16

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра економіки

Кваліфікаційна робота

індивідуальна тема: Аналіз проблем пошуку ефективних джерел інвестування

Суми, 2010

Реферат

Кваліфікаційна робота містить 61 стр. тексту; 3 розділи; 4 таблиці; 32 формули; список використаної літератури із 68 джерел; 4 додатки.

Мета кваліфікаційної роботи - є вивчення питань з основних понять та характеристик інвестицій, а також методів формування, оцінки вартості та методів оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів.

Об'єкт дослідження - аналіз ефективних джерел інвестування та показники для вивчення оцінки його ефективності.

Метод дослідження - методи визначення ефективності джерел інвестування на початкових етапах проведення оцінки; співставлення отриманих значень з рекомендованими.

В першому розділі роботи “ Основні поняття та методи формування інвестиційних ресурсів” розглядається роль інвестицій в розвитку підприємства, аналізуються ризики, як необхідна умова прогнозування ефективності інвестиційного проекту, та методи їх оцінки.

В другому розділі роботи “ Методи оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів та оцінка їх вартості” аналізуються джерела фінансування інвестиційних проектів, проводиться визначення ефективності і результативності інвестицій, вивчаються методи оцінки економічної ефективності інвестицій.

В третьому розділі роботи проводиться оцінка пошуку ефективних джерел інвестування на підприємстві ВАТ “Чернігівський облавтодор”.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційні ресурси, капітал, фінансові ресурси, акціонування, грошовий потік.

Вступ

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ним і на належне місце у світовому господарстві.

Разом із тим, річні обсяги інвестицій та інвестиційних ресурсів поки, що залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що пояснюється недосконалою законодавчою базою, нерозвиненими фондовим ринком та фінансово-кредитною системою, високим податковим тиском, неефективним використанням амортизаційних відрахувань, а також низьким рівнем трансформації заощаджень населення до інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

Усі напрями та форми інвестиційної діяльності компанії (фірми) здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, які формуються нею та складаються з усіх активів і всіх видів коштів, що залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються глибинних основ господарчої діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. В сучасних умовах вони виступають важливим засобом забезпечення умов виходу зі складної економічної кризи, структурних здвигів у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях.

Актуальність роботи, на тему: “Аналіз проблем пошуку ефективних джерел інвестиційних ресурсів”, полягає в тому, що на даному етапі, функціонування ринкової економічної системи можливе лише за умови зростання ефективності використання інвестиційних ресурсів у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних та трудових, які залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Метою цієї роботи є вивчення питань з основних понять та характеристик інвестицій, а також методів формування, оцінки вартості та методів оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів.

1. Основні поняття та методи формування інвестиційних ресурсів

1.1 Сутність інвестиційних ресурсів

Інвестиції це довгострокові вкладення капіталів в підприємницьку діяльність з метою отримання певного доходу. Той хто має капітал (гроші) і вкладає у ту або іншу комерційну справу називається інвестором. Сам процес вкладення капіталів наивається інвестування. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути, як юридичні так і фізичні особи. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах України чи закордоном) відокремлюють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні). В свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на: фінансові і реальні, а зовнішні - прямі і портфельні.

Функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе лише за умови зростання ефективності використання інвестиційних ресурсів у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних та трудових, які залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування ( див. додаток А)

Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та засобів праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а, по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору вибирати будь-який об єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в обєкти інвестування, зокрема, у статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються виключно в процес виробництва [16,19].

Процес формування усіх інвестиційних ресурсів тісно пов язаний з початковим накопиченням капіталу, або створенням статутного фонду. Статутний капітал - це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (в прцесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній в свою чергу, використовується для формування інвестиційних ресурсів).

Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продаж окремих фінансових інструментів та інші джерела [5,с.259].

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства - є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

1.2 Принципи формування інвестиційних ресурсів

З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів має базуватися на таких принципах:

1.Принципи врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто врахраувати усі стадії інвестиційного процесу - передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну.

2.Принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах підприємства базується на розрахунках загальних обсягів реальноого та фінансового інвестування

3.Принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів із позицій ефективної інвестиційної діяльності. Умови формування високих кінцевих результатів інвестиційної діяльності залежать від структури сформованих інвестиційних ресурсів. Оптимальна структура забезпечує фінансову рівновагу розвитку підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності, з іншої сторони неоптимальна структура - генерує ризики у фінансовій сфері підприємства, тобто приводить до банкрутства підприємства.

