55

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КАМ”ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА ФІЛІЯ

КУРСОВА РОБОТА

з предмета “Податкова система”

на тему: Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні

Робота виконана студент

курсу, спеціальності:

Науковий керівник: старший викладач

Кам'янець - Подільський 2012

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоритично-методологічні засади фіскального регулювання підприємництва в Україні

1.1 Поняття і сутність фіскального регулювання

1.2 Інструменти фіскального регулювання підприємництва

1.3 Принципи і механізми та ефективність впливу фіскальної політики на підприємницьку діяльність

Розділ II. Аналіз фіскального регулювання підприємництва в Україні

2.1 Сучасний стан фіскальної регулювання в Україні

2.2 Аналіз інструментів фіскального регулювання підприємництва в Україні

Розділ III. Шляхи покращення фіскального регулювання підприємництва в Україні

3.1 Проблеми фіскального регулювання підприємництва в Україні і необхідність його реформування

3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскального регулювання підприємництва в Україні

3.3 Зарубіжний досвід фіскального регулювання підприємництва в економічно-розвинених країнах

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

фіксальний регулювання підприємницький

Необхідність, способи і ступінь втручання держави в економічне життя суспільства є предметом для дискусії серед економістів майже сто років. Після революції в макроекономічному регулюванні, яка була здійснена Дж. М. Кейнсом, необхідність державного втручання в економіку вже не викликає сумнівів, однак для визначення характеру втручання та вибору інструментів, за допомогою якого воно буде здійснюватися, не існує універсального рецепту. Саме це обумовлює підвищення інтересу з боку фахівців до особливостей реалізації механізму фіскального регулювання в Україні.

Сучасне фіскальне регулювання визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

Останнім часом в Україні простежується тенденція до посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему, тобто здійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримку середнього рівня доходів, охорону здоров'я, освіту і так далі.

З іншого боку, з початку економічних реформ український уряд узяв орієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування на доходи фірм, що негативно позначилося на стані національної економіки і перспективах її підйому. Не випадково у відповідь реакцією є активний розвиток тіньової економіки, внаслідок чого уряд не в змозі зібрати в прибуткову частину бюджету і половини передбачених надходжень.

Сьогодні тема фіскального регулювання є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Отже, метою даної роботи є визначення поняття фіскального регулювання, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскального регулювання на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всесторонній розгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також буде проведений аналіз сучасного фіскального регулювання підприємництва в України: освітлені об'єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних наукових і практичних задач:

визначити основні положення зарубіжних теорій фіскального регулювання;

з'ясувати головні тенденції еволюції фіскального регулювання;

виявити особливості фіскального регулювання в інших країнах світу;

розробити рекомендації щодо вдосконалення фіскальеного регулювання в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

Предмет дослідження - фінансові відносини, які виникають при фіскальному регулюванню підприємництва.

Об'єкт дослідження - оподаткування підприємств, що виникає у сфері фіскальної політики.

Значний вклад у розвиток сучасної економіко-математичної фіскальної теорії пільгових режимів та вирішення складних проблем фінансової підтримки підприємництва в період фінансових криз внесли вітчизняні науковці, серед яких: М. Азаров, Л. Бабич, Бабійчук, А. Базилюк, М. Вдовиченко, А. Возняк, А. Гальчинський, І. Д'яконова, Ю. Ємченко, Ю. Іванов, В. Кравченко, А.Крисоватий, М. Крупка, Ю. Лисенков, В. Литвиненко, В. Приймак та багато інших.

Вітчизняними дослідниками, такими як В. Завгородній, О. Лобанов, В.Люткевич також робилися спроби побудови альтернативних економіко-математичних моделей оподаткування суб'єктів малого бізнесу, однак вони в основному зводилися до обчислення економічного ефекту від переходу на єдиний чи фіксований податок.

Розділ I. Теоретично-методологічні засади фіскального регулювання підприємництва в Україні

1.1 Поняття і сутність фіскального регулювання

Фіскальне регулювання -- це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Серед численних завдань фіскального регулювання, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

> стійке зростання національного доходу;

> помірні темпи інфляції;

> повна зайнятість;

> згладжування циклічних коливань економіки.

