Історична динаміка естетичних ідей в російському формалізмі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 09.00.08 - Естетика

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Історична динаміка естетичних ідей в російському формалізмі

Полянська Вікторія Іванівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор

Панченко Валентина Іванівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри етики,

естетики та культурології,

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Оніщенко Олена Ігорівна,

Київський національний університет театру,

кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого,

завідувач кафедри суспільних наук

доктор філософських наук, професор

Лічковах Володимир Анатолієвич,

Чернігівський державний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри філософії та культурології

доктор філософських наук

Герасимчук Валентина Андріївна,

НМК-МУФ Національний технічний

університет України «КПІ»,

завідувач кафедри загальнонаукових дисциплін

Захист дисертації відбудеться 10 червня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул, Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул, Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розіслано «28» квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Живоглядова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Інтелектуальна ситуація сучасної епохи чітко позначилася тенденцією до подолання крайнощів і «розколу» в нашому способі осягнення cвіту. Ідейний вантаж минулого досвіду, обтяжений ідеологемою опозиційної свідомості, потребує сьогодні переосмислення узвичаєних схем, кліше, канонів, притаманних стандартному мисленню. У зв'язку з цим реконструкція історичної динаміки естетичних ідей у російському формалізмі дозволяє розгорнути і сприйняти той стиль мислення, який, з одного боку, виключає рецидиви догматизму в репрезентації власних думок, з іншої - захищає нас від войовничої нетерпимості, спрощеного підходу до інших, нестандартних поглядів і теорій. У сучасній ситуації не тільки методологічних, але і філософських суперечок про теорію літератури та її об'єкт, актуалізується потреба у розгляді питань історії науки, що виявилося одним із спонукальних мотивів нашого звернення до російського формалізму. Російський формалізм, виникнення якого пов'язано з пошуком теоретичних підходів до літератури, був і залишається найважливішим джерелом і взірцем естетичної інновативності в обставинах кардинальних соціальних та культурних змін.

Звертаючись до вивчення складного шляху російського формалізму ми свідомі розуміння того, що формалізм як прийом у мистецтві існував задовго до виникнення лінгвістичної школи В.Шкловського, що його теорія, підхоплена іншими формалістами - Ю.Тиняновим, Б.Ейхенбаумом, Р.Якобсоном, грунтувалася на мистецтвознавчих, філософських, літературознавчих, психологічних засадах європейської та російської науки. Скульптура, живопис, музика як практичні галузі культури на той момент вже випробували формалістичні експерименти і намагалися їх засвоїти. І західноєвропейське мистецтвознавство в особі Т.Вьольфліна, А.Гільдебранда, І.Фідлера, Х.Маре, А.Рігля, і російські художники-теоретики К.Малевич, В.Кандинський, О.Родченко, акцентували значення форми в мистецтві, кардинальну зміну властивої реалістичному мистецтву уяви про взаємодію форми і змісту. К.Малевич, засновник супрематизму, був по суті формалістом, коли своє «безпредметне» мистецтво обґрунтовував пріоритетом форми та теорією «чистої форми». В.Кандинський у своєму трактаті «Про духовне в мистецтві» також писав про необхідність нових форм, що несуть людям гармонію і єднання з космосом.

Філософським підґрунтям формалізму у дослідженні визначаються праці Ф.Гегеля, І.Канта, Д.Дідро, А.Шефтсбері, Р.Хатчесона, Е.Гуссерля, Г.Шпета. Концептуальною матрицею у розгортанні проблеми тексту основного об'єкта формалістичних зацікавлень стали ідеї Ф.Ніцше, Ф. де Соссюра, З.Фрейда. Потужного імпульсу формалістичному мисленню в процесі становлення принципу «осторонення» надали також «Поетика» Аристотеля, «умисна нетямущість» Сократа, «передраціональне асоціювання» Юма, «деформація канону» Новаліса.

Російські формалісти, проте, були не тільки спадкоємцями і продовжувачами деяких ідей своїх попередників, вони змінили статус формалізму, піднесли його на рівень самостійної наукової теорії з її власними категоріями, принципами, прийомами. Головною характеристикою, яка зробила російський формалізм унікальним явищем в історії гуманітарної думки, була внутрішня потреба його представників перетворювати літературу з об'єкта опису на об'єкт власної творчості і критики одночасно. Необхідно зауважити, що унікальність формальної школи в Росії обумовлювалася не тільки самим фактом розвитку вільного творчого начала, але й тим, що зв'язок між теоретичними конструкціями, історичними дослідженнями і прозовими текстами формалістів відзначався системним характером.

Історичну динаміку естетичних ідей російських формалістів, їх загальний ідейний контур прояснено через вивчення засадничих характеристик їх ранньої літературної теорії, яка хоч і неодноразово переглядалася упродовж 1920-х років, але змогла утримати значення певного аналітичного горизонту. Своєрідним теоретичним стрижнем цього горизонту, який пронизував всю внутрішню еволюцію ОПОЯЗу (від ранніх маніфестів В.Шкловського до соціологічного вивчення «літературного побуту»), є, безперечно, принцип «осторонення». Історична модальність формалістської теорії визначається реакцією на загальний історичний контекст і засобами вивчення цього контексту самими формалістами. Якраз на цьому рівні, що призводить до зламу суб'єктивної ідентичності і механізмів замирення минулого і сучасного, формалісти зафіксували одну загальну історичну модальність, яка поєднала прозу формалістів, - так званий «конструктивний принцип». Попри все розмаїття тем і різної міри втіленості в літературну творчість самих формалістів, вся їх теорія вкладається в досить жорсткі межі історичної, біографічної та автобіографічної літератури, наскрізь пронизаної історичною рефлексією.

