Сутність сучасного монетаризму у світі та в Україні

- зменшення податкового тиску на економіку;

- зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу;

- контроль за обсягом грошової маси;

- стримування інфляції;

- лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

- структурна перебудова економіки.

Проголошено курс на макроекономічну стабілізацію, прискорення ринкових реформ і формування ринкового механізму. У фіскально-бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктівгосподарювання на засади самофінансування. У грошово-кредитній політиці започатковано курс на лібералізацію кредитного і валютного ринків.

3. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ. ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТІ СУЧАСНИХ МОНЕТАРИСТСЬКИХ ТЕОРІЙ

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991-1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно «ручному» управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці -- жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків -- через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

- в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

- у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

- у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту [8, с. 12].

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося. Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994 р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах -- керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери -- у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ «грошового правила» М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів. Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.

Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

- поступове (протягом 1994-1995 рр.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996 р.) рівня;

- помітна стабілізація валютного курсу гривні;

- формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та фінансових структур;

- утвердження самостійного статусу НБУ [8, с. 14].

Щоб реалізувати ці досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Щодо сучасних пріоритетів грошово-кредитної політики в післякризовий період, можна визначити, що глобальна криза наочно продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Без усунення структурних диспропорцій у галузевій структурі економічної системи та розривів у рівнях розвитку окремих сегментів фінансової системи найімовірнішим сценарієм розвитку України стане уповільнення економічної динаміки та поглиблення дисбалансів фінансової системи, що слугуватиме платформою для нагромадження потенціалу фінансової дестабілізації у майбутніх періодах. Для виправлення цих структурних диспропорцій необхідно провести модернізацію економічної та фінансової систем, що неможливо без стимулюючої грошово-кредитної політики. Відтак пріоритетом грошово-кредитної політики у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, має стати забезпечення структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та монетарним стимулюванням зростання.

Труднощі реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період в Україні обумовлені суперечливістю наслідків поточних заходів в силу існування специфічних особливостей перебігу економічних і фінансових процесів в Україні.

По-перше, у посткризовий період прискорення економічного зростання можливе лише за поліпшення зовнішніх умов. Проте стійкість і якість зростання залежатимуть від вирішення внутрішніх структурних проблем на основі подолання вузькості внутрішньої ресурсної бази за рахунок зовнішнього фінансування. Нарощування зовнішнього боргу державним, банківським та іншими секторами економіки в умовах відсутності захисних механізмів, здатних забезпечити національний суверенітет фінансового сектора в процесі інтеграції в глобальну економіку, підриватиме довгострокові основи монетарної стабільності. Відтак принциповою умовою переходу України до сталого збалансованого економічного зростання є кардинальне підвищення ефективності використання залучених фінансових ресурсів.

По-друге, збереження протягом тривалого періоду потужної дії немонетарних чинників інфляції (зростання вартості продовольства, енергоресурсів, вплив монополізації ринків, деформація споживчих настроїв через очікування кризи тощо) обмежує можливості здійснення Національним банком стимулюючої монетарної політики. В Україні проблема зниження інфляції лежить не в площині застосування монетарних інструментів а в регулюванні ринкового середовища з метою підвищення чутливості виробників до ринкових сигналів та забезпечення їх адекватної реакції щодо коригування обсягів виробництва й цін. Монетарні засоби боротьби з немонетарною інфляцією вимагають надмірної потужності обмежень грошової пропозиції, що дає неспівставний з позитивним антиінфляційним результатом гальмівний ефект для економічного зростання. Таким чином, зупинити інфляцію в Україні неможливо без кардинальної структурної перебудови економічної системи, що потребує «м'якої» монетарної політики та дієвих механізмів акумулювання і спрямування ресурсів у пріоритетні напрями економічної діяльності. Отже, в короткостроковому періоді помірні й сталі темпи інфляції матимуть переважно позитивний ефект.

