Основи етичного знання

У сучасному мистецтві критиці піддаються пороки суспільства, моральний нігілізм, який проникає і в сферу правоохоронної діяльності. Висміюючи через категорію комічного жадання наживи, кар'єризм, мистецтво допомагає суспільству позбавитися від цих негативних явищ життя і якісно їх перетворити. Прикладом комічного зображення правоохоронної діяльності в мистецтві є серіали «Глухар», «Одного разу в міліції» та ін.

Лекція 8

Тема 2.3 Мистецтво як особлива форма людської творчості

Мета:

Навчальна: засвоїти сутність і специфіку мистецтва, його місце в системі суспільних відносин, види та жанри мистецтва, соціальні функції мистецтва, значення естетичного виховання.

Розвиваюча: вміти аналізувати специфіку знакових систем різних видів мистецтва; здійснювати порівнювальний аналіз правової діяльності та образів правоохоронців в художній творчості різних часових відрізків сучасності, давати моральну оцінку поведінки героїв художніх творів.

Виховна: виховання бажання до постійного вдосконалення професійної майстерності і підвищення рівня естетичної культури.

Опорні поняття: творчість, художня творчість, фантазія, мімезіс, знак, символ, умовність, художній образ, художня комунікація, форма, талант, геній, стиль, митець, мова мистецтва, види мистецтва, функції мистецтва, синтез мистецтв, естетичне виховання.

ПЛАН

1. Мистецтво як форма естетичної діяльності. Знакова сутність мистецтва.

2. Специфіка художнього образу.

3. Функції мистецтва.

4.Відображення правової тематики та діяльності працівників правоохоронних органів у літературі та кіномистецтві.

1. Мистецтво як форма естетичної діяльності. Знакова сутність мистецтва.

Методологічною основою при опрацюванні першого питання повинна стати ідея марксистської філософії про культуру як процес опредметнення та розпредметнення соціальних змістів, тобто передання на наслідування соціальної інформації в знакових системах. З цієї позиції, головна суспільна функція мистецтва розуміється у зберіганні та наслідуванні соціальної інформації через її відтворювання в безпосередньо-чуттєвій формі. Саме мистецтво зберігає соціальний досвід людської життєдіяльності в його концентрованому та об'єктивованому вигляді і транслює його іншим поколінням. Трансляція мистецтвом культурної інформації відбувається за посередництво знаків та символів.

Зрозуміти знаковий характер мистецтва допоможе історичний метод, спираючись на який можна дослідити становлення знакової свідомості людини. Так, з розвитком суспільства на стадії розподілу праці та відчуження людини від безпосередньо-практичної діяльності виникає необхідність виділити та утримувати в соціальній пам'яті досвід успішної суспільної життєдіяльності, соціально значущих форм поведінки, суспільно корисних емоційних реакцій на явища природи та соціального життя - найбільш повторюваного, типового та загального в суспільному бутті. На більш високому рівні суспільства складається мімесис такого характеру, коли засвоєння соціального досвіду здійснюється не через безпосередню діяльність, а через свідоме регулювання поведінки на основі образу практичної дії, тобто, почуття виникають уже не тільки через безпосередні об'єкти відчуттів, але й через їхні замісники - знаки. Отже, знаковість свідомості - якісно новий щабель у її розвитку. З цього етапу виникає здатність людини реагувати на соціальний подразник, створений культурою - знакові системи мов спілкування (мову, мистецтво та ін.). Здійснюється практична можливість свідомо та цілеспрямовано викликати переживання словами, знаками, емоційно забарвленими образами, тобто, можливість соціальної регуляції емоційної діяльності індивідів через знаковий характер образу.