4.Принцип забезпечення мінімізації витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така мінімізація витрат здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, який залучається для інвестиційної діяльності з метою одержання максимальної суми чистого прибутку.

5.Принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість із часом. Тому формувати інвестиційні ресурси слід враховуючи темпи інфляції та інші фактори, які впливатимуть на вартість протягом строку реалізації інвестиційної діяльності [12,29,41].

Реалізація цих принципів є основою процесу управління формування інвестиційними ресурсами підприємства.

Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу.Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою:

S_ІP=РІП+?ФІ (1.1.)

де S_ІP - загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів в плановому періоді;

РІП - потреба в інвестиційних ресурсах для реалізації реального інвестиційного проекту;

?ФІ - передбачений обсяг приросту портфеля фінансових інвестицій.

У свою чергу, загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій інвестиційного циклу проекту.

Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених [5,26,61].

1.3 Методи формування інвестиційних ресурсів

Фонд накопичення та частина фонду відшкодування сукупного суспільного продукту та деяка частина раніш утвореного національного багатства, які виступа ють у вигляді інвестиційних ресурсів для фінансування інвестиційної діяльності існують у вигляді різних джерел фінансування, які поділяються на три основні групи.

В залежності від виду коштів існують такі методи фінансування інвестиційної діяльності, як самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування за рахунок дотацій, змішане фінансування [5,62,43].

Вибираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:

простота та швидкість залучення;

висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачуквати відсотки та дивіденди);

суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

повне збереження управління в руках засновника підприємства.

В той же час, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можливості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Однак є і негативні сторони, а саме:

складність із залученням та оформленням;

значний строк залучення;

необхідність надання гарантій (на платній основі);

підвищений ризик банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням боргу;

втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки та дивиденди;

часткова втрата управління діяльністю підприємства.

Далі більш детально зупинимося на кожному методі фінансування інвестиційних проектів.

Самофінансування - здійснюється виключно за рахунок власних коштів. Цей метод є основним для реалізації невеликих інвестиційних проектів індивідуальних інвесторів. Головна роль серед власних джерел фінансування інвестиційних проектів, безумовно, належить прибутку, який залишається у підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів:

П_ч=(В - З) - Н_бюдж - Ф_від - Ш_с, (1.2)

де П_ч - чистий прибуток підприємства;

В - виручка від реалізації продукції;

З - виробничі витрати, в тому числі амортизаційні відрахування і відсотки за кредит;

Н_бюдж - усі податкові нарахування в республіканський та місцевий бюджети;

Ф_від - відрахування в різні фонди;

Ш_с - штрафні санкції (сальдо).

Виходячи з цього розрахунку зрозуміло, що у підприємства якщо і залишається в розпорядженні прибуток, то в невеликих обсягах. Тому як основне джерело фінансування він найчастіше використовується для невеликих інвестицій - банківські депозити, придбання цінних паперів, вкладення в інтелектуальний капітал підприємства (робочу силу). Крім того, прибуток є найкращим джерелом для фінансування інвестицій, для яких важко визначити строк окупності та рівень доходності. Це можуть бути високо ризикові інноваційні інвестиції або заходи, які носять соціальний характер (будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків).

У зв'язку з цим, серед основних джерел фінансування інвестиційних проектів, зокрема, реальних постійно зростає роль економічна та податкова роль амортизаційних відрахувань, які формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість прдукту та в сукупності складають амортизаційних фонд. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання, а податкова роль амортизації - полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

З метою активізації інвестиційних процесів в економіці та відповідно до Указу Президента України “Про Концепцію амортизаційної політики” від 7 березня 2001 року №169/2001 амортизаційна політика в Україні має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів [2,43,52].

З прийняттям цієї Концепції в Україні проводиться амортизаційна реформа, тобто змінюється порядок нарахування амортизаційних відрахувань:

Об'єктом нарахування амортизації є основні кошти (крім землі) , але нарахування амортизації здійснюється пртягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкту, який встановлюється підприємством, при зарахуванні його на баланс, та призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання або консервації.

Амортизація об'єкту осноних фондів нараховується, щомісячно виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Суму нарахувань амортизації усі підприємства відображають зюільшенням суми витрат підприємства та зносу необоротних активів.

Застосовуються нові методи нарахування амортизаційних відрахувань: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменгшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання та переглядається у випадку зміни очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання, нарахування амортизації новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну метода амортизації, але і воно проводиться щомісячно.

