Сучасні парадигми та мегатренди промислового розвитку

Размещено на http://allbest.ru

Інститут економіки промисловості НАН України

Сучасні парадигми та мегатренди промислового розвитку

Лариса Олександрівна Збаразська, канд. екон. наук,

старший науковий співробітник

Анотація

У статті викладено результати науково-аналітичного дослідження ключових змін у світовому промисловому розвитку, що відбуваються на межі ХХ-ХХІ ст. Проаналізовано зміни загальних рамкових форматів (парадигм) та основних глобальних трендів (мегатрендів), які характеризують стан та ймовірні перспективні вектори розвитку світової промисловості. Зроблено акцент на дослідженні змістовних домінант чотирьох парадигм, які мають стратегічне значення для формування тривалих процесів довгострокового промислового розвитку.

Як базові запропоновано розглядати системно-цивілізаційну, соціогуманітарну, інноваційну та глобалізаційну парадигми. Вони формують фундамент перспективного розвитку промислового виробництва на засадах, які є адекватними сучасним глобальним викликам і загрозам. До того ж ключові сучасні мегатренди світової промисловості цілком логічно вкладаються в зазначені формати трансформацій.

Унаслідок змін, що відбуваються в системно-цивілізаційній парадигмі, формується якісно інший глобальний контекст для розроблення та реалізації довгострокових стратегій усіма зацікавленими суб'єктами промислової діяльності. стратегія промисловість бізнес економіка

Глобальний характер викликів зумовлює необхідність органічного та гармонійного включення всіх національних економік у нові парадигмальні рамки розвитку. Це потребує активного переосмислення стратегічних концептів і промислових політик політичними й економічними елітами національного, регіонального, глобального рівнів.

Набуває розвитку тренд розширення цільової багатовимірності розвитку промисловості як складової цілісних соціально-економічних систем будь-якого рівня. Актуалізується завдання поглиблення збалансованості та гармонізації окремих векторів і процесів як у промисловому, так і в суміжних секторах економіки.

У межах імплементації імперативів соціогуманітарної парадигми формуються мегатренди пріоритетного включення цілей гуманітарного прогресу у промислові стратегії та політики, переходу до клієнтоорієнтованих моделей організації бізнесу, переорієнтації промислової діяльності на формування/розширення «зони комфорту» (у різних вимірах).

Стратегічно важливим для світового промислового розвитку є тренд системних змін у моделях виробничого використання всіх видів ресурсів на засадах максимізації ресурсоефективності та безпеки для довкілля. Це зумовить зміщення акцентів у довгострокових стратегіях із максимізації об'ємно-кількісних на оптимізацію структурно-якісних параметрів промислових виробництв.

Перспективи імплементації інноваційної парадигми розвитку промисловості переважно визначатимуться масштабами та динамікою розгортання 4IR за ключовими технологічними напрямами (цифровізація, роботизація, Інтернет речей, штучний інтелект та ін.). Перманентна інноваційна адаптивність до змін стає необхідною властивістю стійкого та інклюзивного розвитку промислових виробничо-економічних систем на всіх рівнях. В умовах розгортання технологічного тренду, викликаного 4IR, великого значення набувають фактори інформаційно-комунікаційних та людських ресурсів. Реалізація інноваційної парадигми промислового розвитку сприяє динамічному формуванню та розгортанню тренду креативності при розробленні та модернізації бізнес-моделей і промислових проєктів.

На сучасному етапі світового промислового розвитку реалізація парадигми глобалізації супроводжується суперечливими явищами. Проте економічні ефекти глобалізації, які вже виявили себе або є потенційно можливими, надають підстави розглядати спричинені нею тренди як відносно сталі тренди довгострокового характеру. Нинішні процеси національної/регіональної автономізації слід розглядати як тактичний адаптаційний маневр в економічній політиці держав і регіональних утворень.

Ключові слова: промисловість, світова промисловість, обробна промисловість, довгостроковий розвиток, промислова політика, промислові стратегії, технологічні інновації, четверта промислова революція (4IR), цифровізація, економічна глобалізація, сталий та інклюзивний розвиток.

Вступ

На межі ХХ-ХХІ ст. у світовій промисловості розпочалася активна зміна загальних парадигм розвитку (під парадигмою будемо розуміти світоглядний рамковий формат розвитку з певною мотиваційно-цільовою орієнтацією / ціннісними установками). Це було спричинено якісними зрушеннями в системі життєдіяльності людства, насамперед в економічній сфері. Набули критичного загострення внутрішні протиріччя процесів взаємодії у ключових економічних тандемах: «економіка-природа», «людина-технології», «бізнес-суспільство», «держава-бізнес» та ін. (деталізація може бути продовжена на бажану «глибину» декомпозиції економічної системи залежно від аналітичних цілей). Просторові масштаби протиріч розширилися з локальних до глобальних. Причини корінилися як у суто природничій площині існування людства (спільне довкілля та ресурси), так і в активному розгортанні міжнародної економічної діяльності (торгівля, кооперація, інтеграція). Водночас суттєво зросла швидкість, з якою протиріччя набувають характеристик, що є критичними з точки зору забезпечення стратегічної стійкості та безпеки соціально-економічних систем.

Протиріччя нині сприйняті у світі як глобальні виклики стратегічного значення, на які необхідно знайти відповіді, адекватні новітнім обставинам та умовам. Це призвело до переосмислення загальних ідеологем, імперативів і перспективних цільових орієнтирів економічного розвитку у світі з подальшою адаптацією до національної специфіки окремих країн та регіонів. Тобто стало очевидним, що формується якісно інший контекст для розроблення та реалізації довгострокових стратегій.

Глобальний характер викликів зумовлює необхідність органічного та гармонійного включення всіх національних економік у нові парадигмальні рамки розвитку. Розв'язання цього завдання дозволить підвищити рівень узгодженості / збалансованості розвитку світової економіки в цілому та її окремих секторів, пом'якшити проблему економічної нерівномірності та міжнаціональних дисбалансів. Тому ідентифікація ключових парадигм сучасного економічного розвитку є актуальним науково-практичним завданням.

