Стратегія неоіндустріального імпортозаміщення в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний торговельно-економічний університет

Стратегія неоіндустріального імпортозаміщення в Україні

Мазаракі Анатолій, д. е. н., професор, ректор

Мельник Тетяна, д. е. н., професор,

завідувач кафедри міжнародного менеджменту

м. Київ, Україна



Анотація

Розглянуто концепцію неоіндустріального імпортозаміщення. Проаналізовано сучасний стан розвитку внутрішнього ринку України та зовнішньої торгівлі, визначено детермінанти імпортозалежності економіки України. Окреслено проблемні питання інституційного забезпечення для впровадження стратегії неоіндустріального імпортозаміщення в Україні та надано пропозиції щодо її реалізації.

Ключові слова: зовнішня торгівля, імпорт, внутрішній ринок, імпортозаміщення, імпортозалежність, неоіндустріальне імпортозаміщення, структура використання імпорту.



Вступ

Постановка проблеми. Актуальність проблематики імпортозалежності визначається сучасними геополітичними змінами та переформатуванням пріоритетів і стратегічних напрямів глобальної економіки. Посилення економічного тиску великих держав, які використовують його у конкурентній боротьбі, зумовлює розгортання цінових війн і навіть збройних протистоянь за контроль над стратегічними ресурсами. Високий рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг призводить до значної вразливості її економіки від кон'юнктурних коливань, несприятливих цінових тенденцій на світовому ринку та ставить під загрозу конкурентоспроможність вітчизняного виробництва та експорту.

Як показує світовий досвід, більшість країн на певних етапах свого розвитку впроваджували політику імпортозаміщення з метою захисту певних секторів національної економіки до моменту досягнення ними достатнього рівня конкурентоспроможності на світовому ринку. Більше того, країни, які на сьогодні знаходяться на вершині світового економічного рейтингу завдяки вільному ринку та політиці вільної торгівлі (Великобританія, Німеччина, Японія), у минулому були найбільш активними у використанні протекціоністських заходів для підтримки вітчизняних товаровиробників. Інші країни (Китай, Індія і навіть США) прагнуть сприяти розвитку вітчизняного виробництва та виключити імпорт з ринку.

Наразі в наукових колах немає спільної точки зору щодо ефективності державної політики імпортозаміщення. Ряд науковців негативно оцінюють її роль, вважаючи, що універсальним регулятором у відкритих економіках є ринок. Ступінь негативного впливу імпорту визначається загальноекономічною ситуацією в країні. Якщо економіка демонструє зростання високими темпами, негативний ефект від зросту імпорту не настільки значущий. Водночас, в умовах уповільнення економічного розвитку значущість заходів державної політики регулювання імпорту істотно зростає. Масштабність стратегічних втрат української економіки від передання значної частини внутрішнього ринку високотехнологічної і споживчої продукції іноземним виробникам важко переоцінити. Це не лише колосальні втрати поточних та майбутніх доходів, відповідне звуження можливостей інвестування, а і втрата можливості підвищення рівня життя та економічного зростання. Про високий рівень імпортозалежності економіки України (більш ніж 62 % імпорту непродовольчих товарів у 2019 р.) йшлося у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України [1] як про вкрай небезпечну тенденцію національного розвитку.

Надходження великої кількості товарів на споживчий ринок, де ще не сформовано конкурентоспроможне внутрішнє виробництво, важелі та регулятори обмеження імпорту й підтримки продукції національного виробництва, зменшують конкурентоспроможність вітчизняних товарів перед імпортом. Значний дисбаланс між попитом і пропозицією може призвести до втрати вітчизняними виробниками сегментів продажу товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Такі обставини вимагають вироблення стратегічного підходу до вирішення проблеми розширення внутрішнього ринку завдяки збільшенню частки товарів вітчизняного виробництва, а імпортозаміщення, що розглядається як каталізатор структурних зрушень та перехідний етап для прискореної модернізації виробництва, у подальшому може створити засадничі умови для конкурентоспроможного експортоорієнтованого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальнотеоретичні та практичні аспекти проблеми стратегії імпортозаміщення досить широко висвітлено у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Сучасні прояви доктрини протекціонізму в ґенезі міжнародної економічної політики досліджено в працях зарубіжних учених: А. Аслунда, А. Позена, Ф. Женере, П. Кругмана, М. Ноланда [2-6] та ін. Останніми роками в зарубіжних наукових колах дедалі частіше піднімаються питання саме імпортозаміщення, зокрема "Import substitution industrialisation" - індустріального та неоіндустріального імпортозаміщення (Д. Ірвін, Г. Лонг, М. Шафаеддін, Д. Епштейн, А. Адевале та ін. [7-12]). Ця проблематика також є об'єктом досліджень вітчизняних науковців. В. Юхименко, В. Лагутін, В. Точилін [13; 14] акцентують увагу на визначальній ролі внутрішнього ринку для довгострокової економічної та фінансової стабілізації України в контексті розвитку світової економіки. Дослідженню місткості внутрішнього ринку та її імпортної складової присвячені праці М. Скрипниченко, М. Цапа, М. Якубовського [15-17], в яких оцінено наслідки зростаючого імпортоспоживання для розвитку національної економіки. Р. Лупак досліджує зв'язок імпортозалежності з економічною безпекою держави [18].

Потребують також поглибленого дослідження проблеми внеску імпорту у процес товарного насичення внутрішнього ринку України, визначення структурних змін, стратегічних пріоритетів та інституціональних трансформацій у реалізації державної політики імпортозаміщення.

Метою статті є дослідження можливостей реалізації стратегії неоіндустріального імпортозаміщення в економіці України. У зв'язку з цим розглянуто особливості трактування категорії імпортозаміщення в умовах неоіндустріального розвитку економіки, проаналізовано сучасний стан розвитку внутрішнього ринку України та зовнішньої торгівлі, визначено детермінанти імпортозалежності економіки України, надано пропозиції щодо впровадження стратегії неоіндустріального імпортозаміщення в Україні.

Матеріали та методи. Теоретичну та методичну основу для написання статті склали сучасні наукові концепції, теоретичні розробки з питань розбудови та аналізу функціонування внутрішнього ринку, статистичні дані Державної служби статистики України та Національного банку України. Для досягнення мети дослідження й реалізації поставлених завдань використано методи статистичного аналізу, синтезу, групування та графічного зображення результатів.



Результати дослідження

Особливості трактування категорії імпортозаміщення в умовах неоіндустріального розвитку економіки. За останні чверть століття відбулося безпрецедентне зростання економіки у країнах, що розвиваються. Посилення глобалізації обумовило протягом 1995-2019 рр. більш ніж двократне реальне зростання ВВП на особу в цих країнах у паритеті купівельної спроможності. Натомість у розвинених країнах економіка зросла за цей період лише на 44 %. Унаслідок цього в наукових колах почали виникати суперечки щодо можливостей бідних країн наздогнати багатих.

