Банкрутство підприємства: механізм визначення і шляхи подолання

Щодо ДП «Білокоровицький лісгосп» то коефіцієнт Альтмана з року в рік збільшується це означає, що підприємство стає дуже потужним, стійким в фінансовому плані.

Модель Тофлера, то вона в порівнянні з іншими моделями має найменші рамки стосовно показників. Якщо показник моделі Тофлера менший 0,2 це означає, що ймовірність банкрутства дуже висока., якщо ж покажник більший 0,3 то ймовірність банкрутства мінімальна[20].

Щодо ДП «Білокоровицький лісгосп» то показник моделі Тофлера перевищує 0,3, що свідчить про те, що для підприємства на даний час не є загрозою.

За моделью Спрінгейта, надійність показників 90% не більше. За цією модель, якщо показник менший 0,863 то підприємство є потенційним банкрутом, якщо ж показник більший за 2,451 то загроза банкрутства мінімальна.

Стосовно, ДП «Білокоровицький лісгосп» то коефіцієнт Спрінгейта з кожним роком підвищується, що свідчить про те що підприємство фінансово надійне та стійке.

Отже, можна зробити висновок, що ДП « Білокоровицький лісгосп» є фінансово потужним, бо фінансовий стан підприємства відносно стабільний, a отже, підприємству банкрутство не загрожує.

3.2 Правові проблеми механізму банкрутства та шляхи його вирішення

Законодавство про банкрутство дуже динамічно та швидко розвивається в усіх країнах, особливо в тих випадках, коли в економіці відбуваються системні зміни. Тому завдяки тривалим економічним перетворенням і переходу до ринкової економіки в Україні було створено такий правовий механізм, який дозволяє узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, сприяючи розвитку вітчизняної економіки. Не дивлячись на весь прогресивний характер правового механізму він все ж таки не позбавлений недоліків, які були виявленні під час його застосування.

В Україні інститут банкрутства виник з моменту прийняття Закону України від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ще його називають Законом України «Про банкрутство») [12]. Закон України «Про банкрутство» визначав умови та порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів. Вважається, що інстинкт банкрутства є таким певним оздоровлюючим початком та правовим інструментом цивільно-правової відповідальності за неефективну організацію роботи підприємства. Також інститут банкрутства дозволяє створити умови для перебігу капіталу від неефективних, нерентабельних виробництв у прибуткові сфери економічної діяльності. Але корисність банкрутства відсутня, коли неспроможність виникає не через економічні закономірності, а у зв'язку з неправомірними діями осіб. Як правило, інститут банкрутства використовується недобросовісними громадянами як інструмент для вчинення злочинів.

Для того,щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів проносили найменшу шкоду економіці, то держава, насамперед, повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності, а для цього необхідно мати відповідно зважену законодавчу базу. Серед актів, які регулюють відносини власності, значне місце належить Конституції України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншим законам економічного блоку [11].

Якщо звернутися до нашого законодавства, то наші закони про банкрутство досить еклектичні, бо вони, з однієї сторони спрямовані на відновлення платоспроможності, a з іншої сторони досить тривалий час дозволяють здійснювати заходи щодо відновлення платоспроможності старій команді управлінців хоч і під контролем. Проте чи можна сподіватись на те, що стара команда управлінців, яка й довела підприємство до кризового стану, тобто банкрутства, спроможна витягти підприємство з такої ситуації? Досить сумнівно.

Отже, слід зауважити те, що досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутства боржника за допомогою реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних та правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Тобто кредитори влізають у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який може носити навмисно затягнутий характер. Введення до Закону України «Про банкрутство» процедура “мирова угода” та закріплення можливості її укладання на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство також свідчать про зазначену сутність даного закону, але використання цього правового інституту є цілком виправданим. Цілком можливим з огляду на вищевикладену проблему доцільним було б передбачити в законодавстві України більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких є такі проблеми.

Недосконалість Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» проявлялася в тому, що за перші роки його використовувалася значна частка порушених справ в яких не знаходилося свого завершення, великими темпами збільшувалася кількість збанкрутілих підприємств, а діяльність ліквідаційних комісій продовжувалася роками. У таких умовах інститут банкрутства повинен регулювати діяльність неплатоспроможних підприємств, які мають широкі перспективи. Стосовно цього, Арбітражний суд України констатував, шо застосування закону має політичні, економічні та юридичні складності.

