Сутність сучасного монетаризму у світі та в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1 Походження грошей

1.2 Форми, функції та вартості грошей

2. МОНЕТАРИЗМ У СВІТІ: ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА РЕАЛІЇ

2.1 Класична кількісна теорія грошей

2.2 Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

2.3 Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії грошей

3. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ. ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТІ СУЧАСНИХ МОНЕТАРИСТСЬКИХ ТЕОРІЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

У монетарній теорії є багато течій і напрямків, що з'явилися в процесі розвитку цієї науки. Вони формуються на різних, часто протилежних, засадах, але все це розмаїття шкіл можна згрупувати в декілька напрямків, залежно від того, що ми візьмемо за основний принцип класифікації.

Якщо в основу класифікації покласти головним чином кількісні взаємозв'язки, тобто визначення ролі грошей у відтворювальному процесі та впливу грошової маси на економічне зростання, то існуючі різні течії монетарної теорії можна поділити на дві: класична (неокласична, монетаристська) та кейнсіанська (неокейнсіанська тощо).

Оскільки розподіл монетарних теорій на два напрямки: кейнсіанський і класичний співпадає з логікою і загалом із розвитком світової економічної думки, то ми обираємо саме цю класифікацію для подальшого викладу.

Розвиток грошової теорії та накопичення знань здійснюються поступово в історичному процесі, то необхідно розглянути ті школи монетарної теорії, які найбільше вплинули на погляди представників сучасних напрямків розвитку теорії грошових відносин.

Актуальність теми дослідження визначена тим, що саме в наш час, час бурхливого розвитку економіки в світі та Україні, обумовлена потребою кожної людини здобувати знання про гроші, сферу їхнього обігу, способи виникнення та використання. Роботи монетаристів зайняли почесне місце у сучасній економічній літературі з питань грошей. Сьогодні жоден підручник з макроекономічної теорії або з проблем грошей і кредиту не може пройти мимо монетариських досліджень грошового обігу, інфляції, методів грошового прогнозування. Довговічність ідей і лозунгів монетаристів забезпечуються послідовною боротьбою цієї школи за “здорові гроші”, проти політики державного маніпулювання грошима і хронічного дисбалансу грошової сфери.

Мета роботи: розкрити сутність сучасного монетаризму у світі та в Україні.

Завдання:

- вивчити сутність і функції грошей;

- дослідити концепції монетаризмув напрямку розвитку кількісної теорії грошей

- визначити грошово-кредитну політика України у світі сучасних монеторитичних теорій.

Об'єкт дослідження: концепції монетаризму у напрямку розвитку кількісної теорії грошей.

Предмет дослідження: грошово-кредитна політика України. у світі сучасних монеторитичних теорій.

Методи дослідження. діалектичний метод пізнання економічних явищ,: індуктивний, групування, дедуктивний, методи деталізації, аналізу, синтезу, порівняння.

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1 Походження грошей

Незмінним атрибутом будь-якої суспільної форми є товарно-грошові відносини та їх універсальна складова - гроші. Добре відомо, що виникненню грошей передувала епоха безпосередньо товарного (бартерного) обміну. Грошовий обмін є не тільки результатом, а й важливим чинником всебічного розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та її спеціалізації. Це взаємопов'язані та невіддільні процеси. Головні передумови виникнення та становлення грошових відносин зображені на рисунку 1.1 [4, с. 59].

	Передумови виникнення та розвитку грошових відносин
Поглиблення суспільного поділу	Багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини

Рис. 1.1 Передумови грошових відносин

У сучасному світі панівною формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво, а його найважливішими базовими категоріями - товар і гроші. Виникнувши в сиву давнину, гроші пройшли тривалий і складний шлях свого розвитку. Гроші належать до низки загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. Висловлювання про них е в працях Платона й Аристотеля, часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі.

Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій розпочалися з розвитком капіталізму. Багато уваги проблемі грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу XIX-XX ст. - Дж.С. Мілля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Тугана-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін. Деякі цікаві думки економістів щодо сутності грошей наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення сутності грошей

