Фінансові ризики та управління ними (на прикладі ПАТ "Кіровоградський хлібозавод")

Z =0,063х1+0,092х2+0,057х3+0,001х4 (2.2)

Нормативне значення за моделлю Ліса Z=0,037.

Розглянемо в розрізі по роках

За даним критерієм підприємство в 2009-2010 році, ще не перетнуло межі банкрутства. Але значення отриманого коефіцієнта близьке до критичного. А в 2011 році існує ймовірність банкрутства.

3. Модель Таффлера

Z =0,53х1+0,13х2+0,18х3+0,16х4 (2.3)

Мінімальне значення Z < 0,2.

Розглянемо в розрізі по роках

Отже, протягом досліджуваного періоду значення Z > 0,3, а це значить, що у нашого підприємства досить добрі довгострокові перспективи.[14. с 84-89]

4. R-модель прогнозу ризику банкрутства (чотирьохфакторна модель)

R =8,38k1+k2+0,054k3+0,63k4 (2.4)

Імовірність банкрутства підприємства відповідно до значення моделі R визначається так:

Розглянемо в розрізі по роках

Протягом 2009-2011 років значення R-коефіцієнта > 0,42, а це значить, що імовірність банкрутства мінімальна.

5. Двофакторна модель прогнозування ймовірності банкрутства:

Z = -0,3877 - 1,0736 X₁ + 0,0579 X₂ (2.5)

де Х₁ - коефіцієнт покриття;

Х₂ - коефіцієнт фінансової залежності.

Якщо одержана величина Z<0, то імовірність банкрутства буде більша 50%, якщо Z >0, вона становитиме менше 50% і в разі, коли Z=0, імовірність банкрутства становитиме 50%. Таким чином, через ігнорування багатьох факторів точність розрахунку за цією моделлю досить приблизна.[14.с 84-89]

Розглянемо в розрізі по роках

Отже, за проведеними розрахунками ми бачимо, що за 2009-2011 роки значення Z < 0, тобто імовірність банкрутства становить > 50%.

Отже, за проведеними розрахунками ми бачимо, що у 2009-2010 році підприємство за всіма моделями ще не перетнуло межі банкрутства, а у 2011 році за всіма моделями оцінки ймовірності банкрутства, у ПАТ “Кіровоградський хлібозавод” існує ймовірність банкрутства.

Розділ 3. Механізм нейтралізації фінансових ризиків ПАТ “КІРОВОГРАДСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД”

В умовах ринкової економіки уникнути фінансових ризиків практично неможливо, але можна на підставі оцінки ризику здійснювати систему заходів для зниження безпеки втрати прибутку. При цьому стратегія управління фінансовими ризиками вимагає дотримання наступних принципів:[15, с 377-338]

* максимум виграшу;

* оптимальна ймовірність результату;

* оптимальне коливання результату,

* оптимальне поєднання виграшу та величини ризику.

Механізм нейтралізації фінансових ризиків ґрунтується на сукупності методів зменшення можливих фінансових втрат (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Механізм нейтралізації фінансових ризиків

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів.

1. Запобігання ризику. До числа основних з таких мір відносяться:

* відмовлення від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий.

* відмовлення від використання у високих обсягах позикового капіталу.

* відмовлення від надмірного використання оборотних активів у низько ліквідних формах.

* відмовлення від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях.

2. Лімітування концентрації ризику. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику, який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт - попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.

Але слід зазначити, що деякі науковці визначають лімітування, як більш широке поняття. Тобто ліміти за такою точкою зору можуть стосуватися не лише сум кредитів. Банки можуть самостійно встановлювати додаткові (до законодавчо визначених) обмеження, які в більшості випадків можна визначити як ліміти країн, галузі, безпосереднього позичальника, видів забезпечення, валют. Ефект від впровадження лімітування забезпечується через обмеження конкретних ризиків, що характеризують даного клієнта, які є складовими елементами кредитного ризику. До того ж встановлення подібних лімітів, в межах яких мають діяти молодші і середні кредитні менеджери, зводить до мінімуму ризик втрат від індивідуальних помилок персоналу та ризик, пов'язаний з концентрацією кредитних ресурсів. [15.с 338-339]

Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування концентрації ризиків, може включати:

* граничний розмір позикових коштів, використовуваних у господарській діяльності.

* мінімальний розмір активів у високоліквідній формі.

* максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, наданого одному покупцеві.

* максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному банку.[16.с 444-445]

* максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента

* максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість

3. Хеджування. Цей термін використовується у фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. У вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, заснований на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних цінних паперів - деривативів).

Хеджування - це фінансові операції, які дозволяють повністю або частково вклонитися від ризику збитку у майбутньому або одержати спекулятивний прибуток. Цей метод набув широкого практичного використання в країнах з розвинутою ринковою економікою у процесі управління грошовими потоками в часі та здійснення оптимальної інвестиційної політики.

У виборі будь-якої стратегії зменшення ризиків слід керуватися принципами максимальної оптимальності обраних методів. Саме цією особливістю хеджування вирізняється серед інших методів у системі мінімізації ризиків. Необхідність виокремлення хеджування як напрямку в системі мінімізації ризиків обумовлено саме специфікою інструментів його реалізації, які передбачають необхідність виконання чітко визначених умов поставки базового активу в майбутньому, а також правом вибору, залежно від ситуації на ринку. Тобто в основу хеджування покладено принцип фіксації умов шляхом створення позабалансової позиції, що за строковим контрактом є обов'язковою до реалізації в майбутньому, а також принцип страхування.[17.с 290]

Інструменти хеджування - деривативи, які, концентруючись на строковому ринку, мають властивість не тільки нейтралізувати ризик, а й передбачати ціноутворення на касовому ринку і, як наслідок, прогнозувати розвиток економіки в цілому, стимулювати ділову активність підприємців, зміцнюючи їх кредитоспроможність та конкурентоспроможність, надаючи їм можливість стратегічного планування. Використання деривативів оптимізує функціональність фінансової системи завдяки якісному впливу на фінансовий результат діяльності шляхом створення можливості ефективного управління фінансовим ризиком, покращення планування фінансових потоків, а також забезпечує поширення інформації про стан ринків та очікувань учасників.[16. с 445-447]

4. Диверсифікація. Це розподіл капіталу між різними напрямками діяльності, об'єктами інвестування, які безпосередньо між собою не пов'язані.

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми області. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи.

Стратегія диверсифікації передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства. Диверсифікація є одним з найбільш універсальних способів мінімізації ризику і найбільш “дешевим”.

Диверсифікація має свої позитивні та негативні сторони. Головна небезпека диверсифікації пов'язана з розпиленням сил, а також з проблемами управління диверсифікованими підприємствами. Стратегія диверсифікації реалізується тоді, коли фірма далі не може розвиватися на даному ринку в рамках даної галузі.

Основними факторами, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації:

а) ринки для здійснюваного бізнесу виявляються в стані насичення або ж скорочення попиту на продукцію внаслідок того, що продукт перебуває в стадії вмирання;

б) поточний бізнес дає перевищуючи потреби надходження грошей, що можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

в) новий бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад за рахунок кращого використання устаткування, сировини тощо;

г) антимонопольне регулювання не дозволяє подальшого розширення бізнесу в рамках даної галузі;

д) можуть бути скорочені втрати від податків;

е) може бути полегшений вихід на світові ринки;

є) можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще використаний потенціал наявних менеджерів.

Основними стратегіями диверсифікації є:

а) стратегія концентрованої диверсифікації яка базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, що укладені в існуючому бізнесі;

б) стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної;

в) стратегія конгломеративної диверсифікації полягає в тому, що фірма розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов'язаних товарів, що реалізуються на нових ринках;

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковому їхньому трансферті (передачі) партнерам по окремих фінансових операціях:

* розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту.

* розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів.[18. с 77-79]

* розподіл ризику між учасниками лізингової операції.

* розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції.

6. Самострахування (внутрішнє страхування). Під самострахуванням слід розуміти створення певних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб'єкта господарювання - страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб'єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів.

Джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків являються виключно внутрішні ресурси суб'єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передачу всього фінансового ризику суб'єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі - страховій компанії. За такого варіанту джерелом покриття збитків суб'єкта господарювання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) являють фінансові ресурси страхової компанії.

Самострахування передбачає:

* формування резервного (страхового) фонду підприємства;

* формування цільових резервних фондів;

* формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетів;

* формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотних активів підприємства;

* нерозподілений залишок прибутку, отриманий в звітному періоді.

Страхування - передача ризику шляхом підписання страхового договору, сплати страхових внесків з метою відшкодування збитків в разі настання ризикової події. Законом України “Про страхування” передбачено здійснення таких видів страхування:

- страхування майна;

- страхування продукції на період перевезень;

- страхування транспортних засобів;

- компенсаційне страхування;

- медичне страхування;

- страхування призупинення діяльності підприємства;

- соціальне страхування.

7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків:

* забезпечення зажадання з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик;

* одержання від контрагентів визначених гарантій;

* скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами;

* забезпечення компенсації можливих фінансових утрат по ризиках за рахунок системи штрафних санкцій, що передбачається.

Висновки

Не зважаючи на те що питання ризику вивчається вже на протязі досить значного проміжку часу, серед науковців й досі немає єдиної думки щодо визначення ризику. Одним з найпоширеніших визначень ризику є можливість небезпеки, невдачі та понесення втрат.

З позиції фінансової діяльності ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Функціонування будь-якого суб'єкта підприємництва на різних етапах та в найрізноманітніших сферах діяльності пов'язане з невизначеністю. Існування невизначеності в діяльності суб'єктів господарювання є причиною виникнення ризиків, без яких неможливий ефективний розвиток підприємства.

Уникнути невизначеність в підприємництві неможливо, адже вона являє собою елемент об'єктивної дійсності, тому що завжди існує аспект неоднозначності розвитку, неможливості точного прогнозування певних подій, неповної чи недостовірної інформації.

Фінансовий ризик впливає на багато аспектів господарської діяльності підприємства, однак найбільш суттєво його вплив виявляється у двох напрямках:

1. рівень ризику впливає на формування рівня прибутковості фінансових операцій підприємства - ці два показники тісно взаємопов'язані і представляють собою єдину систему «прибутковість - ризик»;

2. фінансовий ризик є основною формою генерування прямої загрози банкрутства підприємства, тому що фінансові втрати, пов'язані з цим ризиком, найбільш відчутні.

Головне при оцінюванні ризику - це простота, ефективність методу та, звичайно ж, правильність проведення оцінки, адже при неправильному визначенні впливу факторів, які посилюють економічний ризик, фірма може понести значно більші втрати або навіть збанкротувати.

Проте основною проблемою в нашій країні є брак або навіть відсутність необхідної для оцінки ризику інформації. Зважаючи на це найбільш прийнятним методом оцінки ризику є оцінка на основі аналізу фінансового стану підприємства, адже для її проведення необхідна фінансова звітність фірм, що є найдоступнішим джерелом інформації.

В ході аналізу фінансового стану ПАТ “Кіровоградський хлібозавод” протягом аналізованого періоду можна помітити тенденцію до збільшення показників (у 2009 році даний показник становив 0,44, у 2010 - 0,69, а у 2011 - 0,83).

Також спостерігається зростання показника швидкої та абсолютної ліквідності, але цього не досить. Так, коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2011 році зріс до 0,023 в порівнянні з 2009 (0,012), але для ефективного функціонування підприємства та негайної сплати боргів, норма цього показника повинна бути в межах від 0,2 до 0,35. Така ж тенденція спостерігається у показника швидкої ліквідності, має місце такий позитивний момент - у 2011 році даний показник зріс й майже наблизився до норми, що свідчить можливість швидкого розрахунку підприємства за поточними зобов'язаннями.

Тому враховуючи всі недоліки на підприємстві, можна надати наступні рекомендації щодо зменшення впливу ризиків на фінансово-господарську діяльність підприємства:

- своєчасне та повне надання необхідної інформації;

- створення резервних фондів з метою покриття потенційних збитків, а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат різноманітних ресурсів;

- оптимізація управління оборотними активами та поточними зобов'язаннями;

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Клименко С.М., Дуброва О.С. Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 252 с.

2. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 495 с.

3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 2. - К.: Ника-Центр, 1999. - 512 с.

4. Тэпман Л.Н. Риски в экономике: Учебное пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 380 с.

5. Внукова Н.М., Смоляк В.А. Базова методика оцінки економічного ризику підприємств// Фінанси України, 2002, №10. - с. 15-21

6. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. - 656 с.

7. Машина Н.І. Економічний ризик та методи його вимірювання: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 188 с.

8. Устенко О.Л. Теория экономического риска: Монография. - К.: МАУП, 1997. - 164 с.

9. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

10. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.

11. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. пос. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2008. - 483с.

12. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. За ред. Федосова В.М. - К.: Либідь, 1993.- 247 с.

13. Тридід О.М. - Економіко-математичні моделі оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання: монографія / К.: УБС НБУ, 2009. - 213 с.

14. Дубинская Е.С. Анализ современных моделей и методик прогнозирования кризисного состояния предприятия / Е.С. Дубинская // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. - 2009. - №2 (16). - С. 84-89.

15. Тижненко О.Г., Л.О. Тижненко. Економіко-математичні моделі оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання: монографія /- К.: УБС НБУ, 2009. - 223 с.

16. Грабовецький Б.Є. Економічний аналіз

17. Жалко О.В. Банкрутство як наслідок впливу фінансової кризи на господарську діяльність підприємств / О.В. Жалко // Університетські наукові записки. Економіка. - 2010. - №2. - С.163 - 173.

18. Рязаєва Т.Г. Зарубіжні методики визначення ймовірності банкрутства підприємства / Т.Г. Рязаєва, І.В. Стасюк // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №3. Т.1. - 238 с.

19. Стоянова Е. С. Финансовый менеджмент: теория и практика / Е. С. Стоянова. - М. : Перспектива, 2003. - 656 с

20. Ван Хорн Дж. К. Основы финансового менеджмента, 11-е издание / Дж. К. Ван Хорн, Джон М. Вахович ; пер. с англ. - М. : ИД "Вильямс", 2001. - 992с.

21.Загорельська Т. Ю. Управління фінансовими ризиками на рівні підприємства / Т. Ю. Загорельська // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - №3. - С. 168-173.

22. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент : [курс лекцій] / М. В. Гридчина. - К. : МАУП, 2004. - 160 с.

23. Фінансовий менеджмент : [підручник] / А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д, Буряк та ін. ; за заг. ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. - К. : КНЕУ, 2005. - 535 с.

24. Коваленко Л. О. Фінансовий менеджмент : навч. посібн. / Л. О. Коваленко, Л. М. Ремньова. - К. : Знання, 2005. - 485 с.

25. Семенов А. Г. Матриця фінансових стратегій / А. Г. Семенов // Вісник економічної науки України. - 2008. - №2. - С. 139-146.

26. Партин Г. О. Фінансові ризики підприємства та методи їх нейтралізації / Г. О. Партин, О. А. Бурба // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - №20. - С. 215-220

Размещено на Allbest.ru