Організаційно-економічні засади екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 001.8:330.15:006.063

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Організаційно-економічні засади екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням

08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

Скрипчук Петро Михайлович

Суми - 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті водного господарства та природокористування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Рівне).

Науковий консультант: доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту Кожушко Леонід Федорович, Національний університет водного господарства та природокористування

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Александров Іван Олександрович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри менеджменту (м. Донецьк)

доктор економічних наук, професор Кравців Василь Степанович, директор Інституту регіональних досліджень НАН України (м. Львів)

доктор економічних наук, професор, Прокопенко Ольга Володимирівна, Сумський державний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, декан факультету економіки та менеджменту (м. Суми)

Захист відбудеться 2012 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 55.051.01 у Сумському державному університеті за адресою: 40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Сумського державного університету за адресою: 40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2.

Автореферат розісланий 2012 р.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На початку нового тисячоріччя розвиток економіки України відбувається під впливом глобалізації світових економічних відносин, характеризується зростанням темпів використання природного капіталу, збільшенням антропогенного забруднення об'єктів навколишнього природного середовища (НПС). В той же час спостерігається збільшення запитів суспільства щодо екологічно безпечних територій, технологій, продукції, послуг, які реалізуються через впровадження положень екологічних стандартизації і сертифікації. Зазначені об'єктивні передумови засвідчують актуальність розроблення принципово нових організаційно-економічних засад екологічної сертифікації як інструменту управління природокористуванням.

Дослідження наукових основ управління та економіки природокористування знайшли своє відображення у наукових працях вітчизняних учених: І.О. Александрова, О.Ф. Балацького, Б.В. Буркинського, Т.А. Васильєвої, Т.П. Галушкіної, Л.С. Гринів, В.В. Дергачової, С.М. Ілляшенка, Л.Ф. Кожушка, В.С. Кравціва, Л.В. Кривенко, Є.В. Лапіна, Л.Г. Мельника, Є.В. Мішеніна, П.В. Тархова, Ю.Ю. Туниці, О.С. Тєлєтова, О.М. Теліженка, В.І. Павлова, О.В. Прокопенко, І.М. Синякевича, М.А. Хвесика, Є.В. Хлобистова та інших вітчизняних вчених. Зазначені питання також вирішують такі відомі західні вчені, як Р. Костанза, С. Ель Серафі, З. Гул, М. Джампетро, Г. Дейлі, Дж. Кобб, М. Лазарович та інші.

Розроблені вченими теоретико-методологічні засади управління природокористуванням і природоохоронною діяльністю є підґрунтям переходу економіки країни та її регіонів на шлях сталого розвитку. В цих умовах набуває подальшого розвитку сертифікація систем управління якістю та екологічно спрямованого управління підприємствами.

Проте на теперішній час в Україні та світі не існує цілісної, теоретично і методологічно обґрунтованої концепції екологічної сертифікації, яка б включала організаційно-економічний механізм, еколого-економічне обґрунтування, законодавчо-нормативні основи та інституціональні передумови стимулювання і розвитку екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Особливої уваги вимагає вирішення проблем щодо використання природного капіталу, інноваційно-інвестиційного розвитку та забезпечення екологізації економіки на всіх рівнях. Екологічно збалансована економіка має використовувати організаційно-економічні засади екологічної сертифікації з метою стабілізації стану НПС.

Зокрема вступ України до СОТ, розвиток економіки та екологічні негаразди спричиняють необхідність вирішення зазначених методологічних проблем щодо екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Актуальність зазначених питань, їх теоретична важливість і практична значущість обумовили вибір теми дисертаційної роботи та окреслили коло завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до положень Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 р., державних, регіональних програм і тем досліджень. Зокрема, тема та зміст дослідження відповідають тематиці науково-дослідницьких робіт Національного університету водного господарства та природокористування: „Розробка і обґрунтування методології менеджменту якості довкілля” (державна реєстрація за № 0210U001215, де здобувачем розроблено науково-методичний підхід до формування системи екологічної сертифікації у сфері природокористування та обґрунтовано практичні засади моделювання в процедурі екологічного аудиту природно-господарських систем; „Актуальні проблеми теорії і практики виробничого та екологічного менеджменту” (державна реєстрація за № 0107U004184 де здобувачем доведено доцільність використання системного підходу в екологічному аудиті і сертифікації продукції, послуг та у сфері природокористування; „Обґрунтування та розробка системи екологічного менеджменту при реконструкції і експлуатації меліоративних систем зони Полісся України” (державна реєстрація за № 0207U002826, де здобувачем розроблено організаційні основи і методичні підходи до розробки стандартів органічного виробництва, методологічні засади екологічного менеджменту в системі управління природокористуванням згідно директив ЄС.

