Теоретичні засади інвестиційної діяльності на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

інвестиція ризик економічний зона

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності на регіональному рівні

1.1 Інвестиції як економічна категорія

1.1.1 Визначення поняття інвестиція

1.1.2 Визначення поняття інвестицій та інвестиційної діяльності згідно Закону України про інвестиційну діяльність

1.1.3 Інноваційна діяльність як форма інвестиційної діяльності

1.2 Класифікація інвестицій у західній і вітчизняній економічній науці

1.3 Поняття інвестиційного процесу

1.3.1 Системний підхід до інвестиційного процесу

1.4 Функції інвестиційного процесу

1.5 Керування реальними інвестиціями

1.6 Державне регулювання інвестиційними процесами

1.6.1 Спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку. Закордонні інвестиції

Розділ 2. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства фармацевтичної галузі

2.1 Дослідження інвестиційного середовища

2.2 Виявлення можливих інвестиційних ризиків. Керування ризиками

2.3 Оцінка стану підприємства

2.3.1 Оцінка майнового стану підприємства

2.3.2 Аналіз кредитоспроможності й ліквідності балансу

2.3.3 Аналіз платоспроможності й фінансової стабільності

2.4 Аналіз звіту про фінансові результати

2.4.1 Аналіз структури доходів і видатків

2.4.2 Аналіз ділової активності підприємства

2.5 Аналіз рентабельності підприємства

Розділ 3. Рекомендації щодо вдосконалення управління інвестиціями на підприємстві

3.1 Визначення виду й обсягу інвестування

3.1.1 Визначення вартості підприємства за допомогою порівняльного метода

3.1.2 Планування розподілу залучених коштів, та визначення потреби у них

3.2 Прогнозування змін у фінансовій звітності підприємства у плановому періоді

3.2.1 Зміни у балансі

3.2.2 Очікувані зміни у фінансових результатах робота аптечного підприємства

3.3 Розрахунок інформативних показників

3.3.1 Оцінка прогнозованих змін майнового стану підприємства

3.3.2 Аналіз прогнозованих змін кредитоспроможності й ліквідності балансу

3.3.3 Аналіз прогнозованих змін структури доходів і видатків підприємства

3.3.4 Аналіз прогнозованих змін ділової активності підприємства

3.3.5 Аналіз прогнозованих змін рентабельності підприємства

3.4 Оцінка ефективності інвестицій

3.4.1 Показники ефективності інвестицій

3.5 Принципи інвестиційної стратегії

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Однієї з основних передумов розвитку сучасної економіки України є активізація інвестиційних процесів. Збільшення ВВП можливо тільки на базі ефективного використання інвестиційних ресурсів у реальному секторі. Тим часом складне фінансове становище більшості підприємств, значне податкове навантаження на реальний сектор, високий ризик інвестиційної діяльності, як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів визначили низьку інвестиційну активність.

Більшість підприємств відчувають потребу у інвестиціях через обмеженість власних інвестиційних ресурсів і малої доступності позикових джерел. Не є виключенням і підприємства фармацевтичної галузі. Альтернативність інвестиційного процесу об'єктивно породжує завдання оптимального розподілу інвестиційних ресурсів, вибору найбільш ефективних варіантів і схем інвестування.

Мета дослідження. Тому метою даної роботи є подання плану керування інвестиціями на рівні фармацевтичного підприємства (аптеці), на конкретному прикладі, як основі інвестиційного процесу на рівні регіону.

Для досягнення поставленої мети були виконані наступні завдання:

- Зробити теоретичне обґрунтування питання (розкриті поняття інвестиції, інвестиційного процесу, дати класифікацію інвестицій, функції інвестиційного процесу, державне керування інвестиційним процесом і поняття спеціальних економічних зон)

- Вивчити об'єкт інвестування й на практиці дослідити підприємство фармацевтичної галузі. З метою визначення його привабливості для можливості інвестування коштів.

Дати практичні рекомендації зі створення інвестиційного проекту на прикладі підприємства фармацевтичної галузі, раціонального розподілу ресурсів що інвестуються , менеджменту продажів і закупівель для досягнення максимального прибутку на основі наявних ресурсів. Дати методи розрахунку ефективності інвестиційного проекту й строків окупності. Принципи інвестиційної стратегії.

Об'єктом дослідження є інвестиційний процес.

Предметом дослідження є управління інвестиційними процесами.

Практичне значення дослідження. Данні й практичні наробки отримані в процесі роботи можуть бути застосовані на практиці для виведення із кризи об'єкта дослідження зокрема й інших аптек, що перебувають у скрутному стані, загалом. Також ця інформація буде корисна інвесторам, оскільки принцири вивчення підприємства, покладені у основу вибору інвестиційного проекту, який відповідав би вимогам інвестора.

Розділ 1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності на регіональному рівні

1.1 Інвестиції як економічна категорія

Інвестиційна діяльність є однією із ключових форм економічної діяльності людини. Розглядаючи рівні керування інвестиційною діяльністю можна сформувати наступну схему (табл. 1).

Табл. 1. Керування інвестиційною діяльністю

Інвестиційна діяльність
Рівні керування	Механізми	Інструменти
Макроекономіка	Інвестиційний процес	Інвестиційна політика
Мікроекономіка	Інвестиційний потенціал	Інвестиції

Можливості розвитку економіки й досягнення економічного росту багато в чому визначаються інвестиційними процесами в країні. Інвестиційний процес реалізується й управляється через інвестиційну політику держави. Інвестиційна політика спрямована на використання й формування інвестиційного потенціалу, що у свою чергу є основою інвестиційних процесів і заснований на інвестиціях.

