Забезпечення конкурентоспроможності торгівельних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення конкурентоспроможності торгівельних підприємств

ВСТУП

Актуальність роботи обумовлена тим, що в сучасному світі виникає все більше виробництв різної продукції, які конкурують між собою та, безумовно, корисні для економіки, але вони так чи інакше впливають на навколишнє середовище. Кількість ресурсів на Землі не збільшується, а навпаки зменшується. Неможливо взагалі відмовитись від використання природних ресурсів, однак можна зробити цей процес максимально ефективним, використовуючи її меншу кількість, знижуючи відходи та викиди, що позитивно позначаються на навколишньому середовищі. Також це відобразиться на собівартості продукції, що може зіграти ключову роль під час конкурентної боротьби на ринку.

Серед основних проблем, які заважають розвиватися ресурсоефективному виробництву це: дуже слабка зацікавленість влади цією ідеєю, нестабільна економічна та політична ситуація в країні. Якщо вітчизняні підприємства не замисляться над цим, то за відкритості європейського ринку можуть програти у конкурентній боротьбі. В Європі ресурсоефективне виробництво є нормою, та всі підприємства прагнуть бути найефективнішими, оскільки від цього залежить стійкість їх конкурентних позицій на ринку.

Цю тему треба підіймати до обговорення у суспільстві, оскільки ресурсоефективність починається з освідомлення необхідності доцільного використання усіх ресурсів які є в наявності у людства. Ця тема дуже актуальна у наш час.

У роботі були розглянуті праці таких авторів, як О.Г. Шпикуляк, І.А. Шапіро, К.Ф. Ковальчук, Р.А. Фатхутдинов, М. Портер, І. З. Должанський, Т.О.Загорна, А. Б. Брутман, Г. Вербицька, С.М. Клименко, О.С. Дуброва, Д.О. Барабась, Т.В. Омельяненко., А.В. Вакуленко, А. Н. Захаров, А. М. Кротков, Ю. Я. Еленева та інші.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття конкурентоспроможності та фактори що впливають на неї

Конкурентоспроможність є одним з основних понять, яке активно використовується в теорії та практиці управління, виступає багатоаспектною категорією, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результатів.

У теоретичному плані це поняття, далеке від сталого визначення. У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі можна зустріти значну кількість трактувань, як самої конкурентоспроможності, так і розумінь того, що саме вона повинна забезпечувати.

Так, професор Гарвардської школи бізнесу М. Портер визначає конкурентоспроможність підприємства як здатність успішно оперувати на конкретному ринку (регіоні збуту) в даний період часу шляхом випуску і реалізації конкурентоспроможних виробів і послуг. М. Портер показує п'ять факторів, які, на його думку, найбільшою мірою впливають на конкурентоспроможність підприємства:

? боротьба з існуючими конкурентами;

? погрози з боку нових конкурентів;

? можливості проведення торгів з постачальниками;

? можливості споживачів зробити свій вибір та здійснити торги з ними;

? загрози з боку альтернативних виробів і послуг (продуктів-аналогів) [2].

Р. Фатхутдінов розуміє під конкурентоспроможністю властивість об'єкта, що характеризує ступінь реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об'єктами, що існують на ринку [1].

Конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, яка виражає відмінності розвитку даного підприємства від розвитку конкурентних підприємств за ступенем задоволення своїми товарами потреби людей і з ефективністю виробничої діяльності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динаміку його пристосування до умов ринкової конкуренції [4, с.42].

Конкурентоспроможність - це показник, рівень якого можна визначити для себе і для конкурента, а потім перемогти. Перш за все - це філософія роботи в умовах ринку, орієнтована на:

? розуміння потреб споживача і тенденції їх розвитку;

? знання поведінки і можливостей конкурентів;

? знання стану і тенденцій розвитку ринку;

? знання навколишнього середовища і його тенденцій;

? уміння створити такий товар і так довести його до споживача, щоб споживач вважав за краще придбати у нашого підприємства, ніж у конкурента [5, с.39].

Й. Ліфіц при визначенні конкурентоспроможності підприємства виділяє фактори, які впливають на забезпечення необхідної якості і рівня ціни продукції, доповнюючи їх макроекономічними факторами. До першої групи автор відносить фактори виробничі (сировина, конструкція, рецептура, технологія), збутові (умови транспортування, зберігання), сервісні (допомога у виборі товару тощо), а до другої: економічну політику держави, стан нормативно-технічної бази, фінансової системи, зовнішньоекономічну стратегію країни, її науково-технічний потенціал, рівень розвитку інформаційних технологій, вартість ресурсів, географічне, політичне і економічне становище країни, продуктивність праці, витрати виробництва [3].

Чинники, що визначають конкурентоспроможність товарів і послуг:

?якість товарів і послуг;

?ціна товарів і послуг;

?рівень кваліфікації персоналу і менеджменту;

?технологічний рівень виробництва;

?доступність джерел фінансування.

Конкурентоспроможність підприємства може бути визначена як його порівняльна перевага відносно інших підприємств цієї ж галузі усередині національної економіки і за її межами. Це означає, що конкурентоспроможність підприємства може бути виявлена (оцінена) лише в рамках групи підприємств, які належать до однієї галузі, або підприємств, що випускають товари-субститути [6]. Найбільш узагальнено можна визначити як потенційну або реалізовану здатність економічного суб'єкта до ефективного довготривалого функціонування у релевантному зовнішньому середовищі. Конкурентоспроможність підприємства:

? ґрунтується на конкурентних перевагах підприємства;

? визначає здатність підприємства витримувати конкуренцію на певному ринку;

? відображає позицію даного підприємства відносно конкурентів.

