Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького

Кафедра історії України, економічної теорії та туризму

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему:

Фіскальна політика держави: зміст, моделі, протиріччя

Виконала: Павліш О.В.

Студентка 1 курсу 5 групи

Львів 2020



Зміст

• Вступ
• 1. Суть, види та завдання фіскальної політики
• 1.1 Суть фіскальної політики
• 1.2 Функції, цілі та інструменти фіскальної політики
• 1.3 Види фіскальної політики
• 2. Теоретичні моделі фіскальної політики
• 2.1 Модель класичної школи
• 2.2 Кейнсіанська модель
• Поняття кейнсіанської моделі
• Модель IS-LM
• Модель Манделла - Флемінга
• 2.3 Врахування сукупної пропозиції
• Модель AD-AS
• Модель «залежної економіки»
• 3. Проблеми та перспективи фіскальної політики в Україні
• 3.1 Проблеми бюджетної політики та напрями їх вирішення
• 3.2 Вдосконалення податкової політики як основного інструменту фіскальної політики
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Стабілізація економіки є основною функцією уряду. Стабільність та розвиток національної економіки гарантується використанням державою різних інструментів макроекономічного регулювання. Одним з найдієвіших засобів макроекономічного регулювання є ефективна фіскальна політика, яка здійснюється з метою цілеспрямованого впливу на величину національного продукту, рівень безробіття та інфляції, впорядкування державних фінансів.

Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела наповнення державної скарбниці, формує достатній державній бюджет і стимулює економічне зростання. Вона ефективно застосовує елементи системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку України.

Проведення фіскальної політики в Україні проходило не завжди вдало через труднощі перехідного періоду. Це пояснюється насамперед, непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю головних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою.

Для розбудови міцної держави необхідно вдосконалювати інструменти економічної політики. Уряду необхідно рухатися в такому напрямку, щоб відсікаючи непотрібні державні витрати, мінімізувати оподаткування суб'єктів господарювання, тим самим створюючи найбільш сприятливі умови для розвитку бізнесу, але в той же час не позбавити трансфертних виплат тих, хто їх дійсно потребує.

Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду проведення ефективної фіскальної політики в економіці України.

Сьогодні тема реалізації фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме її залежить доля кожної людини, що проживає в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Питання формування та реалізації фіскальної політики досліджувалися представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи та періоди.

Зокрема, ці питання розглядалися у працях П. Самуельсона, К. Макконнелла, С. Брю, В. Нордгауза та інших видатних економістів.

Вітчизняні науковці теж досліджували сутність поняття «фіскальна політика», її цілі, види, інструменти, особливості та проблеми реалізації в Україні. До них можна віднести Базилевича В.Д., Баластрик Л.О., Панчишина С.М., Шевченка В.М, Ривака О.С., Олейнікову Л.Г. та багатьох інших.

Проте, не зважаючи на значні здобутки, на даний час ця проблема реалізації фіскальної політики недостатньо розроблена, оскільки вона є відносно новою і відображає глибоко неоднозначний і суперечливий характер становлення ринкових відносин в українській економіці. Низка питань вимагають досліджень і наукових розробок. Передусім, це відсутність економіко-математичної інтерпретації фіскальної політики. Водночас теоретичні аспекти цієї проблеми залишаються ще й досі слабо вивченими.

Мета дослідження - вивчення змісту, теоретичних моделей та проблем фіскальної політики держави.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити суть, види та завдання фіскальної політики.

2. Дослідити теоретичні моделі фіскальної політики.

3. Визначити проблеми фіскальної політики.



1. Суть, види та завдання фіскальної політики

1.1 Суть фіскальної політики

Фіскальна політика, яку ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Проте вона є основною складовою фінансової політики та важливою ланкою економічної політики.

Розглянемо існуючі альтернативні варіанти визначення терміну “бюджетно-податкова політика” або "фіскальна політика".

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Як зазначає Уманців Ю.М., фіскальна політика - це сукупність фінансових заходів держави для регулювання доходів і витрат бюджету з метою досягнення певних соціально-економічних цілей суспільства, а також виконання найважливіших функцій держави.

За Панчишином С.М., фіскальна або бюджетно-податкова політика - це політика пов'язана з формуванням державного бюджету.

Базелевич К.С. вважає, що фіскальна політика - це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань.

На думку американських економістів Макконнелла К.Р. та Брю С.Л., фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва. Усі кілька перелічених вище визначень, попри певні розбіжності у формулюваннях, відбивають сутність фіскальної політики.

Отже, фіскальна політика - це цілеспрямована діяльність держави щодо зміни державних видатків i податкових надходжень з метою збільшення обсягу виробництва, зайнятості та зниження темпів інфляції.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

1.2 Функції, цілі та інструменти фіскальної політики

Цій політиці властиві такі функції:

- вплив на стан господарської кон'юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейнса та представників неокласичного напряму, в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з регулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки.

Основними цілями фіскальної політики:

- забезпечення фінансування економічної системи;

- забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

- захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

- перерозподіл доходів (через оподаткування);

- ліквідація безробіття;

- боротьба з інфляцією;

- стабілізація економічного розвитку;

- анти циклічне регулювання економіки;

- стимулювання економічного росту;

- досягнення зовнішньоторговельної збалансованості;

- стабілізація економіки в цілому.