Базовим елементом інвестиційного процесу є інвестиції. Саме їхнє формування й використання забезпечує економічний ріст, його якість і інноваційність.

Найбільш значний вклад у дослідження теорії інвестицій у минулому столітті внесли такі відомі закордонні вчені-економісти, як Дж. Кейнс, Дж. Кларк, Р. Харрод і ін.

1.1.1 Визначення поняття інвестиція

Поняття інвестиція відбулося від латинського investire - облачати. В епоху феодалізму інвеститурою називалося уведення васала у володіння феодом. Цим же словом позначалося призначення єпископів, що одержували при цьому в керування церковні землі з їхнім населенням і право суду над ними. Призначення на посаду супроводжувалося відповідною церемонією одягання й наділення повноваженнями. Інвеститура давала можливість інвеститорові (або, говорячи сучасною мовою, інвесторові) не тільки прилучати до себе нові території для одержання доступу до їхніх ресурсів, але й брати участь у керуванні цими територіями через убраних повноваженнями ставлеників з метою насадження своєї ідеології. Остання, з одного боку, виправдувала інтенсивну експлуатацію населення територій і дозволяла збільшувати одержуваний із цих територій дохід, а з іншого боку, виступав як розвиваючий фактор.

Основоположником теорії інвестицій вважається відомий англійський економіст Дж. Кейнс, що розглядає інвестиції, як частину суспільного продукту, сукупного попиту, інструмента макроекономічної політики. Дж. Кейнс надавав великого значення інвестиціям, як такій незалежній змінній величині, що впливає на залежні від неї змінні величини - зайнятість, дохід націй, споживчий попит населення. У зв'язку із цим він створив теорію мультиплікатора, що визначає на скільки ефективно державні видатки впливають на обсяг суспільного виробництва, зайнятість, дохід і ринок, а тим самим, і на ефективний попит. Кейнс у такий спосіб охарактеризував мультиплікатор інвестицій: «Коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то дохід збільшується на суму, що в k раз перевершує приріст інвестицій».[11].

Рівень інвестицій робить істотний вплив на обсяг національного доходу суспільства. На думку Дж. Кейнса інвестиції - це «поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності поточного періоду», з одного боку, з іншої сторони «це частина доходу за даний період, що не була вироблена для споживання».

Американські економісти Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. [25] розглядають інвестиції як витрати на створення нових потужностей по виробництву машин, фінансування житлового, промислового й сільськогосподарського будівництва, товарних запасів. П. Крутман і М. Обстфельд визначають інвестиції, як «частку продукції, використану приватними фірмами для майбутнього виробництва», причому пояснюють, що «хоча часто слово інвестиції використовують для опису придбання власниками акцій, облігацій і нерухомості, не слід плутати це повсякденне значення даного слова з економічним визначенням інвестицій». [13]. У вузькому змісті, як відзначають Макконел К., Брю С. «інвестиції означають витрати на виробництво, накоплення засобів виробництва й збільшення матеріальних запасів» [15]. Як видно з вищевикладеного ця група авторів відносить до категорії інвестиції тільки ті капіталовкладення, які носять чітко «виробничий» характер, без урахування вкладень у нематеріальні активи й акції. У наш час даний підхід став явно недостатнім по наступних причинах:

По-перше, інвестиції більш широке поняття, чим капітальні вкладення. Даний підхід не включає портфельні інвестиції.

По-друге, перехід на ринкові відносини значно розширив способи й методи фінансування, як капітальних вкладень, так і в цілому інвестицій.

«Підприємницький» (ризиковий) підхід відображає роль інвестицій у бізнесі. У цьому напрямку працювали наступні вчені У. Шарп, Г. Александер і Дж. Бэйли: «Інвестиції - це відмова від певної цінності в цей момент за якусь (можливу, невизначену) цінність у майбутньому [26]. Цю же думку розвивають Дж. Доунс і Г.Дж. Эллиот. Вони визначають інвестиції як «використання капіталу з метою одержання додаткових коштів або шляхом вкладення в дохідні підприємства, або за допомогою участі в ризикованому проекті, спрямованому на одержання прибутку» [10].

У різних сферах економічної діяльності інвестиції носять різний характер, у фінансовій теорії під інвестиціями можна розуміти придбання яких або активів, тобто здійснення сьогоднішніх витрат, метою яких є одержання майбутніх вигід, інакше це обмін певної сьогоднішньої вартості на, можливу невизначену, майбутню вартість.

Таким чином, інвестиції являють собою вкладення тимчасово вільних коштів (накопичених і не використаних для споживання доходу) у підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку й досягнення соціального й екологічного ефекту в перспективі.

«Комплексний» підхід і дослідженню сутності інвестицій має на увазі будь-який розвиток капіталу, що дає ефект. А.Мартенс уважає, що неможливо дати якесь вичерпне визначення інвестиціям, тому що вважає, що поняття «інвестиції» є занадто широким. [17]

1.1.2 Визначення поняття інвестицій та інвестиційної діяльності згідно Закону України про інвестиційну діяльність

Згідно «Закону України про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

спонукуване й нерухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Поняття інвестиційна діяльність згідно Закону України про інвестиційну діяльність.

1. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

2. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, союзами й товариствами, а також суспільними й релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади й керування України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами й державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами і юридичними особами України, іноземних держав і державами.

1.1.3 Інноваційна діяльність як форма інвестиційної діяльності

Інноваційна діяльність як одна з форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу, що включає:

випуск і поширення принципово нових видів техніки й технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з більшими строками окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних чинностей;

розробку й впровадження, нової, ресурсозберігаючої технології призначеної для поліпшення соціального й екологічного стану.

1.2 Класифікація інвестицій у західній і вітчизняній економічній науці

Класифікування інвестицій щодо об'єкта прикладення, характеру використання й фактору часу.

Щодо об'єкта додатка:

1. Інвестиції в майно ( матеріальні інвестиції). Під матеріальними інвестиціями розуміють інвестиції, які прямо беруть участь у виробничому процесі (наприклад, інвестиції в устаткування, будинки, запаси матеріалів).

2. Фінансові інвестиції - вкладення у фінансове майно, придбання прав на участь у справах інших фірм і ділових прав (наприклад, придбання акцій, інших цінних паперів).

3. Нематеріальні інвестиції - інвестиції в нематеріальні цінності (наприклад, інвестиції в підготовку кадрів, дослідження й розробки, рекламу й ін.).

Представляється, що всі інвестиції щодо об'єкта додатка (а саме цей критерій найцікавіший) можна розділити на два види, портфельні й реальні, де:

Портфельні - вкладення в цінні папери з метою наступної гри на зміні курсу й (або) одержання дивіденду, а також участі в керуванні господарюючим суб'єктом;

Формування портфеля відбувається шляхом придбання цінних паперів і інших активів. Портфель - сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, які слугують інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні й депозитні сертифікати, станові свідоцтва, страхові поліси й ін.).

Прямі (Реальні) інвестиції - інвестиції - вкладення приватної фірми або держави у виробництво якої або продукції.

Реальні інвестиції складаються із двох різних компонентів. Перший з них - це інвестиції в основний капітал, тобто придбання знову зроблених капітальних благ, таких як виробниче встаткування, комп'ютери й будинки виробничого призначення. Другий компонент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси (оборотний капітал), які являють собою нагромадження запасів сировини, що підлягає використанню у виробничому процесі, або нереалізованих готових товарів. Комерційні товарно-матеріальні запаси вважаються складовою частиною загальної величини запасів капіталу в економічній системі; вони настільки ж необхідні, як і капітал у формі встаткування, будинків виробничого призначення.

Також реальні інвестиції можна розділити на внутрішні й зовнішні:

внутрішні - це вкладення коштів господарюючого суб'єкта у власні фактори виробництва за рахунок власних джерел фінансування;

зовнішні - це вкладення коштів інвестиційних інститутів у фактори виробництва, що бідує в інвестиціях господарюючого суб'єкта.

До реальних інвестицій має сенс віднести також поняття валові чисті інвестиції. Власне чисті інвестиції це валові інвестиції за винятком витрат на відшкодування основного капіталу.

Тобто:

Чисті І. = Валові І. - Відшкодування

По характеру використання:

первинні інвестиції, або нетто-інвестиції, здійснювані на підставі або при покупці підприємства;

інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), спрямованні на розширення виробничого потенціалу;

реінвестування тобто використання вільних доходів, отриманих у результаті реалізації інвестиційного проекту, шляхом спрямування їх на придбання або заготовляння нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства;

інвестиції на заміну, в результаті яких наявне устаткування заміняється новим;

інвестиції на раціоналізацію, що спрямовуються на модернізацію технологічного устаткування або технологічних процесів;

інвестиції на зміну програми випуску продукції;

інвестиції на диверсифікованість, пов'язані зі зміною номенклатури виробів, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту;

інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, спрямовуються на, підготовку кадрів, рекламу, охорону навколишнього середовища;

брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.

- ризиковими інвестиціями, або венчурним капіталом - інвестиції у формі випуску нових акцій, вироблені в нових сферах діяльності, пов'язаних з більшим ризиком. Венчурний капітал інвестується в непов'язані між собою проекти розраховуючи на швидку окупність вкладених коштів. Такі капіталовкладення, як правило, здійснюються шляхом придбання частини акцій підприємства-клієнта або надання йому позичок, у тому числі із правом конверсії останніх в акції. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

Ризиковий капітал об'єднує у собі різні форми капіталу: позикового, акціонерного, підприємницького. Він виступає посередником у засновництві стартових наукомістких фірм.

По фактору часу:

- Короткострокові інвестиції - строком до одного року. Вкладення залишу грошових коштів у цінні папери з метою їх подальшого продажу.

- Довгострокові інвестиції - інвестиції строком більше одного року.

Ануітет - інвестиції, що приносять вкладникові певний дохід через регулярні проміжки часу. В основному, це вкладення коштів у пенсійні й страхові фонди. Страхові компанії й пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання, які їхні власники хочуть використовувати на покриття непередбачених видатків у майбутньому.

Цікавий підхід - Анри Кульман - «Непряме й пряме інвестування».[14]

Один із представників французької економічної школи - Анри Кульман розглядає проблему класифікації інвестицій зовсім в іншому аспекті. Він розглядає непряме інвестування (з використанням коштів) і пряме (без використання коштів).

