Виклики і можливості для стійкого економічного розвитку України в контексті глобального транзиту

Размещено на http://allbest.ru

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Виклики і можливості для стійкого економічного розвитку України в контексті глобального транзиту

В.Р. Сіденко, д-р екон. наук, член-кореспондент НАН України,

головний науковий співробітник відділу моделювання

та прогнозування економічного розвитку

Київ

Анотація

Досліджено глибинну основу змін, які відбуваються нині у світовому господарстві, -- перехідний процес (транзит) до нової моделі глобального соціально-економічного порядку. Показано, що цей процес є глибоко конфліктним і пов'язаний з дією значних ризиків і загроз. Виявлено специфіку їх впливу на економіку України в повоєнному періоді, обґрунтовано механізми та інструменти забезпечення стійкого економічного розвитку країни.

Ключові слова: стійкий економічний розвиток; глобальний транзит; глобальні трансформації; глобальні ризики (загрози); економічна безпека.

Вступ

Уже майже дворічна війна, що триває в Україні внаслідок російського вторгнення, стала найбільшим з часів Другої світової війни збуренням не лише для європейської, але й для світової економіки в цілому. Тривалість і масштабність гібридних військово-політичних дій, пряме чи опосередковане залучення до них значної кількості країн світу, в тому числі економічно найпотужніших з них, робить цей воєнно-політичний чинник ключовою трансформуючою подією для економіки світу. Ця подія зумовила кардинальне посилення безпекових аспектів у світовому економічному розвитку, які й до того набували дедалі зростаючої ролі через несприятливі кліматичні й у цілому екологічні зміни, загострення глобальних і регіональних протиріч унаслідок збільшення нерівності серед країн і регіонів, поширення кардинальних технологічних змін, які породжують дедалі гостріше міжнародне суперництво.

На цьому тлі війна в Україні виглядає не якимось випадковим феноменом, який непередбачувано «сплутав усі карти», порушив усталений міжнародний порядок, а важливим фрагментом загальної досить суперечливої глобальної мозаїки, де схрещуються глобальні силові поля, що діють у напрямі істотної зміни світового економічного порядку -- становлення його нової моделі.

Названі кардинальні зміни у світовій політико-економічній системі породили «дев'ятий вал» досліджень, публікацій, наукових й експертних дискусій, спрямованих на пояснення подій, що відбуваються, виявлення їх рушійних сил і трендів, а також прогнозування наслідків. У цьому контексті насамперед слід послатися на величезну роботу, яка проводиться світовим науково-аналітичним співтовариством у рамках відповідних глобальних дослідницьких форумів і платформ, серед яких у першу чергу так звані Think 20 (T20), залучена до роботи системи G20, а також глобальна ініціатива «Глобальні рішення» (Global Solutions Initiative). Вони регулярно готують відповідні спеціалізовані доповіді з ключових проблем глобального розвитку й підсумкові рекомендації, що подаються на розгляд провідних глобальних політичних форумів держав, включаючи G20 і G7. Багато думок, висловлених у цій статті, є продуктом осмислення дискусій у рамках зазначених структур, у яких автор брав участь починаючи з 2017 р. Водночас намагання здійснити навіть побіжний огляд існуючих підходів у цій сфері є абсолютно нереальною справою \ адже йдеться не просто про подальший розвиток наукових уявлень з певної проблеми глобального значення, а про аналіз новітніх феноменів, щодо яких нині в принципі немає не те що консенсусу серед науковців, але й часто навіть достатньо адекватного розуміння того, що саме відбувається.

За умов істотної невизначеності й недостатності наукових аргументів сьогодні гору часто беруть аналітичні дискурси із значним ментально-ціннісним підґрунтям і величезним емоційним забарвленням. Такий підхід, з одного боку, цілком зрозумілий у ситуації глибокої кризи світового порядку і масштабних потрясінь, зумовлених жахливими злочинами проти людяності. Але, з іншого, він приховує в собі небезпеку аберації бачення світу внаслідок домінування емоцій і спрощених ідеологічних штампів, які останнім часом продукуються в усьому світі з надзвичайною інтенсивністю. Далі торкнемося низки важливих публікацій щодо тих питань, які вважаємо особливо релевантними.

З огляду на це, мета статті -- виявити і систематизувати низку ключових глобальних викликів, які постають сьогодні й виникатимуть у осяжному майбутньому, викликів, які вимагатимуть пріоритетних відповідей у рамках стратегії повоєнного економічного розвитку України, а також окреслити можливості реалізації таких пріоритетів в умовах принципових невизначеностей щодо подальшого світового економічного розвитку.

При цьому ми відштовхуємося від нещодавно опублікованих досліджень колективу науковців Інституту економіки та прогнозування НАН України, де аналізується вплив глобальних процесів на повоєнне відновлення української економіки [1; 2, с. 13--23], що позбавляє необхідності повторювати сказане раніше і дає можливість сконцентрувати увагу виключно на тих моментах, які не дістали достатнього висвітлення раніше.

Сформульована мета вимагає послідовного з'ясування низки взаємопов'язаних наукових питань, які охоплюють: поглиблення розуміння сутності (глибинної основи) змін, що відбуваються нині у світовому господарстві; визначення деяких методологічних засад, необхідних для адекватного наукового розуміння цих глобальних змін; ідентифікацію ключових чинників розвитку, які породжують або інтенсифікують системно значущі ризики й загрози; з'ясування специфіки впливу кардинальних глобальних змін на економіку України в повоєнному періоді; знаходження механізмів та інструментів, придатних для забезпечення стратегічно орієнтованого стійкого економічного розвитку країни в повоєнний період.

Кардинальні зміни у світовому господарстві: трансформації чи глобальний транзит?

Самий масштаб і темпи змін, що відбуваються, свідчать про те, що ми маємо справу не просто з трансформаціями світогосподарського порядку, а дійсно з системними зрушеннями, які означають прогресуюче руйнування старого, звичного світового порядку і просування в напрямі нового світоустрою, ознаки якого ми ще не можемо повністю осягнути через принципову новизну важливих характеристик, які тільки-но з'являються (ефект емерджентності).

Аналіз присвячених глобальним змінам публікацій уже вказує на те, що за останні півтора десятиліття термін «транзит» («перехід», англ. transition) набуває дедалі більшого поширення. Якщо в 1990-х і на самому початку 2000-х років він застосовувався головним чином до країн, що здійснювали перехід від централізованої планової системи до ринкової демократії Інерція цього підходу зберігається і сьогодні в класифікації галузей наукових економічних досліджень Journal of Economic Literature (JEL)., або до тих країн «третього світу» (переважно зі Східної Азії), які спромоглися здійснити ривок у «перший» (Лі Куан Ю) [3], то тепер ареал застосування цього терміна універсалізується (табл. 1).

Таблиця 1. Окремі наукові дослідження процесів переходу (транзиту) у світовій системі в період після 2000 р.

Джерело: узагальнено автором.

Проте поширення застосування того чи іншого терміна -- це лише непряме підтвердження наявності певного тренда. Для прямого доведення необхідно проаналізувати самі характеристики сучасних змін у світовій економіці. У цьому контексті важливо брати до уваги, що нинішній глобальний перехід (або низка взаємопов'язаних глобальних переходів) не є першим випадком кардинальних системних змін у історії світового розвитку. В історії ідентифіковано декілька так званих «великих переходів» (grand transitions). Згідно зі спеціальним фундаментальним дослідженням цього питання [15], сучасний світ був створений шляхом поєднання і складної взаємодії п'яти грандіозних (епохальних) переходів: демографічного переходу, який змінив загальну чисельність, динаміку, структуру і тип проживання населення; аграрного переходу і переходу до нового раціону харчування, пов'язаних з появою високопродуктивного землеробства і тваринництва, що ліквідувало голод, зменшило недоїдання й покращило здоров'я населення; енергетичного переходу від традиційного палива біомаси й праці людей і тварин до викопного палива, дедалі ефективніших електроенергії, світла й двигунів, що трансформувало виробництво і забезпечило масову мобільність і миттєвий зв'язок; економічного переходу, що створив підґрунтя для відносно високих темпів зростання сукупного національного і світового продукту, фундаментальних структурних перетворень (від сільського господарства до промисловості й сфери послуг) і збільшення частки людей, які живуть у заможних суспільствах. Паралельно ці зміни призвели до деградації екосистем, втрати біорізноманіття, забруднення і, зрештою, до змін на планетарному рівні, серед яких найбільш тривожним явищем є глобальне потепління. І це зумовлює нинішній екологічний перехід.

Слід, однак, зазначити, що наведена схема не відображає всієї комплексності нинішнього глобального переходу (як, власне, і всіх інших великих переходів) Наведений перелік типів переходів указує, головним чином, на джерело виник-нення процесу переходу, а не на сферу його дії, на яку він поширюється., який, за всієї важливості екологічного й особливо кліма- тичного його вимірів, зовсім не тотожний пристосуванню до кардинальних змін у оточуючому природному середовищі. Як свідчать дані табл. 1, цей процес є багатоаспектним і структурно дуже складним. Він пов'язаний із знаходженням фундаментальних відповідей на дуже багатоаспектний «пакет» викликів і загроз людству, який оформився за останні десятиліття еволюції світу. Цей процес стосується не лише структурних характеристик економіки і форм функціонування ринків -- він веде до перебудови системи формальних і неформальних інститутів суспільства, змінює пануючі в суспільстві ціннісні орієнтири Зокрема, див. [16]..

Однак ця складність і багатоаспектність не є єдиною системно важливою характеристикою перехідного процесу, яка вирізняє його серед більшості трансформаційних процесів, що постійно мають місце в ході еволюційного соціально-економічного розвитку. Важливо враховувати й інші системно значущі властивості процесу переходу як особливого типу суспільно-економічних перетворень.

1. Перехідний процес є незворотним: він веде до змін, які не можуть мати реверсивного характеру через те, що змінює базові інститути і соціально-економічні структури, систему суспільних цінностей.

2. Перехідний процес не може не бути досить тривалим у часі, який потрібен для впровадження дійсно масштабних, епохально значущих змін, накопичення для цього величезних ресурсів і подолання інерції старих суспільно-економічних порядків.

3. Перехідний процес не може відбуватися плавно; він є нелінійним за своїм характером -- із зміною періодів відносно спокійних еволюційних змін періодами «фазових переходів», коли мають місце стрибкоподібні якісні зміни у функціонуванні системи. Ця властивість робить довгострокове прогнозування процесів переходу надзвичайно складним. Нелінійність пов'язана і з характером зростання нових складових у системі, що формується в результаті переходу. Ці компоненти можуть зростати протягом певного періоду часу експоненціально, а не нормальними для періодів еволюційного розвитку темпами.

4. Складність прогнозування змін у перехідному процесі посилюється і через властивість істотної невизначеності траєкторій майбутнього розвитку, наявність низки альтернативних «сценаріїв» або варіантів змін, «вибір» з яких залежить від дуже складної комбінації чинників і умов у точці біфуркації та може бути оцінений заздалегідь лише як імовірнісний феномен. Невизначеність пов'язана також з емерджентними феноменами, коли виникають нові властивості, які практично неможливо спрогнозувати на основі тенденцій минулого.

5. Перехідний процес має всі ознаки хаотизації через властивість руйнування існуючих інститутів і усталених соціально-економічних порядків Це може давати підстави для скарг на те, що існуючі інститути більше «не пра-цюють», як це, наприклад, сьогодні спостерігається відносно ООН та її окремих спеціалізованих інститутів, а також Світової організації торгівлі., які сформувалися в якісно інших умовах і під впливом домінування кардинально інших технологій. Цьому процесу хаотизації як органічно пов'язаний з ним протистоїть процес суспільно-економічної самоорганізації, який веде до спонтанного творення нових форм і структур у міру руйнування старих.

Співвідношення цих процесів не є заданим наперед: воно здебільшого зумовлюється характером та інтенсивністю дії так званого атрактора майбутнього -- фактора, навколо якого відбувається структурування майбутнього. А це означає, що в періоди системних переходів значно послаблюються об'єктивні обмежники і регулятори людської діяльності й значно зростає роль суб'єктивного: майбутнє твориться людьми відповідно до їхніх ціннісних уявлень, вірувань і прагнень. Хоча це не означає, що все, що твориться, має життєздатність у більш довгостроковому періоді Серед атракторів майбутнього можуть бути й хибні, пов'язані з викривленими, спотвореними уявленнями, які здатні породжувати не конструктивні, а деструк-тивні дії..

6. Характер «поведінки» системи в умовах переходу настільки змінюється, що в цей період навряд чи коректно описувати її у термінах стабільності, оскільки істотне і незворотне відхилення від точок рівноваги стає нормою Симптоматичним у цьому контексті є виникнення і поширення терміна «нова нормальність» саме в нинішній перехідний період..

Навпаки, характеристики сталості (здатності розвитку в довгостроковому періоді) й стійкості (здатності витримувати шоки в короткостроковому періоді, доки триває перехідний процес) у період системного переходу кардинально посилюють свою роль і стають визначальними.

7. Перехідний процес, пов'язаний з «творчим руйнуванням» старого, розширює простір для змін у глобальному співвідношенні сил, висуваючи на авансцену нових лідерів і понижуючи ранг тих колишніх провідних глобальних акторів, які не можуть адекватно вписатися в нові глобальні тренди і давати адекватні відповіді на глобальні виклики. Це є глибоко конфліктним процесом, який може істотно підвищувати ймовірність воєн або жорстких гібридних методів боротьби за бажане місце у світовій системі. Небезпеки й ризики в перехідний період кардинально зростають і можуть набувати ознак дійсно екзистенційних загроз для всього людства.

8. Нарешті, кардинальні зміни умов глобального розвитку, які відповідним чином віддзеркалюються в людській свідомості й наукових уявленнях про процеси розвитку, зумовлюють і суттєві зміни в методологічних засадах оцінки процесів, що відбуваються, і перспектив майбутнього. Це може безпосередньо впливати на форми й методи формування політики і державних програм соціально-економічного розвитку -- якщо, звичайно, керівники держави й органів державного управління відкриті до науки та її рекомендацій.

Оновлення методологічних засад наукового розуміння глобального переходу

Перехідні стани значно ускладнюють аналіз і прогнозування соціально- економічних процесів.

Традиційні методи, які до цього надійно працювали в умовах еволюційного розвитку, тут дають збої у зв'язку з украй високим рівнем невизначеності, браком знань про новітні (емерджентні) феномени і нелінійним характером змін. Невипадково, що процеси переходу зумовлюють і пошук якісно нових підходів у сфері наукових знань про суспільно-економічні процеси.

За глобального транзиту, який набув значного поштовху під впливом глобальної кризи 2008--2009 рр., відбувається інтенсивне методологічне оновлення економічної науки та інших суспільних наук, які вимушені шукати інструментарій для адекватної оцінки кардинальних змін. У галузі економічної науки це пов'язано, зокрема, з істотною зміною уявлень про індикатори для оцінювання розвитку [17].

У цьому контексті пропонується відійти від обмежено корисних показників, таких як ВВП, і натомість використовувати ширші, спрямовані на добробут, стійкість і сталість. Аргументом на користь такої зміни орієнтирів є те, що країни тим самим зможуть переключити свою увагу з нескінченного і нереалістичного зростання на соціальну справедливість і якість життя своїх громадян. Запропонований перелік індикаторів охоплює такі різноманітні аспекти, як дохід, робота, здоров'я, освіта, щастя, довіра, інституції, матеріальні потоки, стан біосфери, екологічна ефективність, сталий розвиток.

Іншою методологічною інновацією стала концепція так званого антизростання (degrowth) [18] Це є лише однією з публікацій у цьому вже досить потужному не лише акаде-мічному, але й соціально-політичному напрямі, які йдуть у руслі значного поси-лення принципів, закладених ще на початку 1970-х років відомими доповідями Римського клубу і насамперед всесвітньо відомою доповіддю «Межі зростання» (The Limits to Growth) [19] (оновлену версію цього підходу див. [20])., яке розуміється як цілеспрямоване скорочення обсягів економіки, виробництва, споживання і, як наслідок, викидів парникових газів, зниження навантаження на глобальні екосистеми, що дозволяє досягти встановлених екологічних обмежників і екологічної сталості. україна економіка глобалізація

Адже система, яка продовжує віддавати пріоритет економічному зростанню, не дозволить, на думку прихильників цієї концепції, ефективно подолати екологічну кризу, наслідки зміни клімату і втрати біорізноманіття.

Слід відзначити інтенсифікацію досліджень за напрямом теорії «економіки складності» (complexity economics), яка послаблює окремі припущення економічного мейнстриму, включаючи його теорію загальної рівноваги, що розглядається цим напрямом як «окремий випадок нерівно- ваги» і властивість, що виникає в результаті складних взаємодій між економічними агентами [21; 22].

У рамках цього аналітичного напряму як важливий інструмент аналізу розробляється так званий Індекс економічної складності (Economic Complexity Index) [23].

Президент Global Solutions Initiative Д. Сноуер [24] у цьому контексті обґрунтовує комплексне бачення зміни парадигми дій у напрямі забезпечення сталого світового порядку, що має включати: гармонізацію економічної і політичної парадигм з соціальною парадигмою, спрямованою на зростання добробуту; заміну в якості головної дійової особи Homo economicus на Homo psycho-socialis; нову парадигму для нашого мислення про людські стосунки; зміну моральних орієнтирів; розширення прав і можливостей особистості й водночас пріоритет суспільного співробітництва, соціальної солідарності над індивідуалізмом; перехід від орієнтування компаній на максимізацію акціонерної вартості (share holder capitalism) до націлювання на задоволення суспільних потреб (social purpose capitalism). Усе це -- кардинально нові орієнтири, які вимагатимуть істотного коригування методології формування політики соціально-економічного розвитку. При цьому їх доведеться реалізовувати в умовах «мультикризовості» -- одночасного існування цілої низки глобальних криз і пов'язаних з кризовим станом ризиків і загроз. Ця обставина потребує особливої уваги через можливість взаємовпливу і взаємопосилення різних кризових процесів.

Ключові чинники генерації (інтенсифікації) системно значущих ризиків і загроз

Феномен «мультикризовості» на нинішній стадії глобального розвитку зумовлюється наявністю в перехідний до нової системи період масштабних збоїв у функціонуванні базових суспільно-економічних інститутів на різних рівнях -- глобальному, макрорегіональному, національному, локальному. За таких умов досягти стабілізації існуючої системи неможливо, а самі намагання такої стабілізації є рівнозначними марному витрачанню величезних фінансових ресурсів, запасу організаційного ресурсу і, головне, часу. Раціональним рішенням за таких обставин може бути лише прискорення переходу до нової системи на основі максимального використання засад самоорганізації. Проте це не означає пасивного спостереження держави за розгортанням руйнівних процесів у глобальному просторі, оскільки їх взаємне посилення може, за певних обставин, поховати під своїми уламками самий процес глобального транзиту. Отже, система має руйнуватися творчо, а не хаотично і не керовано, не кажучи вже про насильницькі методи забезпечення змін, до яких вдаються деякі учасники світової системи.

Можна виокремити низку ключових процесів, які справлятимуть значний системний вплив у процесі глобального транзиту.

1. Значне ускладнення міжнародної координації політики на глобальному і макрорегіональному рівнях унаслідок вагомих змін у загальному балансі глобальних сил.

Процес неоліберальної глобалізації, який досяг свого апогею в 1990-х роках, серед багатьох своїх наслідків мав «непередбачуваний» з позиції домінуючої у той час філософії «кінця історії» Ф. Фукуями ефект, який, за прийнятою на Заході термінологією, називається unintended outcome. Йдеться про вражаюче швидке сходження до когорти найбільш потужних і впливових економік світу Китаю, Індії і ряду інших країн Азії і в цілому -- про виразний процес модернізації економік низки країн «третього світу», які зуміли завдяки правильній національній стратегії розвитку опанувати можливості, що їх надавав процес глобалізації, і зменшити його негативні сторони.

Як наслідок, за останню чверть ХХ ст. відбулося значне коригування балансу глобальних економічних сил на користь незахідних країн, які, до того ж, стали на шлях посилення координації своїх дій і об'єднання зусиль у напрямі сприяння реалізації власних соціально-економічних інтересів у глобальному світі. Про інтенсивність і результативність цього процесу переконливо свідчать дані табл. 2, що демонструє зміни за трьома важливими параметрами Розмір території здебільшого істотно корелює з наявністю природних ресурсів, не-обхідних для розвитку, величина населення -- з наявністю людських ресурсів для виробництва і потенційною величиною споживчого попиту, величина ВВП -- з до-сягнутим рівнем продуктивної спроможності й потенціалом здійснювати необ-хідні інвестиції у майбутнє., які характеризують потужність міжнародних організацій (угруповань), що істотно впливають на процеси вироблення скоординованої політики відносно важливих глобальних проблем.

Таблиця 2. Динаміка змін рівня потужності ключових міжнародних організацій (угруповань) за параметрами величини території, населення і ВВП

Рис. 1. Зміни часток країн G7 і БРІКС у світовому ВВП за паритетом купівельної спроможності валют, дол. у постійних цінах 2017 р.

Джерело: побудовано автором за даними табл. 2.

Дані табл. 2 і пов'язаного з нею рис. 1 дають підстави для ідентифікації наявності двох важливих властивостей еволюції балансу сил між двома групами -- Захід / Північ (розвинутий світ) і Схід / Південь (світ, що розвивається).

1) Якщо значна перевага Сходу / Півдня за територією і домінуванням за чисельністю населення є цілком зрозумілим і звичним феноменом, то досягнутий останніми роками приблизний паритет за сукупним ВВП за ПКС -- новий феномен, який, безперечно, матиме геоекономічні й геополітичні наслідки. Цей паритет є прямим результатом неухильного зниження протягом останньої чверті століття частки групи країн Заходу / Півночі та її неухильного зростання у провідної групи країн Сходу / Півдня.

На тренд до зниження частки провідних центрів Заходу / Півночі не впливають процеси розширення таких організацій, як НАТО і ЄС (відбувається лише незначний, інкрементальний приріст обсягу ВВП), тоді як процеси розширення БРІКС і ШОС мають виразний позитивний вплив на зростання часток цих організацій у сукупному (світовому) ВВП.

Безумовно, вказані два тренди ще не є свідченням загального послаблення позицій Заходу / Півночі на геоекономічній мапі, адже маємо враховувати і якість економічного потенціалу учасників світової економіки, і їх здатність до інновацій та забезпечення технологічного лідерства. Проте вони, безперечно, вказують на те, що нинішні тенденції до інтенсифікації процесу перегляду міжнародного порядку, який склався після Другої світової війни, не є лише наслідком деструктивних дій держав, які покладаються на принцип сили в міжнародних відносинах, більшою мірою -- це результат зміни балансу сил і об'єктивної необхідності вироблення нового формату світового порядку, який би враховував нові реалії.

2. Посилення нерівномірності технологічного і економічного розвитку в процесі поширення новітньої промислової революції та епохальних технологічних проривів.

Рис. 2. Зміни місця в рейтингу Глобального індексу інновацій ВОІВ для окремих інноваційно активних країн у 2013--2022 рр.

Джерело: складено автором за: Interactive data base of the GII 2022 indicators. URL: https://www.globalinnovationindex.org/analysis-indicator (дата звернення: 27.07.2023).

Глобальний індекс інновацій (Global Innovation Index) Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (рис. 2), який на сьогодні вважається найбільш авторитетним джерелом оцінки рівня інноваційності країн світу, вказує на збереження за Заходом / Північчю провідних позицій у сфері генерування й опанування новітніх технологій. Проте ця кар- тина технологічного домінування починає змінюватись, і найбільш потужним чинником таких змін виступає насамперед швидке зміцнення технологічного потенціалу Китаю, який стрімко підіймається в рейтингу інноваційності. Ця тенденція підтверджується також динамікою Індексу інновацій Блумберга (Bloomberg Innovation Index) Jamrisko M., Wei Lu, Tanzi A. South Korea Leads World in Innovation as U.S. Exits Top Ten. Bloomberg. 2021. Feb 02. URL: https://www.bloomberg.com/news/ articles/2021-02-03/south-korea-leads-world-in-innovation-u-s-drops-out-of-top-10 (дата звернення: 05.09.2023). Technology and Innovation Report 2021: Catching technological waves. Innovation with equity. UNCTAD, 2021. 196 p. URL: https://unctad.org/system/files/official- document/tir2020_en.pdf, що чітко засвідчує істотне скорочення дистанції між Китаєм і США у сфері інновацій, а також показниками Індексу готовності до передових технологій ЮНКТАД (Readiness for Frontier Technologies Index) ¹¹, передусім у частині тих його компонентів, які відображають стан науково-дослідної діяльності (перше місце Китаю у світі), рівень доступу до фінансування (четверте місце) і рівень промислової діяльності (восьме місце).

У цьому контексті варто наголосити, що за останні роки Китай досяг вражаючих успіхів у розвитку ключових технологій майбутнього, які визначатимуть основні тренди світової економіки ХХІ ст. Незаперечним є факт його перетворення на одного з трьох головних глобальних центрів генерування технологій, який кидає прямий виклик технологічному лідерству США і об'єднаного ЄС. Причому в цій тенденції Китай дедалі активніше підтримує Індія, про що, зокрема, свідчать дані ОЕСР (рис. 3).

Таким чином, уже відбувається істотне коригування картини глобального технологічного лідерства, що, у свою чергу, веде до зміни картини загального економічного лідерства у світі. Це не тільки зумовлює значне загострення протиріч між претендентами на таке лідерство, але й суттєво підвищує рівень невизначеності щодо майбутньої ролі тих чи інших провідних центрів глобальної економіки, унаслідок чого значно ускладнюється процес формування стратегій розвитку на майбутнє, виникає потреба в уникненні, по можливості, одномірних політичних рішень і в набагато більшій увазі до аналізу можливих альтернатив у процесі світового розвитку.

Рис. 3. Зміни часток окремих країн і ЄС-27 у глобальному масиві 10 % найбільш цитованих наукових публікацій, %

Джерело: адаптовано автором за: OECD Main Science and Technology Indicators Highlights -- March 2023, fig. 8B. URL: https://www.oecd.org/sti/msti2023.pdf

2) Руйнування усталених глобальних і макрорегіональних ланцюгів створення вартості та їх заміщення новими, у тому числі на основі принципів near-shoring і friend-shoring.

Масштабні процеси руйнування старого світопорядку, свідченням якого стали не лише акти агресії та міжнародного тероризму останнього часу, але й значне послаблення ефективності дій низки ключових глобальних організацій (ООН, СОТ та ін.), «підтримуються» серйозними змінами в режимах ведення міжнародного бізнесу і функціонування світових ринків. Цей процес має два джерела.

По-перше, самий процес кардинальних технологічних змін, який нині поширюється у світі, веде до перегляду доцільності існування значної кількості виробничих ланцюгів, створених за якісно інших технологічних умов та інших стратегій розвитку бізнесу. Новітні технології, і передусім процеси цифровізації економічних процесів і революційні зміни в засобах міжнародних комунікацій, змінюють критерії ефективності щодо побудови оптимальних ланцюгів виробництва і його просторового розміщення. Як міркування економічної доцільності, так і технологічні можливості починають диктувати в деяких випадках (кількість якихпримножується) доцільність реструктуризації ланцюгів виробництва, їх просторового скорочення й зростаючої ендогенізації задля посилення контролю над технологічною основою змін у виробничих процесах.

Цей процес «творчого руйнування» існуючих структур виробництва є одночасно і стратегічно доцільним, і дуже болісним, оскільки веде до значних втрат у більш короткостроковому періоді, створює високі ризики для багатьох учасників, особливо тих, які не здатні активно реагувати на нові реалії.

По-друге, в умовах значного посилення глобального суперництва і виникнення на цій основі гострої кризи міжнародної безпеки набирають сили чинники, що спонукають до фрагментації на мікро- і мезоекономіч- ному рівнях: змінюються схеми усталених ланцюгів постачання за рахунок припинення функціонування ланок, розташованих у країнах-супер- ницях, та їх повернення додому (reshoring) або перенесення до дружніх країн (friend-shoring) чи країн-сусідів (near-shoring). Мотивація таких дій може бути пов'язана з офіційним запровадженням санкцій, торговельних та інвестиційних обмежень або ж зумовлена ініціативою компаній задля уникнення політичних ризиків.

Окреслені тенденції спроможні мати істотні й важливі економічні та політичні наслідки, для оцінки яких варто взяти до уваги самі масштаби поширення в міжнародній торгівлі поставок проміжних товарів (виробів). Проте їх комплексна оцінка становить дуже складну проблему через фрагментарність і вибірковість статистичного спостереження за станом і динамікою розвитку глобальних і макрорегіональних ланцюгів створення вартості, наявність значних методологічних труднощів у оцінюванні картини глобальних ланцюгів створення вартості (ГЛСВ).

Наявні фрагментарні дані показують, зокрема, що у 2021--2022 рр. загальний світовий обсяг експорту проміжних виробів становив близько 9,7 трлн дол. на рік (майже 39 % світового товарного експорту у 2022 р.). При цьому якщо у І кварталі 2022 р. в річному обчисленні темп зростання такого експорту дорівнював 9 %, то у IV -- він змінився 10 %-ним падінням, з переважаючим «внеском» у нього країн Азії і Європи World trade Statistical Review 2023. WTO, 138 p., P. 14, 17. URL: https://www.wto.org/ english/res_e/booksp_e/wtsr_2023_e.pdf. Напевно, це падіння значною мірою відображає новітні тенденції до розриву існуючих ланцюгів постачання внаслідок застосування проти РФ торговельно-економічних санкцій, а також посилення проблем у економічних відносинах країн ЄС з Китаєм, які супроводжуються поширенням обмежувальних заходів. Процес перебудови глобальних ланцюгів уже намітився і набирає обертів у відносинах Китаю з США [25, с. 14--18, 21--23].

Значний поштовх цьому процесу можуть надати нещодавно введені обмежувальні заходи США у сфері поставок компонентів і технологій виробництва напівпровідників. Це становить велику проблему для Китаю, де понад 90 % з майже тисячі ключових матеріалів у восьми найважливіших категоріях нових матеріалів, необхідних для виробництва інтегральних схем і технологій дисплеїв, залежать від іноземних джерел [26, p. 26]. У свою чергу, Китай є провідним у світі виробником і постачальником на світові ринки, наприклад, германію і галію (94 % світового виробництва) -- металів, які не замінні у виробництві електромобілів, складних напівпровідників, дисплеїв, військової техніки. Отже, запроваджені КНР з 1 серпня 2023 р. заходи експортного контролю щодо цих металів можуть створити проблеми (принаймні в короткостроковій перспективі) для високотехнологічного виробництва США і країн Європи Hunter A., Cang A. China Restricts Export of Chip making Metals in Clash With US. Blo-omberg. 2023. Jul 03. URL: https://www.bloomberg.com/news/articles/2023-07-03/china- to-restrict-exports-of-metals-critical-to-chip-production (дата звернення: 04.07.2023)..

Слід зазначити, що процеси friend-shoring і near-shoring зовсім не обов'язково можуть бути ефективними як у економічному, так і в безпеко- вому аспектах. У економічному сенсі вони здатні породжувати негативні ефекти втрати доходу внаслідок так званого «відхилення торгівлі» (trade diversion) -- ефекту, ідентифікованого ще в 1950 р. Я. Вайнером [27] у його відомому дослідженні проблем, пов'язаних з утворенням митних союзів, але механізми якого є абсолютно подібними до тих, що виникають у розглядуваному випадку. Як наслідок, формування нових ланцюгів виробництва цілком може обернутися підвищенням цін і втратою ринків унаслідок зниження конкурентоспроможності. Не варто бути надто впевненим, що це буде платою за підвищення безпеки, оскільки добре відомо, що зменшення економічної зв'язаності країн за певних умов може вести до зменшення стримуючих факторів і у безпековій сфері.

3) Значне посилення соціальної дивергенції і фрагментації унаслідок різних форматів вибору моделі національного розвитку в процесі глобального транзиту.

Процес неоліберальної глобалізації був надзвичайно потужним чинником зростаючої гомогенізації світового економічного простору. Це зумовлювалося необхідністю стимулювати транснаціоналізацію виробництва і тим, що саме багатонаціональні корпорації були головними агентами створення глобальних ринків, для функціонування яких гомогенізація норм і правил є важливою передумовою. Послаблення цього імперативу під впливом політично обумовленої реструктуризації виробничих зв'язків, ринків збуту і джерел постачань означатиме і послаблення мотивів для гомогенізації економічного простору.

У нових умовах посилення безпекових ризиків визначального значення набуває контроль національних урядів над ключовими компонентами системи виробництва й обігу для їх гармонізації з інтересами зміцнення національної безпеки -- навіть ціною істотних додаткових витрат. У свою чергу, це означає формування передумов для зростаючої дивергенції моделей національного економічного розвитку, для яких фактор довгострокової безпеки стає важливішим, ніж коротко- чи середньо- строкової економічної ефективності.

У нових умовах процеси гомогенізації більшою мірою є реальними на макрорегіональному рівні (регіональних інтеграційних угруповань), ніж на глобальному. І навіть на макрорегіональному рівні цей тренд гомогенізації, напевно, буде значно менш інтенсивним, ніж це спостерігалося в 1990-х і на початку 2000-х років. Принаймні, до такого висновку спонукають дедалі частіші випадки суперечок усередині Європейського Союзу і фактична відмова від форсування процесу завершення формування економічного і валютного союзу в його рамках, яка всередині 2010-х років була в епіцентрі політики розвитку ЄС.

4) Поглиблення екологічних обмежень і дефіциту природних ресурсів для економічного розвитку на старій концептуальній основі.

Останніми роками проблема глобальної зміни клімату настільки загострилася й перетворилася на ключовий фокус глобальних дискусій, що певним чином дещо заслонила собою ширший контекст екологічної компоненти політики сталого розвитку. Водночас численні дослідження вказують, що людство в перспективний період стикатиметься з дедалі жорсткішими обмеженнями і загрозами не лише внаслідок кліматичних змін, але й через вичерпання глобального біоресурсу, яке відбувається вражаюче високим темпом.

Так, згідно з дослідженнями в рамках одного з пріоритетних у цьому вимірі проєктів «День перевищення ресурсного потенціалу Землі» (Earth Overshoot Day) Lin D., Wambersie L., Wackernagel M. Estimating the Date of Earth Overshoot Day 2023. Global Footprint Network, Earth Overshoot Day, May 2023. URL: https://www. overshootday.org/content/uploads/2023/06/Earth-Overshoot-Day-2023-Nowcast- Report.pdf у 2023 р. цей день припав на 2 серпня, тобто вже на цю дату у світі в цілому було вичерпано весь екологічний ресурс, який планета Земля може відновити за рік Щоб визначити дату Дня перевищення межі ресурсного потенціалу Землі, не-залежний аналітичний центр Global Footprint Network на основі Національних рахунків екологічного сліду і біомісткості розраховує кількість днів, які біоміст- кість Землі може забезпечити для споживання., хоча ще у 1970 р. ця дата перебувала на позначці 31 грудня і відтоді постійно пересувалася на більш ранній термін Armstrong M. Earth Overshoot Day Is Coming Sooner and Sooner. statista. 2023. Jun 05. URL: https://www.statista.com/chart/15026/earth-overshoot-day-comes-so- oner-every-year/ (дата звернення: 06.06.2023).. Левову частку в це перевищення темпів використання природних ресурсів Землі над їх відтворенням вносять країни з найбільшими економіками світу -- США, Китай, Індія, ЄС, за істотної ролі також країн Близького Сходу і Північної Африки, Південно-Африканської Республіки Ecological Footprint Initiative, and Global Footprint Network. National Footprint and Biocapacity Accounts, 2023 edition. York University, Footprint Data Foundation. URL: https://data.footprintnetwork.org (дата звернення: 01.11.2023). (табл. 3).

Таблиця 3. Оці...