Становлення мікро- та макроекономічного аналізу фінансового посередництва

Борговий контракт з моніторингом. Якщо кредитор здійснює моніторинг за операціями позичальника, він уникає не - ефективного розв'язку задачі у вигляді стягнення на майно позичальника, але несе витрати на здійснення моніторингу. Замість ліквідації, коли виплачується менше номінальної вартості боргу, позикодавець, який здійснює моніторинг, може натомість використати загрозу ліквідації та запропонувати утриматися від ліквідації доти, доки позичальник не погасить якомога більше. Кредитор може погодитися прийняти платіж 1, коли V = 1, але не коли V = 1,4. Ця політика змушує позичальника платити f, коли V = 1,4, і 1, коли V = 1. Нехай позикодавець має необхідну переговорну силу і пропонує прийняти менше, ніж f, лише коли V = 1. Вартість моніторингу - очікувана економія втрат від несприятливого сценарію у позичальника - К=0,2*1 = 0,2.

Моніторинг позичальника багатьма малими кредиторами, що беруть участь у кредитуванні великого проєкту, призведе або до дуже великих сукупних витрат на моніторинг, який кожен кредитор здійснюватиме незалежно, або породить проблему безбілетника, коли жоден кредитор не здійснює моніторингу, оскільки його частка вигоди є невеликою. Отже, тоді оптимальним контрактом є борговий контракт зі стягненням без моніторингу і відсоткова ставка становитиме 31,25%.

Делегування моніторингу фінансовому посереднику (без диверсифікації). Делегування моніторингу одному агенту дозволяє уникнути дублювання витрат, але породжує проблеми із стимулами для агента, якому було делеговано завдання моніторингу. Малі кредитори не спостерігатимуть за зусиллями, докладеними для моніторингу, або за інформацією, яку контролює агент. Агент (назвемо його "банкір") має конфлікт інтересів із дрібними кредиторами, схожий на конфлікт інтересів між позичальником і дрібними кредиторами. Як можна делегувати завдання моніторингу без необхідності моніторингу самого суб'єкта моніторингу? Знову укладається борговий контракт зі стягненням у вигляді ліквідації у разі неповернення необхідної суми 10 000 дрібним кредиторам (вкладникам). Для простоти та симетрії з припущенням щодо ліквідації проєктів позичальників припускається, що ліквідація банку є лише санкцією та не приносить грошей ні дрібним вкладникам, ні банкірові.

Нехай банкір здійснює моніторинг за єдиною позикою (керує банком з однією позикою) від імені дрібних кредиторів. Коли проєкт позичальника приносить 1, банкір може отримати 1 без фактичної ліквідації. Однак у цьому випадку сам банк потрібно було б ліквідувати, оскільки номінальна вартість боргу банку має перевищувати 1, бо дрібні вкладники очікують 5% прибутковості. Банк ліквідується щоразу, коли ліквідується позичальник. Отже, без диверсифікації делегування моніторингу позики банкіру виявляється неефективним.

Делегування моніторингу фінансовому посереднику (з диверсифікацією). Нехай банкір здійснює моніторинг за кредитами двох позичальників, прибутки яких розподілені незалежно один від одного, але в іншому вони такі ж, як і в попередньому прикладі про одного позичальника (кожен прокредитований проєкт з імовірністю 0,8 приносить виручку 1,4 і з імовірністю 0,2 - виручку 1). Банкір залучає 2 (2 млн дол.) "депозитів" від 20 000 інвесторів і позичає їх двом різним позичальникам. Банкір укладає з кожним позичальником боргову угоду з номіналом F (F млн дол.) і отримує F, коли позичальник заробляє 1,4, та стежить за стягненням 1, коли позичальник отримує 1. У результаті банкіру не потрібно використовувати дорогу ліквідацію для примусового виконання його боргового контракту з будь-яким позичальником. Банкір випускає боргові зобов'язання без моніторингу (депозити) у великій кількості, і банк ліквідується щоразу, коли він платить будь-якому вкладнику менше обіцяної номінальної суми. Нехай B позначає номінальну суму банківських депозитів на одну позику, тоді банк із двома позиками має загальні депозити 2B, а кожен депозит у розмірі 0,001 (100 дол.) має номінальну вартість (1/ 10000) B.

