Зокрема, у таких областях як Волинська, Кіровоградська, Полтавська і Тернопільська, де висока частка сільського населення, а міське населення проживає переважно у порівняно невеликих населених пунктах, нижчий рівень зайнятості населення і вищий рівень безробіття не лише порівняно із середньоукраїнськими показниками, а й порівняно з аналогічними показниками інших областей України. Водночас у Дніпропетровській, Одеській, Харківській, Київській областях і м. Києві, де наявність великих міст сприяє формуванню потужного та диверсифікованого місцевого ринку праці, ситуація із зайнятістю населення та безробіттям краще, ніж в інших регіонах України [22].

Окремо слід сказати про стан ринку праці у Донецькій та Луганській областях. Через російську агресію ці області не лише втратили значну частину свого економічного, особливо промислового, потенціалу, а й знаходяться у зоні високого соціально-психологічного та економічного ризику. Тому тут, навіть у районах контрольованих українською владою, рівень зайнятості населення суттєво нижчий, а рівень безробіття - значно вищий, ніж в інших регіонах України.

Водночас більш повну картину галузевого співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на українському ринку надають дані ДСЗУ. За інформацією цієї служби, протягом січня - серпня 2017 р. кількість вакансій, заявлених роботодавцями становила 722,7 тис. од., що на 101,8 тис. вакансій більше, ніж у січні - серпні 2016 р. Станом на 1 вересня 2017 р. у базі даних служби зайнятості налічувалося 77,0 тис. вакансій, на 43% більше, ніж на 1 вересня 2016 р. Крім того, у базі даних служби зайнятості містилася інформація про 46 тисяч пропозицій роботи, отриманих з інших джерел. В третині вакансій, що були актуальними на кінець серпня 2017 р., пропонувалася мінімальна заробітна плата; 43% вакансій - від мінімальної до 5 тис. грн., у 17 % вакансій - від 5 до 7 тис. грн. та лише у 7% вакансій запропонована заробітна плата перевищувала 7 тис. грн. Близько 40% вакансій було зосереджено у м. Києві, Львівській, Дніпропетровській та Київській областях. У решті регіонів частка вакансій, від загальної їх кількості по країні, коливалася від 1,3% до 5,0% [22].

За видами економічної діяльності кожна п'ята вакансія пропонується на підприємствах та установах переробної та добувної промисловості, у торгівлі та ремонту автотранспорту (15%), у державному управлінні й обороні; соціальному страхуванні (12%), у освіті або на транспорті ( 9%), у охороні здоров'я або у сільському господарстві ( 5%). За професійними групами найбільший попит роботодавців спостерігається на кваліфікованих робітників з інструментом (19%) на професіоналів та на робітників з обслуговування, експлуатації устаткування (по 16 %), а також на працівників сфери торгівлі та послуг (14%) [22]. За конкретними професіями - це водії, швачки, слюсарі, електромонтери, електрогазозварники, токарі, муляри тощо. Також затребувані працівники сфери послуг (продавці, кухарі, офіціанти, перукарі, охоронники тощо). У сільськогосподарському секторі - агрономи, трактористи та робітники з обслуговування сільськогосподарського виробництва. Залишається високим попит на професіоналів та фахівців з досвідом роботи - лікарів, фармацевтів, інженерів різних галузей, юристів, викладачів, економістів, бухгалтерів, а також ІТ- фахівців.

Наведена вище інформація показує, що, попри трансформаційну (перехідну) природу української економіки, вітчизняний ринок праці фактично функціонує відповідно до циклів ділової активності в нашій державі. Тому й попит на робочу силу в Україні збільшується із зростанням національної економіки і навпаки. На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався й попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих працівників. А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили в Україні може суттєво загостритись вже в найближчі роки.

У цьому контексті вельми невтішною є інформація про фахові пріоритети абітурієнтів українських вузів, опублікована Міністерством освіти і науки. Зокрема, серед найменш популярних серед абітурієнтів були та технічні спеціальності як гідроенергетика (193 заяви), деревообробні та меблеві технології (247), суднобудування (251), гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології (333) й атомна енергетика (398 заяв). Для порівняння, найбільш популярними серед вступників були спеціальності філологія, право та менеджмент. На них було подано відповідно 85 тис., 74 тис. і 59 тис. заяв [22]. Не менш, якщо не більш болючою в Україні є проблема підготовки кваліфікованих робітників.

