Умови і механізми дієвого запобігання корупції в Україні

6. Необхідно регламентувати за законом можливість конфіскації майна і коштів легально функціонуючих фірм, підприємств і корпорацій, утворених на кримінальні доходи (від рекету, рейдерства, торгівлі наркотиками, проституції, різноманітних проявів шахрайства, а також корупційних доходів, розкрадання державного майна і фінансово-бюджетних ресурсів тощо).

7. Запровадити у вітчизняну практику (замість існуючої правової норми, що базується на принципі «поглинання» більш тривалим терміном кримінального покарання менших термінів) правову норму, за якою має реалізовуватися принцип «сумарно-строкового» кримінального покарання, який встановлюється за кожен окремо взятий злочин, доведений судом. За цим принципом, кримінальні злочинці (у тому числі й корупціонери) у США отримують терміни ув'язнення, що перевищують 30--50 років без права на амністію.

Основні причини відсутності результатів запровадження у вітчизняну антикорупційну практику системи електронного декларування

Аналіз перебігу подій останніх трьох років дає вагомі підстави для висновку щодо перегляду і виправлення всього запровадженого комплексу непродуманих та організаційно непідготовлених заходів, які здійснила попередня влада. У першу чергу йдеться про виправлення негативних наслідків запровадження в «авральному режимі», тобто без фахової підготовки, такого нововведення, як одночасне електронне декларування річних доходів і загальних майнових статків високопосадовцями і депутатами. Замість того щоб провести його без поспіху, впроваджуючи щонайменше протягом 3--5 років, за умови проведення складної та ретельно-регламентованої процедури персонального державного обліку об'єктів нерухомості з їх подальшою страховою паспортизацією, а також обліком іншого коштовного майна підзвітної особи, електронне декларування було запроваджене фактично одномоментно. Воно розпочалося за умови, коли в правовому полі країни не було скасовано існуючу презумпцію правової невинуватості щодо вимоги особистого доведення фізичною особою легітимності шляхів походження її статків. Це засвідчує відоме рішення Конституційного Суду, який визнав антиконституційною ухвалену законодавчу норму «про незаконне збагачення».

Крім того, відповідні державні органи (також і ті, що були створені за останній період) не здобули реальної можливості мати необхідну доказову базу, яка б дозволила неспростовно довести законність чи протиправність джерел походження задекларованого персонального багатства (і не тільки посадових осіб, а й інших сучасних нуворишів, у першу чергу олігархів, а також інших родичів і близьких першого і другого кола, які володіють значними обсягами коштовної нерухомості). Також не можна залишати поза увагою й ті цілком прогнозовані та вкрай негативні наслідки проведеного «електронного декларування» не лише річних доходів, а й усіх майнових статків і нагромаджень за попередні роки (у тому числі й готівки і валюти на руках) у суб'єктів-високопосадовців. Отже, фактично було проведене 'їх позасистемне вибіркове «нульове декларування».

Унаслідок цих прорахунків і помилок результати п'ятирічного електронного декларування є невтішними. Велика помилка полягає в тому, що електронне декларування почало здійснюватися тоді, коли сама держава відмовилася від з'ясування дійсної повноти виконання кожним підзвітним суб'єктом особистих податкових зобов'язань відповідно до задекларованих ними статків згідно з чинним законодавством. Нині наочними стають інші серйозні проблеми, серед яких (крім уже названих) слід виокремити такі.

1. Електронне декларування в сучасних умовах є надзвичайно вразливим для хакерських атак на сайти державних спеціальних антикорупційних служб. Зокрема, ідеться про можливість повного знищення або спотворення новітніми мережевими вірусами даних, наведених у податкових деклараціях.

2. Вразливими до хакерського втручання і ураження комп'ютерними вірусами є також база електронних підписів суб'єктів, що звітують про свої доходи, витрати і нагромаджену нерухомість. Практично це може стати нездоланною перепоною в притягненні винних до судової відповідальності в разі доведення фактів електронних втручань у бази даних. Саме тому електронне декларування слід вважати лише попереднім оперативним заходом, після якого всі декларації мають бути подані відповідним органам у паперовому вигляді з особистим та юридично завіреним підписом кожної з підзвітних фізичних осіб.