Для досягнення поставлених цілей держава здійснює такі заходи:

а) переконання (мало дієвий);

б) штрафи та податки;

в) перерозподіл доходів - підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

г) стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

У економічній науці виділяють такі фіскальні інструменти державного регулювання, як:

1) податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок чого створюють можливість здійснення державних витрат;

2) витрати державних коштів, які підштовхують підприємства виробляти певні товари та послуги, а також трансфертні виплати, що гарантують певний рівень доходів деяким верствам населення;

3) регулювання або контроль, які спонукають до певної економічної діяльності чи примушують відмовитися від неї.

Основні інструменти державного впливу на економічні процеси та наслідки їх використання відображені на мал. 1.

Таким чином, простежується тісний взаємозв'язок між доходами та видатками бюджету, який супроводжується державним контролем за економічною діяльністю суб'єктів національної економіки. Однак повна лібералізація фіскальної політики не забезпечить виконання державою своїх окремих функцій. Тому необхідно здійснювати виважену політику державного регулювання економікою.

Досліджуючи роль фіскальної політики у стимулюванні національної економіки, перш за все слід звернути увагу на те, що її формують прямі і непрямі інструменти. Прямі важелі державного регулювання економікою пов'язані перш за все з бюджетно-податковою політикою. їх використання дає змогу системно підходити до управління національною економікою, оскільки таким чином на практиці забезпечуються функціональні залежності між змінними макроекономічними величинами.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мал. 1. Фіскальні інструменти державного регулювання економіки

1.3 Види фіскальної політики

Фіскальна політика поділяється на такі види (мал. 2):

- залежно від того, як (через свідомі дії уряду чи автоматично) впливають бюджетно-податкові інструменти на стан економіки, розрізняють дискреційну та не дискреційну (автоматичну) фіскальну політику;

- залежно від фази ділового циклу, фіскальна політика виявляється як стимулююча або обмежувальна.

Стимулююча фіскальна політика застосовується при спаді і має на меті скорочення рецесивного розриву випуску й зниження рівня безробіття та спрямована на збільшення сукупного попиту (сукупних витрат). В умовах кризи державні заходи мають зосередитися на здешевленні кредитів, скороченні податків, прискореній амортизації і податкових знижках на нові інвестиції.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мал. 2. Види фіскальної політики

Інструментами стимулюючої фіскальної політики виступають:

1) збільшення державних закупівель;

2) зниження податків;

3) збільшення трансфертів.

Формування стимулюючої фіскальної політики буде відбуватися за принципами:

- ефективності оподаткування (означає наявність інструментів у податковому механізмі, які заохочують економічне зростання, господарську діяльність підприємств і підприємців);

- єдиного податку (обумовлює об'єднання в один податок платежів з одного об'єкта оподаткування та створення єдиного оптимального податку

- достатності (спричиняє забезпечення достатніх доходів усіх бюджетів (державного та місцевого) для фінансування їх видатків);

- податкоспроможності (тягар оподаткування має бути поставлений у залежність безпосередньо від конкретного доходу та рівня добробуту суб'єкта);

- рівнонапруженості (зобов'язання перед бюджетом щодо сплати податків визначається для всіх платників, а також відповідно до їх можливостей і результатів діяльності шляхом єдиних або диференційованих ставок);

- стабільності в оподаткуванні (тобто податкова система має залишатися сталою протягом кількох років, що забезпечить інтереси не тільки платників податків, але й держави; а зміна механізму має відбуватись еволюційним шляхом);

- системності та внутрішньої цілісності оподаткування (відображається у взаємопов'язаності, узгодженості змін головних податкових показників при зміні ключових параметрів (ВВП та його структури), спрацьовує на єдність економічного простору країни).

Стримуюча фіскальна політика використовується при бумі (при перегріві економіки) і має на меті скорочення інфляційного розриву випуску і зниження інфляції, відповідно має бути спрямована на скорочення сукупного попиту (сукупних витрат). Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприятиме подальшому дорожчанню кредитів, вводу нових податків, підвищенню існуючих, скасуванні прискореної амортизації й податкових пільг на нові інвестиції.

Інструментами стримуючої фіскальної політики, навпаки, виступають:

1) скорочення державних закупівель;

2) збільшення податків;

3) скорочення трансфертів.

Формування стримуючої фіскальної політики буде відбуватися за принципами:

- множини податків (визначає сукупність диференційованих податків та об'єктів їх обкладання, реалізує ефект взаємодоповнюваності всіх наявних податків);

- гнучкості (еластичності) оподаткування (означає, що з об'єктивними потребами і можливостями держави, податковий механізм може оперативно змінюватись);

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності (у разі порушення податкового законодавства);

- нейтральність оподаткування (установлення податків та зборів у спосіб, який немає впливу на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків).

Дискреційна фіскальна політика - це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики:

- втілення програм громадських робіт та інших програм, пов'язаних з витратами держави;

- здійснення перерозподільних програм «трансфертного типу»;

– циклічні зміни рівня податкових ставок.

Дискреційна політика з метою стимулювання сукупного попиту в період кризи передбачає цілеспрямоване свідоме зниження ставок оподаткування, збільшення державних витрат та зведення державного бюджету з дефіцитом.

