Дивідендна політика акціонерного товариства
Суть акціонерних товариств. Теорії проведення дивідендної політики. Прибуток як джерело виплати дивідендів. Види дивідендних виплат та порядок їх проведення. Аналіз ймовірності банкрутства підприємства та прогнозування його фінансової неспроможності.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.12.2012 |
| Размер файла | 95,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
Кафедра фінансів
Курсова робота
з дисципліни: “Фінанси підприємства”
на тему: “Дивідендна політика акціонерного товариства”
Викладач Кобушко І.М.
Студент Громак С.О.
Група Ф-43
Варіант за списком 8
Номер залікової книжки 04040018
Суми 2011
Зміст
- Вступ
- 1. Акціонерні товариства та розрахунки з власниками
- 1.1 Суть акціонерних товариств
- 1.2 Дивідендна політика
- 1.3 Прибуток, як джерело виплати дивідендів
- 2. Дивіденди та порядок їх виплат
- 2.1 Теорії проведення дивідендної політики
- 2.2 Види дивідендних виплат
- 2.3 Порядок виплати дивідендів
- 3. Моделі дивідендних виплат
- 3.1 Модель Линтнера
- 3.2 Моделі виплати дивідендів пов'язані з темпом росту
- 4. Практична частина
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Україна перейшла на ринкову економіку. У зв'язку з цим з'явилися нові завдання і принципи побудови економіки. При переході до ринкової економіки, головним показником якої є приватна власність, з'явилася проблема у формуванні статутних фондів підприємства та розподілом прибутку. Первинна мета власників полягає в тому, щоб максимізувати ціну акцій компанії. Ціна акцій виражає собою нинішню вартість очікуваних майбутніх рухів готівки, а первинний готівковий потік є дивідендним потоком. Дивідендний потік, у свою чергу, залежить від прибутку.
Для покращення економічної ситуації в країні, нашій державі потрібні інвестиції. На жаль, Українські підприємства не характеризуються стабільним рівнем прибутковості, а тому й мають низьку інвестиційну привабливість.
Метою даної курсової роботи є дослідження принципів проведення дивідендної політики, адже переш за все інвесторів цікавить їх прибутки від вкладених ними коштів.
Дивідендна політика й принципи її проведення є актуальною не тільки для Українських підприємства, а й для підприємств всіх форм власності будь-де у світі. Адже від правильно вибраної дивідендної політики залежить рівень доходності підприємства та привабливості для інвесторів, що в свою чергу впливає на подальший розвиток підприємства.
Предметом вивчення є теорії пов'язані з проведення дивідендних виплат, бо від правильного вибору методики виплати залежить економічна стійкість підприємства.
Дивіденди забезпечують, можливо, найкращий і найнадійніший "сигнал" для інвесторів. Збільшення впевненості менеджерів у дивідендних сигналах про те, що майбутній прибуток буде достатньо стабільним, щоб підтримати новий і вищий дивіденд буде доти, поки зменшення дивіденду не буде сигналом для стурбованості відносно майбутнього прибутку. Дивідендні сигнали є "чесними", тому що потребують готівкової оплати, а з готівкою неможливо маніпулювати.
Отже дивіденди і дивідендна політика є первинними сигналізаторами при виборі об'єкту інвестування.
1. Акціонерні товариства та розрахунки з власниками
1.1 Суть акціонерних товариств
акціонерний товариство дивіденд прибуток
Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Господарським Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Акціонерне товариство це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства. У випадках передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах визначених Законом України “ Про цінні папери та фондову біржу “, іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. По - четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають ( точніше - несуть ризик відповідальності ) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.
Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях ). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.
Чинним законодавством України передбачено:
ь Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.
ь Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
ь Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
ь Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
ь Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.
ь Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, з третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
ь Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.
ь Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники (у будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.
ь Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.
ь Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.
ь Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються Господарчим Кодексом, законом Про державні підприємства, іншими законами.
Тобто акціонерні товариства мають ряд особливостей пов'язаних з формуванням статутного фонду та відносинами між керівництвом та власниками. Дані особливості регулюються установчими документами товариств та чинним законодавство. Розподілення прибутку акціонерних товариств також має ряд особливостей, які обумовленні характером прав власності у товаристві. Тобто відношеннями між власниками акцій й керівництвом товариства.