Автор	Визначення
У. Стаффорд, Т. Манн, Д. Hope	Визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами, а сутність грошей пов'язували з природними властивостями золота і срібла
Дж. Берклі, Дж. Стюарт	Зводили сутність грошей до виконання технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну
Ф. Бендиксен	Визначав гроші як свідоцтво надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг
К. Маркс	Тлумачив гроші як особливий товар, загальний вартісний еквівалент та вважав, що в процесі розвитку суспільного поділу праці виникла потреба у регулярному обміні результатами праці. Товари обмінюються, бо на їх виробництво затрачено відповідну кількість суспільно необхідної праці, що становить їх вартість. Гроші є товаром-еквівалентом для вираження вартості
Дж. Гікс, Л. Гарріс	Тлумачили гроші як суспільний феномен, тому грошима вважали будь-який товар, що здатний виконувати функції засобу обігу, платежу й обміну вартості
М. Денисенко	Гроші - все, що береться в обмін на товари або як погашення боргу, причому не задля власного вжитку, а для наступного аналогічного обміну, тобто виконують первинну функцію як засіб платежу
В. Юровицький	Гроші - потужний інструмент цивілізації і значення їх у цій ролі постійно зростає
Н. Сухорукова	Гроші - реальна (символічна) вартість, яка у сучасних історичних обставинах має найширший діапазон і максимальний ступінь ліквідності, тобто здатність перетворюватись на товари та послуги
О. Лаврушин	Гроші - економічна категорія, в якій виявляються і за участю якої будуються суспільні відносини: гроші постають як самостійна форма мінова вартості, засобу обігу, платежу та накопичення

До вихідних ознак грошей можна віднести наведені на рисунку 1.2 [4, с. 61].

Рис. 1.2 Вихідні ознаки грошей

	ВИХІДНІ ОЗНАКИ ГРОШЕЙ
Загальне (суспільне) призначення	Використання як посередника для обміну товарів і послуг	Збереження вартості

Незважаючи на тривалі дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної та остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження.

В економічній літературі розглядаються два підходи до походження грошей: раціоналістична та еволюційна концепції.

Перша пояснює походження грошей як підсумок угоди між людьми, які впевнились у тому, що для руху вар гостей в міновому обороті необхідні спеціальні інструменти. Згідно з другою - гроші з'явилися в результаті еволюційного процесу, який поза волею людей призвів до того, що деякі предмети виділилися із загальної маси і посіли особливе місце [3, с. 109].

Гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її учасником. Гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися товаром, який відрізняється від всього іншою товарного світу своїми специфічними властивостями. Будучи особливим товаром, гроші можуть виразити вартість в ціні як звичайний товар. Вони виражають всю нескінченну різноманітність товарів у вигляді фіксованих мінових пропорцій. На них впливають ринкові умови і держава. В грошах виражає свою вартість будь-який товар і з них можна придбати коли завгодно і які завгодно продукти праці. Будучи товаром товару, гроші виступають як загальний товар.

Еволюційна концепція стверджує, що гроші з'явилися незалежно від волі людей у результаті тривалого розвитку обміну, коли з величезного товарного світу виокремився особливий товар, що став виконувати роль грошей. Багато мислителів Стародавньої Греції вивчали природу грошей, їх функції та роль в організації виробництва. Серед них насамперед слід назвати відомого грецького історика і філософа Ксенофонта (430-355 pp. до н.е.). Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосередковують рух товару між виробниками і споживачами, обслуговують рух капіталу.

Значення грошей, їх місце в економічний системі полягає в тому, що гроші виступають в якості реального зв'язку між товаровиробниками. Вони дозволяють визначити ефективність функціонування господарського механізму

1.2 Форми, функції та вартості грошей

Науковий аналіз походження та природи грошей, виконаний класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших виявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати суттєвої ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші. Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Отже, природу грошей та їх походження намагались з'ясувати багато вчених, але найбільш повно це вдалося тільки великому німецькому економісту К. Марксу. Він науково розкрив походження грошей та їх сутність. В основу своєї теорії К. Маркс поклав тезу про те, що гроші - це продукт товарного виробництва, та виокремив такі форми вартості грошей, які й привели до появи грошей (рис. 1.4) [4, с. 63].

Рис. 1.3 Форми вартості грошей

	Еволюційна концепція
	Форми вартості грошей за К. Марксом
Проста (випадкова)	Повна (розгорнута)	Загальна	Грошова

Проста (випадкова) форма вартості відповідала ранній стадії обміну між громадами, коли товар мав випадковий характер: один товар виражав свою вартість в іншому. Наприклад, власник шкір хотів обміняти на них зерно, але власнику зерна необхідна була сокира. Тобто потреби їх не збігалися і вони обидва ні з чим поверталися з базару. Обмін відбувався в тому випадку, коли потреби збігалися.

Еквівалентна форма має певні особливості:

а) споживча вартість товару - еквівалентна, в обміні стає матеріалом вираження вартості обмінюваної на нього іншої споживчої вартості;

б) конкретна праця, затрачена на виготовлення товару-еквівалента, є формою вияву абстрактної праці;

в) приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, є формою вираження її протилежності - суспільної праці.