Водночас важливо своєчасно визначити національну специфіку сприйняття і перспектив реалізації нових парадигм розвитку економіки, насамперед у її промисловому секторі. Довгостроковий промисловий розвиток у кожній країні, як правило, має свої особливості, зумовлені головним чином рівнем розвитку національної економіки, її ресурсним потенціалом, інституційною специфікою, місцем і роллю у міжнародних економічних системах та процесах (виробництва, торгівлі, інвестицій тощо). Проте в умовах активної економічної глобалізації загальні світові тренди відіграють досить впливову роль у формуванні національних тенденцій та умов розвитку національної промисловості. Тому глобальний фон секторальних викликів і зумовлених ними мегатрендів має бути постійно у фокусі науково-аналітичних спостережень. Результати такого аналізу мають поліпшувати підґрунтя процесів опрацювання національної промислової стратегії та політики.

Феномен так званої «нової реальності», який відображає формування і перехід у глобальному масштабі до новітнього етапу суспільного розвитку, спричинив помітну хвилю активних науково-практичних досліджень сучасних явищ і тенденцій у промисловості як окремих країн, так і в світі загалом. Мейнстрим цих напрацювань переосмислення загальної філософії промислового розвитку в контексті розгортання новітніх цивілізаційних, геополітичних, геоекономічних, технологічних, соціогуманітарних трансформацій. На рівні провідних міжнародних інституцій з'явилася низка програмних документів та експертно-аналітичних досліджень довгострокової перспективи розвитку світової економіки (та її ключових регіональних і галузевих секторів), що базуються на аналізі ролі та впливу таких факторів, як, енергозабезпечення, кліматичні зміни, інновації, виробнича логістика, організаційно-виробничі структури, попит, ринок праці, інституції та ін.

Нагадаємо лише декілька рамкових матеріалів останнього десятиліття, які наочно ілюструють принципові напрями методологічно-концептуальної трансформації стратегій розвитку промисловості на міжнародному рівні (як у ракурсі загальних економічних змін, так і специфічно притаманних промисловому сектору світової економіки).

Доцільно звернути увагу, зокрема, на документ (UN General Assembly, 2015), де висвітлено загальний контекст економічних трансформацій на глобальному рівні з позицій сталого розвитку. Про найважливіші особливості та пріоритетні напрями розвитку світової промисловості на сучасному етапі йдеться, зокрема, в доповідях UNIDO (UNIDO, 2015; UNIDO, 2017; UNIDO, 2019). Аналізуються тренди технологічних інновацій, інклюзивного та сталого розвитку, індустріалізації на основі цифрових трансформацій.

Ключові концептуальні новації Європейської промислової стратегії і політики зафіксовані у (European Commission, 2014; European Commission, 2020). Новітні тренди у формуванні глобальних ланцюжків постачань (GSCs) та вартості (GVCs), спричинені насамперед шоковим впливом COVID-19, і трансформаційні стратегічні завдання промислового розвитку в цьому контексті є предметом аналізу та розроблення рекомендацій у (UNIDO, 2022; European Parliament, 2021; World Economic Forum, 2022).

Про найбільш визначальні виклики для промисловості, актуальність переосмислення та переробки промислових стратегій, які забезпечують стійкість (резильєнтність) виробництва за критеріями продуктивності, інновацій та економічного зростання, йдеться у «найсвіжішому» спільному звіті ВЕФ, ЮНІДО та Кембриджського університету (World Economic Forum, 2023). Зокрема, увагу сфокусовано на п'яти ключових викликах і трьох глобальних мегатрендах, які впливають на ланцюги створення вартості та спонукають обробну промисловість трансформуватися. Серед мегатрендів новітні технології, зміна клімату та геополітична напруженість. Ключові виклики декарбонізація виробничих операцій, продуктів і ланцюгів постачання; підвищення стійкості ланцюга поставок; прискорення розширення та впровадження нових промислових технологій; забезпечення майбутнього виробничої робочої сили; пов'язування цінностей бізнесу із соціальною та екологічною відповідальністю.

Одне з провідних місць у дослідженнях сучасних трансформаційних процесів у світовій промисловості посідають тренди технологічних змін, пов'язаних із переходом до Четвертої промислової революції (4IR). Відправною точкою в цьому напрямку є робота (Schwab, 2016). Подальші науково-аналітичні доробки за різними напрямами впровадження базових технологій 4IR (роботизація, штучний інтелект, інформаційно-комунікаційні, біота нові обробні технології) поширюються в геометричній прогресії. Проте очевидно, що економічний аспект таких досліджень, насамперед у вітчизняній науці, має ще багато потенційно важливих предметних сфер, які потребують поглибленого аналізу.

Серед фахових досліджень проблеми вітчизняними науковцями слід згадати, зокрема, публікації науковців НАН України Інституту економіки промисловості та Інституту економіки та прогнозування (Amosha et al., 2021; Дейнеко та ін., 2022; Геєць, 2020; Вишневський, 2022; Збаразська, 2020; 2022; Сіденко, 2021; Солдак, 2020).

Аналіз свідчить про досить значний діапазон ракурсів і відповідно трендів світового промислового розвитку, які потрапили в поле активних міжнародних дискусій та наукових досліджень. Це дало підстави для здійснення узагальнень та спроби їх систематизувати.

Мета статті полягає у критичному науково-аналітичному огляді та систематизації домінантних парадигм і мегатрендів промислової діяльності у світі як науковометодологічного підґрунтя для актуалізації системного бачення загальних контурів і ключових векторів її розвитку при опрацюванні сучасної промислової стратегії України.

Виклад основного матеріалу

Світова промисловість, як і економіка загалом, з початку ХХІ ст. демонструє нові тренди, викликані кардинальним оновленням парадигм (базових ідеологем) глобального соціально-економічного розвитку. Це є закономірною еволюційною реакцією на нові виклики та потреби, що формуються.