3. В існуючих умовах здійснення електронного декларування будь-яка підзвітна особа має абсолютну впевненість у неможливості (за умови надійного захисту діючою «презумпцією невинуватості») притягти її до кримінальної відповідальності через надання сфальсифікованих даних. Крім того, підзвітна особа має також можливість у разі здійснення так званого «нульового декларування» провести його із «запасом на майбутнє», тобто включити до декларації не існуючі на момент її заповнення майнові статки, враховуючи потенційну можливість (у тому числі й корупційну та іншу кримінальну) отримати доходи і придбати об'єкти нерухомості, які надалі вже не буде необхідно декларувати.

Легалізація, «амністія» чи безоплатна «індульгенція» протиправно набутих капіталів і нерухомості

Важливо наголосити, що сам термін, який сьогодні вживають представники владних структур і фахівці -- «амністія капіталів» (або «належних активів»), -- є не тільки професійно некоректним, а у правовому сенсі й безглуздо-безграмотним. Адже, за нормами права, амністувати фізичну особу можна виключно за злочин, скоєння якого доведено в процесі судової процедури, за умови якщо на особу, яка його вчинила, було накладене відповідне покарання. У нашому ж випадку може йтися лише про процедуру легалізації набутих у протиправний спосіб капіталів, статків, майна та інших фінансових активів фізичними особами, передусім високопосадовцями, а також олігархами, отже, про фактично апріорне визнання легітимності всіх джерел походження величезних капіталів, отримання тисячогектарних земельних ділянок, коштовної нерухомості, а також значних грошових нагромаджень, якими сьогодні володіє найбагатша, передусім олігархічна, частина громадян України.

Основна причина такого становища пов'язана з тим, що, з одного боку, на фізичних осіб-власників не покладено зобов'язання доводити перед відповідними державними органами законність способів привласнення набутої нерухомості за окресленою нами процедурою (тобто в умовах зупинення дії принципу презумпції невинуватості), а з іншого -- має місце повне відсторонення від цього процесу органів державного оподаткування та інших контрольно-виконавчих структур, роль яких у цьому процесі апріорі повинна бути провідною.

До процедури декларування фізичною особою доходів і майнових статків необхідно підходити виважено і диференційовано як в економічному, так і в юридичному плані. При цьому слід чітко розрізняти і розмежовувати ті капітали й елементи коштовної нерухомості, що мають кримінально-злочинне (у тому числі корупційне) походження, і ті капітали й майнові статки, що були отримані від інших видів тіньової діяльності, які не мають злочинного походження і до яких доцільно і можливо застосовувати відповідні організаційно-правові заходи щодо їх легалізації.

Нині можна говорити лише про недопущення огульної легалізації всіх капіталів, доходів і майна, без проведення (і не в умовах цейтноту) виваженої та репрезентативно-професійної оцінки легітимності джерел їх походження. Адже в разі масової суцільної легалізації всього того, що злочинно нажите, грубо порушуватимуться права громадян України. До того ж, украй важливо наперед упевнитися, що така легалізація дійсно може буде корисною і, зокрема, сприятиме поверненню в Україну вивезених капіталів.

Можна підтримати акцію щодо легалізації капіталів, у тому числі й вивезених за кордон, якщо вона безпосередньо не стосуватиметься широкої палітри проявів злочинної діяльності та кримінальної наживи. У протилежному випадку збиток (передусім морально-політичний) від самої можливості ухиляння від відповідальності за крадіжку бюджетних коштів, розорення об'єктів державної власності (насамперед оборонного значення), а також інших небезпечно зрадницьких злочинів, у тому числі й корупційних, набагато перевищить можливий позитивний економічний ефект від цього заходу, враховуючи і повернення капіталів.