Однак вибухове зростання торгівлі припинилося, а промислово розвинений світ почав зосереджуватися на внутрішньому розвитку. Тому деякі уряди держав повертаються до старих ідей. Серед них - "імпортозамінна індустріалізація" (ISI), стратегія, яка спрямована на розвиток промислового потенціалу при захисті вітчизняних виробників від іноземної конкуренції [7]. Багатьом країнам може здатися, що у них немає іншого вибору, окрім як спробувати реалізувати цю ідею, однак відсутність відповідних умов у найбідніших економіках ставить під загрозу можливості такого відродження. Як показали зарубіжні дослідження, протекціонізм без стимулювання інноваційного розвитку промисловості призводить до довгострокового скорочення національної конкурентоспроможності та зростання імпортозалежності, тоді як підвищення продуктивності у базових експортоорієнтованих галузях завдяки імпортозаміщенню дає змогу сформувати тренд самопідтримки зростання [19].

А перехід до експорту продукції переробних галузей неможливий без інноваційного розвитку виробництв для внутрішнього ринку. Ці теорії знайшли підтвердження у процесі промислового розвитку Аргентини в 1970-1980-х рр., Південної Кореї 1990-х і Китаю 2000-х років., де зростання державно-приватних інвестицій в освіту та інновації сприяло зміні технологічних укладів і спіловер-ефекту - переходу від зростання внутрішньої конкурентоспроможності до міжнародної [9; 20]. Таким чином, імпортозаміщення слід трактувати як ключ до відновлення на новій технологічній основі переробних галузей, орієнтованих на внутрішній ринок.

Однак ланцюгова форма імпортозалежності української економіки, недостатньо розвинені інститути і несприятливе макроекономічне становище роблять кінцевий результат цього процесу інваріантним - від автаркічного до неоіндустріального. Для країн, що розвиваються, загальним імперативом структурних змін є неоіндустріалізація, пов'язана зі структурними зрушеннями в економіці розвинених країн, обумовленими розвитком новітнього 4-го технологічного укладу та "Індустрії 4.0" [21], а також зі стимулюванням репатріації матеріальних виробництв, збагачених новими технологіями. Серед якісних ознак неоіндустріалізації для країн з перехідною економікою можна виділити:

• підвищення технологічної ідентичності промисловості до рівня 4-го і в перспективі 5-го технологічного укладу;

• прискорений інноваційний розвиток видобувного і переробного секторів завдяки стимулюванню випереджаючого імпорту технологій;

• використання інвестиційних і матеріальних ресурсів сировинного сектора (у т. ч. державних корпорацій) і державних банків у партнерстві з бізнесом для відтворення конкурентоспроможної на світовому ринку промисловості [11].

Неоіндустріалізація та імпортозаміщення перебувають у функціональному причинно-наслідковому зв'язку, що об'єднує їх у системі структурних перетворень економіки. Позитивне структурне зрушення (наслідок) може бути забезпечено перетвореннями в системі національного відтворення, які обумовлені розвитком економічних відносин у сфері інвестування, кредитування, власності (причина). Попри глобальний характер неоіндустріального шляху, для української економіки, деіндустріалізація якої ускладнила прискорений розвиток несировинного експорту, імпортозаміщення є основним джерелом неоіндустріалізації [11].

Негативний досвід у СРСР, Північній Кореї та Кубі реалізації стратегії автаркічного імпортозаміщення, що передбачала відмову від інтеграції до глобальних технологічних ланцюгів зі спробою часткового їх відтворення усередині країни та відсторонення від участі в міжнародному русі капіталу і трансфері інновацій, показав неможливість вийти на позитивний макроекономічний тренд і скоротити технологічне відставання. Тому автаркічне імпортозаміщення не може розглядатися з метою структурних перетворень. У результаті наздоганяючого імпортозаміщення, коли в країні створюються, наприклад, складальні підприємства великих світових автомобілебудівних, радіоелектронних, хімічних, харчових корпорацій тощо, економіка стає повністю залежною від імпорту сучасного обладнання.

Неоіндустріальне імпортозаміщення - це об'єктивний процес, що детермінований необхідними і суттєвими зв'язками між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, та відображає панівні тенденції розвитку сучасної світової економіки (структурні зміни під впливом науково-технічного прогресу, глобалізації). Для відновлення переробної промисловості на новій технологічній основі та насичення внутрішнього ринку необхідні, з одного боку, імпорт технологій, а з іншого - значні інвестиції. Також для реалізації політики неоіндустріального імпортозаміщення необхідним є технологічне співробітництво національних і зарубіжних компаній [11]. Використання накопиченого потенціалу прикладної науки, зокрема і в Україні, вимагає вертикальної інтеграції виробників ресурсів, проміжної і готової продукції, організацій НДДКР, фінансових компаній та банків. З цією метою неоіндустріальне імпортозаміщення має бути опосередковано розвитком нових видів економічних зв'язків:

b2b (business-to-business): створення технологічної платформи і мережевого кластера імпортозаміщення, які об'єднують різні форми взаємодій університетів, НДІ і КБ, підприємств-замовників НДДКР та інноваційні кластери на крос-платформенній і міжкластерній основі;

b2g (business-to-government): формування державно-приватного партнерства неоіндустріального імпортозаміщення, яке в перспективі може бути трансформовано в імпортозамінні холдинги з державною участю;

b2s (business-to-society): інноваційний розвиток переробного сектора в рамках "квадро-спіралі" ("Quadruple Helix"), в якій реалізується запит на інновації та конкурентоспроможні вітчизняні блага з боку суспільства [23].

Таким чином, відмінність неоіндустріального імпортозаміщення від наздоганяючого і автаркічного виявляється на рівні цілей, які зміщуються від короткостроково-ринкових до довгостроково-відтворювальних: створення умов стійкого економічного зростання у процесі глибокої виробничо-технологічної диверсифікації, підвищення ступеня переробки сировини, створення нових робочих місць у переробних і високотехнологічних галузях, розширення податкової бази (рис. 1).

Рис. 1. Концептуальні відмінності неоіндустріального імпортозаміщення



Отже, до основних принципів неоіндустріального імпортозаміщення можна віднести: обумовленість структурними перетвореннями і розвитком економічних відносин у відтворювальній сфері; стратегічне планування, що поєднує короткостроковий протекціонізм і стимулювання інноваційного розвитку промисловості; пріоритетне заміщення імпорту засобів виробництва і випереджаючий імпорт технологій у рамках державно-приватного партнерства. Ці принципи й визначають відмінність комплексу інструментів неоіндустріального імпортозаміщення від автаркічного і наздоганяючого внаслідок його невід'ємності від структурних перетворень економіки, що включає формування необхідного інституційного середовища, стратегічного планування щодо інвестування у конкурентоспроможні переробні виробництва, стимулювання крос-платформенних міжкластерних взаємодій у рамках імпортозамінних бізнес-груп.

