Методи боротьби з інфляцією відповідно до різних наукових концепцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи боротьби з інфляцією відповідно до різних наукових концепцій



Вступ

Інфляція є небезпечним для будь-якої країни феноменом, який і досі недостатньо зрозумілий. Це пов'язано із складністю та багатогранністю проблеми інфляційних процесів, а також з тим, що ці процеси постійно змінюються та прогресують як з часом, так і на різних територіях.

Окрім зниження купівельної здібності грошей, інфляція означає підрив можливостей господарського регулювання, вона скасовує всі зусилля, які було докладено на проведення структурних перетворень. Інфляція не дозволяє вірно встановлювати і стягувати податки, реально визначити прибутки й витрати населення і підприємств. Вона є причиною спотворення картини фінансових результатів виробництва, рівня й динаміки споживання товарів і послуг. Тому можна стверджувати, що інфляція - найнебезпечніший процес для фінансів, грошової й економічної системи в цілому.

Більш того, інфляція призводить до ще більшого поділу населення на класи за достатком та провокує загострення соціального конфлікту, тому що, зазвичай, багатіють багаті та бідніють бідні. Також негативними наслідками інфляції є втрата зацікавленості у створенні якісної продукції, спадання попиту городян на товари, вироблені селянами, в силу очікуваного підвищення цін на продовольчі товари.

Соціальний конфлікт, пов'язаний з перерозподілом суспільного багатства серед населення, є однією з головних причин виникнення інфляції. Також можна визначити ряд факторів, які впливають на характер протікання інфляційних процесів, що зумовлює необхідність вивчення цієї проблеми на рівні кожної окремої країни.

Інфляція - одна з найбільш актуальних проблем сучасності, її називають ворогом суспільства номер один. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення, безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям, його добробутом. Головна особливість інфляції полягає в тому, що вона стосується кожного.

Актуальність даної теми зростає у зв'язку з посиленням інфляційних тенденцій в економіці, значними негативними соціально-економічними наслідками та проблемами подальшого розвитку економіки України.

Не зважаючи на тяжкий досвід, отриманий в період гіперінфляції 90-х років в нашій країні, так і не знайдено ефективного методу подолання цієї «тяжкої хвороби». В останні три роки, з просуванням світової фінансової кризи в Україну та у зв'язку з надзвичайними внутрішніми проблемами, такими як анексія Криму та війна на Сході країни, інфляція знову набуває загрозливого характеру. Саме тому, сьогодні як ніколи, необхідні своєчасні, рішучі і обґрунтовані дії з боку держави і Уряду, спрямовані на проведення такої антиінфляційної політики, яка б дозволила стримувати високі темпи інфляції і не допустити подальшого руйнування економіки.

В економічній науці не існує єдиних підходів щодо причин, наслідків і основних напрямів боротьби з інфляцією в умовах ринкової економіки. Дослідженню причин виникнення інфляції, її динаміці та соціально-економічних наслідків присвятили свої роботи багато відомих іноземних вчених, зокрема Р. Кембелл, Р.Г. Габбард, Дж. Кейнс, С. Фішер. Явище інфляції серед видатних вітчизняних науковців досліджували: А.Гальчинський, П. Єщенко, В. Прісняков, Т. Ковальчук, М. Коваль, П.Гайдуцький, С. Кораблін та інші. Всі вони досліджували витоки і механізми інфляції, створювали теоретичні концепції та пропонували ефективні методи боротьби з нею. Але інфляція на кожному етапі розвитку систем має свої особливості та чинники впливу. А тому й існує багате різноманіття методів боротьби з нею.



1.Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності

1.1 Види та причини інфляції

фінансовий інфляція виробництво

Вперше термін інфляція почали використовувати під час громадянської війни у Північній Америці в 1861-1865 роках. Він означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ столітті термін інфляція використовували вже в Англії та Франції. Значно використання терміну поширилося у ХХ столітті відразу після Першої Світової війни.

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги [1]. Інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. Є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин [6].

Як економічна категорія інфляція відображає перерозподіл національного доходу між сферами суспільного відтворення, галузями і регіонами народного господарства, між класами і соціальними групами населення, здійснюване через механізм зміни цін.

Інфляція відноситься до основних дестабілізуючих факторів ринкової економіки, і чим вище її рівень, тим більше вона небезпечна.

Вимірювання інфляції здійснюється з допомогою цілого ряду показників [10].

Найбільш широке застосування мають наступні: індекс цін; індекс купівельної спроможності валюти; темпи інфляції; індекс заробітної плати; індекс реальних доходів населення.

У практиці під час аналізу господарської діяльності найбільш широке застосування знаходять індекси цін, темпи інфляції, індекси заробітної плати. Індекси цін розраховуються державними статистичними органами і регулярно публікуються в пресі.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) вимірює співвідношення між купівельною ціною певного набору споживчих товарів і послуг (“ринковий кошик”) для даного періоду з сукупною ціною ідентичної і подібної групи товарів та послуг в базовому періоді [6].

Індекс споживчих цін розраховується як результат ділення суми добутків цін поточного року і випусків базового року на суму добутків рівня цін і випусків базисного року. Результат виражається у відсотках (перемножується на 100 %).

