Соціальний діалог і трудова сфера України в умовах воєнного стану, євроінтеграції, цифровізації: проблеми та перспективи для повоєнного відновлення

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Інститут економіки промисловості НАН України

Соціальний діалог і трудова сфера України в умовах воєнного стану, євроінтеграції, цифровізації: проблеми та перспективи для повоєнного відновлення

О.В. Панькова, к. соц. н., доцент

О.Ю. Касперович, м.н.с.

Анотація

У статті визначено комплекс проблем трудової сфери та системи соціального діалогу в умовах синергетичного впливу таких чинників: цифровізація (світовий тренд); повномасштабна збройна агресія; вплив внутрішніх хронічно невирішених проблем, що накопичувалися з 2014; євроінтеграційний вектор розвитку України та інтенсифікація цих процесів після набуття Україною статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу (2022 р.). Виявлено тенденцію щодо стрибкоподібної активізації уваги до проблем соціального діалогу, готовності до змін у нинішній період з боку вищого керівництва держави, соціальних партнерів та їх спільних представницьких органів у зв'язку з процесами форсованої євроінтеграції.

Стаття містить ґрунтовний аналіз документів МОП щодо стану та втрат трудової сфери внаслідок повномасштабної збройної агресії, а також рекомендаційну частину щодо досягнення критеріїв якості системи соціального діалогу. Розкрито роль соціального діалогу в забезпеченні стійкості трудової сфери України в нинішніх умовах, що обумовлено необхідністю радикального оновлення системи взаємодії суб'єктів соціального діалогу, відновлення роботи спільного представницького органу національного рівня Національної тристоронньої соціально-економічної ради, територіальних тристоронніх соціально-економічних рад, активних взаємоузгоджених рішень і дій з боку соціальних партерів щодо модернізації чинної моделі соціального діалогу в Україні. Оновлена модель має відповідати базовим європейським вимогам, органічно вбудовуватися в систему повоєнного відновлення соціально трудової сфери за принципом МОП «відбудувати краще, ніж було» (build back better).

Обґрунтовано необхідність залучення ресурсів цифровізації для перспектив розвитку системи соціального діалогу через її оновлення на сучасній технологічній мережево-цифровій основі (авторська ідея). Реалізація на практиці оновленої системи соціального діалогу стає підґрунтям для створення інформаційно-комунікативної платформи взаємодії партнерів на міжта внутрішньодержавному рівнях з метою реалізації стратегічних рішень щодо забезпечення стійкості й повоєнного відновлення сфери праці, економіки і країни в цілому, досягнення визначених євроінтеграційних орієнтирів.

Ключові слова: система соціального діалогу, соціальні партнери, трудова сфера, воєнний стан, ризики та загрози, євроінтеграція, цифровізація, повоєнне відновлення України.

Annotation

Social dialogue and labor sphere of Ukraine under the conditions of marital law, European integration and digitalization: problems and prospects of post-war recovery

O.V. Pankova, Phd in Sociologics, Associate Professor; O.Yu. Kasperovich, Junior Researcher Institute of Industrial Economics of the NAS of Ukraine

The authors of the article defined a set of problems in the labor sphere and the system of social dialogue under the conditions of the synergistic influence of the following factors:

1) digitalization (world trend),

2) full-scale armed aggression;

3) the impact of chronically unresolved internal problems, accumulated from 2014 to 2022;

4) the Euro-integrational vector of Ukrainian development with the intensification of this vector after Ukraine acquires the status of a candidate country for joining the European Union (2022).

The authors have revealed a tendency towards the rapid activation of attention to the problems of social dialogue, readiness for changes in the current period on the part of the top management of the state, social partners and their joint representative bodies in connection with the processes of forced European integration.

The article contains a thorough analysis of ILO documents regarding the assessment of the state and losses of the labour sphere as a result of full-scale armed aggression, as well as a recommendation on achieving the quality criteria of the system of social dialogue. The role of social dialogue in ensuring the stability of the labour sphere of Ukraine in the current conditions is revealed, which is defined by the need for a radical renewal of the system of interaction of social dialogue subjects, the restoration of the work of a joint representative body at the national level - the National Tripartite Socio-Economic Council, respectively, territorial tripartite socio-economic councils, active coordinated decisions and actions by social partners regarding the modernization of the current model of social dialogue in Ukraine. The updated model must meet the basic European requirements, be organically integrated into the system of post-war recovery of the social and labour sphere according to the ILO principle 'build back better'.

The need to involve digital resources and possibilities for prospects of the development of the social dialogue system through its renewal on a modern technological network-digital basis is substantiated (author's idea). The practical implementation of the updated system of social dialogue becomes the basis for the creation of an information and communication platform for the interaction of partners at the inter-state and intra-state levels for the implementation of strategic decisions to ensure the stability and post-war recovery of the labour sphere, the economy and the country as a whole, in order to achieve the defined European integration benchmarks.

Keywords: social dialogue system, social partners, lab or sphere, martial law, risks and threats, European integration, digitalization, post-war recovery of Ukraine.

Вступ

В умовах повномасштабної збройної російської агресії економіка України загалом та її соціально-трудова сфера зокрема зазнали значного руйнівного впливу. Це призвело до фактичного знищення багатьох підприємств, їх трудових колективів, падіння вітчизняного виробництва і реального ВВП, зростання безробіття, масового збідніння, радикально підвищило ризики невизначеності, створивши бар'єри для вільного руху факторів виробництва, у тому числі робочої сили, а також до порушення нормального перебігу майже всіх процесів соціально-економічного відтворення.

Проблеми в економіці в поєднанні зі значними внутрішніми переміщеннями та потоками біженців спричинили масштабні втрати людського і трудового потенціалу країни. У трудовій сфері посилилися процеси тіньової зайнятості, порушення соціально-трудових прав працюючих, примусової праці, зниження заробітної плати з одночасним збільшенням трудових обов'язків, соціального відчуження, гендерної нерівності, дискримінації тощо.