На відміну від автаркічного й наздоганяючого імпортозаміщення, ключовим суб'єктом яких є держава, до суб'єктів неоіндустріального імпортозаміщення також належать бізнес-групи сировинних, переробних і високотехнологічних підприємств, мережеві кластери переробних підприємств, які формують технологічні ланцюги виробництва. У цьому випадку роль держави трансформується з регулятора в співінвестора й партнера суб'єктів виробничого підприємництва.

Можна виділити основні положення концепції неоіндустріального імпортозаміщення, яка ґрунтується на розвитку економічних відносин у відтворювальній системі [11]:

економічна основа неоіндустріального імпортозаміщення полягає у модифікації економічних відносин у відтворювальній системі, що пов'язано зі створенням нових суб'єктів, зв'язків держави та бізнесу;

акцент на внутрішній попит на засоби виробництва при прийнятті бізнесом інвестиційних рішень і формуванні промислової політики держави;

поєднання інноваційної діяльності технологічних платформ у єдину технологічну платформу неоіндустріального імпортозаміщення;

відтворення великих галузевих структур - бізнес-груп, що створюються на базі суб'єктів державно-приватного партнерства у формі стратегічних альянсів, а також формування особливої соціальної групи;

формування мережевих імпортозамінних кластерів, детерміноване стимулюванням інноваційного розвитку підприємств, які об'єднані в провиробничий ланцюг і знаходяться у різних промислових кластерах.

Ключовою умовою надання імпортозаміщенню неоіндустріального характеру є відтворення національного інтелектуального капіталу. Це, в свою чергу, вимагає формування технологічної платформи його інвестування - сучасної форми інтеграції університетів, інноваційних фірм, держави та недержавних компаній-замовників НДДКР. Відповідно до реалізації політики неоіндустріального імпортозаміщення технологічна платформа має забезпечувати взаємодію раніше створених у країні платформ, НДІ та університетів, підприємств-споживачів інновацій і держави в рамках цільових програм підтримки імпортозаміщення.

Розвиток економічних відносин інвестування інновацій, що генерується технологічною платформою неоіндустріального імпортозаміщення, має супроводжуватися становленням їх нових суб'єктів - імпортозамінних бізнес-груп [12]. З огляду на особливості великих холдингів - основних національних інвесторів (вертикальний характер і класичний тип, висока ступінь зв'язку з державою і рекомбінований тип власності), доцільним є розвиток таких бізнес-груп на базі державноприватного партнерства неоіндустріального імпортозаміщення.

Імпортозамінні бізнес-групи мають інтегрувати виробничі, науково-інноваційні, логістичні компанії, спільна діяльність яких здатна відтворити в економіці конкурентоспроможні ланки виробничо-господарських ланцюгів. Суб'єктами імпортозамінних бізнес-груп можуть бути як приватні, так і акціонерні підприємства, у тому числі за участю держави. На відміну від державно-приватного партнерства, формування якого неминуче матиме галузевий характер, імпортозамінні бізнес-групи повинні об'єднувати існуючі холдинги і незалежні компанії декількох суміжних галузей на основі стратегічного альянсу. Цей механізм передбачає взаємне паритетне інвестування його учасників для того, щоб не допустити втрати контролю власників над своїми активами і водночас забезпечити координацію інвестиційної, інноваційної, виробничої діяльності.

Інтереси промислових компаній щодо інтеграції в імпортозамінні бізнес-групи полягають в отриманні податкових пільг, інвестиційного фінансування та доступу до нових технологій. Тому функцією держави в стимулюванні таких інтеграційних процесів буде: гарантування прав власності учасників імпортозамінних бізнес-груп; їх довгострокова кредитна підтримка; надання податкових пільг для інвестицій у розроблення і передання в масове виробництво інновацій для внутрішнього ринку; передання технологій з ОПК; спільне інвестування у створення нових імпортозамінних виробництв.

Зарубіжний досвід державної підтримки холдингів - лідерів національного ринку показує, що найбільш повно вона реалізується в Японії та Південній Кореї. На основі узагальнення досвіду цих країн можна запропонувати такі форми державного стимулювання інноваційної та виробничої діяльності імпортозамінних бізнес-груп:

• пільгове довгострокове кредитування інноваційних імпортозамінних проєктів у галузях з найбільшою іноземною конкуренцією (радіоелектроніка, верстатобудування, фармацевтична промисловість);

• державне спільне інвестування фундаментальних досліджень у рамках інноваційних проєктів, у яких будуть комерціалізовані результати діяльності технологічної платформи неоіндустріального імпортозаміщення;

• антикризова підтримка компаній, які виробляють продукцію для національного ринку, за умови їх входження в імпортозамінні бізнес-групи.

Слід зазначити, що стосовно концепції "національних лідерів" загалом, є сумніви в доцільності цілковитої орієнтації на неї. Багато фахівців відзначають, що з розвитком міжнародної конкуренції ні розмір капіталу, ні державна підтримка не гарантують конкурентних переваг і захисту від банкрутства. Для успіху обов'язково потрібна інновація. Капітал не може автоматично забезпечити появу інновації, а уряд точно не знає де, ким і коли вона буде вироблена. Тому він може підтримувати неефективні проєкти. Про це, зокрема, свідчить досвід зазначених азійських країн, у яких під час формування "національних лідерів" державну підтримку надано багатьом компаніям і проєктам, що в результаті виявились неефективними [24].

Крім цього, від більшості великих компаній в Україні важко очікувати суттєвої активізації інноваційної діяльності. Багато з них діють у старих, традиційних галузях, звикли вести бізнес у неконкурентному середовищі, збільшувати доходи завдяки пошуку ренти, а не підвищенню ефективності виробництва, мають специфічний людський капітал і низьку мотивацію до інноваційної діяльності.

Зокрема, їх власники і топ-менеджери зазвичай не мають необхідної кваліфікації і досвіду інвестування в наукові дослідження й розробки. А працівникам, які можуть бути залучені до творчої діяльності, навряд чи будуть забезпечені сприятливі умови і сильні стимули для інновацій, оскільки трудові та господарські відносини на цих підприємствах багато в чому засновані на неефективних неформальних правилах. Крім того, представники великих компаній істотно впливають на рішення, що приймаються урядом. У зв'язку з цим основна частина державних преференцій може бути отримана саме ними.

