Історична динаміка естетичних ідей в російському формалізмі

Висвітлюється ідея Тинянова про те, що нова форма часто стає результатом помилок, випадкових зв'язків, об'єднань «малих» форм у більші, і навпаки, внаслідок розпаду великих форм на малі.

Таким чином, на думку Тинянова, кожна помилка, кожна «неправильність», має привести до створення нової форми, нової конструкції.

Доводиться, що ідея конструктивного принципу як основного поняття формалістичної теорії, тісно пов'язана з теорією літературної еволюції. Ідея глибокого впливу словесної конструкції на значення слова, набагато випередила свій час та мала значний вплив на пізніші філологію, мистецтвознавство, естетику.

У підрозділі 2.5. - «Мистецтво, інтерпретація і творчість у контексті російської формальної школи» - аналізується процес творчості, варіативність трактувань художнього тексту, художнього сприйняття, мовно-семіотичні аспекти цих процесів, що дістали своє відображення в теорії російських формалістів. У цьому підрозділі визначається той факт, що формалісти в центр розуміння цих питань ставили художню форму, з якою, на їх думку, пов'язана вся сила мистецтва. Непередбачуваність творчого процесу та процесу художнього сприйняття, за формалістами, обумовили використання ними інтуїтивістської естетики і теорії “чистого мистецтва” в обґрунтуванні своєї теорії.

Інтерпретація, за логікою формалістів, це особлива діалектика форми та змісту, сюжету і фабули. Доводиться, що дослідження процесу художньої творчості, у формалістів здійснювалося на межі з проблемами повідомлення і коду, змісту і форми. Особливе значення формалісти надавали іманентним законам творчості: механізмам, кодам, мовам, “робленню” художнього твору, застосуванню спеціальних прийомів і методів, які є інструментом створення нового твору. Обов'язковою вимогою до мистецтва в теорії формалістів наголошується постійне оновлення форм. Якщо, на думку формалістів, «осторонення» міститься у постійному оновленні сприйняття, то воно і є способом якщо не визначити, то окреслити природу мистецтва, як спінозівську «творчу силу», яка перебуває у постійному русі і в принципі позбавлено будь-якої ідентичності, окрім самого перебування в русі.

У підрозділі 2.6. - «Спільність методологічних засад літератури та живопису в російському формалізмі» -доводиться, що поетика кубофутуризму, першооснова формалізму, тісно пов'язувалася з революційними змінами в авангардному образотворчому мистецтві. Активна взаємодія поезії та живопису стала однією з найважливіших особливостей російського формалізму. Методологічне взаємопроникнення набуло унікальної історичної інтенсивності в естетичній практиці 10-20-х років та формалістичній теорії. Багато понять, більш характерних для образотворчого мистецтва (наприклад, “фактура”), або прийоми деформації об'єктів входили до поетики футуристичної літератури, а естетичні принципи, розроблені в літературі, мали вплив на художників. У картині Малевича “Чорний квадрат”, яка стала символом формалізму в живопису, художник відобразив весь емпіричний досвід як знак конструкту, що опредметнює уяву як живу елементарну форму.

У цьому підрозділі доводиться, що в російському живописі були сформовані дві тенденції: одна - до освоєння власне формалістичних елементів живописної мови, інша - до створення особливої системи живописної стилістики.

Формалістична теорія осторонення значною мірою створена на постулатах, заснованих ще імпресіоністами, що є найважливішою ілюстрацією методологічної спільності між формалістичною літературою та живописом.

Стверджується, що у формалістичному живописі діє прийом осторонення, принцип відносності, конструктивний принцип “ступінчастості”, “зрушення”, що є доказом того, що і поетика і живопис мають спільні формалістичні методи і прийоми.

У підрозділі 2.7. - «Кінотеорія в російській формальній традиції: проблема переходу від формалізму в літературі до формалізму в кіно» -досліджується низка засадничих положень російського формалізму в кіномистецтві: (повтор, лінія, тілесність, фотогенія, “нове бачення”, “осторонення”). Доводиться, що межа, яка розділяла філологію й кінотеорію в першій третині ХХ століття, ставала дедалі хисткішою, поетика літератури органічно співпрацювала з теорією кіно. Логіка переходу від літератури до кінематографа в російському формалізмі простежується у двох аспектах: по-перше, через принцип “осторонення”, аналогом якого в кінематографі може застосовуватися поняття “фотогенії”, як одвічного образу речі, виведеної з автоматизму повсякденного сприйняття незвичайним, “осторонюючим” ракурсом; по-друге - через загальну для слова й зображення природу “нового бачення”. Доводиться, що прийом осторонення виводиться з теорії фотогенії, яку формалісти розцінюють як “зарозумову” сутність кіно. Завдяки зверненню до фотогенії формалістична теорія постає одночасно і як найбільш ОПОЯЗівська за своєю суттю. Зазначається, що для Ейзенштейна монтаж - не просто з'єднання часток кінематографічного матеріалу, а насамперед - формальний принцип організації, здатний змінювати матеріальний світ. З погляду проаналізованої формальної стратегії в кіно визначається дві опозиції на співвідношення формального методу й філософії: одна рішуче протиставляє формалізм філософії, інша розглядає формалізм у кіномистецтві як пошук універсальної, філософської метамови. Формалісти справді розірвали зв'язок з метафізикою, заснованою на дуалізмі почуття й думки. В літературі це виразилося у відмові від опозиції “форма - зміст” і розумінні одного через інше. У кіномистецтві - в утвердженні “почуттєвого мислення” не як єдності тілесного й ідеального, а як джерела народження змісту, що живить будь-яке мистецтво. Отже, російський формалізм у кіномистецтві накреслив нову стратегію в розвитку світового кіно.

