Соціальний захист населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Ефективне функціонування і динамічний розвиток ринкової економіки на постіндустріальному етапі цивілізаційного поступу вирішальним чином залежить від умов та механізмів відтворення людського капіталу, де вирішальну роль відіграє система надійного соціального захисту населення. Вона включає, з одного боку, забезпечення зайнятості та гідних умов праці для працездатного населення, а з другого - гарантування достатнього захисту соціально вразливих верств населення державними, корпоративними, суспільними та міжнародними інститутами і установами. За своєю природою сучасна система соціального захисту населення є закономірним відображенням таких глобалізаційних тенденцій суспільного розвитку як соціалізація економіки, інтелектуалізація та саінтифікація суспільного виробництва, пріоритетність загальнолюдських цінностей, утвердження високих стандартів якості життя та перманентне підвищення рівня людського розвитку.

Основи теорії соціального захисту населення, його принципи, цільова мотивація та об`єктивна необхідність на ранніх етапах розвитку капіталістичної економіки були закладені у працях класиків економічної науки А.Сміта, В.Зомбарта, А. Вагнера, А. Маршалла, К. Маркса, Л. фон Штайна, Й. Шумпетера, Ф. Енгельса та інших. Концептуальні підходи і комплексний аналіз проблем соціалізації світової економіки та її механізмів, диверсифікації системи соціальних послуг та її інструментарію, реалізації політики зростання суспільного добробуту, у тому числі на основі соціального захисту населення знайшли найбільш повне відображення у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як Н.Абакумова, Т.Агапова, У.Беверідж, В.Бобков, Т.Ганслі, Дж. Гелбрейт, Е.Денісон, В. Джевонс, Л. Ерхард, Г.Еспінг-Андерсен, В.Кадомцева, Дж. Кейнс, А.Пігу, В.Роїк, У.Ростоу, П.Спікер, Р.Тітмусс, Е.Хансен, Е.Холостова, О.Амоша, С.Бандура, С.Батажок, В.Бевз, Н.Болотіна, Н.Борецька, З.Галушка, В.Геєць, І.Гнибіденко, О.Грішнова, Ю.Зайцев, І.Каленюк, А.Колот, М.Кравченко, В.Куценко, П.Леоненко, Е.Лібанова, О.Мельник, О.Новікова, А.Поручник, В.Савчук, А.Чухно, Л.Шевченко, А.Халецька, В.Якубенко та інших.

Мета і завдання наукового дослідження. Метою є дослідження теоретичного дискурсу системи соціального захисту населення, розкриття форм, рівнів та механізмів реалізації суспільно-відтворювальної функції соціального захисту у ринковій економіці, а також обґрунтування стратегічних напрямів реформування інститутів системи соціального захисту населення України у контексті нівелювання соціальних асиметрій та забезпечення сталого розвитку.

Виходячи з мети дослідження та відповідно до логіки дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:

- розкрити економічний зміст та еволюцію категорії «соціальний захист населення» у ринковій економіці;

- виявити об`єктивні передумови, рушійні сили, особливості формування та специфічні риси національних моделей соціального захисту;

- розкрити принципи і функції соціального захисту населення в транзитивній економіці;

- систематизувати об`єктно-суб`єктні параметри соціального захисту населення;

- дослідити інституційну структуру системи соціального захисту населення;

- обґрунтувати концептуальні засади комплексного реформування вітчизняної системи соціального захисту населення в умовах євроінтеграційного курсу національної економічної стратегії;

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні принципу єдності теорії і практики, прогнозуванні розвитку економічних процесів на основі використання методу наукової абстракції.



Розділ 1. Теоретичні основи становлення фінансового забезпечення в Україні

1.1 Теоретичні аспекти соціального забезпечення та її складових

соціальний захист економічний страхування

Стратегічною метою трансформаційних перетворень, що розпочалися в Україні на початку 1990-х років, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Органічною складовою останньої є система соціального захисту населення, адекватна характеру функціонування й розвитку ринкових відносин. Її формування в Україні на нових теоретичних засадах обумовлене якісною зміною соціально-економічного устрою - переходом від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це, в свою чергу; потребує переосмислення ряду концептуальних положень, які стосуються сутності.

Поняття соціальний захист населення, його сучасного змісту та структури, цілей і механізмів забезпечення на ринкових принципах захисту соціально вразливих верств населення. Існуючі розбіжності в тлумаченні категорії «соціальний захист населення», нечіткість у визначенні його мотивів, інструментів та суб`єктів здійснення цього захисту знижують ефективність державної соціальної політики, звужують об`єктну базу та розмивають рамки і межі надання адресної підтримки соціально незахищеним верствам населення.

Потреба в конкретизації і уточненні поняття «соціальний захист населення» продиктована і тією обставиною, що Україна активно включається в міжнародне співробітництво не тільки в економічній, але й в соціальній сфері. При цьому виявляється, що в Україні в дане поняття вкладається дещо інший зміст, а ніж в розвинутих країнах світу.

За таких умов на зміну доктрині соціального захисту населення, основу якої складало дотримання принципів самодопомоги, сімейного забезпечення та доброчинності, прийшла нова, яка декларувала відповідальність усього суспільства і держави за добробут членів соціуму. Її втілення в життя найбільш активно здійснювалось в Німеччині, коли було прийнято ряд законів, якими впроваджувалися страхові засади компенсації втрат від економічних та соціальних ризиків. В 1911 році тут було інституціоналізовано страховий кодекс, впроваджено пенсійне забезпечення вдів.

Для другої половини ХІХ та початку ХХ ст. однією з найгостріших політичних і економічних проблем було «робітниче питання», породжене індустріальною технологічною революцією. Головною соціальною проблемою стало масове вивільнення найманих робітників, безробіття, міграція, що значно ускладнило умови надання соціальної допомоги нужденним.