Нехай банкір здійснює моніторинг обох позик. Якщо обидва позичальники отримують максимум, банк отримає 2 F. Якщо один зазнає дефолту, а інший ні, банк отримає 7+F. Якщо обидва позичальники не виконають зобов'язань, банк отримає 2 - по 1 від кожного.

Якщо банк має бути ліквідований, коли він отримує номінальну вартість F від одного позичальника та 1 від іншого, ліквідація відбуватиметься щоразу, коли принаймні один позичальник не виконає зобов'язань. З іншого боку, якщо банк може і буде виплачувати свої депозити, коли лише проєкт одного позичальникам зазнає невдачі, він не зможе виплатити зобов'язання вкладникам лише тоді, коли обидві позики не виплачуються, і це зменшує ймовірність ліквідації до 0,04 = (1 - P)². Перевіримо, чи можлива виплата всіх депозитів, коли лише один позичальник не виконує зобов'язання. Тоді загальний платіж, отриманий усіма вкладниками, становитиме 2B з ймовірністю 0,96 та 0 з ймовірністю 0,04. Очікувана виплата буде 0,96(2)В. Початковий капітал, необхідний для надання двох позик, дорівнює 2 (2 млн дол.), і він вимагає прибутковості на рівні 5%.

Тоді 0,96(2)B = 2(1,05), або 2B = 2,1875, є обіцяним платежем на 2 (2 млн дол.) у вигляді депозитів. Нехай обіцяна процентна ставка за банківськими депозитами дорівнює Гв. Тоді, оскільки 2B = 2(1 + гВ), обіцяна процентна ставка за банківським депозитом становитиме Гв = 9,375%.

Якщо банк спроможний виплатити 2,1875, коли один позичальник не виконує зобов'язання (виплачує 1), а інший виплачує F, тоді 7 + F має принаймні становити 2,1875, а номінальна вартість кожної позики має задовольняти F > 1,1875. Якщо банк видаватиме позики з такою номінальною вартістю, він зможе уникнути ліквідації з імовірністю 0,96. Підсумовуючи, якщо банк здійснює моніторинг кредитів, він матиме кошти та стимули повністю виплачувати банківські депозити з імовірністю 0,96, доки F > 1,1875, і тоді відсоткова ставка за банківським кредитом становитиме щонайменше 18,75%.

Залишається питання, чи вигідно буде банкіру здійснювати моніторинг за кредитами. Моніторинг не приносить жодної користі для банкіра, коли всі позики виплачуються в повному обсязі (моніторинг не потрібен, щоб змусити позичальника платити F), ані коли всі позики не виплачуються (оскільки банк банкрутує та ліквідується). Весь приріст прибутку банкіра відбувається завдяки збільшенню прибутку, коли лише один позичальник зазнає невдачі.

Якщо банкір, який здійснює моніторинг, не отримує нічого щоразу, коли принаймні одна позика не виплачується, він не матиме стимулу для моніторингу. Стимул до моніторингу виникає, коли моніторинг збільшує очікуваний платіж на користь банку щонайменше на 0,0002 (200 дол.) за один кредит. Якщо банкір не здійснює моніторингу жодної з позик, то банк зазнає банкрутства, коли навіть один із кредитів не буде повернуто, відповідно, його дохід дорівнюватиме нулю. Якщо позика, за якою здійснюється моніторинг, зазнає дефолту, а інша позика - ні, дохід банкіра становитиме 1 + F - 2B = 1 + F - 2,1875. Це фактичне збільшення доходу банкіра завдяки моніторингу. Моніторинг однієї з позик дає цей підвищений прибуток з імовірністю, що тільки вона зазнає дефолту, або з імовірністю 0,2 * 0,8 = 0,16. Моніторинг однієї з позик буде в інтересах банкіра, якщо 0,16(1 + F - 2,1875) перевищує витрати на моніторинг - 0,0002. Моніторинг однієї позики окупиться, якщо F > 1,18875. Моніторинг обох позик дає однакову підвищену прибутковість з імовірністю того, що одна з двох позик зазнає дефолту, або з імовірністю 0,32 (0,16+0,16). Моніторинг обох позик буде в інтересах банкіра, якщо 0,32(1 + F - 2,1875) перевищує 0,0004, що також вимагає F > 1,18875. Тож поки відсоткова ставка за банківськими позиками перевищуватиме 18,875%, банкір буде готовий вкладати 400 дол. у моніторинг усіх позик. Банк з двома кредитами отримає такі прибутки:

1) отримує 1,18875*2 - 2,1875 = 0,19, з імовірністю 0,64, коли за жодним з кредитів не відбувається дефолту;

2) 2,18875 - 2,1875 = 0,00125 з імовірністю 0,32, коли одна за однією з позик відбувається дефолт;

3) 0,3 імовірністю 0,04, коли дефолт відбувається за обома позиками.

Це означає, що загальний очікуваний платіж на користь банку становитиме (0,19)0,64 + (0,00125)0,32 = 0,122, тобто 122 000 дол. США. Це дохід банкіра в розмірі 0,061 за позику, що перевищує 0,0002 - вартість моніторингу одного позичальника.

Отже, в нашому прикладі всі сторони угоди будуть зацікавлені у виконанні банком послуг делегованого моніторингу. Позичальник волітиме запозичувати в банку під 18,875%, а не під 31,25% безпосередньо у малих кредиторів. Інвестори отримують 5% очікуваного прибутку в будь-якій ситуації. Банкір отримує 122 000 дол., що перевищує його витрати на моніторинг (400 дол.) (Diamond, 1996).

Отже, проблему того, як забезпечити ефективний моніторинг за суб'єктом делегованого моніторингу, Д. Даймонд вирішує через диверсифікацію: диверсифікація позбавляє вкладників від необхідності перевіряти посередника, оскільки дозволяє посереднику пропонувати вкладникам дохід, на який не впливають жодні незалежні ризики, з якими стикаються позичальники (Gertier, 1988).

Модель Даймонда дає ще одне пояснення, чому в моделі Даймонда - Дибвіга вимушений продаж активів банку до завер- шення строку кредиту відбувається зі збитками: банки збирають цінну інформацію від своїх позичальників, що робить їхні позики ціннішими у банківських відносинах порівняно з тим, якби вони [позики] були продані стороннім особам (Krychevska, 2022b).

Моделі Д. Даймонда та Ф. Дибвіга добре модифікуються й застосовуються для аналізу нових типів фінансових посередників, фінансових технологій і пошуку оптимальних механізмів їхнього державного регулювання. Нові фінансові посередники, які конкурують із традиційними банками або навіть замінюють їх, виконують ті самі фундаментальні функції та мають ті самі глибинні вразливості (Financial Intermediation, 2022. P. 7).

Отже, хоча історія банків вимірюється тисячоліттями, а сучасний мікроекономічний аналіз економічних суб'єктів має не менш як столітню історію, активне розроблення мікроекономічної теорії банків саме як фінансових посередників почалася лише в кінці 1970-х років. Як виявилося, для цього потрібні були:

1) як не парадоксально на перший погляд, максимальне "відточення" і формалізація теорії, згідно з якою фінансові посередники є лише вуаллю для реальних економічних процесів, адже умови, за яких це твердження слушне, водночас вказують і коли воно неслушне;

2) об'єктивні умови - розвиток інформаційних технологій, глобалізація, - за яких масштаб і роль фінансових посередників зросли настільки, що економічна теорія вже не могла їх ігнорувати;

3) поява інформаційної економічної теорії, що забезпечила методологію формалізації проблеми банків та інших фінансових посередників, які долають недосконалості ринку у забезпеченні руху коштів між власниками заощаджень і позичальниками.

Д. Даймонд і Ф. Дибвіг уперше об'єднали розрізнені нефор- малізовані, описові характеристики банку в математичні моделі, які розкривають мікроекономічні основи роботи банку, та започаткували сучасну теорію банківської справи.

