Культурні виміри як фактор розвитку в реформуванні економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СВІТОВА ЕКОНОМІКА У ДЗЕРКАЛІ КУЛЬТУРНИХ ВИМІРІВ

1.1 Основні напрямки розвитку світової економіки

1.2 Місце і роль культури у економіці розвинених країн

1.3 Теорія міжкультурних вимірів Хофстеде як методологічна основа дослідження сучасних соціальних процесів

2. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ У ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1 Місце України у світовому економічному просторі

2.2 Основні напрямки розвитку українського суспільства

2.3 Культура України як фактор її економічного розвитку

3. СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1 Аналіз соціокультурних вимірів культури України за час незалежності

3.2 Перспективи розвитку креативної економіки в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Наприкінці ХХ - початку ХХІ сторіччя внаслідок історичних, політичних, економічних та соціальних змін було надано потужний поштовх стрімкому розвитку культури. В його основі - усвідомлення, що кожна окрема країна здатна забезпечити свої національні інтереси не лише через розвиток виробництва матеріальних благ, а й через опанування і розвиток національних цінностей, переконань, культури.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що культурні процеси є безперечно одним з вагомих чинників розвитку економіки, формування новітніх моделей діяльності бізнесу та менеджменту.

Важливим для України є усвідомлення та вироблення зваженої позиції щодо своєї ідентичності у Європі та у світі. Поновити свою геополітичну ідентичність, визначити свою роль у процесі еволюції світової цивілізації - ось чого прагне Українська Держава.

Тому особливо важливим є глибокий аналіз здобутків та напрацювань, а також моніторинг наступних кроків української влади у процесі наближення України до розвинених країн, у першу чергу - до країн ЄС, а отже і до зміцнення демократичних засад та верховенства права.

Незважаючи на достатній - за кількісними та якісними показниками - масив оприлюднених досліджень з проблематики розвитку культури та її зв'язків з розвитком економіки в цілому, актуальною залишається проблема дослідження соціокультурних аспектів розвитку України на сучасному етапі.

Авторами, що залучились до дослідження цієї теми, є: І. Ю. Гузенко, С. А. Давимука, І. М. Коваленко., М. П. Коваленко, Т. Г. Стефаненко, Л. І. Федулова, П. Шеремета, Г. Каніщенко та ін.

До іноземних дослідників і авторів належать: Г. Хофстеде, П. Педерсен, Ф. Тромпенаарс та ін.

Аналіз соціокультурних показників економіки України є актуальним та цікавим як об'єкт наукового дослідження.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наявних у сучасній науці поглядів, концепцій і теорій, що стосуються соціокультурних процесів, на тлі всесвітньої глобалізації та європейської інтеграції України визначити вплив культури на економіку країн світу та сучасний стан та перспективи розвитку української економіки під впливом культурних процесів.

Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань:

1. Визначити культуру як об'єкт наукового аналізу.

2. Здійснити аналіз впливу культури на розвиток економіки.

3. Розглянути теорію міжкультурних вимірів Г. Хофстеде як методологію дослідження соціальних процесів у світі і в Україні.

4. Охарактеризувати нормативно-правові та організаційні засади розвитку української культури.

5. Провести аналіз сучасних тенденцій розвитку світової та української економіки.

6. Розглянути особливості соціокультурних вимірів культури України за часів незалежності.

7. Окреслити перспективи можливості активного впливу на розвиток культурних вимірів та креативних індустрій в Україні.

Об'єктом дослідження є вплив української культури на розвиток економіки України.

Предметом дослідження є визначення можливості та перспективи економічного розвитку України під впливом соціальних і культурних процесів.

Методи дослідження. Для виконання поставленої мети та відповідних завдань у дослідженні використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження явищ та процесів, зокрема:

описовий - для аналізу засад дослідження,

метод аналізу та синтезу - для систематизації досвіду розвитку економіки України,

методологія Г. Хофстеде для дослідження соціокультурних процесів,

метод узагальнення - під час розробки концептуальних засад та окреслення пріоритетних напрямів дослідження.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел; викладена на 55 сторінках; містить 3 таблиці та 15 рисунків.



1. СВІТОВА ЕКОНОМІКА У ДЗЕРКАЛІ КУЛЬТУРНИХ ВИМІРІВ

1.1 Основні напрямки розвитку світової економіки

25 вересня 2015 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію №70/1 «Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» [19] (набула чинності 1 січня 2016 року), що поставила перед світовою спільнотою 169 завдань, об'єднаних у 17 цілей:

1. Подолання бідності

2. Подолання голоду, розвиток сільського господарства

3. Міцне здоров'я і благополуччя

4. Якісна освіта

5. Гендерна рівність

6. Чиста вода та належні санітарні умови

7. Доступна та чиста енергія

8. Гідна праця та економічне зростання

9. Промисловість, інновації та інфраструктура

10. Скорочення нерівності

11. Сталий розвиток міст і громад

12. Відповідальне споживання та виробництво

13. Пом'якшення наслідків зміни клімату

14. Збереження морських ресурсів

15. Захист та відновлення екосистем суші

16. Мир, справедливість та сильні інститути

17. Партнерство заради сталого розвитку

Зазначений план дій передбачає продовження роботи, що була розпочата в період дій Цілей розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття (завершилась у 2015 році).

Прогрес у досягненні восьми Цілей розвитку тисячоліття ЦРТ оцінювався за допомогою 21 задачі і 60 офіційних показників.

Основні результати виконання ЦРТ, складені автором за матеріалами докладу ООН «Цілі розвитку тисячоліття: доповідь за 2015 рік» [31] зведені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Основні результати виконання «Цілей розвитку тисячоліття» (2000-2015 р. р.)