Відбулося фактичне руйнування інститутів ринку праці, що, в свою чергу, посилює спад національної економіки, погіршує життєдіяльність громадян, у першу чергу працюючих, та є впливовим фактором, що перешкоджає забезпеченню стійкості соціально-трудової сфери. Однією з ключових складових забезпечення необхідного рівня стійкості економіки України як в умовах збройної агресії, так і на весь період її повоєнного відновлення має стати збереження і подальше відновлення та розвиток людського і трудового потенціалу країни як за кількісними, так і за якісними ознаками. Збереження відносно стабільного функціонування ринку праці та трудової сфери загалом (звісно, з поправкою на форс-мажорні умови війни) є невід'ємною умовою подальшого відновлення економіки України та запорукою забезпечення в подальшому довгострокової конкурентоспроможності України в сучасному світі. Важлива потреба сьогодення це пошук механізмів

Економіка промисловості стабілізації стану і стійкості трудової сфери як ключової передумови подальшого повоєнного відновлення національної економіки, зорієнтованість політикуму, соціальних партнерів, суб'єктів трудових відносин на залучення цих механізмів й інструментів у практичну діяльність. У ситуації обмежених ресурсів це потребує досягнення певної солідарності взаємодіючих суб'єктів для розроблення та прийняття взаємоузгоджених рішень щодо протидії руйнівним наслідкам війни. Наразі фактично безальтернативним базовим механізмом забезпечення узгодженої та стабільної взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин є система соціального діалогу. За визначенням Міжнародного бюро праці соціальний діалог це процес, у рамках якого представники урядів, роботодавців і працівників обмінюються інформацією, консультуються і проводять переговори один з одним з метою досягнення консенсусу та розв'язання ключових економічних і соціальних проблем (ILO, 2019). Коли соціальний діалог функціонує належним чином, він сприяє справедливості й законності, дозволяє знаходити справедливі та тривалі рішення найскладніших проблем у сфері праці, які реалізуються на практиці соціальними партнерами, що брали участь у їх розробленні. Соціальний діалог у сфері праці виступає головною ідеєю, засадою правового регулювання трудових відносин у країні, регламентації представництва інтересів й участі держави, працівників, роботодавців у процесах договірного регулювання індивідуальних і колективних трудових відносин для попередження та розв'язання гострих соціально-трудових, економічних проблем.

Очевидно, що стратегічні рішення щодо стійкості трудової сфери в сучасних умовах для забезпечення конкурентоспроможності відновлюваної економіки України не можуть прийматися поза контекстом комплексного врахування всіх ключових чинників впливу (зовнішніх і внутрішніх) на соціально-трудову сферу України, систему соціального діалогу. Тому при розробленні таких рішень доцільно взяти на озброєння принцип, сформульований МОП щодо постпандемійного відновлення: «відбудувати краще, ніж було» (build back better). Ідеться не про повернення до показників довоєнного рівня, а про досягнення якісно нового рівня функціонування економіки загалом і соціально-трудової сфери зокрема.

Вирішення цього завдання потребуватиме залучення всього внутрішнього наявного потенціалу держави і суспільства, суб'єктів соціального діалогу, а також потужної допомоги міжнародних партнерів. На це нині спрямовується увага вищого керівництва Української держави принципово, щоб діалог працівників, їхніх профспілкових представників, роботодавців та органів виконавчої влади й місцевого самоврядування відбувався на основі інституційної бази держави, у межах закону та був максимально результативним такою є позиція Президента України (Укрінформ, 2023).

Пропонується сконцентрувати увагу на впливі 4 груп чинників на процеси забезпечення стійкості трудової сфери і системи соціального діалогу в Україні:

1) загальносвітовий тренд, пов'язаний із впливом цифровізації на економіку і суспільство, на трудову сферу;

2) вплив повномасштабної збройної російської агресії на соціально-економічну та трудову сферу України;

3) вплив накопичених до війни та невирішених проблем у соціально-трудовій сфері (низька зайнятість, невідповідність рівня кваліфікації робітників потребам ринку, недосконалість і низька ефективність системи колективно-договірного регулювання і соціального діалогу тощо);

4) євроінтеграційний вектор розвитку України та інтенсифікація цих процесів у системі соціально-трудових відносин і соціального діалогу після набуття Україною в червні 2022 р. статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Основною проблемою, яка останнім часом додалася до загального проблемного кола функціонування системи соціального діалогу в Україні, стало пов'язане з війною руйнування зв'язків у системі соціального діалогу, особливо на локальному (виробничому), територіальному рівнях, що фактично звело до нуля його і так невисоку інтенсивність і дієвість. Тож на порядку денному насамперед відновлення цих зв'язків і системи комунікацій між суб'єктами соціально-трудових відносин. У цих умовах актуалізується необхідність розроблення комплексних інноваційних рішень щодо принципового оновлення системи соціального діалогу в Україні на сучасній технологічній основі залучення потенціалу сучасних цифрових, інформаційно-комунікативних, мережевих технологій для відновлення та розвитку ефективної комунікації та конструктивної взаємодії суб'єктів СТВ.

Дослідження проблем становлення дієвої системи соціального діалогу не може відбуватися поза контекстом впливу чинників, що його визначають (їх основні групи наведено вище). При цьому стан і динаміка цих чинників помітно впливають на зміст й інтенсивність досліджень щодо системи соціального діалогу. Зокрема, вплив пандемії COVID-19 призвів до певної активізації досліджень проблематики соціального діалогу як механізму стабілізації трудової сфери у форс-мажорних умовах боротьби з пандемією (Ільченко, 2022; Маршавін, Кіцак, Василенко, 2022; Novikova, Pankova, Chaliuk, Kasperovich, 2021).