Водночас слід пам'ятати, що в Україні дуже багато людей працює у тіньовій сфері. У результаті державний та місцеві бюджети і Пенсійний фонд України позбавлені відповідних фінансових надходжень. Однак, поза всяким сумнівом, позитивний вплив на розвиток вітчизняного ринку праці справлятиме започаткована в Україні пенсійна реформа. Так, збільшення страхового стажу, необхідне для отримання повноцінної пенсії за віком, сприятиме зменшенню тіньової зайнятості населення. В цьому ж напрямку, мабуть, діятиме і підвищення пенсій, оскільки відтепер вигода від офіційної (легальної) роботи з часом відчутно зростатиме, порівняно з неофіційною зайнятістю та виплатою зарплат «у конвертах». Хоча, мабуть, не варто розраховувати на дуже швидкі позитивні зміни в цьому напрямку на вітчизняному ринку праці. Адже соціально-психологічні настанови і стереотипи, що формувались протягом останніх десятирічь будуть так чи так перешкоджати подоланню тіньових процесів на ринку праці України.

Слід також наголосити, що останнім часом український ринок робочої сили розвивається в умовах значних змін в оплаті праці. Як зазначають фахівці НБУ, у серпні 2017 р. номінальна середня заробітна плата, нарахована в розрахунку на одного штатного працівника, продовжувала зростати високими темпами - 36,8% у розрахунку рік до року (р/р). Зокрема зростання номінальної заробітної плати прискорилося в тих видах діяльності, де активізувалася діяльність, - сільському господарстві, будівництві, трубопровідному транспорті і промисловості (а саме у металургійному виробництві, хімічній промисловості, виробництві автотранспортних засобів та причепів). Водночас зростання номінальної заробітної плати уповільнилося в оптовій торгівлі, пасажирському та водному транспорті, у виробництві електричного устаткування. Річні темпи зростання реальної заробітної плати залишилися незмінними (на рівні 17,2%) [22].

У результаті протягом 2017 р. навіть поглибилися галузеві розбіжності у номінальній та реальній заробітній платі. Як і раніше лідерами за рівнем середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні залишались фінансово-страхова та інформаційно-телекомунікаційна діяльність. Причому реальна заробітна плата (розраховується шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін) у цих сферах української економіки зростала швидше, ніж у наземному транспорті, будівництві, промисловості, освіті, а тим більш в охороні здоров'я. Причому по підгалузях та окремих підприємствах диференціація в оплаті праці може бути ще більшою, що, своєю чергою, негативно позначається на кадровому забезпеченні підприємств та їх роботі. За певних обставин це навіть створює доволі серйозні соціально-економічні проблеми, як мінімум на місцевому і регіональному рівні.

Поряд з цим в Україні зберігається проблема заборгованості з виплати заробітної плати. Так, станом на 1 вересня 2017р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 2335,9 млн грн, з неї 1230,9 млн грн припадало на економічно активні підприємства. Хоча заборгованість працівникам економічно активних підприємств у серпні 2017р. і зменшилась на 6,2%. На початок вересня поточного року більше ніж три чверті суми заборгованості економічно активних підприємств припадало на промисловість (77,3%). При цьому більше половини боргу утворено в Донецькій (27,4%), Луганській (15,2%) та Сумській (8,4%) областях. Наявність заборгованості з виплати заробітної плати негативно позначається на функціонуванні української економіки, на її конкурентоспроможності [22].

Саме тому проблеми оплати праці, її галузевої диференціації, а також ліквідації заборгованості з виплати заробітної плати вимагають посилення ролі державного регулювання, а у певних випадках й управління, у цій сфері функціонування українського ринку праці.

Починаючи з 90-х років минулого століття, український ринок праці почав вельми активно інтегруватись до аналогічних ринків європейських держав і Росії. Цей процес вельми багатоплановий за своїм характером. Найбільш активно він проявився у міграції робочої сили за межі України. Причому, згідно з експертними оцінками, після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулось зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. А в межах самого ЄС спостерігається вельми значна диференціація потоків українських трудових мігрантів до різних країн. Так, найбільшими реципієнтами української робочої сили, згідно з експертними оцінками, є Польща, Італія, Португалія та Іспанія.

