Антикризове управління на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова

ВИПУСКНА РОБОТА

Тема: Антикризове управління на підприємстві на прикладі ПАТ « Трест Житлобуд - 1»

Заєць Альбіні Володимирівні

Керівник роботи

Соловйов О.В.



РЕФЕРАТ

Випускна робота за темою «Антикризове управління на підприємстві ПАТ «Трест Житлобуд - 1»».

Випускна робота містить: 79 сторінки, 6 рисунків, 8 таблиць, 57 використаних джерел.

Ключові слова: Антикризове управління, Криза, Життєвий цикл підприємства, конкурентні стратегії, фінансово-господарська діяльність, виробничі впровадження енергозберігаючих технологій, термін окупності.

Мета випускної роботи - розробка антикризової програми для ПАТ

«Трест Житлобуд - 1»».

Об'єкт дослідження - процеси управління господарською діяльністю ПАТ «Трест Житлобуд - 1».

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні та методичні засади формування антикризової стратегії розвитку ПАТ «Трест Житлобуд - 1».

Методи дослідження: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), системно-динамічне моделювання (розробка конкурентної стратегії розвиткут підприємств) та інші.

Розроблена антикризова стратегія задля забезпечення покращення фінансового стану підприємства та впроваджено пропозицію щодо втілення енергозберігаючих технологій.

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ПАТ «Трест Житлобуд - 1»



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Сутність та причини виникнення економічних криз

1.2 Економічна сутність кризи розвитку підприємства

1.3 Сутність та основні завдання антикризового управління

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1»

2.1 Характеристика підприємства

2.2 Аналіз показників виробничої програми

2.3 Аналіз показників технічного стану, руху та ефективності використання основних засобів

2.4 Аналіз показників з праці та її оплати

2.5 Аналіз витрат

2.6 Аналіз доходів та фінансових результатів

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА АНТИКРИЗОВИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ ІЗ КРИЗОВОГО СТАНУ ПАТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1»

3.1 Застосування теплоізоляційних матеріалів при будівництві

3.2 Рекомендації по використанню матеріалів для зовнішнього утеплення багатоповерхових будинків

3.3 Розрахунок вартості теплоізоляції стін багатоповерхових будинків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК ГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ



ВСТУП

Для успішного вирішення кризових ситуацій необхідно заздалегідь розпізнати кризу та почати застосовувати дієві методи для її усунення. Саме тому антикризове управління посідає чільне місце серед низки проблем, які вимушені розв`язувати українські підприємства задля нормального прибуткового функціонування.

Мета і завдання випускної роботи полягає в розробці антикризових пропозицій на основі вивчення теоретичних основ антикризового управління підприємством і досліджень фінансового стану підприємства. Для реалізації мети в дипломній роботі поставлені і вирішувались такі основні завдання:

- узагальнення сутності і змісту антикризового управління на рівні підприємства;

- з'ясування економічної природи механізмів фінансової стабілізації та відновлення платоспроможності підприємства;

- виявлення дії сучасних організаційних і економічних інструментів в антикризовому управлінні підприємством;

- проведення аналізу і оцінки економічного стану та попередження банкрутства підприємства;

- розробка оцінки ефективності інвестиційних проектів оздоровлення підприємств з урахуванням зацікавленості в його реалізації різних суб'єктів інвестування.

Об'єктом дослідження виступає ПАТ «Трест Житлобуд - 1»

Предметом дослідження є методичні і практичні засади формування і розвитку антикризового управління на підприємстві.

Методи дослідження. В роботі використовувались методи дослідження: системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності і функцій антикризового управління, удосконалення механізмів та інструментів проведення); розрахунково-конструктивний та порівняння (аналіз платоспроможності підприємства, ефективності діяльності та управління їх активами, оцінка фінансової стійкості та загрози банкрутства); імітаційного моделювання, аналітичного прогнозування, емпіричного дослідження (управління платоспроможністю).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Сутність та причини виникнення економічних криз

Економічна криза -- надзвичайно складне явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення [19]. З'ясуємо коротко її сутність.

З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з'ясувати головну їх причину, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо до 200 причин виникнення економічних криз.

Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства [46]. Швейцарський економіст Симонд де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням[41].

К. Маркс найбільш глибинною причиною кризи називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва -- суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва [39].

Видатний український економіст М. Туган-Барановський причину криз вбачав у диспропорційності розвитку економіки, тобто у нерівномірному розвитку всіх галузей [26].

Дж. Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди "схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід". Деякі сучасні економісти пояснюють кризи різним співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності та іншими причинами [31].

Економічна криза -- надзвичайно складне явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків.

Основною формою прояву цієї глибинної суперечності було протиріччя між зростаючими масштабами виробництва і відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки на той період не було державного регулювання заробітної плати, визначення мінімального її рівня, кожен окремий капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення за неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Таким чином виникла криза надвиробництва, яку посилила диспропорційність розвитку економіки.

