Умови і механізми дієвого запобігання корупції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Умови і механізми дієвого запобігання корупції в Україні

В.О. Мандибура, д-р екон. наук, проф., голов. н. с. відділу економічної теорії

Київ

Розкрито зміст системно мережевого структурування корупції як інституту абсолютної антисуспільної спрямованості, розмежовано поняття «корупція» і «хабарництво». Показано соціально-економічні витоки та розкрито характер особистих і корпоративних інтересів суб'єктів -- носіїв корупційних відносин. Проаналізовано причини провалу організаційних і правових заходів, спрямованих на подолання корупції, здійснених владою за попередній період. Надано пропозиції щодо зміни стратегічних пріоритетів соціально-економічної політики запобігання корупції, передусім, шляхом перекриття джерел корупційного підкупу.

Ключові слова: корупція; кримінальна економіка; інститут корупції; суб'єкти корупції; об'єкт корупції; хабар; механізми подолання корупції; декларування доходів і майна; легалізація тіньових доходів.

Viktor Mandybura, Dr. Sci. (Econ.), Professor,

Principal Researcher of the Department of Economic Theory Institute for Economics and Forecasting of the NAS of Ukraine, Kyiv

CONDITIONS AND MECHANISMS FOR EFFECTIVE PREVENTION OF CORRUPTION IN UKRAINE

The content of systemic network structuring of corruption as an institution of absolute antisocial orientation is revealed. Attention is paid to the conceptual purity of the categorical apparatus, in particular, the concepts of «corruption» and «bribery» are distinguished. The characteristics of personalized and corporate-associated subjects of corruption are given, the content of modern forms and characteristic varieties of the object of corruption bribery is revealed. A differentiated list is given and the content of specific markets of «corruption services» operating within the general «black» market of Ukraine is revealed. The socio-economic origins are shown and the nature of personal and corporate interests of the subjects, the bearers of corruption relations, is revealed.

The real spectrum of destructive anti-social consequences of the synergy of the binary union of the «institution of corruption» with the «institution of the criminal «black» economy» is determined. There are three basic blocks of criminal economic activity: i) criminal trade; ii) provision of criminal services; iii) criminal violation of the rules of economic and commercial activity. On the basis of the generalized experience of the USA the necessary conditions are defined and suggestions are given concerning formation of organizational-economic and economic-legal anti-corruption mechanisms. It is proven that overcoming corruption is impossible without abolishing the legal principle of «presumption of innocence» in the field of confirming the legitimacy of taxpayers' incomes, who are obliged to provide comprehensive information proving the legitimacy of the sources of personal and family real estate.

The conditions for ensuring an effective order in the field of accounting and control of the completeness of citizens compliance with tax obligations on the basis of improving the mechanism of income declaration and state-market accounting of real estate of the population of Ukraine are determined. In the context of critical remarks on the mistakes made over the past five years, proposals are made to improve the organizational-economic framework for declaring annual income, as well as socially just and anti-corruption legalization of wealth, property and capital of individuals by providing fair compensation to the state treasury for losses caused to the budget during the period of independence of Ukraine.

Keywords: corruption; criminal economics; institute of corruption; subjects of corruption; object of corruption; bribe; mechanisms for overcoming corruption; declaration of income and property; legalization of shadow income.

Вступ

Проблема корупції в Україні стоїть надзвичайно гостро і суттєво впливає на стан соціально-економічної стабільності держави. Саме тому без подолання масштабної корупції практично неможливо реалізувати європейський шлях розвитку України і забезпечити надійну економічну, соціальну та політичну безпеку нашої держави в умовах екстремального зростання глобальних викликів і гібридних геополітичних загроз.

Сьогодні корупційна сфера суспільних відносин є окремим об'єктом комплексних досліджень не тільки економістів, а й юристів, соціологів, політологів та ін. При цьому важливо, щоб найбільш фахові та прагматично виважені науково-теоретичні напрацювання і практично-прикладні пропозиції як вітчизняних учених, так і представників світової науки були максимально враховані в процесі подолання корупції в Україні.

У працях відомих зарубіжних (Г. Бродмана [1], 3. Зукоскі [2], Л. Йохансена [3], Д. Кауфмана [4], А. Кирпичникова [5], В. Клейнера [6], М. Левина [7], Ю. Нисневича [8], С. Роуз-Аккермана [9], Г. Сатарова [10], С. Сюемина [11] та інших) і вітчизняних (Л. Аркуші [12], І. Беззубої [13], І. Богатирьової [14], С. Верстюка [15], Л. Гумелюка [16], М. Камлика [17], І. Коржа [18], М. Мельника [19], Б. Романюка [20] та інших) економістів, юристів та соціологів розглядаються різні аспекти сутності й проявів руйнівного впливу корупції на економіку та суспільство, а також наводяться пропозиції вдосконалення заходів її подолання.

Особливу увагу привертає сучасна монографія А. Волошенко «Антико- рупційний дирижизм: державні регуляторні імперативи протидії системній корупції в Україні» [21]. У ній ґрунтовно проаналізовано економічні та політичні витоки системної корупції в Україні, здійснено градацію її базових сегментів, розкрито ключові детермінанти і основні концептуальні підходи антикорупційного дирижизму, що, на думку автора, може стати дієвим механізмом запобігання і протидії корупції. Водночас у царині дослідження продовжує залишатися частково або повністю невирішеним широкий спектр актуальних проблем, що потребують подальшого поглибленого наукового аналізу.