Не дискреційна (автоматична) фіскальна політика ґрунтується на дії вмонтованих стабілізаторів, які задовольняють природне пристосування економіки до фаз ділової кон'юнктури. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приведе до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори - механізми ринкової економіки, які не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дає можливість зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на зміні обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту або профіциту бюджету.

До автономних (вмонтованих) стабілізаторів належать:

а) автоматична зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування:

- система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств;

- у період буму і відповідно в період інфляції збільшення ставок оподаткування за умов прогресивної системи оподаткування через збільшення доходів домашніх господарств і підприємницького сектору зменшує особисті доходи, гальмує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і стримує зростання цін та заробітної плати;

б) допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.

При не дискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит (або надлишок) утворюється в результаті дії автономних стабілізаторів.

Таким чином, дискреційна політика та політика вмонтованої стабільності - це не дві різні політики, а дві взаємозв'язані сторони фіскальної політики.



2.Теоретичні моделі фіскальної політики

2.1 Модель класичної школи

Класична модель макроекономічної рівноваги ґрунтується на кількох гіпотезах:

1) Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2) Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3) На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Головними інструментами макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є: загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів; ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді:

Y - Т = С + S.

У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча - тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання - відповідно функція, що убуває.

2.2 Кейнсіанська модель

Поняття кейнсіанської моделі

Основний зміст своєї концепції Дж. Кейнс виклав саме економічного в книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.). Основна відмінність теорії вчення Кейнса від класичної - заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичної теорії, вимушене безробіття має місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив свої зусилля на розробці нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувались би з дійсністю, а саме - з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.

"Загальна теорія" Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. Її основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою та саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку.

Ефективність регулювання державою економічних процесів, на думку Дж.М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягання повної зайнятості населення, зниження і фіксування норми процента.

Концепція дефіцитного фінансування державних видатків.

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х рр., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнанням необхідності державного регулювання економіки.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а структурного над фактичним - циклічний надлишок. Зміна розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат.

Важливим елементом стратегії кейнсіанства є управління розміром бюджетного дефіциту, за допомогою чого визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

· загальний дефіцит бюджету (фактичний) - утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

· зовнішній дефіцит - зовнішні видатки держави мінус державні надходження від зовнішніх джерел;

· внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит мінус зовнішній дефіцит;

· операційний дефіцит - загальний дефіцит мінус інфляційна частка процентних платежів;

· первинний дефіцит - різниця між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

· поточний бюджетний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

Не інфляційні джерела містять в собі:

· внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

· трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах, або за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають не інфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на розмір грошової маси. При цьому держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Наслідком цього є зростання рівня цін. Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Модель IS-LM

Модель IS-LM (інвестиції (I), заощадження (S), попит на гроші (L), гроші (M)) - макроекономічна модель, яка описує загальну макроекономічну рівновагу, яка утворюється шляхом комбінації моделей рівноваги на товарному (крива IS) і грошовому (крива LM) ринках. Модель була розроблена англійським економістом Джоном Хіксом і Елвіном Хансеном. І тому її часто називають моделлю, діаграмою Хікса - Хансена,. Вперше використана у 1937 році.

Перша частина моделі (IS) покликана відобразити умови рівноваги на ринку товарів (в макроекономічному сенсі, тобто ринку всіх товарів), друга (LM) - на ринку грошових коштів. Обидва ринки взаємопов'язані: зміни на ринку товарів викликають певні зрушення на ринку грошей, і навпаки. Модель дещо спрощує картину: передбачається короткий період, незмінність цін і запасу грошей, рівновага на товарному ринку досягається за умови S = I, а на грошовому ринку - за умови L = М.

На мал. 2.1, а крива IS зображує співвідношення процентної ставки (г) і рівня національного доходу (Y), при якому забезпечується рівновага на товарному ринку. Заощадження (S) та інвестиції (I) залежать від рівня доходів і процентної ставки. Крива IS має від'ємний нахил, тому що інвестиції знаходяться в зворотній залежності від норми відсотка, тобто при зниженні відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно збільшиться дохід (Y) і виростуть заощадження (S), а для стимулювання перетворення S в I процентна ставка повинна знижуватися і далі.

Мал. 2.1 Криві IS (а) і LM (б)



Таким чином, інвестиції представляють собою функцію процентної ставки, заощадження - функцію національного доходу, а рівновага заощаджень та інвестицій досягається при різних комбінаціях величини процентної ставки і рівня національного доходу.

Крива LM (мал. 2.1, б) висловлює рівновагу попиту і пропозиції грошових коштів на грошовому ринку. Попит економічних агентів на готівкові кошти та розрахункові рахунки (ліквідність) зростає в міру збільшення доходу (Y), але при цьому підвищується процентна ставка (r), тобто гроші дорожчають через зростання попиту на них. При високій ставці відсотка економічні агенти вважатимуть за краще мати не грошову ліквідність, а банківські депозити і цінні папери. Це "загинає" криву LM вгору. Якщо норма відсотка знижується, то підвищується попит на ліквідність. Таким чином, рівновага на грошовому ринку (L = М) також досягається при різних комбінаціях величини процентної ставки і рівня національного доходу.

