Видавнича кооперація як каталізатор формування національного ринку книжкової продукції в умовах непу (теоретичний аспект до вивчення проблем економічної історії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавнича кооперація як каталізатор формування національного ринку книжкової продукції в умовах непу (теоретичний аспект до вивчення проблем економічної історії)

Костик Є.П.

Предметом дослідження є роль і місце кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції та наукова оцінка організаційно-видавничої і торгівельної діяльності видавничої кооперації в контексті проведення Нової економічної політики (НЕПу).

Мета наукової статті полягає у дослідженні ролі і місця кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції та, через призму вивчення проблем економічної історії, дати наукову оцінку організаційно-видавничої і торгівельної діяльності видавничої кооперації періоду НЕПу.

Методи дослідження. Усі компоненти дослідження базуються на основних принципах - науковості, історизму, об'єктивності, системності, розвитку, пріоритету конкретної істини, плюралізму, а також методах пізнання соціально-економічних процесів суспільного розвитку - аналізу, синтезу, проблемно-хронологічному, порівняльно-аналітичному, археографічному, ретроспективному, статистичному, системного та комплексного підходу.

Методологія проведення роботи. У процесі дослідження означеної проблематики були взяті за основу основні положення: економічної історії та історії економічної думки, праці вітчизняних та зарубіжних учених і практиків в означеній сфері.

Результати роботи. У контексті означеної проблематики ми дослідили роль і місце кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції та, через призму вивчення проблем економічної історії, дали наукову оцінку організаційно-видавничої і торгівельної діяльності видавничої кооперації періоду НЕПу.

Галузь застосування результатів. Результати даного дослідження можуть бути застосовані у сфері вивчення проблем економічної історії та історії економічної думки, історії видавничої галузі.

Висновки. Отже, кооперативні видавництва були товариствами підприємницького типу, організаційно й функціонально належали до кооперативних товариств, а з іншого боку - були громадськими об'єднаннями з редакційними, виробничо-господарськими і соціокультурними функціями. Дослідивши діяльність кооперативних видавництв, можна констатувати, що саме вони посідали вагоме місце в поширенні й друкові різної літератури: соціально-економічної, суспільно-політичної, сільськогосподарської, художньої, книг для дітей, підручників, природничої, військової. Споживачами книжкової продукції кооперативних видавництв були найрізноманітніші соціально-професійні групи населення: робітники, селяни, службовці, жінки, молодь, військові, діти. Розповсюджуючи літературу в країні, де майже дві третини населення було неписьменним, видавництва сприяли повноцінній діяльності освітніх закладів, підвищенню інтелектуального й духовного рівня суспільства, створювали умови для розвитку науки, мистецтва, культури та освіти. Між кооперативами видавців, культурно-освітніми й науковими установами виник цілком органічний зв'язок, склалася своєрідна інтелектуально-духовна залежність, зумовлена високим попитом на книгу, позаяк видавництва друкували літературу з усіх галузей знань.

Діяльність кооперативних видавництв періоду НЕПу, особливо формування організаційної структури та здійснення рекламно-агітаційної роботи варто взяти до уваги, розробляючи законодавчу базу національної програми книговидавництва в Україні.

Ключові слова: Нова економічна політика, кооперативні видавництва, торгівля книгами, філії, представництва, книжкові склади, магазини, крамниці, книготоргівельна мережа, книжкові полиці кооперативні крамниці, розповсюдження літератури, первинна ланка кооперації, комплектування бібліотек, бібліотечні колектори, обмін друкованої продукції, оптові бази, укладання угоду, друк та збут друкованої продукції, споживачі книжкової продукції, споживчі уподобання, чисті прибутки, облік книжкових товарів, банківські послуги, кредитна кооперація, фінансова допомога.

ИЗДАТЕЛЬСКАЯ КООПЕРАЦИЯ КАК КАТАЛИЗАТОР ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО РЫНКА КНИЖНОЙ ПРОДУКЦИИ В УСЛОВИЯХ НЭПА (ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ К ИЗУЧЕНИЮ ПРОБЛЕМ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ИСТОРИИ)

Костик Е.П.

Предметом исследования является роль и место кооперативных издательств в формировании внутреннего потребительского рынка книжной продукции, научная оценка организационноиздательской и торговой деятельности издательской кооперации в контексте проведения НЭПа.

Цель научной статьи заключается в исследовании роли и места кооперативных издательств в формировании внутреннего потребительского рынка книжной продукции и, через призму изучения проблем экономической истории, дать научную оценку организационно-издательской и торговой деятельности издательской кооперации периода НЭПа.

Методы исследования. Все компоненты исследования базируются на основных принципах - научности, историзма, объективности, системности, развития, приоритета конкретной истины, плюрализма, а также методах познания социально-экономических процессов общественного развития - анализа, синтеза, проблемно-хронологический, сравнительно-аналитический, археографический, ретроспективный, статистический, системного и комплексного подхода. видавнича кооперація ринок книжковий

Методология проведения работы. В процессе исследования обозначенной проблематики были взяты за основу основные положения: экономической истории и истории экономической мысли, труды отечественных и зарубежных ученых и практиков в указанной сфере.

Результаты работы. В контексте обозначенной проблематики мы исследовали роль и место кооперативных издательств в формировании внутреннего потребительского рынка книжной продукции и, через призму изучения проблем экономической истории, предоставили научную оценку организационно-издательской и торговой деятельности издательской кооперации периода НЭПа.

Область применения результатов. Результаты данного исследования могут быть применены в области изучения проблем экономической истории и истории экономической мысли, истории издательской отрасли.

Выводы. Итак, с одной стороны, кооперативные издательства были обществами предпринимательского типа, организационно и функционально принадлежали к кооперативным обществам, а с другой - были общественными объединениями с редакционными, производственнохозяйственными и социокультурными функциями. Исследовав деятельность кооперативных издательств, можно констатировать, что именно они занимали важное место в распространении и печать различных литературы социально-экономической, общественно-политической, сельскохозяйственной, художественной, книг для детей, учебников, естественной, военной. Потребителями книжной продукции кооперативных издательств были самые разнообразные социально-профессиональные группы населения: рабочие, крестьяне, служащие, женщины, молодежь, военные, дети. Распространяя литературу в стране, где почти две трети населения было неграмотным, издательства способствовали полноценной деятельности образовательных учреждений, повышению интеллектуального и духовного уровня общества, создавали условия для развития науки, искусства, культуры и образования. Между кооперативами издателей, культурно-образовательными и научными учреждениями возникла вполне органическая связь, сложилась своеобразная интеллектуально-духовная зависимость, обусловленная высоким спросом на книгу, поскольку издательства печатали литературу по всем отраслям знаний.

