Новітні глобальні тенденції у сфері зайнятості і доходів та їх вплив на соціальну нерівність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Новітні глобальні тенденції у сфері зайнятості і доходів та їх вплив на соціальну нерівність

А.М. Колот, д-р екон. наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи,

О.О. Герасименко, канд. екон. наук, доцент

Досліджено великомасштабні й різновекторні зміни в царині зайнятості і доходів за умов становлення нової економіки, у якій інформаційно-комунікаційні, цифрові технології та мережеві принципи функціонування провідних інститутів набувають першочергового значення. Подано наукове пояснення впливу змін у сфері зайнятості і доходів на соціальну нерівність та окреслено тренди розвитку останньої. Акцентовано увагу як на нових можливостях, що їх відкриває нова економіка, так і на викликах і небезпеках, що стають реальністю у сфері праці та соціально-трудових відносин.

Ключові слова. Трансформація зайнятості, тренди у сфері доходів, взаємозв'язок та взаємовплив інститутів соціально-трудової сфери, соціальна нерівність, виклики і загрози нової економіки.

Исследованы крупномасштабные и разновекторные изменения в области занятости и доходов в условиях становления новой экономики, в которой информационнокоммуникационные, цифровые технологии и сетевые принципы функционирования ведущих институтов приобретают первостепенное значение. Представлено научное объяснение влияния изменений в сфере занятости и доходов на социальное неравенство и обозначены тренды развития последнего. Акцентировано внимание как на новых возможностях, которые открывает новая экономика, так и на вызовах и опасностях, становящихся реальностью в сфере труда и социальнотрудовых отношений.

Ключевые слова. Трансформация занятости, тренды в сфере доходов, взаимосвязь и взаимовлияние институтов социально-трудовой сферы, социальное неравенство, вызовы и угрозы новой экономики.

The aim of the article is to identify current global trends in the areas of employment, income, social inequality that emerged in the beginning of the ХХІ century under the influence of the processes of globalization, emergence of a new economy and other factors of economic and noneconomic nature. Unlike existing approaches and positions, the authors attempted toconsider employment, income and social inequality not in isolation but in their relationship. The mutual influence of these social and labor phenomena and processes on the complex interweaving of causes and their consequences has been substantiated.

Large-scale and multi-vector changes in the area of employment and income in the context of the emergence of a new economy in which informational, communicational, digital technologies and network principles of the functioning of leading institutes become paramount, have been investigated. The scientific explanation of the impact of changes in the area of employment and incomes on social inequality has been presented, and trends of development of the latter have been outlined. Attention is drawn to the new opportunities of the new economy, as well as the challenges and dangers that are becoming a reality in the area of labour and social and labour relations.

Theoretical and methodological substantiation and applied conclusions contained in the article should contribute to a new, unconventional perception of the regular transformations of the social and labour area and their implementation in multi-level strategies of balanced development.

Key words. Transformation of employment, trends in the area of income, interconnection and mutual influence of institutes of social and labour area, social inequality, challenges and threats of the new economy.

Вступ

За останні два десятиліття глобальний соціум загалом і український зокрема пережили великомасштабні, багатовекторні зміни, які трансформували чи не всі складові соціально-економічного буття. Утім ці зміни так і не наблизили сучасні суспільства до стабільності, не додали соціально-економічному розвитку стійкої позитивної динаміки, не усунули асиметрій економічних результатів суб'єктів господарювання, з одного боку, і соціальних здобутків абсолютної більшості населення -- з другого. Натомість з'явилися нові та поглибилися дотеперішні ризики, розширилося поле сегментів нестабільності, зросла непередбачуваність наслідків господарської діяльності. Особливо наочно динаміка нестабільності, асиметрії в різноманітних її виявах простежується на прикладі соціально-трудової сфери [6], у центрі якої перебуває економічно активна людина і яка є інституціональним простором формування, функціонування та розвитку соціально-трудових відносин, котрі дедалі більше набувають ознак нездорових.

Справді, під впливом цілої низки чинників як внутрішнього, так і зовнішнього походження чи не найсуттєвіші суспільні перетворення відбулися й відбуваються далі саме в соціально-трудовій сфері. Останні стосуються інтересів мільйонів людей і викликають закономірний інтерес усіх суб'єктів ринкової економіки та громадянського суспільства до успішного розв'язання завдань, що безперервно відтворюються на полі соціально-трудової сфери.

Численні наукові школи економічного й соціального спрямування в тій чи тій інтерпретації визнають залежність усієї соціально-трудової сфери та її окремих складових від рівня й характеру інформаційно-комунікаційного розвитку, форм суспільної організації виробництва, змін у структурі й ієрархії факторів економічного зростання, характерних для нової економіки, яка інтенсивно формується. Утім наукове опрацювання та відображення цих залежностей, їх реальний зміст і наслідки залишаються не роз'ясненими широкому загалу. Інакшекажучи, дослідження соціально-трудового спрямування за масштабами і характером незіставні з багатоплановістю і глибиною змін у світі економіки.

Наслідки ізольованого, фрагментарного розгляду явищ і процесів та відповідних показників, що віддзеркалюють соціально-трудову динаміку, є вкрай негативним. Звернімо увагу на деякі з них.

По-перше, такий розгляд унеможливлює цілісне бачення стану соціально-трудової сфери.

По-друге, за фрагментарного, ізольованого розгляду основних показників соціально-трудового розвитку проблематично визначити першопричини нестійкої соціальної динаміки.

По-третє, за обмеженого аналітичного інструментарію цілком імовірним є одержання хибних висновків, помилкових суджень щодо тенденцій розвитку інститутів соціально-трудової сфери.

По-четверте, одержані висновки за використання недосконалого аналітичного інструментарію часто породжують міфи, що зводять нанівець заходи щодо реформування соціально-трудової сфери.

Тож предметом цієї статті є не стільки автономний розгляд найактуальніших явищ (вони ж і проблеми) соціально-трудової сфери, скільки знаходження дотичних аспектів взаємозв'язку та взаємовпливу і розгляд складної мережі та переплетіння проблем зайнятості, доходів і соціальної нерівності.