1.2 Дивідендна політика
Інвестиційна політика підприємства вимагає визначення й проведення підприємством дивідендної політики. Підвищена увага вітчизняних і закордонних авторів до різних аспектів дивідендної політики визначається рядом обставин. Основні з них, на наш погляд, сформульовані Д.К. Шимом і Д.Г. Сигелом. Останні відзначають наступне:
Ш по-перше, дивідендна політика впливає на відносини з інвесторами. Акціонери негативно ставляться до компаній, які скорочують дивіденди, тому що зв'язують таке скорочення з фінансовими труднощами компанії й можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їхньої ринкової ціни;
Ш по-друге, дивідендна політика впливає на фінансову програму й бюджет капіталовкладень підприємства;
Ш по-третє, дивідендна політика впливає на рух грошових коштів підприємства ("компанія з поганою ліквідністю може бути змушена обмежити виплати дивідендів");
Ш по-четверте, дивідендна політика скорочує власний капітал, тому що дивіденди виплачуються з нерозподіленого прибутку. У результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношення боргових зобов'язань й акціонерного капіталу.
Теорія дивідендної політики багатогранна. Всі дослідники в тім або іншому ступені аналізують такі питання, як:
Ш роль дивідендної політики;
Ш вплив дивідендної політики компанії на рух її коштів і ринкову ціну її акцій;
Ш переваги й недоліки різних типів дивідендної політики (стабільний розмір дивіденду на акцію, постійний коефіцієнт виплати дивіденду, залишкові дивіденди);
Ш фінансові й операційні фактори, що впливають на суму виплачуваних дивідендів;
Ш розходження між дивідендною політикою й членуванням акцій на менші акції, причини, по яких компанія може викуповувати свої акції, і фінансовий результат таких дій й інших.
Але насамперед зміст дивідендної політики й проблеми її розробки вимагають виявлення природи дивідендів. Здобуваючи акцію підприємства й стаючи, таким чином, його співвласником, власник грошового капіталу розраховує одержати не тільки необхідну ставку прибутковості, але й премії, реалізуючи своєрідний підприємницький доход. Його розмір залежить від багатьох факторів: компетентності керуючих, ризикованості обраної для вкладень сфери діяльності, економічної кон'юнктури й т.п. На відміну від відсотка (наприклад, по депозиті в банку або облігаціям з фіксованою ставкою доходу) розмір дивіденду заздалегідь невідомий. Тому, вкладаючи гроші у звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику, але при нормальному ході справ на підприємстві винагороджується за це підвищеним доходом. Відзначимо також, що, якщо ставка дивіденду не перевищує рівень інфляції, він виконує ту ж функцію, що й відсоток в ощадному банку.
Вкладаючи свої кошти в акції, їхній власник відкладає своє споживання, що є важливою обставиною для балансування споживчого ринку. Дивіденд у цьому змісті - кошти стимулювання розподілу особистого споживання в часі. Фактор часу необхідно врахувати й у більше загальному виді: незалежно від інфляції ситуація в економіці не залишається незмінної, тому та сама сума грошей із часом стає не рівною собі.
1.3 Прибуток, як джерело виплати дивідендів
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток -- загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій» .
Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства:
Ш По-перше це основна діяльність. її результатом с прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.
Ш По-друге це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.
Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.
Ш По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитний рахунками в банках. Обсяг цього прибулу і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
Ш По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.
До них включали:
¦ прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;
¦ невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
¦ надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
¦ штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
¦ штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
¦ кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
¦ дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
¦ прибуток від завищення цін і тарифів;
¦ курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
¦ прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;
¦ вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
¦ прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами. Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися.
Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.
Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -- це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап -- це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат. В свою чергу за рішенням керівництва підприємства прибуток може бути використаний для виплати дивідендів.
Чистий прибуток - це єдине джерело для виплати дивідендів власникам акцій. Сума дивідендів на пряму залежить від обраної дивідендної політики та розміром прибутку. Тобто чим більший прибуток компанії, тим більші будуть дивідендні виплати, за умови якщо керівництво не вирішило реінвестувати прибуток в розширення виробництва.
2. Дивіденди та порядок їх виплат
2.1 Теорії проведення дивідендної політики
Теорія дивідендної непотрібності. Безумовно, коли дивідендна політика не впливає ні на ціну акцій фірми, ні на вартість капіталу -- це означає, що в ній немає потреби. Головні прихильники дивідендної політики непотрібності -- це Merton Miller Franco та Modigliani (MM). Вони аргументували, що цінність фірми залежить лише від прибутку, одержаного за рахунок її активів, але тільки не за рахунок прибутку, що розподіляється між дивідендами і збереженим прибутком.
Теорія дивідендної непотрібності: теорія, що визначає дивідендну політику фірми як таку, що не впливає ні на її цінність, ні на вартість капіталу.
MM побудували свої пропозиції на певних теоретичних основах. Однак, як і у всіх теоретичних роботах, вони повинні були зробити деякі припущення у відповідності із менеджерською теорією. Цих припущень декілька: 1) що не існує особистих або корпоративних податків на прибуток; 2) не існує коливання цін акції і витрат по веденню певних операцій; 3) що фінансовий леверидж не впливає на вартість капіталу; 4) що інвестори і менеджери мають однакову інформацію відносно майбутніх планів фірми; 5) що розподіл прибутку між дивідендами і нерозподіленим прибутком не впливає на вартість маржі фірми (ks) і 6) що політика бюджетування фірми не залежить від її дивідендної політики.
