Аналіз проблем пошуку ефективних джерел інвестування

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати сукупність відносних аналітичних показників -- коефіцієнтів ліквідності. Основними з них с коефіцієнти поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Знаменник з усіх наведених показників один і той самий - поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов'язання. Аналітик поступово зменшує розмір чисельника до абсолютно ліквідного (грошові кошти).

1. Коефіцієнт ліквідності поточної (покриття, загальної платоспроможності)

(3.5)

Значення К_Л..П показує, скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових, тобто невідкладних зобов'язань. Критичне значення К_Л..П =1. Значення К_Л..П =1-1,5 свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідовує борги.

,

де 0,1- індекси, що характеризують значення К_Л..П відповідно на початок і кінець року.

2. Коефіцієнт ліквідності швидкої

К_Л.П (3.6)

.

3. Коефіцієнт ліквідності абсолютної

К_Л.А. (3.7)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно перебувати в межах 0,2--0,35. Коефіцієнт характеризує здатність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Отже, у підприємства не вистачає грошових коштів на покриття невідкладних зобов'язань. Протягом звітного року показник абсолютної ліквідності зменшився в 5 разів і перебуває далеко за межами припустимого (критичного) рівня.

Фінансова стійкість визначається показниками, що характеризують рентабельність підприємства, ефективність менеджменту, ділову активність, інвестиційну діяльність, дивідендну політику тощо.

Розглянемо сукупність показників, які характеризують фінансову стійкість підприємства щодо самостійності, незалежності у використанні власних коштів.

Відповідно до стандартів фінансової звітності саме ці показники відображають напрямок фінансової діяльності підприємства. За визначенням, це діяльність, яка зумовлює зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства .

За критерієм вартості залучення капіталу, а також ураховуючи позитивний вплив фінансового важеля, підприємству було б вигідно формувати свої активи насамперед за рахунок позикових коштів. Проте якщо величина позикових коштів значно перевищує власні, підприємству загрожує банкрутство, оскільки позичальники можуть водночас виставити вимоги щодо повернення боргів.

Співвідношення між власними і позиковими коштами визначає наперед фінансову стійкість підприємства у довгостроковому плані. Підприємство з неризиковим співвідношенням упевненіше почувається на ринку капіталу за рахунок додатковї емісії акції, облігацій або кредитів банків.

У світовій та вітчизняній практиці використовують сукупність показників для аналізу фінансової стійкості підприємства з погляду структури джерел фінансування:

1. Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концентрації власного капіталу,

К_авт= (3.8)

Коефіцієнт К_авт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто К_авт> 0,5 .

Мінімальне значення коефіцієнта автономії (К_авт = 0,5) свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами.

.

Отже, коефіцієнт К_авт за звітний період підвищився, а ризик появи фінансових труднощів у майбутньому зменшився.

2. Коефіцієнт фінансової залежності

(3.9)

Цей показник обернений до коефіцієнта автономіі. Збільшення коефіцієнта К_ф.з у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємств, і навпаки. Якщо К_ф.з = 1, підприємство не має позик. Показник фінансової залежності використовують у детермінованому факторному аналізі, наприклад в аналізі чинників рентабельності власного капіталу.

Таким чином, за звітний період фінансова незалежність підприємства підвищилась: на 1 грн власного сукупного капіталу припадає на 20 коп. менше.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів до повнює коефіцієнт автономії. Якщо нормальне мінімальне значення К_авт = 0,5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів К_з/в = 1. Цей коефіцієнт розраховусться за формулою

К_з/в (3.10)

Значення К_з/в показує, скільки позикових коштів (сума розділів ІІІ та ІV Пасиву) припадас на 1 грн власного капіталу. Збільшення значення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

4. Коефіцієнт мобільності. За умов збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства К_з/в має бути обмежений зверху значенням співвідношення вартості оборотних і необоротних активів:

 (3.11)

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

(3.12)

Значення К_м показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства. Збільшення значення цього коефіцієнта позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати власними коштами.

Отже, спостерігаються зміни на краще; у підприємства з'явилося більше свободи маневрувати мобільними коштами.

6. Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів

(3.13)

Нормальне значения цього відносного показника, що було отримане на основі статистичного узагальнення господарськоії практики, становить 0,6-0,8.



Таким чином, за звітний період забезпечення запасів власними обіговими коштами збільшилось на 0,39 і досягло нормального значення.