Деятельность кооперативных издательств периода НЭПа, особенно формирование организационной структуры и осуществление рекламно-агитационной работы следует принять во внимание, разрабатывая законодательную базу национальной программы книгоиздания в Украине.

Ключевые слова: Новая экономическая политика, кооперативные издательства, торговля книгами, филиалы, представительства, книжные склады, магазины, лавки, книготорговая сеть, книжные полки, кооперативные магазины, распространение литературы, первичное звено кооперации, комплектование библиотек, библиотечные коллекторы, обмен печатной продукции, оптовые базы, заключение соглашения, печать и сбыт печатной продукции, потребители книжной продукции, потребительские предпочтения, чистая прибыль, учет книжных товаров, банковские услуги, кредитная кооперация, финансовая помощь.

PUBLISHING COOPERATION AS A CATALYST FOR THE FORMATION OF THE NATIONAL MARKET OF BOOK PRODUCTS IN THE CONDITIONS OF THE NEP (THEORETICAL ASPECT FOR STUDYING THE PROBLEMS OF ECONOMIC HISTORY)

KostyK Yevheni

The subject of the study is the role and place of cooperative publishing houses in the formation of the domestic consumer market of book products and scientific assessment of organizational, publishing and trade activities of publishing cooperatives in the context of the new economic policy (NEP).

The purpose of the scientific article is to study the role and place of cooperative publishing houses in the formation of the domestic consumer market of book products and, through the prism of studying the problems of economic history, to give a scientific assessment of organizational, publishing and trade activities of the NEP.

Methods of research. All components of the study are based on fundamental principles - scientific, historicism, objectivity, system, development, priority of concrete verity, pluralism; and also the methods of knowledge of social and economic processes of social development - analysis, synthesis, problem-chronological, comparative analytical, archaeological, retrospective, statistical, a systematic and integrated approach.

Research methodology. In the process of the study, the fundamental principles were based on Economic History and History of Economic Thought, the Ukrainian and foreign scientists' works and experts in this area.

Results of work. In the context of this issue, we explored the role and place of cooperative publishing houses in the formation of the domestic consumer market of book products and, through the prism of studying the problems of economic history, gave a scientific assessment of organizational, publishing and trade activities of the NEP.

The field of application of results. The results of this research can be applied to study the issues of Economic History and History of Economic Thought, History of the Publishing Industry.

Conclusions. Thus, cooperative publishing houses were business-type societies, organizationally and functionally belonged to cooperative societies, and on the other hand - were public associations with editorial, production, economic and socio-cultural functions. Examining the activities of cooperative publishing houses, it can be stated that they occupied an important place in the distribution and printing of various literature: socioeconomic, socio-political, agricultural, artistic, children's books, textbooks, natural, military. Consumers of book products of cooperative publishing houses were the most various social and professional groups of the population: workers, peasants, employees, women, youth, military, children. By distributing literature in a country where almost two-thirds of the population was illiterate, publishing houses contributed to the full operation of educational institutions, raising the intellectual and spiritual level of society, creating conditions for the development of science, art, culture and education. There was a completely organic connection between publishers' cooperatives, cultural, educational, and scientific institutions, and a kind of intellectual and spiritual dependence developed due to the high demand for books, as publishers published literature from all fields of knowledge.

The activities of cooperative publishing houses of the NEP period, especially the formation of the organizational structure and the implementation of advertising and propaganda work should be taken into account when developing the legal framework of the national program of book publishing in Ukraine.

Key words: New economic policy, cooperative publishing houses, book trade, branches, representative offices, bookstores, shops, shops, book trade network, bookshelves cooperative shops, distribution of literature, primary level of cooperation, acquisition of libraries, library collectors bases, concluding an agreement, printing and marketing of printed products, consumers of book products, consumer preferences, net income, accounting of book goods, banking services, credit cooperatives, financial assistance.

Постановка проблеми

Зумовлена розвитком в Україні недержавних видавництв, функціонуванням організаційних форм приватної, акціонерної і кооперативної книготоргівлі, приватизаційними та реприватизаційними процесами в економічному житті суспільства, відтак і необхідністю вивчення історичного досвіду діяльності видавничих кооперативних товариств періоду НЕПу, з'ясування їх специфіки в умовах ринкових відносин. Досить важливою, як з теоретичної так і з практичної сторони, є дослідження ролі і місця кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції та, через призму вивчення проблем економічної історії, дати наукову оцінку організаційно-видавничої і торгівельної діяльності видавничої кооперації періоду НЕПу. Саме формування внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції кооперативних видавництв сприяли певною мірою подоланню безробіття серед освітян і науковців, зменшенню суспільної напруги шляхом лібералізації виробничо-господарської діяльності професійних груп [17, с. 5].

Ступінь дослідження проблеми

Довгий час ця проблема залишалася поза увагою істориків, тому, що містить суперечливі тенденції історичного розвитку тієї епохи. За радянської влади наукова проблема з питань створення кооперативних видавництв не досліджувалася хоча у деяких авторів про неї згадувалося - А. Козаченко, Г. Абрамов, В. Динкевич, Е. Добрий, Л. Гольденберг, А. Подгорнова, Н. Малыхин, Р. Машталір ті ін. У вітчизняній науковій літературі досить мало робіт, які б висвітлювали діяльність кооперативних видавництв побіжно ці питання вивчалися у працях таких авторів, як Т. Ківшар, С. Бабенко, М. Тимошик, В. Кізюн, Я. Ісаєвич, Є. Костик. Слід зазначити, що дана проблематика продовжує привертати увагу наукового співтовариства, тому є актуальною, адже окремі її аспекти залишаються невирішеним.

Мета наукової статті полягає у дослідженні ролі і місця кооперативних видавництв у формуванні внутрішнього споживчого ринку книжкової продукції та, через призму вивчення проблем економічної історії, дати наукову оцінку організаційно-видавничої і торгівельної діяльності видавничої кооперації періоду НЕПу.

Виклад основного матеріалу

У 1922-1923 рр. кооперативним видавництвам була надана відносна самостійність у проведенні книготоргівельних операцій. Торгівля книгами була визнана основною формою обміну. Кожне видавництво, ураховуючи нові умови, намагалося створити свій торговий апарат та мережу, що складалася з філій, представництв, книжкових складів, магазинів, крамниць та ін.