Постановка завдання. Маємо вагомі підстави для твердження, що наявне наукове забезпечення стійкої позитивної соціальної динаміки не відповідає потребам сьогодення. Не можна не помітити, що в більшості наявних публікацій (і не тільки вітчизняних) означена вище проблематика розглядається фрагментарно, ізольовано, бракує використання міждисциплінарної методології дослідження.

Неоднозначний, нерідко негативний вплив нової економіки на основні параметри ринку праці (попит, пропонування, ціну послуг з праці), на показники, що характеризують рівень, структуру і динаміку доходів, на стан соціальної нерівності та інші індикатори розвитку соціально-трудової сфери важко заперечувати. Тому автори статті не ставлять за мету дослідити зайнятість, доходи, нерівність як такі. Теоретичні і прикладні аспекти цієї проблематики стали предметом низки попередніх публікацій [8; 11; 15; 21]. На передньому плані результатів цього дослідження -- глобальні тренди у царині зайнятості, доходів і нерівності, що сформувалися в останній період під впливом нової економіки. Водночас міститься наукове пояснення взаємозв'язку і взаємовпливу ключових індикаторів і показників соціально-трудової сфери. Теоретичною мотивацією підготовки статті є відставання наукових досліджень у цій царині від реальних змін у новій економіці загалом і соціально-трудовій сфері зокрема.

Мета цієї статті -- виокремлення сучасних глобальних тенденцій у царині зайнятості, доходів, соціальної нерівності, що сформувалися на початку ХХІ століття під впливом процесів глобалізації, становлення нової економіки та інших чинників економічного і позаекономічного характеру. Автори зробили спробу з позицій системного підходу розглянути взаємозв'язок і взаємовплив соціально-трудових явищ і процесів, що розглядаються крізь призму тріади -- зайнятість, доходи, соціальна нерівність.

Результати дослідження

Результати власних досліджень, що корелюють з висновками багатьох авторитетних учених, переконують у тому, що розгортаннясфери дії нової економіки дедалі інтенсивніше супроводжується дією численних суперечливих тенденцій у царині людського розвитку та функціонуванні соціально-трудової сфери. Остання все більше асоціюється з унікальним симбіозом явищ, процесів, досягнень, втрат і тенденцій розвитку, які не мають однозначної оцінки [10].

В економічній системі, що інтенсивно формується, цілі її пласти, сегменти, кластери починають функціонувати за іншими принципами, розвиваються за іншими, аніж дотепер сценаріями, рухаються в іншому ритмі та з іншими швидкостями. Вже сьогодні реальністю є небачені раніше мережеві зв'язки, нові форми власності, нові форми кредитування, паралельні валюти, самоуправлінські структури тощо [27].

Соціально-трудова сфера як симбіоз суперечливих явищ і процесів. На багатьох прикладах розвинених країн та й з вітчизняної практики можемо вже тепер переконатись у складному переплетінні суперечливих тенденцій у царині соціально-трудового, людського розвитку [21], серед яких виокремимо такі:

У багатьох сегментах підвищується попит на висококваліфікований, креативний персонал як носій потужного людського капіталу, що дедалі більше уживається з неоднозначною динамікою попиту на працівників низької кваліфікації, які до того ж недостатньо мобільні й не здатні набути нових компетенцій, що їх вимагають сучасне виробництво та сфера послуг.

Набуває гіпертрофованих розмірів диференціація трудових доходів працівників, яка нерідко перевищує реальні відмінності в рівнях нагромадженого людського капіталу та результатах його використання.

На тлі інтелектуалізації праці та в цілому стабільного підвищення середніх трудових доходів працівників, зайнятих на робочих місцях, що є уособленням четвертої промислової революції, розширюється гетто маргінальної зайнятості у багатьох секторах економіки з неприйнятною винагородою за надані послуги, яка не забезпечує гідних умов життя. Бідність серед економічно активного населення зберігається у значних масштабах і є одним з факторів, що знижує соціальну згуртованість суспільства.

Відбуваються багатовекторні й широкомасштабні зміни на ринку праці, які, однак, далеко не завжди відповідають інтересам найманих працівників. Так, набуває небачених раніше масштабів застосування нестандартних форм зайнятості та режимів робочого часу й атипових трудових договорів. Поширення зазначених форм зайнятості та трудових договорів чимраз частіше стає наслідком як реальних змін у структурі виробництва й організаційно-економічних особливостях його функціонування, так і послаблення співвідношення сил роботодавців і найманих працівників унаслідок слабкості (неадекватності) національного законодавства у сфері праці та зниження ролі соціального діалогу. Трудове законодавство має тенденцію до лібералізації, а колективно-договірне регулювання не охоплює всього різноманіття форм зайнятості, які є реальністю сьогодення.

З'являються ознаки десоціалізації соціально-трудових відносин, виявом яких є: зниження частки заробітної плати у ВВП багатьох країн, у т. ч. розвинених; ускладнення доступу економічно активного населення до наявних дотепер форм і видів соціального захисту; збільшення відрахувань працівників у фонди соціального страхування; намагання владних структур розв'язати проблеми, породжені погіршенням демоекономічних показників, перекладанням на економічно активне населення.

Інтереси підвищення конкурентоспроможності економіки і створення передумов для стійкого соціального розвитку потребують дедалі більшої уваги до проблем соціально відповідальної поведінки бізнесу. Утім частка бізнесових структур, які системно підтримують свій імідж, наполегливо працюючи над поліпшенням ділової репутації та здійснюючи свою діяльність на принципах соціальної відповідальності, залишається низькою.

Основні сегменти соціальної структури суспільства все більше різняться за рівнем добробуту, стилем життя, нормами поведінки. Розкол суспільств, що їх посилює економічна глобалізація в її нинішньому форматі, ускладнює формування і функціонування демократичних інститутів держави та громадянського суспільства, оскільки розхитується основа демократії -- соціальна злагода з приводу базових цінностей і принципів життєдіяльності.