Інфляцію поділяють на такі види:

1. Залежно від переважаючого впливу факторів: інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту; інфляція пропозиції - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

2. За темпами зростання: повзуча - ціни зростають незначною мірою (не більше 10% на рік); галопуюча - ціни зростають швидко (на 10 - 100% щорічно); гіперінфляція - ціни зростають дуже швидко (на 1 - 2% щодня або сягають 1000% і більше на рік). Означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

3. За ступенем прогнозування: очікувана інфляція - помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період; неочікувана інфляція - раптовий стрибок цін, зумовлений збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари та товаровиробників (сировину та засоби виробництва).

4. За характером прояву: відкрита інфляція - розвивається вільно і ніким не стримується; прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення - з іншого.

5. За співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована інфляція - ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються; незбалансована інфляція - співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товарів.

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

Насправді ж інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин (рис. 1.1.).

Рис.1.1.Основні причини інфляції

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

– порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом, пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

– значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

– надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

– мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

– збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

– випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

1.2 Наслідки інфляції

Визначають три основні варіанти наслідків інфляції для економічних субЧєктів (рис. 1.2. та рис.1.3.): позитивний (приріст прибутку); нульовий (нейтральний); негативний (збитковий).

Позитивний варіант.

1. Інфляція є джерелом прибутку держави (сеньораж - мито за право друкувати гроші), коли уряд не наважується збільшити прямі податки для фінансування своїх витрат, то він через центральний банк організує друкування нових грошей. Таким чином покривається бюджетний дефіцит. Однак, сеньораж зменшує вартість старих грошей, що є на руках у населення. Очевидно, що в цьому випадку реальні доходи населення зменшуються на розмір інфляційного податку.

2. Збільшення швидкості обороту грошей позитивно позначається на комерційних банках, тому що учасники прагнуть швидше тратити значну масу готівкових коштів.

3. Велику користь від зростання цін отримають численні промислові та торгові монополії шляхом створення штучного дефіциту, зменшуючи продаж ходових товарів і накопичуючи їх на складах. Як наслідок породжується додатковий попит, в результаті якого вони підвищують ціни на товари.

Нульовий варіант

Нейтральні наслідки інфляційних процесів - достатньо рідкісне явище. В цьому випадку втрати від зростання цін повністю покриваються збільшенням доходів. Такий випадок має місце, коли на окремих підприємствах або в національному масштабі проводиться «автоматична індексація» грошових доходів.

Негативний варіант

1. Втрати від зберігання готівкових коштів вдома, визначувані кількістю додаткових коштів, які можна було б отримати при розміщенні коштів в банку (під визначений відсоток). Однак дуже часто номінальна процентна ставка по банківському депозиту нижче рівня інфляції, тому навіть розміщення готівкових коштів на депозит не гарантує повністю від інфляційних втрат. Їх розмір дорівнює різниці між рівнем інфляції і процентною ставкою, що нараховується банком.

2. Зростання витрат при інфляції, пов'язаних із зростанням цін в магазинах, кафе, транспортних тарифів та ін. (витрати меню).

3. Витрати, що породжуються недосконалістю юридичної практики, які виникають через зазначення номінальних величин цін, без їхньої індексації.

4. Втрати з причини недосконалості податкового законодавства, які виникають тому, що деякі положення податкового законодавства складені без урахування впливу інфляції.

5. Витрати невірних інфляційних очікувань. Ці витрати виникають у людей, які не передбачали зростання цін або невірно визначили хід інфляції.

Рис.1.2. Негативні наслідки інфляції

Рис. 2.3. Позитивні наслідки інфляції

В цілому, хоча інфляція, як і багато інших явищ, характерних для економічного життя, не може бути оцінена однозначно, її не слід розглядати як абсолютне зло, тому що вона може бути інструментом стимулювання економічного зростання, сприяючи пожвавленню кон'юнктури, підвищенню цін і норми прибутку. Саме тому повзуча інфляція сприймається як атрибут сучасного економічного розвитку, який має швидше позитивні наслідки, ніж негативні.

Разом з тим треба враховувати, що вихід інфляції з-під контролю загрожує вкрай негативними соціально-економічними наслідками. Галопуюча, і тим більше гіперінфляція, призводять до порушення процесу відтворення, тяжких соціальних потрясінь. Крім того, інфляція може чинити негативний вплив і на міжнародні економічні (особливо валютні) відносини.

Соціальні наслідки інфляції складні та різноманітні. Головним негативним наслідком інфляції є перерозподіл доходів та багатства. Цей процесс можливий в умовах, коли доходи не індексовані, а кредити надаються без урахування очікуваного рівня інфляції. Вона веде до перерозподілу національного доходу по різним напрямкам [7]:

1. Між різними сферами виробництва і регіонами в силу нерівномірного зростання цін.

2. Між населенням і державою, позаяк остання використовує зайву грошову емісію в якості додаткового джерела своїх доходів. Випускаючі незабезпечені товарами паперові гроші, держава фактично здійснює приховане оподаткування громадян через дію ефекту інфляційного оподаткування. Він проявляється в економіці, де діє прогресивна система подоходного оподаткування. Остання у міру зростання інфляції автоматично зараховує різні соціальні групи до все більш спроможніх категорій громадян незалежно від того, чи зріс їх дохід реально або тільки номінально. При цьому індексація всіх доходів є малоефективною, тому що через незбалансоване зростання цін посилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різних груп населення по-різному, в різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація оцінює всі доходи формально, тобто за номіналом.