Перша економічна криза стимулювала процес еволюції власності. Тому не випадково в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії -- колективна форма капіталістичної власності. Але еволюція власності відставала від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призвело до нової кризи, настання нового економічного циклу [26].

Усі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.

Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу [25].

Отже, представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

Серед зовнішніх причин можна виділити:

-війни, революції та інші політичні потрясіння;

- відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;

- потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

- особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;

- інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

- економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.



1.2 Економічна сутність кризи розвитку підприємства

Поняття „криза" - одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького Krisis -- різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння [37].

Найбільш поширеними сферами використання цього терміну є:

1) медицина - швидке зниження температури тіла хворого, переломний момент під час перебігу хвороби при гострому лихоманковому захворюванні;

2) економіка - перевиробництво товарів, які не знаходять попиту;

3) політика - момент загострення протиріч між виробничими силами та виробничими відносинами, між системою управління та станом суспільства.

В економіці термін „криза" набув поширення та визнання насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії та вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямів економічної науки.

Парадигма циклічності змін сукупного попиту та пропозиції, обсягу виробництва та доходу і відповідно стану економіки є основою теорії економічних циклів та економічної кон'юнктури, яку досліджували такі видатні вчені економісти, як Мі. Туган-Барановський, Н.Д. Кондратьев, К. Маркс, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, М. Фрідмен, їхні послідовники та опоненти. Практично жодне глибоке сучасне дослідження економічних процесів не залишає поза увагою теорію циклічності та явища, які вона пояснює [32].

У сучасному розумінні циклічні коливання макроекономічних систем розглядаються як багатофакторний процес, який поєднує дію різноманітних чинників та механізмів, що генерують та розповсюджують циклічні імпульси. Феномен циклу обумовлюється не тільки зовнішніми, поверхневими характеристиками процесу відтворення, але і його найбільш глибинними фундаментальними внутрішніми ознаками, що об'єктивно притаманні економічній системі. Без перебільшення можна констатувати, що проблема циклічності фокусує в собі усе різноманіття господарських, соціальних, політичних та психологічних проблем будь-якої економічної системи.

У посткейнсіанській парадигмі, яка сьогодні є загальновизнаною, підприємство посідає центральне місце та розглядається як самостійний інститут (організація з внутрішньою ієрархічною структурою). Автономні рішення на рівні окремого підприємства є основоположними для забезпечення загальноекономічного результату. У поєднанні з рішеннями інших суб'єктів господарювання вони визначають ринкову ситуацію, організують та координують ринок. Саме такі рішення ініціюють ситуацію рівноваги або нерівноваги макроекономічної системи (економіки в цілому), а отже, є рушійною силою її економічного розвитку. Даний підхід покладено в основу розробки мікроекономічної теорії підприємства, яка пояснює механізм його функціонування.

В сучасній економічній літературі існують різноманітні пояснення сутності, феномену їх виникнення та розгортання кризових явищ.

Як відомо, підприємство як соціально-економічна система має два режими свого існування: функціонування та розвиток. Функціонування - це підтримка життєздатності, збереження функцій, які визначають цілісність, якісну визначеність та змістовні ознаки системи; розвиток - набуття нової якості, процес перманентної та незворотної зміни (удосконалення) підсистем та параметрів (складових) його діяльності, що має суттєвий характер, певну форму і позитивні наслідки для його життєздатності. Функціонування та розвиток взаємопов'язані: функціонування певним чином стримує розвиток і в той же час є його необхідною основою, розвиток руйнує певні процеси функціонування, створюючи умови для більш стійкого їх здійснення у майбутньому.

Виходячи з цього, виникає циклічна тенденція розвитку криз, яка віддзеркалює періодичність їх настання як результат боротьби між функціонуванням та розвитком, накопичення протиріч в межах режиму „функціонування" та об'єктивною необхідністю переходу на режим „розвиток"

Розвиваючи ці ідеї, сучасна системологія (наука про розвиток систем) стверджує, що будь-яка система у процесі свого існування (життєдіяльності) може знаходитись у стійкому або нестійкому. Друге зустрічається в більшості випадків, оскільки саме наявність перехідних процесів, що генеруються внутрішніми та зовнішніми впливами, спонукають систему до зміни параметрів свого існування. Ці зміни можуть мати позитивний вплив або мати негативні наслідки. Таким чином, криза визнається одним з природних станів життєдіяльності, одним з частих випадків перехідних процесів.

Оскільки підприємство своєю суттю є мікроекономічною системою, його розвитку притаманні властивості циклічності. У перебігу своєї життєдіяльності (від створення до ліквідації) підприємство проходить сукупність стадій, що в теорії менеджменту отримали назву „життєвий цикл підприємства". Кожна з цих стадій має особливості формування ресурсного потенціалу.

