Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти та Науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економіки підприємництва

Власні фінансові ресурси підприємства та ефективність їх використання

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи оцінки ефективності формування та використання власних фінансових ресурсів підприємства
• 1.1 Економічна сутність та склад власних фінансових ресурсів підприємства
• 1.2 Механізм формування власних фінансових ресурсів підприємства
• 1.3 Методичні засади аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів
• Розділ 2. Аналіз ефективності власних фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ"Укртелеком"
• 2.1 Структура власних та прирівняних до них фінансових ресурсів
• 2.2 Ефективність та інтенсивність використання власних фінансових ресурсів
• Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності використання власних фінансових ресурсів підприємства
• 3.1 Удосконалення методики аналізу власних фінансових ресурсів та ефективності їх використання
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Мистецтво управління процесом використання власних фінансових ресурсів підприємства впевнено входить до вітчизняної практики господарювання, використовуючи багатий арсенал методів, накопичених ринковою економікою. З цією сферою управління підприємствами пов'язані досить відчутні досягнення - велика кількість різноманітних премій в галузі економіки присуджено за розробки ефективних методів використання власних фінансових ресурсів підприємства; і досить суттєві економічні катастрофи окремих суб'єктів господарювання - їх банкрутства; і в цьому випадку немає необхідності наводити приклади фінансового краху із зарубіжної практики - ми можемо вже "похизуватися" досить значним вітчизняним досвідом.

Вітчизняна політика в сфері використання власних фінансових ресурсів, на відміну від західної, що вже "відстоялася" в умовах стабільної ринкової економіки, характеризується високим динамізмом своїх підходів і методів, що визначається швидкими змінами зовнішніх і внутрішніх умов господарювання підприємств. Ті управлінські рішення, які ще вчора забезпечували підприємству фінансовий успіх, сьогодні можуть призвести до протилежного результату. В зв`язку з цим особливої уваги потребує питання аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів.

Тому я вважаю за необхідне в даній курсовій роботі розкрити зміст поняття власних фінансових ресурсів і проаналізувати ефективність їх використання на прикладі конкретного підприємства. Тобто головною метою даної роботи є дослідження сутності власних фінансових ресурсів і ефективності їх використання на прикладі ВАТ "Укртелеком".

Виходячи з поставленої мети можна сформувати наступні задачі:

з'ясувати сутність поняття власних фінансових ресурсів підприємства;

вивчити методику аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів у господарській діяльності підприємства;

дослідити структуру власних та прирівняних до них фінансових ресурсів та дати оцінку її зміни;

здійснити аналіз ефективності та інтенсивності використання власних фінансових ресурсів;

висунути пропозиції по удосконаленню методики аналізу власних фінансових ресурсів та ефективності їх використання.

Для вирішення вище перерахованих задач передбачено використання річної бухгалтерської звітності ВАТ "Укртелеком" за 1999, 2000, 2001 роки.

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство "Укртелеком", що надає послуги електрозв'язку і забезпечує ефективний розвиток єдиної національної системи зв'язку України.

Характеристика ВАТ "Укртелеком"

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" (ВАТ "Укртелеком"), що знаходиться на сьогоднішній день в повній державній власності, належить до сфери управління державного комітету зв'язку України, підприємство створене державним комітетом зв'язку України шляхом реорганізації українського державного підприємства електрозв'язку " Укртелеком", яке свого часу було утворене на базі Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" та ряду підприємств, що входили до його складу. У своєму складі ВАТ "Укртелеком" має філії, дирекції та інші структурні підрозділи, розміщені по всіх областях України.

Підприємство створено з метою отримання прибутку від наданих послуг електрозв'язку, виробничої, комерційної та іншої діяльності; своєчасного, якісного і повного задоволення потреб споживачів, як фізичних, так і юридичних осіб всіх форм власності, в послугах електрозв'язку; забезпечення ефективного розвитку єдиної національної системи зв'язку України; реалізації єдиної технічної та інвестиційної політики, розробки та реалізації економічних і соціальних програм.

Предметом діяльності підприємства є :

*Надання послуг міжнародного міжміського і міського телефонного зв'язку та інших послуг електрозв'язку по принципу рівного доступу споживачів, як фізичних, так і юридичних осіб всіх форм власності.

*Будівництво і технічне обслуговування мереж міжнародного, міжміського та міського телефонного зв'язку, супутникового зв'язку, мереж передачі даних і документального зв'язку загального користування, мереж зв'язку з рухомими об'єктами та інших мереж електрозв'язку, використання радіочастот.

*Організація діяльності по технічному обслуговуванню та експлуатації засобів зв'язку, які належать підприємству, забезпечення дотримання правил, стандартів, в тому числі міжнародних, внесення пропозицій по їх удосконаленню на розгляд Державного комітету зв'язку України.

*Контроль за дотриманням філіями, дирекціями та іншими структурними підрозділами підприємства єдиного технологічного процесу, стандартів, встановленого рівня якості послуг.

*Реалізація взаємовигідних зовнішньо - економічних зв'язків, торговельно-економічного співробітництва з іноземними партнерами.