Отже, мета статті -- проаналізувати причини провалу зусиль і заходів, здійснених владою за роки державної незалежності в напрямі подолання масштабної корупції, визначити напрями формування необхідних умов і розкрити зміст запропонованих організаційно-економічних і економіко- правових механізмів, спроможних не тільки забезпечити дієве викорінення, а й в подальшому запобігати рецидивам відновлення в Україні цього анти- суспільного феномена.

Для цього ми маємо розв'язати ряд конкретних завдань:

• забезпечити змістовно-понятійну чистоту категоріального апарату, що розкриває сутність корупційних відносин;

• розкрити особливий зміст інтересів суб'єктів -- носіїв корупційних відносин;

• визначити руйнівні антисуспільні наслідки синергії бінарного зрощування «інституту корупції» з «інститутом кримінальної «чорної» економіки»;

• надати конкретні пропозиції (на засадах узагальнення досвіду США) організаційно-економічного й економіко-правового характеру щодо коригування соціально-економічної політики держави в зазначеному напрямі, зокрема, щодо перекриття джерел корупційного підкупу;

• визначити шляхи подолання допущених помилок на засадах формування і запровадження дієвих умов забезпечення необхідного порядку у сфері обліку і контролю за повнотою виконання громадянами своїх податкових зобов'язань шляхом удосконалення механізму декларування доходів й обліку коштовної нерухомості багатої та надбагатої, зокрема олігархічної, частини населення України.

Категоріальне визначення сутності відносин корупції

Аналіз першоджерельної бази дослідження дозволяє стверджувати, що на сьогодні як вітчизняною, так і світовою науковою спільнотою не сформульовано загальноприйнятого й універсального визначення змісту категорії «корупція». Це призводить до порушення вимог забезпечення понятійної чистоти категоріального апарату системи корупційних відносин.

Розмитість понятійних позицій щодо системно-інституціонального розуміння корупції зумовлено досить спрощеним її розглядом. Передусім, це стосується наукової інтерпретації її змістовно-якісної сутності, недосконалості підходів щодо оцінки різних проявів існуючої палітри корупційної діяльності та її внутрішньосистемних складників. Має місце вкрай спрощене розуміння системної складності зовнішніх корупційних зв'язків, насамперед, з кримінальною економікою, а також розуміння особливості дії механізмів її ієрархічно-мережевого поширення. Це неминуче викликає суперечності та розбіжності в підходах до розуміння реальної системної складності стратегічних завдань і конкретних дій, що спрямовані на ліквідацію і запобігання поширенню корупції в Україні.

Позиція автора полягає в тому, що інститут корупції необхідно розглядати як суспільне явище, яке гносеологічно відображає складну і реально існуючу систему спотворено-викривлених і аномально патологічних відносин, норм, зв'язків і процесів. На інституційному рівні теоретичний аналіз інституту корупції має концентруватися на розгляді її внутрішніх соціально-економічних, організаційно-економічних, морально-етичних, нормативно-правових, державно-зрадницьких та інших іманентних проявах і системних складових. При цьому мають досліджуватися, по-перше, зміст інтересів, що зумовлюють взаємодію суб'єктів корупційних відносин, та існуюча система формальних і неформальних (по суті -- аномальних і патологічних) «правил і норм» їх поведінки і, по-друге, загальний організаційно-економічний механізм внутрішньосистемного корупційного генерування і виявлення сукупності існуючих джерел та потенційних можливостей живлення корупції, засобів внутрішнього і зовнішнього забезпечення функціонування й визначальні тенденції їх антисуспільного «якісного вдосконалення».

Набуття корупцією ознак системного феномена полягає не лише в деструктивному ураженні основних життєво важливих сфер суспільства. Ситуація ускладнюється тим, що корупція неминуче посилює економічну деградацію, активізує політичне зрадництво інтересів держави, сприяє моральному розбещенню політичної верхівки і провокує загальний суспільний занепад.

Важливим напрямом є дослідження питань диференціації та якісної оцінки системних складників інституту корупції, що здійснюється в контексті розуміння змісту прагнень та інтересів суб'єктів корупційно-корпоративної спільноти як окремої, специфічно асоційованої групи осіб, об'єднаних єдиними мотиваційними прагненнями отримання максимальної наживи шляхом використання «можливостей» свого службового становища. При цьому важливо приділити увагу виявленню найбільш характерних функціональних ознак і якісних особливостей внутрішніх структур інституту корупції.

В узагальненому визначенні корупція -- це:

1) система соціально-економічних відносин, пов'язаних з підкупом чиновників або інших представників державного апарату (в тому числі силового, судового, прокурорського та ін.); 2) прояв зловживання владою чи посадовим становищем, яке вчиняється з корисливою метою реалізації будь-якої особистої, передусім неправомірної, економічної вигоди; 3) використання посадових повноважень, статусу посади, а також її суспільного авторитету і пов'язаних з ними можливостей задоволення особистого чи корпоративно-групового інтересів; 4) елемент (ознака) або різновид організованої злочинності, що завдає значної шкоди державі; 5) акт правопорушення, здійснюваного державними службовцями, або система відповідних стосунків, що виникають між певними службовими особами і кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним і суспільним інтересам.