Причому українська трудова міграція до європейських країн стає можливою, насамперед, завдяки великій різниці у вартості європейської та української робочої сили, що наочно проявляється при порівнянні рівнів безробіття в Україні та у країнах-членах ЄС. Зокрема, у І півріччі 2017 р. рівень безробіття населення України становив 9,6 %, а в Іспанії - 17,2 %, в Італії - 10,9%, у Португалії - 9,0 %, у Польщі - 5,0 %, у Німеччині - 3,8 %, у Чеській Республіці - 3,0 %, в цілому по ЄС - 7,6 % [22]. Як бачимо, серед перелічених вище великих європейських реципієнтів української робочої сили в Італії і, особливо, в Іспанії рівень безробіття значно вищий, ніж в Україні. У Португалії цей показник лише трохи нижчий за український, можна сказати - спів ставний. І лише у Польщі рівень безробіття значно нижчий, ніж в Україні. Наведене порівняння рівнів безробіття по країнах свідчить, що в європейських країнах українці успішно конкурують на ринках праці з місцевим населенням насамперед завдяки пропозиції своєї робочої сили у найменш оплачуваних сегментах відповідних національних економік. Хоча поступово ця тенденція змінюється.

Водночас відбувається певна поступова трансформація структури потоків українських трудових мігрантів до країн-членів ЄС. Якщо у 90-х роках минулого століття потоки української трудової міграції спрямовувались, в основному, у сферу будівництва, сільського господарства, торгівлі та виконання домашніх робіт, включаючи догляд за літніми людьми, то останніми роками в європейських країнах усе більше зростає попит на кваліфіковану робочу силу, в тому числі і з України. Наприклад, на ринку праці Німеччини, за інформацією німецьких ЗМІ, нині є понад мільйон вакансій. При цьому у ФРН найбільше бракує ІТ-фахівців, будівельників (теслярів, покрівельників), залізничників, лікарів, медперсоналу по догляду за хворими і старими людьми. Для заняття відповідної посади потрібні документи, що підтверджують кваліфікацію претендента. Водночас польська газета Rzeczpospolita, пише, у яких галузях найчастіше працевлаштовуються українські громадяни у Польщі: найбільше - 326 тис. - працює у транспортній галузі та на складах; у торгівлі - 200 тис.; туристичну галузь обслуговує 116 тис. українських працівників; 15 тис. українців знайшли працевлаштування у науковій та технічній галузях [22].

Взагалі, цілий ряд країн, особливо сусідніх, вочевидь, розглядають Україну як джерело дешевої робочої сили для розвитку своєї економіки. У контексті такого аспекту розвитку національних ринків праці європейських країн, поряд з іншими, мабуть, варто розглядати і міжнародний скандал щодо мовних аспектів нещодавно ухваленого в Україні закону про освіту. Короткий аналіз мотивації дій основних країн-критиків цього українського закону, Румунії й, особливо, Угорщини свідчить, що суттєве значення для цих країн мають саме економічні наслідки впровадження в Україні закону про освіту в його нинішній редакції. Адже за сучасного рівня знань української мови багато випускників середніх шкіл у західних прикордонних районах нашої держави не зможуть отримати вищу освіту й зробити успішну кар'єру в Україні. Тому вони будуть для цього емігрувати до Румунії й, особливо, Угорщини. За таких обставин ці держави можуть отримати доволі значний контингент робочої сили - молодої, добре освіченої, кар'єрно налаштованої та головне суттєво дешевшої за місцеву робочу силу. А держави-реципієнти такої української робочої сили відповідно економитимуть значні кошти на її підготовку. Це питання Україні також доцільно піднімати на міжнародному рівні.

За спостереженнями експертів, які робили дослідження на замовлення Національного банку Польщі, на заробітки до цієї країни їде дедалі більше української молоді. Якщо раніше середньостатистичний український заробітчанин у Польщі представляв собою 42-річного чоловіка, то тепер його середній вік - 32 роки. Крім того, серед заробітчан значно поменшало тих, хто має дітей. Якщо ще п'ять років тому бездітних було 24 %, то нині - вже 54 %. А це, на думку польських дослідників, може означати, що частина цих мігрантів не матиме мотивації повертатись в Україну, а захоче залишитись у Польщі [22].