*Розробка і затвердження тарифів на додаткові послуги електрозв'язку. Підготовка пропозицій Державному комітету зв'язку України по формуванню тарифів на основні послуги електрозв'язку.

*Формування договірних цін, контроль за дотриманням і використанням тарифів і договірних цін на всі види робіт, послуг у відокремлених структурних підрозділах підприємства.

*Забезпечення готовності технічних засобів до роботи в умовах надзвичайної ситуації, координація робіт з мобілізаційної підготовки трудових ресурсів і механічних засобів.

*Матеріально-технічне забезпечення структурних підрозділів підприємства обладнанням, запасними частинами, будівельними та іншими матеріалами, в тому числі й іноземного виробництва, необхідними для виконання покладених на них функцій.

*Проведення науково-дослідних, науково-конструкторських робіт в галузі електрозв'язку, розробка, впровадження нових технологій.

*Надання інформаційних та консультаційних послуг.

*Інші види діяльності, не заборонені діючим законодавством України, за наявності ліцензії, якщо цей вид діяльності підлягає ліцензуванню.

Підприємство є юридичною особою, веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інший рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Майно підприємства складають основні фонди та оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства і належать йому на правах повного господарського відання.

Управління підприємством здійснює генеральний директор, який, з огляду на те, що підприємство знаходиться в повній державній власності, призначається на посаду і звільняється Державним комітетом зв'язку України, шляхом заключення з ним контракту.

З метою визначення головних напрямків і координації діяльності підприємства, об'єднання інтересів регіонів, на підприємстві створено Раду директорів, до складу якої входять Генеральний директор, заступники, окремі керівники регіональних дирекцій та інших відокремлених підрозділів.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, отриманий в результаті самостійної господарської діяльності. Прибуток підприємства, який залишається після внесення передбачених законодавством України податків, інших платежів до бюджету, залишається в його повному розпорядженні.

На думку Світового банку, ситуація на ринку телекомунікацій України не однозначна. Якщо говорити про доступ до основних послуг (телефону), то його рівень в Україні відносно високий - 18.9 тел. (ліній) на 100 чоловік, що значно перевищує рівень держав з перехідною економікою (9.7) і дещо вищий, чим в середньому в країнах Східної Європи і Центральної Азії (17.8). Між тим відставання від розвинених держав (54 тел.) досить значне.

Надзвичайно низький рівень доступу в Україні до відносно нових послуг (факсимільного зв'язку, Інтернету та ін.)

Охоплення телефонним зв'язком в сільській місцевості і в місті знаходиться у відношенні 1 до 4. На ринку спостерігається явний дефіцит - черга на встановлення телефонів досить значна (понад 3 млн. чоловік).

В той же час надходження від послуг зв'язку в Україні у відсотках до ВВП (2.5%) перевищують середньосвітові (2.2%) - тут Україна знаходиться на одному рівні з США (щоправда, рівень ВВП в цих країнах різний). Але валові надходження коштів від однієї телефонної лінії в Україні поки що значно поступаються раду країн. В Україні цей показник складає дещо більше 100 доларів США (в Україні сьогодні нараховується лише 8.5 млн. ліній ВАТ "Укртелеком", не враховуючи відомчих мереж і приватних операторів). За розрахунками спеціалістів Світового банку, надходження здатні гарантувати нульову рентабельність однієї лінії, складають порядку триста доларів США. фінанси ресурси економічний рентабельність

Вирішення цих та інших проблем Світовий банк вбачає в реформуванні телекомунікацій України, зокрема приватизації ВАТ " Укртелекому".

Верховною Радою України 13 липня 2000 року було прийнято закон "Про особливості приватизації ВАТ "Укртелеком". Основною особливістю цього закону є те, що він передбачає механізм "золотої акції" (продаж 100% акцій компанії). У власності держави залишається пакет акцій у розмірі 50 відсотків статутного фонду ВАТ "Укртелеком" + одна акція, а на продаж виставляється 25 % + 1 акція. Окрім того, даний закон передбачає розподіл коштів від приватизації у такому порядку: 30% коштів перераховується ВАТ "Укртелеком", як інвестиція на розвиток мереж електрозв'язку в Україні та на їх технічне переоснащення; 60 % коштів надходять до бюджету; 10 % - перераховується Міністерству Оборони України і спрямовуються виключно на фінансування цифрових систем зв'язку.

На сьогоднішній день перший етап приватизації уже позаду. Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення про приватизацію ВАТ "Укртелеком".

Компанія "Укртелеком" у 1999 році надала послуг на 2.4 млрд. грн., проти в 2.049 млрд. грн в 2000 році. Однак враховуючи зміну курсу долара і ціни на, як правило, імпортне обладнання, компанія понесла значні збитки. Основною причиною цього стала відсутність доларових еквівалентів тарифів (на відміну від того ж "УТЕЛа", UMC та інших сотових, пейджингових та інших телекомунікаційних компаній), а також низькі тарифи на місцевий зв'язок.

Розділ 1. Теоретичні основи оцінки ефективності формування та використання власних фінансових ресурсів підприємства

1.1 Економічна сутність та склад власних фінансових ресурсів підприємства

Обов'язковою умовою успішної господарської діяльності підприємства в умовах ринку є самофінансування, яке передбачає фінансування діяльності підприємства, відшкодування витрат, пов'язаних з простим та розширеним відтворенням, за рахунок власних джерел капіталу.