Поряд з формуванням імпортозамінних бізнес-груп, іншим відтворювальним механізмом неоіндустріального імпортозаміщення єрозвиток цільової соціальної групи, що об'єднує вчених і винахідників, менеджерів інноваційних фірм і високотехнологічних підприємств. Серед шляхів прискореного розвитку цільової соціальної групи неоіндустріального імпортозаміщення можна виділити такі:

• організація державно-корпоративного освітнього замовлення на підготовку фахівців для модернізованих підприємств переробних галузей, із залученням всіх учасників імпортозамінних бізнес-груп. Його механізм має включати загальнонаціональний відбір претендентів, програму стовідсоткового працевлаштування, комплекс стажувань у провідних світових промислових центрах й інноваційних кластерах;

• формування загальнонаціонального кадрового резерву для переробних і високотехнологічних галузей, з поетапним підвищенням кваліфікації;

• застосування податкових звільнень для фонду оплати праці і заробітної плати працівників підприємств 5-го і 6-го технологічних укладів, що беруть участь в імпортозаміщенні, а також для майна освітніх організацій, що виконують державно-корпоративне освітнє замовлення;

• гарантований викуп державою патентів і авторських прав на винаходи, необхідні для випуску конкурентоспроможної імпортозамінної продукції.

Таким чином, на сучасному етапі для виходу з кризи і відновлення промисловості назріло питання впровадження стратегії неоіндустріального імпортозаміщення. Це передбачає розгортання в економіці конкурентоспроможних елементів глобальних виробничих ланцюгів, спрямоване на подолання її деіндустріалізації, що базується на керованих структурних змінах, пов'язаних з інноваційним розвитком сировинних і відтворенням сучасних переробних галузей.

Сучасний стан розвитку внутрішнього ринку України

Розвинений внутрішній ринок є фундаментом успішності країни, основою довгострокового економічного розвитку та економічної безпеки. Натомість в Україні протягом усього періоду незалежності внутрішній ринок відігравав другорядну роль. Національні виробники і споживачі здебільшого орієнтувалися на привабливіші зовнішні ринки та більш конкурентоспроможну імпортну продукцію.

У такій моделі економічного розвитку хронічно нагромаджувалися макроекономічні дисбаланси та девальваційний потенціал. За роки незалежності України командно-адміністративна модель нерівних прав та можливостей, дискримінаційного доступу до ресурсів, марнотратного господарювання не трансформувалася у сучасну конкурентну ринкову економічну систему, яка генерує інвестиційні стимули та інноваційний дух підприємництва. Натомість постала мала сировинна економіка з депресивним бізнес-кліматом, надмірним зовнішнім боргом (рис. 2), високим рівнем доларизації, тінізації й криміналізації господарської діяльності.

Рис. 2. Динаміка зовнішнього боргу України 2006-2020 рр.

Джерело: побудовано авторами за даними НБУ [25].

Експорт має переважно сировинний характер і складається з низько- технологічних товарів (сільськогосподарська і металургійна продукція), що робить національну економіку чутливою до коливань світових цін, виштовхує її на узбіччя науково-технологічного і економічного розвитку.

Порівняння ключових макроекономічних показників України та деяких сусідніх країн наведено в табл. 1.

Монополізація обмежує можливості підвищення ефективності національної економіки. Визначальна роль монополій вплинула на розвиток політичних і соціальних інститутів та суспільної етики, спричиняючи їх примітивізацію і поширення корупції. Наслідком стало "проїдання" національного багатства, виснаження національних ресурсів, застарілість інфраструктури та промислового комплексу, загальна відсталість України від інших, зокрема сусідніх, країн. Утримання низької вартості робочої сили як конкурентної переваги перешкоджає формуванню середнього класу й стимулює трудову міграцію.

Таблиця 1

Макроекономічні показники України та інших країн, 2019 р.

Макроекономічні показники	РФ	Білорусь	Туреччина	Польща	Україна

ВВП Дані наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, а також без урахування частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.

ВВП на особу *, дол. США	29181	19943	27875	34218	13341
Доходи державного бюджету, млрд дол. США	311.8	11.6	154.2	104.3	38.6
Видатки державного бюджету, млрд дол. США	281 .3	10.1	176.0	107.9	41.5
Витрати на науку, % до ВВП	0 .99	0.61	0.96	1.21	0.47
Витрати на здоров'я, % до ВВП	5.34	5.93	4.22	6.54	7
Витрати на здоров'я на душу населення, дол. США	585.9	342.5	444.7	906.8	177.4
Експорт товарів, млрд дол. США	422.8	22.5	171.1	251.9	50.1
Експорт послуг, млрд дол. США	62.7	9.6	54.9	72.0	15.6
Імпорт товарів, млрд дол. США	243.8	31.7	200.7	246.7	60.8
Імпорт послуг, млрд дол. США	98.8	5.8	28.0	43.9	6.9

* За паритетом купівельної спроможності

Джерело: побудовано авторами за даними Держстату України, Євростату [26; 27].



Продуктивність праці в Україні майже вдвічі відстає від середньо-світового рівня. За обсягами ВВП на одну особу (за паритетом купівельної спроможності - ПКС) Україна у 3.5 раза поступається середньому рівню ЄС, у 2.6 - Польщі, у 2.2 раза - Російській Федерації [27].

На перше місце серед рушіїв вітчизняної економіки вийшов аграрний сектор, який має експортну спрямованість. Україна посідає перше місце на світовому ринку за обсягами експорту соняшникової олії, четверте - кукурудзи та ячменю, шосте - пшениці.

Сільське господарство зберігає спеціалізацію на виробництві зернових та олійних культур, переважно великими агрохолдингами. У кризових умовах перебуває також тваринницька галузь, не розвиваються малі форми господарювання, у занепаді фермерство, що загалом негативно відбивається на соціально-економічному становищі села. Промисловість втратила свою роль рушія зростання (рис. 3). Останні роки характеризуються стагнацією виробництва промислової продукції, причому скорочення притаманне переважній більшості секторів.

За ці роки розвиток промислових виробництв мав такі особливості:

• нестійкість темпів відновлення зростання післякризових явищ;

• міжгалузева нерівномірність зростання;

• щорічні коливання за окремими видами виробництва;

• різні тренди розвитку в межах одного виду діяльності (наприклад, у виробництві харчових продуктів у 2020 р. спостерігалося зростання у групах: "перероблення та консервування фруктів і овочів" та "виробництво олії та тваринних жирів" за скорочення усіх інших, а в добувній - при загальному скороченні цього виду діяльності зростала група "добування каменю, піску та глини" на 107.5 %; у виробництві електричного устаткування зросла група "виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури" - на 146.7 %) [26].