За умов лібералізації економічних відносин і глобальних змін у поведінці економічних інститутів відбувається ерозія «культури солідарності». Натомість набирають сили тенденції, в основу яких покладено індивідуалізацію в найширшому її розумінні. Зміни, що відбуваються в культурі соціальної поведінки людей, намагання останніх розв'язувати наявні соціальні проблеми самотужки, масові настрої десолідарності дають підстави стверджувати про формування у світі, що глобалізується, «індивідуалізованих суспільств» або принаймні про зростаючі масштаби індивідуалізації як сучасного феномену, що спричинює зниження соціальної згуртованості.

За умов наростання глобальних проблем економічного, соціального, демографічного, антропотехнологічного характеру набуває неабиякого значення опрацювання середньо- і довгострокових сценаріїв розвитку навколишнього світу, зокрема світу праці та соціально-трудового розвитку. Передбачаючи майбутнє, автори зі світовими іменами часто посилаються на знамените есе Джона Мейнарда Кейнса «Економічні можливості наших онуків» (1930 р.). Зіставлення прогнозу Кейнса з реаліями сьогодення дає підстави стверджувати, що більшість передбачень справдились, але з деякими застереженнями. Безумовно, досягнення світової економіки у зростанні ВВП, прирощенні середніх доходів мешканців усіх континентів, якщо порівняти із суровими реаліями Великої депресії, вражають. Утім не справдився прогноз, що завдяки цьому багатству економічна проблема, скоріше за все, буде вирішена.

Відомий економіст сучасності, професор Гарвардського університету Едвард Глейзер у своєму баченні світу кінця XXI -- початку XXII ст. з оптимізмом, як і Кейнс, зазначає, що зростання триватиме і що через 100 років світ стане значно багатшим. Також йому здається ймовірним, що вмілі й удачливі люди, як завжди, будуть попереду, однак і найбідніша частина населення все ж помітно підвищить свій рівень життя. Передбачаючи зміни наступних 100 років у сфері доходів та зайнятості, Е. Глейзер пише, що немає підстав прогнозувати майбутнє зниження рівня дохідності знань або що менш здібні працівники знайдуть фантастично вигідну роботу у світі. Зважаючи на підвищення технологічної складності, значна частка виробництва може розміщуватись у багатих країнах, але таке виробництво, скоріше за все, не потребуватиме великої кількості персона-лу. Трудомістке виробництво товарів широкого вжитку цілком очевидно буде просуватись у напрямку бідних країн [25, с. 119].

Заслуговують на безумовну увагу судження прогнозного характеру заслуженого професора економіки Массачусетського технологічного інституту, лауреата Нобелівської премії з економіки 1987 р. Роберта М. Солоу щодо світу праці. Учений, як і чимало його колег -- видатних економістів сучасності -- досить песимістично оцінює перспективи подолання нерівності, яка нині набула небачених і небажаних масштабів, а розподіл за капіталом зростає випереджальними темпами порівняно з розподілом за працею. Р.М. Солоу висловлює занепокоєння щодо збереження та посилення тренду зниження частки трудових доходів у сукупних доходах і ВВП [25, c. 254-256].

Куди дрейфує інститут зайнятості? Проведений нами аналіз також переконує, що динамізм, масштабність, багатовекторність змін у всіх сферах життєдіяльності людини будуть визначальним трендом найближчих десятиліть. Триватиме зміна всіх світів, що оточують людину, -- природи, техніки, інститутів, праці, як і світу самих людей. І ці зміни не можна буде оцінювати однозначно позитивно чи однозначно негативно.

У новій економіці для людини з'являтимуться одночасно і нові можливості, і нові виклики та випробування. Серед останніх чи не основне -- загострення проблем зайнятості [21]. Уже не як футурологічне передбачення, а як можливий реальний сценарій теоретики і практики обговорюють відоме співвідношення 20: 80, згідно з яким нова економіка потребуватиме використання не більше від 20 % економічно активного населення. Скоріше, така оцінка є невиправдано песимістичною. Однак результати практично всіх досліджень і теоретичного, і прикладного, емпіричного характеру свідчать, що становлення нової економіки, у якій інформаційно-комунікаційні, цифрові технології та мережеві принципи функціонування провідних інститутів набувають домінантного значення, обумовлює суттєві зміни у масштабах, структурі зайнятості населення, трансформуючи всі складники ринку праці та його інститути.

Радикальні зміни в інституті зайнятості -- це об'єктивна відповідь економічної системи та її соціально-трудового складника на виклики динамічних змін -- технологічних, організаційних, мотиваційних, демоекономічних, споживчих тощо. Водночас це є свідченням розвитку відносин постіндустріальної економіки (економіки знань) у функціонуванні сучасного ринку праці. Нова ієрархія факторів економічного розвитку [7], інтенсивне впровадження нових прогресивних технологій, передусім інформаційно-комунікаційних, дедалі більше зумовлюють як трансформацію форм зайнятості, так і зростання вимог до суб'єктів трудової діяльності. Посилення ролі творчої людини у виробництві сприяє нарощенню попиту на інтелектуальну, креативну працю, на висококваліфікованих працівників зі схильністю до постійного навчання, засвоєння та інтерпретації нового. Людський капітал стає провідним фактором економічного розвитку, найефективнішим економічним ресурсом. Разом із тим, слід пам'ятати, що постійне зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників дедалі більше поєднуватиметься з проблемою зайнятості низькокваліфікованих і недостатньо мобільних громадян.

В Україні, як і у більшості країн світу, також відбувається глибинна трансформація зайнятості. Йдеться про зміну її основних форм, видів та змісту. Вітчизняний ринок праці поступово запозичує загальносвітові тенденції. Вжесьогодні принциповими інноваціями у сфері зайнятості можна вважати лізинг персоналу, дистанційну зайнятість, нестандартні графіки робочого часу тощо. Нової якості набуває гнучкість ринку праці у різноманітних її формах та виявах. Зазначені процеси у сфері зайнятості справляють значний вплив на соціально-трудову сферу, адже вони спричинюють зміну як структури, так і змісту соціально-трудових відносин.

