Розвиток реального сектору економіки України у повоєнному відновленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток реального сектору економіки України у повоєнному відновленні

А.І. Даниленко

член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, радник при дирекції ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", Київ, Україна,

В.В. Венгер

доктор економічних наук, провідний науковий співробітник сектору галузевих ринків відділу секторальних прогнозів та кон'юнктури ринків ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", Київ, Україна,

Анотація

Вступ. Вторгнення росії вже спричинило і, ймовірно, ще завдасть найближчим часом значних збитків Україні в цілому та її реальному сектору зокрема. Вони накладаються на структурні проблеми, які накопичувалися з перших років незалежності. Європейський досвід пропонує модель комплексного розв'язання проблем повоєнного відновлення та структурної трансформації на підставі узгодженого з міжнародними донорами та підтриманого державою плану. Проблематика. Повоєнне відновлення економіки з одночасним вирішенням історичних галузевих проблем за активної участі держави та підтримки міжнародних партнерів.

Метою дослідження є визначення ролі держави в організації оновлення діючих та створення нових підприємств завдяки участі міжнародних флагманів виробництва з урахуванням їхнього економічного інтересу в умовах повоєнного відновлення економіки України.

Методи. Дослідження проводилося з використанням критичного аналізу, методів наукового узагальнення і систематизації, індукції та дедукції при визначенні при- чинно-наслідкової залежності між внутрішніми й зовнішніми чинниками відновлення та розвитку реального сектору економіки. Результати, висновки та рекомендації обґрунтовано на основі інтегрованого підходу.

Результати. Після набуття незалежності України в реальному секторі накопичувалися структурні проблеми через викривлене застосування ринкових механізмів та неадекватне державне управління. Російська агресія призвела до руйнування вузлових об'єктів інфраструктури, у т. ч. ключових для низки галузей, масштабних потоків біженців, зокрема за кордон, тощо. Тимчасовою відповіддю на вторгнення стала релокація підприємств, котра дала змогу частково відновити виробництво. Після завершення бойових дій необхідно буде комплексно усувати як довоєнні недоліки, так і наслідки агресії. Проте для цього потрібні значні ресурси, яких в Україні недостатньо. Світовий досвід пропонує механізми їх залучення з інших країн, передусім ідеться про різні плани на кшталт Плану Маршалла. Для ефективного використання таких ресурсів на новому якісному рівні потрібно напрацьовувати заходи з відбудови економіки України, котрі спиратимуться на активну державну підтримку.

Висновки. Успіх у повоєнному відновленні економіки України, зокрема з допомо- гою інших країн, можливий лише за активної участі держави в рамках застосування проєктного підходу. Він дає змогу забезпечити ефективну реалізацію інноваційних проєктів за активного державного стимулювання та створення рамкових умов, а також задовольнити потреби зовнішніх інвесторів. Активніша роль держави у стимулюванні вищої ефективності економіки має бути закріплена законодавчо.

Ключові слова: промисловість, бізнес-групи, експорт, імпорт, державний борг, валюта, бюджет, населення, страхові фонди, кредит.

Abstract

Anatolij Danylenko

Dr. Sc. (Economics), Professor, Corresponding Member of the National Academy of Sciences of Ukraine, Honored Economist of Ukraine, SE "Institute for Economics and Forecasting of NAS of Ukraine", Kyiv, Ukraine, Vitalii Venger

Dr. Sc. (Economics), Senior Researcher,

SE "Institute for Economics and Forecasting of NAS of Ukraine", Kyiv

DEVELOPMENT OF THE REAL SECTOR OF UKRAINIAN ECONOMY IN THE FRAMEWORK OF THE POST-WAR RECOVERY

Introduction. Russian invasion has already caused and will likely cause more losses for Ukraine overall and its real sector in particular. They come on top of structural problems that has been accumulating in Ukraine since the dawn of its independence. European experience suggests a model for comprehensive solution for post-war recovery and structural transformation on the basis of a plan that is coordinated with international donors and backed by the state.

Problem Statement. Post-war economic recovery coupled with simultaneous resolution of legacy industry problems under pro-active engagement of the government and with support from international partners.

Purpose. The aim of the study is to determine the role of the government inorganizing work on modernization of existing and establishment of newenterprises that can be arranged with the participation of international leaders in respective productions with regard to their economic interests under post-war recovery of Ukrainian economy. Methods. The study was conducted based on the critical and scientific analysis, scientific generalization and systematization methods, induction and deduction determining the cause-and-effect relationship between internal and external factors of recovery and development of the real sector of the economy. Results of the study, conclusions and recommendations are grounded on an integral approach.

Results. After Ukraine gained its independence, its real sector has accumulated a number of problems because of distorted application of market mechanisms and inadequate support from public management. Russian invasion has led to the destruction of key infrastructure facilities, including key ones for a number of industries, large-scale flows of refugees, in particular abroad, etc. Relocation of enterprises, which made a partial production recovery possible, was a temporary response to the invasion. In the aftermath of the hostilities, Ukraine will have to mend both pre-war deficiencies and consequences of treacherous Russian aggression. However, this requires massive resources, which Ukraine does not possess. World experience offers mechanisms for attracting them from other countries, primarily, it come to various plans such as the Marshall Plan. In order to use such resources in an efficient way, we need to develop measures for reconstruction of Ukrainian economy at a new qualitative level that would rely on active support from the government.

Conclusions. Success in the post war recovery of Ukrainian economy, inter alia with support from other countries, is only possible under active government engagement under application of a project approach model. It allows for effective implementation of innovative projects with active state facilitation and establishing framework conditions, as well as meeting external investors' needs. A more pro-active role of the state in promotion of higher efficiency of the economy should be provided for by law.

Keywords: industry, business groups, export, import, public debt, foreign currency, budget, households, credit, insurance funds.