Власний капітал, що знаходиться постійно у власності та розпорядженні підприємства, є сумою початкового капіталу, який у вигляді коштів статутного фонду інвестовано в його діяльність, та власних фінансових ресурсів, які сформовані або отримані підприємством за період його діяльності.

Власні фінансові ресурси розглядаються як джерело поповнення власного капіталу і становлять внутрішні або залучені джерела коштів, які безстрокове інвестуються в подальший розвиток підприємства.

Залежно від місця, формування виділяють 2 групи власних фінансових ресурсів: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні власні фінансові ресурси - це внутрішні джерела коштів, які утворюються в процесі господарсько-фінансової діяльності підприємства і після покриття всіх необхідних витрат, оплати податкових та інших обов'язкових платежів, поточного споживання та витрачання грошових коштів, залишаються у власності (розпорядженні) підприємства та інвестуються в його подальший розвиток - зростання основного та власного обігового капіталу.

Внутрішні власні фінансові ресурси можуть формуватися за рахунок кількох джерел, перелік яких наведено.

Джерела формування внутрішніх власних фінансових ресурсів:

1. Чистий прибуток.

2. Кошти фондів спеціального призначення, що входять до складу собівартості продукції та частково залишаються у розпорядженні підприємства.

3. Амортизаційні відрахування на відновлення вартості :

- основних фондів;

- нематеріальних активів;

4. Виручка від реалізації власного майна підприємства після сплати податків з продажу.

5.Кошти фонду дооцінки вартості товарних запасів.

В бухгалтерському обліку підприємства процес формування та використання внутрішніх власних фінансових ресурсів знаходить відображення в обігу коштів фондів спеціального призначення.

Використання власних фінансових ресурсів може передбачати:

1. Їх споживання, в процесі якого підприємство вилучає фінансові ресурси з обігу, в результаті проведення заохочення колективу, сплати дивідендів власникам, відшкодування поточних витрат (які відповідно діючого законодавства не включаються до складу валових витрат підприємства), фінансування підготовки кадрів, здійснення спонсорської допомоги, фінансування діяльності структур управління тощо. Споживання власних фінансових ресурсів обумовлює зменшення розміру залишків коштів фондів спеціального призначення, і відповідно - власного капіталу та валюти балансу.

2. Реінвестування в подальший розвиток підприємства. У цьому разі власні фінансові ресурси в грошовій формі витрачаються на придбання основних фондів підприємства, фінансове та інноваційне інвестування, поповнення власних обігових коштів для формування необхідних товарних запасів, проведення авансових витрат, фінансування інших виробничих потреб підприємства. Процес реінвестування не зменшує обсягів власних фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємства, а лише змінює їх матеріально-речову форму. В обліку підприємства це відображається зміною залишків спец. фондів на окремих рахунках без зміни їх загального обсягу.

Зовнішні власні фінансові ресурси являють собою джерела поповнення власного капіталу, які формуються за межами підприємства за рахунок залучення до діяльності підприємства на безстроковий період власних фінансових ресурсів інших суб'єктів господарювання або заощаджень фізичних осіб.

Основною формою залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів є отримання додаткових внесків в поповнення статутного фонду, в акціонерних товариствах - проведення додаткової емісії акцій підприємства.

Збільшення статутного фонду передбачає зміну відносин власності, набуття права власності на підприємство новими інвесторами. Відповідно до чинного законодавства отримання зовнішніх власних фінансових ресурсів потребує внесення змін та доповнень до Статуту та Установчого договору підприємства, збільшення обсягів статутного фонду підприємства. Засновники та нові співвласники підприємства отримують однакові права та обов'язки відносно певного підприємства.

Іншими формами залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів є отримання:

- безповоротної фінансової допомоги;

- спонсорських та благодійних внесків;

- цінних подарунків тощо.

Крім власних фінансових ресурсів торговельне підприємство має можливість на безоплатній основі протягом певного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що прирівнюються до власних - стійкі пасиви.

Під стійкими пасивами розуміють постійну заборгованість підприємства перед робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами, що обумовлена періодичністю виконання цих зобов'язань та постійним утворенням коштів для їх покриття. В якості стійких пасивів може розглядатися лише нормальний поточний обсяг заборгованості, в межах, що не перевищують встановлені терміни проведення розрахунків.

Формування цього джерела коштів підприємства пов'язане з тим, що в складі одноденної торговельної виручки передбачається певна частка на проведення розрахунків з робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами. Але оскільки ці розрахунки проводяться періодично (в означені терміни) грошові кошти не витрачаються, а нагромаджуються підприємством. До встановленого терміну розрахунків сформований обсяг стійких пасивів поряд з іншими джерелами капіталу знаходиться в обігу підприємства.

При рівномірному процесі формування обсяг використання цього джерела капіталу дорівнює 50% від максимального обсягу нагромадження стійких пасивів, що відповідає обсягу зобов'язань, які виконуються одноразово.

1.2 Механізм формування власних фінансових ресурсів підприємства

Механізм формування окремих джерел внутрішніх власних фінансових ресурсів

Найбільше значення для стабільного розвитку підприємства має формування в максимально можливих обсягах внутрішніх власних фінансових ресурсів. Ефективне управління процесом формування передбачає знання механізму Їх утворення та факторів, що обумовлюють розміри формування фінансових ресурсів.

Чистий прибуток, що ре інвестується в розвиток підприємства

Найбільш вагомим джерелом утворення внутрішніх власних фінансових ресурсів є чистий прибуток, який відповідно до рішення власників підприємства реінвестується в його подальший розвиток.

Виділяють декілька груп факторів, які обумовлюють можливості підприємства щодо зростання певного джерела власних фінансових ресурсів.

І група - фактори, що обумовлюють обсяги товарообігу підприємства;

II група - фактори, які обумовлюють рівень торговельної надбавки на товари, що реалізуються;

III група - фактори, які обумовлюють склад та рівень витрат обігу торговельного підприємства;

IV група - фактори, що обумовлюють ефективність проведення позареалізаційних операцій та реалізації майна підприємства;

V група - податкова політика держави з оподаткування доходів торговельного підприємства;

VI група - фактори, що обумовлюють пропорції розподілу чистого прибутку за окремими напрямками його використання.

Детально перелік факторів кожної групи та характер їх впливу на обсяг чистого прибутку підприємства було розглянуто у відповідних розділах підручника.

При інших рівних умовах розміри чистого прибутку, що реінвестується, визначаються пропорціями між розподілом отриманого чистого прибутку на частину, що споживається та нагромаджується власником у поточному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивідендна політика підприємства.

Амортизаційні відрахування на відновлення вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Другим за значенням та розмірами джерелом формування внутрішніх власних фінансових ресурсів е амортизаційні відрахування. Діючий з 1.07.1997 р. механізм амортизації основних фондів та нематеріальних активів підприємства визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства".

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати торговельного підприємства на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не піддягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають розподілу на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить проводити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структурному компоненту), а облік балансової вартості груп 213 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуатацію.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних норм:

група 1 - 5 відсотків;

група 2 - 25 відсотків;

група 3 -1 5 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

,

де В(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

В(а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а - 1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його вартості протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

- за основними фондами групи 1 - до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових витрат підприємства відповідного періоду;

- за основними фондами групи 2,3 та нематеріальними активами - до досягнення залишкової вартості нульового значення.

Торговельне підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності Закону за такими нормами:

1-й рік експлуатації - 15 відсотків;

2-й рік експлуатації - ЗО відсотків;

3-й рік експлуатації - 20 відсотків;

4-й рік експлуатації - 15 відсотків;

5-й рік експлуатації - 10 відсотків;

6-й рік експлуатації - 5 відсотків;

7-й рік експлуатації - 5 відсотків;

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

,

де J(а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація;

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

У разі, коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

Введений в дію порядок амортизації основних фондів та нематеріальних активів підприємства суттєво відрізняється від раніше діючого механізму.

Дооцінка товарно-матеріальних цінностей

Третім за значенням джерелом формування внутрішніх ресурсів є дооцінка вартості залишків товарно-матеріальних цінностей. Враховуючи, що на підприємствах торгівлі запаси товарно-матеріальних цінностей становлять до 70% від загальної вартості майна значення цього джерела поповнення власного капіталу важко переоцінити.

Операція з переоцінки товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ) законодавче дозволена на підприємствах України з 1993 року. З жовтня 1994 року проведення дооцінки для державних підприємств є обов'язковим.

Обов'язковою умовою проведення дооцінки є зміна цін на товари, покупні товарно-матеріальні цінності, товарно-матеріальні цінності власного виробництва, незавершені виробництва та на готову продукцію підприємства протягом часу її зберігання. Підтвердженням факту зміни цін можуть бути:

- рахунок-фактура або накладна на нову партію товарів та інших ТМЦ, залишки яких має підприємство;

- лист або прайс-лист від підприємства-постачальника, в якому вказується нова ціна;

- прайс-листи інших підприємств України, що випускають аналогічні товари (продукцію).

Дооцінка ТМЦ проводиться на перше число кожного місяця або на підприємствах торгівлі - в міру отримання товарів за новими цінами.

Оскільки на підприємствах торгівлі облік товарів ведеться за продажними (роздрібними) цінам, то суми дооцінки вираховується так:

- визначається діюча ціна придбання аналогічних товарів (або нової партії товарів);

- визначається їх роздрібна ціна реалізації;

- проводиться порівняння нової роздрібної ціни з роздрібною ціною залишків товарів;

- визначається сума дооцінки або знижки залишків ТМЦ.

Фактичний обсяг формування внутрішніх власних фінансових за рахунок проведення дооцінки товарів та ТМЦ зменшується на результати проведення уцінки товарів, при виникненні потреби в цьому.

Механізм залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів

Власні фінансові ресурси, необхідні підприємству для фінансування своєї діяльності, можуть бути отримані за межами підприємства за рахунок додаткових внесків для поповнення статутного фонду. В підприємствах, створених у формі акціонерних товариств збільшення, статутного фонду відбувається за рахунок додаткової емісії акцій підприємства.

