Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВПРОВАДЖЕННЯМ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

1.1 Науково-технічні інновації як головний фактор стійкого економічного розвитку

Сьогодні є необхідність радикальної активізації інноваційної діяльності в Україні, яке має надати суспільно-економічному розвиткові інноваційного характеру. Між тим, так само зайве й констатувати, що попередні роки економічних реформ не створили необхідних умов для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу українського суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи тощо. Економічна динаміка досі не лише не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, а навіть не створила достатньо міцного підґрунтя для запровадження основ інноваційного розвитку. Зволікання в цьому напрямі ставить під загрозу подальше економічне зростання.

Нині йдеться вже не про доцільність чи можливість створення системи підтримки технологічних змін, а про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, яка в рамках нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень була б спроможною забезпечити зростання інвестицій у технологічні зміни та належну мотивацію інноваційного підприємництва. Власне інноваційна складова розвитку залишається переважно поза увагою фахового наукового аналізу. Тому реальною залишається загроза перетворення поняття “перехід до інноваційної моделі розвитку економіки” на формальне гасло, відірване від перебігу реального економічного життя країни.

На початку ХХІ століття процес створення та нагромадження нових знань привів до переходу до якісно нового стану: знання стали самостійною продуктивною силою. Сучасна “нова економіка” - це виробництво і використання нових знань, перетворення їх на повноцінний фактор виробництва, який відіграє провідну роль у системі зазначених факторів. Саме знання визначальним чином впливають не лише на сферу виробництва, але й на структуру та обсяги споживання. Переважна частина споживання мешканців найбільш розвинених країн світу складається з товарів, потреба в яких та вміння користування якими стали можливими лише завдяки найновітнішим досягненням науки і техніки [15].

Отже, в сучасному світі відбувається переоцінка основних цінностей. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту - до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу. Не так володіння матеріальними благами, як володіння інформацією та інтелектуальним потенціалом визначають місце людини в сучасному суспільстві. Інвестиції в людський капітал і формування на цій основі інтелектуального капіталу суспільства перетворюються на пріоритетний загальнонаціональний інтерес [3].

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Основною ознакою сучасного розкладу сил в світі є суттєвий відрив країн-лідерів, що створюють “інноваційний анклав” в світі, від менш потужних країн, які змушені повністю залежати від позиції “активних гравців”. В країнах, що належать до інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найбільшим вмістом доданої вартості в ціні продукту), переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є еколого-ємними, ресурсо-ємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків [52].

Розглянемо сутність поняття інновація.

Якщо звернутися до Великого тлумачного словника сучасної української мови, то термін "інновація" трактується у двох значеннях: 1. нововведення; 2. комплекс заходів, спрямованих на впровадження в економіку нової техніки, технологій, винаходів і т. ін., а під "нововведеням" слід розуміти - "те нове, яке недавно або тільки-но ввели" [11]. Отже, вважаємо, що термін „нововведення" -це вітчизняний аналог терміну "інновація". Але, оскільки, термін "інновація" закріплений у чинному законодавстві та визнаний у міжнародних нормативно -правових актах, то його вживанню необхідно надавати перевагу.

Аналіз російських економічних словників А.Б. Борисова [7], Золотогорова В.Г. [29], Б.А. Райзберга, Л.Ш. Лозовського, О.Б. Стародубцевої [56] свідчить, що автори розкриваючи зміст терміну "інновація", акцентують увагу на таких аспектах:

інновація - це нововведення в галузі техніки, технології, форм організації праці та управління;

інновації ґрунтуються на використанні досягнень науки (науково-технічного прогресу) та передовому досвіді;

інновації передбачають вкладення коштів (буквально - інвестиції в новацію).

На нашу думку, визначення вищезазначених авторів не розкривають результату інноваційного процесу, а саме - отримання різних видів ефектів (економічного, соціального, екологічного тощо).

В іноземних джерелах [70, 71] зустрічаємо більш загальний підхід до визначення інновацій, а саме під інновацією розуміють розробку та реалізацію нової ідеї (синтез знань), яка втілюється у новому продукті, процесі, послузі, що відрізняються оригінальністю, корисністю та цінністю і призводять до змін у способах управління, приносять суспільству користь.

Проаналізуємо дефініції терміну "інновація" вітчизняних науковців. Зубець М. і Тивончук С. розуміють під інновацією новацію, яка матеріалізується у новий продукт, пройшовши стадії науково-технічного й інноваційного циклів [30]. На нашу думку, дане визначення не є повним, оскільки результатом інноваційного процесу може виступати не лише новий продукт, але й процес (управління, організації праці, технологічний), послуга.