Статистичні дані, матеріали спеціальних досліджень свідчать, що поширення нестандартної зайнятості характерно для більшості країн світу. Як відзначають російські дослідники цієї проблематики В. Гімпельсон і Р. Капелюшников, розширення масштабів нестандартної зайнятості -- це не короткочасова аномалія і не політичний прорахунок, які можна легко усунути за допомогою відповідних «правильних» законів чи інших важелів державної економічної політики. Тут проявляється глобальна тенденція, яка має глибоке соціальне, економічне, політичне та технічне коріння [17, с. 386].

Як узгоджується поширення феномену нестандартної зайнятості з інтересами найманих працівників? Яким є співвідношення зисків і збитків суб'єктів соціально-трудових відносин від застосування нетипової зайнятості? Чи стають за таких умов більш здоровими відносини у сфері безпосереднього докладання праці? Відповіді на ці питання є ключем до отримання об'єктивної оцінки наслідків застосування нестандартної зайнятості.

Намагаючись відповісти на поставлені запитання, будемо враховувати, що застосування тих чи інших форм нестандартної зайнятості в багатьох випадках має добровільний, умотивований характер. Це -- бажання поєднувати навчання і роботу за атиповим трудовим договором, робота неповну зміну з можливістю догляду за дітьми; тимчасова або інша нестандартна зайнятість з можливістю мати більше вільного часу для самореалізації людини в інших сферах життєдіяльності.

Однак є й інший, складніший і небажаний для економічно активної людини, бік цієї проблеми. Результати спеціальних досліджень, численні публікації з питань ринку праці та зайнятості переконують у тому, що застосування нестандартних форм зайнятості все більше і більше має не добровільний, а вимушений характер. Останнє пов'язано з дефіцитом гідних робочих місць і відсутністю можливості працювати на умовах стандартного трудового договору (не обмеженого певним періодом і повну норму робочого часу) [1].

До першопричин трансформації інституту зайнятості. Пояснюючи першопричини цих змін і їх наслідки, засновник і президент Світового економічного форуму Клаус Шваб закликає, щоб уявити, що відбувається, порівняти Детройт 1990 р. (на той момент основний центр традиційної промисловості) з Кремнієвою долиною 2014 р. У 1990 р. сукупна ринкова капіталізація трьох найбільших компаній Детройта становила 36 млрд дол. США з чисельністю працюючих до 1,2 млн осіб. У 2014 р. сукупна ринкова капіталізація трьох найбільших компаній Кремнієвої долини була значно вищою (1,09 трлн дол. США) з приблизно такою самою сумою прибутку (247 млрд дол. США) і майже в 10 разів меншою чисельністю співробітників (137 тис. осіб) [26, с. 19-20].

Конкретизуючи вплив інформаційно-комунікаційних та інших сучасних технологій на масштаби і структуру зайнятості, К. Шваб наголошує, що створення одиниці цінності із залученням значно меншої робочої сили, аніж 10 або 15 років тому, стало можливим завдяки мінімальній вартості цифрового бізнесу, яка наближується до нуля. Крім того, реальність цифрової сфери полягає в тому, що багато нових компаній надають «інформаційні товари» з практично нульовими витратами на зберігання, транспортування і тиражування.

Деяким компаніям, заснованим на дизруптивних технологіях, для процвітання майже не потрібний капітал. Наприклад, таким компаніям, як Instagram або WhatsApp, для старту фактично не знадобилося фінансування, що змінило роль капіталу і масштабування бізнесу в контексті четвертої промислової революції. Загалом це демонструє, як ефект масштабу стимулює зростання і впливає на зміну цих галузей [26, с. 20].

Розвиваючи свою думку, К. Шваб зауважує, що четверта промислова революція створює проблеми в основному на боці пропонування, у світі праці та виробництва.

За останні кілька років переважна більшість розвинених країн, а також швидко зростаючих світових економік, таких як Китай, відчули суттєве відсоткове зниження частки праці у ВВП.

Таке зниження значною мірою сталося в результаті спаду відносної ціни засобів виробництва, що, у свою чергу, було викликано розвитком інновацій (що спонукає компанії замінювати працю капіталом) [26, с. 23].

Економічну систему, що формується, можна визначити і як інформаційний капіталізм, який завдяючи комп'ютеризації набуває нових, мережевих, небачених раніше джерел доступу до всього, що накопичило суспільство знань.

Це відкриває нові можливості, але, як завжди, є й інший «бік медалі».

За результатами дослідження, проведеного школою Оксфорд-Мартін [26, с. 175-177], через один-два десятки років близько 47 % робочих місць у США, скоріше всього, стануть комп'ютеризованими.

Розподіл професійної зайнятості за вірогідністю комп'ютеризації наведено на рис. 1.

Рис. 1 - Розподіл професійної зайнятості за вірогідністю комп'ютеризації [26, с. 176].

Зазначене вище призведе не лише до позитивних ефектів. Одним з найвагоміших негативних наслідків стане суттєва втрата робочих місць в окремих сферах професійної зайнятості.

У табл. 1 наведено перелік професій, які мають максимальну та мінімальну вірогідність автоматизації.

