Щоб отримати статистичні підстави для порівняння відповідності розмірів соціальних стандартів тому економічному потенціалу, що має суспільство в Україні й в інших країнах, ми звели відомості про ВВП в розрахунку на душу населення (в доларах США за паритетом купівельної спроможності) і розміри мінімальної заробітної плати в різних державах (табл. 2.3.2). Незважаючи на суттєві відмінності в способах застосування, процедурах встановлення й навіть сфері покриття соціального стандарту«мінімальна зарплата», можна вважати коректною наступну трактовку розрахованих показників. Чим більшим буде відношення розміру соціального стандарту «мінімальна заробітна плата» до ВВП на душу населення, тим повніше країна використовує свій економічний потенціал для реалізації завдань соціального захисту, зокрема - гарантій заробітків зайнятим.



Таблиця 2.3.1 Роль ресурсного та інституціонального забезпечення соціального захисту населення

В першому наближенні, порівняно з країнами ОЕСР Україна досить інтенсивно використовує свій економічний потенціал для забезпечення соціального захисту працюючих: відношення мінімальної зарплати до ВВП на душу населення становить 52,9%, що забезпечує 3 місце серед обраних для порівняння країн. Лише Франція і Туреччина серед країн ОЕСР мають вищі, порівняно з українським, показники. Проте зауважимо, що природа і суспільні функції мінімальної зарплати в цих країнах принципово відрізняються від тих, що цей соціальний стандарт виконує в Україні. Лише в Україні цей стандарт є основою відтворювальної функції зарплати і гарантує мінімальний рівень задоволення потреб зайнятих.



Таблиця 2.3.3 Характеристики повноти використання економічного потенціалу суспільства при встановленні розмірів мінімальної зарплати в країнах ОЕСР і в Україні

В країнах ОЕСР цей показник позбавлений прив`язки до прожиткового мінімуму (значно перевищує його) і відбиває пошук суспільного компромісу між розширенням зайнятості і підвищенням життєвого рівня працюючих. Так, в Україні співвідношення мінімальної зарплати (на початок 2016 р. 1378 грн. на місяць) і прожиткового мінімуму для працездатної особи (на 1 січня 2016р. - 1378 грн. на місяць) становить 1 до 1. Водночас в країнах ОЕСР розміри мінімальної зарплати в рази перевищують розміри межі бідності (національний стандарт «прожитковий мінімум» не має прямих аналогів в системі соціальних стандартів країн ОЕСР).

Показово також, що ціла низка країн ОЕСР, що мають незрівнянно вищі показники ВП на душу населення характеризуються дуже близьким співвідношенням мінімальної зарплати до душового ВВП (наприклад Бельгія, де цей стандарт диференційований і становить 52,4% душового ВВП, Австралія - 48,7%, Нідерланди - 49,1%, Словенія - 52,3%, Німеччина - 47,5%). Якщо ж врахувати також, що за експертними оцінками близько 40% вітчизняної економіки перебуває в тіньовому секторі, отже не враховуються в даних про ВВП на душу населення, хибність першого враження про порівняно інтенсивне використання Україною своїх економічних можливостей при встановленні соціальних стандартів стає безсумнівним. Наведений аналіз свідчить, що, по-перше, з урахуванням співвідношення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, вітчизняне суспільство значно гірше використовує свій економічний потенціал для вирішення завдань соціального захисту (зокрема встановлення мінімальних гарантій оплати праці) навіть порівняно з багатьма країнами ОЕСР. Отже, причини недоліків вітчизняної системи соціального захисту не лише в нестачі фінансових ресурсів бюджету, а й в недоліках політики, що не спрямована на підвищення незалежності населення від соціальних програм уряду, а надає перевагу пасивним і малоефективним компенсаціям недостатньої соціальної мобільності населення й віддачі від інвестицій в людський капітал.

