Державний борг та специфіка управління ним

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

1.1 Поняття та суть державного боргу

1.2 Економічні передумови та механізм формування державного боргу

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

2.1 Динаміка і структура державного боргу

2.2 Механізм управління та обслуговування державного внутрішнього боргу

2.3 Механізм управління та динаміка формування зовнішньої заборгованості України

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАБОРГОВАННОСТІ УКРАЇНИ

3.1 Напрямки вдосконалення механізму погашення державного боргу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Державний борг прямо пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу; виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд задач, головними з яких є:

- обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;

- виявлення основних тенденцій формування державного боргу України;

визначення основних етапів формування державного внутрішнього боргу, аналіз механізму управління ним;

оцінка розміру та динаміки зовнішньої заборгованості України; Об'єктом дослідження є державний борг України.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які утворюються між державою та її кредиторами, в результаті чого формується державний борг та здійснюється його управління і обслуговування.

Важливий внесок в дослідження проблеми державного боргу зробили західні економісти: Д. Рікардо, А. Сміт, М. Браунриг, С. Вайнтрауб, X. Джонсон, О. Екстайн, Дж. Кейнс, А. Лаффер, А. Лернер, Р. Масгрейв, М.Фрідман та інші.

Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д. Василик, А.С. Гальчинський, Г.Н. Юшмко, В.В. Корнєєв, О.В. Плотніков, І.Я. Софіщенко, В.М. Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

1.1 Поняття та суть державного боргу

Існування державного боргу сьогодні є для країн з ринковою економікою об'єктивно зумовленим явищем. Більшість країн відчуває брак власних ресурсів для здійснення внутрішніх вкладень, покриття дефіциту державного бюджету, проведення соціально-економічних перетворень та виконання боргових зобов'язань. Кожна держава, намагаючись найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність прагне залучити додатковий капітал. З цією метою країни звертаються до державних запозичень. Проте на відміну від країн з достатньо стійкою економікою держави з менш збалансованою економікою, до яких належить і Україна, вимушені залучати позики для поточних централізованих потреб. Економічний ефект таких запозичень невеликий, а їх обсяг поступово перевищує можливості щодо погашення зобов'язань. Гострі фінансові проблеми в Україні багато в чому пояснюються саме неконтрольованим збільшенням державного боргу без пошуку джерел його погашення.

Державний борг - важлива складова державних фінансів. Під державним боргом розуміють всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній.

Державний внутрішній борг - це економічна категорія, що відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб.

З чисто формального погляду під державним внутрішнім боргом розуміють всю суму випущених, але не погашених державних позик з нарахованими по них процентами. Останні мають бути сплачені власникам державних цінних паперів у визначені державою терміни. Крім суто державного внутрішнього боргу, який визначається сумою випущених центральним урядом облігацій та інших видів боргових зобов'язань, а також кредитних цінних паперів, що випущені місцевими органами влади (штати, муніципалітети, окремі великі міста, як правило адміністративні центри), до внутрішнього державного боргу включається також заборгованість державних підприємств. Проте типовою, можна сказати, класичною формою державного боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Державний внутрішній борг класифікується за видом фінансових інструментів та інституціональними ознаками. Мова йде про види та фінансові характеристики державних боргових зобов'язань або позик з одного боку, та державний статус чи рівень влади тих, хто випускає позики чи інші види державних цінних паперів. Відтак йде поділ державного внутрішнього боргу відповідно на державний внутрішній борг центрального уряду та борг місцевих органів влади.

Розміри державного боргу залежать від безлічі факторів, причому вони впливають на борг нерівнозначне, спричиняючи зростання державного внутрішнього боргу. На збільшення державного боргу також впливає невиконання зобов'язань національних об'єднань і асоціацій щодо отриманих ними валютних кредитів.

Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням державою зовнішніх позик. Державний зовнішній борг класифікується по таких ознаках: по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах їх надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і не інвестиційні позики); по умовах надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості (короткострокові - до одного року, середньострокові - 5 - 10 років, довгострокові - більше 10 років); по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами).

Державний кредит -- це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою необхідних коштів для забезпечення свого нормального функціонування.