Масштабна економічна криза 1929-1933 рр. в країнах Заходу супроводжувалася небувалим зростанням соціальної напруженості внаслідок структурного безробіття та різкого зменшення джерел фінансування соціальної сфери, що актуалізувало проблему соціального захисту населення

через пошук нових її механізмів та інструментів. Кризова ситуація спонукала законодавство закріпити на державному рівні гарантування соціальних прав працівників й членів їх сімей, держава перебирає на себе функцію управління охороною здоров`я та освіти, в національне законодавство імплементуються інститути соціального страхування та соціального забезпечення (див. табл. 1.1.1)

Таблиця 1.1.1 Запровадження державних інститутів соціального страхування та соціального забезпечення в економічно розвинених країнах світу

Види соціального страхування і забезпечення	Німеччина	Великобританія	Швеція	Франція	Італія	Канада
	РОКИ
Страхування від нещасних випадків на виробництві	1884	1906	1901	1946	1898	1930
Соціальне страхування у зв`язку з хворобою	1883	1911	1910	1930	1943	1971
Пенсійне страхування і забезпечення	1889	1908	1913	1910	1919	1927
Страхування на випадок безробіття	1927	1911	1934	1967	1919	1940
Допомога сім`ям	1954	1945	1947	1932	1936	1944
Медичне страхування чи надання безоплатної медичної допомоги	1880	1948	1962	1945	1945	1972

Узагальнюючи викладене, необхідно підкреслити, що еволюція соціального захисту населення здійснювалась від його найпростіших форм, які базувалися на індивідуальній та колективній доброчинності і охоплювали певні категорії населення конкретних громад до формування системи, головним компонентом якої є національні інституційно-нормативні акти країн. У відповідності з ними здійснювалася акумуляція коштів у фонди соціального страхування, визначався порядок їх використання, створювалися органи управління системою соціального захисту населення, розроблялися та реалізовувалися його окремі програми. Водночас сформувалася юридично- правова основа соціального регулювання економічних відносин та виконання державою соціальної функції, мета якої сприяння відтворенню особистого фактора виробництва.

В наукових працях представників історичної школи економічної теорії були закладені основи цілісної концепції соціальної держави. Якщо А. Сміт, обґрунтовував невтручання держави в економіку егоїзмом індивіда і свободою договорів, то необхідність її участі у вирішенні економічних проблем найманих працівників обґрунтовувалась представниками цієї школи тим, що суспільство, комуна, асоціація, нація з її традиціями, звичаями, релігією, нормами відносин мають соціальний характер і можуть вирішуватися тільки державою або муніципалітетами. З цього приводу А. Вагнер зазначає, що позитивний вплив держави на розподіл народного доходу необхідно вважати основним принципам соціальної політики [6, с.217]. Окрім цього він трактував проблеми оподаткування як складову політичної економії, і обґрунтував ідею перетворення державних фінансів в ефективний інструмент забезпечення соціальної справедливості.

Л.Брентано поділяв ідеї соціального партнерства, вважав соціальні реформи дієвим засобом попередження революційних виступів найманих працівників, надавав великого значення ролі профспілок в поліпшенні становища робітничого класу, захисті його економічних і соціальних інтересів.

1.2 Характеристика головної ланки системи соціального забезпечення

Реформування системи соціального захисту населення в нашій країні потребує теоретичної розробки його цілісної концепції. До складу останньої, окрім іншого, входить визначення об`єктно-суб`єктних параметрів цього суспільного інституту. Невизначеність меж цих складових, розмитість їх змістовних характеристик є свідченням недостатньої теоретичної розробленості системи соціального захисту населення, що звужує можливості практичних перетворень у цій сфері соціально-економічних відносин. В цьому сенсі одним із актуальних завдань економічної науки є окреслення складу об`єктів та суб`єктів соціального захисту, визначення меж та форм їх взаємодії.

Окремі автори серед компонентів державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту не визначають тих, на кого спрямовані соціально-захисні дії і тим самим змістовно збіднюють діяльність суспільних інститутів щодо цього захисту (23, с.259; 72, с.39).

Динамізм, постійна змінюваність форм і тенденцій розвитку ринкової економічної системи супроводжується і зміною кількісних параметрів об`єктів соціального захисту населення. Реальні потреби в соціальному захисті зростають на стадії рецесії та зменшуються в умовах економічного піднесення. Працевлаштування, започаткування підприємницької діяльності не тільки зменшує чисельність тих, хто потребує такого захисту, а й посилює можливості для самореалізації особи та її економічної самодостатності, що є свідченням динамічної статусної нестійкості об`єктів соціального захисту населення. Щодо першого, то соціально-захисний аспект працевлаштування проявляється у формуванні певного рівня задоволення потреб працівника, відтворення його здатності до праці через механізм оплати праці та соціального захисту на селення (73,с.9).

У зв`язку з цим доречно підкреслити, що нині особливої ваги набуває проблема утвердження такого типу соціально-економічного розвитку, вихідною і кінцевою метою якого стала людина з усіма її потребами.

Узагальнення теоретичних напрацювань та практики соціального захисту населення створює можливості для виділення різноманітних об`єктів, структури соціального захисту населення (рис.1.2.1).

У зв`язку з цим система соціального захисту не може бути однорівневою. В сучасних умовах вона диференційована і включає перший рівень, котрий забезпечує базовий набір соціальних прав, послуг, можливостей, якими повинна користуватися кожна людина; включає доступ до основних медичних послуг та забезпечення мінімального доходу, повинна охоплювати все населення та домогосподарства, незалежно від рівня доходів та інших ознак; другий - обов`язкове соціальне страхування, яке засноване на внесках і забезпечує гарантований дохід; надає рівень захисту, вищий від мінімального, але не охоплює осіб та домогосподарства з найнижчими доходами через обмеженість їх можливостей сплачувати внески; третій - добровільне страхування: тільки за його наявності можна досягти високого рівня захисту, але скористатися ним можуть особи та домогосподарства за достатнім рівнем доходу [75,с.17].