У другому випадку мається на увазі пряме перетворення продукту праці в засіб виробництва, минаючи проміжний етап формування капіталу в грошовій формі. Такий механізм інвестування часто використовується в сільському господарстві. Наприклад, фермер, що розводить велику рогату худобу, містить у череді не тільки якусь кількість теляти для заповнення природних втрат тварин у череді (амортизація), але й додаткове їхнє число, щоб забезпечити розширене відтворення. У цьому випадку відбувається так зване безпосереднє інвестування.

1.3 Поняття інвестиційного процесу

Розглянемо підхід до інвестиційного процесу, де інвестиційна діяльність розглядається як вкладення інвестиційних ресурсів і сукупність практичних дій по їхньому використанню.

Інвестування або інвестиційний процес - є процес виробництва й накоплення засобів виробництва й фінансів для забезпечення руху, відтворення капіталу, а інвестиційна сфера охоплює всю сукупність галузей народного господарства, у якому відбувається накоплення засобів виробництва й фінансових ресурсів, що забезпечують відтворення капіталу. [22]. У даному підході передбачається використання широкого кола інвестиційних ресурсів: кошти і їхні еквіваленти - цільові вклади, оборотні кошти, паї й частки в статутних капіталах підприємств, цінні папери, наприклад акції або облігації, кредити, позики й т.п.; земля, будинки, спорудження, машини й устаткування, вимірювальні й іспитові засоби, оснащення й інструменти, будь-яке інше майно, використовуване у виробництві або майнові права, що володіє ліквідністю; оцінювані, як правило, грошовим еквівалентом (секрети виробництва, ліцензії на передачу прав промислової власності - патентів на винахід, свідоцтв на корисні моделі й промислові зразки, товарні знаки й фірмові найменування, сертифікати на продукцію й технологію виробництва; права землеволодіння й ін.). Урбанаев Л.Л. [23] пропонує розглядати інвестиційний процес, з одного боку, як рух інвестиційних ресурсів на інвестиційному ринку від суб'єкта до об'єкта інвестицій, і з іншого боку, державне інвестування з метою одержання доходу й/або соціального ефекту.

Основою інвестиційного процесу буде мобілізація інвестиційних ресурсів і спрямування їх на придбання, створення й модернізацію засобів виробництва. Процес може охоплювати як повний науково-технічний і виробничий цикл створення продукту (ресурсу, послуги), так і його елементи (стадії): наукові дослідження, проектно-конструкторські роботи, розширення або реконструкція діючого виробництва, організація нового виробництва або випуск нової продукції, утилізація й т.д.

Недоліком даного підходу до дослідження інвестиційного процесу є відсутність комплексного аналізу інвестиційного розвитку, його тверда орієнтація на програмно-цільові проекти, а також переважна орієнтація на ресурсну базу процесу, що веде в перспективі до зниження загального ресурсного потенціалу.

Існує також підхід до інвестиційного процесу з погляду життєвого циклу інвестицій [6]. Інвестиційний процес у ньому може бути представлений у вигляді циклу із трьох фаз: передінвестиційної, інвестиційної й експлуатаційної. Зрозуміло, цей розподіл умовний, і деякі етапи однієї фази перетинаються з іншої. Процес просування інвестицій охоплює всю передінвестиційну фазу й частково інвестиційну. Він містить у собі набір відповідних видів діяльності, таких як визначення потенційних спонсорів, проведення переговорів, висновок договорів про співробітництво по проекту або його частині, а також пошук потенційних джерел фінансування. Успіх у просуванні в просуванні проекту залежить від ділового середовища (загального інвестиційного клімату), цілей, політики або стратеги або розвитку промисловості, що існує інфраструктури й наявного механізму прийняття рішень.

Недоліком даного підходу є його орієнтація на окремі інвестиційні проекти, і, отже, складність його застосування в масштабах регіону.

Інвестиційний процес також розглядається з позиції конкретизації інвестиційних інтересів і розташовуваних ресурсів кожного з його можливих учасників [5]. На ринку інвестиційних проектів виділяють чотири основних типи носіїв власних економічних інтересів, якими виступають ініціатор проекту, потенційний інвестор, держава й інвестиційні посередники. Говорячи про інтереси учасників інвестиційного процесу, необхідно розділити їхні функції залежно від ступеня виконання яких проявляється їхня роль і активність участі в інвестиційній діяльності. Економічний інтерес кожного учасника ринку інвестиційних проектів розкривається через конкретні форми вираження інтересів цих учасників. Об'єкти інтересів кожного з учасників характеризуються такими категоріями, як «одержання інвестицій», «одержання доходу від реалізації проекту». Форми вираження економічних інтересів учасників формуються й конкретизують об'єкт інтересу.

Для того, щоб рух ресурсів відбувся й був ефективним, необхідне використання мотиваціонно-індикативного механізму регулювання інвестиційних процесів у регіоні, що сприяє виявленню економічних інтересів учасників і їхньому узгодженню на основі ринкових принципів взаємодії. Його суть полягає у виявленні економічних інтересів учасників інвестиційних угод і їхнього узгодження на основі ринкових принципів взаємодії. До останнього відносять: використання плати за кредитні ресурси по ринкових ставках, введення застави під кредит, спільну участь у капіталі й т.д.