Відповідно, по ключових видах промислової діяльності відбулися такі зміни:

• продовження зростання в останні роки та у 2020 р. на ринку фармацевтичної продукції (на 103 %) в умовах знецінення гривні, зростання вартості імпортної сировини та падіння купівельної спроможності населення. Попри неможливість вітчизняних підприємств конкурувати зі світовими виробниками оригінальних препаратів та випуск переважно препаратів-дженериків, провідні українські фірми нарощують свою сукупну ринкову частку. Загалом щорічний приріст ринку ліків у натуральному вираженні за останні два роки становив 14 %, а у вартісному обсягу зріс до 61.2 млрд грн. Зростання підтримувалося реформою механізму державних закупівель у медицині, впровадженням реімбурсації, зовнішнім попитом, якому сприяло отримання підприємствами сертифікатів ОМР;

• на ринку деревообробної продукції спостерігалося нестійке зростання у 2017-2018 рр., але у 2019 та 2020 рр. галузь почала втрачати темпи. Серед підвидів діяльності існує дисбаланс: більш стрімкими темпами зростає лісопильне та стругальне виробництво - щороку в середньому на 4.3 %, а виробництво зі значною переробкою - виготовлення виробів з деревини, корка та ін. - на 1.7 % у рік. Цей ринок - один із перспективних, але для вітчизняного виробництва визначальним є зовнішній попит, що сформував експортоорієнтованість виробництва на рівні 2.8 % у 2020 р. Водночас розвиток цього ринку характеризується значною імпортозалежністю виробництва у сфері забезпечення сировиною (целюлозою, макулатурою) та комплектуючими;

• на ринку меблів, де після втрати майже 20 % обсягів збуту в 2014-2015 рр. виробники переорієнтувались на нові ринки, а також завдяки зростанню внутрішнього попиту перевищили рівень виробництва у 2017 р. відносно 2012 р. на 11.2 %. Однак з 2018 р. відбувалося скорочення цієї групи, яке в 2020 р. становило 4.6 %;

• у машинобудуванні падіння обсягів виробництва змінилось невеликим зростанням з 2016 р. завдяки окремим виробництвам електричного устаткування на 4.5 % та виробництву вузлів і деталей до автотранспортних засобів на 23.1 %. Але галузь не відновила докризові масштаби виробництва - останні два роки спостерігається скорочення виробництва і у 2020 р. воно становило 17.6 %;

* у виробництвах харчової продукції існує нестійка позитивна динаміка. Українські виробники забезпечують більшу частку потреб у продовольстві на внутрішньому ринку і сприяють формуванню експортного потенціалу країни (22.3 % промислового експорту). У 2019 р. обсяг реалізованої продукції підприємствами галузі становив 79.8 млрд дол. США, але у 2020 р. темпи зростання виробництва скоротилися до 5.1 % (у 2019 р. - 12.9 %, 2018 р. - 15.3 %).

За підсумками останніх років, у промисловості спостерігалось зростання у тих видах промислової діяльності, що були підтримані інвестиційним, зовнішнім та внутрішнім споживчим попитом, а також забезпечені сировиною для переробки сільським господарством та добувною промисловістю. конкурентоспроможний імпортозаміщення торгівля україна

Ще одним підтвердженням того, що промисловість в Україні перестала бути драйвером економічного зростання, є діяльність промислових підприємств. Так, за даними Державної служби статистики України, станом на кінець 2019 р. у промисловості діяло 12.5 % усіх підприємств України (47 679 од.) [26]. Це на 2.5 тис. од. менше, ніж у сільському, лісовому та рибному господарстві; більш ніж удвічі менше аналогічного показника по сектору оптової та роздрібної торгівлі й ремонту автотранспортних засобів. Як і раніше, українська промисловість тримається переважно на виробництвах сировинно-матеріального спрямування з низьким ступенем технологічної переробки продукції, яка однак має певний попит на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Серед виробництв переважно внутрішньої орієнтації відносну стабільність мають ті, що задовольняють життєво важливі потреби населення в основних продуктах харчування. Не поступаються також види діяльності, за високими обсягами споживання продукції яких зазвичай негативно оцінюють загальний стан соціально-культурних уподобань населення. Для подолання економічної відсталості необхідні інвестиції. Проте попри 23%-ний середньорічний приріст капітальних інвестицій у 2016-2019 рр., частка валового нагромадження основного капіталу у ВВП України за останні 10 років не перевищувала 19 % (рис. 4), тоді як для модернізації економіки цей показник має становити щонайменше 25 % ВВП.

Рис. 4. Валове нагромадження основного капіталу (% ВВП та млрд грн)

Джерело: побудовано авторами за даними Держстату України [26].



Кризовий стан у внутрішньому інвестуванні засвідчує негативна динаміка індексів капітальних інвестицій. Якщо в 2019 р. зростання демонстрували багато видів діяльності, то вже у 2020 р. таких лише два: поштова та кур'єрська діяльність - завдяки розвитку служб доставки та онлайн-торгівлі, а також телекомунікації (електрозв'язок), оскільки кризові явища в економіці посилилися кризою ЄОҐЮ-19.

Крім поширення захворюваності та невизначеності з розвитком пандемії, що виявилося у слабких ділових очікуваннях підприємств, на інвестиції також негативно вплинула невирішеність окремих питань в альтернативній енергетиці. Унаслідок цього у 2020 р., попри поліпшення фінансових результатів підприємств, відбулося широкомасштабне падіння інвестицій майже за всіма видами діяльності.

Основним джерелом капітальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств (65.4 % у 2019 р.), натомість банки майже виключені з інвестиційного процесу, частка кредитних коштів, за підсумками 2019 р., становила лише 10.8 % (у 2018 р. - 7.8 %) [26].

Зростання внутрішніх інвестицій стримується несприятливим інвестиційним кліматом, низьким рівнем довіри громадян і підприємців до фінансових інституцій, недостатнім захистом прав власності, непослідовністю державної політики з розбудови фінансового ринку та нерозвиненістю фінансового посередництва. Джерела внутрішнього фінансування інвестицій обмежуються через малоефективну систему залучення інвестиційних ресурсів: депозити населення є переважно короткостроковими, а понад 70 % заощаджень фізичних осіб нагромаджено поза банками. Активне придбання комерційними банками державних цінних паперів відволікає значний обсяг коштів від кредитування реального сектора економіки.

Таким чином, з огляду на зазначені кризові тенденції розвитку української промисловості як передумови розвитку імпортозаміщення, необхідною є концентрація зусиль на забезпеченні позитивного вектора впливу товарної структури імпорту на внутрішнє виробництво, а відтак, зростання міжнародної конкурентоспроможності економіки. Серед визначених Президентом України пріоритетів держави у цьому аспекті на найближчі роки визначено [1]:

• розвиток внутрішнього ринку як основи стійкого зростання. Це передбачає: зменшення імпортозалежності національної економіки; сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; поліпшення умов реалізації людського потенціалу; зміцнення інституційної основи національної економіки, її декриміналізація та детінізація;

• активну експортну політику, що ґрунтується на: поліпшенні структури експорту, освоєнні нових зовнішніх ринків і розширенні кола зовнішньоторговельних партнерів України; сприяння виходу на зовнішні ринки нових учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Стан зовнішньої торгівлі та детермінанти імпортозалежності економіки України.