3. Між класами і прошарками населення. Швидке соціальне розшарування, заглиблення майнової нерівності - неминучі супутники інфляції, яка негативно впливає на добробут населення одразу за двома напрямками - через збереження і поточне споживання.

Оскільки більша частина благ, що входять до спожиткового набору, відноситься до розряду товарів нееластичного попиту, їх постійне подорожчання перетворюється на пряме зниження життєвого рівня найбідніших прошарків населення. Схильні до збереження більшої частини своїх доходів багаті втрачають лише ту частину, що зберігається, при цьому їх поточний вжиток не тільки не страждає, але й може зростати.

Інфляція особливо небезпечна для категорій населення, які отримують фіксовані доходи: пенсіонерів, учнів, утриманців, інвалідів і т.і.. Саме у цих людей переважаючу роль в активах грають готівкові кошти і накопичення, акумульовані в кредитних установах. З ростом цін їх реальна вартість (купівельна спроможність) зменшується.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачувана інфляція приносить вигоду першим - отримувачам позики за рахунок других - позикодавців (за умови, що угоди про кредитування не передбачали перегляду ставок залежно від темпу зростання цін).

Висока інфляція активно протидіє економічному зростанню. При середньорічних темпах інфляції біля 40% і вище економічне зростання, як правило, припиняється. Вірно і зворотнє: чим нижчі в державі темпи інфляції, тим зазвичай вищі темпи економічного зростання, причому вони максимальні при мінімальних темпах інфляції.

Інфляційні процеси підривають також стимули зростання економіки на базі НТП, оскільки запровадження у виробницство нової техніки обходиться все дорожче. Для підприємця в таких умовах вигідніше використовувати застаріле, але дешевше обладнання і стару трудомістку технологію. Причина використання останньої полягає в тому, що витрати, пов'язані з заробітною платнею, як правило, ростуть повільніше витрат на придбання засобів виробництва.

Спострегігається загальне уповільнення економічної активності. Невизначені перспективи розвитку, відсутність необхідної достовірності в прогнозах динаміки цін заставляють підприємців відмовлятись від реалізації довгострокових проектів з тривалими термінами окупності. Більша частина капіталу переміщується із сфери виробництва у сферу звернення і використовується для суто спекулятивних операцій.

Набирає силу тенденція до зростання позичкового відсотку, покликана компенсувати знецінення грошей. Ростуть витрати, пов'язані зі збільшенням масштабів грошового обороту і випуском нових грошей. Активізується втеча від грошей до товарів, загострюється товарний голод, який підриває стимули до грошових накопичень, що в свою чергу порушує функціонування грошово-кредитної системи і відроджує бартер.

Вище перелічені в основному внутрішні наслідки інфляції, але мають місце і зовнішні. Знецінення грошей в середині країни призводить до їх знецінення по відношенню до іноземних валют (через різницю в купівельній спроможності валют).

Інфляція створює так званий баланс збитків і виграшів.

Можливі збитки: працюючі за наймом, де зарплатня обумовлена на певний термін; кредитори, що надали довго - і середньотривалі позики при фіксованому відсотку; отримувачі фиксованих платежів - оренди, плати за комунальні послуги (обумовлені контрактом); особи, які зберігають готівкові кошти в “кубишках”.

Можливі виграші: при зростаючій інфляції вигідно брати в борг; вкладення в нерухомість, картини і т.і.; у держави можуть виникнути звісні “вигоди”, пов'язані із зростанням податкових надходжень від особистих доходів; вигідно конвертувати вітчизняну валюту в іноземну.

Інфляційні явища, що виникли, мають і негативні соціальні наслідки [11].

Перш за все, знижуються реальні доходи населення, а відповідно і рівень життя, тому що система створення доходів більш інерційна, ніж ціни. Для того щоб компенсувати знецінення заробітної плати, необхідно вести боротьбу з роботодавцем за її підвищення. Якщо ціни підвищились, припустимо, в вересні, то, почавши боротьбу за підвищення зарплати в жовтні, результати її можна отримати в кращому випадку в листопаді. А це визначає, що фактично 2-3 місяця населення живе в умовах зниження реальних доходів.

Другий негативний наслідок для населення - знецінення вкладів і накопичень. Для того, щоб захистити вклади від знецінення, процент по вкладам и процент інфляції як мінімум повинні бути рівними. В іншому випадку вклади будуть вилучені з банків и ще більше збільшать попит, а змога кредитування виробництва різко скоротиться, що сповільнить можливість збільшення пропозицію товарів, і інфляція буде розвиватися швидкими темпами. Що стосується накопичень, то в умовах інфляційного попиту їх розмір різко зменшується, і у підсумку всі доходи, що отримуються, направляються на збільшення попиту.

И третє, що можуть відчути споживачі, - це втрата частини компенсаційних доходів від збільшення податків. Це відбувається, якщо в країні діє прогресивна шкала оподаткування доходів населення. В цьому випадку доходи збільшуються, тому що в процесі інфляції збільшуються компенсації і відповідно сума доходу, цьому з одної податкової групи отримувач доходу переміщується в іншу, де ставка податку вище, і як наслідок, більша частина отриманого доходу іде в якості податку, а реальні доходи зменшуються. Для того щоб уникнути цього, необхідно регулярно передивлятися той граничний дохід, за яким починається дія прогресивних податкових ставок.