Порівняно з внутрішніми власними джерелами фінансування, зовнішні власні фінансові ресурси є найбільш дорогим джерелом отримання додаткового власного капіталу, їх залучення потребує значних часових, організаційних та фінансових зусиль.

З огляду на високу вартість збільшення статутного фонду підприємства проводиться лише в разі неможливості покриття потреби в зростанні власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел.

Потреба в залученні зовнішніх власних фінансових ресурсів визначається так:

,

ВФРзовннеобх - необхідний обсяг залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів;

ЗВКнеобх - необхідне зростання власного капіталу;

ВФРвнможл - можливий обсяг формування внутрішніх власних фінансових ресурсів.

Можливості торговельного підприємства із залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів обумовлені дією таких факторів:

1. Кон'юнктура фінансового ринку, тобто попит та пропозиції вільних інвестиційних ресурсів (капіталів), вимоги інвесторів до рівня прибутковості та ризику використання інвестиційних коштів;

2. Інвестиційна привабливість торговельного підприємства, яка становить собою узагальнюючу комплексну характеристику доцільності інвестування коштів в розвиток даного підприємства порівняно з іншими можливостями.

Інвестиційна привабливість торговельного підприємства обумовлюється:

по-перше, галузевими факторами, спрямованістю бізнесу, стадією життєвого циклу галузі, стабільністю попиту на товари та послуги підприємства, суспільним відношенням до цієї сфери бізнесу, середньо ринковим рівнем прибутковості капіталу та інше;

по-друге, факторами, пов'язаними з діяльністю конкретного торговельного підприємства: ефективністю господарсько-фінансової діяльності та можливістю її поліпшення, темпами зростання обсягів діяльності підприємства, фінансовою стійкістю та запасом фінансової стійкості, досвідом роботи на ринку, менталітетом керівництва підприємства, станом менеджменту та інше.

3. Ефективність розробки та реалізації політики залучення додаткового статутного капіталу (далі - емісійної політики).

Під емісійною політикою торговельного підприємства прийнято розуміти систему цілеспрямування дій керівництва підприємства на найбільш ефективне залучення необхідних ресурсів (в акціонерних товариствах - на організацію додаткового випуску акцій та їх найбільш ефективне розміщення (реалізацію)).

Оскільки найбільше значення емісійна політика має для акціонерних товариств, в подальшому будуть розглянуті методичні основи її розробки та реалізації на підприємствах цієї організаційно-правової форми бізнесу.

В процесі розробки емісійної політики підприємства необхідно визначити:

1) терміни проведення емісії;

2) орієнтацію емісії на певну групу потенційних інвесторів;

3) вид та номінал акцій додаткової емісії;

4) рекламну політику підприємства до та під час проведення емісії;

5) розмір курсової надбавки (виходячи з рівня попиту, що очікується) та ЇЇ диференціацію за періодами часу, обсягом придбання акцій тощо;

6) перелік фінансових посередників, які здійснюють реалізацію акцій додаткової емісії, форми взаємовідносин з ними;

7) форми та методи реалізації, застосування цінових знижок тощо;

4. Механізм державного регулювання залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів.

Проведення додаткової емісії акцій потребує дотримання таких вимог:

1) прийняття рішення про додаткову емісію акцій зборами акціонерів, а при збільшенні статутного фонду менше, ніж на 1/3 - правлінням акціонерного товариства або іншим вищим виконавчим органом (якщо це передбачено статутом підприємства);

2) повна оплата акцій попереднього випуску;

3) відсутність збитків за результатами господарсько-фінансової діяльності за останній звітний період та непокритих збитків минулих років;

4) дотримання процедури проведення емісії, передбаченої Законом України "Про господарські товариства" та підзаконними актами Державної комісії з цінних паперів та фондової біржі.

Залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів пов'язане для підприємства з необхідністю фінансування певного кола витрат. Найбільш вагомими з них е:

- оплата юридичних послуг;

- оплата аудиторських послуг;

- оплата витрат на виготовлення сертифікатів акцій та акцій у паперовій формі;

- оплата витрат на нотаріальне засвідчення документів, передбачених ДКЦП та ФБ;

- оплата послуг з друкування та тиражування необхідної документації (рішення про випуск проспекту емісії, нової редакції Статуту, заяв на реєстрацію тощо);

- оплата послуг з публікації інформації про випуск акцій та інших рекламних повідомлень в засобах масової інформації;

- оплата послуг з внесення змін в реєстр акціонерів;

- оплата інших заходів рекламного характеру;

- оплата комісійної винагороди фінансовим посередникам, що здійснюють реалізацію акцій;

- оплата інших необхідних витрат, в тому числі представницьких.

Розміри перелічених витрат на одиницю залученого капіталу, а також очікуваний рівень виплати дивідендів визначають ціну цього джерела власного капіталу. Порівняння ціни акцій додаткового випуску з ціною інших можливостей покриття потреби в капіталі (поряд з іншими факторами, які необхідно враховувати) дозволяє обґрунтувати доцільність залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів.

Стратегія формування власних фінансових ресурсів: мета, вихідні передумови та порядок розробки

Управління формуванням власних фінансових ресурсів являє собою процес забезпечення їх залучення з різних джерел відповідно до мети та завдань підприємства в обсягах, які відповідають фінансовим потребам підприємства.

Головна мета управління полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування виробничого розвитку підприємства, який характеризує питому вагу власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів, сформованих в певному періоді.

Кількісне значення коефіцієнта самофінансування (ксф) розраховується так

де ВФР - обсяг формування власних фінансових ресурсів в певному періоді;

ФР - загальний обсяг фінансових ресурсів, що отримані підприємством в певному періоді.

Обсяг формування власних фінансових ресурсів обумовлює зміну структури капіталу підприємства, а отже, фінансової стабільності підприємства.

Для збереження співвідношення між власними та зовнішніми джерелами фінансування, що фактично склалося, слід дотримуватися



де Трд - темп росту активів підприємства, % до попереднього періоду;

Трвк - темп росту власного капіталу, % до попереднього періоду.

Необхідний приріст власного капіталу має забезпечуватися за рахунок формування у відповідних розмірах власних фінансових ресурсів.

Якщо підприємство ставить за мету покращення структури капіталу, обсяг формування власних фінансових ресурсів має розраховуватись так:

Де ПК - потреба в капіталі;

РВКнеобх - необхідний рівень власного капіталу, виходячи з оптимальної або планової структури капіталу;

ВКн - наявний власний капітал;

ВФРспож - обсяг використання власних фінансових ресурсів на споживання.

Потреба в капіталі підприємства при незмінних інших умовах господарювання обумовлюється обсягами його діяльності (товарообігу). Отже, розміри формування власних фінансових ресурсів в певному періоді обумовлюють можливості підприємства із зростання обсягів товарообігу в майбутніх періодах. Таким чином, управління формуванням власних фінансових ресурсів закладає основу для забезпечення необхідних темпів зростання обсягів товарообігу, а відповідно, і можливостей підприємства щодо зростання обсягів прибутку.

Процес управління формуванням власних фінансових ресурсів передбачає пошук та мобілізацію найбільш дешевих джерел поповнення власного капіталу. Це є необхідною передумовою зниження вартості капіталу підприємства в цілому, та відповідного підвищення ринкової вартості підприємства.

На першому етапі управління має бути створена інформаційна база управління власними фінансовими ресурсами, яка охоплює такі джерела отримання інформації:

- дані бухгалтерського та управлінського обліку стосовно обсягів та джерел формування власних фінансових ресурсів в попередніх періодах;

- результати аналізу фінансового становища підприємства, стану його фінансової стабільності;

- законодавчі та інші підзаконні акти, які регламентують можливості підприємства із залучення окремих джерел власних ресурсів;

- огляди кон'юнктури фінансового ринку стосовно можливостей та умов залучення зовнішніх фінансових ресурсів;

- інші матеріали.

Етапи розробки стратегії управління формуванням власних фінансових ресурсів

На другому етапі роботи проводять аналіз діючої стратегії управління з точки зору її ефективності.

Об'єктом аналітичного дослідження е:

- обсяг та структура формування власних фінансових ресурсів;

- фактори, що обумовлюють обсяги формування;

- вплив обсягів формування власних фінансових ресурсів на структуру капіталу підприємства;

- оптимальність структури капіталу для забезпечення фінансової стабільності підприємства;

- рівень самофінансування та його достатність;

- напрямки використання власних фінансових ресурсів.

На третьому етапі визначають потребу в формуванні власних фінансових ресурсів на плановий період. Необхідний розмір формування визначається виходячи з загальних фінансових потреб підприємства, вимог до рівня самофінансування та структури капіталу підприємства.

На четвертому етапі роботи розробляють прогноз формування власних фінансових ресурсів за окремими джерелами їх отримання. Розробка прогнозу проводиться різними методами з урахуванням інформаційного забезпечення, тенденцій, що склалися тощо.

На п'ятому етапі роботи проводиться порівняння можливого (ВФРможл) та необхідного (ВФРнеобх) обсягу формування власних фінансових ресурсів.

Якщо ВФРможл > ВФРнеобх стратегія управління приймається до реалізації. При ВФРможл < ВФРнеобх переходять до шостого етапу, метою якого є вивчення та мобілізація можливих резервів зростання обсягу власних фінансових ресурсів.

Зростання обсягів формування власних фінансових ресурсів може бути забезпечене за рахунок внесення необхідних змін у:

- політику формування прибутку - з метою збільшення обсягів його формування;

- податкову політику підприємства - з метою реалізації можливостей зменшення на законних підставах рівня оподаткування та обсягу сплати податкових та інших обов'язкових платежів;

- дивідендну політику - з метою оптимізації виплати дивідендів у поточному періоді та досягнення гармонізації короткострокових та довгострокових інтересів підприємства;

- амортизаційну політику - з метою вибору найбільш ефективних методів амортизації та максимізації обсягів амортизаційних відрахувань;

- політику формування запасів та їх обліку - з метою оптимізації розмірів дооцінки та уцінки товарів;

- емісійну політику - з метою прискорення швидкості та зниження ціни залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів.

Після внесення необхідних змін перевіряють досягнення необхідного обсягу формування власних фінансових ресурсів. У разі отримання позитивного результату розроблена стратегія управління власними фінансовими ресурсами та політики, що забезпечують її реалізацію, приймаються до виконання.

1.3 Методичні засади аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів

фінанси ресурс економічний рентабельність

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, потрібно добре знати, як управляти фінансами і, в тому числі (враховуючи специфіку роботи), власними фінансовими ресурсами. Як найбільш стабільна складова коштів підприємства власні фінансові ресурси розглядаються як база при розрахунку багатьох економічних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, і в першу чергу автономність бізнесу. Але в силу певних причин роль власних фінансових ресурсів при оцінці стабільності підприємства має менше значення на фоні ринкової оцінки вартості і рівня ліквідності активів, що їх сформували.

Основні задачі аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів є:

оцінка рівня ефективності використання власних фінансових ресурсів;

визначення впливу факторів на зміну рівня ефективності використання власних фінансових ресурсів;

виявлення внутрішньогосподарських резервів, підвищення ефективності використання власних фінансових ресурсів та інше.

Джерелами для аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів служать: виробничо-фінансовий план, бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати та інші форми звітності, дані первинного і аналітичного бухгалтерського обліку, що деталізують окремі статті балансу. При аналізі також використовуються акти і довідки перевірок фінансового стану підприємства, проведених фінансовими органами, установами банків, органами контролю, представниками вищих організацій, інструктивні матеріали з фінансових питань.

Методи аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів вирізняються значною різноманітністю, але для них характерні наступні спільні риси: оцінка ефективності використання власних фінансових ресурсів з позиції зростання ефективності виробництва, визначення впливу окремих факторів на кінцеві результати діяльності. Класичними методами аналізу є спостереження, порівняння, деталізація, ланцюгові підстановки, кореляція, економіко-математичні методи аналізу.

В загальному випадку, незалежно від організаційно правових видів і форм власності функціонування підприємства залежить від його здатності приносити необхідний прибуток. В цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників. Існує і використовується система показників ефективності діяльності підприємства, серед них показники ефективності використання власних фінансових ресурсів.

Для узагальнюючої характеристики ефективності використання власних фінансових ресурсів в частині основних засобів слугують показники фондовіддачі (відношення виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості власних фінансових ресурсів в частині основних засобів), фондомісткості (обернений показник фондовіддачі), рентабельності (відношення прибутку до середньорічної вартості власних фінансових ресурсів в частині основних засобів).

В процесі аналізу вивчається динаміка перерахованих показників, виконання плану по їх рівню, проводяться міжгосподарські порівняння. З метою більш глибокого аналізу ефективності використання власних фінансових ресурсів в частині основних засобів показник фондовіддачі визначається по всіх основних фондах виробничого призначення, активній їх частині (машинам і обладнанню).

При розрахунку показників фондовіддачі вихідні дані приводять до спів ставного вигляду. Обсяг продукції потрібно скорегувати на зміну оптових цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів - на їх переоцінку.

На зміну рівня фондовіддачі здійснюють вплив ряд факторів, які можна згрупувати наступним чином (Рис.1.1)

Факторами першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних виробничих фондів, є : зміна частки активної частини фондів в загальній їх сумі (ПВ) зміна фондовіддачі активної частини фондів (ФВ) (1.1)

(1.1)

Фондовіддача ж активної частини фондів (технологічного обладнання) безпосередньо залежить від його структури, часу роботи, середньогодинного виробітку.

Для аналізу можна використовувати факторну модель (1.2)

(1.2)

Де К - коефіцієнт структури технологічного обладннання;

Т - час роботи обладнання;

СВ - середньогодинний виробіток;

ВФ - середньорічна вартість технологічного обладнання.

Для розрахунку впливу факторів можна використовувати прийоми як ланцюгових підстановок, так і абсолютних різниць.

Для розрахунку впливу факторів третього порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати як змінився об'єм виробництва продукції у зв'язку з заміною обладнання, або його модернізацією. З цією метою потрібно порівняти випуск продукції на новому та старому обладнанні за період часу після його заміни і отриманий результат поділити на фактичну середньорічну вартість технологічного обладнання. (1.3)

(1.3)

де Ті - час роботи і-го обладнання з моменту введення до кінця звітного періоду;

СВн; СВс - відповідно виробіток продукції за одну машино-годину після заміни і до заміни і-го обладнання;

ВФф - фактична середньорічна вартість технологічного обланання.

Аналогічним чином визначається зміна обсягу виробництва продукції і фондовіддачі за рахунок впровадження заходів НТП по вдосконаленню технології і організації виробництва:

 (1.4)

Зміна фондовіддачі за рахунок соціальних факторів (підвищення кваліфікації працівників, покращення умов праці і відпочинку, оздоровчі заходи та ін.) визначається сальдовим методом:

(1.5)

Вплив факторів третього порядку на рівень фондовіддачі основних виробничих фондів розраховується шляхом перемноження приросту фондовіддачі обладнання за рахунок і-го фактора на фактичну питому вагу активної частини фондів. Щоб дізнатися ж, як зміниться обсяг виробництва продукції, необхідно зміну фондовіддачі основних фондів за рахунок кожного фактора перемножити на фактичні середньорічні залишки основних виробничих фондів.

Для будь-якого підприємства, незалежно від форм власності, велике значення має оцінка фінансових результатів. Даний показник дуже важливий. Він дає наочну інформацію про діяльність підприємства, його рентабельність. Підприємству необхідно знати і оцінювати взаємозв'язок отриманого чистого прибутку зі змінами в структурі власних фінансових ресурсів.

Як відомо, власні фінансові ресурси, як частина капіталу підприємства знаходяться в постійному русі, переходячи з однієї стадії кругообігу в іншу. Чим швидше вони зроблять кругообіг, тим більше продукції отримає і реалізує підприємство за наявності одного і того ж обсягу фінансових ресурсів. Затримка руху коштів на будь-якій стадії призводить до уповільнення оборотності капіталу, потребує додаткового вкладення коштів і може зумовити значне погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається в першу чергу в збільшенні випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Окрім того, за рахунок прискорення оборотності власних фінансових ресурсів відбувається збільшення обсягу прибутку, оскільки, як правило, до вихідної грошової форми вони повертаються з приростом. Якщо ж виробництво і реалізація продукції є збитковими, то прискорення оборотності коштів призведе до погіршення фінансових результатів. З викладеного випливає, що потрібно намагатися не лише прискорити рух власних фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу, але й досягти максимальної їх віддачі, що виражається у збільшенні обсягу прибутку на одну гривню власних фінансових ресурсів. Це досягається раціональним і економним використанням всіх ресурсів, недопущенням їх перевитрат, втрат на всіх стадіях кругообігу. В результаті кошти повернуться до свого вихідного стану в більшому обсязі, тобто з прибутком.

Таким чином, ефективність використання власних фінансових ресурсів характеризується їх рентабельністю, як відношення суми прибутку до середньорічної вартості власних фінансових ресурсів. Для характеристики ж інтенсивності використання власних фінансових ресурсів розраховується коефіцієнт їх оборотності (відношення виручки від реалізації продукції, робіт та послуг до середньорічної вартості власних фінансових ресурсів).

Взаємозв'язок між показниками рентабельності власних фінансових ресурсів і їх оборотності виражається наступним чином:

Іншими словами, прибутковість власних фінансових ресурсів (ПВФР) дорівнює добутку рентабельності продаж (Р пр) та коефіцієнта оборотності власних фінансових ресурсів (К об):

(1.6)

Ці показники в іноземних країнах застосовуються в якості основних при оцінці фінансового стану та ділової активності підприємства.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня рентабельності можна здійснити методом абсолютних різниць.

Оскільки оборотність власних фінансових ресурсів тісно пов'язана з їх рентабельністю, а, отже, й ефективністю, і є одним з найважливіших показників, що характеризують інтенсивність використання засобів підприємства і його ділову активність, в процесі аналізу необхідно більш детально дослідити показники оборотності власних фінансових ресурсів і встановити на яких стадіях кругообігу відбулося уповільнення, або прискорення руху коштів.

Швидкість оборотності власних фінансових ресурсів характеризується такими показниками:

Коефіцієнтом оборотності (К об)

(1.7)

Тривалість одного обороту (Т об)

(1.8)

де Д - кількість календарних днів в періоді, що аналізується.

Тривалість обороту власних фінансових ресурсів в різних галузях не однакова. В одних галузях вони обертаються швидше, в других - повільніше. Багато в чому це залежить від тривалості виробничого процесу та процесу обігу товарів. Час виробництва обумовлено технологічним процесом, технікою, організацією виробництва. Для його скорочення необхідно удосконалювати техніку, технологію і організацію виробництва, автоматизувати працю, поглиблювати кооперацію. Скорочення часу обігу досягається за рахунок прискорення відвантаження і перевезення товарів, документообігу, розрахунків і т.д.

Тривалість обороту власних фінансових ресурсів багато в чому залежить від їх органічної будови (співвідношення основних та оборотних засобів). Чим вища частка основних засобів в загальному їх обсязі, тим повільніше обертаються власні фінансові ресурси, і навпаки, при збільшенні питомої ваги оборотних засобів збільшується загальна оборотність власних фінансових ресурсів. Залежність загальної тривалості їх обороту можна виразити формулою (1.9):

(1.9)

де Т ср.об - середня тривалість обороту загального обсягу власних фінансових ресурсів;

Т об.з - тривалість обороту оборотних засобів;

ПВоб.з -питома вага оборотних засобів в загальному обсязі власних фінансових ресурсів.

Для розрахунку впливу даних факторів можна використовувати спосіб ланцюгової підстановки.

Економічний ефект в результаті прискорення оборотності виражається у відносному вивільненні коштів з обігу, а також у збільшенні суми прибутку.

Сума вивільнених з обігу коштів у зв'язку з прискоренням (- Е) або додатково залучених до обігу коштів (+ Е) за умови уповільнення оборотності визначається за такою формулою:

(1.10)



де Т об. - зміна за звітний період тривалості одного обороту.

Оскільки суму прибутку (П) можна зобразити у вигляді добутку таких факторів:

...