Сучасними базовими концептуальними парадигмами вибудовування моделей нинішньої та майбутньої світової економіки (відповідно її промислового сектору) є системно-цивілізаційна, соціогуманітарна, інноваційна та глобалізаційна. У межах кожної з них у світовій промисловості формуються певні ключові вектори (мегатренди) руху (процес є відкритим і незавершеним остаточно). За прогнозно-аналітичними оцінками, вони матимуть довгостроковий характер. У короткота середньостроковому горизонтах світового промислового розвитку ці мегатренди виявляють себе через тенденції, склад (діапазон) яких може бути специфікований і деталізований за різними ознаками відповідно до цілей і завдань конкретних аналітичних досліджень. Розподіл на мегатренди та тенденції може сприйматися як дискусійний, але з певною часткою умовності прийнятним є оперування цими поняттями як такими, що мають відмінності за терміном існування та рівнем агрегації процесів. Використання в даній статті термінів «мегатренд» і «тренд», що характеризують процеси у світовій промисловості, є синонімічним.

Розглянемо декілька актуальних базових трендів, що наразі набули динамічного розвитку та чітких контурів у світовій промисловості.

По-перше, це цільова багатовимірність промислового розвитку та пов 'язана з нею актуальність поглиблення збалансованості й гармонізації окремих векторів і процесів.

Промисловість розглядається у широкому аспекті як складова цілісної соціально-економічної системи, а не тільки з винятково технократичних чи маржинальних позицій. Відтак відбувається цільове «вмонтовування» промислового виробництва в сучасні стратегії розвитку на національному, регіональному та глобальному рівнях.

Це суттєво розширює спектр цільових орієнтирів розвитку промисловості та її функціональних завдань. Водночас це зумовлює необхідність досягнення нового, вищого рівня збалансованості та гармонізації розвитку окремих напрямів промислового зростання, взаємодії факторів, узгодження тенденцій. В інституційному вимірі значно розширюється організаційно-координаційний простір та ускладнюється алгоритм забезпечення консенсусу держави, суспільства й бізнесу при опрацюванні довгострокових промислових стратегій і програм.

У світовій промисловості (принаймні у країнах промислового авангарду) нині гармонізація секторальних процесів довгострокового розвитку здійснюється щонайменше за трьома інтегрованими цільовими напрямами: ефективне економічне зростання на основі інновацій, соціальна справедливість (через принципи інклюзивної та транспарентної організації виробництва й розподілення), сталий розвиток (у декількох вимірах геополітичному, геоекономічному, екологічному, соціальноекономічному та ін.).

Чим вище економічний рівень країни, тим виразнішим є тренд гармонізованої реалізації багатоцільових промислових стратегій.

Вставка. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН тривекторний вимір розглядається як концептуальний принцип розбудови глобального плану дій для досягнення стратегічних цілей стійкого розвитку: «The 17 Sustainable Development Goals and 169 targets which we are announcing today demonstrate the scale and ambition of this new universal Agenda.. ..They are integrated and indivisible and balance the three dimensions of sustainable development: the economic, social and environmental» «17 Цілей стійкого розвитку та 169 завдань, які ми анонсуємо сьогодні, демонструють масштаб і амбіційність цього нового універсального порядку денного. .Вони інтегровані й неподільні та збалансо- вують (врівноважують) три виміри стійкого розвитку: економічний, соціальний та екологічний». (UN General Assembly, 2015, р. 5). І далі: «It is important to recognize the link between sustainable development and other relevant on going processes in the economic, social and environmental fields» «Важливо визнати зв'язок між стійким розвитком та іншими поточними процесами в економічній, соціальній та екологічній сферах». (UN General Assembly, 2015, р. 17).

З огляду на поточну ситуацію в Україні, слід також підкреслити принципову тезу даної Декларації про нерозривний взаємозв'язок стійкого розвитку із забезпеченням миру та безпеки: «Sustainable development cannot be realized without peace and security; and peace and security will be at risk without sustainable development» «Стійкий розвиток неможливий без миру та безпеки, а мир та безпека будуть у сфері ризику без стійкого розвитку».. (UN General Assembly, 2015, р. 13).

На нерозривному взаємозв'язку промислового розвитку з напрямами соціального прогресу та екологічної безпеки акцентував увагу також Генеральний директор ЮНІДО Г. Мюллер, виступаючи на сесії з питань цифрової економіки, торгівлі, інвестицій для стійкого розвитку та ланцюгів постачання (червень 2022 р.): «Trade is a key element in achieving our common goals. We need fair and sustainable trade. That means competitiveness combined with social progress, protection of the environment and reduced emissions. The basis for such trade are sustainable industrial policies» «Торгівля є ключовим елементом у досягненні наших спільних цілей. Нам потрібна чесна та стійка торгівля. Це означає конкурентоспроможність у поєднанні із соціальним прогресом, захистом довкілля та скороченими викидами. Основою такої торгівлі є стійка промислова політика» (https://www.unido.org/news/ director-general-muller-brics-ministers-industrial-policies-can-help-us-decarbonize)..

Другий тренд, який можна виокремити як сучасний, це посилення впливу на промисловий розвиток імперативів соціогуманітарної парадигми.

Це відображається в тому, що на перший план у сучасних моделях ведення бізнесу, насамперед промислового, виходять вимоги кліматично-екологічної безпеки, соціальної справедливості, якісного управління заради забезпечення гуманітарного прогресу. Зокрема, ці засадничі принципи знайшли відображення в концепції інвестування й розвитку «ESG» «environmental, social, governance». На них досить активно орієнтуються виробники та інвестори багатьох країн, перш за все ЄС, Північної Америки та розвинутих країн Азії, намагаючись адаптуватися до нових викликів «нової реальності».

Певні обмеження з боку урядів та інвесторів стають нормою для здійснення бізнес-проєктів без виразної соціально-екологічної складової (та відповідних очікуваних ефектів).

Суспільства висувають саме критерії соціально-екологічного характеру як пріоритетні для оцінки параметрів діючого виробництва та наслідків реалізації стратегічних проєктів його розвитку. Це значно прискорює перехід промисловості до реалізації прогресивних концепцій розвитку, насамперед екологічно безпечних та ресурсоефективних.