№ цілі	Ціль	Показники виконання
1	2	3
1	Ліквідувати абсолютну бідність і голод	Скорочення кількості людей, що живуть на менш ніж $1,25 за день на 600 мільйонів. Між 1990 і 2008 р. р. відсоток бідних впав з 47% до 24% (не дивлячись на приріст світового населення)
2	Забезпечити загальну початкову освіту	Все ще 61 мільйон дітей залишаються без доступу до освіти, і більше половини з них живуть у Африці. Більше 120 мільйонів дітей і підлітків у всьому світі неписемні.
3	Сприяти гендерній рівності і розширенню прав жінок	Досягнуто паритету в доступі до початкової освіти для хлопчиків і дівчаток. В 2012 р. жінки зайняли 19,7% місць в єдиних або нижніх палатах національних парламентів. 117 країн створило закони відносно рівності заробітної плати.
4	Скоротити дитячу смертність	П'ять з дев'яти регіонів, що розвиваються, скоротили норму смертності дітей до 5 років до 50%. За 20 років число смертей дітей до 5 років зменшилось від 12,4 мільйонів до 7,6 мільйонів за рік. Число смертей від кору у світі зменшилось на 74%.
5	Поліпшити охорону материнського здоров'я	Між 1990 та 2012 роками материнська смертність зменшилась на 47%. Протягом минулих 10 років відсоток забезпечення кваліфікованим оздоровчим персоналом зріс з 55% до 63%, а відсоток жінок, які отримали передпологову турботу, збільшено з 63% до 80%.
6	Боротися з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями	З грудня 2009 року більше 1,4 мільйонів чоловік отримало лікування від ВІЛ/СНІДУ (найвищий показник за усі роки). Дякуючи лікуванню 2,5 мільйонів смертей відвернено з 2005 року у країнах низького і середнього достатку. В минулому десятилітті відвернено 200 000 смертей від малярії кожен рік. Кількість інфекцій малярії скорочено на 50% в 43 з 99 країн, де малярія ендемічна. Успішно вилікувано від туберкульозу 46 мільйонів пацієнтів.
7	Забезпечити екологічну стійкість	У 2010 році 89% усього населення планети, тобто близько 6,1 мільярда, мали доступ до безпечної питної води. У 2015 цей показник має скласти 92%. Поліпшено життя більше 200 мільйонів чоловік, що живуть в трущобах, 1 800 чоловік отримали доступ до базової санітарії.
8	Сформувати всесвітнє партнерство з метою розвитку	За період 2000-2014 р. р. об'єм офіційної допомоги в цілях розвитку, наданої розвиненими країнами, виріс в реальному вираженні на 66%, досягнувши 135,2 млрд. дол. США. У 2015 році 95 % населення світу вже могли користуватись послугами мобільного зв'язку. Наявність доступу до Інтернету виросла з трохи більше 6 відсотків населення світу в 2000 році до 43 % у 2015 році. В результаті до глобальної мережі контенту і додатків підключені 3,2 млрд. чоловік.

Особливо підкреслена у наданні офіційної допомоги в цілях розвитку ОДР участь європейських країн: так, у першій п'ятірці країн-донорів: США, Об'єднане Королівство (Великобританії та Ірландії), Германія, Франція та Японія, а Данія, Люксембург, Норвегія, Об'єднане Королівство і Швеція виділяли допомогу, більшу за встановлений відсоток (0,7%) валового національного доходу.

Тому стан світової економіки на початку 21 сторіччя оцінимо на прикладі саме країн Європейського Союзу ЄС.

За даними Світового економічного форуму [42] у Всесвітньому рейтингу найбільш конкурентоспроможних країн світу серед першої десятки країн світу у 2018 році виділяються шість європейських країн.

Нідерланди з потужними транснаціональними корпораціями VimpelCom, Royal Dutch/Shell (нафтохімія), Unilever (побутова хімія та продовольство), Royal Philips Electronics (електроніка) - на четвертому місці. А за сукупним валовим внутрішнім продуктом ВВП Нідерланди входять до 20-ки країн світу.

На п?ятому місці - Швейцарія з найстабільнішою економікою, з ключовими економічними ресурсами - промисловістю і торгівлею. Крім того, Швейцарія з її банками і іншими фінансовими установами є місцем, де інвестори усього світу найбільш впевнені у безпеці своїх коштів.

Німеччина з найбільшою економікою Європи знаходиться у цьому рейтингу на 7 сходинці. Основу економіки Німеччини складають послуги - 54 %, виробництво - 45,9 % і агробізнес - 0,1 %.

З населенням усього у 9 млн чол. Швеція посіла 8 місце. Це високе місце у світі забезпечили 50 глобальних компаній, серед яких ABB, Atlas Copco, Oriflame, Saab AB, Saab Automobile AB, Scania, Volvo, Volvo Trucks, Ericsson, TELE2, AB Electrolux, TetraPak, Alfa Laval, SKF, H&M. Зазначимо, що у Швеції найбільший рівень податків - майже 60 % від ВВП.

Приблизно 75 % ВВП у Великобританії (9 місце рейтингу) складає ринок послуг. Лондонське Сіті (фінансовий район із фондовою біржою та Банком Англії) відоме на увесь світ. Проте після рішення Великобританії про вихід з ЄС («Брекзіт») багато світових банків переводять свої штаб-квартири до інших країн.

Данія (10 місце) з часткою у світовому виробництві у 0,4 %, а у торгівлі - у 0,8 % належить до малих високорозвинених індустріальних країн. Проте країна має один з найвищих показників ВВП на душу населення - $32 тис.

Діаграма розподілу країн світу за долею ВВП наведена на рис. 1.1.

За цими даними доля європейських країн складає 24,18 % ВВП країн світу, тобто майже чверть.

При цьому населення Європи (513,5 млн осіб на 01.01.2019 р.) складає менше 6,7 % населення планети (майже 7,7 млрд на 01.01.2019 р.).

Незважаючи на загальну тенденцію зниження долі промислового виробництва у Європі, на частку європейських країн припадає близько третини промислової продукції світу у галузях: атомна енергетика, нафтогазовий комплекс, автомобільна, авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, легка та харчова промисловість, високотехнологічні галузі машинобудування (верстатобудування, виробництво комп'ютерів і електроніки), виробництво нових конструкційних матеріалів, біотехнології.



Рис. 1.1. Країни світу за часткою ВВП у 2018 р.

Розроблено автором за даними Світового банку [24]

Роль промисловості у забезпеченні конкурентоспроможності країн ЄС, незважаючи на тенденцію до перерозподілу трудових ресурсів та доданої вартості до сфери послуг, залишається центральною.

Загалом промисловість дає 24,7 % ВВП Європейського союзу, сфера послуг - 73,4 %, а сільське господарство - 1,8 %.

А от у світовому експорті частка розвинених країн знижується. Зокрема, частка США у світовому експорті у 2010 році складала 12,1%, а у 2017 - тільки 7,88%. За вказаний період суттєво скоротилася частка експорту таких країн, як Японія, Франція, Велика Британія, Канада.