Проблема мистецтва як знакової системи для сучасної естетики залишається в певній мірі суперечливою. З одного боку вважається, що знак є матеріально встановленою позначкою, з допомогою якої фіксується об'єктивно існуючий предмет, явище чи ідея. З цієї позиції мистецтво як знакова система повинне було б фотографічно відбивати предмети реального світу, але це не так - мистецтво правдиве, але не обов'язково правдоподібне. В творі мистецтва художній знак не повинен сприйматися як копія реальності. Важливо запам'ятати, що особливість мистецтва як знакової системи полягає не стільки в репрезентації предметів чи явищ дійсності, скільки у відтворенні почуттів. Естетичне в такому розумінні постає як сфера знакового регулювання почуттєвим світом людини.

2. Специфіка художнього образу.

Клітинкою твору мистецтва є художній образ. Художній образ становить собою конкретно-чуттєве, наочне втілення соціальної інформації, він знаково репрезентує естетичний чуттєвий образ матеріальними засобами мистецтва. Художній образ - втілення чуттєвого образу за допомогою матеріалу (звук, колір, слово), організованого в певних формах, певним способом (естетичні принципи) з метою передачі й відтворення соціально значущого змісту в певних емоційних станах (почуттях). Відповідно до засобів втілення художніх образів та знакових систем виокремлюються види мистецтва. До видів мистецтва належать музика, живопис, хореографія, архітектура, література, скульптура, та ін.

Художній образ постає як індивідуальна, оригінальна інтерпретація естетичного образу в стильовій самобутності митця. Необхідно звернутися до проблеми художнього стилю. Стиль - це спосіб конструювання художньої образності митцем, який передбачає використання ним певної системи художньо-виразних засобів. Власний стиль митця обумовлює новизну художнього образу, свіжість його сприйняття реципієнтом. Але не варто перебільшувати самобутність та оригінальність художнього образу - іншою, внутрішньо властивою йому ознакою є зосередження в ньому типового й узагальненого, усталеного та повторюваного, інакше унеможливлювався б сам процес художньої комунікації, знецінилася б роль мистецтва в суспільному житті.

Необхідно зробити акцент на проблемі трансформації художньої образності в мистецтві XX сторіччя, яка відбулася в результаті такого підходу художньої творчості до людини, в якому всю увагу сконцентровано на дослідженні суб'єктивних параметрів особистості. Такий підхід, який закріпився в модернізмі під впливом, перш за все, ідей фрейдизму, піднімає на рівень загальнолюдської норми прояву психопатії, неврастенії, інших психіатричних відхилень, що врешті-решт руйнує традиції художньої образності в мистецтві, тим самим, ускладнює „впізнання” в мистецтві загального та віддаляє його від суспільства. В процесі підготовки до питання доцільним бути навести приклади з нетрадиційного мистецтва та зауважити на труднощах його розуміння (прикладом може слугувати сюрреалізм Далі, абстракціонізм та кубізм Малевича, та ін.). В художньому образі традиційного мистецтва через його індивідуальне буття постає саме узагальнена дійсність в її конкретно-чуттєвій образності. Отже, у мистецтві загальне „присутнє” в конкретному, що обумовлює можливість розуміння мистецтва та в чому й полягає комунікативна функція мистецтва.

Таким чином, треба зробити головний висновок: в історичній практиці мистецтво складається як засіб, що через образ відповідними знаковими системами (видами мистецтва) фіксує в собі певну соціальну інформацію.

3. Функції мистецтва.

Для розуміння соціальної сутності мистецтва необхідно зробити його функціональний аналіз. Функції мистецтва - різновиди проявів дієвості мистецтва та її впливів на людину в різних сферах буття (схема 1). До функцій мистецтва слід віднести такі:

Пізнавальна - надання мистецтвом певного знання про світ. Слід зауважити, що йдеться не про гносеологічне пізнання як добір фактів, а передусім про пізнання загальнолюдських особливостей поведінки, вчинків, стосунків, характерів через чуттєве проникнення до створеного в творі образу людини; пізнання суспільства й усвідомлення будь-яких (філософських, моральних, релігійних, та ін.) ідей.

Гедоністична - надання мистецтвом емоційної наснаги й задоволення при сприйнятті людиною художнього твору.