В організаційно-економічному плані корупції притаманні п'ять сутнісно-змістовних ознак (табл. 1), які найбільш повно розкривають її найхарактерніші специфічні особливості та якісні відмінності порівняно з позасистемним масово поширеним рудиментарно-первинним хабарництвом.

Наведені системні ознаки є властивими інституту корупції у його стабільно сформованому стані, тобто коли в країні (де корупційна система розгалужена і стабільно структурована) не відбуваються буремні події на кшталт «помаранчевої» революції або революції гідності, коли можуть здійснюватися «люстрація» або «чистка» посадово-бюрократичного апарату і масова заміна штатного складу силових і правоохоронних структур. Разом з тим (і це не одноразово підтверджено вітчизняною практикою) корупційна система спроможна протягом нетривалого періоду повністю відновлюватись і в подальшому «розвиватись і вдосконалюватись». Отже, інститут корупції та його суб'єктний виразник -- новосформована з лав колишньої опозиції (у тому числі й радикальної) корупційно-кланова корпорація -- розпочинає діяти на тих самих засадах, що і змінена злочинна влада або їхні попередники.

Аналізуючи корупцію, важливо виокремлювати ті сфери економічних і політичних відносин, які схильні до найбільшого ураження. До них в першу чергу можна віднести такі: офшорно-шахрайські відносини; політичний підкуп; парламентське лобіювання; розподіл і перерозподіл бюджетних коштів; тощо. Розгляд корупційних відносин буде не повним без 'їх оцінки в контексті розуміння інституційно-аморальних норм поведінки самих суб'єктів. Ці норми руйнівним чином впливають на підвалини забезпечення загальної суспільної моральності. Серед найважливіших «аморально-етичних» норм корупційних відносин можна виокремити п'ять таких, що характеризують суспільну поведінку суб'єктів підкупу та іманентно притаманні практично будь-якій прихованій та законспірованій кримінальній спільноті: 1 -- корупційно-корпоративні норми щодо особливої ретельності в приховуванні корпоративно-кланових таємниць, які є свідченням прямої зради державних інтересів у таких сферах, як розбазарювання бюджетно-фінансових ресурсів і пряме казнокрадство. Вони також пов'язані з іншими проявами невиконання бюрократією безпосередніх посадових обов'язків і прямими порушеннями регламентних норм законів унаслідок персонального підкупу на здійснення протиправних дій тощо. Для цього корупційно-кланова спільнота застосовує власні заходи і механізми «замітання слідів», а також «зачистки» інформаційної бази, що містить компромат, насамперед шляхом регулярного винищення фінансово-казначейських і національно-банківських (обов'язкових до тривалого зберігання) баз даних та інших архівних документів, які можуть слугувати доказовою базою викриття і притягнення до відповідальності; 2 -- корупційна спільнота використовує специфічну «інституціональну норму», застосування якої пов'язане з «вищим проявом» корпоративно-кланової зради. До факту зради відноситься намір або бажання будь-якого суб'єкта, що належить до цієї корпорації, здійснити спробу розголосу ретельно приховуваних злочинних фактів. За таку спробу обов'язково настає дія з боку корупційної спільноти, спрямована на невідворотне й жорстоке покарання особи-відступника (або навіть і членів його родини); 3 -- взаємодію суб'єктів корупційних відносин побудовано на нормативних засадах і за схемами «кругової поруки», яка діє за принципом «рука руку миє». При цьому вся ця система відносин базується на практичному застосуванні специфічного захисного механізму -- безжального позбавлення від відпрацьованих і не потрібних ланцюгів корупційних схем і конкретних корупціонерів у разі виникнення загрози для існування всієї корупційної корпорації в цілому; 4 -- живучість корупційної системи забезпечується обов'язковим формуванням власних резервно-страхових фондів і «чорних» корупційних кас. Реалізація цієї норми передбачає підготовку й призначення конкретних наглядачів, а також охоронців, які стежать за дотриманням членами корупційно-кланової спільноти вимог жорсткої дисципліни та інших негласних правил поведінки за неписаним «кодексом корупціонера»; 5 -- домінування внутрішньоінституційних групових корупційних норм антиморалі, що визначають поведінку будь-кого з членів корпорації. Ці норми регулюють підвалини злочинного способу життя, основу якого становлять протиправні дії, шляхи і засоби, які члени корупційно-кланової спільноти як зрадники інтересів держави цілком свідомо обирають і практично реалізують з метою особисто-сімейного і корпоративно-кланового збагачення [22, с. 63--64].

Таблиця 1. Сутнісно-змістовні ознаки корупції

Джерело: тут і табл. 2 розроблено автором.

Особливості інтересів і специфіка взаємодії суб'єктів -- носіїв корупційних відносин

У першу чергу слід наголосити, що в корупції, так само як і в звичайному (тобто позасистемному) хабарництві, суб'єкти є тотожними. Суб'єктами відносин хабарництва і корупції, з одного боку, є хабарник (первинний отримувач хабара), а з іншого -- хабародавець (конкретний платник хабара). Проте між «звичайним» хабарником і «корупціонером» є досить суттєві відмінності. Так, суб'єкт хабарництва в особі отримувача хабара є «моноосібним», а аналогічний суб'єкт корупції -- «поліосібним», тобто крім первинного суб'єкта -- отримувача хабара корупційна система має і асоційованого суб'єкта в особі корпоративно-кланової групи (хоча і цей груповий моноліт за схемою корупційного ланцюга є дискретним, тобто може бути диференційовано доведеним до рівня персоніфікації конкретного учасника схеми в корупційній ієрархії).