Таким чином, інфляція веде до перерозподілу національного доходу, вона є мов би зверх податком на населення, що обумовлює відставання темпів зростання номінальної, а також реальної заробітної плати від різко зростаючих цін на товари і послуги. Збиток від інфляції терплять всі категорії найманих працівників, особи вільних професій, пенсіонери, рантьє, доходи яких або зменшуються, або зростають темпами, які менші, ніж темпи інфляції.



2.Інфляційні процеси в Україні та їх наслідки

2.1 Причини і особливості інфляційного процесу в Україні

Найчастіше виникнення інфляції прямо пов'язане з діяльністю уряду, змінами політики держави, а також настанням війни та інших катаклізмів. Усі ці обставини на разі спостерігаються в Україні - зміна політичної влади революційним шляхом, спрямування вектору політики на курс до співробітництва з європейськими державами, тривалі воєнні дії на сході країни.

Ці події стали каталізатором того, що наприкінці 2014 - початку 2015 р. інфляційні процеси набули загрозливого розмаху, і проблему інфляції було визнано однією із першочергових для вирішення економічних проблем, хоча і до цього моменту уже досить довгий час вона перебувала у фокусі наукових досліджень сучасних вітчизняних вчених. Зокрема, на глобальному рівні питання впливу інфляційних процесів на економічний розвиток суспільства вивчав В.Є. Власюк [14]; сутність, причини, вимірювання інфляції покладено в основу робіт Л.П. Троцюк [15]; еволюцію поглядів на сутність та природу походження інфляції розглядає Т.В. Комар [16]. Вітчизняні реалії виникнення та розвитку інфляційних процесів зустрічаємо у працях дослідників, таких як Д.Ю. Сметана, Л.М. Фільштейн, Н.Л. Гохгелеринт, В.П. Гавриш, Г.І. Гавриш, Т.П. Драганова, Т.Ф. Григораш, Я.А. Соломка, М.С. Русакевич, В.С. Марцин. Широта поглядів на природу, сутність, механізми інфляції, неоднозначність її проявів, стійкість до антиінфляційних заходів свідчать про нестачу знань глибинних причин цього явища. Прогалини ж у знаннях про форми прояву та закономірності розвитку інфляції в Україні породжують недоліки в заходах боротьби з нею у нашій державі. Загалом еволюція інфляційного процесу в Україні після здобуття державою незалежності мала кілька етапів (таб. 2.1.).

Таблиця 2.1. Етапи розвитку інфляційного процесу в Україні

Назва етапу	Період	Індекс інфл	Характеристика етапу
1.Пострадянський період	1991-1992	390	Повзуча інфляція, інфляція попиту у прихованій формі, викликана домінацією державного монополізму та відсутністю конкуренції, диспропорціями у економіці, товарно-грошовою розбалансованістю економіки, надлишковою емісією грошей, значними розмірами вкладів населення у банках
2.Гіперінфляційний період	1992-1994	210-10256	Гіперінфляція, інфляція у відкритій і прихованій формах, викликана надмірною емісією, збільшенням дефіциту бюджету, диспропорціями податкових надходжень, зростанням цін на імпорт, доларизацією економіки, експортом капіталу та зростанням державного боргу
3.Дезінфляційний період	1995-1996	139,7-281,7	Галопуюча інфляція, гіперінфляція була зупинена шляхом переходу політики Національного банку України від кредитної експансії до жорсткої рестрикційної грошово-кредитної політики; спостерігається розвиток бартерних відносин, стабілізується курс національної валюти
4.Стабілізаційний період	1997-2013	99,4-122,3	Помірні інфляційні коливання, які сприяють зростанню економіки, відновленню виробництва, підвищенню рівня зайнятості. Спостерігається зростання заощаджень населення за рахунок збільшення заробітної плати та соціальних виплат. Покращується рівень життя населення.
5. Сучасний період - Стрібкоподібна інфляція	2014-сьогодення	124,9-109,4	Стрибкоподібне збільшення рівня інфляції, зростання цін, відтік капіталів із фінансових установ та організацій. Спостерігається підвищення інтересу до валюти, стрімко зростає її курс. Інфляцію збільшує емісія національної валюти, яка спрямовується на покриття бюджетного дефіциту. Попит на товари різних категорій спочатку стрімко зростає, а потім поступово скорочується і лишається низьким через падіння купівельної спроможності громадян.

Кожен із зазначених етапів мав свої причини появи та характерні риси, які дають змогу виокремити його у самостійну віху еволюції інфляційних процесів. Наприклад, на початку 90-х рр. XX ст. основними причинами розвитку інфляції були: низький рівень ефективності виробництва та якості продукції; державний монополізм і відсутність конкуренції; спотворена структура виробництва з низькою часткою предметів споживання; надмірне зношення основних фондів; гіпермілітаризація.

Ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х рр., підтверджує це. Після вимушеного відпуску цін у 1992 р. в Україні вартість газу зросла в 100 разів, а нафти - у 300, що призвело до розкручування маховика інфляції; уряд проводив відверту проінфляційну політику, для якої характерним був величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів більшості населення. В результаті восени 1992 р. місячна інфляція перейшла межу 50%, тобто стала гіперінфляцією. Влітку 1994 р. Президент Л.Д. Кучма проголосив стратегію економічних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту бюджету, введення суворої монетарної політики.