Не меншим стимулом щодо активізації досліджень системи соціального діалогу є процеси цифровізації та їх вплив на економіку загалом, соціально-трудову сферу, соціальний діалог. Ця проблематика стала однією з ключових складових дослідницького порядку денного як за кордоном, так і в Україні. У міжнародних дослідженнях багато уваги приділяється питанням забезпечення соціального діалогу та соціального захисту нових категорій працівників (зайняті через цифрові платформи, дистанційні зайняті та ін.). Наприклад, Міжнародна організація праці свій щорічний звіт за 2021 р. присвятила ролі цифрових трудових платформ у процесах трансформації світу праці (ILO, 2021)

В Україні зазначені питання також досліджуються досить давно та результативно, починаючи від концептуального рівня загальної проблематики цифровізації економіки та закінчуючи суто прикладними аспектами цих процесів (Вишневський, Гаркушенко, Князев, 2020; Вишневський, Гаркушенко, Заніздра, Князєв, 2021; Вишневський, 2021; Гаркушенко, 2021; Брюховецька, Булєєв, 2022; Збаразська, 2023; Ляшенко, Підоричева, Антонюк, 2022; Новікова, Панькова, Азьмук, Касперович, 2021; Панькова, Касперович, 2021a; Панькова, Касперович, 2022; Руссіян, 2021; Aleksynska, 2021; Zaloznova, Pankova, Ostafiichuk, 2020).

Повномасштабне збройне вторгнення на територію України суттево змінило контекст досліджень щодо розвитку соціального діалогу в системі чинників, які на нього впливають. На цю зміну контексту наукова спільнота відреагувала оперативно дослідження впливу війни на економіку та соціально-трудову сферу України майже миттево стали чи не найбільш актуальними в цій сфері. Причому реакція була швидкою не тільки з боку вітчизняних учених, але і світової наукової та експертної спільноти. Так, оперативно відреагувала Міжнародна організація праці, підготувавши звіт щодо впливу війни в Україні на сферу праці (МОП, 2022) та регулярно оновлюючи свої аналітичні матеріали (ILO 2023 a; ILO 2023b). Певні дослідження також здійснюються за підтримки зарубіжних партнерів (Шаповал, Федосеенко, Грибановський, Терещенко, 2022; Світовий Банк.

Усе більшою стає кількість досліджень вітчизняних науковців щодо впливу повномасштабної збройної агресії проти України на різні аспекти функціонування соціально-трудової сфери. Зокрема, ці питання розглядаються в контексті концепту «Праця 4.0» (Колот, Герасименко, 2022), проблем збереження людського капіталу та робочої сили України в умовах війни (Азьмук, 2022; Антонюк, 2022; Залознова, Азьмук, 2022; Шамілева, Хандій, 2022). Значна увага приділяється певним важливим аспектам визначеної проблематики, а саме питанням законодавчого забезпечення трудової сфери в умовах війни (Новікова, Остафійчук, Новак, 2022), визначення пріоритетів регуляторної політики в умовах цифровізації та воєнного стану (Панькова, Касперович, 2022) і багатьом іншим питанням. Важливим є внесок науковців Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД, 2022), Аналітичного центру ім. Разумкова (Пищуліна, Маркевич, 2022) та ін.

Проблеми соціального діалогу в соціально-трудовій сфері в контексті одночасного впливу зазначених чинників вітчизняними та зарубіжними науковцями не розглядалися, що відкрило поле для авторської візії цих взаємовпливів і перспектив подальшої модернізації системи соціального діалогу. Це обумовлює і актуальність, і новизну, і проблемне поле дослідження.

Метою статті є дослідження взаємовпливів на систему соціального діалогу і трудову сферу України за умов повномасштабної збройної агресії, євроінтеграції, цифровізації, а також викликів, проблем і загроз, які виникають у зв'язку з цим; визначення перспектив розвитку соціального діалогу для повоєнного відновлення.

Основними завданнями дослідження є:

1) оцінювання стану і проблем у сфері соціально-трудових відносин і в системі соціального діалогу на перетині ключових чинників впливу: накопичених «хронічних» проблем у трудовій сфері (з 2014 р.); новітніх загроз у зв'язку з повномасштабною збройною агресію (з 2022 р. до сьогодні);

2) визначення перспектив мережево-цифрового оновлення діючої системи соціального діалогу в умовах впливу цифровізації та форсованої євроінтеграції для потреб повоєнного відновлення України та відповідності вимогам для членства в ЄС.

Виклад основного матеріалу

Соціальний діалог є ефективним методом колективної взаємодії суб'єктів різного рівня від глобального (наднаціонального) до місцевого, локального, оскільки забезпечує спільне прийняття рішень сторонами соціального діалогу на засадах солідарної відповідальності для розв'язання гострих соціально-економічних, трудових, суспільних проблем.

Діалог глобального (міжнаціонального) рівня розбудовується на підґрунті платформи Global Deal це система глобального партнерства, метою якого є спільне розв'язання проблем глобального ринку праці й надання працівникам країн світу можливостей користуватися перевагами глобалізації. Соціальний діалог, як регуляторний інструмент, відіграє ключову роль у забезпеченні стійкості національних ринків праці (ILO, 2020). Дієвий соціальний діалог є обов'язковою складовою розроблення та реалізації будь-якої антикризової політики, про що свідчать результати подолання руйнівних наслідків пандемії COVID-19.

Для ефективного вирішення питань забезпечення стійкості трудової сфери в умовах впливу збройної російської агресії та режиму воєнного стану необхідно залучати весь арсенал перевірених часом інструментів і механізмів, одним із яких виступають системи соціального діалогу та колективно-договірного регулювання.

Таким чином, соціальний діалог був, є і ще довго залишатиметься одним із ключових інструментів вирішення проблем, формування узгодженої сторонами політики та рішень щодо забезпечення стійкого функціонування соціально-трудової сфери та ринку праці. Сама система соціального діалогу в Україні потребує стійкості й відповідності тим нагальним проблем, які треба вирішувати. Але в Україні на цей момент вирішення завдань і реалізація функцій соціального діалогу відбуваються в надзвичайно складних умовах. Система соціально-трудових відносин, соціального діалогу України перебуває під впливом багатьох потужних чинників, кожен з яких сам по собі генерує загрози та виклики, ускладнює вимоги до стабільного функціонування та розвитку соціально-трудової сфери й вітчизняного ринку праці, і тим більш небезпечним і складним є синергетичне поєднання їхнього впливу. Акцентуємо увагу на 4 групах чинників взаємовпливу на трудову сферу та систему соціального діалогу (рис. 1):

1) вплив цифровізації (загальносвітовий тренд);

2) руйнівний вплив на соціально-економічну та трудову сферу України повномасштабної збройної російської агресії;

3) вплив значної кількості хронічних, накопичених ще з 2014 р. невирішених проблем у трудовій сфері та систем соціального діалогу;

4) вплив викликів і вимог, які генерує форсована євроінтеграція.