Значною мірою конкурентоспроможність підприємства визначається його здатністю в умовах, що склалися, проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими та неціновими характеристиками є більш привабливими для споживачів, ніж товари їх конкурентів. З іншого боку, конкурентоспроможним, зазвичай як правило, є те підприємство, що тривалий час може залишатися прибутковим в умовах ринкової економіки [7].

Основними ознаками конкурентоспроможності як одного з критеріїв ефективності економічного суб'єкта є:

? відносний (порівняльний) характер - проявляється тільки через порівняння характеристик економічного суб'єкта з характеристиками інших суб'єктів даного ринку;

? релевантний характер означає, що траєкторія руху даного економічного суб'єкта (його конкурентна позиція) відносно інших може бути визначена тільки в межах релевантного зовнішнього середовища;

? часовий характер або динамічність характеризує положення суб'єкта у конкурентному полі в координатах часу як результат його конкурентної діяльності [7].

Передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства відображає таке поняття, як „конкурентний статус”, яке дає розуміння того, „як робити, якими засобами, щоб підвищити конкурентоспроможність”. Досліджені підходи до визначення поняття конкурентного статусу не містять протиріч і взаємодоповнюють один одного. А. П. Градов приводить трактування поняття конкурентного статусу І. Ансоффа „як позицію підприємства в конкуренції, як своєрідний вимірник положення підприємства на ринку" і підкреслює, що таке трактування за своєю економічною сутністю в деякій мірі близьке до поняття конкурентоспроможності за М. Портером, оскільки вони визначають співвідношення фактичної і базової продуктивності використання ресурсів підприємства. „ ...це поняття охоплює не тільки позицію підприємства на ринку (в галузі), а й ступінь володіння ним визначених порівняльних переваг. Конкурентний статус визначається конкурентною позицією підприємства і є передумовою для досягнення певного рівня конкурентних переваг” [8].

Конкурентний статус організації - це позиція організації в конкурентній боротьбі, своєрідний визначник її положення на ринку. У цьому розумінні конкурентний статус використовується для визначення порівняльних конкурентних позицій організації при формуванні стратегічних позицій за методом «Дженерал Електрік» - «МакКінсі».

Конкурентна позиція підприємства визначається його положенням на ринку й ототожнюється з величиною ринкової долі того чи іншого підприємства. Конкурентна позиція підприємства „відбиває конкурентні відносини, результати конкурентної боротьби і є підставою для існування того чи іншого підприємства в конкурентному середовищі”. В умовах конкуренції при реалізації своїх конкурентних переваг, підприємство прагне забезпечення конкурентоспроможності. Загальна логічна схема забезпечення конкурентоспроможності підприємства, яка визначає ієрархію досліджуваних понять, наведена на рис. 1.1 [5].

Конкурентна позиція підприємства - це певне положення підприємства у ринковому сегменті завдяки більш ефективній реалізації обраної ним конкурентної стратегії стосовно підприємств-конкурентів. Бажанням кожного підприємства є забезпечення сталої конкурентної позиції в конкурентному середовищі. Стала конкурентна позиція - це можливість підтримувати досягнуту конкурентну позицію у конкурентному полі, забезпечувати стабільний рівень конкурентоспроможності та ефективно адаптуватися до змін факторів зовнішнього середовища, на які підприємство не може впливати.

Конкурентні переваги - це характеристики, властивості товару або торгової марки, які створюють для організації певні переваги над прямими конкурентами. Ці характеристики (атрибути) можуть бути найрізноманітнішими і відносяться як до самого товару (базової послуги), так і до додаткових послуг, що супроводжують базову, до форм виробництва, збуту або продаж.

Слід розрізняти поняття потенціал підприємства - це внутрішній потенціал і конкурентний потенціал - це зовнішньо-внутрішній потенціал. З потенціалу підприємства в конкурентний потенціал потрапляють лише конкурентні переваги.

Потенціал підприємства - основа формування конкурентного потенціалу з врахуванням багатьох чинників. Кожний чинник створює конкурентні переваги, які і формують першу частину конкурентного потенціалу, тобто досягнуті конкурентні переваги. [13]

Варто звернути увагу на те, що ключовим елементом зовнішнього середовища, що визначає умови досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємства, є стан його конкурентного середовища. Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристикою, вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам. Зі змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищах змінюються також порівняльні конкурентні переваги щодо інших підприємств галузі.

Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номером один» у своїй галузі в національній економіці й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках.

Для досягнення довготривалого успіху робота по забезпеченню конкурентоспроможності підприємства має здійснюватися в усіх сферах та за всіма аспектами його діяльності. Звідси випливає, що ключовими аспектами забезпечення конкурентоспроможності підприємства є:

- виробничий - ключове значення мають номенклатура й асортимент товарів, якість продукції, характер технології, масштаби виробництва, забезпеченість основними видами ресурсів, якість ресурсів, гнучкість виробництва;

- маркетинговий - ключове значення мають дослідження й прогнозування ринку, система просування та збуту товару, ціноутворення, рекламна діяльність, обслуговування споживача;

- фінансовий - ключове значення мають ступінь ліквідності, активність, доходність, платоспроможність підприємства, залучення зовнішніх фінансових ресурсів, інвестування наявних коштів, загальний фінансовий стан підприємства;

- інноваційний - ключове значення мають здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) власними силами, використання запозичених результатів НДДКР, ступінь оновлюваності продукції, технології, ступінь використання інформаційних технологій;

- кадровий та організаційно-культурний - ключове значення мають кількісний та якісний склад персоналу, тип лідера, характер організаційних цінностей, комунікації та процедури;

- управлінський - ключове значення мають тип організаційної структури управління (ОСУ), гнучкість та раціональність ОСУ, стиль та методи управління, адаптаційні можливості, гнучкість та гомеостатичність підприємства. [7, с. 338].