Рис. 5. Співвідношення темпів зростання імпорту і ВВП України, 2000-2020 рр.

Джерело: побудовано авторами за даними Держстату України [26].



Загалом економіка України є досить імпортозалежною. За 30 років незалежності країні так і не вдалося скоротити залежність від імпорту (станом на 2019 р. частка імпорту у ВВП становила 49 %). Поряд з цим коефіцієнт відношення темпів зростання імпорту до темпів зростання ВВП (рис. 5) має стабільне значення: більше одиниці протягом багатьох років (за винятком кризових років).

Теорія та світова практика свідчать про суперечливість поглядів щодо наслідків імпорту для національної економіки. Імпорт задовольняє потреби країни в товарах, які або не виробляються вітчизняними підприємцями, або ж обсяг їх випуску є недостатнім.

Як наслідок, забезпечується активне насичення внутрішнього ринку та економія суспільної праці, підвищення рівня зайнятості в торгівлі й суміжних видах діяльності, зростання стандартів виробничого та особистого споживання через придбання товарів і технологій, розширення обсягів надходжень до державного бюджету.

Водночас, як свідчить практика, на певному етапі розвитку економіки за умов низької конкурентоспроможності вітчизняного виробництва імпорт зумовлює нераціональне збільшення частки іноземної продукції у внутрішньому споживанні на тлі зменшення зайнятості у сфері матеріального виробництва, погіршення фінансового стану місцевих підприємств, а також їх банкрутства [28].

Тенденція до нарощування частки імпорту на внутрішньому ринку України не відповідає національним економічним інтересам і гальмує потенціал розвитку національного виробництва. Порівнюючи динамку вітчизняного випуску та фізичні обсяги імпорту (рис. 6), можна констатувати, що розвиток внутрішнього ринку переважно підтримувався імпортом, а не власним виробництвом.



Із появою позитивної динаміки розвитку економіки у 2016 р. відновилась випереджаюча динаміка імпорту товарів і послуг порівняно з розвитком вітчизняного виробництва.

Так, у 2016 р. темпи приросту імпорту в 2.3 раза вищі за динаміку власного виробництва, а у 2017 р. - у 3.9 раза. І попри перевищення темпів приросту випуску обсягів імпорту у 2018 р., у 2019 р. знову відновилася динаміка попередніх років, пов'язана з випереджанням зростання імпорту над випуском товарів і послуг.

Існуюча товарна структура зовнішньої торгівлі України зумовлює хронічний характер дефіциту торговельного балансу. Як свідчать статистичні дані НБУ [29], експорт України має переважно сировинний характер і складається з продукції перших технологічних переділів.

Порівняно з 2010 р. у 2019 р. зросла частка продукції сільського господарства (з 8 % до 23 %), добувної промисловості (з 7.1 % до 8.1 %), а також низькотехнологічних галузей (з 17.8 % до 29.4 %). Водночас в українському експорті скорочуються частки середньо-високотехнологічних та високотехнологічних галузей (з 22 % до 10.7 % та з 3.2 % до 2.6 % відповідно). Структура українського імпорту, на відміну від експорту, складається з високотехнологічної продукції, енергоносіїв та товарів кінцевого споживання. У структурі вітчизняного імпорту в 2020 р. суттєву частку становила машинобудівна продукція (34.3 %). Майже половину ввезених машин і устаткування становлять споживчі товари довготривалого користування (автомобілі, побутова електротехніка і електроніка). Сировинні товари становлять 44.5 % усього обсягу імпорту, у структурі яких значна частка належить продукції хімічної промисловості (табл. 2).

Наслідки науково-технічного прогресу та тенденції соціально-економічного розвитку породжують нові суспільні потреби, свідченням чого є зростання попиту на високотехнологічні й інноваційні товари. Однак відстала галузева й технологічна структура української промисловості не здатна задовольнити потреби внутрішнього ринку, що зумовлює високий рівень імпортної залежності [30].

За підсумками 2020 р., найбільша частка у загальному обсягу імпорту припадала на продукцію машинобудування (34.3 %), хімічної промисловості (19.9 %), мінеральні продукти (15.5 %), продукцію АПК та харчової промисловості (12.0 %), металургійного комплексу (5.8 %) та легкої промисловості (5.5 %) [29].

Якщо на перших етапах ринкової трансформації економіки зростання імпорту можна було пояснити дефіцитом якісної продукції вітчизняного виробництва, то масштаби, яких набув імпорт упродовж останніх років, кардинально змінюють погляди на ситуацію у промисловості, оцінку її місії в економічному розвитку країни та стають підставою для розгляду імпортної експансії як украй небезпечної тенденції національного розвитку [31].

Таблиця 2

Структура імпорту товарів в Україні (% до підсумку)

Товарна група	2000	2005	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020
І. Переважно сировинні товари	59.2	52.8	60.1	58.3	55.8	55.6	58.1	59.5	51.5	52.1	50.2	46.9	44.5
Сільгоспсировина	2.3	3.4	5.3	4.1	5.4	6.5	6.4	5.1	5.5	4.8	4.8	5.2	6.5
Мінеральні продукти	43	32	34.8	36.4	32.5	29.1	29.6	31.2	21.6	25.2	24.8	21.4	15.5
Продукція хімічної промисловості	11	14	16.7	15.1	15.4	17.0	19.2	20.5	21.6	19.7	18.5	18.2	19.9
Деревина і вироби з неї (крім меблів)	2.9	3.4	3.3	2.7	2.5	3.0	2.9	2.7	2.8	2.4	2.4	2.1	2.6
ІІ. Переважно товари інвестиційного призначення	22.2	34.8	27.8	31.2	32.6	31.8	28.2	27.8	35	36.1	36.8	39.8	40.1
Чорні і кольорові метали та вироби	4.6	7.4	6.8	6.9	6.2	6.5	6.1	5.3	5.9	6.1	6.3	6.0	5.8
Машини, устаткування, транспортні засоби, прилади	17.6	27.4	21	24.3	26.4	25.3	22.1	22.5	29.1	30.0	30.5	33.8	34.3
ІІІ. Переважно товари споживчого призначення	8.7	9	8.5	6.7	7.7	8.7	9.5	9.2	9.5	8.4	8.7	9.5	10.9
Готові харчові продукти	3.8	4	4.1	3.7	3.5	4.2	4.8	4.3	4.4	3.9	4.1	4.3	5.5
Шкіряна і хутряна сировина і вироби з неї	0.3	0.3	0.3	0.2	0.3	0.3	0.4	0.4	0.5	0.5	0.5	0.5	0.4
Текстиль і вироби з нього, взуття	4.6	4.7	4.1	2.8	3.9	4.2	4.3	4.5	4.6	4.0	4.1	4.7	5.0
IV. Інші товари	9.9	3.4	3.6	3.8	3.9	3.9	4.2	3.5	4.0	3.4	4.3	3.8	4.5

Джерело: складено авторами на основі даних Держстату України [26].