Дацій О.І., визначаючи інновацію як проведення змін у техніці, технології, організації, екології, економіці, а також у соціальній сфері, наголошує на пріоритеті економічного ефекту [23]. Вважаємо, що інновація поряд з економічним ефектом може спричиняти й інші види ефектів, наприклад, екологічний.

Ілляшенко С.М., Євтушевський В.А. розглядають інновацію як кінцевий результат впровадження результату наукової діяльності з отриманням комплексу ефектів [64].

Отже, провівши моніторинг дефініцій терміну "інновація" можемо визначити такі основні підходи до його визначення: як процесу; як результату; як зміни; як інвестування в новацію.

На нашу думку, інновація (на мікрорівні) - це кінцевий результат інноваційного процесу, який призвів до якісних змін у будь-якій сфері діяльності підприємства.

Надавши таке визначення інновації, слід зупинитись на дефініції терміну "інноваційний процес". Щодо тлумачення самого терміну у літературних джерелах суттєвих розбіжностей не спостерігається. Інноваційний процес, як правило, визначається (і ми погоджуємось з цією думкою) як структурний багатоетапний процес створення, впровадження та комерціалізації результатів наукової діяльності.

Головна внутрішня мета діяльності будь-якого підприємства або організації, що функціонують в умовах ринкової економіки, складається в максимізація прибутку. Разом з тим головну мету інноваційної діяльності підприємств або організацій можна позначити як одержання певного числа інновацій у вигляді нової продукції, технології, сировини, методів організації й керування й т.д., що володіють певними (відповідним вимогам підприємства) характеристиками. Очевидно, що головна мета підприємства і його головна мета в інноваційній діяльності не є тотожними. Разом з тим, інноваційна діяльність відіграє вирішальну роль у максимізації прибутку підприємства.

Причиною подібного протиріччя є те, що підприємство як відкрита система забезпечує досягнення своєї внутрішньої мети - одержання прибутку за рахунок додання результатам своєї діяльності у вигляді продуктів (товарів) характеристик, що відповідають вимогам зовнішнього середовища підприємства як з боку споживачів, так і держави. У цьому випадку інновації як результат інноваційної діяльності, з одного боку, повинні бути орієнтовані на краще, більше повне задоволення запитів споживачів, а з іншого боку - на одержання певного економічного ефекту у вигляді прибутку для підприємств, що ініціюють їхню розробку й впровадження [58].

По-перше, це розширення номенклатури реалізованої продукції (послуг). Стосовно до вже функціонуючого підприємства розширення номенклатури випускається продукції, що, можливо тільки по двох напрямках: за рахунок випуску нової (раніше не виробленої на даному підприємстві) продукції або за рахунок удосконалювання (модернізації або модифікації) продукції, що випускається вже, або надаваної послуги. Очевидно, що як перше, так і другий напрямок, що забезпечує розширення номенклатури випускається продукції, що (послуг), а в остаточному підсумку провідне до збільшення прибутку, прямо пов'язані з інноваційною діяльністю, тому що сукупність робіт, пов'язаних з розробкою, освоєнням і поліпшенням уже виробленої продукції по своїй суті є інноваційною діяльністю.

По-друге, максимізація ціни, по якій реалізується продукція або виявляється послуга. Очевидно, що можливість збільшення ціни реалізації продукту або послуги прямо залежать від попиту та пропозиції продукції підприємства (організації) на ринку. Найважливіше значення тут має наступне: чи діє підприємство (організація) в умовах конкурентної боротьби або займає монопольне положення. Результатом монопольного положення є практично ні чим не обмежена можливість збільшення ціни реалізації продукту або послуги й, як наслідок, прибутки. Тут слід зазначити, що здійснювана підприємствами й організаціями інноваційна діяльність і одержувані інновації є одним із засобів, за допомогою якого вони можуть забезпечити монопольне положення на ринку або попиті на продукцію й необґрунтовано завищувати ціну її реалізації.