У даному контексті слід нагадати також про концепт «Society 5.0», який реалізується паралельно з 4IR, на її технологічній основі: «The concept can be defined as «a human-centered society that balances economic advancement with the resolution of social problems by a system that highly integrates cyberspace and physical space» «Концепт можна визначити як «людино-орієнтоване суспільство, яке збалансовує економічний прогрес із вирішенням соціальних проблем за допомогою системи, яка на високому рівні інтегрує кібер- простір і фізичний простір». (UNIDO, 2021а).

Зростаючий вплив соціогуманітарної парадигми виявляється також в активному формуванні трендів індивідуалізації (персоніфікації) попиту споживачів і перетворенні їх на активних акторів процесів виробництва. Це спричиняє прискорений розвиток і домінування клієнтоорієнтованих моделей організації бізнесу, потребує значної продуктової диверсифікації, ускладнює ефективне масштабування виробництва та ціноутворення на рівні підприємств.

Особливістю сучасного етапу реалізації соціогуманітарної парадигми є те, що драйверами розвитку стають переважно людські потреби (інтереси, цінності) вищих рівнів ієрархії. Вочевидь, це слід оцінювати як закономірний факт загальних еволюційних процесів розвитку суспільства загалом та економіки зокрема.

Саме ці потреби формують «зону комфорту» життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства загалом, відповідно звужуючи поступово «зону існування» в межах мінімальних матеріальних і духовних потреб.

Намагання суттєво розширити «зону комфорту» («комфортний простір») досить виразно простежується в системі пріоритетів (вимог) сучасного людства. Насамперед це асоціюється з постійним зростанням вимог до якості життя як інтегральної характеристики сукупності якісних змін у всіх сферах (збільшення кількісних економічних показників, якщо воно не набуває певної «матеріалізації» в явищах комфортності, стає абстрактною характеристикою розвитку і не сприймається суспільством/особою як досягнення нового вищого ступеня якості життя.)

Можливості сучасних технологій, насамперед 4IR, надають новий відчутний поштовх актуалізації цінності комфорту (як системи певних якісних параметрів різних сфер життєдіяльності) у системі мотивації промислового розвитку, оскільки вони створюють сприятливі умови для реалізації цього пріоритету як для безпосередніх учасників промислової діяльності, так і для споживачів промислових товарів і послуг з якісно вищими властивостями/функціями. Зокрема, одним із найхарактерніших проявів переходу до реалізації концепцій підвищення комфорту у промисловості можна вважати розбудову смарт-виробництв на базі сучасних ІКТ з якісно кращими комфортнішими умовами організації виробництва та праці.

У довгостроковому горизонті промислового розвитку слід очікувати зростання мотиваційної ролі феномена комфортності як сучасної індивідуальної та колективної потреби. Головний аргумент на користь цієї тези значний потенціал економічної результативності такої мотивації до ефективної праці в умовах кардинальної трансформації моделі взаємодії людини та техніки в сучасних кіберфізичних виробничих системах.

Національні прояви формування та динаміки зазначеного тренду залежатимуть від рівня розвитку кожної країни її економіки, зрілості суспільства, політичної відповідальності влади, а також значною мірою від ступеня та змісту інтегрованості в розвинуті регіональні/глобальні економічні системи.

Слід відзначити, що розглянуті тренди внутрішньо взаємопов'язані та мають міжнародно визнані інституційні рамки у вигляді «Цілей сталого розвитку 2030» стратегічних орієнтирів для подальшого розвитку у глобальному масштабі (UN General Assembly, 2015).

Вставка. У листопаді 2015 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила «The 2030 Development Agenda «Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development».

Ціль № 9 «Industry, Innovation and Infrastructure» підкреслює нерозривний зв'язок промислового розвитку з багатоцільовим рухом глобального соціально-економічного прогресу на сучасному історичному етапі. Як зазначено у (UNIDO, 2021b, р. 9), «Inclusive and sustainable industrial development (ISID) has been included in the global development agenda in recognition of its relevance in an integrated approach to all three pillars of sustainable development, namely the economic, environmental and social dimensions» «Інклюзивний та стійкий промисловий розвиток (ISID) був включений у глобальний порядок ден-ний розвитку як визнання його значущості в комплексному підході до всіх трьох основ стійкого розвитку, а саме в економічному, екологічному та соціальному вимірах»..

Водночас кожна країна має власний, адаптований до національних реалій, набір програмних документів «ЦСР». В Україні національні завдання ЦСР, індикатори для моніторингу виконання завдань та цільові орієнтири для їх досягнення до 2030 року відображено в Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна» (https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/natsionalna-dopovid-csr-Ukrainy.pdf). Створена національна система завдань та показників Цілей сталого розвитку затверджена Указом Президента України № 722/2019 від 30.09.2019 р. (https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/722/2019#Text) для дотримання на всіх рівнях та забезпечує міцну основу для подальшого комплексного моніторингу розвитку країни. У грудні 2020 р. Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до Регламенту, яким відтепер встановлено, що необхідність досягнення Цілей сталого розвитку враховується у процесі формування та реалізації державної політики України. Загалом 17 цілей та 86 національних завдань інкорпоровані у 145 нормативно-правових актів Уряду, на реалізацію цілей і завдань спрямовано 1052 завдання та 3465 заходів, закріплених у цих актах (https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/cili-stalogo-rozvitku-ta-ukrayina).

Третій стратегічний тренд у світовому промисловому секторі системні зміни в моделях виробничого використання всіх видів ресурсів на засадах максимізації ресурсоефективності та безпеки для довкілля (через раціональне використання / збереження невідновлюваних джерел енергії та природних ресурсів, перехід до нових видів сировини та матеріалів, мінімізацію утворення та комплексну переробку відходів тощо). Цей тренд формується на «перехресті» базових положень системно-цивілізаційної та соціогуманітарної парадигм, насамперед принципів сталого й інклюзивного розвитку. Ключовим каталізатором цих змін є всеохоплююче зростання ресурсних обмежень, що в підсумку формує сучасну ідеологію подальшого довгострокового економічного розвитку. Причому ці ресурсні обмеження мають системний характер та не є спонтанними, випадковими і тимчасовими явищами. Навпаки, вони глобально усвідомлені як закономірні та тривалі, що зумовлює кардинальні зрушення у промисловому ресурсоспоживанні.