Основу кооперативних видавництв складали філії, які розташовувалися переважно у великих містах. Так, «Пролетарій» мав свої філії в Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Артемівську, Луганську, діяли відділення в Криму та Мінську, представництва в Москві та Ленінграді [66, арк. 1]. Кожна філія мала власні відділення, зокрема Катеринославська керувала роботою відділеннями усієї Катеринославської губернії, що діяли в містах Кривий Ріг, Павлоград, Мелітополь, Олександрівськ, Бердянськ та ін. [25, арк. 171], а Московське представництво керувало відділеннями в Гомельській, Смоленській, Брянській губерніях [34, арк. 4].

На початку 1926 р. видавництво «Український робітник» розширило свою торгівельну мережу, це відбулося за рахунок філії, яка була відкрита в Одесі, та реорганізованих представництв у Дніпропетровську, Кривому Розі, Києві - вони отримали права самостійних філій [40, арк. 6]. Філії «Українського робітника» організовувалися в округах при ОРПС у міру надходження пайових коштів. Для керівництва роботою філій організовувалися спеціальні ради. У регіонах, де були відсутні філії, діяли уповноважені члени видавництва [38, арк. 10]. «Український робітник» отримував усю літературу від Артемівської філії, що була його базою. Саме з Артемівська література надходила в інші філії кооперативу, але станом на 1926 р. вона втрачає свій авторитет як центральна база через застарілість продукції. Тому більшість підприємств видавництва зосередили увагу на Харкові, де можна було закупити новинки книжкового світу, які мали неабиякий попит у споживача. Щоб не втратити повністю значення Артемівської філії і повернути колишній її авторитет, на зборах членів правління 8 липня 1926 р. було прийняте оптимальне рішення: більш застарілу літературу списати в макулатуру, а менш застарілу - віддати на реалізацію в комплекті з новинками. Було визначено подальший курс книготоргівельної роботи видавництва, згідно з яким по філіях встановлювалася необхідна кількість літератури, яку вони могли реалізувати, саме це й дало змогу мінімізувати надлишок, а відтак - зменшити збитки.

Для книгозабезпечення сільського населення 29 березня 1922 р. РНК УСРР ухвалила постанову «Про Товариство по розповсюдженню літератури на Україні «Село-Книга»« [10, с. 251-252]. А вже у вересні 1923 р. «Село-Книга» разом зі своїм майном [70, арк. 10] та боргом у розмірі 9,9 тис. крб. [47, арк. 24] увійшла до «Книгоспілки». Перед кооперативним видавництвом постала гостра проблема - необхідно було об'єднати в минулому самостійні підприємства в одне ціле й дати фінансову підтримку для розвитку [57, арк. 13].

Процес становлення та розширення книготоргівлі кооперативних видавництв йшов досить стрімко. Уже в перші дні кооперативне видавництво «Пролетарій» відкрило центральний магазин у місті Харкові [29, с. 6, 9], а вже в 1923 р. діяли філії в Києві, Одесі, Катеринославі. Видавництво «Робітник Донбасу» на початку 1920х рр. сконцентровувало роботу в основному в Донбасі, було монополістом у цьому регіоні України. Торгівельна мережа видавництва нараховувала: власних апаратів - 26 одиниць, при кооперативних організаціях діяло - 15, при сільбудах - 13; при робклубах - 5; при експедиціях - 1 [36, арк. 9], тоді як «Книгоспілка», центральна контора якої розташовувалась в Харкові Спартаківський провулок, 6, мало підприємства в містах Харкові, де знаходилася друкарня, книжковий склад, майстерня навчальних посібників, у Києві та Одесі діяли книжкові склади. А вже станом на травень місяць 1924 р. в Харкові діяли центральний книжковий склад, магазин роздрібної торгівлі, типолітографія, майстерня наочних посібників, а в Києві знаходилися оптовий склад, два роздрібних книжкових магазини та друкарня, в Одесі діяли оптовий склад та книжковий магазин, а в Житомирі та Вінниці працювали оптово-роздрібні магазини [52, арк. 13].

Книготоргівельна мережа видавництва «Книгоспілка» сконцентровувалася переважно на селі, і в цьому була її перевага. Наприклад, акціонерне товариство «Село-Книга» за 2 роки своєї діяльності не змогло «проникнути» в сільські маси тому, що в нього не було підтримки з боку сільської спільноти, а ось «Книгоспілці» це вдалося [58, арк. 3]. Згідно з висновками щодо проведеної роботи на селі в 1923 р. виявилося, що із 45 споживчих райсоюзів 34 працювало в книготоргівлі завдяки зусиллям членів правління видавництва. Райсоюзи у свою чергу створювали книготоргівельні пункти та книжкові відділення, які працювали у великих населених пунктах і вузлових станціях. Станом на 1 січня 1924 р. таких пунктів нараховувалося 66. «Книгоспілка» постійно кредитувала книготоргівельні операції споживчих райсоюзів, які не мали великих оборотних коштів, це давало можливість їм розвивати книготоргівлю [15, арк. 14]. Зв'язок з райспілками підтримувався не лише через філії, а й через торгових агентів, які виїжджали на місця для реалізації торгово-фінансової програми видавництва. 4 лютого 1924 р. у зв'язку з розширенням видавництва «Книгоспілка» було перенесено її торгівельний відділ з вулиці Першого травня 18, на вулицю Палац праці 124 [46, арк. 12]. Станом на 1 червня 1924 р. книготоргівельна система «Книгоспілки» складалася з власних відділень та філій і налічувала їх 20 одиниць, райспоживспілки - 25, райкоопів - 13, райсільгоспспілок - 3. У губернських містах розташовувалося 19 магазинів, в окружних - 28, у районних - 14. Окрім власного та контрагентського апарату, «Книгоспілка» для розповсюдження своєї продукції користувалася послугами низових кооперативів, укладала з ними спеціальні пільгові угоди. У 1925 р. кооперативне видавництво керувало процесом видавничої діяльності наступними об'єктами: філіями - Київською, Одеською, мала представництво в Москві, відділи в містах Суми, Вінниця, Умань, Житомир, Ніжин, Миколаїв, Охтирка, Катеринослав, які мали свої книготоргові та паперові крамниці [49, арк. 41]. Контрагентства збут друкованої продукції виражали такими показниками: кооперативні організації - 61%; культурно-просвітницькі організації - 22%; державні організації - 9%; роздрібна торгівля - 8%. Усе це засвідчує характер торгівельної діяльності видавництва «Книгоспілка», що взяла за основу кооперативну систему ведення господарства, яка цілком себе виправдовувала [36, арк. 14].