У моделях Д. Даймонда та Ф. Дибвіга банк ендогенно постає як оптимальний контракт для розв'язання певних суспільно-економічних задач, зокрема, фінансування довгострокових проєктів за рахунок ліквідних депозитів і делегованого моніторингу позичальників. Особливу цінність для розробки державного регулювання фінансових посередників має з'ясування вченими стимулів, які визначають особливості посередницької ролі банків і природу їхніх послуг. Модель делегованого моніторингу Д. Даймонда не просто демонструє економію від спеціалізації банку на моніторингу, а вирішує проблему моніторингу вкладників за моніторингом, який здійснює банк. Ця модель розкриває природу стимулів для якісного здійснення такого моніторингу банком: в умовах диверсифікації позичальників, коли їхні прибутки мають незалежний один від одного розподіл ймовірностей, моніторинг дозволяє уникнути ліквідації навіть у разі, коли частина прокредитованих проєктів не будуть успішними. Формалізація у моделі Даймонда - Дибвіга вбудованої вразливості банків, пов'язаної з виконанням ними функції трансформації строків погашення, і її подолання за рахунок державних інституційних механізмів, які серед іншого можуть деформувати стимули банків, фактично обґрунтовує "симбіоз" держави і банків у забезпеченні стабільного функціонування останніх.

У другій статті, яку буде надруковано в наступному номері журналу, ми з'ясуємо теоретичне та практичне значення дослідження Б. Бернанке, за яке йому було присуджено премію Ріксбанку в галузі економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля, внесок ученого у становлення макроекономічного аналізу фінансового посередництва, а також розкриємо у світлі робіт лауреатів особливості глобальної фінансової кризи і новітніх кризових процесів у банківському секторі, що відбуваються в умовах зміни глобального монетарного середовища.

References

1. Grytsenko A., Krychevska T. (2012). Chapter 2. Formation of an information-institutional-behavioral approach to understanding monetary policy. New challenges for monetary policy In modern conditions. Book. 2: View from Ukraine. Institute for Economics and Forecasting, NAS of Ukraine. Kyiv [in Russian].

2. Grytsenko A., Krychevska T. (2007). Formation of the informational-behavioral paradigm of monetary policy. Ekon. teor. - Economic theory, 2: 46-69. [in Ukrainian].

3. Dovbenko M. (2014). A nobel prize for the researchers of the financial markets. Ekon. teor. - Economic theory, 1: 91-107. [in Ukrainian].

4. Kornivska V.O. (2021). Financial non-freedom in the new society. Ekon. teor. - Economic theory, 1: 41-66.[in Ukrainian].

5. Krychevska T.O. (2022a). Global stagflation shocks and the revision of monetary policy: lessons from the crises of the 1970s and 2020s. Ekon. teor. - Economic theory, 3: 57-88. [in Ukrainian].

6. Krychevska T.O. (2015). History of the institutions of monetary regulation in the United States. Article 2. The Federal Reserve in search of balance between gold standard protector, bank of banks and bank of government functions (1913-1951). Ekon. teor. - Economic theory, 1: 50-73. [in Ukrainian].

7. Krychevska T.O. (2014). History of the institutions of monetary regulation in the United States. Article 1. The pre-Fed institutions of monetary regulation. Ekon. teor. - Economic theory, 4: 79-106. [in Ukrainian].

8. Krychevska T.O. (2020). The logical-historical development of trust institution in monetary sphere. A thesis for a Doctor's of Economics degree by specialty 08.00.01 - Economic theory and history of economic thought. Institute for Economics and Forecasting, National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv [in Ukrainian].

9. Krychevska T.O. (2021). Correction of monetary policy under the influence of corona crisis and long-term factors. Ekon. teor. - Economic theory, 2: 65-92. [in Ukrainian].

10. Krychevska T.O. (2022b). Power and vulnerability of financial intermediaries. Article-commentary on research awarded the Sveriges Riksbank Prize in Economic Sciences in Memory of Alfred Nobel 2022. Specially for the website of the National Academy of Sciences of Ukraine. November 14. [in Ukrainian].