Необхідно підкреслити, що в цьому випадку можливість збільшення прибутку буде залежати від виду реалізованої інновації. Так, наприклад, мабуть, що радикальна продукт-інновація, що не має аналогів у світі, при попиті на неї містить у собі набагато більший економічний потенціал, чим інновація, що модифікує продукт, незначно поліпшуючі окремі параметри продукції, що випускається вже. Інакше кажучи, інноваційна діяльність дозволяє підприємствам у певних умовах зайняти монопольне положення на ринку з усіма наслідками, що звідси, з погляду збільшення прибутку підприємства через підвищення ціни реалізації продукції й послуги витікають. Що стосується можливості збільшення ціни реалізації продукту (послуги) в умовах конкурентної боротьби, те тут для аналізу доцільно використовувати матрицю "продукт - ринок", з якої чітко видно, що можливість збільшення ціни реалізації продукту (послуги) існує в тому випадку, якщо підприємство здійснює випуск новою продукту на старий ринок (тимчасове монопольне положення) або нового продукту на новий ринок, а також старого продукту на новий ринок, що знову ж прямо сполучено з інноваційною діяльністю. Звідси можна зробити наступний висновок; можливість збільшення ціни реалізації продукції або послуги, спрямована на збільшення прибутку, прямо залежить від інноваційної діяльності підприємства (організації). При цьому очевидно, що збільшення ціни реалізації, обумовлене інфляційними змінами, змінами курсів валют і т.д., ведуть лише до номінального, а не реальному збільшенню прибутку підприємства [56, c. 48].

По-третє, мінімізація витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції (послуги). Зниження витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції або послуги можливо тільки двома шляхами; або за рахунок мобілізації резервів уже використовуваної технології, або за рахунок освоєння нового технологічного ланцюга або нових елементів у старому технологічному ланцюзі. При цьому мається на увазі як освоєння нової техніки, технології, так і нових методів організації й керування виробництвом і збутом продукції. Знову ж, якщо ми подивимося на шляху максимізації прибутку підприємства або організації за рахунок мінімізації витрат на виготовлення й реалізацію одиниці продукції (послуги), те побачимо, що вони визначаються ефективністю інноваційної діяльності, реалізованої підприємством (організацією).

По-четверте, максимізація обсягів реалізації продукції або послуги. Слід зазначити, що збільшення обсягів реалізації продукції або послуги в найменшому ступені, чим раніше розглянуті напрямки максимізації прибутку підприємства, залежить від зусилля підприємства (організації) хоча і є певні важелі впливу на споживчий попит. Тут, на мій погляд, можна виділити два основних напрямки: збільшення обсягів реалізації старої () продукції, що випускається вже на даному підприємстві, (послуги) і нової продукції (послуги). У свою чергу, збільшення обсягів реалізації старої продукції можливо за рахунок проведення комплексу маркетингових заходів, спрямованих на стимулювання збуту (реклама, лотереї, конкурси, розпродаж і т.д.), вихід на нові ринки зі старої (для даного підприємства) продукцією, а також за рахунок підвищення споживчої привабливості продукції. У цьому випадку під споживчою привабливістю мається на увазі сукупність параметрів продукції, що відбивають її здатність задовольняти як уже існуючі, так і нові, у тому числі сховані (неусвідомлені) вимоги (запити) споживачів. У свою чергу, споживча привабливість включає отакі елементи, як ціна продукції, якість і додаткові функції продукції. Підвищення споживчої привабливості буде означати привабливе з погляду споживачів зміна вищезазначених елементів. Очевидно, що діяльність, в'язана з підвищенням якості випускається продукции, що (послуги), а також додання їй нової функції, буде інноваційної. У свою чергу, випуск нової продукції є також результатом інноваційної діяльності. Таким чином, збільшення обсягів реалізації продукції або послуги також багато в чому досягається за рахунок відповідних інноваційних перетворень.

Узагальнюючи вищесказане, буде доречним привести висловлення голови ради директорів компанії General Electric - Джека Уэлчи, якого журнал Fortune назвав кращим менеджером XX сторіччя. На його думку, бізнес - це проста річь: ви повинні робити дешевше, швидше й краще всіх, а для цього треба підвищувати продуктивність і оперативність керування бізнесом, а також впроваджувати якнайбільше інновації. Дане висловлення ще раз підтверджує вирішальну роль інноваційної діяльності й одержуваних у результаті її проведення інновацій у розвитку економічних систем. Однак варто помітити, що підвищення продуктивності й керованості бізнесом також будуть результатом інноваційних перетворень.

Крім того, розглянутий підхід дозволяє не тільки вести аналіз прибутковості підприємства (організації), але й визначити незадіяні напрямки інноваційної діяльності підприємства. При цьому, на мою думку, аналіз впливу інноваційної діяльності на прибутковість підприємства або організації повинен іти але двом напрямкам.