Рівновага на кожному з двох ринків - ринку товарів і ринку грошових коштів - встановлюється автономно, а взаємопов'язано. Зміни на одному з ринків незмінно спричиняють відповідні зрушення на іншому. Точка перетину IS і LM задовольняє подвійній умові рівноваги: по-перше, рівноваги заощаджень (5) і інвестицій (I); по-друге, рівноваги попиту на грошові кошти (L) і їх пропозиції (М). "Подвійне" рівновага встановлюється в точці E 0, коли IS перетинає LM (мал. 2.2).

Мал. 2.2 Рівновага на двох ринках

Припустимо, поліпшуються перспективи інвестицій, і при цьому величина процентної ставки залишається незмінною. Тоді підприємці розширять вкладення капіталу у виробництво національного доходу. У підсумку в силу мультиплікаційного ефекту національний дохід збільшиться. Із зростанням доходу запрацює зворотний зв'язок. На ринку грошей виникне нестача грошових коштів, порушиться рівновага на даному ринку. Підвищиться попит учасників господарської діяльності на гроші. В результаті підніметься величина процентної ставки. Точкою подвійного рівноваги стане E 1.

Процес взаємовпливу двох ринків на цьому не закінчується. Більш висока норма відсотка "пригальмує" інвестиційну діяльність. Тепер рівновага встановилася в точці Е 2 на перетині кривих IS 1 і LM 1.

Отже, рівновага на ринках товарів і грошових коштів визначається одночасно нормою відсотка (r) і рівнем національного доходу (Y). Наприклад, рівність між заощадженнями та інвестиціями може бути виражене в такий спосіб: S (Y) = I (f), а рівність між ліквідністю і грошима як L (Y) = М (r). При цьому рівновага регулюючих інструментів (r і Y) на обох ринках формується взаємопов'язано і одночасно. При завершенні процесу взаємодії двох ринків встановлюється новий рівень r і Y.

Модель IS - LM отримала визнання Кейнса і стала вельми популярною. Ця модель означає конкретизацію кейнсіанської трактування функціональних взаємозв'язків на товарному і грошовому ринках. Вона допомагає уявити функціональні залежності на цих ринках і вплив економічної політики на економіку. Цікаво, що модель Хікса - Хансена використовується прихильниками як неокейнсіанського, так і неокласичного напрямів. Тим самим досягається неокласичний синтез.

Висновок з моделі може бути такий: якщо зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту посилюються, процентна ставка підвищується.

В результаті попит на гроші дещо знизиться. Частина грошей буде використана па придбання більш вигідних активів. Рівновага попиту на грошові кошти та їх пропозиції порушиться, потім встановиться в новій точці. Процентна ставка тут буде вище, а в сфері обігу - менше. У цих умовах центральний банк скоректує свою політику: пропозиція грошей зросте, процентна ставка знизиться, тобто процес піде як би в зворотному напрямку.

Модель Манделла - Флемінга

Для аналізу функціонування відкритої економіки, наслідків макроекономічної політики використовують різноманітні моделі: довгота короткострокової рівноваги, моделі, розроблені для малої і великої економіки, з урахуванням різних режимів валютного регулювання, найпростіші моделі та складніші, які враховують різний ступінь мобільності капіталу.

Модель Манделла-Флемінга - модель для аналізу економічних процесів у відкритій економічній системі, що забезпечує розв'язання проблеми досягнення одночасної рівноваги зовнішнього та внутрішнього балансів через використання інструментів фіскальної та монетарної політики. Розроблена на початку 60-х XX ст. американськими економістами Р. Манделлом та М. Флемінгом як розширення Кейнсіанської LМ - IS моделі для випадку відкритої економічної системи.

Основні припущення та рівняння моделі

Будь-яка модель має свої обмеження і виходить з певних припущень. Модель Манделла-Флемінга виходить з того, що:

1) ціни у короткостроковому періоді є незмінними;

2) мобільність капіталу абсолютна (жодних перепон на шляху руху капіталу в країну чи за її межі);

3) головною причиною міжнародної мобільності капіталів є різниця в доходності активів різних країн. Різниця між внутрішньою (і) та світовою (і*) процентними ставками - єдиний фактор, який визначає напрям руху капіталу. Перевищення світової процентної ставки над національною веде до відтоку капіталу за межі країни. А завищення національної процентної ставки - до припливу капіталів до країни.

4) невеликий масштаб економіки означає нездатність країни впливати на рівень світової процентної ставки, незалежно від кількості та розмірів кредитів, позик тощо. Проте вона великою мірою залежить від економічного розвитку інших країн. Це означає, що рівень внутрішньої процентної ставки (і) встановлюється врешті-решт на рівні світової процентної ставки (і*): і = i*.