Очевидно, що ці припущення не відповідають реаліям. Фірми й інвестори сплачують податки з прибутку. Для фірм властиві витрати, що вільно коливаються. Менеджери часто знають більше щодо майбутніх проектів фірми, ніж сторонні інвестори. Інвестори вимушені нести витрати по веденню операцій. І податки, і витрати по веденню фінансово-економічної діяльності можуть обумовити ks (вартість маржі) впливати на дивідендну політику. MM аргументували тим, що всі економічні теорії ґрунтуються на спрощених припущеннях, і що придатність теорії повинна бути підтверджена юридично за допомогою емпіричних тестів, але тільки не реальністю цих припущень.
Теорія "синиці в руці" П'яте припущення в теорії непотрібності дивідендів MM полягає в тому, що дивідендна політика не впливає на коефіцієнт обороту акціонерного капіталу ks. Це часткове припущення бурхливо обговорювалось в академічних колах. Myron Gordon і John Lintner аргументували, що ks знижується, оскільки виплата дивідендів зростає, тому що інвестори меншою мірою одержують прибутки від капіталу, які мають виражати результат від використання нерозподіленого прибутку, ніж вони одержують дивідендну плату.
Gordon та Lintner фактично твердили, що інвестори оцінюють долар очікуваних дивідендів вище, ніж долар очікуваних доходів капіталу, тому що доходний компонент дивіденду D1/P0 є менш ризиковим, ніж g- компонент у рівнянні загального очікуваного обороту:
ks = D1/P0 + g. (1)
Теорія "синиці в руці": теорія MM, згідно з якою вартість фірми максимізується при встановлені високого коефіцієнту сплачуваності дивідендів. MM не згодні з цим. Вони аргументували, що ks є незалежним від дивідендної політики. Вони мали на увазі, що інвестори байдужі до відношення між D1/P0 та g, отже, не вибирають між дивідендами і прибутками від капіталу. Вони назвали аргумент Gordon-Lintner "синицею в руці" помилковим, тому що з точки зору MM більшість інвесторів планують реінвестувати свої дивіденди в акції такої ж або подібної фірми. В будь-якому випадку ризиковість потоку готівкових грошових коштів для інвесторів у тривалому періоді визначається тільки ризиковістю поточних рухів готівки фірми, але тільки не її політикою сплати дивідендів.
Теорія податкової переваги: існує три пов'язаних з податками причини для пояснення того, що інвестори могли б відати перевагу низькій дивідендній виплаті перед високою:
1) довгострокові прибутки капіталу оподатковуються при максимальному коефіцієнті 28%, тоді як дивідендний прибуток обкладається податком при ефективних рівнях, які досягають 39%. Тому багаті інвестори (які привласнюють найбільшу частину акцій і отримують найбільшу дивідендну плату) могли б віддати перевагу тим компаніям, що зберігають та повертають прибутки назад у бізнес. Зростання прибутку, можливо, привело б потім до підвищення ціни акцій і прибутків капіталу, які обкладаються нижчим податком, а акції могли б бути замінені на дивіденди, які обкладаються вищим податком;
2) податки по прибутках не сплачуються доти, поки акція продається. Завдяки тимчасовому впливу вартості долар податкових сплат у майбутньому має нижчу реальну вартість, ніж долар, за який сплачено сьогодні;
3) якщо акція тримається кимось до моменту його (її) смерті, то податок на прибутки капіталу не ділиться на всіх. Особи, які опинились у виграші і які отримують таку акцію, можуть використати її вартість на день смерті, як основу базової вартості і, таким чином, уникнути сплати податку на прибуток від капіталу.
У зв'язку з цими податковими пільгами інвестори можуть віддавати перевагу компаніям, які зберігають, насамперед, їх прибутки. Якщо це так, то інвестори могли б бути згодні платити більше низькооплачуваним компаніям, ніж подібним високооплачуваним компаніям. Проведемо аналіз поданих теорій:
1. MM аргументували, що дивідендна політика непотрібна, тому вона не впливає на вартість фірми і вартість її капіталу. Таким чином, у відповідності з поглядами MM, оптимальної дивідендної політики немає одна дивідендна політика така ж гарна, як і деяка інша.
2. Gordon і Lintner не згодні з MM, аргументуючи це тим, що дивіденди менш ризикові, ніж прибутки з капіталу. Таким чином, фірма могла б встановити високий коефіцієнт дивідендної виплати і запропонувати високий дивідендний прибуток у відповідності до максимізування ціни її акцій. MM назвали цю теорію "синиці в руці" помилковою.