Питання легалізації певної частини тіньових капіталів (активів) може бути позитивно вирішене, оскільки значна частина вивезених коштів незаконна лише з позиції недосконалості вітчизняного законодавства або є наслідком нерозумних і непродуманих рішень, що приймалися на державному рівні в минулому. Проте сам процес легалізації не може бути безоплатним (або лише символічно оплатним) для фізичних осіб, які протягом десятиріч не сплачували відповідних податків, і тому вони обов'язково мають пройти податкову процедуру визначення завданих державному бюджету збитків. Неминуче виникає важливе запитання: якою ж має бути та мінімальна економічна плата, яку слід стягувати на користь казни і народу України у вигляді одноразового податку на легалізацію капіталів і майна (активів)?

З цією метою нагадаємо, що починаючи з 1992 р. і до червня 2003 р. в незалежній Україні максимальна ставка оподаткування доходів фізичних осіб становила 40%, коли сума доходу перевищувала 1700 грн на місяць. У подальшому, відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ¹ було встановлено ставку податку в розмірі 15% від об'єкта оподаткування. Далі, з 2016 р. і по даний час для більшості категорій населення діє ставка 18%. За ухваленим у 2021 р. і таким, що не має аналогів у світовій практиці, Законом України Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України № 889-ІУ від 22.05.2003 р. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/889-15#Text Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету: Закон України № 1539-ІХ від 15.06.2021 р. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://zakon.rada. gov.Ua/laws/show/1539-20#Text ці стягнення зменшено до 5% за весь 30-річний період ухиляння від сплати обов'язкових податків.

З огляду на це, мінімальний розмір стягнення на користь держави за протиправно отримані й неоподатковані кошти не може бути встановлений нижчим за 20%, тобто меншим за діючий на цей час процент оподаткування доходів фізичних осіб, а не 5%, як це визначено в прийнятому Законі України. Таке податкове стягнення має бути накладене на обсяги реальної ринкової вартості сукупної особистої нерухомості (зареєстрованої і такої, що має бути поставлена на облік), а також тих приватних капітальних і фінансово-майнових активів, які перебувають у власності кожного із сучасних нуворишів, і передусім олігархів, а не у всього населення України.

Проводячи акцію легалізації, слід ураховувати те, що, за оцінками фахівців (у тому числі іноземних), диференціація розподілу доходів населення

України і тих обсягів доходів, власники яких залишаються «в тіні» й «безкультурно» ухиляються від наповнення бюджету країни, «найбільш спрощено, але достатньо репрезентативно є такими: 40% населення України отримує 10% сукупних грошових доходів (з яких близько 10% є «тіньовими»); 30% населення -- близько 20% сукупних доходів (з яких приблизно третина є «тіньовими»); 20% населення отримує до 30% доходів (з яких близько двох третин перебувають «у тіні»); 10% населення мають доходи, що сягають 40% обсягів сукупних доходів, які отримує населення країни (з яких майже 90% є «тіньовими») [ 25, р. 38].

Отже, ні про яке «нульове декларування» статків 70% населення України взагалі не йдеться. Разом з тим облік статків і нерухомості необхідно розпочати відносно 30% найбагатшої частини населення, яка отримує більш як 70% усіх сукупних доходів у країні, з яких близько 80% -- «безкультурно» ухиляються від оподаткування. При цьому цілком зрозуміло, що цю «акцію» необхідно ретельно і фахово готувати, а не одномоментно здійснити найближчим часом.

Необхідно розуміти, що, згідно з ухваленим законом, головною умовою «легалізації набутих прав власності на активи фізичних осіб» має стати проведення як державного персоніфікованого обліку, так і обов'язкового приватного страхування коштовної нерухомості, грошових та інших активів фізичної особи -- платника податку за умови залучення архівної інформації податкових органів за 30-річний період про виконання цією особою податкових зобов'язань перед державою, тобто необхідно бачити особисту історію «податкової культури» конкретної особи.