З розвитком товарного виробництва до обміну залучаються вже не два, а багато товарів. Через низку причин певний товар частіше від інших стає найбільш бажаним об'єктом обміну, тому з'являється нова форма обміну [21, с. 12].

Повна (розгорнута) форма вартості пов'язана з розвитком обміну, що був викликаний першим великим суспільним поділом праці - виокремленням скотарських і землеробських племен. У зв'язку з цим до обміну залучаються численні предмети суспільної праці, а кожен товар, що має відносну форму вартості, протистоїть безлічі товарів-еквівалентів. Серед них визначається один товар, який можна обміняти на будь-який інший.

Наприклад, продуктом обміну є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір відразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку отримає сокиру, а за неї - зерно [21, с. 13].

Головним недоліком такої форми вартості було те, що, якщо не було одного з товарів-посередників, операція обміну на бажаний товар ставала неможливою. Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше представлені на ринку як посередники. Так виникла загальна форма вартості товару.

Загальна форма вартості. Подальший розвиток товарного виробництва й обміну приводить до виділення з товарного світу окремих товарів, що відіграють на місцевих ринках роль головних предметів обміну.

Особливість цієї форми вартості полягає в тому, що роль загального еквівалента не закріпилася ще за жодним товаром і в різний час її по черзі виконували різні товари. Поступово один товар, який систематично обмінюється на інший, стає загальним еквівалентом. До нього прирівнюються інші товари. Товаром, який вперше виконав роль універсальних грошей, була домашня худоба, яка і нині залишається грошима у деяких африканських народів. Але цей вид грошей потребував значних витрат на своє утримання, був непридатний для далеких перевезень. У зв'язку з цим почали з'являтися нові товари-еквіваленти. Так, в Іспанії це була риба, Китаї - шматки нефриту, Індії - перли, на острові Борнео - коров'ячі черепи [21, с. 14].

Дуже цікавим і той факт, що і нині на Соломонових Островах поряд зі звичайними грошима деякі племена як гроші використовують акулячі зуби.

Отже, поступово в результаті розвитку обміну з декількох товарів виокремився один товар, що став відігравати роль загального еквівалента. Спочатку це були шматки металів (залізо, мідь), а потім - золото і срібло.

Таким чином, виникає остання і найбільш розвинута форма вартості - грошова.

Грошова форма вартості характеризується виокремленням у результаті подальшого обміну одного товару як загального еквівалента.

3 появою грошей завершився процес розвитку форм вартості.

На початку існування грошової форми вартості були і деякі спроби переходу до інших форм грошей. Так, римський імператор Гай Юлій Цезар, витративши всю казну, визнав грошима звичайні мушлі, зібрані на морському березі.

Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них отримали суспільне визначення. Товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, і гроші як загальний еквівалент.

При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало в еквівалентній формі вартості, витрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а витрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.

Отже, грошам властива економічна корисність (рис. 1.4) [4, с. 63].

	Економічна корисність грошей
	Гроші мають абсолютну ліквідність, їх можна обміняти на інший товар
	Гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його зберігання в такій формі потребує мінімальних затрат
	Гроші мають унікальну властивість - забезпечення зв'язку сучасного і майбутнього

Рис. 1.4 Економічна корисність грошей

З розвитком товарного виробництва змінювався й удосконалювався і сам обмін. Якщо він спочатку мав форму безпосереднього бартеру, то нині він здійснюється за допомогою посередників. Отже, гроші, що виникли в результаті розв'язання суперечностей товару, є не технічним засобом обігу, а відображенням глибоких суспільних відносин. Вони пройшли у процесі власної еволюції складний шлях розвитку від простої випадкової форми еквівалента до загальної форми вартості, тобто гроші за своєю природою є товаром.

Таким чином, виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну.

З цього випливає низка важливих висновків:

- по-перше, за походженням гроші - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення з широкого ряду звичайних товарів одного - грошового;

- по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим явищем, а мають постійно розвиватися як за суттю, так і за формами існування;

- по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки наявні адекватні грошам суспільні відносини, так само, як і не можуть бути "введені" там, де таких відносин немає.

Однак потрібно пам'ятати, що визнання еволюційної концепції походження грошей зовсім не знімає питання про роль раціонального чинника у створенні грошей, насамперед держави.

Отже, цілком очевидним є висновок про те, що гроші виникли стихійно з обміну, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали: золото і срібло.