Теоретичні і методологічні положення дисертації розроблені згідно з планами науково-дослідних робіт Державного підприємства „Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (підкомітету (ПК 2) „Системи управління довкіллям” щодо розроблення економічного обґрунтування розвитку екологічної стандартизації і сертифікації).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних та методологічних основ організаційно-економічного забезпечення екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Для досягнення мети поставлено такі наукові завдання:

- розвинути понятійний апарат щодо екологічної стандартизації і сертифікації в сфері управління природокористуванням;

- розробити концепцію розвитку екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та у сфері природокористування в контексті задач реалізації національної екологічної політики;

- науково обґрунтувати формування системи екологічної сертифікації у сфері природокористування;

- обґрунтувати теоретичні та науково-методичні підходи щодо економічної оцінки ефективності впровадження екологічної сертифікації;

- розробити критерії щодо проведення екологічної сертифікації природно-господарських систем;

- розвинути теоретичні та практичні підходи до проведення екологічного аудиту природно-господарських систем як інструменту екологічної сертифікації;

- обґрунтувати організаційно-економічні засади і методичні підходи до оцінки ефективності впровадження стандартизації в галузі екологічної сертифікації;

- розвинути науково-методичні підходи до визначення вартості проведення екологічної сертифікації у сфері природокористування;

- розробити теоретичні та методичні положення щодо формування економічного механізму стимулювання розвитку екологічної сертифікації у сфері природокористування;

- розробити еколого-економічні інструменти, інформаційні та інституційні чинники, обґрунтувати джерела фінансування для запровадження екологічної сертифікації у сфері природокористування;

- розробити науково-методичні засади щодо проведення маркування продукції в системі екологічної сертифікації;

- розробити науково-методичні положення щодо організаційно-економічного механізму впровадження екологічної сертифікації у сфері управління природокористуванням;

- забезпечити впровадження теоретичних і науково-методичних положень екологічної сертифікації в системі агропромислового комплексу України.

Об'єктом дослідження є процеси формування та розвитку екологічної сертифікації у системі управління природокористуванням в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та науково-методичні засади екологічної сертифікації як основи формування системи управління природокористуванням.

Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційної роботи використаний міждисциплінарний методологічний інструментарій, який ґрунтується на аналізі результатів новітніх теоретичних і прикладних розробок вітчизняних і закордонних вчених про оптимізацію управління соціо-еколого-економічними системами. У процесі дослідження використано такі наукові методи логіко-структурні - для розроблення концепції екологічної сертифікації у сфері природокористування, розроблення інструментарію екологічної політики та стимулювання розвитку екологічної сертифікації; аналізу і синтезу - при визначенні соціо-еколого-економічного ефекту від запровадження екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та у сфері природокористування а також для розробки методології формування організаційного механізму запровадження екологічної сертифікації; математичного моделювання - при дослідженні стану і тенденцій розвитку природно-господарських систем; статистичного та порівняльного аналізу - для обґрунтування економічної ефективності органічного виробництва; експертних оцінок та порівняння - для обґрунтування переваг екологічно маркованої продукції та організаційних передумов просування екологічно безпечної продукції; розрахунково-аналітичний при обґрунтуванні економічної ефективності економічних основ стандартизації нормативних документів із екологічної сертифікації; сценаріїв - для оцінки динаміки і стану основних економічних, соціальних та екологічних показників; кореляційно-регресійного аналізу та прогнозування - для прийняття виважених рішень в системі управління природокористуванням.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи України, директиви ЄС, стандарти Міжнародної Організації зі Стандартизації і Державної Служби Технічного Регулювання України, статистичні джерела та інформація органів екологічного контролю, дані регіональних інформаційно-аналітичних центрів моніторингу різного відомчого підпорядкування, монографії та наукові статті. Опрацювання та моделювання наукових розробок здійснено з використанням пакетів MS Exсel та Statistica for Windows.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні нових, удосконаленні існуючих теоретичних і методологічних засад формування екологічної сертифікації та обґрунтування організаційно-економічного механізму її реалізації в системі управління природокористуванням.

У дисертаційній роботі:

вперше:

- розроблено концепцію екологічної сертифікації, яка включає комплекс організаційно-економічних засад: податкові і фінансові інструменти, інституційні заходи, науково-методичне забезпечення та механізм запровадження екологічної сертифікації. Вона спрямована на реалізацію державного управління в системі природокористування;

- запропоновано і обґрунтовано науково-методичний підхід до формування системи екологічної сертифікації природно-господарських об'єктів, який передбачає проведення екологічного аудиту, кластерне моделювання, механізм прийняття управлінських рішень завдяки розв'язанню оптимізаційних задач за соціальними, економічними, екологічними показниками і розробленими критеріями, інституційному забезпеченні та організаційному механізмові запровадження екологічної сертифікації;

- розкриті теоретичні основи і науково-методичні положення щодо стимулювання розвитку екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням, які включають три блоки: а) економічні стимули, що забезпечують мотивацію до екологічної сертифікації (податок за забруднення і використання природних ресурсів, податкові пільги, екологічна декларація, гарантування позики, гранти, реклама тощо); б) економічні санкції до суб'єктів природокористування (штрафи, відшкодування збитків, заміна неякісної продукції на якісну тощо); в) організаційно-правові заходи проведення екологічної сертифікації, а саме: інструменти екологічної політики (обов'язкові і добровільні), дозволи на використання природних ресурсів, ціноутворення на екологічно сертифіковану продукцію, екологічне страхування, екологічне управління, сертифікація систем управління, стандарти екологічної сертифікації;