Єдиними осередками на селі, де можна було розпочати торгівлю книгою, створивши книжкові полиці, були кооперативні крамниці. «Книгоспілка» на пільгових умовах відпускала книги кооперативам. На початкове комплектування книжкових поличок надавалося книжок на суму 50 крб. у кредит на 6 місяців, а кооперативам, які входили до складу пайовиків видавництва, діяла додаткова знижка на 5%. У брошурі під назвою «Книжку на село» (видання «Книгоспілки», 1925 р.) даються практичні поради, як організувати торгівлю літературою в кооперативній крамниці, зокрема продавати книжки пайовикам у кредит або в обмін на сільськогосподарські продукти, видавати книжки покупцям замість здачі. Рекомендувалося залучати до продажу видань школярів, створювати шкільні кооперативи, виносити книжкову торгівлю за межі крамниці. «Використайте, - зазначалося у брошурі, - сільський ярмарок, винесіть книжку на базар у свято - й досягнете того, що замість хрестиків чи дукачиків батьки дітям, а хлопці дівчатам купуватимуть на подарунки корисну, розумну книжку» [24, с. 26]. Продавці кооперативних книжкових полиць одержували особисту винагороду (до 10% від суми реалізації) за продані книжки. Це створювало матеріальну зацікавленість у реалізації літератури.

У тих округах, де спілки споживчих товариств виявляли ініціативу, вони створювали свої власні книгарні, а в інших - були книгарні «Книгоспілки». Пізніше почали розповсюджувати книги робітничі кооперативи в містах та промислових районах. Міські книгарні постачали літературою і книжкові полиці сільських споживчих товариств. Але перші роки існування таких полиць показали, що доставка книг з віддаленого від них магазину окружного центру - справа дуже складна. Книжкові полиці не могли задовольнити попит на книги населення районного центру із сіткою громадських, державних, навчальних і культурно-освітніх закладів. Для цього організовувалися районні книгарні, їх створення було необхідним ще й для того, щоб виділити літературу в окрему галузь роботи кооперації зі своїм штатом, планом, балансом.

Створення системи кооперативної книготоргівлі постійно супроводжувалося труднощами. Насамперед, потрібно було перебороти опір значної частини керівних працівників окружних і районних спілок споживчої кооперації, які вважали торгівлю книгою якоюсь другорядною справою. Не завжди легко було переконати і правління сільських споживчих товариств у доцільності створення в їхніх крамницях книжкових поличок. Усвідомлюючи всі труднощі, видавництво із самого початку розгорнуло широку пропагандистську кампанію за кооперативну торгівлю книгою, друкуючи спеціальні брошури, плакати, листівки, інструктивні матеріали тощо.

За допомогою «Книгоспілки» її товаром у 1928 р. торгували 27 районних споживчих спілок, 22 робітничих і 155 сільських кооперативів. Книготоргівельна мережа (858 книготоргівельних підприємств) діяла в 72 округових, 155 районних містах та в 632 селах [4, с. 290]. Отже, на початку 20-х рр. діяльність «Книгоспілки» розгорнулася по всій УСРР та за її межами, принцип її роботи почали використовувати й інші кооперативні видавництва.

Видавництво «Український робітник» у 1925/26 р. нараховувало торгівельну мережу в кількості 54 одиниці. Вона розташовувалася, головним чином у Донецькому басейні та на Харківщині. Організаційно вона була розподілена між п'ятьма філіями, що знаходилися в Артемівську, Сталіно, Луганську, Микитівці, Харкові. Пізніше відкрилися представництва в Катеринославі, Києві та Кривому Розі, а в інших регіонах України: Одесі, Вінниці, Полтаві, Мелітополі - були укладені угоди з місцевими книготоргівельними організаціями про розповсюдження продукції видавництва на комісійних засадах. Торгівельна система видавництва на 1 жовтня 1925 р. складала: магазинів - 17 одиниць, контрагентств - 8, кіосків - 29, представництв не було, а вже станом на 1 жовтня 1926 р. ситуація значно змінилася, так, кількість магазинів зросла до 20, контрагентств - 8, кіосків - 17, представництв - 4. А ось на контрагентських началах у підпорядкуванні кооперативного видавництва «Гарт» знаходилися Укркнигоцентр, кооперативні книготоргівельні організації, Союздрук, Укркнига, колектив «Споживач», а також приватні особи та контрагентства, які перебували за межами України [62, арк. 10].

У цілому книготоргівельна мережа УСРР на 1 жовтня 1926 р. налічувала 1 030 торгівельних одиниць, у тому числі 298 книжкових магазинів, 26 кіосків і шаф та 706 книжкових полиць, а вже станом на 1 жовтня 1929 р. мережа магазинів зросла до 750, кіосків і шаф - відповідно до 156, книжкових полиць - до 2 134. Загальна кількість торгівельних одиниць зросла до 3 040, або в три рази [24, с, 28], тоді як у наступному році книготоргівельна мережа УСРР мала 918 книгарень, з них 798 припадало на кооперацію, та кіоски-полички - 4 275 (4 032 - кооперативних) [63, арк. 13].

Особливі відносини кооперативних видавництв були із залізницею, адже увесь товарообмін йшов через неї. Основний акцент робився на північну [28, арк. 13], яку очолював у 1923 р. М.С. Лунєв, та південну [35, арк. 121], її очолював І.Н.Міронов [26, арк. 266]. Інколи товар міг помилково потрапити не за призначенням, але і в цьому випадку усе вирішувалося.

У 1924 р. в порівнянні з кооперативними видавництвами ДВУ мав власний апарат, до якого входили 45 різноманітних точок (магазинів, кіосків, складських приміщень тощо). Близько 23 одиниць розташовувалися в столиці і восьми губернських містах, на райони та округи припадало 25 одиниць. На 1 січня 1925 р. книготоргівельна мережа ДВУ складалася з 20 складських приміщень у містах Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Вінниці, Житомирі та ін., а також мало 20 окружних філій, 23 магазини та кіоски, 5 філій знаходилося за межами України - Москві, Ленінграді, Ростові, Краснодарі, Празі. На цей час значно розширився контрагентський торгівельний апарат ДВУ, який складався з кооперативних організацій, що мали постійний зв'язок з видавництвом, - 235 одиниць, сільбуди - 77, кіоски, контрагентства друку - 12, поштово- телеграфні контрагентства «Зв'язок» - 1 032, міськкомів, працівників освіти та сільських вчителів - 246, різних організацій - 288. Незважаючи на такі показники, у середньому на одну одиницю припадало 110 крб. річного прибутку, що показує нерентабельність видавничої діяльності ДВУ та збитковість порівняно з кооперативними видавництвами [36, арк. 6-8].