Також вагомим є й інший недолік, який зосереджений в ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за якою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку [11]. Отже, боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 395 400 грн, щоб отримати копію господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Отже для середнього та великого бізнесу це зовсім незначна сума, а для представників малого та мікробізнесу вона астрономічна. Тому, на мою думку, можливо краще, провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб'єктів підприємницької діяльності, ураховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність [21]. В Україні є новий вид підприємницької діяльності - інститут арбітражних керуючих, який теж не позбавлений недоліків. Арбітражний керуючий, можна сказати, є ключовою фігурою у вирішенні подальшої долі підприємства, яке вже на межі банкрутства. В законодавстві України зазначено, що арбітражним керуючим може бути лише кваліфікований, ліцензійний фахівець. Цілком недостатнім виглядає і захист особи арбітражного керуючого, життя та здоров'я якого, за законодавством, лише можуть бути застраховані за рахунок коштів кредиторів, а ризик здійснення такого роду діяльності є надзвичайно великим (процеси банкрутства охоплюють приватизацію та реструктуризацію підприємств і досить часто пов'язані із діями кримінальних структур). Якщо порівняти нашу країну з країнами Європи, то, наприклад, в Польщі, де також діють арбітражні керуючі, то питання власної безпеки вирішуються ними самостійно, доводиться витрачатися не тільки на помічників, але й на охорону. Тому й оплата арбітражних керуючих в Польщі є дуже високою. У нас же за законодавством обмежується. В нащій країні основним заохоченням роботи управителя є разова винагорода, яка становить певний відсоток від суми повернення боргів. Отже, нехтування з боку нашого законодавства, щодо матеріальних потреб та необхідності високого рівня захисту арбітражного керуючого підвищує ймовірність корупції, використання останнім механізмів банкрутства для досягнення особистих корисливих цілей. Не дивлячись на те, що за новим Законом «Про банкрутство» створюються сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів. Кредитори, як правило, прагнуть повернути свої борги, а боржники - бодай частково віддати борги. Єдиним виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й тут існує проблема: застарілі основні фонди не є ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми може стати застава або продаж нерухомості, а головне - землі. Але на сьогоднішній день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та не сформованість ринку землі в Україні[22].

Отже, кредитори та інвестори поки що не зацікавлені у проведенні процедури відновлення платоспроможності свого боржника. Для державних підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є фінансування з держбюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію повинні фігурувати в Законі «Про державний бюджет» на відповідний рік. При існуючому стані справ уряд навряд чи може дозволити собі витрачати на ці заходи великі кошти. Зокрема, Законом «Про бюджет» на 2000 рік було призупинено дію статей Закону “Про відновлення платоспроможності...”, що стосуються процедури санації для держпідприємств. Виняток було зроблено лише для підприємств, що випускають трактори і комбайни. Так, два “спец закони” - Закон “Про бюджет на поточний рік” та “Про відновлення платоспроможності...” - перебувають у суперечності. Бюджетний закон, фактично, вимагав безальтернативної ліквідації неплатоспроможних підприємств і на сьогоднішній день відновлення їх платоспроможності, яке проголошене за мету Законом “Про відновлення платоспроможності...” - не більш ніж міраж.

До проблеми банкрутства держпідприємств призвела Постанова «Про порядок проведення досудової санації держпідприємств», затверджена КМУ 17.03.2000 р.. В цілому вона лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих важелів для реального відновлення платоспроможності боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника розширений. В цей перелік на сьогодні входять:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відчуження основних фондів;

передача майна в оренду;

відстрочення платежів;

переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові;

скорочення персоналу[23].