Рисунок 1. Структура проблемного поля (основних чинників впливу) на систему соціально-трудових відносин і соціального діалогу в Україні. Джерело: розроблено авторами

Саме в цьому «сплетінні» загроз, викликів та небезпек необхідно вибудовувати адекватну наявним умовам систему соціального діалогу як одного з основних інструментів забезпечення узгодженої та стабільної взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин.

Кожна з цих груп чинників генерує своє специфічне коло проблем і викликів. Їх поєднання, перетин та взаємовплив створюють ту надскладну систему загроз і небезпек, які необхідно долати з метою забезпечення стійкості трудової сфери України в умовах воєнного стану та потреб повоєнного відновлення, у першу чергу шляхом реалізації дієвої та ефективної системи соціального діалогу як запоруки об'єднання зусиль різноманітних суб'єктів і досягнення синергії в їхній взаємодії. Створення такої оновленої системи соціального діалогу є надзвичайно актуальним завданням, без вирішення якого подолання інших проблем та загроз навряд чи є можливим. Зазначені групи чинників позначені на рис. 1 відповідними секторами.

Перша група чинників вплив цифровізації (мегатренду сучасності) на національний ринок праці та систему соціального діалогу. У цілому вплив цифровізації на соціально-трудову сферу та, відповідно, на систему соціального діалогу, його ефективність і форми реалізації проявляється в двох фундаментальних аспектах: радикальні зміни в системі соціально-трудових відносин і трансформація змісту, характеру та форм організації праці й соціальної взаємодії. Такі зміни потребують відповідної модернізації та системи соціального діалогу. Розглянемо їх детальніше.

1. Радикальні зміни в системі соціально-трудових відносин через поширення різноманітних форм платформної та дистанційної зайнятості. Позитивним аспектом цих процесів є поява нових можливостей працевлаштування, гнучкого графіка роботи, формування нових цифрових навичок, підвищення продуктивності праці, розширення професійних зв'язків і взаємодії з колегами та ін. Окремо слід зауважити, що в умовах воєнного стану саме можливість дистанційної роботи та працевлаштування відіграє важливу роль у стабілізації функціонування ринку праці в Україні, створенні безпечних умов праці. Негативний аспект пов'язаний із дуже високим рівнем нормативно-правової неврегульованості цього сегменту зайнятості (в першу чергу платформного) та, відповідно, високою соціальною і правовою незахищеністю працюючих (Панькова, Касперович, 2021b). Це, у свою чергу, створює значні загрози ефективності існуючій системі соціального діалогу (яка передусім базується на традиційній системі суб'єктів СТВ), а також традиційним системам забезпечення соціального та правового захисту. У таких умовах і система соціального діалогу, і система соціального захисту потребують суттєвого оновлення відповідно до появи в процесі цифровізації значної кількості якісно нових суб'єктів СТВ, які працюють у платформному та мережевому сегментах зайнятості (Панькова, Касперович, 2022).

Відповіддю на зазначені загрози має стати модернізація, удосконалення та розширення існуючих і впровадження нових механізмів соціального діалогу, нормативно-правових та регуляторних систем, приведення їх у відповідність до трансформацій соціально-трудових відносин з одночасною реалізацією відповідних механізмів стабілізації соціально-трудової сфери в умовах воєнного стану та подальшого повоєнного відновлення. Також необхідною є правова регламентація нового прошарку працівників, який з'явився у зв'язку з цифровізацією економіки (платформні, дистанційні, самозайняті та ін.), залучення їх до системи соціального захисту та соціального діалогу. У свою чергу, в умовах цифровізації адекватного мережево-цифрового оновлення потребує і традиційна система соціального діалогу.

2. Трансформація змісту, характеру та форм організації праці. У позитивному аспекті це приводить до підвищення рівня інтелектуалізації праці, зменшення частки важкої, монотонної праці та стереотипних операцій, полегшення і прискорення процесів обробки інформації, розширення можливостей для професійної та творчої самореалізації, саморозвитку. У негативному суттєве зростання вимог до необхідних навичок (насамперед цифрових), які повинен мати сучасний працівник, що за певних умов створює загрозу для працівників, які через ті чи інші причини їх не мають. Наслідком може стати втрата ними конкурентоспроможності на ринку праці та зростання «цифрової нерівності» (у першу чергу це стосується працівників більш похилого віку). В умовах поширення платформної, цифрової, дистанційної зайнятості відбувається атомізація робочого простору, руйнуються безпосередні особисті відносини з колегами, розмиваються трудові колективи. Системним наслідком таких процесів стає також руйнування зв'язків між працівниками, загострення конкуренції, неспроможність до колективної дії. Це радикально обмежує можливості використання традиційних механізмів соціального діалогу, оскільки нові категорії працівників виступають як вельми атомізована, гостро конкурента та слабо структурована соціальна спільнота, діяльність якої значною мірою відбувається в «тіні», поза межами нормативно-правового поля.