Європейські країни - не виключення. Доля провідних європейських експортерів у світовій торгівлі наведена на рис. 1.2, який ясно показує, що частка розвинених країн у загальних обсягах світового експорту має тенденцію до зниження.



Рис. 1.2 Доля провідних європейських експортерів у світовому експорті. Розроблено автором за даними центра Разумкова.

Якщо 20-30 років назад значну частку експорту з цих країн складали товари, то сьогодні основний дохід вони отримують від експорту послуг і технологій. Саме така тенденція сприяє зменшенню частки розвинених країн у структурі світового товарного експорту, яка у 2018 р. становила менше 40%.

На світових товарних ринках цю нішу завойовують країни, що розвиваються. Саме вони є ключовими експортерами товарів і готової продукції, включаючи сільськогосподарську.

Зокрема, незважаючи на безумовно високий рівень розвитку сфери сільського господарства в Європі, у структурі ВВП країн ЄС воно займає не більше 1-3%, в той час як в країнах, що розвиваються, частка сільського господарства у ВВП варіюється на рівні 7-15%.

Істотною особливістю розвитку світової економіки також є перехід країн до вищої, постіндустріальної стадії економічного розвитку. При наявності потужної суперсучасної промисловості в цих країнах починає стрімко зростати роль сфери послуг, яка дає більше половини ВВП і охоплює переважаючу частину зайнятих у народному господарстві.

Цікавою є залежність індексу глобальної конкурентоспроможності країн ЄС від частки сфери послуг у ВВП - рис. 1.3. (за даними The World Economic Forum) [42].

Рис. 1.3 Залежність індексу глобальної конкурентоспроможності від частки сфери послуг [42].

Згідно із цими даними найбільш конкурентоздатні країни (Німеччина, Фінляндія, Велика Британія, Швеція) мають частку послуг у ВВП на оптимально високому рівні - 70-80 %.

Характерною рисою розвитку світової економіки на сучасному етапі є також зростання інвестицій у наукомісткі галузі економіки.

Динаміка інвестицій найбільших компаній світу у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) у 2017-2018 р. р. наведена на рис. 1.4.

У добу процвітання інформаційних технологій неминучим є перехід до цифрової економіки - діджиталізація. Адже той, хто швидко усвідомить основні тенденції цифрового розвитку світового співтовариства, отримає більше переваг.



Рис. 1.4 Зростання інвестицій у НДДКР найбільших компаній світу [45].

Зростання електронної комерції у світі за 2014-2021 (прогноз) р. р. наведено на рис. 1.5 [43].

У ЄС розрахували, що через повільне здійснення цифрових перетворень втрачається приблизно 600 млрд. євро на рік. Завершення створення цифрового єдиного ринку навіть визначено серед 10 основних пріоритетів ЄС.

За розрахунками фахівців єдиний цифровий ринок може принести 415 млрд. євро для європейської економіки, а це - інвестиції, інновації, нові робочі місця. Один із акцентів робиться на забезпеченні кращого доступу споживачів та бізнесу до цифрових товарів та послуг [5].



Рис. 1.5. Зростання електронної роздрібної торгівлі у світі [43].

Наразі світ стоїть на порозі нової індустріальної революції, яка спричинена новим поколінням інформаційних технологій: Інтернет купівля/продаж речей, хмарні обчислення, великі дані (Big Data), аналіз даних, роботизація, штучний інтелект та 3D-принтер. Ці технології відкривають нові горизонти для промисловості, підвищення її ефективності, вдосконалення технологічних процесів і розроблення інноваційних продуктів та послуг.

Крім того, вони дозволяють промисловості відповідати основним очікуванням сучасних споживачів, таким як персоналізація, підвищення безпеки та комфорту, а також енерго- та ресурсоефективність.

Наприклад, поєднання передових датчиків-сенсорів, великих даних у промислових технологічних процесах може знизити рівень споживання енергії та використання природних ресурсів. Встановлені на обладнанні сенсори можуть доповідати про його аномальну поведінку, а вчасні корективи програми роботи сприятимуть енергозбереженню і дозволять зекономити щороку мільярди євро.

Діджиталізація товарів та послуг у найближчі п'ять років може принести тільки Європі більше ніж 110 млрд. євро річного доходу.

Лише у Німеччині подальша діджиталізація промисловості, як очікується, за 10 років принесе до 8% зростання продуктивності праці. Це призведе до зростання зайнятості на 6% [32].

Але мабуть головними ознаками сучасної світової економіки є її глобалізація та транснаціоналізація.

Транснаціональні корпорації ТНК займають дуже значне місце у сучасному світі - відповідно до оцінки ООН, більш ніж 10 000 фірм різних країн світу можуть бути віднесені до ТНК. Середньорічний обсяг продажів ТНК складає не менше декількох сотень мільярдів доларів. 300 найбільш великих ТНК за приблизними оцінками контролюють до чверті всіх світових виробничих активів. Щорічний обсяг продажів окремих ТНК перевищує річний ВВП багатьох країн світу.

Рис. 1.6. Кількість мігрантів у світі [35]

За умов глобалізації економічної системи виникає глобальна конкуренція, яка суттєво відрізняється від міжнародної, оскільки починає функціонувати глобальний ринок, який також принципово відрізняється від звичайного набору самодостатніх ринків певних країн.

Однак у світі існують і негативні моменти, зокрема - у сфері міграції.

За офіційними даними, 258 млн. людей у світі є мігрантами, тобто живуть і працюють за межами своєї країни (дані ООН за 2017 р.- рис. 1.6). За даними McKinsey Research, на них припадає близько 10% світового виробництва [35].

Сьогодні налічується 68 млн. примусово переміщених осіб по всьому світу, у тому числі 25,4 млн. біженців, 3 млн. шукачів притулку і більше 40 млн. внутрішньо переміщених осіб.

Зважаючи на важливість і розміри проблеми, ООН у 2018 році прийняла так званий Пакт міграції ООН - «Глобальний договір про безпечну, впорядковану та юридичну міграцію». Міграційний пакт Мараккеша (як його ще називають) є першою глобальною угодою між країнами, який підготовлений під егідою ООН, оскільки до цього часу не було загальноприйнятих домовленостей з цього питання. Актуальність договору пов'язана з тим, що статус біженців (від воєнних конфліктів і політичних переслідувань) обумовлений Женевською Конвенцією, а їхні проблеми розглядаються в офісі Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Але для мігрантів, які не підпадають під Женевську Конвенцію, буде застосовуватися пакт міграції ООН. Мігранти, на відміну від біженців, направляються в інші країни не через пряму загрозу переслідування або смерті, але для того, щоб поліпшити своє життя, знайти хорошу роботу або отримати кращу освіту.