Під методом нарахування амортизації розуміють розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному їх порядку.

В залежності від того, що вкладається в зміст методу нарахування амортизації, вони також можуть класифікуватися на:

методи, що базуються на терміні використання основних коштів. До них відносять:

методи рівномірної амортизації - які передбачають нарахування амортизації в залежності від строку нормальної експлуатації об'єкту основних коштів, як правило, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкту, тобто - це метод прямолінійного списання (або лінійний метод нарахування амортизації);

методи прискореної амортизації, які базуються на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості. До них відносять - метод суми чмсла (цифр) років (кумулятивний метод); метод зниження залишку; метод подвійного зменшення вартості; модифікаційний (метод залишку, який зменшується з переходом на рівномірний);

методи уповільненої амортизації, які передбачають уповільнення процесу нарахування амортизації, що збільшує строк використання об'єкту. Це метод амортизаційного фонду та метод ануїтету;

-методи, що базуються на кількості одиниць продукції, одержаної від використання об'єкту основних коштів. Це метод суми одиниць продукції (виробничий метод), який не можна використовувати при відсутності певного очікуваного обсягу виробництва продукції.

Як правило, перелік можливих конкретних методів нарахування амортизації регулюється державою, але кожне підприємство з переліку вибирає ті методи, які економічно доцільні саме для нього [11,53].

Акціонування - метод який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів із значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів. Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість акціонерної форми фінансування інвестиційних проектів виявляється в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, немає заставного майна, щоб одержати кредит у банку. Крім того, такий метод фінансування (емісія простих акцій) не зобов'язує підприємство повертати капітал і виплачувати дивіденди через певний проміжок часу.

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує прцес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічного розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використання фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами знеособлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі іноземних) порівняно з механізмом створення спільних підприємств.

Досвід зарубіжних країн підтверджує подолання з допомогою випуску акцій збитковості ряду державних підприємств, діяльність яких нерентабельна і потребує постійних дотацій з бюджету, а ліквідація неможлива через монопольне становище, яке вони посідають у національній економіці. Ця проблема може бути розв'язана реорганізацією підприємств в акціонерні товариства з більшою чи меншою часткою участі держави [13,52].

Боргове фінансування - застосовується при фінансуванні інвестиційних проектів із високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат. Основою боргового фінансування виступає інвестиційний кредит, який представляє собою економічні відносини між кредитортм та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, із виплатою відсотка. Ці відносини рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.

Необхідність інвестиційного кредиту пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво .а також у зв'язку з необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу [15,26].

Фінансування інвестиційних проектів шляхом надання дотацій - цей метод використовується для підтримки інвестиційних проектів урядовими чи неурядовими організаціями шляхом надання дотацій, грантів, субвенцій, спонсорської та донорської допоиоги. Основним джерелом фінансування інвестиційних проектів у цьому методі є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, вибираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного й соціального розвитку та пріоритетним напрямкам структурної перебудови екороміки. Перевага надається інвестиційним проектам у паливно - енергетичному комплексі, машино - будуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Фінансування інвестиційних проектів неурядовими організаціями здійснюється переважно у вигляді грантів та спонсорської допомоги. Як правило об'єкти таких інвестицій є соціальна інфраструктура чи соцально - політичні програми. Таке фінансування часто має вигляд гуманітарної допомоги.

Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь - яких інвестиційних проектів.

2. Методи оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів та оцінка їх вартості

2.1 Моделі визначення вартості капіталу

У прийнятті рішення про інвестування важливу роль відіграє визначення вартості інвестиційних ресурсів, або інвестиційного капіталу.

Вартість інвестиційного капіталу - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основним фактором, що визначають вартість інвестиційного капіталу є: ризикованість доходів, вага заборгованості в структурі капіталу, фінансова стійкість компанії та інші фактори. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, фірма не має міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть акції компанії тільки тоді, коли їх ризик буде компенсовано високими доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і добра фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.

Вартість інвестиційного капіталу можна розглядати як міру прибутковості підприємства, тобто існує пряма залежність між вартістю інвестиційного капіталу та внутрішньою нормою доходності інвестицій (ІRR). Якщо ІRR перевищує вартість інвестиційного капіталу, то фірма одержує більше, ніж витрачає на залучення коштв. І навпаки, якщо ІRR від інвестицій нижче вартості залученого капіталу, це означає, що фірма одержує менше, ніж витрачає коштів, і тоді не варто здійснювати інвестування.