Основний акцент у розповсюдженні літератури кооперативні видавництва зосереджували на первинну ланку кооперації, що виявляла очевидні переваги: відсутність додаткових витрат, які могли призвести до подорожчання книг, тому що кооператив проводив торгові операції в магазинах одним і тим же персоналом; разом з іншими товарами в магазинах продавалися книги, що привертало увагу селянина; кооператив - це організація, що мала власні кошти, а відтак могла надавати кредити підприємствам та організаціям; кооператив залучав до себе майже всіх членів села, поширював серед них видавничу продукцію; кооперація на селі була своєрідним неофіційним клубом, куди у святкові дні та вільний від роботи час приходили селяни; при кооперативі діяли представники комнезамів, які на випадок необхідності впливали на хід книготоргівельної роботи на селі, сільбуди та інші просвітницькі організації здійснювали шефство над книжковою торгівлею кооперативу; окрім продажу книг, кооператив інколи виносив книжкові полички на ярмарок, базари, організовував книжкові виставки, а також його члени розносили книги по хутора та ін.[58, арк. 3 зворот]. Тобто це ще раз підтверджує «гнучкість» та пристосованість до певної конкретної ситуації кооперативних видавництв, що й забезпечувало їхню книготоргівельну та видавничу роботу.

У середині 1920-х рр. відбувається «затоварювання» книжкового ринку, книги «осідали» на складах та в книготоргівельній мережі. Для покращення ситуації при Держвидаві і його відділах створювалися відділи для політичного контролю за друкованою продукцією [5, с. 163]. Натомість кооперативні видавництва намагалися вирішити цю проблему по-іншому. Так, на кінець літа 1925 р. перед видавництвом «Український робітник» постала гостра проблема щодо збуту літератури. Це пояснюється тим, що висока конкуренція на книжковому ринку змусила ряд видавничих організацій, а саме: ВУІКО, УВО, Цектран - шукати місця збуту, крім того, поширила свій вплив приватна торгівля. У зв'язку із цим члени правління кооперативного видавництва «Український робітник» поставили чіткі завдання перед своїми підприємствами: по-перше, вони повинні були перейти на торгівлю власними виданнями, розповсюджуючи їх через свою торгову мережу за рахунок скорочення торгівлі чужими виданнями; по-друге, докласти власних зусиль для розширення кола споживачів продукції видавництва, для цього потрібно було створити всі умови, щоб привернути увагу покупця; по-третє, необхідно було акцентувати увагу на реалізації підручників, охопивши при цьому всю мережу шкіл, у межах якої діяло видавництво. Поставленні завдання видавництво виконало на 80%, що було непоганим результатом для нього [38, арк. 15].

Виходу на московський книжковий ринок і створенню представництв часто кооперативним видавництвам допомагали губернські комітети КП(б)У. Так, Харківський губернський комітет КП(б)У 23 грудня 1922 р. надіслав листа до Москви з проханням надати кооперативному видавництву «Пролетарій» приміщення, де б воно могло розширити свою книжкову справу, а також налагоджувати стосунки з російськими підприємствами та організаціями, що працювали у сфері виготовлення та продажу видавничої продукції, а вже в 1925/26 р. Московське відділення було визнане, членами правління як найбільш стабільне та розвинуте серед інших видавничо-торгівельних одиниць «Пролетарію», і щодо виданої літературі на нього припадало 48% від загальної кількості виданої друкованої продукції [32, арк. 97]. А ось «Книгоспілці» було надано право мати свої представництва за кордоном, що створювало умови для транспортування книжок, надрукованих українськими видавництвами в Празі, Відні, Берліні та інших містах.

На розвиток книжкової торгівлі впливала держава шляхом уведення в дію законів. 9 серпня 1924 р. виходить постанова РНК УСРР «Про надіслання державними, кооперативними й приватними магазинами й торговими підприємствами відомостей про ціни, місцевим губернським та окружним статистичним бюро». Відповідно до постанови перераховані організації, у тому числі й кооперативні видавництва, зобов'язувалися надсилати дані про ціни на товари роздрібної торгівлі. У разі невиконання керівники підприємств несли кримінальну відповідальність [11, с. 153]. А вже 5 березня 1925 р. була затверджена постанова «Про Торгово- кооперативну нараду при Наркомвнутторзі УСРР». Цей орган розробляв справи раціоналізації торгово- кооперативної мережі, виправляв торгівельні плани кооперативних організацій, узгоджував торгівельні інтереси кооперації з інтересами держави та торгівельно-промисловими органами, розглядав справи про ліквідацію кооперативних організацій. Головою Наради був один із двох представників Наркомвнутторгу [12, с. 38]. Отже, подібні закони значно обмежували правові норми кооперативних видавництв в умовах ринкових відносин.

Особливо посилений натиск на діяльність кооперативних видавництв прослідковується у другій половині 1920-х рр., закони унеможливлювали вільний продаж їхньої продукції. 25 липня 1928 р. у зв'язку з економічною неспроможністю продовжувати видавничу діяльність було прийняте рішення про ліквідацію луганської та артемівської філій кооперативного видавництва «Український робітник» [38, арк. 61]. У 1929/30 р. книготоргівельний відділ та відділ періодики разом із обслуговуючим персоналом видавництва «Рух» були передані до «Книгоспілки», уся продукція за умовами договору також переходила до «Книгоспілки». У розпорядженні видавництва «Рух» залишилася лише видавнича діяльність [69, арк. 68]. Книготоргівельна мережа кооперативних видавництв у 1930/1931 р. мала такий вигляд: «Книгоспілка» - 4 філії, 24 складських приміщень, 22 крамниці, 26 уповноважених видавництва; «Пролетарій» - 10 (1930), 7 (1931) філій, 2 складських приміщення, 8 (1930), 2 (1931) крамниці, 21 (1930), 18 (1931) кіосків, 4 (1930), 6 (1931) уповноважених видавництва; «Український робітник» - 1 складське приміщення, 6 крамниць, 16 кіосків, 14 уповноважених видавництва; «Рух» - 1 складське приміщення, 1 крамниця, 1 уповноважений видавництва; «Культур Ліга» - 1 складське приміщення [64, арк. 2, 4, 5, 9].

