64

Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ
• стійкість рейтинговий інтегральний
• Вступ
• 1. Рейтинг як метод оцінки фінансового стану комерційного банку
• 1.1 Поняття фінансової стійкості банку і рейтингу як метода його визначення
• 1.2 Показники, які використовуються при складанні рейтингу комерційних банків
• 1.3 Порівняльний аналіз методик формування рейтингу комерційних банків
• 1.4 Зарубіжний досвід - рейтингова система CAMEL
• 2. Аналіз банківської системи та методів побудови рейтингу
• 2.1 Аналіз банківської системи України
• 2.2 Загальна характеристика ЗАТ «Альфа-банк»
• 2.3 Формування груп комерційних банків за допомогою кластерного аналізу
• 2.4 Класифікація комерційних банків за допомогою методів дискрімінантного аналізу
• 2.5 Багатокритерійний вибір альтернатив на основі перетину нечітких множин
• 3. Модель формування рейтингу комерційних банків
• 3.1 Модель кластерного аналізу
• 3.2 Побудова рейтингу комерційних банків за допомогою дискримінантних функцій
• 3.3 Побудова рейтинги за допомогою інтегрального показника
• Висновки
• Список джерел інформації
• ВСТУП
• Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці. Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов'язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
• Одним з варіантів аналізу, що дозволяє одержати оцінку фінансового стану комерційних банків і провести їх порівняння, є методики формування рейтингів. Для визначення рейтингу будь-якого банку необхідний системний підхід до вивчення всіх фінансових показників, що характеризують дану структуру. Одним із основних показників є рентабельність діяльності банку. Прибуткова діяльність банків є необхідною умовою фінансової надійності банку. Для забезпечення стабільної прибуткової діяльності вітчизняних банківських установ першочергове значення придбаває збільшення доходів, особливо шляхом підвищення якості і удосконалення структури банківських активів, а також зменшення витрат, в першу чергу - небанківських. При цьому необхідно враховувати зміни на ринку фінансових послуг, появу нових конкурентів і т.д.
• Важливість даної теми полягає у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку. Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку, - щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.
• Метою дипломної роботи є формування моделі рейтингу комерційних банків України з урахуванням найвпливовіших показників, що характеризують діяльність банку. Об'єктом дослідження є комерційні банки України. Предметом - модель формування рейтингу комерційних банків.

1. РЕЙТИНГ ЯК МЕТОД ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Поняття фінансової стійкості банку і рейтингу як метода його визначення

Фінансова стійкість банку - це характеристика діяльності банку, яка вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості. [8]

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

- триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

- недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

- надання клієнтам недостовірної інформації;

- використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

- неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

- недосконала оцінка кредитних ризиків;

- відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

- маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

- шахрайське вторгнення до банківських комп'ютерних мереж;

- витік конфіденційної інформації;

- недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ. [10]

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України. [3]

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку - це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану.

Щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон'юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо. [12]

Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. У зв'язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків, - зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об'єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб'єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні структури, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб'єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу. [6]

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків.

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості. [15]

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються.

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених відсоткових норм та нормативів ведення банківської справи, в обов'язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

- неякісну оцінку капіталу;

- збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

- порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

- неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля. [19]

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», пов'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби і ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв'язку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів. [24]

1.2 Показники, які використовуються при складанні рейтингу комерційних банків

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

- визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

- визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

- визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

- проведення розрахунків, пов'язаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні. [34]

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, пов'язані, наприклад, із структурою активів і зобов'язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобов'язаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих ) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами, які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку. [40]

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг - це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзначають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду. [31]

Основні об'єкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

- порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

- якість активів;

- доходність, ефективність роботи банку;

- ліквідність банку;

- темпи росту (розвитку) банку;

- чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

- ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок. [45]

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Аналіз балансу банку

Види операцій	Зміст операцій	Методи аналізу, які використовуються
Структурування Контроль Калькуляція Аналіз Експертна оцінка	І. Попередній етап Попереднє групування статей активу і пасиву Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників ІІ. Аналітичний етап. Опис одержаних показників. ІІІ. Заключний етап. Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.	Метод групування Метод порівняння Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S - strong (сильний), W - weak (слабкий), O - opportunities (задовільний), T - threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. [51]

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об'єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов'язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов'язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів. [2]

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Сиcтема рейтингу включає такі складові:

1) достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2) якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3) доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4) ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов'язання. [7]

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й об'єктивної оцінки надійності комерційного банку. Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. [12]

Найбільш поширеною є методика, в якій використовуються грошові коефіцієнти, які складаються за результатами публікації звітності. Саме вони будуть використовуватися в даній роботі:

1) генеральний коефіцієнт надійності (К1), дорівнює відношенню капіталу до ризикових активів, показує, наскільки ризиковані вкладення банку в працюючі активи захищені власним капіталом банку, яким будуть погашатися можливі збитки у випадку неповернення або повернення в знеціненому виді того або іншого працюючого активу. Припускає максимальний інтерес для кредиторів банку:

К1 = К / АР, (1.1)

де К - розмір власного капіталу банку: сумарна величина всіх фондів + нерозподілений прибуток + резерви під можливі втрати по позичках + резерви під забезпечення цінних паперів - витрати майбутніх періодів - інші дебітори - акції, викуплені в засновників; АР - розмір працюючих (ризикових) активів: сумарний обсяг позичкової заборгованості, включаючи прострочені кредити й відсотки по них + вкладення в цінні папери + коштів на кореспондентських рахунках у банках + коштів для участі в господарської діяльності інших організацій + лізингові операції + розрахунки по факторінговим операціям.

Оптимальне співвідношення дорівнює 1 , тобто сума виданих кредитів не повинна перевищувати власний капітал банку.

2) коефіцієнт миттєвої ліквідності (К2), дорівнює відношенню ліквідних активів і зобов'язань до запитання, показує, чи використає банк клієнтські гроші в якості власних кредитних ресурсів, і, у такий спосіб:

- якою мірою клієнти можуть претендувати на одержання відсотків по залишкам на розрахункових і поточних рахунках

- якою мірою їхні платіжні доручення забезпечені можливістю банку швидко робити платежі. Становить найбільший інтерес для клієнтів, що складаються в банку на розрахунковому й касовому обслуговуванні:

К2 = ЛА / ОВ, (1.2)

де ЛА - ліквідні активи, що включають гривневі й валютні кошти на кореспондентських рахунках банку + готівка в касі й у шляху (гривня й валюта) + операції з валютою на біржі + резерви в НБУ + вкладення в державні цінні папери;

ОВ - зобов'язання "до запитання", що включають величину залишків на поточних рахунках клієнтів + інші пасиви + зобов'язання перед емітентами, цінні папери яких поширює банк + внески громадян на строк до одного місяця + коштів у розрахунках + несквітовані суми по виписках НБУ.

3) крос-коефіцієнт (К3), дорівнює відношенню сумарних зобов'язань до активів працюючої, показує, яку ступінь ризику допускає банк при використанні притягнутих коштів:

К3 = З / АР, (1.3)

де З - сумарні зобов'язання банку, що включають зобов'язання "до запитання" + депозити + внески громадян і депозити на строк більше одного місяця + отримані міжбанківські кредити.

Оптимальне значення дорівнює 3, тобто ризику піддаються не більше третини від всіх довірених банку коштів.

4) генеральний коефіцієнт ліквідності (К4), дорівнює відношенню сумарних ліквідних активів, захищеного капіталу до сумарних зобов'язань, характеризує здатність банку при неповерненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у гранично розумний строк, необхідний керівництву банку для ухвалення рішення й завершення операцій із продажу приналежному банку майна й цінностей:

К4 = (ЛА + ЗК)/З, (1.4)

де ЗК - захищений капітал, що включає основні кошти банку (за винятком нематеріальних активів) + активні залишки групи рахунків капітальних вкладень + дорогоцінні метали.

Оптимальне значення дорівнює 1, тобто сукупні зобов'язання банку повинні бути повністю забезпечені ліквідними активами, нерухомістю й матеріальними цінностями.

5) коефіцієнт захищеності капіталу (К5), дорівнює відношенню захищеного капіталу до власного капіталу, показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщає в нерухомість, цінності й устаткування. Крім того, велике значення цього коефіцієнта може служити непрямим показником обґрунтованості банку - банки, розраховані на короткочасний строк діяльності, звичайно не вкладають коштів у свій розвиток:

К5 = ЗК / ДО. (1.5)

Оптимальне значення дорівнює 1, тобто капітал банку повинен бути повністю інвестований у матеріальні цінності.

6) коефіцієнт фондової капіталізації прибутку (К6), дорівнює відношенню власного капіталу до статутного фонду, характеризує ефективність роботи банку - здатність нарощувати власний капітал за рахунок заробленого прибутку, а не проведення додаткових емісій акцій:

К6 = К / УФ, (1.6)

де УФ - статутний фонд + дооцінка валютних внесків засновників.

Оптимальне значення дорівнює 3, тобто сума коштів, інвестованих у розвиток банку, повинна перевищувати в 3 рази внески засновників. [16]

1.3 Порівняльний аналіз методик формування рейтингу комерційних банків

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході створено систему «CAMELS», де S - чутливість фінансового ринку до багатьох факторів, серед яких:

1) інфляція;

2) зміна вартості капіталу;

3) страховий ризик;

4) вплив на коливання валютних курсів;

5) ризик, пов'язаний із торговою діяльністю;

6) ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Крім того, відомими й популярними є методики МБО Оргбанк й ИЦ «Рейтинг». [9]

Рейтинги відрізняються по кількості показників, що враховують. Так, у методиці Оргбанка використається близько 100 показників, в ИЦ “Рейтинг” - 48, в Аналітичному центрі фінансової інформації підсумковий показник розраховують по сумі 10 показників, рейтинг “Сто найбільших банків” - на основі 4 показників і т.д.

Недозволеної поки залишається проблема достовірного відбиття фінансового стану банку в балансі. Існуючі сьогодні пробіли у фінансовому законодавстві, недосконалість ведення бухгалтерії, а також що не сформувалися до кінця правила поведінки банків на ринку не дозволяють повною мірою довіряти їхньої фінансової звітності. А саме на основі балансів банків проводиться складання рейтингів. Трохи згладити цю проблему дозволяє використання експертних оцінок, що коректують формальні результати розрахунків. І такі оцінки в тім або іншому ступені сьогодні дійсно використаються в кожній з існуючих методик рейтингу. Однак формалізувати думки експертів і виробити усереднений критерій впливу експертної оцінки на положення того або іншого банку в рейтингу поки не вдалося нікому.

Звичайно рейтинг розраховується по звітності на кінець року або півріччя. Рідше використаються баланси на кінець кварталу. У пресі рейтинг з'являється через 2-4 місяця від дати аналізованих балансів (час, необхідне на збір й обробку інформації). Таке відставання в часі є їхнім головним недоліком. Через нестійкість банківської системи в цей час (додамо до цьому ще й можливе перекручування звітності) до моменту публікації рейтингів фінансовий стан банків уже змінюється й представлена інформація застаріває. Почасти поправити дану ситуацію можна, розглянувши рейтинги, складені різними фірмами (тому що різні методики оцінюють різні сторони фінансового стану банку) і на різні дати (це дозволить оцінити тенденції зміни фінансового стану банку). [16]

Порівняльний аналіз, проведений у свій час експертами “Коммерсантъ-Daily” найбільш відомих рейтингів - ИЦ “Рейтинг”, Оргбанка й “Коммерсантъ-Daily”, показав, що майже в 50% випадків думки авторів рейтингів щодо надійності того або іншого банку збігаються в те змісті, що й ті, і інші відносять його до числа 75 найбільш надійних. Цей показник ще більше зростає, якщо розглядати не 100, а тільки 50 найбільших банків і вибирати з них 35 найбільш надійних - практично кожний з банків цієї категорії, віднесений авторами одного рейтингу до числа найбільш надійних, одержує таку ж оцінку в авторів іншого (така ситуація зберігається й у цей час). Це зайвий раз свідчить про те, що однієї з найважливіших характеристик надійності банку є його величина - банки, що мають більше власних коштів, за інших рівних умов виявляються більше стійкими. [27]

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи:

- експертний;

- бухгалтерський.

Ці підходи розрізняються залежно від складу оцінюваної інформації:

- експертна оцінка дається на основі досвіду й кваліфікації фахівців з будь-якої доступної інформації й аналізу як кількісних, так й якісних параметрів;

- бухгалтерська оцінка дається винятково на основі офіційної фінансової звітності банку й аналізу тільки кількісних показників.

У побудові підсумкового списку (рейтингу) виділяються 2 основних способи:

складання єдиного списку (рейтингу) по загальному балу;

складання категорій рейтингу, усередині яких банки упорядковуються за алфавітом.

Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й обєктивної оцінки надійності комерційного банку. Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже приблизних висновків про фінансовий стан кредитного закладу. В дипломній роботі представлена модель формування рейтингу комерційних банків, яка побудована за допомогою кластерного та дискрімінантного аналізу. Ця модель дозволяє всунути вказаний недолік існуючих методів формування рейтингових систем. [33]

1.4 Зарубіжний досвід - рейтингова система CAMEL

Назва методу відбувається по початкових буквах назви п'яти груп коефіцієнтів:

1) С (capital adequacy) - показники достатності капіталу, що визначають розмір власного капіталу банку, необхідний для гарантії вкладників, і відповідність реального розміру капіталу необхідному;

2) А (asset quality) - показники якості активів, що визначають ступінь "зворотності" активів і позабалансової статі, а також фінансова дія проблемних позик;

3) M (management) - показники оцінки якості управління (менеджменту) роботи банку, політики, дотримання законів і інструкцій, що проводиться;

4) E (earnings) - показники прибутковості або прибутковості з позицій її достатності для майбутнього зростання банку;

5) L (liquidity) - показники ліквідності, що визначають чи достатньо ліквідний банк, щоб виконувати звичні і абсолютно несподівані зобов'язання.

У США три головних установи по банківському нагляду - Федеральна Резервна система, Контролер грошового обігу і Федеральна Корпорація по страхуванню депозитів - спочатку використовували свої власні системи оцінки банків. З 1978 року діє угода, досягнута цими установами, про стандартизацію рейтингової оцінки. Так за рубежем затвердилася система CAMEL. Вона включає всі найважливіші компоненти стійкості банку, оцінювані банківськими аудиторами. Хоча рейтингова система CAMEL є стандартизованим методом оцінки банків, її ефективність залежить від уміння і об'єктивності аналітиків, що здійснюють оцінку банків, оскільки основу для аналізу складають результати наглядової перевірки на місці. Лише частину показників CAMEL можливо визначити на основі зовнішньої звітності банку. Розглянемо докладніше основні компоненти даної рейтингової системи [2].

Показники достатності капіталу. Основними функціями капіталу є:

1) забезпечення адекватної бази зростання (наприклад, якщо для консервативної діяльності необхідний менший капітал, то для діяльності з підвищеною часткою ризикованих позик - цей же рівень капіталу вже не є достатнім);

2) поглинання можливих збитків (звичайно, доходи дозволяють поглинати поточні збитки, але їх може бути недостатньо в довгостроковій перспективі);

3) захист негарантованих вкладників і кредиторів у разі ліквідації (тобто можливість забезпечити суми понад ліміти Федеральної Корпорації по страхуванню депозитів) [11].

Перед підрахунком показників необхідно визначити склад капіталу.

Сплачений акціонерний капітал, надбавка до емісійного курсу акцій, нерозподілений прибуток, загальні резерви і резерви, що наказують законодавством, звичайно розглядаються як капітал і іноді називаються стрижньовим капіталом.

Інші види капіталу іноді називають додатковим капіталом. Сюди входять резерви для переоцінки основних фондів, вільні резерви, що покривають майбутні втрати від кредиторів, і різні види боргових інструментів, які можуть бути підлеглі інтересам вкладників.

Після того, як капітал визначений, необхідно вибрати те, з чим його порівнювати. Звичайно це або депозити, або сукупні активи, але все зводиться до того, що капітал необхідно протиставити, показнику, зваженому по банківських ризиках, як по балансових, так і позабалансовим статтям.

Найважливішим з коефіцієнтів, що розраховуються і визначають достатність капіталу, є показник ризикових активів. Він дозволяє об'єктивно оцінити відношення сукупного капіталу до активів, що містять в собі можливість збитків (тобто ризиковим активам).

Коефіцієнт ризикових активів розраховується по консолідованому звіту про фінансовий стан банку на останню дату (включаючи філіали усередині країни і за рубежем, якщо є відповідні дані) і визначається таким чином:

коефіцієнт ризикових активів=сукупний капітал/ризикові активи.

Сукупний капітал включає сукупний акціонерний капітал, резерв для покриття можливих кредитних збитків, а також боргові зобов'язання.

Ризикові активи визначаються як сукупні активи мінус резерв для покриття можливих кредитних втрат, мінус готівка і засоби на рахівницях "Ностро" банків-кореспондентів, цінні папери Казначейства США, облігації урядових установ США, комерційні облікові цінні папери, продані федеральні фонди і цінні папери, куплені за угодою про перепродаж.

Оскільки коефіцієнт ризикових активів не визначає ступінь ризику, пов'язаного з різною структурою активів, він повинен бути використаний разом з показником якості активів для отримання кінцевої оцінки банківського капіталу. В нижченаведених таблицях приводяться критерії показників і обмежувальні умови, які використовуються для отримання сукупної оцінки капіталу (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. - Шкала коефіцієнтів ризикових активів

Оцінка капіталу	Граничні умови якості активів
1 2 3 4 5	Якість активів повинна оцінюватись 1 або 2 3 чи більше 4 чи більше Капітал оцінюється таким чином, якщо зважені по ризикам активи зменшують капітал Капітал оцінюється таким чином, якщо активи, класифіковані як втрати, зменшують капиталу

Для оцінок 1-4 коефіцієнт ризикових активів повинен дорівнювати або перевищувати спеціальний нормативний показник, пов'язаний з окремою оцінкою капіталу; для оцінки 5 є верхня межа, нижче за яке коефіцієнт ризикових активів гарантує низький рейтинг капіталу. Рейтинг капіталу нижче за нормативний не обов'язково виключає більш сприятливу оцінку активів як "сильних" або "задовільних". І, згідно оцінці аналітика, більш сприятлива оцінка підтверджується і погодиться із загальним фінансовим станом банку. Якщо нормативні умови не досягаються, то оцінка капіталу повинна бути знижена до рівня, відповідного розміру і ризику активів, що класифікуються.

Нормативи, що використовуються в процесі аналізу, не надають чітких і непорушних критеріїв і не виключають елемент оцінювання; проте будь-який відхід повинен бути зафіксований і пояснений в обговоренні капіталу в конфіденційному розрізі докладу аналітика.

У процесі оцінювання капіталу аналітику необхідно враховувати ряд чинників:

1) розмір банку - місцевий, регіональний або транснаціональний банк: порівняти коефіцієнт первинного капіталу з мінімальним рівнем; визначити зону падіння коефіцієнта сукупного капіталу; порівняти коефіцієнти з середнім по групі рівнозначних банків; взяти до уваги тренди;

2) об'єм ризикових активів: порівняти коефіцієнт ризикових активів з середнім по групі; врахувати тренди;

3) об'єм критичних і неякісних активів: зважений класифікований показник; класифікований показник, тренд і змішані класифікації;

4) очікуване зростання банку, плани і перспективи: порівняти показник формування капіталу з показником зростання активів; попередні тренди; плани розширення або головні плани побудови і перебудови;

5) якість капіталу: відношення капіталу, що запозичає, до акціонерного не повинне перевищувати 50% відповідно до нормативів ради директорів;

6) нерозподілений прибуток: порівняти виплати дивідендів з відповідним середнім показником по групі; минулі тренди і перспективний прибуток.

7) доступ до ринків капіталу: сила батьківських компаній; здібність до ін'єкцій капіталу власниками; дохід по акціях - тренд і середній по групі;

8) позабалансові активи і фонди, не відображені в бухгалтерській книзі: основний капітал за номіналом; вирахування ліквідаційної вартості; податкові коректування.

За наслідками аналізу капітал оцінюється від 1 до 5 балів таким чином (табл. 1.3):

Оцінка 1 (сильний) - капітал сильний по відношенню до:

1) об'єму ризикованих активів;

2) об'єму критичних і неповноцінних активів;

3) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

4) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Звичайно, банк з сильними або задовільними активами або ж банк, коефіцієнт ризикових активів якого дорівнює або перевищує відповідний відсоток в таблиці, мають свій в розпорядженні капітал з оцінкою 1.

Оцінка 2 (задовільний) - капітал задовільний по відношенню до:

1) об'єму ризикованих активів;

2) об'єму критичних і неповноцінних активів;

3) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

4) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Таблиця 1.2 - Оцінка достатності капіталу

Оцінка	Коефіцієнт сукупного капіталу	Коефіцієнт первинного капіталу	Границі
1 2 3 4 5	7% 6% 6,5% 5% <5%	6% 5,5% 5% 5% <5%	Якість активів не менше 2. Коефіцієнт ризикових активів не менше 11%. Якість активів більше 3. Коефіцієнт ризикових активів не обмежений. Якість активів більше 4. Коефіцієнт ризикових активів не обмежений. Зважені класифікації перевищують первинний капітал. Класифікації втрат перевищують первинний капітал.

Якщо управління з достатньою компетенцією може задовільно дозволити невеликі труднощі в пунктах 1), 2) і 3), то банківський капітал повинен бути оцінений 2, якщо якість активів не нижче 3 і відносний показник ризикових активів рівний або перевищує відповідний відсоток в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 3 (посередній) - капітал не зовсім достатній по відношенню до:

1) об'єму ризикованих активів;

2) об'єму критичних і неповноцінних активів;

3) очікуваному зростанню банку, планам і перспективам;

4) якості управління по відношенню до 1), 2), і 3).

Банківському капіталу необхідно привласнити оцінку 3, якщо відношення капіталу до пунктів 1), 2) і 3) несприятливе, управління грає пом'якшувальну роль. Такі умови звичайно переважають там, де якість активів не нижче 4, і коефіцієнт ризикових активів дорівнює або перевищує відповідний відсоток в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 4 (критичний) - капітал не є достатнім. Це звичайно відноситься до банків, чиї зважені класифікації активів завдають збитку акціонерному капіталу або ж чий коефіцієнт ризикових активів знаходиться у відповідних межах, відображених в таблиці, приведеній нижче.

Оцінка 5 (незадовільна) - ця оцінка привласнюється у випадках, коли втрати класифікованих активів завдають збитку акціонерному капіталу або ж коли відносний показник ризикових активів банку нижче за рівень, що наказав, в таблиці.

Показник якості активів. Звичайно для оцінки якості активів необхідна перевірка на місці. Аналітики, що добре розбираються в оцінці позик і інших кредитних послуг, засновують класифікацію для проблематичних позик на основі аналізу "зворотності" (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 - Розподіл активів по ступеню ризику

Група активів	Вага
Особої якості Субстандартні «Сумнівні» Втрати	0% 20% 50% 100%

Система класифікації стандартних, сумнівних активів і збитків дозволяє перевіряючому кількісно визначити рейтинг всіх активів в рамках системи CAMEL, а також оцінити достатність резервів на випадок збитків від кредитів.

Необхідно відзначити, що хоча звіти, що представляються, дозволяють в якійсь мірі судити про активи, правдива і повна їх оцінка може бути проведена в рамках перевірок на місцях, здійснюваних фахівцями в області кредитного аналізу.

Визначення якості активів - найвідоміший і, видно, найтриваліший етап наглядової перевірки. В цій процедурі бере участь велика частина персоналу, що здійснює перевірку. При цьому від кожного аналітика потрібна суб'єктивна думка.

Активи по ступеню ризику розділяються на декілька груп. Щоб надалі більш точно визначити ступінь впливу ризику на капітал банку, кожній категорії активів додається певна вага.

Загальна сума зважених активів - агрегат, що складається з 20% активів-субстандарти, 50% - "сумнівних" і 100% активів-втрати.

Відношення суми зважених активів до загального капіталу - основний показник, що визначає якість активів.

У процесі аналізу якості активів розглядаються наступні чинники:

1) об'єм активів: активи, зважені з урахуванням ризику; загальний показник активів, зважених з урахуванням ризику; їх тренд;

2) спеціально згадані позики - їх рівень і тренд;

3) рівень, тренд і структура позик, по яких не нараховуються відсотки, і позики, з переглянутими умовами;

4) ефективність позикової адміністрації: позикова і інвестиційна політика; об'єм і тренд прострочених зобов'язань по позиках; адекватність системи аналізу позик;

5) об'єм і характер операцій "інсайдера";

6) окремі операції, що перевищують 25% капіталу;

7) перевищення фактичної оплати акцій банку над їх номіналом;

8) зменшення оцінки портфеля цінних паперів.

Рейтинг якості активів містить 5 типів оцінок.

Рейтинг 1 (сильний): звичайно, така оцінка дається, коли активи, зважені з урахуванням ризику, не перевищують 5% капіталу. Невелике перевищення 5% не суперечить рейтингу 1, якщо економічний стан гарний, і керівництво демонструє свою здатність ефективно справлятися з проблемами, що виникають в процесі кредитування. Але якщо даний випадок виходить за рамки вище вказаного, або якщо існують додаткові проблеми з концентрацією інвестицій або кредиту, проблеми, пов'язані з великою часткою "непрацюючих" активів, інших "особливо згаданих" або з крупним інвестуванням у фіксовані (постійні) активи, то використовується інший низький рейтинг, навіть якщо зважені активи не перевищують 5% від загального капіталу.

Рейтинг 2 (задовільний): при оцінці потрібно керуватися тими ж мотивами, що і раніше, але з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 15% від загального капіталу.

Рейтинг 3 (посередній): керуватися тими ж мотивами, що вказані вище, з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 30% від загального капіталу.

Рейтинг 4 (критичний): з урахуванням того, що зважені активи не повинні перевищувати 50% від загального капіталу.

Рейтинг 5 (незадовільний): така оцінка дається, коли зважені активи перевищують 50% від загального капіталу.

Показник прибутковості. Банки повинні бути прибутковими для збільшення свого капіталу. І хоча новий капітал може виникнути із зовнішніх джерел, таких як випуск нових акцій або вкладення капіталу утримувачами акцій, велика частина його утворюється з прибутку. Прибуток лише тоді має значення для нарощування капіталу, коли вона збережена від розподілу, тоді як банки, чий прибуток повністю йде на дивіденди, мають дуже мало шансів збільшити свій капітал.

Так само, як і капітал, прибуток може бути зміряний кількісно, тобто через співвідношення. Показник, частіше всього що використовується для оцінки прибутковості банку, - прибуток до середньої величини активів. Він вимірюється відсотковим співвідношенням прибутку після сплати податків до активів, по яких був одержаний прибуток. Чисельником тут є чистий прибуток після сплати податків, але до виплати дивідендів. Знаменником - середня величина сукупних активів, по яких банк мав прибуток за рік, хоча прибуток також може вимірюватися щокварталу.

Доходи банку повинні оцінюватися виходячи з їх рівня (кількості) і структури (якості). Для визначення кінцевого рейтингу важливо обидва аспекти.

Кількісний аспект оцінюється за допомогою аналізу прибутковості активів банку щодо групи аналогічних банків або щодо середньої. Попередня оцінка, одержана з порівняльного аналізу з групою аналогічних банків, потім модифікується (в міру необхідності), щоб повністю відобразити якість або структуру чистого доходу банку. Цей крок особливо важливий. Ніякий рейтинг не може бути привласнений доходам, якщо не вивчена їх структура.

Кількісний аспект доходів оцінюється через аналіз прибутковості банківських активів (визначається розподілом чистого доходу на середню величину загальної суми активів) за три роки порівняно з відповідною групою банків. Наступні рівні загальних сум активів є загальноприйнятими по країні групи порівняння, які використовуються при аналізі доходів:

1) менше 50 млн. дол. США;

2) 50-100 млн. дол. США;

3) 100-300 млн. дол. США;

4) 300 млн. - 1 млрд. дол. США;

5) 1-5 млрд. дол. США;

6) понад 5 млрд. дол. США.

Середня величина прибутковості за 3 роки встановлюється для кожної з груп і розраховується по кожному банку з цієї групи. Це дозволяє розташувати всі початкові показники, що базуються на групах порівняння, обчислених за три роки, в такому порядку, щоб для кожного банку можна було індивідуально проводити необхідні порівняння його прибутковості. Рівні, які розділяють одержаний список середніх на 15% "найвищого рівня", 50% "високих", 35% подальші і на 15% "низьких", використовуються для встановлення початкових пропорцій.

Ці початкові дані далі використовуються як стандарти, по яких оцінюється прибутковість кожного окремого банку за даний рік. Використовування даних за три роки зменшує дію на стандарти стану банку короткострокового ефекту спаду в доходах, пов'язаного з динамікою господарства, таким чином, роблячи критерій доходів більш стабільним і менш схильним циклічним коливанням.

На практиці перевіряючий порівнює величину прибутковості активів банку за повний рік з початковими даними, щоб виставити банку попередній рейтинг прибутковості. Проміжні доходи також повинні використовуватися для виставляння кінцевого рейтингу, і, звичайно, повинна враховуватися якість структури доходів.

Більш того, при виставлянні остаточного рейтингу не можна не брати до уваги такий важливий чинник, як тренд доходів. Оскільки співвідношення прибутковості саме по собі не завжди дає повну картину банківських доходів, то кількісна оцінка повинна бути модифікована, якщо це потрібно, щоб відобразити якість або структуру доходів, необхідно забезпечити визначення адекватності трансформеров по відношенню до резервів і визначення ступеня дії на чистий дохід таких чинників, як операції з цінними паперами, податковий ефект і ін. Кількісна оцінка може підвищуватися або знижуватися, як буде показано нижче, відповідно до результатів аналізу [16].

Наприклад, чинниками, які впливають на дохід, і які можуть привести до його завишеної оцінки, можуть бути неадекватні резерви проти втрат по позиках, значні податкові кредити, нестандартні доходи по цінних паперах, значні випадкові доходи.

Таким чином, доходи з сумнівною якістю можуть бути оцінені і по більш низькому рейтингу, ніж по привласненому раніше при попередній оцінці, оскільки нездатність одержати достатній дохід по операціях "узаконює" дефіцит, і це повинне бути чітко відображено в остаточному рейтингу.

У процесі аналізу прибутковості також треба звернути увагу на наступні чинники:

1) прибутковість активів порівняно з середнім значенням і тренд банківського прибутку;

2) вивчення матеріальних компонентів доходу і витрат - порівняння з групами аналогічних банків, банківськими трендами: операційні витрати/операційні доходи; витрати, не пов'язані з виплатою відсотків/операційні доходи;

3) адекватність резервів для покриття збитків від позик: рівень і тренд збитків по позиках - порівняння чистих втрат по позиках з середніми і аналіз банківського тренда; адекватність переоціночних резервів - порівняння з валовими позиками і середніми групи порівняння;

4) якість доходів - ступінь впливу на чистий дохід екстраординарної, нерегулярної статі, фондових операцій і податкового ефекту;

5) частка в ході виплачуваних дивідендів в співвідношенні з адекватністю банківського капіталу.

Таблиця 1.5 - Орієнтири доходності активів, дол. США

Рейтинг	Менше 1 млн.	100-300 млн.	300-1000 млн.	1-5 млрд.	Більше 5 млрд.
1 2 3 4 5	1,15% 0,95% 0,75% 0,75% Чисті втрати	1,05% 0,85% 0,65% 0,65% Чисті втрати	0,95% 0,75% 0,55% 0,55% Чисті втрати	0,85% 0,65% 0,45% 0,45% Чисті втрати	0,75% 0,55% 0,35% 0,35% Чисті втрати

Доходи оцінюються по 5-східчастій рейтинговій системі (табл. 1.5).

Рейтинг 1 (сильний): так оцінюються доходи, достатні для повного резервування проти втрат і для приросту капіталу при належній увазі до якості активів і зростання банку. Іншими словами, доходи, що мають такий рейтинг, відображають прибутковість активів "вищі" 15% банків. Проте, дещо низька прибутковість не суперечить рейтингу 1, якщо виплати по дивідендах не настільки високі, щоб стати причиною несприятливого зв'язку між відсотком збільшення доходів і відсотком зростання банківських активів, беручи до уваги адекватність капіталу. Загалом рейтинг 1 повинен відображати необхідне резервування проти втрат по проблемних позиках і не повинен залежати від пропорційно високого ступеня відстрочень по сплаті податків, доходів по цінних паперах і інших, ординарними, що не є, доходів і витрат. Отже, такі банки характеризуються високою якістю активів і надійністю операційних результатів.

Рейтинг 2 (задовільний): з підходом, розглянутим вище, можна підійти до оцінки (при виставлянні рейтингу) банку, чиї доходи відносно статичні або навіть скорочуються. Йому можна виставити задовільний рейтинг, при цьому прибутковість активів повинна дорівнювати або бути вище середньої по трьох роках групи порівняння. Оцінювані доходи повинні повністю забезпечувати створення резервів проти збитків і приріст капіталу. В цілому, будь-який негативний тренд повинен бути короткочасним (проходячим) і не повинен викликати проблем в області доходів. Доходи повинні бути високоякісними і відображати задовільні операційні результати.

...