Отже, існує проста взаємозалежність між ІRR, вартістю капіталу та доцільністю проекту: якщо ІRR вище за вартість інвестованого капіталу - то проект прибутковий, якщо ні - то збитковий [19,48,53].

Вартість капіталу можна також розглядати і як премію за ризик, яку інвестори на ринку пов'язують із фірмою або цінними паперами. Премія за ризик - це додаткова необхідна ставка доходу, що має бути заплачена понад безпечну ставку. Чим вища премія за ризик,тим ризикована фірма або цінні папери. І навпаки, чим нижча премія за ризик, тим менш ризикована фірма або активи. Розглянемо це на прикладі (див. табл.2.1).

Таблиця 2.1- Премія за ризик

Показники	Фірма А	Фірма Б	Фірма В
Внутрішня норма доходності інвестицій, (%)ІRR	10	10	10
Вартість інвестованого капіталу,(%)	10	8	6
Чиста різниця (ІRR - вартість інвестованого капіталу), (%)	0	2	4
Безпечна ставка, (%)	3	3	3
Премія за ризик, (%)	7	5	3

Як показано в таблиці фірмі А закладено вищу премію за ризик, ніж фірмам Б і В. Очевидно, що чим вища премія за ризик, тим дорожче обходиться випуск ціннмх паперів. І, навпаки, якщо у фірми В вартість капіталу становить 6%, то це означає, що її цінні папери мають найменший ризик - таким чином і премія за ризик найменша.

Таким чином, якщо вартість інвестованого капіталу є необхідною ставкою доходу, яку фірма мусить сплачувати для залучення капіталів, то вона стає орієнтиром для вимірювання рівня прибутковості та ризику інвестицій.

Крім рівня прибутковості та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.

Таким чином, основною проблемою у формуванні джерел фінансування інвестиційних проектів є визначення їх вартості залучення.

1. Моделі визначення вартості капіталу від залучення боргових ресурсів

У процесі інвестиційної діяльності підприємство використовує боргові кошти найчастіше у вигляді інвестиційного кредиту від фінансово - кредитних установ та випуску облігацій з певним строком погашення та купонною ставкою. Вартість цього капіталу визначається на ринку інвесторами, які оцінюють ризик,розглядають платоспроможність фірми та оцінюють можливість незабезпечення фірмою обіцяних платежів. Ця вартість капіталу також може змінюватися залежно від рівня процентних ставок на ринку, крім того, довші терміни погашення основного боргу, як правило, збільшують вартість капіталу.

Ціною інвестиційного кредиту є процентна ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позиками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) при умові щорічного перегляду в бік зростання або зниження [10,27,56].

На рівень процентних ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:

зміна процентів за депозитами;

офіційно оголошений індекс інфляції;

можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;

урахування банком характеру партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансового становища, тривалості таміцності зв'язків;

урахування банком альтернативних варіантів вкладення (інвестування) коштів в інші активи з меиою одержання максимального доходу;

урахування банком можливого ризику кредитування, особливо інноваційних проектів;

витрати з оформлення позики та проведення банківського моніторингу;

розмір позички;

строк позички та інші фактори.

Найчастіше використовуються такі методи розрахунку відсотковий ставок:

1. Нарахування відсотків за принципом “вартість плюс”.

При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом “вартість плюс” на основі таких компонентів:

вартість залучення відповідних ресурсів для банку;

банківські операційні витрати;

компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань позичальника;

бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.

2. Модель цінового лідерства.

Одним з недоліків моделі “вартість плюс” є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без врахування фактору конкуренції зі сторони інших кредиторів.

Тому, у банківській практиці з'явилась нова модель - “цінового лідерства”, в основі якої лежить базова або довідкова ставка “прайм - рейт”, яка є найнижчою процентною ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможнім клієнтам за короткостроковими кредитами. На світових фінансових ринках такими ставки є ЛІБОР, ФІБОР та ряд інших. Вона щорічно розраховується з індивідуальних ставок групи провідних банків.

Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов'язаний із строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо, для чого складають такі таблиці (див. табл.2.2):

Таблиця 2.2 Ї Розмір премій за ризик

Категорія ризику	Премія за ризик, %
Відсутність ризику Мініиільний ризик Стандартний ризик Особливий ризик Ризик вище стандартного Сумнівний кредит	0,00 0,25 0,50 1,50 2,50 5,00

Наприклад: підприємець бере кредит строком на 3 роки на покупку обладнання. Ставка за такий кредит становитиме на рівні 14% (10% базова ставка або прайм - рейт, плюс 2% за ризик непогашення позички та 2% за ризик пов'язаний із строковістю кредиту).