Доцільно також створити Державний моніторингово-аналітичний центр. До його функцій мають бути включені такі прерогативи: постійний моніторинг, попередження і недопущення реалізації нових проявів податкових порушень і економічних зловживань, а також перманентне перекриття кримінальних схем, що постійно винаходять як окремі особи, так і корупційні та кримінально-злочинні спільноти.

У ситуації, що склалася, цілком слушно виникає запитання: що ж треба робити, враховуючи нагальну необхідність виправлення помилок, які неминуче завдають величезних збитків державі й чесній частині народу України? Необхідно розуміти, що держава як базовий суспільний інститут має не тільки «виключне право на застосування насилля» в разі виникнення екстремальних загроз і подолання суспільно-небезпечної злочинності. Вона також наділена і таким виключним правом, як право на виправлення наслідків злочинних дій і некомпетентних помилок, що були допущені владними законодавчими і виконавчими «попередниками». Отже, обов'язково має бути відновлено статус-кво і проведено незворотне кримінальне покарання посадовців і законотворців, винних у тих злочинних діях, причиною яких є або корисливі цілі, або посадова профанація. При цьому на засадах судових рішень слід визначити обсяги персональних компенсаційних стягнень і конфіскаційних вилучень у винних осіб, які мають хоча б частково компенсувати ті економічні втрати і збитки, що були завдані країні.

Висновки

Масштабність вітчизняної корупції, її інституалізація перетворюють цей украй небезпечний, а, по суті, нищівний соціально-економічний феномен сьогодення на стійкий інститут, що руйнує підвалини ефективного функціонування економічної, соціальної, політичної, правової, морально-етичної та інших систем нашої держави. Запорука успіху подолання корупції та кримінальної «чорної» економіки залежить від максимально повного використання світового, зокрема американського, досвіду. Це стосується запровадження у вітчизняну практику організаційно-економічних, фінансових та економіко-правових механізмів, які не тільки максимально ускладнять, а й узагалі унеможливлять сам акт корупційного підкупу, казнокрадства або різноманітних форм крадіжок чи проявів шахрайського здирництва. Використання таких механізмів дозволить створити умови, за яких брати хабарі, красти казенні гроші, здійснювати злочинні оборудки, розробляти кримінальні схеми підриву економічної міці держави буде не тільки небезпечно, а й економічно безглуздо.

Розуміння ситуації, що склалася в Україні у сфері подолання корупції та організованої злочинності, дозволяє «озброїти» суспільство інформацією про можливі ефективні заходи і механізми, які зможуть докорінно змінити ситуацію на краще. При цьому надзвичайно важливо, щоб усі заходи і зусилля в запровадженні антикорупційних механізмів проводилися фахово і рішуче, без помилок, оскільки ціна останніх обертається величезними збитками для суспільства.

Список використаної літератури

1. Бродман Г., Риканатини Ф. Корни коррупции. Важны ли рыночные институты?; [пер. с англ.]. -- Всемирный банк, 2008. -- 22 с. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://web.worldbank.org/archive/website00818/WEB/PDF/WPS2368_.PDF

2. Зукоскі Х. Коли в боротьбу з корупцією вступає міжнародний бізнес / Finance.UA. -- 2013. -- 29 квіт. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://news.finance.ua/ua/ news/-/301191/koly-v-borotbu-z-koruptsiyeyu-vstupaye-mizhnarodnyj-biznes (дата звернення: 15.05.2021).

3. Йохансен Л., Педерсен К.X. Административная коррупция связана с неудачными или незаконченными экономическими реформами // Українські діалоги. -- 2015. -- Листопад--грудень. -- С. 85--89 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// newukraineinstitute.org/media/news/593/file/Dialog_block.pdf

4. Кауфман Д. Корупція в тумані двозначності // Політика і час. -- 1998. -- № 1. -- С. 36--42.

5. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. -- СПб.: АЛЬФА, 1997. -- 236 с.

6. Клейнер В. Коррупция в России: есть ли выход? // Вопросы экономики. -- 2002. -- № 6. -- С. 81--96.