Отже, конкурентоспроможність - це напевне один з найважливіших чинників, характеризуючих підприємство, його діяльність на ринку та ефективність використання ресурсів. Визначили, які ключові аспекти забезпечення конкурентоспроможності підприємства є. Визначили різницю між поняттями потенціал підприємства і конкурентний потенціал. Розібрали ключові ознаки конкурентоспроможності. Роздивилися фактори які впливають на конкурентоспроможність підприємства.

1.2 Методичні підходи до аналізу конкурентоспроможності торговельного підприємства

Оцінювання посідає особливе місце в теорії конкурентоспроможності підприємства, адже сама категорія «конкурентоспроможність» являє не тільки і не стільки дослідницький інтерес, її значимість зумовлюється тим, що вона розглядається як один з найважливіших об'єктів в системі управління соціально-економічними утвореннями від підприємства до національної економіки.

Оцінювання конкурентоспроможності стосується, з одного боку, визначення раціональних часткових показників конкурентоспроможності підприємства, які адекватно відображають його здатність генерувати привабливі ринкові пропозиції, а з другого боку, ступінь привабливості самих пропозицій. Причому, специфічною рисою конкурентоспроможності є її прогностичний характер. Оцінка конкурентоспроможності - це, перш за все, прогноз результатів участі підприємства в економічному суперництві [23].

Слід зазначити, що в переважній більшості робіт оцінювання конкурентоспроможності здійснюється виключно в практичному аспекті без подання його методологічних основ [11; 14; 16; 18; 26; 27]. Якщо використовувати системно-цільовий підхід, то конкурентоспроможність - це, насамперед, можливості підприємства перетворити частину свого конкурентного потенціалу у привабливі ринкові пропозиції, враховуючи його цілі підприємства та наявні (доступні) ресурси. Але ці можливості можуть бути як реалізовані, так і не реалізовані підприємством внаслідок впливу чинників зовнішнього конкурентного середовища, прорахунків менеджменту та дії інших факторів.

Тому оцінювання конкурентоспроможності торговельного підприємства має охоплювати не лише поточну ситуацію, яку відображає введені тим чи іншим способом показники рівня конкурентоспроможності, а й оцінювання його здатності забезпечувати конкурентоспроможність за рахунок існуючих конкурентних можливостей, які за певного управлінського впливу й сприятливої конкурентної ситуації можуть бути трансформовані у привабливі ринкові пропозиції, насамперед у сфері «сильної» конкуренції. Висновок про те, що підприємство більш конкурентоспроможне, виходячи з того, що воно вже є конкурентоспроможним, є не дуже змістовним та являє собою не що інше, як звичайну екстраполяцію поточного результату на майбутній період [21].

Відносність та динамічний характер конкурентоспроможності дозволяють оцінювати її в двох аспектах: відносно конкурентів та відносно самого себе.

Хоча наявні методики оцінювання конкурентоспроможності підприємства ґрунтуються переважно на оцінках відносно конкурентів, динаміка конкурентоспроможності підприємства відносно самого себе має, на погляд А. Маренич , значну управлінську цінність, оскільки дозволяє оцінити зміну конкурентного потенціалу підприємства (як проявленої, так і невикористаної частини) та динаміку ефективності окремих складових внутрішнього середовища щодо перетворення ресурсів, які подаються на вхід, у привабливі ринкові пропозиції в сфері «сильної» конкуренції на виході.

Можна виділити такі основні вимоги до оцінювання конкурентоспроможності підприємства: достовірність, повнота, доступність, релевантність, збалансованість, порівнянність, об'єктивність, кількісне вираження, наявність загального визначення [17].

Збалансованість сформованої системи показників оцінювання конкурентоспроможності передбачає їх оптимальне поєднання з метою недопущення дублювання показників та виключення ефекту, коли забезпечення конкурентних переваг за одним показником призводить до погіршення інших показників конкурентоспроможності.

Найбільш поширеними методами оцінювання конкурентоспроможності за ситуативного підходу є методи оцінювання за ринковою часткою, наприклад, чотирискладовий показник концентрації CR4 (використовувався з 1968 до 1984 р. Департаментом юстиції США) й індекс Герфіндаля-Гіршмана (з 1984 р. і дотепер) [15].

У світі існує декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми, основними з яких є:

- метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції;

- підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства, які пов'язують її рівень з показниками якості (конкурентоспроможності) продукції, що випускається;

- методи, засновані на теорії конкурентної переваги;

- метод бенчмаркінгу.

Вказані методи кардинально відрізняються, за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності. Використання їх може бути зручним в різних ситуаціях залежно від специфіки галузі, до якої відноситься досліджуваний об'єкт.

Загалом алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності торговельного підприємства передбачає три поступові етапи.

Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації (див. табл. 1.1) та переведення показників 1.1 - 3.4 у відносні величини (бали).

Для переведення цих показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками. В якості базових показників можуть виступати:

- середньогалузеві показники;

- показники будь-якої конкуруючої організації або організації-лідера на ринку;

- показники підприємства, котре оцінюється за минулі від» різки часу.

У цілях переведення показників у відносні величини використовується 15-бальна шкала. При цьому значення «5 балів» надається показнику, який гірший за базовий; «10 балів» - на рівні базового;«15 балів» - значення показника більше за базовий.

Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства за формулами, наведеними вище.