Гідною відповіддю на таку ситуацію стає цифровізація економіки та суспільства, відповідна модернізація систем соціального діалогу та соціального захисту в Україні, причому відповідно до специфіки функціонування цифрового / мережевого / платформного сегменту зайнятості. Оскільки цей сегмент функціонує на мережево-цифровій технологічній базі, системи соціального діалогу та соціального захисту також мають пройти через мережево-цифрове оновлення, щоб мати змогу «приєднатися» до нових секторів економіки й виконувати свою регуляторну та узгоджувальну функцію. Для забезпечення більш стабільного та результативного функціонування зазначених нових секторів і більш ефективного використання їхнього потенціалу в процесах повоєнного відновлення України доцільними є такі заходи:

- розроблення та впровадження цільових програм із розвитку цифрових навичок у громадян з метою забезпечення їх працевлаштування та стабільної зайнятості;

- нормативно-правове врегулювання різноманітних аспектів цифрової, платформної, дистанційної зайнятості (Новікова, Панькова, Азьмук, Касперович, 2021);

- модернізація і цифрове оновлення систем соціального діалогу та соціального захисту в Україні відповідно до вимог мережево-цифрової реальності;

- реалізація Цифрового порядку денного для України у сфері використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, цифровізації економіки та суспільства для інтеграції в Єдиний цифровий ринок ЄС тощо.

Друга група чинників впливу «хронічні» проблеми та загрози, накопичені в соціально-трудовій сфері України з 2014 р. (за оцінками МОП). Система соціального діалогу, яка існувала в довоєнний період, так і не стала ефективною. Доленосні зміни відбулися у 2014 р. у зв'язку зі збройним конфліктом, тимчасовою окупацію територій Донбасу, анексією Криму. Це позначилося на життєдіяльності всього українського суспільства, держави, її регіонів, перш за все Донбасу (Ляшенко, Підоричева, Антонюк, 2022) і тих областей України, які приймали значну частину внутрішньо переміщених осіб. Значного спаду зазнала соціально-трудова сфера і національна економіка.

У 2014-2020 рр. загальний обсяг невиробленої в Україні продукції внаслідок збройного конфлікту на Донбасі становив 280 млрд дол.: до 40 млрд щороку, або 19,9% ВВП України доконфліктного рівня. Конфлікт мав серйозний вплив на торгівлю та інвестиції, призвів до значних втрат активів і недоотримання податкових надходжень (CEDR, 2022).

Із 2014 р. відбулися руйнівні процеси в трудовій сфері України, зокрема системі соціального діалогу. Система посередництва і примирення була повністю зруйнована в Луганській області через часткову окупацію її території. У Донецькій області процес посередництва, примирення, медіації в трудовій сфері витримав руйнівний вплив збройного конфлікту (з 2014 р.) до 2022 р. збереглось і активно працювало Донецьке відділення Національної служби посередництва і примирення під керівництвом А. Хімчака. Хоча багато підприємств було зруйновано і залишилося на тимчасово окупованій території, фахівці Донецького відділення НСПП активно працювали в напрямі зниження соціально-трудової конфліктності в регіоні, спрямовували виникаючі конфліктні ситуації та спори у правове поле, розглядали і розв'язували проблеми при індивідуальних зверненнях роботодавців чи працівників тощо. З 2014 р. спільний представницький орган сторін соціального діалогу національного рівня Національна тристороння соціально-економічна рада України (НТСЕР) здійснювала свою діяльність формально, неефективно функції переважно зводилися до ухвалення на певні періоди Генеральної угоди. Це негативно позначилося на діяльності територіальних тристоронніх соціально-економічних рад і загальному стані соціального діалогу в трудовій сфері України. Отже, в результаті руйнівних наслідків першої хвилі збройної агресії (з 2014 р.) існуюча на той час система соціального діалогу зазнала втрат, погіршила свої якісні характеристики, стала малоефективною.

Міжнародні оцінки фахівців МОП стану соціально-трудової сфери в Україні у 2020 р. (в умовах форс-мажорних обставин, викликаних пандемією), окремо акцентували увагу на необхідності посилення соціального діалогу з ключових питань трудової та соціальної політики. Серед основних проблем на ринку праці, які були найбільш гострими на той момент, вони виокремили такі: низький рівень зайнятості з вираженим тендерним розривом, висока еміграція робочої сили, високий рівень безробіття та економічної неактивності серед молоді, відчутна невідповідність існуючого рівня кваліфікації робочої сили (у першу чергу молоді) потребам ринку праці. Ці проблеми мали б стати предметом публічного діалогу в українському суспільстві. Також фахівці відзначили, що важливими проблемами у сфері умов праці та соціального захисту є відсутність культури профілактики щодо безпеки та гігієни праці, зростання участі в неформальному секторі економіки, велика заборгованість із виплати заробітної плати, виражений тендерний розрив в оплаті праці та недостатні охоплення й фінансова стійкість системи соціального страхування (МОП, 2020, с. 2). Таким чином, незадовго до війни ситуація у сфері праці в Україні була складною, негативний вплив пандемії COVID-19 та його руйнівні наслідки були відчутними.

Слід зауважити, що саме погляд із 2020 р. та оцінка з боку фахівців Міжнародної організації праці є принципово важливими, зважаючи на євроінтеграційний вектор України, який після початку війни тільки посилився (МОП, 2020, с. 5-11). Ті самі проблеми фактично залишилися невирішеними, а в ситуації воєнного стану та руйнівного впливу збройної російської агресії вони не тільки збереглися, але і значно загострилися. Ключовими «хронічно» невирішеними проблемами соціально-трудової сфери України, що виступають предметом колективно-договірного регулювання, є:

- неповна зайнятість, низький рівень продуктивної зайнятості, високий рівень неформальної зайнятості;

- порушення та звуження трудових прав зайнятих;

- невизначеність і правова нерегламентованість системи соціального захисту, можливостей захисту трудових прав зайнятих у цифровому сегменті;

- невідповідність кваліфікації молоді потребам ринку праці;

- низька заробітна плата та ставка мінімальної заробітної плати (заробітна плата в Україні залишається у 4-5 разів нижчою за європейський рівень);

- «хронічна» заборгованість із заробітної плати за певними галузями (у 2019 р. заборгованість із виплати заробітної плати становила 2,8 млрд грн, у 2021 р. 3136,7 млн грн) (Державна служба статистики України, 2021);

- послуги з охорони здоров'я та соціального захисту в Україні характеризуються набагато нижчим рівнем витрат порівняно з іншими країнами Європи;

- недостатній рівень дотримання міжнародних трудових норм (хоча Україна є лідером у регіоні за кількістю ратифікованих Конвенцій МОП, попереду ще багато роботи з упровадження міжнародних трудових норм).