Гроші за своїм походженням - це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві властивості, що і будь-який інший товар: володіють споживчою вартістю (наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини) і вартістю, оскільки на виробництво товару-грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної праці.

В той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

- споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);

- вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час, як вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

Отже, гроші - історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв'язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: одна - товар-гроші, друга - всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована з боку всіх товарів, а їх вартість - з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

- гроші - це товар, що виділився стихійно;

- гроші - це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;

- гроші розв'язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, властиві всім товарам, в тому числі і грошам.

2. МОНЕТАРИЗМ У СВІТІ: ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА РЕАЛІЇ

2.1 Класична кількісна теорія грошей

Класична кількісна теорія сформувалася у XVI-ХVП ст. і стала основою розвитку монетаристської теорії. Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються обсягом платіжних засобів, що перебувають в обігу, належить до найстаріших доктрин в історії економічної думки. Першими представниками цієї теорії були Арістотель, Ксенофонт, Платон, Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль.

Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів. ПІ. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що ґрунтувалися на неправильному розумінні "революції цін", яка відбувалася в Європі [3, с. 69]. Назву кількісної ця теорія отримала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обігу.

Відповідно до найбільш поширеного у XVIII-XIX ст. варіанта кількісної теорії за умови незмінності інших умов рівень товарних цін у середньому змінюється пропорційно до зміни кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих і срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо - до паперових (нерозмінних).

У період зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу у зв'язку з тим, що у них немає внутрішньої вартості. І лише з часом у кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704). У більш розгорнутій формі її виклав Дж. Вандерлінт (помер у 1740 p.), ПІ. Монтеск'є (1689-1755) і Д. Юм (1711-1776). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

а) причинності (ціни залежать від маси грошей);

б) пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);

в) універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Отже, провідне місце в теорії грошей посіла кількісна теорія, основними методологічними принципами якої стали такі:

- купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

- в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль у регулюванні грошової маси;

- купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

- поняття вартості грошей е суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну [15, с. 123].

Разом з тим очевидно, що в міру розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, оскільки залучає не тільки готівкові гроші, а й банківські вклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно.

Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов'язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу й елементів мікроекономічної теорії ціни.

2.2 Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

гроші монетаризм вартість економічний

Неокласичний варіант містить дві теорії розвитку: трансакційний і кембриджський варіанти. Сучасними прихильниками трансакційного варіанта кількісної теорії грошей були І. Фішер і М. Фрідмен. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії зробив І. Фішер (1867-1947) - видатний представник математичної школи в сучасній економічній теорії, один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства (1931-1933). У праці "Купівельна сила грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків і криз" (1911 р.) він намагався формалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін.

Рівняння обміну -пов'язує статистичну кількість грошей в економічній системі з іншими її параметрами (рівнем цін, рівнем реального виробництва або товарів, які перебувають в обігу, швидкістю обігу грошей):

MV=PQ, (2.1)

де M (Money) - середня кількість грошей, що перебуває в обігу в певному суспільстві протягом року;

V (Velocity) - середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага;

P(Price) - середня ціна продажу кожного окремого товару, що купується в певному суспільстві;

Q (Quantity) - сукупна кількість товарів [9, с. 147].

З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна статичної (тобто незмінної) кількості грошей має приводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або комбінації цих змінних.

Формула Фішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігнорує внутрішню вартість грошей. Однак за обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, вона набуває певного раціонального змісту. В цих умовах зміна грошової маси впливає на рівень товарних цін (хоча, звичайно, він певною мірою ідеалізував ціновий механізм, тому що мав на увазі абсолютну еластичність цін).

Фішер, як і інші неокласики, відштовхувався від моделі досконалої конкуренції та поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії а ціни вже значно втратили еластичність. У концепції Фішера є й інші недоліки, характерні для кількісної теорії, зокрема перебільшення впливу грошей на товарні ціни.

Багато сучасних економістів характеризують рівняння обміну як рівність MV=PQ, яка, на їх думку, виражає акт обміну "Г-Т" стосовно всієї маси товарів, тобто сума грошей, на які куплені товари, рівна (тотожна) сумі цін куплених товарів. Однак це тавтологія, тому формула обміну не може бути поясненням сукупного (абсолютного) рівня цін (рис. 2.1) [9, с. 148].

Рис. 2.1 Абсолютний рівень цін з позиції кількісної теорії

Формула обміну, як вважають прихильники кількісної теорії, пояснює абсолютну величину EQo, тоді як механізм попиту і пропозицій визначає лише відносні відхилення від неї.