Етап 3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Таблиця 1.1 Критерії та показники конкурентоспроможності торговельго підприємства [6]

Критерії та показники конкурентоспроможності	Роль показника в оцінці	Правило розрахунку показника
1	2	3
1. Показник ефективності виробничої діяльності підприємства (ВД)
1.1. Відносний показник витрат на одиницю продукції (В)	Відображає ефективність витрат при випуску продукції	В = Валові витрати/ Обсяг випуску продукції
1.2. Відносний показник фондовіддачі (Ф)	Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів	Ф = Обсяг випуску продукції/Середньорічна вартість основних виробничих фондів
1.3. Відносний показник рентабельності товару (РТ)	Характеризує ступінь прибутковості товару	Рт = Прибуток від реалізації ' 100% /Повна собівартість продукції
1.4. Відносний показник продуктивності праці (ПП)	Відображає ступінь організації виробництва та використання робочої сили	ПП = Обсяг випуску продукції / Середньосписочна чисельність робітників
2. Фінансове положення підприємства (ФП)
2.1. Коефіцієнт автономії (КА)	Характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування	КА = Власні засоби підприємства /Загальна сума джерел фінансування
2.2. Коефіцієнт платоспроможності (КП)	Відображає здатність підприємства виконувати свої зобов'язання	КП = Власний капітал / Загальні зобов'язання
2.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КЛ)	Показує якісний склад засобів, котрі є джерелами покриття поточних зобов'язань	КЛ = Грошові засоби та швидкореалізовувані цінні папери / Короткострокові
2.4.Коефіцієнт обіговості обігових засобів (КО)	Аналізує ефективність використання обігових засобів. Дорівнює часу, протягом якого обігові засоби проходять всі стадії виробництва та обігу	КО = Виручка від реалізації / Середньорічний залишок обігових засобів
3. Ефективність організації збуту та просування товару (ЕЗ)
3.1. Рентабельність продаж (РП)	Характеризує ступінь прибутковості роботи підприємства на ринку, правильність встановлення ціни	РП = Прибуток від реалізації ' 100%/ Обсяг продаж
3.2. Коефіцієнт затовареністю готовою продукцією (КЗ)	Відображає ступінь затовареності готовою продукцією. Зростання показника свідчить про падіння попиту	КЗ = Обсяг нереалізованої продукції/ Обсяг продаж
3.3. Коефіцієнт загрузки виробничих потужностей (ВП)	Показує ділову активність підприємства	КМ = Обсяг випуску продукції/Виробнича потужність
3.4. Коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту (КР)	Показує економічну ефективність реклами та засобів стимулювання збуту	КР = Витрати на рекламу та стимулювання збуту / Приріст прибутку від реалізації

У зв'язку з тим, що кожний з цих показників має різну ступінь важливості для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації (ККО), експертним шляхом були розраховані коефіцієнти вагомості кожного критерію та показника.

Тодіконкурентоспроможність організаціїможебутивизначена методом середньозваженої арифметичної:

ККО = 0,15ВД + 0,29ФП + 0,23ЕЗ + 0,33КТ (1.1)

де ККО- коефіцієнт конкурентоспроможності організації;

ВД-значеннякритеріюефективностівиробничої діяльності організації;

ФП -- значення критерію фінансового положення організації;

ЕЗ--значеннякритеріюефективностіорганізаціїзбуту та просування товару;

КТ -- значення критерію конкурентоспроможності товару.

Усі вказані критерії відповідно можуть бути розраховані таким чином.

ВД = 0,31В + 0,19Ф + 0,4РТ + 0,1ПП (1.2)

де В - відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції;

Ф -- відносний показник фондовіддачі;

РТ -- відносний показник рентабельності товару;

ПП-- відносний показник продуктивності праці.

ФП = 0,29КА + 0,2КП + 0,36КЛ + 0,15КО (1.3)

де КА - відносний показник автономії організації;

КП- відносний показник платоспроможності організації:

КЛ - відносний показник ліквідності організації;

КО - відносний показник обіговості обігових засобів.

Е3= 0,37РП + 0,29КЗ +0,21ВП+0,14КР (1.4)

де РП - відносний показник рентабельності продаж:

КЗ - відносний показник затовареності готовою продукцією;

ВП - відносний показник загрузки виробничих потужностей ;

КР - відносний показник ефективності реклами та засобів стимулювання збуту.

Така оцінка конкурентоспроможності охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко та ефективно отримати картину стану підприємства на галузевому ринку.

Розглянутий метод має явні переваги. Він є зручним для використання при дослідженні конкурентоспроможності виробничого підприємства, охоплює основні напрями діяльності такої організації. Разом з тим в його основу закладена експертна оцінка показників вагомості кожного коефіцієнта, а така оцінка не може вважатися абсолютно достовірною.

Оцінювання конкурентоспроможності підприємства доцільно будувати застосовуючи системно-цільовий підхід до конкурентоспроможності. Як основну ціль необхідно обрати надання привабливих ринкових пропозицій у сфері «сильної» конкуренції. Оскільки такі пропозиції для підприємств можуть реалізовуватися лише через інформаційно-інноваційний механізм, то й сукупність часткових та інтегральний показник конкурентоспроможності мають бути пов'язані з потенційними можливостями підприємства у цій сфері. Таким чином, можна зробити висновок, що оцінювання потенційної конкурентоспроможності підприємства має бути пов'язане з інформаційно-інноваційним потенціалом, який реалізує потенційні можливості підприємства в реальні привабливі ринкові пропозиції у сфері «сильної» конкуренції через інформаційно-інноваційний механізм конкурентоспроможності. Інформаційно-інноваційний потенціал визначимо як поєднання інформаційно-інноваційного механізму та ресурсів, які подаються на його «вхід».