1.3.1 Системний підхід до інвестиційного процесу

Системний підхід - сукупність загальнонаукових методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. До числа цих вимог відносяться:

виявлення залежності кожного елемента від його місця й функцій у системі з обліком того, що властивості цілого незвідні до суми властивостей його елементів;

аналіз того, наскільки поводження системи обумовлене як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;

дослідження механізму взаємодії системи й середовища;

вивчення характеру ієрархічності, властивій даній системі;

забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;

розгляд системи як динамічної, що розвивається цілісності [12].

Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, що розвивається, і механізмів, що її забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта й зведення їх у єдину теоретичну картину.

Інвестиційний процес має всі ознаки системи: у ньому завжди є присутнім суб'єкт (інвестор), об'єкт (об'єкт інвестицій), зв'язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) і середовище, у якій вони існують (інвестиційне середовище). При цьому зв'язок виступає системообразуючим фактором, оскільки поєднує всі інші елементи в одне ціле. (рис. 1)

Системний підхід дозволяє вичерпно описати сутність інвестиційного процесу й дати діючі визначення основних понять.

Інвестиційний процес - специфічний для певного інвестиційного середовища процес залучення інвестора до об'єкта інвестицій, здійснюваний з метою одержання керованого інвестиційного доходу за допомогою інвестування.

Інвестиційне середовище - одинична або множинна сфера діяльності, переважно визначальну специфіку й предметнй зміст інвестиційного процесу [18].

Рис. 1. Системний підхід до інвестиційного процесу

Інвестиція - вкладення інвестора в об'єкт інвестування, що робить його учасником цього об'єкта, при цьому предметна наповненість вкладення визначає характер зв'язку інвестора з об'єктом інвестицій і можливі способи впливу на цей об'єкт. Інвестиції можуть бути не тільки фінансовими, але, наприклад, управлінськими або науковими.

Інвестування - процес безпосереднього або опосередкованого впливу інвестора на об'єкт інвестицій, здійснюваний з метою зміни його властивостей.

Інвестор - суб'єкт, орієнтований на зміну властивостей об'єкта інвестицій. Заповнити дефіцит необхідних для власного розвитку ресурсів і змінити власні властивості в потрібному для себе напрямку.

Інвестиційний об'єкт - об'єкт, що потребує залучення інвестицій для забезпечення подальшого існування або розвитку й готовий розділити з інвестором інвестиційний дохід.

Об'єкт інвестицій - об'єкт, властивості якого дозволяють інвесторові за допомогою участі в ньому одержати інвестиційний дохід.

Інвестиційний дохід - змінені властивості об'єкта інвестицій, що приводять до зміни властивостей інвестора.

Наведені вище визначення основних понять значно розширюють діючу сферу інвестиційних процесів і, що саме головне, дають ключ до розуміння сутності керування інвестиціями. І одних тільки визначень уже досить, щоб глянути на інвестування не просто як на елементарне вкладення коштів, але сприйняти його як активний спосіб участі інвестора в об'єкті з метою зміни його властивостей.

Інвестиційний процес визначається взаємозв'язками між об'єктом інвестування, суб'єктом інвестування з приводу розміщення інвестицій з метою одержання доходу, інвестиційним впливом на об'єкт зі сторони суб'єкта й органів керування, а також змінами умов інвестиційного середовища.

Інвестиційний процес не існує сам по собі, а завжди включений у якийсь простір наступного рівня, тобто він повинен бути розглянутий у рамках цілісного підходу, - просторового розгляду системи у взаємозв'язку з іншими системами. Це дозволяє вичерпно описати місце й роль інвестиційного процесу як в окремо взятій сфері діяльності, так і в системі суспільних відносин. Будь-який суб'єкт орієнтований на розвиток, завжди вимагає заповнення яких-небудь ресурсів і зміни певних властивостей. Орієнтація на усунення цього дефіциту власними чинностями різко сповільнює ріст, оскільки жадає від суб'єкта займатися невластивою діяльністю, відволікаючи на це його основні ресурси. В умовах спеціалізації обмеженість власних коштів змушує суб'єкта шукати об'єкт, властивість якого дозволяє заповнити існуючий дефіцит при мінімальних вкладеннях. Необхідність в інвестиціях виникає, коли потенціал знайденого об'єкта не задовольняє потрібним критеріям і вимагає певної зовнішньої участі для його розвитку. Можливість здійснення інвестицій виникає, коли суб'єкт має ресурси або властивостями, що дозволяють зробити потрібний вплив на необхідні властивості об'єкта.

У момент здійснення вкладення інвестор встановлює зв'язок з конкретним об'єктом і стає його учасником. Таке об'єднання спочатку, у результаті впливу інвестора, змінює властивості об'єкта, а потім змінені властивості у вигляді інвестиційного доходу впливає на інвестора, змінюючи його властивості, у тому числі заповнюючи існуючий дефіцит. В остаточному підсумку, після припинення інвестиційного процесу суб'єкт і об'єкт починають існувати в новій якості. Таким чином, інвестиційний процес сприяє дифузії властивостей суб'єкта й об'єкта.

Інвестиційний процес у реальному секторі економіки розглядається як цілеспрямована й багатоцільова поліструктурна відкрита система. Аналіз сучасного стану економіки свідчить про необхідність прискорення інвестиційних процесів у реальному секторі економіки з коректуванням пріоритетів і механізмів їхньої організації. Інвестиційний процес у реальному секторі економіки - це процес розширення й поновлення капіталу, що супроводжується послідовною зміною технологічного укладу суспільства.