Розділ 3 - «Критика ідей російських формалістів. Причини кризи формального методу» -складається з п'яти підрозділів. У підрозділі 3.1. - «Ідеї російських формалістів у контексті критики М.Бахтіна» - вивчається критичне ставлення М.Бахтіна до формалізму.

Відзначається, що співвідношення формального методу та естетичної концепції М.Бахтіна завжди залежало від панівних ідеологічних настанов, тому дослідження цього питання необхідно орієнтоване як на вивчення теоретичної спадщини формалістів, так і їх оцінки М.Бахтіним та іншими критиками 20-х років ХХ століття.

З'ясовується ступінь участі так званого “Кола Бахтіна”, самого вченого та представників формальної школи у діяльності літературних гуртків та об'єднань 1910-х-1920-х років. Підкреслюється, що дослідження М. Бахтіна та його групи свідчать про те, що у своїх статтях, спрямованих на критику формалізму, вони критикували формальний метод з позицій філософської естетики, хоча допускали можливість “доопрацювання” та перетворення формалістичної теорії. Але попри критичне ставлення М.Бахтіна до формалістів, ортодоксальна марксистська критика все ж ототожнювала наукові позиції М.Бахтіна із поглядами представників формальної школи. М.Бахтін досліджував формалізм за основними напрямами діяльності як конкретне історичне та культурне явище, обумовлене особливістю розвитку науки в Росії, впливом європейського мистецтвознавства, безпосереднім зв'язком з футуризмом.. Проаналізувавши ставлення М.Бахтіна до російського формалізму за основними, ключовими моментами формалістичного вчення, доходимо висновку, що М.Бахтін визнає науковість, сміливість, прогресивність російських формалістів та впливове значення їх вчення для поетики, лінгвістики, мистецтвознавства.

Доводиться, що критика М.Бахтіним формальної школи виходила не з принципів помилковості її методологічних засад, а з аналізу меж і можливостей формального методу. Він розцінював російський формальний метод як витриману і послідовну систему розуміння літератури і методів її вивчення.

У підрозділі 3.2. - «Боротьба марксизму і формалізму в естетиці 20-х років ХХ століття» -досліджується протистояння формалістів і марксистів щодо питань ідеології, саме формального методу, літературної науки загалом. Вивчається полеміка Б.Ейхенбаума і Л.Когана про формалізм і формалістів, де Ейхенбаум намагався переконати читача в тому, що «формалісти» - це не точний епітет, застосований до літературознавців, які відмовилися від традиційного, марксистського розуміння співвідношення понять «форми» і «змісту». При цьому, всупереч марксистському трактуванню, Ейхенбаум підкреслював, що ця співвідносність помилкова, тому що поняття «змісту» насправді співвідносне поняттю «обсягу», а аж ніяк не «форми». Слово ж «форма», на його думку, має багато значень, що і призвело до низки непорозумінь. Проте була проголошена «форма» як щось специфічне, без чого неможливе мистецтво.

Формалістам протиставляється думка Л.Когана, В.Полянського, А.Луначарського, які вказували на «ідейну безпорадність» і плутанину в думках формалістів.

Доводиться, що якщо до середини 1920-х років марксисти, що стали основними опонентами формалістів, допускали “вільнодумство”, то пізніше, до 1927 року, коли марксистська теорія вже перетворилася на застиглу догму, немарксистська «єресь», така як формалізм, відкидалася різко і часто безапеляційно. Час дискусій минув, на зміну йому прийшла практика розпоряджень, директив, одноголосного рішення і беззаперечного виконання. Опоненти вже перебували на несумісних для діалогу позиціях як методологічно, так і історично.

Враховуючи обставини того часу, труднощі, з якими доводилося стикатися формалістам, слід приймати в широкому політичному контексті - пролетаризації всієї культури.

У підрозділі 3.3. -“Проблема соціологічного методу в діалозі формалістів, лефовців і форсоців”- вивчається питання взаємодії формалістів і представників інших літературних напрямків, дискусії і полеміки того періоду, які були найповніше висвітлені в одному із найзначніших збірників того часу під назвою «Література факту». Простежується роль формалістів у створенні нового жанру “фактографії” і нової фактографічної поетики. Доводиться, що спільні проби «фактографів» і формалістів збудували фундамент нової поетики, виявляючи особливі літературні прийоми, на яких вона заснована. Висвітлюється ставлення до соціологічного методу і ролі факту в побудові твору як головних питань, що об'єднують формалістів з «ЛЕФом» і одночасно створюють підстави для суперечок. Наводяться погляди українського формаліста В.Полторацького, який, хоча і називав себе «морфологом», а не формалістом, на думку інших українських дослідників російського формалізму (С.Щупака, М.Рудермана), був таки одним з авторів формально-соціологічного методу.

Думка Ю.Крістєвої та В.Ерліха про те, що російський формалізм після дискусії 1924 року став змінювати свої позиції і поступатися «соціологічному погляду», підтверджується тим фактом, що у березні 1927 року В.Шкловський виступив з доповіддю під назвою «На захист соціологічного методу». Але, незважаючи на численні спроби об'єднати формалізм і соціологічний метод, розбіжностей і суперечок з цього приводу було достатньо, насамперед серед самих формалістів. Попри все, думки формалістів засвідчують, що вони, хоча і з розбіжністю в нюансах, чудово розуміли значення і роль часу в мистецтві, літературі, усвідомлювали соціальну обумовленість творчості художника.

