Юридична деонтологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

В.В.Молдован, А.В.Молдован

ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

навчальний посібник

2010

Рецензенти:

Безклубий І.А. - доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Берлач А.І. - доктор юридичних наук, професор.

Захарченко П.П. - доктор юридичних наук, професор Київського національного університету внутрішніх справ.

Рекомендовано навчально-методичною комісією Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка 08.06.2010 року (прот. № 10).

Редакція - авторська.

Молдован В.В., Молдован А.В. Юридична деонтологія. Навчальний посібник. - К., 2010. - С. 128.

Мета навчального посібника - формування у студентів сучасного погляду на професію юриста і її місце у забезпеченні прав та інтересів громадян і юридичних осіб, що охороняються законом; її значення та роль у побудові правової держави; вироблення свідомого і відповідального ставлення до майбутньої професії; засвоєння принципів та організаційних форм діяльності суду, правоохоронних та правозахисних органів.

В.В. Молдован, А.В. Молдован. 2010.

Зміст

юридичний деонтологія діяльність

Програма курсу «Юридична деонтологія»

Тема 1. Предмет та основні поняття курсу

1.1 Поняття та предмет юридичної деонтології

1.2 Завдання та принципи юридичної деонтології

1.3 Історичні джерела юридичної деонтології

1.4 Документи про стандарти юридичної професії

Тема 2. Норми професійної поведінки правників

2.1 Типові норми професійної підготовки юристів США (загальна характеристика)

2.1.1 Юридична термінологія

2.2 Обов'язки правника

2.3 Сфера дії норм

2.3.1 Професійна поведінка юриста

2.4 Взаємини «клієнт-правник»

2.4.1 Компетентність юриста

2.4.2 Надання і отримання інформації

2.4.3 Конфіденційність інформації

2.4.4 Дозволене розголошення інформації

2.4.5 Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта

2.4.6 Конфлікти через поведінку правника

2.4.7 Розголошення інформації, яке вимагається або дозволяється

2.4.8 Зіткнення інтересів

2.4.9 Відданість інтересам клієнта

2.4.10 Інтереси правника

2.5 Правник-консультант

2.5.1 Сфера консультації юриста

2.5.2 Відповідальність помічників правників, які самі не є правниками

2.5.3 Недозволена правнича практика

2.6 Обов'язок служіння pro bono publico

2.7 Інформація щодо правничих послуг

2.7.1 Повідомлення щодо послуг, які надаються правником

2.7.2 Рекламування правничих послуг

Тема 3. Суддівська діяльність

3.1 Поняття суддівської діяльності

3.2 Функціональні аспекти суддівської діяльності

3.3 Зміст суддівської діяльності

3.4 Контроль за суддівською діяльністю

Тема 4. Прокурорська діяльність

4.1 Поняття прокурорської діяльності

4.2 Принципи діяльності прокуратури

4.3 Участь прокурора в якості учасника судового процесу

4.4 Зміст роботи прокурора

4.5 Контроль за здійсненням прокурорської діяльності

Тема 5. Слідча діяльність

5.1 Поняття слідчої діяльності

5.2 Завдання досудового слідства

5.3 Принципи здійснення слідчої діяльності

5.4 Суб'єкти слідчої діяльності

5.5 Функціональні аспекти діяльності слідчого

5.6 Контроль за роботою слідчих

Тема 6. Адвокатська діяльність

6.1 Поняття адвокатської діяльності

6.2 Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат

6.3 Право на здійснення адвокатської діяльності

6.4 Принципи діяльності адвокатури

6.5 Адвокат у кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному процесах

6.6 Обов'язкова участь захисника

6.7 Соціальний захист діяльності захисника

Тема 7. Нотаріальна діяльність

7.1 Поняття, принципи нотаріальної діяльності. Вимоги до нотаріуса

7.2 Нотаріальні дії, що можуть вчинятися державними нотаріусами

7.3 Нотаріальні дії, що можуть вчинятися приватними нотаріусами та іншими особами

7.4 Контроль за діяльністю нотаріуса. Проблеми нотаріату

Тема 8. Юридична консультативна діяльність

8.1 Поняття юридичної консультативної діяльності

8.2 Вимоги до претендентів на посаду юрисконсульта

8.3 Посадові обов'язки юрисконсульта

8.4 Контроль за діяльністю юрисконсульта

Тема 9. Тестові завдання з юридичної деонтології

Тема 10. Ситуаційні завдання

Предмет курсу «Юридична деонтологія»

Мета вивчення курсу "Юридична деонтологія" (вступ до юридичної діяльності): формування у слухачів сучасного погляду на професію юриста і її місце у забезпеченні прав та інтересів громадян і юридичних осіб, що охороняються законом; її значення та роль у побудові правової держави; вироблення свідомого і відповідального ставлення до майбутньої професії; засвоєння принципів та організаційних форм діяльності суду, правоохоронних та правозахисних органів.

Місце курсу у навчальному плані: даний курс мас особистий матеріал та в тій чи іншій мірі спирається на всі юридичні дисципліни, тому з вивченням даної дисципліни слухач робить перший крок до професійного осмислення вже набутих знань і отримує можливість під час вивчення наступних дисциплін розглядати їх під кутом зору майбутньої професії юриста.

Анотація змісту, основні розділи курсу.

Курс складається з восьми розділів: Предмет та основні поняття курсу; Типові норми професійної підготовки юристів; Суддівська діяльність; Прокурорська діяльність; Слідча діяльність; Адвокатська діяльність; Нотаріальна діяльність; Юридична консультативна діяльність.

Студенти повинні:

Знати:

- історичні джерела юридичної деонтології;

- поняття, предмет та мету юридичної деонтології;

- принципи юридичної деонтології;

- види юридичної практичної діяльності;

- норми професійної підготовки поведінки юристів.

Уміти:

- аналізувати міжнародні європейські, державні нормативні акти;

- орієнтуватись у різних галузях права;

- сприймати інформацію як письмову, так і усну;

- складати деякі процесуальні акти;

- відстоювати свої права.

Форми підсумкового контролю знань студентів: тестування, іспит.