Ми можемо використати поняття «цикл розвитку підприємства» та розглядати його як процес послідовного проходження чотирьох фаз розвитку, кожна з яких закінчується революційною кризою:

* стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування підприємства; порушення стану рівноваги на цій стадії призводить до переходу підприємства до нового рівноважного стану з більш високими якісними параметрами або має короткостроковий характер та не зачіпає „параметрів життєдіяльності підприємства";

* стадія кризи - її проявом є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, яке обумовлює порушення спочатку „показників-індикаторів життєздатності", а потім поступово і „параметрів життєздатності" підприємства як мікро-економічної системи; це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже неспроможне самостійно відновити;

* стадія пожвавлення - проявом її є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.

кризи дає можливість продовжити життєдіяльність підприємства, забезпечити його відродження на тому ж або вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності (невихід з кризового стану) зумовлює припинення його діяльності як суб'єкта господарювання ( Рис. 1.1).

Рисунок1.1 - Життєвий цикл підприємства

Визнано, що розвиток підприємства можливий лише за умови подолання кризових явищ, що виникають на відповідному етапі діяльності підприємства, шляхом необхідного корегування системи управління підприємством.

Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням [7].

Такі суперечності виникають між:

1) кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;

2) можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства;

3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

5) між фактичним та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану, тобто виникає ситуація, за якої зміна діючих на систему зовнішніх, внутрішніх та вихідних параметрів взаємно не компенсується, а їхня сума не дорівнює нулю. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку.

Життєздатність підприємства як мікроекономічної системи та господарюючого суб'єкта ринкових відносин обумовлюється дотриманням певних «параметрів життєздатності», під якими розуміються найважливіші характеристики внутрішнього стану підприємства, порушення яких призводить підприємство до економічної загибелі.

В якості параметрів життєздатності використовуються такі характеристики:

1) наявність чистих активів підприємства (різниця між ринковою вартістю наявних активів та обсягами зобов'язань) в обсягах, що відповідають державним вимогам та цільовим параметрам діяльності ;

2) наявність активів для забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення позикового капіталу та забезпечення необхідного рівня ліквідності активів, які фінансуються за рахунок позикових коштів;

3) забезпечення фінансової рівноваги, тобто здатності до генерування грошових надходжень в обсягах та у терміни, достатні для фінансування грошових витрат, пов'язаних з операційною, інвестиційною діяльністю підприємства ;

4) забезпечення беззбиткової діяльності або досягнення цільових показників господарсько-фінансової діяльності відповідно до поставлених стратегічних цілей та завдань підприємства (найчастіше забезпечення отримання певного цільового рівня рентабельності власного капіталу та обсягів прибутку .

Кожен «параметр життєздатності» залежить від великої кількості показників, що створюють передумови для підтримки життєздатності і синтезує результати певної сукупності бізнес-процесів, що відбуваються на підприємстві. Наслідком порушення життєздатності підприємства, проявом чого є недотримання певних параметрів життєздатності є виникнення спочатку окремих кризових явищ, а потім ,по мірі їх накопичення, кризового стану.

Криза мікроекономічної системи, як правило, не виникає спонтанно. Вона має свої причини та зовнішні прояви . Причина появи кризових явищ у діяльності суб'єктів господарювання прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, необхідністю постійного корегування основних елементів та функціональних підсистем.

У будь-який період свого існування стан економічної системи може розглядатися як суперкомпозиція циклів розвитку її окремих внутрішніх компонентів, оскільки окремі функціональні інваріанти системи знаходяться на різних етапах циклу та розвиваються в різних напрямах.

Однак ця загальна економічна передумова зовсім не є фатальною для кожного підприємства. Кризовий стан системи є, по-перше, значним та тривалим порушенням рівноваги, а по-друге, проявом нездатності системи до використання механізмів внутрішньої саморегуляції. Якщо внутрішні сили саморегуляції достатньо дужі, дії керівного суб'єкта ефективні та своєчасні, мікроекономічна система протягом достатньо тривалого періоду розвивається без прояву ознак кризи, за зростаючою траєкторією економічної динаміки.

Виникнення, прояв та подолання кризи розвитку підприємства мають суттєві особливості порівняно з макроекономічними кризами.

По-перше, якщо на макроекономічному рівні криза є завжди точкою перелому низхідної та висхідної гілки розвитку, то на рівні підприємства подальше зростання має місце далеко не завжди. Криза на макрорівні не може бути перманентною, економічна система сама створює передумови для виходу з неї, для нового господарського підйому. Хоча монополізація економіки (обмеження обсягів виробництва та рівня цін) частково порушують цей природний механізм -він об'єктивно існує. Виникнення окремих кризових явищ на рівні підприємства, якщо не вжито заходів щодо їх локалізації, обумовлює перехід до кризового стану підприємства і, як правило, завершується юридичним банкрутством або ліквідацією підприємства.