Рис.1.2.1. Структура об'єктів соціального захисту населення

Соціальний захист працездатного, економічно-активного і економічно неактивного населення (зайнятого і безробітного) постає як захист людини - працівника і людини-власника. Щодо першого, то реформування системи соціального захисту населення України має бути зосереджене на досягненні балансу прав, обов`язків та інтересів працівників, роботодавців і держави на засадах соціальної відповідальності для якомога повної реалізації робітникам своєї здатності до високоефективної праці.

Між тим інститут влади як соціальний інститут впливає на всі сфери суспільного життя, у тому числі й на підсистеми економічних, соціальних, політичних, правових відносин, здійснюваних державою. Саме вона має виконувати функцію гаранта непорушності соціальних прав і свобод громадян, тобто тих прав і свобод, які спрямовані на дотримання норм соціальної справедливості. Держава превентивно повинна запобігати настанню руйнівних для суспільства наслідків провалів ринку, економічних і соціальних ризиків, а в разі їх виникнення - брати активну участь у їх подоланні. Для цього вона має відповідні повноваження, ресурси та важелі (рис.1.2.2.).



Рис.1.2.2. Концептуальна схема впливу держави на суб'єкти соціального захисту населення

Суб`єкти соціального захисту населення мають складну структуру, здійснюють свою діяльність у різноманітних формах як у межах певних інституційних структур, так і на громадських засадах. Частина з них прямо або опосередковано бере участь у створенні економічних і духовних благ, наданні послуг у процесі трудової або підприємницької діяльності, є носіями значної кількості різноманітних інтересів, цінностей, потреб, що постійно зростають і на яких базується свідома суспільна діяльність, розвивається суспільство в цілому. Ці суб`єкти мають різний соціальний статус, здійснюють виробничу або обслуговуючу діяльність у галузях національного виробництва, мають різні економічні та фінансові можливості, масштаби, методи та засоби впливу на стан соціальної захищеності людей, соціально-економічний розвиток суспільства, забезпечення соціальної безпеки останнього і окремої особи.

В історичній ретроспективі активна роль в соціальному захисті населення належала і належить профспілкам, що належить до недержавних інституцій. Дієва та авторитетна роль цього суб`єкта соціального захисту населення характерна для більшості країн світової спільноти. Ця добровільна неприбуткова громадська організація об`єднує громадян пов`язаних спільними інтересами та видом професійної діяльності, захищає економічні й соціальні права працівників у сфері соціально-трудових відносин на засадах взаємодопомоги (рис.1.2.3.).

Рис.1.2.3. Соціально-захисна діяльність профспілок

Інтереси об`єктів соціального захисту в ринковій економіці перебувають під впливом економічних, політичних та соціальних інститутів ринкової економіки. Причому ринкова модель економіки може як пропонувати окремим індивідам, домогосподарствам, соціальним групам чи територіальним громадам певну підтримку з боку держави та громадських організацій, так і спонукати їх до приведення в дію внутрішніх ресурсів щодо посилення їхньої мотивації до раціоналізації власної життєдіяльності.

Отже, діяльність суб`єктів соціального захисту населення спрямовується на позитивне сприйняття реальної дійсності шляхом попередження та подолання руйнівних наслідків провалів ринку, соціальних і економічних ризиків, характерних для них соціально-економічних відносин та систем організації суспільства в цілому, форм суспільного буття, сфери «перетину» певних економічних та соціальних інтересів. З останнього випливає, що об`єкт соціального захисту населення є підпорядкованою функціональною ланкою діалектичної єдності дихотомії Їсуб`єкт - об`єкт соціального захисту населення?. Однак це не означає, що об`єкту належить пасивна роль у цій взаємодії, що він не впливає на дійсність. Так, якщо певна чисельність безробітних буде працевлаштована, то це позитивно позначиться на рівні їхнього життя та зайнятості населення в суспільстві, на надходженні податків до державного бюджету та фондів соціального страхування. Це доводить рухомість відносин Ї об`єкт - суб`єкт соціального захисту населення?, а також, сприяє його якісному вдосконаленню, забезпечує перехід до аналізу взаємозв`язків між ними на якісно новий рівень і в кінцевому підсумку підвищує конструктивність дослідження даної проблеми.

1.3 Державні фонди соціального страхування, основи їх функціонування та напрямки фінансування

Трактування соціального захисту населення як системного утворення дає змогу при його дослідженні охопити широке коло реальних об`єктів і суб`єктів, процесів та тенденцій, в тому числі абстрактних конструкцій. Воно віддзеркалює дві важливі властивості такого утворення: по-перше цілісність у вигляді сукупності взаємопов`язаних елементів, по-друге, подільність, коли кожен елемент системи також є відповідною системою, але нижчого порядку.

Властивості елементу і властивості системи взаємозумовлені, тобто властивості останньої не можуть бути зрозумілі без урахування властивостей елементів, і навпаки. Елемент є таким лише стосовно даної системи, являючи собою мінімальний, тобто далі неподільний, компонент системи або ж максимальний ступінь її розчленування в межах тих завдань, які ставить перед собою дослідник. При дослідженні соціального захисту населення елемент описується не як такий, а з урахуванням його "місця" і ролі в системі.

На нашу думку, система соціального захисту населення складається з сукупності інститутів, які включають функціональні підсистеми у вигляді інститутів економічної, соціальної, політичної, організаційної та правової підсистеми (рис.1.3.1.).