Оцінюючи розвиток трудової міграції з України, слід визнати, що її негативні наслідки з часом усе більше переважатимуть позитивні. До останніх експерти відносять значні надходження іноземної валюти, особливо вільноконвертованої, до України від наших заробітчан за кордоном та зниження потенційного рівня безробіття у нашій державі. Однак ці вигоди мають переважно тактичний, короткотерміновий характер.

Але в стратегічному плані негативні наслідки трудової міграції з України є більш загрозливими. Насамперед, ідеться про трудова міграцію за кордон української молоді, яка усе більше набуває характеру її остаточної імміграції з України. Збереження цієї вкрай несприятливої економіко-демографічної тенденції розвитку вітчизняного ринку праці призведе до прискореного старіння економічно активного населення та подальшої необхідності підвищення пенсійного віку в Україні.

А, по-друге, також усе загрозливішою для багатьох вітчизняних підприємств стає трудова міграція з України за кордон висококваліфікованої робочої сили. Подальший розвиток цього процесу обмежуватиме розвиток вітчизняної економіки та консервуватиме її напівсировинну спеціалізацію. До того ж зменшення частки кваліфікованої праці в національній економіці негативно позначиться на доходах державного і місцевих бюджетів та Пенсійного фонду України з усіма негативними соціальними наслідками, що з цього випливають.

Водночас, судячи з повідомлень ЗМІ, складається враження, що реалізація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом почала давати певні позитивні імпульси зростанню зайнятості в Україні, що пов'язано зі створенням певної кількості нових робочих місць.

Поряд із дешевою й водночас кваліфікованою робочою силою важливою конкурентною перевагою України у залученні прямих іноземних інвестицій для створення нових робочих місць є вигідне економіко-географічне положення нашої держави по відношенню до ринку ЄС, держав СНД і Близького Сходу, а також відносно дешева (порівняно з країнами ЄС) земля під будівництво нових підприємств. Недарма, як показують наведені вище приклади, іноземний капітал доволі часто розміщує свої підприємства в малих містах і селах України.

До того ж створення таких підприємств реально зменшує трудову еміграцію з України, послаблюючи її негативний вплив на вітчизняну економіку. Саме тому це питання повинно знаходитись у зоні постійної уваги органів державної та місцевої влади і управління України.

Таким чином, проведений вище аналіз засвідчив, що проблеми вітчизняного ринку праці доводиться вирішувати на тлі загального старіння населення України та скорочення економічно активної його частини, а також анексії Росією АР Крим і м. Севастополя та окупації частини районів Донбасу. Хоча після шоку 2014 р. ситуація на українському ринку праці більш-менш стабілізувалась, але рівень економічної активності населення України у віці 15-70 років, як і його абсолютна чисельність, потроху скорочується. Причому відносно новою рисою розвитку українського ринку праці протягом останнього десятиріччя є доволі значна активізація молоді у пошуках роботи. Це свідчить про певну трансформацію психології українців на ринку праці, їх більш реалістичне ставлення до роботи та націленість на кар'єрне зростання. З іншого боку, нині освіта української молоді за кордоном доволі часто перетворюється на канал її трудової еміграції.

Взагалі, для України традиційно притаманні значна трудова міграція до європейських країн і Росії. Однак після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулося зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. Утім, оцінюючи розвиток трудової міграції з України, слід визнати, що її негативні наслідки з часом з часом усе більше переважатимуть позитивні. Насамперед, ідеться про трудова міграцію за кордон української молоді, яка усе більше набуває характеру її остаточної імміграції з України. Збереження цієї вкрай несприятливої економіко-демографічної тенденції розвитку вітчизняного ринку праці призведе до прискореного старіння економічно активного населення та подальшої необхідності підвищення пенсійного віку в Україні. Подальший розвиток цього процесу обмежуватиме розвиток вітчизняної економіки та консервуватиме її напівсировинну спеціалізацію.

На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався й попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих працівників. А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили в Україні може суттєво загостритись вже в найближчі роки.

Таким чином, останніми роками ринок праці України перебуває у стані трансформації, що супроводжується окремими негативними наслідками, зокрема пов'язаними із зниженням продуктивності праці, погіршенням умов зайнятості, поширенням сегменту нестандартної зайнятості тощо. Значними є прояви професійно- кваліфікаційного дисбалансу попиту та пропозиції на національному ринку праці, збільшення навантаження на регіональні ринки праці, зростання рівня безробіття та соціальної напруги в країні.