11. Akerlof G. (1970). The Market for Lemons: Qualitative Uncertainty and the Market Mechanism. Quarterly Journal of Economics, 84, 488-500.

12. Asgari N. Agnew H. et al. (2023, March 20). Swiss under fire for shotgun marriage of Credit Suisse and UBS. Financial Times.

13. Bernanke B. (1983). Nonmonetary effects of the financial crisis in the propagation of the Great Depression. NBER Working Papers, 1054.

14. Bernanke B. (2004, March 2). Money, Gold, and the Great Depression. Remarks at the H. Parker Willis Lecture in Economic Policy, Washington and Lee University, Lexington, Virginia. The Federal Reserve Board.

15. Bernanke B. (2016, January 11). "Audit the Fed" is not about auditing the Fed. Brookings.

16. Bernanke B. (2018, September 13-14). The Real Effects of the Financial Crisis. Brookings Papers on Economic Activities.

17. Bernanke B. (2022a, December 9). Banking, Credit, and Economic Fluctuations. Nobel Prize Lecture. Economic Studies at Brookings.

18. Bernanke B., Gertler M., Gilchrist S. (1999). Chapter 21. The financial accelerator in a quantitative business cycle framework. In: Taylor, J., Woodford, M. (Eds.). Handbook of Macroeconomics, 1(C), 1341-1393.

19. Bernanke B., Gertler M. (1995). Inside the Black Box: The Credit Channel of Monetary Policy Transmission. Journal of Economic Perspectives, 9 (4-Fall), 2748.

20. Bernanke B., Gertler M., Gilchrist S. (1996). The Financial Accelerator and the Flight to Quality. The Review of Economics and Statistics, 78(1), 1-15.

21. Bernanke B., James H. (1991). The Gold Standard, Deflation, and Finan cial Crisis in the Great Depression: An International Comparison. In: Hubbard, R. (Ed.). Financial Markets and Financial Crises (p. 33-68). 1st ed. Chicago: University of Chicago Press.

22. Bernanke B. (2005). The Global Saving Glut and the U.S. Current Account Deficit. Remarks at the Sandridge Lecture, Virginia Association of Economists. Richmond, Virginia. The Federal Reserve Board.

23. Bernanke B. (2022b). 21st Century Monetary Policy: The Federal Reserve from the Great Inflation to COVID-19. New York: W.W. Norton & Company.

24. Bradshaw T., Noonan L. et al. (2023, March 11). Hunt scrambles to protect UK tech from Silicon Valley Bank collapse. Financial Times.

25. Credit Suisse faces share-price turbulence, as fear sweeps the market (2023, March 15). The economist.

26. Diamond D. (1984). Financial Intermediation and Delegated Monitoring. The Review of Economic Studies, 51(3), 393-414.

27. Diamond D. (1996, Summer). Financial Intermediation as Delegated Monitoring: A Simple Example. Federal Reserve Bank of Richmond Economic Quarterly, 82(3), 51-66.

28. Diamond D. (2022, December 8). Financial Intermediation and Financial Crises. Nobel Lecture Slides. The Nobel Prize. Economic Sciences.

29. Diamond D., Dybvig Ph. (1983). Bank runs, deposit insurance, and liquidity. Journal of Political Economy, 91, 401-419.

30. Diamond D., Dybvig Ph. (1986). Banking Theory, Deposit Insurance, and Bank Regulation. Journal of Business, 59(1), 55-68

31. Dybvig Ph. (2022, December 8). Multiple Equilibria. Nobel Lecture. Lecture slides. The Nobel Prize. Economic Sciences.

32. Fama E. (1970). Efficient capital markets: a review of theory and empirical work. Journal of Finance, 25, 383-417.

33. Fama E. (1980). Banking in the Theory of Finance. Journal of Monetary Economics, 6, 39-57.

34. Financial Intermediation and The Economy. (2022, October 10). Scientific Background on the Sveriges Riksbank Prize in Economic Sciences in Memory of Alfred Nobel 2022. The Committee for the Prize in Economic Sciences in Memory of Alfred Nobel. Nobel Prize. Economic Sciences.