Інститути економічної підсистеми є основою соціального захисту, оскільки тільки за наявності кінцевих результатів їх функціонування у вигляді валового внутрішнього продукту будуть розроблені матеріальні блага та послуги, які потім підлягають розподілу, обміну і споживанню. Останнє є тією сферою, де має місце задоволення потреб окремої особи, класів, соціальних груп і прошарків населення та суспільства в цілому. Інститути економічної підсистеми у будь-якому суспільстві, з одного боку, функціонують з метою задоволення наявних в даний час потреб, а з другого - спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, його якісне вдосконалення. Розширене відтворення в економічній підсистемі на інтенсивній основі дає змогу посилювати її соціальну спрямованість шляхом пріоритетного використання кінцевих результатів цього процесу на цілі соціального захисту членів суспільства. Крім цього, розширене відтворення економічної підсистеми включає відтворення робочої сили та відносин зайнятості населення, що в цілому відіграє вирішальну роль у створенні матеріальних передумов та фінансових ресурсів для здійснення цього захисту.

Інститути економічної підсистеми соціального захисту населення крім виробництва регулюють також відносини з розподілу та перерозподілу доходів шляхом стягнення податків та інших платежів.

Система соціального захисту населення у всіх його проявах являє собою конкретно-історичний спосіб, форму буття сутності. Шлях буття останньої постає у вигляді ланцюжка: сутність - конкретно-історичні умови її прояву - система. Це означає, що система соціального захисту населення формується не тільки під визначальним впливом сутності, але й змістовних форм прояву та реалізації. Хоча сутність в умовах, які постійно змінюються залишається, зберігаючи своє «ядро» з метою виконання своєї основної функції.

Рисунок 1.3.1

З позицій теорії інституціоналізму без врахування інститутів і організацій, її основних положень неможливе різноаспектне забезпечення якісних параметрів відповідної захищеності різних суб`єктів економічної системи держави. В цьому інституціоналісти вбачають найбільш характерні риси суспільства. Останнє у відповідності до одного з його визначень являє собою «велику сукупність людей, що здійснюють разом соціальне життя в межах комплексного зразка соціальної організації» [84, с. 94].



Рис.1.3.2. Суб`єктна структура системи соціального захисту населення

Із врахуванням наведених методологічних підходів в інституційному систему соціального захисту населення України можна подати у вигляді таких організаційно-правових форм (рис.1.3.3.).

Елементи, що утворюють інституційну структуру соціального захисту населення, як правомірно відмічають окремі автори, взаємно сприяють отриманню певного позитивного результату шляхом взаємодії, тавзаємосприяння компонентів для отримання фіксованого корисного результату [85, с.33]. Так, надання соціального захисту часто у вигляді матеріально-фінансового забезпечення особи в разі хвороби, часткової або тимчасової втрати працездатності матиме позитивний наслідок у вигляді збереження певного рівня життя.



Рис.1.3.3.Організаційно-правові форми соціального захисту населення

Організаційно-правові форми соціального захисту населення входять до його складу і мають власну ієрархічну будову. Тому доречним при їх дослідженні є врахування того факту, що сам інститут може являти собою складну ієрархічну структуру, котра складається з різноманітних елементів, і як вже відмічали аналітики, втілюються у великій кількості організацій [86, с.327]. В нинішніх умовах це проявляється в наявності відповідним чином інституціоналізованих формувань, зайнятих практичним втіленням в життя функцій системи соціального захисту населення.

З відміченого випливає, що серед інституційних механізмів соціального захисту населення прожитковий мінімум несе суттєву функціональну навантаженість, що в частині формування доходів населення (рис.1.3.4.). Внаслідок цього йому належить провідна роль у здійсненні державного регулювання соціально-економічних процесів, впливі на стан соціальної захищеності населення та визначенні макроекономічних пропорцій суспільного відтворення.



Рис.1.3.4.Основні складові інституційного механізму соціального захисту населення у сфері формування доходів та споживання

Таким чином, соціальний захист населення постає інститут, до складу якого входить ряд відособлених структур. Водночас він є різнорівневою та невід`ємною складовою частиною економічної системи суспільства.



Розділ 2. Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні

2.1 Характеристика основного фунціоналу управління праці та соціального за хисту у Черкаській області

Сучасній ринковій економіці, яка повинна служити суспільству, об`єктивно потрібна результативна система соціального захисту як окремої людини, так і всього соціуму, що дозволяє раціонально використовувати трудовий та інноваційний потенціал кожної особистості, незалежно від її соціально-економічного статусу. Тільки в такому разі забезпечуватиметься високоефективне використання людини як працівника і як активного громадянина суспільства, а вона відчуватиме впевненість у завтрашньому дні.

Тобто соціально-економічним імперативом сучасної ринкової економіки, яка ґрунтується на використанні висококваліфікованих працівників, є створення ефективної системи соціального захисту населення, без якої не можна створити таку економіку.

Під результативністю соціального захисту розуміється здатність його системи забезпечувати кожному його члену суспільства гарантії рівня життя, необхідного для розвитку й використання його здатності до праці, підприємництва та інших видів суспільно корисної діяльності. У більш широкому плані про результативність системи соціального захисту населення можна судити з ознак послаблення соціальної напруженості в суспільстві, з одного боку, та відсутності глибоких розривів у рівнях доходів найбагатшої і найбіднішої верств населення, з другого. У кінцевому підсумку соціальна захищеність населення постає як результат дії законодавчо визначених і дотримуваних економічних і соціальних прав та свобод громадян, соціальних гарантій, які забезпечують йому суспільно-необхідний рівень соціальної безпеки та життєдіяльності.

Основну частину у вартісній величині фактичного прожиткового мінімуму для всіх соціальних і демографічних груп населення протягом 2001-2010 років складали продукти харчування (55-67%). Зокрема, для працездатних осіб питома вага набору продуктів складала 51-56%, непродовольчих товарів - 17-25%, набору послуг - 20-24,5%. При цьому, порушуючи законодавство, прожитковий мінімум не збільшується на суму податку з фізичних осіб [99, с.5]. Хоча, на думку міжнародних та вітчизняних експертів, при оптимальній структурі прожиткового мінімуму витрати на продукти харчування не повинні перевищувати 30%, витрати на непродовольчі товари - 40-50%, а витрати на послуги - 20-30% [159, с.180].