У рівнянні І. Фішера простежується залежність, за якої кількість грошей, що перебуває в обігу, є причиною, а рівень цін - наслідком. Це є інфляцією грошової маси. Таким чином, з рівняння Фішера видно, що збалансованість між грошовою масою та її товарним покриттям відбувається за рахунок зміни цін. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей і менша пропозиція товарів.

І. Фішер уявляв інфляцію у вигляді спрощеного поняття, відповідно до якого падіння купівельної спроможності грошей відбувається пропорційно до зростання їх кількості в обігу Одна з помилок І. Фішера полягає в тому, що, розглядаючи тривалі відрізки часу, він умовно прийняв змінні величини V і Q за стабільні, після чого залежними змінними величинами залишилися тільки дві - кількість грошей і ціни. Хоча насправді кількість товарів і швидкість обігу грошових одиниць змінюються й істотно впливають на грошовий обіг і ціноутворення.

Концепція М. Фрідмена виражається формулою, що лише зовні відрізняється від формули І. Фішера, але, власне кажучи, покликана обґрунтувати той же однобічний звязок між грошовою масою і цінами:

, (2.2)

. (2.3)

де P- індекс цін;

M- кількість грошей;

K- відношення грошового запасу до доходу;

Y - національний дохід у незмінних цінах (або його фізичний обсяг) [9, с. 149].

Зміна грошової маси (М) може супроводжуватися відповідною зміною в кожній з трьох величин правої частини рівняння, тобто зростання грошової маси може привести або до підвищення цін (Р), або до збільшення реального національного доходу (Y), або до зміни коефіцієнта, що відображає відношення грошового запасу до доходу (К).

Фішер та його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей (V) і рівень виробництва (Q) не залежать від кількості грошей (М) та рівня цін (Р). Швидкість обігу грошей, на їх думку, залежить перш за все від демографічних (густота населення тощо) і техніко-економічних (суспільний поділ праці, наявність природних ресурсів, розвиток транспорту тощо) параметрів. Рівень виробництва визначається головним чином умовами, що встановлено на ринку праці, й не залежить від рівня цін і кількості грошей в обігу. Поява кредитних грошей сприяє економії засобів обігу.

Засновниками кембриджського варіанта кількісної теорії грошей є економісти А. Пігу, Д. Робертсон і Д. Патінкін. Якщо в трансанкційному варіанті І. Фішера гроші виконують тільки функції засобу обігу і засобу платежу, то А. Пігу надавав особливого значення і функції накопичення. При цьому обидва варіанти кількісної теорії грошей ігнорують функцію грошей як міри вартості і їх роль як загального вартісного еквівалента. Якщо кількісна теорія грошей І. Фішера ґрунтувалася на аналізі пропозиції грошей, то кембриджська школа в основу вивчення поставила попит на гроші нарівні з попитом на товари і послуги. Причому якщо в І. Фішера визначальним є перебування грошей в обігу, то для кембриджської школи гроші мають особливий попит і вони залишаються поза обігом в окремих осіб і підприємств у вигляді "касових залишків". До останніх А. Пігу відносить готівку і залишки на поточних рахунках, тобто визначає кількість грошей, оскільки вбачає прямий зв'язок між грошима і цінами [10, с. 97].

Основні аспекти розглянутих проблем узагальнено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні аспекти розглянутих проблем

Концепція кількісної теорії Фішера	Кембриджський варіант
Динаміка грошових потоків у рівнянні Фішера розглядається на макроекономічному рівні	Зосереджує увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними індивідуальними учасниками виробництва
Методологічна основа рівняння обміну - гроші як засіб обігу	Гроші - засіб не тільки обігу, а й збереження та нагромадження
Акцент робиться на об'єктивних засадах обігу грошей	Враховується психологічна реакція суб'єкта господарювання щодо використання готівки
У трансакційному рівнянні йдеться лише про пропозицію грошей	Центральною проблемою стає попит на гроші

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський. У 1894 p., опублікувавши роботу "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", він став першим українським ученим зі світовим ім'ям.

Внесок М.І. Тугана-Барановського в сучасну економічну науку значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів, у якій передбачено сучасну концепцію "заощадження - інвестиції" [16, с. 19]. Головним фактором циклічності, на його думку, е непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася у зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів. М.І. Туган-Барановський критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, а і теорії, що пояснюють кризи порушеннями у сфері грошового і кредитного обігу.