Така політика сповільнила зростання зарплати, запроваджувалися фіксовані ціни на значну кількість товарів, вводилося адміністративне регулювання на валютному ринку. Це сповільнило зростання цін, але спричинило падіння обсягів виробництва уже в лібералізованій економіці. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли Національному банку України (НБУ) сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця. Це дало змогу провести грошову реформу. Рівень інфляції суттєво знизився. Гіперінфляція в 1992-1994 рр. в Україні насамперед була результатом хибної економічної політики держави, спрямованої на стимулювання економічного зростання шляхом кредитної експансії та надмірної емісії готівки, а також лібералізації цін за відсутності конкурентного середовища, значних помилок у ціновому регулюванні.

1995-1996 рр. можна охарактеризувати як період дезінфляції. Уповільнення інфляції відбувалось шляхом скорочення дефіциту бюджету, взяттям кредитів у міжнародних кредитних організацій. Відбулося суттєве скорочення субсидій, з'явився податок на додану вартість, досить успішно пройшли приватизація і лібералізація цін.

У 1997-2013 рр. інфляція в Україні мала тенденцію то до незначного зростання, то до скорочення. З 1998 до 2000 р. рівень інфляції в економіці України починає зростати.

2000 рік став першим роком реального економічного зростання +6,3% [18]. Такого результату вдалося досягти завдяки чинникам, які були закладені у попередньому періоді, а саме зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, підвищення доходів підприємств, зростання цінової конкурентоспроможності країни. Індекс інфляції на цей період становив - 125,8%. Так, у 2000 році експорт товарів та послуг збільшився на 18,8%, що склало 18,1 млрд. дол., а імпорт відповідно - на 18,2 і 15,3 млрд. дол. [19]. Але не зважаючи на всі позитивні моменти у другому кварталі 2001 року та на протязі 2002 року темпи економічного зростання значно уповільнилися і сягнули позначки 105,2%. Хоча на цей час в країні була дефляція на рівні 99,4%, яка пояснюється зваженою монетарною політикою та високим сальдо платіжного балансу (більш ніж 3 млрд. дол. на рік), які нейтралізували можливий інфляційний сплеск. З початку 2003 р. уряд розпочав «боротьбу з дефляцією», що спричинило зростання споживчих цін до рівня 108,2%. На протязі року бюджетний дефіцит досяг рівня 2% ВВП, що по суті, в середині листопада, стало однією з причин кризи ліквідності на міжбанківському ринку. Зростання світових цін на метал на фоні зростання попиту на продукцію металургії у середині країни також додало динаміки темпам інфляції [8].

З 2006 року інфляція в країні почала зростати і склала 11,6 %, у 2007р. - 16,6%, у 2008р. - 23%, при цьому індекс споживчих цін в 2008 році складав 22,3%, індекс цін виробників промислової продукції - 123,0%. Важливо звернути увагу на те, що інфляційні процеси до 2008 року супроводжувалися стабільним курсом гривні щодо твердих валют світу, а кінець 2008 року ознаменувався обвалом курсу гривні і кризою фінансово-банківської сфери [25]. Україна мала один з самих негативних соціально-економічних результатів у порівнянні з іншими країнами, що супроводжувався у 2008 році інфляцією 22,3 % порівняно з 16,6% у 2007 році; від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі; відтоком капіталу; валютними боргами, що підвищили попит на іноземну валюту, тиснули на курс гривні. Окремим фактором, що прискорював інфляційну динаміку, був стрімкий розвиток кредитування, яке у квітні 2008 року сягнуло 74,7% у річному вимірі. Протягом всього 2009 року спостерігалася стійка тенденція до зниження інфляції (з 22,3% до 12,3%). Основними факторами виступали зниження світових цін на товарних ринках, стиснення зовнішнього і внутрішнього попиту, що сформувало значний негативний розрив ВВП вже на початку року. Додатковими чинниками, стримуючими інфляцію, виступали високий врожай 2009 року, а також адміністративне регулювання окремих цін та тарифів на послуги, яке вступало у протиріччя з економічною доцільністю та взятими Урядом зобов'язаннями що до їх встановлення на відповідному рівні.

Але не дивлячись на це, інфляція не знизилась до однознакових рівнів внаслідок проведення стимулюючої фіскальної політики у першій половині 2009 року та ефекту переносу від девальвації гривні на ціни, що мав місце як в кінці 2008 року, так і протягом перших трьох кварталів 2009 року. Підтвердженням цього є базова інфляція, яка протягом року перевищувала річні темпи росту ІСЦ хоча і знизилась у річному вимірі з 21,3% до 14,9%. Додатковим чинником, який не давав знижуватись інфляції у повній мірі були високі інфляційні очікування, що генерувались високим ступенем невизначеностей в політиці та економіці, в першу чергу пов'язані зі значним дефіцитом бюджету та відсутністю джерел його покриття, а також низькими темпами відновлення довіри до банківської системи [22].