По-друге, що система соціального захисту України перебуває на якісно іншому рівні, виконує якісно відмінну роль, ніж аналогічні системи в розвинутих країнах. В Україні вона відіграє роль захисту й гарантування мінімальних економічних можливостей для виживання широких верств населення, відповідно, характеризується порівняно високим охопленням (дуже значна частина населення, в тому числі зайняті на навіть кваліфіковані працівники залежать від виконання соціальних функцій держави для задоволення навіть базових своїх потреб). В розвинутих країнах, стандарти і норми соціального захисту «вбудовані» в систему ринкового економічного саморегулювання, що робить населення значно менше залежним від виконання державною соціальних функцій, якісно змінює відносин «людина - держава», формуючи основи підконтрольності останньої громадянському суспільству. Відповідно, для інтеграції України в Європейські соціально-економічні процеси, її система соціального захисту має якісно змінитись, вийти на той етап свого розвитку, коли результатом її функціонування буде не розширення охоплення населення заходами компенсації наднизьких доходів, а звільнення широких верств населення від принизливої залежності від державної допомоги, перетворення їх на інвесторів у людський капітал, зі споживачів державних трансфертів.



Розділ 3. Шляхи удосконалення системи соціального захисту населення на напрямки його реформування

3.1 Проблеми та перспективи розвитку соціального захисту населення

Майбутнє соціальної держави і одного із її важливих компонентів - соціального захисту населення - визначальною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку національних держав. Повною мірою це стосується і України, в якій ринкові перетворення привели до значних втрат в матеріальному базисі виробництва, радикальної зміни усієї сукупності відносин між економічними суб`єктами й соціальними групами населення.

Складовою частиною цих змін є значна диференціація та низький стан соціальної захищеності населення.

Жорсткою реальністю стало є те, що корпоративно-монополітистичний капітал країни не взяв на себе функцію модератора інноваційного розвитку провідних галузей вітчизняної економіки. Варто підкреслити, що соціально- економічний розвиток - це суперечливий процес, який характеризується не

завжди тільки позитивними, але й іноді негативними тенденціями.

Проблемою була і залишається донині небажання вітчизняних підприємців опановувати наукою і мистецтвом ефективного управління економічними, соціальними та фінансовими процесами.

У відповідності з концепцією Й. Шумпетера, економічний розвиток відбувається у формі перманентних, технологічних комбінацій, в тому числі дисгармонійних стрибків і ривків, детермінованих освоєнням принципово нових інноваційно-інвестиційних проектів. Таке трактування характеру економічного розвитку відображало економічні реалії еволюції капіталізму протягом ХІХ- першої половини ХХ століть і свідчить про те, що поступ цього способу виробництва тісно пов`язаний з функціонуванням економічних та соціальних інститутів.

Економічна основа соціального захисту населення формується під безпосереднім впливом економічного зростання, котре матеріалізується в економічних благах і послугах, а проявляється у вигляді відповідних макроекономічних показників збільшення обсягів валового внутрішнього продукту (валового національного продукту, національного доходу тощо), в тому числі його виробництва у розрахунку на душу населення. Всі ці показники виступають в якості основних кількісно-оціночних параметрів потенційних можливостей для формування раціональної та позитивно результативної системи соціального захисту населення в країні на відповідному етапі її розвитку.

Таким чином, параметри економічного зростання демонструють не тільки збільшення або зменшення обсягів суспільного виробництва, але й здатність економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя, компенсувати втрати населення від ризиків різноманітного походження тощо, а водночас і підтримувати суспільно прийнятний рівень соціальної захищеності населення.

При позитивній динаміці економічного зростання має місце соціально- економічний розвиток, котрий характеризується якісними змінами в економічній системі, яка еволюціонує та розвивається з власними підсистемами, тобто як цілісний об`єкт. У свою чергу позитивні якісні зрушення у відносинах власності, розподілі і перерозподілі доходів, соціальному захисті населення мають суттєвий зворотній вплив на економічне зростання. Останнє супроводжується збільшенням зайнятості, зменшенням безробіття, поліпшенням соціального захисту населення.

Водночас слід враховувати, що цей захист за своїми функціями також виконує допоміжну своєрідну специфічну роль по відношенню до економічного розвитку. За таких умов уряди перебувають у стані постійного вибору між спрямуванням фінансових ресурсів на потреби економічного розвитку та зростаючих витрат на соціальний захист населення. Останнім часом значна частина цих витрат згідно діалектичного характеру економічного розвитку з часом проявляється у формі людського капіталу, тобто набуває продуктивного характеру.

Загальноприйнятим є твердження, що економічний розвиток неможливий без економічного зростання, тоді як економічне зростання може мати місце при відсутності соціально-економічного розвитку. Безпосередньо економічну основу соціального захисту населення, як суспільного інституту, складає розподілена, перерозподілена та акумульована в фонді оплати праці, державному бюджеті, державних і недержавних страхових, соціальних і пенсійних фондах частина ВВП, в які суттєва роль належить державним витратам на фінансування загальнодержавних і регіональних програм соціального захисту. (див. табл.3.1.1.)

З наведених у таблиці даних випливає, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення в нашому суспільстві неухильно зростають (за аналізований період у 24,2 разу). Одночасно з цим зросла питома вага державних витрат у складі зведеного бюджету з 12,1% у 2000 р. до 32,7% в 2013 р. Зниження питомої ваги цих видатків протягом 2008-2009 рр. порівняно з 2000-2013 рр. викликане економічною нестабільністю у нашій державі і фінансовою кризою, котра розпочалася у 2009 році. Із поступовим виходом з цієї кризи мало місце зростання питомої ваги фінансування соціального захисту населення у 2009 р. порівняно з 2008 р. - на 1,7%; у 2010 р. порівняно з 2009 р. - на 2%, у 2011 р. порівняно з 2010 р. вона зменшилась на 1,2%, а в 2012 р. порівняно з 2011 р. збільшилась на 1,7%. За аналізований період щороку на соціальний захист витрачалось майже 1/6 частина державного бюджету.

На перший погляд така динаміка державних витрат на соціальний захист населення має оцінюватись позитивно, оскільки її питома вага у загальних видатках держбюджету України складає близько 26% ВВП, відповідає стандартам державних видатків на такий захист у високорозвинених країнах. Однак для більш об`єктивної оцінки стану фінансового забезпечення соціальної захищеності нашого населення слід враховувати декілька обставин.

Перш за все, ці значні фінансові ресурси витрачаються неефективно, оскільки нині діюча система соціального захисту населення не зорієнтована на захист дійсно нужденних верств населення, і тому значна частина форм соціальної допомоги, пільг та субсидій не убезпечують їх від нужденності.

Таблиця 3.1.1. Державні витрати на соціальний захист населення в загальній структурі видатків зведеного бюджету України за 2008-2013 рр.

По-друге, доходи населення за 2000-2012 рр. збільшились в 11,3 раза, а валовий внутрішній продукт у 8,43 раза [102, с.30, 360; 112, с. 30]. На кінець 2012 р. частка соціальної допомоги та інших поточних трансферів у складі доходів нашого населення тільки на 4,7% менша від частки зарплати [102, с. 361]. Таке соціальне навантаження на державний бюджет важко витримати більш потужній економічній системі, ніж українська.

В контексті взаємозв`язку соціально-економічного розвитку, економічного зростання та соціального захисту можна твердити, що він обумовлений першим. Прогрес у сфері соціально-економічного розвитку реалізується в поліпшенні стану соціальної захищеності населення і є безпосереднім результатом економічного зростання, в процесі якого формуються економічні підвалини функціонування цього суспільного інституту.

Незважаючи на те, що в Україні інституціоналізована Концепція сталого розвитку, сутнісні характеристики, якої передбачають врахування в стратегії економічного поступу не лише економічної складової, а й соціальної та екологічної компоненти, реалії сьогодення свідчать про недотримання її засадничих принципів, що було представлено в попередніх розділах роботи (низький рівень соціальної захищеності населення, поширення бідності та інше).

Між тим тільки стійкий економічний розвиток сприяє розширенню зайнятості, створенню робочих місць, виробництву якісних товарів і послуг, формуванню сприятливого інвестиційного клімату й соціальної відповідальності держави, бізнесу і людини, збереженню високої якості оточуючого середовища.

Глобальна фінансово-економічна криза спричинила значний негативний вплив на темпи економічного зростання в Україні та стан економіки. В 2009 році порівняно з попереднім роком обсяги ВВП зменшилися на 3,7%, у переробній промисловості на 6,5%, будівництві на 33,9% [148, с.81]. В подальшому мало місце незначне зростання ВВП, в тому числі промислового виробництва та роздрібного товарообороту. Однак руйнівний характер попереднього етапу фінансово-економічної кризи не був подоланий цим пожвавленням. Свідченням останнього стала криза фінансово-банківської системи та державних фінансів в 2008 році, коли постала реальна загроза розвалу системи соціального захисту населення в нашій державі.

Викладене свідчить, що за роки ринкових перетворень в нашій країні не було забезпечене ефективне економічне зростання. Державні регуляторні інститути спрямовували свої зусилля не на структурну перебудову та модернізацію української економіки, зниження матеріало- та енергоємності виробництва, а на перерозподіл ресурсів, обсяги яких в окремі часові відрізки суттєво знизилися. Так, видобуток сирої нафти разом з природним газовим конденсатом складав у 2000 році 3,7 млн. тонн, а в 2013 році зменшився до 3,1 млн. тонн або в 1,7 раза, природного газу з 28,1 до 21,3 млрд. м3 або в 1,3 раза, виробництво сталі без напівфабрикатів з 25,8 до 15,2 млн. тонн або в 1,7 раза, коксу з 19,4 до 17,6 млн. тонн або в 1,1 раза, автобусів з 3,5 до 2,6 тисяч штук, або в 1,4 раза [102, с. 100, 101].

На думку деяких науковців, та за оцінками фахівців, вона перебуває в стані інноваційного дефолту [216, с.132]. Консервація такого стану несе в собі цілу низку загроз, реалізація яких суттєво актуалізується у зв`язку з відсутністю міцних позицій нашої економіки у сфері інновації та агресією Російської Федерації проти України. Серед них найбільш можливими є наступні:

- наростання кількості техногенних катастроф в зоні військових дій на сході України з великими матеріальними та людськими втратами внаслідок повного фізичного зносу основного капіталу та зупинки багатьох виробництв;

- банкрутство і закриття підприємств з високою матеріало- та енергоємністю вироблюваної продукції, зниження попиту на неї;

- стагнація соціально-економічного розвитку, детермінованого подальшим падінням конкурентоспроможності товарів національних виробників та низькою купівельною спроможністю основної маси населення;

- руйнація значної кількості виробничих та інфраструктурних об`єктів внаслідок ведення військових операцій на території Донецької та Луганської областей;

- необхідність значних витрат державного бюджету на відбудову зруйнованих промислових підприємств та об`єктів соціальної інфраструктури в регіонах охоплених війною;

- безперешкодне проникнення іноземного капіталу в економічно привабливі галузі національної економіки приведе до втрати значної частини нашого економічного потенціалу.

Механізми формування базисних основ соціального захисту населення представлені на рис.3.1.1.

Рис.3.1.1.Основні механізми базисних основ соціального захисту населення

Отже, системний підхід до організації інноваційної діяльності становить єдино можливий шлях подолання технологічного та економічного відставання України від розвинутих країн світу та забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у якості стабільної економічної основи соціального захисту її населення.



3.2 Напрями удосконалення механізму фінансування соціального страхування населення України

Особливістю інституту соціальних пільг є їх спрямованість на підтримку тієї частини населення, яке її потребує з огляду на тяжке матеріальне становище, вік, стан здоров`я. Воно здійснюється у вигляді допомоги сім`ям з дітьми; надання соціальних послуг людям похилого віку, одиноких, немічних, інвалідів; субсидій та дотацій плата за житло та комунальні послуги, користування громадським транспортом, паливо, медикаменти тощо, соціально вразливим групам населення; щомісячної компенсації для догляду за немічними людьми похилого віку та цільової допомоги немічним громадянам, які мають мінімальний дохід.

Серед цих складових інституту соціальних пільг найбільш проблемною є система пільг, дія яких набула масового характеру.

В Україні сучасна система соціальних пільг успадкована як складова системи соціального захисту населення УРСР. В роки незалежності вона трансформувалася на основі значної кількості законодавчих актів. Окрім законів та декретів, ці пільги запроваджувалися указами та розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами міністерств і відомств. Нині користування пільгами з державного бюджету нашої країни регламентується значною кількістю законодавчих актів. Свідченням останнього є те, що їх надання передбачене 27 законами України, 15 постановами Кабінету Міністрів України та ще 5 актами уряду [205]. В них передбачене використання різних критеріїв при наданні пільг. В одних випадках береться до уваги як сукупний, так і індивідуальний дохід, в інших норми житлової площі та нормативів споживання комунальних послуг, критерії вислуги та інші показники. Має місце використання і різних показників межі бідності.

Втрата соціальними пільгами свого функціонального призначення, порушення при їх наданні засад соціальної справедливості, відсутність системності у їх визначенні та єдиних принципів формування, відсутність економічної й соціальної обґрунтованості, наявність великої кількості державних інституцій, котрі мають право їх встановлювати, свідчать про нагальну необхідність реформування цієї складової соціального захисту населення. При цьому слід повернутися до первісного функціонального призначення пільг: бути частиною соціального захисту найбільш соціально вразливих верств населення.

Об`єктивно необхідними кроками в цьому контексті мають бути:

- заборона для державних інституцій, окрім Верховної Ради України, видавати нормативно-правові акти з надання соціальних пільг;

- скасування найбільш одіозних пільг для представників владних структур.

Щодо останнього слід підкреслити, що навіть за умови їх необґрунтованості це досить важке рішення в суспільно-політичному сенсі, але належить до найважливіших завдань реформування системи соціального захисту населення, вимог соціальної безпеки країни.

До інших вкрай необхідних заходів належать:

- проведення інвентаризації й подальшого аналізу всіх видів соціальних пільг, які існують в нашому суспільстві і на цій основі створення єдиного реєстру пільговиків, визначення точної суми компенсації для кожної пільги в загальнодержавних масштабах і в кожному регіоні;

- перегляд характеру пільг, контингентів осіб, що мають право ними користуватися;

- радикальне зменшення кількості пільг, особливо за професійною ознакою, їх персоніфікація, приведення у відповідність із фінансовим та майновим станом особи.

Така диференціація можлива при посиленні інституційно-правового регулювання української економіки шляхом декларування витрат не тільки чиновників та членів їхніх родин, а інших отримувачів бюджетних коштів, включаючи пільговиків.

Концептуально збереження соціальних пільг як виняток із загальних правил можливе лише за умови стабільного економічного зростання, розширення продуктивної зайнятості населення і зменшення безробіття та за умови відповідного збільшення реальних доходів працюючих і як наслідок -зменшення масштабів та глибини бідності. У цьому разі вони зберігаються для верств населення з невеликими доходами, а також використовуються з метою стимулювання народжуваності, пільгового кредитування для придбання житла, навчання обдарованої молоді тощо.

Аналіз досвіду функціонування системи соціального захисту населення в інших країнах доводить, що його результативність та ефективність досягаються шляхом надання адресної соціальної допомоги.

Вона являє собою разові або періодичні грошові виплати чи забезпечення майном, які здійснюються на підставі спеціальних рішень органів влади чи громадський організацій [208, с.16].

Серед її основних цілей виокремлюють:

- диференціація виплат соціальної допомоги для різних верств населення;

- конкретне (адресне) виокремлення категорій одержувачів соціальної допомоги; - доведення фінансових ресурсів, що призначаються на соціальну допомогу, до одержувачів у повному обсязі;

- збереження з органічним нарощуванням потенціалу ключових галузей соціальної сфери;

- визначення та розмежування повноважень різних рівнів бюджетної системи щодо реалізації соціальних завдань та їх відповідне фінансове забезпечення [36, с.24]

Викладене дозволяє дійти висновку, що поліпшення функціонування інституту соціальної допомоги пролягає на шляхах його подальшого реформування на ринкових засадах, вилучення пасивних форм соціального захисту населення і впровадження активних.



Висновки

Дослідження модернізації інституту зайнятості населення як ключового чинника його соціального захисту свідчить, що стан зайнятості є основою соціально-економічного розвитку, індикатором соціально-економічних процесів у суспільстві, його соціальної стабільності, соціального захисту особи та її безпеки, впевненості людини у завтрашньому дні.

Здійснений аналіз демонструє недосконалість нині використовуваної системи регуляторного впливу держави на зайнятість. Найбільш суттєвими вадами останнього є прояви розбалансованості, фрагментарності, наявності елементів стихійності, відмова від використання централізованих регуляторів функціонування і розвитку. Розв`язання цих актуальних проблем подальшого ефективного функціонування і прогресуючого розвитку інституту зайнятості потребує реформування системи оплати праці шляхом збільшення тієї частину знов створеній вартості, яка розподіляється через заробітну плату.

Поряд з цим необхідне посилення диференціації заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в кінцеві результати діяльності підприємства, змісту праці, місця розташування, його галузевої належності, розробка і реалізація загальнодержавної програми легалізації заробітної плати.

Здійснені дослідження показують, що ключовою проблемою результативності функціонування інституту зайнятості населення є невідповідність між кількістю робочих місць і претендентами на них. З огляду на це вихідним пунктом теоретико-методологічних та прикладних розроблень, спрямованих на модернізацію інституту зайнятості населення, слід вважати сприяння створенню нових робочих місць засобами державного регуляторного впливу. До них належать розробка і реалізація програм державної підтримки ефективних робочих місць, чітке визначення критеріїв нового робочого місця, методичне та організаційно-правове забезпечення створення і збереження робочих місць, розробка стратегії та індикативних планів формування структури робочих місць, їх узгодження з державними програмами розвитку і розміщенням об`єктів економічної та соціальної інфраструктури, розробка нормативно-законодавчої бази, зорієнтованої на сприяння створенню ефективних робочих місць, моніторинг існуючих перспективних робочих місць.

У сфері податкової і грошово-кредитної політики слід розробити сукупність податкових і кредитних інструментів стимулювання підприємців щодо створення нових робочих місць. Оскільки використання нових робочих місць потребує відповідно підготовлених працівників, то модернізація інституту зайнятості населення включає створення державної системи моніторингу та прогнозування розвитку професій та професійного навчання безробітних, запровадження триланкової системи підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, включення на законодавчих засадах затрат на професійне навчання з подальшим створенням за їх рахунок робочих місць для молоді та студентів-практикантів.

В процесі дослідження стратегічних напрямів подальшого реформування інститутів пенсійного забезпечення встановлено, що здійснена протягом 2004-2014 років реформа пенсійної системи нашої країни не вирішила основних проблем її функціонування. В умовах економічної кризи в Україні та кризи солідарної моделі пенсійного забезпечення єдиним напрямом поліпшення соціального захисту пенсіонерів є диверсифікація джерел пенсійного забезпечення.

Узагальнення наукових джерел та практики функціонування і розвитку пенсійних систем в постіндустріальних країнах свідчить, що найбільш перспективними стратегічними напрямками подальшого реформування пенсійної системи України є впровадження накопичувальної підсистеми у поєднанні з подальшою модернізацією солідарної та розвиток недержавних пенсійних фондів. Поряд з цим успішне реформування пенсійної системи в нашій країні в стратегічному і тактичному вимірі можливе при здійсненні кардинальних змін у сфері зайнятості, оплати праці, детінізації економіки, її розвитку на інноваційнійних засадах і забезпечення на цій основі стабільно економічного розвитку.



Список використаних джерел

1. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. - К.: вид-во «Аконіт», 1998. - т.2, Ж-О. - 910 с.

2. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. - К.: вид-во «Аконіт», 1998. - т.4, Р-Я. - 941 с.

3. Шишков Ю. Рынок и социальная защищенность/ Ю. Шишков // Наука и жизнь. - 1991. - №1. - С. 3-6.

4. Агапова Т.А. Социальная защищенность населения: вопросы, поднятые реформой/ Т.А. Агапова // Российский экономический журнал. - 1992. - №12. - С.57-67.

5. Моніторингові оцінювання соціального захисту населення// НАН України. Інститут регіональних досліджень НАН України: за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. Я.О. Побурка - Львів, 2006 - 138 с.

6. Абакумова Н.Н. К вопросу о социальной защите человека труда в России / Н.Н. Абакумова // Проблеми праці, економіки та моделювання: Зб. наук. пр. - Ч.1 - Хмельницький: НПВ Евріка ТОВ. - 1998. - С. 3-4.

7. Антипьев А.Г. Проблемы социальной защищ?нности населения при переходе к рынку/А.Г. Антипьев // Социальные, политические науки. - 1995. - №10. - С. 92-99.

8. Баранник Л.Б. Соціальний захист громадян: Навч. посібник./Л.Б. Баранник - Дніпропетровськ; Дніпропетровська державна фінансова академія. - 2010. - 276 с.

9. Бендасюк О. Державне управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки / О.Бендасюк // Галицький економічний вісник. - 2010. - №1 (26). - С. 123-126.

10. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять / Н. Болотіна // Право України. - 2000. - №4 - С. 35-39.

11. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан та проблеми. Монографія./Н.П. Борецька - Донецьк, Янтра, 2001. - 352 с.

12. Дараганова Н.В. Розмежування понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» / Н.В.Дараганова // Юридична наука, 2012. - № 8. - С. 46-51.

13. Лагутін В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка: Навч. посібник для вузів. / В.Лагутін - К.: Просвіта,1996. - 336 с.

14. Лібанова Е. Ринок праці і соціальний захист: Навч. посіб. із соц. політики / Е. Лібанова, О. Палій. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. - 491с.

15. Малахова Ж.Д. Экономические основы социальной сферы: Монография /Ж.Д. Малахова. - Запорожье, КПУ, 2011. - 220 с.

16. Михайловська І.М., Неліпович О.В. Система соціального захисту населення в Україні: сутність, основні складові та напрямки вдосконалення / І.М. Михайловська, О.В. Неліпович // Вісник Хмельницького національного університету. Т.4. Економічні науки. - 2011. -№ 6. - С. 255-260.

17. Новікова О.Ф. Соціально-економічна захищеність особи в Україні: проблеми виміру та шляхи розвитку // Збірник матеріалів, підготовлених до міжнародної науково-практичної конференції «Соціально-економічна захищеність населення України», м. Київ, 31 травня - 1 червня 2001 / Редкол.: Осауленко О.Г. та ін.; Передмова О.Завальна. - К.: Державний комітет статистики України. - 2001. - С. 112-194.

18. Халецька А.А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та практика державного управління: Монографія. / А.А. Халецька. - Донецьк: Юго- Восток. - 2010. - 430 с.

19. Холостова Е.И. Социальная политика: Учеб. пособие. / Е.И. Холостова - М.: ИНФРА-М, 2001. - 204 с.

20. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України //Урядовий кур`єр. - 1997. - № 21-22. - С. 11-12. 21. Социальний менеджмент: учеб. / под. ред. Д.В. Валового. - М.: Бизнес школа «Интел-Синтез»; Академия труда и социальных отношений, 2000. - 392 с.

22. Соціальний захист населення України: Монографія / авт. кол.: І.Ф. Гнибіденко, М.В. Кравченко, О.Р. Новікова та інш.; за ред. В.М. Вакуленка, М.К. Орлатого. - К.: НАДУ, 2009. - 184 с.

23. Бевз В.П. Система социальной захищенности отдельных групп населения на различных региональных и хозяйственных уровнях./ В.П. Бевз- К.: Общество «Знания» Украины, 1991. - 20 с.

24. Словарь-справочник по социальной роботе/ Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 2000. - 424 с.

25. Негиши Т. История экономической теории: Учебник / Т. Негиши; [пер. С англ. под ред. Л.Л. Любимова и В.С. Автономова]. - М.: «Аспект-Пресс», 1995. - 438 с.

26. Нестеренко А. Современное состояние и основные проблемы институционально-эволюционной теории / А. Нестеренко // Вопросы экономики. -1997. - №3. - С. 42-55.

27. Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение. / Д.Норт. - THESIS, 1993, т.1, вып. 2. - Перевод изд.: Institutons yournal of

Economic Perspectives / North D. - 1991. Vol 5, №1. - Р. 97.

28. Норт Д. Институциональные изменения: рамки анализа / Д. Норт //Вопросы экономики. -1997. - №3. - С. 6-17.

29. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення / А. Чухно // Економіка України. - 2008. - №6. - С. 4-13.

30. Руженський М.М. Система соціального захисту населення у транзитивному суспільстві: Монографія / М.М. Руженський. - К.: ІПК ДСЗУ, 2005. - 384 с.

31. Бевз В. Соціальний захист населення в умовах переходу до ринку / В.Бевз, Ю.Павленко // Економіка України. - 1993. - № 2. - С. 62-6732. Боровик В.С., Ермакова Е.Е., Похвощев В.А. Занятость населения: Учеб. пособие / В.С. Боровик, Е.Е. Ермакова, В.А. Похвощев - Ростов - на Дону: «Феникс», 2001. - 320 с.

33. Шевченко Л.С. Соціальні ризики та соціальна безпека праці: Монографія./Л.С. Шевченко - Харків, Право. - 2009. - 280 с.

34. Чекин А. (Яроцкий) Социальное страхование (введение в теорию) / Чекин А. (Яроцкий). - М.: Издание ВЦСПС, - 1924. - 27 с.

35. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну/ У. Бек/ Пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой; Послесл. А. Филинкова. - М.: Прогресс - Традиция, - 2001. - 384 с.

36. Бебело А.С., Бебело С.А., Коровський А.В. Соціалізація і гуманізація економічних відносин: Навч.посібник / А.С. Бебело, С.А. Бебело, А.В. Коровський / За заг. ред. канд..екон.наук, доц. А.С. Бебело. - К.: КНЕУ, 2007. - 240 с.

37. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Уткін О.Ф., Політична економія: Підручник / В.Г. Федоренко, О.М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Уткін / За науковою підтримкою доктора економ. наук, проф.В.Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2008. - 487 с.

38. Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Економічна теорія: Підручник / А.С.Гальчинський, П.С. Єщенко /. - К.: Вища шк., 2007. - 503 с.

39. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 8-ме вид., переробл. і доповн. - К.: Знання, 2012. - 702 с.

40. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. / А.Г. Здравомыслов. - М.: Политиздат, 1986. - 223 с.

41. Чухно А.А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання / А.А. Чухно // Економіка України. - 2010. -№2. - С. 4-21.

42. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори в 50 т. - К.: Вид-во політичної літератури України, 1964.Т. 21. - С. 257-302. 43. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. / Н.Б. Болотіна/ -К.: Знання. - 2005. - 215 с.

44. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи. / П. Спікер. -К.: Фенікс. - 2000. - 400 с.

45. Волков Ю.Е. Социальное управление как вид управленческой деятельности в общественных системах / Ю.Е. Волков // Социально- политический журнал. - 1997. - №3. - С. 65-74.

46. Антюшина Н. Датская социально-экономическая модель / Н. Антюшина // Экономист. - 2012. - №10. - С. 36-45.

47. Топішко Н.П. Соціальна спрямованість стабілізаційних заходів країн ЄС: проблеми і перспективи / Н.П. Топішко // Наукові записки. Серія «Економіка»: Збірник наукових праць. - Острог, вид-во «Національний університет «Острозька академія». Вип. 20. - С. 35-40.

48. Энгстлер П. Рыночная экономика для начинающих бизнесменов / П. Энгстлер; пер. с нем. Л.Логвин. - К.: ВИК, 1992. - 223 с.

49. Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення / Г. Волинський // Економіка України. - 2008. - №2. - С. 79-84.

50. Гришин И. Выборы в Швеции: судьбоносный сдвиг? / И. Гришин // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - № 3. - С. 62-67.

51. Ещенко П.С. Куда движется глобальная экономика в XXIвеке? / П.С. Ещенко, А.Г. Арсеенко. - К.: Знання України, - 2012 - 479 с.

52. Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2012 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. - К.: НІСД, 2012. - 256 с.

53. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінологічно-понятійний словник/ М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк - К.: МАУП, 2005. - 560с.

54. Соціальна робота: короткий енциклопедичний словник // Соціальна робота. Книга 4. - К.: ДЦССМ, 2002. - 536 с. 55. Руженський М.М. Методологічні засади функціонування і розвитку системи соціального захисту населення / М.М. Руженський //Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія №18. Економіка і право. --К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - Вип.16. - С. 9-17.

56. Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / Кари Поланьи; пер. с англ. А.А. Васильева, С.Е. Федорова, А.П. Шурбелева; под общ. ред. С.Е. Федорова - Спб.: Алетейя, 2002. - 320 с.

57. Ворона В.М. Виклики незалежності і суспільна наука. В кн.: Українське суспільство 1992 - 2009. Динаміка соціальних змін; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2009. - 560 с.

58. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку: Монографія / [А.М. Колот, О.А. Грішнова та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Колота. - К.: КНЕУ, 2012. - 501 с.

59. Національні моделі економічних систем: Навч. посібник / [О.О. Бєляєв (кер. кол. авт.) А.С. Бебело, В.І. Кириленко, В.І. Сацик та ін.]. - К.: КНЕУ, 2010. - 319 с.

60. Скуратівський В.А. Основи соціальної політики / В.А. Скуратівський, О.М. Палій. - К.: МАУП, 2002. - 194 с.

61. Перехідна економіка: Підручник / [В.М.Геєць, Є.Г.Панченко, Е.М. Лібанова та ін.]; за ред. В.М. Гейця. - К.: Вища шк., 2003. - 591 с.

62. Словарь справочник по социальной работе. / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 2000. - 424 с.

63. Конвенції та рекомендації МОП. Т1: 1919 - 1964. - Женева: Міжнародна організація праці, 1999. - 776 с.

64. Конституція України: Прийнята на першій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 90 с.

65. Маркс К. Капітал. Критика політичної економії. Т.1 // К.Маркс, Ф.Енгельс. Твори в 50 т. - 2-ге вид.- К.: Держполітвидав України, 1963. - Т.23. - 847 с.

Размещено на Allbest.ru

...