3. Третя позиція - це те, що інвестори віддають перевагу збереженому прибутку, ніж дивідендам, у зв'язку з положенням податкової пільги по прибутках капіталу. Ця теорія пропонує, щоб компанії тримали дивідендні плати на низьких рівнях, якщо вони хочуть максимізувати ціну акцій.
Ці три теорії дають суперечливі поради менеджерам, в які важко повірити. Найбільш логічний шлях -- проаналізувати теорії емпірично. Такі аналізи провадяться, але результати їх незрозумілі. Крім цього, емпіричні тести припускають, що яка-небудь із теорій могла б бути правильною, або що вони всі могли б бути неправильні. Для такої ситуації є дві причини: (1) для існуючої статистичної перевірки обставини, відмінні від дивідендної політики, мають залишатись постійними. Це значить, що компанії, які дані як моделі, мають відрізнятись тільки їх дивідендною політикою, і (2) ми повинні бути в спромозі виміряти з високим ступенем точності витрати маржі для вказаних у прикладі фірм. Жодна із цих двох умов не втримується: ми не можемо знайти ряд колективних фірм, які відрізняються тільки їх дивідендними політиками, і ми не можемо одержати точних оцінок вартості маржі. Тому ми не можемо визначити, як впливає дивідендна політика на вартість маржі.
2.2 Види дивідендних виплат
Відповідно до законодавства джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих періодів і спеціальні фонди, створені для цієї мети (останні використаються для виплати дивідендів по привілейованих акціях у випадку недостатності прибутку або збитковості товариства). Тому теоретично підприємство може виплатити загальну суму поточних дивідендів у розмірі, що перевищує прибуток звітного періоду. Однак базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду.
Величина чистого прибутку будь-якого підприємства піддається коливанням; не виключена також ситуація, коли підприємство може відробити зі збитком. Ухвалення рішення про розмір дивідендів у кожному разі є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або участі в нових інвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їхньої величини чреваті зниженням курсової вартості акції. Саме тому у світовій практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат. Коротко охарактеризуємо їх.
Методика постійного процентного розподілу прибутку
Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованих акціях (Дпа) і прибуток, доступний власникам звичайних акцій (Дза). Останній, у свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайним акціям (Дза) і нерозподілений прибуток (ПН).
Одним з основних аналітичних показників, що характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", що представляє собою відношення дивіденду по звичайних акціях до прибутку, доступної власникам звичайних акцій (розраховуючи на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку припускає незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід".
У цьому випадку, якщо підприємство закінчило рік зі збитком, дивіденд може взагалі не виплачуватися. Така методика, крім того, супроводжується значною варіацією дивіденду по звичайних акціях, що, як відзначалося вище, може приводити й, як правило, приводить до небажаних коливань ринкової ціни акцій. А саме зниження виплачуваного дивіденду викликає падіння курсу акцій. Така дивідендна політика використається деякими фірмами, але більшість теоретиків і практиків в області фінансового менеджменту не рекомендують користуватися нею.
Методика фіксованих дивідендних виплат. Ця політика передбачає регулярну виплату дивіденду на акцію в незмінному розмірі протягом тривалого часу, наприклад 1,3 грн., безвідносно до зміни курсової вартості акцій. Якщо фірма розвивається успішно й протягом ряду років доход на акцію стабільно перевищує деякий рівень, розмір дивіденду може бути підвищений, тобто є певний лаг між двома цими показниками. Визначаючи розмір фіксованого дивіденду на деяку перспективу, компанії як орієнтир нерідко використають прийнятні для них значення показника "дивідендний вихід". Дана методика дозволяє деякою мірою нівелювати вплив психологічного фактора й уникнути коливання курсових цін акцій, характерного для методики постійного процентного розподілу прибутку.
Методика виплати гарантованого мінімуму й екстра-дивідендів. Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, однак періодично (у випадку успішної діяльності) акціонерам виплачуються екстра-дивідендів. Термін "екстра" означає премію, нараховану до регулярних дивідендів й маючу разовий характер, тобто одержання її в наступному році не обіцяється. Більше того, тут також рекомендується використати психологічний вплив премії - вона не повинна виплачуватися занадто часто, оскільки в цьому випадку стає очікуваної, а сама методика виплати екстра-дивідендів стає марною. Дані про премії також публікуються у фінансовій пресі. Наприклад, якщо компанія оголосила про виплату дивіденду в розмірі 1,2 грн. і премії в розмірі 30 коп., інформація в пресі може мати вигляд: 1,2 + 0,3.
Методика виплати дивідендів акціями. При цій формі розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини її застосування можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійко. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.
Можливий і другий варіант: фінансове становище компанії стійко, більше того, вона розвивається швидкими темпами, тому їй потрібні засоби на розвиток - вони й надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку.