У процесі дослідження постала потреба у розв'язанні формалістської проблеми в кінематографі, яка не має загальновизнаного тлумачення аж по сьогодні, - це перетворення на екрані речі на знак, інакше кажучи, - проблема первинного семіозису. Нерозривний зв'язок поетики й кінематографа простежується в низці ключових положень формалістів, які дали можливість їм не тільки використовувати і теоретично обґрунтовувати свої ідеї і методи, але й створювати нові концепції. Логіка переходу від літератури до кінематографа в російському формалізмі досліджується у двох аспектах: по-перше, через принцип «осторонення», аналогом якого в кінематографі може бути поняття «фотогенії» як одвічного образу речі, виведеної з автоматизму повсякденного сприйняття незвичайним, «осторонюючим» ракурсом; по-друге, через загальну для слова й зображення природу «нового бачення». «Концепція монтажу» як основного виразного засобу нового мистецтва в теорії С.Ейзенштейна подається через аналогію з «конструктивним принципом» Ю.Тинянова.

Ретроспективне звернення до школи російського формалізму розкриває масштаб проникнення його наукових ідей в культурно-історичний контекст епохи. Крім того, сам дослідницький аспект є історичним місцем перетину теоретичних і світоглядних точок зору. Так, поширення структуралістських ідей на гуманітарні науки і пов'язана з цим гострота дискусій про методи літературної науки зумовили пильну увагу до спадщини російського формалізму і привели до появи низки актуальних досліджень, переважно в Західній Європі і США. Оцінюючи загальний стан досліджень естетичної спадщини російських формалістів, можна констатувати, що на сьогодні фахівці в цій галузі перейшли від коментування їх текстів до інтерпретації і продуктивного використання запропонованих формалістами методологічних рекомендацій.

Найбільш актуальними для сучасних дослідників російського формалізму є такі заявлені формалістами позиції, як оголошення літературознавства самостійною наукою, що спирається на власні методи і прийоми дослідження, побудова загальної теорії літератури, специфікація літературознавства, вивчення морфології художнього тексту, диференціація історико-літературних проблем та щільна їх кореляція з естетикою, соціологією, культурологією. Отже, російський формалізм викристалізувався як один із напрямів сцієнтизму в художній практиці і літературознавстві, що стало міцним підґрунтям для подальшого розвитку його ідей в інших естетичних теоріях Європи та США.

Трактування формалістами лінгвістичних ідей у філософському контексті дозволило глибше зануритися в специфіку їхнього підходу до розв'язання методологічних, концептуальних труднощів, з якими вони стикалися в процесі розвитку своєї теорії. Засадничі поняття російського формалізму, що традиційно викликають інтерес, такі, як «прийом», «осторонення», «повтор», «деформація», «конструктивний метод», «розкладання», «мотивування» - спричинили могутній імпульс розвитку пізніших шкіл і напрямів, таких як Празький структуралізм, французька семіотика, тартусько-московська структурна поетика, англо-американська Нова критика і весь європейський структуралізм загалом.

Відстань, що відокремлює дослідника від часу розквіту російської формальної школи, змінює культурно-історичну перспективу дослідження. Наприклад, сучасне явище постструктуралізму, яке також з'явилося в надрах російського формалізму, відрізняється від останнього теоретичним нігілізмом. Обстоюючи принцип «методологічного сумніву», постструктуралізм перекреслює саму можливість існування будь-якої загальної теорії, гостро ставить питання про суть наукової раціональності, цінність якої на початку ХХ століття приймалася формалістами беззастережно.

Як випливає з попередніх міркувань, неупереджена реконструкція реального процесу становлення російського формалізму, який є яскравим прикладом «сплаву» естетики, лінгвістики, поетики, постає сьогодні актуальним завданням сучасної філософії.

На актуальність нашого дослідження вказує і той факт, що в Україні практично відсутні праці, присвячені російському формалізму, хоча в період становлення формальної школи в Росії Україна перебувала з нею в єдиному культурному просторі і не могла не відчувати впливу ідей російського формалізму. Тим більше, деякі його представники: художники, письменники, поети, були українцями за походженням (наприклад, М.Архипенко, О.Богомазов, О.Бойчук, брати Бурлюки, Н.Єрмілова, К.Малевич, В.Петрицький, В.Татлін, та інші).

Дисертаційне дослідження в багатьох своїх теоретико-методологічних спрямуваннях і положеннях орієнтується на творчі надбання таких відомих вчених, як В. Ерліх (автор книги «Російський формалізм: історія і теорія», що зазнала декілька видань, де автор зауважує три обов'язкові аспекти дослідження формалізму в культурно-історичному контексті: появу структурного аналізу в науці про літературу, рух модернізму в мистецтві і кризу теорії пізнання на рубежі століть), як М.М.Бахтін (автор праці «Формальний метод в літературознавстві», в якій формалізм розглядається за основними напрямами його становлення, як конкретне історичне явище, обумовлене особливістю розвитку науки в Росії, впливом європейського мистецтвознавства, безпосереднім зв'язком з футуризмом).

Теоретичним підґрунтям дослідження російського формалізму в контексті поетичної практики модернізму початку ХХ століття стала також праця К.Поморської «Russian Formalists Theory and Poetic Arubiance», де автор окреслює загальні методологічні тенденції в літературознавстві першої половини ХХ століття як в англо-американській «Новій критиці», так і в російській формальній школі. Залучається до аналізу і теоретичне надбання Ю.Крістєвої, яка динаміку літературних і естетичних напрямів російського формалізму розглядає в контексті вивчення спадщини М.Бахтіна. Її ідеї щодо структурно-семіотичних підходів до аналізу і інтерпретації тексту також збагатили теоретичну основу дослідження. Враховуючи ті обставини, що спроби усвідомлення ідей російського формалізму здійснювалися в різні часи представниками різних культур і з різною метою, стає зрозумілим, що об'єктивну оцінку російському формалізму можна надати лише сьогодні, перебуваючи майже на столітній відстані часу від явища, яке нас цікавить. Аналітичний та інтерпретативний дискурс роботи сходить і до установлених в 1982 р. «Тинянівських читань» (м. Рига), видання збірки, в першому випуску якої редколегією було заявлено історико-культурний контекст вивчення спадщини Ю.Тинянова та його однодумців. Серед найбільш популярних авторів праць цієї збірки, присвячених вивченню російського формалізму, є такі, як О.Дмитрієв, П.Рогозін, І.Смирнов, Е.Тоддес, Р. Тіменчик, М.Чудакова, О.Чудаков, Ю.Цив'ян,

Сьогодні окреслюється новий сплеск зацікавленості теоретичною спадщиною російських формалістів, зокрема їхніми методологічними новаціями. Прикладом тому є книга віденського славіста Оге А. Ханзен-Льове «Російський формалізм», де автором зроблена блискуча спроба додати формалізму нових ознак, нових відтінків. Праця Ханзен-Льове наповнює формалізм сучасним сенсом, демонструє нові прийоми його опрацювання.