7. Коефіцієнт виробничих фондів. Визначається відношенням балансової вартості виробничих фондів (основних коштів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) до підсумку балансу:

(3.14)

За даними господарської практики нормальне значення К_в.ф>0,5. Якщо показник менший від нормального значення, слід вжити заходів щодо поповнення майна виробничого призначення, залучивши для цього додатково власні кошти або довгострокові кредити.

Отже, на початок і кінець звітного періоду коефіцієнт виробничих фондів має нормальний рівень.

8. Для характеристики структури джерел коштів слід використовувати також спеціальні показники, що відбивають різноманітні тенденції у зміні окремих груп джерел. Насамперед це коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів:

(3.15)

Значення К_д.з показує частку довгострокових позик у сукупних стабільних джерелах фінансування. Цей показник дає змогу приблизно визначити частку позикових коштів при фінансуванні капітальних вкладень. Збільшення значення цього коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, тобто про по гіршення його фінансової стійкості.

Висновок: за звітний період відбулися зміни на краще.

9. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень

(3.16)

Цей коефіцієнт показує, яка частка необоротних активів профінансована чужими коштами, тобто не належить підприємству. Показник розраховують, припустивши, що довгострокові позики (розд. ІІІ пасиву) використовують для фінансування основних засобів, капітальних вкладень та інших необоротних активів.

Таким чином, частка довгострокових позик зменшилась, що свідчить про зміцнення фінансової стійкості підприємства у звітному періоді.

10. Коефіцієнт короткострокової заборгованості

(3.17)



Отже, збільшення частки термінових зобов'язань свідчить про деяку втрату фінансової стійкості .

11. Коефіцієнт автономії джерел формування запасів

(3.18)

Отже, частка основних, так званих нормальних джерел формування запасів збільшилась, тобто фінансова стійкість підвищилась

12. Коефіцієнт кредиторської заборгованості

(3.19)

Таким чином, за звітний період цей показник істотно не змінився.

13. Співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю

(3.20)

Отже, за звітний період значення показника збільшилось; бажано эменшити абсолютні розміри як дебіторської так і кредиторської заборгованості. В умовах інфляціі для фінансового стану підприємства краще, щоб кредиторська заборгованість перевищувала дебіторську.

З наведеного прикладу доходимо загального висновку: за звітний період фінансова стійкість підприємства підвищилась, але слід вжити термінових заходів щодо нормалізації показника абсолютної ліквідності.

Зазначимо, що не існує єдиних однозначних критеріїв для розглянутих показників. Багато залежить від галузі, ринкової ситуації та репутації підприємства (неплатежів, порушення фінансової дисципліни). Загальною вимогою з боку кредиторів є обережність стосовно збільшення частки позикового капіталу підприємств; вони віддають перевагу тим, у кого велика частка власного капіталу. Власники підприємства, навпаки, схильні підвищувати частку позикових коштів, але в межах припустимого ризику, щоб не втратити фінансової стійкості.

3.3 Аналіз джерел інвестування на підприємстві ВАТ “Чернігівський облавтодор”

Всі види інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів здійснюється за рахунок формованих ними інвестиційних ресурсів.

Інвестиційні ресурси являють собою усі види фінансових активів, приваблюваних для здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Джерела формування інвестиційних ресурсів в ринковій економіці досить різноманітні. Це обумовлює необхідність визначення змісту джерел інвестування і уточнення їх класифікації.

При аналізі джерел фінансування інвестицій виділяють внутрішні і зовнішні джерела інвестування. При цьому до внутрішніх джерел інвестування, як правило, відносять національні джерела, у тому числі власні засоби підприємств, ресурси фінансового ринку, заощадження населення, бюджетні інвестиційні асигнування; до зовнішніх джерел - іноземні інвестиції, кредити і позики.

Ця класифікація відбиває структуру внутрішніх і зовнішніх джерел з позицій їх формування і використання на рівні національної економіки в цілому. Але її не можна використовувати для аналізу процесів інвестування на мікроекономічному рівні.

З позицій підприємства (фірми) бюджетні інвестиції, засоби кредитних організацій, страхових компаній, недержавних пенсійних і інвестиційних фондів і інших інституціональних інвесторів є не внутрішніми, а зовнішніми джерелами. До зовнішнього для підприємства джерелам відносяться і заощадження населення, що можуть бути притягнуті на меті інвестування шляхом продажу акцій, розміщення облігацій, інших цінних паперів, а також за допомогою банків у виді банківських кредитів.