Прожитковий мінімум, орієнтований на мінімально допустимі обсяги споживання товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових фізіологічних потреб людини, не забезпечує нормальне відтворення робочої сили. Це дає підстави твердити, що його нинішні кількісні параметри не сприяють примноженню людського капіталу та упередженню деградації суспільства. Їх слід розглядати як тимчасовий орієнтир в системі соціального захисту населення, обмежений термінами кризового стану економіки, військовими діями в Донецькій та Луганській областях.

Оскільки прожитковий мінімум разом із мінімальною заробітною платою складають становий хребет формування доходів населення, то їх нинішній рівень спричиняє обмеження у споживанні. Значній частині наших співгромадян доводиться постійно вибирати, які з найнеобхідніших товарів можна придбати, а від яких відмовитись, витративши при цьому мінімум грошових коштів. Внаслідок падіння сукупного попиту порушується ряд фундаментальних макроекономічних пропорцій, що проявляється у зменшення обсягів реалізації на внутрішньому ринку тощо. Нинішній рівень оплати праці в Україні обмежує інвестиційні можливості домогосподарств, гальмує запровадження медичного страхування та системи недержавного пенсійного забезпечення з метою диверсифікації пенсійних виплат.

Здійснений аналіз свідчить, що серед проблем соціального захисту населення в нашій державі найбільш актуальними є недотримання соціальних прав та гарантій наших співгромадян, низький рівень стандартів, норм і нормативів. Оскільки стратегічною метою зовнішньої політики України є євроінтеграційний курс та включення в європейський соціальний простір, то найважливішим завданням для нашої країни є наближення до рівня європейських соціальних стандартів, що передбачає ряд механізмів та етапів. Принципово важливим для майбутнього країни є не тільки створення передумов для «європеїзації» соціальних стандартів, а й використання притаманним цим країнам підходів до визначення їх кількісних параметрів.

У країнах ЄС при встановленні мінімальної заробітної плати орієнтуються на рівень та динаміку середньої заробітної плати в її середньому рівні, чим забезпечується суттєвий вплив на розподіл доходів серед працюючих. Співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати складає не більше ніж 1:3. В середньому в країнах ЄС мінімальна заробітна плата складає 60% від середньої [135].

В Україні розмір мінімальної заробітної плати відповідно до чинного законодавства визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну людину. Слід підкреслити, що до досить поширених явищ в Україні належать зловживання у сфері оплати праці, її виплата у розмірах нижчих від законодавчого встановленого мінімуму, хоча у відповідності з чинним законодавством України вона віднесена до державних соціальних гарантій і є обов`язковою для підприємств усіх форм власності та господарювання [160, с.18].

При регулюванні соціально-економічних процесів у відповідності до європейських стандартів виходять з необхідності дотримання певних макроекономічних пропорцій між прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою. За таких умов рівень мінімальної заробітної плати слугує нижньою межею гарантій щодо задоволення основних потреб людини - працівника та членів його сім`ї, підтримки та нагромадження національного людського капіталу, створення необхідних умов для нормального функціонування й розвитку сімейно-шлюбних відносин. В цьому контексті слід розглянути динаміку співвідношення прожиткового мінімуму для працездатних та мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком з прожитковим мінімумом для непрацездатних в Україні (табл.2.1.1.)

З наведених даних в таблиці видно, що протягом десяти років мінімальна заробітна плата була меншою прожиткового мінімуму для працездатних, а мінімальна пенсія - протягом чотирьох років. Якщо взяти до уваги, що для зрівняння розміру мінімальної заробітної плати з прожитковим мінімумом знадобилося 13 років, то для того щоб мінімальна заробітна плата складала 2,0-2,5 прожиткових мінімуми при збереженні умов соціально- економічного розвитку 2001-2013 рр. буде потрібно 26-32 роки.

У більшості країн світу мінімальна заробітна плата встановлюється законодавчим шляхом, а також на основі угод між роботодавцями і профспілками у формі погодинних тарифних ставок для працівників з урахуванням зазначених вище характеристик. Цей мінімум дійсний тільки для даної галузі і поширюється, як правило, на працівників, охоплених колективними угодами.



Таблиця 2.1.1. Динаміка основних соціальних стандартів в Україні за 2001-2014 рр.

Таблиця 2.1.2 Розміри мінімальної заробітної плати в деяких країнах світу на 1 січня 2013 р.



Викладене свідчить, що періодично здійснюване підвищення номінальної величини прожиткового мінімуму, інших соціальних стандартів не компенсує їх втрат у сфері споживання, викликаних хронічним зростанням вартості життя. Нинішній прожитковий мінімум ледве дозволяє забезпечувати первинні, або фізіологічні, потреби людини (головним чином здорової, оскільки цей мінімум не враховує вартості ліків і лікування), оплату комунальних послуг і не знімає актуальності проблеми доступності для малозабезпечених домогосподарств мінімального набору продуктів харчування, а також непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб кожного члена домогосподарства. Законодавчо встановлена норма прожиткового мінімуму до мінімально допустимих обсягів споживання товарів і послуг за відсутності його кореляції з мінімальним розміром заробітної плати, пенсій та індексом інфляції деформує закони відносин розподілу. Як результат - стрімке зростання вартості життя, збільшення частки бідного населення, звуження його купівельної спроможності та сукупного платоспроможного попиту, а відтак порушення основних макроекономічних пропорцій, обмеження інвестиційного ресурсу домогосподарств.

Аналіз критеріїв та показників результативності інституційних механізмів соціального захисту населення підтвердив, що існуюча в нашій державі система соціальних гарантій та стандартів характеризується низькою якістю і незважаючи на те, що вони встановлені національними нормативно- правовими актами, ряд з них не виконується та не реалізується на практиці.