Якщо відкинути деяку термінологічну плутанину (перепрофілювання і закриття нерентабельних виробництв, наприклад, входять у поняття “реструктуризація”), то дійсно свобода маневрів для керівників санації збільшена. В переліку навіть передбачено можливість скорочення працівників, про що шість років потому не можна було б і уявити. В той же час присутню раніше норму про обов'язкове врахування соціальних наслідків закриття (перепрофілювання) того чи іншого підприємства скасовано. В цьому значенні Порядок носить виражену антисоціальну спрямованість, адже одночасно не вводить жодних захисних механізмів для скорочених працівників. Головний недолік постанови - повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації. В той же час повноваження державного органу, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі великі[24]. Насамперед насторожує поява в документі строків проведення санації - “строки проведення санації не повинні перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити строки, але не більше ніж на шість місяців”. Аналогічні строки фігурують в Законі “Про відновлення платоспроможності...”. Але там рішення про санацію приймають кредитори, а не боржники або вповноважений орган. Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна не завжди передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації. Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема) збанкрутити практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду[25]. Розглянемо гіпотетичну ситуацію. Уявимо, що деякому кредитору терміново необхідно повернути свої гроші (він сам може опинитися у стані банкрутства). Дізнавшись про це, держпідприємство спільно з уповноваженим органом ініціює процедуру авто санації і на вісімнадцять місяців таке державне підприємство застраховане від неприємностей. Подібні тенденції небезпечні не тільки самі по собі. Адже відсутність дієвого механізму банкрутства - одна з головних причин, яка стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного. Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є створення пільгових умов - так званих “банкрутних канікул” для держпідприємств і обмеження прав інших форм власності. Усунення вищезазначених недоліків, врегулювання суперечностей, які виникають між різними законодавчими актами забезпечать дієвість нового механізму банкрутства, який за своєю суттю є прогресивним. З цією метою було розроблено проект Закону “Про внесення змін до ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Він зокрема передбачає конкретизацію положень щодо арбітражного керуючого - відтепер ним може бути лише фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів (зараз ці вимоги формально стосуються лише розпорядника майна). Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом'якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримує кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) - вона дозволяє уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством[22]. Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію” є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих. Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою.[17]

3.3 Заходи фінансового оздоровлення підприємства

Для того, щоб вивести будь-яке підприємство з кризової ситуації потрібно, щоб всі операції для цього повинні проходити організовано та скоординовано, a не хаотично чи навіть безсистемно. На фінансову кризу підприємство реагує за допомогою двох особливих операцій. До цих операцій відносять:

1. Захисна реакція, що характеризується різким скороченням витрат підприємства, також закриття, розпродаж окремих підрозділів, скорочення та розпродаж обладнання та звільнення персоналу. До цієї операції відносять ще скорочення певних частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна операція характеризується активними діями, тобто модернізація обладнання, уведення нових технологій, пошук нових ринків, застосування ефективного маркетингу, також розробку та впровадження прогресивної стратегії управління.

В даний час суспільство турбують проблеми запобігання банкрутства для будь - якого підприємства та виживання в умовах кризи. Найпопулярніша система заходів банкрутства називають антикризовим управлінням. Якщо ж така система управління дійсно та практично застосовується, то вона здатна допомогти в скрутному становищі будь-якому підприємству.

Щоб подолати кризову ситуацію на підприємстві потрібно розробити стратегію фінансового оздоровлення. Основною метою такого фінансового оздоровлення - визначити всі основні напрями антикризових заходів і також потрібно визначити загальну очікувану ефективність. на основі будь - якого фінансового оздоровлення створюються конкретні документи, тобто плани маркетингу, графіки роботи тощо.

Також до основних документів, які розробляються в кризовому стані підприємством, є програма та план антикризових заходів. Програма антикризових заходів - це внутрішній документ, що розробляється підприємством і в якому викладається перелік заходів, що підприємство планує здійснити в підрозділах в яких є недоліки. Тобто основна мате цього підприємства - виведення підприємства з кризового стану. Також ця програма має бути розробленою для підприємства в цілому. За потреби на підприємстві створюються антикризові підпрограми або на окремих підрозділах чи на функціональних службах підприємства. Ця програма розроблюється на підставі діагностики фінансового стану, що проводиться на підприємстві. Також ця програма вона застосовується для оцінки можливостей банкрутства підприємства тощо.

План антикризових заходів створюється на підставі програми, що характеризується формою трансформації, конкретизації програми в план проведення фінансового оздоровлення підприємства. Зазвичай, він містить перелік заходів, що точно будуть застосовуватися, строки проведення цього плану та результати, які очікує отримати підприємство.