Серед сучасних дослідників пострадянського простору, що внесли свіжі ідеї щодо російського формалізму, необхідно відзначити К.Гінзбурга, О. Горних, О. Грякалова, С. Зенкіна С. Поварцова, Д. Почепцова, В.Руднєва, Д.Устінова. Оскільки загальний задум дисертаційної роботи - критичний аналіз процесу становлення російського формалізму, наша увага була звернена до авторів, що обстоюють найрізноманітніші позиції щодо формалізму. Відомими опонентами формалістів є Н.Григор'єва, Б.Енгельгардт, С.Машинський, М.Полторацький; водночас беззастережно підтримують російську формальну школу: Е.Тоддес, Г.Тіханов, О.Чудаков, М.Чудакова.

Кожний із зазначених авторів приніс своє розуміння і своє трактування російського формалізму. Одні додали формалізму нове забарвлення, інші - новий зміст, який, можливо, здивував би самих формалістів. Праця кожного цінна тим, що вона з'явилася не тільки особливою проекцією на матеріал, але і новим прийомом його опрацювання, заснованої на великому інтересі до теми.

Слід зауважити, що в Україні також спостерігається зростання зацікавленості російським формалізмом, принаймні, в контексті авангардної культури початку ХХ століття. Особливий інтерес представляють дослідження А.Білої, І.Бондар-Терещенко, А.Горбачова, Г.Давидової-Білої, Н.Кислової, Л.Левчук, .Д.Почепцова, Г.Черниша, Ю.Шереха, М.Шкандрій та інших.

Зазвичай, усі вище названі дослідники мали власний ракурс вивчення творчості російських формалістів, який відбивав їх певні наукові позиції. Ми намагалися простежити не тільки умови та витоки російського формалізму, але і різноманітні напрямки подальшого розвитку його ідей як у їхньому середовищі, так і за його межами.

Максимально повно розкрити динаміку естетики російського формалізму нам здалося можливим через такі ключові для формалізму категорії, як «мистецтво», «інтерпретація», «творчість», «форма», «зміст». На думку формалістів, мистецтво існує для того, щоб дати світу можливість відкритися людському зору; мистецтво і є той самий зір, який «осторонює» світ для людини, робить його видимим. «Осторонення» є тим самим способом побачити звичну річ, як доти дивну, невідому, нову, -і таким чином повернути відчуття життя, повернути людині присутність світу.

Отже, в пропонованому дослідженні російський формалізм подається в ширшому філософському контексті, ніж нова літературна теорія. Ми розглядаємо його і в онтоестетичному вимірі, як розгортання базових антропософських проблем: як повернути людині загублене відчуття світу, як подолати відчуження між людиною та річчю, як усвідомити історичний рух через низку зламів і перегляду елементів однієї системи або перерозподілу їх проміж декількома різними системами.

Російський формалізм може стати способом збереження ідентичності суб'єкта, який опинився на історичному перетині часів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковими програмами курсів «Культурологія» і «Естетика» і виконана в рамках інтегрованої програми НДР №06 БФ 041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного та соціогуманітарного знання» філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт дисертаційного дослідження - теоретична спадщина російської формальної школи в її історичній динаміці.

Предмет дослідження - естетичні концепти російського формалізму та їх розвиток у філософсько-естетичних студіях ХХ століття.

Метою дисертаційного дослідження є теоретична реконструкція процесу становлення російського формалізму, реабілітація його теоретичної спадщини та визначення впливу його ідей на естетику ХХ століття, зокрема, на європейський структуралізм та англо-американську Нову критику.

Основним науковим принципом для досягнення означеної мети є максимально неупереджене, об'єктивне освітлення тих подій, які відбувалися як в суспільстві загалом, так і у формальній школі зокрема.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

дослідити процес виникнення російського формалізму в контексті зміни світоглядної і наукової парадигми та художньої стратегії на початку ХХ століття, виявити комплекс чинників виникнення російської формальної школи;

визначити мистецтвознавчі, філософські, літературознавчі, психологічні, витоки російського формалізму з метою порівняльного аналізу російської формальної школи та європейського формалізму;

охарактеризувати основні етапи становлення російської формальної школи з їх екстраполяцією на філософсько-естетичний контекст 1910-х - 1930-х років;

провести концептуальний аналіз понять «прийом», «осторонення», «конструктивний метод», «повтор», «деформація», «зсув», „монтаж”, мистецтво, як засадничих принципів російського формалізму та визначити їх естетичний потенціал;

виявити методологічну спільність та відмінність формалізму в літературі, живописі, кінематографі з метою подальшого розрізнення «формалізму» як теорії і «формалізму» як практики;

дослідити полеміку щодо принципів російського формалізму між самими формалістами, показати динаміку суперечок «зсередини» самої російської формальної школи, проаналізувати реакцію на формалізм «офіційної» науки Росії, дослідити політику ідеологічних опонентів формалістів, за матеріалами диспутів, дискусій, критичних статей з метою з'ясування причин кризи формалізму в Росії;

визначити вплив ідей російських формалістів на таких західноєвропейських теоретиків як Б.Брехт, Р.Барт, Ю.Крістева, Я.Мукаржовський, К.Поморська, Е.Томпсон, О.Ханзен-Льове, П.Штайнер, В.Ерліх; осмислити безпосередній зв'язок російського формалізму із західноєвропейським структуралізмом (зокрема, з Празькою структуралістською школою, французькою семіотикою), здійснити безпосередню проекцію формальної методології на контекст структуралізму і Нової критики, постструктуралізму і на сучасний контекст естетики, мистецтвознавства, літературознавства.

