Міграція робочого населення України

Поряд із цим державним органом влади необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян -- заробітчан за кордоном. Спеціалісти схильні вважати, що настав слушний момент для започаткування концепції національної міграційної політики. А поки що, на думку експертів і самих трудових мігрантів, необхідно створити профспілку нового профілю, яка б опікувалася захистом соціальних і правових інтересів українських заробітчан. Першими кроками новоствореної профспілки повинна стати її інформативна активність з роз'яснення діючих конвенцій і міжнародних угод, що закріплюють права і умови, на яких допускається використання робочої сили іноземців у країні перебування. Не всі наші співвітчизники, що їдуть з України, ознайомлені зі своїми правами за кордоном і можливостями одержати допомогу громадських і державних установ, а тому часто і потерпають.

3.2 Заходи соціального захисту населення

Соціальний захист є об'єктивною економічною категорією, що пов'язана з відтворенням, збереженням та розвитком основної продуктивної сили суспільства - людського потенціалу. В умовах глобалізації економіки, що відбувається на основі новітніх інформаційних технологій, значення людського потенціалу, а отже і ефективного соціального захисту, об'єктивно підвищується.

Соціальний захист - дуже складна проблема. Вона не відбиває прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальним захистом може керувати суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій, споживчих товариств. Без відповідної уваги до соціального захисту в суспільстві виникатиме соціальна напруженість.

В умовах адміністративно-командної системи, панування монополії державної власності добробут людей найбільше залежав від розподільчої політики держави: регулювалась заробітна плата, встановлювалась верхня межа її, проводився курс на стабілізацію цін, тарифів, здійснювались перерозподільчі операції для утримання нерентабельних підприємств за рахунок тих, які добре працювали.

Ринкова економіка усуває соціальний комфорт у вигляді широкої спини держави, яка захищає робоче місце і певну частку засобів існування незалежно від ставлення людини до праці, до її результатів.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України) [1] .

Соціальний захист населення є одним з важливіших напрямків державної політики. Запровадження та дотримання високих соціальних норм і стандартів гарантує належний рівень якості життя всім категоріям населення.

Вперше термін “соціальний захист ” чи “соціальна безпека ” з'явився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [2].

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття [3].

Термін “соціальне забезпечення ”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [4].

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальний захист - це: 1) державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; 2) комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо). Основні елементи системи: встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги); захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам; 3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів; 4) пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника); утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо; соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо); соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.); надання необхідної медичної допомоги; соціальне страхування тощо.

3.3 Переваги та видатки трудової еміграції з України

До найважливіших результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на ринку праці. 2002 р. в Україні було зареєстровано 1 млн. безробітних, або 3,7% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 11,1% . Таким чином, насправді не мали роботи 3 млн. осіб. Навіть якщо скористатися мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн., це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть.Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення . На думку інших фахівці, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік . Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Лише на Тернопільщині, за оцінками місцевої влади, щорічні перекази від працівників-мігрантів становлять близько 100 млн. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у дрібне підприємництво. Як показало обстеження 2002 р., про яке йшлося, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожного п'ятого.

Аргументи противників трудової міграції такі:

- мігрують особи економічно продуктивного (20--40 років) віку;

- наші співвітчизники працюють на економіку інших держав, а не на добробут України;

- створюється негативний імідж про Україну, де влада неспроможна створити належні умови для праці і нормальних умов життя своїх громадян;

- тривала відсутність одного чи обох батьків призводить до так званого соціального сирітства і непередбачуваних негативних наслідків у психології та поведінці залишених на бабусь, родичів і навіть сусідів дітей;

- розпад шлюбних пар і створення нових сімей;

- у більшості випадків працевлаштовуються українці на непрестижну роботу, навіть ті з них, що мають вищу освіту і значний професійний досвід;

- наші трудові мігранти, в своїй більшості, знаходяться на нелегальному становищі, не мають правового захисту і тому зазнають як моральних, так і матеріальних (фінансових) збитків;

- значна втрата нашою державою висококваліфікованої робочої сили, в першу чергу, наукових працівників вищої кваліфікації -- кандидатів і докторів наук;

- фізичне каліцтво і загибель на робочих місцях через небезпечні умови праці;

- дискримінація в оплаті праці.

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Завдяки привезеним “човниками” товарам насичується внутрішній споживчий ринок. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

До позитивних чинників трудової міграції українців у першу чергу слід віднести наступні інтереси заробітчан:

- заробити кошти і укріпити економічне положення своєї родини;

- заробити на придбання нерухомості (будинку, квартири, дачі тощо), на навчання дітей як умови комфортного існування в суспільстві;

- заробити гроші з метою розпочати власний бізнес дома чи, навіть, у країні перебування;

- привозиться в Україну важливий досвід організації бізнесу і процес цивілізованого ведення приватного підприємництва;

- за час перебування за кордоном підвищується культурний рівень українських заробітчан;

- позитивно змінюється психологія наших співвітчизників і бажання втілити в Україні кращі запозичені відносини спілкування;

- ввезення або переказ в Україну зароблених коштів у вигляді валютного еквівалента;

- прагнення наших людей самореалізуватися в цивілізованих країнах перебування.

Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення у порівнянні з 1990 р. скоротилася в 1,3 разу. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази. Ще більш складною сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан - тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. При чому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращанням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі - працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід'ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї.

Висновки

Багато авторів підкреслюють позитивний вплив трудової міграції (в тому числі й неврегульованої, яка становить близько 90% від загального обсягу трудової еміграції з України) на пом'якшення соціальної напруги в багатьох регіонах України, де є надлишок робочої сили. Трудові мігранти привозять в Україну новий ринковий досвід, нову ринкову ментальність тощо.Процеси трудової міграції в Україні мають досить виражену регіональну економічну та культурну специфіку. Західні регіони України історично орієнтуються в трудових міграційних процесах на такі країни як Польща, Угорщина, Чехія, Португалія, Італія, Канада, США. Східні регіони мають виразні традиції трудової міграції до Росії. Південні регіони - до Туреччини. Проте, цей поділ не безумовний, чимало трудових мігрантів в Італії - із Сходу України та Києва, в Росії - із Закарпаття.У сфері попередження неврегульованої трудової міграції в Україні напрацьований значний позитивний, хоч часом і суперечливий, досвід. Активну політику проводить у даній сфері Державний центр зайнятості Мінпраці України, насамперед, через розвиток інфраструктури системи працевлаштування та консультування потенційних мігрантів у всіх регіонах України.Безумовно, працівники служби безпосередньо в регіонах активно впливають на міграційні процеси, сприяючи детенізації ринку праці, підвищуючи рівень обізнаності потенційних мігрантів на семінарах, розповсюджуючи брошури, виступаючи у ЗМІ тощо. Окремо треба згадати про позитивні наслідки укладання двосторонніх та міжнародних договорів про соціальний захист трудових мігрантів України.В Україні вже тривалий час плідно розвивається активність, в тому числі у сфері інформування трудових мігрантів, численних міжнародних та українських організацій, які заклали основу інформаційної роботи у справі попередження неврегульованої трудової міграції, реабілітації потерпілих від торгівлі людьми з метою економічної чи сексуальної експлуатації тощо.Це насамперед громадські організації, центри консультування мігрантів, „гарячі лінії”, міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда - Україна”, Благодійний фонд „Карітас”. Безперечно, визначну роль у цих процесах виконують через свої спеціалізовані програми в Україні міжнародні організації - Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, Офіс координатора проектів ОБСЄ в Україні та інші.Це - далеко не повний перелік заходів у даній сфері в Україні. Можна зробити висновок: зусиллями багатьох організацій створена база для розвитку ефективних комунікаційних програм, є фахівці, які накопичили значний досвід інформування трудових мігрантів, розуміють специфіку цього суперечливого та багатоаспектного явища.

Головний висновок: трудова міграція в світі стала невід'ємним елементом соціально-економічних та геополітичних процесів.Трудова міграція може зменшитись,якщо держава буде забезпечувати населення робочими місцями та гідною заробітною платою.

Список використаних джерел

1. http://www.ukrstat.gov.ua

2. Андрусенко Н. На кого работают украинцы за границей // Рабочая газета.-- 2003.-- 8.04.2003 г.

3. Варналій 3. С, Кузнецова I. С, Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва в Україні. -- К.: Ін-т приватного прогнозування, 2002.

4. Василенко Н. Ф. Особливості становлення соціально-орієнтованого ринку праці // Актуальні проблеми економіки.-- 2004.-- №11. -- С. 164--173.

5. Вовканич С Й., Копистянська X. Р, Цапок С. О. Розбудова інноваційного суспільства в контексті демографічного розвитку України //Актуальні проблеми економіки.-- 2004.-- №8. -- С. 115--124.

6. Зайцева Н. Ф. Підвищення ефективності використання трудового потенціалу// Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля.-- 2002,-- №5(51). -- С. 92--101.

7. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки.-- 2004.-- №10. -- С. 167--172.

8. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2003.

9. Лук'яненко Г. Я., Ковтун P. M. Проблеми безробіття в Україні та шляхи його вирішення // Актуальні проблеми економіки.-- 2003.-- №9. -- С. 172--184.

10. Мортиков В. Роль заработной платы в регулировании занятости // Экономика Украины.-- 2001.- №1,- С. 33-39.

11. Садова І. Я., Семів Я. К. Проблеми регулювання зайнятості та безробіття на регіональному ринку праці // Регіональна економіка.-- 2000.-- №2. -- С. 208--213.

12. Семикіна М. В. Індикатори економічної та соціальної ефективності мотивації праці // Актуальні проблеми економіки,-- 2004.-- №10. -- С. 181--189.

13. Статистичний щорічник України за 2003 рік. -- К.: Консультант, 2004.

14. Толмачова Г. Малий бізнес як засіб вирішення проблем зайнятості на територіях приоритетного розвитку// Економічний часопис-- 1999.-- №10. -- С. 30--33.

15. ШотА. Регіональні проблеми зайнятості і шляхи їх розв'язання//Економіст.-- 1999.--№9. - С 32-37.

Размещено на Allbest.ru