Таблиця 1 - Перелік професій, які найбільш та найменш схильні до автоматизації [26]

Президент Американської соціологічної асоціації Р. Коллінз у статті «Середній клас без роботи: виходи зачиняються», яка ввійшла до колективної монографії, підготовленої п'ятьма відомими соціологами США, зазначає, що довгострокова структурна слабкість капіталізму сьогодні виходить на передній план. Це технічне заміщення людської праці машинами, до чого призводить комп'ютеризація і поширення інформаційних технологій в останні двадцять років. Нині цей процес прискорюється й уже загрожує існуванню середнього класу [3, с. 61]. І далі відомий соціолог сучасності наголошує, що краху капіталізму через технологічне заміщення досі не траплялося. Аж до 1980-1990-х років механізація в першу чергу заміщувала ручну працю. Але остання технологічна хвиля принесла із собою заміщення управлінської праці і перше скорочення середнього класу. Інформаційні технології -- це технології комунікації, і вони відкривають другу велику епоху скорочення робочих місць, заміщення комунікативної діяльності, яку, власне, і здійснює середній клас. До механізації нині додалися роботизація й електронізація, які визначатимуть наше довгострокове майбутнє [3, с. 63-64]. І далі Р. Коллінз пише, що коли через автоматизацію скоротився робітничий клас, капіталізм врятувався, пересунувши вивільнені маси у зростаючі ряди середнього класу. Нині комп'ютеризація, Інтернет і наплив нових мікроелектронних пристроїв починає скорочувати середній клас. Чи може капіталізм пережити цю другу хвилю технологічного заміщення? -- запитує він. У минулому капіталізм обминав кризу технологічного заміщення п'ятьма основними шляхами. Я берусь показати, -- запевняє він, -- що нині всі п'ять шляхів виявляються заблокованими. Усі шляхи заводять у глухий кут [3, с. 64].

Р. Коллінз критично сприймає оптимізм представників наукових шкіл, які, взявши на озброєння концепцію «створюваного зруйнування» Шумпетера, намагаються довести, що кількість робочих місць, які створюються завдяки новим товарам і послугам, неодмінно компенсує втрату робочих місць у старих галузях, що руйнуються. Р. Коллінз небезпідставно вважає, що такий оптимізм -- не більше ніж екстраполяція минулих тенденцій, та наголошує, що жодна з цих теорій не бере до уваги технологічного заміщення комунікативної діяльності -- того рятувального клапана, який раніше компенсував створення нових робочих місць замість утрачених. Стверджується, що в міру того, як телефонні оператори і канцелярські службовці втрачатимуть роботу через упровадження автоматизованих і комп'ютерних систем, рівно така сама кількість робочих місць створюватиметься для розробників програм, комп'ютерних техніків і продавців мобільних телефонів. Але ще ніхто не навів переконливих пояснень, чому ця кількість має бути рівною, не кажучи вже про те, чому автоматизація технічних і комунікативних завдань (наприклад, поява онлайн-магазинів) не може абсолютно зменшувати кількість робочих місць для офісних працівників [3, с. 66].

Заслуговують на увагу й не можуть не спонукати до роздумів такі твердження Р. Коллінза: комп'ютеризація середнього класу не заміщується створенням нових робочих місць. Нові робочі місця створюються, але їх кількість менша порівняно з тією, що була раніше, рівно як менші й доходи. Тому всі програми перекваліфікації для скорочених працівників не особливо впливають на показники структурного безробіття. Комп'ютеризація й Інтернет створили нові сфери праці: розроблення програмного забезпечення, створення веб-сайтів, різноманітні надомні он-лайнові інформаційні та консультаційні послуги (останні зазвичай погано оплачуються). Навіть якщо IT створюють нові види діяльності, вони не гарантують оплачуваних вакансій у кількості, рівній тій, яка була ними знищена [3, с. 66].

Ще один дослідник -- американський соціолог Рональд Інглхард -- у своїй останній монографії дає містке найменування сучасним модернізаційним процесам у розвинених країнах -- наступ суспільства штучного інтелекту. За результатами його дослідження, що спирається на унікальну базу (створення якої започатковане у 1981 р. у рамках проектів Всесвітнього дослідження цінностей і Європейського дослідження цінностей, якими охоплені більш як 100 країн і 90 % населення планети), наступ суспільства штучного інтелекту має вкрай суперечливі, різновекторні наслідки для суспільного розвитку. Штучний інтелект, як зазначає Р. Інглхард, вихолощує економіку, витісняючи гарантовані й добре оплачувані роботи негарантованими і погано оплачуваними. Спочатку промислові робітники із сильними профспілками були заміщені необ'єднаними у профспілки робітниками з слабкішими можливостями обстоювати свої інтереси і низькими гарантіями працевлаштування; нині юристи замінюються комп'ютерами, а професори з постійними контрактами замінюються погано оплачуваними лекторами, які зайняті неповний робочий день [4, с. 282-283].

Загальні тенденції у цій царині графічно зображено на рис. 2 і 3, а саме показано зміну чисельності зайнятих у США (у розрізі -- низькооплачувані, середній клас, високооплачувані) за періоди 1979-1999 рр. і 1999-2012 рр.

Рис. 2 - Зміни у структурі робочої сили США у 1979-1999 рр. [4, с. 285]

За даними рис. 2 чисельність зайнятих протягом 1979-1999 рр. зростала, при цьому низькооплачувані види робіт заміщувалися більш високооплачуваними,що вимагало кваліфікованішої робочої сили. У суспільстві домінувало переконання, що цей тренд збережеться, і кожне наступне покоління матиме безпечніші і якісніші умови життя. Однак після 1999 р. сталося, за образним висловлюванням Р. Інглхарда, вихолощення економіки.

У період з 1999 до 2012 рр. (рис. 3) частка робочих місць для середнього класу скоротилася. Водночас сталося інтенсивне зростання низькооплачуваних, нестандартних робочих місць. Незначно, але зростали кількість і частка високооплачуваних робочих місць, які потребують високої кваліфікації. Однак ці показники були значно меншими, аніж у попередній період (1979-1999 рр.).

Тож іще раз наголошуємо, що інформаційно-комунікаційні технології і нова економіка загалом обумовлюють заміщення праці, тимчасом як інвестування стає дедалі менш капіталомістким. Разом з тим на ринках праці перевага віддається найбільш креативним працівникам, які є носіями унікальних компетенцій, а тому цифрові платформи і ринки, що побудовані на основі глобальних сполучень, готові виплачувати високу винагороду лише невеликій кількості «зірок». На думку К. Шваба, у ситуації, коли будуть реалізовані всі описані тенденції, переможцями стануть ті, хто зможе повною мірою брати участь в інноваційно орієнтованих екосистемах через надання нових ідей, бізнес-моделей, продукції та послуг, а не ті, хто буде здатний запропонувати лише низькокваліфіковану робочу силу або звичний капітал [26, с. 112].