Доведено, що звинувачення на адресу формалістів з боку марксистів за браком соціологічного мислення були абсолютно необґрунтованими. Формалісти будували свою теорію в першу чергу на використанні специфічних методів і прийомів, але при цьому не відривалися від реальності.

У підрозділі 3.4. - «Трансформація ідей російської формалістичної школи у творчості младоформалістів» - досліджується тенденція вивчення методу в середовищі так званих младоформалістів, які хоч і не встигли створити свої власні значущі концепції, але значно вплинули на подальший розвиток ідей російської формальної школи. “Младоформалістами” у вузькому, термінологічному розумінні цього слова можна назвати Л.Гінзбург, В.Гофмана, Г.Гуковського. Б.Бухштаба, М.Степанова. «Младоформалісти» надавали остороненню роль техніки свідомості, що використовувалося як літературний прийом. Ідею про психологію вони розцінювали як парадокс, як розходження між переживанням та його вираженням. Вони мали власний погляд на футуризм, як передумову формалізму, але були абсолютно згодні зі своїми вчителями щодо експериментальної поетики В.Хлєбникова. Найбільш послідовно продовження ідей формалістів простежується у творчих взаєминах Ю.Тинянова і Л.Гінзбург стосовно літературної школи як такої, нового психологічного реалізму. «Младоформалісти», так само як і їх вчителі, не вписувалися в радянську культуру. З часом їх було витіснено з публічної сфери у маргінальну, їх творчість розчинилася у публікаціях другорядних журналів.

Доводиться, що теоретична спадщина формалістів, яка мала перейти до їх учнів, була продовжена і розвинута младоформалістами лише частково. Але за їх допомогою ідеї формалістів були трансформовані в інші теоретичні пласти європейської естетичної думки, такі, як празький структуралізм, французька семіотика.

У підрозділі 3.5. - «Криза формалізму: її причини та наслідки» -вивчаються точки зору таких провідних дослідників російського формалізму, як В.Ерліх, М.Бахтін, Ханзен-Льове, Е.Тоддес, К. Ені на причини неспроможності формального методу, причини, які привели до кризи російського формалізму.Вони були як зовнішні, так і іманентні. По-перше, це недостатність первинних методологічних настанов, дедалі відчутніша невпевненість у своїх цілях і методах. По-друге, зміна соціально-літературного середовища і загального ідеологічного світогляду, розрив зв'язку формалізму з літературним середовищем. Формалізм перестав розвиватися як система, хоча кожний з формалістів еволюціонував окремо один від одного. При цьому визначається, що формалізм, на думку багатьох дослідників, від початку не був монолітним рухом, що в результаті привело до швидкої кризи. Відмінність у тлумаченні деяких моментів формальної теорії, таких як взаємозв'язок між літературознавством і лінгвістикою, “функція” мовної діяльності, межа застосування формального методу, також вели формалізм до кризи.

Самі формалісти також намагалися визначити причини кризи їх теорії. Ю.Тинянов, наприклад, позначив внутрішні симптоми розпаду російського формалізму, обумовлені зведенням літератури до механічної операції «сумою прийомів», що перешкоджало необхідному переродженню формального аналізу в цілісне, структурне охоплення мови і літератури. Теоретичні можливості формального методу виявилися вичерпаними, що неминуче вело до кризи. Криза також відбулася і внаслідок особистісних причин: відсутність єдності, толерантності, а часом і послідовності у поглядах представників школи неминуче вело до конфліктів.

Складність розуміння кризи формалізму полягає в тому, що потенційна еволюція методу, про яку говорили самі формалісти, багатьма дослідниками не бралася до уваги, але, попри це, російський формалізм дав могутній імпульс європейській естетиці, а саме празькому структуралізму, французькій семіотиці, американській Новій критиці; сприяв формуванню особливого способу мислення в мистецтві і літературі. Незважаючи на внутрішні розбіжності, кінець російського формалізму важко визнати природним і закономірним, тому що його занепаду сприяла політична ситуація наприкінці 20-х років.

Розділ 4 - «Вплив російського формалізму на світову естетичну думку» -містить три підрозділи. Підрозділ 4.1. - «Спільність ідей російського формалізму, структуралізму і Нової критики» - присвячений визначенню загальних позицій в російському формалізмі, структуралізмі і американській Новій критиці. Серед них такі питання як динамічність форми, структура тексту, порівняння форми і змісту, структурний метод, зв'язок літературного аналізу з історичним і соціологічними методами.

На прикладах ідей В.Ерліха, Р.Якобсона, Ю.Тинянова, Ю.Лотмана, Я.Мукаржовського, Ю.Крістєвої та інших теоретиків, основні моменти, які є спільними для російських формалістів, празьких структуралістів, французької семіотики, американської Нової критики: проблеми діахронічної фонології, принципи мовної еволюції, поезія граматики і граматика поезії. Визначається, що саме досвід російського формалізму виступає вихідним імпульсом для структуралізму і постструктуралізму.

Про це свідчать такі положення:

зацікавленість знаковою проблематикою, намічений ще Шкловським і Якубінським, дістав своє продовження у працях Я.Мукаржовського;

прагнення чеських структуралістів на формально-естетичній основі побудувати окремі науки про мистецтво було засновано на таких принципах: естетичне розглядалося як формальне ставлення, визнавалася самостійність цінності цього ставлення, проголошувалася самообумовленість естетичного, що не вимагає для себе жодного вищого принципу.