Міжнародна фінансова практика виробила різні критерії оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливості країни з його обслуговування : при визначенні меж зовнішньої державної заборгованості використовуються показники відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни і відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішньої заборгованості, коли сума її обслуговування не перевищує 25% загальних валютних надходжень країни, або приблизно 20% вартості експорту товарів (для країн, що мають позитивне сальдо щодо торгівлі послугами, припустимий більший розмір платежів).

При оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою відсотків за ним межею небезпеки вважається відношення відсоткових платежів до експорту 15-20%, межею підвищеної небезпеки -25-30%, критичною межею - коли зовнішній борг перевищує 40% ВВП.

Світовий банк, наприклад, вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100%. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні й погашенні внутрішнього боргу з податкових надходжень зведеного бюджету на рівні 25%.

Відповідно до вимог Маастрихтської угоди державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП країни.

Узагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним для держави є обсяг іноземних кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту. За іншими оцінками, межею небезпеки вважається перевищення суми боргу порівняно з експортом у 2 рази, підвищеної небезпеки - в 3 рази.

1.2 Економічні передумови та механізм формування державного боргу

Досліджуючи державний борг, не можна обминути проблему бюджетного дефіциту. Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, яке не обов'язково належить до надзвичайних, виключних подій. В сучасному світі немає держави, яка б в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Але якість самого бюджетного дефіциту може бути різною:

а) Дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Ще Дж. Кейнс обґрунтував можливість допущення випереджаючого росту державних витрат над доходами на певних етапах розвитку суспільства.

б) Дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великі стихійні лиха і т.д.), коли звичайних резервів стає недостатньо і потрібно вдаватися до джерел особливого виду.

в) Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит - явище надзвичайно тривожне, яке вимагає вжиття не лише термінових економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси випливає, що в умовах економіки, яка розвивається динамічно із стійкими, а головне - ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит (звичайно, в кількісно допустимих межах) може використовуватись. Це явище не потрібно драматизувати, тому що в борг жили і продовжують жити багато економічно розвинених держав.

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і за умов чіткого управління ним може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний - підкоряється законам інфляції. Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави.

При утворенні дефіциту державного бюджету виникають проблеми його покриття з найменшими витратами для економіки. Є декілька шляхів:

Скорочення витрат держбюджету. Цей шлях не завжди прийнятний, оскільки зменшення витрат може посилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що в свою чергу знижує стимули виробництва.

Збільшення податкового тягаря. Цей шлях призведе до зменшення інвестицій і споживання, що в свою чергу також знижує можливість росту ВВП.

Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:

- звернення держави за кредитом до національних банків;

- перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав;

- випуску державних цінних паперів - облігацій, які є зобов'язаннями держави виплатити суму запозичених грошей у населення з процентами.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їх емісії. Це самий небезпечний шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що він веде до інфляції. До такого методу покриття бюджетного дефіциту держави вдаються у випадку неможливості або невміння використовувати інші джерела. По суті, це є спосіб відмови від частини боргу, оскільки його виплата здійснюється знеціненими грішми. Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного фінансування можна показати таким чином:

ВД = МВ + Д + е.Д*, [19, с.311]

де ВД - показник дефіциту бюджету; МВ - грошова база; Д - внутрішній борг; Д* - зовнішній борг в іноземній валюті; є - валютний курс.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту мас різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

Напруженість бюджету, що потрібна для стабілізації боргу, можна дещо ослабити, якщо допустити певне зростання інфляції. За цих обставин керівна грошово-кредитна установа може дозволити зростання пропозиції грошей швидшим темпом, ніж темп економічного зростання в країні. Держава отримує гроші для фінансування бюджетного дефіциту, коли центральний банк погоджується купити частину державного боргу за заново випущені центральним банком гроші. Будь-яке збільшення грошової маси МО фактично зменшує державний борг. Всі випадки галопуючої інфляції можна пов'язати з намаганням уряду вирватися з бюджетного обмеження. Гіперінфляції припиняються, коли уряд кладе край дефіциту.

У реальному вираженні дефіцит бюджету - це сума первинного дефіциту - надлишку купівлі С над чистими податковими надходженнями Т, а обслуговування боргу - норми процента г , що помножена на наявну величину боргу В. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок позик і випуску нових боргових зобов'язань А В можна показати таким чином:

АВ=С-Т + г*В.(1.1)

Підсумовуючи цей вираз, досягають, з перебігом часу, міжчасового бюджетного обмеження. Якщо бюджет має надлишок, то уряд погашає певну частину своїх боргів або нагромаджує активи.