 По-перше, це аналіз динаміки частки прибутку кожного продукту (послуги) у загальному її обсязі, тобто необхідно відслідковувати приріст прибутку по кожному продукті (послузі) номенклатури виробів підприємства, що випускаються.

При цьому необхідно брати до уваги обсяг реалізації кожного із продуктів для того, щоб визначити стадії життєвих циклів номенклатурних продуктів підприємства й спрогнозувати, а отже, вжити превентивних заходів, що забезпечують певний рівень прибутку в цілому по підприємству (організації) на перспективний період часу. Інакше кажучи, керівництво підприємства в "ідеалі" повинне вживати заходів по забезпеченню послідовної зміни продукції й технологій, таким чином, щоб забезпечити стійку норму прибутку, що у свою чергу досягається за рахунок активізації інноваційної діяльності.

По-друге, це заелементний аналіз приросту прибутку, що буде складатися із приросту прибутку за рахунок розширення номенклатури виробів, що випускаються, збільшення цін реалізації, зниження витрат на виробництво й реалізацію, а також за рахунок збільшення обсягів реалізації:

Крім того, необхідно пронести заелементний аналіз приросту прибутку по вищезгаданих елементах але кожному з переліку продуктів, що випускаються підприємством, (послуг).

Проведення подібного аналізу буде надзвичайно трудомістким при великій номенклатурі реалізованих підприємством продуктів (послуг). У цьому зв'язку буде доречним привести висловлення про те, що управляти можна тільки тим, що добре обмірювану. Очевидно, для того щоб досягти кінцевої мети діяльності у вигляді прибутку, підприємству й організації необхідно здійснювати подібний аналіз. Крім того, виявлення фактичного положення справ на підприємстві у світлі забезпечення його прибутковості буде бути основою для наступних інноваційних перетворень. Подібний аналіз дозволить не тільки позначити можливі напрямки інноваційної діяльності, але й обґрунтувати, яке з них найбільше економічно ефективно. У цьому випадку під напрямками інноваційної діяльності розуміються інноваційні проекти, спрямовані як на розробку, так і на освоєння нових продуктів і технологій. При цьому доцільно проводити порівняльний аналіз прибутковості кожного з напрямків інноваційної діяльності, тобто необхідно визначити ймовірний приріст прибутку по кожному напрямку інноваційної діяльності й вибрати те, що забезпечить найбільші показники

Проведення подібної роботи для вітчизняних підприємств особливо актуально, тому що більшість із них перебуває в кризових умовах і має обмежені фінансові ресурси, які можуть бути спрямовані на проведення інноваційної діяльності й багато хто з яких коштують перед необхідністю вибору найбільш оптимальних шляхів розвитку через інноваційні перетворення. У даному випадку порівняння прибутковості альтернативних напрямків інноваційної діяльності є найважливішим інструментом обґрунтування рішень в інноваційній сфері діяльності.

Отже, система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововве-день, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових си-туацій і займати лідируючі позиції у своїй галузі. Таким чином, роль інноваційної діяльності в підвищенні прибутковості підприємств і організацій значна.

1.2 Підприємство як суб'єкт реалізації нововведень

Організації є конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації. До таких організацій належать об'єкти різної форми власності, різної величини за масштабами виробництва, що мають майнову відокремленість, організаційну єдність, самостійну майнову відповідальність і виступають суб'єктами всіх наданих їм прав та обов'язків, діючи на основі статуту чи договору.

Організація з інноваційною діяльністю є відкритою науково-виробничою системою, якій притаманні всі ознаки систем, а саме: цілеспрямованість, єдність, взаємозалежність і взаємозумовленість усіх елементів; відносна стійкість і впорядкованість; неперервність розвитку, складність, подільність, імовірнісний характер результату інноваційного процесу, оскільки поведінка економічних систем до певної міри невизначена, адже прогнозування чинників зовнішнього середовища не детерміноване. На рис. 1.1 показана організація (підприємство) як відкрита виробничо-інноваційна система.

Трансформація зовнішнього середовища безперервно «удобрює» ґрунт для інновацій, зумовлює нові науково-технічні рішення щодо задоволення поточних і нових потреб, які постійно виникають [40, с. 215].

Рис. 1.1. Підприємство як відкрита виробничо-інноваційна система

Поки ще не розроблена загальновизнана теорія, що дала б змогу цілком охопити різноманітні види взаємодії нововведення й організації.