Виховна - здатність мистецтва до формування моральних почуттів. Виховна функція мистецтва пов'язана з механізмом регулювання чуттєвого світу людини: відтворення заборони на егоїстичні прояви через блокування індивідуалістичних почуттів, та відображення соціально виправданих вчинків, як морально прекрасних, що супроводжуються почуттям краси.

Евристична - відкриття мистецтвом нових стимулів в розвитку людини чи суспільства.

Прогностична - передбачення мистецтвом перспектив соціального (технологічного, суспільного, та ін.) або індивідуального розвитку. Доцільно навести приклади з художньої творчості, які ілюструють передбачу вальну суть мистецтва.

Комунікативна - призначення твору мистецтва як засобу спілкування з Іншим (людиною, епохою, людством, та ін.).

Ігрова - здатність мистецтва пробуджувати гру почуттів, інтелекту, уяви і здогадки. Обов'язковою умовою гри у мистецтві є його неутилітарний характер, а також умовність художнього твору.

Релаксаційна - здатність мистецтва до зняття напруженості. Слід звернути увагу на той факт, що в сучасній культурі відношення до мистецтва як до засобу зняття напруженості значно збільшені. Ця тенденція нівелює значення виховної функції та пов'язана з філософсько-світоглядною течією фрейдизму, що стала панівною в культурі двадцятого сторіччя. Зверніться до літератури з філософії, щоб згадати теоретичні основи цієї тенденції.

Компенсаторна - здатність мистецтва до заміщення або доповнення життєвого досвіду.

4. Відображення правової тематики та діяльності працівників правоохоронних органів у літературі та кіномистецтві.

При вивченні останнього питання вихідним принципом повинно стати розуміння конкретно-історичного характеру мистецтва, змісту суспільних завдань та ступеню їх реалізації в художній творчості. Необхідно звернути увагу на такі складні питання, що виникають при аналізі правової діяльності в художній творчості, як то: мистецтво та правовий нігілізм, мистецтво як виправдання занепаду законослухняності в суспільстві, мистецтво, як викриття пороків правового нігілізму, мистецтво, як відображення ідеалу правоохоронця, мистецтво, як критика моральної деградації в ОВС, тощо.

Прикладом зображення правоохоронної діяльності в мистецтві є серіали «Глухар», «Одного разу в міліції», «Вулиці розбитих лихтарів», «Літейний», «Довга, довга справа» (1976 р., в головних ролях: Леонов, Янковський), «Слідство ведуть знатоки», та ін. При аналізі того чи іншого художнього твору треба здійснити порівняння створюваних мистецтвом кіно образів правоохоронника різних історико-часових відрізків сучасності: їх моральні принципи, відношення до виконання службового та професійного обов'язку, та ін.

Лекція 9

Тема 2.4 Види та жанри мистецтва

Мета:

Навчальна: засвоїти сутність і специфіку знакових систем різних видів мистецтва, місце в системі культури, види та жанри мистецтва.

Розвиваюча: вміти аналізувати специфіку знакових систем різних видів мистецтва; Виховна: підвищення рівня естетичної культури.

Опорні поняття: види мистецтва, ханр, пластичні мистецтва, монументальні мистецтва, вербальні (словесні) мистецтва , музичні мистецтва , театральні мистецтва,синтез мистецтв, архітектура, живопис, графіка, прикладне, декоративне мистецтво, література, театр, хореографія, кіномистецтво.

План

1. Класифікація мистецтва. Види та жанри мистецтва.

2. Архітектура и образотворче мистецтво.

3.Мистецтво слова та театр.

4. Музикальне мистецтво та хореографія.

5. Циркове мистецтво, киномистецтво та телебачення.

1. Класифікація мистецтва. Види та жанри мистецтва.