1.2 Місце і роль культури у економіці розвинених країн

The Good Country Index - одна з серій проектів, які у 2014 році започаткував Саймон Анхольт (Simon Anholt), щоб запустити глобальні дебати про те, які країни є дійсно хорошими для людей [46].

Серед 7 показників The Good Country Index - наука і технології, культура, мир і безпека, світовий порядок, планета та клімат, процвітання і рівність, здоров'я і благополуччя - культура знаходиться на другому місці.

Показники The Good Country Index першої двадцятки країн світу та США, РФ і України наведені на рис. 1.7 - 1.8.

Рис. 1.7. Місця першої двадцятки країн світу та США, РФ і України у рейтингу The Good Country Index.

Побудовано автором за даними [46].

Рис. 1.8. Місця першої двадцятки країн світу та США, РФ і України у рейтингу The Good Country Index за рівнем культури.

Побудовано автором за даними [46].

Існує багато визначень поняття «культура», проте у даній роботі нас цікавлять його так би мовити «економічні» аспекти.

Отже, у низці публікацій підтверджено, що культура, а саме цінності та переконання громадян, впливають на економіку. Проте, важливим є також зворотній вплив економіки на культуру. Це можна простежити у міжнародній торгівлі: транснаціональні фірми продають диференційований продукт, який споживач купує, зважаючи на свою культурну ідентичність. Лібералізація зовнішньої торгівлі активізує процеси обміну товарами та трансформує цінності громадян країни, які купують глобальні продукти та, таким чином, засвоюють глобальні цінності, які у них закладені.

Важливо тут провести аналогії з процесами, що відбуваються в Україні. Після лібералізації торгівлі український споживач отримав доступ до неймовірного асортименту товарів. Сама лібералізація торгівлі сформувала нові переконання людей щодо справедливості безмитної торгівлі (або ж несправедливо високого протекціоністського мита). Тепер українські громадяни практикою користування «євробляхами» демонструють свою активну незгоду із високими митними бар'єрами, що обмежують їхні фінансові можливості користуватися відносно дешевими автомобілями [1].

Нормативно-правовим підґрунтям трактування поняття «культура» як засадничого для прийняття державно-управлінських рішень в сфері культури є положення Закону України «Про культуру»: «культура - сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти» [7].

Дуже коротко, але об'ємно дає поняття культури професор МДУ Т. Г. Стефаненко: «к культуре принадлежит каждый, даже простейший предмет, созданный человеком, любая мысль, зародившаяся в его сознании. «Культура» - это то, что не есть «природа». [27]

У «Декларації Мехіко щодо політики в сфері культури» зазначається: «Культура є фундаментальним аспектом процесу розвитку, який сприяє зміцненню незалежності, суверенітету й самобутності народів. Розвиток нерідко оцінювався з огляду на кількість без урахування невіддільного якісного аспекту, тобто задоволення духовних і культурних запитів людини. Мета справжнього розвитку полягає в забезпеченні добробуту й задоволення потреб суспільства і кожної людини.» [2].

Отже, культуру як аспект розвитку не можна відділити від економіки. Культура стає все важливішим джерелом доходів та зайнятості у цілому світі.

Як оцінити «Джоконду» - величне надбання світової культури ?

У матеріальному плані вона безцінна, але можна порахувати доходи Лувру - музею, де вона експонується, Парижу - міста, де знаходиться Лувр, Франції - держави, столицею якої є Париж.

У 2018 році Лувр відвідали рекордні 10 млн екскурсантів, з яких дві третини заплатили за квитки по 15-18 євро. Решта третина - діти до 18 років, особи з обмеженими можливостями та інші пільгові категорії відвідувачів.

Як вказано у звіті Лувру за 2014 рік, дохід музею за рік склав 204 мільйони євро, з них 102 мільйони євро державних субсидій і 102 мільйони євро, зароблених самим музеєм.

У Вікіпедії наводяться витрати тільки у Паризьких магазинах іноземних туристів: китайських - 79 млн євро, японських - 97 млн євро, російських - 72 млн євро і американських - 71 млн євро.

Загалом же дохід Франції від туризму (за даними Вікіпедії) складає 42 млрд євро за рік.

Отже навіть така делікатна сфера, як культура (і туризм, як її частина) піддається економічним розрахункам.

У згаданому вище Законі України «Про культуру» окремим пунктом нарешті (тільки у 2019 році) виділене поняття «креативні індустрії»: «види економічної діяльності, метою яких є створення доданої вартості і робочих місць через культурне (мистецьке) та/або креативне вираження, а їх продукти і послуги є результатом індивідуальної творчості» [7].

А розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 р. N 265-р встановлено «Перелік видів економічної діяльності, які належать до креативних індустрій», зокрема - видання книг, газет, журналів і періодичних видань, комп'ютерних ігор; виробництво, компонування та розповсюдження кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, демонстрація кінофільмів, видання звукозаписів; комп'ютерне програмування, консультування з питань інформатизації; освіта у сфері культури; театральна та концертна діяльність; функціювання театральних і концертних залів, бібліотек і архівів, музеїв тощо [18].

Культурні та креативні індустрії - це 4,5 % світового ВВП із щорічним зростанням у 10 %, 8,3 млн робочих місць тільки у країнах ЄС при доході у 558 млрд євро.

Оборот культурних і креативних індустрій становить 1,3 трильйона доларів, а темпи зростання випереджають галузі виробництва та послуг.

Культурний туризм дає близько 40 % доходів світової туристичної галузі та протягом останнього десятиліття демонструє стабільне зростання [25].

«Креативна Європа» - це програма Європейського Союзу, спрямована на підтримку культурного, креативного та аудіовізуального секторів.

З 2014 до 2020 року на підтримку європейських проектів, що дають можливість подорожувати, охоплювати нові аудиторії, обмінюватися практичними навичками та вдосконалюватися, було виділено 1,46 мільярда євро.

Подати заявку на участь у підпрограмі «Культура», здійснюваній в рамках програми «Креативна Європа», можуть організації з наступних країн Східного партнерства - Грузія, Молдова, Україна та Вірменія.