Фіскальне регулювання ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва і через свою податкову політику.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, -- фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування -- прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування -- це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Податкова ставка -- це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі -- це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують виший відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи -- це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Мито -- це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках -- на додану вартість і на прибуток підприємств.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати -- мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки -- зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація -- фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

Фіскальне регулювання як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни.

Фіскальне регулювання, засноване на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу.

Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

1.2 Інструменти фіскального регулювання підприємництва

За формою впливу фіскальне регулювання належить до непрямих методів державного регулювання, що базуються не на прямому примушенні господарюючих суб'єктів, а на використанні їхніх економічних інтересів. Використовуючи інструменти фіскальної політики, держава створює умови, за яких економічним суб'єктам стає вигідним враховувати інтереси держави в процесі своєї діяльності і невигідною є опортуністична поведінка. Фіскальне регулювання не має самостійності відносно макроекономічної політики, тому будь-яку зміну в політиці супроводжує адекватна реакція фіскального регулювання.

Термін «регулювання» у широкому розумінні означає упорядковувати, вносити порядок, систему в якусь діяльність та встановлювати правильну взаємодію відповідних частин механізму. Державне регулювання розглядають як вплив держави на умови здійснення та інтенсивність господарських процесів. Головним завданням регулювання економічної системи є підтримання макроекономічної рівноваги у суспільстві [3, с.5].

Сутність фіскального регулювання пов'язана із категорією «фіск». У перекладі з латинської «фіск» означає «казна» (сховище грошей), однак в економічній літературі досить часто відбувається звуження тлумачення фіску тільки до доходної частини бюджету або до процесу мобілізації доходів у казну держави, що, на наш погляд, є неточністю. Оскільки державна казна функціонує не тільки на вхід (мобілізація фінансових ресурсів переважно через систему оподаткування), але і на вихід (бюджетні витрати), тому мову необхідно вести про узгодження інтересів бюджетного та податкового регулювання. Узагальнюючи підходи різних фахівців до тлумачення сутності податкового та бюджетного регулювання [2, 5-9, 10-13], фіскальне регулювання будемо визначати як узгоджений та збалансований вплив фіскальних інструментів на об'єкти фіскального регулювання.

Виходячи з особливостей фінансового потоку як об'єкту фіскального регулювання [10], фіскальне регулювання визначимо як сукупність інструментів і важелів, за допомогою яких держава створює умови для мобілізації необхідного обсягу фінансових ресурсів та їх ефективного використання з метою забезпечення сталого економічного зростання. Методологія фіскального регулювання має враховувати такі їх характерні ознаки як рух у вартісній формі, цілеспрямованість, високий ступінь організованості, регламентованість та необхідність здійснення контролю за виконанням регламенту руху.

У вітчизняних наукових виданнях досить давно робиться наголос на необхідності збалансування фіскальних та регулюючих інтересів у макроекономічному регулюванні. Досягти такого результату можна завдяки інституціональному підходу, оскільки він дозволяє синтезувати існуючі податкові концепції з урахуванням національних особливостей, у тому числі менталітету.

Інституціональна природа фіскального регулювання проявляється у різних аспектах. По-перше, з позиції необхідності підтримки інституту держави. По-друге, з позиції особливостей економічних відносин, які супроводжують формування податку та бюджету як фінансових інститутів. По-третє, з позиції визначення функціонального призначення фінансових інститутів в економічній системі. По-четверте, з позиції наявності трансакційних витрат на здійснення фіскального регулювання.

Формування і реалізація механізму фіскального регулювання відбувається під впливом наступних чинників:

- регуляторна система, яка визначається чинною владою та впливовими політичними силами;

- мотиваційна система, яку формують соціальні інститути;

- нформаційна система, у першу чергу доступність та достовірність інформації.

Функціонування фінансових інститутів відбувається в умовах інституціональної невизначеності та недостатності. Інституціональна невизначеність проявляється у стохастичному характері розвитку ринкових процесів та наявності ризику, який супроводжує всі економічні процеси. Інституціональна недостатність проявляється у суперечливому і безсистемному характері фіскального регулюваннянр, що знижує ефективність розподілу і використання фінансових ресурсів, призводить до зростання корупції та тіньового сектора економіки.