2.3 Аналіз вартості робочої сили на українському ринку праці

Знайти роботу в Україні стає легше: дослідники говорять про дефіцит робочої сили. Серед причин називають демографічний спад, нездатність конкурувати із закордонними роботодавцями та брак тих, хто володіє робітничими професіями.

Ринок праці в Україні поступово трансформується в ринок праці «пошукача». Він вже не є класичним ринком праці роботодавця.

Після 2011 року кількість людей, що виходили на пенсію, стала істотно перевищувати кількість тих, хто приходив їм на заміну. Тепер щороку різниця на ринку праці - мінус понад 100 тисяч осіб. Крім того, ми пожинаємо плоди відпливу робочої сили за кордон. Нині вже близько 7 мільйонів українців працює на чужині.

Фактично заробітна плата більшістю найманих працівників оцінюється не як джерело добробуту, а як соціальна виплата компенсаційного характеру. Негативні наслідки це має і для макропоказників національної економіки, суттєво послаблюючи її конкурентоспроможність, оскільки штучне стримування розміру заробітної плати спричинило сталі диспропорції: при порівнянні трудомісткості виробництва продукції та витрат на оплату праці у розрахунку на одиницю ВНП в Україні та країнах з розвиненою економікою спостерігається перевищення першої щодо світових показників у 3-4 рази та відставання за другими майже вдвічі [18].

На розмір оплати праці впливають зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх належать соціально-економічний устрій держави, розмір мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, ціна робочої сили та ін. До внутрішніх - фінансові можливості конкретного підприємства, розмір його прибутку, кваліфікаційний рівень працівників

Проаналізуємо динаміку мінімальної заробітної плати в Україні у гривневому вимірнику та доларовому еквіваленті у 2004-2016 рр. У період пост-кризи 1990-х років і до 2015 року рівень мінімальної заробітної плати в Україні номінально постійно зростав (рис. 2.2, за даними [30]). Динаміка мінімальної заробітної плати щодо курсу долара США до 2014 року була позитивною, окрім 2009 року (причиною чого була осіння економічна криза 2008 року, внаслідок якої відбувся швидкий “стрибок” курсу з 5 до 8 грн /дол. США).

Рис. 2.2. Динаміка рівнів мінімальної заробітної плати в Україні

Із рис. 1 бачимо, що різке нарощування заробітної плати щодо курсу долара США (на 30%) відбулося у 2008 році. Протягом 2005-2008 рр. та 2010-2014 рр. спостерігалася рівномірна позитивна тенденція до збільшення розміру мінімальної заробітної плати завдяки відносно сталому курсу долара. На початку 2014 року розмір мінімальної заробітної плати у гривневому та доларовому еквівалентах складав 1218 грн та 152,44 дол. США і був найвищим за весь досліджуваний період.

На початку 2015 року ситуація радикально змінилась і не у кращу сторону. Через шалене зростання курсу долара з 7,99 до 15,77 грн /дол. США за незмінного рівня мінімальної заробітної плати досягнення попередніх років було зруйновано. А через два місяці ситуація погіршилася ще більше через збільшення курсу долара з 15,77 до 27,76 грн /дол. США. Отже, станом на 1 березня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні був найменшим за попередні 12 років і становив 43,87 грн /дол. США.

У 2016 році розмір мінімальної заробітної плати було збільшено двічі - станом на 1 грудня до 1378 грн та на 1 травня - до 1450 грн. Проте у доларовому еквіваленті її розмір залишився мізерним - 57,42 грн / дол. США та 57,54 грн / дол. США відповідно. Згідно з Законом України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”, 1 грудня очікується ще одне підвищення мінімальної заробітної плати - до 1600 грн [8], проте суттєвих змін щодо курсу долара знову ж таки не відбудеться.

До 2014 року (в якому відбулося знецінення гривні) розмір української мінімальної заробітної плати, як було зазначено вище, дорівнював 152,44 дол. США та займав 70 позицію знизу світового рейтингу за цим показником. Подібний показники мали азіатські пострадянські держави, такі як Туркменістан та Азербайджан. Та вже у березні 2015 року, коли розмір мінімальної заробітної плати становив 43,87 дол. США, Україна впала у рейтингу на 51 позицію й опинилася 19-ю знизу. Її новими сусідами у рейтингу стали такі країни, як Ліберія, Ботсвана та Демократична Республіка Конго.

