Розвиток відносин власності в Україні

запровадив процедуру сквіз-аут, сутність якої полягає у праві власника або групи власників, що контролюють не менше 95% акцій компанії, примусово викупити решту акцій у міноритаріїв за визначеною компанією ціною. Основною метою проведення процедур сквіз-аут є завершення концентрації капіталу великими акціонерами, перетворення публічних акціонерних товариств на приватні, зниження трансакційних витрат, породжених публічністю, зменшення ризиків недружніх поглинань.

На березень 2020 р. в Україні здійснено 317 процедур сквіз-аут [51]. Деякі з них супроводжувалися серйозними конфліктами через заниження ціни викупу акцій [52], методика оцінки яких критикується як міноритаріями, так і експертими ринку [53]. Тим не менш, з початку запровадження сквіз-ауту 33 тис. міноритарних акціонерів отримали 980 млн грн.

Процеси концентрації власності відбуваються і в аграрному секторі економіки, хоча не так швидко через мораторій, і їх не так легко відстежувати через проблеми з наповненістю Земельного кадастру та відсутністю повної та правдивої інформації про стан земельних ресурсів в Україні. На думку одного з колишніх голів Держгеокадастру, очолюваний ним орган існував як механізм акумулювання земельних ресурсів в руках окремих сімей, які сьогодні можуть бути учасниками окремого земельного Forbes [27]. Проте непрямі дані свідчать, що вже сьогодні рівень концентрації орних земель, які використовуються найбільшими землевласниками та землекористувачами (з площею понад 1 тис. га), у більшості областей України (крім Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівська, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької) в середньому перевищує 35%, тобто рівень монополізації за законодавством України, який так і не вдалося зробити офіційною граничною нормою концентрації землі. А починаючи з 2024 р., одному землевласнику буде дозволено концентрувати до 10 тис. га землі, в той час, як чверть об'єднаних територіальних громад України мають площу, меншу за 10 тис. га, а 60%- меншу за 20 тис. га [54, с. 159].

Внаслідок недостатньої специфікації прав власності у поведінці суб 'єктів господарювання переважає рентна мотивація.

При формуванні ринкового господарства забезпечення гарантій прав власності і створення умов їхнього ефективного використання мають бути фундаментом економічних відносин. Визначення і розмежування прав власності фіксує основні принципи взаємовідносин господарюючих суб'єктів із приводу об'єктів власності. Це свого роду «правила гри» - правила коректної економічної поведінки, які стосуються майнових відносин, але пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко і некоректно (наприклад, або взаємосуперечливі, або залишають без уваги деякі сфери майнових відносин, або перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідком цього є ерозія господарської мотивації. Економічні суб'єкти, що володіють неспецифікованими правами власності, здійснюють обмін лише «де-факто», але не «де-юре». У таких умовах неминуче виникає синдром «непевності в завтрашньому дні», прагнення максимізувати найближчі результати, байдужість до стратегічно орієнтованої діяльності. Таким чином, непевність прав власності обмежує ефективність господарської діяльності.

В умовах консолідації корпоративного контролю в руках великих акціонерів або менеджменту можна було очікувати, що вони спрямують свої зусилля на підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств, тобто головним мотивом для них стане максимізація прибутку. Адже відповідно до проведеного на початку 2000-х років ФДМ України опитування, майже всі респонденти-керівники вищої ланки (93,8%) зазначали, що приватизація їхнього підприємства в тій або іншій мірі створила їм додаткові передумови для самостійної ініціативної роботи [55, 53]. Проте у подальшому господарська практика засвідчила, що найчастіше українські бізнесмени поводилися не як раціональні хазяїни, а як «разові грабіжники». Вони намагалися встановити контроль над фінансовими потоками приватизованого підприємства насамперед із метою виведення його активів не просто за кордон (що в умовах економічної нестабільності цілком зрозуміло), але за межі акціонерного товариства як об'єкта права, тобто на власні рахунки в іноземних банках або в афілійовані компанії. Таким чином, очевидно, що замість ринкової мотивації у вітчизняних підприємців переважала, і продовжує переважати, так звана рентна мотивація.