Вибір інструментів фіскального регулювання передусім визначається обраною моделюю розвитку ринку. Так, характерною рисою оподаткування у США є відносно помірний його рівень, однак і рівень витрат з боку держави на соціальну сферу також є помірним. Азіатські моделі розвитку ринку (Китайська, Японська) радикально відрізняються від американської та європейських, оскільки їх формування відбувалося під впливом інших культурних традицій та релігійних переконань. Це зумовлює перекладання соціальних гарантій переважно на роботодавців із відповідним формуванням системи оподаткування та бюджетних видатків.

Європейська модель розвитку ринку характеризується більшими гарантіями з боку держави, що супроводжується і вищим рівнем оподаткування. Найвищий рівень централізації ВВП характерний для Скандинавських країн, які відзначаються і найбільшим обсягом державного сектору та найвищими соціальними гарантіями (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Характерні риси фіскального регулювання в країнах ЄС

Країна	Прямі податки	Непрямі податки	Соціальні платежі
Данія	Найбільше в ЄС використання фіскальних можливостей оподаткування капіталу, прогресивне оподаткування доходів від підприємницької діяльності для фізичних осіб.	Висока фіскальна ефективність, найвища в Європі ставка ПДВ, розгалужене акцизне оподаткування	Висока гарантія соціальної захищеності переважно через страхування
Швеція, Фінляндія	Фіскально значиме персональне оподаткування (для Фінляндії). Оподаткування доходів від підприємницької діяльності здійснюється за високими пропорційними ставками.	Висока фіскальна ефективність, розви-нуте акцизне оподатку-вання, диференційоване оподаткування ПДВ	Високі розміри соціальних трансфертів
Бельгія, Франція	Бельгія - прогресивне персональне оподаткування, застосування податкових знижок. Франція - менший ступінь використання фіскального потенціалу персонального оподаткування, однак високе оподаткування корпоративного прибутку із розгалуженою системою податкових пільг інвестиційного характеру. Висока фіскальна ефективність майнових податків.	Фіскальний потенціал специфічних акцизів використовується слабо, оподаткування ПДВ ефективне і соціально справедливе	Високий рівень оподаткування праці, високі соціальні гарантії, реалізація потенціалу соціального страхування
Австрія	Фіскально значиме персональне прогресивне оподаткування	Оподаткування ПДВ соціально справедливе (дві знижені ставки), використовується потенціал специфічних акцизів	Високі соціальні гарантії
Італія	Прогресивне персональне оподаткування. При оподаткування корпоративного прибутку застосовуються податкові знижки	Максимально використовує регуляторний потенціал ПДВ	Соціальні гарантії помірні
Німеччина	Високе прогресивне персональне оподаткування, значиме оподаткування майна	Ставка ПДВ одна з найнижчих в Європі, менш розвинене акцизне оподаткування	Високі соціальні гарантії
Люксембург	Прогресивне персональне оподаткування із нижчими мінімальною і максимальною ставками. Обмежений перелік пільг	Оподаткування ПДВ соціально справедливе (стандартна ставка 15% і три знижені)	Однакове навантаження соціальних платежів
Нідерланди	Прогресивне персональне оподаткування. Низький корпоративний прибуток при обмежених пільгах	Більша частина податкової бази ПДВ оподатковується за стандартною ставкою 19%	Високі соціальні гарантії

Ці країни, з одного боку, використовують потенціал доволі ефективного (у них) ринкового саморегулювання і регуляторні можливості податків і податкових платежів, а з іншого - прагнуть покращити динаміку та якість соціально-економічного розвитку шляхом формування надійної фінансової бази усунення державою «провалів ринку» і чималої кількості структурних диспропорцій. Причому дедалі більше ускладнення соціально-економічної системи потребує постійного розширення сфери втручання держави у відтворювальні процеси за рахунок оптимізації видаткової частини бюджету в умовах обмежень щодо розширення експансії фіску [13, с. 139].

Фіскальне регулювання фінансових потоків характеризується особливими по відношенню до інших форм регулювання передумовами зародження, розвитку та реалізації. Його інституціональними джерелами є: по-перше, існування держави як специфічного економічного та політичного інституту-виразника суспільних інтересів; по-друге, наявність та постійне зростання суспільних потреб, задоволення яких потребує активної участі держави у процесах розподілу, перерозподілу та споживанні національного продукту за допомогою фіскальних важелів; по-третє, особливості процесу продукування економічною системою фінансових потоків, етапами якого є акумулювання, розподіл, перерозподіл та споживання національного продукту, по-четверте, зростання обсягу трансакційних витрат при збільшенні кількості інструментів фіскального регулювання.