По-друге, на мікроекономічному рівні кризу не можна порівнювати з яким-небудь окремо взятим етапом життєвого циклу підприємства. Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, причому кожна наступна фаза життєвого циклу підприємства стає можливою тільки в результаті подолання кризових явищ

По-третє, виникнення кризових явищ на рівні підприємства не залежить від стадії циклу макроекономічного розвитку, тобто ці явища і процеси не взаємозалежні та синхронізовані у часі.Більше того непоодинокі випадки, коли кризова макроекономічна ситуація сприяє успішному розвитку окремих підприємницьких структур, є для них благодатним підґрунтям.

По-четверте, швидкість поширення кризових явищ є індивідуальною характеристикою окремого підприємства. Вона залежить від характеру та сили впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, від наявних у підприємства внутрішніх можливостей щодо її подолання за рахунок відновлення механізмів саморегуляції.

По-п'яте, особливістю циклічності розвитку мікроекономічних систем є більш висока частота виникнення кризових явищ. Частота виникнення кризових явищ в окремій мікроекономічній системі обумовлюється такими факторами: як:

1) розміри підприємства та обсяг його ресурсного потенціалу;

2) вік підприємства, накопичений досвід подолання кризових явищ на попередніх циклах розвитку;

3) тривалість циклу обороту активів підприємства - насамперед операційного циклу;

4) стан зовнішнього середовища, його сприятливість для розвитку підприємницької ділової активності;

5) наявність ефективного власника, який економічно зацікавлений у мобілізації зусиль на подолання кризових явищ;

6) наявність управлінських кадрів відповідного рівня кваліфікації, які можуть забезпечити виведення підприємства з кризового стану.

По-шосте, виникнення кризового стану підприємства є свідченням повної втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи.До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку, подальший розвиток у межах існуючої системи є неможливим. Система вичерпала свої продуктивні виробничі сили або вступила в конфлікт з існуючим господарським механізмом, відносинами власності. У всякому випадку має місце моральне старіння концептуальних засад ведення бізнесу - матеріально-технічних, ринкових, соціальних [43].

Визначені сутнісні характеристики кризи є основою для класифікації криз, що можуть мати місце на рівні окремого підприємства (суб'єкта господарювання) (Рис.1.2).

Рисунок 1.2 - Класифікація криз

1. Залежно від проблематики кризи (сутності протиріч, що їх обумовлюють) прийнято виділяти: економічну, організаційну, технічну, технологічну, фінансову, виробничу, психологічну, кадрову та інші види криз, виникнення яких обумовлюється загостренням протиріч у відповідних підсистемах підприємства.

2.Залежно від масштабу виділяють локальну та глобальну кризи.

3.Залежно від характеру (спрямованості) та наслідків використовуються такі розуміння, як руйнівна та оздоровча криза.

4.Залежно від ступеня тяжкості прийнято розрізняти легку, тяжку та катастрофічну кризу. їх виокремлення залежить від ступеня порушення параметрів життєздатності, рівня ризику банкрутства та можливих наслідків.

5.Залежно від періоду проходження (від виникнення до подолання) використовуються такі : короткочасна криза та затяжна криза, яка в свою чергу може бути середньо (від року до 3-х) та довгостроковою (більше 3-х років).

6. Залежно від зовнішнього прояву стану кризи виокремлюються такі ознаки: прихована (латентна) та очевидна (явна) криза.

7. Залежно від закономірності виникнення виокремлюються такі ознаки кризи: випадкова (несподівана) та закономірна.

Розуміння сутності та видового різноманіття криз є основою для розробки теоретичних засад антикризового управління підприємством та визначення особливостей його реалізації при виникненні певного виду кризи.

1.3 Сутність та основні завдання антикризового управління

В останні роки чітко спостерігається тенденція збільшення економічної та політичної нестабільності на національному, регіональному та глобальному рівнях. Більшість сучасних підприємств почали свою діяльність в умовах кризового стану економіки України. Тому окремі керівники та власники пов'язують кризові явища тільки із впливом кризоутворювальних чинників зовнішнього середовища, не дуже опікуючись виявом цих чинників всередині підприємства.

Переважає фаталізм стосовно криз: вони сприймаються як деякі явища, на які не можна ефективно впливати, тим більше - запобігати їхньому руйнівному впливу на діяльність підприємства. Інші сприймають кризи як випадковість, а визнання їх - як приниження підприємницьких талантів. Такі погляди хибні, оскільки перешкоджають активній поведінці в умовах формування та розвитку кризових явищ і, зрештою керованому розвитку підприємства [42].

Відомо, що не буває бізнесу без проблем, і це визнають усі. Коли проблеми вчасно не діагностуються, не здійснюється активна діяльність щодо їх розв'язання, проблеми мають тенденцію поглиблюватись, переростати у кризові явища різної глибини. Потрібно відверто сказати, що не з усіма проблемами можна впоратися, тим більше окремому підприємству. Постає питання поділу проблем на більш або менш небезпечні, керовані та некеровані тощо. Ця діяльність буде тим ефективнішою, чим цілеспрямованіше вона здійснюватиметься.