Вираз (1.1) показує, що борги мають властивість підгодовувати самих себе. Вибухова природа боргу випливає з того факту, що якщо навіть первинний бюджет збалансований (С - Т = О), то борг продовжує зростати. Уряд бере в позику, щоб оплачувати процент за наявний борг, що нагромаджується темпом г. Ця риса заборгованості загальна і характеризує будь-який борг, незалежно від того державний він чи приватний.

Факт існування державного боргу не дає уявлення про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу - це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Як правило, зростання державного боргу є наслідком існування бюджетного дефіциту. Проте боротьба з окремими дефіцитами не усуває причини, що породжують ці дефіцити. Бюджетні дефіцити через неправильні способи боротьби з ними спричиняються до розладу всієї системи фінансових відносин. Це пояснюється систематичною нестачею коштів у уряду, і тому він змушений постійно посилювати податковий прес і водночас удаватися до позик, до випуску паперових грошей та до інших надзвичайних способів і джерел.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

2.1 Динаміка і структура державного боргу

Державний борг України - це заборгованість держави за усіма кредитними операціями. Відповідно, державний внутрішній борг країни -- це борг перед юридичними особами та перед фізичними особами, що володіють державними цінними паперами та компенсаціями за них. Державний зовнішній борг - це борг перед нерезидентами, тобто зарубіжними кредиторами уряду.

Варто зауважити, що інформація, яка стосується державних боргів України, є досить закритою для широкого загалу. І це певною мірою виправдано деякими політичними міркуваннями. Насамперед, це пояснюється соціальною напругою в суспільстві, що не лише не спадає, а час від часу посилюється.

Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг формується як внутрішній чи зовнішній. Кількісна оцінка внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього - в іноземній, як правило, в доларах США. Тому для порівняння результатів аналізу обидві складові боргу необхідно оцінювати за відповідним курсом валют до якоїсь однієї валюти.

Враховуючи, що з часу набуття Україною суверенітету державний бюджет затверджувався і виконувався з дефіцитом, з 1991 року відбувається зростання державного боргу. Статистика державного боргу свідчить про кілька етапів у його формуванні та розвитку. Перший етап - період з 1991 по першу половину 1994 року характеризувався залученням із внутрішніх джерел виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. На початок 1994 року державний борг склав 4,8 млрд. дол. США, з яких 25 % становив внутрішній державний борг.

До другого етапу можна віднести період з другої половини 1994 по нинішній час. В цей період поряд з наданням зовнішніх гарантій державний борг формувався і за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій, було врегульовано заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішніх державних позик та поступове заміщення цими облігаціями прямих кредитів Національного банку України.

Станом на 1 січня 2009 року державний борг України становив 16 млрд. 830 961,01 млн. дол. США, з яких 68,25% припадає на зовнішній борг та 31,25% - на внутрішній .

Порівняльні дані щодо розміру державного боргу за чотири останні роки наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Динаміка зростання Державного боргу України (станом на 31.01.2009)

	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.	2009 р
Внутрішній борг, грн.	14 672 180,94	13 462 035,81	11 133 957,02	12 585 131,25	44 666 547,59	44 846 547,59
Зовнішній борг, дол. США	8 807 821,81	8 704 222,93	9 803 183,83	10 591 661,77	11 171 831,40	11 006 734,05

Звертає на себе увагу стрімке зростання внутрішнього державного боргу - більш як у три рази на кінець 2008 року,порівняно з попереднім періодом (таблиця 2.1)

Окрім того, станом на початок 2009 року державний борг практично становить більше половини розміру ВВП, що є економічно небезпечним рівнем. Якщо підтримувати імідж України як держави, що розраховується по своїх боргах, то необхідно додержуватись рівня боргового навантаження, що не перевищує 20 - 25% від ВВП.