Серед факторів, які також суттєво впливають на прискорене запровадження нових моделей промислового використання ресурсів, слід відзначити негативні кліматичні зміни та погіршення стану довкілля, що значно знижують якість життя сьогодні та загрожують існуванню людства в перспективі.

Основні вектори розгортання тренду пов'язані з переходом до таких моделей економіки (з реалізацією в окремих видах / секторах діяльності, насамперед у промисловості), як «зелена», «циркулярна», «низьковуглецева» та інші, які орієнтовані на обмежене використання природних, невідновлюваних і поширення відновлюваних джерел енергота матеріальних ресурсів, багатоциклічність, мінімізацію шкідливих екологічних наслідків тощо. Також слід зауважити, що свідченням детермінантної ролі екологічної складової стійкого розвитку при визначенні стратегічних економічних перспектив у розвинутих країнах є організаційні трансформації державного управління й регулювання. Наприклад, у Німеччині посада міністра економіки та клімату є інтегрованою за функціональним контентом.

Вставка. При практичній реалізації цих ідей, у цілому визнаних на глобальному рівні актуальними для людства, наразі виникають труднощі, пов'язані з досягненням консенсусу між країнами щодо масштабів і темпів змін. Це зумовлено переважно специфікою національних економік, масштабами їхніх економічних амбіцій на перспективу, реальним потенціалом для системних зрушень.

Одна з «найсвіжіших» ілюстрацій підсумки Конференції ООН з кліматичних змін (26 сесія Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміни клімату КС 26 РКЗК ООН; 31 жовтня-12 листопада 2021 р., Глазго, Шотландія) https://unfccc.int/news/greater-ambition-now-critical-as-un-climate-change-conference-opens. Делегації майже 200 країн-учасників саміту затвердили спільну декларацію Кліматичний пакт Глазго. У горизонті до 2050 р. зафіксовані основні завдання для запобігання загрозливим кліматичним змінам скоротити обсяги використання вугілля й метану, а також їхніх викидів, зупинити зникнення лісів, перейти на авто з нульовим рівнем викидів тощо.

Проте наміри і конкретні плани багатих і бідних країн стосовно скорочення вуглецевих викидів знову мали суттєві протиріччя. Зокрема, понад 40 країн зобов'язалися до 2040 р. відмовитися від використання вугілля в енергетиці. Однак низка великих країн, які значною мірою залежать від вугілля (Австралія, Китай, Індія та США), не підписали цю угоду.

В Україні на державному рівніЕкономіка промисловості Economy of Industry також визначені пріоритети щодо долучення до «Європейського зеленого курсу», зокрема у сфері циркулярної економіки та органічного землеробства, довкілля, енергетики й енергоефективності, транспорту тощо.

Слід підкреслити, що тренд зростання ресурсних обмежень спричиняє зміни в моделях не тільки виробничого, але і побутового споживання товарів та послуг на засадах мінімізації (економії). Спостерігається розповсюдження (популяризація) ідеї відмирання споживацького суспільства як моделі, що стимулює економічний розвиток. Збільшується активність реалізації концепту «антиконсьюмеризму» (anticonsumerism, або «антиспоживання», як різновид «постконсьюмеризм») як антитези філософії споживацької економіки. Як важливий напрям діяльності світової спільноти розглядається, зокрема, «перехід до стійких моделей споживання» продовольства, орієнтованих на його безвідходне виробництво та низьку ресурсоємність¹. Цей напрям безпосередньо пов'язаний із промисловими переробними виробництвами АПК та масштабами продовольчих ринків.

Такі обмеження з боку споживчого ринку опосередковано посилюватимуть вплив базових ресурсних обмежень у виробничому секторі та можуть відіграти досить помітну роль у довгостроковому розвитку промисловості щодо обсягів, темпів, диверсифікації виробництва. Очевидно, що це зумовить зміщення акцентів у довгострокових стратегіях із максимізації об'ємно-кількісних на оптимізацію структурно-якісних параметрів промислових виробництв.

Наскільки динамічно розгортатимуться ці процеси «схуднення» глобального споживчого ринку, значною мірою залежатиме від демографічних тенденцій зростання/скорочення чисельності населення. Скоріше за все, на тлі збереження у світі явищ бідності та навіть голоду, абсолютного зменшення споживання на світових споживчих ринках у довгостроковій перспективі, принаймні до 2050 р., не відбуватиметься. Ймовірніше, що це можна очікувати на окремих регіональних ринках, де рівень споживання є достатньо високим, а тому ідея «антиспоживання» має більш сприятливі умови для суспільної імплементації. Утім як тренд, що визначатиме довгострокові промислові перспективи у світі, він має бути у фокусі уваги урядів і активізувати заходи промислової політики в напрямі підтримки структурних змін і підвищення якості продукції.

Тренд посилення впливу ресурсних обмежень на розвиток виробничої сфери вже набув глобальних масштабів, які, ймовірно, і надалі будуть збільшуватися. Проте на рівні національних економік фактичний ступінь і перспективи проявів тренду визначаються низкою чинників, серед яких найважливішими є: природно-географічний (корисні копалини, земельні та водні ресурси, територія як потенційний простір для виробничих майданчиків і логістичних каналів); демографічний (структурні та динамічні параметри населення як трудового ресурсу); структурний (саме структура економіки та промисловості зокрема зумовлює ключові параметри виробничого ресурсоспоживання, а отже, масштаби існуючих і перспективних обмежень).