Аналіз підходів до оцінювання торговельних підприємств показав, що більшість з них, зокрема широко поширені матричні моделі портфельного аналізу, здійснюють оцінювання конкурентоспроможності підприємства в минулому та поточному періодах, тоді як основною задачею такого оцінювання є майбутні стани конкурентоспроможності підприємства. Доцільно застосовувати для оцінювання конкурентоспроможності підприємства системно-цільовий підхід, суть якого в тому, що конкурентоспроможність підприємства в поточному та майбутньому періодах визначається проявленою та прихованою частиною інформаційно-інноваційного потенціалу, який означено як поєднання інформаційно-інноваційного механізму та ресурсів, які подаються на його «вхід». Також застосовувати оцінювання конкурентоспроможності за трьома напрямами: проявленою частиною інформаційно-інноваційного потенціалу, можливостями екстенсивного збільшення інформаційно-інноваційного потенціалу підприємства за рахунок збільшення задіяних ресурсів та оцінювання резервів інтенсивного збільшення цього потенціалу за рахунок підвищення ефективності інформаційно-інноваційного механізму конкурентоспроможності підприємства без суттєвого збільшення задіяних ресурсів. Також треба пам'ятати, що не слід «перенавантажувати» аналіз кількістю даних.

1.3 Методи та шляхи підвищення конкурентоспроможності торговельного підприємства

За умов постійного зростання конкуренції підприємства різних галузей повинні одночасно підвищувати якість своєї продукції, знижувати витрати на її виробництво та пропонувати достатньо диференційовану продукцію з метою якнайкращого задоволення існуючого попиту. Особливо актуальними постають проблеми зниження витрат виробництва, оскільки витрати є одним з основних ціноутворюючих чинників.

Знизивши витрати виробництва, торговельне підприємство будь-якої галузі має можливість знизити ціни і отримати конкурентну перевагу в своїй галузі або отримати вищі прибутки. З одного боку, витрати визначають мінімальну ціну продукції, з іншого, ціна товару визначається сукупними витратами, які були понесені на його виготовлення, враховуючи торгово-збутову націнку та особливості товару. Витрати виробництва є важливим внутрішнім фактором, що безпосередньо впливає на процес ціноутворення, тому з метою підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства намагаються їх мінімізувати.

В умовах ринкових відносин, враховуючи обмеженість різних видів ресурсів, виникає проблема вивчення витрат та їх оптимізації, саме тому тема витрат торгівлі та їх оптимізації є досить актуальною на сьогодні.

Кожен вид діяльності, що передбачає досягнення встановлених цілей, неможливий без здійснення певних витрат. Для того, щоб отримати будь-який результат, повинен відбутися процес витрачання. Саме тому витрати відіграють одну з ключових ролей у життєдіяльності всіх господарюючих суб'єктів.

Витрати - це вартісне відображення абсолютної величини спожитих ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства і досягнення ним поставленої мети [28].

В економічній науці існує два підходи до визначення витрат - бухгалтерський та економічний:

1)за бухгалтерським підходом витрати як фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.

2) економічний - розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання; вони мають назву також «альтернативні», або «внутрішні» на відміну від бухгалтерських, які є зовнішніми.

Будь-яке підприємство в економічній системі розглядається як самостійна одиниця діяльності, незалежно від власників капіталу. Здійснення діяльності підприємства неможливе без здійснення адміністративних витрат. Рівень витрат відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Національні економічні стандарти визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Витрати підприємства на рівні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції [9].

Розглядаючи витрати в аспекті підвищення конкурентоспроможності, можна констатувати, що в них відображаються всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень конкурентоспроможності пов'язаний із обсягом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витратами на оплату праці, що проявляється у собівартості продукції, яка безпосередньо включається до витрат підприємства. Тому оптимізація та управління витратами підприємства не дасть змогу позитивно вплинути на рівень конкурентоспроможності підприємства.

Управління витратами підприємства - це процес цілеспрямованого формування оптимального їх рівня за відповідними видами, місцями виникнення, носіями та іншими ознаками. Критерієм оптимізації виступає мінімум витрат. Низький рівень витрат дає змогу підприємству отримати певні конкурентні переваги на ринку, вільно проводити свою цінову політику та за інших рівних умов досягати більшої величини прибутку. Однак зниження витрат є важливим завданням, але не основною метою процесу управління ними, оскільки зменшення витрат може супроводжуватися зниженням якості виготовленої продукції та сервісного обслуговування покупців, відмовою від виробництва та реалізації тих видів продукції, які користуються попитом, але потребують здійснення значних витрат тощо.

Об'єктом системи управління витратами підприємства виступає витратний механізм, який включає виконання таких функцій:

- облік - передбачає спостереження, ідентифікацію вимірювання та реєстрацію фактів витрачання ресурсів у процесі господарської діяльності підприємства;

- аналіз - здійснюється з метою визначення ступеня раціональності витрат та оцінки впливу відповідних факторів на їх рівень;

- планування - здійснюється з метою визначення необхідного рівня витрат для забезпечення ефективної роботи підприємства, а також обчислення прибутку, який буде отримано за певного рівня та структури витрат;

- організація - полягає у визначенні місць формування витрат і центрів відповідальності з метою відслідковування причин перевитрат або економії та виявлення відповідальних за це осіб;

- керівництво - полягає у прийнятті рішень у сфері витрат з метою обґрунтування доцільності виробництва окремих видів продукції, виборі техніки та технології, формуванні товарного асортименту підприємства, адже від прийнятого рішення залежить розмір необхідних витрат для виконання цього рішення [8].

Розмір витрат впливає на величину фінансового результату діяльності підприємства, що, в свою чергу, впливає на рівень його конкурентоспроможності.