У 2010 році в Україні вперше одночасне зростання ВВП перевищило бюджетні прогнози, а інфляція була нижчою, ніж очікувалося, реальний показник був кращим на 4% (при прогнозі 13,1% інфляція склала 9,1%). Вперше з 2003 року річна інфляція знизилася до однознакового рівня. Це відбулося за вдяки зменшенню темпів зростання індексу споживчих цін внаслідок цінової корекції на окремих продовольчих ринках та застосування адміністративного впливу обмеження подальшого зростання цін. Причиною зниження індексу цін виробників стало зниження цін у виробництві електроенергії, води і газу. Місцеві органи влади утрималися від чергового підвищення тарифів на ЖКГ, яке очікувалось громадськістю, що призвело до уповільнення темпів зростання адміністративної компоненти не базової інфляції, повільне відновлення кредитного процесу також стримувало інфляційний тиск. Протягом 2011-2013 років спостерігається тенденція зниження показників інфляції, особливо у 2012 році індекс споживчих цін знизився на 0,2% порівняно з попереднім роком (уперше з 2002 року). Основним чинником низхідної динаміки індексу споживчих цін у 2012 році стало здешевлення продовольчих товарів на 2,9% завдяки високому рівню пропозиції на внутрішньому продовольчому ринку, забезпеченому за рахунок високого врожаю плодоовочевої продукції в 2011 - 2012 роках та розвитку інфраструктури зберігання і реалізації продовольчих товарів. Це спричинило здешевлення сирих продуктів на 4,6%. Істотний вплив на зниження темпів інфляції мало також стримування тарифів на послуги, котрі регулювались адміністративно [17]

У 2014 р. внаслідок розгортання воєнних подій на сході України та пов'язаних із цим дестабілізаційних тенденцій у економіці, рівень інфляції склав 24,9%, що свідчить про початок нового інфляційного етапу. Основними його причинами, на рівні із воєнною експансією, можно вважати зміну тарифів на газ, електроенергію, гарячу і холодну воду; ослаблення гривні, що призводить до подорожчання імпортних товарів, а також товарів, у вартості яких значну роль відіграє імпортна сировина; різкі коливання валютних курсів. Характерними рисами сучасного інфляційного процесу можна назвати падіння реальних доходів населення, панічне зростання попиту на валюту, її дефіцит; знаття депозитів з банківських рахунків, зростання попиту на активи, що можуть бути використаними для інвестування коштів, збільшення кількості безробітних та осіб, які зайняті неповний робочий день.

Нині в Україні інфляція має цілком конкретні форми прояву, які систематизовано на рис. 2.1.

Рис.2.1. Форми прояву інфляції в Україні

Інфляція є динамічним процесом, у якому прослідковується двосторонній зв'язок із розвитком основних соціально-економічних процесів. У такому контексті особливо цінним стає вивчення її динамічних властивостей, насамперед пов'язаних із циклічними закономірностями розвитку економічних систем. Під інфляційним циклом розуміють закономірне, відносно стійке, регулярне та періодичне відтворення фаз прискорення та уповільнення інфляційних процесів, які чергуються між собою.

Враховуючи гіпотезу про те, що інфляційний цикл породжується структурними диспропорціями, очевидним є висновок, що в самому русі структурної форми економіки повинна бути закладена циклічність, хоча б наближена за тривалістю до інфляційного циклу. Традиційно розрізняють такі стадії економічного циклу: пожвавлення, зростання, рецесія і депресія [18]. Кожен з них має свої риси, що стають характерними для економіки, коли вона входить у ту чи іншу з перерахованих стадій. Наприклад, на стадії пожвавлення спостерігається найнижчий рівень відсоткової ставки на кредитному ринку, оскільки банки прагнуть стимулювати попит підприємств на кредитні ресурси; низьким є рівень вартості активів, що дозволяє усім бажаючим започаткувати власний бізнес; незначним є обсяг доходів підприємств, проте завдяки названим вище обставинам, він поступово збільшується. Якщо розглядати економіку України, то останній раз фаза пожвавлення була для неї характерною у 1999-2004 рр. [19]. Повернувшись до таблиць 1 та 2, приходимо до висновку, що інфляція на фазі пожвавлення економічного циклу мала низький та помірний рівень, порівняно з іншими періодами.

Для стадії зростання (2004-2007 рр. [19]) притаманні тенденції у економічній сфері, такі як зростання рівня відсоткової ставки у банківській системі та відповідно вартості виробничих і фінансових активів; збільшення рентабельної діяльності господарських структур, яка досягає свого максимуму порівняно з іншими стадіями економічного циклу. За даними таблиць 1 та 2, індекс інфляції у такий період є стабільно помірним, але згодом спостерігається його поступове підвищення, що є сигналом до закінчення фази зростання і переходу до періоду рецесії, старт якій, зазвичай, дає економічна або фінансова криза, що і спостерігалось в економіці України у 2008-2009 рр.

Для стану рецесії характерне стрімке зростання вартості капіталу та активів, їх ціни досягають максимальних значень, обмежуючи можливості фінансування діяльності суб'єктам господарювання, що не дозволяє їм отримувати високі прибутки та є причиною збитковості багатьох із них [19] На цій стадії економічного циклу спостерігається швидке та стрибкоподібне зростання інфляції, як у 2008 році (таб. 2), яке можна уповільнити лише зваженими та продуманими діями уряду та державних регуляторів.

