Основні риси та роль зв’язку в сучасних соціально-економічних процесах та особливості територіальної організації зв’язку

3) принцип детермінованості, який передбачає врахування посилення впливу ринкових, глобалізаційних та інших соціально - економічних чинників на сучасний розвиток зв'язку;

4) принцип комплексності і пропорційності, що відображає важливість врахування та дослідження тісних взаємозв'язків галузево - виробничих та територіальних аспектів розвитку зв'язку;

5) принцип ієрархічності територіальних систем зв'язку;

6) принцип регіональності, який враховує, з одного боку, тісний взаємовплив окремих видів зв'язку в регіоні, а, з другого боку, - зумовленість цих процесів дією регіональних чинників;

7) принцип історизму, в основі якого лежить не тільки відомий загальнонауковий підхід, але й врахування такої важливої риси зв'язку, як його високий динамізм;

8) принцип конструктивності, який передбачає спрямованість суспільно-географічних досліджень на визначення актуальних територіальних проблем галузі та на розробку напрямків вдосконалення територіальної організації зв'язку, зокрема, в цілях територіального планування та прогнозування;

9) принцип регіональної ефективності, який акцентує увагу на оцінку результативності діяльності підприємств зв'язку в регіоні;

10) принцип перспективності, дотримання якого дозволяє вивчити траєкторію розвитку і майбутній стан територіальної організації зв'язку та її вплив на соціально-економічні процеси в регіонах [9].

Основними методами суспільно-географічного дослідження зв'язку є: системний підхід, структурний аналіз, логічні методи, методи індукції та дедукції, статистичні, типізації, районування, картографічні та ін. [9].

Дослідження впливу територіальної організації зв'язку на соціально-економічний розвиток регіонів України є досить складним аналітичним процесом, який умовно можна поділити на кілька послідовних етапів.

Аналізуються сучасні соціально-економічні процеси та встановлюються процеси, які мають найбільший вплив на зв'язок та на які зв'язок впливає в найбільшій мірі, вивчається взаємозалежність впливу зв'язку на соціально-економічні процеси в регіонах країни у розрізі окремих його видів.

На другому етапі дослідження вивчаються особливості територіальної організації зв'язку. На цьому етапі визначається сутність категорії «територіальна організація зв'язку», проводиться порівняльний аналіз загальних особливостей територіальної організації основних видів економічної діяльності - промисловості, сільського господарства, транспорту та встановлюються принципові відміни територіальної організації зв'язку від цих видів економічної діяльності. На даному етапі досліджуються основні територіальні процеси та відношення зв'язку як виду економічної діяльності, вивчаються особливості територіальної організації окремих видів галузі, розглядаються загальні риси та відмінності територіальної організації різних видів зв'язку, а також аналізується вплив особливостей його територіальної організації на соціально-економічні процеси в регіонах та визначаються основні види цього впливу.

На третьому етапі дослідження вивчається структура та територіальна організація зв'язку в Україні. Особливе місце на даному етапі займає дослідження особливостей розміщення основних видів зв'язку та вивчення територіальної структури зв'язку. Зокрема, встановлюються окремі елементи територіальної структури зв'язку. Вони об'єктивно, внаслідок єдності народногосподарського комплексу країни, можуть бути умовними.

Межі елементів можна проводити там, де досліджуване явище територіально, ніби переривається або найменше проявляється. Кожний елемент територіальної структури зв'язку - не відособлений, а є складовою частиною єдиного господарського комплексу країни. На початковій стадії дослідження межі елементів встановлюються орієнтовно. Для попереднього виділення елементів територіальної структури зв'язку і визначення їх меж, слід докладно вивчити карти досліджуваного регіону, особливості розселення населення, транспортної мережі, дослідити особливості розміщення основних видів зв'язку тощо, а також проаналізувати статистичну звітність [2].

Коректування й уточнення меж проводиться на основі вивчення сучасного стану виробничо-територіальних, технологічних і трудових зв'язків та врахування перспектив розвитку кожного елемента територіальної структури. Виробничо-територіальні зв'язки бувають різні. Тому, при встановленні меж структурних елементів, беруться до уваги лише ті зв'язки, які визначають їх територіальний склад і внутрішню взаємопов'язаність [7].

Технологічні зв'язки відіграють одну з основних ролей при визначенні елементів територіальної структури зв'язку. Технологічні зв'язки об'єднують окремі елементи суспільного виробництва в процесі виготовлення готової продукції зв'язку [6].

Трудові зв'язки склалися внаслідок значної концентрації підприємств зв'язку у великих економічних центрах - ядрах складних елементів територіальної структури.