Аналізуючи більш детально визначені основні тенденції на ринку праці та в системі соціальної політики в Україні (до 2020 р.), фахівці МОП окремо зупинилися на питанні соціального діалогу, відзначивши такі негативні його якості (МОП, 2020, с. 10):

обмежена роль соціального діалогу та низька ефективність у розв'язанні гострих соціально-економічних проблем;

обмежене функціонування Національної тристоронньої соціально-економічної ради (НТСЕР) як інституції соціального діалогу на національному рівні, слабке функціонування соціального діалогу на територіальному рівні;

брак культури діалогу та практики прозорих й ефективних процедур запобігання та вирішення трудових конфліктів і спорів на рівні підприємств між роботодавцями та працівниками які, як правило, не вирішуються на робочому місці, часто загострюються та потребують офіційного втручання третьої сторони органів інспекції праці або державних посередників у разі колективних спорів або судового розгляду в разі індивідуальних спорів;

недостатній та незбалансований розвиток системи колективно-договірного регулювання;

незначна чи повна відсутність охоплення приватного сектору, а також зайнятих у сегменті цифрової платформної зайнятості колективно-договірним регулюванням, системами соціального захисту та соціального діалогу.

Отже, система соціального діалогу в Україні з 2014 р. «похитнулася» та мала негативну динаміку розвитку. Це призвело до зниження її якісних і кількісних критеріїв. Система фактично виявилася неефективною, нестійкою (нерезильєнтною) з урахуванням масштабу викликів та загроз, що постали після 2014 р. перед повномасштабним вторгненням. Фактично всі накопичені в довоєнний період проблеми залишилися невирішеними і стали негативним «фоном», на який нашарувалися руйнівні наслідки повномасштабної збройної агресії.

Третя група чинників руйнівні наслідки повномасштабної збройної російської агресії. Система соціального діалогу в Україні зазнала подвійного удару у зв'язку зі збройною агресією з 2014 р. та у 2022 р. до сьогодні. Унаслідок повномасштабної збройної агресії коло та гострота питань, які зазвичай ставали предметом соціального діалогу, надзвичайно збільшилися. Як свідчить аналіз попередньої групи чинників (накопичені до повномасштабної війни проблеми) дієва система соціального діалогу в передвоєнний період так і не була сформована. І в результаті руйнівних наслідків агресії ця «недосформована» система фактично виявилася малоефективною, недієздатною, зважаючи на масштаб викликів і загроз, що постали. Так, повномасштабна збройна російська агресія спричинила руйнування промислової та сільськогосподарської інфраструктури, призвела до масштабних втрат людського і трудового потенціалу країни, робочих місць. Збитки України, як вважають вітчизняні експерти, на кінець 2022 р. дорівнюють більше 1 трлн дол.; за оцінками західних фахівців близько 600 млрд дол. Проте війна ще триває.

Ще однією загрозою є втрати людського і трудового потенціалу країни (Азьмук, 2022). Від початку війни за кордон виїхали понад 7 млн українських громадян. Понад 3,3 млн отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Ще близько 8 млн людей стали внутрішніми переселенцями, які переїхали із зони бойових дій та окупованих територій до безпечніших регіонів України. Серед осіб працездатного віку від початку війни втратили роботу майже 5 млн українців. Із них 1,2 млн виїхали до сусідніх країн; 3,6 млн громадян, які залишились в Україні, стали безробітними. У травні-червні 2022 р. майже 4,5 млн внутрішньо переміщених осіб повернулися додому, частина з них до своєї попередньої роботи (Dembitskyi, Zlobina, Kostenko, 2022, р. 161-162).

В умовах війни фізичне виживання стає першочерговим: люди готові виконувати роботу за нижчим рівнем своєї кваліфікації чи освіти, так само як згодні робити її за меншу оплату, бо в такій ситуації пріоритетним стає забезпечення первинних потреб. За даними Інституту соціології НАН України, майже дві третини пошукачів роботи (65%) згодні на нижчу зарплату (на 10-25% менше від довоєнної), попри те, що у своїх резюме вони вказують ту, яку мали до війни. Через руйнування та окупацію територій багато роботодавців припинили свою діяльність або через релокацію суттєво її скоротили. Інші змушені були вдатися до тих чи інших непопулярних заходів (17% скоротили штат, 25% зменшили зарплату, 15% відправили у відпустку за свій рахунок). Більшість респондентів зазначили, що їм скоротили заробітну плату більш ніж на 30% (Dembitskyi, Zlobina, Kostenko, 2022, р. 161-162). Майже у всіх професійних сферах в Україні відбулося зниження заробітної плати.

Втрата та пошкодження виробничих активів, переривання ланцюгів постачання, руйнування, спричинені активними бойовими діями, масова зовнішня та внутрішня міграція призвели до значних дисбалансів на ринку праці України, негативні наслідки війни відчули на собі більше працівники, аніж роботодавці. У сфері малого бізнесу скоротилися можливості фінансової підтримки свого штату працівників (Пищуліна, Маркевич, 2022). Релокація та вимушена міграція призвели до зміни структури ринку праці, а також структури пропозицій і насиченості необхідними фахівцями в розрізі регіонів. До того ж відбулася значна тінізація ринку праці багато вакансій пропонуються без оформлення, як підробіток, певна частка зарплат виплачуються «у конвертах», адже не всі роботодавці можуть сплачувати 40% податків (Укрінформ, 2022) Зрозуміло, що в таких умовах ані на легальну зарплату, ані на соціальні гарантії (наприклад, лікарняні), ані на стаж українці розраховувати не можуть. За приблизними підрахунками, джерело заробітків втратили ще принаймні 5-6 млн людей. За інформацією Державного центру зайнятості, на початок жовтня 2022 р. в Україні через війну залишилися без роботи до 40% людей (Укрінформ, 2022), чисельність офіційно зареєстрованих безробітних сягнула 260 тис. осіб (НІСД, 2022).

З урахуванням такої великої чисельності громадян України, які через бойові дії залишилися без роботи, зростання кількості працівників у неформальному секторі економіки та великої заборгованості з виплати заробітної плати (за даними Держкомстату станом на 01.01.2022 р. заборгованість із виплати заробітної плати становила 3207,1 млн грн) ризик застосування примусової праці тільки зростає (Державна служба статистики України). соціальний діалог трудовий повоєнний євроінтеграція цифровізація

Починаючи з ІІІ кварталу 2022 р. з'явилися певні тенденції до стабілізації стану в національній економіці. Поступова економічна стабілізація з великою імовірністю тривала б у IV кварталі 2022 р. Утім її перервали масовані ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру країни. Хоча значна частина бізнесу адаптувалася до перебоїв з електропостачанням Згідно з опитуванням ЄБА 86% респондентів установлюють генератори або інші ДБЖ, 66% змінили графік роботи, водночас 40% респондентів зменшили обсяги виробництва (Національний банк України, 2023)., не для всіх це було можливим через особливості виробничих процесів та обмеженість фінансових ресурсів (погіршилася ситуація в металургії, на транспорті, в інших секторах послуг). Через обстріли енергетичної інфраструктури, масштабні руйнування та нестачу обладнання для ремонту вплив дефіциту електроенергії на економічну діяльність зберігатиметься не лише в поточному році, але і в наступному. Проте базовий сценарій прогнозу передбачає відсутність нових критичних пошкоджень від обстрілів, а також успішну роботу уряду із залучення міжнародної допомоги для енергетичного сектору й інтенсивне відновлення чи заміну постраждалої інфраструктури (Національний банк України, 2023, с. 19-20). НБУ прогнозує, що у 2023-2025 рр. зайнятість на внутрішньому ринку зростатиме повільно у зв'язку з диспропорціями на ринку праці, які поглибилися через наслідки війни. Реальні зарплати відновлюватимуться помірними темпами через високу інфляцію та нижчу за довоєнну продуктивність. Водночас значна частина підприємств уже відчуває брак кваліфікованої робочої сили, і ця проблема з великою імовірністю збережеться на прогнозному горизонті. За позитивної динаміки безробіття почне скорочуватися в поточному році. Пожвавлення економічної активності після зниження безпекових ризиків посилить попит на робочу силу. Водночас безробіття залишатиметься вищим за свій природний рівень через довгострокові ефекти війни впродовж усього прогнозного періоду. На ринку праці зберігатимуться кваліфікаційні, а також регіональні диспропорції, оскільки в повоєнний період змін зазнає не лише структура попиту на робочу силу, але і пропозиція через міграційні процеси (Національний банк України, 2023, с. 2326).

МОП також уже по факту оновила свої оцінки щодо впливу війни на соціально-трудову сферу України. Прогнози МОП щодо зайнятості, засновані на поточних макроекономічних прогнозах, передбачають стагнацію у 2023 р., оскільки воєнні дії продовжують стримувати економіку та ринок праці. У цих умовах, на думку М. Пілігріма, директора МОП у Центральній та Східній Європі, необхідні «збереження робочих місць й економічна стабілізація, щоб забезпечити засоби до існування. Крім того, уряд, організації працівників і роботодавців мають амбітну програму модернізації для країни, починаючи від цифровізації державних служб зайнятості та закінчуючи новим трудовим кодексом. Вони прагнуть до закладання підґрунтя для швидкого відновлення і реконструкції зараз» (ILO, 2023 a). Гострою залишається ситуація у сфері соціального діалогу та соціального захисту працівників, у тому числі через зростання тіньового та платформного сегментів зайнятості (останній фактично також є тіньовим через фундаментальну неврегульованість його функціонування) (Панькова, Касперович, 2022).

Досить очевидно, що предметом соціального діалогу мають стати пошук спільних рішень для мінімізації руйнівного впливу зазначених наслідків агресії в трудовій сфері, зниження безпекових ризиків для забезпечення стійкості ринку праці та зайнятості, майбутнього відновлення економіки. Для цього мають створюватися умови вже зараз. Певні позитивні зрушення в цьому питанні відбулися. Так, наприкінці 2022 р. розпочалася активна робота над удосконаленням законодавства у сфері колективних трудових відносин і підвищенням інституційної спроможності Національної служби посередництва та примирення, що є постійно діючим державним органом при Президентові України. Голова Національної служби посередництва та примирення України Д. Кухнюк проанонсував, що у 2022 р. у системі соціального діалогу відбуватимуться активні заходи, що сприятимуть миру та врегулюванню трудових спорів (конфліктів) на всіх рівнях. Буде вдосконалено законодавство у сфері колективних трудових відносин, оновлено списки арбітрів і посередників у відповідних перемовинах, проведено оцінювання відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб'єктів сторін профспілок та організацій роботодавців на національному, галузевому і територіальному рівнях (Верховна Рада України, 2023 c).

Активно відреагувала на виклики і загрози в трудовій сфері у зв'язку зі збройною російською агресією профспілкова сторона соціального діалогу Федерація профспілок України (ФПУ). Наприкінці 2022 р. було розроблено і прийнято Постанову Президії Федерації професійних спілок України «Про Основні завдання колективно-договірної роботи на 2023 рік» (Федерація професійних спілок України, 2022b), де зазначено, що найбільш результативною формою соціального діалогу, яка впливає на рівень і якість життя працівників, є укладання та виконання колективних договорів і угод. Відзначається, що останнім часом спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості колективних договорів (Федерація професійних спілок України, 2022b). Зазначена Постанова містить розгорнутий перелік основних завдань колективно-договірної роботи на 2023 р. (при укладенні галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів), багато процедур стали більш демократичними, гнучкими, що знімає додаткові труднощі при укладанні угод в умовах воєнного стану. У контексті даного дослідження окремий інтерес становлять завдання щодо соціального діалогу. До них віднесено (Федерація професійних спілок України, 2022b):

1) участь сторін соціального діалогу в засіданнях органів управління та роботі нарад роботодавців, президії, пленумів, з'їздів профспілки з розгляду соціально-економічних питань, які є предметом угод і колективних договорів;

2) планування спільних заходів за участю роботодавців, органів державної влади та місцевого самоврядування і профспілкових організацій з розгляду питань забезпечення соціально-економічних, трудових прав працівників;

3) включення положень щодо визначення особливостей порядку вирішення колективних трудових спорів, зокрема використання альтернативні форми вирішення колективних трудових спорів, у тому числі участі в розгляді спору за участю медіатора.

Проте всі зазначені зміни, заявлені пріоритети і значущість соціального діалогу в умовах війни не показали готовності сторін соціального діалогу, вищого керівництва держави залучити потенціал цифровізації для оновлення чинної системи соціального діалогу, здійснювати її модернізацію на новій мережево-цифровій технологічній основі Автори статті з 2019 р. неодноразово направляли підготовлену наукову продукцію щодо здійснення модернізації соціального діалогу в Україні на підґрунті залучення ресурсів цифровізації, мережизації, платформізації на адресу державних органів та структур влади, НТСР України, сторонам соціально-трудових відносин національного рівня..

Четверта група чинників євроінтеграційний вектор впливу на систему соціального діалогу. Ця група чинників актуалізувалася з часів обрання Україною євроінтеграційного курсу, імплементації положень Угоди «Україна ЄС», змін у законодавчій базі відповідно до вимог і стандартів ЄС, особливо після того, як 23 червня 2022 р. країни-члени ЄС проголосували за надання Україні статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу. Вище керівництво держави виводить соціальний діалог на міждержавний рівень. Так, Президент України об'єднав лідерів європейських незалежних держав навколо реалізації української формули миру, яка спрямована на створення нової, глобально важливої архітектури безпеки. Європейський Союз офіційно підтримав українську формулу миру, що було зафіксовано в спільній заяві за підсумками саміту Україна-ЄС. Мирний план України вже підтримали держави-члени Євросоюзу, США, Канада, Японія, Туреччина та Великобританія. «Мир в Україні є гарантією подальшого позитивного розвитку людської цивілізації та доброзичливого співіснування народів. Високу увагу до мирної взаємодії в державі демонструє активне зближення позицій сторін соціального діалогу. Розроблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних і трудових відносин, запобігання виникненню конфліктів у відповідній взаємодії особливо важливий процес в умовах війни» (Верховна Рада України (2023c). На початку лютого 2023 р. було офіційно затверджено символи миру соціального діалогу в Україні (рис. 2).

Рисунок 2. Символ миру соціального діалогу в Україні. Джерело: Верховна Рада України (2023c)

В Україні відкрито Офіс з адаптації законодавства до європейських норм при Верховній Раді України, який діє за підтримки Європарламенту (квітень 2023 р.). Уже відбулося спільне засідання європейських та українських парламентарів, де головували президент Європарламенту Роберта Мецола та спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук. Дискусія була розділена на дві панелі: «Відновлення європейської України» та «Разом будуємо стійке майбутнє» (Власенко, 2023). Головною передумовою реалізації цих планів є стійка система соціального діалогу в Україні, активізація процесів колективно-договірного регулювання в системі соціально-трудових відносин України. Отже, соціальний діалог стає своєрідним містком для прискореної інституціоналізації процесів євроінтеграції, перепусткою України до членства в Євросоюзі.

У нинішніх надскладних умовах збройної агресії, потреб у радикальному прискоренні євроінтеграційних процесів й адаптації до відповідних вимог розпочалася значна інтенсифікація зусиль щодо проведення відповідних реформ, у тому числі в соціально-трудовій сфері (трудове законодавство), зокрема у сфері соціального діалогу (як важливого її елементу). Але ситуація з реформами є досить суперечливою та викликає суттєві зауваження і критику з боку як західних партнерів, так і, наприклад, українських профспілок (Федерація професійних спілок України, 2022a).

Відзначається, що Європейський Союз занепокоєний суперечливими трудовими реформами в Україні та реформи в Україні мають відповідати міжнародним трудовим стандартам і принципам соціального діалогу. При цьому наголошується на наявності очевидної розбіжності між реформами в Україні та моделлю «соціальної ринкової економіки» ЄС, де держава прагне знайти компроміс між ринковими силами та громадянами. Деякі оцінки є дуже гострими, а саме висловлюється думка про те, що уряд України використовує стан війни для ухвалення законодавства, яке мало відбутися ще в мирні 2020 та 2021 рр., але ухвалюється зараз, в умовах воєнного стану, коли право на протестну активність заборонено. У контексті реалізації соціального діалогу важливим є висловлене занепокоєння щодо власних проектів планів післявоєнної відбудови України, які поки що відображають намір відмовитися від принципів соціального діалогу. У планах, оприлюднених у серпні 2022 р., чітко зазначено, що країна планує перейти до моделі «невтручання держави в діалог між профспілками та роботодавцями» (Федерація професійних спілок України, 2022a). Це виглядає як відмова від моделі трипартизму на користь біпартизму в чинній системі соціального діалогу з повним нівелюванням ролі, участі й відповідальності держави, а також не вписується в логіку трансформацій і реформування у пострадянських країнах. В офіційних звітах і документах представники ЄС звертають увагу на вплив запровадження нового трудового законодавства на соціальний діалог, який має бути посилений, висловлюють занепокоєння та критику щодо результатів і наслідків спроб радикального реформування соціально-трудової сфери в умовах війни (Федерація професійних спілок України, 2022a).

Відповіддю уряду України на критику стало ухвалення на початку 2023 р. «євроінтеграційного» закону щодо соціального діалогу у сфері праці. Фактично парламент ухвалив нову редакцію Закону України «Про колективні договори і угоди» (Верховна Рада України, 2023b). Закон України визначає склад законодавства про колективно-договірне регулювання трудових, соціально-економічних відносин; сторони колективних переговорів; процеси підготовки до ведення колективних переговорів; питання, що можуть міститися в колективних угодах тощо. Зокрема, новий Закон врегульовує низку проблемних питань у сфері колективно-договірного регулювання, а саме (Верховна Рада України, 2023 a):