Водночас не можна недооцінювати роль інституційних чинників (цілеспрямоване законодавство, якість державного управління та регулювання, рівень суспільної свідомості та корпоративної відповідальності та ін.). Нині це простежується у послідовному посиленні в різних країнах державного регулювання щодо використання національних природних ресурсів національними та іноземними компаніями, стимулюванні розвитку відновлюваних джерел енергії, заохоченні та підтримці виробників щодо створення комплексних та замкнених циклів переробки сировини і матеріалів тощо. У результаті оцінювання можливих наслідків прискореного розгортання в перспективі тренду зростання жорстких ресурсних обмежень можна припустити, що певною мірою це може спричинити поширене запровадження нормативних підходів до розподілу та споживання як інструменту оптимізації ресурсних витрат. Це, у свою чергу, може вплинути на процеси планування й організації виробництва, тим більше що сучасні ІКТ надають для цього необмежені інформаційно-технологічні можливості на всіх рівнях.

Особливе місце в сучасній системі парадигм довгострокового промислового розвитку посідає інноваційна.

Ключовими глобальними трендами реалізації інноваційної парадигми є збільшення масштабів, підвищення темпів і випереджальний розвиток R&D, національна та міжнаціональна інтеграція науки і виробництва, всебічний та динамічний розвиток інноваційного підприємництва (зокрема стартапів) та інфраструктури, зростання кількості технологічних та продуктових промислових інновацій. Вони відображають кардинальні зміни в моделях зростання виробництва та забезпечення його ефективності з урахуванням новітніх системних викликів. Відповідно активно виявляють себе тенденції зміцнення фінансової бази цих процесів, насамперед щодо значного збільшення бюджетних витрат на науково-інноваційний сектор (зокрема в ЄС до 3% ВВП). Якщо раніше випереджальні показники інноваційної діяльності демонстрували переважно промислово розвинуті країни, то нині ці процеси помітно активізувалися у країнах із різним рівнем економічного розвитку, які таким чином намагаються здійснити неоіндустріальну модернізацію. Проте інноваційна «нерівність» залишається поки що характерною ознакою процесів розвитку світової промисловості.

За різними експертно-аналітичними оцінками, розгортання 4IR суттєво впливатиме на прискорення промислових інновацій, передусім за такими напрямами, як роботизація виробництва, інтелектуалізація («смартизація») виробничих та управлінських процесів на основі ІКТ (зокрема, промислового Інтернету речей, використання «великих даних», «хмарних» сервісів, штучного інтелекту тощо), запровадження принципово нових конструктивних та обробних технологій (адитивних, лазерних, біоінженерії тощо).

Водночас слід звернути увагу на той очевидний факт, що в умовах сучасної науково-технологічної та промислової революції життєвий цикл будь-якої інновації (продукту чи технології) значно скорочується. І в подальшому даний процес ставатиме динамічним. Унаслідок цього потенціал довгострокової ефективності конкретних інновацій матиме певні об'єктивні часові обмеження. Тобто щоб зберегти довгострокові ефекти інноваційної діяльності, необхідно постійно прискорювати її темпи та оновлювати напрями. Інакше кажучи, перманентна інноваційна адаптивність до змін має стати важливою властивістю промислових виробничо-економічних систем на всіх рівнях.

У свою чергу, розвиток промислового виробництва відповідно до інноваційної парадигми потребує формування / реформування / рекомбінації визначальних для нього факторів і прискореного розгортання індукованих ними ключових тенденцій. Серед універсальних пріоритетних чинників R&D, інвестиційні ресурси, інноваційна інфраструктура, якість людського капіталу. Безумовно, особливу роль відіграє фактор стабільно активного попиту на інноваційну продукцію як на інвестиційному, так і на споживчому ринках. Зазвичай цей фактор активізується та підтримується у світі на основі проактивної державної політики. Наприклад, сьогодні у країнах ЄС активно розгортаються програми державного стимулювання попиту на електромобілі шляхом фінансового заохочення та інших пільг. Досить розповсюдженою є практика стимулювання переходу до відновлюваних джерел енергії через тарифно-цінове регулювання, кредитні механізми. Певного поштовху надають процеси кастомізації (індивідуалізації) споживчого попиту, спричиняючи потреби в нових нішових продуктах та послугах.

Орієнтири для специфікації визначальних факторів в умовах конкретної країни надають методики міжнародних інноваційних рейтингів, у яких оціночні системи побудовані за набором найбільш впливових факторів. Безумовно, для кожної країни варіація факторів інноваційного розвитку має бути адаптована до її реальних умов, можливостей та обраних цільових орієнтирів. Зокрема, специфічні параметри довгострокових ефектів інновацій у національних економіках залежать насамперед від галузевої структури, інтенсивності та якості здійснюваних інновацій.

Особливе місце в контексті аналізу стратегічно значимих факторів і тенденцій розвитку сучасної світової промисловості посідає технологічний тренд Четвертої промислової революції 4IR (у межах інноваційної парадигми). Його зміст асоціюється з переходом до кіберфізичних систем із провідною роллю ІКТ, всеохоплюючою цифровізацією промислових об'єктів і процесів, формуванням індустріального Інтернету речей («IIoT»), принципово новими методами вироблення енергії та матеріалів, а також їхньої обробки. У промисловості розвинутих країн це проявляється в реалізації концепту «Industry 4.0» з акцентом на розвитку смарт-виробництв, які базуються на запровадженні у виробничі та управлінські процеси ІКТ сучасних поколінь (насамперед, штучного інтелекту, «великих даних», робототехнічних систем, адитивних методів обробки, нових фізико-хімічних і біотехнологій тощо).

Вставка. Важливою ознакою процесів імплементації сучасних технологій є високі темпи з тенденцією зростання. Наприклад, за оцінками ITU Telecommunication Development Bureau, за останні три десятиліття кількість користувачів інтернету зросла з кількох мільйонів у 1992 р. до майже п'яти мільярдів у 2021 р. Уже дві третини людства мають доступ до онлайн-світу.

Однак суттєвою залишається різниця між показниками розвинутих країн, тих, що розвиваються, та найменш розвинутих за географічними, віковими, тендерними та іншими ознаками. Наприклад, у віковій групі 15-24 роки інтернетом користуються: у світі 71, Європі 97, Америці 92, а в Африці лише 40% молоді. Спостерігається залежність цього показника від рівня доходів країн від 99% у країнах із високими доходами до 28 % з найнижчими (ITU, 2022).