Реалізація механізму фіскального регулювання передбачає використання двох основних груп важелів - бюджетних та податкових, дія яких реалізується через застосування відповідних інструментів (табл.1.2).

Таблиця 1.2 Важелі та інструменти фіскального регулювання фінансових потоків

Фіскальні важелі	Фіскальні інструменти
Бюджетні	Структура видатків бюджету
	Бюджетні інвестиції
	Трансферти
	Бюджетний дефіцит
Податкові	Податкове навантаження
	Податкові ставки
	Податкові пільги
	Спеціальні режими оподаткування
	Альтернативні режими оподаткування
	Розстрочення і відстрочення податкових платежів

Формування нового інституціонального середовища фіскального регулювання, яке базується, з одного боку, на чіткому дотриманні прав платників і забезпеченні взаємозв'язку між податками і зустрічним потоком суспільних благ, з іншого на створенні системи достатніх інституціональних обмежень дискреційних дій органів виконавчої влади у сфері податкової політики, в тому числі, введення законодавчих гарантій недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та збалансування інтересів, прав і обов'язків усіх учасників податкових відносин.

Фіскальне регулювання має бути адекватним не тільки інтересам окремих економічних агентів, але і держави в цілому, відповідати пріоритетним інтересам державної економічної та соціальної політики. Тому для оцінки результативності фіскального регулювання необхідно розробити систему критерії (табл.1.3).

Таблиця 1.3 Критерії результативності застосування інструментів фіскального регулювання

Критерій	Характеристика успішності
Рівень збирання податків	Збільшується адекватно до темпів зростання ВВП
Рівень виконання бюджетних зобов'язань	Виконання у повному обсязі
Рівень віддачі від зібраних податків	Не менше 80%
Величина бюджетного дефіциту, його параметри та швидкість зростання державного боргу	Мінімізація бюджетного дефіциту, зростання кого виправдовується фінансуванням інноваційних витрат, зменшення державного боргу
Динаміка ВВП	Зростання реального ВВП
Рівень монетизації бюджетного дефіциту	Зменшення
Рівень безробіття	Зменшення
Величина податкового боргу	Зменшення
Величина простроченої заборгованості з оплати праці через відсутність бюджетного фінансування	Зменшення та ліквідація
Рівень тіньової економіки	Зменшення
Обсяг трансакційних витрат	Зменшення
Питома вага збиткових підприємств	Зменшується порівняно з минулим роком або плановими показниками звітного року
Податковіддача	Зростає адекватно темпам зростання ВВП
Фіскальна достатність	Обсяг мобілізованих податків має забезпечувати фінансування потреб відповідної території

Узагальнюючи особливості фіскального регулювання, можна зробити висновок, що його інституціональна природа проявляється у наступних ознаках:

1. Фіскальне регулювання як сукупність норм, які впорядковують взаємодію економічних агентів з приводу регулювання руху фінансових потоків.

2. Фіскальне регулювання як сукупність правил гри.

3. Фіскальне регулювання як сукупність поведінкових стереотипів.

Таким чином, інституціональний підхід дозволяє досліджувати специфіку фіскального регулювання в реальному економічному житті, а не в рамках вузьких теоретичних моделей. Інституціональний підхід дозволяє не тільки пояснити економічні явища, а зрозуміти їх, описуючи поведінку економічних агентів, яка і формує ці явища.

Економічна політика реалізується державою через закони, президентські накази, урядові постанови та інші нормативні акти, державні програми, рішення державних органів.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг [9], який зображено схематично (рис. 1.1).

Рисунок 1.1. Вплив фіскальних інструментів на макроекономічний кругообіг.

На рис.1.1. зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між підприємствами і домогосподарствами.

Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств, є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.

Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки коли вона збільшує попит на величину державних витрат.

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вилучено з кругообігу, дорівнювала величині того, що повернулося у нього. До фіскальної політики мають відношення податки та державні витрати.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скористаємося рис.1.2.



