Продовольча безпека як критерій ефективності аграрної політики

збереженні навколишнього природного середовища.

З цією метою Федеральне міністерство продовольства, сільського господарства та захисту прав споживачів Німеччини (BMELV) активно співпрацює з Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (FAO), Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) і заснованими ними спеціальними органами, такими, наприклад, як Кодекс Аліментаріус (Продовольчий кодекс FAO), а також Європейської комісії в якості представника ЄС, працює над підготовкою стандартів, керівних принципів і кодексів галузевої практики з питань якості і безпеки харчових продуктів. Слід зауважити, що стандарти, які розробляються не є імперативними нормами національних законодавств, а використовуються у вигляді рекомендацій для держав, членів організації Кодекс Аліментаріус [117].

Усередині країни Міністерство очолює і координує всю роботу, пов'язану із забезпеченням національної продовольчої безпеки. Наукову діяльність в цій сфері здійснює Федеральний інститут оцінки ризиків (BfR) і чотири інших дослідних інститути.

Як на рівні ЄС, так і в самій Німеччині законодавчо закріплені три головні цілі продовольчого права:

захист здоров'я (продажу підлягають виключно тільки безпечні харчові продукти);

захист споживачів від обману;

належне інформування громадськості.

Дедалі більшого значення у всіх європейських державах набуває виробництво екологічно чистої продукції. З 1995 р. по 2014 р. кількість еко - підприємств, в Німеччині, наприклад, збільшилася з 6,6 до 23 тисяч, а розміри посівних площ - з 310 тис. га до 1 млн. га.

Г оловними причинами такого бурхливого розвитку є суспільний попит що стрімко зростає, а також збільшення субсидування цього напрямку федеральними органами Німеччини в межах спільної сільськогосподарської політики Євросоюзу. Зокрема, на період переходу з традиційного на органічний спосіб виробництва еко-підприємства Німеччини можуть користуватися спеціальною допомогою, розмір якої є різним у федеральних землях. Кожен виробник отримує також премію за збереження нового способу виробництва і якщо перехід був здійснений раніше.

Таким чином, на прикладі Федеративної Республіки Німеччини зрозуміло, що в країнах Європейського союзу створена і діє розгалужена система державних і громадських організацій, яка на національному і загальноєвропейському рівнях ефективно вирішує проблеми продовольчої безпеки цих держав, дотримання прав і свобод споживачів, охорони здоров'я

населення і навколишнього природного середовища.

У Франції політика у сфері продовольчої безпеки здійснюється на основі Стратегії внутрішньої продовольчої безпеки, згідно якої відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки покладається на Міністерство сільського господарства, продовольства, рибальства, сільського та регіонального планування. Напрямами діяльності міністерства є продовольча політика, державна підтримка французьких виробників продукції та захист їх інтересів, рибальство та аквакультура, ветеринарія, захист рослин тощо. Частину функцій виконують спеціальні агентства розвитку та науково-дослідні центри, які займаються науковими дослідженнями окремих проблем розвитку аграрної сфери й забезпечення продовольчої безпеки [11, с.182].

В Нідерландах основою системи забезпечення якості, яка має назву «Інтегрований контроль ланцюга» є контроль, відстежування, а також незалежна система санкцій щодо технологічного ланцюга виробництва свинини від підприємства розведення молодняку до роздрібної торгівлі. Найважливішими вимогами інтегрованого контролю є: співпраця виключно з визнаними відгодівельними підприємствами, постачальниками кормів і ветеринарами; повна документацій дій ветеринаром у вахтовому журналі; можуть використовуватися лікарські засоби лише з «Позитивного списку ветеринарних препаратів для свиноферм»; обов'язковим є архівування накладних від постачальників кормів і наявність транспортної документації при перевезенні свиней; маркування всіх тварин; наявність системи власного контролю [16, с.56-57].

На території Бельгії реалізацію державної політики у сфері аграрного виробництва здійснює Міністерство сільського господарства і наукової політики. Федеральне агентство з безпеки харчових продуктів Бельгії забезпечує перевірку та випробування продукції на усіх етапах харчового ланцюга згідно з відповідними програмами. Однією з таких програм є Програма забезпечення якості виробництва свинини, яка передбачає виявлення та перешкоджання появі ветеринарних препаратів у м'ясі. Органи державної влади Бельгії у питаннях продовольчої безпеки головну увагу приділяють забезпеченню якості харчових продуктів та мінімізації ризиків для здоров'я споживачів, що забезпечується шляхом гарантування стандартизації та максимального контролю [11, с.186].

Принципи забезпечення безпеки харчової продукції

Таблиця 4.9

господарства та захисту прав споживачів Німеччини активно співпрацює з цією метою з багатьма неурядовими та некомерційними організаціями, які виконують важливі завдання в сфері комунікації та представлення інтересів споживачів.