При цій методиці акціонери на ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює по величині зменшенню приналежних їм засобів, капіталізованих в акціях і резервах. Кількість акцій збільшилося, валюта балансу не змінилася, тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте певною мірою цей варіант улаштовує й акціонерів, оскільки вони все-таки одержують цінні папери, які можуть бути при необхідності продані ними за реальні кошти.
Залежно від розміру виплачуваного акціями дивіденду ринкова ціна акцій поводиться по-різному. Вважається, що невеликі дивіденди (до 20%) практично не роблять впливу на ціну; якщо дивіденд перевищує зазначену величину, ринкова ціна акцій може істотно впасти.
Виплата дивідендів акціями може супроводжуватися або одночасним збільшенням статутного капіталу й валюти балансу, або простим перерозподілом джерел власних засобів без збільшення валюти балансу. В економічно розвинених країнах другий варіант зустрічається частіше. У цьому випадку відбувається збільшення статутного капіталу за рахунок зменшення емісійного доходу й нерозподіленого прибутку минулих років.
2.3 Порядок виплати дивідендів
Дивідендом є частина чистого прибутку підприємства, що підлягає розподілу серед акціонерів, що доводиться на одну звичайну або привілейовану акцію. Чистий прибуток, що направляє на виплату дивідендів, розподіляється між акціонерами пропорційно числу й виду приналежних їм акцій.
Підприємство вправі щокварталу, раз у півроку або раз у рік приймати рішення (повідомляти) про виплату дивідендів по розміщених акціях, якщо інше не встановлено законом "Про господарські товариства" й Статутом підприємства.
Підприємство зобов'язане виплатити оголошені по кожній категорії (типу) акцій дивіденди. Дивіденди виплачуються грішми, а у випадках, передбачених Статутом підприємства, - іншим майном.
Дивіденди виплачуються із чистого прибутку підприємства за поточний рік. Дивіденди за привілейованими акціями певних типів можуть виплачуватися за рахунок спеціально призначених для цього фондів підприємства. Рішення про виплату проміжних (щоквартальних, піврічних) дивідендів, розмірі дивіденду й формі його виплати по акціях кожної категорії (типу) приймається Радою Директорів (наглядацькою радою) підприємства. Рішення про виплату річних дивідендів, розмірі дивіденду й формі його виплати по акціях кожної категорії (типу) приймається Загальними зборами акціонерів за рекомендацією Ради Директорів (наглядацької ради) підприємства. Розмір річних дивідендів не може бути більше рекомендованого Радою Директорів (наглядацькою радою) підприємства й менше виплачених проміжних дивідендів. Загальні збори акціонерів вправі ухвалити рішення щодо невиплати дивіденду по акціях певних категорій (типів), а також про виплату дивідендів у неповному розмірі по привілейованих акціях, розмір дивіденду по яких визначений в Статуті. Дата виплати річних дивідендів визначається Статутом підприємства або рішенням Загальних зборів акціонерів про виплату річних дивідендів. Дата виплати проміжних дивідендів визначається рішенням Ради Директорів (наглядацької ради) товариства про виплату проміжних дивідендів, але не може бути раніше 30 днів від дня прийняття такого рішення.
Для кожної виплати дивідендів Рада Директорів (наглядацька рада) підприємства становить список осіб, що мають право на одержання дивіденду. У список осіб, що мають право на одержання проміжних дивідендів, повинні бути включені акціонери й номінальні власники акцій, включені до реєстру акціонерів підприємства не пізніше чим за 10 днів до дати прийняття Радою Директорів (наглядацькою радою) підприємства рішення про виплату дивідендів, а в список осіб, що мають право на одержання річних дивідендів, - акціонери й номінальні власники акцій, внесені до реєстру акціонерів підприємства на день складання списку осіб, що мають право брати участь в річних Загальних зборах акціонерів.
Підприємство не вправі ухвалювати рішення щодо виплати (оголошенні) дивідендів по акціях: до повної оплати всього статутного капіталу підприємства; до викупу всіх акцій, які повинні бути викуплені якщо на момент виплати дивідендів воно відповідає ознакам неспроможності (банкрутства) відповідно до правових актів України про неспроможність (банкрутстві) підприємств або зазначених ознак з'являться в підприємства в результаті виплати дивідендів; якщо вартість чистих активів підприємства менше його статутного капіталу, і резервного фонду, і перевищення над номінальною вартістю певною уставом ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або стане менше їхнього розміру в результаті виплати дивідендів. Підприємство не вправі ухвалювати рішення щодо виплати (оголошенні) дивідендів по звичайних акціях і привілейованих акціях, розмір дивіденду по яких не визначений, якщо не ухвалене рішення про виплату в повному розмірі дивідендів по всіх типах привілейованих акцій, розмір дивіденду по яких визначений Статутом підприємства.