При класифікації джерел інвестування необхідно також враховувати специфіку різних організаційно-правових форм, наприклад, приватних, колективних, спільних підприємств. Так, для підприємств, що знаходяться в приватній або колективній власності, внутрішніми джерелами можуть виступати особисті нагромадження власників підприємств. Для підприємств, що знаходяться в спільній із закордонними фірмами власності, інвестиції іноземних співвласників також варто розглядати як внутрішній для даного підприємства джерело.

Таким чином, варто розрізняти внутрішні і зовнішні джерела фінансування інвестицій на макроекономічному і мікроекономічному рівнях. На макроекономічному рівні до внутрішніх джерел фінансування інвестицій можна віднести: державне бюджетне фінансування, заощадження населення, нагромадження підприємств, комерційних банків, інвестиційних фондів і компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових фірм і т.д. До зовнішніх -- іноземні інвестиції, кредити і позики. На мікроекономічному рівні внутрішніми джерелами інвестування є: прибуток, амортизація, інвестиції власників підприємства; зовнішніми -- державне фінансування, інвестиційні кредити, засоби, приваблювані шляхом розміщення власних цінних паперів.

При аналізі структури джерел формування інвестицій на мікроекономічному рівні (підприємства, фірми, корпорації) усі джерела фінансування інвестицій поділяють на три основні групи: власні, притягнуті і позикові.

При цьому власні засоби підприємства виступають як внутрішні, а притягнуті і позикові засоби - як зовнішні джерела фінансування інвестицій [10, 27].

Аналіз структури джерел фінансування інвестицій на рівні фірм у країнах з розвитий ринковою економікою свідчить про те, що частка внутрішніх джерел у загальному обсязі фінансування інвестиційних витрат у різних країнах істотно коливається в залежності від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів.

В економічній літературі утримуються різні оцінки співвідношення між внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування інвестицій у західних країнах. Ряд економістів вважає, що в післявоєнний період у розвитих країнах спостерігається формування двох типів співвідношень між внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування інвестицій не фінансових корпорацій; один з них, що характеризується високою часткою власних засобів у загальному обсязі фінансування, має місце в США і Великобританії, інший, що відрізняється високою питомою вагою притягнутих і позикових засобів, -- у ФРН і Японії.

Як правило, структура джерел фінансування інвестицій змінюється в залежності від фази ділового циклу: частка внутрішніх джерел знижується в періоди пожвавлення і підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і росте в періоди економічного спаду, що зв'язано зі скороченням масштабів інвестування, скороченням пропозиції грошей, подорожчанням кредиту. Коротка характеристика різних зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності ринкових суб'єктів.

Однієї з найважливіших форм фінансового забезпечення інвестиційної діяльності фірм (компаній) є самофінансування. Воно засновано на використанні власних фінансових ресурсів, у першу чергу прибутку й амортизаційних відрахувань.

Ключову роль у структурі власних джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств грає прибуток. Він виступає як основна форма чистого доходу підприємства, що виражає вартість прибавочного продукту. Після сплати податків і інших обов'язкових платежів у розпорядженні підприємств залишається чистий прибуток, частина якого може направлятися на інвестиції. Як правило, частина прибутку, що направляється на інвестиційні цілі, акумулюється у фонді нагромадження або інших фондів аналогічного призначення, створюваних на підприємстві.

Фонд нагромадження виступає як джерело засобів господарюючого суб'єкта, використовуваний для створення нового майна, придбання основних фондів, оборотних коштів і т.д. Динаміка фонду нагромадження відбиває зміна майнового стану суб'єкта, що хазяює, збільшення його власних засобів.

Наступної за значенням власним джерелом фінансування інвестицій є амортизаційні відрахування. Ці відрахування утворяться на підприємствах у результаті переносу вартості основних виробничих фондів на вартість готової продукції. Функціонуючи тривалий час, основні виробничі фонди поступово зношуються і переносять свою вартість на готову продукцію частинами. Оскільки основні виробничі фонди не вимагають відшкодування в натуральній формі після кожного відтворювального циклу, підприємства здійснюють витрати на їхнє відновлення після закінчення нормативного терміну служби. Грошові кошти, що вивільняються в процесі поступового відновлення вартості основних виробничих фондів, акумулюються у виді амортизаційних відрахувань в амортизаційному фонді.

Величина амортизаційного фонду залежить від обсягу основних фондів підприємства і використовуваних методів нарахування. У господарській практиці застосовують метод рівномірної (прямолінійної) і прискореної амортизації.