Політика нашої держави та бізнес-структур в цій сфері спрямована на стримування їх зростання і в такому разі є соціально безвідповідальною та соціально-несправедливою. Порівняння останніх з кількісними параметрами ряду європейських соціальних стандартів свідчить про відставання ряду з них від, стандартів рівня життя населення Європейського Союзу. Внаслідок цього система соціального захисту населення не в змозі сприяти розвитку української економіки, забезпечити гарантії стабільності людського життя, поліпшення його добробуту, зміцнення соціального потенціалу суспільства, формування та підтримання мотиваційного механізму ефективної праці.

В цьому контексті, на нашу думку, специфіка трансформаційного суспільства полягає не у висуванні фізичного виживання на перший план, а в принципово новій системі відносин між суспільством і його членами, основою якої є система соціальних прав, гарантій, стандартів та нормативів, котра, з одного боку, забезпечує підтримку людини в складних життєвих ситуаціях, а з іншого - створює умови для її самореалізації в одній із сфер життєдіяльності. При цьому систему соціальних прав, гарантій, стандартів і нормативів неправомірно зводити тільки до гарантій споживання. Історично гарантія певного мінімуму споживання належить до фундаментальних функцій будь-якої держави. При порушенні інституційних механізмів їх реалізації змінюється суспільна мораль, суспільство перестає вважати аутсайдерів повноправними співгромадянами, змушене формувати інститути громадської опіки для значної частини своїх громадян. Конкретний зміст системи соціальних прав, гарантій, рівень реалізації кожної з них повинні відображати не тільки рівень факторів виробництва сформовані в суспільстві уявлення про справедливість. При її ігноруванні не залишається нічого, що могло б надати цінності життю людей.

Посилення результативності інституційних механізмів соціального захисту населення України вбачається у здійсненні наступних конкретних заходів по коригуванню мінімальної заробітної плати в Україні (щоквартальне збільшення номінальної величини мінімальної заробітної плати в умовах економічного зростання з врахуванням рівня інфляції, зменшення її оподаткування, приведення до 2020 р. мінімальної заробітної плати до рівня 60% від рівня середньої згідно стандартів гідної праці МОП, збільшення питомої ваги оплати праці у ВВП до рівня 50%. В умовах ринкових відносин держави не може примушувати роботодавців підвищувати оплату праці найманих працівників тим більше в умовах глибокої економічної кризи. Ресурсом, який стимулює роботодавців виплачувати більш високу заробітну плату безпечно є економічне зростання та конкуренція за робочу силу. Таким чином, аналіз критеріїв та показників результативності соціального захисту населення в нашій країні свідчить про досить суперечливі процеси в цій сфері. При зростанні номінальних величин основних соціальних стандартів має місце їх нездатність забезпечити суспільно-прийнятий рівень задоволення базових потреб населення що свідчить про їх низьку результативність та невідповідність функціональному призначенню. Поліпшення результативності інституційних механізмів соціального захисту населення потребує реформування соціальних стандартів, визначення стратегії їх наближення до рівня країн членів Європейського Союзу.

2.2 Аналітичне дослідження видатків на соціальне забезпечення та їх значення для державного бюджету

В більшості постіндустріальних країн система соціального захисту населення орієнтується на вагому підтримку зайнятості, при значних витратах на захист своїх громадян в людський капітал та соціальну інфраструктуру, що зумовлює низький рівень бідності та відносно невисоку соціальну диференціацію у суспільстві. Так, в 2016 р. серед країн-членів ЄС затрати на соціальний захист населення по відношенню до ВВП в 2016 році складали 34,4% в Данії, 34,2% у Франції, 33,3% в Нідерландах, а в Ірландії, Греції, Фінляндії, Бельгії, Швеції, Італії та Австрії в межах 30% [100]. Значні витрати на соціальний захист населення в європейських країнах перетворили останній у вагомий чинник їх соціально-економічного поступу, забезпечення стабільності у суспільстві.

Нині діючі моделі соціального захисту населення в Західній Європі, США, Японії та інших країнах, на відміну від постсоціалістичних країн - яскравий приклад еволюційного, не порушеного розвитку, а їх формування та регулювання віддзеркалює еволюцію економічної думки стосовно-розвитку цієї сфери соціально-економічних відносин.

На відміну від останнього в Україні еволюційний процес становлення і розвитку цілого ряду загально-цивілізаційних інститутів соціального захисту населення на ринкових засадах на початку ХХ століття був перерваний [101,с.79]. Створена в умовах радянського ладу модель цього захисту ґрунтувалася на індустріальній моделі соціально-економічного розвитку. Її основні параметри не змінювались, на засадах одержавлення соціально- економічних відносин, без врахування загальносвітових тенденцій соціально- економічного розвитку, що в кінцевому підсумку привело до системної кризи адміністративно-командної економіки.

Здійснені в процесі ринкових перетворень зміни дозволили сформувати основні складові системи соціального захисту населення в нашій країні, притаманні ринковій економіці. Однак вони не привели до формування такої моделі соціального захисту населення, яка б відповідала параметрам європейських країн. Коригування її окремих елементів, як свідчить і вітчизняний і зарубіжний досвід не дає потрібних результатів, що підтверджує необхідність системного реформування всіх складових соціального захисту населення в нашій державі [102, с.182]. З огляду на це приведення української моделі соціального захисту населення у відповідність до потреб нинішнього етапу соціально-економічних перетворень свідчить про необхідність відмови від часткових змін і переходу до радикального реформування всієї системи.

Реформування соціального захисту населення в Україні на засадах сталого розвитку не дозволяє позбавляти уваги теоретичні напрацювання, вирішення поточних і стратегічних проблем регулювання цього суспільного інституту, практику використання окремих підходів, методів і механізмів, задіяних в процесі їх вирішення в економічно розвинених країнах світу.