Підприємство не вправі ухвалювати рішення щодо виплати (оголошенні) дивідендів по привілейованих акціях певного типу, по яких розмір дивіденду визначений Уставом, якщо не ухвалене рішення про повну виплату дивідендів по всіх типах привілейованих акцій, що надають перевагу в черговості одержання дивідендів перед привілейованими акціями цього типу.
Таким чином дивіденди в акціонерних товариствах розраховуються за формулою:
Д=Пр-(пд.+Витр+Рф+Іф), (2)
Де Пр - прибуток до розподілу;
Витр - витрати на утримання акціонерного товариства;
Пд - податки і платежі з прибутку до бюджету;
Рф - відрахування в резервний фонд;
Іф - інвестиційний фонд на розвиток виробництва.
Дивіденд акціонера розраховується шляхом множення номінальної вартості акцій на дивідендну ставку і на кількість акцій. Хоча на практиці дивідендна ставка встановлюється грошових одиницях і складає їх певну кількість на одну акцію.
Розрахунок дивідендної ставки можна здійснити наступним чином:
(3)
Де - сума дивідендів без податку;
- сума дивідендів по привілейованим акціям;
- статутний фонд кінця року;
ВА - вартість акцій викуплених і не розподілених серед акціонерів.
Проте кожне підприємство самостійно обирає методику виплати дивідендів, в залежності від факторів, що мають вплив на такий вибір.
3. Моделі дивідендних виплат
3.1 Модель Линтнера
Існування в якості мети певного коефіцієнта виплати дивідендів дозволяє формально представити поводження фірми. Припустимо, що метою фірми в довгостроковому плані є виплата із прибутку дивідендів в сумі розміру р* (наприклад, р* -- 60%; назвемо його «цільовим коефіцієнтом виплати дивідендів»). Якщо даний коефіцієнт використають щороку, то загальні дивіденди, виплачені в році t, складуть:
Dt*=p*Et (4)
Де Dt* - означає дивіденди, які фірма повинна виплатити в році t,
Et -- прибуток у році t.
Різниця між дивідендами, які фірма повинна виплатити в році t і реальними дивідендами, виплаченими в попередньому році, визначається шляхом віднімання Dt-1 з обох частин рівняння. У результаті одержимо:
Dt*- Dt-1 = p*Et - Dt-1 (5)
Незважаючи на те що фірми прагнуть змінити виплачувані дивіденди від Dt-1 до Dt*, деякі з них (якщо такі взагалі найдуться) виплатять дивіденди такої величини в дійсності. Реальна зміна дивідендів складе лише частину від бажаного:
Dt- Dt-1=a(Dt*- Dt-1) (6)
Де а -- це коефіцієнт швидкості коректування, що перебуває в межах між нулем й одиницею.
Наприклад, якщо фірма одержала в якості прибутку $5 млн. (Et = $5 млн.) і цільовий коефіцієнт виплати дивідендів дорівнює 60%, тоді вона, найімовірніше, виплатить дивіденди в сумі $3 млн. (0,6 Ч $5 млн.). Якщо припустити, що торік вона виплатила дивіденди в розмірі $2 млн., це говорить про збільшення дивідендів на $1 млн. ($3 млн. - $2 млн.). Однак якщо а = 50%, то в дійсності фірма збільшить дивіденди лише на $500 000 (0,5 Ч $1 млн.). Таким чином, реальні дивіденди складуть $2,5 млн. ($2 млн. + $500 000), тобто величину, рівну дивідендам за минулий рік плюс зміна дивідендів цього року в порівнянні з попереднім.
Дану модель можна представити, замінивши Dt на p*Et і вирішити отриману формулу відносно Dt:
Dt=а p*Et+(1-а) Dt-1 (7)
Рівняння показує, що величина поточних дивідендів залежить від величини прибутку за цей рік й торішніх дивідендів. У попередньому прикладі а = 50%, р* = 60%, Et = $5 млн. й Dt-1 = $2 млн., тому фактично виплачувані дивіденди Dt складуть $2,5 млн. [(0,5 Ч 0,6 Ч $5млн.) + (1 - 0,5) Ч$2 млн.].
Після віднімання Dt-1 з обох частин рівняння побачимо, що зміна величини дивідендів дорівнює:
Dt- Dt-1=a p*Et-а Dt-1 (8)
Модель, описана таким чином, припускає, що зміна величини дивідендів перебуває в прямого взаємозв'язку з величиною прибутку за розглянутий період (оскільки ар* є позитивною величиною) і перебуває у зворотному взаємозв'язку з величиною дивідендів за попередній період (оскільки --a Dt-1, - це від'ємна величина). Таким чином, чим більше розмір прибутку за даний період, тим більше зміна величини дивідендів, але чим вище дивіденди за попередній період, тим менше зміна їхньої величини.
