Міграція робочого населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальнотеоретичні і методологічні основи поняття «Міграція робочої сили»

1.1 Теоретичні підходи щодо тлумачення категорії «рівень зайнятості»

1.2 Характеристика показників міграції робочого населення України

1.3 Показники диференціації доходів населення

2. Аналіз міжнародної міграції робочої сили України

2.1 Аналіз нормативно-правової бази,на основі якої грунтується рівень зайнятості

2.2 Динамічний аналіз показників міграції за 2007-2017 рр

2.3 Аналіз доходів населення в Україні за 2007-2017 рр

3. Подолання високого рівня міграції робочої сили України

3.1 Шляхи формування більшої кількості робочих місць

3.2 Заходи соціального захисту населення

3.3 Переваги та видатки трудової еміграції з України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

З огляду на загострення соціально-економічних викликів останніми роками простежується тенденція до активізації міграційних процесів, зокрема зовнішньої трудової міграції. Міграційні процеси системно пов'язані та впливають на різні сфери економічного та суспільного життя, зокрема на демографічну ситуацію, структуру зайнятості, ринок праці та соціальну сферу.Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами: структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемно, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.Основними причинами міграції серед економічно активного населення України є тривала політична криза в суспільстві, невдоволення економічним становищем; незабезпечення країною умов для реалізації можливостей своїх громадян, значно вищий рівень заробітної плати у країнах імміграції, військові причини.Методи досліджень, що використовуються в роботі: метод вивчення літературних джерел і документів, теоретичний аналіз і синтез досліджуваного матеріалу, логічний метод, метод нагляду, порівняльний метод, кількісні методи, метод прогнозування, історичний метод, соціально-якісні методи дослідження. Міжнародна міграція робочої сили є неминучим явищем в XXl ст., оскільки глобалізація міжнародного ринку праці забезпечила збільшення пропозиції праці та попит робочої сили. Загалом причини міграції поділяють на два види: загальні та специфічні. До загальних відносяться такі, як нерівність економічного розвитку країн, інтернаціоналізація господарського життя, політична й економічна нестабільність у державі. Щодо специфічних, то вони включають в себе нестачу трудових ресурсів у певних кваліфікаціях та спеціальностях, відмінність у заробітній платі та якості життя, надлишок робочої сили в країнах-експортерах. трудова міграція робоча сила

1. Загальнотеоретичні і методологічні основи поняття «Міграція робочої сили»

Міграція робочої сили -- це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей і кращих умов життя (рис. 4.8).

Міграція робочої сили включає;

-- імміграцію -- в'їзд працездатного населення в дану країну;

-- еміграцію -- виїзд працездатного населення за кордон;

-- рееміграцію -- повернення емігрантів.

Міграція робочої сили зумовлюється незбалансованим економічним, соціальним і демографічним розвитком країни. Вона здійснюється під впливом економічних і неекономічних причин. До них відносяться:

1) національні відмінності в заробітній платі,

2) наявність безробіття,

3) національні відмінності в умовах праці.

Вказані причини зумовлюють переважно міграцію із слаборозвинутих країн у розвинуті.,

Практика показує, що міграційні процеси відбуваються і між країнами, що є на однаковому рівні економічного розвитку. Така міграція зумовлюється переважно неекономічними причинами, до яких можна віднести порушення прав людини, політичні переслідування, релігійні, екологічні та причини особистого характеру.

У зв'язку з цим розрізняють добровільну і вимушену міграцію.

Добровільна переважно зумовлюється економічними причинами.

Вимушена головним чином зумовлюється причинами неекономічного характеру. Прикладом другої можуть бути втікачі з Іраку, Чечні, Нагірного Карабаху.

Частина людей виїжджає з наміром заробити гроші і повернутися назад. Це зумовлює зворотну міграцію (або рееміграцію).

У сучасних умовах значна частина населення намагається мігрувати із Південно-Східної Азії в країни Західної Європи та США.

Причинами цієї міграції є низький рівень життя, воєнні події, політичні переслідування. Значна частина цих мігрантів намагається пробратися через територію України нелегально.

Міграційні процеси припиняються, якщо економіка розвивається успішно, створюються робочі місця і можна знайти роботу. Прикладом може бути Японія, еміграція громадян із якої припинилася у 60-х роках XX ст., а в 90-х роках населення інших країн почало мігрувати в Японію.

Сучасна міграція має певні особливості і відрізняється від міграційних процесів XIX і першої половини XX ст.

1. Головною особливістю сучасної міграції є постійне зростання її масштабів. У світі значно зросла кількість країн, з яких виїжджають і в які прибувають мігранти. За даними міжнародної статистики не менше 125 млн громадян живуть сьогодні за межами своїх країн, у тому числі понад 20 млн українців. Міграція набула глобального характеру.