Таким чином, доведено, що способи структуралістського філософського підходу показують принципову близькість ідей російської формальної школи, структуралізму 30--40-х років і французького структуралізму, який у подальшому мав сильний вплив на естетику і філософію в інших країнах.

Особлива увага віддається Ю.Лотману, який стверджував, що саме текст мав стати «наріжним каменем» структуралізму. Для Ю.Лотмана принципово важливо, що текст, а не тільки мова мають свою структуру. Визначається концепція Ю.Лотмана щодо ототожнення в художньому тексті його структури і значення. Ця концепція може вважатися розвитком тези російських формалістів про поезію як мову з настановою на вираз, пізніше підхоплену і розвинену Празьким лінгвістичним гуртком. Вивчається запропонований структуралістами метод мотивного аналізу, Доводиться, що структурне вивчення літератури почалося під сильним впливом відповідних методів у лінгвістиці, але, незважаючи на певний зв'язок російської формальної та тартусько-московської шкіл, несправедливо було б розглядати структуральний метод тільки як різновид формалізму, оскільки перший явився органічним продовженням всього попереднього етапу розвитку літературознавства.

У підрозділі 4.2. - «Основи структурного підходу до мистецтва в творчості С.Ейзенштейна та його зв'язок з формальним методом» - вивчені основи семіотичного, структурного і деконструктивістського підходу до мистецтва в теорії С.Ейзенштейна, яка продовжувала формальні традиції. Підкреслюється зв'язок цієї теорії з ідеями Леві-Стросса, авангардним мистецтвом кінця ХІХ - початку ХХ століть, проблемами, позначеними в працях теоретиків ОПОЯЗу. С.Ейзенштейн вивчається не тільки як режисер, але й як теоретик у царині поетики, що особливо проявилося в його загальній теорії виразності (тип сюжетної цензури, повтор, посилений повтор, нагнітання напруги, золотий перетин, контраст, поєднання функцій, проведення однієї теми через різні лінії, поступове сплетення тем, раптовий повтор подій і тому подібне).

Доводиться, що всі естетичні твори С.Ейзенштейна є структурними, оскільки за своєю природою вони підпорядковані з'ясуванню «побудови речей» або їх «структури».

Особливо яскраво цей факт простежується в теорії монтажу, як одного з основних прийомів, що поєднують формалізм з структуралізмом, як загальний принцип, що розповсюджується на всі види мистецтва.

Звертається увага на той факт, що разом з монтажним принципом в цьому широкому сенсі Ейзенштейн має на увазі і технічний прийом короткого монтажу. Отже, наявність структурного підходу до мистецтва в теорії Ейзенштейна, свідчить про тісний зв'язок з російським формалізмом, з його прийомами, засобами і основними принципами, що доводить значущість російського формалізму для світової естетики.

В підрозділі 4.3. - «Формалізм як преструктуралізм в естетиці французьких та американських теоретиків» -доводиться, що формалізм є першою ланкою в розвитку структуралістської концепції в естетиці, створивши принципову основу для структуралістських досліджень.

Погоджуємося з думкою Штайнера про те, що формалізм може бути інтерпретований як преструктуралізм, а сам структуралізм - як постформалізм. Ця думка підтверджується і самими французькими структуралістами: Р.Бартом, К.Леві-Строссом, Ж-П.Сартром, М.Фуко та ін. Очевидний об'єднуючий принцип французької Нової критики - загальна орієнтація на іманентний аналіз тексту. Методологічними настановами французького структуралізму визначається, по-перше, єдність структурних принципів для всіх знакових систем; по-друге, структура (мова), яка є «соціальним встановленням», перебуває в певному конфлікті з твором (мовою), який виникає в «індивідуальному акті волі і розуму» (Соссюр); по-третє, розуміння семіології як науки про вживання в мові, веде до того, що структура відноситься до галузі семіології, а твір до семантики.

Вивчається також і американська Нова критика, яка посіла міцні і довготривалі позиції як у теоретичному, так і в інституційному сенсі, набувши статусу офіційної методології. Визначається, що відмовившись від тверджень «старої критики», англо-американська формальна літературна критика самовизначилася як «нова» стосовно низки застарілих принципів вивчення літературного твору. Автор також вказує на те, що об'єктом досліджень теоретиків «нової критики» так само як і для семіотиків, був текст, який в даному випадку не означав щось зовнішнє, але виробляв зв'язні іманентні конструкції, а завдання критика полягало в тому, щоб оцінити, наскільки ефективно цей текст «працює», «оголити» конструкцію твору.

Доводиться, що положення про органічність і онтологічність поетичного твору, що становлять ядро американської Нової критики, перебувають в річищі загальної традиції філософії ХХ століття, але відрізняються як від німецької пізньофеноменологічної філософії, так і від російської формальної школи. Але з російським формалізмом американську Нову критику об'єднує «потойбічність» текстуального значення, яка описується в Новій критиці в принципово схожих з російською формальною школою термінах, і стратегічний збіг американського і російського «формалізмів» в підході до феномена поетичного символізму.

ВИСНОВКИ

Подаються основні результати дослідження, які висвітлюють його проблематику, окреслюються перспективи подальшого розвитку аналізованих проблем.

Здійснене дисертаційне дослідження дає підстави стверджувати, що звернення до російського формалізму спричинюється насамперед тим, що він, поза сумнівом, був і залишається яскравим явищем, що заслуговує на пильну увагу. Аргументом на користь цього є той факт, що формалістами вперше визначено «сюжетотворчим» чинником історії мистецтв потребу відмови від традиції, вихід за межі застарілого художнього стилю, проаналізовано механізми цього процесу, заявлено про необхідність у новому дослідницькому стилі. Доведено, що у формалізмі закладалися основи того, що сьогодні в дослідницькій літературі визначається як «візуальний поворот» в культурі і теорії, - «візуальна мова», від якої виникла особлива, формалістична мова живопису, кіно, літератури.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у таких положеннях.

- Умовами виникнення російського формалізму були: зміна світоглядної та наукової парадигми на межі ХІХ - ХХ століть; народження нових художніх практик авангарду; невдоволеність традиційними методами літературної науки та естетики; зміна потенціалу європейської та російської філософії; творення нової держави і нової ідеології; культурний космополітизм, який мав вплив на становище російської естетики; причетність російських теоретиків формалізму до різноманітних культурних традицій і шкіл; інтелектуальний обмін, пов'язаний з перетином національних кордонів і міжкультурних, світоглядних рубежів.

- Російський формалізм виник і залишився під цією назвою як метод у літературі; він мав філософські, мистецтвознавчі, літературознавчі, психологічні витоки. Формальна теорія в Росії була логічним продовженням ідей як російської, так і західноєвропейської філософської думки, мала значний вплив на європейський структуралізм і Нову критику, що дає нам підстави розглядати її саме в контексті розвитку світової естетичної теорії.

- Логіка формалізму визначається не тільки поступальним наростанням або згасанням «правил» методу (формалізм - структуралізм - постструктуралізм), але і спробами визначити в глибині самої форми істотне змістовне вимірювання, переходом від аналітики естетичної форми до психоаналізу, соціальної теорії; логіка формалізму розвивалася також від аналізу форми (через зміщення акцентів, конструктивні способи оформлення матеріалу, через відхід від схематики структуралізму) до виявлення якоїсь іншої суті, до якогось Іншого, до аналітики способів і значення цього Іншого;

- Формалізм за своєю суттю і за часом «зародження» виявився між старим ідеалізмом і вульгарним соціологізмом, між ортодоксальним марксизмом і не менш доктринальним структуралізмом, зацикленим на іманентних конструктивних особливостях витвору «мистецтва заради мистецтва»;

- Російська формальна школа була побудована переважно на грунті літератури та лінгвістики, яка стала автономною сферою їх наукових досліджень, але і в кіно теорії 20-х років народжувалися і розвивалися формалістичні ідеї, такі як «фотогенія», «зміщення», «монтаж», «повтор», «семіозис». Кінематограф був необхідним для формалістів як найбільш актуальне, популярне мистецтво, приєднування до якого гарантувало популяризацію їхніх ідей.

Одним із головних висновків, зроблених у результаті дослідження, є визначення принципу «осторонення» як головної ознаки формалізму, що став універсальним для даного методу.

Введення формалістами в мову літературознавства понять «осторонення», «прийому», «літературного ряду», «повтору», «зсуву», «установки», «літературного побуту» - не просто набір нових термінів, а приклад абсолютно нового, оригінального способу мислення, бачення і аналізу твору. Саме принцип «осторонення» став одним із визначальних у системі поглядів російських формалістів, що привело нас до висновку про те, що в основі діяльності формалістів є інший світогляд, який підпорядковує собі наукові концепції попередників. Прийом формалісти визначили як виразність, вбачаючи суть саме в ній, а не в ідеї або темі художнього твору. Акцент значущості у формалізмі ставився не на «що виражено», а на «як виражено».

- Концептуально нове мислення формалістів полягало і в переведенні літературознавчої проблематики на нову, спеціальну мову. Вищезгадані формалістичні поняття прийому, зрушення, «осторонення» та ін. дістали закінчене формулювання і стали частиною нової формалістичної мови, за допомогою якої створювалися їхні маніфести. Формалісти починали перетворення академічного поля, свідченням чому стали статті В.Шкловського «Мистецтво як прийом» і Б.Ейхенбаума «Як зроблена «Шинель» Гоголя», де представлені основи нової школи. Формалісти не прагнули до затвердження своєї теорії шляхом її включення до традиційної науки як складову частину, оскільки претендували на більше - на те, що формалізм і є справжньою наукою про літературу. Вони визнали історію літератури, а не єдину, вічну норму, класичний зразок. Але історії російські формалісти надали характеру зміни норм, причому самі ці норми (жанри, стилі) залишилися в їх розумінні незмінними, що чергуються, відштовхуються одна від одної, але не набувають при цьому нової якості.

Прихильники формального методу часто бували непослідовними, але вони завжди залишалися вірними своїм основним принципам. Це принципи «іманентного аналізу» літературного ряду, ставка на оновлення, свобода від догм і шаблонів, що стало запорукою відвертості, перспективності і продуктивності створених цією школою поодиноких термінів, прийомів і концепцій.

Акцент формалістів на «новому», «зміщеному», «пародійному» був не тільки значущим аспектом їх світогляду й аналітичним засобом літературного розвитку, але і частиною процесу становлення некласичного підходу в гуманітарному знанні, який був на той час в естетичній теорії і мистецтвознавстві.

Претензії формалістів на утримання в межах створеної моделі знання наукових і творчих побудов указували на нетривкий характер заявленого ними проекту «наукової поетики», на усвідомлення складної рефлексивної природи своєї роботи з об'єктом.

У дослідженні визначено, що однією з головних причин розпаду російської формальної школи є намагання розширити сферу їх досліджень, постійна рефлексія над власним методом, що сприяло виникненню змагання різних угруповань усередині самого формалізму і навколо нього за право представляти «справжнє» мистецтво, нову літературу, нову естетику. Еволюційний процес формалізму в Росії був припинений також через ідеологічні міркування: марксистський адміністративний апарат, підключившись до боротьби з формалізмом, додав потужного удару по небажаній теорії. Пройшовши нетривалий за часом, але яскравий і насичений за змістом шлях, формалізм поставив перед літературознавством і естетикою низку масштабних проблем, які вимагають і сьогодні інтелектуального і філософського осмислення.

У висновках доводиться, що феномен російських формалістів полягає саме в тому, що вони позначили низку ідей, які їм хоча і не вдалося довести до досконалості, але які були джерелом для наступних напрямків в європейській естетиці. Ідеї російських формалістів багато в чому визначили розвиток теорії літератури і естетики XX століття, давши імпульс чеському і французькому структуралізму, англо-американській Новій критиці і постструктуралізму, позначивши коло проблем сучасної естетичної думки, мистецтвознавства, літературознавства.

Незавершені пошуки та інновації російських формалістів залишаються для сучасної науки значущим інтелектуальним ресурсом як у дослідницькій практиці, так і в процесі її методологічного і культурного самовизначення, позначивши коло проблем сучасної естетичної думки, мистецтвознавства, літературознавства.

Увійшовши до історії як літературний метод, російський формалізм насправді був явищем значно більшого масштабу і в інтелектуальному, і в географічному значеннях, охопивши не тільки Росію, але і Західну Європу і Америку.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Полянська В. І. Естетика російського формалізму : [монографія] / В. І. Полянська. - Миколаїв : Шамрай, 2008. - 261с., (12.1 у. д. а.).

Полянська В. І. Естетика російського формалізму : мистецтво, інтерпретація, творчість / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 29. - С. 442.

Полянська В. І. Основи структурного підходу до мистецтва в творчості С. Ейзенштейна та його зв'язок з формальним методом / В. І. Полянська // Вісник держ. академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. - К. : Міленіум, 2009. - № 3. - С. 17-21.

Полянська В. І. Трансформація ідей російської формалістичної школи у творчості младоформалістів / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 26. - С. 159-165.

Полянська В. І. Психологічні витоки російського формалізму / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 25. - С. 269 -276.

Полянська В. І. Соціологічний метод у теорії російських формалістів / В. І. Полянська // Наук. праці : наук.-метод. журнал / гол. ред.- видавн. Ради Л. П. Клименко. - Миколаїв : вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2009. - Т. 103. - Вип. 90 (Соціологія). - С. 198 -204.

Полянська В.І. Філософські витоки російського формалізму / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 24. - С. 295-302.

Полянська В. І. Ідеї російського формалізму: їх вплив на структуралізм і нову критику / В. І. Полянська // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць / відп. ред. М. М. Бровко. - К. : КНЛУ, 2008. - Вип. 23. - С. 185-192.

Полянська В. І. Аналіз деяких поглядів щодо причин кризи російського формалізму / В. І. Полянська // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. праць. - К. : Міленіум, 2008. - Вип. ХХI. - С. 3-9.

Полянська В. І. Боротьба марксизму та формалізму в естетиці 20-х років ХХ століття / В. І. Полянська // Культура і сучасність: [альманах]. - К. : Міленіум, 2008. - № 2. - С. 5-9.

Полянська В. І. Методологічна криза ХІХ-ХХ ст. та її вплив на російський формалізм / В. І. Полянська // Вісник держ. академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. - К. : Міленіум, 2008. - Вип. 3. - С. 3-7.

Полянська В. І. Спільність методологічних засад в живопису та літературі Росії на межі ХІХ-ХХ ст. / В. І. Полянська // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць / відп. ред. М. М. Бровко. - К. : КНЛУ, 2008. - Вип. 21. - С. 264-270.

Полянська В. І. Мистецтвознавчі витоки російського формалізму / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2008. - Вип. 15. - С. 242-247.

Полянська В. І. Літературознавчі витоки естетики російського формалізму / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2008. - Вип. 13. - С. 275-282.

Полянська В. І. Релятивізм в системі ідей російських формалістів / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2008. - Вип. 12. - С. 221-227.

Полянская В. И. Русский формализм в контексте исследований М. Бахтина / В. И. Полянская // Альманах кафедры эстетики и философии культуры СПбГУ . - СПб. : Санкт - Петербург. філософ. общество, 2007. - № 2. - С. 378-381.

Полянская В. И. Основные этапы эволюционного пути формального метода в России / В. І. Полянська // Гуманітарний часопис : зб. наук. праць. - Харків : ХАІ, 2006. - № 4. - С. 47-54.

Полянская В. И. «Остранение» как основная идея русской формальной школы / В. І. Полянська // Гуманітарний часопис : зб. наук. праць. - Харків : ХАІ, 2006. - № 3. - С. 81-87.

Полянська В. І. Віктор Шкловський як теоретик російського формалізму / В. І. Полянська // Наук. часопис нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова : зб. наук. праць. - К. : НПУ ім. М. Драгоманова, 2006. - Сер. 7. - Вип. 8 (21). - С. 172-178.

Полянська В. І. Бахтін і формалісти / В. І. Полянська // «Гілея» (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2006. - Вип. 6. - С. 236-245.

Полянська В. І. Ідеї космізму у формалістичному мистецтві Росії початку ХХ століття / В. І. Полянська // Вісник черкаського університету / гол. ред. В. В. Масненко. - Черкаси : [Б. н.], 2006. - Вип. 6. - С. 134-142. - (Серія «Філософія»).

Полянская В. И. Конструктивний принцип как основное понятие формалистической теории Юрия Тынянова / В. И. Полянская // Вестник СЕВГТУ : зб. наук. праць / ред. Бабинов Ю. О., Севаст. нац. техн. ун-т. - Севастополь : СевНТУ, 2006. - Вип. «Філософія» - С. 179-183.

Полянська В. І. Естетика російського формалізму і його взаємозв'язок з іншими напрямками / В. І. Полянська // “Гілея” (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2005. - Вип. 2. - С. 30-41.

Полянська В. І. Деякі аспекти антиесенціалістичної теорії мистецтва Моріса Вейца / В. І. Полянська // “Гілея” (наук. вісник) : зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2005. - Вип. 1. - С. 48-56.

Полянская В. И. Интерпретация и творчество в контексте русской формальной школы / В. И. Полянская // Материалы науч. конференции, 26-27 марта 2007 г. «Зритель в искусстве: интерпретация и творчество». - Санкт-Петербург, 2007. - С. 25-31.

Полянская В. И. Лингвистические аспекты межкультурных коммуникаций в формальной традиции / В. И. Полянская // «Этничность и власть» : Шостий міжнар. семінар, травень 2007 р. : тези. - Ялта, Алупка. - С. 77 -79.

Полянська В. І. Формалістичні ідеї у візуальному мистецтві Росії початку ХХ століття / В. І. Полянська // Візуальність в умовах культурних трансформацій / Матеріали всеукр. наук.- практ. конференції, 14-15 жовт. 2009 р. - Черкаси : [Б. н.], 2009. - С. 107-109.

Полянская В. И. Проблема образования в теории русской формальной школы / В. І. Полянська // Матеріали V міжнар. семінару, 20-24 травня 2006 р. «Образование в многокультурном обществе: традиции и инновации». - Севастополь, 2006. - С. 179-183.

Полянська В. І. Естетична значимість як домінуюча ознака естетичного утворення в контексті російської формальної школи / В. І. Полянська // Міжнар. наук. конференція, 12-13 квітня 2006. Матеріали доповідей та виступів. Дні науки філософського факультету 2006. - К.: КНУ, 2002. - С. 10-12.

Полянська В. І. Основні напрямки в сучасній філософії мистецтва США / В. І. Полянська // Гуманітарн.- економ. дослідження : зб. наук. праць / наук. ред. В. П. Шкварець. - Миколаїв-Одеса : Тов. В. Д., 2005. -- Т. 1. - С. 292-297.

Полянська В. І. Традиції формалізму в сучасному образотворчому мистецтві / В. І. Полянська // Contemporary art - нові території : Міжнар. наук.- практ. конференція, 20-23 лист. 2005 р. : тези. - К., 2005. - С.3-4

АНОТАЦІЯ

Полянська В.І. Історична динаміка естетичних ідей російського формалізму.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.08. - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертації здійснено комплексний, філософсько-естетичний аналіз російського формалізму, реконструкцію процесу його виникнення, розвитку, занепаду, вивчено історичну динаміку ідей російської формальної школи та їх вплив на світову естетичну теорію. Досліджено матеріал, який відбиває різноманітні погляди на російський формалізм як на міждисциплінарну гуманітарну теорію, що синтезувала ідеї як суто естетичного, так і лінгвістичного, історичного планів. Проведено аналіз засадничих ідей російського формалізму: співвідношення форми та змісту в художньому творі, прийому, «осторонення», релятивізму, конструктивного принципу, фотогенії, повтору та ін.

Простежено динаміку ідей російського формалізму в теоретичних надбаннях Празького структуралізму, представниками якого були розвинуті як прийом «осторонення», так і «конструктивний метод». Особливу увагу приділено формалістським ідеям у кінематографі, зокрема «фотогенії», «зміщенню», «семіозису», «монтажу». Досліджено тенденції вивчення методу учнями формалістів, так званими «младоформалістами»: Л.Гінзбург, Б.Бухштабом, Г.Гуковським,; окреслено питання, з яких полемізували учні зі своїми вчителями. Здійснено намір реабілітувати теорію формального методу, довести його високий науковий та творчій потенціал.

Доведено, що російський формалізм був і залишається одним із найважливіших джерел естетичної інновативності в ситуації кардинальних соціальних та культурних змін.

Ключові слова: формалізм, формальний метод, форма, зміст, прийом, спосіб, метод, «осторонення», конструктивний принцип, повтор, зміщення. структуралізм, семіотика, преструктуралізм, фотогенія, монтаж, деформація.

АННОТАЦИЯ

Полянская В.И. Историческая динамика эстетических идей русского формализма.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.08. - эстетика. -Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертации осуществлен комплексный, философско-эстетический анализ русского формализма, реконструкция процесса его возникновения, развития, кризиса; исследована историческая динамика идей русской формальной школы и их влияние на мировую эстетическую теорию. Исследован материал, который отражает разные точки зрения на русский формализм как на междисциплинарную гуманитарную теорию, которая синтезировала идеи как собственно эстетического, так и лингвистического, исторического планов. Проведен анализ основополагающих идей русского формализма: соотношения формы и содержания в художественном произведении, приёма, «остранения», конструктивного принципа, монтажа, фотогении, повтора и др.

Философским основанием формализма в исследовании являются труды Ф.Гегеля, Е.Гуссерля, Д.Дидро, И.Канта, Р.Хатчесона, А.Шефтсбери, Г.Шпета. Концептуальной матрицей в развертывании проблемы текста стали идеи Ф.Ницше, Ф. де Соссюра, З.Фрейда. Мощный импульс формалистическому мышлению в процессе становления принципа «остранения» был дан также Аристотелем, Сократом, Юмом, Новалисом. Русские формалисты, однако, были не только наследниками и продолжателями некоторых идей своих предшественников, они изменили статус формализма, подняли его на уровень самостоятельной научной теории с ее собственными категориями, принципами, приемами. Главной характеристикой, которая сделала русский формализм уникальным явлением в истории гуманитарной мысли, была внутренняя потребность его представителей превращать литературу из объекта описания на объект собственного творчества и критики одновременно.

Необходимо заметить, что уникальность формальной школы в России обусловливалась не только самим фактом развития свободного творческого начала, но и тем, что связь между теоретическими конструкциями, историческими исследованиями и прозаическими текстами формалистов, отличалась системным характером.

Историческая динамика эстетических идей русских формалистов, их общий идейный контур прояснен через изучение основополагающих характеристик их ранней литературной теории, которая хотя и неоднократно пересматривалась на протяжении 1920-х годов, но смогла удержать значение определенного аналитического горизонта. Своеобразным теоретическим стержнем этого горизонта, который пронизывал всю внутреннюю эволюцию ОПОЯЗу (от ранних манифестов В.Шкловского до социологического изучения «литературного быта»), является, бесспорно, принцип «остранения». Историческая модальность формалистской теории определяется реакцией на общий исторический контекст и средствами изучения этого контекста самими формалистами. Как раз на этом уровне, который приводит к излому субъективной идентичности и механизмов примирения прошлого и настоящего, формалисты зафиксировали одну общую историческую модальность, которая соединила прозу формалистов, - так называемый «конструктивный принцип». Невзирая на все разнообразие тем и разной меры проникновения в литературное творчество самих формалистов, вся их теория укладывается в достаточно жесткие пределы исторической, биографической и автобиографичной литературы, насквозь пронизанной исторической рефлексией.

В процессе исследования появилась потребность в решении формалистской проблемы в кинематографе, которая не имеет общепризнанного толкования до сих пор, - это превращение на экране вещи на знак, иначе говоря, - проблема первичного семиозиса. Неразрывная связь поэтики и кинематографа прослеживается в ряде ключевых положений формалистов, которые дали возможность им не только использовать и теоретически обосновывать свои идеи и методы, но и создавать новые концепции. Логика перехода от литературы к кинематографу в русском формализме исследуется в двух аспектах: во-первых, через принцип «остранения», аналогом которого в кинематографе может быть понятие «фотогении» как извечного образа вещи, выведенной из автоматизма повседневного восприятия необычным, «остранюющим» ракурсом; во-вторых, через общую для слова и изображения природу «нового виденья». «Концепция монтажа» как основного выразительного средства нового искусства в теории С.Ейзенштейна подается через аналогию с «конструктивным принципом» Ю.Тинянова.

Прослежена динамика идей русского формализма в теоретических достижениях представителей Пражского структурализма, в котором были развиты основные идеи формальной школы России. Особое внимание уделено формалистским идеям в кинематографе, в частности, «фотогении», «смещению», «семиозису», «монтажу». Исследованы тенденции продолжения идей формалистов их учениками, так называемыми «младоформалистами»: Л.Гинзбург, Б.Бухштабом, Г.Гуковским; обозначены вопросы, по которым полемизировали ученики со своими учителями. Осуществлена попытка реабилитации формального метода, показан его высокий научный и творческий потенциал.

Доказано, что русский формализм был и остается одним из важнейших источников эстетической инновативности на фоне кардинальных социальных и культурных перемен.

Ключевые слова: формализм, формальный метод, форма, содержание, приём, способ, «остранение», конструктивный принцип, повтор, структурализм, семиотика.

ANNOTATION

Polyanskaya V.I. Historical dynamic aesthetic ideas in Russian formalism.

The thesis on competition for of Doctor of Philosophical sciences on a specialty 09.00.08. -Aesthetics. -Kyiv national university of Taras Shevchenko, Kyiv, 2010.

The complex, philosophical-aesthetic analysis of Russian formalism, reconstruction of its occurrence process, development, crisis are carried out in The dissertation on reception of a scientific degree of the Doctor of dissertation; the historical dynamics of Russian formal school ideas and their influence on a world aesthetic theory is explored. The material which reflects the different points of view on Russian formalism as on the interdisciplinary humanitarian theory which synthesized both ideas: aesthetic and linguistic, historical plans is investigated. The analysis of Russian formalism basic ideas is carried out: form and content parities in a work of art, reception "Distancing", a constructive principle, installation, photogeniuses, repetition, etc.

The Dynamics of Russian formalism ideas in theoretical achievements of the Prague structuralism representatives, in which have been developed the basic ideas of Russia formal school is tracked. The special attention is given to ideas of formalism in cinema, in particular, "photogeniuses", "displacement", « semiotics », "installation". The tendencies of formalists ideas continuation are investigated by their pupils, so-called «young formalists»: L.Ginzburg, B.Buhshtab, G.Gukovsky; The attention is paid on questions which pupils with the teachers polemized . Attempt of formal method rehabilitation is carried out, its high scientific and creative potential is shown.

It is proved that Russian formalism was and remains to one of the major sources innovations aesthetic against cardinal social and cultural changes.

Keywords: a formalism, a formal method, the form, the maintenance, reception, a method, "ostrarente", a constructive principle, repetition, structuralism, semiotics. естетичний російський формалізм

Размещено на Allbest.ru