залучити до філософсько-культурологічного аналізу російського формалізму ідеї «младоформалістів», які трансформували певні ідеї вчителів у своїй творчості;

Методи дослідження. Дисертаційна робота є філософсько-естетичним та історико-культурологічним дослідженням. У системному вивченні загальних закономірностей розгортання художньо-естетичного процесу, в якому народжувалися і змінювалися ідеї російських формалістів, філософсько-естетичний аналіз поєднуватиметься з універсально-культурологічним та історичним. Методи аналізу, застосовані в роботі, можна визначити як міждисциплінарний проект. Методологічною основою дисертації є, насамперед, аналіз текстів самих апологетів російського формалізму (публікацій, щоденників, листів, спогадів; матеріалів диспутів, що збереглися у вигляді стенограм; досліджень російських теоретиків формалізму 20-х-30-х і пізніших років), та результатів наукових досліджень зарубіжних авторів. Осмислення текстів російських формалістів реалізуються із застосуванням історико-філософських принципів аналізу - системності, історичності, контекстуальності, розуміння, розгляду ціннісних і культурно-історичних передумов.

До аналізу залучаються й інші методи наукового аналізу, такі як порівняльний, типологічний, діалектичний, герменевтичний, інтертекстуальний. Головним методологічним прийомом дисертаційного дослідження слугував прийом реконструкції: максимального наближення до тих процесів, які відбувалися «всередині» самої російської формальної школи, до текстів формалістів і їх опонентів, до історичних подій, що вплинули на долю російських формалістів та їх теорії. Складність предмета дослідження і його багатоаспектність зумовили його розгляд у міждисціплінарній площині і залученні робіт з мистецтвознавства, філології, лінгвістики, історії, соціології.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У дисертації вперше в такому обсязі здійснено історичну та теоретичну реконструкцію становлення російської формальної школи, яка синтезувала знання в галузі естетики, філософії, соціології, лінгвістики, історії культури, психологіїю. Це надало можливість простежити вектори впливу російського формалізму на наукові пошуки європейської і американської естетики, філософії мистецтва, мистецтвознавства, літературознавства і культурології, вперше в українській естетиці осмислити російський формалізм як міждисциплінарну, гуманітарну, світоглядну теорію. Конкретизовано ключові ідеї російського формалізму, що дозволило глибше проникнути в суть методу, захистити його від спотворених уявлень, що нашарувалися упродовж радянського періоду.

Основні ідеї та висновки, які становлять наукову новизну і пропонуються до захисту, конкретизуються у таких положеннях:

виявлено комплекс чинників виникнення російської формальної школи, обумовлений зміною світоглядної та наукової парадигм на межі ХІХ-ХХ століть: породженням нових художніх практик авангарду, невдоволеністю традиційними методами літературної науки та естетики, культурним космополітизмом, який мав вплив на російську естетику, зрештою, творенням нової держави і нової ідеології;

доведено, що російський формалізм мав певні теоретичні зв'язки із західноєвропейським формалістичним мистецтвознавством ХІХ століття (Г.Вьольфлін, А.Гільдебранд, А.Рігль, Х.Маре), але на відміну від західноєвропейського мистецтвознавства, який виник на підгрунті образотворчих мистецтв, російський формалізм знайшов собі опору в лінгвістиці, зробивши саме літературу тим науковим полем, на якому і вибудовувалися його основні ідеї;

обгрунтовано, що оскільки поетика ХІХ-ХХ століть розвивалася у щільному зв'язку з еволюцією філософського світогляду, російський формалізм, безперечно, мав філософськи витоки (ідеї Аристотеля, Дідро, Гуссерля, Гегеля, Канта, Ницше, Шлегеля, Шефтсбері, Шпета тощо), і відбудовувався на грунті осмислення дихотомії «форма-зміст»;

виявлено суто літературні витоки російського формалізму, які дали підстави для подальшого його розвитку: французька літературна теорія і практика «чистого мистецтва» (Ш.Бодлер, Е.По, А. де Сталь), модерністські художні усвідомлення французьких та російських символістів (Т.Готьє, В.Брюсов, А.Бєлий, К.Бальмонт, В.Іванов), революційні ідеї російських кубофутуристів (В.Хлєбников, Д.Бурлюк, О.Кручених, В.Маяковський), які привели формалістів до створення нової методології, нового, оригінального способу мислення;

доведено існування зв'язків та впливів психології на теорію формального методу. Твердження психологів, що мислення містить безобразні елементи, дало підстави російським формалістам розглядати мистецтво як «не мислення образами», змінити традиційне уявлення про творчий процес: замість образів, якими належало думати поетові, на думку формалістів, виникають «звукові плями», невиразні формоутворення, які не мають конкретного значення;

виявлено як емпіричні слабкості та межі застосування формального методу, так і величезний інноваційний потенціал ідей російських формалістів, парадоксальну суть якого можна виразити так: нове розуміння народжується з нової помилки; нова інтерпретація можлива в ситуації «відсутності сенсу»; «продуктивне нерозуміння» є початком пошуку нового значення;

проведено концептуальний аналіз таких понять, як «осторонення», „прийом”, „конструктивний принцип”, „деформація”, „зсув”, „монтаж”; доведено, що принцип „осторонення” став одним з визначальних у системі поглядів формалістів, спричинилося до абсолютно нового, оригінального способу мислення, позбавленого звичних стереотипів емпіричного сприйняття світу; запропоновано авторську інтерпретацію «осторонення», яка трактує це поняття в широкому антропологічному, світоглядному сенсі, а саме, як спосіб подолання відчуження людини від зовнішнього світу, як намагання повернути людині загублене первинне відчуття світу;

визначено методологічну спільність формалізму в літературі, живописі, кінематографі, яка полягає насамперед у застосуванні в означених галузях спільних прийомів «осторонення», «фотогенії», «конструктивного принципу», «концепції монтажу», «зсуву», «демонтажу» тощо;