Вступ

економіка україна повоєнне відновлення

Повністю оцінити розмір шкоди, заподіяної народу України російським вторгненням 24 лютого 2022 р., буде можливо лише після закінчення війни. Проте вже сьогодні наявні істотні втрати, пов'язані зі знищенням житлових будинків, соціальних установ, пошкодженнями об'єктів інфраструктури та промислових підприємств, переміщенням багатьох осіб із місць звичного проживання у райони, більш віддалені від активних бойових дій, у т. ч. за кордон.

Беручи за основу досвід успішної економічної відбудови в Європі після закінчення Другої світової війни за активною участю США, можна стверджувати, що подібні зміни ймовірні й в Україні. З урахуванням позитивних кроків у цьому напрямі за підтримки західних партнерів вітчизняні економісти та представники всіх гілок влади мають формувати обґрунтовані пропозиції щодо структури можливої перебудови (подібні пропозиції вже є), а також активнішої участі держави в ній, включно з ринковими підходами до вирішення вказаних проблем. З огляду на це сформовано бачення бажаних кінцевих результатів. Безумовно, підвищення ролі держави в економічному регулюванні вимагатиме сприяння дружніх країн, котрі вже допомагають Україні у війні. Особливо це стосується аспектів інвестиційної та боргової політики. Держава може сприяти приросту виробництва продукції з високою доданою вартістю насамперед завдяки економічним методам.

Негативні тенденції, які зумовили зниження обсягів виробництва в економіці України наприкінці ХХ ст., були пов'язані з втратою кооперованих поставок продукції на ринки колишніх союзних республік (особливо військового призначення), недоліками процесів приватизації державного майна, а найголовніше, на нашу думку, - деформацією ролі ринкових механізмів в умовах значної монополізації та формальної і вкрай недосконалої конкуренції. Нові власники не змогли врахувати перспективи і нестабільність розвитку економіки й ефективно компенсувати брак управління з боку держави. Саме названі фактори завадили чіткіше визначити цільові напрями розвитку України з урахуванням її ресурсного потенціалу та спричинили спад виробництва, зокрема продукції найважливіших галузей. Відповідно, це обмежило обсяги та конкурентоспроможність вітчизняної продукції як на міжнародних, так і на внутрішніх ринках.

Вирішення цілого комплексу проблем відновлення та розвитку можливе лише після перемоги у війні. До того моменту і після критичними стають допомога з боку цивілізованих країн, включно з довгостроковою кредитною та інвестиційною підтримкою зарубіжних партнерів, міжнародних фінансових організацій.

Здобуття перемоги дасть змогу Україні, спираючись на належне адекватне планування розвитку, посісти гідне місце в європейській та світовій спільноті, підвищити рівень життя населення, зміцнити економіку і фінанси країни. Це допоможе чітко визначити вектор майбутнього розвитку держави, і насамперед сформувати потенціал повернення боргів із державного бюджету. На жаль, сьогодні багато товарів переважно імпортуються з інших країн (ідеться про паливно-мастильні матеріали, добрива, трактори, екскаватори, котрі колись здебільшого вироблялись в Україні, переробку титану, газовидобування тощо). Чітко простежується необхідність участі держави в налагодженні виробництва й економічному стимулюванні відповідних підприємств і галузей. Це вимагає її ефективної участі в організації роботи з оновлення діючих та створення нових підприємств, котрі можуть бути організовані за участю міжнародних флагманів виробництва з урахуванням їхнього економічного інтересу.

Аналіз досліджень та постановка проблеми

Тема ролі держави в економічному управлінні не нова. Багато зарубіжних і вітчизняних дослідників та практиків оцінювали різноманітні методи державного управління економікою та можливості застосування їх на практиці.

Визначення основних принципів функціонування ринкової економіки та реалізації їх у сучасних умовах неможливі без опори на теоретичні положення А. Сміта [1], Дж. М. Кейнса [2], Стігліца [3]. Вони розкрили сутність ринкової економіки і її суперечності в умовах, коли економічні системи країн періодично опинялися у важкому фінансовому становищі через різні форми економічних криз, а також боротьбу між окремими державами та їхньою продукцією за поділ світового товарного ринку. Широке коло українських науковців обґрунтовує необхідність модернізації ролі держави в розвитку й ефективному управлінні економікою країни на нових інституціональних засадах з дотриманням принципу верховенства права в межах конституційно визначеного євроінтеграційного курсу з одночасним урахуванням факторів глобальної турбулентності, гіперфінансіалізації, посилення міжкраїнної конкуренції, політичної невизначеності. Варто відзначити праці В. М. Геєця, А. А. Гриценка, М. І. Звєрякова, С. А. Єрохіна, Т. І. Єфименко, С. С. Гасанова, А. О. Коваленка, В. П. Кудряшова, І. І. Лукінова, І. Г. Манцурова, С. М. Мар- ченка [4-23] та багатьох інших (у т. ч. авторів статті [24-29]).

Загалом, як свідчить огляд літератури, більшість публікацій присвячено обґрунтуванню необхідності посилення регуляторної ролі держави у сфері розвитку економіки. Водночас поза увагою дослідників залишаються питання щодо визначення конкретних механізмів управління, особливо у повоєнний період.

Метою дослідження є визначення ролі держави в організації оновлення діючих та створення нових підприємств завдяки участі міжнародних флагманів виробництва з урахуванням їхнього економічного інтересу в умовах повоєнного розвитку економіки України.

Методи дослідження

Теоретико-методологічну базу дослідження утворюють наукові праці, методичні розробки провідних українських та зарубіжних вчених. Вивчення наукових проблем, пов'язаних із розвитком реального сектору економіки України у повоєнному відновленні, проводилося за допомогою критичного й наукового аналізу, методів наукового узагальнення та систематизації, індукції і дедукції при визначенні причинно-на- слідкової залежності між внутрішніми й зовнішніми чинниками, участю держави в організації роботи з модернізації діючих та створенні нових промислових підприємств. Результати дослідження, висновки і рекомендації обґрунтовано на основі інтегрованого підходу.