Новітній технологічний тренд 4IR суттєво впливає на трансформацію складу та ієрархії (пріоритетності) факторів довгострокового розвитку промисловості, а також на специфіку формування основних тенденцій.

Великого значення набувають інформаційно-комунікаційний та людський фактори як ресурсні. Відповідно набуває пріоритетності та активізується розвиток пов'язаних із ними довгострокових тенденцій зростання нематеріальних активів, прискорене інвестування в ІКТ, реструктуризація зайнятості в розрізі галузей та окремих виробничо-продуктових сегментів, інтелектуалізація процесів у промисловості, міжгалузевий та міжфакторний перерозподіл створеної вартості / доходу та ін. (детальний статистичний аналіз цих тенденцій потребує окремої уваги та науково обґрунтованого методичного забезпечення).

Характерною тенденцією в умовах розвитку цифрових технологій стає колективне використання інформаційного ресурсу на основі послуг розгалуженої сітьової інфраструктури (з використанням технологій «хмарних обчислень» і «великих даних»). Це сприятиме реалізації нових, економічно ефективніших моделей ресурсного забезпечення виробництва і водночас зумовлюватиме зміни у структурі виробничих витрат.

Вставка. Надзвичайно швидко набувають розвитку цифрові платформи, де спільно використовується інформаційно-аналітичний потенціал багатьох учасників на засадах так званої «економіки спільного використання, або «шерингової економіки» (sharing economy): «Економіка спільного використання це економічна модель, що визначається як діяльність на основі однорангового зв'язку (P2P peer to peer ), яка полягає у придбанні, наданні або спільному доступі до товарів та послуг, що часто здійснюються за допомогою онлайн-платформи, заснованої на спільноті» https://business.diia.gov.ua/handbook/impact-investment/ekonomicna-model-spilnogo-spozivanna-serin gova-ekonomika. Це досягається на основі використання IT-рішень і big data-застосунків або децентралізованих порталів / платформ. Ринок спільного споживання товарів та послуг швидко зростає, і подальші прогнози є доволі оптимістичними. Найбільш активними учасниками шерингової економіки є підприємці сектору МСБ. Економічні ефекти цієї ресурсної моделі для виробників зумовлені полегшенням доступу до різних ринків, економією витрат, пов'язаних із формуванням власних вартісних активів, запасів і з транзакціями за участю посередників.

Провідним напрямом розгортання новітнього технологічного тренду у промисловості є цифровізація (окремих виробництв, підприємств, секторів/галузей). Цифрові трансформації створюють базис для здійснення промислової діяльності в реальному часі та за мінімальних просторових обмежень.

Промислові цифрові трансформації спираються головним чином на фактор інвестицій у розвиток ІКТ та відповідної інфраструктури. Крім того, важливу роль відіграє організаційний фактор, а саме обґрунтована (раціональна) послідовність здійснення цифрових трансформацій конкретних об'єктів відповідно до ступеня їхньої готовності. Саме під впливом цих факторів формуються параметри тенденцій цифровізації промисловості в окремих країнах та регіонах.

Корисними в цьому сенсі є висновки та пропозиції, що містяться у річній доповіді компанії Huawei «Глобальний індекс сітьової взаємодії» (Global Connectivity Index GCI) за 2020 р. (HUAWEI TECHNOLOGIES CO., LTD, 2020, p. 62). Виокремлено п'ять основних етапів цифрової трансформації галузей згідно з рівнем зрілості ІКТ (йдеться про галузі економіки, тобто і промисловість зокрема, але цей підхід доцільно реалізувати і стосовно інших об'єктів) ефективність завдань, функціональна, системна, організаційна ефективність та гнучкість, ефективність і стійкість екосистеми.

Фахівці відзначають прискорення цифровізації під впливом пандемії COVID2019 на тлі негативних тенденцій, спричинених нею щодо обсягів і темпів промислового випуску й реалізації продукції, зайнятості, міжнародної торгівлі тощо. Зокрема, у (UNIDO, 2020) підкреслюється: «The pandemic has accelerated industry's move towards digitalisation, with many manufacturers fast-tracking digital strategy plans and leveraging technology to circumnavigate lockdowns and maintain production» «Пандемія прискорила рух промисловості до цифровізації через прискорення багатьма виробни-ками стратегічних планів щодо цифровізації та використання технологій, щоб обійти локдауни та зберегти (підтримати) виробництво»..

Не можна залишити поза увагою феномен суперечливості трендів, що відображають роль людського фактора у промисловому виробництві, орієнтованому на технологічні інновації 4IR. Це цілком корелює з контрверсійними науково-експертними оцінками потенційних наслідків 4IR у сфері зайнятості, які нині переповнюють зарубіжні та вітчизняні публікації. Зокрема, у (UNIDO, 2021b, р. 24) зазначається: «Advanced manufacturing such as automation, robotics and digitization have generated a widespread discussion on the long-term effects on employment opportunities» «Передові технології, такі як автоматизація, робототехніка та цифровізація, згенерували широку дискусію про довгострокові ефекти на можливості зайнятості»..

З одного боку, сучасні технології орієнтовані на максимальне усунення людини з виробничих та управлінських процесів, а з іншого саме нові технології потребують працівників із більш досконалими та комплексними навичками і компетенціями, а особливо з вищим рівнем відповідальності та мотивації до продуктивної праці. Крім того, досить імовірними видаються припущення про появу нових актуальних для виробництва професій, які сприятимуть «абсорбції» вивільнених зі старих виробництв працівників (за умови їхньої перепідготовки, що, у свою чергу, створює нову проблему) Про фактори, зміст поточних і потенційних змін у сфері зайнятості та трудових відносин в умовах революційних технологічних зрушень див. (PwC, 2018; Колот, 2021; Колот, Герасименко, 2022)..