Причини суттєвого поширення рентної мотивації різноманітні і лежать як в етичній, так і в правовій та економічній площині [56].

Як зазначає Андерс Ослунд, умовою одержання «ренти» є або привілейований доступ до джерел прибутків, або відкрита злочинність [57, 102]. Це підтверджується і практикою України. У вітчизняній економіці основними, найбільш прибутковими видами ренти є наступні [33, 23-24]:

природна рента - доходи від продажу природних ресурсів (мінеральних енергетичних і неенергетичних корисних копалин, лісу) компаніями олігархів на підставі надання їм державою ексклюзивного формального права на їх видобуток і продаж. Виключно з подібними компаніями слід пов'язувати поширення практики незаконного видобутку і продажу лісу, вугілля (нелегальні «копанки»), бурштину при неформальному адміністративному і силовому захисті такої діяльності з боку корумпованої державної бюрократії і правоохоронних органів;

монопольна «тарифна» рента - доходи від природних державних і приватних енергетичних, транспортних і комунальних монополій, повністю контрольованих олігархією, внаслідок встановлення ними при офіційному узгодженні з владою необгрунтовано завищених, непрозорих тарифів на відповідну продукцію і послуги;

«перерозподільна» рента - доходи від постійного переділу власності, одержувані, як правило, провладними олігархічними кланами, внаслідок незаконного захоплення («віджиму») чужого бізнесу (як компаній інших олігархів, опозиційних до влади, так і звичайних компаній, що продемонстрували свою прибутковість) за активної (формальної і неформальної) адміністративної та силовій підтримки такого захоплення з боку державної бюрократії, правоохоронних органів, кримінальних угруповань;

бюрократична рента - корупційні доходи бюрократії за прийняття потрібних господарських, судових, адміністративних рішень на користь олігархії та інших суб'єктів (які можуть за них заплатити, але тоді, коли це не суперечить інтересам перших) від «продажу» посад в органах державної влади і управління, судової і правоохоронної систем, в установах державного сектора; від постійного ініціювання численних «псевдореформ» з відповідною розробкою під них сумнівних державних програм і виділенням державних коштів, що розподіляються на користь підконтрольного бізнесу;

земельна рента - доходи олігархії від надмірної, виснажливої експлуатації недооцінених сільськогосподарських земель; латентної неформальної приватизації де-факто таких земель великими агрохолдингами при формальному збереженні мораторію на їх продаж у приватну власність; тіньового продажу бюрократією (при офіційній безоплатній передачі у власність) суб'єктам комунальних земель, незаконної зміни категорії земель і їх подальшого тіньового продажу тощо;

фінансова рента - доходи олігархії від встановлення контролю над розписом і використанням в своїх інтересах витрат держбюджету, від маніпулювання податковим законодавством і впровадження нових податків і зборів, від підконтрольних олігархії державних компаній; від тіньових коштів, виведених за кордон тощо.

Для забезпечення стабільного надходження ренти до учасників розподільної коаліції та забезпечення неформальних зв'язків між ними та бюрократією в Україні існує інститут неформальних кураторів, донедавна більш відомий під назвою «інститут смотрящих». Залежно від сфери, за якою здійснюється нагляд, до функцій кураторів може входити [58]:

акумуляція корупційних платежів, отриманих чиновниками від бізнесу і населення;

кадрові призначення на керівні посади в органах державної влади та на об'єктах державної власності;

контроль за приватизаційними процесами;

нагляд за виведенням фінансових ресурсів із бюджетів різних рівнів і державних підприємств;

незаконне втручання в діяльність правоохоронних органів;

перешкоджання здійсненню правосуддя;

використання правоохоронних органів як інструменту тиску в політичній боротьбі або економічній конкуренції;

лобіювання приватних бізнес-інтересів, забезпечення отримання преференцій як окремим бізнес-структурам, так і цілим галузям;

«дахування» тіньового бізнесу тощо.

Неформальні куратори є важливою проміжною ланкою в структурі патрон-клієнтських відносин: вони замикають на собі мережу численних непублічних та непрозорих соціальних зв'язків, які ґрунтуються на принципі взаємності. Завдяки таким зв'язкам клієнтам вдається знизити рівень трансакційних витрат або отримати доступ до преференцій, а патрон отримує ренту, джерелом якої є надприбуток монополій, корупційні платежі, виведені з бюджету та державних підприємств фінансові ресурси тощо. Особистий фінансовий інтерес неформального куратора полягає в отриманні певного відсотку із зібраних на користь патрона коштів.

Численні порушення законодавства під час приватизації та недостатня специфікація прав власності породили проблему легітимності приватизованої власності.

Прийнято розрізняти об'єктивну і суб'єктивну легітимність [59, 135-137]. Забезпечення об'єктивної легітимності власності досягається шляхом чіткого законодавчого визначення всього комплексу прав власності, через які вона реалізується, і розробкою системи гарантій щодо захисту цих прав. Але для формування економічної системи, заснованої на приватній власності, не менш важливим аспектом є суб'єктивна легітимність останньої, тобто визнання суспільством її необхідності і законності.

Не секрет, що легітимність способів проведення приватизації, а то і самої приватизації, ставиться під сумнів не тільки значною частиною населення [60, 92; 61], але і деякими західними експертами [62, 89]. Незважаючи на наявність законодавчої бази, приватизація с самого початку не сприймалася як процес легітимний ні тими, хто позбавлявся власності, ні навіть тими, хто її привласнював. Цим пояснювалося пасивне ставлення до приватизації основної маси населення [60, 71], з одного боку, і активне перекачування ресурсів із приватизованих підприємств їхніми новими власниками, з іншого боку. У суспільній свідомості право приватної власності визнавалося тільки щодо тих майнових об'єктів, які з самого початку створювалися як приватні [60, 97]. Тому таким великим було бажання «відмити» новонабуті капітали від будь-яких ознак їхньої колишньої приналежності до суспільної власності чи то шляхом переказу активів до приватних комерційних структур, чи то через офшорні зони.

Як показують соціологічні дослідження, на рівні масової свідомості приватизація великих підприємств та великих земельних ділянок, існування великого приватного бізнесу та капіталу сприймаються дуже мало узгодженими із принципами рівності можливостей та соціальної справедливості. Тому рівні легітимності приватної власності на великі підприємства та землю не сягнули умовної 2-бальної межі невизначеності або нейтральності між станами легітимності та нелегітимності. Згідно з цим критерієм, можна твердити про нелегітимність приватної власності на великі підприємства та землю в Україні [60, 92; 61].

Концентрація та централізація власності за недостатнього рівня специфікації та легітимності прав породила олігархію.

Набуття активів під час приватизації не вгамувало жагу до влади учасників розподільної коаліції, а навпаки лише підсилило її. Результатом стало виникнення феномену зрощення політичної влади і власності. Всупереч очікуванням реформаторів відбулася не конвертація влади у власність, а приєднання власності до влади. Такий симбіоз є дуже небезпечним, тому що будь-яка зміна правлячої еліти погрожує руйнацією сформованої системи зв'язків влади і грошей, бюджету і банків, ієрархії політиків і олігархів.

Слабка специфікація прав власності та необхідність їх захисту змусила великий бізнес податися до політики. Але отримавши можливість власноруч формувати інститути, він не квапився запроваджувати принцип верховенства права для всіх та створювати дієву систему захисту прав власності, а вважав за краще інвестувати в індивідуальний захист та отримувати ренту внаслідок створення своєму бізнесу привілеїв, які можливі лише в умовах слабкої специфікації прав власності. Так великий бізнес перетворився на олігархію, яка зацікавлена у підтримці слабкого захисту власності, оскільки нерівність, що виникає при цьому, дозволяє маніпулювати інститутами, що зрештою призводить до ще більшої нерівності і ще більшої економічної та політичної влади олігархії [63].

Проблема зрощення влади і власності є не тільки економічною та етичною. Це ще і кримінальна проблема, оскільки такий сплав грошей і впливу є сприятливим живильним середовищем для корупції. За результатами експертних оцінок міжнародної організації Transparency International, у 2020 р. Україна посіла 117 місце зі 180 країни світу за рівнем корумпованості, розділяючи його з Замбією, Непалом та С'єре- Леоне [64].

Зрощення влади і власності призводить до формування особливого типу корупції - «захоплення держави», метою якого є отримання можливості впливати на рішення державних органів на користь конкретних олігархів. Цілями впливу є захист права власності, яке не можуть гарантувати державні інститути, а також пошук ренти.

Основними типами захоплення держави є захоплення державних підприємств, бюджету та регуляторів [65, 6-7]. Всі вони повною мірою застосовуються в України і справляють надзвичайно негативний вплив на її економіку, політику та суспільство в цілому [65, 8-9].

В результаті захоплення держави в Україні укорінилися так звані екстрактивні економічні та політичні інститути, що призначені для привласнення розподільною коаліцією максимального доходу від експлуатації решти суспільства [66]. Ці інститути вкрай негативно впливають на економічний розвиток, оскільки обумовлюють значну диференціацію доходів, гальмують інновації та структурні зміни, а отже стримують інтенсивне економічне зростання [67].

Приватизація не досягнула своєї головної мети - створення ефективного власника.

За даними порталу Опендатабот, за підсумками 2020 р. в Україні офіційно лише 38% компаній є прибутковими. Решта або працює з нульовою рентабельністю (42%), або має більшу частину збитків (20%) [68].

Моніторинги діяльності приватизованих підприємств, проведені Міжнародним центром політичних досліджень, показали, що зміна форми власності тільки в тому випадку має позитивний вплив на роботу підприємств, якщо супроводжується якісною внутрішньою перебудовою структур управління, формуванням нового стилю мислення власників і менеджменту, реформуванням систем контролю, виробництва і мотивації працівників [69, 20].

Той факт, що більше половини підприємств офіційно є нерентабельними, не повинен вводити в оману, адже потрібно пам'ятати про високий рівень тінізації економіки України. У 2020 р. він сягнув 30% ВВП, на 3в.п. перевищивши показник 2019 р. [70, 2]. Власників нерентабельних бізнесів цілком влаштовує їх status quo, оскільки фактичний рівень прибутковості є значно вищим за рахунок часткової тінізації господарських операцій. приватизація реформування власність ваучерний

Отже, неефективними власники є з точки зору суспільної корисності, а не індивідуальної фактичної рентабельності. Але суспільна ефективність залежить, в першу чергу, від інституційних рамок, створених державою. Саме остання, не покладаючись на міфічну «невидиму руку» ринку, має сформувати такі умови функціонування підприємств, в яких їхня діяльність буде наближена до потреб суспільства. Тому проблема створення в країні ефективного власника в першу чергу є проблемою держави і не може бути вирішена лише зміною форми власності [33, 21].

Підсумовуючи, можна констатувати, що на теперішній час реформування відносин власності в Україні не завершено. Завдяки приватизації відбулося первісне нагромадження капіталу та створені підвалини нової економічної системи ринкового типу. Однак, через те, що права власності залишаються розмитими, ця економічна система має суттєві вади, які гальмують економічне зростання. В останні роки робляться певні кроки в сфері прояснення прав власності, проте вони не завжди послідовні, половинчасті, а іноді не мають надійного юридичного підґрунтя (наприклад, санкції РНБО). Крім того, прояснення прав власності має доповнюватися надійною системою їх захисту. Для цього потрібно змінити судово-правову та правоохоронну системи, інакше будь- які прогресивні законодавчі та організаційні інновації будуть нівелюватися недосконалою, несправедливою та корумпованою системою інфорсменту.



Джерела

1. Лєдомська С., Ларцев В. Підсумки сертифікатної приватизації в Україні (1995-2000 рр.) / С. Лєдомська, В. Ларцев// Економіка України. - 2001. - №5. - С. 14-22.

2. Пасхавер А. Приватизация в Украине: промежуточныеитоги / А. Пасхавер. - Варшава: CASE, 1999. - 26 c.

3. Горицкая Н., Яценко И. Криминализация приватизационных процессов в Украине и ее особенности / Горицкая, И. Яценко // Бизнес.-№37. - 13.09.99. - С. 109-114.

4. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.]; НАН України, Ін-т історії України. - К.: Ніка-Центр, 2011. - Т. 2. - 608 с.

5. Віннічук Ю. Як Ярославський може придбати акції «Мотор Січ» [Електронний ресурс] / Ю. Віннічук // Бизнес Цензор.- 31.08.20.

6. Міщенко М., Буров І. Соціальні аспекти приватизаційних процесів в Україні / М. Д. Міщенко, В. Буров; НАН України. Ін-т соціології. - К., 1998. - 124 c.

7. Обертинський О. Приватизація: чи стане кримінальне дитя незалежності гарантом оспіваної «розбудови»?/ О. Обертинський // Іменем закону. - №33. - 14.08.98.

8. Звіт перед українським народом про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році // Іменем Закону.-№4. - 26.01.01. - С. 3.

9. Комісарчук Р. В. Основи розслідування фактів незаконної приватизації державного та комунального майна : автореферат дис. ... кандидата юридичних наук: спеціальність 12.00.09 Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Комісарчук Руслан Васильович; Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2008. - 20 с.

10. Екс-голові Фонду держмайна оголосили підозру через приватизацію «Мотор Січі» [Електронний ресурс] // Gordonua. - 12.05.21.

11. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні / О. Барановський, В. Сіденко// Національна безпека і оборона. - 2004. - №2. - С. 2-13.

12. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1997. - №3.

13. Підсумки діяльності фінансових посередників у сертифікатній приватизації // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1999. - №6. - С. 55-57.

14. Горицкая Н. Криминализация процесса приватизации по-украински / Н. Горицкая // Предпринимательство. Хозяйство. Право. - 1999. - №4. - С. 3-8.

15. Статистичний щорічник України за 1998 рік. -К.: Техніка, 1999. - 576 с.

16. Сахарова Е. Финансовые посредники на рынке ценных бумаг: все ли условия для злоупотреблений изжиты? / Е. Сахарова // Предпринимательство. Хозяйство. Право. - 1998. - №12. - С. 22-26.

17. Ларцев В. Сертифікатна приватизація: без суду і слідства [Електронний ресурс] / В. Ларцев // Економічна правда. - 17.04.13.

18. Приватизация от Рината: энергетикастраны по ценетрехлондонских квартир // ТСН. - 04.08.14.

19. Панасюк Б. Кризис платежей: пути его преодоления / Б. Панасюк // Экономика Украины. - 1997. - №11. - С. 4-14.

20. Украинская инвестиционная газета. - №13. - 27.03.01.

21. Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році.-К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2002. - 412 с.

22. Кубах С., Нів'євський О., Нізалов Д., Кулинич П. Заморожена реформа: як розпорядитися понад 10 мільйонами га державних сільгоспземель [Електронний ресурс] / С. Кубах, О. Нів'євський, Д. Нізалов, П. Кулинич // Voxukraine

23. Кучер О. Земельний фонд як об'єкт державного управління / О. Кучер // Економіка України. - 2000. - №1. - С. 59-64.

24. Про хід формування власності в підприємствах і організаціях системи Мінагрополітики України за станом на 1 січня 2000 р. -К.: Мінагрополітики, 2000. - 20 с.

25. Могильний О. Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств - шлях до багатоукладної ринкової економіки / О. Могильний // Економіка України. - 2001. - №3. - С. 59-65.

26. Пугачев Н., Пугачева Е. Реформирование аграрных предприятий: достижения и проблемы / Н. Пугачев, Е. Пугачева// Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - №11. - С. 7-10.

27. Пирожок О., Дєнков Д. «Країна фактично розграбована, землю вже поділили». Інтерв'ю з головою Держгеокадастру [Електронний ресурс] / О. Пирожок, Д. Дєнков// Економічна правда. - 20.10.20.-

28. Сиденко В. Аграрная реформа в Украине: достижения и просчеты / В. Сиденко // Зеркало недели. - №23. - 16.06.01. - С. 8-9.

29. Ставлення українців до запровадження ринку землі (23-27 квітня 2021) [Електронний ресурс] // Соціологічна група «Рейтинг».

30. Суспільно-політичні настрої населення України: результати опитування, проведеного 22-29 червня 2021 року методом особистих (“face-to-face”) інтерв'ю [Електронний ресурс] // Київський міжнародний інститут соціологі ї-

31. Частка державного сектору у складі економіки за 2019 рік. Інформація Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України [Електронний ресурс] // Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

32. Інформація щодо формування та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності станом на 01.01.2021 [Електронний ресурс] // Фонд державного майна України

33. Киндзерский Ю. В. Украина: олигархическая ловушка развития в контексте институциональных трансформаций / Ю. Киндзерский // Белорусский экономический журнал. -2016. - №4. -С. 17-36.

34. Огляд корпоративного управління державних підприємств в Україні [Електронний ресурс] // Організація економічного співробітництва та розвитку. - 2021.

35. Інформація Порталу державних підприємств України. Дані з екрану[Електронний ресурс] // Портал державних підприємств України

36. Найбільші 15 держпідприємств зробили - 42 мільярди за 2020 рік [Електронний ресурс] // Економічна правда. - 05.06.21.

37. Звіт НАБУ за І півріччя 2017 р.[Електронний ресурс] // Національне антикорупційне бюро України.-

38. Обшуки у Києві: встановлені збитки на 43 мільйони [Електронний ресурс] // Економічна правда. - 18.05.21.

39. Понад 60% державних та комунальних підприємств не звітують про використані кошти [Електронний ресурс] //Економічна правда. - 18.06.21.

40. Схеми тіньового обігу землі в умовах мораторію: аналітичний огляд [Електронний ресурс] // Національне агентство з питань запобігання корупції. - 2020.

41. Задорожный Г. В., Лесниченко Д. В. Экономическая власть и права собственности в транзитивном обществе / Г. Задорожный, Д. Лесниченко // Ринкова трансформація економіки. Збірник наукових праць. Вип.4. - Харків, 1998. - С. 6-16.

42. Пасхавер О. Перспективи приватного підприємництва в Україні: приватизація і зростання нового капіталу / О. Пасхавер // Економіка України. - 2000. - №4. - С. 31-39.

43. Нардеп розповів, як була влаштована корупція в сфері будівництва. [Електронний ресурс] // Економічна правда. - 25.02.20.

44. Корупція митників та податківців: від українського прем'єра вимагають дій [Електронний ресурс] // DeutscheWelle. - 16.08.18.

45. Інформаційний портал Опердатабот. Інформація з екрану. Дата звернення 31.05.2021. [Електронний ресурс] // Опердатабот.

46. Olson M. The Rise and Decline of Nations. New Haven, London, 1982. - 374 p.

47. Коржов Г. Олігархія як модель обмеженої модернізації [Електронний ресурс] / Г. Коржов // Український соціум. - 2007. - №1. - С. 104-114.

48. Інформаційний портал Опендатабот. Інформація з екрану. Дата звернення 31.05.2021. [Електронний ресурс] // Опердатабот.

49. Павленко Н. В. Інвестиції як фактор економічної безпеки держави / Н. Павленко // Економічна безпека держави в контексті національних інтересів: зб. тез доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 23 квіт. 2021 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків: ХНУВС, 2021. - 174 с. - С. 127129.

50. Баюра Д. Все взаимозависимы / Д. Баюра // Украинская инвестиционная газета. - №22. - 29.05.01. - С. 7.

51. Інформація Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс] // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

52. Пальчевский И. Миноритариевлишаютакций [Електронний ресурс] И. Пальчевский // Ліга страхових організацій України. - 28.03.18.

53. Король В. Справедлива ли «цена Ахметова» по сквиз-аутЗападэнерго [Електронний ресурс] / В. Король //Економічна правда. - 28.12.17.

54. Землекористування корпоративних сільськогосподарських підприємств в Україні: ефективність, розвиток, регулювання: Монографія / О. В. Краснолуцький, А. Г. Мартин, О. В. Шевченко. - К.: ФОП Ямчинський О. В., - 307 с.

55. Аналитическая справка о результатах работы приватизированных предприятий и мерах по созданию условий для их эффективного функционирования // Государственный информационный бюллетень о приватизации. - 2000. - №9. - С. 41-43.

56. Дзюба Н. В. Чинники рентної мотивації вітчизняного бізнесу / Н. Дзюба // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации. Материалы межвуз. научно-практ. конфер. - Х.: Изд-во НУА, 2003. - С. 65-67.

57. Ослунд А. "Рентоориентированное поведение" в российской переходной экономике / А. Ослунд // Вопросы экономики. - 1996. - №8. -С. 99-108.

58. Павленко Н. В. Неформальне кураторство як елемент системної корупції / Н. Павленко // Тіньова економіка: світові тенденції та українські реалії [Текст]: матеріали міжвідомчої наук.-практ. конф. (Київ, 23 черв. 2017 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. С. Чернявський, В. І. Шакун та ін.]. - Київ: Нац. Акад.. внутр. справ, 2017. - 448 с. - С. 294-297.

59. Голик В. Приватизация, права собственности и мотивация / В. Голик // Вопросы экономики. - 1991. - №6. - С. 132-141.

60. Приватизационные процессы в Украине: оценки и позиции граждан. - К.: Соц. перспектива, 1999. - 117 с.

61. Резнік В. Легітимація приватної власності у масовій свідомості українців [Електронний ресурс] / В. Резнік// Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерів.

62. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию переходных процессов) / Дж. Стиглиц // Вопросы экономики. - 1999. - №7. - С. 18-28.

63. Glaeser E., Scheinkman J., Shleifer A. 2003. The Injustice of Inequality. Journal of Monetary Economics. Vol. 50. No 1. РР. 199-222.

64. Індекс сприйняття корупції - 2020: результати України [Електронний ресурс] // Національне антикорупційне бюро України

65. Яблоновський Д., Захаров А. Звільнити захоплену державу Україна [Електронний ресурс] / Д. Яблоновський, А. Захаров // Центр економічної стратегії. - 2017

66. Павленко Н. В. Екстрактивні інститути в економічній системі України / Н. Павленко // Інституційний розвиток соціально-економічних систем: національна економіка у глобальному середовищі: збірник наукових праць за матеріалами VIII Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (м. Полтава, 27-28 квітня 2016 р.). - Полтава: ПУЕТ, 2016. - 213 с. - С. 34-37.

67. Acemoglu D., Robinson J. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty / New York: The Crown Publishing Group, 2012. 544 р.

68. Інформаційний портал Опендатабот. Інформація з екрану. Дата звернення 31.05.2021 [Електронний ресурс] // Опендатабот.

69. Business opinion review (industry). - № 5, July 1999.

70. Загальні тенденції тіньової економіки у 2020 році. Аналітична записка [Електронний ресурс] // Міністерство економіки України. - 2021.

Размещено на Allbest.ru

...