Забезпечення стійкої взаємодії учасників інноваційного процесу в умовах глобальних викликів

Отже, результати аналізу статистичних даних показують, що рівень інноваційного розвитку України суттєво поступається країнам ЄС. Тому на державному рівні мають бути розроблені системні заходи щодо захисту національних інноваційних систем, які пропонується включити в пакети заходів стимулювання та відновлення економік, а також пропонується проведення необхідних реформ в напрямку дифузії інновацій, стимулювання взаємодії та формування стабільних соціально-економічних зв'язків суб'єктів господарювання для розробки та

Також варто зауважити, що інновації є протилежністю кризи, оскільки саме інноваційний прорив сприяє виходу з кризового стану, в свою чергу глобальні виклики та криза є поштовхом до інноваційних змін та зрушень. Кризи, особливо економічні, відображають не тільки суперечності функціонування та розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функціонування. Наприклад, суперечності між рівнем техніки та кваліфікацією персоналу, між технологіями та умовами їх використовування (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура тощо), що свідчить про наявність у кризи інноваційної функції.

Бар'єри до формування стабільних соціально-економічних зв'язків в умовах глобальних викликів можуть проявлятися на глобальному рівні, макроекономічному та макрорівні, можуть бути, відповідно, зовнішніми та внутрішніми для суб'єкта господарювання.

Зовнішні та внутрішні бар'єри до формування стабільних соціально-економічних зв'язків в умовах глобальних викликів наведено на рис. 4.

Рисунок 4. Зовнішні та внутрішні бар'єри до формування стабільних соціально -економічних зв'язків та розвитку інноваційної діяльності

Джерело: побудовано авторами на підставі [9]

На макроекономічному рівні відповідно до Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року серед основних бар'єрів для розвитку інновацій в Україні є:

- недосконалість інституцій, зокрема

політичного, регуляторного та бізнес - середовища;

- слабко розвинута інфраструктура, у тому числі інноваційна, оскільки залишаються на низькому рівні показники валового нагромадження капіталу у відсотках до валового внутрішнього продукту, показники екологічної стійкості, доступності та якісної роботи електронного Уряду (використання інформаційних та комунікаційних технологій у поєднанні з організаційними змінами та застосуванням нових навичок у державному управлінні для впровадження державних послуг та демократичних процесів).

Також бар'єром до дифузії інновацій в Україні є поступова деградація інноваційного потенціалу, про що свідчить попередній аналіз: за даними Держстату, кількість дослідників в Україні стрімко скорочується (із 133744 осіб у 2010 році до 59392 у 2017 році), наукоємність валового внутрішнього продукту (витрати на наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки за всіма джерелами у відсотках до валового внутрішнього продукту) у 2017 році становила лише 0,45 відсотка, динаміка кількості підприємств, що займаються інноваціями, негативна (у 2017 році відбулося скорочення кількості підприємств промисловості, що провадили інноваційну діяльність, на 9 відсотків порівняно з 2016 роком до 16,2 відсотка всіх промислових підприємств), хоча окремі приклади інноваційного підприємництва та високих технологій, що успішно розвиваються, у нашій економіці є. Інвестиції у нематеріальні активи протягом останніх 15 років становили близько 2-4 відсотки всіх капітальних інвестицій, а частка видів діяльності, що відносяться до високотехнологічних (із сукупною інтенсивністю витрат на дослідження і розробки у співвідношенні до валової доданої вартості - 13,6 і більше) і середньотехнологічних (із сукупною інтенсивністю витрат на дослідження і розробки у співвідношенні до валової доданої вартості - 3,2-13,5), в обсязі реалізованої промислової продукції у 2017 році становила 11,3 відсотка [17].

Розробка та дифузія інновацій у короткостроковій перспективі обмежується нормативними актами шляхом патентування. Однак, у довгостроковій перспективі вони створюють сильні стимули для інвестування в НДДКР, і, отже, чистий ефект є позитивним.

Соціальні норми (екологічні норми, норми безпеки праці та продукції) також породжують як бар'єри, так і стимулюючі ефекти. У короткостроковій перспективі нормативні акти можуть обмежувати інновації та створювати витрати, що призводять до амбівалентного чистого ефекту. У довгостроковій перспективі чистий ефект залежить від стимулу, введеного кожним типом регулювання. Зокрема, кінцевий результат природоохоронних норм є позитивним, оскільки тимчасові бар'єри для виходу на ринок, запроваджені цими правилами, створюють стимули для розвитку екоінновацій. Положення про захист робочої сили запроваджують, з одного боку, тимчасові бар'єри для в'їзду та монополізму, що, з іншого боку, стимулює розвиток процесів, що забезпечують більшу безпеку праці. Чистий ефект від правил щодо безпеки продукції та споживачів може бути позитивним, оскільки вони збільшують прийняття нових продуктів та сприяють їх поширенню.