Теорія та практика менеджменту останніми роками виокремили особливу сферу менеджменту - антикризове управління, що має специфічний об'єкт впливу - кризові явища досить широкого спектра, різних механізмів формування та рівнів прояву.

Визначено інструментарій аналізу, прогнозування та подолання кризових явищ різного типу, необхідний та достатній для передбачення, запобігання формуванню криз і їх подолання та виведення підприємств із кризи, а також для викорінення наслідків кризи.

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового розбалансування та повної втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи.

До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує свій продуктивний потенціал або вступає в конфлікти з існуючим господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне старіння концептуальних засад ведення бізнесу: матеріально-технічних, ринкових, соціальних. Розв'язання накопичених суперечностей можливе лише на підґрунті кардинального перегляду усіх фундаментальних засад ведення бізнесу, координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності підприємства, що зумовить перехід системи до нового стану рівноваги, яка є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не може здійснюватись автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної галузі наукових знань - антикризового управління.

Антикризове управління - це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства .

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов'язаних з об'єктивним циклічним розвитком економіки та суб'єктивними факторами на макро- та мікрорівнях.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяється на три фази :

1. Прихована криза (або криза ефективності);

2. Криза платоспроможності;

3. Криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).

Будь-яке управління певною мірою повинно бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне зряду причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; до кризових явищ можна та необхідно готуватися; управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва; кризові процеси можуть бути до певної міри керованими; управління кризовими процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати наслідки.

Об'єкт антикризового управління -- виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи.

Кризові явища в його діяльності мають негативні наслідки для усіх суб'єктів ринкової економіки. Отже, проблема кризи та банкрутства має загальнодержавний характер.

Суб'єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його завдання. ( Рис. 1.3)



Рисунок 1.3 - Суб'єкти антикризового управління підприємством

Можна виділити сім груп суб'єктів антикризового процесу:

1) власник підприємства;

2) фінансовий директор підприємства;

3)функціональний антикризовий менеджер -- співробітник підприємства;

4)функціональний антикризовий менеджер - співробітник консалтингової фірми, яка залучається на підприємство;

5) державні та відомчі органи;

6) арбітражний керуючий;

7) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства - вимушений захід, спрямований на повернення боргів.

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

У системі антикризового управління виділяють функції антикризового управління: визначення цілей, планування, організації, мотивації, контролю.

При антикризовому управлінні великого значення набуває функція діагностики кризового стану підприємства, яка складається з таких етапів: моніторингу, експрес-діагностики та фундаментальної діагностики.

Моніторинг здійснюється з метою раннього виявлення ознак кризового стану, постійного збору інформації з допомогою «слабких сигналів», нагромадження даних, необхідних для експрес-діагностики. Метою експрес-діагностики є наочна та проста оцінка фінансового благополуччя й динаміки розвитку підприємства. Її доповнює і конкретизує фундаментальна діагностика, яка уточнює рівень кризи, виявляє її причини.

Функції антикризового управління також можна розглядати як види діяльності, які відображають предмет управління (в даному випадку -- проблеми та уявні й реальні фактори кризи) й визначають його результат. Вони відповідають на запитання: що необхідно зробити для того, щоб успішно керувати в передкризовій ситуації, в умовах кризи та в процесі виходу з кризи.

Стосовно цього можна виділити шість функцій:

- передкризове управління;

- управління в умовах кризи;

- управління процесами виходу з кризової ситуації;

- стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості);

Кожен з перелічених видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.

Антикризове управління, як і будь-яке інше, може бути менш ефективним або більш ефективним.

Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом'якшення, локалізації або позитивного використання кризової ситуації у зіставленні з витраченими на це ресурсами.

На сьогоднішній день проблема збитковості та банкрутства в нашій крвїні є надзвичайно гострою. Адже в умовах кризового стану економіки загалом, більшість підприємств працює не отримуючи прибутку, тобто збитково. У процессі планування заходів до подолання кризи необхідно правильно розробити антикризову стратегію діяльності підприємства та визначити варіанти її реалізації.

Антикризова стратегія має бути направлена на розробку дій по вирішенню протиріч. Ці дії будуть способом досягнення цілі і мають чітко вивести підприємство із кризового стану. Саме на розробку стратегії направлений антикризовий менеджмент.

Антикризовий менеджмент визначається як процес роботи під тиском зовнішніх обставин таким чином, що дозволить управлінцям планувати, аналізувати, організовувати, контролювати і направляти ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з вирішення проблем, що виникли перед компанією .