У США діють наступні спеціальні Закони: «Про продовольчу безпеку США» (прийнятий 1985 р.), «Про поліпшення продовольчої безпеки» (1986 р.), які створили нормативну базу для державного регулювання продовольчої безпеки. Норми Закону США «Про продовольчу безпеку» спрямовані на забезпечення розвитку виробництва зерна, молочних продуктів, рису, сої, бобів, цукру. Основними цілями державного регулювання продовольчої безпеки в США є забезпечення населення якісними продуктами харчування, просування їх на міжнародних продовольчих ринках, розвиток внутрішнього сільськогосподарського виробництва [21].

Заслуговує на увагу також досвід забезпечення продовольчої безпеки Канади. В межах даного напрямку працюють урядові, громадські та некомерційні організації. Загальне поняття продовольчої безпеки було затверджене в «Канадському плані дій щодо продовольчої безпеки», який був розроблений у 1998 р. Незважаючи на те, що Канада в останні 50 років була країною з високим рівнем виробництва продовольства, в основі розробленого Плану покладена ідея підвищення забезпеченості продовольством як важливого фактора підвищення життєвого рівня населення.

Канадський План дій щодо продовольчої безпеки (Canada's Action Plan for Food Security) являє собою програму уряду Канади, в якій задекларовано наміри і конкретні дії урядових структур і громадських організацій в діяльності світового співтовариства щодо забезпечення продовольчої безпеки. Даний План передбачає виконання заходів з метою виконання завдань Світового саміту 1996 року.

Незважаючи на сприятливу ситуацію, в Канаді існують проблеми, що впливають на забезпечення продовольчої безпеки деяких соціальних груп населення. Згідно з офіційними статистичними даними близько 10% населення Канади (більше 3 млн. осіб) мають низький рівень доходів. Кожна десята канадська сім'я, з дітьми у віці до 6 років, не отримує достатньо продовольства. 800 тис. канадських сімей (приблизно 8% від загального числа) живуть нижче рівня продовольчої безпеки. Близько 2/3 населення має проблеми з вагою, велика частина корінних народів живе у віддалених територіях і не має доступу до здорових і недорогих продуктам харчування [117].

Одним із пріоритетних напрямків державної політики Канади є підтримка продовольчого постачання населення, що проживає в північних територіях і в арктичному регіоні країни. Північні регіони, розташовані вище 60 паралелі, до складу яких входять Юкон, Північно -західні території і Нунавут, займають близько 40% території країни. В даний час там проживає близько 110 тис. осіб, що складає лише 0,3% від чисельності всього населення Канади (34 млн чоловік).

Дослідження експортного потенціалу продовольчого ринку України

В аграрному секторі економіки України існує низка загрозливих явищ, що свідчать про низьку конкурентоспроможність українських підприємств:

Низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами - загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства.

Невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію. Значні порівняльні переваги на ринках країн ЄС Україна має лише у торгівлі жирами тваринного і рослинного походження та зерновими культурами.

Невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів.

Низька якість продукції внаслідок того, що близько 50% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку.

Основним є подолання таких проблем з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду:

гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно стандартів ЄС;

збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції через: сприяння розробці і впровадженню систем управління якістю; покращення репутації України на міжнародному ринку продовольства як країни-виробника екологічно чистих і безпечних продуктів, співробітництво з міжнародними фондовими біржами, організація міжнародних виставок, ярмарок, семінарів в Україні та сприяння участі вітчизняних суб'єктів господарювання у таких заходах за кордоном; збільшення обсягів державного фінансування наукових розробок у сфері біотехнологій, генетики, селекції, племінної діяльності, з метою покращення

вхідних факторів забезпечення конкурентоспроможності

сільськогосподарської продукції;

налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку;

посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції;

налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами;

використання позитивного досвіду країн ЄС у регулюванні ринку аграрної продукції у напрямі зміцнення конкурентоспроможності АПК [98].

Тому для підвищення рівня використання експортного потенціалу продовольчого ринку актуальним залишається питання організації заготівлі вирощеної продукції рослинництва і тваринництва, особливо у домогосподарств населення, якому приділено увагу у розділі 3 дослідження.

Також з метою нарощування експортного потенціалу продовольчого ринку країни необхідно забезпечити:

державну підтримку експорту конкурентоспроможної на зовнішніх ринках продукції, здешевлення процедури оформлення експорту;

гармонізацію системи стандартизації та сертифікації сільськогосподарської продукції, правил санітарного, ветеринарного та фітосанітарного контролю з міжнародними стандартами та вимогами;

створення об'єднань експортерів, координацію їхньої діяльності на зовнішніх ринках з метою ефективного використання кон'юнктури та дотримання правил конкуренції;

поліпшення рівня оснащеності лабораторій з визначення якості та безпеки продукції, їхню акредитацію у міжнародній системі;

удосконалення транспортної та портової інфраструктури, її модернізацію та підвищення пропускної спроможності;

розширення участі вітчизняних виробників у міжнародних виставках та ярмарках [86].