1.3 Теорія міжкультурних вимірів Хофстеде як методологічна основа дослідження сучасних соціальних процесів

Наприкінці 1970-х років 20 століття голандським соціологом Гертом Хофстеде (Geert (Gerard Hendrik) Hofstede, 03.10.1928 - 12.02.2020) була запропонована класифікація культурних ознак, що мають значення при аналізі міжкультурної комунікації. Її важливість полягає в появі можливості порівняння характеристик різних культур з метою аналізу культурних відмінностей і їх наслідків для соціальних процесів. Вона була запропонована Хофстеде як результат проведеного ним тестування співробітників транснаціональної корпорації IBM, що обіймають однакові посади.

Сам Хофстеде 1965 року заснував відділ досліджень персоналу ІВМ Europe, яким керував до 1971 року.

У період між 1967 і 1973 роками він провів масштабне дослідження, присвячене відмінностям в національних особливостях у всіх дочірніх підприємствах цієї транснаціональної корпорації. Дослідник порівняв відповіді 117 000 співробітників IBM в різних країнах, що проходили одне й теж дослідження. Спочатку він зосередив свою увагу на 40 найбільших країнах, а потім розповсюдив фокус свого дослідження на 50 країн і 3 регіони, створивши «ймовірно, найкрупнішу міжнаціональну базу даних з підібраною вибіркою , що існувала на той момент» [41].

Ця теорія була однією з перших робіт в галузі міжкультурної комунікації, що підлягає кількісній оцінці, яку можна було б використовувати для пояснення відмінностей між культурами.

Спочатку теорія визначала міру відмінностей національних культур за чотирма основними параметрами: дистанція влади (PDI - Power distance index), індивідуалізм (IDV - Individualism vs. collectivism), уникнення невизначеності (UAI - Uncertainty avoidance) і мужність (MAS - Masculinity vs. femininity). Як пояснює сам Хофстеде, ці виміри стосуються «чотирьох антропологічних проблемних областей, які в рамках різних культур трактуються по-різному» [41]. У 1984 році він опублікував роботу «Наслідки культури» [39], яка поєднує в собі статистичний аналіз досліджень з його особистим досвідом вченого.

У 1991 році професор Гонконгського університету Майкл Харріс Бонд і його колеги провели дослідження серед студентів в 23 країнах, використовуючи інструмент обстеження, розроблений спільно з китайськими співробітниками і менеджерами. Результати цього дослідження привели Хофстеде до додавання п'ятого виміру його моделі: довгострокової орієнтації (LTO - Long-term orientation vs. short-term orientation).

У 2010 році оцінки цього виміру були розширені для 93 країн. Подальші дослідження дозволили уточнити деякі з вихідних параметрів і ввести аналіз даних на рівні країни і на рівні окремих осіб.

За результатами аналізу отриманих даних Хофстеде запропонував власну класифікацію національних культур, виходячи з шести вимірів.

Перший вимір називається дистанцією влади (power distance). Він є мірою відношення суспільства до того факту, що влада в організаціях розподілена нерівномірно, і відбивається в цінностях, що розділяються, з одного боку, носіями влади, з іншого - людьми їм підлеглими.

Другий вимір, уникнення (неприйняття) невизначеності (uncertainty avoidance), показує ту міру, в якій суспільство сприймає невизначені, неясні ситуації і прагне уникнути їх встановленням формальних норм поведінки, несхваленням відхилень від певних зразків і стандартів, вірою в абсолютну силу експертного знання.

Третій вимір відноситься до характеристики поведінки людей з позицій колективізму і індивідуалізму (individualism vs collectivism). Індивідуалізм передбачає систему взаємин, в якій люди піклуються перш за все про себе і свої сім'ї, тоді як колективізм характеризується тісними соціальними зв'язками, взаємною турботою людей один про одного і лояльністю їх по відношенню до організації.

Четвертий вимір відноситься до міри прояву в співтоваристві маскулінності і фемінінності (masculinity vs femininity). Цей вимір відноситься до оцінки якостей, що розглядаються стереотипними для чоловіків або жінок, і ступеню заохочення традиційних гендерних ролей.

«Чоловічими» цінностями вважаються асертивність (здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини), прагнення до володіння грошима і речами, захоплення героями, чітка диференціація гендерних ролей, незалежність тощо.

Гасло таких людей - жити для того, щоб працювати.

«Жіноче» начало включає такі цінності, як якість життя, взаємозалежність, співчуття невдахам, рівність статей тощо.

Гасло носіїв таких якостей - працювати для того, щоб жити.

Нарешті, п'ятий вимір - довготривала або короткочасна орієнтація (LTO - Long Term Orientation). Він визначає, в якій мірі певне суспільство прихильне до традиційних цінностей.

Люди в культурах з довготривалою орієнтацією заклопотані майбутнім і цінують ощадливість, завзятість, традиції.

При короткочасній орієнтації люди цінують те, що відбувається «тут і зараз», вони з готовністю приймають зміни і можуть пожертвувати заради них деякими зобов'язаннями. [15].

Пізніше був доданий ще один вимір: поблажливість (IND - Іndulgence vs. restraint). Цей вимір посилається на міру свободи, яку соціальні норми надають громадянам у виконанні їх людських бажань.

Можливість вживання аналізу культурних відмінностей з методологічної позиції концепції Г. Хофстеде дозволяє зробити загальні висновки про те, як в середньому влаштовані компанії в кожній з країн, які між ними існують схожість і відмінності, як відбиваються на виробничих корпораціях національні культурно-специфічні характеристики, а також, що дуже важливо, які можливі перспективи регулювання соціально-економічних і політичних процесів, як в умовах наростаючої глобалізації, так і в умовах циклічно повторюваних економічних та політичних криз.

Культуру важко змінити, але навіть якщо це і удається, зміни відбуваються дуже повільно. Це пов'язано з тим, що вона виявляється упровадженою в інститути, які люди створювали спільно, в структури сім'ї, освітні заклади, релігійні організації, форми правління, типи організацій, закони, літературу, архітектуру і будівництво і навіть у наукові теорії. Всі ці види або результати діяльності відображають загальні враження, що витікають із загальної культури. Така культура завжди є колективним феноменом, оскільки вона розділяється людьми, що живуть в одному і тому ж соціальному оточенні. Саме колективне програмування відрізняє членів однієї групи від іншої.