Рис.2.2. Закономірності розвитку інфляції в Україні

Для економічної депресії характерним є падіння рівня відсоткових ставок, вартості активів, рівнів доходів суб'єктів економіки та прибутковості підприємницьких структур [18]. Фаза депресії триває в Україні з моменту закінчення першої хвилі світової фінансової кризи 2008-2009 рр., тобто з 2010 р.. Інфляція у цей період була найнижчою за увесь аналізований проміжок часу (таб. 2.2), проте нині її показник знову починає стрімко зростати. Отже, можна зробити висновок про зв'язок рівня інфляції з циклічними коливаннями в економіці.

Для проведення аналізу кожного з етапів протікання інфляційного процесу в Україні доцільно простежити динаміку індексу інфляції. В таблиці 2 наведено індекс інфляції в Україні в період з 2000 по 2016 роки.

Таблиця 2.2. Індекс інфляції в Україні за період 1991-2016 рр. (у відсотках до попереднього періоду) місяць рік

2.2 Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні

фінансовий інфляція виробництво

Наслідки інфляції в Україні за всіма ознаками протікають за негативним варіантом. Основними соціально-економічними наслідками інфляції майже завжди є перерозподіл національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. В результаті росту цін відбувається зниження конкурентоспроможності національних товарів, внаслідок чого зростає імпорт і зменшується експорт, банкрутують національні виробники, росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється відтік капіталів за кордон, а це сприяє зниженню політичної стабільності у суспільстві, зростає соціальна напруженість [24].

Головним негативним соціальним наслідком інфляції є перерозподіл багатства і доходів, особливо якщо вони не індексуються, а кредити видаються без урахування індексу цін. Важкі соціальні наслідки інфляції виявляються також у зниженні реальних доходів громадян. Інфляція призводить до зниження реальних доходів населення, тоді коли динаміка зростання номінальних доходів відстає від динаміки інфляційного процесу (табл. 2.3). Незважаючи на позитивні показники зростання номінальної заробітної плати в Україні за досліджуваний період, говорити про високий рівень життя її населення не доводиться, оскільки показники реальної заробітної плати мають надто повільні тенденції до зростання. Як видно з даних табл. 3, реальні доходи відчутно падали у 2008, 2009 і 2014 рр., що пояснюється високим рівнем інфляції 22,3%, 12,3% і 24,9% відповідно.

Особливо небезпечна інфляція для осіб із фіксованими доходами (пенсіонерів, утриманців, державних службовців). В умовах інфляції доходи учасників виробництва зростають, а одержувачі трансфертних виплат втрачають частину доходу, оскільки номінальні ставки пенсій та інших соціальних виплат часто не індексуються або це відбувається із запізненням і не компенсує зростання цін [25]. Інфляція послабляє позиції владних структур. Прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для рішення невідкладних завдань має своїм наслідком ріст невдоволення, посилення тиску з боку різних соціальних груп з метою збільшення заробітків, одержання додаткових пільг і субсидій. Знижується довіра до програм і заходів, що намічаються і проводяться урядом. Реакція населення на погіршення умов на споживчому ринку, у виробництві приймає нерідко досить гострі форми.



Таблиця 2.3. Динаміка номінальної та реальної середньої заробітної плати в Україні протягом 2002-2015рр.

Інфляція послабляє позиції владних структур. Прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для рішення невідкладних завдань має своїм наслідком ріст невдоволення, посилення тиску з боку різних соціальних груп з метою збільшення заробітків, одержання додаткових пільг і субсидій. Знижується довіра до програм і заходів, що намічаються і проводяться урядом.

Досвід боротьби з інфляцією в Україні показує, що більша частина заходів, що ґрунтується на “книжкових” прикладах, малоефективна, тоді як успіх в боротьбі з цим явищем можливий тільки лише при врахуванні тонких особливостей ситуації. Тонкість боротьби з інфляцією полягає саме в тому, щоб правильно вловити і використати саме ті, які обумовлені місцем і часом явища.

До таких факторів належать:? нестабільна економічна ситуація в країні; підняття цін на енергоносії і основні види сировини і материалів; висока ставка податку на прибуток-18%;? монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, яке веде до диктатного підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору і відсутній стримуючий контроль за цінами.

Отже можна зробити висновок, що до соціально-економічних наслідків інфляції в Українї належать в першу чергу:

– ? зниження життєвого рівня населення;

– ? скорочення поточних реальних витрат населення;

– ? розподіл населення на бідних і багатих;

– ? падіння виробництва галузі;

– ? збільшення рівня безробіття.



3.Антиінфляційна політика в Україні

Негативні економічні та соціальні наслідки інфляції визначають необхідність постійного регулювання її чинників. Регульована інфляція сприяє стабільному розвитку економіки, підвищенню її інноваційності та модернізації (неконтрольована ж інфляція, будучи наслідком розбалансованості економіки, посилює її диспропорції). Регулювання інфляції є необхідним процесом для відносної стабілізації цін, згладжування їх нерівномірного зростання за товарними групами, вирівнювання рівнів оплати праці по галузях, зниження майнової нерівності, стримування нераціонального перерозподілу капіталів і кваліфікованих кадрів між секторами економіки. Власне ж, проблема контролю над інфляцією зводиться до використання механізмів, здатних послабити і зрештою припинити дію сили, що сприяє розвитку інфляційних процесів. Ефективна антиінфляційна політика дозволяє тримати під контролем ціни, не пригнічуючи зростання національної економіки в довгостроковій перспективі.