7. Левин М., Сатаров Г. Коррупция в России: классификация и динамика // Вопросы экономики. -- 2012. -- № 10. -- С. 7.

8. Нисневич Ю., Стукал Д. Многоликая коррупция и ее измерение в исследованиях международных организаций // Мировая экономика и международные отношения. -- 2012. -- № 3. -- С. 83--90.

9. Роуз-Аккерман С. Коррупция и государство: причины, следствия, реформы; [пер. с англ. О.А. Алякринского]. -- М.: Логос, 2003. -- 356 с.

10. Сатаров Г.А. Как измерять и контролировать коррупцию? // Вопросы экономики. -- 2007. -- № 1. -- С. 4--10.

11. Сюэмин С. Рациональность коррупции в Китае // Politekonom. -- 1997. -- № 1. -- С. 92--103.

12. Аркуша Л. Корупція й легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом: особливості співвідношення // Південноукраїнський правничий часопис. -- 2010. -- № 3. -- С. 153--155.

13. Беззуб І. Антикорупційна політика в Україні / Інформаційно-аналітичний бюлетень на базі оперативних матеріалів // Додаток до журналу «Україна: події, факти, коментарі». -- 2015. -- № 10 (92). -- С. 19--28.

14. Богатирьов І. Запобігання корупції як одна з умов сталого розвитку транзитивного суспільства // Публічне право. -- 2018. -- № 1. -- С. 17--23.

15. Верстюк С. Корупція: визначення, причини появи, вплив на економіку // Економіка України. -- 2001. -- № 3. -- С. 66--74.

16. Гумелюк Л. Теоретико-соціальний аналіз корупції як загрози національній безпеці України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. -- 2009. -- № 2. -- С. 1--10.

17. Камлик М., Невмержицький Є. Корупція в Україні. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- 187 с.

18. Корж І. Політична корупція та правова безпека України // Право України. -- 2009. -- № 6. -- С. 55--60.

19. Мельник М. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії / Економічні злочини: попередження і боротьба з ними: міжвідомчий наук. зб.; [за ред. А. Комарової та ін.]. -- К., 2000. -- Т. 25. -- 820 с. -- С. 27--115.

20. Романюк Б.В., Бусол О.Ю. Законодавство України та зарубіжних країн щодо протидії корупції. Міжнародний досвід боротьби з корупцією: моногр. -- Кіровоград: ТОВ «Полі- граф-Сервіс», 2010. -- 628 с.

21. Волошенко А. Антикорупційний дирижизм: державні регуляторні імперативи протидії системній корупції в Україні: моногр. -- К.: Парламентське видавництво, 2018. -- 392 с.

22. Мандибура В. Корупція: інституційна сутність та механізми подолання // Економічна теорія. -- 2017. -- № 1. -- С. 59--76.

23. Мандибура В. «Тіньова» економіка України та напрями законодавчої стратегії її обмеження. -- К.: Парламентське вид-во, 1998. -- 136 с.

24. Мандибура В. Корупція: інституційна сутність та механізми подолання: моногр. -- К.: Парламентське видавництво, 2017. -- 488 с.

25. Blandinierts J.-P. Ukrainian Есопотіс Trends / Quarterly. -- 1999. -- Iss. December.

References

1. Broadman H., Recanatini F. Corruption and Policy: Back to the Roots. World Bank, 2008, available at: https://web.worldbank.org/archive/website00818/WEB/PDF/WPS2368_.PDF [in Russian].

2. Zukoski J. When international business enters the fight against corruption. Finance.UA, April 29, 2013, available at: https://news.finance.ua/ua/news/-Z301191/koly-v-borotbu-z- koruptsiyeyu-vstupaye-mizhnarodnyj-biznes (accessed on: 15.05.2021) [in Ukrainian].

3. Johannsen L., Pedersen K.H. Administrative corruption is associated with failed or unfinished economic reforms. Ukrainian Dialogue, November-December, 2015, pp. 85-89, available at: http://newukraineinstitute.org/media/news/593/file/Dialog_block.pdf [in Russian].