2. Другою особливістю є те, що міграція постійно "молодшає". Середній вік мігрантів становить 20--25 років. Особливо багато молоді бажає мігрувати в країнах Південно -- Східної Азії та постсоціалістичних країнах. За оцінкою економістів за кордоном працює 5--7 млн українців.

Країни, що приймають іммігрантів, зацікавлені приймати власне молодих і кваліфікованих, бо чим молодший працівник, тим більша від нього віддача, тим більший період, протягом якого він може працювати.

3. Третьою особливістю сучасної міграції є її підпільний характер. Нелегальних мігрантів можна поділити на дві категорії:

-- іммігранти, які виїжджають легально, але залишаються за кордоном на тривалий час;

-- іммігранти, які в'їжджають нелегально, використовуючи фальшиві документи. Кількість останніх встановити важко.

У зв'язку з посиленням нелегальної міграції Україна стала транзитною державою для нелегальної міграції на Захід.

Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.

4. Друга половина XX ст. характеризується таким явищем як "відплив талантів". Воно полягає у виїзді значної кількості науково-технічних працівників. Цей вид міграції характерний для України і спричиняє суттєві негативні економічні наслідки.

"Відплив таланів" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються. Масова еміграція університетських викладачів, лікарів та інших дефіцитних спеціалістів у багатьох країнах досягла катастрофічних масштабів (наприклад Заїр, Замбія, Малайзія та інші). Основною причиною міграції висококваліфікованих спеціалістів є низька оплата праці.

5. В останній третині XX ст. зазнав змін географічний напрям емігрантів. Якщо в 50--70 роки міграційні потоки йшли в основному з країн, що розвиваються, в індустріально розвинуті, то в останні два десятиріччя іноземні працівники все більше перемішуються з більш розвинутих країн у менш розвинуті, особливо в так звані нові індустріальні країни, в які зросла й міграція капіталів.

Міграція робочої сили в сучасних умовах усе більше регулюється законодавством країн експортерів робочої сили і країн імпортерів, а також міжнародними угодами.

Оцінюючи міграційні процеси, їх дослідники вважають, що міграція в найближчому майбутньому не припиниться. Вона не скоротиться до того часу, доки існуватимуть суттєві відмінності в умовах і оплаті праці, в соціальному і культурному розвитку різних країн. .

Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:

· нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;

· рівень розвитку НТП;

· рівень економічного розвитку держави;

· рівень соціального розвитку;

· рівень зайнятості населення (безробіття);

· рівень доходів населення;

Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:

· соціально-політичний розвиток окремих регіонів;

· політична нестабільність;

· військові перевороти;

· політичні перевороти;

Релігійно-етичні причини:

· повернення емігрантів на етнічну батьківщину;

· міграція релігійних сект із країн в країну.

Природні причини міжнародної міграції:

стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.)

1.1 Теоретичні підходи щодо тлумачення категорії «рівень зайнятості»

Зайнятість - це діяльність громадян, яка згідно зі ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Концептуально зайнятість населення можна поділити на такі форми: повну, глобальну і примусову.

Повна зайнятість населення - це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві. Повна зайнятість працездатного населення означає використання всіх трудових ресурсів. Повну зайнятість населення в макроекономічному розумінні, про яку йдеться, не можна плутати з повною зайнятістю окремої особи, що визначається ступенем індивідуального використання робочого часу: неповний робочий день (тиждень).Повна зайнятість у макроекономічному понятті може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць.Економічно доцільне робоче місце - це робоче місце, яке дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати достатній заробіток .Повна зайнятість ніколи не може бути 100%, тому що завжди існує якийсь рівень (4-6%) добровільного безробіття. Навіть за радянські часи, коли потреба в працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6%. Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати.

Глобальна зайнятість - це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна віднести також нерегламентовану і тіньову зайнятість за умов корисності праці .

Будь-який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом.

Види зайнятості класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало, на нашу думку, їх класифікує доцент Київського національного економічного університету В. Петюх.

ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ
за формою організації робочого часу	- повна - це зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві
	- неповна - це зайнятість з використанням неповної робочої зміни (тижня) за згодою або бажанням працівника
	- видима - це зайнятість, яку можна виміряти через заробітну плату або шляхом вибіркових обстежень
	- невидима - це зайнятість, яку не можна виміряти через заробітну плату або шляхом вибіркових обстежень
	- добровільна - це зайнятість, яка передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці
	- примусова (вимушена) - це зайнятість, за якої відсутнє добровільне виконання працівником певної роботи внаслідок фізичного чи психологічного примусу.
за статусом	- первинна - це зайнятість громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка)
	- вторинна - це зайнятість громадян за сумісництвом
за характером організації робочих місць та робочого часу	- стандартна - це зайнятість на конкретному робочому місці зі стандартами законодавчо встановленого часу роботи, з визначеним початком і кінцем робочого дня.
	- нестандартна - це зайнятість, яка не має певних стандартів і повної регламентації робочого часу, наприклад тимчасова, сезонна зайнятість, самозайнятість громадян та їх сімей
за стабільністю трудової діяльності	- постійна - зайнятість на постійному місці роботи
	- тимчасова - це зайнятість за контрактами на певний термін.
за формою правового регулювання	- легальна - це зайнятість, не заборонена законодавством, регламентована державними законодавчими актами і така, від якої сплачуються податки. Сюди входять: робота найманих працівників в організаціях будь-якої форми власності і господарювання, індивідуальна трудова діяльність, інші види зареєстрованої діяльності.
	- нерегламентована - це не визнана державними актами діяльність громадян, яка виключена зі сфери офіційних соціально-трудових відносин, здійснюється державною статистикою і така, від якої не сплачуються податки. Вона включає різні види торгівлі поза межами встановлених для цього норм і правил, надання місць для проживання у “приватному секторі”, виготовлення в домашніх та різних непристосованих умовах харчових продуктів з метою продажу, приватні бригади будівельників і ремонтників, неліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності.
	- нелегальна - це зайнятість, яку мають за мету приховати, або заборонені види діяльності (підпільне виготовлення зброї, вибухових пристроїв, наркотиків, ліків, горілки тощо), незаконне наймання працівників та їх надмірна експлуатація.
за соціальною належністю	- робітники; - професіонали, фахівці, технічні службовці; - керівники; - фермери; - підприємці.
за галузевою належністю	- у сфері матеріального виробництва; - у невиробничій сфері; - в окремих великих галузях (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо).
за формами власності	- державна; - приватна; - комунальна.

Слід також зазначити головну характеристику зайнятості за її соціально-економічною суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін - ефективна ) - це така діяльність, яка за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракованої неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості.

У цьому випадку визначення продуктивної зайнятості, яке відповідає нормам МОП, має не тільки економічний аспект. Тому під продуктивною розуміється також зайнятість в інших сферах, яка безпосередньо або опосередковано впливає на зростання продуктивності. Це - наука, освіта, культура, спорт, медицина тощо, тобто суспільно корисна діяльність поза межами матеріального виробництва.

Ефективна зайнятість - ступінь використання робочої сили (трудових ресурсів).

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достатній дохід, здоров'я, кар'єрний ріст особи, підвищення її освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Це:

- пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі в суспільно корисній діяльності;

- рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві;

- структура розподілу працівників по галузях економіки, яка є пропорцією розподілу трудового потенціалу за видами діяльності;

- професійно-кваліфікаційна структура працюючих, яка відображає їх розподіл за професійно-кваліфікаційною структурою.

1.2 Характеристика показників міграції робочого населення України

Посилення територіальної міграції населення на регіональному рівні пояснюється такими причинами:

· структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;

· нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;

· різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

· інтенсифікацією загальнонаціональних міграційних процесів;

Загалом, основними причинами внутрішніх трудових міграцій в Україні є такі три фактори:

1. обмежені можливості працевлаштування, особливо в сільській місцевості,

2. низька заробітна плата вдома,

3. більша престижність роботи на підприємствах та установах великих міст.

Загальні риси

· концентрація робочої сили у великих містах й економічних центрах;

· міграції відбуваються між регіонами, областями, населеними пунктами за класичними схемами місто -- місто, село -- місто, село -- село і т. ін., при чому найчастіше до більших за розмірами населених пунктів; міграції типу місто -- село, тобто до менших населених пунктів, майже не спостерігаються;

· більш розповсюджена внутрішня трудова міграція жителів сільських населених пунктів;

· зменшення розмірів сезонної міграції. У середині 1990-х сезонна міграція була поширена майже по всій Україні, оскільки, багато людей з міста майже кожного літа їздили в колгоспи на різні сільськогосподарські чи будівельні роботи, збори врожаю. Найчастіше, така міграція відбувалася із західних областей у східні та південні. У Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях збирали врожай пшениці, помідорів, цибулі, винограду (Крим), їздили обробляти буряки у Вінницьку, Хмельницьку тощо. Зі спадом виробництва, наприклад, цукру, зменшились і сезонні міграції;

· збільшення обсягів маятникової міграції та збільшення радіусу притягання великих міст. На сучасному етапі в межах України виділяють три райони притягання інтенсивних маятникових міграцій: Донецько-Макіївська агломерація, Київська агломерація, а також міста областей західного регіону України -- Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької області (головною причиною розвитку інтенсивний маятникових міграцій у названому регіоні є висока густота сільських і міських поселень та сприятлива вікова структура);

· збільшення соціальної мобільності населення, включення у міграційні процеси різних вікових, професійних груп населення.