Зокрема, серед найважливіших причин необхідності регулювання рівня інфляції в Україні можна виділити такі:

1. Інфляція знищує мотиви до трудової діяльності, тому що підриває можливості нормальної реалізації зароблених грошей.

2. В умовах істотного зростання цін інфляція посилює соціальну диференціацію населення, збільшує розрив між «крайніми» групами отримувачів доходів.

3. Інфляція звужує можливості до накопичення капіталів, скорочуючи заощадження в ліквідній формі. Ці накопичення частково приймають натуральну форму (у вигляді будівель і споруд, техніки і технологій тощо), тобто менш ліквідну, порівняно із грошовою, форму.

4. Співвідношення між частинами доходів населення, що споживаються та зберігаються, зсувається в бік споживання, що зменшує масштаби кредитних та інвестиційних процесів, негативно впливає на стан фінансового ринку, зокрема, на розвиток фінансового посередництва.

Важливим аргументом на користь регулювання інфляції є необхідність нарощування соціального потенціалу вітчизняної економіки, підвищення якості людського капіталу і подолання розриву між багатими і бідними верствами населення. Потреба у регулюванні інфляції обумовлена викликами глобалізації, які вимагають підвищення міжнародної конкурентоспроможності України у найближчій перспективі у майбутньому. Для забезпечення результативності регулювання чинників інфляції важливе значення має системний підхід до даної проблеми, вихідним пунктом якого є узагальнення першопричин та передумов появи антиінфляційного регулювання у розвинених країнах світу та уточнення цього поняття із метою конкретизації його сутності на теоретико-методологічному рівні.

Для антиінфляційного регулювання використовуються різні види економічної політики (Рис. 3.1 та 3.2.):

Рис. 3.1. Типи антиінфляційної політики



Рис.3.2. Типи монетарної політики

Методи боротьби з інфляцією можуть бути прямі і непрямі [14]. Найчастіше проявляється наступна закономірність: чим більш кризисна ситуація, тим значніше прямі методи впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову.

Непрямі методи включають:

– регулювання загальної маси грошей через керування “друкувальним верстатом”;

– регулювання процентних ставок комерційних банків через керування ними Нацбанком;

– обов'язкові грошові резерви комерційних банків;

– операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

Непрямі методи не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність з причини її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а, відповідно, Нацбанк не може впливати на грошову масу через куплю-продаж цінних паперів.

Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в себе такі методи, як:

– пряме і безпосереднє регулювання кредитів и їх розподіл державою.

– державне регулювання цін.

– державне регулювання меж заробітної плати.

– державне регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним капіталом.

– державне регулювання валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для "приборкання " інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.

Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.

Політика шокової терапії (активна політика) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильніші підприємства. Таким чином інфляція призупиняється [10].

Негативним наслідком цього методу можна вважати погіршення добробуту громадян.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - це метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Дана політика проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів громадян [10].

Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно коливань цін, тобто вона є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищаються від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Річ у тім, що індексація, по-перше, розкручує інфляційну спіраль. За політики індексації темпи інфляції зростають, і вона із помірної може розвинутися у галопуючу, а то й у гіперінфляцію. По-друге, неможливо повністю вберегти від знецінення усі доходи населення. Нарешті, індексація потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету [5] .

Таким чином адаптивна політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів - припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановленням меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюються.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики [20].

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовуються для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація - оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці введення в обіг нової. Прикладами такої ситуації були Німеччина в 1925 р., Угорщина 1946 р., а також Україна 1994 р..

Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові [5].

Важливо відзначити, що дотепер фахівцями не досягнуто консенсусу відносно детермінації різних чинників інфляції. Одна група аналітиків та урядовців вважає, що основні чинники української інфляції криються у політиці заробітної плати та податковій політиці, друга - головним чинником визначає обмінний курс гривні, третя - покладає основну провину за розкручення інфляційної спіралі в Україні на міжнародні енергетичні та сировинні ринки, в тому числі сільськогосподарської продукції [20].

Ганусик Ю.Б. [21] систематизував основні причини усвідомлення на державному рівні необхідності контролю інфляції і як наслідок цього - передумови виникнення практики державного антиінфляційного регулювання, що відображено на рис. 3.3.

На основі пропонованого переліку може бути сформований комплекс заходів, спрямований на контроль стану інфляції в країні та ефективне управління її рівнем. Розмаїття виявлених причин доводить важливе значення антиінфляційного регулювання та необхідність розробки сучасної антиінфляційної політики в Україні.



Рис. 3.3. Передумови виникнення антиінфляційного регулювання в Україні.

Для того, аби мінімізувати ці та інші негативні прояви інфляції, і постала необхідність у державному антиінфляційному регулюванні економіки. Отже, одним з найскладніших питань фінансової та всієї економічної політики держави є управління інфляцією. Способи і прийоми управління різні і суперечливі за своїми наслідками. Управління інфляцією передбачає використання комплексних заходів, що допомагають певною мірою поєднувати зростання цін зі стабілізацією доходів. «Саме тому з метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків, зазначають О.О. Базелюк та О.Г. Кубай, уряд здійснює антиінфляційне регулювання економіки». За умов, які склалися у вітчизняній економіці, керування інфляцією є найважливішою проблемою грошово-кредитної і економічної політики взагалі. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового зменшення грошової емісії необхідне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Заходи антиінфляційного регулювання інфляції в Україні такі:

...