Реальна заробітна плата в Україні різко знизилася останніми роками, що зумовлено економічною та політичною кризами, подіями на Донбасі. Тобто рівень життя українців знижується, а національне господарство України не має розвитку. На шляху євроінтеграції країни такий стан є недопустимим. Прожитковий мінімум в Україні не відповідає реальному прожитковому мінімуму і необхідній мінімальній заробітній платі.

Головна відмінність між розвиненими країнами та Україною полягає у специфіці розрахунку мінімальної зарплати. Наприклад, якщо у США в основі розміру мінімальної зарплати лежать дані офіційної статистики про вартість життя для сім'ї з 4 людей (2 дорослих і 2 дітей), то в нас - прожитковий мінімум на одну працездатну особу. В Україні “мінімалка” виконує функцію простого відтворення робочої сили одного індивіда, тоді як у США та Європі мова йде про відтворення трудових ресурсів країни загалом [8].

Окрім цього, на якість соціальних стандартів впливає купівельна спроможність конкретної валюти, проте і за цим показником Україна відстає від економічно розвинених країн. До того ж у нашій країні досить високою є соціальна диференціація. Тому немає нічого дивного, що українська “мінімалка” наближається до африканського рівня.

Висновок

У сучасних умовах ринок праці - це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товару особливого роду робочої сили або здатності людини до праці. Поняття «ринок праці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили, її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочої сили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються в юридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовому законодавстві.

Ринок праці відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасного високотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняє неефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.

Ринок праці сприяє мобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і в міжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливості вирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посилення економічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності, прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються в економіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.

В Україні ринок праці являє собою складну систему, яка постійно розвивається. Впродовж останніх років ситуація на національному ринку праці формувалась під впливом негативної динаміки макроекономічних показників, вона є наслідком ситуації, що сформувалась на сході країни, здійснення неналежних заходів державного регулювання зайнятості.

В ході дослідження ми вияснили, що ситуація на ринку праці України нині перебуває під впливом складних економічних та політичних умов. Успішність подальшого подолання кризових явищ, що склалися потребує комплексної державної та регіональної політики, яка в свою чергу повинна включати реалізацію заходів зі створення додаткових робочих місць, удосконалення податкового законодавства у напрямку розвитку підприємництва і, як наслідок - підвищення фактичного рівня зайнятості та доходів населення.

Однією з основних проблем сучасного розвитку економіки країни є безробіття, яке становить реальну загрозу для державного та суспільного благополуччя та набуло масового характеру.

В ході дослідження було встановлено, що реальна заробітна плата в Україні різко знизилася останніми роками через економічну та політичну кризи, події на Донбасі тощо.

Прожитковий мінімум в Україні не відповідає реальному прожитковому мінімуму і необхідній мінімальній заробітній платі.

Однією з найважливіших проблем організації заробітної плати на підприємствах в Україні сьогодні є відсутність дієвого механізму зацікавленості працівників, що був би здатний забезпечити максимально тісний взаємозвязок їх заробітної плати з фактичним трудовим внеском кожного працівника та колективу підприємства в цілому, з одного боку, та був економічно обґрунтований, відповідав би стратегії розвитку підприємства - з іншого і водночас не суперечив би ані законам ринкової економіки, ані принципам соціальної відповідальності бізнесу й соціального партнерства.

Список літератури

1. Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки від 09.11.2010 р. [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України, Федерація професійних спілок України. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0006120-10

2. Закон України «Про зайнятість населення» // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/5067-17/page

3. Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР : станом на 09.12.2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80

4. Закон України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР : станом на 09.12.2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80

5. нструкція зі статистики заробітної плати : затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0114-04

6. Інструкція по визначенню вартості робочої сили : затверджена Наказом Міністерства статистики України від 29.05.1997 р. № 131 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=z0258-97

7. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII : станом на 12.06.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08

8. Про Державний бюджет України на 2016 рік : Закон України від 25.12.2015. №28-УШ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.epravda. com.ua/publications /2016/11/3/609966/

9. Бауман З. Индивидуализированное общество / З. Бауман. - М.: Логос, 2002. - Гл. 1. - С. 21-38.