Особливо слід наголосити на тому, що негативні наслідки корупції як системно організованого хабарництва є для держави і суспільства на порядок більш суспільно небезпечними і руйнівними, ніж ті негативи, які виникають унаслідок існування позасистемного хабарництва. Хоча саме на останньому, як правило, і акцентується увага громадськості та провадяться показові карально-правові акції, що лише відволікають увагу від системних і найбільш небезпечних корупціонерів, зокрема олігархів.

Суб'єктом корупції може бути не будь-який службовець сфери управління, а лише та посадова особа, яка уповноважена на виконання конкретних державних функцій. Це державні службовці органів центральної влади і місцевого самоврядування, а також працівники державних структур, які фактично перебувають на державній службі (військовослужбовці, працівники поліції, прокуратури, судів тощо). До них можуть бути віднесені також і певні категорії політичних діячів, зокрема парламентарії.

У цілому системна палітра об'єктів кримінальної реалізації сьогодні досягла в Україні такого стану, що на «чорному» ринку почало продаватись абсолютно все -- посади, нагороди, почесті, привілеї, гідність, людське тіло та його органи, життя людини, державні таємниці, інтереси національної безпеки і суспільства та ін. У цих умовах найважливішим суб'єктом забезпечення «чорного» обміну став корупціонер, який перетворився на одного з провідних інтересантів, що контролює і живиться з цього «кримінального базару». корупція хабарництво корпоративний

В корупційному процесі найбільш суспільно шкідлива роль належить корупції, що уразила найвищі ешелони влади. Цілком справедливо А. Волошенко стверджує: «Найнебезпечнішою українською очевидністю є те, що всезагальна «топ-корупційна дисперсія» тісно пов'язана і зумовлена пануючою тіньовою економікою та системно корумпованим парламентом й держапаратом, що зумовлює перманентність цивілізаційної деградації суспільства» [21, с. 66].

Характерні ознаки класифікації форм об'єкта посадового підкупу

Об'єктом як звичайного хабарництва, так і системної корупції є хабар. Перша ознака хабара полягає в тому, що за своєю суттю він є платою (або подарунком), підкупом посадової особи, тобто суб'єкта, який має відповідні чин і повноваження або інший правовий статус у ієрархічній системі державної організації влади: виконавчої (у тому числі силових структур); представницько-законодавчої (верховного, регіонального і місцевого рівнів); судової влади. Ці особи є суб'єктами, які набувають кримінально-правового статусу хабарників або корупціонерів за умов фіксації отримання ними хабара. Друга ознака хабара проявляється в тому, що він надається хабародав- цем, тобто суб'єктом, який є отримувачем конкретної вигоди від надання специфічної послуги, що полягає у виконанні потрібної для нього протиправної дії підкупленого корупціонера. Хабар надається і як гарантія прискорення одержання хабародавцем цілком законних послуг наданих хабарником. Хабар надається на засадах взаємної корупційної змови у цілях:

Таблиця 2. Перелік та змістовна сутність існуючих видів хабарів

1) або уникнення законного службово-державного утиску шляхом підкупу посадової особи на дозвіл здійснення конкретної протиправної дії; 2) або спонукання корупціонера на невиконання обумовлених законодавством (чи службово-посадовими інструкціями та іншими нормативними і підзаконними актами) обов'язкових службових дій, ухиляння від виконання яких і є послугою, особисто корисною для хабародавця; 3) або безперешкодного застосування правових норм, що регламентують діяльність хабародавця і на практиці мають «вибіркове» застосування, а ці стосунки мають ознаку «вимушеного хабарництва».

Хабарі можна також диференціювати за методами, що застосовує корупційна спільнота з метою вилучення у хабародавців та подальшого ієрархічно-мережевого перерозподілу цих коштів: 1) хабарі, добровільно ініційовані хабародавцями; 2) необхідно обумовлені хабарі (вилучаються у хабародавців корупціонерами за принципом «якщо тобі потрібно, то куди ти подінешся»); 3) насильницько-примусові або здирницькі хабарі.

За типологічним різновидом форми хабара, що одержує хабарник у грошовому, матеріально-натуральному вигляді або шляхом надання йому певної корисливої послуги, є різноманітними проявами тих чи інших способів підкупу посадової особи. В Україні нині поширено велику палітру хабарів, які розрізняються за змістовною сутністю і певними ознаками (табл. 2).

Важливо наголосити, що в корупційній системі абсолютно домінують хабарі у вигляді готівки як у національній, так і у вільно конвертованих валютах. Це пояснюється тим, що суми первинних грошових хабарів (скажімо, тих, що отримують судді, постові або дільничні інспектори) можуть у подальшому легко розщеплюватись за процентно-пайовими складовими й у такому вигляді акумулюватись, а надалі передаватись по каналах корупційних схем аж до верхівки ієрархії -- корупційних «сюзеренів».