Рівень фінансових витрат, пов'язаних з одержанням кредиту може визначатися також за допомогою й ефективної річної ставки EAR.

На вартість капіталу від облігацій впливають ті ж фактори, що і на інвестиційний кредит, а визначатися вона буде за такою формулою:

K_b=C_b/F(1-V), (2.1)

де K_b - вартість капіталу від облігацій;

C_b - річний купон на випуск нових облігацій;

F - номінальна вартість облігацій;

V - витрати на випуск облігацій.

Для оцінки вартості капіталу від випуску облігацій можуть використовуватися також купонна, поточна та кінцева доходності облігацій.

У зв'язку з тим, що відсотки за кредит та по облігаціям включаються в собівартість продукції, тобто утримуються до оподаткування, то вартість боргового капіталу має бути скоригованою з урахуванням ставки податку. Формула розрахунку вартості облігацій тоді матиме такий вигляд:

K_b=K_b(1-tax), (2.2)

де tax - ставка податку.

Моделі визначення вартості капіталу від випуску акцій

Привілейовані акції.

Однією з особливостей привілейованих акцій є сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акції на час її випуску. Ринок відіграє велику роль у визначенні дивідендового доходу від цих акцій. Визначальними є тут доходи від подібних привілейованих акцій, які котируруються на біржі. Розрахунок вартості капіталу від привілейованих акцій здійснюється за такою формулою:

K_p=P/P_s(1-V), (2.3)

де K_p - вартість капіталу від випуску привілейованих акцій;

P - привілейований дивіденд;

P_s - ринкова вартість привілейованих акцій;

V - витрати на випуск привілейованих акцій.

На відміну від облігацій, поправка на податки не робиться, бо дивіденди від привілейованих акцій сплачуються після того, як корпорація сплатить податок на прибуток. Таким чином, фірма бере на себе всі ринкові витрати фінансування привілейованих акцій.

Звичайні акції.

Вартість капіталу від звичайних акцій виводиться з трьох факторів: ціни звичайних акці; дивідендів, що сплачуються фірмою та темпу приросту дивідендів. Таким чином, формула розрахунку вартості капіталу від звичайних акцій буде мати такий вигляд:

K_s=(P/P_s(1-V))+G, (2.4)

де K_s - вартість капіталу від випуску звичайних акцій;

P - дивіденди;

P_s - ринкова вартість звичайних акцій;

V - витрати на випуск звичайних акцій;

G - постійний темп приросту дивідендів.

Для оцінки вартості капіталу від випуску звичайних акцій можуть використовуватися також поточна доходність акцій для інвестора, поточна ринкова доходність, кінцева та сукупна доходність акцій.

Модель вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків

Нерозподілені прибутки - це джерело внутрішнього походження. Коли з чистого доходу вираховують дивіденди, кошти, що залишаються, як правило, реінвестуються у фірму. З нерозподіленими прибутками не пов'язані ніякі витрати на випуск цінних паперів. Проте вони пов'язані з вартістю капіталу. Причина та, що альтернативою нерозподіленим прибуткам, коли треба залучати капітал, був би випуск додаткових звичайних акцій. Отже, та ж сама вартість капіталу, що має відношення до звичайних акцій, відноситься і до нерозподілених прибутків. Крім того, власники акцій є власниками фірми. Коли частина прибутків залишається у фірмі, замість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, власники акцій вважають, що ці утримані кошти дадуть потім необхідну ринкову доходність звичайних акцій. Ця необхідна ринкова ставка доходу і є вартістю від звичайних акцій.

З огляду на те, що нерозподілені прибутки залишаються після сплати податків, поправка на податки непотрібна.

Таким чином, формула розрахунку вартості капіталу за рахунок нерозподілених прибутків буде мати такий вигляд:

K_s=(P/P_s)+G, (2.5)

де K_s - вартість капіталу за рахунок нерозподілених прибутків;

P - дивіденди на звичайну акцію;

P_s - ринкова вартість звичайних акцій;

G - постійний темп приросту дивідендів.

Вартість капіталу за рахунок нерозподілених прибутків узагалі трохи нижча, ніж вартість капіталу від щойно випущених звичайних акцій, але вища, ніж вартість капіталу від облігацій або привілейованих акцій [5,с.290].