При лінійному методі нарахування амортизаційних засобів виробляється по єдиних нормах амортизації, встановленим у відсотках до первісної вартості основних засобів. При відхиленні від нормативних умов використання основних засобів норми амортизації можуть бути відкоректовані за допомогою так званих поправочних коефіцієнтів.

Розрахунок величини амортизаційних відрахувань при лінійному методі виробляється по формулі

А =СН/100(к₁ + к₂ +...+ к_n) (3.21)

де А -- величина амортизаційних відрахувань;

С - первісна вартість основного засобу;

Н - норма амортизації, %;

к - поправочний коефіцієнт.

При використанні методу прискореної амортизації в країнах з ринковою економікою нарахування її здійснюється з урахуванням зменшуваного залишку балансової вартості основних засобів або методом суми чисел.

У першому випадку сума амортизаційних відрахувань визначається на основі фіксованого відсотка від залишкової вартості основних засобів. При цьому річні амортизаційні відрахування постійно зменшуються. Якщо послідовно співвіднести значення річних амортизаційних відрахувань до величини первісної вартості основних засобів, отримані норми амортизаційних відрахувань утворять визначену регресивну шкалу.[13,27,46]

Сукупні амортизаційні відрахування за весь нормативний період, розраховані по методу зменшуваного залишку, не відшкодовують повну вартість основних засобів. У зв'язку з цим на практиці часто застосовується сполучення методу зменшуваного залишку і лінійного методу. Перехід лінійного методу в другій половині періоду служби основних фондів дозволяє досягти повної амортизації первісної вартості основних засобів.

При прискореній амортизації в першу половину періоду служби основних фондів в амортизаційний фонд відчисляється до двох третин їхньої вартості. Перевагою цього методу в порівнянні з лінійним є скорочення утрат внаслідок не до відшкодування вартості основних фондів у випадку їхньої заміни через моральний знос до закінчення встановленого терміну служби.

Крім прибутку й амортизаційних відрахувань джерелами фінансування інвестицій виступають: реінвестована шляхом продажу частини основних фондів, і мобілізуються в інвестиції зайвих оборотних активів, страхові відшкодування збитків, викликаних утратою майна, інші цільові надходження.

Поряд з розглянутими вище власними інвестиційно - фінансовими ресурсами фірми джерелами фінансування інвестиційної діяльності можуть служити залучені і позикові засоби.

До залучені відносять засоби, надані на постійній основі, по яких може здійснюватися виплата власникам цих засобів доходу (у виді дивіденду, відсотка) і які можуть практично не повертатися власникам. У їхньому числі можна назвати: засоби від емісії акцій, додаткові внески (паї) у статутний капітал, а також цільове державне фінансування на безоплатній або частковій основі.

Під позиковими розуміються грошові ресурси, отримані в позичку на певний строк і підмети поверненню зі сплатою відсотка. Позикові засоби включають: засоби, отримані від випуску облігацій, інших боргових зобов'язань, а також кредити банків, інших фінансово-кредитних інститутів, держави.

Мобілізація залучених і позикових засобів здійснюється різними способами, основними з яких є: залучення капіталу через ринок цінних паперів, ринок кредитних ресурсів, державне фінансування.

Державне фінансування здійснюється найчастіше в рамках державних програм підтримки підприємництва на федеральному і регіональному рівнях. Виділяють чотири основних види державного фінансування інвестицій: дотації і гранти, пайова участь, пряма (цільове) кредитування, надання гарантій по кредитах.

При фінансуванні шляхом надання грантів і дотацій грошові кошти звичайно виділяються під конкретний проект на безоплатній основі.

Пайова участь держави припускає, що воно через свої структури виступає як часткового вкладника, інша частина необхідних інвестиційних вкладень здійснюється комерційними структурами [10,27,56].

Прямі (цільові) кредити надаються, як правило, конкретному підприємству (або під визначений інвестиційний проект) на пільговій основі. Разом з тим держава установлює величину процентних ставок, термін і порядок повернення кредиту.

При наданні гарантій покредитах підприємство одержує кредит від комерційної структури, а уряд через визначені інститути виступає гарантом повернення даного кредиту, виплачуючи суму кредиту у випадку невиконання своїх зобов'язань підприємством.

Джерела зовнішнього фінансування інвестиційної діяльності в ринковій економіці характеризуються значним різноманіттям. З розвитком фінансових ринків модифікуються традиційні і виникають нові способи мобілізації капіталу. Розглянемо деякі способи зовнішнього фінансування інвестицій, що мають поширення в сучасних умовах.