- розроблено системи добровільної екологічної сертифікації у сфері природокористування: декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з контролювання роботи сертифікованої системи (систем) управління; декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з проведенням процедури екологічного аудиту; декларація суб'єкта природокористування щодо відповідності поданим документам про екологічно безпечний стан НПС в територіальному аспекті з проведенням процедури екологічного аудиту. Системи екологічної сертифікації реалізують алгоритм управління в системі природокористування;

- запропоновано науково-методологічний підхід до оцінювання економічного ефекту для держави від експорту сільськогосподарської продукції та сертифікованої біомаси, які будуть отримані після використання запропонованих проектів стандартів, розроблених систем екологічної сертифікації сільськогосподарських земель, врахування вартості її проведення й витрат на відновлення родючості ґрунтів. Запропонований підхід узгоджується із директивами та програми („зеленої скриньки”) щодо екологізації продовольчого та енергетичного секторів економіки ЄС;

удосконалено:

- принципи формування екологічної сертифікації, які одночасно із існуючими передбачають такі: превентивності, функціональності, цілісності, структурованості, ієрархічності, що в комплексі забезпечують досконале інформаційне середовище та відповідність національної системи екологічної сертифікації міжнародним вимогам;

- науково-методичні положення щодо оцінки економічної ефективності впровадження екологічної сертифікації в сфері управління природокористуванням, які на відміну від існуючих, передбачають співставлення економічних переваг в частині створення передумов стабілізації економічної, екологічної, соціальної ситуації в певному регіоні, вигод від додаткових надходжень до державного бюджету в різних галузях економіки та витрат на проведення екологічної сертифікації щодо розробки і гармонізації законодавчо-нормативної бази, очікуваних і додаткових суспільних витрат на реалізацію управлінських впливів із покращання параметрів стану природно-господарських систем тощо та відвернених еколого-економічних збитків внаслідок її реалізації;

- методичні підходи до оцінювання ефективності стандартизації у галузі екологічної сертифікації за коефіцієнтами вагомості об'єктів і видів стандартів, на підставі доходів та витрат, за системою балів, що дає змогу визначити пріоритетність їх розробки й гармонізації з міжнародними;

- науково-методичні положення Закону України „Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року”, у яких відображено запропоновані пропозиції еколого-економічних інструментів, інформаційні та інституційні чинники, джерела фінансування, напрями реалізації державної екологічної політики для запровадження екологічної сертифікації у сфері природокористування;

- науково-методологічний підхід до удосконалення системи управління природокористуванням, який на відміну від існуючих, передбачає розвиток виробничих відносин за логістичною моделлю забезпечення безпеки природно-господарських систем на різних рівнях відповідно до еволюції стратегій економічного розвитку;

дістали подальшого розвитку:

- науково-методичний підхід до розподілу екологічних ризиків за рівнями в процедурі екологічної сертифікації, який на відміну від існуючих, базується на ранжуванні ризиків стану природно-господарських систем (від найнижчого до найвищого) та використанні коефіцієнта перевищення ГДК, що забезпечує прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень в системі природокористування;

- науково-методичні засади екологічного маркування в системі екологічної сертифікації, які на відміну від існуючих: враховують переваги від участі України в Глобальній мережі екологічного маркування (GEN) і глобалізацію економічного простору; полягають у визначенні напрямів його розвитку щодо задоволення вимог споживачів на якісну продукцію і послуги, оцінки існуючого рівня запровадження екологічного маркування в Україні і світі, положень інформаційного суспільства; надають можливість реалізувати державну протекціоністську політику та соціальну відповідальність бізнесу в інноваційно-інвестиційній моделі розвитку економіки;

- науково-методологічний підхід до формування організаційно-економічного механізму впровадження екологічної сертифікації, який на відміну від існуючих, включає цілі інвестування, призначення і ступінь дієвості економічних інструментів, інституційне забезпечення її функціонування, алгоритм визначення ефективності для запровадження екологічної сертифікації, що дозволяє зменшувати витрати на впровадження національної системи екологічної сертифікації та системно поєднує ключові вектори соціо-еколого-економічного розвитку держави;

- методичний підхід до оцінки ефекту від запровадження екологічної сертифікації з використанням даних про „вигоди”, „затрати” і чистої приведеної вартості вирощування органічних зернових в екологічно безпечних умовах, який на відміну від існуючих передбачає проведення розрахунків за запропонованим оптимістичним та песимістичним сценаріями, визначення співвідношення коефіцієнтів вигоди-затрати, що засвідчує доцільність скорочення перехідного періоду для органічного виробництва й утворення системного еколого-економічного ефекту в аграрному природокористуванні;