Деякі кооперативні видавництва почали вишуковувати нові метод для торгово-видавничої діяльності. Постановою РНК РСФРР від 3 липня 1920 р. «Про централізацію бібліотечної справи у РСФРР» було започатковано діяльність бібліотечних колекторів [3, с. 15]. На початку 20-х рр. в УСРР почали діяти аналогічні організації. У 1927/28 р. було розпочато роботу щодо організації профспілкового споживача й керівництва комплектуванням бібліотек [37, арк. 1]. А в кінці 1928 р. кооперативне видавництво «Український робітник» значно розвинуло свою мережу бібліотечних колекторів. Колектори мали за мету об'єднати й централізувати книжкове комплектування всіх профспілкових бібліотек України. Колектор не повинен був обмежуватися лише консультацією та складанням рекомендованих списків, у його обов'язки входила організація профспілкового споживача. Бібліотечний колектор допомагав бібліотекареві в комплектуванні бібліотек усіма видами літератури, забезпечував надходження в бібліотеки української книги, складав списки на комплекти з російської, єврейської, німецької, польської, татарської та ін. літератури, сприяв самоосвіті бібліотекаря й передвижника, вів консультаційну роботу з бібліотекарем [50, арк. 51]. Подібні колектори створили «Пролетарій» та «Книгоспілка». Різниця між колекторами полягала в забезпеченні їх літературою відповідними видавництвами, якщо «Пролетарій» постачав переважно масову соціально-політичну літературу [21, 9-10], то «Книгоспілка» - кооперативну, а «Український робітник» - робітничу [18, с. 12]. З появою бібліотечних колекторів становище кооперативних видавництв не покращилося, адже все вже було передбачено державною владою. Станом на вересень 1929 р. кооперативне видавництво «Український робітник» сконцентровувало свою видавничу роботу лише в Донбасі і велася вона тільки через колектори [44, арк. 174].

Постійними партнерами кооперативних видавництв були видавництва з подібною формою господарювання, які завжди підтримували один одного. 5 грудня 1923 р. «Книгоспілка» в особі її члена правління М. Агуфа та кооперативним видавництвом «Молодий робітник», яке представляв М.Л. Трешинський, уклали спільну угоду про співпрацю, за якою «Книгоспілка» зобов'язувалася купувати нові видання видавництва «Молодий робітник» за таких умов: підручники та навчальні посібники в кількості не менше 1000 примірників кожної назви зі знижкою 35%, а інших видань - не менше 250 зі знижкою в 40%. Про кожну нову друковану книжку видавництво «Молодий робітник» обов'язково повідомляв «Книгоспілку» на предмет замовлення. Угода скріплювалася зобов'язанням, за яким «Молодий робітник» жодним своїм партнерам не надавав нижчих пільг, ніж ті, що визначені документом, якщо угода порушувалася, то пільги автоматично поширювались і на замовлення «Книгоспілки». Договір був укладений до 15 липня 1924 р., тобто на півроку [55, арк. 42]. Подібні угоди були укладені між «Книгоспілкою» з однієї сторони та «Пролетарієм» і «Рухом» - з іншої.

Угоди, як правило, укладалися не на довго, їх тривалість коливалася від кількох місяців до року, але обов'язково вказувалися умови дії угоди після її завершення. Так, термін дії угоди між «Книгоспілкою» і «Гартом» був розрахований на 5 місяців - до 1 травня 1925 р., але сторони могли продовжити її, якщо після закінчення терміну з обох сторін не було порушено жодних компрометуючих питань про ліквідацію угоди, а умови могли бути змінені тільки за згодою обох сторін [56, арк. 29].

Домовленості між кооперативними видавництвами стосувались обміну друкованої продукції та сфери товарообміну. Так, 18 червня 1924 р. між київською філією кооперативного видавництва «Пролетарій» та «Книгоспілкою», з дозволу членів правління, було досягнуто угоду, згідно з якою «Книгоспілка» закуповувала всю літературу, що належала київській філії та її відділенням. Поступово «Пролетарій» передав у розпорядження «Книгоспілки» сумське відділення та книги, що знаходились в книжкових магазинах редакції «Плуг і молот». Станом на липень-серпень 1924 р. до «Книгоспілки» від «Пролетарія» відійшли представництва у 26-ти пунктах України, а також відділення на Катеринославщині разом із книжковим магазином у Катеринославі та два книжкових магазини в Києві [31, арк. 8]. Подібна ситуація склалася з кооперативним видавництвом «Український робітник». 16 липня 1926 р. на засіданні членів правління була висунута пропозиція про об'єднання його експедицій з видавництвом «Пролетарій». Пізніше «Пролетарій» висунув пропозицію «Українському робітнику» об'єднати філії в Одесі та Дніпропетровську. На той час «Український робітник» переживав економічні труднощі, поступово переходив до скорочення своєї книготоргівельної мережі. Видавництво «Пролетарій», вивчивши ситуацію, вирішило скористатися нею, а згодом Одеська та Дніпропетровська філії «Українського робітника» перейшли до нього [38, арк. 60].

Міцні видавництва допомагали своїм «колегам-початківцям» в організації та зміцненні їх як юридичних осіб. Прикладом цього є лист від видавництва «Крассная Новь» до видавництва «Пролетарій» з проханням допомогти новоствореному кооперативному видавництву «Студент Революції», на що «Пролетарій» погодився[28, арк. 29].

З державними видавництвами кооперативні постійно підтримували «товаристські» стосунки навіть тоді, якщо перші порушували правила торгово-видавничої діяльності. Це було спричинено монопольним становищем державного видавничого сектора. Та й державні видавництва, особливо на початку 1920-х рр., до кооперативних ставилися більш лояльно й у них вбачали своїх партнерів. Так, стосунки «Книгоспілки» з ДВУ на увесь період 1923 р. були непогані, цьому свідчить той факт, що ДВУ поступився їй своїми безперспективними та збитковими відділення [58, арк. 16 зворот], а в 1930 р. між ДВУ та «Книгоспілкою» було укладено договір, за яким кооперативне видавництво зобов'язувалося закупити половину тиражу державного видавництва, 17 окружних філій ДВУ переходили до «Книгоспілки» [6, с. 1]. 19 березня 1923 р. було укладено договір з харківським відділом «ГИЗ», і вже 23 квітня видавництво «Книгоспілка» замовило 77 назв книг. 25 липня 1923 р. Криворізька райспоживспілка замовила у видавництва «Книгоспілка» 55 назв книг, що становило 7 535 примірників. 25 квітня 1923 р. між «Книгоспілкою» та державним видавництвом «Шлях освіти» був укладений двосторонній договір про співпрацю, за яким «Книгоспілка» отримала від видавництва «Шлях освіти» книги на загальну суму 3 616 крб. зі знижкою 35%, книги повинні були надходити із складу державного видавництва в короткий термін, згідно з замовленням «Книгоспілки». Кооперативне видавництво могло використовувати персонал видавництва «Шлях освіти», але за свої кошти. Після укладання договору «Книгоспілка» зобов'язана була внести 5% із суми, що визначалася договором, причому готівкою, а те, що залишалося сплачувала векселями [45, арк. 79]. 14 та 26 липня 1923 р. між кооперативним видавництвом «Книгоспілка» та Єлисаветградською і Житомирською райспілками була укладена угода про співпрацю.

