Основні риси та роль зв’язку в сучасних соціально-економічних процесах та особливості територіальної організації зв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Основні риси та роль зв'язку в сучасних соціально-економічних процесах та особливості територіальної організації зв'язку

Ковтуник Інна Іванівна

Кандидат географічних наук

В умовах активної інформатизації суспільного життя одним із найсучасніших та перспективних видів економічної діяльності є зв'язок. Зв'язок - це самостійний вид економічної діяльності, який забезпечує прийом, обробку, передачу та розподіл інформації користувачам усіх галузей господарства та населенню. Робота підприємств зв'язку забезпечується їх власною інфраструктурою. Вона складається з різноманітних технічних засобів з прийому та обробки інформації, що надходить в підприємства зв'язку, каналів зв'язку для її передачі, систем комунікації (вузлів зв'язку) для розподілу інформації, апаратури передачі інформації адресату тощо [13]. Підприємства зв'язку використовують також окремі види транспорту для доставки інформації (кореспонденції, періодичних видань та ін.) адресату.

Зв'язок забезпечує специфічними послугами функціонування всього народного господарства, наукову та оборонну сфери, повсякденне (в тому числі, культурне) життя людей та діяльність людського суспільства. Сьогодні, рівень розвитку та стан засобів зв'язку безпосередньо впливають на всі ці сфери. Велика його роль і в переході економіки країни на інтенсивний шлях розвитку: зв'язок забезпечує постійно зростаючі потреби населення в інформації, формує інфраструктуру території, сприяє формуванню та розвитку територіального (географічного) поділу праці, впливає на динамічність та ефективність виробництва, на весь соціально - економічний розвиток країни.

Історія розвитку зв'язку характеризується двома протилежними процесами:

1) конкуренцією між автономно утвореними та функціонуючими видами зв'язку;

2) інтеграцією видів зв'язку в теперішній час, завдяки створенню телекомунікаційних систем [15].

Цьому процесу сприяють, по-перше, єдині принципи створення різних видів зв'язку на основі електронного обладнання, по -друге, впровадження нової цифрової передачі сигналу та об'єднаність ліній зв'язку для всіх його видів. Це дозволяє суттєво збільшити інформаційне навантаження, що передається по мережам електрозв'язку, збільшити швидкість передачі інформації та даних в контексті тісної взаємодії видів зв'язку, їх мобільності та автоматизації.

Найстаріші види зв'язку - поштовий, кур'єрський та фельд'єгерський вже давно значно потіснили спочатку, - провідний телеграфний зв'язок, а потім, і телефонний. Ці нові види зв'язку мали беззаперечну перевагу в швидкості і якості передачі інформації. Але із розвитком інших видів електрозв'язку, обсяги роботи телеграфу в 80-90-х рр. минулого століття значно зменшилися: в Німеччині - в 4 рази, у Великій Британії - в 3 рази, в США, Японії та Франції - в 2 рази. Зменшилася кількість відправлених телеграм і в Україні. Так, в 2006 р. обсяг універсальної продукції телеграфного зв'язку склав 5 тис. телеграм (6,8% від 1990 р.), тобто, скоротився в 15 разів. Тільки в окремих країнах кількість відправлених телеграм зросла: в Індії - в 3 рази, в Єгипті - в 2 рази [15].

Аналогічні процеси спостерігаються і в Україні, тому оператори поштового зв'язку спрямовують свої зусилля на розробку оптимальної стратегії розвитку й тактичних кроків, в умовах динамічних змін ринкового середовища і зростання конкуренції. Поштові оператори України сьогодні змушені працювати в зовсім інших умовах, аніж кілька років тому. В міру просування суспільства до ринкової економіки, відбуваються зміни «правил гри». По-перше, з кожним роком посилюється конкурентна боротьба як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. По-друге, держава все менше регулює виробничі відносини. Таким чином, у майбутньому умови роботи для підприємств державної та недержавної сфер власності дедалі помітніше вирівнюватимуться і не можна буде розраховувати на допомогу держави в компенсації збитків, як це було раніше. По-третє, інтенсивний процес глобалізації економіки, вступ України в Світову Організацію Торгівлі та тісна співпраця з Європейським Союзом вимагають від поштових операторів впровадження нових технологій і підходів, щоб не випасти з єдиного поштового простору та на рівних вести поштовий обмін з іншими поштовими адміністраціями. Для цього, на мою думку, з урахуванням глобальних тенденцій потрібно здійснювати перебудову системи управління, застосовувати найсучасніше обладнання для обробки поштової кореспонденції, перманентно вести пошук нових ефективних напрямів з надання широкого спектра послуг, що базуються на конкурентних перевагах (трансформацію структури підприємств поштового зв'язку, з урахуванням вимог ринку і збереження конкурентних переваг, збільшити ефективність праці, на основі впровадження інформаційних технологій і технічного переоснащення, підвищити якість традиційних послуг і розширити спектр нових, потрібна розгалужена мережа поштових відділень по всій країні, висококваліфікований персонал та ін.).

Винахід радіо прискорив розвиток безпровідного телеграфування і телефонування, але вони залишилися автономними видами електрозв'язку, лише використовуючи переваги радіо. Останнє набагато розширило можливості телеграфного та телефонного електрозв'язку. Провідний телефонний зв'язок (на відміну від телеграфного) став масовим, охопивши велике коло абонентів як серед населення, так і підприємств [14]. Створення мережі абонентського телеграфування «телекс», що використовує телефонні лінії та обслуговує установи, стало першим досвідом інтеграції найстаріших видів електрозв'язку. Однак, в теперішній час розвиток телеграфного зв'язку став нерентабельним, навіть, «телекс» кардинально не прискорив швидкість передачі інформації.

Більш успішне використання створеної розгалуженої мережі було здійснено за рахунок впровадження системи факсимільного зв'язку «телефаксу» - передачі оптично нерухомих зображень (службових документів, фотографій, в тому числі, кольорових зі швидкістю, що дорівнює сторінці інформації за кілька секунд). Переваги такої інформаційної послуги зв'язку - очевидні. Його розвиток виявився поза конкуренцією в порівнянні з поштовим, телеграфним та, навіть, телексним зв'язком, що дозволило значно збільшити швидкість, обсяги та види інформації, що передається.

