кіпру - 91,6%), в інші країни світу - 306,7 млн.дол. (4,8%) (Додаток З ). Акціонерного капіталу та боргових інструментів - 6619,4 млн. дол. США, вимоги українських прямих інвесторів за борговими інструментами до підприємств прямого інвестування за кордоном на 31грудня 2014 р. становили 193,3 млн.дол.

На фоні майже 14-ти відсоткового падіння індексу промислової продукції за 2014 рік, в переробній промисловості відбулося зростання виробництва м'ясних виробів 1,2-15,5%, алкогольних напоїв і тютюнових виробів на 8-12%, виробництва вовняних та бавовняних тканей і одягу - 6,1-23%, виробництва електричного устаткування та виробництва машин і устаткування. Крім того, незважаючи на негативну динаміку, що показує індекс виробництва у сільському господарстві країни, аграрний сектор залишається цікавим для інвесторів.

З огляду на це, дані галузі національної економіки є інвестиційно-привабливими для інвесторів і в період недосконалого інституціонального середовища та відсутності прогресу в його реформуванні. Разом із тим все ще привабливою залишається сфера роздрібної та оптової торгівлі (наприклад, «Епіцентр» купив торговий центр «Альта-центр») та харчова і легка промисловість (корпорація Roshen побудує нову фабрику в Борисполі) [17].

Також, в умовах слабкого інвестиційного клімату, компанії з антикризового управління проблемними активами та дофінансування перспективних бізнес-проектів цікавлять галузі переробної промисловості (нові, суміжні і галузі, що розвиваються з перспективою росту, ринком збуту) та розмірами бізнесу від $ 10 до $ 50 млн. на стадіях зростання / експансії або з проблемними ситуаціями, пов'язаними з неефективністю менеджменту, проблемами платіжної дисципліни і надмірного боргового навантаження.

З огляду на це, мінімальна інвестиційна активність в Україні зберігається та концентрується в основному в областях із тенденцією до зростання обсягів капітальних інвестицій, зокрема у Волинській області, де оновлення основних фондів відбулося на 37%, Закарпатській - 14%, Миколаївській та Херсонській - 26%, Рівненській - 26%, Хмельницькій - 36% та Чернівецькій - 32% Зокрема, Компанія «Віндкрафт Україна» оприлюднила свої плани по будівництву двох вітропарків, що складаються з 42 вітрогенераторів загальною потужністю 140 МВт. Вітропарки будуть побудовані в Генічеському та Новотроїцькому районах Херсонської області. Також, турецька «Ek-Ta Engineering.Ltd» компанія готова побудувати завод з виробництва штучного мармуру на Херсонщині. Варто відмітити про підписання інвестиційної угоди між американською компанією Cargill і вітчизняною «М.В. Карго», за якою іноземна компанія побудує зерновий термінал в морському торговому порту «Південний» (Одеська обл.) [17].

Усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову перспективу є підготовка необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення інвестиційного клімату й формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цього необхідно здійснити низку першочергових заходів з деполітизації економіки, формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних реформ, забезпечення незмінності та гарантованості захисту ринкових прав і свобод інвестора, основними з яких є [13]:

- лібералізація й дерегуляція підприємницької діяльності;

- стабільність правового поля;

- корпоративне й державне управління;

- лібералізація зовнішньої торгівлі та руху іноземного капіталу;

- розвиток фінансового сектора;

- зниження рівня корупції;

- зниження політичного ризику;

- імідж і програми просування країни;

- формування інвестиційних стимулів.

При цьому необхідно уникати вибіркового стимулювання, яке може призвести до спотворень і неефективного розподілу ресурсів.Чільне місце займає формування українських міжнародних корпорацій, яке може стати одним із стратегічних пріоритетів української державної політики. За рахунок інвестиційних ресурсів транснаціональних корпорацій забезпечити розвиток вітчизняних товаровиробників. Саме тому потрібно формувати здорову політику інвестування, яка включає в себе: створення відповідного внутрішнього та зовнішнього середовища для залучення інвестицій та сприяння підвищенню конкурентоспроможності українських виробників на зовнішніх ринках.

Формуванню сприятливого інвестиційного клімату в Україні мають сприяти великомасштабні комплексні заходи щодо поліпшення умов діяльності інвесторів, розширення механізмів та інструментів здійснення інвестицій та реалізації інвестиційних проектів. Збільшення обсягу інвестицій в економіку України забезпечить прискорення соціально-економічного розвитку регіонів та пріоритетних галузей виробництва, що, в свою чергу, піднесе національну економіку на вищий рівень. Виходом із цієї ситуації є обґрунтування раціональної інвестиційної стратегії, в якій важливе місце посядуть система державного регулювання і реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Виділяють кілька груп галузей (виробництв):

- галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями; - виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

- галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

- пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій; - виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження; - галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку країни, яка складається з трьох етапів:

- створення імпортозамінних виробництв;

- формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;

- розвиток наукомістких галузей.

Маючи значний потенціал, виконання цих пунктів забезпечить основу для подальшого розвитку економіки.

РОЗДІЛ 4. ФРАНЧАЙЗИНГ, ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ, НЕ ПОВЯЗАНОГО З УЧАСТЮ В КАПІТАЛІ (ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА)

Оскільки сучасний процес становлення і розвитку бізнесу відбувається в умовах різкого обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності, то важливого значення набуває встановлення тісної взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв'язання спільних проблем їх функціонування.

Такою формою фінансової підтримки з боку великих підприємств є франчайзингова система. Саме вона є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати розвиток бізнесу в Україні [4].

Залежно від відносин франчайзера і франчайзі найпоширенішим типом франчайзингу в Україні є регіональний франчайзинг. За схемою цього франчайзингу з українськими франчайзі, наприклад, співпрацює відома італійська фірма -виробник одягу « Веnetton». Зокрема, українська компанія «Арго Трейдинг», яка стала франчайзі італійської фірми «Веnetton», отримала концепцію магазину та контракт на закупку товару і періодично виплачує франчайзеру роялті. В кожному крупному регіоні, де є франчайзі, «Веnetton» має своїх агентів, які, отримуючи зразки продукції компанії, демонструють їх місцевим партнерам і разом з ними формують замовлення. Завданням регіональних агентів компанії є також вивчення шляхів і перспектив розвитку місцевого ринку та ріст числа франчайзингових проектів цьому регіоні. На відміну від багатьох компаній, «Веnetton» не нав'язує єдиний для всіх магазинів асортимент і надає франчайзі значну свободу вибору. Франчайзі можуть самостійно замовити обмежену партію одягу, який, на їхню думку, є актуальними в даному регіоні. Основним є передоплата за весь комплект замовлення, причому кошти надходять безпосередньо до компанії «Веnetton», обминаючи агентів. Бенеттоновські фабрики в Тревізо виготовляють тільки те, що вже замовлено та оплачено франчайзі. Ризики франчазера тут мінімальні, основне завдання франчайзера - виготовляти якісний товар, налагоджувати дистрибуцію, зворотній зв'язок з франчайзі та підтримувати бренд за допомогою рекламних компаній [4].

...