3.2 Моделі виплати дивідендів пов'язані з темпом росту
В моделі нульового зростання передбачається, що дивіденди за акціями протягом всього періоду не змінюється. Тобто всі сто відсотків прибутку розподіляються між акціонерами. Якщо ж фірма розподіляє не всі сто відсотків прибутку, то це означає, що кошти які залишаються у фонді фірми підуть на розширення виробництва й збільшення прибутків, що в свою чергу викличе збільшення дивідендів на одну акцію. Така модель виплат дивідендів не є вигідною ні акціонерам, ні керівництву фірми, адже в сучасних умовах фірма постійно повинна оновлювати свої фонди та розвивати нові технологій, а це потребує додаткових вкладень. Акціонери ж зацікавлені у збільшенні своїх прибутків, а тому згодні на те щоб частина прибутку реінвестувалася у виробництво.
Модель постійного росту передбачає, що розмір дивідендних виплат напряму залежить від темпів росту виробництва. Дана модель виходить з того, що тем росту є не змінним протягом тривалого часу, а тому дивідендні виплати в свою чергу кожного періоду збільшуються на одну й ту ж саму величину. Модель постійного росту широко застосовується у країнах зі стійкою економікою, де забезпечується однаковий темп росту протягом значного періоду. В умовах, що склалися в Україні, дана модель не може застосовуватися, адже постійні зміни в економіці змінюють доходи фірм, що вплине розміри дивідендів.
Модель змінного росту є найбільш універсальною та розповсюдженою. Вона передбачає, що дивідендні виплати зростають з змінним темпом росту до деякого періоду часу, а потім вони збільшуються з постійним темпом. Модель змінного росту є загальною, а тому враховує зміни в економіці. Дивідендні виплати збільшуються нерівномірно протягом часу, в прямій залежності з зростанням потужностей та доходів фірми.
4. Практична частина
Фінансовий аналіз діяльності підприємства
Таблиця1. Баланс підприємства
|
Актив |
Код рядка |
На початок звітного періоду |
На кінець звітного періоду |
|
|
І Не оборотні активи |
||||
|
Не матеріальні активи: |
||||
|
залишкова вартість |
010 |
57 |
63 |
|
|
первісна вартість |
011 |
68 |
81 |
|
|
накопичена амортизація |
012 |
11 |
18 |
|
|
незавершене будівництво |
020 |
- |
- |
|
|
Основні засоби: |
||||
|
залишкова вартість |
030 |
1770 |
2322 |
|
|
первісна вартість |
031 |
2180 |
2810 |
|
|
знос |
032 |
410 |
488 |
|
|
Довгострокові фінансові інвестиції: |
||||
|
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств |
040 |
180 |
180 |
|
|
інші фінансові інвестиції |
045 |
15 |
82 |
|
|
Довгострокова дебіторська заборгованість: |
050 |
284 |
215 |
|
|
відстрочені податкові платежі |
060 |
28 |
21 |
|
|
інші необоротні активи |
070 |
83 |
38 |
|
|
Усього за розділом І |
080 |
2417 |
2921 |
|
|
ІІ Оборотні активи |
||||
|
Запаси: |
||||
|
виробничі запаси |
100 |
518 |
708 |
|
|
незавершене виробництво |
120 |
280 |
385 |
|
|
готова продукція |
130 |
105 |
117 |
|
|
товари |
140 |
98 |
101 |
|
|
Векселі одержані |
150 |
380 |
125 |
|
|
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: |
||||
|
чиста реалізаційна вартість |
160 |
63 |
77 |
|
|
первісна вартість |
161 |
78 |
98 |
|
|
резерв сумнівних боргів |
162 |
15 |
21 |
|
|
Дебіторська заборгованість за розрахунками: |
||||
|
з бюджетом |
170 |
28 |
31 |
|
|
за виданими авансами |
180 |
41 |
58 |
|
|
з нарахованих доходів |
190 |
- |
- |
|
|
за внутрішніми рахунками |
200 |
60 |
82 |
|
|
Інша поточна дебіторська заборгованість |
210 |
15 |
87 |
|
|
Поточні фінансові інвестиції |
220 |
180 |
180 |
|
|
Грошові кошти та їх еквіваленти: |
||||
|
в національній волюті |
230 |
115 |
182 |
|
|
в іноземній валюті |