Культурні відмінності виявляються різними шляхами, але в їх основі завжди лежать цінності, що розділяються людьми конкретної групи. Одним з механізмів, завдяки якому обумовлені культурою ментальні програми відтворюють самі себе, є вже згадуване не раз пророкування, що здійснюється саме. Якщо, наприклад, громадська думка вважає, що люди з певної групи (скажімо, якоїсь меншості) є безвідповідальними, то організації в таких обставинах не будуть приймати їх на відповідальну роботу. Не будучи допущеними до такої роботи, представники групи не зможуть освоїти відповідні навички та вміння і дійсно будуть з великою ймовірністю будуть відтворювати свою безвідповідальність.

Оскільки практично кожна людина належить одночасно до різних груп і категорій людей, вона несе в собі певні елементи культури, відповідної цим групам. У такому сенсі можна говорити про різні рівні культури: національний, що визначається приналежністю до певної нації або країни; регіональний, етнічний, релігійний, оскільки більшість країн складаються з культурно різних регіонів, етнічних, релігійних груп; соціально-класовий, пов'язаний з професією і родом занять; організаційним, у відповідності до приналежності людей до тієї чи іншої організаційної структури і т. п.

Нас, менеджерів, понад усе повинен цікавити прояв культури на організаційному рівні.

Інтенсивне вивчення цієї проблеми почалося в 80-і роки ХХ століття. Саме тоді література по менеджменту почала популяризувати точку зору, що «досконалість» організації визначається тими загальними способами, якими її члени навчилися думати і приймати рішення, переживати певні почуття і діяти. «Корпоративна культура» є нематеріальною характеристикою, що має, проте, досить відчутні наслідки. Хофстеде назвав її «психологічним активом» організації, який можна використовувати для передбачення того, що станеться з її фінансовими активами через 5 років.

Про важливість обліку і міри впливу культури на управління організації свідчать дані багаточисельних досліджень. Як приклад можна привести результати вивчення багатонаціональної фірми, які показали, що більше 50 відсотків установок (аттітюдів) менеджерів можна пояснити їх національною приналежністю [15].

У іншому дослідженні на матеріалі вивчення 1500 керівників було показано, що культура, до якої належить організація, є найважливішою детермінантою цінностей.

У будь-якій культурі глибинна структура переконань є тією невидимою рукою, яка регулює економічну активність. Ці культурні переваги, або цінності, є основою національної ідентичності і джерелом сильних сторін економіки і її слабкостей [15].

Р. Локк детально вивчив вплив культури на менеджмент в трьох найбільш розвинених в економічному відношенні країнах - США, Германії і Японії - і прийшов до виводу, що «культурні правила не просто «впливають» на поведінку людей, вони визначають значення і ідентичність індивідів і паттерн відповідної економічної, політичної і культурної активності, в яку залучені дані індивіди» [15].



2. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ У ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1 Місце України у світовому економічному просторі

З самого набуття Україною незалежності, а особливо після Революції Гідності, основною ознакою її економіки є нестабільність. Вона є наслідком спочатку болючого розриву економічних зв'язків з бувшими республіками СРСР, потім - пошуку шляху розвитку під тиском недружнього сусіда.

Проте наприкінці 2013 - на початку 2014 року українське суспільство зробило свій вибір - шлях до Європейського Союзу (ЄС) та НАТО.

На реалізацію європейського вибору України помітно впливають ряд внутрішніх і зовнішніх чинників.

Серед внутрішніх чинників, що заважають руху до ЄС, - практика вибіркового судочинства, недосконалість виборчого законодавства, брак реальної протидії корупції, повільність проведення реформ. На вирішенні цих питань наголошує ЄС. Це визначено у висновках Ради міністрів ЄС (10 грудня 2012 р.), і в наступному так званому “списку Фюле” (комісар ЄС Штефан Фюле назвав у грудні 2012 року 19 індикаторів готовності України до підписання угоди про асоціацію з ЄС).

Серед зовнішніх чинників - глобалізація і транснаціоналізація, вагомий геополітичний вплив на Україну як з боку ЄС, так і з боку РФ.

Наразі Україна активно будує з ЄС економічні зв'язки, які були раніше орієнтовані на країни СНД, зокрема на РФ.

За даними Європейської Комісії, ЄС є наразі найбільшим торговим партнером України, його частка становить понад 40% торгівлі (2016 р.). Торгівля з Україною становить 0,9 % від загальної торгівлі ЄС з оборотом 29,6 млрд. євро [37].

Загальний експорт України до ЄС склав 13,1 млрд. євро. Основним напрямком експорту України є сировина (залізо, сталь, гірничодобувна продукція, сільськогосподарська продукція), хімічна продукція та техніка [4].

Експорт до України склав понад 16,5 млрд євро. Основний експорт ЄС до України складають машинобудування та транспортне обладнання, хімічні речовини та товари. Загальна торгівля між Україною та ЄС збільшилась на 27,1% за січень-серпень 2017 р. проти січня-серпня 2016 р. [4].

У цей період експорт з ЄС в Україну зріс на 26,6%, тоді як імпорт з ЄС до України зріс на 27,7% [4].

За даними Європейської комісії, у 2019 році Україна вийшла на 3 місце за обсягами експорту продукції сільського господарства до Євросоюзу - рисунок 2.1.

Рис. 2.1 Експорт сільськогосподарської продукції до ЄС [28].

ЄС є найбільшим інвестором в економіку України. Інвестори ЄС вклали у економіку України інвестиції у розмірі близько 16,1 млрд. євро (2015 р.) [37].

Економічна привабливість Євросоюзу для України полягає насамперед у можливості долучитися до високої культури ефективного ринкового господарювання і підняти до такого ж рівня власну економіку. Європа становить собою один із масштабних платоспроможних та інноваційних ринків, освоїти та заповнити який намагаються багато країн світу, у т.ч. США, Японія, Китай, Індія, Бразилія, РФ.

Інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75%. З таким потенціалом євроінтеграційної привабливості не може зрівнятися ніхто. ЄС - це територія високоефективної інноваційної економіки.

Середній показник ВВП на жителя в ЄС складає майже 37 тис. євро. В Україні - приблизно 3 тис. євро [24].

У провідних країнах ЄС рівень економічного розвитку ще вищий. Економічна модель ЄС та рівень її ефективності - це рубіж, який має високе мотиваційне значення для України, цінний досвід для її розвитку.

Водночас слід враховувати існування дуже обережного ставлення ЄС до швидкої перспективи євроінтеграції України, яке зумовлене наступними чинниками:

по-перше, низький рівень економічного та соціального розвитку нашої країни;

по-друге, незрілість громадянського суспільства, низький рівень демократичного розвитку та незадовільна якість державного управління;

по-третє, відверто негативне ставлення Росії до української євроінтеграції;

по-четверте, дуже повільний процес адаптації до європейських стандартів і суспільних відносин [14].