Висновки

Ринок продовольства є важливою ланкою економіки, агропромислового комплексу і торгівлі в цілому, який сприяє повноцінному задоволенню щоденних фізіологічних потреб населення у споживанні продуктів харчування. Ринок продовольства визначається як механізм взаємодії економічних агентів двох типів - виробників продовольчих товарів, що мають чітку, упорядковану й регламентовану організаційну структуру, визначений об'єкт та суб'єкт управління, а також домогосподарств населення, які є одночасно виробниками та споживачами продовольства, характеризуються недосконалістю системи управління, нерегулярністю виробничо-господарської діяльності, котра здійснюється на основі саморегулювання і є не оптимізованою.

Формування та розвиток ринку продовольства здійснюється в результаті взаємодії об'єктивних факторів, явищ і процесів у сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання продовольства. Параметри діяльності поданого ринку визначаються співвідношенням потреб населення, внутрішніх виробничих можливостей, наявністю ринкової інфраструктури та розвиненістю міжтериторіального обміну продовольством. Дослідження всіх зазначених факторів є необхідною умовою під час вивчення проблем функціонування та розвитку ринків продовольства на всіх рівнях.

Ринок продовольства України виділяється багатогранністю переваг

та можливостей, для нього характерні динамічний розвиток, високий рівень самозабезпеченості, експортна орієнтованість окремих субринків, значний вплив домогосподарств населення на рівень продовольчої безпеки держави. Суб'єкти ринку продовольства здійснюють вагомий вплив на

загальноекономічний розвиток України - в окремих регіонах понад 50% валового продукту становить виробництво продукції сільського господарства та харчової промисловості. Необхідно зазначити, що ринок продовольства в Україні є похідним і взаємозалежним від рівня розвитку ринку сільськогосподарської продукції.

Домогосподарства населення в Україні формують майже половину пропозиції продовольчих ресурсів, що сприяє покращанню забезпечення населення продовольством, особливо в сільській місцевості, нівелює частину соціальної напруги, спричиненої безробіттям та неповною зайнятістю сільських жителів, а також підвищує рівень їхніх грошових доходів.

Глобалізаційні процеси здійснюють свій вплив і на внутрішній ринок продовольства через механізм ціноутворення. Аналіз цінової ситуації на ринку продовольчих ресурсів виявив зв'язок між рівнем цін та обсягом пропозиції на ринках кукурудзи, насіння соняшнику, сої, картоплі, продукції свинарства та птахівництва, тоді як на інших продуктових ринках не було виявлено істотної залежності між ціною та рівнем продажу. Основною причиною цього є слабкий рівень розвитку таких складових інфраструктури ринку продовольства, як аграрні біржі, торгові дома, заготівельно-збутові кооперативи. Самозабезпечення у продуктах харчування є диференційованим за різними видами продовольства. Високий рівень самозабезпеченості відзначено у споживанні картоплі та овочів, м'ясопродуктів, молокопродуктів, яєць.

Розвиток ринку продовольства потребує розробки та вдосконалення його організаційно-економічного механізму, що дозволить забезпечити щораз більші запити щодо продовольства з боку внутрішніх та зовнішніх споживачів. Дія організаційно-економічного механізму розвитку ринку продовольства спрямовується на його суб'єкти. Важливим напрямом удосконалення організаційно-економічного механізму ринку є розвиток збутової діяльності шляхом організації збутових кооперативів, метою діяльності яких є забезпечення ефективної взаємодії та захисту інтересів виробників продукції. Збутовий кооператив виконуватиме функції із заготівлі сільськогосподарської та продовольчої продукції, матеріально- технічного постачання, збуту продукції, що надасть змогу забезпечити зростання впливу виробників на ринку та сприятиме захисту їхніх інтересів у формуванні цін, удосконаленню інформаційного забезпечення щодо кон'юнктури ринку, зміни законодавства.

Збалансований сталий розвиток ринку продовольства вимагає державного регулювання, яке має базуватися на обґрунтованих стратегічних програмах. Запропонована нами стратегія розвитку ринку продовольства базується на визначенні «точок росту» ринку продовольства і покликана забезпечити передумови для формування гармонізованого економічного середовища, сприятливого для всіх підприємств-суб'єктів ринку

продовольства за допомогою раціональної спеціалізації, ефективного використання природних, територіальних, виробничих й інших умов. Проведені дослідження дозволили виділити функціональні підсистеми ринку продовольства: «великотоварне сільськогосподарське виробництво»,

«продовольче забезпечення домогосподарств», «харчова промисловість», «інфраструктура ринку продовольства», а також диференціювати пріоритети розвитку ринку продовольства за цими підсистемами.

Размещено на Allbest.ru