Географія

За попередніми даними Держкомстату за 2011 рік в межах України,

Регіон	Прибуло, осіб	Вибуло, осіб
Донецька обл.	48 503	50 592
м. Київ	44 977	36 814
Дніпропетровська обл.	43 888	45 234
Харківська обл.	40 497	40 131
Київська обл.	33 557	26 081

Згідно статистики МОМ в Україні, станом на 2008 рік, лідерами за областями з трудових мігрантів були такі регіони^[2]:

Регіон	Рівень закордонних мігрантів
Закарпатська обл.	дуже високий
Чернівецька обл.	дуже високий
Львівська обл.	високий
Волинська обл.	високий
Івано-Франківська обл.	високий
Тернопільська обл.	високий
Хмельницька обл.	високий
Черкаська обл.	високий
Вінницька обл.	середній
Рівненська обл.	середній

За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2011 рік ~4,5 млн трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн -- у країнах ЄС.^[3] За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн.

1.3 Показники диференціації доходів населення

Доходи населення змінюються під впливом безлічі факторів: соціально-політичних, соціально-демографічних, соціально-професійних, соціально-статусних, соціально-економічних, соціально-географічних. Як видно, всі фактори пов'язані з соціальною орієнтацією: політичний режим визначає спрямованість соціальних програм, політики доходів і заробітної плати в рамках економічної стратегії. Стать, вік, здібності людей, їх витривалість, інститути сім'ї (шлюбні відносини, дітність сім'ї) впливають на величину сукупного доходу, як і приналежність людини до певної професії, спеціальності, наявність у нього того чи іншого рівня освіти, кваліфікації та досвіду (стажу) роботи. Соціальний статус людини, що проявляється у тому, що він зайнятий або не зайнятий суспільно-корисною діяльністю, живе в родині або без сім'ї, є дитиною, підлітком, студентам, найманим працівником, також суттєво впливає на розмір сукупного доходу, як і рід занять чи діяльності, вид виробництва, умови праці, рівень формування економічної політики в цілому і політики доходів та заробітної плати зокрема (державний, регіональний, місцевий, внутрішньофірмовий) . Важливе значення при формуванні доходів мають природно-кліматичні особливості місця проживання і роботи, щільність і характер розселення, національні особливості регіону, менталітет проживає у ньому населення.

Загалом чинники, що формують доходи населення, які можуть бути трьох рівнів:

- перший рівень - фактори, що залежать від самої людини, життєвої позиції, його людського капіталу і трудового потенціалу (освіти, кваліфікації, досвіду, виду зайнятості, посадового статусу, витрат і результатів праці, наявності професійного і посадового (кар'єрного) зростання, наявності капіталу в будь-яких його проявах (освітнього, професійного, фінансового тощо);

- другий рівень (мікрорівень) - фактори, пов'язані з місцем роботи, де зайнятий трудовою діяльністю людей; з тією галуззю, до складу якої входить підприємство, установа, організація, фірма; з формою власності підприємства, його організаційно-правовою формою; положенням фірми на товарному та фінансовому ринках і ринку праці; з технічною оснащеністю підприємства, з місцем його розташування; розвиненістю соціально-трудових відносин у колективі;

- третій рівень (макрорівень) - фактори, пов'язані з економікою країни в цілому і регіональною економікою: економічним потенціалом, ефективністю суспільного виробництва, величиною валового національного продукту і національного доходу, ціновою політикою та системою оподаткування, розвиненістю інститутів соціального партнерства при регулюванні трудових відносин. Ця група факторів формує систему соціальних трансфертів.

Диференціація доходів (зарплати) - явище об'єктивне, пов'язане з соціально-економічними відмінностями у становищі членів суспільства у сфері виробництва, розподілу і споживання. В демократичній державі, де політики стурбовані дотриманням принципів справедливості і рівності громадян, надмірне багатство одних і бідність інших визнаються неприпустимим явищем.