Рис. 3 - Зміни у структурі робочої сили США у 1999-2012 рр. [4, с. 285]

За умов наростання нових викликів і випробувань, що чекають на економічно активну людину в найближчій перспективі, складніші вимоги постають перед економічною наукою, основним завданням якої було і залишається дослідження об'єктивних закономірностей еволюції суспільства загалом і його економічної системи зокрема, а також з'ясування тенденцій і домінант соціально-економічного розвитку. Треба бути готовими до відповіді на безліч нових запитань, які виникають перед соціумом за умов глобальних трансформацій усього, що оточує людину. Нагальне завдання, що вже постало перед кожною свідомою людиною, а особливо перед науковцем, -- оцінивши свої потенціал і можливості, розпізнати й усвідомити глибину викликів сучасності, дати відповідь на них, з тим щоб навколишній світ був безпечнішим, сприятливішим для стійкого розвитку.

Отже, вважаємо, що до основних наукових завдань на сучасному етапі слід віднести зміщення акценту з констатації «кінця знайомого світу» на окреслення контурів і опрацювання механізмів функціонування «незнайомого світу», яким він стає для більшості економічно активного населення. Також висловимо сподівання, що викладені концепти і судження стануть, так би мовити, цеглинками в підвалинах оновленої моделі зайнятості економічно активної людини в новій інформаційно-мережевій економіці та в постіндустріальному суспільстві.

Галопуюча нерівність як визначальний тренд нової економіки. Серед основних характеристик розвитку соціально-трудової сфери і з-поміж складових асиметрій розвитку цієї сфери слід виокремити зростаючу нерівність (економічну, соціальну), що існує як у розрізі країн, регіонів світу, так і всередині країн, галузей, регіонів, організацій. Увесь світ, у тому числі й світ праці, стає все більш полярним, розшарованим, диференційованим і водночас усе нестійкішим, несправедливішим [6]. На підтвердження нерівності, що безперервно поглиблюється, між країнами й регіонами світу наведемо такі дані: співвідношення в доходах між 20 % народонаселення з найвищими доходами в найрозвиненіших країнах і 20 % народонаселення з найнижчими доходами в найбідніших країнах у 1997 р. було 74:1, тоді як у 1870 р. -- 7:1, у 1820 р. -- 3:1. За сучасними даними нині це співвідношення вже перевищило рівень 100:1 та збільшується далі [13, с. 57].

Наголошуємо на тому, що нерівність, диференціація людей за різними ознаками (статками, доступом до різних благ, споживанням) -- це атрибут ринкової економіки. Власне, рушійні сили ринкової економіки: конкуренція, демонополізація, ринкові стимули і мотиви тощо -- зумовлюють, передбачають, продукують нерівність. Інша річ, якими мають бути межі цієї нерівності. Допустимий, оптимальний, суспільно прийнятний рівень нерівності стимулює економічне зростання. Проте надмірна, аномальна, суспільно неприйнятна нерівність створює загрози, антагонізує, дезорганізовує суспільство. Недарма світова спільнота, прогресивні й відповідальні вчені, політики б' ють на сполох з приводу галопуючої нерівності [2; 8; 15; 16; 20; 22; 23].

Передусім підкреслимо: нерівність у доходах формується під впливом двох чинників -- нерівності в доходах від праці (трудових доходах) та нерівності в доходах від власності (табл. 2 і 3).

Таблиця 2 - Нерівність у доходах від оплати праці в часі та просторі [19, С. 258]

У суспільствах, де нерівність у доходах від оплати праці відносно низька (як у скандинавських країнах у 1970-1980-х рр.), найбагатші 10 % найбільш високооплачуваних осіб отримують близько 20 % від сукупного доходу від неї; нижні 50 % найнижче оплачуваних осіб -- близько 35 %; 40 % середньооплачуваних працівників -- близько 45 %. Відповідний коефіцієнт Джині (синтетичний індекс нерівності, величина якого становить від 0 до 1) дорівнює 0,19.

Таблиця 3 - Нерівність у власності на капітал у часі та просторі [19, С. 259]

У суспільствах із «середньою» нерівністю у власності на капітал (як у скандинавських країнах 1970-1980-х рр.) найбагатші 10 % володіють близько 50 % сукупного багатства; 50 % найбідніших -- близько 10 %; а середні 40 % -- приблизно 40 %. Відповідний коефіцієнт Джині дорівнює 0,58.Звертаємо увагу на те, що нерівність у власності на капітал, а отже і нерівність у доходах від власності значно вища, ніж нерівність у розподілі за працею. За нашою оцінкою, що збігається з висновками багатьох учених, передусім іноземних, ключова суперечність капіталізму нинішньої доби -- стійке й надто тривале в часі перевищення темпів зростання дохідності капіталу над темпами доходів від трудової діяльності і виробництва. Так, один з найавторитетніших економістів сучасності Тома Пікетті подібну нерівність пояснює тим, що рекапіталізація майна, нагромадженого у минулому, відбувається швидше, аніж зростають виробництво і заробітна плата. Ця нерівність відображає фундаментальну логічну суперечність: підприємець неминуче схильний перетворюватись на рантьє і посилювати своє панування над тими, хто володіє лише власною працею. Нагромаджений капітал відтворює сам себе швидше, ніж збільшується виробництво [19, с. 32-33].

У сучасній історії докорінні, принаймні суттєві, зміни в розподільних відносинах розпочались у середині 1970-х років: доходи від фізичного і фінансового капіталу вийшли на траєкторію зростання, а трудові доходи (доходи від людського капіталу) -- на траєкторію до зниження. Чи не виникає тут парадокс? Людський капітал набирає значних обертів, а дохід від цього капіталу зменшується.