Результати дослідження

Багато українських економістів і практиків щорічно не тільки аналізують підсумки року, включно з імпортною та експортною складовими виробництва, а й формулюють пропозиції щодо проблем управління. При цьому ми звертаємо увагу на ті з них, котрі стосуються реальних можливостей збільшення виробництва, зростання експорту та імпортозаміщення.

Наразі працюють ряд експертних комісій, які шукають шляхи відбудови підприємств реального сектору, насамперед відповідно до інтересів національної економіки. Проте напрями докорінної перебудови структури цього сектору мають бути підтриманими зарубіжними інвесторами. Їм необхідно надати достатні стимули для організації виробництва експортної та імпор- тозамісної продукції в Україні, навіть якщо це не повністю збігатиметься з їхніми короткостроковими інтересами.

За нормальних умов управління національною економікою здійснюється за допомогою обґрунтованих процесів планування, які на основі найкращих світових досягнень науки і практики, ініціативи громадян та досконалої правової бази задають державі стратегію і тактику її розвитку. За шокових обставин посилення державного управління дає змогу виявити першочергові коригувальні заходи з поточних відхилень від наміченого курсу. Тобто держава має забезпечувати гнучкий, стійкий і надійний процес управління економікою та отримувати в заплановані терміни якісні стратегічні й поточні практичні результати. Водночас варто розумно організовувати блок управління національною економікою, котрий охоплює цілепо- кладання, методи досягнення цілей, регуляторні механізми тощо. Цей блок дає змогу оптимально пов'язувати в одне ціле матеріальні та фінансові ресурси, природний, економічний і людський потенціал, потреби й інтереси громадян із можливостями держави в умовах війни та у період повоєнного відновлення.

Під час війни для ефективного управління національною економікою існує об'єктивна необхідність посилення державного регулювання шляхом використання адміністративних методів. Потреба в останніх пов'язана насамперед із тривалою та руйнівною кризою, котра охоплює всі сфери життя суспільства, - економічну, суспільну, екологічну та політичну, і може призвести до соціальних потрясінь, загроз зміни конституційного ладу та втрати незалежності [30]. Посилення регуляторної ролі дає змогу за порівняно короткий термін удосконалити структуру національного господарства, що сприятиме його конкурентоспроможності й сталому зростанню. Це зумовлено тим, що економічні методи державного управління та використання ринкових механізмів (шляхом банкрутства, переливання капіталів тощо), спрямовані на зміну структури виробництва, дадуть результати лише в довгостроковому періоді (з урахуванням ризиків зниження ВВП та зростання безробіття). Водночас адміністративні методи за короткий час здатні призупинити та запровадити компенсаторні механізми подолання негативних явищ і процесів у економічному житті держави.

Варто одразу зауважити, що внаслідок застосування адміністративних методів може скластися враження про відхилення від ринкових реформ, що спричинить негативне ставлення до цього процесу представників приватного (особливо тіньового) бізнесу. Проте в шокових умовах лише жорстка обґрунтована економічна політика держави спроможна спрямувати діяльність усіх підприємницьких структур у правове поле з метою формування ринкових відносин в інтересах суспільства. При цьому варто підкреслити, що в жодній розвинутій країні немає вседозволеності, а навпаки, є відповідальність за зловживання, порушення законодавства, зокрема за неправдиву інформацію про прибутки юридичних і фізичних осіб.

Загалом викладене свідчить про те, що під час війни управлінська роль держави має бути значно вагомішою, ніж за нормальних умов та розвинутої ринкової економіки. Чим краще працює ринок при зростанні економіки, тим менше потрібно державі втручатися в неї, і навпаки, чим далі суспільство від економічної стабільності, тим ширшим і масштабнішим має бути державне регулювання ринкових відносин.

Таким чином, постає об'єктивне запитання, як забезпечити в умовах війни та у повоєнний період ефективне управління економікою, зберегти водночас економічну демократію, уникнути бюрократизації, корумповано- сті державного апарату, деформації змін у чинному законодавстві тощо. Не менш важливими є проблеми виконання міжнародних зобов'язань, забезпечення свободи конкуренції, ініціативи, підприємництва, надмірного бюджетно-податкового тиску й зростання державної заборгованості.

Так, за оцінками Світового банку ВВП України за підсумками 2022 р. може скоротитися на 45,1 % порівняно з 2021 р. Це зумовлено насамперед втратою вагомої частки промислового потенціалу та суттєвими структурними змінами. Зокрема, сценарний обрахунок імовірних економічних втрат України, здійснений фахівцями Інституту економіки та прогнозування НАН України різними методами, попередньо визначає втрати промислового виробництва - близько 50 %, експортних надходжень - 48, капітальних інвестицій - 45 % [31]. За даними Київської школи економіки, на кінець травня загальні втрати економіки в ході війни, враховуючи як прямі, так і непрямі (зниження ВВП, припинення інвестицій, відплив робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо), становлять 564-600 млрд дол. США [32]. Ці втрати пов'язані з припиненням роботи понад 200 підприємств України, у т. ч. таких великих, як Маріупольський МК ім. Ілліча, ПрАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”. Крім того, за-знали істотних пошкоджень завод ДП “Антонов”, Кременчуцький нафтопереробний завод тощо.

Таблиця

Втрати економіки України від пошкодження фізичної інфраструктури

Сума прямих збитків економіки України від пошкодження і руйнування житлових і нежитлових будівель та інфраструктури вже перевищила 105,5 млрд дол. США, або понад 3,1 трлн грн (таблиця) [32]. Так, на кінець травня 2022 р. збитки житлового фонду становили 39,3 млрд дол. США. У цілому через війну пошкоджено, зруйновано чи втрачено понад 44 млн кв. м житла українців. Прямі задокументовані збитки вітчизняних підприємств сягнули 11,3 млрд дол. США. Кількість постраждалих торговельних точок становила 2910, а сумарні збитки українського ритейлу - 1,4 млрд дол. США. Із початку війни пошкоджено, зруйновано або захоплено щонайменше 23,8 тис. км доріг, 6,3 тис. залізничних колій та 41 залізничний міст, 643 заклади охорони здоров'я, 1123 заклади освіти, 621 дитсадок, 192 культурні та 115 релігійних споруд, 178 складів, 99 адміністративних будівель, 28 нафто-баз, 19 торгових центрів.