Програма та план антикризових заходів мають задовольняти такі вимоги:

- забезпечити дійсне вирішення питань, стосовно, фінансового оздоровлення на підприємстві, також відновлення працездатності на цьому підприємстві;

- повністю підпорядковуватися стратегія підприємства, які воно уводить;

- створити привабливі умови для зовнішніх інвесторів для того, щоб залучити кошти, необхідних для здійснення всіх програм та стратегій;

- встановлювати цілі на підприємстві, що можуть контролюватися та кількісно вимірюватися

- містити рішення, що усувають існуючі проблеми і загрозу для функціонування підприємства;

- конкретизувати завдання в розрізі структурних підрозділів та функціональних служб підприємства;

- передбачати змістовні (кількісні та якісні) наслідки запропонованих заходів, можливі терміни їх отримання[26]. В умовах кризового стану на підприємстві для його фінансового оздоровлення потрібно провести певну кількість заходів. Насамперед, проведення нової фінансової стратегії, яка б замінила минулу, неефективну. Тому багато підприємств застосовує ре інжиніринг, тобто перебудова лілових процесів для того, щоб досягнути покращення діяльності фірми. Тобто ре інжиніринг став важливим елементом повсякденного життя більшості підприємств. Також, дуже актуальним є використання на підприємствах альтернативних видів діяльності, наприклад, аутсорсингу. Щоб покращити фінансовий стан підприємства застосовують також фінансово - економічні заходи. До цих заходів належить:

1) лізинг;

2) фінансова допомога, позики, які мають державне значення, тобто державні кредити;

3) оптимізація податків (наприклад, висока інфляція поточного року дозволяє провести суттєву індексацію вартості основних фондів, за рахунок чого в наступному році можна буде економити при сплаті податку на прибуток);

4) вивільнення частини неефективно використовуваних офісних і складських приміщень і здача їх в оренду;

5) невідкладне скорочення витрат (закриття окремих нерентабельних підрозділів підприємства, оптимізація персоналу, зменшення відпускних цін та виробництво продукції, яка гарантовано може бути реалізована);

6) розробка дієвих заходів економії в усьому (конкретно для кожного підрозділу основного виробництва, інфраструктурних підрозділів, адмістративного персоналу тощо);

7) ефективне управління дебіторською і кредиторською заборгованістю;

8) пошук та формування фінансових ресурсів для проведення антикризових заходів виробничо-технічного характеру;

9) оптимізація використання вільних грошових коштів (організація експортно-орієнтованих виробництв; впровадження заходів з енерго- та ресурсозбереження; зважена депозитна політика) тощо[27].

Висновок до третього розділу

З третього розділу моєї курсової роботи можна зробити такі висновки. В першу чергу, оцінювання прогнозування банкрутства підприємства це дуже складних та тривалих процес, але він точно показує ефективність діяльності будь - якого підприємства. В своїй курсові роботі я досліджувала вірогідність банкрутства ДП «Білокоровицьке лісове господарство». За всіма представленими моделями підприємство не є банкрутом і ближчі роки ним не стане. Ці моделі показують, що підприємство на даний час є ефективним та стійким.

Стосовно, правових проблем, то вони ніколи не є ідеальними, вони мають купу недоліків і в створенні них та в застосуванні. Є багато законів, що є ефективними закордоном, a в Україні вони можуть приносити лише негативні наслідки. Наприклад, закон щодо арбітражних керуючих, які в Україні призводять не до зменшення кількості збанкрутілих підприємств, a до ще більшого підвищення корупції.

Заходи, які використовуються для фінансового оздоровлення підприємства є дуже дієвими. Тобто, щоб винести підприємство з кризового стану потрібно розробити ці заходи та практично, ефективно їх застосувати.

Висновки та пропозиції

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. Такий стан економіки є загрозою для багатьох підприємств, а саме загрозою банкрутства. Треба вірно визначати процедуру виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших. Саме по собі банкрутство - це неспроможність підприємства сплачувати свої борги. Банкрутство досить складний процес, наслідки до якого від призводить є дуже болісними для підприємства. Це супроводжується тим, що потім досить довго потрібно виводити підприємство з такого кризового стану. Вважається, що основною процедурою, що дозволяє підприємству уникнути банкрутства, відновити платоспроможність підприємства, розрахуватись з кредиторами та забезпечити у подальшому сталу прибуткову діяльність є санація - тобто система заходів, що здійснюють під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово - господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу або зміни організаційно - правової структури боржника. Знання боржника про процес ліквідації підприємства дасть можливість мінімізувати витрати, пов'язанні з ліквідацією підприємства, продажу його майна, витрат на утримання суду та цілого ряду витрат, які несе боржник. Щоб цього усього не допустити підприємство має велике коло інструментів, які воно може використовувати у разі виникнення такої проблеми.