В Україні також активно діє і розвивається ринок телекомунікаційних послуг. На цьому ринку, окрім підприємств ВАТ «Укртелеком», працює велика кількість приватних операторів. Приватних операторів телефонного зв'язку в Україні діє в кожній області близько 15 (Волинській, Тернопільській та інших областях) та більше 40 (Київській, Донецькій, Львівській та інших) [5].

Разом з тим, політика розвитку діяльності приватних операторів телекомунікаційних послуг має ряд недоліків. Насамперед, слід відзначити, що діяльність приватних операторів зосереджується, в основному, в промислових, торгових, рекреаційних, фінансових центрах. Телефонізація сільських районів для них є непривабливою, оскільки, там нерозвинутими залишаються телекомунікаційні мережі, а отже, неможливо скористатися їх орендою.

Наслідком такої політики приватних операторів зв'язку є те, що вони не сприяють реалізації однієї із основних засад функціонування телекомунікаційних систем - забезпечення можливостей доступу всіх громадян до споживання послуг.

Дуже висока пропускна здатність сучасних ліній телефонного зв'язку визначає основний напрямок та технічну базу інтеграції всіх видів електрозв'язку. Телефонна мережа стає їх основним транспортним середовищем. Вона є головним видом індивідуального електрозв'язку і може вирішувати більшість завдань інтеграції в галузі. Традиційну систему телефонного зв'язку кардинально розширюють та доповнюють такі нові види індивідуального зв'язку як мобільний (стільниковий, пейджинговий, транкінговий), відеотелефонний.

Бурхливими темпами розвивається й український ринок мобільного зв'язку. Порівняно з 2000 р. кількість абонентів мобільного зв'язку зросла практично в десять разів. Дедалі більшає в нашій країні й постійних користувачів мережі Інтернет: тільки за останні три роки їх кількість зросла майже в 9 разів [5].

Отже, найбільш потужною комп'ютерною планетарною мережею є Інтернет, який об'єднує користувачів в багатьох країнах світу. Роком виникнення Інтернету вважають 1969 р., коли Міністерство Оборони США створило систему електронних комп'ютерів, які створювали між собою локальну мережу - ARPANET для сповіщення про можливу ядерну атаку. В середині 80-х років ця мережа розширилася і відкрилася для наукових співтовариств. На початку 90-х років вона перетворилася на «інформаційну супермагістраль», якою користувалася Адміністрація Президента США. На теперішній час - це гіпермережа, основний механізм і канал міжнародного спілкування, універсальний засіб передачі наукової та учбової інформації. За допомогою Інтернету реалізуються послуги електронної пошти, проводяться телеконференції, забезпечується доступ до віддалених баз даних, різноманітних наукових документів, у тому числі, і до різних геозображень, електронних каталогів та бібліотек.

Іншими широко поширеними в світі мережами стали SPRINTNET, яка використовується, головним чином, комерційними і діловими абонентами, BINET/EARN, що об'єднує деякі науково-дослідницькі організації в різних країнах світу, UNIX/UUCP - мережа, що об'єднує комп'ютери UNIX [8].

Планетарне поширення телекомунікаційних мереж забезпечується інтеграцією кабельних, супутникових і радіорелейних систем зв'язку та геоінформаційних технологій. Телекомунікаційні системи прийнято підрозділяти на глобальні (WAN) та локальні (LAN) [8]. Глобальні мережі інтегрують багато локальних мереж, в яких комп'ютери з'єднані безпосередньо за допомогою кабелів. Локальні мережі можуть бути розміщені, навіть, в межах одного будинку або, скажімо, на території університетського містечка, причому досить важко вказати рівень, коли локальна мережа інтегрується в глобальну, становлячись її сегментом.

Удосконалюється не лише технологія способів передачі інформації, а й відповідні лінії зв'язку, що забезпечило створення глобального багатофункціонального космічного зв'язку (телефонного, телевізійного і т.д.), прокладення наземних та підводних волоконно-оптичних ліній зв'язку, заміну повітряних провідних ліній зв'язку кабельними, появу нових видів безпровідного мобільного зв'язку.

Таким чином, постійне розширення мережі означає перемогу над відстанями та взаємне комунікаційне зближення віддалених центрів, тобто, фактично, трансформацію інформаційного простору.

Зв'язок є сферою послуг. Разом з тим йому притаманні специфічні риси, які випливають із його галузевих особливостей.

Перша риса визначається специфікою продукту, який створює зв'язок, що, на відміну від продукції промисловості не має матеріальної форми, а представляє собою певний кінцевий корисний ефект (результат виробничої діяльності) процесу передачі інформації і повідомлень від відправника утримувачу: письмових, телефонних, програм телебачення і радіомовлення тощо. Нематеріальний характер кінцевого продукту обумовлює відсутність у виробничому процесі зв'язку сировини і основних матеріалів [13].

Друга риса зв'язку тісно пов'язана з першою і характеризується нерозривністю в часі процесу споживання послуг зв'язку від процесу їх виробництва. Особливо яскраво цю особливість можна простежити в телефонному виді зв'язку, де сам процес передачі телефонного повідомлення (процес виробництва) відбувається за участю абонентів, тобто співпадає з процесом споживання. З цієї особливості витікає також вимога максимального наближення засобів зв'язку до споживачів за рахунок розвитку і підвищення щільності підприємств і пунктів зв'язку колективного (відділень зв'язку, переговорних пунктів тощо) і індивідуального (абонентських пунктів і терміналів) користування. Нерозривність процесів виробництва і споживання послуг зв'язку призводить також до суттєвої нерівномірності в часі навантаження, яке обумовлене ритмом ділового і особистого життя людей. В той же час, підприємства зв'язку повинні бути готовими до обслуговування споживачів в періоди максимального навантаження без порушення встановлених (нормативних) параметрів якості, для чого створюються додаткові виробничі можливості і робочі місця. Крім того, в зв'язку створюються резерви виробничих потужностей для перспективного розвитку, по мірі зростання потреб у послугах даного виду економічної діяльності.