«Книгоспілка», отримуючи літературу з оптових баз, мала знижку до 30% вартості книг. При отриманні книг московських видавництв у Харкові вона становила, залежно від угоди з постачальником, відповідно «ГИЗ» - 32%, видавництва «Красная Новь», «Новая Деревня», «Московский рабочий» - 28%; українських видавництв - 35%, а для видань Харкова, рекомендованих київському та одеському відділенням «Книгоспілки», знижка сягала 30%. Окружні філії отримували, якщо брали книги безпосередньо в ДВУ, 25% цінової знижки. Умови надання «Книгоспілкою» знижок були такими: робспілкам - 30% на українські видання,

27% на видання «ГИЗ» та «Новой Деревни», решті - 25%. За роздрібним продажем знижка «коливається» від 10 до 25%. Видавництво «Книгоспілка», окрім безпосередньої закупівлі літератури, практикувало і її замовлення в кредит. Термін надання кредиту: від «ДВУ» - 3-6 місяців; «ГИЗ» - 4-7; «Новая Деревня» - 4; приватні видавництва - від трьох до п'яти місяців [36, арк. 29-30].

Видавництво «Український робітник» ще на початку 1926 р. уклало договір з державним видавництвом «ГИЗ», центральне відділення якого знаходилося в Москві. Умови договору давали кооперативному видавництву виключне право на продаж підручників, які повинні були надходити від «ГИЗа» по всій території Донбасу. До червня умови договору були дотримані з обох сторін, але в наступні півтора місяця «ГИЗ» фактично призупинив постачання підручників кооперативному видавництву «Український робітник». Пізніше виявилося, що державне видавництво, окрім того, що порушило умови попереднього договору, уклало без відома «Українського робітника» договір з видавництвом «Работник просвещения» і передало йому виключне право на реалізацію підручників на території Донецького басейну. У червні-липні 1926 р. «Український робітник» залишився без підручників. Щоб уникнути боргів, видавництво змушене було укласти угоду про співпрацю з посередником - державним видавництвом «Работник просвещения». Незважаючи на розрив у стосунках з видавництвом «ГИЗа», на засіданні членів правління Є.Г. Добрий запевнив, що з «ГИЗом» потрібно відновити дружні стосунки, адже він має великий вплив на книжковий ринок, особливо з продажу підручників.

28 липня 1927 р. між кооперативним видавництвом «Український робітник» та ДВУ було укладено тимчасову угоду, за якою державне видавництво зобов'язувалося не брати самостійно замовлення від Луганського відділення народної освіти на посібники, а разом з кооперативним видавництвом і від його імені, адже договір з наросвітою був укладений саме ним. «Український робітник» у свою чергу зобов'язаний був у разі укладення угоди з ДВУ передати йому виконання замовлень Луганського відділу наросвіти. У випадку, якщо угоди не досягнуть, «Український робітник» зобов'язувався передати ДВУ виконання 50% замовлень Луганського окрвідділу наросвіти на посібники, причому ДВУ в цьому випадку брав на себе зобов'язання щодо розрахунків, які отримав «Український робітник» від наросвіти, і давав йому від суми замовлення комісійну винагороду розміром до 5% [42, арк. 72]. 23 лютого 1928 р. у ДВУ було замовлено 25 назв, 184 примірників, а через два тижні знову 19 назв, 455 примірників [43, арк. 657].

У липні 1926 р. видавництво «Український робітник» вело перемовини з державним видавництвом «Молот» в Одесі про об'єднання двох видавництв під керівництвом першого. Цю пропозицію «Молот» відхилив, але погодився на співпрацю [38, арк. 12]. У червні 1928 р. на засіданні членів правління був ратифікований договір з державним видавництвом «Коммунистическая Академия» на продажу кооперативу «Український робітник» 1 500 екземплярів плакатів «Світовий профспілковий рух».

У другій половині 1920-х р. ДВУ почав об'єднувати державні видавництва і створювати загальновидавничу та торгівельну систему, але без участі кооперативних видавництв. Станом на 1929 р. ДВУ очолив усю видавничу галузь. Він мав кошти та підтримку з боку держави, поступово витісняв з книжкового ринку всі діючі видавництва, у тому числі й кооперативні, що скорочували власну торгову мережу, концентруючись на видавничій роботі. Так, 9 березня 1929 р. від ДВУ до кооперативного видавництва «Український робітник» надійшов лист, у якому зазначалося, що воно порушило договір, укладений 5 червня 1928 р., а саме пункт 2 стосовно зобов'язання не проводити жодних активних операцій з випуску своїх видань на території Артемівського, Луганського, Сталінського округів. Про це ДВУ подав документальний факт проведених операцій з продажу книг Сталінською райспілкою, а рахунки виписувалися на ім'я кооператива «Український робітник». ДВУ звернувся з проханням до «Українського робітника» вирішити дану проблему, а в іншому випадку зобов'язувався передати справу до суду [44, арк. 183]. Державне видавництво також не дотримувалось умов договорів. 11 вересня 1929 р. до правління ДВУ надійшла скарга від кооператива «Український робітник», у ній зазначалося, що Криворізька філія не завжди отримує в достатній кількості замовлену у ДВУ літературу, що створює вкрай нестійке становище в її роботі.

Кооперативні видавництва активно співпрацювали з видавництвами, що діяли за межами УСРР. Наприкінці 1922 р. видавництво «Пролетарій» налагодило стосунки з Петроградським кооперативним видавництвом «Прибой», «Бакинський робітник» у Баку, державним видавництвом «Початки знань» у Москві. «Книгоспілка» уклала угоди про співпрацю з книжковим кооперативом «Книга», московським центральним товариством «Кооперативне видавництво», центральним кооперативним видавництвом «Мысль», московським кооперативним видавництвом «Колос» та ін. [54, арк. 72, 106, 122, 136].