Щодо економічного аспекту реалізації європейського шляху України, то інтегральним результатом економічних перетворень в Україні стало надання їй статусу країни з ринковою економікою (Євросоюзом - у грудні 2005 р., США - у березні 2006 р.). Україна була виведена із дискримінаційного поля дії антидемпінгового законодавства ЄС та поправок Джексона-Веніка (США).

Таким чином, засвідчено, що Україна відповідає п'яти технічним критеріям:

- обмежений рівень державного втручання у діяльність компаній, у т. ч. шляхом запровадження фіксованих цін;

- недопущення дискримінації у сфері оподаткування через введення спеціальних торгових і валютних правил;

- відмова від стимулювання нестандартних форм ведення бізнесу, що розбалансовують платіжну систему ( у т. ч. бартерних операцій);

- створення приватного фінансового сектора економіки;

- забезпечення системи захисту прав власності та функціонування режиму банкрутства [14].

Визнанням позитивних зрушень у сфері підприємництва, відповідності єдиного державного реєстру підприємців європейським стандартам і забезпечення доступу до інформації щодо фінансового стану компаній стало надання Україні членства в Європейському Реєстрі Бізнесу ЄРБ (квітень 2006 року). Зазначимо, що Україна першою серед країн СНД набула членства в ЄРБ, що свідчить про створення в нашій державі сучасної системи реєстрації бізнесу, яка відповідає найвищим європейським стандартам.

Помітними є зрушення у сфері легкості ведення бізнесу.

Світовий банк (World Bank Group) щороку складає рейтинг Doing Business за підсумками дослідження стану реформ у кожній країні за 10 ключовими показниками. За даними Doing Business - 2020, трійку лідерів рейтингу легкості умов ведення бізнесу очолюють Нова Зеландія (86,59 бали), Сінгапур (85,24) та Данія (84,64) [40].

Україна посідає за оцінками Світового банку на травень 2019 року 64 сходинку серед 190 країн світу (2018 р. - 71, 2017 р. - 76) [40].

Як зазначають автори рейтингу, піднятися у рейтингу Україні дозволили покращення в таких показниках, як «Міжнародна торгівля» (18 позиція) і «Захист міноритарних акціонерів» (11 позиція) [40].

Також наша держава спростила процедуру вирішення спорів щодо виконання контрактів - за цими показником Україна піднялася на 17 позицію. Попереднього року вона займала 57 місце.

Незначні покращення також помітні за такими показниками, як реєстрація власності, бізнесу і відновлення платоспроможності.

Втім, у 2017 році Угода про асоціацію (УА) нарешті набрала чинності. А це означає, що її виконання вже остаточно стало міжнародним зобов'язанням України.

До стандартів ЄС були приведені норми щодо корпоративного управління, бухгалтерського обліку та аудиту.

Місця України у глобальних рейтингах за 2014-2019 р. р. наведені на рис. 2.2. міжкультурний соціальний економіка незалежність

Рис. 2.2 Динаміка індексів України у різних сферах за 2014-2019 р. р. за даними Світового банку [40].

Базовим досягненням України є її вступ 16 травня 2008 року до Світової організації торгівлі (СОТ), яка наразі об'єднує 164 країни.

В процесі підготовчої роботи Україна гармонізувала законодавство з нормами та вимогами СОТ, скасувала податкові та інші пільги, надані окремим суб'єктам господарювання та підприємництва, у т.ч. в спеціальних економічних зонах, відмовилась від дискримінаційного підходу до іноземних компаній щодо використання податкових векселів у розрахунках із бюджетом та ін. Вступ до СОТ розглядається Європейським Союзом як основна передумова створення зони вільної торгівлі з Україною.

Масштабність економічних завдань, що стоять перед Україною, зумовлена, по-перше, необхідністю виходу на досягнуті Євросоюзом стандарти. Для подолання або скорочення цієї дистанції національна економіка повинна розвиватися або темпами, що удвічі перевищують темпи зростання ВВП Євросоюзу (модель «наздоганяючого розвитку») або утричі (модель «випереджального розвитку»).

Важливим чинником інтеграції є досягнення фінансової стабільності в Україні. Динаміка індексу інфляції в Україні за 2000-2019 р. р. наведена у таблиці 2.1. [8]

Таблиця 2.1 Динаміка індексу інфляції в Україні за 2010-2019 роки

Рік	січень	лютий	бер.	квітень	травень	червень	липень	серпень	вер.	жовтень	лист.	грудень	За рік
2010	101.8	101,9	100.9	99.7	99.4	99.6	99.8	101,2	102.9	100.5	100.3	100.8	109,1
2011	101.0	100.9	101.4	101.3	100.8	100.4	98.7	99.6	100.1	100.0	100.1	100.2	104.6
2012	100.2	100.2	100.3	100.0	99.7	99.7	99.8	99.7	100.1	100.0	99.9	100.2	99.8
2013	100.2	99.9	100.0	100.0	100.1	100.0	99.9	99.3	100.0	100.4	100.2	100.5	100.5
2014	100.2	100.6	102.2	103.3	103.8	101.0	100.4	100.8	102.9	102.4	101.9	103.0	124.9
2015	103.1	105.3	110.8	114.0	102.2	100.4	99.0	99.2	102.3	98.7	102.0	100.7	143,3
2016	100.9	99.6	101.0	103.5	100.1	99.8	99.9	99.7	101,8	102.8	101,8	100,9	112,4
2017	101,1	101,0	101,8	100,9	101,3	101,6	100,2	99,9	102,0	101,2	100,9	101,0	113,7
2018	101,5	100,9	101,1	100,8	100,0	100,0	99,3	100,0	101,9	101,7	101,4	100,8	109,8
2019	101,0	100,5	100,9	101,0	100,7	99,5	99,4	99,7	100,7	100,7	100,1	99,8	104,1

Різкий стрибок індексу інфляції у 2014-2015 р. р., викликаний агресією Росії проти України, змінився у подальшому достатньою стабільністю.

Проявом інтенсивної економічної співпраці з зарубіжними країнами та країнами Євросоюзу є функціонування в Україні 633 іноземних підприємств (за даними Укрстату на 01.12.2019 р.). Посиленню підприємницької взаємодії з ЄС сприяє адаптація чинних національних стандартів до європейських. Гармонізованими є 3 598 із близько 20 тис. стандартів [17].