10. Богиня Д.П. Основи економіки праці / Д.П. Богиня, О.А. Грішнова. - К.: Знання-Прес, 2000. - 313 с.

11. Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии / Л. Вальрас. - М.: Изограф, 2000. - 448 с.

12. Вечканов Г. C. Макроэкономика / Г. C. Вечканов, Г. Р. Вечканова. - СПб.: Питер, 2008. - 240 с.

13. Герасимчук В. І. Проблеми трансформації зайнятості і розвитку ринку праці України (методологія, аналіз, шляхи вдосконалення) / В. І. Герасимчук. - К.: Вид-во «ТОВ «Принт-Експрес», 2001. - 503 с

14. Гуменюк В. Я. Управління витратами на персонал : [моногр.] / Гуменюк В. Я., Самолюк Н. М. - Рівне : НУВГП, 2012 - 120 с.

15. Державна служба статистики України. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

16. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч.-метод. посібник / Н.І. Єсінова. - Харків: ХДУХТ, 2017. - 189 c.

17. Економіка і менеджмент - 2016: перспективи інтеграції та інноваційного розвитку : зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конф., 14-15 квіт. 2016 р. : у 9 т. - Дніпропетровськ : К. О. Біла, 2016.

18. Жиглей І.В. Напрями соціальної діяльності суб'єктів господарювання та облікове забезпечення системи соціального захисту працюючих громадян / І.В. Жиглей //Вісник ЖДТУ, № 1(47). - 2017 р. - 1-8 с.

19. Кулицький С. Проблеми розвитку ринку праці в Україні[Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. - 2017. - № 21. - С. 56-69. - Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr21.pdf. - Назва з екрану.

20. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник / Е. М. Лібанова. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

21. Лісогор Л. С. Формування ринку праці в Україні (монографія) / Л. С. Лісогор / Відповід. ред. д.е.н., проф. Д.П. Богиня. - К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. - 296 с.

22. Мазурок П. П. Еволюція сучасних методологічних підходів дослідження ринку праці (мікро- та макроекономічні аспекти) / П. П. Мазурок // Банківська справа. - 2003. - №3. - С. 43-60.

23. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс ; Ин-т марксизма- ленинизма при ЦК КПСС. 2-е изд. - Т. 23 - М. : Государственное издательство политической литературы, 1961. - 650 с.

24. Маршалл А. Основы экономической науки / А. Маршалл ; [пер. с англ. В. И. Бомкин и др. ; предисл. Д. М. Кейнс]. - М. : Эксмо, 2007. - 832 с.

25. Мінімальна зарплата: світові стандарти і українські реалії [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zaxid.net/news/showNews.do7mini malna_zarplata_svitovi_standarti_i_ukrayinski_realiyi&objectId=123103818

26. Онікієнко В. В. Інноваційні фактори зайнятості / В. В. Онікієнко // Формування ринкової економіки: зб.наук.пр. спец. вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. Т.3. Регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 419-429.

27. Петрова І. Л. Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання / І. Л. Петрова. - К.: Ін-т економіки, управління та господарського права, 1997. - 298 с.

28. Петюх В. М. Ринок праці / В. М. Петюх. - К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

29. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения : избранное / Давид Рикардо ; [науч. ред., пер. с англ., предисл. П. Н. Клюкина]. - М. : ЭКСМО, 2009. - 960 с.

30. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. / П. Самуэльсон. - М.: Алгон, 1994. - Т. 1. - 333 с.

31. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати: кол. монографія / Ін-т економіки НАН України. - К., 2001. - 300 с.

32. Стиглиц Дж. Ю. Глобализация: тревожные тенденции: пер. с англ. / Дж. Ю. Стиглиц. - М.: Мысль, 2003. - 179 с

33. Черкасов А.В., Колесник І.А. Соціальна сфера України: проблеми та перспективи реформування / А.В. Чер- касов, І.А. Колесник // Молодий вчений, № 1(41). - 2017. - 724-727 с.

34. Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты / Н. А. Шульга. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2002. - 700 с.

35. Щербаков В. Рынок труда и занятость: состояние, проблемы, перспективы / В. Щербаков // Социалистический труд. - 1991. - №1. - С. 6-8.

Додатки