Таким чином, підвищення якості надаваних послуг також становить надзвичайно важливу складову формування базових засад соціально- орієнтованого ринкового господарства, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку. Частиною зазначеної проблеми, однією із складових інтеграції України до європейського та глобального телекомунікаційного простору, визначеного Концепцією розвитку зв'язку в Україні до 2010 р., є забезпечення контролю за дотриманням вимог до якості послуг зв'язку. Надзвичайно важлива роль у вирішенні зазначеного завдання відводиться органам місцевого самоврядування, які, з одного боку, реалізовують делеговані повноваження щодо захисту прав споживачів, а, з другого - протягом нового етапу адміністративної реформи, робитимуть подальші кроки в процесі розмежування і збалансування повноважень та відповідності різних рівнів влади й місцевого самоврядування в сфері надання державних і громадських послуг, братимуть участь у заходах з дебюрократизації економіки, сприятимуть формуванню громадсько-правових інститутів та організацій саморегулювання, які стежитимуть за якістю та безпечністю товарів, робіт і послуг на споживчому ринку, реформуванню згідно з європейськими нормами системи стандартизації та сертифікації, удосконаленню законодавства з питань захисту прав споживачів.

Для вирішення зазначеної проблеми важливо розробити систему оцінювання надаваних послуг зв'язку, сформулювати критерії оцінки якості послуг, що надаються територіальній громаді [6]. Перші кроки у вирішенні цієї проблеми робились вітчизняними та зарубіжними дослідниками, але закінчена, достатньо гнучка і ефективна система оцінювання ще не створена. Завдання знаходження такої оптимальної системи оцінки якості надання послуг зв'язку полягає в знаходженні такої системи оцінювання, яка компромісно оптимізує показники якості при обмеженні вхідних даних та спектра визначених умов.

Третя риса зв'язку полягає в тому, що на відміну від промисловості, де предмет праці підлягає матеріальним змінам (механічним, хімічним тощо), поступає в сферу обігу, стає товаром і лише потім - споживається, в виробничому процесі зв'язку інформація, як предмет праці повинна підлягати лише просторовому переміщенню, тобто зміні її місцеположення. Будь-які інші зміни означають її спотворення, втрату споживацьких якостей і цінності.

Четверта риса зв'язку полягає в тому, що процес передачі інформації завжди є двостороннім, тобто відбувається між відправником і споживачем інформації. Оскільки, потреба в передачі інформації може виникнути між абонентами, які знаходяться в будь-яких населених пунктах країни, це потребує створення надійної і розгалуженої мережі зв'язку.

Зв'язок став важливим інструментом інтеграції господарського життя держав усього світу, його інтернаціоналізації. Особливістю більшості видів зв'язку є вільне подолання ними національних кордонів в передачі інформації. За допомогою зв'язку здійснюється інтеграція різноманітної інформації із тих чи інших районів планети і створення єдиного інформаційного простору, що має глобальний характер. Тому, постіндустріальний (інформаційний) етап людської діяльності в значній мірі залежить від рівня розвитку та організації світового зв'язку. З географічних позицій його функції схожі на ті, що виконують усі види транспорту. Але, зв'язок переміщує більш транспортабельну нематеріаломістку продукцію - інформацію. Це визначає дуже високу ефективність та прибутковість сучасного зв'язку.

Завдяки можливості миттєвого отримання та використання інформації, зв'язок дає користувачам великий економічний ефект. Він є найбільш прибутковою галуззю народного господарства. За кордоном прибутки компаній зв'язку (особливо його сучасних видів), як правило перевищують прибутки в промисловості [4]. Сплата за послуги зв'язку залежить від обсягу та відстані передаваємої інформації. По мірі глобалізації систем зв'язку та збільшення обсягів інформації, зростають, відповідно, і прибутки в галузі. Зв'язок широко використовується рекламним бізнесом і в, першу чергу, такі його види як телебачення та радіо, що стало для галузі зв'язку джерелом великих прибутків. зв'язок ринковий соціальний інноваційний

Галузева організація зв'язку формувалася по-різному в окремих країнах. В більшості з них, у тому числі і в Україні, провідну роль у створенні підприємств зв'язку відігравала влада, зацікавлена в надійному механізмі управління країною і, в першу чергу, військовими силами. Це спричинило централізацію основних видів зв'язку та призвело до утворення спеціальних міністерств. Тому сьогодні, коли виникає велика кількість комерційних компаній зв'язку, держава все ще зберігає за собою ряд важливих об'єктів зв'язку або підтримує і контролює його розвиток. Виникнення та швидкий розвиток телефонного, мобільного, комп'ютерного та інших видів зв'язку призвело до створення комерційних підприємств зв'язку. В 1877 р. в США була створена найбільша в світі Американська телефонна та телеграфна компанія (АТТ), в якій в окремі роки було зайнято більше 1 млн. чоловік, тобто більше, ніж в сучасній автомобільній чи авіаційній промисловості цієї країни [34]. На сьогодні, в більшості розвинутих країнах світу існують багаточисельні телекомунікаційні компанії, а також їх регіональні та міжрегіональні групи («Брітіштелеком» і «Ем-Сі-Ай» (США) злилися в одну компанію «Консерт»; «Дойчетелеком» і «Франстелеком» об'єдналися із «Спринтом» (США) в «Атлас»; компанії Швеції, Нідерландів, Швейцарії та Італії створили «Юнісорз» і т.д. [16].

Створення таких потужних груп відображує зростаючі тенденції виходу роботи зв'язку на міжнародний рівень, до його інтернаціоналізації. Основна діяльність підприємств зв'язку здійснюється в межах державних кордонів. Близько 90% телефонних та комп'ютерних викликів здійснюються на локальному рівні (установа, місто, район). В інших видах зв'язку (поштовому, радіозв'язку), що призначені, як правило, обслуговувати великі території - регіони чи країну в цілому, ці показники - нижчі.