Таким чином, територіальна концентрація зв'язку лежить в основі його територіальної структури.

Виробництво послуг зв'язку, як правило, не розміщене рівномірно. В зв'язку з цим, виникає потреба вимірювати його територіальну концентрацію.

Найважливішим показником концентрації виробництва (в найзагальнішому вигляді) є розміри підприємств зв'язку за кількістю їх персоналу, вартістю валової продукції та основних фондів. Аналогічний метод із деякою модифікацією може бути використаний для визначення територіальної концентрації виробництва в пунктах, центрах, вузлах зв'язку та інших елементах територіальної структури. При цьому, треба вибрати такі показники, що характеризували б частку структурного елемента в сумарному виробництві економічного району або країни в цілому. Концентрацію виробництва в пунктах, центрах, вузлах зв'язку тощо характеризує кількість їх персоналу і вартість основних фондів.

Кожний елемент територіальної структури зв'язку має свої особливості. Тому, і підхід до виявлення та аналізу їх на досліджуваній території повинен бути індивідуальним.

Насамперед, слід виявити прості елементи - пункти та центри зв'язку. Для встановлення пункту зв'язку достатньо виявити розміщення одного підприємства зв'язку одного або кількох видів зв'язку в окремому географічному пункті. З цією метою, на території, яка підлягає аналізу, необхідно відібрати ті населені пункти, в яких розміщені підприємства зв'язку, встановити їх кількість і галузеву належність. Межі пунктів встановлюються, порівняно, легко, оскільки, вони, переважно, збігаються з межами населеного пункту, в якому зосереджене підприємство зв'язку. Крім того, потрібно вивчити виробничі зв'язки даного елемента з іншими, щоб з'ясувати, чи не є він частиною більш складної територіальної форми зосередження зв'язку. Аналогічно досліджуються і центри зв'язку. При цьому, основним критерієм дослідження пункту зв'язку є наявність підприємств одного або двох видів даного виду економічної діяльності, тоді як для центру таким критерієм виступає наявність в одному населеному пункті кількох підприємств різних видів зв'язку. Інші показники беруться ті самі, що й для пункту зв'язку.

При виявленні вузлів зв'язку необхідно враховувати їх територіальний склад і зв'язки між пунктами та центрами, щоб визначити, які з них можна віднести до даного вузла. Зв'язки між пунктами та центрами - найефективніші, коли вони здійснюються на невеликих відстанях. На мій погляд, вони не повинні перевищувати 60-70 км., оскільки, за цією межею переваги компактного розміщення підприємств зв'язку втрачають своє значення. Крім того, при визначенні меж вузлів потрібно враховувати трудові зв'язки з навколишньою зоною тяжіння. Як критерій, можна брати тривалість щоденних маятникових поїздок із місця проживання до місця роботи, яка не повинна перевищувати 30-45 хв. (в один бік) [2].

Важливим процесом є виявлення зон зв'язку. Ці структурні елементи - наслідок територіальної концентрації і розміщення зв'язку певних видів у тих частинах території, де є відповідні демографічні, економічні та природні сприятливі умови.

До основних критеріїв виявлення даних елементів належать відповідна кількість населення і територіальне зосередження пунктів та центрів зв'язку. Межі районів і зон, в основному, збігаються з контурами розселення населення, розміщенням підприємств зв'язку, економічними та природними умовами.

Оконтурену таким способом територію можна вважати районом чи зоною зв'язку. Крім того, одна і та сама територія може бути основою для формування не одного, а кількох структурних елементів. У таких випадках спостерігається специфічне «накладання» структурних елементів, що може ускладнювати визначення їх меж [7].

Виявлення регіональних елементів зв'язку не вимагає розробки спеціальної методики. Регіон зв'язку складається з таксономічних одиниць нижчих рангів, методика їх виявлення описана вище. Для встановлення меж регіону перевіреним методом є картографування розміщення підприємств зв'язку.

Важливим етапом роботи у визначенні територіальної структури зв'язку є проведення типології її елементів. Типологія в суспільно- географічних дослідженнях проводиться при вивченні структур і елементів, з метою узагальнення їх характерних рис та виявлення закономірностей формування.

На даному етапі дослідження використовується ряд показників.

Рівень розвитку зв'язку в регіоні є інтегральним показником, що розраховується як середньогеометрична величина чотирьох територіальних індексів: 1) індексу територіального зосередження; 2) індексу територіальної концентрації; 3) індексу територіальної динаміки; 4) індексу господарської спрямованості.