Венчурне інвестування - це ризикове інвестування.

У випадку успішного розвитку нових технологій і широкого поширення виробленої продукції венчурні підприємства можуть досягати високого рівня рентабельності виробництва. При середній ставці прибутковості по державних казначейських зобов'язаннях у 6% венчурні інвестори вкладають свої засоби, розраховуючи на річну рентабельність, рівну 20-25%.

Таким чином, виходячи з характеру венчурного підприємництва, венчурний капітал є ризиковим і винагороджується за рахунок високої рентабельності виробництва, у яке він інвестується. Венчурний капітал має ряд і інші особливості. До них можна віднести, зокрема, орієнтацію інвесторів на приріст капіталу, а не на дивіденди на вкладений капітал. Оскільки венчурне підприємство починає розміщати свої акції на фондовому ринку через 3-7 років після інвестування, венчурний капітал має тривалий термін чекання ринкової реалізації і величина його приросту виявляється лише при виході підприємства на фондовий ринок. Відповідно і засновницький прибуток, що є основною формою доходу на венчурний капітал, реалізується інвесторами після того, як акції венчурного підприємства почнуть котируватися на фондовому ринку.

Для венчурного капіталу характерний розподіл ризику між інвесторами й ініціаторами проекту. З метою мінімізації ризику венчурне інвестори розподіляють свої засоби між декількома проектами, у той же час один проект може фінансуватися поруч інвесторів. Венчурне інвестори, як правило, прагнуть безпосередньо брати участь у керуванні підприємством, прийнятті стратегічних рішень, тому що вони безпосередньо зацікавлені в ефективному використанні вкладених коштів. Інвестори контролюють фінансовий стан компанії, активно сприяють розвиткові її діяльності, використовуючи свої ділові контакти і досвід в області менеджменту і фінансів.

Привабливість вкладень капіталу у венчурні підприємства обумовлена наступними обставинами:

придбання пакета акцій компанії з ймовірно високої рентабельності;

забезпечення значного приросту капіталу (від 15 до 80% річних);

наявність податкових пільг, зокрема, пільг по прибутковому податку для фізичних осіб, пільг по податку на приріст капіталу для всіх типів інвесторів.

Останнім часом обсяги венчурного фінансування в індустріальних країнах динамічно ростуть. Венчурний капітал здобуває вирішальну роль у розвитку економіки. Це зв'язано з тим, що саме завдяки венчурним підприємствам удалося реалізувати значну кількість розробок у новітніх областях промисловості, забезпечити швидке переозброєння і реструктуризацію виробництва на сучасній науково-технічній основі.

Залучення іноземних інвестицій

Інтернаціоналізація і глобалізація світових господарських зв'язків закономірно веде до зростання ролі іноземних інвестицій як джерела фінансування інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції являють собою капітальні засоби, вивезені з однієї країни і вкладені в різні види підприємницької діяльності за рубежем з метою витягу підприємницького прибутку або відсотка.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися в різних формах. При аналізі цих форм можуть бути використані загальні під ходи до класифікації інвестицій, що припускають їхнє виділення по об'єктах, метах, термінах вкладень, формам власності на інвестиційні ресурси, ризикам і іншим ознакам. Разом з тим специфіка іноземних інвестицій визначає необхідність уточнення ряду класифікаційних ознак стосовно до даного типу інвестицій.

3.4 Шляхи підвищення пошуку ефективних джерел інвестування підприємства ВАТ “Чернігівський облавтодор”

Значною мірою підвищення і пошуку ефективних джерел інвестуванняі підприємства залежить від позитивних показників фінансового стану підприємства. Одним із шляхів підвищення інвестиційної привабливості є оптимальне забезпечення фінансовими ресурсами, які є базою його прибуткового функціонування.

Наступним із шляхів підвищення інвестиційної привабливості підприємства є підвищення рентабельності власного капіталу та рентабельності продукції, що виробляється підприємством. Якщо збільшується залучення ресурсів то підприємство повинно і збільшити в свою чергу рентабельність капіталу.

Одним із шляхів вирішення також є забезпечення відсутності дебіторської заборгованості перед кредитором, яка взагалі має негативний вплив на погляди інвестора, щодо платоспроможності підприємства. Тому підприємство повинно забезпечити оплату наданого кредита, що буде приваблювати інвестора.