Умови і наслідки бінарної взаємодії «інституту корупції» з «інститутом кримінальної «чорної» економіки»

У цьому контексті важливо наголосити, що корупція, будучи інститутом формування і постійного провокування соціально-економічної та суспільно-політичної нестабільності, створює загрози як безпосередньому функціонуванню інституту держави, так і загальній стійкості існування моральних засад і давніх позитивних традицій життя українського суспільства. При цьому необхідно мати на увазі, що сам інститут корупції, з одного боку, є бінарною складовою кримінальної злуки, а з іншого -- стає активним генератором зростання економічної злочинності.

Завдання, що нині стоїть перед державою і суспільством, є однозначним: ефективно протидіяти криміналізації відносин між державним апаратом і бізнесом, не допускати зрощування корупції та економічної злочинності й створити і ефективно задіяти надійні механізми подальшого запобігання їх рецидивам. Для успішної суспільної боротьби із цим злом у першу чергу необхідно усвідомити реально існуючий рівень суспільної небезпеки, до якої призвів синергетичний симбіоз інституту корупції та інституту кримінально-мафіозної економіки. Особливо слід наголосити, що там, де безконтрольність, безвідповідальність і безкарність посадово-бюрократичного апарату наближаються до абсолюту, не діє «принцип бумерангу» -- незворотності й адекватності покарання, тому корупційне свавілля б'є всі мислимі рекорди.

Сутність взаємодії інституту корупції зі своїм парним складником у злочинно-бінарній системі антисуспільної діяльності, а саме інститутом кримінальної «чорної» економіки, полягає в абсолютному збігу суб'єктно- мотиваційної цілеспрямованості інтересів утримання протиправної економічної вигоди, тобто абсолютно аморальному прагненні до необмеженого збагачення за будь-яку ціну і будь-яким способом. Якщо ж оцінити внутрішній характер цього взаємозв'язку, то він являє собою своєрідний конгломерат суперечливої боротьби, що відбувається в системі реалізації внутрішніх інтересів: з одного боку, інтересу до збільшення і перерозподілу отриманої криміналом вигоди та відповідних злочинних доходів між ієрархічно підпорядкованими рівнями кримінально-кланових угруповань, а з іншого -- інтересу до постійного розширення сфери, масштабів і зростання питомої ваги перерозподіленого привласнення дедалі більшої частки виручки кримінальних структур на користь корпоративно-кланових спільнот корупціонерів як своєрідної «ренти» від їх державно-владного становища. Саме тому цей інституціональний процес, явище і систему відносин певною мірою можна визнати такими, що мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Проблема корупції тісно пов'язана з посиленням впливу на прийняття рішень в економічній сфері з боку кримінальних угруповань Саме вони шляхом використання різноманітних комерційних структур, фондів, асоціацій тощо на засадах корупційного зрощення проникають у сферу державних фінансово-кредитних і господарських відносин. Одна з головних їх цілей -- легалізувати кошти, отримані від злочинної діяльності, взяти під контроль найприбутковіші сфери і галузі національного господарського комплексу країни.

Ефект синергії зумовлюється як суб'єктивними, так і об'єктивними факторами: 1) зрощенням бізнесу і влади; 2) сировинним характером економіки, домінуванням виробництва з низькими техніко-технологічними переділами, що виключає з процесу виробництва людину кваліфікованої та висококваліфікованої праці й провокує хронічне безробіття та коопераційне роз'єднання людей; 3) здійснення прибуткової діяльності поза інститутами держави (бурштин, ліс, пісок та ін.), при цьому відбуваються не лише ігнорування, а й дискредитація інститутів держави тощо.

Інститут корупції не тільки взаємодіє з кримінальною економікою, а й активно прагне до формування власної мережевої системи особливих «чорних» ринків, де відбувається реалізація специфічних корупційних «послуг». Передусім, це пов'язано з однією з найбільш важливих ознак інституту корупції -- постійним паразитуванням на системі надання державних послуг, а також на розподілі й перерозподілі суспільних благ, у тому числі пільг і привілеїв. Усе це провокується непрозорістю та якісною недосконалістю існуючих взаємовідносин між громадянським суспільством і державою. Саме ці умови сприяють активному формуванню та руйнівній для суспільства діяльності інститутів спеціалізованих корупційних «чорних» ринків. До останніх нині можна віднести: 1) ринок адміністративно-господарських рішень; 2) ринок державних посад (разом з паралельно існуючою «неформально-протекціоністською» кадровою політикою); 3) ринок отримання спеціальних державних привілеїв; 4) ринок тіньової виборчої системи; 5) ринок додатково стимульованого державного захисту прав і свобод окремої групи багатих і надбагатих громадян та їхніх родин; 6) ринок корупційно забезпеченої державної освіти і науки; 7) ринок платно-державної системи охорони здоров'я та інші системні ринково «чорні» сегменти реалізації корупційної продажності й антидержавної змови. Поряд з тим, також існує надзвичайно широка палітра кримінальної діяльності, що є джерельною базою надійного корупційного живлення, і це питання потребує більш детального висвітлення.

Таблиця 3. Види та прояви існуючої в Україні кримінальної діяльності

При аналізі кримінальної «чорної» економіки необхідно розрізняти три основних блоки проявів злочинної економічної діяльності, що системно можуть бути об'єднані за конкретними видовими ознаками, а саме: 1) кримінальний промисел -- заборонено-прихована, системно організована натурально-видова злочинна діяльність; 2) надання послуг кримінально-злочинного характеру -- об'єднує всі види протиправних і злочинних послуг, що надаються з метою задоволення аномальних і патологічних бажань та інших протиправних «потреб» суб'єктів; 3) кримінальне порушення норм господарсько-комерційної діяльності -- головною ознакою економічного злочину є критерій правопорушення норм і правил господарсько-економічної та ринково-комерційної діяльності.