У своїй теорії М.І. Туган-Барановський взяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва на теорію економічних коливань. Зазначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, вчений пише: «розширення виробництва в кожній галузі посилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до іншої, тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит однозначно на всі товари. Але розширення основного капіталу закінчилося - фабрики побудовані, залізниці проведені та ін., попит на засоби виробництва скоротився і їх надвиробництво стає неминучим. У зв'язку із залежністю всіх галузей промисловості одна від одної часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і починається застій» [18, с. 18]. М.І. Туган-Барановський переконаний у тому, що якщо виробництво організувати планомірно, то яке б низьке не було споживання, пропозиція товарів не могла б перевищити попит.

Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Вчений визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового до кількісної теорії грошей взагалі не додав, а лише "вдало завершив роботу і дав точне і стисле вираження кількісної теорії в математичній формі" [16, с. 20].

По-перше, він доводить всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, які надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обігу, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обігу також. Оскільки всі ці чинники швидкозмінні і змінюються у різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, тому що розширював фронт пошуків під час дослідження таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, М.І. Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії.

Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами, внаслідок зміни:

- суспільного попиту на товари;

- дисконтного процента;

- суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор отримав назву інфляційних очікувань).

По-третє, М.І. Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості й обсягів збільшення кількості грошей. Цим він по суті спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, М.І. Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, які перебувають поза обігом у заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напрямі, нейтралізуючи дію останнього.

У дослідженнях грошового обігу і цінності грошей, зокрема паперових, М.І. Туган-Барановський широко використав практику Австро-Угорщини. Він наголошував, що одне з найважливіших завдань держави полягає у наданні паперовим грошам відповідної ціннісної стійкості [16, с. 21].

Усі ці ідеї М.І. Тугана-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої постала сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Таким чином, у вітчизняній політекономії прослідковувалися дві тенденції - релігійного і наукового мислення, які на різних етапах розвитку Росії та України по-різному взаємодіяли один з одним. Перший період, який можна виокремити, початок XX ст. - 1917 р. У цей час активно працювали вчені, які займали не тільки марксистські, а й інші позиції. Серед них було чимало великих економістів, що здобули світове визнання.

Перший напрям очолював П. Струве, якого підтримували С. Булгаков, С. Франк, Н. Бердяєв. Ці вчені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій критикувалася класична школа, зокрема її фундаментальна ідея універсального природного економічного закону*206. Неважко помітити, що ці вчені порушили одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно пристали на позицію німецької історичної школи.

Другий науковий політекономічний напрям пов'язаний з іменами М. Тугана-Барановського, А. Мануїлова, В. Желєзнова, М. Соболева, К. Пажитнова, Л. Кафенгауза та ін., для яких була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізму [16, с. 22].

На початку XX ст. у вітчизняній економічній науці поступово підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії у двох основних формах - ленінській (більшовицькій) і меншовицькій. Значення економічних теорій М.І. Тугана-Барановського важко переоцінити, адже вони значно вплинули не тільки на економічний розвиток радянського суспільства, а й на світові економічні ідеї цілого світу, усього світового господарства.

Кейнсіанство сформувалося на межі 20-30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття. Одним з тих, хто відстоював необхідність грошово-кредитного регулювання економічних процесів, був Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) - видатний вчений-економіст сучасності, який вчився у засновника Кембриджської школи економічної думки А. Маршалла [6, с. 59].

Своєрідне осмислення наслідків найтривалішої, найважчої економічної кризи 1929-1933 pp., з охопленням багатьох країн світу, відобразилося у зовсім неординарних на той період положеннях надрукованої Дж.М. Кейнсом у Лондоні книги "Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей" (1936). За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія" Дж.М. Кейнса виявилася поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику країн і сьогодні. Її головна ідея полягає в тому, що система ринкових економічних відносин аж ніяк не є досконалою та саморегульованою і що максимально можливу зайнятість й економічне зростання у змозі забезпечити тільки активне втручання держави в економіку [6, с. 77]. Прогресивна громадськість сприйняла цю ідею як належну і правильно обумовлену, за словами сучасного американського економіста Дж.К. Гелбрейта, у зв'язку з тим, що до 30-х років теза про наявність конкуренції між багатьма фірмами, які обов'язково є дрібними й діють на кожному ринку, стала неспроможною", оскільки "нерівність, що виникає в результаті існування монополії й олігополії, поширюється на порівняно вузьке коло людей і тому в принципі може бути виправлена втручанням держави". Багато в чому аналогічно розцінюють головну ідею великої праці Дж.М. Кейнса й багатьох інших учених, зокрема М. Блауг.