4. Kaufmann D. Corruption in the fog of ambiguity. Politics and Time, 1998, No. 1, pp. 36-42 [in Ukrainian].

5. Kirpichnikov A. Bribery and Corruption in Russia. Saint Petersburg, ALFA, 1997 [in Russian].

6. Kleiner V. Corruption in Russia, Russia Corrupted: Is There a Way out? Voprosy Ekonomiki, 2002, No. 6, pp. 81-96 [in Russian].

7. Mark L., Georgyi S. Corruption in Russia: Classification and Dynamics. Voprosy Ekonomiki, 2012, No. 10, p. 7 [in Russian].

8. Nisnevich Y., Stukal D. Multifaced Corruption and its Measurements in International Organizations' Studies. Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniya, 2012, No. 3, pp. 83-90 [in Russian].

9. Rose-Ackerman S. Corruption and Government: Causes, Consequences, and Reform. Moscow, Logos, 2003 [in Russian].

10. Satarov G. How to Measure and Control Corruption. Voprosy Ekonomiki, 2007, No. 1, pp. 4-10 [in Russian].

11. Xueming S. The rationality of corruption in China. Politekonom, 1997, No. 1, pp. 92-103 [in Russian].

12. Arkusha L. Corruption and legalization (laundering) of proceeds from crime: Features of the ratio. South Ukrainian Law Journal, 2010, No. 3, pp. 153-155 [in Ukrainian].

13. Bezzub I. Anti-corruption policy in Ukraine, in: Information and Analytical Bulletin Based on Operational Materials. Supplement to the magazine «Ukraine: Events, Facts, Comments», 2015, No 10 (92), pp. 19-28 [in Ukrainian].

14. Bogatyrev I. Prevention of corruption as one of conditions of sustainable development of transitive society. Public Law, 2018, No. 1, pp. 17-23 [in Ukrainian].

15. Verstyuk S. Corruption: Definition, causes, impact on the economy. Economy of Ukraine, 2001, No. 3, pp. 66-74 [in Ukrainian].

16. Gumelyuk L. Theoretical and social analysis of corruption as a threat to the national security of Ukraine. Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs, 2009, No. 2, pp. 1-10 [in Ukrainian].

17. Kamlyk M., Nevmerzhytskyi Ye. Corruption in Ukraine. Kyiv, Znannia, 1998 [in Ukrainian].

18. Korzh I. Political corruption and legal security of Ukraine. Law of Ukraine, 2009, No. 6, pp. 55-60 [in Ukrainian].

19. Melnyk M. Corruption: Essence, Concepts, Countermeasures, in: Economic Crimes: Prevention and the Fight Against Them. A. Komarova (Ed.). Kyiv, 2000, Vol. 25, pp. 27-115 [in Ukrainian].

20. Romaniuk B., Busol O. Legislation of Ukraine and Foreign Countries on Combating Corruption. International Experience in Combating Corruption. Kirovohrad, LLC «Poligraf-Servis», 2010 [in Ukrainian].

21. Voloshenko A. Anti-Corruption Dirigisme: State Regulatory Imperatives for Combating Systemic Corruption in Ukraine. Kyiv, Parliamentary Publishing House, 2018 [in Ukrainian].

22. Mandybura V. Corruption: institutional essence and mechanisms to overcome. Economic Theory, 2017, No. 1, pp. 59-76 [in Ukrainian].

23. Mandybura V. «Shadow» Economy of Ukraine and Directions of Legislative Strategy of its Restriction. Kyiv, Parliamentary Publishing House, 1998 [in Ukrainian].

24. Mandybura V. Corruption: Institutional Essence and Mechanisms to Overcome. Kyiv, Parliamentary Publishing House, 2017 [in Ukrainian].

25. Blandinierts J.-P Ukrainian Economic Trends. Quarterly, December, 1999.

Размещено на Allbest.ru