Дослідження нинішнього стану функціонування соціального захисту населення в постіндустріальних державах свідчить про наявність цілого ряду проблем та спричинених їх наявністю нових підходів до регулювання його моделей. Вони стосуються, перш за все, сфери зайнятості та стану ринку праці.

У відомих публікаціях «Криза держави добробуту (The Welfare State in Crises)» результатів досліджень, здійснених протягом 1981-2000 рр. група експертів ОЕСD дійшла висновку про наявність негативного співвідношення між економічним розвитком та соціальною нерівністю. З 1983 р. почалося видання «Оглядів зайнятості» (OCDE Employment Outbook), в яких оцінюється стан ринків праці в країнах Європейської співдружності, можливості їх розвитку. Значне збільшення безробіття на початку минулого століття спонукало до більш ґрунтовних досліджень проблем зайнятості та ринку праці в Західній Європі, які були оприлюднені в 1994 році в доповіді «Дослідження праці: факти, аналіз, стратегії» (OECD Jobs Stиdy: Facts, Analysis, Strategies), в якій були сформульовані рекомендації спрямовані на поліпшення стану зайнятості та ситуації на ринку праці.

Посилення наддержавного регулювання соціального захисту населення в межах Європейської спільноти знайшло своє віддзеркалення у розробленій в 1992 році «Стратегії конвергенції», в якій визначальні засади і принципи розробки та реалізації соціальної політики на національному рівні визначалися спільними цілями, організацією і фінансуванням країн членів ЄС. Конкретизація цієї стратегії була здійснена в декількох програмних документах Європейського Союзу. Серед них оприлюднене в 1995 році «Майбутнє соціального захисту: контури європейської системи» (The Future of Social Protection: a Framework of Europen Debate), в 1997 році - «Спільна стратегія модернізації соціального за сту в Європейських країнах» (Modernizing and Improving Social Protection in the Europeon Union), в 1999 році - «Спільна стратегія модернізації соціального захисту» ( A Concerted Strategy for Modernizing Social Protection).

Результатом нових підходів до визнання ролі соціального захисту населення у розвитку економічних систем стало його визначення як продуктивного фактора, здатного підвищувати ефективність цієї системи.

Під впливом глобалізації зростають масштаби невизначеності та ризиків у сфері соціально-економічного розвитку, що негативно позначається на темпах економічного зростання, яке в багатьох випадках відбувається повільніше за свою історичну норму. Глобальне економічне зростання в середньому становило 1,1% в 1990-ті роки і 1,4, в 1980-ті рр. порівняно з 3,5 в 1960-ті роки і 2,4% в 1970-ті рр. коли домінувала політика державного втручання в економіку [268]. Причому падіння темпів економічного зростання відбувається не тільки в більшій частині Європи, в Японії та США, а й Індії та Китаї, на які у сукупності припадає понад третина світового населення.

Дія закону зростання потреб та економічне зростання на попередніх етапах соціально-економічного розвитку сформували в цих країнах потреби такого обсягу і якості, задоволення яких в умовах рецесії перевищує економічні можливості цих країн. Окрім цього, об`єктивною реальністю в багатьох країнах стало старіння населення та високий рівень безробіття, особливо серед молоді й тих, хто наближається до кінця своєї трудової діяльності. Оскільки значна частина ВВП в цих країнах спрямовується на соціальний захист населення (насамперед, пенсійне забезпечення, охорону здоров`я тощо), то його працездатна частина, частка якої до того ж знижується, працює на утримання непрацездатного населення, чисельність якого дедалі збільшується. Надмірні бюджетні соціальні витрати, все частіше покривалися за рахунок не внутрішніх, а міжнародних джерел фінансування, що привело до значних за обсягом боргів у країнах Євросоюзу.

Згідно Маастрітської угоди дефіцит держаного бюджету в країн ах Європейської спільноти повинен не перевищувати 3% ВВП, а національний борг не перевищувати 60% ВВП. Всупереч цьому в ряді країн Європейського Союзу намагання утримати дефіцит бюджету нижчим 3% позначки не досягнуто. В 2009 році дефіцит держбюджету в Греції складав 12,7%, в Ірландії - 12,5%, в Іспанії - 11,2%, у Великобританії - 12,9%. Не досягнуто узгоджених критеріїв і щодо зростання боргів країн Західної Європи. В 2011 році борг Греції досяг 157,7% ВВП, Італії 120,3%, Ірландії - 112%, Португалії - 101,7%, Франції - 84,7%, Німеччини - 80%, Австрії - 73,8%, Іспанії - 68,1% ВВП. Ще більш значним є державний борг Японії, який складає 180% ВВП. В США державний борг в грудні 2011 року складав 15,2 трл. доларів або 100,01% ВВП [104].

Викладене свідчить про значну кількість проблем у сфері соціального захисту населення, контраверсійні оцінки впливу глобалізацій на подальше

функціонування соціального захисту населення та майбутнє соціальної держави. Динамізм процесів глобалізації, їх масштабність, низка суперечностей, притаманних соціальній державі, інституту соціального захисту населення спричинили критичне переосмислення її теоретичних засад, практики нинішньої діяльності і пошук альтернативних стратегій соціально-економічного розвитку. Однією з них є зміна акцентів в соціальній політиці економічно розвинених держав світу.

Отже, нинішній етап ідей соціальної держави в нашій країні втілюється в життя в умовах ряду викликів, породжених глобалізацією, не дав суттєвих позитивних результатів у сфері соціального захисту населення, не перетворив останній в дієвий чинник економічного зростання. «Курс на перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні - зазначає В.М. Геєць, - який був узятий з початку 90-х років і набув особливої інтенсивності з кінця 1994 р., не дав істотних позитивних змін у контексті забезпечення економічного зростання [108, с.4].

Для подолання цієї негативної тенденції необхідне радикальне реформування нині діючої в Україні моделі соціального захисту населення, основні складові якого представлені на рис. 2.2.1.