Дж.М. Кейнс сформулював теорію макроекономічного аналізу, в якій основними концепціями і категоріями є: місткість ринку, принцип ефективного попиту (концепція мультиплікатора), загальна теорія зайнятості, гранична ефективність капіталу, норми відсотка [12, с. 81]. Ця теорія розглядає інфляцію як явище, в основі котрого лежить сукупність факторів, що взаємодіють. Дж.М. Кейнс звернув увагу на такі підрозділи, як дохід, зайнятість, попит, пропозиція, заощадження, інвестування. Особливу увагу він приділяв грошовим факторам і проблемам грошей. Його мета полягала в тому, щоб з'ясувати, як визначаються різні змінні величини, що впливають на економічний розвиток.

Для Дж.М. Кейнса головним фактором функціонування економіки є обсяг національного доходу, що постає у двох аспектах:

- як джерело всієї купівельної спроможності сукупного попиту;

- як базис, що формується від розмірів тієї частини витрат підприємства, що йде на раціоналізацію виробництва, тобто залежно від витрат виробництва, які знижуються в міру прагнення підприємців до вигоди. Чим більша ця частина витрат, тим більший національний дохід. При цьому всі витрати поділяються на два види: споживання та накопичення.

Новаторство економічного вчення Дж.М. Кейнса у частині предмета вивчення й у методологічному плані виявилося, по-перше, у переважанні макроекономічного аналізу над мікроекономічним підходом, що зробив його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії, і, по-друге, в обґрунтуванні концепції про так званий ефективний попит, тобто потенційно можливий і стимульований державою. Спираючись на власну, "революційну", методологію дослідження Дж.М. Кейнс на відміну від своїх попередників і всупереч панівним економічним поглядам стверджував про необхідність недопущення за допомогою держави зменшення заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання у зв'язку з психологічно обумовленою схильністю людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів [12, с. 87].

Дж.М. Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на створену ним концепцію державного регулювання економічних процесів.

Його спільні з ними судження очевидні й полягають:

- у прагненні збільшення маси грошей у країні (як засіб їх здешевлення і, відповідно, зниження ставок позичкового відсотка та заохочення інвестицій у виробництво);

- схваленні зростання цін (як спосіб, що стимулює розширення торгівлі і виробництва);

- визнанні того, що нестача грошей є причиною безробіття;

- розумінні національного (державного) характеру економічної політики [6, с. 73].

У розвинутих країнах значного поширення набули два основні трактування інфляції: кейнсіанське і монетаристське.

Ще одним "доповненням" у кейнсіанства є "заміна" методу перманентного регулювання та напряму приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами залежно від економічної кон'юнктури. Наприклад, у періоди піднесення економіки інвестиції обмежуються, а в періоди сповільнення спаду - збільшуються (незважаючи на можливий бюджетний дефіцит).

Нарешті, якщо Дж.М. Кейнс у своїй теорії спирався на принцип мультиплікатора, який означає, що зростання доходів супроводжується зниженням зростання інвестицій, то в США (за теорією Б. Хансена) був висунутий додатковий принцип - принцип акселератора, за яким зростання доходів у конкретних випадках може і збільшувати інвестиції. Зміст доповнення полягає в такому: деякі види устаткування, машин і механізмів мають порівняно тривалий строк виробництва, а очікування цього строку психологічно впливає на розширення виробництва необхідного устаткування машин в обсягах, що перевищують реальний попит, а отже, зростає й попит на інвестиції [6, с. 97].

Економісти Франції (Ф. Перру та ін.) вважали необов'язковим положення Дж.М. Кейнса про регулювання позичкового відсотка як засобу стимулювання нових інвестицій. Вважаючи, що саме корпорації з переважанням частки державної власності є домінуючою й координуючою силою суспільства, вони акцентували увагу на застосуванні індикативного методу планування економіки як визначального засобу впливу на незгасання інвестиційного процесу. При цьому індикативне планування рекомендується з метою постановки обов'язкових завдань тільки для державного сектору суспільного господарства і довгострокових досяжних прогнозів для економіки в цілому; альтернативне індикативному імперативне планування розглядається як директивне, соціалістичне, а тому є неприпустимим.

2.3 Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії грошей

Сучасний монетаризм - один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 - початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу - США, Англії та ін. Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрям економічної думки, зобов'язаний опублікованій у 1956 р. книжці "Кількісна теорія грошей" за редакцією М. Фрідмена. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960", написана М. Фрідменом і А. Шварц та видана у 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилося формування монетаризму як самостійної течії західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмена і А. Шварц "Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великій Британії", в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих вище книгах, набули подальшого розвитку.