Отже, загалом, вартість капіталу для фірми - незалежно від того, які цінні папери випускаються, показує щорічні платежі фірми інвесторам відповідно до їхніх інвестицій. Вартість капіталу від облігацій менша за вартість капіталу від звичайних акцій, головним чином тому, що в разі неплатоспроможності кредиторам гроші сплачуються в першу чергу. Інвестори, що купують боргові зобов'язання фірми, ризикують менше, ніж власники акцій. Крім того, дивіденди на звичайні акції, на відміну від процентів за борги, не дають податкових пільг.

Модель середньозваженої вартості капіталу

Наступний крок після визначення вартості капіталу для окремих цінних паперів - це вирахування середньозваженої вартості капіталу (WACC), яка може бути визначена як рівень доходності, який повинен приносити інвестиційний проект, щоб можна було б забезпечити одержання усіма інвесторами доходу, аналогічного тому, який їм забезпечували б інші об'єкти інвестування з подібним ступенем ризику. На середньозважену вартість капіталу впливає як вартість окремих залучених капіталів так і їх части в структурі капіталу фірми.

Середньозважена вартість капіталу є відносною величиною, тому вона виражена у відсотках та розраховується як середня величина з необхідної прибутковості за різними джерелами фінансування, а питомими вагами служать частки кожного джерела фінансування інвестицій.

WACC=K_b(1-tax)(B/B+P+S)+K_p(P/B+P+S)+K_s(S/B+P+S) (2.6)

де В - облігації;

tax - ставка оподаткування;

Р - привілейовані акції;

S - звичайні акції;

K_b - вартість капіталу від облігацій;

K_p - вартість капіталу від привілейованих акцій;

K_s - вартість капіталу від звичайних акцій.

У процесі визначення середньозваженої вартості капіталу варто пам'ятати, що коли вираховується значення цього показника, краще використовувати відповідні частки, що обраховані на базі ринкових цін цінних паперів. Обчислення процентних ставок у структурі капіталу на базі балансової вартості занижує питому вагу звичайних акцій, що спотворює реальне значення середньозваженої вартості капіталу. Крім того, хоч середньозважена вартість капіталу і використовується як міра для оцінки відносної переваги окремих інвестицій, в багатьох випадках кожен проект слід аналізувати окремо. В разі потреби ставка дисконту, що береться для визначення прибутковості проекту, має відображати власний специфічний ризик проекту, а не загальну середньозважену вартість капіталу.

Модель зваженої граничної вартості капіталу

Ціна інвестиційного капіталу не є постійною величиною, бо підприємству завжди необхідно залучати додаткові кошти фінансування інвестицій, що приводить до зміни структури капіталу та ціни окремих джерел. Ціна капіталу, яка визначається на основі прогнозних величин фінансових витрат, пов'язаних із забезпеченням необхідної структури джерел фінансування, і може базуватися на поточній інформації про стан фінансовогоо ринку або на передбачених оцінках майбутніх змін умов надання капіталу, називається зваженою граничною вартістю капіталу (МСС).

Найбільш простий випадок, пов'язаний з використанням додаткових коштів, характеризується змінами в структурі інвестиційного капіталу і постійною ціною окремих його джерел. В цій ситуації МСС визначається за такою формулою:

МСС=k_b(І_b+?І_b)+k_e(І_e+?І_e)+k_p(І_p+?І_p)+k_s(І_s+?І_s)/(І_b+?І_b)+ (І_e+?І_e)+(І_p+?І_p)+ (І_s+?І_s), (2.7)

де k_b k_e k_p k_s - відповідно ціна боргових коштів; прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства; привілейованих акцій; звичайних акцій, коефіцієнт;

І_b І_e І_p І_s - обсяг фінансування, одержаний з відповідних джерел, у старій структурі капіталу, грн.;

?І_b ?І_e ?І_p ?І_s - збільшення інвестиційного капіталу, який залучається з відповідних джерел, грн.

Якщо в результаті використання додаткових коштів фінансування змінюється не тільки структура капіталу, а й ціна окремих джерел, тоді варто визначати граничну ціну для кожного джерела фінансування.

2.2 Визначення обсягу та структури інвестицій

Формування структури джерел фінансування - це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану та перспектив розвитку акціонерів, а також кон'юктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі [9,с.122].

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу та структури інвестицій для фінансування проекту, а саме:

Яким має бути співвідношення постийних та змінних витрат на виробництво.

Яким чином у перспективі буде формуватися основний та обіговий капітал.

Яким має бути співвідношення фінансових ресурсів, акціонерного та позичкового капіталу.

При якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше для вирішення цих проблем використовують ефект фінансового важеля (левереджу).

Структура інвестиційного капіталу пов'язана із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий левередж . Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, левередж є позитивним. Якщо доходність з інвестицій не перевищує прцент за позичковим коштам, левередж є негативним. У випадках, коли інвестиції приносять доход, рівний проценту за кредит, левередж є нейтральним.

Іншими словами, беручи в борг, інвестор отримує вищі доходи, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий ріст чистих доходів на акцію називається фінансовим леверіджом.

Влстивість фінансового левереджу (важелю) заключається у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит [5,26,39].

Ідею фінансового важелю формально можна представити за такими формулами, використавши такі економічні компоненти:

П_r - прибуток після виплати податків;

Е - власний капітал;

В - довгострокова заборгованість;

і - відсотки з довгострокової заборгованості4

R - ставка доходності власного капіталу;

r - ставка доходності інвестованого капіталу (власний капітал + довгостроково заборгованість).

Далі визначемо ставку доходності власного капіталу:

R=П_r/Е, (2.8)

Чистий прибуток представимо через його складові:

П_r=(Е+В) • r - B•і, (2.9)

де (Е+В) • r - прибуток на всю суму інвестованого капіталу;

В•і - процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуваннм податку.

Відповідно формулу ставки доходності власного капіталу представимо у такому вигляді:

R=[(E+B) • r - B•і]/E= r+ (B/E) • (r - і), (2.10)

Вираз показує ефект важеля, який представлений позитивною величиною - другим доданком, тобто відношенням позичкового капіталу та власного капіталу помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю оплачених процентів по кредитам з урахуванням податку. Таким чином, завдяки залученим коштам (В) доходність власного капіталу швидко росте при умові, що r > і.

Розглянемо чотири варіанти використання фінансового важеля при умові, що і=8%; r=12%.

1. В=0; Е=100 тис. грн.; R=12+0/100•(12-8)=12%;

2. В=25 тис. грн.; Е=75 тис. грн.; R=12+25/75·(12 - 8)=13,33%;

3. В=50 тис. грн.; Е=50 тис. грн.; R=12+50/50·(12 - 8)=16%;

4. В=75 тис. грн.; Е=25 тис. грн.; R=12+75/25·(12 - 8)=24%;

Як видно з прикладу при вартості позичкового капіталу після виплати відсотків за кредит у 8% та наявності реальної можливості при нормальних умовах одержати 12% прибутку після виплати податків на інвестиційні чисті активи, ставка доходності власного капіталу у першому випадку склала також 12%, так як боргу немає, то весь прибуток є власним капіталом.

Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшується, то ставка доходності власного капіталу росте, бо в кожному випадку доходність інвестицій перевищує вартість сплачених банку відсотків.

Враховуючи інтереси власників компанії, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку з цим, слід навчитися визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати якою має бути частка позичкових коштів з урахуванням ризику. Для цього використовується співвідношення “рентабельність - фінансовий ризик” (л), як критерій оптимізації структури капіталу, який визначається за такою формулою:

ROE (Р - r•ЗК) ·(1 - tax) (r - r_f)•ЗК

FR ВК ВК+ЗК (2.11)

де Р - річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків;

ЗК - величина борговогу капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

ВК - величина власного капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

r - середня ставка відсотку по позикових коштах фінансування, коефіцієнт;

r_f - безрискова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт;

tax - ставка податку та інших відрахувань із прибутку, коефіцієнт.

При цьому вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник л буде мати найбільше значення (л - мах).

Також в оцінці оптимального варіанту структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник терміну окупності (РВ), що розраховується за такою формулою:

РВ=І/(Р - r•ЗК)•(І - tax) (2.12)

де І - потреба в капіталі з усіх джерел фінансування.

Розглянемо це на прикладі (див. додаток Г)

У ході оцінки оптимальної структури капіталу інвестиційного проекту необхідно дотримуватися наступних етапів аналізу:

1.Оцінюється загальна потреба в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування (у даному завданні 8750 тис. грн.).

2.Визначається максимально можлива частка власного капіталу в загальній величині коштів, направлених на фінансування довгострокових інвестицій.

3.Розраховується показник “рентабельність - фінансовий ризик” для всіх варіантів структури інвестованого капіталу.

4.Розраховується швидкість повернення інвестованого капіталу.