Інвестиційної процес у реальному секторі економіки доцільно досліджувати з позицій системного підходу, тобто виявляючи складні міжелементні взаємозв'язки, вплив елементів на систему й на навколишнє середовище, вплив системи на її елементи.

Один з ознак системи - її цілісність. Цілісність системи складається з єдності мети, функціонального призначення, наявності навколишнього середовища, з якого система взаємодіє як ціле. Цілісність системи визначається системообразуючими відносинами, що збігаються з поняттям її сутності. Системообразуючими відносинами інвестиційного процесу в реальному секторі економіки є відносини, що виникають при здійсненні й регулюванні інвестиційної діяльності у формі виробничих капітальних вкладень за допомогою реалізації інвестиційних проектів. [8]

1.4 Функції інвестиційного процесу

Функціями інвестиційного процесу є:

1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища: вивчення правових умов інвестиційної діяльності; аналіз поточної кон'юнктури інвестиційного ринку й факторів, її визначальних; прогноз поточної кон'юнктури інвестиційного ринку по окремих сегментах, пов'язаним з діяльністю підприємства.

2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності підприємства.

3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства: прогноз потреби в інвестиційних ресурсах і визначення можливості їхнього формування за рахунок власних джерел.

4. Оцінка інвестиційної привабливості окремих інвестиційних проектів і відбір найбільш афективних.

5. Поточне планування й оперативне керування реалізацією окремих інвестиційних проектів.

6. Організація моніторингу реалізації інвестиційних проектів: формування системи спостережуваних показників; визначення періодичності збору й аналізу інформації; виявлення причин відхилення параметрів реалізації інвестиційних проектів від розрахованих значень.

7. Підготовка рішень про вихід з інвестиційних проектів і реінвестуванні капіталу у випадку зниження очікуваної ефективності проектів, зміни фінансового стану підприємства; кон'юнктури інвестиційного ринку й з інших причин.

Технологія керування інвестиційним процесом включає: моніторинг інвестиційного клімату регіону й окремих підприємств; оцінку інвестиційного клімату галузей і підприємств; розробку стратегії інвестування й інвестиційної діяльності підприємства; економічне регулювання ринку інвестицій; оцінку впливу інвестицій на фінансові потоки підприємства.

1.5 Керування реальними інвестиціями

З погляду керування реальними інвестиціями виділяють наступні етапи інвестиційного процесу на рівні підприємства:

- мотивація інвестиційної діяльності;

- розробка програми розвитку підприємства й обґрунтування доцільності її реалізації;

- планування інвестицій;

- фінансове забезпечення інвестиційної діяльності;

- забезпечення реальних інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- страхування реальних інвестицій;

- моніторинг і регулювання інвестиційного процесу;

- оцінка результатів інвестування.

Ринковий механізм мобілізації інвестиційних ресурсів і їхнього ефективного розміщення припускає наявність розвитої інфраструктури інвестиційного процесу, різних інституціональних інвесторів. Економіці розвинених країн властива різноманітна структура інститутів, що здійснюють залучення інвестиційних ресурсів і їхнє наступне вкладення в підприємницьку діяльність. Ці інститути, виступаючи фінансовими посередниками, концентрують окремі заощадження домашніх господарств і фірм у значні маси інвестиційного капіталу, що потім розміщається серед споживачів інвестицій.

Рис. 2. Фінансові посередники на ринку інвестиційного капіталу

Загальною характеристикою для всіх груп інституціональних інвесторів є акумулювання ними тимчасово вільних коштів населення, організацій, держави з наступним вкладенням їх в економіку. Однак кожна група має специфіку здійснюваних функцій, механізму концентрації інвестиційних ресурсів і їхнього подальшого розміщення.

Основні типи фінансових інститутів:

- комерційні банки (універсальні й спеціалізовані);

- небанківські кредитно-фінансові інститути (фінансові й страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, кредитні союзи й товариства);

- інвестиційні інститути (інвестиційні компанії й фонди, фондові біржі, фінансові брокери, інвестиційні консультанти та ін.).

Важливим джерелом задоволення інвестиційного попиту є банківська система. Концентруючи тимчасово вільні фінансові ресурси, банки направляють їх по каналах кредитної системи, насамперед у найбільше що динамічно розвиваються сектори й галузі економіки, сприяючи структурній перебудові економіки.

1.6 Державне регулювання інвестиційними процесами

Інвестиційний процес, як і перехід економіки до нового якісного стану в цілому, має потребу в чіткому механізмі безпосереднього державного регулювання. Не можна залишати без уваги той факт , що державне втручання в інвестиційні процеси має як негативні так позитивні наслідки, але роль держави в обох випадках настілки важлива, що її можна вважати одним з головних факторів впливу на інвестиційну активність.

Мета державного регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної й соціальної політики. Воно визначається показниками економічного й соціального розвитку України, Республіканськими й регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевим бюджетами, що передбачаються в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливі для задоволення суспільних потреб напрямках, насамперед соціальній сфері, технічному й технологічному вдосконалюванні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, що бідують у соціальному захисті, реалізації інноваційних проектів, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, у реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, у галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища й охорони здоров'я.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає керування державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль за її здійсненням всіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності.