Мета монетарної політики - зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання таких інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству. Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли немає системи грошової регламентації. У книзі "Грошова історія Сполучених Штатів" М. Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може завдати шкоди певній групі людей, які мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. М. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу й на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 р. Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33%. Якби ця система не допускала катастрофічного падіння грошей в обігу, то не було б кризових явищ [7, с. 201].

У 1963 р. вийшла у світ книга А. Шварц і М. Фрідмена "Історія грошей США. 1868-1960". Між 1864 і 1985 pp. економіка США пройшла 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази:

- фаза стиснення, яка супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, називають спадом;

- дно - точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

- розширення - фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

- пік ("вища точка") - точка ділового циклу, в якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня (рис. 2.2) [12, с. 85].

Рис. 2.2 Діловий цикл

Досліджуючи поведінку грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що є в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенден ції розвитку ділового циклу. Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піка і починає спадати до вищої точки ділового циклу і у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна.

Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рисунку 2.3 [12, с. 87].

Рис. 2.3 Темпи зростання пропозиції грошей

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що наявний взаємозв'язок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 р. пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піка циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін.

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати й на швидкість обігу грошей, яка у процесі ділового циклу змінюється - то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки були покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу - школи монетаризму.

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі тези монетаристської теорії, у тому числі шляхом компромісів між її двома напрямами - кейнсіанством та монетаризмом.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії (рис. 2.4) [12, с. 93].

Рис. 2.4 Корективи монетаристів, внесені до кількісної теорії

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей. Протягом двох останніх століть боротьба проти таких лих, як масове безробіття й інфляція, була й залишається актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією й, звичайно, економічної науки. Як досягти стабільної та повної зайнятості і зростання реальних доходів населення? У чому полягають "секрети" безкризового економічного циклу? Прагнення одержати відповідь на ці питання, необхідність правильного рішення пов'язаних з ними проблем, - як пише П. Самуельсон у першому томі всесвітньо відомого підручника "Економікс", спонукає "сучасні демократичні країни", що володіють "як фіскальними і кредитно-грошовими інструментами, так і політичною можливістю, використати їх, щоб перебороти хронічні різкі спади і "галопуючі" інфляції, що приводить нас до неокласичного синтезу. Класичні принципи ціноутворення, викладені в подальших главах, підтверджуються успішним використанням інструментів, аналізованих у попередніх главах". Цю тезу П. Самуельсон розвиває у другому томі "Економікс": "Думаючи, що досягнення більш-менш стабільної повної зайнятості є цілком здійсненним завданням, сучасні економісти можуть використати концепцію "неокласичного синтезу", що ґрунтується на сполученні сучасних принципів, які пояснюють процес утворення доходів, і положень класичної політичної економії" [7, с. 173]. Але в п'ятому виданні "Економікс" (1961) автор уточнює: "Термін "неокласичний синтез" використовується у більш широкому значенні, ніж він звичайно вживався у попередньому періоді..." [7, с. 174]. Отже, за Самуельсоном "неокласичний синтез" - це сполучення сучасних неокейнсіанских і неоліберальних положень та "істин" з попередніми ранніми неокласичними, а також з деякими постулатами класичної політичної економії, насамперед у зв'язку із "сучасними теоріями формування доходів".

Почастішали за останні роки в економічній літературі - і особливо з навчальною метою - згадування поняття "неокласичний синтез". Воно набуло досить широкого значеннєвого навантаження. Наприклад, С.С. Носова вважає, що "у зв'язку з появою неокласичного синтезу різні заходи щодо регулювання економіки почали набувати змішаної форми", далі стверджує: "Таким чином, у цей час основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсіанство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції й монетаризм. Кейнсіанська доктрина ґрунтується на властивій їй філософії активізму, енергійного втручання держави в господарські процеси з метою пом'якшення циклічного коливання кон'юнктури і досягнення високого рівня виробництва та зайнятості робочої сили. Монетаристи ж обстоюють принцип невтручання в економічне життя" [14, с. 248].

Отже, можна визнати, що з "подачі" самого автора поняття "неокласичний синтез" П. Самуельсона, який заявив про "більш широкий зміст" цього терміна, нині триває процес становлення ще однієї економічної концепції - "концепції неокласичного синтезу" як нової універсальної доктрини з багатьох проблем сучасної економічної науки.

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії:

- створення і розвиток незалежної банківської системи;

- забезпечення вільної конкуренції та ціноутворення;

...