Варто зазначити, що до середини квітня активні бойові дії тривали на території дев'яти областей України та м. Києва, загальна частка яких в обсягах реалізації промислової продукції 2021 р. становила майже половину (44,5 %) [33]. Під загрозою опинився промисловий потенціал лідерів індустріального розвитку - Дніпропетровської та Запорізької областей, котрі вже зазнали руйнувань інфраструктури внаслідок ракетних ударів. Частки цих областей у структурі реалізації промислової продукції у 2021 р. стано-вили 18,7 та 8,4 % відповідно [34]. Україна вже втратила мінімум 30 % виробничих потужностей [35]. Зруйновано значну частину дорожньої, житлової та соціальної інфраструктури, необхідної для ведення бізнесу. Близько 80 % експорту заблоковано через перекриті окупантами морські шляхи та доступ до портів, обмежено залізничне й транспортне сполучення з ЄС, неможливий транзит через рф і білорусь.

Наведене формує серйозні виклики для економіки України.

* Суттєве зростання безробіття. За даними Міжнародної організації праці з початку війни 4,8 млн українців втратили роботу. З них 1,2 млн - біженці, котрі перемістилися до сусідніх країн, а 3,6 млн - безробітні, які проживають в Україні [36].

* Прискорення темпів деіндустріалізації економіки. Наприклад, скорочення металургійного виробництва після початку війни стимулювало вивезення рудної продукції, що привело галузь на перші позиції в експорті у березні 2022 р. Важлива роль України як одного з провідних постачальників продовольства й гарантів світової харчової безпеки стимулює до збереження та нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що ще більше підштовхує до аграризації, котра суттєво обмежує потенціал і темпи економічного зростання в майбутньому [34].

* Втрата ключових сегментів на внутрішньому й зовнішньому ринках промислової продукції через послаблення конкурентних позицій українських суб'єктів господарювання унаслідок збільшення виробничих і логістичних витрат. Зокрема, ціни виробників у 2021 р. підвищилися на 40,8 % проти 2020 р., а в січні - лютому 2022 р. - на 61 % порівняно з тим самим періодом 2021 р. Зростання витрат виробни-цтва спричинено насамперед стрибком ціни на природний газ у 2021 р., критична залежність від якого на тлі істотної енергоємності української промисловості поставила окремі галузі на межу зупинення. В умовах війни промислові підприємства майже не мають можливостей замінити природний газ на інші енергоресурси, адже для цього потрібні значні інвестиції. Водночас збереження високих світових цін на газ міститиме ризики закриття багатьох підприємств передусім енергоємних галузей, зростання цін виробників і зменшення надходжень до державного бюджету. Через пошкоджену логістичну інфраструктуру розірвано ланцюги постачань усередині країни та заблоковано експорт готової продукції. Переорієнтування вантажоперевезень із морських шляхів на суходільні обмежено істотним подорожчанням логістики й недостатньою пропускною здатністю залізничних та автомобільних шляхів.

* Втрата і без того незначного потенціалу виробництва технологічно складної продукції. У структурі промислового виробництва наразі переважає виробництво низькотехнологічної і сировинної продукції - 67,3 %. Зокрема, частка добувної галузі в обсягах реалізації промислової продукції у 2021 р. становила 16,1 %, низькотехнологічного сегмента - 23,9, середньотехнологічного - 27,3 %. Загроза втрати зазначеного потенціалу зростає через цілеспрямоване руйнування агресором промислових об'єктів, що належать до наукомістких підприємств маши-нобудування, виробництва зброї та боєприпасів, хімічної промисловості тощо.

* Посилення залежності внутрішнього ринку України від імпорту промислової продукції. У 2021 р. частка такого імпорту в загальних обсягах внутрішнього споживання виробництва рекордно зросла до 53,4 %, тобто збільшилася на 5,8 в. п. порівняно з 2020 р. Найбільше імпортної продукції потребувала галузь машинобудування - 94,4 % внутрішнього споживання. Значною була частка імпорту в споживанні хімічної та нафтохімічної продукції - 77,3 %. У металургійній та харчовій галузях рівень імпортозалежності становив 36,9 та 22,6 % відповідно. Тимчасове або повне припинення роботи багатьох промислових підприємств в Україні під час війни та лібералізація умов імпорту для закриття дефіцитів, імовірно, призведуть до стрибкоподібного зростання імпортоза- лежності за низкою промислових товарів. Виняток наразі становить харчова галузь - близько 90 % продуктів на полицях магазинів у другій половині квітня були українського виробництва.

* Погіршення динаміки інвестиційних процесів у промисловості. Загострення кризи капіталовкладень може позбавити виробничий сектор ресурсів для майбутнього відновлення. Так, зростання капітальних інвестицій у промисловість у 2021 р. становило 10,8 %. Проте відновлення зруйнованої інфраструктури та здійснення структурної модернізації вимагатимуть набагато більших обсягів інвестування. Водночас в умовах бойових дій і високих ризиків повторної російської агресії українська промисловість залишатиметься малопривабливою для приватних інвесторів.

Загалом забезпечення повноцінної роботи промислового сектору треба розглядати як один із ключових чинників стійкості національної економіки у воєнний та повоєнний періоди. У цьому контексті суттєву роль має відігравати державне регулювання, оскільки від правильно прийнятих управлінських рішень залежатиме майбутнє не лише національної промисловості, а й країни в цілому.