Наявний дохід^[2] населення України у 2014 р. становив 1191,1 млрд грн. Середньомісячний наявний дохід на 1 особу становив 2308,4 грн. Порівняно з 2013 р. середньомісячний наявний дохід збільшився на 3,0%, проте реальний дохід, який враховує інфляцію, зменшився на 8,4%.^[3] У структурі доходів на доходи від заробітної плати припадало 39,9%, на соціальні допомоги та трансферти - 37,2%.^[4]

Загальна величина номінальних доходів населення України у 2014 р

вид доходів	млн. грн	частка
заробітна плата	611 656	39,9%
соціальні допомоги та трансферти	569 972	37,2%
прибуток та змішаний дохід	257 426	16,8%
доходи від власності (одержані)	92 016	6,6%
всього	1 531 070	100,0%

Динаміка питомої ваги різних видів доходів у 2002-2013 рр.,%

Динаміка середньорічної заробітної плати в Україні з 1995 р.[9]
	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015[10]
грн	73	126	143	153	178	230	311	376	462	590	806	1041	1351	1806	1906	2239	2633	3026	3265	3480	3788
дол. США[11]		68,9	76,8	62,5	43,1	42,3	57,9	70,6	86,6	110,9	157,3	206,1	267,5	342,9	244,6	282,1	330,5	378,7	408,5	292,2	176,7

Внаслідок нерівномірностей у розмірах заробітних плат між найбагатшими та найбіднішими категоріями працівників, більшість населення отримують заробітну плату, нижчу за середній рівень. У червні 2012 року 64,3% українців одержували заробітну плату нижче середньої, яка становила тоді 3109 грн. Зарплату рівну середній або вище отримували менше 35,7% українців.^[12] Аналогічна ситуація збереглася і у 2013 р.^[13]

Розподіл кількості штатних працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, %

зарплата, грн	12.2012	12.2013	12.2014	12.2015
до 1378[15]	5,2	5,0	4,4	2,7
1378--1500	19,6	16,5	13,2	6,7
1500--2000	14,1	14,1	14,4	9,9
2000--2500	11,9	11,9	11,7	10,0
2500--3000	10	10,3	10,3	9,4
3000--3500	8,1	8,7	8,9	9,1
3500--4000	7,9	7,4	7,7	8,8
4000--5000	9,2	9,4	10,0	13,1
5000--10000	14,0	12,9	14,7	23,1
понад 10000		3,8	4,7	7,2

Питома вага заробітної плати у загальній структурі доходів населення регіонів у 2012 р

частка	регіон
понад 55%	Київ
45--50%	Дніпропетровська, Донецька обл.
40--45%	Запорізька, Луганська, Київська, Полтавська обл., Севастополь
35--40%	Одеська, Миколаївська, Харківська, Львівська, Сумська, Чернігівська, Черкаська обл., АР Крим
30--35%	Рівненська, Житомирська, Кіровоградська, Вінницька, Херсонська, Закарпатська, Волинська, Хмельницька обл.
менше 30%	Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.

Середньомісячна заробітна плата за регіонами у 2013-2015 рр. в розрахунку на одного штатного працівника, грн (дані наведено по юридичних особах та відокремлених підрозділах юридичних осіб із кількістю найманих працівників 10 і більше осіб):

регіон	2013	2014	2015 [20]
Київ	5007	5376	6154
Донецька область	3755	3858	4584
Дніпропетровська область	3336	3641	4036
Україна	3265	3480	3788
Запорізька область	3142	3432	3773
Київська область	3351	3489	3690
Миколаївська область	3094	3344	3577
Одеська область	2947	3129	3478
Полтавська область	2988	3179	3386
Харківська область	2975	3143	3298
Львівська область	2789	2961	3249
Рівненська область	2844	3033	3205
Сумська область	2702	2877	3074
Івано-Франківська область	2679	2875	3058
Вінницька область	2651	2810	3033
Черкаська область	2682	2829	3029
Хмельницька область	2641	2878	3018
Луганська область	3337	3377	2980
Чернігівська область	2504	2690	2961
Закарпатська область	2553	2744	2941
Волинська область	2580	2721	2897
Житомирська область	2561	2763	2894
Кіровоградська область	2608	2789	2891
Херсонська область	2464	2617	2731
Чернівецька область	2484	2578	2690
Тернопільська область	2359	2527	2647

2. Аналіз міжнародної міграції робочої сили України

Основним припущенням теоретичного аналізу міждержавного переміщення праці як фактора виробництва є припущення міжнародної мобільності робочої сили, тобто можливості безперешкодно мігрувати (від лат. migraґіо - переселення, переміщення) через національні кордони різних країн у пошуку роботи.

Міжнародна міграція робочої сили або міжнародна трудова міграція - це процес переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою працевлаштування на вигідніших умовах і одержання більшого доходу, ніж в країні походження. Згідно з Міжнародною конвенцією про захист прав працівників-мігрантів та членів їхніх сімей, прийнятою ООН у 1990 р., працівник-мігрант - це особа, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю у державі, громадянином якої вона не являється. При цьому працівниками-мігрантами вважають як тих, хто працює за кордоном за наймом, так і самозайнятих [1].