Важливо зазначити, що гармонізація всієї системи стандартів створює сприятливі умови для торговельно-економічного співробітництва, але, за досвідом центральноєвропейських країн, а також Румунії і Болгарії, не є обов'язковою передумовою набуття членства в Євросоюзі.

Серед завдань у безпековій сфері залишається військово-політичне та військово-технічне співробітництво з ЄС, наразі найбільш актуальні за усю історію незалежної України.

2.2 Основні напрямки розвитку українського суспільства

Україна перебуває на важливому етапі пошуку свого місця в новій системі міжнародної спільноти, побудові нових відносин з європейськими структурами.

Україна має вигідне геополітичне розташування і всі умови для сталого розвитку.

Досягти просування уперед можливо тільки за чітко спрямованої, виваженої політики, створення чіткої законодавчої та нормативно-правової бази, відповідних інституцій, які відкривають широкі можливості для реалізації планів економічного і соціального розвитку, національної безпеки і дозволяють зайняти гідне місце у Європейській спільноті незалежних держав.

За сукупними оцінками вітчизняних експертів, для вдалого вступу до ЄС Україні бажано збільшити ВВП до 300 млрд. дол. США, а сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій має досягти майже 80 млрд. дол. США [13].

Наразі (2018-2019 р. р.) ВВП України складає 130,832 млрд. дол. США (рис. 2.3), а обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) - 2,531 млрд. дол. США (рис. 2.4).

Рис. 2.3 Обсяг ВВП України. Розроблено автором за даними Мінфіну [4].

Рис. 2.4 ПІІ в Україну. Розроблено автором за даними Мінфіну [4].

Для подолання відчутного розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та членами ЄС щорічні темпи зростання ВВП повинні бути на рівні не менше 6-7 %, а товарообіг повинен становити не 33 %, як нині, а як мінімум 60 % [13].

Кабінет Міністрів України 20 листопада 2019 року прийняв постанову №1005 «Про внесення змін до Плану заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» [21], яку було підготовлено з метою забезпечення безперервності процесу виконання зобов'язань України протягом всього періоду дії Угоди, доступності інформації про виконання Угоди, чіткості механізмів реагування та вжиття невідкладних заходів, необхідних для забезпечення належного виконання положень Угоди.

Рисунок 2.5 Результати опитування українців щодо вступу до ЄС [6].

Оновлений план враховує поглиблення двосторонніх відносин Україна - ЄС та низку ухвалених двосторонніми органами асоціації рішень за останні три роки. План заходів спрямований на виконання цілей Програми діяльності Уряду, а саме досягнення відповідності України критеріям членства в Європейському Союзі.

Після подій листопада 2013 р. - лютого 2014 р. українці чітко стали на шлях євроінтеграції.

Результати опитування українців про вступ до ЄС або Митного союзу з березня 2012 р. по червень 2019 р. (рис. 2.5) [6] чітко показують європейський вектор.

Більше того, у 2014 році докорінно змінилась і думка українців щодо вступу до НАТО.

Підтримка громадянами вступу України в НАТО зросла з 13% у 2012 році до 41% в 2019 році. Такі дані загальнонаціонального дослідження громадської думки населення України, проведені Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології з 8 по 20 серпня 2019 р.

Аналізуючи досвід інтеграції країн Центральної та Східної Європи в ЄС, можемо сформулювати наступні основні рекомендації щодо подальшого розвитку українського суспільства та підготовки до повноцінного членства країни у ЄС:

- у найближчий час розпочати підготовку висококваліфікованих фахівців з адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

- врахувати дієву тактику ведення переговорів та не очікувати перших кроків з боку структур ЄС;

- провести реформи, що дозволять наблизитись до Копенгагенських критеріїв, особливо в економічній, судовій та соціальній сферах;

- вдосконалити вже існуючі механізми інституційного забезпечення європейської інтеграції та, можливо, створити вищий Координаційний орган, на кшталт польського Комітету європейської інтеграції;

- позитивний досвід Вишеградської четвірки вказує на можливість створення аналогічного угрупування, яким, на нашу думку, може стати об'єднання України з Грузією та Молдовою, оскільки ці три країни мають спільні проблеми, виклики та перспективи, і знаходяться на початковому етапі інтеграції до ЄС (підписано Угоду про асоціацію);

- українському керівництву варто налагоджувати тісніші контакти всередині самого інтеграційного утворення, співпрацю з окремими країнами-членами ЄС, наприклад, яскравим прикладом такої плідної співпраці Польщі було об'єднання - «Веймарський трикутник» [3].

Необхідно вирішити багато проблем: подолати бідність; побудувати демократичну, правову державу; проводити необхідні природозахисні заходи тощо. Звичайно, це потребуватиме нелегкої праці усіх без винятку громадян нашої держави.

Окремо слід сказати про заявлений президентом В. Зеленським і його командою курс на діджиталізацію країни.

На жаль, поки що українці підтримують розвиток інформаційних технологій у інших країнах - 4% українських ІТ-фахівців працюють за кордоном. При цьому 26% українських айтішників, які виїхали за кордон, працюють в Польщі, 19% - у Німеччині, а 6% - у Нідерландах [34].

Проте, як повідомив під час відкриття 20.09.2019 р. всеукраїнського Open Data Forum 2019 міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров:

«Моя мета -- зробити так, щоб Україна за три роки увійшла до топ-3 країн у сфері відкритих даних в світі. Тому що поки є підтримка президента, прем'єр-міністра і всіх міністрів» [30].

2.3 Культура України як фактор її економічного розвитку

«Починаючи із 80 років 20 століття роль культури у світі розглядається як креативна складова розвитку економічного сектору. Спочатку це тлумачилось як отримання конкретного прибутку та залучених коштів, пізніше як менеджмент та маркетинг в культурних організаціях. … Поняття «Культура» почало тлумачитись як ресурс змін якості життя шляхом створення додаткової вартості продуктів … та покращення умов зайнятості населення» - так сформулював у січні 2019 року роль культури у економіці країни тодішній міністр культури України Є. Нищук [12].

«Економічний стрибок в нинішньому тисячолітті започатковується не земельною реформою, не дешевим експортом, не залученням інвестицій, хоча все це має значення, а перетвореннями у системі освіти та мобілізацією культурних факторів розвитку економіки.» [33].

...