- науково-методичний підхід до оцінювання рентабельності вирощування органічної пшениці в Україні із врахуванням залежності рентабельності від валового збору всіх зернових та реверсивно-циклічного характеру її врожайності;

- структурно-логічна побудова понять: „екологічна стандартизація” і „система екологічної сертифікації” в частині сучасних особливостей природокористування та „екологічна сертифікація в системі управління природокористуванням” під якою, на відміну від існуючих визначень, розуміється системна діяльність третьої сторони з метою встановлення відповідності природно-господарських об'єктів до соціальних, економічних та екологічних критеріїв і потреб суспільства згідно законодавчо-нормативних документів України та світу з використанням процедури екологічного аудиту, що забезпечує економічно доцільне та екологічно виважене управління природокористуванням.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають змогу реалізувати стратегічні положення державного регулювання у системі управління природокористуванням як якісну і кількісну характеристику життєзабезпечення населення та превентивний механізм збереження природного капіталу.

Концепція, понятійний апарат, методичний підхід до оцінки очікуваного економічного ефекту від запровадження екологічної сертифікації, науковий метод управління природокористуванням використовуються в роботі Міністерства екології та природних ресурсів України (довідка № 863/08/10-12 від 18.01.2012 р.), при підготовці і перепідготовці фахівців у Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України (довідка № 526 від 06.07.2010 р.), для гармонізації національних стандартів України (ДСТУ ISO 14040:2006, ДСТУ ISO 14044:2006, ДСТУ ISO 14048:2002; ISO 14064-1:2006; ISO 14064-2:2006 та інші) у Державному підприємстві „Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (довідка № 4-10/4-2862 від 16.04.2010 р.).

Методика екологічного аудиту і сертифікації у сфері управління природокористуванням, методичні підходи до обґрунтування органічного виробництва дають змогу вдосконалювати наукову, виробничу практику у сфері природокористування, безпеки харчової сировини і продукції та використовуються Рівненським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції „Облдержродючість” з метою формування системи екологічної сертифікації сільськогосподарських земель (довідка № 313 від 14.10.2010 р.). Положення організаційно-економічного механізму стимулювання і розвитку екологічної сертифікації були використані для процедури підтвердження відповідності сільських садиб у галузі „зеленого” туризму Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації (довідка № 624/01.14 від 23.06.2011 р.) та в інших організаціях.

Теоретичні та методичні розробки дисертації використовуються у навчальному процесі Національного університету водного господарства та природокористування при викладанні дисциплін: „Екологічний менеджмент”, „Стандартизація та сертифікація в екологічних системах”, „Товарознавство”, (акт № 1 від 23. 09. 2010 р.) та дисциплін „Метрологія і стандартизація в екології” (акт № 2 від 26. 09. 2010 р.).

Результати дослідження увійшли до 7-ми монографій, 5-ти підручників, 4-х навчальних посібників, що дозволяє використовувати їх для широкого загалу користувачів.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача. У даній роботі матеріали і висновки кандидатської дисертації автора не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на 30-ти міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, основними з яких є: Друга міжнародна науково-практична конференція „Еnvironmental - довкілля - окружающая среда - 2004. Екологічний менеджмент. Сертифікація. Аудит” (м. Одеса, 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища” (м. Львів, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції”, (м. Суми, 2005 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 45-ій річниці Полтавського університету споживчої кооперації України „Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: Загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти”, (м. Полтава, 2006 р.); 6-та щорічна Всеукраїнська наукова конференція „Екологічний менеджмент у загальній системі управління” (м. Суми, 2006 р.); International scientific conference „Management and engineering'07” (Созополь, Болгарія, 2007); Міжнародна науково-практична конференція „Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (м. Харків, 2007 р.); Международная научно-практическая конференция «Устойчивое социально-экономическое развитие региона» (м. Гродно, Білорусь, 2008 г.); 8-ма Міжнародна науково-практична конференція „Сучасні інформаційні технології управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходами в надзвичайних ситуаціях” (Київ - Харків, 2009 р.); The fourth international scientific conference. Rural development - 2009 (Kаунас, Литва, 2009); Міжнародна наукова конференція „Глобальні зміни клімату: загрози людству та механізми відвернення” (м. Львів, 2009 р.); „Актуальні проблеми економіки та менеджменту: теоретичні і практичні аспекти” (м. Хмельницький, 2010 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону” (м. Суми, 2011 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Екологічна безпека та збалансоване природокористування в агропромисловому виробництві” (м. Київ, 2011 р.) та ін.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 4 індивідуальні та 3 монографії у співавторстві, 29 статей у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові, 47 публікацій в матеріалах конференцій та інших виданнях. Загальний обсяг публікацій - 105 друкованих аркушів, з яких особисто автору належить 102 друковані аркуші.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 308 найменувань на 33 сторінках і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 498 сторінок (в т. ч. основний обсяг - на 367 сторінках). Дисертація містить 44 таблиці на 56 сторінках, 82 рисунки на 52 сторінках, 17 додатків на 41 сторінці.

Основний зміст дисертації

В першому розділі „Теоретичні основи екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням” розкрито сутність екологічної сертифікації та імплементацію її розвитку в умовах екологізації світової економіки, обґрунтовано передумови формування та запропоновано понятійний апарат екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням, досліджено еволюцію стандартизації показників забезпечення якості НПС.

Дослідження еколого-економічних передумов дозволило охарактеризувати еволюцію системи управління екологізацією економіки шляхом: обґрунтування передумов і напрямів соціо-еколого-економічних трансформацій розвитку цивілізації, удосконалення методів управління екологізацією економіки на принципах превентивності, що призвели до необхідності формування концептуальних положень системи екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та у сфері природокористування. На даний час екологічна сертифікація у системі управління природокористуванням є неминучим наслідком відбору засобів, методів, механізмів управління природокористуванням, забезпечує перешкоджанню явища глобалізації, оскільки налаштовує на розвиток національних економік, гарантує високу якість продукції та НПС.

Доведено, що об'єктивні закони розвитку економіки ведуть до розвитку системи стандартизації і сертифікації, які є запорукою необхідної якості продукції і послуг, ефективності технологій, що може бути досягнуто на даному історичному етапі. Екологічна сертифікація як інструмент управління природокористуванням надає суспільству можливість управляти соціо-еколого-економічним розвитком країни та її регіонів. Екологічна сертифікація вирішує питання оцінювання якості життєзабезпечення, які пропонуються для формування інформативної бази даних про розвиток регіонів, якість природних ресурсів, територіальний аспект у складі природного капіталу, розробки програм соціально-економічного розвитку. З цією метою розкриті перспективні напрями еволюції розвитку стандартизації, які стосуються економічних передумов становлення екологічної сертифікації від глобального до рівня підприємства та алгоритм розроблення і обґрунтування нормативів екологічної сертифікації у сфері природокористування. Розкриті зміни еволюції екологізації економіки, що спрямовують інвестиційну політику на нові галузі знань, якою і є екологічна сертифікація, адже вона системно вирішує питання щодо конкурентоспроможності продукції і послуг, систем управління на підприємствах, сталого функціонування природно-господарських систем та сфери природокористування.

Науково обґрунтована структурно-логічна побудова поняття „екологічна сертифікація” в системі управління природокористуванням, під якою розуміється системна діяльність третьої сторони з метою встановлення відповідності природно-господарських об'єктів до соціальних, економічних та екологічних критеріїв і потреб суспільства згідно законодавчо-нормативних документів України та світу з використанням процедури екологічного аудиту, що забезпечує економічно доцільне та екологічно виважене управління природокористуванням. Під системою екологічної сертифікації розуміємо сукупність учасників, які проводять сертифікацію методик, правил, процедур, що забезпечують оцінку відповідності природно-господарських систем встановленим вимогам природоохоронного законодавства й екологічного управління.

Враховуючи об'єктивні фактори функціонування суспільства, зростаючу потребу охорони НПС, забезпечення продовольчої безпеки та охорони здоров'я населення доведено, що без екологічної сертифікації не можливо ефективно управляти процесами екологізації економіки в країні. Сутність управління полягає у використанні аналізу і синтезу досліджень, проведенні екологічного аудиту і моделювання для оцінювання якості НПС та раціонального природокористування, економічної мотивації збереження природного капіталу у контексті сталого розвитку.

В другому розділі „Еколого-економічні засади розвитку екологічної сертифікації” розроблено методологічний інструментарій запровадження, економічне обґрунтування розвитку екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій, об'єктів НПС та в цілому у системі управління природокористуванням на основі системного підходу в процедурі її законодавчо-нормативного забезпечення.

Запропоновано концепцію екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій, об'єктів НПС та в цілому у системі управління природокористуванням, яка враховує світові тенденції у розвитку екологічного управління і маркетингу; інформаційної, інноваційної та економіки природокористування; процесів глобалізації, кооперації, спеціалізації, екологізації і технічного регулювання світової економіки. У концепції розкрито науково-методичне забезпечення, еколого-економічні та організаційні передумови розвитку екологічної сертифікації, модель і етапи запровадження екологічної сертифікації через реалізацію природоохоронної системи - екологічні аудит - сертифікація - страхування і прогнозна оцінка очікуваних результатів. Реалізація запропонованої концепції забезпечить інноваційний розвиток економіки України, яка буде адекватно реагувати на ситуацію та нові запити глобалізованого світу.

З цією метою розроблено методологічний інструментарій запровадження екологічної сертифікації, що містить вектори розвитку, положення використання системного підходу в управлінні природокористуванням, алгоритм розроблення нормативів, систему і схему проведення, оцінку ефективності запровадження екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням. Зокрема, ключовим вектором розвитку екологічної сертифікації є трансформація її в добровільну процедуру підтвердження відповідності якості навколишнього природного середовища в системі управління природокористуванням до законодавчо-нормативних вимог національної й міжнародної стандартизації на фоні постійного зростання ціни природного капіталу у контексті сталого розвитку.

Обґрунтовано методологічні засади до використання системного підходу в процедурі законодавчо-нормативного забезпечення екологічної сертифікації, удосконалені принципи екологічної сертифікації (забезпечення гармонійного співіснування людини і природи, ефективності, превентивності, цілісності, оптимальності, варіантності та ін.) які реалізують процес стратегічного управління економічним і соціальним розвитком держави та діагностування стану НПС. На відміну від звичайного економічного механізму екологічного регулювання, екологічна сертифікація та її методичне забезпечення (стандартизація) у сфері природокористування спрацьовують як єдиний еколого-економічний синергетичний механізм на основі біотичного регулювання природного капіталу в системі економічних показників і прийняття рішень за стратегією сталого розвитку.

Запропоновано використовувати схему екологічної сертифікації третьою стороною в системі управління природокористуванням, що реалізовано в методичному підході (рис. 1). Для добровільної екологічної сертифікації у сфері природокористування розроблено принципово нові системи: декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з контролювання роботи сертифікованої системи (систем) управління; декларація щодо відповідності поданим документам підприємства як природокористувача з проведенням процедури екологічного аудиту; декларація суб'єкта природокористування щодо відповідності поданим документам про екологічно безпечний стан НПС в територіальному аспекті з проведенням процедури екологічного аудиту.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запропоновано теоретико-методичні підходи до визначення соціального, екологічного та економічного ефекту запровадження екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням, у якому враховано фактори, що дозволяють раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал території та управляти природно-господарськими системами. Соціальний, екологічний та економічний ефект від запровадження екологічної сертифікації продукції, послуг, технологій та в цілому у системі управління природокористуванням за певний період часу (рік) запропоновано визначати, як різницю сумарних вигод отриманих в результаті проведення екологічної сертифікації і-ої продукції, послуги, технології та у сфері природокористування (наприклад, вигоди від стабілізації екологічної ситуації); очікувані додаткові суспільні здобутки за рахунок покращання здоров'я населення та в результаті залучення інвестицій в розвиток органічного землеробства, гармонізації стандартів з експорту продукції різних галузей економіки; очікувані та реальні відвернені суспільні збитки в результаті стабілізації якості НПС, створення нових робочих місць та в цілому від формування основ соціо-еколого-економічного зростання регіонів тощо, грн.) та сумарних витрат і збитків, пов'язаних з проведенням екологічної сертифікації і-ої продукції (наприклад, очікувані суспільні витрати, пов'язані з інституціональним забезпеченням впровадження екологічної сертифікації; реальні та очікувані суспільні витрати на проведення екологічної, соціальної реклами; очікуване зменшення суспільних витрат, що виражене у зменшенні зворотного негативного впливу на економіку у результаті сертифікації систем управління та ін., грн.).

Зокрема, визначення втрачених вигод від торгівлі пшеницею проводили за цінами у світі та експорту з України внаслідок відсутності гармонізації вітчизняних стандартів із сертифікації, наприклад, ДСТУ 3768 - 2010 „Пшениця. Технічні умови” (табл. 1). Пшениця вибрана з врахуванням теорії міжнародної торгівлі щодо відносних витрат вирощування сільськогосподарських культур (теорема Т. Рибчинського), доцільності часткової спеціалізації землеробства та зміни кліматичних умов в Україні.

Відсутність належного інституційного забезпечення із сертифікації та державного регулювання експорту зернових через Аграрний фонд України призводить до втрат саме сільськогосподарських виробників, які недоотримують до 15% вартості вирощених зернових (такі кошти привласнюють посередники). Враховуючи середні щорічні надходження від експорту зернових (0,9 - 2 млрд. дол. США за даними Української зернової асоціації ) ця сума, за розрахунками автора, складатиме близько 218 млн. доларів США. екологічний природокористування економічний

Таблиця 1 Втрачені вигоди та економічний ефект від торгівлі пшеницею продовольчого класу за маркетинговими роками, тис. дол. США¹

¹ Складено автором за даними: Української зернової асоціації, ЗАТ „Зерно України”, журналу „Агропрофі”, за якими на 2015/2016 маркетинговий рік торгівля пшеницею складе 21085 тисяч тонн та 10300 тисяч тонн за даними Food and Agricultural Policy Research Institute (FAPRI).

З метою визначення ступеня антропогенного навантаження на НПС запропоновано використовувати індекс вмотивованості екологічної сертифікації, як відношення фактичного використаного обсягу природного ресурсу, послуг в натуральній або грошовій оцінці до обсягу обґрунтованого внаслідок процедури екологічної сертифікації. Запропонований індекс дозволить оцінити, наскільки з соціо-еколого-економічної точки зору є вмотивованим процес природокористування. В разі перевищення значення індексу вмотивованості екологічної сертифікації більш, як 1,10 - природно-господарські системи в цілому доцільно вважати не сертифікованими.

В третьому розділі „Еколого-економічний інструментарій екологічної сертифікації” розкрито системну сутність інформаційного забезпечення процедури екологічного аудиту і сертифікації, наведено результати екологічного аудиту і сертифікації природно-господарських систем.

Розроблено науково-методичний підхід до формування екологічної сертифікації в системі управління природокористуванням, який включає: методику екологічного аудиту з врахуванням положень екологічних ризиків і страхування, кластерне моделювання, запропоновані показники і розроблені критерії для оцінювання стану природно-господарських систем, інституційні інструменти, модель організаційно-економічного механізму управління та блок-схему проведення екологічної сертифікації.

Запропоновано для екологічної сертифікації природно-господарських систем та у системі управління природокористуванням використовувати шість рівнів ризиків. Зазначені методичні підходи обґрунтовують екологічні обмеження антропогенної діяльності суспільства та економічну доцільність процедури екологічної сертифікації. Зокрема для природно-господарських систем доцільно розглядати шість рівнів ризиків (природний, рівноважний, кризовий, критичний, катастрофічний та стан колапсу). Рівень ризику (від найнижчого до найвищого) визначають виходячи з кількості характеристик стану НПС та перехідних станів, яким вони відповідають.

З метою проведення добровільної екологічної сертифікації природно-господарських систем адміністративних районів та (або) обов'язкової сертифікації різних за статусом територій, об'єктів навколишнього природного середовища та у сфері природокористування розроблено методику екологічного аудиту. На основі розробленої методики проведене оцінювання якості НПС, яке пропонується для забезпечення інформативної бази даних про регіони, окремі території, що є джерелом розроблення варіантів інноваційно-інвестиційного розвитку, комплексного вирішення соціо-еколого-економічних питань. Проведення процедури екологічного аудиту з метою сертифікації природно-господарської системи Сарненського району Рівненської області засвідчила різницю між існуючими і оптимальними показниками - більше 40%.

Для оцінки стану природно-господарських систем проведено аналіз за економічними, екологічними, соціальними показниками, за якими досліджено природно-господарські системи 16 адміністративних районів Рівненської області. Запропоновано проводити кластерне моделювання в процедурі екологічного аудиту з метою визначення стану і тенденцій в економіці, НПС і соціальній сфері регіону для прийняття коригуючих управлінських рішень щодо поліпшення стану природно-господарських систем, наприклад, для показника - „Інвестиційна привабливість”, кластерне об'єднання № 2 Рівненської області (табл. 2). Процедурою екологічної сертифікації встановлено, що жодна з систем не може бути сертифікована. Вимоги до їх екологічної сертифікації систем виконуються на 10-35%.

Таблиця 2 Результати управлінських впливів на параметри стану природно-господарських систем

Запропоновано критерії екологічної сертифікації природно-господарських систем за оцінкою в балах та за відсотками відповідності показників (табл. 3). За умови, якщо середнє значення показників в балах не перевищує 1,7, природно-господарську систему можна сертифікувати (рис. 2). При значенні оцінки відповідності в балах 1,7 до 4,0 природно-господарські системи характеризуються задовільним соціо-еколого-економічним станом (заключні управлінські рішення приймають фахівці з екологічного аудиту і сертифікації щодо можливості сертифікації і подальшого функціонування природно-господарських систем). Вище значення ніж 4,1 показники засвідчують депресивну соціо-еколого-економічну ситуацію (природно-господарські системи не можуть бути сертифіковані. Аналогічні підходи запропоновані і до критеріїв у відсотках. Із врахуванням, що економічна, екологічна та соціальна ситуації можуть суттєво відрізнятись одна від одної, для визначення певного стану відповідності запропоновано використовувати коефіцієнт перевищення критеріїв екологічної сертифікації за умовою:

, (1)

де К_п - коефіцієнт перевищення економічних, екологічних та соціальних критеріїв у балах; і - кількість критеріїв, що розглядається одночасно (економічні, екологічні та соціальні).

Для реалізації процедури екологічної сертифікації запропоновано використовувати блок-схему, яка передбачає зворотний зв'язок та можливість проведення коригуючих управлінських рішень із покращення соціо-еколого-економічних показників до оптимальних.

Розроблений науково-методичний підхід дозволяє: встановити стан і пріоритетні галузі розвитку адміністративних одиниць завдяки вибору найбільш ефективних способів управлінського впливу; формувати рекомендації щодо варіантів соціо-еколого-економічного розвитку регіонів, впровадження яких можливе через формування науково-виробничих кластерів.

Для запровадження запропонованого підходу адаптовано методику страхового екологічного аудиту, яка є передумовою екологічної сертифікації у сфері природокористування та визначення ставок страхування.

У четвертому розділі „Економічна ефективність екологічної сертифікації” розкрито значення екологічного аудиту, стандартизації, сертифікації в інноваційно-інвестиційній моделі розвитку економіки України, удосконалено економічні основи стандартизації нормативних документів із сертифікації, запропоновано економічний механізм стимулювання становлення і розвитку екологічної сертифікації та доведена економічна ефективність екологічно сертифікованого органічного виробництва.

Обґрунтовано функції стандартів із екологічної сертифікації як ефективної системи інформаційного забезпечення екологічної безпеки і реалізації положень управління природокористуванням та показано, що стандартизація є проявом об'єктивних економічних законів розвитку суспільства (закону вартості і закону збільшення продуктивності праці).

Таблиця 3 Критерії екологічної сертифікації та стан відповідності природно-господарських систем адміністративних районів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Графічне відображення екологічної сертифікації адміністративних районів за середніми значеннями показників у балах

Доведено, що екологічна сертифікація у сфері природокористування є технологічною, ринковою, маркетинговою та управлінською інноваціями. Систематизовано економічні переваги від запровадження інновацій в галузі екологічної сертифікації, а саме: збільшення дохідної частини бюджету, збереження природного капіталу, зменшення імпорту, збільшення експорту продукції та передусім у галузі агропромислового сектору економіки, задоволення потреб та збереження здоров'я населення тощо. Запровадження екологічної сертифікації природно-господарських систем та у сфері природокористування можливе завдяки організації інноваційних центрів.

Запропоновано визначати економічну ефективність використання стандартів із екологічної сертифікації у сфері природокористування якісними і кількісними методами. Якісне оцінювання ефективності стандартизації запропоновано проводити за аналізом економічних переваг, порівнянням обсягу виробництва певної кількості і якості продукції та матричним методом. З цією метою розроблено матрицю бальної оцінки стандартів із екологічної сертифікації у сфері природокористування. Кількісне оцінювання економічної ефективності стандартизації на підставі доходів та затрат здійснюють прямим або непрямими методами. Прямі методи визначення економічної ефективності здійснюють на рівні окремих господарств, організацій, а отримані результати екстраполюють на державний рівень. Непрямий метод визначення економічної ефективності стандартизації полягає у порівнянні загальних обсягів випуску продукції, надання послуг, збереженні природних ресурсів тощо до та після стандартизації. Проведено обґрунтування економічної ефективності стандартів із екологічної сертифікації у сфері природокористування на прикладі вирощування та експорту ріпаку за непрямим методом на державному рівні (табл. 4). За результатами розрахунку встановлено, що в результаті екологічної сертифікації сільськогосподарських земель для вирощування ріпаку і в подальшому його експорту за світовими цінами держава отримає в 1,27 більше прибутку порівняно з ціною в Україні та складатиме 177,2 млн. доларів США за 2010-2011 маркетинговий рік (перший варіант - ціна сертифікації 1,5% від ціни його експорту). За другим варіантом, який відображає становлення інституційного забезпечення екологічної сертифікації сільськогосподарського виробництва в системі аграрного природокористування, ефект не суттєво відрізняється від першого варіанта (ціна сертифікації - 3750 дол. США за сертифікацію площі посівів 15 000 га). Проте витрати на інституційне забезпечення екологічної сертифікації у 98 разів менші ніж за першим варіантом, що є результатом системного підходу до виконання робіт із екологічної сертифікації у сфері природокористування а саме: екологічний аудит, мотивація раціонального природокористування, інформаційні технології в системі моніторингу та ін.

Таблиця 4 Економічна ефективність запровадження стандартів із екологічної сертифікації

Розкрито доцільність використання, призначення і ступінь дієвості складових елементів механізму еколого-економічного регулювання з метою запровадження екологічної сертифікації на рівні підприємства, організації, окремих видів продукції, послуг та у сфері природокористування, що включає податкові пільги; платежі; кредитування; субсидії та гранти; екологічне страхування; цінові інструменти; санкції та екологічні квоти. Розроблено еколого-економічний механізм стимулювання розвитку екологічної стандартизації і сертифікації, який пропонується здійснювати за допомогою прямих і непрямих методів. Вирішенню зазначених питань сприяють обґрунтовані економічні, політичні, соціальні, екологічні, наукові, організаційні засади сертифікації, що мають економічний, політичний, соціальний, екологічний, науковий та організаційний аспекти.

Для стимулювання екологічної сертифікації розроблено методичні аспекти і модель запровадження; розкрито еколого-економічні засади розвитку; запропоновані теоретико-методичні підходи щодо призначення і ступеня дієвості економічних інструментів механізму еколого-економічного регулювання природокористування з метою запровадження екологічної сертифікації. З цією ж метою запропоновано економічний механізм, який складається з трьох блоків: економічні інструменти і стимули, які формують позитивну мотивацію; економічні санкції, які застосовуються до природокористувачів всіх форм власності та формують негативну мотивацію; організаційно-правові заходи, які забезпечують ефективність окремих елементів економічного механізму. Така система складається із стимулюючо-компенсаційних, примусово-обмежувальних регуляторів еколого-економічної діяльності суб'єктів господарювання у поєднанні із різними видами гнучких екологічних податків, матеріальної зацікавленості виробничої діяльності, диференціації цін за екологічними критеріями, є економічно вигідною та екологічно доцільною, відповідає положенням екологічного управління. Перевага державного регулювання полягає і в тому, що позитивні результати впровадження є достатньо важливими, аби гарантувати їх всьому суспільству.