Модель складається з трьох рівнянь, які описують рівновагу на товарному ринку (крива IS), рівновагу на грошовому ринку (LМ), а також умову рівності внутрішньої та світової процентних ставок:

1) Y = С(Y - Т) + І (r) + G +NХ(е) IS;

2) М/Р = L (r, Y) LМ;

3) r = г*

Перше рівняння (крива IS) стверджує, що рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупні доходи (виробництво) дорівнює сукупним витратам. При цьому обсяг споживання перебуває у прямій залежності від доходу, що є у розпорядженні; інвестиції (I) - в оберненій залежності від рівня процентної ставки, а чистий експорт - від обмінного курсу (е). Оскільки модель розроблена для короткострокового періоду, рівень цін вважається незмінним, р = соnst, тому можна говорити про рівність номінального і реального обмінних курсів (е = е), а також номінальної і реальної процентних ставок (і = r).

Друге рівняння (крива LМ) описує взаємозв'язок між доходом і процентною ставкою при збереженні рівноваги на грошовому ринку, тобто за умови, коли пропозиція грошей дорівнює попиту на них. Цей попит, у свою чергу, є прямо пропорційним рівневі сукупного доходу та обернено пропорційним щодо процентної ставки. Грошова маса (М) у цій моделі є екзогенною величиною, що визначається національним банком. Рівень цін (як і в моделі IS - LМ) - величина екзогенна і незмінна.

Третє рівняння показує, що рівень процентної ставки у невеликій відкритій економіці встановлюється на рівні світової процентної ставки.

Наведені три рівняння складають модель Манделла-Флемінга, у двомірному просторі моделі неможливо показати зв'язок одразу трьох ендогенних величин (доходу, процентної ставки та обмінного курсу), тому будують два графіки, приймаючи у кожному з них одну з величин за незмінну, і аналізують взаємозв'язок двох інших. Слід пам'ятати, що обидва графіки належать до одної моделі. Це не різні теорії, а ілюстрація однієї моделі під різним кутом зору.

Модель Манделла-Флемінга може бути зображена в системі координат Y - r, аналогічно до моделі IS - LМ для закритої економіки, але з новим елементом - горизонтальною лінією, що відображає рівень середньосвітової процентної ставки. Особливим у цьому показі моделі є те, що:

1) положення та рух IS прив'язуються до відповідного рівня обмінного курсу (скажімо, $1 = 5,05 грн.). Якщо, наприклад, курс внутрішньої валюти країни підвищиться, це призведе до ситуації, коли відносні ціни на іноземні товари порівняно з цінами на вітчизняному ринку знижуються. Це стримує розвиток експорту і стимулює імпорт. Чистий експорт (NХ) зменшується, і крива IS зсувається ліворуч. Тому в даному випадку крива IS позначається як IS(е) для нагадування, що її положення залежить від обмінного курсу;

2) всі три криві перетинаються в одній точці. Це не випадково і досягається завдяки адаптації обмінного курсу. Щоб зрозуміти такий механізм пристосування та необхідність перетину всіх кривих в одній точці, розглянемо, для прикладу, випадок їхнього можливого неперетинну: коли національна рівноважна процентна ставка (а це точка перетину кривих IS та LМ) нижче середньосвітової (r < r*). Фактично це відповідає ситуації завищеного обмінного курсу (мал. 2.3).

За таких умов внутрішні потенційні інвестори намагатимуться вивезти капітал у інші країни, де забезпечується вища норма його прибутковості. Для цього їм необхідно перш за все конвертувати національну валюту (наприклад, гривню) в іноземну.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мал. 2.3 Зображення моделі Манделла-Флемінга на графіку Y - r. Випадок завищеного обмінного курсу, r < r*

Тобто на валютних ринках виникне ситуація зростання пропозиції національної валюти та попиту на іноземну. Це призведе до знецінення внутрішньої валюти, що, в свою чергу, підвищує конкурентоспроможність експортних товарів країни на світових товарних ринках, - NX зростає. Крива IS зсуватиметься праворуч доти, доки обмінний курс не забезпечить відповідність національної процентної ставки світовій. Тобто рівноваги буде досягнуто саме в точці перетину кривої LМ зі світовою процентною ставкою та кривою IS, котра підходить до цієї точки внаслідок змін обмінного курсу.

Модель Манделла-Флемінга може бути також зображена в системі координат (Y - е). У цьому випадку рівновага товарних та грошових ринків розглядається вже з урахуванням того факту, що у невеликій відкритій економіці внутрішня процентна ставка встановлюється на рівні світової і є незмінною. Тобто в рамках IS інвестиції будуть залежати від світової ставки процента І(r*), а в межах LМ - попит на гроші трансформується у L(r*, Y). Положення кривої IS* у новій системі координат (див. мал. 2.4) буде аналогічним попередньому випадку, але не за рахунок процентної ставки, яка є незмінною, а тому, що сукупний доход перебуває в оберненій залежності від обмінного курсу (чим вищий курс, тим меншим стає один з компонентів доходів - чистий експорт). Подібно до того, як показана в загальному вигляді крива IS пов'язує сукупні витрати («кейнсіанський хрест») з графіком інвестицій, крива IS* поєднує його з графіком чистого експорту. Зірка у позначенні кривих IS та LМ відображає те значення, яке вони приймають за умови r = r*.