Аналіз витрат як складовий елемент функції контролю допомагає оцінити ефективність використання всіх ресурсів підприємства, виявити резерви зниження собівартості продукції, зібрати інформацію для підготування планів та прийняття раціональних управлінських рішень в області витрат. Проведення спеціальних видів аналізу спрямоване на: оцінку обсягу, складу та структури витрат по стадіях життєвого циклу; оцінку обґрунтованості прогнозів та планів; виявлення та аналіз причин відхилень фактичних показників від планових; виявлення причин та місць виникнення підвищених витрат з метою запобігання або мінімізації можливого збитку; підготовку варіантів управлінських рішень із мінімізації інтегральних витрат у ході та після завершення робіт із кожного етапу життєвого циклу продукції; об'єктивну оцінку внеску організацій та окремих виконавців робіт у зниження (збільшення) індивідуальних та сумарних витрат повного життєвого циклу продукції та ін.

З метою ефективного управління витратами підприємства на ньому має формуватись відповідна система управління. На рисунку 1.2. зображено схему процесу управління витратами підприємства.

У модель управління витратами доцільно також ввести спеціальну функцію, спрямовану на раціональне переорієнтування наявних на підприємстві ресурсів з метою найбільш ефективного розвитку пріоритетних видів діяльності підприємства. Для цього необхідна організація періодичного перегляду наявних пріоритетів в розподілі ресурсів.

Особливої характеристики заслуговує функція економічного нормо контролю, спрямованого на підтримку заданого співвідношення «витрати-результати» протягом усього життєвого циклу продукції. Здійснення цієї функції в системі управління витратами спрямоване на попередження необґрунтованих витрат та неефективної, низькорентабельної діяльності підприємства.

Проблема управління витратами підприємства полягає в тому, що: з одного боку, необхідно прагнути до зниження собівартості, з іншого - є ціла група витрат, зниження яких недопустимо (техніка безпеки і охорона праці, екологія тощо).

Консервативність загальної технології виробництва створює в галузі ситуацію, в якій окремому підприємству важко досягти економічної переваги за рахунок технологічного удосконалення виробництва. Обґрунтоване рахунок технологічного удосконалення виробництва. Обґрунтоване регулювання витрат виробництва знову виступає на передній план і забезпечує підприємству перевагу над конкурентами.

Систематичне зниження витрат має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Управління витратами не є самоціллю, але воно цілком необхідне для досягнення підприємством визначеного економічного результату, підвищення ефективності роботи. Функції управління витратами первинні стосовно виробництва, тобто для досягнення певного виробничого, економічного, технічного або іншого результату спочатку потрібно понести витрати.

Тому ціль управління витратами полягає в досягненні намічених результатів діяльності підприємства найбільш економічним способом.

Процес підвищення конкурентоспроможності потребує врахування специфіки взаємозв'язку як між елементами організації, так і з їх оточенням, і являє собою процес прийняття рішень (включаючи цілі, методи, плани) по досягненню цілей підвищення конкурентоспроможності.

Необхідно розробити організаційний механізм який би дозволив зберігати та зміцнювати стійку конкурентну позицію підприємства на ринку, адекватно та оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища та стабільно розвиватися. Щоб даний механізм був ефективним, він повинен базуватися на певних принципах:

- забезпечення єдності цілей і дій, як всього підприємства, так і окремих його ланок, тобто збіг глобальних і локальних критеріїв діяльності колективу;

- системі мотивації, що створює зацікавленість всіх виконавців в підвищенні конкурентоспроможності підприємства;

- використання сучасної технологічної бази для управління, що дозволяє з мінімальними ресурсами в реальному режимі часу вирішувати питання забезпечення конкурентоспроможності.

Реалізація такого комплексного підходу на торговельному підприємстві дозволить не просто задіяти внутрішні ресурси підприємства, а також перебудувати всю систему управління і створити умови для нарощування конкурентних позицій у ринковому середовищі.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічна структура механізму забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства

Трансформація господарських процесів в Україні обумовлює зміну економічного, інформаційного і правового середовище функціонування та змісту господарсько-фінансової діяльності підприємств. Важливим завданням зростання ефективності господарської системи підприємства стає інтенсивне використання інноваційних технологій і методів ведення бізнесу. Зростають вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик та якості персоналу підприємств.. Виконання умов реформування економічного середовища висуває завдання забезпечення соціальної ефективності розвитку та зростання рівня життя населення в країні. Розвиток ринкової інфраструктури передбачає формування конкурентного середовища.

Однією з рушійних сил бізнесу, що здатна підвищувати ефективність функціонування ринкового середовища, є забезпечення власної конкурентоспроможності суб'єктів господарської діяльності, та відповідно, зростання конкурентоспроможності окремої території чи системи. Конкурентоспроможність розвивається як організаційний засіб стимулювання конкурентної боротьби підприємства за найвигідніші територіальні, функціональні, управлінські умови забезпечення результативності господарсько-фінансової діяльності. Використання конкурентних переваг стає основним стратегічним напрямком розвитку підприємства, оскільки, лише ті підприємства можуть ефективно функціонувати в економічному середовищі тривалий час, що формують та використовують власну конкурентоспроможність.

Процес забезпечення конкурентними перевагами в торгівлі є результатом генерації економічних стимулів від зростання обсягу реалізації, залучення нових покупців та створення сприятливих умов для купівлі-продажу товарів. Даний господарський процес є постійним та характеризується цільовим скеруванням підприємств-конкурентів щодо покращення власного становища на ринку, формування достатнього обсягу ресурсного потенціалу, гарантованих і своєчасних розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансово-кредитної системи. Зростання конкуренції суб'єктів ринкового середовища визначає стратегічну потребу торговельних підприємств у зростанні власної конкурентоспроможності та ефективному використанні конкурентних переваг.