Варто наголосити, що на сучасному етапі на рівень і динаміку доходів зайнятих в економіці значний вплив справляють зміни, пов'язані зі зростаючими масштабами та зміною структури світових ринків, мобільністю виробництва у світовому вимірі. Наведемо деякі дані, що дають уявлення щодо трансформації складного світу ринку праці під впливом процесів глобалізації та щодо його неоднозначного, суперечливого впливу на політику оплати праці. Так, у 2001-2011 рр. зростання експорту зі США в Китай забезпечило створення 538 тис. робочих місць у США. Заробітна плата у секторах, пов'язаних з експортом товарів і послуг у Китай, становила у 2009--2011 рр. у середньому 872,89 дол. на тиждень. Зростання імпорту в США з Китаю в 2001--2011 рр. витіснило до 3,3 млн робочих місць у США, а заробітна плата на них дорівнювала у 2009-- 2011 рр. у середньому 1021,6 дол. на тиждень. За наявними даними загальні втрати з заробітної плати від торгівлі з Китаєм досягли 37 млрд дол. у 2011 р. [18, с. 142].

Змушують замислитись і такі дані. З 3,3 млн працівників, які втратили роботу у США у зв'язку зі зростанням імпорту, 538 тис. знайшли роботу в нових секторах, пов'язаних з експортом, і їхня заробітна плата була на 148 дол. на тиждень, або на 7 736 дол. на рік, менша. Інші 2,7 млн працівників, які були витіснені збільшенням імпорту в США з Китаю, знайшли роботу в інших секторах економіки, де їхня плата за роботу за найманням була на 230 дол. на тиждень, або на 11 987 дол. на рік, менша, ніж раніше [18, с. 145]. Про втрати американської робочої сили через зростання торговельного дефіциту США з Китаєм і вимивання робочих місць свідчать і такі дані. Лише в промисловості США внаслідок вимивання робочих місць останніми роками втратили роботу 958 800 працівників, а їхні грошові втрати в заробітній платі лише у 2011 р. досягли 10 485 дол. на одну особу, або 10,1 млрд дол. [18, с. 146].

Вельми красномовними є і такі цифри. У 2001--2011 рр. з американського ринку праці через зростання експорту з Китаю було витіснено до 1,1 млн робочих місць у сфері виробництва комп'ютерів та інших електронних продуктів. Зауважимо також, що 74,3 % працівників у цій галузі економіки традиційно мали заробітки значно вищі, ніж інші зайняті на американському ринку праці [18, с. 144].

Концентрація доходів на верхніх щаблях у системі чинників нерівності. Зростаюча нерівність, як підтверджують проведені дослідження, усе більше зумовлена концентрацією доходів і статків на верхніх щаблях суспільства, а саме в населення, яке належить до багатих і надбагатих. Це потребує усвідомлення природи, причин такої концентрації, пояснення того, що лежить в основі означеного феномену. Відповісти на запитання: чому багаті багатіють, а очікуваного «просочування» багатства, більш рівномірного розподілу не спостерігається? -- не можна мовою сухої статистики або мовою усталених штампів, класичних формулювань, однозначних безапеляційних суджень.

Тренд у розподільних відносинах на користь обмеженої кількості «зірок», зниження попиту на робочу силу, яка в останні десятиліття становила основу середнього класу, призвели до суттєвих змін у політиці і практиці формування доходів. Як наслідок, доходи населення, яке ще донедавна було фундаментом середнього класу й далі асоціює себе з ним, не мають позитивної динаміки або навіть знизилися.

За даними, що містяться у звіті «Добробут у світі у 2015 році», половину всіх активів у світі контролює один відсоток світових багатіїв, і водночас нижня за рівнем доходів половина населення світу в сукупності володіє менш як одним відсотком світового багатства [28]. За наявними даними середній дохід найбагатших 10 % населення в країнах ОЕСР приблизно в 10 разів більший, ніж у такого самого відсотка найбідніших. Треба також зазначити, що нерівність має тенденцію до збільшення й у країнах, де останніми роками відбувалось інтенсивне прирощення доходів у всіх сегментах населення та знижувалася частка бідних. Зокрема, у Китаї індекс Джині підвищився з 30 одиниць у 1980-х рр. до більш як 45 одиниць у 2010 р. [24].

За даними, що наводить Дж. Сакс, активи 1 % найзаможніших американських родин перевищують чисті активи 90 % решти родин, а доходи 1 % осіб з максимальними доходами перевищують доходи 40 % людей з мінімальними доходами [20, с. 36]. За розрахунками Бранко Мілановича співвідношення між 10 % найбагатших домогосподарств і 10 % найбідніших у глобальному масштабі дорівнює 98: 1 [16].

«Вимивання середнього класу» і його вплив на трудові доходи та їх нерівність.

У попередніх публікаціях автори статті намагалися представити у систематизованому вигляді основні наслідки зростаючої нерівності [8; 15]. У розвиток оприлюдненого наведемо лише окремі доповнення, а саме акцентуємо увагу на «провалах» нерівності через «стиснення» середнього класу та засвідчимо його наслідки.

По-перше, нерівність, яка вже давно перейшла «червону лінію», звужує платоспроможний попит та пригнічує розвиток виробництва. Дійсно, прошарок середнього класу має тенденцію до звуження, що унеможливлює відчутний його внесок у споживчі витрати. Зазначимо, що історично останні (споживчі витрати середнього класу) були передумовою та рушійною силою економічного зростання. Втім за наявними даними у США, наприклад, 93 % всього приросту доходів за 2010 рік дісталося верхньому 1 % населення. Водночас доходи домогосподарств, які знаходяться у середині соціальної стратифікації, з урахуванням інфляції знизилися нижче рівня 1996 року.

По-друге, «стиснення» середнього класу означає, що його представники вже не мають колишніх можливостей щодо інвестування економіки, свого майбутнього, як і майбутнього своїх дітей.

По-третє, за скорочення середнього класу звужується база оподаткування та зменшуються обсяги надходжень до бюджетів різних рівнів. Що стосується надходжень від оподаткування наддоходів, то у багатьох випадках вони не демонструють стійкої динаміки через «турботливе» ставлення до великого капіталу з боку урядів і органів законодавчої влади, а саме перманентне зниження ставок податків, надання преференцій тощо. До того ж представники верхнього 1 % населення демонструють часто-густо унікальну здатність до пошуку нових і нових схем ухилення від сплати податків.

По-четверте, зростаюча нерівність була і залишається передвісником економічних негараздів, вона небезпідставно асоціюється зі зміною економічних циклів, прискоренням настання кризових явищ [22] та породжує відчуття невпевненості, непередбачуваності, що не придає суспільному поступу динаміки розвитку.

Зазначеним вище далеко не обмежується негативний вплив зростаючої нерівності на суспільне буття. Однією з найпотерпіліших страт суспільства від зростаючої нерівності є молоде покоління. На це звертає увагу лауреат Нобелівської премії Джозеф Стігліц, який зазначає: «Наше суспільство бездарно розтринькує найбільш цінний свій ресурс -- молодих громадян. Мрії про краще життя, які притягували імігрантів у нашу країну, розбиваються через постійно зростаючу прірву у розподілі доходів і добробуту. Токвіль, який у 1830-х роках писав про те, що ідея про егалітарне суспільство є самою сутністю і відмітною рисою Америки, не виключено, перевертається у труні [22, с. 421]. Тенденції на молодіжному ринку праці та їх негативні наслідки детально розглянуто у попередніх публікаціях авторів [1; 21].

Не можна не звернути увагу на те, що пояснення причин нерівності у різних економічних теоріях має свої особливості і нерідко є заполітизованим. «Нерівності, зазначає Джозеф Стігліц, знаходиться маса самих різних виправдань. Хтось стверджує, що вона нам непідвладна і є результатом дії ринкових сил, наприклад, процесу глобалізації, лібералізації торгівлі, технологічної революції, «укріплення позицій інших». Інші запевняють, що будь-які дії з нашого боку лише ускладнюють проблему і остаточно добивають двигун економіки, який і без того працює з перебоями. Усе це нахабна неправда, яка слугує інтересам тих, хто її промовляє» [22, с. 423].

Якщо проводити паралелі між Великою депресією і подіями сьогодення, то можна побачити немало спільного у походженні і наслідках Великої депресії і кризи 2008 року та подальшої рецесії. Втім, є і суттєва відмінність, яка не усвідомлена політиками, науковцями, не кажучи про пересічних громадян, або ж свідомо замовчувана. У часи найбільшої кризи ХХ ст. та Великої депресії спостерігався перехід від зайнятості у сільському господарстві до промислової діяльності. Нині спостерігається інтенсивне скорочення відносних і абсолютних показників зайнятості у промисловості. На перших етапах вивільнення, про яке йдеться, перекочовувало у сферу послуг. Ця сфера у другій половині ХХ ст. інтенсивно розвивалася і змогла поглинути більшість тих, хто вивільнився із сектору промисловості і мав бажання та здатність змінити сферу діяльності.

В останнє десятиліття ХХ ст. і особливо на початку ХХІ ст. сфера послуг уже не потребувала додаткової чисельності зайнятих. Більше того, за впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інших науково-технічних інновацій продуктивність праці у сфері послуг почала різко зростати, що призвело до масового вивільнення працюючих у сфері послуг. «Двері» для вивільнення відчинилися, образно кажучи, майже в усіх сферах економічної діяльності.

В останні два десятиліття процеси вивільнення без подальшого поглинання іншими сферами економічної діяльності набули значних масштабів. Окрім зростання продуктивності праці усе більший вплив на масштаби вивільнення справляє глобалізація, у процесі якої мільйони робочих місць були перенесені за кордон, а саме, в країни з нижчою вартістю робочої сили.

Великомасштабні, різновекторні зміни, що відбуваються у царині зайнятості, як безпосередньо, так і побічно впливають на рівень, структуру та диференціацію доходів економічно активного населення. Не буде перебільшенням твердження, що трудові доходи є дзеркальним відображенням по-перше, змін, що відбуваються на ринку праці [4; 26], а по-друге, спрямованості політики розподільних відносин, рівня їх соціалізації [12].

Неупереджений аналіз свідчить, що за нових технологій та структури, устрою нової економіки немало представників колишнього середнього класу інтенсивно перекочовують до сегменту низькооплачуваних працівників. В узагальненому, дещо спрощеному вигляді можна пояснювати цей тренд двома причинами. Перша пов'язана зі скороченням сфери докладання праці, скороченням трудомісткості суспільного виробництва за впровадження інформаційно-комунікаційних та інших сучасних технологій. Друга причина пов'язана зі спрощенням трудових процесів, переведенням багатьох робіт із розряду складних до простіших і відповідно менш оплачуваних, оскільки виконання складних операцій усе більше перебирають на себе мережеві, інформаційні системи.

Один із сьогоднішніх парадоксів: ті, хто працює за найманням, чимраз більше часу перебувають на роботі (з урахуванням позаурочного часу), і вони більш освічені, проте їхня погодинна заробітна плата зростає значно нижчими темпами за темпи підвищення продуктивності праці. У перші десятиліття після Другої світової війни економічне зростання асоціювалося зі значним стійким скороченням бідності. Але реалії останніх десятиліть є такими, що отримані суспільствами блага дедалі менше і менше сприяють подоланню бідності. Нагадаємо, що цей негативний тренд утворився із 1970-х років.

На рис. 4 на прикладі США відображено фактичний і гіпотетичний рівні бідності, одержані за моделлю статистичної взаємодії зростання подушового ВВП і рівня бідності, що домінував у 1959-1973 рр. Дана модель бідності доволі точно віддзеркалювала взаємодію двох зазначених показників у середині 1970-х рр.

Рис. 4 - Фактичний і гіпотетичний рівні бідності у США, 1959-2012 рр.