Антикризове управління - це управління, яке спрямоване передбачувати небезпеку кризи, аналізувати її симптоми і усувати загрози появ кризових ситуацій, а в разі їх появи - запроваджувати швидкі дії ліквідаційного характеру з найменшими фінансовими втратами та негативними наслідками. Основною метою антикризового управління є досягнення позитивних результатів за допомогою здорової санації організації, що досягається шляхом добре поставленого управління людьми, ресурсами і комунікаціями. Отже, проведене дослідження дає нам можливість сказати про те, що в сучасних умовах підвищеної невизначеності керівникам українських підприємств необхідно ретельно проводити фінансовий аналіз суб`єкта господарювання, який враховуватиме специфіку функціонування конкретного підприємства, позитивний досвід діяльності інших компаній, звернути свою увагу на фактори, які вказують на наближений кризовий стан, вчасно відреагувати на це, маючи висококваліфікований персонал, який зможе вирішити такі питання і не допустити розвитку кризи на підприємстві.

Саме це сприятиме виходу вітчизняних підприємств із скрутного становища і буде посилювати виробничу силу нашої країни.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1»

2.1 Характеристика підприємства

Об'єктом дослідження є ПАТ «Трест Житлобуд-1», яке являє собою найбільшу будівельну організацію м. Харкова. Він є будівельним гігантом Харківської області. Історія тресту «Житлобуд-1» налічує 69 плідних років. За ці роки компанія стала найбільшою будівельною організацією міста і продовжує інтенсивний розвиток. Більшість об'єктів стали гордістю Харкова, займають важливе місце в житті міста. Будівельний трест був організований 20 лютого 1947 року. Фактично він почав функціонувати з 10 травня 1947 року й прийняв найменування "Харківський союзний будівельний трест МВО СРСР". У складі тресту з 1 січня 1949 року були організовані:

1. Будівельне керування №1 (м. Дніпропетровськ).

2. Будівельні ділянки №1 й №2 (м. Харків)

3. Будівельна ділянка №З (м. Полтава).

7 грудня 1963 року будівельно-монтажний трест № 88 був перейменований у ПАТ «Трест Житлобуд-1» і включений до складу спеціалізованого комбінату "Харківжитлобуд" .

На сучасному етапі ПАТ «Трест Житлобуд-1» є акціонерним товариством відкритого типу, свою діяльність веде на підставі Статуту підприємства.

Основними видами діяльності ПАТ «Трест Житлобуд-1» є будівництво об'єктів різного призначення. Крім того, Статутом визначений ряд видів діяльності, не заборонених чинним законодавством України, які розглядаються в ПАТ як альтернативні, спрямовані на одержання прибутку.

Основними споживачами продукції є міськвиконком м. Харкова, підприємстваміста, фізичні особи. Збут продукції відбувається шляхом прямих продаж квартир Товариством. Інформація про особливості стану розвитку галузі виробництва, в якій здійснює діяльність Товариство - будівництво знаходиться в стані спаду, причина - вiдсутнiсть розвитку економіки України, вiдсутнiсть фінансування будівництва, низька платоспроможність населення. Конкуренція в галузі невелика, внаслідок того, що немає перспективи для успішного розвитку бізнесу в цій галузі.

За роки діяльності підприємства Товариством побудовано загальноосвітні школи, дитячі садки, заклади охорони здоров'я, об'єкти торгiвлi, об'єкти громадського харчування та ряд унікальних об'єктів, серед яких приміщення театру опери та балету, палац спорту i таке інше.

Основною стратегічною лінією в діяльності ПАТ "Трест Житлобуд-1" є нарощування об'ємів виконуваних робіт. Така стратегічна лiнiя дозволить зменшити питому вагу адміністративних витрат в загальному обсязі робіт, збільшити кiлькiсть коштів на погашення кредитів, а, значить, поліпшити фінансовий стан підприємства, зменшити не рацiональнi витрати i збільшити кiлькiсть коштів на розвиток i модернізацію виробництва. В зв`язку з тим, що основними споживачами продукції ПАТ є громадяни - фізичні особи, то для успішного розвитку Товариства необхідно:

- загальне підвищення платоспроможності громадян; відродження кредитування банками фізичних осіб для придбання житла під низькі ставки річних i під заставу майнових прав на майбутнє житло;

- відродження кредитування банками юридичних осіб - забудовників для можливості ритмічного здійснення виробничого процесу; збільшення державного (бюджетного) замовлення на будівництво необхідних об'єктів.

Органами управління Товариства є:

1) Загальні збори акціонерів;

2) Наглядова Рада;

3) Правління;

4) Ревізійна комісія.

Організаційна структура управління підприємством ПАТ «Трест Житлобуд-1».

Рис. 2.1 - Організаційна структура управління підприємством ПАТ «Трест Житлобуд-1».

Розглянемо техніко-економічні показники діяльності підприємства у вигляді таблиці.

Таблиця 2.1 - Основні техніко-економічні показники діяльності підприємства за аналізований період (2014 - 2016 р.)