Міжнародна міграція робочої сили є складовою міжнародної міграції населення, яка охоплює взаємопов'язані процеси:

- еміграції - виїзду громадян однієї країни в іншу на постійне або тривале тимчасове проживання;

- імміграції - приїзду в країну громадян іншої країни на постійне або тривале тимчасове проживання;

- рееміграції - повернення емігрантів на батьківщину або виїзду іммігрантів з країни імміграції.

Основними показниками міжнародної міграції (у т.ч. трудової) є:

- масштаби вибуття - число емігрантів, що вибули за кордон з країни за певний період часу;

- масштаби прибуття - число іммігрантів, які прибули в країну з-за кордону за певний період часу;

- міграційне сальдо - чиста міграція, різниця між числом осіб, які прибули в країну і вибули з неї за певний період часу;

- валова міграція - сукупна міграція, сумарне число осіб, які прибули в країну і вибули з неї за певний період часу.

Міжнародна міграція, у т.ч. міжнародна трудова міграція, може набувати багатьох форм, які виділяють за певними характерними ознаками. За просторовими параметрами розрізняють:

- внутрішньоконтинентальну міграцію - переміщення населення в межах одного континенту;

- міжконтинентальну міграцію - переміщення населення за межі континентів базування.

За часовими параметрами виділяють:

- постійну (безповоротну) міграцію - виїзд населення на постійне місце проживання в іншу країну;

- тимчасову (ротаційну) міграцію - виїзд населення із однієї країни в іншу на певний час, з наміром повернутись;

- сезонну міграцію - щорічні поїздки на заробітки для виконання певних сезонних робіт;

- маятникову міграцію - періодичний або часто повторюваний виїзд населення на роботу, як правило, у сусідню країну.

За характером організації міграційних потоків розрізняють:

- добровільну міграцію - не примусове, за власним бажанням переміщення робочої сили;

- примусову міграцію - вимушене переселення, пов'язане з політичними подіями, війнами, депортаціями тощо;

Залежно від правового статусу мігрантів виділяють:

- легальну міграцію - переміщення населення у відповідності до чинного національного та міжнародного законодавства (за наявності належних дозволів та віз);

- нелегальну міграцію - незаконне, в обхід національного та міжнародного законодавства (без належних дозволів, віз або з простроченими візами та дозволами на роботу), переміщення населення за межі своїх країн;

- організовану міграцію - переміщення населення з країни в країну згідно з національним законодавством за допомогою держави або громадських організацій;

- неорганізовану міграцію - переміщення населення з країни в країну згідно з національним законодавством силами і коштом самих мігрантів без матеріальної чи організаційної допомоги з боку держави або громадських організацій.

2.1 Аналіз нормативно-правової бази,на основі якої ґрунтується рівень зайнятості

Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України "Про зайнятість населення", "Про Державну програму зайнятості населення на 2006--2009 роки", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про охорону праці", "Про освіту", "Про колективні договори і угоди", "Про підвищення соціальних гарантій для трудящих", Указом президента "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року" [32--38, 74, 75], регіональними програмами зайнятості населення т. ін. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад, Законом України "Про основи соціального захисту інвалідів в України", "Про державну допомогу сім'ям із дітьми" та ін.

До системи законодавчо-нормативних документів входять також Генеральна та галузеві (тарифні) угоди, колективні договори та інші правові акти. Багаторівнева систем а колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів-- роботодавців і найманих робітників при посередництві держави. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послуг в ринковій економіці надходить своє відображення в колективних угодах різних рівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах).

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців. Положення Угоди діють безпосередньо, поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

Галузева угода, заключається між галузевим Міністерством, галузевими профспілками і галузевим об'єднанням роботодавців, визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації. Норми галузевої угоди є нормами прямої дії, обов'язковими, як мінімальні гарантії, для дотримання галузевим Міністерством Автономної Республіки Крим, Головними управліннями обласних, управлінням Севастопольської міської, управліннями районних державних адміністрацій, власниками, уповноваженими ними органами або особами на підприємствах усіх організаційно-правових форм, які за виробничими ознаками належать до даної галузі і виборними органами профспілки працівників галузі при укладенні регіональних галузевих угод та колективних договорів, вирішенні питань регулювання соціально-економічних і трудових відносин, що є предметом галузевої угоди.

Регіональна угода укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" між обласною державною адміністрацією і правлінням обласної організації роботодавців, з однієї сторони, та президією обласної ради профспілок, з другої сторони, з метою встановлення основних норм, принципів та взаємних зобов'язань стосовно регулювання на регіональному рівні соціально-економічних, виробничих та трудових відносин, проведення активної соціальної політики, забезпечення конституційних прав і гарантій працюючих та членів їхніх сімей.

Прийняті за цією регіональною угодою зобов'язання та домовленості є обов'язковими для виконання сторонами угоди, а також для застосування під час ведення переговорів щодо укладання колективних договорів, регіональних угод на районному рівні, як мінімальні гарантії.

Колективний договір укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди". Виступає як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування [10, с. 115]. Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в генеральній, галузевій та регіональній угодах, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан розвитку соціально-трудової сфери колективу.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової на науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Трудові відносини громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами (угодами) України. Такі двосторонні угоди про працевлаштування та соціальний захист працівників-мігрантів, які працюють за межами своєї країни вже укладені з Росією, Молдовою, Литвою, Вірменією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією, Польщею та В'єтнамом. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено правила, відмінні від тих, які містить законодавство Україні про працю, у такому випадку застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Більш детально законодавчо-нормативне забезпечення міжнародних відносин на ринку праці буде розглянуто в темі 12.

Крім правової бази регулювання ринку праці здійснюється за допомогою матеріалів нормативно-методичного характеру.

Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринку праці -- це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами.

Нормативно-методичне забезпечення створює умови для ефективного процесу підготовки, прийняття та реалізацій рішень з питань регулювання рикну праці. Нормативно-методичні документи можуть бути такі: нормативно довідкові документи, документи організаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичного характеру; документи технічного, техніко-економічного та економічного характеру.

Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом є положення про підрозділи та посадова інструкції [66, с. 31]. Положення про підрозділи (відділи, бюро, групи та ін.) -- документ, що регламентує діяльність якогось структурного підрозділу кадрової служби: його завдання, функції, права, відповідальність. Посадова інструкції -- документ, що регламентує діяльність в межах кожної управлінської посади, -- включає вимоги до працівників, які займають дану посаду, їхні обов'язки, права та відповідальність, що складається на підставі типових вимог до посади, які викладені в кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів та службовців, з урахуванням змін соціально-економічних умов.

Право громадян на працю реалізується шляхом укладання трудового договору.

Трудовий договір-- це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, та підпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства чи уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін .

2.2 Динамічний аналіз показників міграції за 2007-2017 рр.

Останнім часом у суспільстві набуває популярності тема еміграції: одні засуджують рішення співгромадян залишити рідну країну, інші підтримують або ставляться з розумінням до такого кроку.

За дослідженнями компанії Research&Branding Group, все більше українців хочуть покинути країну. Зокрема в грудні 2016 року 34% населення були готові назавжди покинути Україну, тоді як 55% українців сказали, що не хотіли б кудись їхати.

Як пише видання "Сегодня", в порівнянні з лютим 2015 року міграційні настрої збільшилися на 6%. Це помітно і по реакціях у соцмережах на записи про еміграцію.

Скільки громадян України залишили країну за 25 років оцінити неможливо, але за даними Євростату, в 2015 році півмільйона українців отримали посвідку на проживання в ЄС - 75,2% з метою працевлаштування. У Росії, наприклад, перебуває три мільйони. Це кількість можна сміливо множити на три, впевнений заввідділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олексій Позяк. При цьому він зазначає, такого рівня міграції, як в 90-х, в Україні немає.

"Кількість мігрантів трохи зросла через події 2014 року і економічну кризу. Але цей сплеск не такий великий і не можна порівняти з масштабами 90-х. Кілька сотень тисяч людей стали трудовими мігрантами. Плюс ті, хто давно працює за кордоном. Точних даних про мігрантів в Україні немає", - розповідає Олексій Позняк.

Однак особливість в тому, що трудова міграція за кордон помолодшала, відзначає експерт. Молодь із вищою освітою і знанням іноземної мови стала частіше виїжджати в пошуках роботи.

"Це люди молодого і середнього віку. Але не ті, хто тільки-но вийшов на ринок праці, а вже з невеликим досвідом роботи і працездатний", - додає Позняк.

Останнє дослідження Research&Branding Group показало, що найбільш сильні емігрантські настрої серед молоді: 55% українців до 30 років готові покинути країну. Серед "тридцятирічних" готові емігрувати 47%, серед "сорокарічних" - 38% і серед "п'ятидесятирічних" - 28%.

Головними причинами можливої еміграції в грудні 2016- го українці назвали пропозицію прибуткової роботи (28%) і збройний конфлікт (27%). Далі йдуть економічні проблеми в країні (19%) і сімейні обставини (18%). Замикають список згадуваних причин можливої еміграції відсутність умов для самореалізації (9%) і політична нестабільність (7%). Третина українців (29%) заявили, що ніякі обставини не змусять назавжди покинути країну.

Варто відзначити, що 60% трудових мігрантів хочуть повернутися в Україну. Але цей відсоток менший серед молоді до 30 років, відзначається в дослідженні Міжнародної організації з міграції. До того ж половина українців 18-30 років - потенційні трудові мігранти.

"Ми очікуємо незабаром "омолодження" української трудової міграції. Молодь шукає краще можливості, вона більш активна, і багато хто з них володію іноземною мовою", - коментує прес-секретар представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Варвара Жлуктенко.

Виїхали з України на постійне місце проживання за кордон - не так багато, відзначають у Міжнародній організації з міграції. Наприклад, в 2015-му таких було приблизно 20 тис. Чоловік. Настрої не означають те, що хоча б десята частина докладе для цього зусилля. Тільки 18% українців знають англійську на рівні вище середнього, йдеться в дослідженнях TNS.

Для порівняння, 38% європейців вільно говорять англійською. За кордоном жодного разу не були більше половини співгромадян. За опитуванням Центру Разумкова, в листопаді минулого року 55% опитаних заявили, що ніколи не виїжджали з України і лише 8,7% - їздять за кордон раз на рік і частіше.

"Одна справа - настрій, інше - конкретні кроки. Важливо враховувати, скільки людей знають іноземну мову і скільки взагалі не виїжджали за кордон або за межі своєї області - це теж грає роль. Ці дані не дозволяють говорити, що українці масово поїдуть на заробітки або емігрують.

Ми в 2015 році опитали своє опитування: 8% українців, тобто 3 млн. людей, планували шукати роботу за кордоном в найближчому майбутньому. Але тільки 1% з них зробив для цього якісь кроки ", - зазначає Жлуктенко.

При цьому зупинити міграцію з країни неможливо, вважає експерт. Країни, які стикаються з міграцією, повинні думати, як зберегти зі своїми громадянами зв'язок і залучати їх інвестувати гроші в створення свого бізнесу на батьківщині.

Якщо порівняти дані за 2007-2017 роки,то ми побачимо негативну тенденцію від*їзду людей з України. Можна спостерігати вагоме скорочення населення країни.

3. Подолання високого рівня міграції робочої сили України

Останні три-п'ять років і в Україні попит на кваліфіковану робочу силу значно виріс. В містах-мільйонниках, особливо у Києві, сформувався значний дефіцит кваліфікованих працівників багатьох спеціальностей. Міста-мільйонники, як могутні насоси, всмоктують кваліфіковану (і некваліфіковану теж) робочу силу із інших регіонів України, впливаючи на традиційні міграційні процеси за рубіж.Поки що цей вплив недостатній, щоб кардинально вплинути на неврегульовану та врегульовану трудову міграцію в Україні. Але, як свідчить досвід тієї ж Тернопільщини, багато трудових мігрантів будівельних спеціальностей, які раніше вирушали за рубіж, зараз переорієнтувалися на будівельні майданчики Києва, адже в деяких вітчизняних будівельних організаціях дають цілком конкурентну оплату праці (близько чотирьох тисяч гривень на місяць), місця у гуртожитках.З іншого боку, в Україні соціальна захищеність працівника - все ж велике питання. Зарплата „у конверті” - масове явище. Потенційний трудовий мігрант, який співставляє свою соціальну захищеність в Україні, і в тій же Португалії, найчастіше робить вибір на користь Португалії. Трудова міграція породжує чимало проблем. Тому перед державою та органами влади на місцях постає завдання створювати економічні передумови для повернення громадян України, які працюють за межами нашої держави, забезпечувати їх роботою і соціальним захистом вдома. Належить внести зміни до державної міграційної політики та забезпечувати правовий захист українських мігрантів шляхом укладення з відповідними країнами угод з легалізації наших громадян у них на заробітках, приєднання України до багатосторонніх міжнародних угод з цих питань. До речі, в цьому році, за повідомленням посольства Греції в Україні, не планується легалізація громадян України, які перебувають там нелегально. Але на рівні міністерств праці України та Греції розглядається проект міждержавної угоди щодо сезонного працевлаштування українців. Як позитивний приклад взаємовигідного вирішення цієї проблеми можна навести Угоду між Україною і Португалією про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці.. Головне -- цілеспрямовано проводити економічні реформи, що сприятимуть поліпшенню життя українців на рідній землі. Безробіття -- категорія економічна. І кожен відсоток зростання виробництва -- то крок уперед, а кожен відсоток зменшення -- здача позицій, збереження бідності та стимулу до трудової міграції.

Отже, для подолання чи обмеження трудової міграції необхідно усунути економічні і соціальні причини цього явища. Якщо зарплата наших громадян досягне 200--300 доларів на місяць -- вони здебільшого не поїдуть на заробітки в чужі краї. Уряд України, галузеве міністерство, Державний т...