Рисунок 1.2. Вплив оподаткування на обсяг робіт в економіці

На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість зайнятих L1 і зарплата W. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2. Е2К - відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 - зарплата до оподаткування, W2 - після оподаткування.

Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових надходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку [2].

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту [3].

В Україні, у порівнянні з розвинутими країнами, існує проблема нерівномірного оподаткування. Наприклад прибуток на капітал. Будь-яка підприємницька діяльність (як із реєстрацією юридичної особи, так і без неї) потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками. В Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу [5]. Від його результатів залежить подальший стан економічної системи України.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів.

Податкова система України будувалася і будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких питання «сколочування» первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому необхідно створити належні умови процесу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Якщо говорити про інвестиції із-за кордону, то задля їхнього притягнення податкова система України повинна бути менш обтяжливою та жорсткою, ніж зарубіжна.

1.3 Принципи і механізми та ефективність впливу фіскальної політики на підприємницьку діяльність

За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики.

Розглянемо стисло основні елементи дискреційної політики. Основний елемент - зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під час Великої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшення робочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно і орієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад, будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібати сухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельми незначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнах спади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротися знижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику.

Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду.

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча посібники з безробіття, пенсії, допомога малозабезпеченим і іншим категоріям тих, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів, проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє їх застосування для стабілізації економіки.

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою заради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове. Хоча емпіричні дані вельми неоднозначні, є деякі свідоцтва на підтримку цієї політичної теорії економічного циклу.

Один з головних чинників, стримуючих зростання виробничої активності в Україні, - нераціональна фіскальна політика, що проводилася державою впродовж практично всіх 90-х років. Вважається, що той податковий тягар, який встановила держава, був явно надмірним і не дозволял виробничим структурам вести нормальну економічну діяльність. Такий фіскальний натиск спричинив за собою цілий ряд негативних явищ.

У умовах, що склалися, актуалізуються завдання оцінки ефективності діючої системи фіскального регулювання і відшукання шляхів її оптимізації. Рішення їх припускає безліч різних підходів, серед яких, зокрема, можна відзначити якісний метод рішення проблеми. Він полягає у впорядкуванні і вдосконаленні всього податкового законодавства. Необхідно перш за все відмовитися від практики нарахування податків на витрати і перейти до схеми, що передбачає сплату податків у міру надходження засобів на рахунок підприємства. Вже цих двох моментів в діючій системі фіскального регулювання достатньо, щоб зруйнувати цілком нормальну економічну структуру.

Розділ II. Аналіз фіскального регулювання підприємництва в Україні

2.1 Сучасний стан фіскального регулювання підприємництва в Україні

Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з'ясування того, наскільки послідовною вона є. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків, а також і по стабільності податкової системи в цілому.

Дохідна частина проекту бюджету на 2011 рік розроблена на основі реформованого податкового законодавства, відповідно нормам Податкового кодексу України, а саме:

- зниження з 2011 року ставки податку на прибуток підприємств із 25% до 23%;

- запровадження 0% ставки з податку на прибуток підприємств для підприємств з оборотом до 3 млн. грн., а також для підприємств літако- та суднобудування, готелів;

- наближення податкового та бухгалтерського обліку;

- встановлення звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання деяких товарних позицій зернових та технічних культур, деревини;

- запровадження ставки податку на доходи фізичних осіб в розмірі 17 % до доходів понад 10 мінімальних заробітних плат (9 410 тис. грн.);

- скасування податку на транспортні засоби в частині, яка сплачується при проходженні техогляду, реєстрації та перереєстрації транспортних засобів;

- скасовування малоефективних місцевих податків і зборів, податку на промисел та збору за проведення гастрольних заходів;

При формуванні показників бюджету на 2011 рік враховувався номінальний обсяг ВВП, який за розрахунками Міністерства економіки складає 1 253,0 млрд. гривень.