Таблиця 3 Динаміка та структура імпорту за економічними категоріями використання

Категорія	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
УСЬОГО	34 375	43 148	57 996	82 960	43 683	57 538	77 822	81 256
Засоби виробництва	5 699	7 456	10 447	14 451	5 205	7 054	11 665	12 475
Товари проміжного споживання	21 886	26 884	36 117	50 640	28 213	36 723	49 457	48 674
Споживчі товари	5 751	7 493	9 868	17 137	9 944	13 460	16 261	19 675
Інші категорії товарів	1 039	1 315	1 564	732	321	301	439	432
УСЬОГО	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0
Засоби виробництва	16.6	17.3	18.0	17.4	11.9	12.3	15.0	15.4
Товари проміжного споживання	63.7	62.3	62.3	61.0	64.6	63.8	63.6	59.9
Споживчі товари	16.7	17.4	17.0	20.7	22.8	23.4	20.9	24.2
Інші категорії товарів	3.0	3.0	2.7	0.9	0.7	0.5	0.6	0.5
УСЬОГО		125.5	134.4	143.0	52.7	131.7	135.3	104.4
Засоби виробництва		130.8	140.1	138.3	36.0	135.5	165.4	106.9
Товари проміжного споживання		122.8	134.3	140.2	55.7	130.2	134.7	98.4
Споживчі товари		130.3	131.7	173.7	58.0	135.4	120.8	121.0

Категорія	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020
УСЬОГО	73 198	51 211	35 087	36 713	46 607	53 924	57 646	51 180
Засоби виробництва	10 278	6 463	4 785	6 710	8 907	9 897	11 134	10 404
Товари проміжного споживання	42 973	31 024	22 126	20 802	26 828	30 885	30 983	25 098
Споживчі товари	19 577	13 114	7 822	8 859	10 632	12 599	15 028	15 455
Інші категорії товарів	370	610	354	342	240	543	501	223
УСЬОГО	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0	100.0
Засоби виробництва	14.0	12.6	13.6	18.3	19.1	18.4	19.3	20.3
Товари проміжного споживання	58.7	60.6	63.1	56.7	57.6	57.3	53.7	49.0
Споживчі товари	26.7	25.6	22.3	24.1	22.8	23.4	26.1	30.2
Інші категорії товарів	0.5	1.2	1.0	0.9	0.5	1.0	0.9	0.4
УСЬОГО	90.1	70.0	68.5	104.6	126.9	115.7	106.9	88.8
Засоби виробництва	82.4	62.9	74.0	140.2	132.7	111.1	112.5	93.4
Товари проміжного споживання	88.3	72.2	71.3	94.0	129.0	115.1	100.3	81.0
Споживчі товари	99.5	67.0	59.6	113.3	120.0	118.5	119.3	102.8

Джерело: побудовано авторами за даними НБУ [29].

За даними Державної служби статистики України, у структурі використання імпорту у 2005-2020 рр. частка товарів проміжного споживання коливалась у середньому з 49 % (2020 р.) до 64.6 % (2009 р.) [26], що свідчить про суттєвий рівень імпортозалежності промисловості України від завезених товарів, зокрема у паливно-енергетичній галузі. Однак при цьому слід відмітити скорочення частки імпортних товарів проміжного споживання в останні роки (табл. 3).

Також змінюється і структура імпорту проміжного споживання по галузях, зокрема, суттєво скорочується частка мінеральних продуктів (з 47.2 % у 2015 р. до 27.4 % - у 2020 р.).

Натомість зростають частки у проміжному споживанні імпорту продовольчих товарів та сировини для їх виробництва (з 5.1 % у 2015 р. до 7.6 % у 2020 р.), продукції хімічної промисловості (з 23.2 % у 2015 р. до 27 % у 2020 р.), машинобудування (з 7.8 % у 2015 р. до 14.2 % у 2020 р.), металургійної продукції (з 7.7 % у 2015 р. до 10.6 % у 2020 р.), деревини та виробів з неї (з 3.5 % у 2015 р. до 5.1 % у 2020 р.) та промислових виробів (з 5 % у 2015 р. до 6.3 % у 2020 р.).

Частка товарів для кінцевого споживання, де левову частку посідає споживання сектора домашніх господарств, за досліджуваний період зросла мало не удвічі, що є індикатором імпортного вектора в структурі споживання.

При цьому в останні роки стабільно зростає частка продовольчих товарів (з 27.9 % у 2015 р. до 29.4 % у 2020 р.), машин і транспортних засобів (з 14.7 % у 2015 р. до 24.1 % у 2020 р.) та промислових виробів (з 8.3 % у 2015 р. до 9.2 % у 2020 р.). Скорочення імпорту у кінцевому споживанні відмічено у групах: мінеральні продукти (з 9.5 % у 2015 р. до 5.2 % у 2020 р.), продукція хімічної промисловості (з 30.8 % у 2015 р. до 25.2 % у 2020 р.) та виробів з деревини (з 1.9 % у 2015 р. до 0.5 % у 2020 р.). Суттєво зменшується і частка імпорту у валовому нагромадженні, яке є основою інноваційного розвитку і детермінантою модерніза- ційних зрушень в економіці України (табл. 4).



Таблиця 4

Структура використання імпорту в економіці України у 2007-2019 рр.

Рік	Проміжне споживання	Кінцеве споживання	Валове нагромадження	Усього імпорт
	млн грн	%	млн грн	%	млн грн	%	млн грн
2007	223217	61.3	63153	17.3	78003	21.4	364373
2008	325990	62.6	94578	18.2	100020	19.2	520588
2009	271425	61.9	92365	21.0	75043	17.1	438860
2010	395418	68.1	121662	20.9	63864	11.0	580944
2011	530879	67.3	148306	18.8	109716	13.9	788901
2012	533125	66.2	164735	20.5	108144	13.3	806004

Подобные документы

• Пріоритети державної політики зайнятості населення

  Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення. Основні напрямки державної політики зайнятості України, проблеми ринку праці української держави. Створення умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних.
  