Специфічні економічні, політичні (в тому числі військові), технічні та територіальні проблеми в розвитку та функціонуванні зв'язку визначили організаційно-управлінські особливості його формування.

В Україні докорінних змін зазнала суть державної політики, головними складовими якої є лібералізація ринку зв'язку та телекомунікацій, розвиток чесної конкуренції, незалежне регулювання, оптимізація тарифної політики, створення сприятливого інвестиційного клімату.

Дуже важливим і вагомим кроком, спрямованим на інтенсифікацію та лібералізацію ринкових процесів, стало формування законодавчої бази. Це дало можливість відмовитися від методів адміністрування, перейти до принципово нових відносин між галузевими суб'єктами господарювання, що ґрунтуються, передусім, на принципах вільної конкуренції.

В Україні базовим для галузі зв'язку документом є Закон України «Про телекомунікації», зміст положення якого чітко та прозоро визначає правила гри на вітчизняному ринку телекомунікаційних послуг. Безперечно, створення сучасної законодавчої бази є позитивним кроком на шляху до прозорого та незалежного регулювання нашого ринку, що, в свою чергу, чималою мірою впливає на перебіг процесів зближення позицій України та країн Європейського Союзу.

В Україні діє Національна Комісія з питань регулювання зв'язку, до кола функціональних обов'язків якої входять функції ліцензування, реєстрації в сфері телекомунікаційних послуг, розподілу номерного ресурсу, аспекти тарифного регулювання. Це, безумовно, відповідає духу європейського та світового конкурентного ринку, адже, вільна конкуренція, захищена на законодавчому рівні, є надійною запорукою успішної діяльності операторів зв'язку. Така позиція повністю відповідає євроінтеграційному спрямуванню нашої держави, дає підстави сподіватися на подальше динамічне зростання економіки країни.

Державним комітетом зв'язку та інформатизації України розроблена та успішно реалізується Програма заходів щодо тісної співпраці України та Європейського Союзу. Результати реалізації даної програми вже є достатньо вагомими: обсяги надання послуг зв'язку за останні п'ять років збільшилися в 2,5 рази, постійно розширюється асортимент, підвищується якість послуг, відтак, це, зрозуміло, позитивно впливає й на зростання доходів населення. І рух цей практично безупинний, адже трансформація галузі триває.

Дедалі міцніші позиції в Україні завойовують сучасні цифрові технології. Саме на їх основі розвивається вітчизняна стаціонарна телефонна мережа. Лише торік в Україні було введено в дію понад 880 тис. номерів, що дало змогу збільшити показник телефонної щільності на 100 мешканців до 23,4 (один із найвищих показників серед країн колишнього СРСР) [19].

Україна стала також однією з найбільш перспективних країн з погляду інноваційного розвитку та інвестиційної привабливості. Так, лише за два останні роки обсяги інвестицій, спрямованих на розвиток інфраструктури галузі збільшилися майже вдвічі. Прийняття низки національних програм розвитку галузі позитивно позначилося й на стабільності інвестиційного клімату, адже підтримка галузі на високому державному рівні цілком дає змогу розробляти довготермінові перспективні проекти, спрямовані на формування в Україні технологічної бази інформаційного суспільства, сприяти інтеграції країни до світового інформаційного простору.

Створення сприятливих умов для здійснення інвестиційної діяльності в Україні базується на нових підходах до інвестиційної політики. Багато зусиль зараз концентрується на забезпеченні захисту прав інвесторів, досягненні передбачуваності економіко-правових умов діяльності, відпрацюванні інструментів реалізації інвестиційної діяльності, шляхом розбудови інститутів фінансової інфраструктури, а також на наданні інвесторам максимального спектру інвестиційно-фінансових інструментів [18].

Проблеми розвитку й раціональної територіальної організації зв'язку набувають у наш час першорядного значення, оскільки всезростаюча частина населення зайнята в галузі зв'язку, а рівень розвитку цієї галузі стає головним показником якості життя населення. Географічні дослідження зв'язку можуть бути галузевими або комплексними. В першому випадку розглядають територіальну організацію певного виду послуг зв'язку і аналізують територіальні відмінності його розміщення та рівня розвитку. В другому випадку зв'язок розглядається в цілому для окремої країни, регіону, міста. Таким чином, дане дослідження є комплексним: оцінці підлягає галузева повнота зв'язку, його склад і структура, особливості територіальної взаємодії різних видів зв'язку.

Проблемами територіальної організації займалися М. Д. Пістун, О. Г. Топчієв, М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук, К. О. Тащук, О. І. Шаблій, С. І. Іщук, І. О. Горленко, Т. М. Калашнікова, І. М. Маєргойз, Л. Г. Руденко, Ю. Г. Саушкін, П. В. Луцишин, А. П. Голіков, Н. А. Казакова, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко та ін. науковці.

На жаль, аналіз географічної та економічної літератури показав, що питання територіальної організації зв'язку розроблені недостатньо. Проблемами територіальної організації зв'язку в Україні займалися О. Рибачик (територіальною організацією телеінформаційного комплексу України), І. П. Мандрик (міжнародними комунікаціями), М. Г. Онищенко (картографуванням мереж і засобів зв'язку), М. Воронін. Роботи з дослідження територіальної організації зв'язку та її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів, практично, - відсутні.

Зв'язок не створює нової продукції в речовій формі, а лише переміщує нематеріаломістку продукцію - інформацію, збільшуючи тим самим вартість продукції, створеної іншими видами економічної діяльності на величину витрат на послуги зв'язку. Витрати на послуги зв'язку є, наприклад, четвертим по величині компонентом витрат промислового виробництва після витрат на сировину, заробітну плату та транспорт.

Зв'язок - одна з найбільш фондоємних галузей господарства, що потребує для свого розвитку потужних капіталовкладень, але на початку 1990-х років частка капіталовкладень у зв'язок знизилася приблизно на 5 %, і лише починаючи з 1994 р. почала стрімко зростати [13]. Така політика держави початку 1990-х років може перетворити зв'язок, який є одним із самих потужних факторів розвитку всього господарства країни, в один із найсерйозніших факторів гальмування цього розвитку.

Таким чином, в умовах прискорення соціально-економічного розвитку України на базі досягнень науково-технічного прогресу, саме зв'язок може стати тим «вузьким місцем», яке буде серйозно гальмувати увесь процес соціально-економічного розвитку країни. Для виправлення такого положення на розвиток зв'язку необхідно виділяти в найближчі роки потужні капіталовкладення, матеріальні та трудові ресурси, тому подальший розвиток господарства країни в цілому та її окремих економічних районів буде відбуватися, переважно, при зростанні значення зв'язку як важливого суспільно-географічного об'єкта, що змінить сталі уявлення про напрямки вдосконалення його територіальної організації.

Слід відзначити, що розвиток галузі супроводжується певними змінами в її територіальній організації.

Зв'язок є одним із самих географічних видів економічної діяльності. Виключно велика його об'єднуюча роль в функціонуванні як окремих галузей господарства однієї країни, так і світу в цілому, всіх територій та акваторій земного шару, в контактах населення всіх держав та континентів. Зв'язок в найбільшій мірі сприяє розвитку процесів міжнародного поділу праці. Глибока та безперервно посилююча спеціалізація виробництва в окремих країнах покладає на зв'язок особливі завдання по їх взаємодії.

Еволюція зв'язку як виду економічної діяльності відбувалася шляхом вирішення трьох взаємозв'язаних проблем:

1) пошук способів найбільш економного подолання просторового розриву в передачі інформації від відправника адресату;

2) вдосконалення безпосередньо техніки та технології засобів зв'язку;

3) створення найкращої організації зв'язку на локальному, державному та міжнародному рівнях.

Для господарського життя країни найбільш важливими є перша та третя проблеми, а для формування географії галузі вони - ключові.

Зв'язку як суспільно-географічному об'єкту притаманна висока територіальна диференціація. Детально дослідити її можна на прикладі України, яка з її значними територіальними відмінами в умовах господарської діяльності, є вдалим полігоном для дослідження територіальних особливостей зв'язку та їх впливу на соціально-економічні процеси в регіонах. Найбільшим рівнем розвитку зв'язку в Україні відзначаються Київська (разом із Києвом), Дніпропетровська, Донецька, Львівська та Запорізька області. Ці регіони характеризуються розвинутою галузевою структурою та високою інтенсивністю діяльності цієї галузі в регіоні. Ілюстрацією цих територіальних відмін є серія карт в атласі «Україна. Промисловість та інвестиційна діяльність» та в Національному атласі України [12, 8].

На думку О. Г. Топчієва, під територіальною організацією розуміють множину географічних об'єктів - природних, економічних, соціальних та їх зв'язків і відношень. Територіальна організація представляє фрагменти географічної оболонки з точки зору їх просторової впорядкованості, тобто в плані просторового розподілу основних елементів природи, населення, господарства та їх територіальних поєднань. Територіальна організація являє собою суто географічне поняття, і її складові - це географічні об'єкти, кожен з яких має своє місцеположення (місце), ту чи іншу просторову форму та конфігурацію. Територіальна організація має на меті аналіз взаємодії просторових об'єктів, зумовленої їх місцеположенням, сусідством, територіальним співпаданням та накладанням, динамічними аспектами. Організація не існує без зв'язків, без взаємодії складових частин. Взаємодія складових частин територіальної організації може фіксуватися в явній чи прихованій (латентній) формі. В першому випадку, взаємодія елементів територіальної організації представлена переміщеннями населення, товарів, послуг, фінансів, інформації, які в разі потреби можна показати на картах за допомогою епюр - масштабних потоків. В другому - взаємодія прихована, і її оцінка потребує спеціальних досліджень [19].

Під територіальною організацією зв'язку слід розуміти раціональне розміщення взаємопов'язаних виробництв послуг зв'язку, підприємств зв'язку, населення та об'єктів інфраструктури, а також їх просторові поєднання, зв'язки і відношення, які дають значний економічний і соціальний ефект, внаслідок найбільш раціонального використання території.

При дослідженні територіальної організації важливим є визначення її чинників. Концепція чинників територіальної організації належить до числа фундаментальних, оскільки вона є інструментом (технологією) для вирішення кожного конкретного питання локалізації об'єктів, тобто є досить конструктивною. Конструктивність її посилюється ще й тим, що майже всі чинники можуть бути формалізовані і працювати в найсучасніших методиках досліджень. Тому, аналіз і оцінка чинників територіальної організації становлять основний зміст суспільної географії [9].

Чинники територіальної організації зв'язку можна класифікувати як природно-географічні, суспільно-географічні та інші. Найбільш вагомими чинниками, які впливають на територіальну організацію зв'язку, є, звичайно, суспільно-географічні (інвестиційні, доходи (платоспроможність населення), потреби населення, загальний рівень соціально-економічного розвитку регіонів, економіко-географічне положення). Серед інших чинників територіальної організації зв'язку слід відзначити: техніко- виробничий, рекламу, військово-політичний, демографічний та ін.

В основі територіальної організації зв'язку лежать певні територіальні процеси. На нашу думку, для цього виду економічної діяльності найбільш властивими їх типами (за класифікацією Е. Б. Алаєва) є територіально-структурні та компонентно-структурні процеси, а також, як результат їх дії, - процеси ареало- та зоноутворення [11].

Територіально-структурні процеси відображають певні процеси формування та розвитку територіальної структури (ТС) зв'язку. Основними їх видами є процеси територіального диференціювання, територіального концентрування та територіального агломерування.

Процес територіального диференціювання пов'язаний з ускладненням територіальної структури зв'язку, насамперед, з утворенням та розвитком ареальних, зокрема, компактних елементів ТС зв'язку. Результатом цього процесу є територіальна диференція зв'язку, рівень якої, як показало проведене дослідження, в Україні є досить високим. Процес територіального диференціювання відбувається, з одного боку, під впливом зростання територіальних відмін у рівні соціально-економічного розвитку регіонів та поселень, з іншого, - під впливом технологічних чинників, зокрема, появи нових видів зв'язку (мобільного, супутникового тощо), які зменшують обмеження по розміщенню передавальної та приймальної інфраструктури зв'язку у більшості поселень України.

Процес територіального концентрування відображає зростання щільності діяльності зв'язку на певній території. Він є об'єктивним процесом в Україні, який зумовлений покращенням технологічних, економічних, політичних та інших умов облаштування та користування засобами зв'язку. Процес територіального концентрування супроводжується не тільки зростанням інтенсивності використання звичайних видів зв'язку (телефонного, поштового тощо), але й появою принципово нових - супутникового, мобільного, комп'ютерного та інших видів зв'язку.

Процес територіального агломерування відображає зростання концентрації діяльності зв'язку, яке супроводжується територіальним (просторовим) розширенням об'єктів. Він пов'язаний із розвитком тих видів зв'язку, які застосовують безконтактний засіб забезпечення - через зони покриття (теле-, радіозв'язок, супутниковий, мобільний). Спочатку він отримав розвиток навколо потужних соціально -економічних центрів України, а в сучасних умовах є атрибутом більшості великих, середніх і, навіть, деяких малих міст.

Компонентно-структурні процеси відображають структурні зрушення у формах територіального зосередження зв'язку. У сфері зв'язку найбільший розвиток у цій групі отримали процеси диверсифікації та інтеграції.

Процес диверсифікації є одним із типових для сучасної структури зв'язку. В його основі лежить поява та інтенсивний розвиток сучасних видів зв'язку - супутникового, мобільного, комп'ютерного та інших, які вже зараз займають провідне місце в структурі зв'язку в Україні. Важливо зазначити, що цей процес властивий більшості форм територіального зосередження зв'язку, але, насамперед, регіональним.

Процес інтеграції відбувається у двох основних формах:

а) технологічна інтеграція окремих видів зв'язку (конвергенція зв'язку) в регіонах та поселеннях. Вона заснована на комплексному використанні телекомунікаційної інфраструктури (наприклад, використанні телефонних мереж для функціонування комп'ютерного зв'язку) та створенні універсальних пристроїв зв'язку, зокрема, мобільних телефонів;

б) територіальна інтеграція зв'язку, в основі якої лежать процеси просторового розширення та накладання зон покриття різних видів зв'язку (теле- і радіозв'язку, мобільного, супутникового, телефонного тощо) та утворення універсальних за спеціалізацією ареалів (зон) надання послуг зв'язку.

В результаті процесів територіальної інтеграції зв'язку та агломерування в Україні відбуваються активні процеси ареало- та зоноутворення. В країні спостерігається поява нових зональних форм територіального зосередження зв'язку, які раніше можна було б класифікувати, як вузли. Важливо зазначити, що ці зони часто мають міжрегіональний характер, поєднуючись із суміжними зонами сусідніх областей, або, навіть, інших держав.

При дослідженні територіальної організації зв'язку необхідно зважати на аналіз результатів розглянутих вище територіальних процесів - територіальне зосередження, територіальну концентрацію, територіальну динаміку та територіальну спеціалізацію. Іншими змістовними характеристиками територіальної організації є просторові поєднання та комбінації різноманітних географічних об'єктів і явищ, їх суперпозиція (просторове співпадання) чи диверсифікація (просторове неспівпадання) [10].

Системна парадигма територіальної організації користується поняттями: територіальна система та територіальна структура.

Територіальна система - це множина географічних об'єктів, пов'язаних просторовими (територіальними) зв'язками і відношеннями так, що вони формують новий цілісний географічний об'єкт більш високого рівня організації, ніж складові об'єкти. Відтак, головними системоутворюючими відношеннями для неї виступають відношення просторової організації складових об'єктів [12].

Сукупність підприємств та закладів зв'язку на певній території утворює мережу зв'язку. Населені пункти, в яких розміщені підприємства галузі зв'язку, називають центрами зв'язку. Центри зв'язку разом із їхніми зонами, підприємствами і закладами, що розміщені на певній території (область, район, місто тощо), називають територіальною системою зв 'язку.

В суспільній географії генералізоване й схематизоване представлення територіальної організації у вигляді карт або схем називають територіальною структурою. Зазвичай територіальну структуру показують як множину економічних центрів різних рангів та транспортних магістралей або комунікацій різної інтенсивності. Територіальні структури можна систематизувати за ієрархією їх основних економічних центрів та їх взаємним розміщенням, а також за конфігурацією та інтенсивністю зв'язків між ними. В оглядових (середніх і дрібних) масштабах елементами територіальної структури можуть бути адміністративно-територіальні одиниці, географічні райони (природні, економічні, етносоціальні та ін.) або регіони, країни, групи країн. Територіальну структуру можна вивчати на прикладі будь-якої складної територіальної системи (вузла, району, зони), а також адміністративно-територіальної одиниці (району, області або країни в цілому) [10].

Для дослідження зв'язку використовуємо наступні елементи територіальної структури - ареальні: компактні (пункти, центри, вузли), районні (райони), зональні (зони); регіональні (регіони).

Регіональні елементи територіальної структури зв'язку представлені такими видами як мікрорайон (адміністративний район), мезорайон (область), макрорайон (економічний район, військовий округ тощо). В основі їх формування лежить організація та здійснення загальнодержавних (звичайних та специфічних) функцій зв'язку - управлінської, забезпечення безпеки та соціально-економічного розвитку регіонів, політичної та інших. Цілісність регіональних елементів територіальної структури зумовлюється функціонуванням традиційних видів зв'язку - поштовим, телеграфним, телефонним, спеціальним, які мають жорстку ієрархічну організаційно-управлінську структуру.

Ареальні елементи територіальної структури зв'язку представлені компактними та зональними їх видами.

Компактні елементи ТС формуються, насамперед, поштовим, телеграфним, телефонним, комп'ютерним та іншими видами зв'язку, в основі яких лежить локальний, зокрема, проводовий, спосіб передавання та споживання послуг зв'язку. Вони представлені такими елементами як пункти, центри, вузли зв'язку.

В основі формування зональних елементів ТС лежить розвиток тих видів зв'язку, для яких характерним є надання послуг через зони покриття. До них, насамперед, відносяться супутниковий, мобільний та теле - і радіозв'язок.

Для того, щоб глибше розкрити суть територіальної структури, необхідний аналіз її складових елементів, зокрема, типів територіальної структури.

Найбільш характерними типами територіальних структур є: моноцентричний або моноядерний радіально-кільцевий тип територіальної структури, що формується, переважно, навколо великих міст. Прикладом такого типу територіальної структури стосовно зв'язку можуть бути - м. Київ, Дніпропетровськ, Львів: для них характерна наявність одного головного, сильно вираженого центру зв'язку, навколо якого кільцями розміщенні центри більш низьких рангів. Супутні центри тяжіють до головного, і їх радіальні зв'язки є найбільш інтенсивними [19].

Поліцентричний (багатоядерний) регулярно-лінійний тип територіальної структури характерний для освоєних територій, де розміщенні численні економічні центри одного, і досить високого рангу. В цьому разі немає очевидної «столиці» краю (регіону), транспортна мережа з'єднує всі головні центри своєрідною «решіткою» магістралей, яка може бути регулярно-трикутною або регулярно-чотирикутною. Головні центри мають свої супутники - міста більш низьких рангів (такий тип територіальної структури зв'язку характерний для Дніпропетровської та Донецької областей) [19].

Поліцентричний (багатоядерний) лінійно-вузловий тип територіальної структури характерний для регіонів, які мають потужну транспортну вісь, - магістральну колію чи автостраду, судноплавну річку [19].

Поліцентричний (багатоядерний) приморсько-фасадний тип територіальної структури формується вздовж густозаселених морських та океанічних узбереж. Основні економічні центри - морські порти, розміщені лінійно, вздовж берегової лінії. Від них у глиб суші йдуть потужні транспортні магістралі, що обслуговують усі порти. Міста суходолу «ешелоновані» відносно морського фасаду, який зосереджує більшу частину населення, інфраструктури та господарської діяльності регіону [11].

Поліцентричний (багатоядерний) басейновий тип територіальної структури властивий регіонам із значними покладами мінеральної сировини та розвиненою гірничодобувною промисловістю, видобутком нафти та газу [1].

Моноядерний лінійно-розгалужений тип територіальної структури формується в районах початкового (піонерного) господарського освоєння [10].

Зв'язок має дуже складну територіальну конфігурацію і в межах його окремих видів, у якій, однак, можна виділити певні типові елементи та їх поєднання. Так, для поштового, радіозв'язку та в деякій мірі для телефонного, що призначені, як правило, обслуговувати великі території - регіони чи країну в цілому, характерний поліцентричний (багатоядерний) регулярно-лінійний тип територіальної структури. В цьому разі, немає очевидного центру, поштові відділення розміщені більш-менш рівномірно по всій території країни, вони з'єднують усі головні центри своєрідною решіткою. Головні центри (здебільшого, обласні) мають свої міста - супутники більш низьких рангів.

Для сучасних видів зв'язку (мобільного: стільникового, пейджингового, транкінгового, супутникового, комп'ютерного) характерний моноцентричний або моноядерний радіально-кільцевий тип територіальної структури, що формується навколо потужних центрів від яких прокладають лінії зв'язку, наземні та підводні волоконно -оптичні, повітряні, провідні лінії зв'язку тощо. Супутні центри тяжіють до головного, і їх радіальні зв'язки є найбільш інтенсивними. Зв'язки більшої частини економічних центрів між собою здійснюються через центральне місто, що сприяє його випереджаючому зростанню, а інколи призводить і до його перевантаження.

Особливості територіальної організації зв'язку як виду економічної діяльності суттєво відрізняються від особливостей територіальної організації інших видів економічної діяльності.

Так, особливості територіальної організації промисловості обумовлені необхідністю задоволення потреб країни в різноманітних видах промислової продукції. Чим сильніше розвинута промислова складова в господарському комплексі певного регіону, тим сильніше вона впливає на територіальну організацію всіх сфер господарства даного регіону. Діапазон економіко-географічних чинників, що впливають на територіальну організацію промислового виробництва охоплює: економіко-географічне положення, що характеризується розташуванням промислових підприємств по відношенню до основних сировинних баз, густотою та спеціалізацією транспортної мережі, спеціалізацією господарства, станом трудових ресурсів, топографічними та інженерними особливостями території, а також розвиток мережі підприємств - потенційних кооператорів, розвиток міжгалузевих та внутрішньогалузевих допоміжних виробництв та відповідність їх по асортименту та сортаменту технологічним потребам виробництва, по мірі розвитку народного господарства, що викликає необхідність постійного корегування та вдосконалення розрахунків по обґрунтуванню територіальної організації виробничих сил [14].

Територіальна організація агропромислового комплексу, обумовлена необхідністю задоволення потреб населення в продовольстві. Закономірності територіальної організації сільського господарства проявляються в локалізації його типів, що формуються під впливом комплексу природних та соціально-економічних чинників та зорієнтовані, в основному, на споживача даного виду сільськогосподарської продукції [6].

Особливості територіальної організації транспорту схожі з особливостями територіальної організації зв'язку, але для транспорту, особливо, для вантажних перевезень характерний тісний взаємозв'язок із виробництвом, де виробництво і транспорт об'єднані в одну систему, хоча і зберігають певну самостійність. При цьому, вони все ж таки взаємодіють як підсистеми єдиної виробничо-транспортної (господарської) системи. В цьому випадку змінюються не лише цільові функції обох підсистем, але і критерії та показники їх роботи. На перший план виступає завдання мінімізації втрат цієї взаємодії. При цьому, транспорт починає розглядатися як більш активна сторона в цій взаємодії, в якій він не лише організовує перевезення, враховуючи постійно мінливі потреби виробництва, але і саме виробництво активно впорядковує зв'язки та формує свої програми розвитку, виходячи з можливостей та потреб транспорту. Функція транспорту в такій взаємодії полягає не лише в повному забезпеченні потреб виробництва в перевезеннях, але і в своєчасному транспортному обслуговуванні постачальників та користувачів із коливальними ритмами роботи, тобто з врахуванням постійно змінних, у перспективі часто невизначених потреб виробництва [6].

На відміну від особливостей розміщення інших видів економічної діяльності (промисловості, сільського господарства, транспорту), зв'язок має свої, лише йому притаманні риси територіальної організації. Вони пов'язані з постійним розширенням мережі зв'язку, що означає перемогу над відстанями та взаємне комунікаційне зближення віддалених центрів, тобто, фактично, трансформацію інформаційного простору. Основні закономірності територіальної організації зв'язку обумовлені, з однієї сторони, значною територіальною диференціацією рівня розвитку (масштабів, структури, динаміки) зв'язку в Україні, з іншого - необхідністю повноцінного задоволення потреб населення в послугах зв'язку, які зорієнтовані на споживача певного виду послуг.

Отже, активні територіальні процеси в сфері зв'язку спричинюють нерівномірне розміщення систем зв'язку по території України. Зокрема, частка м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей (31,2%) більш як у 6 разів перевищує питому вагу Волинської, Закарпатської та Чернівецької областей (5,0%). Вдосконалення територіальної організації зв'язку може стати додатковим резервом підвищення ефективності функціонування галузі та зростання її ролі в активізації соціально - економічних процесів у регіонах.

Таким чином, територіальні процеси в зв'язку, з одного боку, відбуваються під дією різноманітних чинників, а з іншого, - вони самі впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, що спричиняє нерівномірне розміщення зв'язку по території.

Розробка методики дослідження впливу територіальної організації зв'язку на соціально-економічний розвиток регіонів України - важливе й актуальне завдання сучасної суспільно-географічної науки. Без з'ясування форм територіальної концентрації і розміщення зв'язку, що існують на території регіону, тобто без знання їх фактичної територіальної будови, без вивчення просторових комбінацій і поєднань різних підприємств, видів зв'язку, їх внутрішньої взаємопов'язаності, функціональної, технологічної та організаційно-економічної взаємозумовленості неможливо вдосконалювати спеціалізацію, комплексний розвиток, а також виробничо-територіальні зв'язки між складовими частинами регіонів та регіонами в цілому.

При дослідженні впливу територіальної організації зв'язку на соціально-економічні процеси в регіонах України необхідно виходити з таких, на нашу думку, основних методологічних і методичних положень:

1. З об'єктивності характеру територіальної структури. Це означає, що елементи цієї структури не можна встановлювати довільно. Вони формуються внаслідок дії об'єктивних закономірностей і існують реально. Завдання дослідження полягає в тому, щоб виявити й обгрунтувати ці елементи на конкретній території.

2. Із динамічності елементів територіальної структури зв'язку. Її елементи змінюються, розвиваються, перетворюються на більш складні. Внаслідок цього структурні елементи набувають нової якості. Причому, розвиток відбувається по висхідній: від простих до складних елементів. У цьому процесі можна бачити дію основного закону діалектики - перехід кількісних змін у якісні. Виходячи з динамічності елементів територіальної структури зв'язку, можна простежити еволюцію цієї структури в кожному окремому регіоні [8].

Формування територіальної структури зв'язку починається з виникнення пункту зв'язку - населений пункт, у якому розміщене одне або кілька підприємств одного або двох видів зв'язку. Основою такого пункту, як правило, виступає кількість населення території. Пункт зв'язку може перетворитись на центр зв'язку, а останній - на вузол зв'язку і т.д.

3. Із підпорядкованості (субординації) структурних елементів. Територіальну структуру з усіма типами її елементів можна виявити лише на досить великій, у господарському значенні, освоєній території. Такою може бути, наприклад, територія економічного району або країни в цілому. Структурні елементи на рівнях дослідження таких господарсько - територіальних одиниць будуть вищого або першого порядку і стосовно даних рівнів вважатимуться територіально неподільними. Однак, ця неподільність припускається з методичних міркувань, вона - умовна, оскільки ще не знайдена конкретна міра неподільності, не визначені числові параметри, що її характеризують [3].

При вивченні територіальної структури зв'язку менших адміністративно-територіальних одиниць (району, області або групи областей) і використанні додаткових критеріїв, досліджувана територія виявляється неоднорідною, втрачає свою відносну неподільність (елементність) і розчленовується на ряд дрібніших складників другого порядку. За таким методом можна знайти елементи третього й інших, нижчих порядків.

4. З того, що первинною низовою одиницею територіальної структури зв'язку слід вважати його пункт. Пункти зв'язку формуються з підприємств одного або кількох видів зв'язку, що зосереджені в одному населеному пункті. В зв'язку з цим, пункт є найпростішим (в розумінні, - територіально неподільним) елементом територіальної структури зв'язку [3]. Всі інші таксономічні одиниці - центри зв'язку, вузли зв'язку тощо - складаються з простих елементів і мають власну територіальну структуру.

5. З того, що динамічний розвиток зв'язку (особливо його сучасних видів) супроводжується певними змінами в його територіальній організації.

6. При географічному дослідженні цих положень важливо не тільки проаналізувати характер їх взаємозв'язку, а й враховувати особливості їх сукупної дії на соціально-економічний розвиток регіонів [8]. Проведений кореляційний аналіз повинен зважати на ці об'єктивні особливості і тому, мати комплексний характер та, відповідно, широке коло критеріїв та показників оцінки масштабів, інтенсивності та структури зв'язку в регіонах.

Зв'язок як суспільно-географічний об'єкт у суспільстві виконує певні функції: інформаційну, комунікаційну, організаційну, економічну, соціальну, виробничу, військову, культурну, рекреаційну тощо.

Основними методологічними принципами суспільно-географічного дослідження зв'язку є:

1) принцип об'єктивності територіальних процесів та територіальних поєднань в галузі зв'язку;

2) принцип цілісності, який забезпечується вивченням усіх складових компонентної структури зв'язку та аналізом їх взаємодії;