LМ* є вертикальною, оскільки обмінний курс не присутній у рівнянні LМ*, і якщо світова процентна ставка задається, то рівняння LM* визначає сукупні доходи (випуск) незалежно від обмінного курсу.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мал. 2.4 Зображення моделі Манделла - Флемінга на графіку Y - e

2.3 Врахування сукупної пропозиції

Модель AD-AS

Модель AD-AS (модель сукупного попиту (англ. Aggregate Demand, AD) та сукупної пропозиції (англ. Aggregate Supply, AS)) - це макроекономічна модель, що досліджує поведінку економіки в цілому. Визначає рівноважні, в залежності від рівня цін та послуг на ринку, обсяги сукупних величин попиту та пропозиції в середині країни.

У макроекономіці модель AD-AS є базовою для вивчення коливань обсягу випуску і рівня цін в економіці в цілому, причин і наслідків їх змін. З її допомогою можуть бути описані різні варіанти економічної політики держави.

Сукупний попит є сумою всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці.

Він відображає зв'язок між обсягом сукупного випуску, на який пред'явлений попит економічними агентами, і загальним рівнем цін в економіці. При відсутності сильної інфляції і обмежень з боку виробництва зростання сукупного попиту стимулює збільшення обсягу випуску і зайнятість, надаючи незначний вплив на рівень цін. Якщо економіка близька до стану повної зайнятості, то зростання AD викличе не тільки збільшення обсягу випуску, скільки зростання цін.

У структурі AD можна виділити:

· попит на споживчі товари і послуги;

· попит на інвестиційні товари;

· попит на товари і послуги з боку держави;

· попит на експорт з боку іноземців.

Крива сукупного попиту (AD) показує комбінації рівня цін і рівня випуску, при яких ринки товарів і ринки активів одночасно знаходяться в рівновазі. Її легко отримати з моделі IS-LM. Звернемося спочатку до графічного висновку кривої сукупного попиту. Зафіксувавши ціни на рівні P0, знайдемо відповідний рівноважний дохід Y0 і зобразимо цю точку в осях Y-P.

Мал. 2.5 Графічний висновок кривої AD

Розглянемо більш низький рівень цін P '(P' <P0). Падіння цін призводить до зростання реального пропозиції грошей і зрушує криву LM вправо, що веде зростання рівноважного доходу. Отже, більш низького рівня цін P відповідає більш високий рівень рівноважного доходу Y' (Y '> Y0). Таким чином, ми отримуємо криву сукупного попиту, яка є спадною функцією цін (мал. 2.5).Рух уздовж кривої AD відображає зміну сукупного попиту в залежності від динаміки загального рівня цін. Цю залежність можна отримати з рівняння кількісної теорії грошей:

MV = PY, P = MV / Y, Y = MV / P.

Негативний нахил кривої AD пояснюється так: чим вище рівень цін, тим менше реальні запаси грошових коштів (M / P), а отже, менше і кількість товарів і послуг, на які пред'явлено попит. Крива будується за умови фіксованого пропозиції грошей і швидкості їх обігу.

До нецінових факторів, що впливає на AD, відноситься все, що впливає на споживчі витрати домогосподарств, інвестиційні витрати фірм, державні витрати і чистий експорт. Це: добробут споживачів, їх очікування, податки і% ставки, субсидії і пільгові кредити інвесторам, коливання валютних курсів, пропозиція грошей і швидкість їх обігу.

Сукупні попит і пропозиція - це нестатичні поняття макроекономіки, створені для вивчення всього кола процесів і явищ, що викликають вартісний дисбаланс між обсягом виробництва товарів і обсягом покупок, що надходять у той самий час і на той самий ринок. У сукупному попиті відрізняють такі структурні елементи: споживчі витрати на товари і послуги (С); інвестиції (І); державні витрати на товари і послуги (G); чистий експорт (Х). Таким чином:

AD = C + I + G + X.

Сукупний попит можна знайти за формулою:

AD = M x V / P,

де АD - сукупний попит;

V -у русі доходів швидкість обігу грошей;

М - кількість грошей в обігу; Р - рівень цін.

Сукупна пропозиція (ВВП, ВНП) - це загальна кількість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці, в вартісному вираженні. Сукупну пропозицію можна знайти таким чином:

AS = заробітна плата + рента + процент + прибуток

Крива AS показує, який обсяг сукупного випуску може бути запропонований на ринок виробниками при різних значеннях загального рівня цін в економіці. Неціновими факторами AS є зміни в технології, цінах ресурсів, оподаткування фірм і т.д. Це відбивається зрушенням кривої AS.

Залежність м / у рівнем цін і обсягом ВНП є прямою (позитивною). Більш високі ціни зберігають стимули для виробництва додаткової кількості товарів. Крива відображає зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні обсягу національного виробництва (мал. 2.6).

Мал. 2.6 Крива сукупної пропозиції

Горизонтальний відрізок кривої характеризує стан національного виробництва в короткостроковому періоді, коли ціни на багато товарів є негнучкими. Це пов'язано:

· з поширенням інформації про прейскурантних цінах на найближчу перспективу;

· наявність незадіяних факторів виробництва, можна розширити виробництво при сталому рівні цін.

Фірми можуть придбати фактори по твердих цінах, що дозволяє зберегти виробничі витрати на колишньому рівні, не підвищувати ціни на товари. Горизонтальний відрізок кривої називається кейнсіанським. Кейнс вперше в 30-х рр. довів можливість і необхідність розширення громадського виробництва при незмінності рівня цін на ресурси і продукцію. Він стверджував, що зниження цін і зарплати не веде до ослаблення спаду реального обсягу виробництва і зайнятості.