У січні-лютому 1923 р. між видавництвом «Пролетарій» та «Прибоем» прослідковується незначне «похолодання» у взаємовідносинах, яке пояснюється тим, що представник кооперативу «Пролетарій» не з'являвся у видавництві «Прибой», а відтак не було укладено угоду для продовження торгівельних стосунків. У лютому проблему було вирішено. Тільки за березень-травень 1923 р. «Прибой» надіслало видавництву «Пролетарій» літератури на загальну суму 8 026 золотими карбованцями [35, арк. 121]. Видавництво «Московський робітник» надсилав «Пролетарію» свою продукцію через Курську та Північну залізницю, лише за перше півріччя 1923 р. ним було надіслано літератури на загальну суму понад 8 тис. крб. Від московського видавництва «Маяк» регулярно надходили нові книги, які мали високий попит у читача. Лише за три місяці діяльності видавництва «Пролетарій» його загальний обіг з «Маяком» склав 182,2 тис. крб. У 1924 р. «Пролетарій» налагодив стосунки з акціонерним видавництвом «Школа і книга», московським приватним видавництвом «А.В. Думнов и К-о», партійним видавництвом «Буревісник» та ін. [30, арк. 12, 18, 29] А вже в 1927 р. кооператив входив до об'єднання радянсько-партійного видавництва СРСР, тісно співпрацював з російськими видавництвами «ГИЗ», «Крассная Новь».

Кооперативні видавництва поширювали продаж своєї продукції на Захід, але лише після того, як отримували на це дозвіл відповідних державних установ. При укладанні угод з закордонними організаціями видавництва суворо дотримувалися радянського законодавства. Так, згідно постанови ВУЦВКу від 29 листопада 1922 р. «Про зовнішню торгівлю» організації могли продавати за кордоном лише продукт власного виробництва і купувати лише предмети, потрібні для власної продукції, підприємствам заборонялося перепродувати куплені за кордоном товари, а також продаж, за кордоном куплених в УСРР товарів. Основними торгівельними організаціями в УСРР за кордоном були торгівельні представництва УСРР [13, арк. 75]. У свою чергу іноземні організації керувалися постановою ВУЦВКу від 11 травня 1923 р. «Про торгівельні операції чужоземних фірм в УСРР». Чужоземним фірмам дозволялося проводити торгівельні операції в межах УСРР і засновувати контори, відділення, представництва згідно з положенням про Головний концесійний комітет. Усім організаціям та підприємствам незалежно від форм власності дозволялося проводити торгівельні операції із закордонними юридичними та фізичними особами лише в тому випадку, якщо вони мали відповідний на те дозвіл.

Кооперативне видавництво «Книгоспілка» мало свої представництва не лише в межах СРСР, а також за кордоном: у Берліні, Відні, Лейпцигу та ін. Торгівельні операції за кордоном «Книгоспілка» вела через представників: Є. Калюжного, який працював в Австрії, А. Гетлера - він був уповноваженим «Вукоопспілки» та «Книгоспілки» в Німеччині [52, арк. 23, 55, 60]. Постійним партнером у Лейпцигу «Книгоспілка» мала видавничу організацію «Фольц і Вернер». Ця фірма постачала папір, обладнання для цинкографії тощо. Також у Лейпцигу по вулиці «Штефанштрассе 8» діяло видавництво «Рудольф Беккер», яке дуже часто мало справу з видавництвом «Книгоспілка». У Берліні працювало об'єднане представництво всеукраїнських кооперативних союзів «Українська кооперація», воно постачало для видавництва переважно канцтовари. «Шпамерівська» друкарня, що діяла в Лейпцигу, на 19 вересня 1923 р. зберігала 14 220 кг доброякісного паперу, що призначався «Книгоспілці». 10 серпня 1923 р. книжковий центр «Захід», який знаходився при Головному Управлінні Українського Червоного хреста, повідомив «Книгоспілку» про те, що Центр проводить прийом замовлень на іноземну наукову та технічну літературу, має каталоги на іноземну літературу, а також вихід на ряд німецьких видавництв.

Особливість торгівельної діяльності кооперативних видавництв полягає в їхній дипломатичності, про що свідчать суперечки між партнерами. Так, «Пролетарій» зі своїми партнерами по бізнесу завжди намагався бути відносно коректним і вирішував проблеми суто дипломатичним шляхом. Прикладом цього є домовленість між ним та акціонерним видавництвом «Село книга». У перший місяць своєї діяльності «Пролетарію» видавництво «Село книга» надало канцелярське приладдя, а коли прийшов час розраховуватися, кооператив коштів не мав, відтак у грудні 1922 р. видавництва домовились, що борг буде повернуто не грішми, а літературою, при чому йому надавалося право вибрати будь-які книги, що знаходилися на складах кооперативного видавництва [35, арк. 73]. У 1924 р. «Пролетарій» заборгував видавництву «Крассная Новь» борг було вирішено погасити за рахунок літератури, незважаючи на збитковість для кооперативного видавництва [32, арк. 39]. Але були такі ситуації, коли кооперативні видавництва зверталися до суду, щоб вирішити суперечливі питання. Так, між державним видавництвом «Шлях освіти» та київською філією «Книгоспілки» виникли протиріччя, що були спричинені поганим постачанням книг з боку кооперативного видавництва, аби відновити втрачені стосунки, члени правління 6 лютого 1924 р. визнали свою провину [46, арк. 3-4]. 5 серпня 1924 р. відділення кооперативного видавництва «Книгоспілка» заборгували видавництву «Червоний шлях» за літературу кошти на загальну суму 4,7 тис. крб., але до суду не дійшло, цю суму боржник оплатив векселями. 8 липня 1926 р. на об'єднаному засіданні президії ЦУДу та Торгівельної комісії член правління видавництва «Пролетарій» І. Васильков подав заяву про те, що ДВУ відмовилося прийняти від кооперативного видавництва замовлення для харківського окрвиконкому. ЦУД постановив: ДВУ та «Пролатарію» призначити склад арбітражної комісії, що й розглянула ці питання [61, арк. 6]. 5 вересня 1927 р. за недотримання умов договору кооперативне видавництво «Український робітник» притягнуло до відповідальності видавництво «Жизнь и знание» [41, арк. 80].