В розрахунку на душу населення постійно зростає як внутрішній, так і зовнішній борг (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Державний борг України в розрахунку на душу населення, грн. (станом на 01.01.2009)

	2003р.	2004р.	% до 2005р.	2006р.	% до 2007р.	2008р.	% до 2009р.
Всього державний борг	400,4	561,3	140,2	1045,8	186,3	1581	151,2
В тому числі: внутрішній борг	72,8	201,8	277,2	267,3	132,5	296,1	110,8
Зовнішній борг	327,6	359,5	109,7	778,5	216,6	1284,9	165,0

Внутрішній борг можна умовно поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інших позиках та зобов'язаннях.

До ринкових інструментів можна віднести облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), облігації внутрішньої державної ощадної позики (ОВДОТС) та казначейські векселі.

Типовим прикладом неринкових інструментів державного внутрішнього боргу є заборгованість уряду Національному банку України.

Сюди входить також заборгованість, що утворилась в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадянам України чи інших державних боргових сертифікатів, які в свій час були розміщені серед населення (речові облігації тощо).

Ринок державних цінних паперів України функціонує на базі використання таких фінансових інструментів, як облігація внутрішньої державної позики, облігації внутрішньої державної ощадної позики (ОВДОП), а також на базі казначейських векселів. ОВДП випускаються у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, термін їх погашення - 28, 63, 91, 182, 273 дні та 12, 18, 24 і 36 місяців. Номінальна вартість облігації 100 грн.

Випуск облігацій внутрішньої державної позики розпочався з березня 2007 року. В цьому ж році обсяг випуску становив 293,8 млн. грн., було залучено від випуску коштів за номінальною вартістю на 304 млн. грн., виплати в 2007 році по облігаціях становили 140,7 млн. грн., Дохідність по облігаціях коливалась від 63 до 145% річних.

Ринок облігацій внутрішньої державної позики в Україні стає домінуючим. Одночасно бюджет перевантажується старими і новими борговими зобов'язаннями, підвищується вартість позичкових коштів. Національний банк вимушений брати пряму участь у фінансуванні дефіциту бюджету через безпосередній викуп ОВДП (у 2008 році НБУ викупив 71% облігацій), тобто має місце прихована емісія грошей. Первинний ринок ОВДП поступово набуває ознак розбалансованості. Кругообіг державних облігацій є короткотерміновим - фактично слід визнати, що найдовші українські облігації є дуже короткими у порівнянні зі світовими аналогами. Треба зазначити, що ОВДП були короткостроковими та дорогими, тому переважна частина нових запозичень направлялась на погашення попередніх випусків облігацій, що призвело до побудови так званої фінансової "піраміди".

Висока дохідність ОВДП призвела до того, що грошові ресурси направлялись на ринок державних цінних паперів, обминаючи інші сектори економіки, і в першу чергу виробництво. Дохідність державних облігацій була значно вищою, ніж дохідність від інвестицій у виробництво, тому виробництво залишилось без капіталів.

На обслуговування піраміди НБУ вимушений був витратити більш як 1,5 млрд. дол. (у розвинених країнах аналогічні витрати не перевищують 10% ВВП). Валютні резерви Національного банку України восени 2006 року впали до загрозливої позначки - менше 1 млрд. дол. [20, сі 19]. Спростовано хибне уявлення про виключно неемісійний облігаційний шлях фінансування державного бюджету.

Відмітимо особливості, пов'язані з сучасним станом та структурою державного внутрішнього боргу.

Бюджетний дефіцит призводить до прискореного зростання державного внутрішнього боргу. Протягом 2007 року - більше як у 2,7 разів, 2008 року - на 32,5%. При збереженні таких темпів росту в недалекому майбутньому обсяг державного внутрішнього боргу можна буде порівнювати з величиною ВВП.

На державний борг списується все поточне бюджетне недофінансування за останні сім років. В структурі державного внутрішнього боргу починаючи з 2005 року зростає обсяг зобов'язань по ОВДП.

Відсутнє середньо і довгострокове планування обсягу і структури державного боргу, а також графіків його погашення. Без такого прогнозу неможливо проводити перспективний аналіз ситуації.

Таким чином, можна зробити висновок, що державний внутрішній борг України сформувався протягом короткого проміжку часу, триває його динамічне зростання. Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого державного боргу, можливості залучення коштів з внутрішнього ринку було наближено до вичерпання. Збільшується частка юридичних осіб у структурі основних кредиторів уряду, населення фактично не бере участі в формуванні урядових боргових зобов'язань. В Україні, на наш погляд, необхідно поступово створювати інфраструктуру для функціонування державного внутрішнього боргу, враховуючи помилки попередньої практики.

2.2 Механізм управління та обслуговування державного внутрішнього боргу України

Внутрішній борг України швидко зростає, і тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом "Про Державний бюджет України на 2008 рік" передбачено витрати на обслуговування державного внутрішнього боргу в сумі 1,536 млрд. грн.

На 2000 рік встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 25,711 млрд. грн. (без урахування поточної заборгованості із зарплат, пенсій тощо), що становитиме майже 77% річних доходів бюджету. Обслуговування й погашення цього боргу в найближчі роки буде найважливішою статтею витрат державного бюджету.

В економічній літературі країн Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки сам по собі державний борг як такий, особливо якщо він не значно відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об'ємних макроекономічних показників, скільки зростання суми виплат процентів по державних позиках, особливо якщо вони прострочені.

Виплати процентів по позиках посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, наприклад, в СІЛА на виплату процентів по державному боргу в 2006 році було виділено в федеральному бюджеті 232 175 млн. дол. Це четверта за величиною (після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування та національну оборону) стаття витрат в федеральному бюджеті СІЛА.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в більш широкому розумінні - всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання погоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, але і з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також .з довгостроковим покращанням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Під управлінням державним внутрішнім боргом необхідно розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, проведенням конверсій та консолідацій, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов і випуску нових державних цінних паперів.(Додаток 2)

Емітенти облігацій (центральний уряд, уряд автономії та місцеві органи влади) в процесі управління державним внутрішнім боргом прагнуть підтримувати курс державних цінних паперів і отримувати фінансові ресурси в позичку під порівняно нижчі проценти.

Уряди всіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості та строків погашення облігаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватись "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються, звичайно, емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів. Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятись. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, то потрібно розширювати його емісію, наприклад шляхом до розміщення і, навпаки, виключати із обігу невигідні випуски. Дане правило повинно поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

Окрім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має переслідувати також цілі забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяти втечі капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілим є значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

Управління державним боргом включає такі заходи:

ефективне використання коштів запозичення;

пошук коштів для виплати боргу;

нейтралізація негативних наслідків державного боргу.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Під конверсією розуміють зміну дохідності позики. З ціллю зниження витрат по управлінню державним боргом держава часто знижує розмір процентів, що виплачуються по позиках. Але не виключена також можливість підвищення дохідності державних цінних паперів для кредиторів. Така операція була проведена, наприклад, в 1990 році в колишньому СРСР, коли дохідність облігацій 3% виграшної позики була збільшена до 9%, а дохідність казначейських зобов'язань - з 5 до 10%.

Існує декілька методів проведення конверсій, головними з яких є конверсії примусові, добровільні і факультативні. При примусовій конверсії кредитор зобов'язаний обміняти облігації старої позики на облігації нової з пониженою ставкою процентів. При добровільній конверсії кредитор має право погодитись на нові умови або одержати дану в борг державі суму, при факультативній - погодитись або відмовитись від зміни умов позики. Щоб зацікавити власників облігацій в конверсії, держава звичайно надає пільги по нових позиках: казначейство може обміняти облігації короткострокових і середньострокових позик, які підлягають оплаті, на облігації "до запитання" або на довгострокові. Держава також вправі випустити нову довгострокову позику на більш вигідних умовах і реалізувати її на грошовому ринку, направляючи виручені суми на викуп облігацій короткострокових позик. Конверсія державних позик здійснюється при надлишку позичкового капіталу. При конверсії знижується середня норма дохідності, в результаті чого курси облігацій підвищуються, що збільшує доходи власників облігацій.

Одним з методів управління державним внутрішнім боргом в країнах з розвинутою ринковою економікою є рефінансування, або, як його ще називають, консолідація державного боргу. Здійснюючи рефінансування державного боргу, уряди переслідують мету скорочення короткострокового боргу й заміни певної його частини на довгостроковий борг. Перший спосіб рефінансування полягає в тому, що Міністерство фінансів здійснює обмін облігацій державної позики, строки яких минули (або облігацій, що погашаються за пред'явленням) на знову емітовані облігації довгострокові. Другий спосіб передбачає ситуацію, коли Міністерство фінансів здійснює аналогічний обмін чи заміну облігацій достроково. Третій спосіб рефінансування державного внутрішнього боргу передбачає, що Міністерство фінансів продає довгострокові облігації і на отриману суму випускає короткострокові.

Уніфікація державних позик, як правило, проводиться разом з консолідацією, але може бути проведена і без неї. Уніфікація позик - це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державного кредиту.

У виключних випадках уряд може провести обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених прирівнюється до однієї нової облігації. Наприклад, такий обмін було проведено у повоєнний період з ціллю вилучення із обігу облігацій позик воєнного часу. Обмін облігацій по регресивному співвідношенню позбавляє державу необхідності виплачувати проценти і здійснювати погашення в повноцінних грошах по облігаціях, які продавались державою за знецінену валюту воєнних років.

Відстрочення погашення позики або всіх раніше випущених позик проводиться, як правило, коли подальший активний розвиток операцій по випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це виникає тоді, коли держава вже випустила дуже багато позик і умови їх емісії не були достатньо вигідними для неї. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик направляється на виплату процентів і погашення по раніше випущених позиках. Тому уряд оголошує про відстрочку погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не лише відсуваються терміни погашення, але і припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують одержувати по них свій дохід.

Під анулюванням державного боргу розуміють заходи, в результаті яких держава повністю відмовляється від зобов'язань по випущених позиках (внутрішніх, зовнішніх або по всьому державному боргу). Анулювання цінних паперів держави може проводитись з двох причин. По-перше, анулювання державного боргу оголошується у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади. Відмова від боргів вважається нерозумним заходом, оскільки підриває репутацію держави. В майбутньому вона вже не зможе розраховувати на одержання кредитів.

Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє вторинний ринок державних облігацій, де обертаються цінні папери попередніх випусків. Ці операції виконують дилери, в число яких входять і банки.

В управлінні державним внутрішнім боргом велику роль відіграє організація та система обліку державних облігацій. Для цього використовуються комп'ютеризовані системи рахунків для індивідуальних осіб та не депозитних інститутів. Обидві системи мають служити меті вдосконалення бухгалтерської банківської технології.

Клієнти комерційних банків та інших депозитних установ відкривають свої комп'ютеризовані рахунки по угодах з цінними паперами, комерційні банки й депозитні установи, в свою чергу, відкривають такі ж рахунки в центральному банку. Через систему комп'ютерних рахунків здійснюється переказ коштів по угодах купівлі-продажу, погашення сум та виплата процентів та доходів по облігаціях. Функціонування системи комп'ютерних рахунків комерційних банків довело їх високу надійність рахунків.

В такий спосіб державні облігації як фізичний різновид цінних паперів замінюються системою комп'ютеризованих рахунків. До речі, українські державні цінні папери також до останнього часу заносилися на комп'ютеризовані рахунки. Така форма обліку й управління державним боргом в Україні відповідає світовій практиці, оскільки підвищує ефективність та ліквідність ринку державних цінних паперів. Проте, якщо мова ведеться про державні облігації, розраховані не на інституційних інвесторів, у всякому разі в Україні, така форма обліку не звична, а отже мало придатна.

Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава повинна керуватись не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, але і враховувати реальну кон'юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише за умов правильного визначення реального стану економіки, стану грошового обігу, рівня дохідності і терміну діючих позик, пільг, які надаються кредиторам, а також багатьох інших факторів. Операції по управлінню державним боргом в ряді країн з розвинутими ринковими відносинами тісно пов'язані з касовим виконанням бюджету і здійснюються емісійними банками. Ці банки беруть участь у випуску позик, виплаті процентів по них (оплачують облігації, які виграли по виграшних позиках і проценти по процентних позиках), а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу.

Управління внутрішнім державним боргом в країнах з розвинутим ринком тісно пов'язане з операціями центральних банків по проведенню відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами та засобами здійснення грошової політики в цих країнах є так звані обов'язкові резервні виплати, маніпулювання центральним банком дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.

Треба зазначити, що відповідно до зростання ринку державних цінних паперів, збільшується і його вплив на фінансовий сектор країни, курс національної грошової одиниці, напрямки використання та обсяги потоків грошових ресурсів, а також можливості їх залучення до фінансування розвитку вітчизняного виробництва. Все це потребує виключної уваги з боку держави до процесів, що відбуваються на ринку державних цінних паперів.

Можливість залучення коштів на тривалі строки виникає лише на такому етапі розвитку, коли стабільність економічної ситуації і економічної політики є незмінним законом. Тому найбільш реальним терміном для розміщення цінних паперів в Україні на сучасному етапі є 2 - 3 роки.

Для підвищення ефективності управління державним боргом необхідно забезпечити чітку координацію дій Національного банку України і Міністерства фінансів України. Грошово-кредитна, інвестиційна і фіскальна політика повинні розроблятись і реалізовуватись синхронно і скоординовано. Передусім це стосується управління державним боргом.

2.3 Механізм управління та динаміка формування зовнішньої заборгованості України

Згідно з існуючими оцінками перспектив зростання зовнішнього державного боргу за даними Міністерства фінансів України, зовнішній борг у 2012 році зросте до 38252 млн. дол. США.

За характером утворення та управління державний зовнішній борг України можна розділити на два етапи. Перший етап охоплює період 1992 -1994 років. В 1992 році на підставі постанови Президії Верховної Ради України від 15 липня уряд почав залучати кредити під державні гарантії. За цей час під державні гарантії було залучено близько одного мільярда доларів, з яких лише 104,9 млн. було погашено в першому періоді. Протягом 1993 року державний зовнішній борг становив 3,624 млрд. дол. США, в тому числі борг зріс на 2,7 млрд. дол. - за рахунок врегулювання заборгованості перед Російською Федерацією.

Другий етап розпочався з кінця 1994 і триває донині. У 2007 році відбулося зростання державного зовнішнього боргу порівняно з 2006 роком майже на 1 млрд. дол., з яких 46 % пов'язано з початком освоєння ресурсів міжнародних фінансових організацій, а 24% припадає на зростання боргу перед країнами СНД.

Незадовільні темпи структурних зрушень в економіці, зокрема щодо скорочення дефіциту державного бюджету, та вплив світової фінансової кризи негативно позначилися на обсягах та цілі запозичення коштів із зовнішніх джерел. Таке недонадходження коштів із зовнішніх джерел було частково компенсовано додатковим залученням коштів шляхом продажу на внутрішньому ринку облігацій внутрішньої державної позики.

Іноземні кредити можуть мати різні джерела їх отримання:

МФО, зокрема, МВФ, СБ, ЄБРР;

різні іноземні країни-позичальники капіталів та ЄС.

Основним кредитором України є МВФ. Допомога від міжнародного валютного фонду спрямована на стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи. Фінансові ресурси надаються на пільгових умовах. Так, кредити МВФ "8ТР" та "8ТАЖ)-ВҐ" надані Україні на 10 і 5 років, при цьому пільговий період (відстрочка сплати процентних платежів) становить відповідно 4,5 і 3,25 років. Плата за користування кредитами здійснюється на умовах значно вигідніших, ніж ринкові. Окрім того, сам факт підтримки МВФ, як вважають фахівці, є індикатором для іноземних інвесторів: отримання кредитів від МВФ країною з низьким кредитним рейтингом і підвищеним ступенем кредитного ризику створює країні-позичальнику доступ до міжнародного ринку позичкового капіталу.

Кошти від Світового банку спрямовуються на підтримку бюджету, а також на структурну перебудову економіки, фінансування програм розвитку окремих її секторів. Ці кредити також надавалися на пільгових умовах на термін до 17 років з відстрочкою сплати і ставкою відсотка за кредит близько 7%. Умовою падання позик є проведення ринкових реформ, реструктуризація економіки України, розвиток сільського господарства, вугільної промисловості, металургії.

Від ЄБРР, кошти якого в основному призначаються комерційним структурам, та ЄС надійшло кредитів на суму 350 млн. дол. [6]. Діяльність ЄБРР в Україні та її ефективність значною мірою залежить від економічних реформ і приватизації в Україні. В 2006 році було профінансовано 3 проекти загальною сумою 7,7 млн. ЕКЮ, у 2006 р.-2 проекти на суму 141,4 млн. ЕКЮ, а в 2007 році - 12 проектів на суму 1514,77 млн. ЕКЮ [21, с.23]. Банк зорієнтований на такі важливі сектори, як транспорт, система транспортування та розподілу природного газу, впровадження передових технологій у металургійну, хімічну, нафтопереробну та харчову промисловість.