Мистецтво в силу його універсальності та багатоманітності поділяється на види та жанри.Різні види мистецтва складалися історично як вираження багатства проявів дійсності та індивідуальних особливостей її сприйняття людиною. Виділяючи який-небудь вид мистецтва, приймають до уваги форму і матеріал певного прояву мистецтва, що склався історично, його основні функції та предметні класифікаційні одиниці. Наприклад, формою літературної творчості є єдність та завершеність певного мовного повідомлення, відповідно, мова є її матеріалом, воно призначене для індивідуального причитування та сприйняття на основі уяви, а в якості її олениць постають його окремі жанри: романи, оповідання, поеми та ін. В конкретних видах мистецтво представлене так: література, театр, графіка, живопис, скульптура, хореографія, музика, архітектура, прикладне і декоративне мистецтво, цирк, художня фотографія, кіно, телебачення, тощо.

Інколи види мистецтва подають у більш узагальненому варіанті: вербальні (словесні) мистецтва (1), музичні мистецтва (2), театральні мистецтва (3), пластичні мистецтва (ті, що втілюють у певний матеріал більш-менш конкретні образи - живопис, скульптура, графіка) (4), монументальні мистецтва (комплексне урочисте мистецтво, як-от архітектура, будівлі театрів, памґятні комплекси та ін.) (5), умовні мистецтва (декоративні або символічні) (6).

Оскільки множинність видів мистецтва дозволяє естетично більш-менш повно освоювати світ у всій його складності і багатстві, то не існує головних і другорядних мистецтв. Кожний вид має свої сильні та слабкі сторони порівняно з іншими мистецтвами, але всі вони перебувають у відношеннях взаємного доповнення (що особливо яскраво проявляється у певних видах синтетичного мистецтва, наприклад, в телевізійному мистецтві або у певних сучасних інсталяціях). Торкнемося коротко характеристик основних видів мистецтва.

Багатогранність мистецтва проявляється в його жанровому поділі та стилістичній різноманітності. Жанр (франц. genre - рід, вид) - історично сформований внутрішній поділ, що притаманний всім видам мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту. Поняття жанр узагальнює риси, властиві певній групі творів якоїсь епохи, нації чи світового мистецтва взагалі. Пошлемося на конкретний приклад: в живопису жанри розрізняються насамперед за предметом зображення: зображення природи породило пейзаж, сукупності речей - натюрморт, людини - портрет, подій життя - сюжетно-тематична картина. Водночас жанр може мати свій внутрішній поділ або жанрові різновиди (їх інколи теж називають жанрами). Так, пейзаж може бути сільський, міський, індустріальний, натюрморт - квітковий, з побутовими речами; портрет - парадний, інтимний, груповий. Жанрові різновиди сюжетно-тематичної картини -історична, батальна, побутова, анімалістична, інтерґєр. Не рідкісними є явища, коли в одному творі поєднуються кілька жанрів (так, картина може поєднувати риси і пейзажу, і портрета, і натюрморта).

2. Архітектура та образотворче мистецтво.

Архітектура як вид мистецтва проявляє себе як формування дійсності за законами краси при створенні будівель, архітектурних комплексів, монументів, ландшафтних споруд, промислових та спортивних споруджень, покликаних обслуговувати потреби людини в житлі та приміщеннях різного призначення. Архітектура створює відмежований від природи утилітарно-художній світ, що протистоїть стихійному середовищу і дозволяє людям використовувати олюднений простір відповідно до їх матеріальних і духовних потреб. Архітектурний образ виражає не лише призначення будівлі (ми легко можемо відрізнити храм від звичайного житла), але й художню концепцію світу і особи, навіть сутність своєї епохи. Архітектура -- це вид мистецтва, метою якого є створення споруд і будівель, необхідних для життя і діяльності людей. Проте архітектура як мистецтво зовсім не є обовґязковою для вирішення прагматичних завдань, наприклад, захисту людини від природних лих.