Розуміючи, що економічний фронт не менш важливий, ніж військовий, Уряд із перших днів розпочав роботу щодо порятунку відтворювального потенціалу держави. Одне з вагомих рішень, прийнятих у воєнний період Кабінетом Міністрів України, - програма тимчасового переміщення суб'єктів господарювання з постраждалих від війни регіонів - Програма релокації підприємств [37]. Це дієвий інструмент створення надійного економічного тилу. Адже перезапуск виробництва у воєнний час є однією з найпріоритет- ніших цілей держави, результативне досягнення якої сприятиме відновленню внутрішнього ринку й експортного потенціалу, наповненню державного та місцевих бюджетів, збереженню і створенню нових робочих місць і, відповідно, утриманню належного рівня платоспроможності населення та створенню умов для повернення громадян України з-за кордону.

Регламентують релокацію підприємств такі нормативно-правові акти:

- постанова Уряду “Про особливості роботи акціонерного товариства “Укрпошта” в умовах воєнного стану” від 17.03.2022 № 305 [38];

- розпорядження Уряду “Про затвердження плану невідкладних заходів з переміщення у разі потреби виробничих потужностей суб'єктів господарювання з територій, де ведуться бойові дії та/або є загроза бойових дій, на безпечну територію” від 25.03.2022 № 246-р [39], яким центральним та місцевим органам влади надано низку доручень, зокрема стосовно визначення переліків суб'єктів господарювання, котрі переміщуватимуться на безпечну територію, і вільних виробничих площ, що можуть використовуватися такими суб'єктами; надання інформаційної й організаційної допомоги щодо можливостей розміщення та проживання працівників переміщених підприємств; забезпечення оперативного підключення виробничих потужностей переміщених суб'єктів до газо-, водо-, електропостачання та інших інженерних комунікацій.

Тобто державна підтримка передбачає: добір місць розташування потужностей підприємств; сприяння в розселенні працівників та пошуку нових співробітників; допомогу у відновленні логістики, закупівлі сировини й пошуку ринків збуту.

До програми релокації може долучитися будь-яке підприємство, подавши заявку та визначивши потреби виробничого приміщення (обсяги використання електроенергії, газу, води), кількість працівників та обладнання, спосіб транспортування, орієнтовний термін монтажу обладнання на новому місці, бажаний регіон для переміщення тощо. Разом із тим для циф- ровізації процесу релокації ДП “Прозорро.Продажі” за ініціативою Міністерства економіки України (далі - Мінекономіки) та за підтримки

Міністерства цифрової трансформації України й національного проєкту “Дія.Бізнес” запустило безоплатну платформу цифрової взаємодії для допомоги в релокації.

Уповноважені органи державної влади здійснюють розгляд кожної заявки, надаючи пріоритет стратегічно важливим підприємствам та тим, які виробляють товари першої необхідності для забезпечення потреб цивільного населення, військових та бійців територіальної оборони. На сьогодні до програми релокації бізнесу в Україні долучилися 14 областей: Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Вінницька, Волинська, Рівненська, Київська, Дніпропетровська, Черкаська, Полтавська та Кіровоградська. Загалом на кінець травня 601 підприємство, яке взяло участь у програмі, завершило переїзд з областей, де тривають бойові дії. 390 із них уже відновили роботу на нових майданчиках у західних регіонах України. Ще 87 суб'єктів господарювання перебувають на різних стадіях транспортування. Переміщення обладнання здійснюється потужностями “Укрзалізниці”, “Укрпошти” або власними ресурсами (з компенсацією). Незабаром переїде ще 151 підприємство, вони вже знахо-дяться на маршрутах або оформлюють необхідні документи. Най- популярнішими областями для релокації залишаються Львівська, Закарпатська та Чернівецька. Крім того, бізнес відшукує нові місця для розміщення своїх потужностей у Тернопільській, Івано-Франківській, Вінницькій і деяких інших областях [40].

Наразі Львівщина найактивніша в релокації бізнесу з постраждалих від війни регіонів. За інформацією пресслужби Львівської ОВА станом на 12 травня 2022 р. подано 867 заявок підприємців, котрі хочуть розмістити свій бізнес у області, при цьому 141 компанія вже це зробила, з них 85 - запрацювали, а решта завершували підготовчі роботи. Завдяки релокації вдалося зберегти в регіоні 4312 робочих місць [37].

Отже, як бачимо, задля активізації національної економіки держава використовує всі можливі методи управління. Проте сьогодні варто не лише концентруватися на розв'язанні термінових завдань, а й закладати основи майбутнього. Це означає, що вже тепер має формуватися стратегія повоєнного економічного розвитку України, орієнтована на зміну цілей структурної економічної політики держави.

Підкреслимо, що питання повоєнного відновлення постає дедалі гостріше, адже сьогодні, як зазначалося, через війну втрачено суттєву частку промислового, інфраструктурного, фінансового й людського потенціалу. Відповідно, точиться дуже багато дискусій про те, як відбудовувати економіку країни. У такому контексті одним із напрямів є “План Маршалла для України”. Однак здебільшого під ним розуміється лише іноземна допомога у повоєнній відбудові, тобто суто фінансові дотації [41]. На наш погляд, подібне спрощене розуміння не відповідає сучасним потребам, адже воно ігнорує структурні проблеми повоєнної економіки. Більше того, План Маршалла був другим американським планом повоєнної економічної політики для Європи, реалізація якого розпочалася у 1948 р. і тривала до кінця 1951 р. Першим планом став схвалений у 1944 р. Ф. Д. Рузвельтом і втілюваний протягом 1945-1946 рр. План Моргентау 1. З точки зору економічної структури ці плани були протилежними. План Моргентау пропонував принципову структурну перебудову - перетворити Німеччину з індустріальної країни в аграрну. Дещо подібний шлях спостерігається в цьому випадку й в Україні. План Маршалла, навпаки, спрямовувався на відродження структури соціально-економічних систем Західної Європи та коопераційних зв'язків між ними, які існували до Другої світової війни, тобто відновлення індустріальної економіки, у т. ч. відродження промисловості Німеччини, що характерно і для нашого прогнозу.