Тема І. Предмет та основні поняття курсу.

Поняття, предмет і мета юридичної деонтології.

Завдання та система юридичної деонтології.

Поняття, значення та система принципів юридичної деонтології.

Історичні джерела юридичної деонтології.

Тема ІІ. Норми професійної поведінки юристів.

Юридична термінологія.

Обов'язки юриста.

Професійна поведінка юриста.

Компетентність юриста.

Надання та отримання інформації.

Зіткнення інтересів юриста і клієнта.

Членство юриста в організації, що надає правничі послуги.

Тема ІІІ. Суддівська діяльність.

Поняття суддівської діяльності.

Функціональні аспекти суддівської діяльності.

Зміст суддівської діяльності.

Контроль за суддівською діяльністю.

Тема IV. Прокурорська діяльність.

Поняття прокурорської діяльності.

Принципи діяльності прокурорського нагляду.

Участь прокурора в якості учасника судового процесу.

Зміст роботи прокурора.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності.

Тема V. Слідча діяльність.

Поняття слідчої діяльності.

Завдання досудового слідства.

Принципи здійснення слідчої діяльності.

Суб'єкти слідчої діяльності.

Функціональні аспекти діяльності слідчого.

Контроль за роботою слідчих.

Тема VI. Адвокатська діяльність.

Поняття адвокатської діяльності.

Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат.

Права на здійснення адвокатської діяльності.

Принципи діяльності адвокатури.

Адвокат у кримінальному та цивільному процесах

Обов'язкова участь захисника.

Соціальний захист діяльності захисника.

Тема VII. Нотаріальна діяльність.

Поняття та принципи нотаріальної діяльності. Вимоги до нотаріуса.

Нотаріальні дії, що можуть вчинятися державними нотаріусами.

Нотаріальні дії, що можуть вчинятися приватними нотаріусами.

Контроль за діяльністю нотаріуса.

Тема VIII. Консультативна діяльність.

Поняття юридичної консультативної діяльності.

Вимоги до претендентів на посаду юрисконсульта.

Посадові обов'язки юрисконсульта.

Контроль за діяльністю юрисконсульта.

Список літератури

Гусарєв С., Тихомиров О. Юридична деонтологія. - К., 2005.- 655 с.

Сливка С. Юридична деонтологія. -К., 2008. - 320 с.

Молдован В., Кацавець Р. Юридична клініка. - К., 2007. - 224 с.

Леко Б. Юридична етика. - Чернівці, 2008. - 280 с.

Нормативні акти

Конституція України, 1996 р. - К., 2010 р.

Закон України "Про судоустрій", 2010 р. - К. 2010 р.

Кримінальний кодекс України, 2001 р. - К., 2010 р.

Кримівально-процесуальний кодекс України, 1961 р. -К., 2010 р.

Цивільний кодекс України, 2003 р. -К., 2010 р.

Цивільний процесуальний кодекс України. -К., 2010 р.

Господарський кодекс України, 2003 р. -К., 2010 р.

Господарський процесуальний кодекс України, 2004 р. - К., 2010 р.

Закон України "Про прокуратуру", 1991 р. -К., 2010 р.

Закон України "Про адвокатуру", 1992 р. -К., 2010 р.

Закон України "Про нотаріат", 1993 р. -К., 2010 р.

Питання до іспиту

Поняття, предмет і мета юридичної деонтології.

Завдання та система юридичної деонтології.

Поняття та значення принципів юридичної деонтології.

Принципи пріоритету людини, її прав.

Принцип гуманності.

Принцип законності.

Принцип істинності.

Принцип плюралізму.

Принцип професіонально-правової активності.

Історичні джерела юридичної деонтології.

Міжнародні нормативні акти юридичної деонтології.

Європейські нормативні акти юридичної деонтології.

13. Державні нормативні акти України, Англії, РФ, ФРН, Франції.

14.Типові норми професійної поведінки юристів США (загальна характеристика).

15. Юридична термінологія.

16. Обов'язки юриста.

Професійна поведінка юриста.

Компетентність юриста.

Надання і отримання інформації.

20. Конфіденційність інформації.

Дозволене розголошення інформації.

Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта.

Конфлікти через поведінку юриста.

Розголошення інформації, яке вимагається або дозволяється.

Зіткнення інтересів юриста та клієнта.

Відданість інтересам клієнта.

Інтереси юриста.

Сфера консультацій юриста.

Відповідальність помічника юриста.

Недозволена юридична практика.

Служіння pro bono publico.

32. Членство юриста в організації, що надає юридичні послуги.

33. Повідомлення щодо послуг, які надаються юристом.

34. Рекламування юридичних послуг.

35. Види юридичної практичної діяльності.

Поняття суддівської діяльності.

Функціональні аспекти суддівської діяльності.

Зміст суддівської діяльності.

Контроль за суддівською діяльністю.

Поняття прокурорської діяльності.

Принципи діяльності прокуратури.

Завдання прокурорського нагляду.

Участь прокурора в якості учасника судового процесу.

Зміст роботи прокурора.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності.

Поняття слідчої діяльності.

Принципи здійснення слідчої діяльності.

Суб'єкти слідчої діяльності.

Функціональні аспекти діяльності слідчого.

Контроль за роботою слідчих.

Поняття адвокатської діяльності.

Види юридичної допомоги, які моя» здійснювати адвокат.

Принципи діяльності адвокатури.

Право на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокат у кримінальному та цивільному процесі.

Обов'язкова участь захисника.

Соціальний захист діяльності адвоката.

Понятті нотаріальної діяльності.

Нотаріальні дії, що можуть вчинятися державними нотаріусами.

Нотаріальні дії, що можуть вчинятися приватними нотаріусами.

Вимоги до діяльності нотаріуса.

Права та обов'язки нотаріуса.

Поняття юридичної консультативної діяльності.

Вимоги до претендентів на посаду юрисконсульта.

Посадові обов'язки юрисконсульта.

Контроль за діяльністю юрисконсульта.

Примітка: при складанні іспиту обов'язковим є підготовка ситуаційних завдань, які є додатком до кожного білету.

Тема 1. Предмет та основні поняття

1.1 Поняття та предмет юридичної деонтології

1.2 Завдання та принципи юридичної деонтології

1.3 Історичні джерела юридичної деонтології

1.4 Документи про стандарти юридичної професії

1.1 Поняття та предмет юридичної деонтології

Деонтологія з грецької - наука про належне. Як належить вести себе юристам в тій чи іншій ситуації, в тому чи іншому випадку. Мудрі люди говорять, що краще відпустити на волю 100 винних, а деякі навіть 1000 винних ніж засудити одного невинного.

Френсіс Бекон (англ. філософ і юрист XVII ст.) писав «Один несправедливий вирок приносить більше горя ніж численні злочини вчинені приватними особами: останні псують лише струмки, тоді як несправедливий суддя псує все джерело».

Юридична деонтологія - це наука про належну поведінку, обов'язки юриста, про кодекс його професійної поведінки, правила поведінки. Вживається у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні - наука про застосування загальних норм права, моралі у діяльності юриста.

У широкому - наука, що аналізує правові, психологічні, політичні, естетичні та етичні і, звичайно, моральні вимоги, які регламентують ставлення юриста до - клієнта, своїх і чужих колег, до всіх оточуючих.

Особливістю юридичної деонтології є те, що вона характеризує правознавство крізь призму юридичної професії і діяльності юриста, якому постійно необхідно вирішувати складні проблеми життя, свободи, честі людей. А це потребує напруги моральних сил, розуміння міри відповідальності перед клієнтом і, врешті решт, перед суспільством. Для цього потрібно знати психологію, політику, етику, естетику і багато всього іншого.

Предмет юридичної деонтології - це звід правил, якими має користуватись юрист. Це система правових, політичних, психологічних, етичних норм, що визначають режим спілкування юриста з людьми, взаємовідносини з клієнтами і його поведінкою.

Є загальна юридична деонтологія, нормативна юридична деонтологія та спеціальна юридична деонтологія.

Загальна юридична деонтологія - включає основні аспекти характеристики належного, обов'язкового в повсякденній поведінці юриста при виконанні ним своїх службових функцій (функції - це напрямки його діяльності).

Нормативна юридична деонтологія - обґрунтовує практичні, моральні рекомендації, нормативні приписи (рос. предписание) до юриста будь-якої спеціалізації.

Спеціальна юридична деонтологія - висвітлює специфічні, деонтологічні особливості конкретних спеціальностей правників (адвоката, прокурора, слідчого, судді, нотаріуса, юрисконсульта), їх професіограми. Наприклад:

· Кодекс деонтології національної поліції Франції

· Етика поліцейського ФРН

· Кодекс честі працівників ОВС України

· Морально-етичний кодекс поліцейського США

· Кодекс правил здійснення діяльності адвокатів Європейського співтовариства та інше.

1.2 Завдання та принципи юридичної деонтології

Завданням юридичної деонтології є:

а) розкриття значення професійного обов'язку, відповідальності юриста у правничій діяльності;

б) визначення системи правил і вимог до юристів в їх взаєминах з клієнтом;

в) виявлення, за яких умов конкретні взаємини можуть бути здійснені.

Принципи юридичної деонтології - «основні положення, які закріплені в нормативних актах і виражають суть юридичної деонтології. Це принципи: пріоритету людини та її прав, гуманності, законності, істинності, плюралізму, професійно-правової активності.

Принцип гуманності - означає поважне ставлення до конкретної людини з урахуванням її прав, індивідуальних особливостей, законних інтересів, уміння поставити себе на місце клієнта і подивитись на ситуацію з його позиції.

Принцип законності містить вимогу до юриста при формуванні власних норм поведінки керуватись засадами, нормами чинного законодавства. Здійснюючи нагляд за дотриманням законів юридичними та фізичними особами, самим дотримуватися законів. Поєднаний із справедливістю та сумлінністю він виключає корисливість.

Принцип істинності - передбачає встановлення у кожній справі цілковитої достовірності. У пошуках істини юрист має бути чесним перед усім перед собою, продумано і зважено здійснювати службово-професійні дії, добирати юридичні факти, виключати недомовки, двозначності.

Принцип плюралізму - виявляється у толерантності до ідеологічних уподобань клієнта, політичної чи релігійної переконливості, партійної належності, соціального стану.

Принцип професійно-правової активності означає цілеспрямовану діяльність юриста у реалізації своєї компетенції у межах правових норм, уміння виявити ініціативу, самостійність, взяти відповідальність на себе, здатність швидко і обґрунтовано прийняти ефективне рішення.

Юридична деонтологія входить до системи юридичних наук об'єднаних під назвою правознавство (їх більше 50). У класифікації юридичних наук її відносять до теоретико-історичних, оскільки:

1. Основою її вивчення є правова культура юриста.

2. Вона містить відомості необхідні для всебічного пізнання закономірності юридичної діяльності слідчого, прокурора, судді….

3. Створює теоретичні основи для прикладних наук (судової психології, судової етики, юридичної конфліктології…).

4. Збагачує теоретичні основи юриспруденції, розвиває нові підходи в юридичній науці і практиці.

Мета юридичної деонтології - дати майбутньому юристу сучасні уявлення про обрану професію та основні установки на вивчення юридичних наук.

1.3 Історичні джерела юридичної деонтології

«Деонтологія» як науковий термін вперше вжито англ.. філософом і юристом Ієремією Бентамом (1748-1832 рр.). Він написав працю «Деонтологія або наука про мораль» Мораль, вважав Бентам, можна математично обрахувати, а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення найбільшого щастя для найбільшої кількості людей. Законність, правопорядок - це найголовніше.

Бентам застосував термін «деонтологія» для позначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відокремлювати як частину моралі, як знання про належне, щодо окремої групи людей. Ще й досі деонтологією називають професійну етику медиків. Там дуже потрібні висока мораль,доброта, гуманізм. Ще Гіппократ писав про ідеал лікаря «Все що шукається в мудрості, все це є у медицини, а саме: зневага до грошей, сумління, скромність, простота в одязі, повага, рішучість…».

У середні віки писались такі твори як - Солярмський кодекс здоров'я, «Етика», «Канон лікарської науки» Ібн Сіни. В епоху відродження відомий німецький філософ, лікар, хімік, професор Базельського університету Парацельс (справжнє ім'я Пилип Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (1493-1541) писав: «Сила лікаря в його серці, а найважливіша основа ліків - любов».

У 1949 році у Женеві прийнято Міжнародний кодекс медичної деонтології. З 60-х років ХХ століття у вищих навчальних закладах України вже читається курс «Деонтологія». У 70-ті роки у юридичних ВНЗ бувшого СРСР починають викладати спецкурс «Вступ у юридичну спеціальність». Перший навчальний посібник з'явився у Москві в 1976 році. Проф. Сергій Сергійович Алексєєв відмічав, що «право і законність - це інститути соціального життя, вони тісно пов'язані з мораллю, втілюють її ідеали та принципи. Специфіка юридичної роботи містить потенційну небезпеку професійної деградації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, грубості, нелюдяності. Робота юриста впливає на долі людей, життя, здоров'я, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Особливо слід звертати увагу на етикет, правила ввічливості, такту, культури поведінки (Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность, - М.: 1976. 161 с.).

У 1982 році Міністерство освіти СРСР затвердило «Кваліфікаційну характеристику юриста», де визначалася система вимог до знань та вмінь юриста.

Свою лепту у розвиток деонтології вніс професор Харківської юридичної академії Віктор Михайлович Горшеньов. У 1988 р. опублікував разом із Бенедиком І.В. навчальний посібник «Юридическая деонтология», в якому вони розглянули професію юриста у кількох аспектах: юрист як особа; юрист як політичний діяч; юрист як спеціаліст; юрист як носій високих моральних якостей; естетична культура юриста.

Про співвідношення права й моралі писали: В. Бородін, Л. Суворов, С. Сливка, О. Шмоткін, В. Молдован. Зокрема уже в 1983 році Валеріан Молдован читав курс «Професійна етика юриста» у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Опублікував наукові статті «Моральні засади у діяльності прокурора» у збірнику «Сучасні проблеми держави і права» (Київ, 1990 рік); «Етика взаємовідносин державного обвинувача з іншими учасниками процесу» (Донецьк, 2001 рік).

1.4 Документи про стандарти юридичної професії

1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. Ратифікований Україною у 1973 р.

1. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку». Документ ООН 1979 р.

2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Документ ООН 1984р.

3. Основні засади незалежності судових органів. Документ ООН 1985 р.

4. Декларація основних засад правосуддя для жертв злочину і зловживання владою. Документ ООН 1985 р.

5. Основні засади, що стосуються ролі юристів. Документ ООН 1990 р.

6. Декларація і програма виховання громадян у дусі демократії основаної на усвідомленні ними своїх прав та обов'язків. Прийнята Кабінетом Міністрів Ради Європи у 1999 р.

7. Міжнародний договір, Резолюція про комісара Ради Європи з прав людини. Будапешт 1999 р.

8. Деонтологічний кодекс. Страсбург 1988 р.

9. Основні засади етики поліцейської служби. Затверджені Парламентською Асамблеєю Ради Європи 1979 р.

10. Загальний кодекс правил для адвокатів країн європейського співтовариства.

11. Стандарти незалежності юридичної професії міжнародної асоціації юристів. Нью-Йорк 1999 р. та інші.

Більш детально див. у книзі С. Гусарєва і О. Тихомирова «Юридична деонтологія». У цій книзі ви можете знайти: список літератури за темою курсу; інтернет ресурси для юристів; бази законодавства; державні органи; міжнародні правові акти; каталоги юридичної інформації; юридичні організації; бібліотеки світу; юридичні видання; газети та журнали тощо.

Тема 2. Норми професійної поведінки правників Більш детально див. Типові норми професійної підготовки правників. - К., 1995, 77 с.

2.1 Типові норми професійної підготовки юристів США (загальна характеристика)

2.1.1 Юридична термінологія

2.2 Обов'язки правника

2.3 Сфера дії норм

2.3.1 Професійна поведінка юриста

2.4 Взаємини «клієнт-правник»

2.4.1 Компетентність юриста

2.4.2 Надання і отримання інформації

2.4.3 Конфіденційність інформації

2.4.4 Дозволене розголошення інформації

2.4.5 Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта

2.4.6 Конфлікти через поведінку правника

2.4.7 Розголошення інформації, яке вимагається або дозволяється

2.4.8 Зіткнення інтересів

2.4.9 Відданість інтересам клієнта

2.4.10 Інтереси правника

2.5 Правник-консультант.

2.5.1 Сфера консультації юриста

2.5.2 Відповідальність помічників правників, які самі не є правниками

2.5.3 Недозволена правнича практика

2.6 Обов'язок служіння pro bono publico

2.7 Інформація щодо правничих послуг

2.7.1 Повідомлення щодо послуг, які надаються правником

2.7.2 Рекламування правничих послуг

У темі 2 висвітлюються питання підготовки та поведінки правників Термін правник і юрист ідентичні.. Зокрема, подаються Типові норми професійної поведінки, складені Американською Правничою Асоціацією та затверджені Палатою представників Американської Правничої Асоціації. Етичні норми правничої практики демонструють відданість американських правників своїй професії і досягнення найвищих норм професійної компетенції.

2.1 Типові норми професійної підготовки юристів США (загальна характеристика)

Типові норми професійної підготовки правників США складені Американською правничою асоціацією у 1983 році з послідуючими доповненнями. Структура: ч. 1. Преамбула (висвітлюються обов'язки правника (див. 2.2); ч. 2. Сфера дій норм; ч. 3. Термінологія (див. 2.1.1).

У ч. 2 висвітлюються питання: «Взаємини «клієнт-правник»: компетентність; сфера представництва; дбайливість; надання і отримання інформації; гонорар; конфіденційність інформації; зіткнення інтересів;

недопустимість надання правничих послуг; клієнт з обмеженою правоздатністю (дієздатністю); відмова від представництва; продаж правничої практики.

Правник: консультант; посередник; оцінка справи для використання її третіми особами.

Адвокат: зустрічні позови та спори; прискорення судового розгляду; щирість у ставленні до суду; чесність у ставленні до протилежної сторони та її адвоката; неупередженість і декорум суду; гласність судового розгляду; правник як свідок; спеціальні функції обвинувача; адвокат у процесуальних діях несудового характеру.

Угоди з особами, які не є клієнтами: правдивість у заявах на адресу інших осіб; обмін інформацією з особою, яку представляє інший адвокат; стосунки з особою, яка не представлена адвокатом; дотримання прав третіх осіб.

Правничі фірми та асоціації: відповідальність партнера або правника, який наглядає безпосередньо за діяльністю інших правників фірми; відповідальність правника, підлеглого іншому правнику; відповідальність помічників правників, які самі не є правниками; професійна незалежність правника; недозволена правнича практика; обмеження права вести правничу практику; надання додаткових послуг.

Обов'язок: служіння pro bono publico; прийняття правником призначень суду; членство правника в організації, що надає правничі послуги; діяльність з реформування законодавства, що впливає на інтереси клієнта.

Інформація щодо правничих послуг: повідомлення щодо послуг, які надаються правником; рекламування правничих послуг; безпосередній контакт з перспективними клієнтами; інформаційні повідомлення щодо сфер правничої практики та її легалізації; назва та бланк фірми.

Підтримання цілісності професії: прийняття до адвокатури та питання дисциплінарного характеру; посадові особи судової влади та судові службовці; інформування органів дисциплінарного нагляду щодо неналежної професійної поведінки правників; неналежна професійна підготовка правника; юрисдикція. У ч. 3 «Термінологія» висвітлено терміни.

2.1.1 Юридична термінологія

- «Думка» або «гадає» - означає, що особа, залучена до цього випадку, справді вважала, що факт, про який іде мова є дійсним. Висновок про думку особи може бути зроблено на підставі конкретних обставин.

- «Консультувати» або «консультація» - означає надання або отримання інформації, достатньої, щоб дати можливість клієнту зрозуміти усю важливість справи, про яку йдеться.

- «Фірма» або «правнича фірма» - означають правника або правників з приватної фірми, правників, які працюють в юридичному відділі корпорації або іншої організації, яка надає юридичні послуги.

- «Шахрайство» або «шахрайський» - означає поведінку, що має на меті ошукати когось через неуважність чи неспроможність надати іншій особі інформацію, що має відношення до справи.

- «Свідомо» або «знає» - означають дійсне знання факту, про який йдеться. Висновок про знання, якими володіє особа, може бути зроблено на підставі конкретних обставин.

- «Партнер» - означає члена товариства або акціонера правничої фірми, організованої як професійна корпорація.

- «Розсудливий, розважливий» - вживається щодо поведінки правника і означає поміркованість, передбачливість і компетентність правника.

- «Розважлива думка» або «розважливо гадає» - коли вони вживаються до правника, означають, що правник гадає, що думка про конкретну справу і її обставини є розважливою.

- «Розсудливо мусить знати» - вживається щодо правника і означає, що розсудливо-передбачливий і компетентний правник з'ясував би справу, про яку йдеться.

- «Суттєвий, суттєва» - вживається щодо ступеню або міри, означають суттєву справу без сумніву вагомого значення тощо.

2.2 Обов'язки правника

Правник є представником клієнтів, посадовою особою правничої системи і офіційною особою, яка несе особливу відповідальність за якість правосуддя.

Як представник клієнтів, правник виконує різноманітні функції. Як радник, правник, інформуючи клієнта, допомагає йому зрозуміти, які він має юридичні права і обов'язки за законом, і пояснює, як вони практично втілюються в дійсності. Як адвокат, правник ревно відстоює позицію клієнта згідно з Нормами змагальної системи. Як особа, яка веде переговори, правник прагне досягти сприятливого для клієнта результату, але методами, що відповідають вимогам чесного ведення справи і ставлення до інших. Як посередник поміж клієнтами, правник прагне погодити їхні інтереси, що розходяться, як радник, і меншою мірою діє як особа, котра має право говорити від імені кожного клієнта як її представник.

Правник виконує функції особи, яка оцінює юридичні справи клієнта і доповідає про них клієнту або іншим особам.

У виконанні всіх своїх професійних функцій правник мусить бути компетентним, діяти швидко і старанно. Правник мусить з'ясовувати з клієнтом усі питання стосовно представництва його інтересів. Правник мусить тримати у таємниці всю інформацію, що стосується представництва клієнта, за винятком тих випадків, коли розголошення інформації вимагається або дозволяється Нормами професійної поведінки або іншими законами.

Правник мусить поводитися згідно з вимогами закону як під час надання професійних послуг клієнту та виконання, взагалі, своїх обов'язків правника, так і в особистому житті. Правник має вдаватися до встановлених законом процедур лише з законною метою, а не для того, щоб стурбувати або налякати когось. Правник повинен виявляти повагу до правничої системи та посадових осіб, які її обслуговують, зокрема до суддів, інших правників і державних службовців. Хоч обов'язком правника і є, коли це необхідно, заперечувати правильність дій офіційних осіб, обов'язок правника полягає і в тому, щоб відстоювати букву закону.

Як офіційна особа, правник мусить домагатися вдосконалення законів, покращення здійснення правосуддя і якості послуг, які надаються представниками професії правника. Як представник професії, якій навчаються, правник мусить постійно розвивати свої знання з законодавчої сфери, не обмежуючи себе лише тими, що будуть використані для обслуговування клієнтів, застосовувати ці знання для вдосконалення законів і домагатися поліпшення освіти правників. Правник мусить пам'ятати про недоліки у здійсненні правосуддя і про те, що люди з невеликим достатком, а інколи й не тільки вони, не можуть оплатити потрібні їм юридичні послуги, й тому він мусить також витрачати свій професійний час і звертати свій громадянський вплив на те, щоб допомагати їм. Правник мусить допомагати своїм колегам досягати цих цілей і спонукати правничі кола поліпшувати організацію своєї діяльності в суспільних інтересах.

Багато з професійних обов'язків правника знайшли своє місце як у "Нормах професійної поведінки", так і в матеріальному та процесуальному праві. Проте у своїй професійній діяльності правник також керується своєю совістю та схваленням своєї поведінки колегами за професією. Правник мусить прагнути досягти найвищого рівня професійного вміння, щоб покращувати закони і показувати приклад втілення професійних ідеалів праці на користь суспільства.

Обов'язки правника як представника клієнтів, посадової особи правничої системи і офіційної особи, як правило, гармонійно поєднуються. Тому, коли представлення протилежної сторони здійснюється добре, правник може бути ревним адвокатом свого клієнта і вважати при цьому, що правосуддя відбувається належним чином. Так само правник може бути впевненим у тому, що дотримання таємниці щодо конфіденційної інформації клієнта звичайно йде на користь суспільним інтересам, оскільки люди шукатимуть юридичної консультації й дотримуватимуться правових норм тим частіше, чим більше вони будуть впевнені в тому, що їхнє спілкування з правником буде конфіденційним.

Проте у правничій практиці мають місце й обов'язки, що суперечать один одному. По суті, всі складні етичні проблеми виникають з конфлікту між обов'язками правника перед клієнтами, правною системою і його особистим бажанням залишатися чесною людиною, заробляючи собі достатньо на життя. "Норми професійної поведінки" містять у собі умови вирішення таких конфліктів. У межах цих Норм може виникнути багато важких питань щодо професійної поведінки правника, які мають бути вирішені правником на його власний розсуд відповідно до професійних і моральних засад, встановлених основними принципами, на яких ґрунтуються ці Норми.

Професія правника великою мірою є самоврядною професією. Хоч іншим професіям також були надані повноваження самоврядування, правнича професія є унікальною у цьому відношенні через її тісний зв'язок з процесами державного керування і наглядом за дотриманням закону. Цей зв'язок ясно видно з того факту, що найвищі повноваження відносно правничої професії надані великою мірою судам.

Поки правники у своїй діяльності відповідають вимогам свого професійного призначення, нагоди для її регулювання з боку держави немає. Самоврядування також допомагає підтримувати незалежність правничої професії від домінування держави. Незалежна правнича професія є важливою силою для утримання дій держави в межах закону, тому що зловживанням правничими повноваженнями скоріше кинуть виклик ті представники правничої професії, які не залежать від держави в отриманні права на ведення практики.

Відносна автономія правничої професії несе з собою особливі види відповідальності самоврядування. Представники цієї професії мусять гарантувати, що статут їхньої професійної діяльності складено на користь інтересів суспільства, а не з метою підтримки вузьких або егоїстичних інтересів правничих кіл. Кожен правник несе відповідальність за дотримання "Норм професійної поведінки". Правник мусить також допомагати іншим правникам в їхньому прагненні дотримуватися цих Норм. Нехтування цими обов'язками ставить під загрозу незалежність професії і суспільний інтерес, якому вона слугує.

Правники відіграють життєво важливу роль у збереженні суспільства. Виконання цієї ролі вимагає від правників розуміння їхнього зв'язку з нашою правною системою. "Норми професійної поведінки", якщо їх належним чином дотримуватися, слугують для визначення цього зв'язку.

2.3 Сфера дій норм

2.3.1 Професійна поведінка юриста

“Норми професійної поведінки” - це норми мотивації. Їх слід інтерпретувати стосовно мети правничого представництва і самого закону. Деякі з Норм імперативні, сформульовані за допомогою термінів "повинен" або "не повинен". Ці Норми визначають належну поведінку правника для підтримування професійної дисципліни. Інші Норми, сформульовані за допомогою терміну "може", носять характер дозволу і визначають ті сфери правничої діяльності, в яких правник має діяти за цими Нормами на власний професійний розсуд. Ніякі дисциплінарні заходи не можуть бути вжиті проти правника, коли він приймає рішення, діяти йому чи не діяти в межах наданої свободи дій. Норми також визначають характер взаємин між правником та іншими особами. Таким чином, Норми частково є зобов'язуючими і дисциплінарними, а частково такими, що формують і описують професійну роль правника, наводячи її визначення. В багатьох коментарях вживається термін "повинен". Коментарі не додають обов'язків до кола повноважень правника, визначених Нормами, а лише пояснюють, як вести правничу практику відповідно до цих Норм.

Норми містять у собі значно ширший правничий контекст, що описує роль правника. Цей контекст охоплює судові процедури і статути щодо питань надання ліцензій, закони, які визначають особливі обов'язки правників, матеріальне та процесуальне право взагалі. Дотримання цих Норм, як і всього законодавства у відкритому суспільстві, залежить, по-перше, від розуміння і добровільної згоди, по-друге, від зміцнюючого впливу з боку рівних собі осіб та суспільної думки і, нарешті, коли це необхідно, посилюється шляхом дисциплінарних розглядів. Проте Норми не вичерпують тих моральних і етичних міркувань, якими мусить керуватися правник, оскільки ніяка поважна діяльність людини не може бути повністю визначена правовими нормами. Норми лише забезпечують систему для етичного здійснення правничої практики.

Більш того, з метою встановлення повноважень і відповідальності правника, принципи матеріального права, зовнішні щодо цих Норм, визначають, чи існують взаємини "клієнт-правник", чи ні. Більшість обов'язків, що випливають із взаємин “клієнт-правник”, стають дійсними лише після того, як клієнт звернувся до правника з проханням про надання правничих послуг, а правник погодився це зробити. Але існують деякі обов'язки, такі, як конфіденційність, коли правник погоджується розглянути необхідність встановлення взаємин “клієнт-правник”. Чи взаємини “клієнт-правник” існують з будь-якою конкретною метою, чи ні, може залежати від обставин і може бути питанням, що вимагатиме рішення суду.

За різноманітними правними положеннями, включно з конституційним, статутним і загальним правом, до кола обов'язків державних правників можуть бути віднесені повноваження щодо юридичних консультацій, які звичайно надаються клієнтам у приватних взаєминах “клієнт-правник”. Наприклад, правник державної установи може мати повноваження від імені держави приймати рішення про перегляд справи або ж невдалого рішення. Такі різноманітні повноваження можуть надаватися державним службовцям, що займаються питаннями права. Так само правники, які перебувають під наглядом цих державних службовців, можуть бути уповноважені представляти кілька державних установ у міждержавних правних суперечках за обставин, коли приватний правник не зміг би представляти кількох приватних клієнтів. Вони також можуть мати повноваження представляти "суспільний інтерес" за обставин, коли приватний правник не був би уповноважений зробити це. Ці Норми не відміняють жодного з таких повноважень.

Заборони, що накладаються цими нормами, або неспроможність дотримуватися зобов'язання є причиною того, щоб удатися до дисциплінарного процесу. Норми передбачають, що дисциплінарне оцінювання поведінки правника буде робитися на підставі фактів і обставин, що мали місце на час оцінюваних дій правника, і в визнанні того факту, що правник часто мусить діяти за непевного або неповного знання ситуації. Більш того, Норми передбачають, що те, буде чи не буде вжито дисциплінарних заходів за скоєне порушення, та суворість покарання залежать від усіх обставин, таких, як усвідомлення і серйозність порушення, фактори, що пом'якшують провину, та чи мали місце порушення раніше.

Порушення Норм не повинно бути причиною судового процесу і не повинно давати місця припущенню, що було порушено правничий обов'язок. Ці Норми складені для того, щоб надати можливість правникам керуватися ними у своїх діях і щоб забезпечити систему регулювання поведінки правників через дисциплінарні установи. Вони не створені для того, щоб бути підставою для громадянської відповідальності. Більш того, мета цих Норм може бути знівельована, якщо протилежні сторони будуть користуватися ними як процедурною зброєю. Той факт, що Норма є лише підставою для самостійної оцінки правником самого себе або для санкціонування дисциплінарною установою застосування міри покарання до правника, не означає, що суперник під час другорядного розгляду або врегулювання суперечки шляхом досягнення згоди або компромісу має право домагатися виконання цієї Норми. Відповідним чином, ніщо з цих Норм не повинно тлумачитися як таке, що додає ще щось до будь-якого реально існуючого правничого обов'язку правників або призводить до позадисциплінарних наслідків порушення такого обов'язку.

Більш того, ці Норми не призначені регулювати або торкатися застосування судами привілеїв взаємин “атторней-клієнт” або результатів праці правника. Ці привілеї були розроблені для сприяння виконанню законів і забезпечення справедливості судового процесу. Покладаючись на привілей відносин "атторней - клієнт", клієнти мають право чекати на те, що вся інформація, яку вони надають правнику або отримують від нього в межах дії цього привілею, буде захищена від примусового розголошення. Привілей взаємин “атторней-клієнт” є привілеєм клієнта, а не привілеєм правника. Той факт, що у виняткових ситуаціях правник за цими нормами має обмежене право розголошувати конфіденційну інформацію, не робить не чинним твердження про те, що, як правило, клієнт має достатні підстави чекати, що інформацію, яка стосується його, не буде добровільно розголошено і що розголошення такої інформації може вимагатися судом тільки відповідно до визнаних винятків стосовно привілею взаємин “атторней-клієнт” і привілею результатів праці правника.

Коментар, що супроводжує кожну Норму, пояснює й ілюструє значення та мету цієї Норми. "Коментарі" призначені для того, щоб спрямовувати тлумачення Норм, але текст кожної Норми є авторитетним джерелом. Ці матеріали не призначені якимось чином впливати на застосування чи тлумачення Норм і Коментарів до них.

2.4 Взаємини «клієнт-правник»

2.4.1 Компетентність

Компетентність. Правник мусить надавати клієнту компетентне представництво його інтересів. Компетентне представництво вимагає правничих знань, навичок, належної ретельності й підготовки, доцільно необхідних для здійснення представництва.

Правничі знання і навички. При визначенні того, чи застосовує правник у конкретній справі необхідні знання і навички, суттєвими факторами є порівняльна складність і спеціалізований характер справи, загальний досвід правника, підготовка і досвід правника з питань, про які йдеться, спроможність правника підготуватися до цієї справи і вивчити її, чи передати на розгляд правнику зі сталим авторитетом з питань, про які йдеться, чи приєднатися до нього як партнер, чи звернутися до нього за консультацією. В багатьох випадках необхідні знання та навички -- це знання та навички правника, який займається практикою загального характеру. За деяких обставин можуть вимагатися спеціальні знання з якоїсь конкретної галузі права.

Правнику необов'язково мати спеціальну підготовку або досвід попередньої роботи, щоб вирішувати правничі проблеми, з якими він ще не знайомий. Правник, який щойно отримав право на те, щоб займатися практикою, може бути так само компетентним, як і правник з багаторічним досвідом. Такі важливі правничі навички, як аналіз прецедентів, оцінка доказів і складання проектів правничих документів, вимагаються при вирішенні усіх правничих проблем. Напевно, найфундаментальнішою з правничих навичок є вміння визначати, який саме тип правничих проблем треба буде розв'язувати у конкретній ситуації, навичка, що безумовно переважить будь-які спеціальні знання. Правник може надати адекватне представництво з цілком нових для нього питань шляхом необхідного їх вивчення. Компетентне представництво також може бути надано шляхом залучення до вирішення питання правника з визнаним авторитетом у галузі, про яку йдеться.

У надзвичайних випадках правник може дати пораду або надати допомогу у справі, для ведення якої він не має тієї кваліфікації, що вимагається в звичайних обставинах, якщо неможливо звернутися до іншого правника, отримати у нього консультацію або залучити його до вирішення цієї справи. Однак, навіть у разі крайньої потреби, надання допомоги правником повинно обмежуватися наданням доцільно необхідної допомоги, оскільки погано розглянута справа за надзвичайних обставин може поставити під загрозу інтереси клієнта.

Правник може прийняти пропозицію представляти клієнта, коли необхідний рівень компетентності може бути ним досягнутий за допомогою доцільної підготовки. Це стосується також і правника, призначеного радником особи, інтереси якої ніхто не представляє.

2.4.2 Надання і отримання інформації

(а) Правник мусить тримати клієнта доцільно поінформованим щодо стану справи і швидко відповідати на доцільні запити щодо інформації.

(б) Правник мусить пояснити справу до міри, доцільно необхідної, щоб дати можливість клієнту приймати зважені рішення щодо того, як представляти його інтереси.

Клієнт повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсудливо брати участь у прийнятті рішень щодо мети його представництва і засобів, якими вона мусить досягатися, до міри, до якої він бажає і спроможний діяти. Наприклад, правник, який веде переговори від імені клієнта, повинен надавати клієнтові фактичну інформацію щодо справи, інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що дозволять клієнту прийняти рішення щодо якоїсь важливої пропозиції від протилежної сторони. Правник, який отримає від правника протилежної сторони пропозицію урегулювати цивільний спір або домовитися про подання до суду заяви з кримінальної справи, повинен негайно повідомити клієнта про зміст цієї пропозиції, якщо тільки попереднє обговорення з клієнтом цих питань не прояснило неприйнятність цієї пропозиції. Навіть коли клієнт делегує повноваження правнику, клієнт повинен залишатися поінформованим щодо стану справи.

Наскільки обмін інформацією достатній, частково залежить від того, яка порада або допомога надається клієнту, Наприклад, у переговорах, коли є час пояснити пропозицію, правник повинен переглянути разом із клієнтом усі важливі положення цієї пропозиції раніше, ніж погодитися на неї. У судовому процесі правник повинен пояснити загальну стратегію та перспективи досягнення успіху і, звичайно, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб. З іншого боку, в звичайних умовах від правника не можна чекати, що він буде описувати з подробицями стратегію судового процесу або стратегію ведення переговорів. Головним принципом, яким мусить керуватися правник, є необхідність розумно обмежити чекання клієнта на інформацію -- згідно з обов'язком правника виходити з інтересів клієнта і дотримуватися всіх його вимог щодо того, як його представляти.

Звичайно інформація, що мусить надаватися правником, розрахована на клієнта як на дорослу людину, здатну її зрозуміти і спроможну відповідати за свої вчинки. Однак, надання клієнту всієї інформації згідно з вищезазначеними вимогами може бути недоцільним, наприклад, коли клієнтом є дитина або клієнт страждає на розумову неправоздатність. Коли клієнтом є організація або група осіб, часто неможливо або непотрібно інформувати кожного з її членів про стан справ; звичайно правник надає інформацію відповідним посадовим особам цих організацій. Коли йдеться про велику кількість звичайних питань, то з клієнтом можна погодити надання йому обмеженої інформації або надавати її йому час від часу. Обставини можуть також вимагати від правника діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.

Приховування інформації.

У деяких випадках, коли ймовірно, що клієнт відреагує нерозсудливо на негайне надання йому правником інформації, правник може бути виправданий за затримку в інформуванні клієнта. Так, правник міг би утаїти інформацію про психіатричний діагноз клієнта, якщо психіатр, який робив огляд, вважає, що розголошення цієї інформації завдасть шкоди клієнту. Правник не може приховувати інформацію, маючи на меті свої власні інтереси або зручності. Правила або накази суду, що регулюють судовий процес, можуть передбачати, що інформація, яку отримує правник, не може бути розголошена клієнту.

2.4.3 Конфіденційність інформації

(а) Правник не мусить розкривати інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з правником, за винятком розголошень, що припускаються дозволеними для здійснення представництва клієнта, і за винятком випадків, викладених в пункті (б).

(б) Правник може розкривати таку інформацію до тієї міри, яку правник вважає доцільно необхідною, щоб:

(1) перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, як вважає правник, можуть призвести до неминучої смерті або тяжкого тілесного ушкодження; або (2) обґрунтувати претензію чи захист від імені правника в суперечці між правником і клієнтом, обґрунтувати захист з кримінального обвинувачення або цивільного позову проти правника, що ґрунтуються на діях, в яких брав участь клієнт, або ж щоб відповісти на заяви у будь-якому судовому процесі щодо представництва клієнта правником.

Правник є частиною судової системи, він зобов'язаний захищати закон. Однією з функцій правника є надання правничих консультацій клієнтам з тим, щоб вони уникали будь-якого порушення закону при належному використанні своїх прав.

Виконання етичного обов'язку правника тримати непорушною конфіденційність інформації не тільки сприяє повному виявленню фактів, суттєвих для представництва правником клієнта, але також спонукає людей звертатися як можна раніше за правничою допомогою.

За незначним винятком клієнти звертаються до правника для того, щоб визначити свої права і з'ясувати, що саме мусить вважатися законним і правильним у лабіринті існуючих законів і правил. Загальне право визнає, що конфіденційна інформація клієнта мусить бути захищена від розголошення. Спираючись на свій досвід, правники знають, що майже всі клієнти дотримуються одержаних порад, і закон, таким чином, не порушується.

Фундаментальним принципом взаємин "клієнт-правник" є дотримання правником конфіденційності інформації стосовно представництва свого клієнта, що спонукає клієнта бути повністю відвертим зі своїм правником, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть нашкодити його репутації.

Принцип конфіденційності здійснюється у двох пов'язаних між собою зведеннях норм права: привілей взаємин "правник -- клієнт" (який спирається на теорію продукту праці) у доказовому праві та норма конфіденційності, визначена у професійній етиці. Принцип привілею взаємин "клієнт-адвокат" застосовується у судових та інших процесах, на які правник може бути викликаний як свідок або в зв'язку з якими може бути вимушений якимось іншим чином давати свідчення щодо клієнта. Норма конфіденційності взаємин “клієнт-правник” застосовується у ситуаціях інших, ніж ті, в яких правника примушують давати свідчення, спираючись на закон. Норма конфіденційності застосовується не тільки щодо інформації, конфіденційно повідомленої клієнтом, а щодо усієї інформації, що стосується представництва, незалежно від її джерела. Правник не може розкривати таку інформацію, за винятком випадків, що дозволені або встановлені “Нормами професійної поведінки” чи іншими законами.

...