Прояви широкої палітри різновидів кримінальної «чорної» діяльності за зведеними блоками кримінальних злочинних порушень наведено в табл. 3.

Необхідні й достатні умови подолання корупції в Україні

Навіть неповний перелік злочинних видів отримання «чорних» доходів дозволяє реально усвідомити справжні масштаби і потенціальні можливості живлення корупції з боку корпоративно-кримінальних структур в Україні. Саме тому першочерговою необхідною умовою забезпечення реалізації планів щодо подолання корупції є ліквідація кримінальної економіки та її «чорного» ринку. Але і цього недостатньо для забезпечення суспільної перемоги.

До умов стійкого розростання корупції, посилення її антисоціального впливу й урізноманітнення форм і проявів слід також віднести недостатню загальну зрілість демократичних інститутів та неефективність реальних кроків щодо реформування основних сфер суспільного життя (правової системи, адміністративних процедур, податкової системи, регуляторної діяльності держави, розв'язання соціальних проблем і конфліктів тощо). Сьогодні цілком очевидний той факт, що однобічні, хоча й досить численні адміністративно-обмежувальні та організаційно-правові заходи, а також гучні антикорупційні кампанії, які проводилися владою з метою протидії корупції та економічній злочинності з моменту проголошення державної незалежності України, не дали бажаних результатів, навіть незважаючи на ухвалення трьох державних Концепцій подолання корупції в Україні (1998, 2006 і 2014 рр., коли вона була прийнята як Закон України), а також створення значної кількості спеціалізованих антикорупційних органів (НАЗК, НАБУ, ДБР, САП, АКСУ та ін.). Більше того, нині Україна все ще залишається світовим корупційним лідером.

З огляду на постійне загострення ситуації з поширенням корупції, це вимагає нагальної об'єктивної та незаангажованої оцінки найважливіших причин такого провалу, а також визначення найбільш перспективних напрямів та дієвих механізмів, які державна влада могла б задіяти для подолання існуючого корупційно-кримінального свавілля в Україні. Йдеться, насамперед, про розробку і системне застосування ефективних механізмів неперервного викорінювання та недопущення появи і розвитку тих антисус- пільних інститутів, які не тільки гальмують, а й, по суті, нищать існуючі можливості динамічного соціально-економічного розвитку України.

Безперечно, розробка і впровадження дієвих механізмів потребують широкого залучення ефективного досвіду країн з розвинутою ринковою економікою. У цьому разі слід максимально повно використати досвід Сполучених Штатів Америки, який базується саме на встановленні ефективного контролю за способом життя громадян. Його основу формують ретельна оцінка легітимного характеру економічної діяльності фізичних осіб, ефективне функціонування системи неперервного і кримінально відповідального декларування доходів і витрат населення, а також забезпечення абсолютної повноти сплати податків, перш за все -- на доходи фізичних осіб і майнових.

Безумовно, у вирішенні такого надзвичайно складного стратегічного завдання, яким є подолання корупції та економічної злочинності, можуть використовуватися різноманітні способи, засоби, важелі й конкретні механізми. Однак надзвичайно важливо розуміти, що головна роль при цьому не може належати ані подальшому множенню спеціалізованих антикорупційних структур (які за певних умов самі стають розсадниками корупції), ані кампаніям відповідних журналістсько-викривальних й адміністративних акцій, ані карально-силовим діям з гучними «посадками» високопосадових учасників корупційних схем.

Позиція автора полягає в такому: головною умовою і найбільш дієвим напрямом може стати широке і системне застосування організаційно-економічних, економіко-правових, фінансово-кредитних заходів, систем і механізмів, що дозволять державі, з одного боку, попереджати, а з іншого -- ефективно викорінювати різні прояви корупції та економічної злочинності. При цьому на перший план має вийти не стільки вирішення проблеми, пов'язаної з тим, «щоб чиновницька спільнота і пересічні громадяни не крали і не коїли інших економічних злочинів», що, враховуючи відносну легкість морального розбещення значного загалу населення в умовах, що склались на сьогодні, фактично неможливо здійснити. В існуючій ситуації цілком можливо і необхідно йти іншим, більш дієвим шляхом -- використовуючи принцип «від зворотного», тобто слід сформувати таку систему економічних, організаційних і правових умов і заходів, за оптимальної взаємодії яких сама можливість корупційного привласнення взагалі стала би безглуздою. Для реалізації цієї мети необхідно забезпечити виконання трьох украй важливих завдань [24, с. 271--272].

По-перше, створити в суспільстві такі організаційно-фінансові та економіко-правові умови, які б не тільки максимально ускладнили, а краще -- взагалі унеможливили сам акт корупційного підкупу, казнокрадства або різноманітних форм крадіжок чи проявів шахрайського здирництва.

По-друге, забезпечити такий стан економічного і соціального середовища, у якому брати хабарі, красти казенні кошти, здійснювати злочинні оборудки, розробляти кримінальні схеми з підриву економічної потуги держави було б не тільки невигідно і небезпечно, а й узагалі абсолютно «економічно неможливо».