План Моргентау тільки погіршив би ситуацію, оскільки Німеччина перетворилася б на аграрну країну, де могло з'явитися близько 25 млн незайнятого населення. Навпаки, План Маршалла мав дві складові: продовольча допомога та кредитування поставок обладнання для відновлення промислового й аграрного виробництва. Він спрямовувався на самозабезпечення економіки власною продукцією і зростання експорту.

У рамках нашого бачення можливості застосування аналога Плану Маршалла в Україні варто звернути увагу на позитивний досвід утілення оригінального плану з 1948 по 1951 р. в європейських країнах. Ще в червні 1947 р. представники 16 країн Західної Європи обговорили розміри конкретної допомоги США. Наслідком цього стало створення Урядового комітету, котрий визначив стан економіки кожної країни та її спроможність прийняти подібну допомогу. З огляду на характер необхідної підтримки у вигляді по-ставок продуктів харчування, палива й одягу її основна частина надавалася у вигляді безповоротної допомоги, а не позик. Одночасно планувалося використати місцеву валюту, отриману від продажу цих товарів, для зменшення від'ємного сальдо бюджету та інфляції і нарощування випуску особливо дефіцитних продуктів, наприклад, сталі, цементу, вугілля, нафтопродуктів, транспортних засобів і т. ін. Цей перелік виробництв мав здійснюватися за підтримки Світового банку. Ще один вид постачання - розвиток напряму з високою часткою експортної продукції (обробка сировини, сільськогоспо-дарські машини, промислові товари, запасні частини тощо) мали забезпечувати спеціальні відділення Експортно-імпортного банку США. У цілому ці заходи скеровувалися на збереження економічного потенціалу окремих європейських країн і підвищення інноваційності їхніх підприємств. Зрештою це сприяло імпортозаміщенню та заміщенню застарілих фондів.

Завдяки зусиллям США й участі в цій новій системі залучених держав, чиї економіки різною мірою занепали після Другої світової війни, загалом по Європі з 1948 по 1951 р. було досягнуто зростання ВВП на 32,8 %, промислового виробництва - на 40, сільськогосподарської продукції - на 14, торгівлі (до 1953 р.) - на 40 %. Витрати на перебудову 16 країн Західної Європи становили 12 741 млн дол. США, найбільше залучили: Великобританія - 3297 млн, Франція - 2296 млн, Німеччина - 1448 млн, Італія з Трієстом - 1204 млн та Нідерланди - 1128 млн дол. [42]. Слід особливо підкреслити, що ці країни спрямували від 80 до 90 % фінансування капіталовкладень за рахунок внутрішніх джерел. І це потрібно мати на увазі економічним органам України.

Загальний контроль виконання плану забезпечувала Адміністрація економічного співтовариства, яка контролювала суми допомоги з федерального бюджету США у вигляді субсидій і позик. Реалізація Плану Маршалла офіційно припинилася, коли 30 грудня 1951 р. було прийнято Закон “Про взаємну безпеку”, котрий передбачав у перспективі надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги. Зважаючи на найбільший спад виробництва порівняно з іншими західними країнами, у Німеччині відбулося доволі швидке відновлення її економічного потенціалу. Уже в 1950 р. загальний обсяг виробництва у цій країні був на третину вищий, ніж у 1936 р., а в 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції становив у 1950-1960-х роках 9,6 %, тоді як у США він дорівнював 4 % [43]. Ефективні дії з розвитку економічної системи в той період спиралися на ідеї міністра економіки Л. Ергарда в уряді К. Аденауера, котрі передбачали ініціативи підприємств для роботи в ринкових умовах із елементами державного регулювання системи цін та захисту ринкової економіки від монополізму товаровиробників. На наш погляд, по суті, Україна вже готова до подібних перетворень за сприятливої державної економічної політики і довгострокової фінансової допомоги США. Підтримка ефективних інноваційних проєктів може сприяти забезпеченню прогнозованих обсягів виробництва, прибутку й своєчасного погашення зовнішньої заборгованості. Саме досвід Німеччини вказує шлях до вибору напрямів розвитку економіки країни на перспективу, глибоко обґрунтовуючи необхідність будівництва (переобладнання) нових підприємств і заміни тих, які зруйновані під час війни або припинили діяльність з вини приватних власників та через недостатній нагляд органів державної влади за роки незалежності України (Харківський тракторний завод, Запорізький алюмінієвий комбінат, Херсонський бавовняний комбінат, підприємства паливно-мастильних матеріалів тощо). Очевидно, слід розробити й прийняти нові правові акти, що засвідчують право держави вжити заходи з організації стимулювання (короткострокового) виробництва продукції, які забезпечать стійке відтворення експорту й імпортозаміщення продукції (постійно). Варто наголосити, що в Україні наразі діє Закон, який передбачає довгострокове кредитування інвестиційної діяльності в рамках державних проєктів. Проте його дія, на нашу думку, не повною мірою спрямована на промисловість, насамперед через відсутність фінансових ресурсів [44].

До речі, саме допомога США у проведенні управлінської реформи в Японії позитивно вплинула на її подальший розвиток (було прийнято сучасну конституцію, розпущено найбільші монопольні концерни, здійснено податкову реформу тощо). Японія випередила довоєнний рівень розвитку в 1947-1953 рр., а ВНП у 1953-1963 рр. потроївся [43].

Досвід цінностей підвищення ефективності економіки країн, що розвиваються, і їх успіху став основою розроблення аналогів Плану Маршалла і можливостей їх використання в різних країнах [45].

З огляду на відсутність наразі накопичень у бюджеті для проведення промислової інвестиційної політики, на нашу думку, доцільно домогтися створення фінансових ресурсів для великих інвестиційних проєктів (кошторисом 1,0-2,5 млн дол. США) за рахунок допомоги окремих зацікавлених кредиторів. Не виключено, що “заморожені” в західних країнах російські кошти можна частково використати як основу міжнародного інвестиційного фонду, котрим буде встановлено спрямування коштів та ефективність їх використання, зокрема Україною.