Важливим фактором підвищення привабливості для інвестора є також здатність підприємства до платоспроможності (ліквідності). Тобто підприємство повинно забезпечити та збільшити свої можливості щодо продажу активів підприємства з оплатою його пасивів. Підприємство повинно завжди підвищувати свої показники щодо абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності та загальної платоспроможності підприємства.

Щодо стійкості та її підвищення то в даному випадку вона повинна мати повний та точний аналіз, що є основою стабільності та незалежності, залежність від позикових коштів та джерел формування запасів і затрат буде приваблювати до себе інвесторів. Можна сказати, що підвищення таких показників як: коефіцієнт автономії (незалежності), коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів, виступає гарантією того, що інвестор зацікавиться даним підприємством.

Також при підвищенні інвестиційної привабливості потрібно враховувати такі фактори, як інвестиційна політика підприємства, ситуацію в тому чи іншому регіоні, розробка проектів та технологій які зацікавлять інвесторів, забезпечення законодавчої бази при здійсненні інвестування.

Висновки

На сучасному етапі розвитку суспільства робляться певні спроби створення умов для розвитку інвестиційної активності підприємств, тим більше, що розміри від отриманого підприємства прибутку в багато разів перевищують їх капітальні витрати. Однак, ще більше у справі створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності в економіці країни, слід зробити. Особливо в тому, що стосується стабілізації фінансової системи, зведення до сприятливого рівня інфляції, так як в умовах несплати, неконтрольованого росту цін, будь-яка інвестиційна діяльність носить спекулятивний характер і зорієнтована, в першу чергу, на підтримання існуючого положення. Але ніяк не на формування майбутніх економічних умов для збільшення виробництва продукції, поновлення асортименту, покращення якості товарів та послуг.

Дослідивши тему роботи ми можемо зробити певні висновки, що важливою частиною проблеми пошуку ефективних джерел інвестиційних ресурсів є грошові кошти, які відіграють найбільшу роль в інвестиційній діяльності. Вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та засобів праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а також тільки грошові кошти дають можливість інвестору вибирати будь-який об'єкт інвестування. Процес формування усіх інвестиційних ресурсів тісно пов'язаний з початковим накопиченням капіталу. Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продаж окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства - є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

У сучасних умовах України, інвестиції мають стати найважливішим засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, технічне переозброєння; підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- та макрорівнях і, головне, життєвого рівня населення.

Список використаних джерел

1. Про внесення змін та доповнень у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Закон України від 22.05.97 року №283/97

2. Про Концепцію амортизаційної політики, Указ Президента України від 7 березня 2001 року №169/2001

3. Про затвердження Положення про оцінку та конкурентний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та створення відповідної Комісії Мінекономіки. Наказ Міністерства економіки України від 27 листопада 2000 року

4. Абрамов С. И. Инвестирование. - М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. - 440 с.

5. Азарова А.О. Оцінка ефективності інвестиційних проектів// Фінанси України. - 2004. - №9. - с.52-57.

6. Астапов К. Инвестиции промышленных предприятий и экономический рост // Экономист. - № 6. - 2002. - с.43-52.

7. Бажал Ю.Л. Фінансове забезпечення інвестицій// Фінанси України. - 2004. - №4. - с.142 -144.

8. Біловодська О. Системний аналіз і вдосконалення теоретико - методологічних підходів до вибору напрямів інвестиційного розвитку підприємства // Прблеми науки. - 2004. - №4. - с.7-15.

9. Бойко О. Проблеми інвестиційного розвитку в промисловості України // Економіст. - №5.- 2004.- с. 5-8

10. Бондаренко А.Ф. Інвестиційний бізнес. Суми: Видавництво “Слобожанщина”, 1998. - 168 с.

11. Бугрова О. Методологічні основи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень// Економіка України. - 2003. - №10. - с. 29 -32.

12. Верба В.А., Новикова І.В. Методичні рекомендації з оцінки інвестиційного потенціалу підприємства // Проблеми науки. - № 3. - 2003. - с. 13-17

13. Вербицька Г. К определению понятия «риск» // Экономика Украины. - 2004. - с.83-87

14. Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні//Фінанси України. - 2004. - №10. - с. 82-88.

15. Волков И.М., Грачева М.В. Проектный анализ: Учебник для вузов. - М.: Банки и юбиржи, ЮНИТИ, 1998, - 423 с.

16. Гохберг Л, Кузнєцова И. Инвестиционные процессы: тенденции и проблемы// Экономист. - № 2. - 2002.- с.50-60.

17. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебн. пособие. - 2-е изд. доп.. - М.: Фінанси и статистика, 2001. - 208 с.

18. Губанова Л.І. Оцінка інвестиційних проектів// Фінанси України. - 2001. - №10. - с.126 - 131.

19. Данько М. Проблеми прогнозування інвестиційно - технологічного розвитку економіки// Економіка України. - 2000. - №5. - с.32-41.

20. Денисюк B . Інвестиційна активність національної економіки: вдосконалення методології; показники промислових підприємств, державна підтримка// Економіст. -2005.-№8. -с.46-47.

21. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - К.: 2002.

22. Дианов Е. Успех инвестиций определяют высокие технологии// Экономист. - № 6. - 2002. с.38-43.

23. Дука А.П. Фінансове забезпечення науково - технічної та інвестиційної діяльності// Фінанси України. - 2004. - №11. - с.40.

24. Економіка підприємства: Підручник / за заг. Редакцією Й.М. Петровича. - Львів: “Магнолія плюс”, видавець В.М. Піча. - 2004. - 680 с.

25. Зінковська Л. Інвестиційна діяльність: яким бути законодавству // Молодь України. - 2004. - 25 травня. - с. 3 -5.

26. Игонина Л.Л. Инвестиции: Учеб. Пособие/ Под редакцией д-ра экон. наук, проф. В.А. Слепова. - М.: Юритъ, 2002. - 480 с.

27. Игошин Н.В. Инвестиции. Организация управления и финансирование: Учебник для вузов, 2-е издание, перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2001. - 542 с.

28. Ілляшенко С.М. Управління інвестиційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 247с.

29. Ілляшенко С.М. Інвестиційний розвиток ринкових можливостей: проблеми управління. - Суми: ВВП “Мрія - 1”, ЛТД, 1999ю - 222 с.

30. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За ред. В.О. Василенко. - Київ : ЦУЛ, Фенікс, 2003. - 440 с.

31. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов/ С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг, С.Ю. Ягудин, и др.; Под редакцией С.Д. Ильенковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 327 с

32. Інноваційна сладова інвестування як фактор прискорення екномічного розвитку // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - 2004. - Вип.4. - с.31-36.

33. Йохна М. А., Стадник В.В. Економіка і організація інвестиційної діяльності . Навчальний посібник. К.: ВЦ «Академія», 2005. - 400с.

34. Киселев Ю.М. Оценка финансового инвестиционного потенциала промышленных предприятий// ЭКО Всероссийский экономический журнал. - № 3. - 2001. - с.42-48.

35. Ковалишин П. Інноваційний менеджмент. Актуальні питання// Економіст. - № 6. - 2004. - с.12-15

36. Ковальчук С.С. Інвестиційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України// Фінанси України. - 2004. - №7. - с.96.

37. Колодинський С.Б. Сучасний стан обміну інвестиційними технологіями// Проблеми науки. - № 12. - № 3. - с.104-107

38. Кокурин Д.И. Финансовые источники инвестиционной деятельности отечественных предприятий// Финансы. - 2001. - №1. - с. 19-21.

39. Кравченко С. Обґрунтування умов фінансування інвестиційних рішень// Економіка України. - № 2. - 2003. - с.41-47

40. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інвестиційного розвитку економіки України. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені І. Франка, 2001. - с. 608

41. Кулик Т. Деякі аспекти оцінки інвестиційних проектів// Економіка. Фінанси. Право. - 3 5. - 2000. - с. 5

42. Курнышева И. Условия инвестиционного развития// Экономист. - № 6ю - 2002. - с.

43. Ладів С.А."Інвестиційна політика держави". Журнал "ЕКО" №1 за 1998 рік;

44. Ларичева Е.А. Двойная роль инвестиций// Менеджмент в России и за рубежом. - 2004. - № 3. - с.22-26.

45. Лєснікова М.А. Інвестиційна діяльність і формування системи відносних показників фінансового стану підприємства// Проблеми науки. - № 3. - 2003. - с.17-21.

46. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. посібник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 376 с.

47. Макаренко І. Проблеми інвестиційної політики України в умовах реформування економіки// Економіст. -№4. -2005. -с.41.

48. Мамедов О.Ю. Современная экономика. Общедоступный учебный курс. Ростов-на-Дону, издательство „Фенікс”, 1997. - с.608

49. Махмудов А., Найденов В. Инновационная политика в Украине// Економіст. - № 9. - 2003. - с.10-12.