Показники	2014 р.	2015 р.	2016р.
1. Обсяги житла,введені в експлуатацію, тис.м.кв.	62,5	68,4	72,5
2. Первісна вартість ОЗ, тис. грн.	76486	87141	166230
3. Коефіцієнт надходження ОЗ, %	18,93	36,85	54,77
4. Коефіцієнт вибуття ОЗ, %	0,98	7,34	13,71
5. Фондоозброєність праці, тис. грн. / чол.	76,26	77,99	97,53
6. Рентабельність основних засобів, %	4,83	9,81	11,41
7. Середньооблікова чисельність працівників, чол.	912	1049	1299
8. Коефіцієнт обороту кадрів з прийому, %	45,83	59,87	52,73
9. Коефіцієнт обороту кадрів з вибуття, %	33,00	47,47	34,41
10. Доход від реалізації продукції (послуг), тис. грн.	319753	449212	512536
11. Валовий прибуток (збиток) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	62369	79549	79470
12. Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (послуг), тис. грн.	3356	8023	14461



2.2 Аналіз показників виробничої програми

Виробнича програма підприємства -- це план виробництва і реалізації продукції, тобто система адресованих завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі і асортименті відповідної якості у встановлені терміни згідно з договорами поставки.

Іншими словами, виробнича програма підприємства -- це оптимальний обсяг виробництва продукції, яка повинна бути обґрунтована наявними ресурсами (виробничими фондами, трудовими і фінансовими ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Формування виробничої програми здійснюється в процесі бізнес планування, де представлена інформація про оцінку ринків збуту, можливих конкурентів, стратегію маркетингу і характеристику пропонованої продукції.

В основу планування виробничої програми покладена система натуральних і вартісних показників.

Натуральними показниками є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Вартісними показниками виробничої програми є:

- обсяги товарної продукції;

- обсяги валової продукції;

- обсяги реалізованої продукції;

- обсяги чистої продукції;

- обсяги валового і внутрізаводського обороту;

- обсяг незавершеного виробництва.

В основу аналізу виробничої програми покладено:

- аналіз асортименту продукції(товарів, робіт, послуг);

- аналіз ритмічності роботи підприємства;

- аналіз впливу факторів на зміну обсягів виробництва продукції;

- прогнозний аналіз обсягів виробництва продукції.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку.

Таблиця 2.2 - Основні показники виробничої програми підприємства за аналізований період

Показники	2014р.	2015 р.	2016 р.
	Тис. грн	%	Тис. грн	%	Тис. грн	%
1.Запаси у тому числі:	15519	100	23910	100	52294	100
Сировина і матеріали	24	0,15	30	0,13	48	0,09
Паливо	895	5,77	670	2,8	559	1,07
Будівельні матеріали	13440	86,6	19126	79,99	46230	88,41
Матеріали, що передані підрядникам для виконання робіт	99	0,64	289	1,21	452	0,86
Запчастини	138	0,9	143	0,6	302	0,58
Обладнання для встановлення на об'єктах будівництва	675	4,35	3200	13,38	4337	8,29
МШП	248	1,59	452	1,89	366	0,7
2.Незавершене будівництво у тому числі:	297449	93,34	457049	94,37	1041196	94,81
Об'єкти будівництва	294835	99,12	452365	98,98	1032979	99,21
Напівфабрикати	2614	0,88	4684	1,02	8217	0,79
3. Товари (квартири на продаж)	5706	100	3333	100	4696	100
Всього	318674	100	484292	100	1098186	100



Проаналізувавши дану таблицю можна зробити такі висновки, що найбільшу питому вагу в виробничій програмі по категорії «Запаси» займають будівельні матеріали, та їх вага зростає з 86,6% у 2014р., до 88,41% у 2016р. У незавершеному будівництві найбільшу питому вагу займають об'єкти будівництва 99,12% у 2014р. та 99,21% у 2016р.

2.3 Аналіз показників технічного стану, руху та ефективності використання основних засобів

Основні засоби -- це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі засоби функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі засоби не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

Залежно від участі у процесі виробництва, тобто від ступеня їх впливу на предмет праці, основні засоби поділяються на активну і пасивну частини. До активної частини належать: робочі машини й механізми, транспортні засоби, силові машини і устаткування, технологічні лінії, виробничий інструмент, інвентар тощо, до пасивної -- будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо. Матеріальний склад основних засобів підприємства розглянемо через групування основних засобів:

1.Будівлі -- будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуговуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства тощо.

2.Споруди -- інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов'язаних з виробництвом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади тощо.

3.Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.

4. Машини та обладнання:

- силові машини і устаткування, призначені для виробітку та перетворення енергії -- генератори, двигуни тощо;

- робочі машини та устаткування, які використовуються безпосередньо для роботи з предметом праці -- верстати, преси, молоти тощо;

- вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, інші машини й обладнання.

5.Транспортні засоби -- для транспортування вантажів і людей у межах підприємства та поза ним.

6.Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів.

7.Виробничий та господарський інвентар -- для полегшення виробничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сипких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші офісні меблі, комп'ютери, копіювальна техніка тощо.

8. Інші основні засоби -- бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети прокату, природні ресурси. Аналіз видової структури основних засобів показує щорічне зростання вартості основних засобів, так в 2016 р. їх величина складає 166230 тис. грн., що на 89744 тис. грн. більше в порівнянні з 2014 р. Найбільшу частину основних засобів становлять будинки, споруди, передавальні пристрої станом на 2016 рік - 43,7% , але в порівнянні з 2014 роком його частка зменшилась з 72,59 % до 43,7 % ,тобто на 28,89 %. Склад та структура основних засобів наведена у табл. 2.3.



Таблиця 2.3 - Склад та структура основних засобів на кінець року

Показники	2014 р.	2015 р.	2016 р.
	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%
За натурально-речовими ознаками
1. Будинки, споруди, передавальні пристрої	55521	72,59	54758	62,84	72646	43,70
2. Машини та обладнання	6818	8,91	11172	12,82	25229	15,18
3. Транспортні засоби	7191	9,40	11263	12,93	45727	27,51
4.Інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4277	5,60	6758	7,75	12068	7,26
5.Інші основні засоби	2679	3,50	3190	3,66	10560	6,35
Разом	76486	100	87141	100	166230	100
Залежно від участі у процесі виробництва
1. Активна частина	66773	87,3	77033	88,4	148776	89,5
2. Пасивна частина	9713	12,7	10108	11,6	17454	10,5
Всього основних засобів	76486	100	87141	100	166230	100

Машини та обладнання зросли з 8,91 % у 2014 році до 15,18 % у 2016 році, їх частка збільшилась на 6,27 %. Вагому частку мають транспортні засоби , їх частка значно змінилась, у 2014 році вона дорівнювала 9,4 % а у 2016 році - 27,51 %, це різниця в 18,11 %. У цілому досліджуваний період за три роки (2014-2015) вартість основних фондів збільшувалась з 2014 по 2015 рік на 10 655 тис. грн, а з 2015 по 2016 рік на 79 089 тис. грн.

Оцінка руху основних засобів здійснюється на підставі коефіцієнтів вибуття, надходження, оновлення основних засобів. Погіршення цих показників свідчить про наявність серйозних проблем у фінансуванні потреб суб'єкта господарювання на технічне переозброєння і оновлення устаткування. Слід враховувати, що спрацьовані основні засоби не зумовлюють конкурентоспроможність продукції більшості підприємств.

Динаміка розрахунку основних засобів наведений у табл.2.4.

Таблиця 2.4 - Динаміка показників руху, технічного стану та ефективності використання основних засобів

Показники	2014 р.	2015 р.	2016 р.
Показники руху основних засобів
1. Коефіцієнт надходження ОЗ, %	21,89	16,19	54,77
2. Коефіцієнт вибуття ОЗ, %	4,59	4,51	13,71
Показники технічного стану основних засобів
1. Коефіцієнт зносу ОЗ, %	34,08	35,21	26,77
2. Коефіцієнт придатності ОЗ, %	65,92	64,79	73,23
Показники ефективності використання основних засобів
1. Фондовіддача основних засобів, грн./грн. ОЗ.	4,60	5,49	4,05
2.Фондомісткість основних засобів, грн. ОЗ./грн.	0,22	0,18	0,25
3. Фондоозброєність праці, тис. грн. / чол.	76,26	77,99	97,53
4. Рентабельність основних засобів, %	4,83	9,81	11,41

Для розрахунку коефіцієнтів знесемо данні звітностей у допоміжну таблицю.

Таблиця 2.5 - Динаміка руху основних засобів, тис. грн.

Показники	2014 р.	2015 р.	2016 р.
Вартість основних засобів на початок року	62616	76486	87141
Вартість основних засобів, що надійшли за рік	16745	14107	91038
Вартість основних засобів, що вибули за рік	2875	3452	11949
Вартість основних засобів на кінець року	76486	87141	166230
Середньорічна вартість основних засобів	69551	81814	126686

Показники руху основних засобів

1.Коефіцієнт надходження ОЗ:

Кн = ОФн / ОФ *100% ;

де ОФн - вартість основних фондів, що надійшли за звітний період;

ОФ - вартість основних фондів на кінець періоду.

2014 рік: Кн = (16745 / 76486) * 100% = 21,89 %

2015 рік: Кн = (14107 / 87141) * 100% = 16,19 %

2016 рік: Кн = (91038 / 166230) *100% = 54,77 %

2. Коефіцієнт вибуття ОЗ - показник який характеризує частку основних засобів наявних на початок року або вибутих за цей період.



Кв = ОЗв / ОЗп *100%;

де ОЗв -- вартість основних засобів, які вибули в поточному році ;

ОЗп -- повна вартіст...