Насамперед, підприємство може підписати мирну угоду, яка в тій чи іншій мірі буде включати вимоги кредиторів та керівництва підприємства.

Але всі цих заходів може й не бути якщо своєчасно проводити діагности діяльності підприємства. Проведення своєчасної та якісної діагностики фінансового стану будь-якої організації -- це основне завдання у системі управління підприємством як у стабільному, так і кризовому стані, а також при банкрутстві. Головне, що такі рішення та тенденції будуть обґрунтовуватись та розроблятись завчасно, а не тоді, коли підприємства мають збитки. Тільки за допомогою оцінки фінансового стану можна забезпечити оптимальний напрямок розвитку підприємства та запобігання його банкрутству.

Опрацювавши всю фахову літературу по обраній темі, то в своїй роботі я розкрила суть банкрутства, на прикладі діючого підприємства. Провела аналіз фінансового стану підприємства і виявила. шо ДП «Білокоровицьке лісове господарство» не є банкрутом, підприємство має дуже високі показники ефективності. Також за всіма показниками було виявлено, що підприємство має високу забезпеченість трудових ресурсів, також має високу рентабельність своєї діяльності. Тобто можна зробити висновок, що ДП «Білокоровицьке лісове господарство» є дуже ефективне, потужне ьа перспективне.

Список використаних джерел

1. Шморгун Н.П. Фінансовий аналіз: навч.посіб./ Н.П. Шморгун, І.В. Головко. К.: ЦНЛ, 2006. 528 с.

2. Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навч. посіб./ В.О. Подольська, О.В. Явріш. К.: Центр навчальної літератури, 2007. 488 с.

3. Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: навч. посіб. / О, Я, Базілінська. К.: 2009. 328с.

4. Яблонська А.С Діяльність арбітражних керуючих: нормативне врегулювання та необхідність законодавчого вдосконалення

5. Терещенко О, О, Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посіб. / О, О, Терещенко. К.: КНЕУ, 2004. 412 с.

6. Філімоненко О.С, Фінанси підприємства: навч. посіб. / О.С. Філімоненко. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: МАУП, 2004. 412 с.

7. Банкрутство підприємства як економічне явище. Електронний ресурс. http://readbookz.com/book/1/114.html

8. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник, 2-ге вид., перероб. та доп.-К.:КНЕУ, 2006. 384с.

9. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: підручник.-вид.2-ге, перероб. та доп. К.:КНЕУ, 2007, 528 с.

10. Зубовський В.М. Економіка підприємств- Київ, 2006. 64 с;

11. Закон України „Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом” від 30.06.1999р. №784-ХІV

12. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. 1991. №31. 440 с.

13. Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства. //Цінні папери України. №9. 2006 р. с. 16-17.

14. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання.: Монографія. К.:КНЕУ, 2001.

15. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. Х.: Фактор, 2002.

16. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Слав'юк Р.А. Вид. 2-ге, доповнене та перероблене. Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Волинського державного ун-ту ім. Л. Українки, 2001. 456 с

17. Фокіна Н.П. Прогнозування криз та банкрутств промислових підприємств// Актуальні проблеми економіки 2009 №2 с. 76-78.

18. Слюсар Т.О. Аналіз фінансового стану майбутніх банкрутів// Вісник НБУ(2 прим.). 2008. №2 с. 8-15.

19. Пронін К.Н. Методика визначення ймовірності банкрутства підприємств// Актуальні проблеми економіки 2009. №7(25). с. 56-62.

20. Ймовірність банкрутства. Електронний ресурс. http://www.rusnauka.com/17_APSN_2013/Economics/10_140867.doc.htm.

21. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч.посіб. К.: Атіка, 2004. 480 с.

22. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. // Цінні папери України. №8. 2000 р. C. 4-5.

23. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України. №2. 2006 р. с. 46-49.

24. Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації. //Цінні папери України. №45. 2006 р. с. 6-7.

25. Санація (фінансове оздоровлення підприємства). Електронний ресурс. http://100pudov.com.ua/manual/ukr/2/15/587/.

26. Програма фінансового оздоровлення підприємства. Електронний ресурс. http://bokov.net.ua/tenevie/67-finansi/55006-finansova-sanaciya-pidpriemstva-kursova-/.

27. Оцінка фінансового стану підприємства. Електронний ресурс. http://bibliofond.ru/view.aspx?id=602040.

Додатки

Додаток A

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Е

Размещено на Allbest.ru