доведено відмінність російського формалізму як теорії від формалізму як художньої практики, що передувала в живописі, архітектурі і футуристичній літературі як експеримент, але не набула достатньої наукової теоретичності, оскільки теорія російського формалізму сформувалася як один із напрямів сцієнтизму, засади якого зосереджувалися переважно у сфері лінгвістики та поетики;

виявлено причини кризи і розпаду російського формалізму, що сталися внаслідок постійної рефлексії самих формалістів над власною теорією і змагання різних угруповань усередині формалізму за право представляти «справжнє» мистецтво, нову літературу, нову естетику; досліджено вплив ідеологічних факторів на припинення існування російської формальної школи; зроблено висновки про те, що кінець російського формалізму не був природним і закономірним, а штучно обірваним через політичне втручання та репресіями щодо його представників;

доведено безпосередній зв'язок російського формалізму із західноєвропейським структуралізмом, французькою семіотикою, американською Новою критикою та показано проекцію формального методу в контекст постструктуралістської та сучасної конструктивістської естетики, мистецтвознавства, літературознавства. Досвід російського формалізму був вихідним імпульсом для структуралізму і постструктуралізму (Наприклад, структуралісти, так само як і формалісти, розуміли твір мистецтва як систему прийомів, виявляли спільну зацікавленість знаковою проблематикою, користувалися однаковими структурними принципами, мали спільну настанову на іманентний аналіз тексту).

досліджено трансформацію ідей російських формалістів в теорії «младоформалістів» (Л.Гінзбург, Б.Бухштаб, Г.Гуковський), вказано на спільність та розбіжність їхніх поглядів; розглянуто «младоформалізм» не з позицій «втраченого шансу» продовження ідей вчителів, а як продуктивне та критичне переосмислення теорії російської формальної школи як своєрідного ресурсу актуальної гуманітарної думки;

Дисертаційне дослідження дозволяє реконструювати розвиток усієї естетичної теорії ХХ століття, оскільки ідеї російських формалістів були одними з базових для різних і методологічно неоднорідних естетичних теорій.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження поглиблюють уявлення про російський формалізм як філософську, естетичну теорію, що сприяє усвідомленню російського формалізму як соціокультурного феномена. Естетичний аналіз проблеми спрямовано на вивчення складних і суперечливих явищ в естетиці, відображених у текстах культури, зокрема, в російському формалізмі: «мистецтво як прийом», «конструктивний метод», «осторонення», «фотогенія». Напрацьований у дослідженні матеріал може використовуватися в теорії і практиці сучасної естетики, культурології, літературознавстві, мистецтвознавстві, лінгвістики, в процесі викладання лекційних курсів, в укладанні підручників і посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження. Матеріали кандидатської дисертації «Самосвідомість російської естетики 20-х років ХХ століття» (1995) в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації дістали висвітлення в монографії і статтях, опублікованих у філософських і теоретичних журналах і збірниках.

Результати досліджень були апробовані на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: «СОNТЕМРОRАRY-ART - Нові території” (Київ, 2005); «Гуманітарно-економічні дослідження» (Одеса, 2005); «Дні науки філософського факультету» (Київ, 2006); «Освіта в багатокультурному суспільстві: традиції і інновації» (Севастополь, 2006); «Гармонія і хаос: Етико-естетичні аспекти»(Санкт-Петербург, 2006); “Глядач в мистецтві: інтерпретація і творчість” (Санкт-Петербург, 2007); «Етнічність і влада» (Сімферополь, 2007); «Візуальність в умовах культурних трансформацій» (Черкаси, 2009).

Публікації. Результати дослідження викладено в одноосібній монографії (12,1 др.арк.), у 22 (двадцяти двох) статтях у провідних наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України та у статтях і тезах у збірниках матеріалів наукових конференцій. Дисертація обговорювалася на кафедрі етики, естетики та культурології КНУ ім. Тараса Шевченка.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, сімнадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (315 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 391 сторінка, з них 363 сторінки - основна частина.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження, виокремлено його об'єкт, предмет, мету і завдання, проаналізовано стан наукового опрацювання проблеми, визначено методологічні принципи аналізу і методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її теоретичне та практичне значення, сформульовано положення, що пропонуються до захисту, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Російський формалізм: витоки та передумови становлення», який складається із семи підрозділів, проведено аналіз процесу виникнення російського формалізму, вивчені його філософські, психологічні, мистецтвознавчі та літературознавчі витоки в контексті загальної методологічної кризи, що охопила наукові сфери на рубежі ХІХ-ХХ століть.

У підрозділі 1.1- «Методологічна криза кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - проведено аналіз історичних обставин, що надали імпульс до виникнення нових проявів людської думки, зокрема, і російського формалізму. У період, коли нові технології народжували нове сприйняття світу, відбувалася переоцінка цінностей, в яких віддзеркалювалася криза теорії пізнання. Технологічна еволюція спричинилася до розвитку грандіозних теорій і гіпотез, до пошуку нової мови, зміни естетичного мислення. Теорія відносності Ейнштейна перевернула уявлення про час і простір, обумовила нове осмислення мистецтва, орєнтоване на усвідомлення таємниць всесвіту.

Розглядається діяльність теоретиків і практиків формалістичного мистецтва в контексті цієї світоглядної революції, в контексті створення нової наукової парадигми. Формалісти, зіткнувшись з новими реальностями, коли філософія виявилася нездатною асимілювати ці реальності без докорінної трансформації власних підстав, запропонували свої, нові методи осмислення світу. У цьому підрозділі наголошується, що криза європейської культури призвела до виникнення нових дисциплін. Епіцентром кризи виявилася саме мова, яка перестала трактуватися як абстрактна лінгвістична система правил і набору певних семантичних елементів.

Щодо загальних методологічних настанов, то російський формалізм цілком укладався в річище європейського мистецтвознавчого вчення, усталеного на межі століть. Але при більш ретельному вивченні походження російського формалізму в контексті загальної методологічної кризи, закономірним є висновок про те, що це була цілком самостійна школа, заснована на власних ідеях, концепціях і принципах.

У дослідженні не зменшується і значення впливу на російський формалізм західноєвропейської мистецтвознавчої думки, філософських, суто естетичних ідей попередніх теоретиків, літературознавства і психологічних засад. Вивченню цих положень присвячені подальші підрозділи пропонованого розділу.

У підрозділі 1.2. - «Витоки російського формалізму» - розглядаються питання, виділені в окремі пункти. У пункті 1.2.1. - «Філософські витоки формалізму» - досліджуються філософські системи, які мають свою власну естетику, яка пропонує і нове уявлення про прекрасне, зокрема, про поезію. З кінця ХVIII століття поетика розвивалася в тісному зв'язку з еволюцією філософського світогляду, внаслідок чого ми маємо значну кількість загальних теорій про суть поезії, які мали серйозний вплив на розвиток формального методу. Розрізнено суттєве значення для естетики загалом і для формалізму зокрема ідей цілої низки філософів, починаючи з Аристотеля, який стверджував, що художня дія має прагнути не реальної, а інтенціональної правдоподібності. Наприклад, одна з основоположних ідей формалістичного мислення - принцип «осторонення» в різних варіантах і по-різному згадувався раніше, зокрема, Сократом («навмисна нетямущість»), Юмом («передраціональне асоціювання»), Шлегелем («виривання із звичного оточення»), Новалісом («деформація канону»), художниками маньєристами.

Елементи формальної естетики зустрічалися у філософії Д.Дідро, А.Шефтсбері, Р.Хатчесона, що дістало своє підтвердження в посиланнях російських формалістів. Концептуальнoю основою для формування проблеми тексту, наприклад, стали роботи Ф.Ніцше, Ф.Соссюра, З.Фрейда, Е.Гуссерля. Особливу роль в розповсюдженні ідей Гуссерля зіграв Г. Шпет, професор Київського університету, який розвивав такі поняття як «значення», «форма», «знак».

Доводиться, що теоретичні підстави російському формалізму підготували і співвітчизники: символісти, акмеїсти, футуристи, чиї експерименти зауважували особливі функції поетичної мови. Лінгвісти-новатори зайнялися «лабораторією» сучасної поезії, що сприяло появі нового руху в лінгвістиці і поетиці - російського формалізму.

Пункт 1.2.2. - «Мистецтвознавчі витоки російського формалізму» -присвячений аналізу ідей, висунутих європейськими мистецтвознавцями, які стали основою розвитку російської формальної школи. Обґрунтовується важливість впливу на російський формалізм таких теоретиків мистецтва, як А.Гільдебранд, К.Фідлер, Т.Вьольфлін, Х.Маре, А.Рігль. Формалізм у мистецтвознавстві, біля витоків якого стояв Гільдебранд зі своєю концепцією художньої форми, містив дуже важливі і продуктивні ідеї про власний, специфічний зміст художньої форми, що робить образотворче мистецтво особливим видом духовної діяльності.

Визначається, що формальна школа в мистецтвознавстві зробила значний крок вперед порівняно з попередньою культурно-історичною школою, довівши, що в мистецтві все є форма. Аргументи Гільдебранда на користь того, що художня правда, пластично виразне відтворення форми вимагають перетворення зображення на щось абсолютно ідеальне, що не втрачає свого тілесного сенсу, але що додає зображенню вищу зорову правду, мали серйозну мистецтвознавчу цінність і, безумовно, вплинули на розвиток російського формалізму. Вьольфлін підкреслював переваги для кожної людини свого, особливого сприйняття, яке залежить від багатьох параметрів, тому має відносний характер. Конструктивні завдання мистецтва, заявлені Вьольфліном, привели його до ідеї безпредметного мистецтва, що не могло пройти повз увагу російських формалістів, оскільки в ньому окреслювалося нове, ще не вивчене коло завдань, близьких до завдань формалістів. Інтерпретація ідей А.Рігля стала одним із джерел так званої «вульгарної соціології» в радянському мистецтвознавстві 20-х-30-х років і, звичайно ж, мала вплив на формальну школу через дискусію формалістів з офіційною естетикою. Віденська школа мистецтвознавства намагалася зрозуміти історію мистецтва як процес зміни художніх форм, їх розвитку, що також дістало своє продовження в російському формалізмі.

Доводиться, що європейський формалізм не тільки не заперечував змісту, а більше того самій формі прагнув надати глибоке значення світобачення. Тенденції збереження значення змісту були продовжені в російському формалізмі. Але якщо західноєвропейський формалізм виник на підставі образотворчих мистецтв, частково, музики, то російські формалісти знайшли собі опору в лінгвістиці, що стала для них власною науковою площиною.

У пункті 1.2.3.- «Літературознавчі витоки російського формалізму» - розкривається зв'язок західноєвропейської літературної теорії з російським формалізмом, вплив попередніх літературних шкіл і напрямів Росії на формальний метод. Відзначається, що формалісти були дуже близькі до футуристів, але саме символізм висунув самоцінність слова і поезії, ідею конструктивності слова.

Доведено, що формальні тенденції кінця ХІХ століття дістали свій розвиток спочатку у Франції, в літературній теорії і практиці «чистого мистецтва» (А.де Сталь, Э.По, Ш.Бодлер). Стосовно ж філософської і естетичної програми формалізму, то вона виросла і зміцніла на тлі російського символізму. Критичні роботи А.Бєлого, Л.Шестова, Д.Мережковського, М.Бердяєва були ареною зіткнення ідей, збагнення суті світоглядних позицій російських письменників, що поставили певні завдання і згодом визначили розвиток формалізму (проблема форми, ритму, метра, конструкції). Поетика А.Бєлого мала особливий вплив на творчість формалістів, він намагався відкрити «емпіричні закони» віршування, першим розробив тонічний різновид вірша, зосередив увагу на ритмічній варіативності, виділив формальну сторону художнього твору - стилю, ритму, поєднання слів. Гаслом такого підходу стає тлумачення естетики як «точної науки», яку можна виразити за допомогою схем, обчислень, розрахунків.

Простежено чітко видиму перспективу очевидного зв'язку російського символізму з німецьким. Ідеї Бєлого, безперечно, перегукувалися з ідеями Ніцше, що дістало своє продовження в теорії російської формальної школи, особливо щодо питань мови.

Доведено, що формальна теорія знайшла підгрунтя у футуристичній поезії, що виявилося «мостом» між символізмом, акмеїзмом і формалізмом. Апологети російського футуризму поділяли неприязнь своїх попередників до реалістичного мистецтва і тверду віру у вищу, пророчу силу слова. Зв'язок російського формалізму з попередніми літературними школами не відкидали і самі формалісти. На думку Ейхенбаума, створення нових художніх форм є актом не винаходу, а відкриттям, тому що форми ці приховано існують у формах попередніх періодів.

У пункті 1.2.4. - «Психологічні витоки естетики формалізму» - досліджуються деякі ідеї, які сягають своїм корінням психології і які мали вплив на концепції російського формалізму. Психологічні аспекти естетики, філософії, мистецтвознавства відбилися в статтях апологетів формальної школи в Росії: Тинянов досліджував проблему психологічного генезису явища, Ейхенбаум визначав художню творчість як «надпсихологічне». На його думку, художня творчість за самою своєю суттю є надпсихологічною - вона виходить із ряду звичайних душевних явищ і характеризується подоланням душевної емпірики.

Досліджується зв'язок психологічних підстав російських формалістів з ідеями Фіхте, Фехнера, Гербарта; останній, зокрема, вважав, що враження потрібно вивчати шляхом їх розчленовування на елементарні відчуття. Найміцнішим ланцюжком, що здійснював зв'язок психологізму з формалізмом, були факти, що свідчили про зв'язок фундаторів російського формалізму з діяльністю психологічних товариств у Європі і Росії. Зокрема, членами психологічного товариства, заснованого М.Троїцьким, були О.Веселовський, В.Виноградов, Ф.Крош, Ф.Фортунатов, Г.Челпанов. Водночас Ф.Фортунатов був засновником московської лінгвістичної школи.

Формалістами було спростовано думку про те, що мислення відбувається лише в образній формі. Посилаючись на лабораторні дослідження О.Кюльпе зроблено висновок, що воно містить і безобразні елементи. Отже, теза формалістів про безобразність поетичного мислення дістала своє підтвердження в психології. Таким чином, психологічні чинники видозмінили творчість формалістів, їх класичне уявлення про творчий процес, про появу в художньому мисленні замість образів якихось «звукових плям», невиразних, непрозорих формоутворень. «Туманні явища свідомості», класичний предмет дослідження психологів, стали основою теорії формалістів, які будували її на концептуальних поняттях «осторонення», «оголення прийому», що надалі привело їх до розроблення таких прийомів, як асоціації, «семантичний ореол», аналогії, дисоціації.

Отже, очевидним є той факт, що ідеї, розгорнуті в психології на рубежі ХIХ-ХХ століть, безпосередньо відбилися на теорії формального методу .

У підрозділі 1.3. - «Основні етапи еволюційного руху формального методу в Росії» - досліджується короткий, але інтенсивний шлях розвитку російського формалізму. Здійснюється спроба описатии систему чинників, які стали підставою еволюції формального методу в Росії, реконструювати методологічні настанови формалізму, виокремити найавторитетніші думки стосовно еволюції формалізму в літературі та естетиці. До речі, динаміка розвитку російського формалізму простежувалася в працях вже згаданих вище філософів і теоретиків мистецтва: М.Бахтіна, Ю.Лотмана, В.Ерліха, Б.Енгельгардта. Але, сьогодні оцінюючи їх судження, ми розуміємо їх суб'єктивний характер, тому з деякими з них ми не можемо погодитися.

У міру «становлення» формалізму спостерігалися тенденції, з одного боку, до прояву незалежності, оригінальності мислення кожного з прихильників течії, з іншого - до загострення внутрішньої полеміки. «Формалізмів було багато» - так пізніше скажуть про російських формалістів учені, які дослідили складний процес його формування. Зокрема, на думку Ханзен-Льове формальна школа у своєму розвитку пройшла три фази. У перебігу реконструкції цих трьох фаз автор спирається на логіку їх побудови: перша фаза характеризується домінуванням так званої «редуціоністської» моделі; друга - тим, що центр ваги переміщується з первинної уяви констатуюючих фактів та вторинно-конструктивних прийомів на систематичну структуру витвору мистецтва, на систему прийомів; третя передбачає діалектичне співвідношення художніх і нехудожніх елементів у літературі. До третьої фази відноситься також «подолання» формалізму в концепціях М.Бахтіна і Л.Виготського. Загалом ми поділяємо точку зору Ханзен-Льове, але водночас пропонуємо власний погляд на періодизацію динаміки ідей російського формалізму:

перший етап - становлення московського та петербурзького лінгвістичних об'єднань, коли формальної школи ще не було, але були заявлені основні ідеї формалізму - «осторонення», «конструктивний принцип», «мистецтво як прийом», «деформація», тощо;

другий етап - формування і розвиток лінгвістичних і літературознавчих засад російського формалізму, об'єднання довкола основних ідей, відверта полеміка з опонентами щодо ступеню науковості їх ідей;

третій -суперечки усередині формальної школи, розкол, відмова деяких теоретиків від формалістичних поглядів (В.Жирмунський, Б.Томашевський) , перехід до структуралізму (Р.Якобсон, С.Ейзенштейн);

четвертий - младоформалістський, коли учні метрів формалізму (Л.Гінзбург, Б.Бухштаб, Г.Гуковський, В.Гофман, М.Степанов) стали не тільки спадкоємцями, але й гідними опонентами своїх учителів: вони вивчали мову як соціальний та ідеологічний механізм літературного процесу, захоплювалися феноменологією.

Розділ 2. - «Засадничі ідеї російського формалізму» - складається з чотирьох підрозділів. Підрозділ 2.1. - «Теорія російської формальної школи: проблема співвідношення форми і змісту» - присвячений дослідженню поглядів на співвідношення форми і змісту в художньому творі, представлених у теорії і практиці російських формалістів. Дисертант акцентує, що питання співвідношення «змісту» і «форми» було для формалістів одним із визначальних. Сама назва формального методу вказала на важливість їх позиції в цьому питанні.

Дослідження спирається на специфічне, особливе ставлення до системи загальних принципів і прийомів художньої творчості, властивих тільки формальному методу. У працях самих формалістів формальний метод поступово перетворювався на «формалістичний світогляд», який так або інакше грунтувався на власному трактуванні форми і змісту. Аналізуючи перші, засадничі статті В. Шкловського та інших формалістів, ми неминуче приходимо до думки, що «осторонення» - це запропоноване Шкловським позначення для роботи автора зі «змістом», а «прийом утрудненої форми» - назва для роботи автора з «формою».

Акцентується думка стосовно того, що проголошене марксистськими теоретиками положення: зміст визначає твір мистецтва, притлумлювало саме ті художні специфічні ознаки мистецтва, які формалістами висувалися на перший план. З перемогою «диктатури пролетаріату» диктатура змісту над формою стала повсюдною, гальмуючи будь-які інші думки. Таким чином, питання про співвідношення форми і змісту стало одним із головних, що змусило формалістів стати в опозицію до офіційної радянської ідеології.

У підрозділі 2.2. - «Прийом», «осторонення», літературна гра та принцип протиріччя в теоретичній спадщині засновників російського формалізму» - досліджується система загальноприйнятих у контексті ключових термінів формалізму понять: «осторонення», «прийом», «настанова», «повтор», «конструкція» тощо. Усі означені поняття наділені широким значенням, тому операція звуження їх до термінів доволі непроста. Наприклад,

«прийом». Не можна заперечувати очевидного факту принципової невизначеності цього поняття: прийомом можуть бути «естетичні закономірності» побудови сюжету, стилістичні ходи, фігури поетичної мови - паралелізм, порівняння, повторення, симетрія, гіпербола тощо. В. Шкловський не дає прямої дефініції «прийому», але він оперує цим поняттям як чимось вже відомим: «твір як сума прийомів», «оголення прийому», «мотивування прийому». У Шкловського знаходиться єдиний вислів, який може претендувати на визначення прийому: «прийом це загальне позначення сукупності способів збільшення відчуття речі». По суті, це те саме, що і «осторонення» - поняття, що вводиться В.Шкловським для позначення штучного утруднення, порушення автоматизмів сприйняття.

Предтечею раннього поняття «осторонення» у формалістів можна вважати поняття «смислового зрушення» у кубофутуристів, які розуміли під «зрушенням» будь-який смисловий зсув. При цьому «зрушення» як деформація і порушення норми побудови збігається з розумінням формалістами первинних прийомів «осторонення».

«Осторонення», за допомогою якого мистецтво, на думку формалістів, може дати актуальне бачення світу замість звичного «пізнання», спочатку пов'язувалося не з новим змістом, а зі «знищенням» старого, не здатного більше відкривати світ. Як і будь-який прийом, прийом «осторонення» відіграє значну роль у мистецтві. Теорія осторонення в тому вигляді, в якому представили її російські формалісти, не є замкнутою системою літературознавчих або естетичних закономірностей. Зрозуміти в їх теорії відмінність між «остороненням» як універсальним естетичним принципом і «остороненням» як конкретною дією, обумовленою історичною епохою, часто практично неможливо.

Не менш важливим концептом формалістичної теорії є принцип протиріччя, який виникає, на погляд формалістів, між наукою та настановою на художність. «Науковість» формалістського підходу була сильним аргументом у боротьбі і суперечках 20-х років. Формалісти стверджували, що «робити» вірші можна навчитися за рецептом, вивчаючи правила. Але, на їхню думку, і художній образ, і метафора, також необхідні у творчому процесі. Наукова стаття канонізується формалістами як літературний жанр, кожна пропозиція виростає в хід у літературній грі.

У підрозділі 2.3. - «Релятивізм у системі ідей російських формалістів» - досліджуються особливості часу виникнення російського формалізму, часу панування теорії відносності Ейнштейна, часу неоднозначності багатьох явищ у всіх галузях культури. Саме ці обставини більшою мірою зумовили феномен російської формальної школи, залученої до процесу становлення нової культури.

Що ж все-таки було критерієм цінності, прийнятним для формалістів? Цей критерій мав би бути таким, що по можливості емпірично перевіряється, вільним від будь-яких ідеологічних або позаестетичних підходів до оцінки з погляду естетичного «канону». Задовольнити ці вимоги міг ступінь новизни, новаторства, заміна старого «конструктивного принципу» новим.

Відзначається, що релятивістські настанови російських формалістів відбивалися не тільки в їх естетичних поглядах, але і в їх позиції щодо історії літератури. Суб'єктивність і мінливість самого предмета вивчення літератури - історичного матеріалу, неминуче вели до відносності концепцій, що вибудовуються на його основі. Формалісти, попри критику, вважали релятивістські настанови визначальними не тільки для розв'язання загальних питань естетики або історії мистецтва, але і щодо проблем і понять науки про літературу, таких як питання жанру, стилю, ритміки, літературного героя тощо.

Отже, релятивістські концепції, запропоновані формалістами, стали визначальними для науки і мистецтва ХХ століття загалом. Наслідки впровадження релятивістських настанов у літературну концепцію формалістів виявилися суттєвими як для теорії літератури, естетики, так і для філософії всієї європейської культури.

У підрозділі 2.4. - «Конструктивний принцип як основна ідея формалістичної теорії Юрія Тинянова» - окреслюються основні теоретичні положення ОПОЯЗу, визначається головний постулат формалістів (художній твір є сумою прийомів), висвітлюється власний погляд Ю.Тинянова на конструктивний принцип у літературі.

Визначається, що формалісти надають великого значення поняттю «зміщення системи», здійснюваного через так званий «стрибок». На їх думку конструктивний принцип - це постійно змінне поняття, а нова форма - новий принцип конструкції.