В основі архітектурного образу лежать певні фундаментальні схеми людського впорядкування простору: відокремлення порядку від хаосу, вертикального виміру або напряму від горизонтального, запровадження ритмів та циклів певної розмірності, та ін. Архітектура як вид мистецтва є просторовою і статичною. Художній образ тут створюється за допомогою співвідношення масштабів, мас, форм, кольору, декору, звґязку з навколишнім пейзажем, тобто за допомогою специфічно виразних засобів. Архітектура - це яскраво історичне явище, тобто різні історичні епохи представлені тут у досить відмінних художньо-архітектурних формах і вирішеннях. Архітектура є водночас і мистецтво, і інженерія, і будівництво, що вимагає величезного зосередження колективних зусиль і матеріальних коштів, проте архітектурні памґятки переживають віка. Ще в давні часи архітектура вступала у взаємодію зі скульптурою, живописом, мозаїкою, іконою, різними видами декоративного оздоблення, перетворюючись на монументальне мистецтво.

Прикладне (ужиткове) мистецтво -- це художнє оздоблення речей, що оточують і обслуговують нас, обставляють наш побут, створюють душевний затишок. З давніх часів люди, в міру розвитку естетичного смаку, створювали побутові речі не тільки корисними, але й прекрасними, такими, що виражають певний стиль художнього засвоєння дійсності, який підкреслює та виражає їх призначення, несе узагальнену інформацію про спосіб життя, епоху, про світобачення та життєві пріоритети народу. Естетична виразність прикладного мистецтва діє на людину щоденно і в тому полягає його важливість та незамінність. Витвори прикладного мистецтва можуть підніматися до вершин мистецтва, а деякі напрями ужиткового мистецтва історично набули характеру окремих видів мистецтва; маються на увазі конструювання одягу, ювелірне мистецтво, вироби із скла, певні види керамічних виробів та ін. Існує точка зору, згідно якої те, що ми сьогодні називаємо ужитковим мистецтвом, передувало усім розвиненим пізніше напрямам мистецької діяльності. Прикладне мистецтво є національним за самою своєю природою, воно народжується із звичаїв, звичок, вірувань народу і безпосередньо наближено до його виробничої діяльності, світоглядних та релігійних уявлень і побуту.

Декоративне мистецтво -- естетичне освоєння середовища, що оточує людину, художнє оздоблення створеної людиною "другої природи": будівель, споруд, приміщень, площ, вулиць, доріг. Витворами декоративного мистецтва можуть бути дверна ручка, огорожа, вітражне вікно, світильник, розписані стіни. Досить часто твори декоративного мистецтва майже зливаються із предметами ужиткового мистецтва, із оформленням будівель, вступаючи в синтез з архітектурою. Декоративне мистецтво вбирає в себе досягнення інших мистецтв, особливо живопису і скульптури.

Живопис -- зображення фарбами (барвниками) на площині предметів та явищ реального світу, перетворених творчою уявою художника. Вплив живопису базується на найбільш ефективному естетичному відчутті -- відчутті кольору, перетворюючи його в один із найважливіших засобів художнього освоєння світу. Основним образотворчим та естетичним засобом живопису є система кольорових поєднань (колорит). Ефект живопису зумовлений тим, що він яскраво, виразно, барвисто передає явища і події, що досить часто не доступні прямому спостереженню (наприклад, батальні сцени, історичні події). Проте йому притаманна така риса, яку водночас можна розглядати як його і ваду, і перевагу: він фіксує дійсність у якусь мить, яка далі вже не змінюється. Ясно, що ця мить є досить умовною, оскільки в реальності все пливе і змінюється в часі. Живопис розділяють на монументальний і станковий. Основними його жанрами є пейзаж, натюрморт, сюжетно-тематичні картини, портрет, мініатюра і т.д. Сучасний (або авангардний) живопис суттєво відрізняється від класичного, оскільки відмовляється від натуралістичних форм дійсності, від її наочних виявлень. Такий живопис має цілу низку напрямів, які вимагають тою чи іншою мірою вміння підходити до дійсності концептуально, тобто вміння сприймати дійсність через певні ментальні конструкції.