Обґрунтування системи забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства передбачає врахування функціональних, організаційно-економічних та соціальних особливостей галузі, зокрема, її вплив на рівень життя населення. Інтенсивність зміни об'єму і структури споживчих потреб населення є умовою обґрунтування механізму забезпечення конкурентоспроможності та зростання ефективності господарсько-фінансової діяльності торговельного підприємства. Системні засади забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства відображають адекватність процесу управління економічними можливостями до вимог ринкового середовища, наявність умов ефективного функціонування за принципами комплексності та постійності.

На нашу думку, структурна побудова системи забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства є відображенням розробки і реалізації концепції організаційно-економічного механізму ефективного використання власних конкурентних переваг. Методологічний механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємства торгівлі є відображенням системно-цільового методу у формі моделі визначення та управління ключовими факторами успіху, розробки відповідних заходів досягнення стратегічних цілей, зокрема максимізації рентабельності та прибутку, мінімізації витрат.

Системно-цільовий метод забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства дає змогу: ефективно визначити в процесі стратегічного планування здатність торговельного підприємства до підвищення результативності власної господарсько-фінансової діяльності; обґрунтувати організаційно-економічні засоби удосконалення господарського механізму в умовах конкурентного середовища.

Систематизація механізму забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства передбачає використання критеріїв оптимальності управління відтворенням ресурсного потенціалу, основу якого складає людський потенціал (кадрова підсистема). Відповідно до умов організації технологічного процесу (організаційна підсистема) передбачено взаємодію трудового потенціалу шляхом використання засобів праці (майнова підсистема) на предмети праці (товарна підсистема) з метою виконання соціальноекономічних функцій торговельної діяльності. Економічна діагностика механізму забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства передбачає відображення взаємозв'язків окремих підсистем, визначення їх індикативних показників та параметрів.

Підсистеми забезпечення конкурентоспроможності в значній мірі відображають організаційно-технологічні взаємозв'язки ресурсів, поєднують джерела формування та структуру використання економічного потенціалу підприємства. Необхідною умовою функціонування підприємства та виконання економічних і соціальних функцій є наявність потенціалу, що характеризує можливості формування матеріальних, трудових, фінансових ресурсів. Економічний потенціал взаємопов'язаний з ресурсним потенціалом, необхідним для забезпечення конкурентоспроможності.

Доцільно розглядати конкурентоспроможність окремих елементів ресурсів підприємства, як відображення їх наявності та ефективності використання в конкурентному середовищі. Відповідно, елементи економічного потенціалу виступають факторами формування конкурентних переваг торговельного підприємства.

Обґрунтування конкурентоспроможності ресурсів виступає умовою інтегральної оцінки та розрахунку часткових показників конкурентного потенціалу підприємства. Економічний потенціал доцільно розглядати на макро- і макрорівні. Механізм реалізації економічного потенціалу формує конкурентоспроможність відповідного організаційного рівня. Важливим є поняття економічного потенціалу регіону, що в значній мірі визначається рівнем розвитку виробничих відносин і продуктивних сил.

Економічний потенціал підприємства відображає функціональну взаємодію окремих видів ресурсів та формує економічний потенціал регіону. Зростання економічного потенціалу передбачає інтенсивне використання ресурсів та збільшення їх продуктивності. Зокрема, зростання трудового потенціалу передбачає збільшення чисельності трудових ресурсів та підвищення продуктивності праці. Відповідною є схема взаємозв'язку конкурентоспроможності економічного потенціалу, підприємства та системи внутрішньорегіонального ринку. Економічна оцінка фінансового стану суб'єктів конкуренції, рівня їх економічної безпеки та ефективності стратегій майбутнього розвитку передбачає визначення основних складових сукупного потенціалу. Такими складовими є виробничий, економічний, інтелектуальний, інформаційний та інші види потенціалу підприємства. Безумовно, однією з головних складових сукупного потенціалу є економічний потенціал. Тому особливої актуальності набуває дослідження саме цієї категорії потенціалу та її впливу на результати господарської діяльності підприємства в умовах конкурентного середовища. Економічний потенціал суб'єкта конкуренції виступає комплексною оцінкою наявних ресурсів і можливостей забезпечення їх розширеного відтворення. Економічний потенціал складається з потенціалу продуктивних сил, техніко-економічних відносин, відносин власності та господарського механізму, їх діалектичної взаємодії. Економічний потенціал в умовах конкуренції залежить від його здатності забезпечити оптимальне співвідношення і взаємодію продуктивних сил, функціональних факторів та виробничих відносин, вирішувати властиві їм суперечності, що у свою чергу, залежить від науково-обґрунтованої соціально-економічної політики держави, уміння раціонально поєднувати ринкові важелі управління економікою з системою державного регулювання.

2.2 Механізм забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства

Однією з рушійних сил бізнесу, що здатна підвищувати ефективність функціонування підприємства є забезпечення власної конкурентоспроможності, та відповідно, зростання конкурентоспроможності окремої території чи господарської системи в цілому.

Конкурентоспроможність розвивається як регулятор стимулювання конкурентної боротьби підприємства за найвигідніші територіальні, функціональні, управлінські умови забезпечення результативності господарсько-фінансової діяльності. Використання конкурентних переваг є основним стратегічним напрямком розвитку підприємства, оскільки лише ті підприємства можуть ефективно функціонувати в економічному середовищі тривалий час, що формують та використовують власну конкурентоспроможність.

Структуризація механізму забезпечення конкурентоспроможності передбачає виконання умови замкненого організаційно-управлінського циклу взаємозв'язку окремих підсистем у відповідності до стратегічних цілей.

Одним з ключових факторів успіху конкуренції торговельного підприємства є економічно-обґрунтована і ефективна методика оцінювання товарних залишків в системи товаропостачання та швидкості товарної реалізації. Разом з тим, забезпечення широти та стійкості асортименту товарної пропозиції є фактором зростання швидкості реалізації товарних залишків, товарообороту і умовою забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства.

Важливим фактором забезпечення конкурентоспроможності підприємства торгівлі є активне використання традиційних засобів стимулювання споживачів до здійснення покупки, зокрема реклами, демонстрацій, розігрування призів. Надання додаткових послуг торговельним підприємством зумовлює формування конкурентних переваг шляхом зростання сегменту обслуговування споживачів.

Однією з конкурентних переваг торговельного підприємства є територіальне розміщення, що дозволяє формувати і обслуговувати додатковий потік покупців. Стратегічним напрямком використання територіального розміщення як фактора конкуренції, враховуючи досвід інших країн, є розвиток концентрованих торговельних підприємств в приміських поселеннях. Інвестиційна привабливість зменшення терміну окупності капіталовкладень в дані підприємства є параметрами обґрунтування конкурентної переваги від територіального розміщення. [1]

Високий рівень організації обслуговування споживачів потребує вдосконалення методів продажу, інформаційного забезпечення, засобів реклами та створює передумови зростання інтенсивності потоку покупців.

Разом з тим, вдосконалення організації обслуговування передбачає зростання рівня організаційно-управлінських витрат та, відповідно, зменшення рівня рентабельності. Водночас, зростаюче число покупців, кількості продаж і товарооборотності в кінцевому результаті забезпечує ріст фінансової ефективності та конкурентоспроможності підприємства.

Отже, стан та тенденції зростання конкурентоспроможності торговельного підприємства в значній мірі залежить від ефективного використання визначених ключових факторів успіху. Параметризація впливу факторів успіху конкуренції торговельного підприємства є системним відображенням процесу структуризації його забезпечення. Очевидно, механізм дії ключових факторів успіху в конкурентному середовищі охоплює широкий спектр економічних, організаційно-управлінських, технічних, технологічних, правових, кадрових та соціальних відносин.

Система управління процесом зростання конкурентоспроможності передбачає врахування взаємодії окремих підсистем, зокрема персоналу підприємства та впливу факторів зовнішнього середовища, галузевого, регіонального чи глобального рівнів.

В сучасних умовах ведення бізнесу для підприємств торгівлі, можливо, не так важливі активи чи навіть підприємницькі ідеї, як якість виконавчих процесів. Працівник, його відданість справі, підприємству в цілому стає «фундаментом» економічного, соціально-культурного розвитку суб'єкта господарювання. Звідси філософія конкурентоспроможності підприємства «... робити щось добре, не менш важливо, ніж робити правильні речі [2]». Відповідно, система забезпечення конкурентоспроможності побудована на ефективному використанні кадрової підсистеми та її взаємодії з іншими факторами торговельного процесу.

В сучасних умовах невизначеності та нестійкості макроекономічних параметрів соціально-економічного розвитку важливим є врахування впливу зовнішнього середовища на формування конкурентоспроможності торговельних підприємств [3]

Стратегічне управління конкурентною поведінкою торговельного підприємства передбачає відображення організаційно-управлінських взаємозв'язків окремих підсистем забезпечення конкурентоспроможності та визначення відповідних їм індикативних показників і параметрів. Показники конкурентоспроможності виступають об'єктом економічної діагностики та підставою для прийняття управлінських рішень з метою використання конкурентних переваг.

2.3 Ефективність механізму забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства

Механізм забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства та його ефективність (рис. 2.1) доцільно розгляди як послідовність формування ресурсного потенціалу (блок 1), використання ресурсного потенціалу та формування конкурентних переваг (блок 2), використання конкурентних переваг (блок 3). Означену послідовність доцільно відображати окремими показниками, параметрами та їх моделюванням.

Система розвитку конкурентного середовища передбачає циклічність економічних процесів у суб'єктів конкурентного поля та економічну боротьбу за структурні сегменти даного поля. Шляхом перерозподілу додаткових фінансових ресурсів від використання конкурентних переваг, конкурентоспроможні торговельні підприємства стратегічно можуть розвивати ресурсний потенціал та забезпечувати циклічне зростання конкурентоспроможності.

Система забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства є відображенням розробки і реалізації концепції ефективного використання конкурентних переваг (рис. 2.2)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення конкурентоспроможності підприємств значною мірою зумовлюється ефективним управлінням у цій сфері, яке повинно здійснюватись у певній послідовності. Зокрема, виникає необхідність у реалізації загальних функцій менеджменту: формуванні стратегічних і тактичних планів у цій сфері, організуванні діяльності, спрямованої на забезпечення конкурентоспроможності, розробленні мотиваційних механізмів стосовно персоналу підприємства та суб'єктів співпраці, контролюванні та регулюванні усіх цих процесів. Виконання функцій менеджменту завершується створенням методів менеджменту (економічних, технологічних, соціально-психологічних та адміністративних), які формують усе необхідне документальне забезпечення у сфері підвищення конкурентоспроможності підприємств. Надалі методи менеджменту трансформуються в управлінські рішення та забезпечують вплив на керовану систему. Усе наведене вище націлене на досягнення показників, які репрезентують рівень конкурентоспроможності підприємства на відповідному ринку. Для підприємств-експортерів ключовими показниками, за якими оцінюється ефективність їхньої діяльності, є темпи зростання збуту, частка ринку, рівень конкурентоспроможності продукції. Для підприємств-виробників спектр таких показників є значно ширшим, адже вони повинні репрезентувати фінансово-економічний, техніко-технологічний, кадровий стан підприємства.

...