Цифровізація як мейнстрим новітнього технологічного тренду породжує дуже суперечливі тенденції на ринку праці, в організації та управлінні персоналом на виробництві. Ідеться насамперед про руйнацію усталених структур трудових відносин унаслідок використання моделей неформальної зайнятості «гіг-економіки» Гіг-економіка (англ. Gig Economy; gig-economy, гигномика, «відкрита талант-економіка», «еконо-міка вільного заробітку», «економіка короткострокових контрактів») - модель трудових відносин, засно-вана на короткострокових контрактах або неформальних домовленостях (інакше - на тимчасових робочих місцях). Проблемою гіг-економіки вважають соціальну незахищеність працівників і невизначеність відповідальності працівників і роботодавців (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%B3-% D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0; https://hrliga.com/ index.php?module=news&op=view&id=21987, «гібридної роботи». За ними часто приховуються схеми трудової експлуатації та відсутність будь-яких соціально-економічних гарантій (постійної зайнятості, оплати праці, медичного страхування) для працівників цифрових платформ та їхніх клієнтів.

Проте послаблення формальних рамок трудових відносин, яке зменшує залежність працівника від працедавця, може сприяти більш активному пошуку ефективніших робочих місць, оптимізації процесів професійного удосконалення тощо. Для працедавців це створює можливості мобільного відбору найефективніших працівників, особливо у сферах, де цінуються творчі компетенції, а також під конкретні проєкти. У підсумку це економія витрат на оплату праці та корпоративні «соціальні пакети».

Поширення тенденцій «гіг-економіки» у промисловому виробництві є характерним насамперед на стадіях конструкторсько-технологічного проєктування, упровадження інновацій, маркетингового та збутового супроводження продукції, тощо (про масштаби та динаміку залучення фрілансерів та інших позаштатних працівників можна детальніше дізнатися з різних міжнародних інформаційно-аналітичних джерел, що висвітлюють проблеми ринку праці та зайнятості).

Специфіка сучасного етапу формування трендів людського капіталу пов'язана також із постковідним шоком. На глобальному рівні його наслідки для зайнятості (ринку праці) оцінюються як безпрецедентні після Другої світової війни та як довготривалі в перспективі: «The employment impacts of COVID-19 are deep, farreaching and unprecedented». І далі: «... in the current crisis the impact on employment was immediate and sweeping, as a result of lockdowns and other measures. The employment drop implies that numerous workers around the world are facing or will face a loss of income, in many cases leading them and their families to (deeper) poverty» «Вплив COVID-19 на зайнятість є глибоким, із далекими наслідками та безпрецедентним. .за нинішньої кризи вплив на зайнятість був невідкладним та широким, як результат самоізоляції та інших заходів. Скорочення зайнятості означає, що багато працівників у всьому світі стикаються або ще зітк-нуться з втратою доходів, що в багатьох випадках призводить їх та їхні сім'ї до ще більшого збідніння»..

Водночас потенційно ймовірними визнаються й інші середньота довгострокові ефекти щодо трансформацій та якості розвитку людського капіталу: «...the spillover effects on multidimensional poverty indicators (health and nutrition, education, living standards) will be manifested in the medium and long-term» «.побічні ефекти на індикатори багатовимірної бідності (здоров'я, харчування, освіта, рівень (стандарти) життя будуть виявлятися а середньо- та довгостроковій перспективі». (CCSA, 2020, р. 20, 44-45).

Вставка. Досить песимістичну картину потенційних соціально-економічних потрясінь унаслідок масштабної реалізації новітніх технологій 4IR, які стосуються безпосередньо працівників, спрогнозував у своїх бестселерах, а також під час дискусії на ВЕФ-2020 відомий ізраїльський футуролог Ю.Н. Харарі (Yuval Noah Harari).

За його прогнозами такі технології, як роботизація, штучний інтелект та ін., призведуть до суттєвих втрат робочих місць та появи значної кількості (навіть класу) «некорисних» людей. Це, у свою чергу, спричинятиме подальше поглиблення нерівності між ними і прошарками ділової та політичної еліти. Як наслідок, назріватимуть революційні ситуації з новим ідейним вектором: «Можливо, у XXI ст. популістські революції будуть спрямовані не проти економічної еліти, яка експлуатує людей, а проти економічної еліти, яка в них більше не має потреби. Скоріше за все, ця битва буде програна. Протистояти непотрібності набагато важче, ніж боротися проти експлуатації» https://www.litres.ru/uval-noy-harari/21-urok-dlya-xxi-veka/chitat-onlayn/page-2/.

На думку Ю.Н. Харарі, загрозлива соціальна поляризація може зачепити не тільки суспільства окремих країн, але й міжкраїнні відносини. Як імовірні тренди майбутнього він прогнозує також процеси «неконтрольованої експансії колоніалізму даних і цифрових диктатур». Вихід науковець вбачає у рівномірному розподілі ефекту від використання штучного інтелекту на глобальному рівні.

Аналізуючи потенційні наслідки «наступу» штучного інтелекту порівняно з можливостями людини, Ю.Н. Харарі оперує поняттям «філософське банкрутство» явище, коли суспільство не матиме «ресурсів й інструментів, щоб усвідомити та пояснити зміни, які відбуваються».

У контексті аналізу реалізації інноваційної парадигми промислового розвитку доцільно акцентувати увагу на динамічному розгортанні тренду креативності при розробленні й упровадженні бізнес-моделей та промислових проєктів. Як свідчить світова практика, творча (креативна) мотивація та відповідний потенціал професійного самовираження мають велике значення для сучасних працівників та управлінців, а відповідні компетенції розглядаються як першорядні критерії оцінки при відборі працівників, особливо до науково-технологічних та інноваційних підрозділів виробничих корпорацій.

Очевидним є тісний взаємозв'язок тренду креативності з іншими трендами інноваційного спрямування, оскільки будьяка промислова інновація починається з креативної конструкторської чи технологічної ідеї. У цьому сенсі такі тренди мають потенціал позитивного впливу на довгострокове промислове зростання за умови їх інтегрованого розвитку.