Графіка заснована на однотонному малюнку і використовує в якості основних образотворчих засобів контурну лінію, крапку, штрих, пляму. Залежно від призначення вона ділиться на станкову, прикладну і друкарську: малюнок, гравюра, літографія, офорт, ілюстрація, карикатура тощо.

Скульптура -- просторово-образотворче мистецтво, що освоює світ в пластичних образах, які відображаються в матеріалах, здатних передати життєву зовнішність явищ. Скульптура відтворює дійсність в обґємно-просторових формах. Основними матеріалами скульптури є камінь, бронза, мармур, дерево. За своїм змістом ділиться на монументальну, станкову, скульптуру малих форм (статуетки, рельєф, барельєф, ліпка). За формою зображення розрізняють обґємну трьохмірну скульптуру, рельєфно-опуклі зображення на площині. Рельєф в свою чергу підрозділяється на барельєф, горельєф, контррельєф. Всі основні жанри скульптури склалися ще в період античності. У наш час розширилася кількість матеріалів, придатних для скульптури: виникли твори із сталі, бетону, пластмаси.

Фотомистецтво базується на точності та миттєвості відтворення хіміко-технічними і оптичними засобами образу, що вихоплює із потоку життя якісь явища або події, роблячи їх предметами нашої спеціальної уваги. Засобами фотомистецтва постають контраст, незвичний ракурс бачення, фіксація унікальних ситуацій, яскравість, виразність та масштабність зображення дійсності, вміння майстра побачити те, на що звичайна людина не звертає уваги.

3.Мистецтво слова та театр.

Література -- письмова форма мистецтва слова. Вона за допомогою слова створює реальне живе буття. Літературні твори за різними ознаками поділяють на окремі роди: 1) проза, поезія, драматургія; 2) епос, лірика, драма; 3) художня література, художня публіцистика, есеїстка; 4) змішані жанри (наприклад, поєднання поезії, діалогу та прози). До епічної літератури відносять жанри романа, повісті, оповідання, нарису. До ліричних творів відносять віршовані жанри: елегія, сонет, ода, мадригал, вірш. Драма призначена для сценічного втілення. До драматичних жанрів відносяться: драма, трагедія, комедія, фарс, трагікомедія та ін. У цих творах розкриття сюжету йде через діалоги і монологи. Основним виразним і образотворчим засобом літератури є слово.

Слово володіє особливими виразними властивостями, зокрема, воно володіє надзвичайно високою пластичністю, тобто здатне передавати зміст дуже широкого спектру, при тому як явищ, що можуть бути спостережуваними, так і навпаки. Більше того, за допомогою слова можна передати щось невизначене або й не існуюче. Тому слово передбачає розвинену уяву та здатність абстрактного мислення. В цьому плані у порівнянні, наприклад, із кіно та живописом література постає мистецтвом не конкретним, оскільки кожний читач може уявляти собі героїв чи події літературних творів досить довільно. Саме тому література припускає великий ступінь індивідуальності її сприйняття. Окрім того, вона здатна передавати людині щось глибоко інтимне та індивідуальне, а оскільки читання літературних творів у більшості випадків є справою індивідуальною, то й передбачається внутрішня увага читача, його зосередженість не стільки на зовнішніх, скільки на внутрішніх явищах та рухах. Тому слову належить вирішальна роль у релігійному відношенні людини до Бога, а Бог саме словом творив світ. Отже, слово апелює до внутрішнього досвіду та внутрішнього світу людини, передбачає можливість фіксації фактично будь-якого змісту. Воно виконує роль провідної форми у фіксації історичного досвіду людства у будь-яких формах та сферах його здійснення. Проте слід не забувати, що мова є продуктом історичного розвитку певних етносів та народів, тому вона може бути цілком "закритою" для людини, що не знає цієї мови. Науці відома ціла низка мов давно зниклих народів або цивілізацій, які ще ніхто не зміг дешифрувати, а тому ї зміст, який ними занотований, залишається недоступним. Умовно кажучи, мова слова неоднорідна і умовна стосовно змісту, в той час як, наприклад, мова живопису, архітектури, скульптури або музики є відкритою і доступною всім.