2. Керування державними інвестиціями здійснюється республіканськими й місцевими органами державної влади й керування й включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

3. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою:

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

державних норм і стандартів;

мір по розвитку й захисту економічної конкуренції;

роздержавлення й приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою й іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва;

інших заходів. [9]

1.6.1 Спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку. Закордонні інвестиції

На сучасному етапі розвитку економіки України потреба в залученні іноземних інвестицій обумовлена рядом причин, зокрема закордонні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження й забезпечують фінансування на мікрорівні (підприємство), мезорівні (область) і макрорівні (національне господарство взагалі). Залучення іноземних інвестицій є необхідною умовою виходу України з економічної кризи. Вони використовуються для фінансування дефіциту поточного рахунка платіжного балансу, характерного для перехідної економіки. По-перше, це обумовлено необхідністю імпорту капітального оснащення для модернізації й реструктуризації економіки, що буде сприяти майбутньому економічному росту й розвитку. По-друге, іноземні інвестиції забезпечують обмін виробничим досвідом, і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Як свідчить досвід, основний обсяг інвестицій надходить у регіони з відносно розвинутою інфраструктурою, де місцева влада забезпечує активну підтримку закордонним інвесторам у формі консультацій, поширення інформації, пошуку партнерів, розробки й реалізації інвестиційних проектів.

Створення в Україні економіки нової якості, розширення прав господарських суб'єктів і регіонів у здійсненні власної економічної політики (виходячи із загальної відповідності державної стратегії розвитку) дає можливості для стимулювання економічної активності на регіональному рівні, зокрема шляхом створення особливих територіально-господарських формувань -- спеціальних (вільних) економічних зон (СЭЗ) або територій пріоритетного розвитку (ТПР).

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються й діють спеціальний правовий режим економічної діяльності й порядок застосування й дії законодавства України.

Територія пріоритетного розвитку - це територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні й екологічні умови, незадовільний стан зайнятості населення й на якій уводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.

У СЭЗ і на ТПР виникають сприятливі митні умови й режим митного оподатковування: пільговий режим і рівень оподатковування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, система кредитування й страхування, умови окремих видів платежів і система державного інвестування.

Основною відмінністю СЭЗ від ТПР є те, що СЭЗ створюється з конкретною чіткою метою й на відносно невеликий, штучно обмеженої території, а ТПР створюється на територіях в адміністративних границях районів, міст або областей [4].

Створення СЭЗ і ТПР спрямоване на створення умов для економічного росту, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, залучення інвестицій (у тому числі іноземних), відновлення інноваційних процесів, розвиток національного виробництва й експортного потенціалу, забезпечення зайнятості населення, поліпшення соціально-економічної ситуації в регіонах. При цьому від створення СЭЗ можна чекати:

прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, збереження й модернізації існуючих, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості населення і його доходів і т.п.;

посередній (непрямий) ефект як слідство активізації підприємницької й зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові господарства регіону розташування СЭЗ.

Залежно від господарської спрямованості й економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися такі СЭЗ: зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні, порто-франко, вільні митні зони, митні склади й т.п.), комплексно-виробничі (експортно- або імпортно-оріентировані), науково-технічні (у формі регіональних інноваційних центрів, науково-виробничих парків і локальних інноваційних центрів), туристично-рекреаційні, офшорні (банківско-страхові) і зони прикордонної торгівлі.

Основними типами СЭЗ є:

а) зовнішньоторговельні зони -- частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігається, купуватися й продаватися без сплати мита й митних зборів або з її відстрочкою. Створюються з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) шляхом надання митних пільг, послуг зі збереження й перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг з доробки, сортуванню, пакетуванню товарів і т.п.. Форми їхньої організації: вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко);

б) комплексні виробничі зони -- частина території держави, на якій уводиться спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний і т.п.) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні області господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво (орієнтоване на переробку власної сировини й переважно складальні операції), і імпортооріентованних зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінючих виробництв;

в) науково-технічні зони -- вільні економічні зони, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового й виробничого потенціалу, досягнення економіки нової якості шляхом стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень по подальших впровадженнях результатів наукових розробок у формі раціональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових агропарків), а також локальних інноваційних центрів;

г) туристично-рекреаційні зони -- вільні економічні зони, які створюються в регіонах зі значним природним, рекреаційним і історико-культурним потенціалом з метою ефективного його використання й збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвестицій у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу);

д) банківско-страхові (офшорні) зони -- це зони, у яких уводиться особливо сприятливий режим для здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Офшорний статус банківско-страхових інститутів СЭЗ означає обов'язкове дотримання таких вимог:

неприйняття участі в створенні й фінансуванні діяльності резидентів України;

обслуговування нерезидентів і здійснення їхнього фінансування за рахунок зовнішніх (нерезидентських) коштів;

одержання прибутку з нерезидентських джерел і т.п.

е) Офшорними зонами можуть бути також окремі території, які мають статус ВЭЗ і створюють особливі умови для реєстрації підприємств різних форм власності й галузей економіки, які відповідно до діючого законодавства є нерезидентами України й не здійснюють на її території комерційної діяльності;

ж) зони прикордонної торгівлі -- частина території держави на границях із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетинання границі й торгівлі;

з) крапкові зони -- це підприємства, яким з метою сприяння розвитку виробництв надається спеціальний режим діяльності, що відповідає режиму СЭЗ. [ 30]

Крім певних, в Україні можуть створюватися СЭЗ інших типів, а також комплексні СЭЗ, які поєднують у собі риси й елементи зон різних типів.

СЭЗ спеціалізуються на виконанні конкретних функцій (обслуговування, виробництво, посередництво й т.п.) і в певній області господарства. Функціональна орієнтація СЭЗ залежить від базових умов її створення (потенціал території), кон'юнктури й основних тенденцій розвитку світового ринку й цільової спрямованості проекту.

Метою створення СЭЗ є залучення іноземних інвестицій і сприяння їм, активізація разом з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції й послуг, залучення й впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Статус і територія СЭЗ, а також строк, на який вони створюються, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної СЭЗ.

На території СЭЗ діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про загальні принципи створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (далі - Закон) або законом про створення конкретної СЭЗ, що не може суперечити вищезгаданому Закону.

Органами керування СЭЗ незалежно від їхнього типу є:

а) місцеві ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації в границях своїх повноважень;

б) орган господарського розвитку й керування СЭЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України й іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органа можуть бути покладені на один із суб'єктів економічної діяльності СЭЗ.

Державне регулювання діяльності СЭЗ здійснюють органи державної виконавчої влади України, у компетенцію яких входить контроль за дотриманням вимог законодавства України на території, де створені СЭЗ.

На всі об'єкти й суб'єкти економічної діяльності СЭЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність і іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарської діяльності СЭЗ право на вивіз доходів і капіталу, інвестованого в СЭЗ, за межі СЭЗ і України. [29]

У випадку зміни законодавства України з питань оподатковування, інвестиційної діяльності й митного регулювання до суб'єктів СЭЗ і ТПР протягом періоду функціонування СЭЗ або ТПР застосовуються особливості, передбачені Законом, на день їхньої реєстрації як суб'єктів СЭЗ або початку реалізації інвестиційного проекту на ТПР.

У СЭЗ створюються сприятливі митні умови й режим митного оподатковування: пільговий режим і рівень оподатковування, специфічні валютно-фінансові умови, банківско-кредитна система, система кредитування й страхування, умови окремих видів платежів і система державного інвестування.

Типовими для більшості СЭЗ і ТПР є податкові й митні пільги відносно:

ввізного мита -- звільняється на п'ять років ввозу сировини, матеріалів, устаткування, необхідних для реалізації інвестиційних проектів;

податку на додану вартість -- звільняється на п'ять років ввозу сировини, матеріалів, устаткування, необхідних для реалізації інвестиційних проектів;

податку на прибуток -- установлюється ставка 20% на весь строк реалізації інвестиційного проекту або передбачене звільнення від цього податку в перші три роки з дати одержання першого прибутку й обкладання податком на прибуток у розмірі 50% від діючої ставки в наступні три роки, після чого використовується звичайна ставка;

збору до фонду зайнятості -- у деяких СЭЗ і ТПР передбачене звільнення від сплати цього збору на п'ять років;

плати за землю -- у деяких СЭЗ і ТПР передбачене звільнення на строк освоєння земельної ділянки, але не більше трьох років або не більше п'яти років; у деяких таке звільнення не передбачено;

акцизного збору -- у більшості СЭЗ передбачене звільнення від цього збору у випадку експорту, у ТПР такої пільги немає.[ 2,3]

За станом на 01.01.2001 р. на території України фактично діють сім СЭЗ і сім ТПР, а саме:

СЭЗ “Сиваш”; СЭЗ “Закарпаття”; СЭЗ “Славутич”; СЭЗ “Курортополис Трускавець”; СЭЗ “Яворів”; СЭЗ “Азов”; СЭЗ “Донецьк”; ТПР в АР Крим; ТПР у Волинській області; ТПР у Донецькій області; ТПР у Житомирській області; ТПР у Закарпатській області; ТПР у Луганській області; ТПР у м. Харкові.

На ТПР і в СЭЗ, які вже фактично почали роботу, зареєстровані 283 суб'єкта підприємницької діяльності, які зареєструвалися у встановленому порядку для реалізації 313 інвестиційних проектів. При цьому перше місце по кількості зареєстрованих суб'єктів займає ТПР у Донецькій області (29% від загальної кількості зареєстрованих у СЭЗ і ТПР), друге місце - ТПР у Закарпатській області (17%), третє - СЭЗ “Яворів” (15%).

Основний розподіл по кількості зареєстрованих інвестиційних проектів - аналогічне. Тобто перше місце по кількості зареєстрованих інвестиційних проектів займає ТПР у Донецькій області (34% від загальної кількості зареєстрованих у СЭЗ і ТПР), друге місце - ТПР у Закарпатській області (16%), третє - СЭЗ “Яворів” (13%). [30]

Висновок: У першому розділі були дані теоретичні відомості які стосуються загальних питань інвестицій, інвестування, інвестиційного процесу та його управління.

Розділ 2. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства фармацевтичної галузі

У якості об'єкта підприємницької діяльності розглянемо аптеку «Влада».

У наш час у фармацевтичному бізнесі України спостерігається тенденція до укрупнення аптечних мереж за рахунок одиночних аптек. Це пов'язане з тим, що великі аптечні мережі більш стійкі до кризових ситуацій, чим маленькі аптеки. У таких аптек тільки два виходи: або закритися, або ж якимось чином збільшити свої активи.

Шлях закриття не влаштовує ні власника аптеки, не, головне, споживачів, оскільки аптека в першу чергу медична установа, основним завданням якої є постачання населення лікарськими засобами й виробами медичного призначення. А чи займе звільнений сегмент ринку якась аптечна мережа невідомо.

...