По-третє, створити необхідні умови і задіяти конкретні ефективні механізми для максимально повного «осушення» існуючих тіньових і кримінальних грошово-фінансових джерел, що сьогодні надійно живлять інститут корупційного підкупу.

Для виконання цих завдань у першу чергу необхідно з'ясувати, яким чином можна «знекровити» корупційний грошовий потенціал хабародавців, який здебільшого має кримінальну основу і злочинне походження.

Організаційно-економічні заходи і фінансово-правові механізми подолання корупції

Проведений аналіз існуючого досвіду країн з розвинутою ринковою економікою дозволяє стверджувати, що система організаційно-економічних і економіко-правових заходів та інших механізмів боротьби з корупцією і організованою злочинністю базується, перш за все, на попередженні легалізації готівки, отриманої злочинним шляхом, а також на максимальному обмеженні можливостей її подальшого вільного використання корупціонерами та іншими злочинцями з метою забезпечення особисто-сімейного розкішного, престижно-еталонного, а по суті паразитарного споживання.

До найбільш важливих умов і заходів, здатних ефективно подолати корупцію та економічну злочинність, можна віднести такі.

1. На законодавчому рівні має бути ухвалена і практично реалізована чітко визначена вимога щодо максимального обмеження можливостей використання так званих «живих» грошей, тобто готівки, чітко встановленими обсягами в економічних відносинах і ринковому обміні (наприклад, сумою, що за курсовим співвідношенням є еквівалентною 200--300 дол.). Так, наприклад, у США шляхом безготівкових грошових розрахунків, що здійснюються з використанням сучасних засобів платежу, які не передбачають використання в розрахунках готівки, здійснюються близько 90% усіх платіжних операцій фізичних і юридичних осіб. Цей захід також надасть додаткові ресурси для фінансового забезпечення розвитку банківської системи України, що можливо виключно за умови впровадження надійних заходів страхування банківських рахунків громадян, недопущення випадків кредитно-фінансового шахрайства і значного посилення відповідальності банкірів та корпоративних власників за збереження і примноження коштів гро- мадян-вкладників та інших клієнтів фінансових установ.

2. Світовий досвід також підтверджує, що держави, які реально проводять, а не лише імітують боротьбу з корупцією та економічною злочинністю, повною мірою використовують широкий комплекс економіко-правових заходів, які максимально ускладнюють або навіть унеможливлюють безпосередній процес внесення готівки на банківські рахунки. Саме тому в Україні має бути реалізована законодавча норма, яка визначатиме умови і регламентуватиме порядок, за яким готівка може бути зарахована на поточний вклад або депозит фізичної особи виключно в разі проходження чітко визначеної правової процедури попереднього підтвердження законності походження цих коштів (аналогічно до системи, що сьогодні діє у США). Серед важливих заходів, які дозволять максимально ускладнити використання незаконних грошових нагромаджень, можна виокремити такі: 1) суттєве обмеження сфери готівкового обігу виключно роздрібною торгівлею та оплатою побутових послуг; 2) запровадження системи безготівкових розрахунків для фізичних осіб через банківські установи, у тому числі через Ощадбанк, з мінімальними витратами для платників; 3) введення вимоги пред'являти декларацію про доходи під час здійснення дорогих покупок і обов'язкового страхування коштовної покупки з внесенням її до реєстру власності, а також запровадження нормативної вимоги щодо унеможливлення розбивки суми великого платежу на декілька виплат; 4) максимальне обмеження використання іноземних валют для розрахунків і подальше посилення контролю над ринком готівкової іноземної валюти, а також введення повної заборони торгівлі валютою за агентськими угодами.

3. Практично у всіх країнах цивілізованого капіталізму, у тому числі й у США, населення обов'язково і повною мірою сплачує майнові податки, такі як: 1) податок на нерухомість; 2) податок на дарування; 3) податок на спадщину (за обов'язкової умови визначення соціально справедливого «неоподатковуваного мінімуму» цих видів податків). Стягнення зазначених податків неможливо здійснити без реєстрації (паспортизації) приватної нерухомості кожного з платників податку, а також без постійного моніторингу податковими органами тих змін, що відбуваються в цій сфері.

Усе наведене дозволить державі мати у своєму розпорядженні (шляхом здійснення обліку і неперервного контролю за рухом особистого майна, передусім об'єктів нерухомості, коштовних товарів тривалого користування, коштовностей, антикварних виробів, пакетів цінних паперів та інших цінностей, яким володіє найбільш заможна частина населення) необхідну і вичерпну інформацію, на підставі якої можна оцінити легітимність способу життя тих чи інших суб'єктів, насамперед посадових осіб і осіб, що належать до представницької гілки влади. Поряд з тим, усі коштовні об'єкти нерухомості фізичних осіб обов'язково повинні бути застраховані, й на цій основі відповідні державні органи отримають додаткові можливості мати вичерпну інформацію, що дозволить їм порівнювати достовірність доходів і витрат, зазначених у річних податкових деклараціях суб'єктів оподаткування.

4. Світовий досвід підтверджує необхідність того, щоб уся без винятку інформація про стан нерухомості й доходів платників податків зберігалася не менш як 50 років з моменту її отримання. Важливо також забезпечити, щоб поряд з електронно-цифровими носіями вона мала обов'язкову паперово-документальну (та іншу матеріальну і стійку до можливостей її знищення) форму зберігання за особливим державно-архівним режимом.