Театр -- вид мистецтва, що художньо освоює дійсність через дію, що її виконують актори на очах у глядачів: ефект "живої дії", присутності на сцені реальних людей з усіма їх властивостями та характеристиками надзвичайно високий, тому театр захоплює людей настільки, що існує ціла низка так званих "театралів", що не уявляють свого життя без театру. Театр -- особливий вид колективної творчості, обґєднуючий зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, акторів. Через актора втілюється задум спектаклю. Акторська майстерність вимагає особливого таланту -- спостережливості, уваги, уміння відбирати і узагальнювати життєвий матеріал, фантазії, памґяті, темпераменту, володіння засобами виразності (дикція, інтонаційна різноманітність, міміка, пластика, жест). У театрі акт творчості (створення образу актором) протікає на очах у глядача, при тому кожного разу унікально та неповторно, на відміну, наприклад, від книги чи фільму, які можна передивлятись та перечитувати знову; ця миттєвість надає театру особливої близькості до реалій життя.

4. Музикальне мистецтво та хореографія

Музикальне мистецтво володіє своїми досить своєрідними художніми засобами: воно базується на змінах різного роду звучання, а тому постає достатньо абстрактним щодо змісту, який воно несе та виражає. Суттєва особливість музики полягає в тому, що вона намагається передати не якісь явища, що існують поза або перед людиною, а динаміку змін людського чуття. Тому основою музики є інтонація, а її структура музики складається на основі ритму і гармонії, що в своєму поєднанні дають мелодію. Знакову, смислотворчу роль в музиці грають також гучність, тембр, темп, ритм і інші елементи. З цих знаків складається музична фраза, музичний образ, а їх система утворює музичний текст. Динамічна природа музики є найбільш адекватною психічним процесам людини, тому музика чинить надзвичайно сильний вплив на людину, і це частково пояснюється ще й тому, що в такому впливі окремо не виділяються воля, мислення, емоції та почуття: все це присутнє разом та в злитті. Відомо також, якою силою художнього впливу володіє поєднання музики та слова у піснях, опері, хоровому мистецтві, різних жанрах народного пісенного мистецтва. Музичний образ позбавлений безпосередньої видимості живопису і конкретності слова. Він не передає точних понять, не створює зорово відчутних картин, не переказує подій. Музика близька архітектурі і величезною значущістю в ній ритму, і формою, далекою від форм самого життя, а також високим ступенем художнього абстрагування від конкретного життєвого матеріалу і можливостями віддзеркалення не стільки окремих сторін і частковостей життя, скільки саме її серцевини і духу.

Хореографія є водночас мистецтвом танцю, поєднаним із музикою. Танець - це мелодійний і ритмічний рух людського тіла, що, підсилений музичними тональностями та ритмом, розкриває характер людських взаємин, їх відчуття, темперамент та певні аспекти взаємин із світом. В танці емоційний стан людини виражається не тільки в голосі, але і в жестикуляції, характері рухів (хода людини може бути стрімка, радісна, сумна, грайлива). Рухи людини в повсякденному житті і в праці завжди так чи інакше емоційно інтоновані, виразні і підпорядковані певному ритму. Історично танець споріднений із певними ритуальними діями, а в подальшому він століттями шліфував і узагальнював виразні людські рухи, і в результаті виникла ціла система символічних рухів, своєрідна художньо виразна мова пластики людського тіла. Танець як правило яскраво національний, він в узагальненій формі виражає характер, темперамент народу, провідні форми його життєдіяльності.

5. Циркове мистецтво, кіномистецтво та телебачення.