5.У межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному об'ємі коштів фінансування з використанням критеріїв максимуму показника л і мінімуму РВ визначається оптимальна комбінація коштів, що надходять на фінансування довгострокових інвестицій з різних джерел. інвестування капітал фінансовий джерело

Таким чином, із таблиці (додаток 4) видно, що найкраща структура джерел фінансування інвестиційного проекту 20% - боргового капіталу та 80% власного капіталу. При такій структурі рівень фінансового ризику (0,04) та строк окупності (2,4 роки) найменший, а отже, показник л має найбільше значення - 13. [11,53,61]

3. Аналіз проблем пошуку ефективних джерел інвестування на підприємстві ВАТ “Чернігівський облавтодор”

3.1 Загальна характеристика ВАТ „Чернігівський облавтодор”

Підприємство засноване з метою забезпечення економічних інтересів держави, задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні та розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємства дорожнього господарства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності.

Підприємство здійснює будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання відповідних державних програм, проводить науково-технічну політику, впроваджує найновітніші досягнення, впроваджує нові види техніки.

Предметом діяльності підприємства виступає виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання доріг, мостів, елементів обстановки доріг, забезпечення сталої роботи на автомобільних дорогах в умовах стихійного лиха, аварій , катастроф і подолання їх наслідків, виробництво товарів народного споживання, автомобільні перевезення вантажів і пасажирів як на території України так і за її межами, створення і розвиток закладів дорожнього сервісу. Також підприємство займається технічним обслуговуванням та ремонтом дорожньої техніки і автотранспортних засобів, виготовлення дорожніх знаків, інформаційних та рекламних щитів, знаків з техніки безпеки, малих архітектурних форм. Підприємство також здійсню також будівництво будинків соціально-побутової сфери, надання житлово-комунальних послуг, здійснює природо охороні заходи спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на природне середовище, охоронні послуги перевізникам вантажів на автомобільних дорогах.

Підприємство проводить зовнішньоекономічну діяльність , сприяє науково-технічному співробітництву з іноземними підприємствами та організаціями, організовує навчання та стажування своїх спеціалістів.

3.2 Фінансовий аналіз на підприємстві „ВАТ Чернігівський облавтодор”

Розраховуючи фінансовий стан підприємства потрібно розрахувати такі показники як: рентабельність, платоспроможність, фінансову стійкість „ВАТ Чернігівський облавтодор”.

Рентабельність підприємства або економічна рентабельність визначасться за формулою:

, (3.1)

де Р_Q - прибуток від реалізаціі продукції;

А -- активи (валюта балансу).

Якщо чисельник і знаменник помножити на чисту виручку від реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох показників-співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції R_Q та ресурсовіддачі, або оборотності активів 0_А або коефіціснта трансформації К_Т* Економічний зміст коефіцієнта К_Т полягає в тому, що він показує, скільки виручки підприємство отримає від реалізації з кожної грошовоії одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто

, (3.2)

У розглядуваному прикладі рентабельність капіталу за звітний період

або

Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

Оборотвість капіталу в цілому та його складових (основних та обігових коштів, у тому числі запасів, дебіторської заборгованості, коштів тощо) має виняткове значення для оцінювання фінансового стану підприємства, його ділової активності.

Показники оборотності капіталу разом з формулами для їх визначення, узгодженими з діючими формами фінансової звітності.

Трифакторна модель рентабельності власного капіталу.

Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми “Дюпон” запропонували рентабельність власного капіталу Rвк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком, оборотності активів 0_А та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) К_ф3, тобто

, (3.3)

де Р -- чистий прибуток;

V -- чиста виручка від реалізації продукції;

А -- активи;

П -- пасиви.

Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового капіталу (фінансова діяльність).

Чистий прибуток становить 840 тис. грн, середньорічний розмір власних коштів -- 5240 тис. грн , чиста виручка від реалізації -- 10000 тис. грн, середньорічна валюта балансу --8365 тис. грн.

Розрахуємо рентабельність власного капіталу за звітний період.

З наведеної трифакторної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на значення істотно впливас збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.

З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з'ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1 % за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.

Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фівансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.

Рівень фінавсового важеля

 (3.4)

Якщо частка позикового капіталу становить 30 %, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення Rвк на 1,6%, при П/К = 50 % -- на 2,62 %, при П/К = 80 % на 63,14 % . Значения показника Rвк не змінюсться при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприємству доцільно нарощувати капітал за критерієм Rвк, використовуючи власні джерела (від'ємний фінавсовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).

Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво з низьким.

...