50. Машина Н.І.Економічний ризик іметоди його вимірювання.Підручник. - К.: ЦУЛ,2002. - 245с.

51. Мельник Л.Г., Каринцева А.И. Экономика предприятия: Учебное пособие. - Сумы: ИТД «Университетская книга»,2002.- 632 с.

52. Микитенко В.В. Інноваційні підходи до оцінки та прогнозування ефективності технологій// Проблеми науки. - 2002. - № 3. - с. 37-44

53. Мних Є.В. Економічний аналіз. Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 412 с.

54. Мова Н., Хаустов В.Інвестиційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку// Економіка України. - № 6. - 2001.

55. Москвін С.О. Проектний ааліз. - К.: ТОВ “Видавництво Лібра”, 1998. - 368 с.

56. Наукова та інвестиційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. К.: Держкомстат України, 2003. - с.340

57. Пазинич В.І. Оцінка фінансової ефективності впровадження інвестиційних програм на підприємстві// Фінанси України. - № 6. - 2002. - с.42-47

58. Пашута М. Мале підприємство та інвестиції як фактори зростання економіки // Економіст. - №1. - 2004. - с.50

59. Пікус Р. Оцінка підприємицького ризику // Фінанси України. - 2004. - №5. - с.88-93.

60. Рыбальченко И.А. стратегия партнерства в достижении новых знаний, образования и технологий// Проблемы науки. № 9. - 2002. - с.3-6

61. Садовская Т. Имитационно - оптимизационная модель управления инновационной деятельностью наукоёмкового промышленного проедприятия // Машиностоитель. - 2004. - №5. - с.21-28.

62. Сидоров В.В. Система показателей стадий жизненного цикла инновационного проекта // Машиностроитель. - 2004. - №4. - с.23-27.

63. Слатвінський М.А.Прогнозування ефективності інвестицій в інноваційну діяльність// Формування ринкових відносин в Україні. _ №12. - 2003. - с.104-107

64. Скоромник М.О. Невизначеність і ризики в інноваційних процесах// Фінанси України. - 2003. - №5. - с.13-19.

65. Соснін О. Місце інформаційної діяльності в інноваційній моделі розвитку економіки України // Стратегіча панорама. - 2004. - №1. - с.10-176.

66. Тарасюк Г.М. Управління проектами, Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 344 с.

67. Терехов В.І., Петрук М.Є. Інвестиційна та інноваційна діяльність промислових підприємств, джерела їх фінансування// Проблеми науки. - № 11. - 2001. - с.11-15.

68. Тюрина А.В. О методических подходах к учету и оценке состояния финансирования инновационной деятельности// Менеджмент в России и за рубежом. - 2004. - № 3. - с.58-63.

Додаток

Оцінка оптимальної структури капіталу інвестиційного проекту

Показники	Структура капіталу, %(ЗК/ВК)
	0/10	20/80	40/6	50/5	60/4	80/2	100/0
Початкові дані для аналізу структури інвестиційного капіталу
1. Потреба в капіталі з усіх джерел фінансування, тис. грн.	0875	0875	0875	0875	0875	0875	0875
2. Величина власного капіталу, направленого на фінансування інвестицій, тис. грн.	8750	7000	5250	4375	3500	1750	-
3. Величина позичкового капіталу, направленного на фінансування інвестицій, тис. грн.	-	1750	3500	4375	5250	7000	8750
4. Безрискова ставка рентабельносты на фынансовому ринку, коеф.	0,25	0,25	0,25	0,25	0,25	0,25	0,25
5. Середня ставка відсотку за позичкові кошти фінансування, коеф.	0,45	0,45	0,45	0,45	0,45	0,45	0,45
6. Річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків, тис. грн.	6400	6400	6400	6400	6400	6400	6400
7. Ставки податку і інших відрахувань з прибутку, коеф.	0,35	0,35	0,35	0,35	0,35	0,35	0,35
Аналітичні показники
8. Рентабельність власного капіталу коеф.	0,475	0,52	0,6	0,66	0,75	1,2	-
9. Рівень фінансового ризику коеф.	-	0,04	0,08	0,1	0,12	0,16	0,2
10. Показник співвідношення “рентабельність - фінансовий ризик” коеф.	-	13	7,5	6,6	6,25	7,5	-
11. Швидкість повернення інвестованого капіталу (термін окупності), років	2,1	2,4	2,8	3,04	3,3	4,1	5,5

Размещено на Allbest.ru

...