  курсовая работа [64,8 K], добавлен 26.05.2019
  

• Статистичний аналіз зовнішньої торгівлі України

  Методологічні основи статистичного аналізу зовнішньої торгівлі. Інформаційне забезпечення і оцінка її збалансованості. Аналіз міжнародних торгових взаємовідносин і експортного потенціалу України. Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.
  
  курсовая работа [684,1 K], добавлен 02.11.2011
  

• Вплив експорту на ВВП України

  Економічна суть та склад валового внутрішнього продукту країни. Основні методи числення валового внутрішнього продукту. Поняття експорту, організація експортних операцій держави. Оцінка впливу величини експорту та зовнішньої торгівлі на ВВП України.
  
  курсовая работа [75,5 K], добавлен 23.11.2015
  

• Кредитний ринок і його розвиток в Україні

  Економічна природа і теоретичні аспекти еволюції депозитних операцій. Моніторинг грошово-кредитного ринку в Україні, аналіз тенденцій в його розвитку. Розробка рекомендацій щодо регуляторної політики Національного банку України на депозитному ринку.
  
  научная работа [220,6 K], добавлен 01.05.2009
  

• Аналіз ЗАТ "Одессавинпром"

  Сучасна ситуація на ринку вина України. Комплексний аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища ЗАТ "Одесавинпром". Місцезнаходження та виноградники. Сильні та слабкі сторони підприємства. Конкуренти. Аналіз фінансового стану. Стратегія підприємства.
  
  курсовая работа [28,8 K], добавлен 10.05.2017
  

• Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації

  Сутність і критерії оцінюваня, принципи та показники економічної безпеки країни. Зміст та класифікація загроз. Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України. Аналіз та оцінка сучасного стану, удосконалення системи.
  
  курсовая работа [206,3 K], добавлен 13.05.2015
  

• Ефективний внутрішній ринок як пріоритет соціально-економічного розвитку України

  Розвиток внутрішнього ринку. Характерні ознаки сучасного внутрішнього ринку в Україні. Зростання світових цін на невідтворювальні ресурси і продовольчу сировину. Орієнтація національної економіки на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту.
  
  реферат [61,5 K], добавлен 24.03.2013
  

• Оцінка стану продовольчої безпеки України

  Оцінка сучасного стану ринку харчової промисловості. Основні аспекти проблеми продовольчої безпеки України на сучасному етапі розвитку. Запропоновано шляхи покращання ситуації. Виявлено умови забезпечення рівня достатності споживання харчових продуктів.
  
  статья [1,3 M], добавлен 21.09.2017
  

• Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні

  Оцінка умов ведення бізнесу в України за всесвітніми рейтингами. Ресурсна та інформаційна підтримка суб’єктів малого і середнього підприємництва. Реалізація регуляторної політики в сфері господарської діяльності. Система державного нагляду (контролю).
  
  курсовая работа [1,3 M], добавлен 12.05.2014
  

• Державне регулювання промислової політики України

  Перспективи створення конкурентоспроможного промислового комплексу України. Вплив фінансово-боргової кризи у країнах Європи на скорочення попиту на основну експортну продукцію держави. Модернізація як спосіб формування ефективної економіки країни.
  
  контрольная работа [886,7 K], добавлен 18.12.2013
  

• Рівень життя населення України

  Основні напрями державної соціальної політики в Україні. Показники, які застосовуються для виміру рівня життя населення України. Моніторинг доходів та рівня життя населення. Підвищення рівня життя людей. Створення умов для гармонійного розвитку людини.
  
  реферат [112,7 K], добавлен 23.11.2010
  

• Нафтова промисловість України

  Історія розвинення нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості в Україні. Райони розміщення нафтових родовищ з промисловими запасами. Аналіз сучасного стану, проблем і перспектив розвитку галузі. Зміна структури наповнення ринку нафтопродуктами.
  
  презентация [1,0 M], добавлен 03.05.2016
  

• Управління ефективністю розвитку ВАТ молокозавод "Самбірський"

  Загальна характеристика підприємства та ринку. Аналіз фінансово–економічного стану цього підприємства. Порівняльний аналіз діяльності молокозаводу. Формування цілей та стратегії розвитку підприємства. Вибір і оцінка інвестиційних проектів розвитку.
  
  курсовая работа [98,2 K], добавлен 17.04.2011
  

• Ринок вугілля в Україні

  Стратегія розвитку вугільної промисловості України, характеристика її поточного стану. Споживацьке призначення енергетичного вугілля. Оцінка попиту на вугілля та баланс ринку вугілля. Державне регулювання та структура власності у вугільній галузі.
  
  курсовая работа [570,1 K], добавлен 14.04.2016
  

• Державна політика регіонального розвитку в перехідний період до ринку

  Сутність регіонального розвитку, роль держави в його регулюванні в умовах перехідного періоду до ринку. Правове забезпечення державної регіональної політики в Україні. Аналіз економічних та соціальних показників, які характеризують сучасний стан регіонів.
  
  контрольная работа [3,1 M], добавлен 16.02.2012
  

• Ефективність державної інвестиційної та інноваційної політики на сучасному етапі розвитку економіки

  Теоретичні основи впливу інвестиційно-інноваційної діяльності на економіку. Складові системи державного регулювання цієї сфери. Аналіз сучасного стану інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні: нормативно-правова база та механізми її здійснення.
  
  контрольная работа [2,2 M], добавлен 22.05.2014
  

• Розвиток малого бізнесу в Україні та світі

  Аналіз світового досвіду розвитку і державної підтримки малого бізнесу. Державна підтримка виробництва і реалізації продукції, що передбачає надання державних замовлень; фінансово-кредитна підтримка; сприятлива податкова політика, пільгове оподаткування.
  
  реферат [32,7 K], добавлен 10.05.2011
  

• Сучасний стан зовнішньої торгівлі Житомирської області: проблеми та перспективи розвитку

  Дослідження наявного стану зовнішньої торгівлі Житомирської області на основі показників зовнішньоторговельного обігу, імпорту та експорту, сальдо торговельного балансу. Аналіз сукупності внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на експорт регіону.
  
  статья [94,9 K], добавлен 19.09.2017
  

• Аналіз фінансово-економічного стану ЗАТ "АВК"

  Характеристика ЗАТ "АВК", аналіз основних фондів та оборотних активів, прибутку, рентабельності та фінансового стану підприємства. Експортні операції як складова частина зовнішньої торгівлі. Сутність експорту і імпорту, організація зовнішньої діяльності.
  
  отчет по практике [80,5 K], добавлен 28.09.2009
  

• Інноваційна політика

  Інноваційна політика та її спрямованість на створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів. Суттєвість інноваційної політики, роль держави у формуванні інноваційної політики промислових підприємств України. Завдання інноваційних стратегій.
  
  контрольная работа [23,0 K], добавлен 22.12.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам