Юридична деонтологія

Вимога дотримуватися конфіденційності інформації щодо представництва клієнта застосовується до правників державних установ, які можуть не погоджуватися з політичними цілями, які мусить висувати їхнє представництво.

2.4.4 Дозволене розголошення інформації

Передбачається, що правнику надаються повноваження розголошувати інформацію, що стосується клієнта, коли це доцільно з метою представництва інтересів клієнта, однак лише в межах вказівок клієнта чи за особливих обставин. Наприклад, у судовому процесі правник може розголосити інформацію визнання якогось факту, якого не можна належним чином заперечити, або у переговорах -- розголошенням інформації, що сприятиме досягненню задовільного висновку.

Правники фірми можуть розголошувати один одному інформацію щодо клієнта фірми, якщо тільки клієнт не дав якихось вказівок про те, що поширення певної інформації буде обмежено колом певних правників.

2.4.5 Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта

Норма конфіденційності обумовлюється обмеженим числом винятків. Стаючи причетним до таємниць клієнта, правник може побачити, що клієнт має намір завдати великої шкоди іншій людині. Однак до тієї міри, до якої від правника вимагається або йому дозволяється розголошувати наміри клієнта, клієнту буде заборонено розголошувати факти, які могли б дозволити правнику відмовити його від неправильної чи хибної лінії поведінки. Суспільні інтереси краще захищаються тоді, коли схвалюється відверта і повна передача інформації з боку клієнта, а не тоді, коли вона забороняється.

Тут можна звернути увагу на кілька ситуацій.

По-перше, правнику забороняється давати поради або допомагати клієнту в діях, що є злочинними або шахрайськими.

По-друге, правник може ненароком бути втягнутий у колишні дії клієнта, які були злочинними або шахрайськими. В такій ситуації правник не порушив Норми, оскільки "давати поради або допомагати" у злочинних або шахрайських діях можна лише тоді, коли відомо, що ці дії носять якраз такий характер.

По-третє, правник може дізнатися, що клієнт має намір скоїти дії, які за своїм характером є злочинним. Правник може розголошувати інформацію, щоб запобігти вбивству або заподіянню тяжкого тілесного ушкодження, які, як він обґрунтовано вважає, плануються клієнтом. Правнику дуже важко дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей ганебний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення.

Дії правника на свій власний розсуд вимагають розгляду таких факторів, як характер взаємин правника з клієнтом і тими особами, яким клієнт може завдати шкоди, особиста причетність правника до дій, про які йдеться, а також обставини, що пом'якшують провину. Там, де це доцільно, правник мусить прагнути переконати клієнта вжити прийнятних заходів. У будь-якому випадку інформація, що суперечить інтересам клієнта, не повинна розголошуватися більше, ніж, як правник обґрунтовано вважає, це необхідно за конкретних обставин.

2.4.6 Конфлікти через поведінку правника

Коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті правника у діях клієнта або щодо будь-якої іншої неналежної поведінки правника, пов'язаної з представництвом клієнта, правник може реагувати у такий спосіб, який він вважає доцільно необхідним, щоб обґрунтувати захист самого себе. Право на захист застосовується, безумовно, тоді, коли почався судовий розгляд. Якщо це можливо і не заважає правнику організовувати свій захист, він повинен повідомити клієнта про заяву, зроблену третьою стороною, і звернутися до клієнта з проханням відповісти належним чином. У будь-якому випадку інформація не повинна розголошуватися більше, ніж, за розсудливою думкою правника, це необхідно для доказу його невинності, і вона повинна розголошуватися таким чином, щоб обмежити коло осіб, які мають доступ до неї, судом або іншими особами, яким є потреба її знати; одночасно правник повинен домагатися прийняття усіх відповідних захисних розпоряджень або вжиття інших заходів.

Якщо правнику пред'явлено обвинувачення у правопорушенні, до якого своїми діями причетний клієнт, то норма конфіденційності не повинна заважати правнику захищатися від обвинувачення. Таке обвинувачення може бути пред'явлено у цивільному, кримінальному або дисциплінарному розгляді і може ґрунтуватися на правопорушенні, якого начебто припустився правник щодо клієнта, або на правопорушенні, про яке безпідставно заявила третя сторона; наприклад, заява третьої сторони про те, що правник і клієнт її обдурили, діючи разом. Правник всі свої дії повинен робити практично такими, щоб уникнути непотрібного розголошення інформації щодо представництва клієнта, обмежити коло тих осіб, кому конче потрібно знати цю інформацію, і отримати захисні розпорядження або вжити інших заходів, щоб звести до мінімуму ризик розголошення інформації.

2.4.7 Розголошення інформації, яке вимагається або дозволяється

Привілей взаємин "правник-клієнт" визначається по-різному в різних юрисдикціях. Якщо правника викликають як свідка для надання показань щодо клієнта у випадку відсутності відведення з боку клієнта, то конкретний пункт вимагає від правника скористатися цим привілеєм, коли виникає у цьому потреба. Правник мусить підкоритися остаточному рішенню суду або іншого трибуналу належної юрисдикції, що вимагатиме від правника надати інформацію щодо клієнта.

"Норми професійної поведінки" в різних обставинах дозволяють правнику або вимагають від нього розголошувати інформацію щодо представництва. Правник може бути зобов'язаний або йому може бути дозволено іншими положеннями закону надавати інформацію щодо клієнта.

Колишній клієнт

Обов'язок правника зберігати конфіденційність інформації клієнта продовжує бути чинним і після того, як взаємини "клієнт-правник" припинилися.

2.4.8 Зіткнення інтересів: загальна норма

(а) Правник не мусить представляти клієнта, якщо представництво цього клієнта буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта, за винятком тих випадків, коли:

(1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не вплине несприятливим чином на його взаємини з іншим клієнтом, і (2) кожний клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником.

(б) Правник не мусить представляти клієнта, якщо представництво цього клієнта може бути суттєво обмежено зобов'язаннями правника перед іншим клієнтом чи третьою особою або ж особистими інтересами правника, за винятком тих випадків, коли:

(1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не буде порушено несприятливим чином; і (2) клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником. Якщо мова йде про представництво кількох клієнтів з однієї справи, то до консультації правника мусить входити пояснення того, що мається на увазі під спільним представництвом, і з яким ризиком і перевагами воно пов'язано.

2.4.9 Відданість інтересам клієнта

Лояльність до клієнта, відданість його інтересам -- це обов'язковий елемент у ставленні правника до клієнта. Неприпустиме зіткнення інтересів може існувати ще до початку представництва клієнта правником, у цьому випадку правник повинен відсторонитися від справи. Правник повинен застосовувати належні процедури, доцільні для правничої фірми такого розміру і типу і такого характеру правничої практики, щоб визначати як в судових, так і несудових справах ті сторони, що беруть у них участь, і питання, що мусять бути вирішені, і визначити, має тут місце дійсне чи потенційне зіткнення інтересів.

Дотримання інтересів клієнта, як загальне твердження, означає заборону давати згоду на представництво, що суперечить інтересам клієнта, без згоди на це клієнта. Пункт (а) проголошує цю загальну норму. Так, правнику звичайно не дозволяється бути захисником проти особи, яку правник представляє з якоїсь іншої справи, навіть якщо ці справи цілком не пов'язані. З іншого боку, одночасне представництво з не пов'язаних між собою справ клієнтів, чиї інтереси є суперечливими лише в загальних рисах, наприклад, конкуруючих господарчих підприємств, не вимагає згоди відповідних клієнтів.

Відданості правника інтересам клієнта завдається шкода і тоді, коли правник не може розглянути, дати пораду або вжити необхідних для клієнта заходів через інші свої зобов'язання або інтереси. Зіткнення інтересів, по суті, виключає альтернативи, якими б зміг скористатися клієнт. Можливий конфлікт інтересів сам по собі не забороняє представництва. Вирішальними моментами ймовірність виникнення такого конфлікту і те, чи буде цей конфлікт у випадку його виникнення суттєво впливати на незалежне професійне рішення правника у виборі альтернатив і чи виключить він дії, яких треба було б вжити в інтересах клієнта. Необхідно враховувати й бажання клієнта миритися з інтересами інших осіб.

2.4.10 Інтереси правника

Особисті інтереси правника не повинні несприятливо впливати на представництво клієнта. Наприклад, потреба правника в грошах не повинна примушувати його брати на себе такі справи, які він не зможе вести належним чином і за належний гонорар. Якщо чесність правника викликає серйозні сумніви, то йому буде дуже важко й навіть неможливо давати клієнту безсторонню консультацію. Правник не може дозволяти своїм діловим інтересам впливати на представництво ним клієнта, наприклад, залучати його до участі у якомусь підприємстві, до якого у правника є таємний інтерес.

2.5 Правник-консультант

Представляючи клієнта, правник мусить приймати незалежне професійне рішення і надавати безсторонню консультацію. Надаючи консультацію, правник може посилатися не тільки на закон, але й на інші моральні, економічні, соціальні й політичні фактори, що можуть бути важливими для становища клієнта.

2.5.1 Сфера консультації юриста

Клієнт має право на відверту консультацію, де б викладалася чесна оцінка правником ситуації, в якій перебуває клієнт. Правнича консультація часто торкається неприємних фактів та альтернатив, на які клієнт може не бути схильним дивитися прямо. Надаючи консультацію, правник прагне підтримати моральний стан клієнта і може викласти пораду у настільки прийнятній формі, наскільки дозволяє його чесність. Однак правнику не слід утримуватися від надання безсторонньої консультації, гадаючи, що така консультація буде неприємною для клієнта.

Консультація, що надається в вузьких правних термінах, може мати невелику цінність для клієнта, особливо коли переважають такі практичні міркування, як вартість або вплив на інших людей. Чисто формальна правнича консультація тому може бути іноді недостатньою. Надаючи консультацію, правнику доцільно посилатися на важливі моральні й етичні міркування. Хоч правник і не є консультантом з моральних проблем як таких, моральні та етичні міркування стикаються з багатьма юридичними питаннями і можуть вирішально вплинути на те, як буде застосовуватися закон.

Клієнт може безпосередньо або непрямим способом звернутися до правника з проханням надати йому чисто технічну консультацію. Коли такий запит робиться клієнтом, досвідченим у юридичних питаннях, правник може прийняти його за номінальною вартістю. Коли з таким проханням до правника звертається недосвідчений клієнт, то відповідальність правника як консультанта полягає в тому, щоб консультація по можливості охоплювала більш ніж чисто правничі міркування.

Справи, які виходять за межі чисто юридичних питань, можуть перебувати в полі зору іншої професії. Родинні справи можуть включати в себе проблеми, що лежать у межах професійної компетентності психіатрії, клінічної психології або соціальної діяльності; бізнесові справи можуть торкатися проблем, що знаходяться в межах компетентності професії бухгалтерського обліку або в межах компетентності фахівців з фінансів. Коли бажана консультація з фахівцем з іншої професійної галузі, правник повинен дати таку рекомендацію своєму клієнту. В той же час консультація правника, в кращому випадку, часто складається з рекомендації курсу дій, які йдуть урозріз із суперечливими рекомендаціями експертів.

Пропонування консультації.

Як правило, очікується, що правник не буде надавати консультацію, поки про це його не попросить клієнт. Однак, коли правник знає, що клієнт пропонує лінію поведінки, яка, ймовірно, призведе до суттєвих несприятливих наслідків для клієнта, обов'язок перед клієнтом за Нормою може вимагати, щоб правник діяв, якщо лінія поведінки клієнта стосується представництва. Правник звичайно не зобов'язаний починати розглядати справу клієнта або надавати йому консультацію, що є, як клієнт вказав, небажаним, проте правник може розпочати консультувати клієнта, коли це буде в інтересах клієнта.

2.5.2 Відповідальність помічників правників, які самі не є правниками Щодо неправника, який працює службовцем у правника, або найнятий правником за контрактом, або є його асоційованим помічником з неповними правами, то:

(а) партнер з правничої фірми мусить зробити доцільні зусилля, щоб забезпечити дійсне вживання фірмою заходів, які б надали гарантій, що поведінка цієї особи сумісна з професійними зобов'язаннями правника;

(б) правник, який має повноваження безпосередньо наглядати за роботою неправника, мусить зробити доцільні зусилля, щоб забезпечити, що поведінка цієї особи сумісна з професійними зобов'язаннями правника;

(в) правник мусить нести відповідальність за поведінку такої особи, яка була б порушенням "Норм професійної поведінки", якби ця особа це робила з відома правника, якщо:

(1) правник наказує це робити або, знаючи про такі конкретні дії, схвалює таку поведінку, що є наслідком їх; (2) правник є партнером у правничій фірмі, у якій ця особа працює службовцем, або правник має повноваження безпосередньо наглядати за діяльністю цієї особи, і, знаючи про дії цієї особи у той час, коли їх наслідків можна було б уникнути або їх пом'якшити, не вживає розсудливим чином належних дій, щоб відвернути дії цієї особи.

У своїй практичній діяльності правники звичайно наймають помічників, включаючи секретарів, детективів, студентів правничих шкіл як стажерів. Такі помічники, є вони службовцями чи незалежною стороною за контрактом, діють в інтересах правника в наданні ним професійних правничих послуг. Правник повинен давати таким помічникам належні вказівки і здійснювати нагляд за етичними аспектами їхньої діяльності, зокрема щодо обов'язку не розголошувати інформацію про представництво клієнта, і повинен нести відповідальність за результати їхньої праці. Про заходи, які вживаються для здійснення контролю за діяльністю неправників, треба брати до уваги той факт, що неправники не мають правничої підготовки і не підпорядковуються професійній дисципліні.

2.5.3 Недозволена правнича практика

Правник не мусить:

(а) вести правничу практику в юрисдикції, де здійснення цього таким чином порушує статут правничої професії в цій юрисдикції; або

(б) сприяти особі, яка не є членом адвокатури, у діяльності, що складає недозволену правничу практику.

Визначення правничої практики встановлюється законом і коливається від однієї юрисдикції до іншої. Яким би не було це визначення, обмеження правничої практики членами адвокатури захищає суспільство від надання правничих послуг особами, що не мають належної кваліфікації. Пункт (б) не забороняє правнику користуватися послугами непрофесіоналів і делегувати їм свої функції, доки правник контролює виконання делегованої роботи і утримує за собою відповідальність за цю роботу. Так само він не забороняє правникам надавати професійні поради і вказівки особам, які не є правниками і чия робота вимагає знання права; наприклад, оцінювачам розміру претензій, службовцям фінансових або комерційних установ, працівникам соціальної сфери, бухгалтерам і особам, що працюють за наймом в урядових установах. Окрім того, правник може консультувати неправників, які бажають брати участь у судовому процесі pro se (самостійно, без адвоката).

2.6 Обов'язок служіння pro bono publico

Правник повинен надавати свої послуги на користь суспільних інтересів. Правник може виконувати свій обов'язок, надаючи професійні послуги безкоштовно або за зниженою ставкою свого гонорару особам з обмеженими засобами до існування, або громадським організаціям, або благодійним угрупуванням чи організаціям, беручи участь у діяльності з поліпшення законодавства, правної системи або правничої професії, і фінансовою підтримкою організацій, які надають правничі послуги особам з обмеженими засобами до існування.

Палата делегатів Американської правничої асоціації офіційно визнала, що "головним обов'язком кожного правника, який займається правничою практикою, є безкоштовне надання правничих послуг на користь суспільних інтересів або за суттєво зменшений гонорар, з одного або більше таких питань: законодавство щодо бідних, законодавство щодо прав громадян, законодавство щодо свобод громадян, представництво інтересів благодійних організацій та здійснення правосуддя. Ця Норма викладає цю політику, проте не передбачається, що вона мусить втілюватися у життя за допомогою дисциплінарного процесу.

Права і відповідальність окремих осіб та організацій в Сполучених Штатах Америки все більшою мірою визначаються в юридичних термінах. Як наслідок, правнича допомога для того, щоб розібратися у цьому сплетінні законодавчих актів, норм і положень, є нагально необхідною як для осіб з помірним достатком або обмеженими засобами до існування, так і для відносно заможних громадян.

Основна відповідальність за надання правничих послуг тим, хто неспроможний сплатити правничі послуги, накладається зрештою на окремого правника, і особиста причетність до вирішення проблем незаможних осіб може стати однією з найбільш вдячних винагороджуючих сторінок професійного життя правника. Кожний правник, незалежно від того, наскільки професійно він відомий, і незалежно від обсягу професійної роботи, повинен знаходити час для участі в наданні правничих послуг або ще якимось іншим чином сприяти цьому. Надання безкоштовних правничих послуг тим, хто неспроможний сплачувати розсудливим чином встановлений гонорар, продовжує бути зобов'язанням кожного правника, як і правничої професії у цілому, проте зусиль окремих правників часто недостатньо, щоб задовольнити ці потреби. Тому були створені юридичні консультації, довідкові правничі служби і розроблені інші відповідні програми, крім того нові програми будуть ще розроблені правниками і урядом. Кожний правник повинен докладати всіх належних зусиль, щоб задовольнити цю потребу в правничих послугах.

Членство правника в організації, що надає правничі послуги. Окрім правничої фірми, в якій правник практикує, правник може працювати в організації, що надає правничі послуги, як її директор, посадова особа або член, незважаючи на те, що ця організація надає послуги особам, які мають інтереси, протилежні інтересам клієнта правника. Правник не мусить свідомо брати участь у прийнятті рішень або в діях організації:

(а) якщо ця участь у прийнятті рішення або в діях організації була б несумісною з зобов'язаннями правника перед клієнтом, або

(б) коли ці рішення або дії справили б суттєвий несприятливий вплив на представництво клієнта організації, чиї інтереси протилежні клієнтові правника.

Слід сприяти правникам підтримувати організації, що надають правничі послуги, щоб вони брали участь у їх діяльності. Правник, який є посадовою особою або членом такої організації, тим самим не має взаємин "клієнт - правник" з особами, яким ця організація надає правничі послуги. Однак, існує потенційне зіткнення інтересів між інтересами таких осіб та інтересами клієнтів правника. Якщо можливість такого зіткнення інтересів позбавляла б правника права бути у складі правління організації, яка надає правничі послуги, то кількість представників правничої професії в таких організаціях дуже б скоротилася.

У відповідних випадках необхідно запевнити клієнта організації, що на здійснення його представництва не вплине зіткнення інтересів у дотриманні вірності клієнтам правника й інтересам клієнтів організації. У цьому випадку політика організації щодо цього, викладена на письмі, може підсилити правдивість таких запевнень.

2.7 Інформація щодо правничих послуг

2.7.1 Повідомлення щодо послуг, які надаються правником

Правник не мусить робити неправдивих або таких, що вводять в оману, повідомлень щодо себе або щодо послуг, які цей правник надає. Повідомлення є неправдивим або таким, що вводить в оману, якщо воно:

(а) містить суттєве викривлення факту чи закону або випускає факт, необхідний для того, щоб зробити заяву, яка розглядається у цілому несуттєвим чином такою, що не вводить в оману;

(б) напевне створює невиправдане очікування щодо результатів, яких правник може досягнути, або проголошує чи має на увазі, що правник може досягнути результатів засобами, що порушують «Норми професійної поведінки» або інший закон; або

(в) порівнює послуги, які надає правник, з послугами, що надаються іншими правниками, якщо це порівняння не може бути обгрунтовано фактами.

Ця Норма регулює всі повідомлення щодо послуг, які надаються правником, включаючи рекламу. Які б засоби не використовувалися для повідомлення про послуги правника, заяви щодо цього повинні бути правдивими. Заборона заяв, які можуть створювати "невиправдане очікування", звичайно перешкоджає здійсненню рекламних об'яв щодо результатів, отриманих на користь клієнта, таких як сума винагороди за відшкодування збитків або перелік отриманих правником сприятливих вердиктів, і рекламних об'яв, що містять схвальні відгуки клієнтів. Така інформація може створювати невиправдане очікування того, що подібні результати можуть бути отримані для інших клієнтів без врахування конкретних фактичних та правових обставин.

2.7.2 Рекламування правничих послуг

(а) Правник може рекламувати свої послуги через засоби масової інформації, такі, як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об'яви на вулицях, радіо чи телебаченні, або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень.

(б) Копія або примірник звукозапису рекламної об'яви чи інформаційного повідомлення мусять зберігатися протягом двох років після їх останнього поширення одночасно з записом щодо того, коли

і де вони були використані.

(в) Правник не мусить давати нічого, що має якусь вартість, будь-якій особі, щоб та рекомендувала послуги цього правника, за винятком того, що правник може (1) сплатити розсудливим чином визначену вартість рекламних об'яв або інформаційних повідомлень; (2) сплатити звичайні витрати неприбуткової довідкової правничої служби або організації, що надає правничі послуги; та (3) сплатити за правничу практику.

(г) Будь-яке інформаційне повідомлення, зроблене відповідно до цієї Норми, має містити прізвище принаймні одного правника, відповідального за його зміст.

Щоб допомогти громадянам отримувати правничі послуги, правникам повинно бути дозволено повідомляти про свої послуги не тільки за допомогою своєї репутації, але також за допомогою організованих інформаційних кампаній у вигляді рекламування. Рекламування має своїм наслідком активний пошук клієнтів, що суперечить традиційному погляду на те, що правник не повинен шукати клієнтуру. Однак, потребу громадськості знати про правничі послуги може бути частково вирішено через рекламування. Ця потреба є, зокрема, дуже гострою у осіб з помірними засобами до існування, які не дуже широко користувалися правничими послугами. Інтерес до поширення громадської інформації щодо правничих послуг мусить превалювати над традиційними поглядами на це. Проте рекламування своїх послуг самими правниками призводить до ризику появи такої правничої практики, що буде вводити в оману або буде шахрайською.

Ця Норма дозволяє поширювати інформацію стосовно прізвища та імені правника, його адреси та номера телефону; типу послуг, що їх правник буде надавати; підстав, за якими визначається гонорар правника, включаючи ціни за конкретні послуги, питань порядку сплати та кредиту; знання правником іноземних мов; прізвищ осіб, які рекомендують цього правника, і прізвищ клієнтів, яких правник регулярно представляє, за їхньої згоди; та іншу інформацію, що могла б привернути увагу тих, хто шукає правничої допомоги.

Питання ефективності і смаку у рекламі є справою теорії та суб'єктивного підходу. Деякі юрисдикції забороняли значною мірою рекламування за допомогою телебачення, рекламування ширшої інформації щодо правника, ніж вказана вище, або рекламування "негідним чином". Телебачення зараз є одним з наймогутніших засобів масових комунікацій для надання інформації громадськості, зокрема особам з низьким або помірним достатком; тому заборона рекламування за допомогою телебачення перешкодила б інформуванню щодо правничих послуг багатьох верств населення. Обмеження інформації, яка може бути предметом реклами, має подібні наслідки і припускає, що правнича асоціація може спрогнозувати точний тип інформації, яку громадськість вважала б для себе доцільною.

Тема 3. Суддівська діяльність

3.1 Поняття суддівської діяльності

3.2 Функціональні аспекти суддівської діяльності

3.3Зміст суддівської діяльності

3.4 Контроль за суддівською діяльністю

3.1 Поняття суддівської діяльності

В юридичній роботі відокремлюють такі напрямки (види) юридичної діяльності: суддівську, прокурорську, слідчу, адвокатську, нотаріальну, консультативну.

Найзначущою серед них є суддівська ( суддя носій державної влади, суддя незалежний при розгляді справ і має забезпечувати загальні цінності).

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій (судячи по зарплаті і пенсії).

Робота судді чітко регламентована (КПК, ЦПК, ГПК, КАС).

3.2 Функціональні аспекти суддівської діяльності

Функціональні аспекти суддівської діяльності наступні:

- соціальний,

- комунікативний,

- організаційний…

Соціальний аспект - це виховання у громадян поваги до закону, законності, розповсюдження правових знань, правової інформації.

Комунікативний аспект - це спілкування з юридичними та фізичними особами на принципах гуманізму, законності, гласності, рівності громадян перед законом і судом.

Це - і персональна відповідальність за свої дії, і забезпечення ефективності правосуддя.

Організаційний аспект:

Це - узгодженість дій, взаємопорозуміння, безконфліктність стосунків між учасниками судового провадження, яких суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Це і підтримання дисципліни в залі суду.

3.3 Зміст суддівської діяльності

Основні дії суддівської діяльності:

а) вивчення матеріалів справи;

б) витребування додаткових матеріалів, необхідних для судді;

в) винесення постанов, проведення окремих судових дій, призначення експертиз;

г) організація проведення судового засідання;

д) заслуховування сторін, постановка питань;

є) підготовка і проголошення судових рішень, забезпечення їх виконання.

Вимоги до кандидатів у судді:

- не мати судимості; (не знята чи погашена судимість, і не бути під слідством);

- не бути обмеженими у дієздатності;

- мати юридичну освіту; 25 років; стаж роботи не менше 3-х років; 10 років проживати в Україні; володіти українською мовою.

Пройти випробування перед кваліфікаційною комісією. Дочекатись указу Президента, дати присягу.

Як його вже призначив президент суддя не може бути: народним депутатом; належати до політичної партії чи руху; входити до складу органів влади, самоврядування; займатись підприємницькою діяльністю (крім наукової, викладацької, творчої у вільний час)

Інші види суддівської діяльності:

- прийом громадян, розгляд скарг, заяв, пропозицій;

- вивчення суддівської практики, статистики;

- роз'яснення законодавства фізичним та юридичним особам;

- надання правової та організаційної допомоги іншим органам;

- винесення окремих постанов про усунення порушень закону;

- підготовка та подання звітів про результати роботи суду та ін.

3.4 Контроль за суддівською діяльністю

Його слід розглядати в трьох рівнях: контроль центральних органів державної влади; внутрішньо-системний контроль; контроль з боку юридичних і фізичних осіб.

В зв'язку з розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову кожна з гілок влади здійснює контроль за діяльністю інших 2-х. Це парламентські слухання; пожиттєве обрання суддів ВРУ; затвердження штатної чисельності суддів, структури судів України.

Це і організаційний контроль з боку органів влади (Міністерством юстиції, Вищою радою юстиції, Адміністрацією президента).

Внутрішньо-системний контроль. Верховний Суд України приймає керівні роз'яснення і контролює їх виконання всіма судами України. Розглядає справи у порядку повторної касації; виключного провадження.

Обласні суди переглядають справи у апеляційному порядку і контролюють їх. До внутрішнього контролю відноситься і діяльність кваліфікаційних комісій: проведення кваліфікаційної атестації суддів; порушення дисциплінарного провадження щодо суддів; проведення службових перевірок; присвоєння кваліфікаційних класів; надання висновків про звільнення судді з посади та ін. (див. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів» 1994 р.).

До цього контролю відноситься діяльність органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій, Рад суддів, з'їздів суддів). На них обговорюють питання: застосування судами законодавства України; удосконалення роботи суддів; удосконалення структури судів; і все, що, наболіло.

Контроль з боку юридичних і фізичних осіб включає в себе: контроль з боку ЗМІ, політичних партій, громадських організацій, окремих громадян.

Тема 4. Прокурорська діяльність

4.1 Поняття прокурорської діяльності

4.2 Принципи діяльності прокуратури

4.3 Участь прокурора в якості учасника судового процесу

4.4 Зміст роботи прокурора

4.5 Контроль за здійсненням прокурорської діяльності

4.1 Поняття прокурорської діяльності

В системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спеціального призначення. Це орган для здійснення контрольно-наглядових функцій. Контрольні функції здійснюють: судді, депутати, чиновники всіх рівнів влади, а прокуратура має основне завдання - здійснювати нагляд і контроль.

Основні завдання прокурорської діяльності:

- всебічне утвердження верховенства права;

- зміцнення правопорядку;

- захист суспільних відносин від протиправних посягань.

Прокуратура - державний контрольно-наглядовий орган, який здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України.

Функції прокуратури:

І. Основні функції:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді.

3. Нагляд за органами розслідування і органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність.

4. Нагляд за місцями ув'язнення.

ІІ. Тимчасові функції:

1. Загальний нагляд.

2. Досудове слідство.

4.2 Принципи діяльності прокуратури

Принципи діяльності прокуратури - це основні положення, які закріплені в законі і виражають суть прокуратури.

Зокрема, в Конституції України, міжнародних договорах, конвенціях, ратифікованих Верховною Радою України, Законі «Про прокуратуру України», КПК, ЦПК, ГПК та інших.

В цих законах закріплені наступні принципи: централізації, незалежності, захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом, публічності (офіційності), гласності, єдності і законності.

Принцип централізації (ст. 6 Закону «Про прокуратуру України»). Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищим. На практиці це значить:

а) підпорядкованість прокурорів йде тільки по вертикалі, кожен прокурор нижчого рівня підпорядкований прокурору вищого рівня, а всі - Генеральному прокурору України;

б) цей принцип дозволяє забезпечити оперативне керівництво всією діяльністю прокуратури;

в) забезпечує можливість звертатись до вищого прокурора в необхідних випадках з вимогами і поданнями з питань здійснення прокурорського нагляду;

г) обов'язковість для всіх прокурорів наказів та інструкцій Генерального прокурора України;

д) порядок призначення прокурорів, присвоєння класних чинів;

є) кожен вищий прокурор відповідає за організацію роботи підпорядкованих йому прокурорів;

ж) кожен прокурор вищого рівня має право прийняти на себе повноваження підлеглого йому прокурора;

з) підпорядкований прокурор зобов'язаний діяти тільки в межах встановленої законом компетенції. Вийти за ці межі він може лише за дорученням прокурора вищого рівня і за умови, що він буде діяти за законом.

Принцип незалежності (ст. 6,7 Закону «Про прокуратуру України»). Органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів.

Вона гарантується тим, що:

а) втручання органів державної влади, ЗМІ, партій у діяльність прокуратури забороняється;

б) вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури тягне за собою юридичну відповідальність;

в) звернення представників влади, посадових осіб з приводу конкретних справ, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення;

г) ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і слідства до їх закінчення.

У Кримінальному кодексі України є розділ XV - злочини проти авторитету влади. Цілий ряд статей захищають діяльність прокуратури.

Ст. 343 КК - втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (позбавлення волі до 4-х років); ст. 345 КК - погроза або насильство щодо працівника правоохоронних органів (позбавлення волі до 14-ти років); ст. 347 КК - умисне знищення майна працівника правоохоронних органів (позбавлення волі до 5-ти років); ст. 348 КК - посягання на життя працівника правоохоронних органів (довічне ув'язнення); ст. 349 КК - захоплення працівника правоохоронних органів як заручника (позбавлення волі до 15-ти років).

Принцип захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом.

Прокуратур захищає громадян незалежно від: національного чи соціального походження; мови; освіти; ставлення до релігії; політичних переконань; соціального чи майнового стану.

Принцип публічності (офіційності).

Прокуратура вживає заходи до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили; поновлення порушених прав, притягнення до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Більш повно він висвітлений в ст. 4 КПК України: «Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання».

Обов'язки прокурора:

1. Порушити кримінальну справу, розслідувати (доручити слідчому), якщо йому стало відомо про злочин, незалежно від прохання потерпілого.

2. З'ясувати всі обставини справи.

3. Передати справу до суду і підтримувати обвинувачення.

4. Якщо не погодиться з вироком - подати апеляцію, касацію.

5. Вжити заходи до виконання судових рішень.

Винятки - справи публічного, приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК); звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК).

Принцип гласності.

Прокуратура діє гласно, інформує органи державної влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Це має значення для підвищення дієвості діяльності прокуратури, профілактики правопорушень.

Принцип єдності.

Прокуратура України становить єдину систему. У ст. 32 КПК вказується:

«Прокурор» - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції.

Кожен прокурор виступає як представник єдиної системи прокуратури. На всіх прокурорів розповсюджується єдині принципи діяльності, єдине законодавство (цей принцип діє у всіх сферах на всіх рівнях).

Принцип законності.

Це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує прокурорів точно і неухильно виконувати закони України (ст. 4 Закону «Про прокуратуру України», ст. 8 Конституції України та ст. 5 КПК України).

4.3 Участь прокурора в якості учасника судового процесу

Згідно ст. 129 Конституції України та ст. 264 КПК основними засадами судочинства є підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.

Прокурор бере активну участь у дослідженні доказів: перший вносить клопотання, робить заяви, заявляє відводи; перший допитує, задає питання підсудним, потерпілим, свідкам; відкриває судові дебати та надає міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання.

Участь прокурора в суді обов'язкова крім:

- справ приватного обвинувачення (ст. 27 КПК);

- відмови прокурора від обвинувачення (ст. 264 КПК);

Підтримуючи обвинувачення прокурор керується вимогами закону, внутрішнім переконанням та матеріалами справи.

4.4 Зміст роботи прокурора

Прокурори вивчають та узагальнюють показники стану правопорядку, результати роботи інших правоохоронних органів і роблять з них висновки, пропозиції.

Вивчають матеріали конкретних справ, які знаходяться у провадженні органів дізнання і слідства.

Підписують і затверджують обвинувальні висновки; вимагають для перевірки документи і матеріали.

Особисто перевіряють державні установи, організації.

Здійснюють прийом громадян, розглядають скарги юридичних і фізичних осіб.

Видають розпорядження щодо усунень порушень закону тощо.

4.5 Контроль за здійсненням прокурорської діяльності

Контроль здійснюється в трьох рівнях: зовнішньо-функціональному; внутрішньо-системному; громадському.

Зовнішньо-функціональний контроль здійснюється Верховною Радою України, перед якою Генеральний прокурор України звітує за діяльність прокуратури не менше ніж один раз на рік.

Внутрішньо-системний контроль покладається на Генерального прокурора України, колегії, прокурорів областей, міст. В прокуратурі діють атестаційні комісії, якими один раз на 5 років проводиться атестація прокурорів.

Громадський контроль проявляється у висвітленні діяльності органів прокуратури у ЗМІ, контролю з боку партій, рухів, громадських об'єднань, у запитах народних депутатів.

Тема 5. Слідча діяльність

5.1 Поняття слідчої діяльності

5.2 Завдання досудового слідства

5.3 Принципи здійснення слідчої діяльності

5.4 Суб'єкти слідчої діяльності

5.5 Функціональні аспекти діяльності слідчого

5.6 Контроль за роботою слідчих

5.1 Поняття слідчої діяльності

Слідча діяльність - це окремий вид практичної правничої діяльності. Діяльність слідчого - невід'ємна частина судової діяльності, а також невід'ємна частина діяльності прокуратури.

Досудове слідство - самостійна частина кримінального процесу. Це діяльність органів слідства, що здійснюється у встановленому КПК порядку, з метою виявлення злочинів, розслідування кримінальних справ та вирішення завдань кримінального судочинства.

Слідча діяльність - це вид соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою законних засобів, включаючи примусові у випадку вчинення протидії слідству.

5.2 Завдання досудового слідства

Основні завдання: розкриття злочинів; виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину; підготовка матеріалів справи до суду; профілактика злочинів (виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів).

Є ще низка завдань: охорона прав фізичних і юридичних осіб; встановлення істини у кримінальній справі; недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб; реабілітація необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності; забезпечення відшкодування збитків; забезпечення обвинуваченому права на захист; виховання правосвідомості громадян тощо.

Характерні риси слідчої діяльності:

а) основне призначення слідчої діяльності - розслідування злочинів;

б) слідча діяльність чітко регламентована КПК, але в прийнятті рішень слідчий незалежний;

в) слідчий має владні повноваження (на затримання, арешт, примусовий привід);

г) діяльність слідчого емоційно напружена;

д) слідча діяльність передбачає елементи творчості (в ході пошуку істини).

5.3 Принципи здійснення слідчої діяльності

Принципи (основні положення, які закріплені в законі і виражають суть слідчої діяльності): законність, гласність, етичність, плановість, незалежність, гуманізм та інші.

Принцип законності. Це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує слідчих точно і неухильно виконувати закони України (ст. 8 Конституції України та ст. 5 КПК України). Згідно з цим принципом слідчі діють в межах закону, будь-які відступи від норми закону забороняються.

Незалежність слідчого полягає в тому, що він самостійно приймає рішення щодо затримання підозрюваного; кваліфікації злочину; обрання запобіжного заходу; притягнення особи як обвинуваченої; зупинення чи відновлення слідства; направлення справи до суду та інші.

Якщо слідчий не згоден з вказівкою прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про закриття справи, він вправі подати справу прокурору вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки прокурора нижчого рівня, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

5.4 Суб'єкти слідчої діяльності

До органів слідства належать: слідчі прокуратури (загальної, військової, природоохоронної, транспортної), слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки, слідчі податкової міліції.

Слідчі дії можуть здійснювати також органи дізнання: міліція, податкова міліція, органи безпеки, органи прикордонної служби, органи державного пожежного нагляду, митні органи, начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв, начальники органів управління Військової служби правопорядку у ЗСУ, командири військових частин, командири кораблів під час походу за межами України, капітани морських суден, командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту.

У всіх підрозділах слідства є слідчі, старші слідчі, слідчі з особливо важливих справ, старші слідчі з особливо важливих справ.

5.5 Функціональні аспекти діяльності слідчого

Розрізняються наступні аспекти діяльності слідчого: соціальний, комунікативний,організаційний.

Соціальний аспект заключається в подоланні злочинних діянь; притягненні до відповідальності винних у вчиненні злочинів; захисті прав потерпілих.

Слідчі втілюють справедливість у соціальні відносини; забезпечують стабільність суспільного розвитку; захищають справедливість. Вони знаходяться на передньому краю боротьби зі злочинністю.

Комунікативний аспект заключається в тому, що слідчі спілкуються з людьми щоб отримати необхідну інформацію; входять в контакт з людьми різних професій, а для цього їм необхідно мати психологічні знання, багато чого вміти і розбиратися, бути комунікабельними.

Організаційний аспект заключається в тому, що слідчий має добре організувати та спланувати свою роботу щодо кожної кримінальної справи, яка знаходиться в його провадженні.

Він має спланувати які слідчі дії і коли проводити. Найневідкладніші слідчі дії: огляд місця події, затримання підозрюваного, допити, обшуки, виїмки, освідування, призначення експертизи та інше.

Слідчий має зберігати таємницю в розслідуванні кримінальних справ. Все це та інше входить в організаційний аспект.

5.6 Контроль за роботою слідчих

Контроль за роботою слідчих здійснюється відомствами, в яких вони працюють (прокуратурою, СБУ, ОВС, податковою міліцією). Контроль здійснюється також і учасниками процесу (обвинуваченими, потерпілими, захисниками).

Контроль за роботою слідчих здійснюється ЗМІ, партіями, рухами, народними депутатами. За всіма відомствами,які проводять розслідування справ здійснює нагляд прокуратура.

Тема 6. Адвокатська діяльність

6.1 Поняття адвокатської діяльності

6.2 Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат

6.3 Право на здійснення адвокатської діяльності

6.4 Принципи діяльності адвокатури

6.5 Адвокат у кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному процесах

6.6 Обов'язкова участь захисника

6.7 Соціальний захист діяльності захисника

6.1 Поняття адвокатської діяльності

Адвокатська діяльність - це професійна діяльність адвоката, спрямована на захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб.

Адвокатура (лат. advokatus dvocere - закликаю на допомогу). Адвокатура України - це добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатська діяльність важлива для громадян будь-якої держави. Це правова гарантія захисту прав людини, надання їй правової допомоги. Відносно правоохоронних органів, суду, адвокатура виконує контрольно-стимулюючу функцію. Участь адвоката змушує їх працювати більш якісно.

Важлива роль адвокатської роботи в системі економічних відносин, пов'язаних з розподілом спадщини або майна подружжя; приватизацією житла; невиконанням контрактів тощо. Виникають нові види юридичних послуг: розробка установчих документів; реєстрація юридичних осіб; правове супроводження ліцензування, договорів з нерухомістю; правове супроводження аудиту; допомога у поверненні боргів (колекторська діяльність).

6.2 Види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат

Основними видами адвокатської діяльності є:

а) надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, в тому числі усних і письмових довідок щодо законодавства;

б) складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

в) посвідчення копій документів у справах, що вони ведуть;

г) здійснення представництва у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

д) надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;

є) здійснення правового забезпечення та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

ж) виконання обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі досудового розслідування та інші (ст. 5 Закону України «Про адвокатуру»).

У проекті Закону України про адвокатуру передбачено, що адвокат надає правову допомогу у виді представництва і захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта: у конституційному, цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві; у виконавчому провадженні та при виконанні вироку; у третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі та інших органах для вирішення спорів; у іноземних або міжнародних судових та інших органах; перед органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

6.3 Право на здійснення адвокатської діяльності

Щоб отримати право на здійснення адвокатської діяльності особі слід:

а) бути громадянином України. Втрата громадянства України тягне за собою анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

б) мати вищу юридичну освіту. Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії треба подати диплом державного зразка вищого навчального закладу зі спеціальності «Правознавство» або «Правоохоронна діяльність»;

в) мати стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років. Враховується і стаж роботи за спеціальністю юриста, набутий до отримання диплому про вищу юридичну освіту;

г) здати кваліфікаційні іспити. Особа має продемонструвати високий рівень теоретичних знань та вміння користуватися практичними навичками, а також застосовувати теоретичні знання на практиці;

д) одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На час отримання свідоцтва не повинно бути перешкод, передбачених у ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», - судимість, робота у суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління;

є) прийняття присяги адвоката. Текст присяги адвоката чітко передбачений Законом України «Про адвокатуру». Її приймають шляхом підписання документа з текстом присяги.

6.4 Принципи діяльності адвокатури

Законом України «Про адвокатуру» передбачені такі принципи адвокатської діяльності:

а) принцип верховенства права. Суть даного принципу полягає у тому, що право має найбільший соціальний потенціал і значимість у системі регуляторів людської поведінки. Конституція надає важливе значення й іншим не правовим категоріям: моралі, традиціям, визнаючи їх основою для самоідентифікації нації та особи;

б) добровільність. Відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру», адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, тому бути членом адвокатського об'єднання або вийти з нього, залежить лише від волевиявлення самого адвоката;

в) незалежність. Під час здійснення адвокатом своїх професійних прав та обов'язків недопустимі будь-які втручання. Відповідно гарантіями принципу незалежності у адвокатській діяльності є - заборона розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської діяльності; заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність (ст. 9,10 Закону України «Про адвокатуру»);

г) самоврядування адвокатського об'єднання. Цей принцип полягає у тому, що адвокати мають право за власною ініціативою створювати адвокатські об'єднання з метою здійснення адвокатської діяльності. Вони за власним волевиявленням обирають керівні органи, визначають їхні права та обов'язки, структуру та інші питання щодо функціонування адвокатського об'єднання;

д) демократизм. Демократичні засади адвокатської діяльності полягають у такому: право вільного вибору та свободи здійснення професійної діяльності; доступний порядок набуття статусу адвоката; забезпечення громадських інтересів та соціальних прав адвокатів; добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності;

...