Таблиця 2.1 Динаміка надходжень до Зведеного бюджету України у 2006-2011 роках

	2006 факт	2007 факт	2008 факт	2009 факт	2010 факт	2011 факт	Відхилення 2011 року від 2010 року
							+/-	%
зведений бюджет, разом, в т. числі:	171,8	219,9	297,9	273	314,5	398,6	84,1	126,7
загальний фонд	130,8	167,2	238,5	208,6	264,5	343,8	79,3	130
спеціальний фонд	41	52,7	59,4	64,4	50	54,8	4,8	109,6

Рисунок 2.1 Питома вага доходів Зведеного бюджету України у ВВП за 2006-2011 роки.

Доходи зведеного бюджету на 2011 рік обраховано в сумі 398,6 млрд. грн., що становить 31,8% ВВП (1 253,0 млрд. грн.) та на 2,8 відсоткового пункту менше показника на 2010 рік (доходи зведеного бюджету на 2010 рік становить 29,0% у ВВП). Сума доходів загального фонду зведеного бюджету на 2011 рік складає 343,8 млрд. грн., що становить 27,4% ВВП.

Показники доходів зведеного бюджету на 2011 рік, порівняно із показниками 2010 року, збільшуються на 84,1 млрд. грн. або на 26,7%, у тому числі по загальному фонду - на 79,3 млрд. грн. або на 30,0%, та по спеціальному фонду - на 4,8 млрд. грн. або на 9,6 відсотка.

Виходячи з показників виконання Зведеного бюджету (Додаток А) основу доходів зведеного бюджету складають «Податок з доходів фізичних осіб» і «Податок на додану вартість». Тож проведем їх аналіз.

Надходження податку на доходи фізичних осіб на 2011 рік розрахований за методикою у розрізі видів економічної діяльності з урахуванням очікуваних надходжень у 2010 році, податкової соціальної пільги та податкового кредиту, з урахуванням норм Закону України "Бюджетний кодекс України" від 08.07.2010 №2456-IV та Податкового кодексу України, і становить 60 224,5 млн. грн., у т.ч.:

до місцевих бюджетів - 53 458,3 млн. грн.,

до державного бюджету - 6 766,2 млн. грн. (50% надходжень по м. Києву)

Розрахунок суми податку на доходи фізичних осіб на 2011 рік здійснено із урахуванням очікуваних надходжень у 2010 році та поступового виходу економіки із кризового стану.

Ріст суми податку становить 118,0% (з 50,0 млрд. грн. у 2010 році до 60,2 млрд. грн. у 2011 році).

Зазначене призведе до росту надходжень податку до бюджету.

Таблиця 2.2 Розрахунок податку на доходи фізичних осіб на 2011 рік (млн.грн.)

	Показник	2011 рік
1	Витрати на оплату праці (ФОП + лікарняні, що виплачуються за рахунок фондів соцстраху + винагорода по цивільно-правовим договорам)	408000
1а	Сума фонду оплати праці військовослужбовців, шахтарів і відрахувань до Пенсійного фонду та фондів соц. страхування	39 566
1б	База оподаткування без утримань до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування	368434
2	Сума податку на доходи фізичних осіб,	55 265
3	Сума податку на доходи фізичних осіб із податкової соціальної пільги, всього:	5 106
3а	у розмірі 150% суми пільги, визначеної за правилами підпункту 169.1.3 (пункт 169.1 стаття 169 Податкового Кодексу)	340
3б	у розмірі 200% суми пільги, визначеної за правилами підпункту 169.1.4 (пункт 169.1 стаття 169 Податкового Кодексу)	29
3в	у розмірі податкової соціальної пільги, що застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленої на 1 січня планового року (підпункт 169.1.2 пункту 169.1 та пп. 169.4.1 п.169.4 статті 169 Податкового Кодексу)	4 737
4	Сума податку без соціальної пільги	50 159
5	Суми витрат, що включаються до складу податкової знижки (відповідно до декларації про доходи фізичних осіб)	1 295
6	Сума податку, що підлягає поверненню платнику у зв'язку з нарахуванням податкової знижки	189
7	Сума податку на доходи фізичних осіб з урахуванням втрат від застосування податкової знижки	49 970
8	Надходження податку на доходи фізичних осіб від додаткового доходу	4 402
9	Податок на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності	447
10	Фіксований податок на доходи фізичних осіб	277
11	РАЗОМ податку на доходи фізичних осіб	56490,5
12	Сума податку на доходи фізичних осіб військовослужбовців	2 184
13	Сума податку на доходи фізичних осіб шахтарів-працівників (за ставкою 10%)	1 082
14	Сума податку на доходи фізичних осіб за ставкою 17%, оподаткування доходів віднесених	468
15	Всього до зведеного бюджету	60224,5

Основні чинники, які позитивно впливають на надходження податку на доходи фізичних осіб:

> зростання номінального ВВП;

> зростання витрат на оплату праці;

> легалізація виплати заробітної плати;

> позитивні тенденції до зростання доходів низькооплачуваних верств населення через державне підвищення мінімальних соціальних гарантій;

> зростання змішаних доходів домашніх господарств за рахунок індивідуальної підприємницької діяльності.

Фактори, що безпосередньо впливають на забезпечення зростання життєвого рівня населення та надходження податку на доходи фізичних осіб:

· підвищення мінімальної заробітної плати;

· підвищення прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

На податок на доходи фізичних осіб можуть впливати:

· зростання фонду оплати праці;

· податкова соціальна пільга;

· збільшення податкової знижки.

Також, при визначенні податку на 2011 рік враховані норми Податкового кодексу (розділ IV Податок на доходи фізичних осіб) які матимуть позитивний вплив на доходи, а саме:

зменшення податкового навантаження;

покращення умов оподаткування;

скорочення «тіньових» доходів.

Сума надходжень «Податок на додану вартість» до зведеного бюджету на 2011 рік податку на додану вартість становить 130 093,8 млн. грн., в тому числі:

· до загального фонду 126 093,8 млн. грн.;

· до спеціального фонду 4 030 млн. грн.

· Надходження податку на додану вартість до загального фонду державного бюджету на 2011 рік становлять 126093,8 млн. гривень, з них:

· 67 426 млн. грн. - ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг);

· 37 507 млн. грн. - бюджетне відшкодування ПДВ;

· 78 411 млн. грн. - ПДВ із ввезених на митну територію України товарів.

Питома вага надходжень податку на додану вартість до загального фонду державного бюджету у ВВП в 2011 році становлять на рівні 10,1 відсотка.

З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетних та державних цільових фондів, що справляються у встановленому нормативно-правовому порядку, становить систему оподаткування [20, с. 39].

В Україні однією з найактуальніших проблем оподаткування споживання є удосконалення податку на додану вартість. Дослідження альтернативних видів податків на споживання, зокрема податку на реалізацію та податку на кредитну допомогу, свідчать, що жоден із цих податків неє ефективною заміною ПДВ. Це пов'язано як із складністю так і з високими затратами на їх адміністрування, так і з накопиченням податків у ціні внаслідок стягнення податку на раніше сплачений податок, що призводить до кумулятивного зростання цін [22, с. 70]. Тому одним із пріоритетних напрямків подальшого реформування оподаткування споживання є не зміна ПДВ, а вдосконалення механізму його стягнення. А. Соколовська виділяє щонайменше два шляхи вдосконалення ПДВ в Україні. По-перше, скорочення податкових пільг, що сприятиме зменшенню нерівності оподаткування різних суб'єктів господарювання. По-друге, удосконалення механізмів бюджетного відшкодування негативного сальдо податків [21, с. 17 - 18].

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державного бюджету менш вагоме. Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один з найвищих показників світу.

Потрібно зауважити, що при реформуванні податкової системи України слід вести мову не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній його рівень в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету [20, с. 40].

Серед основних напрямів трансформації податкової системи України доцільно назвати: визначення співвідношень в оподаткуванні між прямими і непрямими податками; сферами виробництва і споживання; окремими чинниками виробництва; доходами фізичних та юридичних осіб; доходом індивідуальним та сімейним, необхідністю і доцільністю диференціації податкових ставок, використання податкових пільг, які формують основу конструкції оподаткування [19, с. 12].

2.2 Аналіз інструментів фіскального регулювання підприємництва в Україні

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з'ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з'ясування того, наскільки послідовною вона була.

Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків, а також і по стабільності податкової системи в цілому.

Почнемо із податкових надходжень. (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Доходи зведеного бюджету.

Рік	Всього доходів, млн.грн	у % до ВВП
		Всього доходів, млн.грн	ПДВ	Податок на прибуток п-в	Акци-зний збір	Податок з доходів фізичних осіб	Візне мито	Неподаткові надходження
2007	219939,1	30,5	8,20	4,80	1,26	4,83	1,33	6,74
2008	297844,6	31,4	9,71	5,05	1,06	4,84	1,26	6,38
2009	272967,0	29,8	9,25	3,61	1,96	4,86	0,69	6,38
2010	314506,3	29,0	7,97	3,73	2,19	4,71	0,79	6,81
2011	398553,6	31,8	10,38	4,40	1,89	4,80	0,67	4,79

Якщо проаналізувати структуру зведеного бюджету України, то постає картина небувалої мінливості джерел податкових надходжень.

Наприклад, частка ПДВ в 2007 р. становила 8,20 % до ВВП, а в 2010 р. зменшилась до 7,97 %, а вже у 2011 р. збільшилась до 10,38 % до ВВП. Частка акцизного збору в 2007 р. - 1,26 % до ВВП, , в 2009 р. збільшилась - 2,19 %, а в 2011 р. зменшилась до 1,89 % до ВВП до 2010року. Частка податку з доходів фізичних осіб в структурі зведеного бюджету в 2007 р. становила 4,83 %, а до 2009 р. стабільно збільшувалась і становила 4,86 % до ВВП, а в 2010 р. зменшилась 4,71 % до ВВП, в 2001р. збільшилась до 4,80 % до ВВП.

Не зважаючи на мінливість податкових надходжень, динаміка номінальних доходів зведеного бюджету України відображає стійку тенденцію зростання. Хоча реальні доходи продовжують скорочуватися, якщо порівняти показники 2007 та 2011 років, то можна твердити, що доходи реального бюджету збільшились вдвічі.

Структура надходжень до зведеного бюджету по областях дещо відрізняється від структури у цілому в Україні[8. С. 78].

Важливим є прийняття Бюджетного кодексу України, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основу бюджетного процесу[1, С. 5]. Однак, питання формування доходної частини бюджету нині надзвичайно гостре.

У розвитку ринкових відносин важливого значення для збільшення доходної частини зведеного бюджету набуває вдосконалення податкової політики. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджета[22, С. 73].

Наступним інструментом фіскальної політики виступають видатки держави. Проведемо аналіз видатків зведеного бюджету (див. табл.2.4).

Таблиця2.4 Видатки зведеного бюджету.

Рік	Всього видатків, млн.грн	у % до ВВП
		Всього видатків, млн.грн	Обслуговування державного боргу	Економічна діяльність	Соціальний захист та соціальне забеспечення	Житлово- комунальне господарство
2007	226035,7	31,36	0,51	5,37	6,22	0,97
2008	309216,2	32,61	0,45	4,35	7,53	0,93
2009	307399,4	33,61	1,07	2,20	8,30	1,22
2010	377842,8	34,88	1,51	1,51	7,21	0,50
2011	416853,6	33,27	1,92	1,91	7,00	0,69

Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України. Наприклад, частка видатків на обслуговування державного боргу у 2007 р. становила 0,51 % до ВВП, а в 2008 р. зменшилася до 0,45 %, у 2009 р. досягла рівня 1,07 % до ВВП, видатки поступово збільшувалось і в 2011 р. опустилися до рівня 1,92 %. Частка на соціальний захист населення становила у 2007 - 6,22 % до ВВП , 2008 - 7,53 %, 2009 - зросання до 8,30 % до ВВП і зменшення у 2010 і 2011 р. до рівня 7,21 і 7,00 % до ВВП відповідно. Частка видатків на економічну діяльність становила у 2007 р. 5,37 % до ВВП, а до 2010 р. стабільно падали і становили 1,51 % до ВВП, у 2011 році вона несуттєво збільшились і становить 1,91 % до ВВП.

З кожним роком обсягів бюджетних видатків поступово збільшувались. Так починаючи з 2007 року, реальні доходи та видатки зведеного бюджету почали рости. Головною особливістю видаткової частини державного бюджету є іі соціальна спрямованість, тобто пріоритетним напрямом фінансування є соціальні видатки. Збільшилися видатки на освіту, охорону здоров'я. Значні фінансові ресурси вкладались у вугільну промисловість і сільське господарство[34, С. 6-7].

Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою економіки України до недав...