Припустимо, що для досягнення max обсягу виробництва на горизонтальному відрізку кривої AS були задіяні значні ресурси. Подальше нарощування виробництва можливе лише за умови залучення додаткових вільних ресурсів, які мають менший рівень віддачі. Це спричинить зростання витрат виробництва, а відтак і цін. Підйом цін відкриває можливість залучення все менше і менше ефективних ресурсів, що буде обумовлювати зниження народногосподарського рівня рентабельності суспільного виробництва. Тому на проміжному відрізку кривої AS збільшення реального ВНП в середньостроковому періоді супроводжується зростанням цін.

Подальше нарощування виробництва неможливо через те, що були ресурси вичерпані. Такий стан економіки характеризується вертикальним відрізком кривої AS в довгостроковому періоді. Це означає, що виробництво і сукупна пропозиція придбали фіксований характер і не залежать від рівня цін. Вертикальний відрізок кривої відповідає поглядам класичної економічної школи і її послідовників (неокласиків).

Модель «залежної економіки»

МЗЕ була запропонована в наукових працях австралійських економістів Meade, Salter та Swan. Пізніше цю модель було допрацьовано, нею стали активно послуговуватися для аналізу торгівлі та обмінного курсу. Основним припущенням МЗЕ є невелика країна з відкритою економікою, яка виробляє два типи товарів: зовнішні (експортні та імпортні) та внутрішні. Ця країна споживає товари, вироблені всередині країни, та імпортні товари (ІМП). Імпортні товари є замінниками товарів внутрішніх виробників, тому товари внутрішніх виробників конкурують з імпортом. Рівень експорту (ЕКС) дорівнює надлишку пропозиції експортних товарів над споживанням цих товарів усередині країни. Для спрощення зроблено припущення, що всі три товари є кінцевими продуктами, щоб не ускладнювати модель проміжними товарами. У моделі експортні та імпортні товари об'єднано в групу «зовнішні товари» (ЗТ = ЕКС + ІМП). «Внутрішні товари» (ВТ) передбачені тільки для продажу на внутрішньому ринку.

Ціни на зовнішні товари (Ц^*_ЕКС та Ц^*_ІМП) встановлено світовими ринками, а припущення малої відкритої економіки свідчить про те, що країна не має впливу на світові ціни. Крім того, на внутрішні ціни цих зовнішніх товарів, що продаються на світових ринках, впливають номінальний обмінний курс і різні інструменти торговельної політики. Внутрішні ціни імпортних товарів визначаються так:

Ц_імп = Е · Ц^*_імп [1 + t_імп], (1)

де Е - номінальний обмінний курс, а t_імп - імпортне мито, яке матиме від'ємну позначку в разі надання імпортної субсидії. Так само визначено й внутрішні ціни на експортні товари:

Ц_екс = E · Ц^*_екс [1 - t_екс], (2)

де t_екс - експортний податок, який матиме додатну позначку в разі використання експортної субсидії.

Ціни на внутрішні товари (Ц_ВТ) встановлюються лише рівнем внутрішнього попиту і пропозиції, а також виробничими витратами та інструментами фіскальної й монетарної політики. Насамкінець модель робить традиційне неокласичне припущення щодо гнучкості цін та заробітної плати, а також щодо повної зайнятості. «Це припущення може бути пом'якшене тим, що, наприклад, будь-яка негнучкість цін на внутрішні товари призведе до перевиробництва внутрішніх товарів та, відповідно, викличе безробіття». Також припущено, що капітал, хоча б у короткостроковому періоді, є немобільним фактором виробництва. Лише робоча сила може переходити із сектору в сектор.

Щоб вивести елементи рівноваги моделі, ціни на експортні та імпортні товари об'єднано в ціну на зовнішні товари (ЗТ), яка визначається таким способом:

1. Прикладами внутрішніх товарів є нерухомість, комунальні послуги, послуги фінансових та страхових інституцій, транспорт і т.п. Ціни на такі товари формуються всередині країни і мають лише опосередкований зв'язок із цінами на такі самі товари в інших країнах світу. У той же час ціни на зовнішні товари формуються на світових ринках і в більшості випадків є даними для певної країни.

2. Зірочка (*) біля індексу означає світові ціни.

Кількісний аналіз та моделювання аграрних ринків

Ц_ЗТ = з Ц_імп + [1 - з] Ц_екс, (3)

де з - частка імпортних товарів у зовнішніх товарах.

Така агрегація дає можливість виведення ключового параметра моделі, реального обмінного курсу (e), визначеного як відношення відносних цін на зовнішні і внутрішні товари (так само, як і визначення Edwards):

e = Ц_ЗТ / Ц_ВТ. (4)

Умова загальної рівноваги моделі потребує одночасного досягнення зовнішньої та внутрішньої рівноваги, тобто рівноваги на ринках зовнішніх і внутрішніх товарів. Рівновага на ринку внутрішніх товарів досягається тоді, коли попит на внутрішні товари покривається їхньою пропозицією (у цьому стані в економіці досягнуто повної зайнятості).