За величиною територіального індексу виділяються п'ять ступенів рівня розвитку зв'язку в регіоні:

I. дуже високий (понад 1,750);

II. високий (1,250-1,750);

III. середній (0,750-1,250);

IV. низький (0,250-0,750);

V. дуже низький (до 0,250).

Додатковою характеристикою структури зв'язку в регіоні є співвідношення наданих послуг зв'язку господарству та населенню. Її відображає показник частки наданих послуг зв'язку господарству та населенню в загальному обсязі послуг зв'язку (%).

Ще одним вагомим показником, який характеризує структуру та рівень розвитку зв'язку в регіоні є частка сучасних видів зв'язку в усіх доходах (%).

На четвертому етапі дослідження вивчається рівень соціально- економічного розвитку регіонів України.

Реформування господарства України в сьогоднішніх соціально- економічних умовах потребує нового підходу до визначення перспективи розвитку територіальних форм організації продуктивних сил регіонів, зокрема, до розробки стратегії і тактики соціально-економічного розвитку регіонів України.

Джерел

1. Batty M. Virtual Geography / M. Batty // Futures. 1997. Vol. 29, № 4/5. P. 337-352.

2. Campbell R. W. Soviet and Post-Soviet Telecommunications: An Industry under Reform / R. W. Campbell // Boulder: Westview. 1995. P. 183-197.

3. Бабурин В. Л. География информационной индустрии - новое направление исследований / В. Л. Бабурин // Изв. РГО. Сер. Геогр. 1999. т. 131, вып. 3. С. 76-83.

4. Воронін І. М. Телекомунікаційні системи України: економіко-географічний аналіз (частина перша) / І. М. Воронін // Проблемы материальной культуры. 2001. № 3. С. 13-17.

5. Герасимчук З. Комплесна оцінка рівня сталого розвитку регіонів України / З. Герасимчук // Економіка України. 2002.№2. С. 34-42.

6. Дзюбинський А. В. Механізм оцінки конкурентоспроможності послуг електрозв'язку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.04 «Економіка транспорту та зв'язку» / А. В. Дзюбинський. Одеська національна академія зв'язку ім. О. С. Попова. Одеса, 2003. 20 с.

7. Економічний словник-довідник / [авт.-уклад. Мочерний С. В.]. К.: Феміна, 1996. 360 с.

8. Єпіфанов А. О. Регіональна економіка / А. О. Єпіфанов, І. В. Сало. К.: Наукова думка, 2000. 344 с.

9. Заболотский В. П. Философские проблемы информатизации / В. П. Заболотский // Проблемы информатизации. М., 1999. С. 135-147.

10. Іванов В. П. Аналіз стану та перспектив розвитку національного оператора поштового зв'язку України / В. П. Іванов // Економіка України. 2004. № 2. С. 47-51.

11. Качаєв Ю. Д. Типізація регіонів України за особливостями інвестиційної діяльності / Ю. Д. Качаєв // Укр. геогр. журн. 2005. № 4. С. 44-50.

12. Липец Ю. Г. География мирового хозяйства / Ю. Г. Липец, В. А. Пуляркин, С. Б. Шлихтер. М.: Владос, 1999. 400 с.

13. Мандрик І. П. Міжнародні комунікації (навчальна програма курсу) / І. П. Мандрик. Луцьк: Вежа, 2008. 32 с.

14. Мороз С. А. Методологія географічної науки / С. А. Мороз, В. І. Опопрієнко, С. Ю. Бортник. К.: Заповіт, 1997. 334 с.

15. Національний атлас України / [наук. редкол.: Л. Г. Руденко та ін.]; Інститут географії НАН України [та ін.]. / [наук. редкол.: Л. Г. Руденко та ін.]. К., 2007. 436 с.

16. Паламарчук М. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: навчальний посібник / М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук. К.: Знання, 1998. 416 с.

17. Регіональна політика України: [наук. ред. Курдюкова Н. Г.]. К.: Наукова думка, 1995. 264 с.

18. Рибачик Н. О. Територіальна організація телеінформаційного комплексу в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук: спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / С. А. Лісовський. Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2006. 23 с.

19. Семенюк Э. П. Развитие информационного пространства и прогресс общества / Э. П. Семенюк // Научно-техническая информация. Сер. 1. 1997. № 1. С. 12-17.

20. Соціально-економічні процеси: методологія дослідження та управління їхнім розвитком: [наук. ред. Мельник П. В., Максименко І. А., Старостенко Г. Г., Тарангул Л. Л., Фащевський М. І., Немченко М. П.]. Ірпінь: АДПС України, 2000.

Размещено на Allbest.ru