По-третє, в Україні зберігається значний розрив між спроможністю банківської системи надавати кредитні ресурси і здатністю нефінансового сектора ефективно використовувати і обслуговувати їх. Антикризові заходи щодо стабілізації банківського сектору дали можливість уникнути ланцюгової банківської кризи, проте не еволюціонували в інструменти відновлення належного кредитування економіки. Нівелювання рефінансування як інструмента регулювання ліквідності, суттєві термінові та валютні розриви у структурі активів і пасивів банківської системи, високі вимоги до платоспроможності позичальників замість інструментів компенсації ризиків, ігнорування завдань впровадження системи довгострокового інвестиційного кредитування призвели до фактичного виключення банківського сектора з числа чинників відновлення економічного зростання. Досягнувши відновлення приросту депозитів населення, зберігаючи негативну динаміку приросту кредитування населення та украй повільну позитивну - суб'єктів господарювання банки де-факто виступають в ролі абсорберів ліквідності як потенційного ресурсу зростання економіки.

Отже, відновлення активного приросту депозитів має бути доповнено заходами щодо відновлення та поліпшення структури банківського кредитування.

По-четверте, специфічна роль обмінного курсу гривні як «інфляційного якоря» робить передбачуваність курсової динаміки найважливішою умовою сталого зростання у посткризовий період. Тим часом реальним виглядає ревальваційний виклик через відносно високі показники інфляції на тлі позитивного сальдо платіжного балансу, обумовленого наростанням боргових потоків до державного сектора економіки, відновлення припливу в Україну іноземних інвестицій. Реальне зміцнення гривні не лише негативно відбиватиметься на конкурентоспроможності вітчизняних виробників, але й посилюватиме ризики наступної девальвації у випадку втечі короткострокових капіталів з країни. Запобігаючи ревальвації шляхом гривневих інтервенцій, НБУ оперативно компенсує ці інтервенції шляхом мінімізації рефінансування комерційних банків та інших форм монетарних обмежень. Політика монетарних обмежень зводить нанівець роль внутрішнього попиту як чинника відновлення економічного зростання. Натомість більш сприятливе для підприємств-суб'єктів ЗЕД зниження курсу за зростаючого боргового навантаження та високого рівня доларизації грошового обігу України стає вкрай небажаним, що позбавляє Нацбанк можливості застосовувати цей вагомий стимулюючий інструмент. Таким чином, потрібні суттєве оновлення та розширення інструментарію валютно-курсового регулювання.

Таким чином, ефективній реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період перешкоджає суттєва сегментація економічної і фінансової систем. За зміни зовнішніх умов, коливань рівня ліквідності, процентної ставки, валютного курсу, грошової пропозиції фінансові параметри кожного із сегментів вітчизняної системи кардинально та різноспрямовано змінюються. З цих причин підвищення ефективності грошово-кредитної політики у посткризовий період потребує відновлення збалансованості економічної і фінансової систем.

Для забезпечення сталого збалансованого економічного зростання пріоритетними мають стати наступні завдання грошово-кредитної політики:

- стабілізація темпів інфляції на основі створення умов для нарощування пропозиції товарів і послуг через розвиток конкуренції, вдосконалення ринкової інфраструктури, розвиток механізмів раціонального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів шляхом комплексного застосування заходів грошово-кредитної, податкової, конкурентної, структурної політик;

- підвищення дієвості трансмісійного монетарного механізму, розвиток механізмів управління ліквідністю;

- підвищення рівня монетизації та насиченості економіки кредитами, адекватно до грошового попиту з боку реального - посилення антициклічного характеру процентної політики та дієвості її важелів на основі дії «процентного коридору».

Посилення стимулюючого характеру грошово-кредитної політики забезпечить максимально можливе використання посткризової «паузи зростання» для виправлення структурних дисбалансів фінансової та економічної систем України і побудови фундаменту сталого збалансованого економічного зростання

ВИСНОВКИ

Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосередковують рух товару між виробниками і споживачами, обслуговують рух капіталу. Кількісна теорія грошей - це загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).