Попит на внутрішні товари (ПО_ВТ) є функцією РОКу та внутрішнього споживання (ВС), яке визначається як сума внутрішнього приватного споживання, інвестицій і державного споживання. Підвищення РОКу (або його девальвація) здешевлює внутрішні товари проти зовнішніх (див. 4) і тим самим приводить до зростання попиту на ці товари. Падіння (ревальвація) РОКу викликає зворотні ефекти та знижує попит на внутрішні товари порівняно із зовнішніми товарами. Це трапляється тільки тоді, коли негативний вплив зміни доходу на ціну домінує над позитивним ефектом заміщення. Попит на внутрішні товари визначено так:

ПО_ВТ = ПО_ВТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ, ВС) (5)

Пропозиція внутрішніх товарів (ПР_ВТ) є функцією тільки РОКу - підвищення РОКу зумовлює зменшення виробництва внутрішніх товарів через відносне зменшення ціни Ц _ВТ. Виходячи з раніше зробленого припущення про гнучкість цін, ринок завжди врівноважений у будь-який момент, тобто

ПР_ВТ = ПР_ВТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ) (6)

Рівновага на ринку зовнішніх товарів так само визначається станом попиту та пропозиції.

Попит на зовнішні товари (ПО_ЗТ) залежить від змін Року та внутрішнього споживання. Девальвація Року робить зовнішні товари дорожчими для внутрішніх покупців, знижуючи споживання їх. Падіння відносних цін приводить до зворотного ефекту:

ПО_ЗТ = ПО_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ, ВС) (7)

Пропозиція зовнішніх товарів (ПР_ЗТ) визначається винятково Роком. РОК впливає на відносну прибутковість виробництва зовнішніх товарів, а отже, на рух виробничих факторів між двома секторами:

ПР_ЗТ = ПР_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ) (8)

Умова рівноваги на ринку зовнішніх товарів не є такою рестриктивною, як на ринку внутрішніх товарів. У короткостроковому періоді зовнішньому балансу (ЗБ) дозволено відхилятися від свого врівноваженого стану, тому що короткострокові відхилення можуть бути профінансовані зовнішнім капіталом, тимчасово вилученим з моделі для її спрощення. Однак у довгостроковому періоді торговельний незбалансований дефіцит у моделі не передбачено. Умову рівноваги на ринку зовнішніх товарів можна описати таким способом:

ЗБ = ПР_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ) - ПО_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ, ВС) (9)

Загальна рівновага в економіці визначається за допомогою взаємозв'язку між загальною пропозицією та попитом.

Загальне виробництво в економіці (ЗВ) дорівнює виробництву зовнішніх (ПР_ЗТ) і внутрішніх (ПР_ВТ) товарів:

ЗВ = ПР_ВТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ) + e ПР_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ) (10)

Загальна пропозиція визначається рівнем виробництва обох товарів. Очікується, що девальвація Року (підвищення відносної ціни зовнішніх товарів) підвищує пропозицію зовнішніх товарів за рахунок ефектів доходу та заміщення. Також очікується, що пропозиція внутрішніх товарів зменшиться через домінування ефекту заміщення над ефектом доходу.

Загальне споживання (ЗС) в економіці визначається функцією попиту на внутрішні та зовнішні товари:

ЗС = ПО_ВТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ, ВС) + e ПО_ЗТ (Ц_ЗТ / Ц_ВТ, ВС). (11)

Загальна рівновага в економіці досягається тоді, коли загальні доходи дорівнюють загальним видаткам. Загальну рівновагу здобуто за рахунок впливу Року та зміщення споживання між двома типами товарів:

ЗВ - ЗС = (ПР_ВТ - ПО_ВТ) - e (ПР_ЗТ - ПО_ЗТ). (12)

Графічно загальну рівновагу в МЗЕ зображено на мал.16.1. Криві ЗТ та ВТ, які подають ринки відповідно до зовнішніх і внутрішніх товарів, перетинаються в точці рівноваги. Повна рівновага досягається в точці Р, де одночасно досягнуто рівновагу зовнішнього та внутрішнього балансу, а отже, де доходи в економіці дорівнюють видаткам. Для кращого розуміння рисунка зауважте, що РОК є відносною ціною на зовнішні товари відносно цін на внутрішні. Крива ВТ нахилена донизу, бо при зниженні Року внутрішні товари стають відносно дорожчими, спричиняючи зміщення попиту до зовнішніх товарів (5) та підвищення виробництва внутрішніх товарів (6). Оскільки попит на внутрішні товари падає, а виробництво їх зростає, для повернення до рівноваги потрібно стимулювати внутрішнє споживання. Тому в будь якому місці вище (нижче) кривої ВТ матимемо занадто високий (низький) рівень споживання за даного рівня Року, що призводить до надлишкового попиту на внутрішні товари. Крива ЗТ навпаки направлена догори, бо підвищення Року призводить до відносного подорожчання зовнішніх товарів. У цьому випадку потрібно підвищити внутрішнє споживання, щоб збалансувати менший попит (7) з більшою пропозицією (8) експортних товарів. Тим самим, будь-яке місце над кривою ЗТ характеризується занадто низьким рівнем внутрішнього споживання за даного рівня Року, що викликає надлишкову пропозицію зовнішніх товарів і, відповідно, профіцит торговельного балансу.

...