35. Fisher I. (1932). Booms and depressions. New York: Adelphi company publishers.

36. Fisher I. (1933). The Debt-Deflation theory of Great depressions. Econometrica, 1(4), 337-357.

37. Franklin J., Darbyshire M., Gandel S. (2023, March 14). Large US banks inundated with new depositors as smaller lenders face turmoil. Financial Times.

38. Franklin J., Gara A. (2023, March 9). Silicon Valley Bank launches $2.25bn share sale to shore up capital base. Financial Times.

39. Friedman M., Schwartz A. (1963). A Monetary History of the United States, 1867-1960. Princeton: Princeton University Press.

40. Gandel S., Fontanella-Khan J. et al. (2023, March 27). First Citizens shares surge after Silicon Valley Bank deal. Financial Times.

41. Gandel S., Franklin J. (2023, March 11). Cheap deposits have become a painful pandemic hangover for US banks. Financial Times.

42. Gertler M. (1988). Financial structure and aggregate economic activity: an overview. NBER Working Paper, 2559.

43. Gurley J., Shaw E. (1955, September). Financial Aspects of Economic Development. American Economic Review, 45, 515-538.

44. Jensen M., Meckling W. (1976). Theory of the Firm: Managerial Behavior, Agency Costs and Ownership Structure. Journal of Financial Economics, 3 (4), 305-360.

45. Keynes J.M. (1964). The general theory of employment, interest, and money. San Diego, New York, London: A Harvest/HBJ Book Harcourt Brace Jovanovich, Publishers.

46. Kinder T., Gara A. et al. (2023, March 12). Silicon Valley Bank: the spectacular unravelling of the tech industry's banker. Financial Times.

47. Leland H., Pyle D. (1977). Informational Asymmetries, Financial Structure, and Financial Intermediation. Journal of Finance, 32, 371-387.

48. Massoudi A., Morris S. et al. (2023). UBS agrees to buy Credit Suisse for more than $2bn. Financial Times, March 19.

49. Masters B., Franklin J. et al. (2023, March 24). First Republic hit by succession crisis before Fed began raising rates. Financial Times.

50. Merton R. (1948). The Self-Fulfilling Prophecy. The Antioch Review, 8(2), 193-210.

51. Michaels D. (2023, March 14). Justice Department, SEC Investigating Silicon Valley Bank's Collapse Probes include examining executives' share sales before bank's failure. The Wall Street Journal.

52. Modigliani F., Miller M. (1958, June). The Cost of Capital, Corporation Finance and the Theory of Investment. American Economic Review, 48, 261-297.

53. Modigliani F., Miller M. (1961). Dividend policy, growth, and the valuation of shares. Journal of Business, 34(4), 411-433.

54. Morris S., Fontanella-Khan J., Massoudi A. (2023, March 20). How the Swiss 'trinity' forced UBS to save Credit Suisse. Financial Times.

55. Silicon Valley Bank shut down by US banking regulators. (2023, March 11). FT Reporters. Financial Times.

56. Smith C., Palma S. (2023, March 13). Regulators face questions over missed warning signs at Silicon Valley Bank. Financial Times.

57. Smith C., Politi J. et al. (2023, March 13). US regulators protect Silicon Valley Bank depositors and shore up financial system. Financial Times.

58. Stiglitz J., Weiss A. (1981, June). Credit Rationing in Markets with Imperfect Information. American Economic Review, 71, 393-410.

59. Tech bubbles are bursting all over the place. (2022, May 14). The Economist.

60. Tett G. (2023, March 13). Silicon Valley Bank shows the perils of regulators fighting the last war. Financial Times.

61. Tully Sh. (2023, March 15). The economist who won the Nobel for his work on bank runs breaks down SVB's collapse - and his fears over what's next. Fortune.

62. Walker O., Morris S. (2023, March 24). Credit Suisse: the rise and fall of the bank that built modern Switzerland. Financial Times.

63. What does Silicon Valley Bank's collapse mean for the financial system? (2023, March 10). The Economist.

64. Wolf M. (2023, March 21). Four ways to fix the bank problem. Financial Times.

Размещено на Allbest.ru