Дослідження показують, що нововведення впроваджується, як правило, тоді, коли відносно великі масштаби випуску продукції виправдовують необхідні витрати та забезпечують зростанняфірми, її конкурентоспроможність і в перспективі.

Існує тенденція до впровадження інновацій з мінімальним ризиком змін у самій організації. Тому першочергове завдання вищого керівництва організації (фірми, корпорації, підприємства) полягає в розробленні концепції світогляду і пріоритетів у сфері інновацій.

Нововведення насамперед розглядаються поряд з прибутком як найважливіше організаційне завдання. На думку Пітера Дойля[32], слід починати з «інноваційного аудиту» організації, тобто з принципової оцінки показників фірми в галузі інновацій, внутрішніх бар'єрів на їх шляху і заходів, спрямованих на підвищення інноваційної діяльності. При цьому необхідно пам'ятати, що всяке нововведення веде до порушення усталеності системи організації, викликає в ній внутрішнє напруження й опір змінам. Спеціалісти у сфері інноватики вказують на певну суперечність між функціонуванням організації та її змінами. Функціонування передбачає циклічне відтворення певних дій, результатів, яке може бути ефективним за умови стабільності цілей, структури, складу системи організації. Будь-яке нововведення вносить зміни в параметри системи, порушує її рівновагу та викликає опір працю-ючих. Суперечності між цілями і стабільністю організації та її змінами А. Пригожин називає інноваційними. Причини цього явища криються в інерції поведінки організації [104].

На думку фахівців, інерційність поведінки й організаційний консерватизм скоріше норма, тоді як повне схвалення нововведення виняток. Більшість організацій прагнуть зберегти звичний стан і відкинути незвичне. Загальний ефект такої поведінки харак-теризується як «опір змінам» (рис. 1.2) [40, с. 217].

Рис. 1.2. «Силове поле» процесу нововведень в організації

Відторгнення нововведень в організаціях виявляється в тому, що виробники нової техніки намагаються зробити її таким чином, щоб вона вписувалась в існуючі організаційні структури і системи. Проте основу сил відторгнення нововведень складають об'єктивні та суб'єктивні чинники, серед яких найважливіші такі:

1. Фінансові витрати. Радикальні зміни коштують дорого, вони потребують проведення великої аналітичної роботи, при цьому виникає необхідність перебудовувати діяльність великої кількості підрозділів, вносити зміни безпосередньо на робочих місцях, змінювати правила ділової практики. Це випливає з істот-них відмінностей інноваційного та стабільного виробничого процесів (рис. 1.3), які роблять завдання їх поєднання дуже складним, а в деяких випадках практично неможливим.

2. Інноваційні суперечності. Будь-яке нововведення змінює параметри роботи системи, порушує її рівновагу. Менеджери та персонал прагнуть зберегти стабільність, традиційність інноваційної системи. На рис. 1.3 показані відмінності інноваційних і традиційних виробничих процесів [40, с. 218].

Традиційний виробничий процес - неперервний, гомогенний (однорідний, повторюваний на тих самих організаційно-техноло-гічних принципах), у той час як інноваційний виробничий процес циклічний, дискретний, потребує переведення організації на новий технологічний, професійний рівень, має певний ризик і суперечить існуючим нормам, стандартам, правилам, цінностям організації, потребує зміни організаційної культури, організаційної структури.

Рис. 1.3. Деякі відмінності інноваційних стабільних (традиційних) виробничих процесів

3. Інноваційні зміни викликають опір з боку персоналу. Опір може мати різний рівень інтенсивності і виявлятися як у фор-мі пасивного, більше або менше прихованого неприйняття нововведень (виражається незадоволенням, бажанням перейти на іншу роботу або зниженням продуктивності праці, виконавської дисципліни), так і у формі активного відкритого виступу проти інновацій.

До причин особистих бар'єрів належать:

- страх перед невідомим;

- потреба в гарантіях, особливо коли під загрозою особисте робоче місце;

- загроза сталим соціальним відносинам;

- незалучення до перебудови (нововведення) осіб, яких це тор-кається;

- брак ресурсів і часу внаслідок інтенсивної оперативної роботи, що гальмує зміни (наприклад, інновації в управлінні, які не можуть бути реалізовані «мимохідь»);

- інерція поведінки людей.