Наслідки від існування бар'єрів до формування стабільних соціально-економічних зв'язків суб'єктів господарювання можуть проявлятись у таких формах:

- зсув запланованих строків закінчення тієї або іншої фази життєвого циклу інновацій, що призведе до розтягування у часі впровадження інновацій, затримка у процесі розроблення, виробництва тощо;

- збільшення запланованих витрат, пов'язане з перевитратою інноваційних коштів;

- втрата можливості отримувати дохід від впровадження і використання інновації, оскільки потенційно ефективні нововведення через різні причини не впроваджуються суб'єктами господарювання;

- зменшення запланованих доходів, пов'язане з додатковими ризиками, які стримують комерціалізацію інновації на ринку;

- неналежні організаційні дії впровадження інновації, що ускладнюють процес пошуку, реалізації та дифузії інновацій;

- неефективне управління змінами суб'єктами господарювання, не вміння боротись із опором змін;

- відсутність інноваційного потенціалу;

- поява непередбачених витрат для втілення інновацій, що перевершують заплановані витрати тощо.

Для виправлення ситуації необхідно сприяти розвитку видів діяльності з високою наукоємністю, тобто перейти від низькотехнологічної ресурсної до високотехнологічної інноваційної економіки, а державна політика має створювати сприятливі умови насамперед для розвитку виробництва інтелектуальних продуктів, включаючи можливість їх комерціалізації як в Україні, так і у решті світу.

На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її взаємодії з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія інновацій у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково - технічних знань в усіх сферах науки, техніки, виробництва, поширення вже колись опанованої і використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах, унаслідок чого зростає кількість як виробників, так і споживачів, тісна та ефективна взаємодія під час чого є запорукою боротьби з глобальними викликами.

Основними показниками, що визначають ефективність взаємодії під час інноваційних процесів при розрахунку Глобального індексу інновацій відібрано такі показники: спільні університетські та галузеві дослідження; стан кластерного розвитку; валові внутрішні витрати на дослідження та розробки, фінансовані закордонними інвесторами; угоди стратегічного альянсу; патентні сім'ї.

Під час розрахунку Зведеного індексу інновацій для країн ЄС ефективність зв'язків під час інноваційних процесів визначають за допомогою наступних показників:

- - інноваційні МСП, що співпрацюють з іншими (% до всіх МСП);

- - державно-приватні спільні публікації на 1 млн населення;

- - приватне співфінансування державних видатків на НДДКР (% ВВП).

Ефективність взаємодії у інноваційних процесах визначається, насамперед, взаємовідносинами усіх суб'єктів інноваційної системи - науково-дослідних інститутів, університетів, суб'єктів господарювання, органів влади, фінансових установ, консалтингових фірм тощо. Для успішної реалізації інноваційного процесу необхідна налагоджена, спланована та координована взаємодія між всіма складовими національної інноваційної системи (табл. 10), яка представлена такими секторами:

- - науково-освітній сектор, що здійснює генерування та розповсюдження нових знань;

- - державний сектор, що має забезпечувати необхідні умови для безперервного та налагодженого інноваційного розвитку національної економіки;

- - приватний сектор (суб'єкти господарювання), що має ефективно перетворювати результати НДДКР в інноваційні продукти та послуги [2].

Також має бути налагоджена взаємодія зі споживчим сектором, тобто суб'єктами, що використовують результати інноваційної діяльності в процесі своєї життєдіяльності.

Глибина взаємодії між всіма секторами визначає темпи та динаміку інноваційного розвитку країни. Основним фактором успішності функціонування НІС виступає ступінь партнерства між представниками приватного та державного секторів системи, оскільки інноваційний розвиток залежить від бажання та можливості інституцій ефективно взаємодіяти, обмінюватись і спільно використовувати необхідну інформацію, фінанси та технології.

Основним завданням забезпечення інноваційного розвитку економіки є вивчення взаємодії між різними інститутами у сферах науки і виробництва, між окремими учасниками інноваційного процесу у дифузній мережі. Успіхи світових науково-технологічних лідерів напряму пов'язані з ефективною взаємодією та інтеграцією науки та бізнесу, що служить ключовим інструментом стабільного розвитку і конкурентоспроможності цих країн в умовах глобальних викликів та становлення економіки, заснованої на знаннях та високих технологіях. Отже, зважаючи на те, що дифузія інновацій є основою забезпечення конкурентоспроможності, наближення до ЄС та світового економічного простору, тому і держава, і кожен суб'єкт господарювання зацікавлені у створенні та використанні інновацій.

Таблиця 10

Структура національної інноваційної системи України

Джерело: [2]