Існує пропозиція створити Трастовий фонд солідарності з Україною, що виконуватиме функції залучення та координації міжнародної допомоги. Принциповим моментом є те, що він передбачає підтримку переважно у форматі грантів (безкоштовної допомоги), а не кредитів [46], отримання довгострокових позик із пільговою процентною ставкою від Світового банку та європейських інвестиційних банків, заохочення великого бізнесу на основі двосторонньої економічної зацікавленості й участі держави в цьому процесі. По суті, йдеться про участь у такому надзвичайно важливому для економіки публічно-приватному партнерстві з використанням заохочення приватного сектору економічними стимулами. На нашу думку, існують багато видів заохочення, і держава має право їх застосовувати, звичайно, не порушуючи ліміт встановленого дефіциту бюджету. Тим більше, що може йтися здебільшого про випуск імпортозамісної продукції, і на практиці буде створюватись основа для скорочення обсягу імпорту й досягнення додатно-го платіжного сальдо балансу.

Отже, за час, що залишився до закінчення війни, Мінекономіки необхідно підготувати ініціативи з розбудови ефективної економіки з визначенням конкретних шляхів реконструкції інфраструктури, модернізації діючих і створення нових підприємств, повернення з-за кордону українців із заохоченням їх гідною заробітною платою. Під час підготовки вказаних проєктів сформованій із цією метою урядовій комісії, на наш погляд, слід розглядати всі продуктивні ідеї. Тільки врахування всіх дієвих підходів здатне принести успіх Україні, зокрема у співпраці зі США [47].

На нашу думку, істотна частина грантової та кредитної допомоги має спрямовуватися на реалізацію проєктів відновлення й модернізації промислових підприємств, на оновлення виробничих процесів, на технічні місії підприємців. Упровадження технологій, що відповідають європейським стандартам, дасть змогу відновити позиції на ринку та інтегруватися у глобальні ланцюги створення вартості. При цьому стратегічно важливими для національної економіки в повоєнний період є підприємства, які розширю-ють виробництво імпортозамісної й експортної продукції. Вони належать до таких галузей, як машинобудування, видобування нафти і газу, залізорудна, металургійна (кольорова), нафтопереробна, хімічна й фармацевтична промисловість. Для їх відродження та посилення вкрай важливо включити до Плану повоєнного відновлення національної економіки компоненти кредитного та пайового фінансування підприємств (як діючих і пошкоджених під час війни, так і нових). При цьому програми кредитної підтримки повинні ґрунтуватися на забезпеченому фінансовому потенціалі й передбачати кредитування інвестиційних потреб підприємств - їх модернізації та реструктуризації.

Наприклад, доцільно розвивати діяльність із поглибленої переробки місцевої сировини [48, с. 196-199]. В Україні таких ресурсів багато, зокрема в сільськогосподарському виробництві, але вони експортуються в сирому, необробленому вигляді. Розглядаючи цей напрям діяльності як один із перспективних, варто також враховувати, що на зовнішніх ринках зростає попит на продукцію харчової промисловості, переробки каолінових глин (сантехніка, будівельна плитка), деревообробки (будівельні матеріали, меблі, папір), металовиробів (металоконструкції, метизи), переробки літієвих та титанових руд. За нашою оцінкою, ефективність капітальних інвестицій у цих секторах в Україні є високою - переважно період окупності проєктів становить чотири - п'ять років.

Критерієм, який свідчить про доцільність функціонування в країні відповідних виробництв, є їхній масштаб і пов'язаний із цим внутрішній споживчий та інвестиційний попит. Обсяги внутрішнього ринку та можливість розумного заміщення імпорту вказують на широкий спектр галузей, які варто розвивати в Україні, зокрема нафтопереробки, автопрому, нафтохімії, виробництва побутової хімії, паперу, металовиробів, одягу, листового скла, побутової техніки, електроніки, промислового обладнання тощо. Також важливо наголосити, що ряд перерахованих виробництв матимуть потужний мультиплікативний вплив на розвиток суміжних секторів та завершених технологічних циклів.

Наявність компетенції у сферах НДДКР (їх, очевидно, необхідно поновити й розширити), нематеріальних активів (інтелектуальної власності), освіти та професійної школи високого рівня, виробничого досвіду та інфраструктури свідчить про перспективність розвитку в Україні промислового інжинірингу, а також виробництва складної індустріальної техніки та обладнання, включно зі створенням цілком нової конкурентоспроможної продукції. Прикладами видів діяльності, базованих на внутрішніх науково-технічних розробках, котрі історично присутні в Україні й повинні розвиватися, є, зокрема, авіакосмічна галузь, промислова автоматизація, оборонно-промисловий комплекс, виробництво енергетичного обладнання, транспортної техніки тощо.

Це не вичерпний перелік, проте навіть наведені галузі вказують на можливість розбудови в країні широкого спектра виробництв індустріальних товарів, що в разі включення його до урядового Плану повоєнного відновлення національної економіки, на наш погляд, дасть змогу сформувати основу для економічного зростання та подальшого сталого розвитку.

Розглядаючи перспективу перебудови вітчизняної економіки, не можна обійти ті недоліки, котрі вплинули на її ефективність до початку війни. На наш погляд, ми маємо на них зважати у повоєнний період.

Докорінні зміни у використанні наявних основних засобів і в організації виробництва сталися в Україні після продажу державної власності у приватну та доповнення застосовуваного раніше перспективного й короткочасного плану розвитку економіки факторами ринкової організації виробництва. Практично всю відповідальність за розвиток і оновлення основних засобів було передано державними структурами країни власникам підприємств. Фактично, на наш погляд, держава втратила можливість безпосередньо впливати на досягнення вищих результатів діяльності реального сектору, а отже, і доходів бюджету країни. Об'єктивно така ситуація стала традиційною для нашої країни (крім практики проведення вдалих економічних експериментів та закупівель окремими компаніями й підприємцями певних видів сировини, матеріалів і виробів машинобудування за рахунок державної підтримки та бюджетних коштів). Варто зауважити, що, попри отримання вітчизняними підприємствами зарубіжних позик під урядові гарантії в майбутньому, погашення вказаної заборгованості перед державним бюджетом не відбулося в повному обсязі, зокрема через форс-мажорні обставини (навіть за законодавчої підтримки подібних вимог).