Безумовно, запровадження запропонованого економіко-правового заходу в Україні вимагатиме проведення в реально стислі терміни (п'ять років) системно складної, обов'язкової, загальнодержавної процедури первинної реєстраційної паспортизації майна населення. При цьому починати треба з постановки на державний облік і проведення оцінки реальної ринкової вартості найбільш коштовної нерухомості та майна, яким володіють заможні, багаті й надбагаті фізичні особи, що є платниками податку на доходи. У першу чергу це мають бути палаци, вілли, котеджі вищої категорії (у тому числі й недобудовані), плавзасоби, літальні засоби та ін.

З метою підвищення об'єктивності, тобто для реальної оцінки вартості нерухомості (близької до ринкової), необхідно ухвалити законодавчу норму такого змісту: «Оціночну вартість нерухомості та коштовного майна визначає її власник. У випадку, якщо у відповідних державних органів виникають заперечення щодо відповідності майнової оцінки рівню реальних ринкових цін, що діють у місці знаходження об'єкта нерухомості, за державою залишається право примусового викупу цього об'єкта за ціною, що вдвічі перевищує названу власником ціну».

5. Світова практика свідчить про необхідність реалізації важливого заходу, без якого будь-які розмови щодо реальної боротьби з корупцією і економічною злочинністю є неприхованою демагогією. Цей захід полягає у відході від застосування принципу «презумпції невинуватості» при підтвердженні легітимності доходів фізичних осіб у разі, якщо сальдо «реальні витрати -- задекларовані доходи» неспростовно показує перевищення витрат над доходами, отриманими фізичними особами і попередньо ними задекларованими. У цьому випадку не держава (якщо в неї є конкретні підозри) має на підставі слідчих дій доводити незаконність джерел отримання «додаткових» особистих доходів (неправомірної вигоди) і протиправний характер придбання коштовного майна та інших цінностей конкретною особою (та її рідними і близькими першого і другого кола), а сама фізична особа -- платник податків (у тому числі й чиновники найвищого рангу) в обов'язковому порядку повинна надати відповідним державним органам вичерпну інформацію, що неспростовно доводить легітимність усіх можливих додаткових джерел походження її особисто-сімейної нерухомості. У разі, якщо фізична особа відмовляється це робити, вона, відповідно до закону (що обов'язково має бути прийнятий), набуває статусу злочинця з накладанням відповідних кримінальних санкцій.

Саме на таких правових засадах базується сучасна антикорупційна боротьба в багатьох країнах, і в першу чергу в США. І саме для того, щоб «бандити (зокрема, казнокради і корупціонери) сиділи в тюрмах», а у держави була можливість у законний спосіб конфіскувати приватну власність, здобуту злочинним шляхом, до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України обов'язково необхідно внести таку правову норму: «Приводом для порушення кримінальної справи вважається наявність у власності фізичної особи нерухомості, земельних ділянок, цінного майна, коштовностей, готівки (у тому числі валютної), антикварних і художніх виробів, депозитів, цінних паперів тощо, реальна вартість яких не відповідає рівню фактичних доходів, що були задекларовані та оподатковані й легітимність джерел походження яких не підтверджено власником на визначених законодавством підставах».

Безумовно, норма в наведеній редакції слугуватиме своєрідним «лакмусовим папірцем» виявлення корупціонерів та інших економічних злочинців, тобто тих, хто чинить шалений супротив її законодавчому закріпленню. Особливо необхідно наголосити, що у демократичному світі застосування принципу презумпції невинуватості є обов'язковою нормою в усіх кримінальних справах. Особливим і цілком виправданим винятком припинення дії цієї норми є сфера корупційних та інших економічних злочинів, зокрема, пов'язаних з ухилянням від сплати податків та декларування фізичними особами власних доходів і майна, тобто таких дій, які в усіх без винятку цивілізованих країнах Заходу вважаються тяжким кримінальним злочином.

Існуюча в США система фінансово-майнового обліку платників податків дозволяє встановлювати факти істотного перевищення витрат (або накопичення особистої власності й майна) понад офіційно заявлені в деклараціях доходи. Саме так, базуючись на розслідуваннях органів ФБР, часто притягують до кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати податків найбільш законспірованих і злісних неплатників податку на доходи фізичних осіб, а також виходять при цьому на розкриття інших небезпечних кримінальних злочинів, у тому числі й корупційних.

Для цього сумарно підраховуються найбільші покупки за декілька років (купівля будинку, вілли в місцях відпочинку, коштовних автомобілів, яхт, катерів, цінних меблів, антикварних виробів мистецтва, коштовних ювелірних виробів тощо), а також витрати, пов'язані з подорожами і розкішним відпочинком, капіталовкладеннями в статутні фонди, акції та облігації, приріст банківських депозитів тощо. Ці витрати порівнюються з сумами, зазначеними в податковій декларації як офіційні доходи за той самий період часу. Якщо сума доходів є меншою від суми сукупних витрат фізичної особи, то справу передають до суду за кримінальним звинуваченням в ухилянні від сплати податків.

Потребують впровадження у вітчизняну практику ще дві обов'язкові норми, які діють у США і дозволяють суттєво підвищити ефективність боротьби з корупцією та організованою злочинністю (зокрема, і фінансовим шахрайством).