Надання Міжнародним валютним фондом кредитів країнам, що трансформуються, пов'язується з виконанням країнами-дебіторами певних політико-економічних умов. Цей порядок отримав назву принципу "обумовленості" і випливає він із статуту МВФ. Статутні положення вимагають, щоб використання країнами - членами Фонду наданих їм фінансових ресурсів знаходилось "у відповідності з положеннями статей Угоди про створення МВФ та політики, що її провадить Фонд".

Формально, як відомо, ця політика зводиться до "пом'якшення та усунення труднощів із зовнішніми платежами". З цією метою МВФ надає тимчасові кредити державам-членам для можливості протягом 3-5 років ліквідувати порушення платіжного балансу, здійснювати виплати боргових зобов'язань (після відповідної реструктуризації).

Надання кредитів Міжнародним валютним фондом супроводжується Меморандумами економічної політики уряду. Невиконання країною своїх зобов'язань, що знайшли відображення в Меморандумах, призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ.

Усе це повною мірою стосується і України. Визначальним для неї є те, що після проголошення в 1991 році свого національного суверенітету соціально-економічна ситуація в країні різко погіршилась і системно-структурна криза набула хронічного характеру.

В Україні в системі зовнішніх платежів виник значний платіжний дефіцит, який із року в рік збільшувався. Це спричинилося до того, що Україна втратила можливість виконувати зобов'язання стосовно вже накопичених боргів, які зростали.

Можна зробити такі висновки про фінансово-економічні наслідки набуття чинності угодою з Урядом Російської Федерації про врегулювання проблеми правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР на основі "нульового варіанту".

По-перше, підписання цієї Угоди надало можливість досягти у І кварталі 2007 року домовленості з Урядом Російської Федерації щодо реструктуризації заборгованості по державних кредитах, внаслідок чого фактичне фінансування російським урядом дефіциту платіжного балансу і бюджету України склало лише у 2007 році близько 1,1 млрд. дол. США.

По-друге, відкрився шлях до переоформлення частини заборгованості Укргазпрому перед РАТ "Газпром" за поставлений у 2006 році природний газ, що стало додатковим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу України.

По-третє, Україні необхідно поновити переговори на підставі Угоди про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР для цілей дипломатичних, консульських та торговельних представництв від 3 серпня 2005 року з тим, щоб уточнити перелік об'єктів нерухомості колишнього СРСР, які Російська Федерація повинна передати Україні.

Проблемою в нашій державі є повернення іноземних кредитів, наданих під гарантії уряду. Лише за період з 2002 по 2007 роки було оформлено таких позик на суму 2 млрд. дол., причому 60% (1,2 млрд. дол.) зразу передбачалося покрити за рахунок державного бюджету. За деякими розрахунками, з кожних 100 доларів гарантованих кредитів 85 доларів мусить погасити уряд. Так, з бюджету щорічно виплачується понад 1 млрд. грн. заборгованості і процентів за отримання підприємницькими структурами кредитів під гарантію уряду, значну частину яких використано не за призначенням [6].

Отже, важливою ланкою входження України до світо господарського простору є її участь в міжнародному русі капіталів, в тому числі на даному етапі, особливо через залучення іноземних кредитів, які закономірно ведуть до утворення зовнішнього державного боргу. Потреба в іноземних кредитах не викликає сумніву, оскільки міжнародний рух позичкового капіталу в формі іноземних кредитів є нормальним явищем у світовій економіці. В той же час гостро стоїть проблема їх ефективного використання для розбудови незалежної України.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАБОРГОВАНОСТІ УКРАЇНИ

3.1 Напрямки вдосконалення механізму погашення заборгованості України перед зовнішніми та внутрішніми кредиторами

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Управління державним боргом має за мету досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках тощо.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

- мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами.

- організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

- здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

- організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формуванні фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності. За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний. Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної та інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності: вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, втримуванням інфляції та ін. Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання.

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення одержаних коштів. У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

...