Разом із тим у роки до повномасштабного вторгнення росії в економіці України спостерігалося багато проблем, зокрема: значно скоротилося виробництво сталі, мінеральних добрив, металорізальних верстатів, тракторів, екскаваторів тощо. Відбулося старіння діючого устаткування: ступінь зносу у 2019 р. становив за всіма видами активів 56,4 %, а за категоріями “машини, обладнання та інвентар” - 69,1 % [49; 50]; знизилася частка інноваційної продукції в загальному обсязі випуску (у 2019 р. - 1,3 %) [49].

Значним був відплив працездатного населення в пошуках тимчасової роботи за кордон з метою отримання вищого заробітку порівняно з українським ринком праці. У зв'язку з цим перед владою постає завдання запевнити громадян (насамперед ідеться про міське населення) у тому, що в найближчій перспективі вони зможуть бути працевлаштовані в Україні після створення нових і удосконалення діючих підприємств. За інших умов виробництво й експорт продукції сільського господарства та її переробка дедалі більше випереджатимуть виробництво у промисловості (понад 50 % загального обсягу). Водночас на підтримку аграрного сектору наразі й у майбутньому готові надавати кошти вітчизняні та зарубіжні інвестори і держава. Хоча очевидно, що цей сектор не здатен працевлаштувати все працездатне населення України і забезпечити його гідним заробітком.

Ліквідація підприємств, скорочення обсягів виробництва та реалізації продукції на діючих підприємствах протягом тривалого часу після 1991 р.

часто спричиняли перевищення імпорту над експортом, що призводило до дефіциту торговельного балансу. Його від'ємне сальдо погіршує стан платіжного балансу й бюджетного дефіциту, що зумовлює потребу в отриманні нових позик у зовнішніх кредиторів. У свою чергу, це посилює необхідність збільшення ролі держави в економічному управлінні. Тим більше, можна очікувати, що робота нових і модернізованих підприємств дасть змогу наростити надходження від експорту й скоротити витрати на імпорт, що допоможе погасити борг перед іншими країнами. Підкреслимо, що дефіцит фінансових ресурсів завжди серйозно впливає на державну інноваційну та інвестиційну політику.

Для вжиття своєчасних заходів із забезпечення зростання загальних обсягів експорту державі необхідно буде приділяти більше уваги формуванню й використанню публічних фінансових ресурсів, котрі останнім часом істотно збільшились. Окремі ключові статті державних доходів не завжди повною мірою контролюються, що загрожує прискоренням інфляції в країні. Достатньо згадати виплати заробітної плати “в конвертах” (які становлять значну частину відносно основної зарплати); істотні суми заробітку українців, отриманого за кордоном, котрі частково надсилаються в Україну; можливу надлишкову емісію грошей в обігу; відсутність прогресивного оподаткування особистих доходів (зокрема зарплати окремих посадовців), широко використовуваного у світовій практиці, і т. ін. Доцільним рішенням у ближчій перспективі, на нашу думку, стало б скасування діючої практики встановлення валютного курсу. Наразі Національний банк України допускає існування кількох валютних курсів - готівкового та безготівкового, до котрого прив'язаний міжбанківський курс. Подібну практику, котра ускладнює прогнозування змін курсу, а отже, і планування економічної діяльності підприємств, а також сприяє спекуляціям, варто припинити після закінчення війни.

Збільшення терміну розрахунків за експорт продукції в останні два роки до 366 днів (замість 90 днів) без певних обмежень, на нашу думку, негативно вплинуло на структуру експорту з точки зору співвідношення аграрної і машинобудівної продукції. Застосовувана в ЄС методика дозволяє в ряді випадків обмежити ці розрахунки до 60 днів [51].

Після приватизації промисловість сконцентрована на незначній кількості виробничих об'єднань (не включаючи великих оборонних підприємств) та понад 350 тис. малих і середніх суб'єктів господарювання, на виробництво і реалізацію продукції яких держава практично не впливає, у т. ч. на економічні й фінансові ризики, що перед ними постають (на відміну від зарубіжної практики). Найбільші бізнес-групи сформувалися переважно на базі металургійних корпорацій (СКМ “Метінвест”, “Приват” та ін.) і окремих енергетичних підприємств (“ВС Енерджі Інтернейшнл Україна”), котрі змогли зберегти виробництво і збут продукції, зокрема її експорт. Привертає увагу залучення до управління ними фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих в інших країнах (Нідерланди, Кіпр), через отримання корпоративних прав.

Для використання позитивних і виявлення негативних сторін у діяльності виробничих об'єднань розглянемо їх окремо.

У цілому вся промисловість не відповідала повною мірою вимогам часу - постійно оновлювати випуск продукції, модернізувати устаткування. Як зазначалося, позиції України на міжнародному ринку тривалий період послаблювались через постачання на експорт малообробленої продукції або безпосередньо сировини (зокрема чорна металургія і виробництво титанових руд). Іншими словами, не стимулюючи експорт матеріалів з вищим рівнем обробки, держава втрачала можливості для зростання власної економіки.

Водночас технологічна відсталість промисловості, зокрема машинобудування, призводить до того, що торгуючи сировиною та іншою продукцією з низькою доданою вартістю, країна витрачає значні фінансові ресурси, які можна використати на придбання імпортної техніки. Таким чином, підтримку отримує зарубіжний, а не власний товаровиробник. Промислові підприємства, котрі за радянських часів були драйверами економіки, нині технологічно та морально застаріли, і їхня продукція є неконкурентоспроможною не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку.