Виклики і можливості для стійкого економічного розвитку України в контексті глобального транзиту

Але якщо для США макроекономічні ризики пов'язані головним чином з монетарним виміром (інфляція, борги) за досить сприятливої економічної динаміки виробництва, то для ЄС та його економічного «локомотива» Німеччини проблема полягає в загрозі економічної стагнації Темп зростання ВВП 27 країн ЄС, який у І кварталі 2022 р. складав і без того малу величину в 0,7 %, у ІІІ кварталі 2023 р. знизився до 0,1 %, а в єврозоні й країні -- економічному лідері Німеччині взагалі вийшов на від'ємні показники (-0,1 %) (eurostat. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/databrowser/ (дата звернення: 02.11.2023))., спричиненої підвищеною обліковою ставкою Європейського центрального банку 4,0--4,75 % (залежно від виду операцій) для боротьби з інфляцією і порушенням економічних зв'язків зі Сходом (РФ і Китаєм).

Зазначені макроекономічні ускладнення в провідних економіках Заходу (Півночі) навряд чи можуть не позначитися на обсязі ресурсів, доступних для постійного фінансування в потрібних обсягах витрат одночасно у сфері інноваційних перетворень, структурних змін у економіці, соціального захисту вразливих груп населення, які збільшуватимуться в ході реформ, а також істотно зростаючих оборонних витрат. Нарешті, зазначимо, що окреслені фактори посилення невизначеності, ризиків і загроз не діють автономно: вони взаємодіють з можливими кумулятивними (резонансними) ефектами, які майже неможливо передбачити.

Специфічні аспекти впливу кардинальних глобальних змін на економіку України в повоєнному періоді

Наведені глобальні тенденції справлятимуть дуже істотний вплив на повоєнний розвиток економіки України, проте він буде специфічним -- відповідно до існуючих у країні та її економіці відносно сильних і слабких сторін, наявних умов для використання потенційних переваг і нейтралізації ризиків та загроз. З позиції екологічних аспектів розвитку Україна стикатиметься з перспективою дещо вищих, ніж у середньому, рівнів зростання середньої температури. За оцінками Climate Impact Lab Ця неурядова дослідницька установа США із завданням вимірювання наслідків кліматичних змін заснована групою відомих освітніх і дослідницьких організа-цій, включаючи Інститут енергетичної політики Чиказького університету і Калі-форнійський університет (Берклі) (Climate Impact Map. Climate Impact Lab. 2022. Nov 10. URL: https://impactlab.org/map/ (дата звернення: 28.10.2023))., у 2020-- 2039 рр. середня температура в Україні зросте на 2°С порівняно з середнім рівнем 1986--2005 рр. (тобто більше, ніж у США, Канаді, більшості країн Західної Європи, Китаї, Індії, Австралії і країнах Екваторіальної та Південної Африки, де буде +1°С). А в період 2040--2059 рр. це перевищення історичного рівня температури становитиме вже 3°С, тоді як у США, Канаді, Китаї, більшості країн Європи, РФ -- +2°С, Аргентині, Бразилії, Індії, Австралії, країнах Екваторіальної Африки -- +1°С. Такі кліматичні процеси зумовлюватимуть значний ризик настання посух на території України, про що свідчать дані американського World Resources Institute стосовно ранжирування 138 країн світу за рівнем ризику посух (табл. 4).

Таблиця 4. Країни з найвищими ризиками посух за даними рейтингу World Resources Institute

Джерело: адаптовано автором за: World Resources Institute. 4.0 Drought Risk Country Rankings. AQUEDUCT. 2023. Aug 16. URL: https://www.wri.org/applications/ aqueduct/country-rankings/?indicator=drr (дата звернення: 17.10.2023).

Безумовно, істотне зростання температурного рівня і пов'язаних з ним стихійних лих не може не позначатися на економічній діяльності в цілому, а особливо на аграрному секторі, й вимагатиме відповідних адаптаційних заходів структурного характеру. Водночас слід зазначити, що Україна перебуває у відносно кращому порівняно з багатьма іншими країнами світу становищі за параметром біомісткості свого національного середовища (див. табл. 3). Це дещо полегшуватиме проблему адаптації до дефіциту необхідних для розвитку природних ресурсів. Ризики, пов'язані з фрагментацією глобального економічного простору, проявлятимуться в умовах України, скоріш за все, менш виразно, ніж у багатьох інших країнах світу, активно залучених у глобальні й макрорегіональні ланцюги створення вартості. Дані СОТ World trade Statistical Review 2023. WTO, 138 p., P 129--136. Tables A65, A66. URL: https://www.wto.org/english/res_e/booksp_e/wtsr_2023_e.pdf показують, що Україна займає ледь помітне місце в глобальних потоках проміжних виробів у рамках виробничих ланцюгів: станом на 2021 р. -- 0,54 % в експорті й 0,25 % -- в імпорті. За обсягами поставок цих виробів вона поступається, наприклад, Китаю -- відповідно, у 28 і 64 рази, а В'єтнаму (дедалі більш активному учаснику ГЛСВ) -- у 2,6 і 9 разів. Але головна проблема полягає не в мінімальній інтеграції у ГЛСВ, а в структурі участі в них. Для України характерним є більше ніж дворазове (2,05) перевищення обсягу експорту проміжних виробів над їх імпортом (для порівняння: у Китаї коефіцієнт співвідношення експорту та імпорту таких виробів становить 0,90, а у В'єтнамі -- 0,59; у країнах ЄС з Центральної та Східної Європи, зокрема, у Болгарії -- 1,07, Польщі -- 0,87, Румунії -- 0,85, Словаччині -- 0,74, Словенії -- 0,85, Чехії -- 0,99, Угорщині -- 0,94). Дані показники засвідчують архаїчність структури включення України у світове господарство, коли країна переважно експортує надлишкові для внутрішнього ринку проміжні товари (сировину або оброблені товари з незначною доданою вартістю), тоді як належний попит на імпортні проміжні вироби відсутній унаслідок недо- розвинутості вищих щаблів обробної промисловості. З такою структурою зовнішніх торговельних зв'язків дуже важко говорити про інтегрованість у міжнародні виробничі мережі, і це буде значним ускладнюючим чинником при перспективному входженні економіки країни в єдиний економічний простір Євросоюзу.

Таку структурну архаїчність непросто подолати, особливо в умовах, коли Україна практично втратила роль потенційного транзитера по лінії Схід -- Захід через, напевно, тривалий деструктивний вплив російського фактора і фактичного закриття східного економічного кордону З економічної історії добре відомо, що найбільш швидкого економічного розви-тку досягали країни або міста, розташовані саме на перетині великих торговель-них шляхів.. А отже, для нас головний ризик полягає не в дезінтеграції ГЛСВ, а в тому, що країна може опинитися в стратегічно не надто сприятливому для швидкого розвитку просторовому положенні. І потрібно буде знайти ті сфери докладання зусиль, які могли б компенсувати цю недостатність. Очевидно, що такі пошуки мають вестися насамперед у сферах, які найбільше прогресують у інноваційному відношенні, є локомотивами сучасної глобальної технологічної революції.

Війна в Україні призвела до масштабних руйнувань виробничих потужностей і економічної інфраструктури. Але, попри колосальні втрати, ця обставина може мати різні наслідки залежно від умов і політики повоєнного розвитку. В певному сенсі руйнування є розчищенням поля для модернізації на якісно новій технологічній і структурній основі. Перепони для інновацій, закладені в інерції старих структур, тут значно зменшуються: у формулі шумпетеріанського «творчого руйнування» її друга частина вже значною мірою просунулася вперед, і логічним кроком буде синхронізація процесів творення з процесами руйнування -- через відновлення виключно на основі новітніх технологій. Проте така синхронізація зовсім не виглядає гарантованим процесом. Йому перешкоджатиме низка надзвичайно гострих дефіцитів усередині країни, серед яких найбільш очевидним є брак кваліфікованих фахівців, спроможних генерувати і поширювати інновації. І справа тут не лише у великій кількості українців, які виїхали за кордон з початку війни, і не тільки в тому, що повернуться після війни, напевно, далеко не всі. Проблема насамперед у тому, що є ризик, що за кордоном залишиться найбільш кваліфікована, креативна і затребувана західноєвропейським або американським ринком частина мігрантів, яка зуміла знайти собі гідні умови професійної самореалізації і життя в більш комфортних і безпечних умовах До такого висновку спонукає і реальний досвід інтеграції у ЄС нових членів з 2004 р., коли в більшості нових країн-членів спостерігався інтенсивний процес еміграції висококваліфікованих фахівців..

Проте це не єдиний чинник ризику. Значні втрати добробуту в період війни для великої частини населення України істотно загострюють проблему ефективного попиту на нові товари і послуги, фокусуючи попит передусім на предметах першої необхідності. Як наслідок, процес інновацій може стикнутися з феноменом недостатнього споживчого попиту на нові продукти, які, як правило, є більш дорогими у початкові періоди освоєння ринку і лише згодом дешевшають у міру розширення сфери збуту й удосконалення технологій виробництва і маркетингу. Тут не обійтися без спеціальних програм стимулювання з боку держави попиту на новітні товари і послуги.

Нарешті, здійсненню реального переходу на інноваційний шлях розвитку перешкоджатиме і багаторічна (фактично понад 40 років -- з часів пізнього СРСР) інерція реального негативного ставлення до вітчизняної науково-технологічної сфери не лише з боку уряду, але й суспільства в цілому, яке проявилося не тільки в значному падінні доходів її працівників відносно середньої по країні величини, але й у зниженні їх соціального статусу. Без зміни цього ставлення Україні буде практично неможливо здійснити ендогенно обумовлений технологічний прорив.

Нарешті, дуже серйозною загрозою стане значний дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для відбудови і перетворень. Україна стикнеться з одним з найбільших порівняно з багатьма іншими країнами світу ризиків нестачі фінансових ресурсів, необхідних для успішного розвитку і кардинальної зміни структури економіки на інноваційній основі. У цьому контексті слід зазначити, що війна стала потужним чинником кардинального збільшення фінансової залежності від інших країн і міжнародних інституцій. За період з 24 лютого 2022-го по 31 липня 2023 р. на допомогу Україні в стані війни було загалом направлено 250,53 млрд євро, з яких левова частка припадає на ЄС та його інститути, а також англосаксонські країни (табл. 5).

Таблиця 5. Обсяги допомоги Україні з 24 лютого 2022 р., млрд дол.

Джерело: складено автором за [28].

Наведені суми допомоги не дають повного уявлення про обсяг таких витрат, адже в них не враховано ті, що нині пропонуються на 2024 р. і подальший період, але все ще перебувають у процесі обговорення або ухвалення, тобто не враховано пропозиції Адміністрації Президента США щодо пакета допомоги, поданого на розгляд Конгресу США, який передбачає виділення Україні 61,4 млрд дол. What's in Bidens $106 billion supplemental funding request. Reuters. 2023. Oct 20. URL: https://www.reuters.com/world/us/whats-bidens-106-billion-supplemental-funding- request-2023-10-20/#:~:text=The%20request%20indudes%20money%20to,of%20 the%20deadly%20drug%20fentanyl (дата звернення: 31.10.2023)., а також ухваленого рішення Європейського парламенту (17 жовтня 2023 р.) щодо допомоги Україні в процесі відновлення, відбудови й модернізації у обсязі 50 млрд євро на наступні чотири роки в рамках нового інструменту Ukraine Facility A long-term solution for Ukraine's funding needs. Press releases 17-10-2023. NEWS European Parliament. URL: https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/ 20231013IPR07125/a-long-term-solution-for-ukraine-s-funding-needs (дата звер-нення: 31.10.2023).. У 2024 р. фінансування загального фонду державного бюджету планується за рахунок зовнішніх державних запозичень у сумі 1 527 225 млн грн Проект Закону про Державний бюджет України на 2024 рік. Пояснювальна за-писка. Верховна Рада України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42796, що, за прогнозним курсом гривні до долара, закладеним у розрахунки бюджету на 2024 р. (41,4 грн / дол.), складе 36,9 млрд дол., а за поточним на 1 листопада 2023 р. офіційним курсом -- 42,1 млрд дол.

Після завершення війни потреба України в зовнішньому фінансуванні може ще збільшитися. Попереднє оцінювання необхідних для відновлення коштів, здійснене в березні 2023 р. спільно Світовим банком, Урядом України, ЄС і ООН Ukraine. Rapid Damage and Needs Assessment. February 2022 -- February 2023. The World Bank, the Government ofUkraine, the European Union, the United Nations, March 2023. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099184503212328877/pdf/ P1801740d1177f03c0ab180057556615497.pdf, вказує на потребу 411 млрд дол. станом на 23 лютого 2023 р., і цей обсяг, напевно, істотно зросте на кінець 2023 р.

Виділення таких значних коштів одній країні є серйозною проблемою для донорів як суто з фінансової, так і з політичної точки зору. Адже, відповідно до даних Комітету з питань сприяння розвитку (Development Assistance Committee) ОЕСР ODA Levels in 2022 -- preliminary data. Detailed summary note. OECD -- Paris, 12 April 2023. URL: https://www.oecd.org/dac/financing-sustainable-development/ ODA-2022-summary.pdf, у 2022 р. Україна отримала в цілому 16,1 млрд дол. по каналах офіційної допомоги розвитку (ОДР), що становило 16,2 % сукупної суми ОДР у цьому році й перевищувало суму допомоги, пов'язаної із заходами COVID-19 усім країнам світу (11,2 млрд дол.), а також другу за розміром у історії ОДР суму, яка надавалась окремій країні протягом одного року (після Іраку 2005 р. -- 27,4 млрд дол.) Carey E., Desai H., Ahmad Y. Tracing the impacts of Russia's war of aggression against Ukraine on official development assistance (ODA). Development Co-operation profiles. 2023. Sep 04. URL: https://www.oecd-ilibrary.org/sites/2dcf1367-en/images/pdf/dcd- 2023-413-en.pdf. Подальше збільшення потоку коштів в Україну на фоні зростаючих потреб у фінансах ОДР для країн, що розвиваються, які стикаються з низкою дуже складних для вирішення завдань адаптації до кліматичних змін, реагування на підвищення епідемічних загроз, боротьби з голодом і бідністю тощо, може стати гострою політичною проблемою.

Можливості залучення зовнішніх надходжень для розвитку країни можна було б істотно розширити за рахунок країн Східної Азії, які накопичили значні фінансові ресурси і шукають сфери їх прибуткового застосування. Проте тут, очевидно, існуватимуть вагомі перешкоди політичного плану, пов'язані з інерцією сприйняття ризиків, зумовлених війною і українсько-російським протистоянням. Особливе значення тут матиме здатність нормалізувати українсько-китайські відносини, які зазнали значущих втрат у ході поглиблення глобальної безпекової кризи і війни з РФ. У цьому контексті ризики, що виникають у контексті зміни глобального співвідношення сил, про що вже йшлося, матимуть системно важливе значення.

За всієї вагомості українського європейського вибору було б недалекоглядним робити його єдиною доступною можливістю інтенсивного контакту зі світовою економікою, яка швидко змінюється і, з високою часткою ймовірності, зміниться докорінно в прийдешні два-три десятиліття. Нерозумно будувати свою стратегію виключно виходячи зі спогадів про минуле і уявлень про сьогодення: нам необхідне реалістичне уявлення (однак не марення) про майбутнє. Ігнорувати процес швидкого сходження нових глобальних лідерів, зміни просторового ландшафту світової економіки означає торувати свій шлях у глухий кут, позбавляти свій розвиток стійкості до неочікуваних змін.

Механізми та інструменти забезпечення стратегічно орієнтованого стійкого економічного розвитку країни в повоєнний період

Ефективні відповіді на глобальні виклики в принципі не можуть бути знайдені поза стратегічним баченням майбутнього -- свого і світу. Проте український потенціал забезпечення стійкого стратегічно орієнтованого розвитку на сьогодні обмежений, що є наслідком не лише руйнівних військових дій, оскільки обмеження закладено в самій моделі стратегу- вання економічного розвитку, якої традиційно дотримується Україна, та її явній неефективності. За загальною кількістю офіційних документів, що містять назву «стратегія», Україна, мабуть, є одним із світових лідерів; немає дефіциту посилань на стратегії і в публічних дискурсах. Проте в практичній площині в наявності виразний дефіцит стратегічної поведінки ключових зацікавлених осіб (стейкхолдерів), які діють майже виключно в опортуністичній манері, з орієнтацією на досяжні короткострокові цілі. Такий стан є наслідком серйозного розриву між процесами, що відбуваються на вищих щаблях ієрархії державного управління і внизу -- на місцях, у сфері діяльності бізнесу і домогосподарств. Імпульси, які генеруються на вищому рівні й мають формально стратегічне забарвлення, у міру просування донизу втрачають більшу частину своєї вихідної енергії і часто сприймаються як ідеологічний антураж, який мало впливає на зміни в реальному житті. Такі посили згори громадяни можуть підтримувати під час проведення соціологічних опитувань, але від цього вони не перетворяться на працюючі механізми, які зумовлюють зміну економічної поведінки.

Це небезпечний феномен, який може поставити під сумнів перспективи повоєнного відновлення і успішної інтеграції у структури Європейського Союзу, якщо тільки не вжити ефективних заходів з коригування такого стану. Більше того, останній може загрожувати переважанням процесів руйнування над процесами створення -- що зробить саму ідею моделі стійкого розвитку нездійсненною. Парадоксальним чином така неадекватність стратегування розвитку співіснує з виразно активним станом громадянського суспільства, яке своїми ініціативами часто компенсує стратегічну недостатність на макрорівні.

Для коригування такого становища необхідно переглянути самі основи політики стратегування економічного розвитку, які сьогодні у своїх базових компонентах мало чим відрізняються від технологій радянської доби: усе те ж саме переважання декларативності цілей над їх реальною оцінкою з позиції наявних і потенційних можливостей суспільства; усе та ж сама замкнена процедура складання стратегій переважно в замкненому колі допущених до цього осіб без проведення широких публічних дискусій і взяття до уваги думок, які йдуть урозріз із офіційною парадигмою; усе та ж сама відсутність аналізу реальних якісних альтернатив розвитку Різні варіанти, які, як правило, присутні в різних офіційних документах, що ма-ють прогнозний або програмний характер, здебільшого являють собою незначні варіації у певних кількісних вхідних параметрах моделі майбутнього розвитку, що істотно не можуть впливати на якісні характеристики такого розвитку., а отже, і відсутність місця для аналізу можливих шокових подій у розвитку, настання несподіваних зривів і реверсивних трендів; усе те ж саме домінування суто бюрократичних підходів до наповнення програм економічного розвитку конкретикою, яке відбувається головним чином методом «скир- дування» пропозицій з різних кінців -- без розуміння їх взаємозв'язку і взаємовпливу на стадії виконання; усе той же самий брак розуміння, яким чином ефективно зв'язати бюрократично окреслені проєкти розвитку з ринковим середовищем і ринковими стимулами.

Розв'язання названих проблем і суперечностей потребує кардинальної зміни самого методологічного підходу до стратегування економічного розвитку в умовах значного зростання рівня невизначеностей, ризиків і загроз різних рівня й масштабу. Це є надзвичайно складною проблемою, яка, напевно, потребує окремого дослідження, тому в даному контексті обмежимося лише формулюванням декількох принципів, що мають, на наш погляд, лежати в основі такої зміни методів стратегування стійкого економічного розвитку.

1. Слід відмовитися від домінуючого фокусування стратегічних документів, які програмують економічний розвиток на тривалу перспективу, на складанні переліків конкретних економічних проєктів, які в умовах швидких змін і високого рівня невизначеності дуже скоро перестають бути актуальними. Збереження проєктної конкретики має сенс виключно по відношенню до найбільш масштабних, системно значущих, комплексних (міжгалузевих чи міжсекторальних) проектів із значним інфраструктурним навантаженням -- що дійсно потребує активної координуючої ролі держави. Абсолютна ж більшість комерційно придатних проєктів розвитку має генеруватися саме на тому щаблі, де є найбільший рівень компетенції щодо їх адекватної розробки і визначення методів імплементації. Державні програми не повинні бути товстими гросбухами з компіляцією сотень різних проєктів, щодо ефективного управління якими у держави та її апарату немає ані належних людських, організаційних та інформаційних ресурсів, ані наявних коштів.

2. Філософія складання стратегій стійкого економічного розвитку повинна фокусуватися не на наборі проєктів, а на створенні екосередовища розвитку, яке спонукатиме стейкхолдерів різних рівня і сфер діяльності до інноваційно активної поведінки, підвищенні їх здатності генерувати на своєму рівні ефективні відповіді на нові виклики розвитку, нові ризики і загрози. Така філософія зовсім не означає «розбухання» різного роду привілеїв і пільг, які в минулому, як правило, виснажували державні фінанси без помітного позитивного результату в аспекті інновацій- ності й економічної ефективності. Для такої нової філософії стратегу- вання абсолютно необхідно мати в країні ефективну систему інститутів сприяння розвитку, які в правовому й організаційному відношеннях будуть відокремлені від державного апарату, але не від визначених законом асигнувань з державного чи місцевих бюджетів, призначених на цілі розвитку. Такі організації сприяння розвитку, досвід яких добре відомий на прикладі багатьох успішних у економічному плані країн, можуть бути державними, напівдержавними або мати статус публічних компаній (залежно від специфіки сфери діяльності й наявних економічних інтересів і передумов). При цьому за будь-яких обставин вони повинні бути відкритими для публічного контролю в аспекті їх управління (наявність наглядових рад з не залежними від менеджменту учасниками, більш жорсткі стандарти звітності й публічної відкритості інформації про діяльність) -- з метою мінімізації ризиків корупції та нецільового використання коштів.

3. Необхідно кардинально підвищити рівень взаємодії державних структур, бізнес-структур і суспільства в процесі визначення стратегічних орієнтирів розвитку шляхом інституціоналізації механізмів такої взаємодії -- утворення незалежних соціальних платформ для обговорення ключових проблем суспільно-економічного розвитку, що унеможливлювало б повну концентрацію владних повноважень на боці сил, які перемогли на виборах і потім діють на основі принципу «переможець отримує все» (the winner takes it all). Наявні механізми індивідуальних звернень громадян або публічно відкритих електронних петицій є важливими, але недостатніми елементами цієї системи впливу громадськості на державу, ефективність яких легко нівелюється існуючими бюрократичними можливостями.

4. У основу ефективної системи реагування суспільства і бізнесу на нові виклики й загрози має бути покладений принцип багаторівневого управління (multilevel governance), який уже багато років розроблений і впроваджений у практику управління в країнах Заходу, і передусім у ЄС. Він не є рівнозначним процесу децентралізації, хоча й має цей процес як одну з важливих передумов, адже передбачає не лише відмову уряду від певних функцій з переданням їх на місця, а й постійну взаємодію, взає- мообмін інформацією і взаємне сприяння в реалізації цілей відповідного рівня з метою досягнення суспільної синергії.

5. Ефективні відповіді на зростаючі ризики і загрози навряд чи будуть можливими в умовах низького рівня довіри населення до державних інститутів. Недовіра як прямий наслідок тривалого періоду високої корупції і використання влади заради персонального збагачення (навіть в умовах війни!) істотно послаблює потенціал ефективного реагування суспільства, породжує інертність і пасивність, зменшує бажання брати участь у розвитку країни своїми особистими зусиллями і коштами. Цю хворобу навряд чи можна подолати за рахунок інтенсифікації пропаганди. Для цього потрібні активне залучення громадян до публічної діяльності в різних форматах і на різних рівнях, готовність слухати й чути різні думки, навіть якщо вони істотно різняться. І саме це -- один з найважливіших компонентів процесу, який має назву «європеїзація».

Висновки

На основі проведеного аналізу можна сформулювати такі висновки.

1. Світ переживає період переходу до якісно нового глобального устрою, що зумовлено складним поєднанням і взаємодією низки потужних чинників природного, технологічного й суспільно-політичного характеру. Цей перехід має незворотний вектор і відбуватиметься протягом відносно тривалого (два-три десятиліття) періоду часу, необхідного для здійснення й консолідації відповідних системних і структурних змін, генерування істотних невизначеностей, ризиків і загроз, які потребуватимуть адекватних відповідей. Це істотно підвищує значення параметрів стійкості (resilience) соціально-економічних систем.

2. Глобальний перехідний процес має надзвичайно комплексний характер і веде до переосмислення методологічних підходів, що лежать у основі формування політики і стратегії економічного розвитку, вироблення нетрадиційних підходів і принципів. Дуже важливим принципом стає розуміння процесу змін як нелінійного за своїм характером і такого, у якому відбувається складне поєднання процесів руйнування й творення.

3. Процес глобального переходу (транзиту) супроводжується істотними змінами в глобальному співвідношенні економічних сил, спричиняє кардинальні зміни в системі глобальних і макрорегіональних виробничих ланцюгів і ринків, істотні зрушення в структурах економіки за рахунок нових видів технологій, економічної діяльності й нових принципів ефективності її просторового розміщення. Ці процеси, які мають істотний взаємовплив, суттєво посилюються загрозливими змінами природно-кліматичного характеру, що веде до помітного зростання рівня невизначеності в розвитку.

4. Ключові глобальні виклики, ризики і загрози матимуть істотний вплив на економічний розвиток України в повоєнний період. Проте в ряді аспектів він буде специфічним, що потребуватиме застосування не лише глобально узгоджених підходів реагування, але й ендогенно генерованих -- з урахуванням специфіки прояву ризиків, загроз і наявних ресурсів, які можуть бути залучені для відповіді. На особливу увагу в цьому контексті заслуговують: перспектива можливого посилення посух в Україні, що суттєво ускладнить розвиток аграрного сектору, наявність архаїчної структури включення в міжнародний обмін, можливість втрати або значного зменшення наявних раніше переваг, як то транзитного потенціалу по лінії Схід -- Захід, недостатність процесу розвитку власного науково-технологічного потенціалу і еміграція в умовах війни й після неї висококваліфікованих працівників.

5. Наявні в Україні засади формування стратегій економічного розвитку є неефективними і морально застарілими. Вони мають бути істотно скори- говані в напрямі перенесення фокуса з компіляції конкретних проєктів і заходів на активне формування сприятливого екосередовища розвитку, створення і поширення інститутів сприяння розвитку, впровадження в систему управління принципів багаторівневого управління, значного збільшення міри відкритості процесів державного управління для взаємодії з недержавними учасниками (стейкхолдерами). Ця оновлена система не зможе ефективно функціонувати без кардинального посилення рівня довіри населення до державних інститутів у процесі очищення державного управління від корупції і використання влади в егоїстичних приватних цілях.

Список використаної літератури

1. Економічні суперечності глобалізації та локалізації в умовах гібридної війни та післявоєнної реконструкції. Моногр. За ред. А.А. Гриценка. НАН України; ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ, 2022. 628 с. URL: http://ief. org.ua/wp-content/uploads/2022/12/Ec-superech-globaliz-ta-localiz-v-umomah- gibryd-viyny.pdf

2. Відновлення та реконструкція повоєнної економіки України. Наук. доповідь. НАН України; ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ, 2022. 305 с. URL: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2022/12/Vidnovlennja-ta-reconstrukcsja- povojennoji-economiky.pdf

3. Лі Куан Ю. Із третього світу в перший. Історія Сингапуру: 1965--2000. КМ-БУКС, 2016. 760 с.

4. Davies R.W. The Era Global Transition: Crises and Opportunities in the New World. New York, Palgrave Macmillan, 2012.

5. China's Challenges and International Order Transition: Beyond «Thucydides's Trap». Huiyun Feng, Kai He (Eds.). Ann Arbor, University of Michigan Press, 2020. https:// doi.org/10.3998/mpub.11353648

6. Power, Order, and Change in World Politics. G.J. Ikenberry (Ed.). New York, Cambridge University Press, 2014. 10 p. URL: https://assets.cambridge.org/97811070/ 72749/frontmatter/9781107072749_frontmatter.pdf

7. Hammes T.X. Deglobalization and International Security. Amherst, New York, Cambria Press, 2019. 290 p. URL: https://www.cambriapress.com/pub.cfm?bid=749

8. Re-globalization: New Frontiers of Political, Economic and Social Globalization. R. Benedikter, M. Gruber, I. Kofler (Eds.). Abingdon, Oxon; New York, NY, Rout- ledge, 2022. 234 p. URL: https://www.routledge.com/Re-Globalization-New-Fron- tiers-of-Political-Economic-and-Social-Globalization/Bene dikter-Gruber-Kofler/p/ book/9780367642884

9. Dauvergne P., Shipton L. Global Environmental Politics in a Turbulent Era. Northampton, Edward Elgar Publishing, 2023. 252 p. URL: https://www.e-elgar.com/shop/ gbp/global-environmental-politics-in-a-turbulent-era-9781802207132.html

10. Swilling M. The Age of Sustainability: Just Transitions in a Complex World. London; New York, Routledge, Taylor & Francis Group, 2020. 78 p. URL: https:// www.researchgate.net/publication/337096606_The_Age_of_Sustainability_Just_ Transitions_in_a_Complex_World

11. Birch K. Neoliberal Bio-Economies: The Co-Construction of Markets and Natures. Cham, Springer International Publishing, 2019. URL: https://link.springer.com/ch apter/10.1007/978-3-030-68944-5_3

12. Friesen K.M. Energy, Economics, and Ethics: The Promise and Peril of a Global Energy Transition. London, Rowman and Little field International Limited, 2020. 199 p.

13. Cassoret B. Energy Transition. Boca Raton, CRC Press, 2021.

14. Economic Transition and International Business: Managing Through Change and Crises in the Global Economy. E. Milliot, S. Nivoix (Eds.). New York, Routledge, Taylor & Francis Group, 2020.

15. Smil V. Grand Transitions: How the Modern World was Made. New York, Oxford University Press, 2020. 338 p.

16. Rethinking Society for the 21st Century. Report of the International Panel on Social Progress. Vol. 1: Socio-economic transformations; Vol. 2: Political regulations, governance and societal transformations; Vol. 3: Transformations in norms, values, cultures. Cambridge University Press, 2018.

17. Laurent Ё . Measuring Tomorrow: Accounting for Well-being, Resilience, and Sustainability in the Twenty-first Century. Princeton; Oxford, Princeton University Press, 2018.

18. Stuart D., Gunderson R., Petersen B. The Degrowth Alternative: a Path to Address Our Environmental Crisis? London; New York. NY, Routledge, Taylor & Francis Group, 2021. 98 p.

19. Meadows D.H, Meadows D.L., Randers J. et al. The Limits to Growth; A Report for the Club of Rome's Project on the Predicament of Mankind. New York, Universe Books, 1972.

20. Meadows D., Randers J., Meadows D. Limits To Growth: The 30-Year Update. Chelsea Green Publishing, 2004. 363 p. URL: https://www.peakoilindia.org/wp- content/uploads/2013/10/Limits-to-Growth-updated.pdf

21. Arthur W.B. Complexity and the Economy. Oxford, Oxford Economic Press, 2015. 211 p. URL: https://books.google.com.ua/books?id=AOxjBAAAQBAJ&printsec= frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

22. Beinhocker E.D. The Origin of Wealth: Evolution, Complexity, and the Radical Remaking of Economics. Boston; Massachusetts, Harvard Business School Press, 2006. 527 p. URL: https://books.google.com.ua/books?id=eUoolrxSFy0C&printse c=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

23. Hidalgo C.A., Hausmann R. The Atlas of Economic Complexity: Mapping Paths to Prosperity. Cambridge; MA, MIT Press, 2011. 71 p. URL: https://growthlab.hks. harvard.edu/files/growthlab/files/atlas_2013_part1.pdf

24. Snower D.J. Toward global paradigm change. Beyond the crisis of the liberal world order. Global Solutions Journal. 2019. Iss. 4. P. 12-32. URL: https://www.global- solutions-initiative.org/wp-content/uploads/2019/09/gsj_4_e-mag_1198.pdf

25. Сіденко В.Р. Глобальне позиціонування китайської економіки: безпековий аспект. Економіка України. 2023. № 7. С. 5--30. https://doi.org/10.15407/econo- myukr.2023.07.005

26. Tai Ming Cheung, Naughton B., Hagt E. China's Roadmap to Becoming a Science, Technology, and Innovation Great Power in the 2020s and Beyond: Assessing its Medium- and Long-Term Strategies and Plans. IGCC Report, July 2022. 118 p. URL: https://ucigcc.org/wp-content/uploads/2022/07/Ocea-revised-19- July-2022-1.pdf

27. Viner J. The Customs Union Issue. New York, Carnegie Endowment for International Peace, 1950. 198 p. URL: https://books.google.com.ua/books?id=eHlCAgA AQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

28. Trebesch Ch., Antezza A., Bushnell K. et al. The Ukraine Support Tracker: Which countries help Ukraine and how? Kiel Working Paper. 2023. No. 2218. P. 1-75. URL: https://www.ifw-kiel.de/publications/the-ukraine-support-tracker-which- countries-help-ukraine-and-how-20852/

References

1. Economic contradictions of globalization and localization in the conditions of hybrid war and post-war reconstruction. A.A. Hrytsenko (Ed.). Kyiv, 2022. URL: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2022/12/Ec-superech-globaliz-ta-localiz-v- umomah-gibryd-viyny.pdf [in Ukrainian].

2. Recovery and reconstruction of Ukraine's post-war economy. Kyiv, 2022. URL: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2022/12/Vidnovlennja-ta-reconstrukcsja- povojennoji-economiky.pdf [in Ukrainian].

3. Lee Kuan Yew. From Third World to First. The Singapore Story: 1965-2000. KM-BOOKS, 2016 [in Ukrainian].

4. Davies R.W The Era Global Transition: Crises and Opportunities in the New World. New York, Palgrave Macmillan, 2012.

5. China's Challenges and International Order Transition: Beyond «Thucydides's Trap». Huiyun Feng, Kai He (Eds.). Ann Arbor, University of Michigan Press, 2020. https://doi.org/10.3998/mpub.11353648

6. Power, Order, and Change in World Politics. G.J. Ikenberry (Ed.). New York, Cambridge University Press, 2014. URL: https://assets.cambridge.org/97811070/ 72749/frontmatter/9781107072749_frontmatter.pdf

7. Hammes T.X. Deglobalization and International Security. Amherst, New York, Cambria Press, 2019. URL: https://www.cambriapress.com/pub.cfm?bid=749

8. Re-globalization: New Frontiers of Political, Economic and Social Globalization. R. Benedikter, M. Gruber, I. Kofler (Eds.). Abingdon, Oxon; New York, NY, Rout- ledge, 2022. URL: https://www.routledge.com/Re-Globalization-New-Frontiers- of-Political-Economic-and-Social-Globalization/Benedikter-Gruber-Kofler/p/ book/9780367642884

9. Dauvergne P., Shipton L. Global Environmental Politics in a Turbulent Era. Northampton, Edward Elgar Publishing, 2023. URL: https://www.e-elgar.com/ shop/gbp/global-environmental-politics-in-a-turbulent-era-9781802207132.html

10. Swilling M. The Age of Sustainability: Just Transitions in a Complex World. London; New York, Routledge, Taylor & Francis Group, 2020. URL: https://www. researchgate.net/publication/337096606_The_Age_of_Sustainability_Just_Tran- sitions_in_a_Complex_World

11. Birch K. Neoliberal Bio-Economies: The Co-Construction of Markets and Natures. Cham, Springer International Publishing, 2019. URL: https://link.springer.com/ chapter/10.1007/978-3-030-68944-5_3

12. Friesen K.M. Energy, Economics, and Ethics: The Promise and Peril of a Global Energy Transition. London, Rowman and Little field International Limited, 2020.

13. Cassoret B. Energy Transition. Boca Raton, CRC Press, 2021.

14. Economic Transition and International Business: Managing Through Change and Crises in the Global Economy. E. Milliot, S. Nivoix (Eds.). New York, Routledge, Taylor & Francis Group, 2020.

15. Smil V. Grand Transitions: How the Modern World was Made. New York, Oxford University Press, 2020.

16. Rethinking Society for the 21st Century. Report of the International Panel on Social Progress. Vol. 1: Socio-economic transformations; Vol. 2: Political regulations, governance and societal transformations; Vol. 3: Transformations in norms, values, cultures. Cambridge University Press, 2018.

17. Laurent Ё . Measuring Tomorrow: Accounting for Well-being, Resilience, and Sustainability in the Twenty-first Century. Princeton; Oxford, Princeton University Press, 2018.

18. Stuart D., Gunderson R., Petersen B. The Degrowth Alternative: a Path to Address Our Environmental Crisis? London; New York. NY, Routledge, Taylor & Francis Group, 2021.

19. Meadows D.H., Meadows D.L., Randers J. et al. The Limits to Growth; A Report for the Club of Rome's Project on the Predicament of Mankind. New York, Universe Books, 1972.

20. Meadows D., Randers J., Meadows D. Limits To Growth: The 30-Year Update. Chelsea Green Publishing, 2004. URL: https://www.peakoilindia.org/wp-content/ uploads/2013/10/Limits-to-Growth-updated.pdf

21. Arthur W.B. Complexity and the Economy. Oxford, Oxford Economic Press, 2015. URL: https://books.google.com.ua/books?id=AOxjBAAAQBAJ&printsec=frontc over&hl=ru#v=onepage&q&f=false

22. Beinhocker E.D. The Origin of Wealth: Evolution, Complexity, and the Radical Remaking of Economics. Boston; Massachusetts, Harvard Business School Press, 2006. URL: https://books.google.com.ua/books?id=eUoolrxSFy0C&printsec=fro ntcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

23. Hidalgo C.A., Hausmann R. The Atlas of Economic Complexity: Mapping Paths to Prosperity. Cambridge; MA, MIT Press, 2011. URL: https://growthlab.hks.har- vard.edu/files/growthlab/files/atlas_2013_part1.pdf

24. Snower D.J. Toward global paradigm change. Beyond the crisis of the liberal world order. Global Solutions Journal, 2019, Iss. 4, pp. 12-32. URL: https://www.global- solutions-initiative.org/wp-content/uploads/2019/09/gsj_4_e-mag_1198.pdf

25. Sidenko V. Global positioning of Chinese economy: security aspect. Economy of Ukraine, 2023, No. 7, pp. 5-30. https://doi.org/10.15407/economyukr.2023.07.005 [in Ukrainian].

26. Tai Ming Cheung, Naughton B., Hagt E. China's Roadmap to Becoming a Science, Technology, and Innovation Great Power in the 2020s and Beyond: Assessing its Medium- and Long-Term Strategies and Plans. IGCC Report, July 2022. URL: https://ucigcc.org/wp-content/uploads/2022/07/Ocea-revised-19-July-2022-1.pdf

27. Viner J. The Customs Union Issue. New York, Carnegie Endowment for International Peace, 1950. URL: https://books.google.com.ua/books?id=eHlCAgAAQ BAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

28. Trebesch Ch., Antezza A., Bushnell K. et al. The Ukraine Support Tracker: Which countries help Ukraine and how? Kiel Working Paper, 2023, No. 2218, pp. 1-75. URL: https://www.ifw-kiel.de/publications/the-ukraine-support-tracker-which- countries-help-ukraine-and-how-20852/

Abstract

Challenges and opportunities for resilient economic development of Ukraine in the context of global transition

Volodymyr Sidenko, Dr. Sci. (Econ.),

Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Chief Research Fellow of the Department of Modeling and Forecasting of Economic Development Institute for Economics and Forecasting of the NAS of Ukraine Kyiv

The author shows that the essence (deep basis) of changes in the modern world is formed by the process of transition to a qualitatively new global system, caused by a complex combination and interaction of a number of powerful factors of natural, technological, and socio-political nature. This transition is irreversible and will take place over a relatively long (two to three decades) time, creating considerable uncertainties, risks, and threats to development. This significantly increases the importance of the resilience parameters of socio-economic systems.

The global transition process has an extremely complex nature and causes a rethinking of methodological approaches to the formation of policies and strategies for economic development. The understanding of the process of change as non-linear in nature and involving a complex combination of the processes of destruction and creation becomes an extremely important principle. The process of global transition is accompanied by significant changes in the balance of power, restructuring of global and macro- regional production chains and markets, tangible shifts in the structures of the economy based on new technologies and principles of efficient spatial location of production.

Global challenges, risks, and threats will have significant but specific impact on the economic development of Ukraine in the post-war period, which will require the use of not only globally coordinated, but also endogenously generated response measures. The possible worsening of droughts, the archaic structure of inclusion in international exchange, the real prospects of loss or significant reduction of transit potential through the East-West line, insufficient development of own scientific and technological potential, and emigration of highly qualified personnel deserve special attention.

The existing principles of creating economic development strategies in Ukraine are ineffective, outdated and have to be significantly adjusted. They should be based on the active formation of a favorable ecosystem and development support institutions, the principles of multi-level management, significant improvement of the openness of state management processes for interaction with non-state stakeholders.

Keywords: resilient economic development; global transition; global transformations; global risks (threats); economic security.

Размещено на Allbest.ru