В процесі радикального реформування української моделі соціального захисту населення доцільно імпламентувати в соціально - економічні відносини ті підходи та механізми, які дають високу результативність і апробовані в постіндустріальних країнах світу.

Перш за все, це стосується людиноцентричного підходу до конструювання систем соціального захисту з врахуванням соціально - індивідуального стану особи, коли беруться до уваги її економічні й соціальні інтереси, конкретна життєва ситуація, в якій вона перебуває [109,с. 8]. З огляду на останнє невід`ємною складовою функціонування соціального захисту населення в українському постсоціалістичному суспільстві є аналіз соціального, економічного та інформаційного простору людини, постійний моніторинг змін в них. З врахуванням останнього велику цінність для України становить досвід постіндустріальних держав щодо пріоритетів соціальної політики в конкретних історичних умовах, форм, методів і механізмів соціального захисту населення, реалізації соціальних програм, соціального моніторингу, упереджувальної спрямованості заходів боротьби з бідністю та ефективність цих моделей.

Доречно зауважити, що ці моделі формувалися під впливом індивідуалістичних рис мешканців Західної Європи, досить агресивних в обстоюванні своїх соціальних та економічних інтересів (чого бракує нашим співгромадянам).

Значну цінність для України становить досвід постіндустріальних держав щодо пріоритетів соціальної політики в конкретних історичних умовах, форм, методів і механізмів соціального захисту населення, реалізації соціальних програм, соціального моніторингу, упереджувальної спрямованості заходів боротьби з бідністю та ефективності цих моделей.



Рис. 2.2.1. Концептуальні засади комплексного реформування системи соціального захисту населення України

Водночас практика країн Західної Європи, США, Японії тощо переконливо свідчить, що будь-яка модель соціального захисту населення може бути дієвою та результативною за умов високої конкурентоздатності і відповідно ефективності національної економіки. Адже фінансування соціальних програм й інших заходів соціального захисту знаходиться в прямій залежності від частки витрат на соціальну сферу у ВВП країни, а також від рівня реальних доходів населення.

Нині діючі моделі соціального захисту населення Західної Європи виникли наприкінці ХІХ ст. В подальшому їх інститути розвивалися в руслі намагань примирити корисливо-егоїстичні та гуманістичні риси в поведінці людини з державним соціальним захистом, активною діяльністю профспілок, регулюванням економіки, поєднанням державної й комунальної власності та соціалістичними ідеями.

Певні відмінності в соціально-економічній та політичній ситуації постіндустріальних та колишніх соціалістичних країн не є перепоною використання теоретичних напрацювань у сфері соціального захисту населення та практики його здійснення в умовах України у відповідності з постулатами конвергенційної парадигми. Це дозволяє окреслити конкретні заходи щодо реформування соціального захисту населення в Україні, визначені на основі узагальнення теоретичних розробок зарубіжних та вітчизняних науковців та практики його здійснення в постіндустріальних державах з врахуванням українських реалій. Вони представлені в табл. 2.2.2.

Звідси цілком обґрунтовано можна твердити, що втілення в життя концептуальних засад і пов`язаних з ними інституційних змін в нині діючій моделі соціального захисту населення у поєднанні з модернізацією економічної системи України дозволять нашій країні створити таку модель цього захисту, котра відповідає стандартам постіндустріального світу

2.3 Аналіз соціального забезпечення в сфері зайнятості населення

В інституційно-правовому вимірі соціальний захист населення являє собою конституційне і законодавче забезпечення всього комплексу прав і свобод людини за конкретних соціально-економічних умов кожної країни.

Так, в статті 46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом 113, с.14. В ряді законодавчих актів передбачене унормування інших аспектів соціального захисту населення 114, с.42; 115, с.310; 116, с.4. В законодавчих актах зафіксовані основні параметри соціального захисту населення на певному етапі розвитку економічної системи. Остання завжди перебуває в стані постійних багатовекторних змін під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників..

Таблиця 2.2.2. Систематизація основних складових реформування моделі соціального захисту населення в Україні



Особливою динамікою таких змін характеризується транзитивна економіка, що проявляється не тільки у сфері соціально-економічних, а й правових відносин у формі внесення змін і доповнень у чинне законодавство. З огляду на останнє можна твердити, що інституційно-правовій основі соціального захисту населення притаманна процесуальність

Водночас в кожний період часу можна зафіксувати результати конкретної діяльності сукупності інститутів соціального захисту населення в цій царині.

В такому розумінні можна констатувати, що соціальна захищеність це результати функціонування інститутів соціального захисту населення, який характеризує його стан за певний період часу.

Аналіз та узагальнення напрацювань вітчизняних і зарубіжних науковців, міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів у сфері соціального захисту населення дозволяють застосувати сукупність базових параметрів, за допомогою яких можна визначити стан соціальної захищеності громадян України в нинішніх умовах. (рис.2.3.1).

Рис.2.3.1. Склад базових параметрів соціальної захищеності населення

Проте нормативно-правове забезпечення соціального захисту саме по собі виражає лише декларування цілей, прагнення суспільства до забезпечення певного рівня добробуту його членів. Без необхідного рівня ресурсного забезпечення (певних масштабів та економічної ефективності національного виробництва) формується розрив між законодавчими нормами та програмними цілями соціального захисту - з одного боку, і фактично досягнутими показниками рівня, якості життя населення та характеристиками його соціальної захищеності - з іншого. Уявлення про роль окремих складових системи забезпечення соціального захисту населення можна дати наступна схема (Табл.2.3.1).

Нажаль, сучасна Україна являє яскравий приклад суттєвого розриву між декларованими цілями і пріоритетами функціонування економіки й реальними масштабами її результатів та характером їх розподілу міжсоціальними групами. При цьому такі розриви відображають як об`єктивно заданими виробничими можливостями, так і особливостями та недоліками інститутів, що регламентують процедури розподілу суспільного продукту між індивідами, соціальними групами та функціональними напрямами використання.

...