240 |
83 |
20 |
|
|
Інші оборотні активи |
250 |
83 |
84 |
|
|
Усього за розділом ІІ |
260 |
2049 |
2237 |
|
|
ІІІ Витрати майбутніх періодів |
270 |
315 |
487 |
|
|
БАЛАНС |
280 |
4781 |
5645 |
|
|
Пасив |
||||
|
І Власний капітал |
||||
|
Статутний капітал |
300 |
1338,68 |
1580,6 |
|
|
Пайовий капітал |
310 |
- |
- |
|
|
Додатковий вкладений капітал |
320 |
382,48 |
451,6 |
|
|
Інший додатковий капітал |
330 |
- |
- |
|
|
Резервний капітал |
340 |
95,62 |
169,35 |
|
|
Нерозподілений прибуток |
350 |
47,81 |
451,6 |
|
|
неоплачений капітал |
360 |
- |
- |
|
|
Вилучений капітал |
370 |
- |
- |
|
|
Усього за розділом І |
380 |
1482,11 |
2201,55 |
|
|
ІІ Забезпечення наступних витрат і платежів |
||||
|
Забезпечення витрат персоналу |
400 |
382,48 |
56,45 |
|
|
Інші забезпечення |
410 |
- |
- |
|
|
Цільове фінансування |
420 |
- |
- |
|
|
Усього за розділом ІІ |
430 |
382,48 |
56,45 |
|
|
ІІІ Довгострокові забовязання |
||||
|
Довгострокові кредити банків |
440 |
1553,83 |
1693,5 |
|
|
Довгострокові фінансові забовязання |
450 |
382,48 |
169,35 |
|
|
Відстрочені податкові забовязання |
460 |
- |
- |
|
|
Інша довгострокові забовязання |
470 |
47,81 |
451,6 |
|
|
Усього за розділом ІІІ |
480 |
1984,12 |
2314,45 |
|
|
Іv Поточні забовязання |
||||
|
Короткострокові кредити банків |
500 |
191,24 |
56,45 |
|
|
Поточна заборгованість за довгостроковими забовязаннями |
510 |
- |
- |
|
|
Векселі видані |
520 |
239,05 |
169,35 |
|
|
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги |
530 |
215,145 |
451,6 |
|
|
Прострочені забовязання за розрахунками: |
||||
|
з одержаних авансів |
540 |
- |
- |
|
|
з бюджетом |
550 |
- |
- |
|
|
з позабюджетних платежів |
560 |
191,24 |
338,7 |
|
|
зі страхування |
570 |
- |
- |
|
|
з оплати праці |
580 |
- |
- |
|
|
з учасниками |
590 |
- |
- |
|
|
зі внутрішніх розрахунків |
600 |
95,62 |
56,45 |
|
|
Інші поточні забовязання |
610 |
- |
- |
|
|
Усього за розділом Іv |
620 |
932,295 |
1072,55 |
|
|
v Доходи майбутніх періодів |
630 |
- |
||
|
БАЛАНС |
640 |
4781 |
5645 |
Таблиця 2. Звіт про фінансові результати діяльності
|
Стаття |
Код рядка |
На початок звітного періоду |
На кінець звітного періоду |
|
|
Дохід від реалізації продукції |
010 |
1388,00 |
1481,00 |
|
|
Податок на додану вартість |
015 |
231,33 |
246,83 |
|
|
Акцизний збір |
020 |
31,00 |
48,00 |
|
|
Інші вирахування з доходу |
030 |
- |
- |
|
|
Чистий дохід від реалізації |
035 |
1125,67 |
1186,17 |
|
|
Собівартість реалізованої продукції |
040 |
310,00 |
280,00 |
|
|
Валовий: |
||||
|
прибуток |
050 |
815,67 |
906,17 |
|
|
збиток |
055 |
|||
|
Інші операційні доходи |
060 |
68,00 |
71,00 |
|
|
Адміністративні витрати |
070 |
91,00 |
88,00 |
|
|
Витрати на збут |
080 |
30,00 |
28,00 |
|
|
Інші операційні витрати |
090 |
31,00 |
48,00 |
|
|
Фінансові результати від операційної діяльності: |
||||
|
прибуток |
100 |
731,67 |
813,17 |
|
|
збиток |
105 |
|||
|
Дохід від участі в капіталі |
110 |
19,00 |
87,00 |
|
|
Інші фінансові доходи |
120 |
8,00 |
9,00 |
|
|
Фінансові витрати |
140 |
48,00 |
58,00 |
|
|
Витрати від участі в капіталі |
150 |
- |
- |
|
|
Інші витрати |
160 |
- |
- |
|
|
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: |
||||
|
прибуток |
170 |
710,67 |
851,17 |
|
|
збиток |
175 |
|||
|
Податок на прибуток від звичайної діяльності |
180 |
177,67 |
212,79 |
|
|
Фінансові результати від звичайної діяльності: |
||||
|
прибуток |
190 |
533,00 |
638,38 |
|
|
збиток |
195 |
|||
|
Надзвичайні: |
||||
|
доходи |
200 |
- |
- |
|
|
витрати |
210 |
- |
- |
|
|
Чистий: |
||||
|
прибуток |
220 |
533,00 |
638,38 |
|
|
збиток |
225 |