Інерційність поведінки виявляється в тенденції завзято наслідувати зразок поведінки, що вже затвердилась, навіть у разі великого бажання змінити її. Причому труднощі зростають у міру того, як збільшується обсяг перебудови усталених індивідуальних і колективних звичок. Людям важко відмовитись від звичного і навчатись новому. Тим більше, що під час змін виникає загроза зміни статусу індивіда, загроза впливовим формальним і неформальним лідерам і групам, а нерідко і перспективам діяльності всієї організації.

Як стверджують спеціалісти, інерція поведінки розвивається як критично важливий адаптаційний механізм пристосування до середовища мешкання і закріплюється в популяціях як спадкова риса в усіх вищих видів організмів, у тому числі людини. Формуються звички, традиції, норми і правила поведінки, писані і неписані закони, процедури, системи, які передаються з покоління в покоління - «Ми завжди так робили». З часом вони стають такими ж міцними, як камінь льодовикової морени [51].

Інерція (звички) корисна. Це захисний покрив. Вона допомагає швидко реагувати на події, які часто повторюються. Це світ,у якому людина почуває себе комфортно. Брак досвіду, звички, коли все необхідно вирішувати уперше, доводить людей до нервових стресів. Наприклад, у Нью-Йорку ходив нічний дуже шумний трамвай по Третій авеню. Коли маршрут закрили, багато хто з мешканців округи почали телефонувати в поліцію і повідомляти, що діється щось дивне - з'явились незвичні звуки, шуми, побоювання грабіжників і злодіїв. Поліція установила, що телефонують у той час, коли мав проходити відмінений нічний трамвай повз домівки цих людей. Те, що вони чули, було наслідком відсутності звичного шуму трамвая.

Від звичок важко звільнитися. Одночасно вони є головною перешкодою в постійній боротьбі за відповідність (адаптацію) неперервним змінам навколишнього середовища, світу в цілому.

Звичка традиційно мислити не дає можливості вийти за рамки вже пізнаного. Така поведінка називається законом інерції («капкан» звички).

4. Нерозуміння менеджерами важливості інновацій і необхідності змін. Р. Фостер звертає увагу саме на такий чинник, як нерозуміння керівниками динаміки конкуренції. Багато керівників компаній, які досягли швидкоплинного успіху, думають, що завтра буде схоже на сьогодні, що великі зміни малоймовірні, непередбачені, або принаймні проходитимуть повільно.У результаті вони концентрують свою увагу на зниженні витрат, пов'язаних з діяльністю організації. Позитивно ставлячись до інновацій, вони, проте, вважають, що нововведення - це суто індивідуальний процес, який не піддається в значній мірі управлінню та плануванню і пов'язаний із значним ризиком, більшим, ніж захист позиції, яку займає організація на ринку.

Бар'єром на рівні організації може бути:

- інертність організаційних структур;

- трудність переорієнтування мислення персоналу, менеджерів унаслідок соціальних норм, які склалися;

- взаємозалежність підсистем управління, яка веде до несинхронізованості змін;

- минулий негативний досвід, пов'язаний з інноваційними проектами.

Подолання інерції поведінки називається реадаптацією. Нововведення, які пов'язані з новою технологією, вимагають реадап-тації. У таких випадках, для того щоб інновація була сприйнята, передбачувана вигода від змін або витрати інерційної поведінки мають бути достатньо великими.

Як показує практика, фірми, що діють по-новаторському, в дусі реадаптації, розвиваються швидше, займають лідируючі позиції в галузі та на ринку. У протилежному разі їхня здібність до виживання в динамічному нинішньому середовищі опиняється під загрозою.

Саме цей факт детально проаналізували американські спеціалісти з менеджменту Р. Фостер та Р. Уотермен і дійшли висновку, що ті керівники, які, виходять з того, що післязавтра не буде схожим на сьогодні, зосереджуються на забезпеченні умов для впровадження необхідних нововведень у необхідний час і тим самим досягають переваг і перемог своїх організацій у динамічній конкуренції.

Однією з таких умов є залучення в інноваційну діяльність персоналу організації, адекватно враховуючи можливості кожного робітника. У табл. 1.1 наведені дані ймовірного ставлення робітників до нововведень [40, с. 221]. З метою подолання опору нововведенням вища ланка управління розробляє чітку інноваційну політику, яка передбачає такі дії:

- формування самостійних дослідних підрозділів, творчих, проектних груп, що розробляють і впроваджують інновації;

- розроблення програм для навчання персоналу;

- створення системи матеріальних і моральних стимулів винахідництва, новаторської творчості працюючих.

Таблиця 1.1 Імовірне ставлення працівника до нововведень