Залежно від того, як прибічники кількісної теорії пояснюють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямів:

- класична кількісна теорія;

- неокласична кількісна теорія;

- кейнсіанський напрям;

- сучасний монетаризм;

-кейнсіансько-монетаристський синтез.

Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на Ціни, а цін - на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розба-лансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У "передатному механізмі" впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом "грошове правило" та максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

Глобальна криза продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Тому пріоритетом грошово_кредитної політики у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, має стати забезпечення структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та монетарним стимулюванням зростання.

Ефективній реалізації грошово-кредитної політики у посткризовий період перешкоджає суттєва сегментація економічної і фінансової систем в силу існування специфічних особливостей перебігу економічних і фінансових процесів в Україні, а саме: збереження протягом тривалого періоду потужної дії немонетарних чинників інфляції; принциповий розрив між можливістю банківської системи надавати кредитні ресурси і здатністю нефінансового сектора ефективно використовувати і обслуговувати їх; переспрямування потоків фінансових ресурсів у державний сектор економіки; специфічна роль обмінного курсу гривні. За зміни зовнішніх умов, коливань рівня ліквідності, процентної ставки, валютного курсу, грошової пропозиції фінансові параметри кожного із сегментів вітчизняної системи кардинально та різноспрямовано змінюються. З цих причин підвищення ефективності грошово-кредитної політики у посткризовий період потребує відновлення цілісності економічної і фінансової систем.

У досліджені були окреслені пріоритетні завдання, вирішення яких дозволить посилити стимулюючий характер грошово-кредитної політики, забезпечить максимально можливе використання посткризової «паузи зростання» для виправлення структурних дисбалансів фінансової та економічної систем України і побудови фундаменту для сталого збалансованого економічного зростання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Береславка О.І. Вальвація гривні: вплив на інфляційні процеси в Україні та рівень доларизації економіки. // Вісн. НБУ. - 2006. - № 6. - С. 20-24.

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: підручник / С.Я. Боринець. - 4-те вид., переробл. і доповн. - К.: Знання, 2004. - 409 с.

3. Войтов А.Г. История экономических учений. Краткий курс. Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2002. - 310 с.

4. Гриценко О.І. Гроші та грошово-кредитна політика. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2000. - 258 с.

5. Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. - К.: Дакор, 2005. - 528 с.

6. Кейнс Д.М. Общая теория занятости процента и денег. Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2000. - 258 с.

7. Клименко Г.Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2001. - 310 с.

8. Косолапов А.Г. Грошово-кредитна політика -- гарант стабілізації економіки України. // Фінанси України. -- 2002. -- № 7. - С. 12-15.

9. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2001. - 310 с.

10. Кравцова Г.Ф. и др. Основы экономической теории. Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2001. - 258 с.

11. Мороз А.М. Гроші та кредит: підручник / A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 604 с.

12. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Підручник. - К.: Знання, 2001. - 258 с.

13. Мельничук О.М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики. // Фінанси України, 2000. - №7. - С. 12-15.

14. Носова С.С. Економічна теорія. Підручник. - М.: ВЛАДОС, 2000. - 348 с.

15. Савлук М.І. Гроші та кредит. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 320 с.

16. Синбченко М.І. Кон'юнктурна теорія грошей. М.І. Туган-Барановського. // Фінанси України. -- 2000. - №9. - С. 19-22.

17. Співак Л.І. Порівняльна характеристика банків та небанківських фінансових інститутів в Україні / Л. Співак, І. Каракулева // Вісник НБУ. - 2006.- № 7. - С. 46-48.

18. Туган-Барановский М.И. Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности. // Юрид. вестн. - 2000. - № 10. - С. 18-24.

19. Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2004. - 248 с.

20. Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник. - 2-ге вид., переробл. та доповн. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 432 с.

21. Яременко O.P. Деньги и кредит. Конспект лекций. / О.Р. Яременко. - X.: Изд-во ХГЭУ, 2002. - 64 с.

Размещено на Allbest.ru