Циркове мистецтво належить до так званого "веселого жанру" і включає в себе акробатику, еквілібристику, гімнастику, пантоміму, жонглювання, фокуси, клоунаду, музичну ексцентрику, кінну їзду, дресирування тварин та ін. Мистецтво цирку - це у певному сенсі мистецтво ювеліра. Цирковий артист також є ювеліром не тільки тому, що від нього потрібна така ж майстерність, така ж точність і філігранність в роботі, але і тому, що по самому своєму змісту і значенню його робота схожа з роботою людини, що шліфує алмаз, але в даному випадку мова йде про майстерність володіння такими здібностями, що виходять за межі звичайних здібностей людини. Дресирувальник підкоряє своїй волі царя звірів і тим самим розкриває необмежену владу людини над всім царством тварин. Той же принцип лежить і в роботі акробата, який своїм запаморочливим польотом розкриває вільне володіння людини простором, своїм тілом, відчуттям рівноваги. Клоун відверто глузує з приводу людських звичок, простої інерції життя, змушуючи нас подивитись на звичні речі відсторонено та із гумором.

Кіномистецтво володіє низкою характерних особливостей: це є синтетичне мистецтво, що поєднує фотографію, живопис, драматургію, музику, хореографію, декор, подані в динаміці, в русі. Саме цим в значній мірі й пояснюється впливовість кіномистецтва: воно, як ніякий інший вид мистецтва здатне створювати ефект реальності того, що відбувається на екрані. Історично кінематограф постає дітищем науково-технічного прогресу, а тому продовжує змінюватись разом із революційними змінами у сучасних технологіях: зґявились нова оптика, нові принципи запису та збереження зображень, нові форми відтворення кінофільмів. Кіно здатне переносити нас в інші історичні епохи і навіть інші світи, дозволяє суттєво розширювати горизонти наших уявлень про дійсність, а завдяки синтетичній дії воно впливає майже на всі наші інтелектуальні здатності - на чуття, інтуїцію, уяву, інтелект, підсвідоме і несвідоме. Кіномистецтво включає в себе кілька різних напрямів: художнє кіно, документальне кіно, науково-популярне кіно, анімаційне кіно, просвітницько-пропагандистське кіно. В жанровому плані розрізняють епічне кіно (масштабні історичні події), історичне кіно, мелодраму, кінокомедію, музичне кіно, пригодницьке кіно, фантастичне кіно, кінофарси, сатиричне кіно, кіноновели та ін.

Телебачення постає перед нами перш за все як засіб масової інформації, здатний передавати відео та аудіо інформацію на відстань, тобто постає інформативним в тому плані, що подає дійсність максимально реалістично.

Як мистецтво телебачення покликане транслювати на масову аудиторію естетично оформлені враження від подій, заходів, незвичайних явищ буття. Цей відносно новий вид мистецтва забезпечує інтимність, домашню комфортність сприйняття, ефект присутності глядача (актуальність), хронікальність і документальність художньої інформації. Масштабами масовості телебачення сьогодні перевершило кіно.

На землі зараз діють тисячі передавальних і ретранслюючих телестанцій. Телепередачі здійснюються із землі, з-під землі, з-під води, з повітря, з космосу. "Краще один раз побачити, чим сто разів почути", - ця старовинна приказка сьогодні несподівано розкриває переваги телевізора перед радіо і частково відповідає на питання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

Окрім названих існують ще й інші види мистецтва; деякі з них є традиційними, а деякі новітніми. Це, наприклад, естрадне мистецтво, мистецтво карнавальних свят, піротехніки, паркове та садове мистецтво, красномовство, мистецтво написання ієрогліфів в Японії, та ін.

У сучасному мистецтві простежуються дві суперечливі тенденції: до синтезу різних видів мистецтва (наприклад, в масових дійствах) і збереження суверенності окремих видів мистецтва з їх поглибленням та деталізацією. Обидві тенденції плідні і сприяють розвитку мистецтва в цілому.

На розвиток сучасного мистецтва відчутно впливають досягнення науково-технічного прогресу, поза яким було би неможливим кіно, голографія, світломузика, електронна музика, рок-опери, тощо.

Размещено на Allbest.ru