Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття податкової системи і основи її побудови

1.1 Види податків та основні принципи податкової системи

1.2 Принципи оподатковування

1.3 Основи податкової системи України

1.4 Недоліки податкової системи України

2. Oцінка податкового навантаження на підприємництво та його наслідків

2.1 Аналіз динаміки податкового навантаження на мале та середнє підприємництво

2.2 Аналіз змін у податковому механізмі

2.3 Аналіз динаміки структурних елементів ВВП

2.4 Шляхи реформування системи оподаткування

2.5 Пропозиції з удосконалення податкової ситуації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки - основна форма доходів держави. Крім цієї сугубо фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Податки відомі здавна, ще на зорі людської цивілізації. Їхня поява зв'язана з найпершими суспільними потребами.

У розвитку форм і методів стягування податків можна виділити три великих етапи.

На початковому етапі розвитку від давнього світу до початку середніх віків держава не має фінансового апарата для визначення і збору податків. Вона визначає лише загальну суму коштів, що бажає одержати, а збір податків доручає місту чи громаді. Дуже часто вона вдається до допомоги відкупників.

На другому етапі (XVI - початок XIX ст.) у країні виникає мережа державних установ, у тому числі фінансових, і держава бере частину функцій на себе: установлює квоту обкладання, спостерігає за процесом збору податків, визначає цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупників податків у цей період ще дуже велика.

І, нарешті, третій, сучасний, етап - держава бере у свої руки усі функції встановлення і стягування податків, тому що правила обкладання встигли виробитися. Регіональні органи влади, місцеві громади відіграють роль помічників держави, маючи той чи інший ступінь самостійності.

З метою впливу на економіку країни держава проводить певну податкову політику, необхідну на тім чи іншому етапі економічного розвитку. Від вірності обраної політики залежить загальний економічний рівень країни, умови її розвитку, її бюджет і т. ін. Тому податкова політика становить дуже важливу частину економічної політики держави, від правильного обрання якої залежить багато чого.

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна з найбільш актуальних у процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання. Однак існуюча система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін. Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні. Вона повинна бути спрямована на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання і бути частиною практичних заходів щодо комплексного розв'язання проблем ринкових реформ. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, сприятиме розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

1. Поняття податкової системи і основи її побудови

1.1 Види податків та основні принципи податкової системи

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Система оподатковування України являє собою сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджет і внесків у державні цільові фонди, стягнуті у встановленому порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ.

Історично податки є найбільш давньою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій. Крім податків існують і інші види платежів у державний бюджет, плата за використання ресурсів і відрахування в цільові фонди.

У нашій країні стягуються загальнодержавні податки й інші обов'язкові платежі, а також місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

До першої групи відносяться податок на додаткову вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, митний збір, державний збір, податок на доходи громадян, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за забруднення навколишнього природного середовища, відрахування і збори на будівництво, ремонт і зміст автомобільних доріг, у Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд сприяння зайнятості населення, у Фонд соціального страхування, у Пенсійний фонд.

Серед податків, що надходять у бюджет, є прямі і непрямі. Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників. Їхній розмір залежить від об'єкта оподатковування, а непрямі включаються в ціну товарів і послуг. Для окремого платника їхній розмір прямо не залежить від його доходів.

Другою складовою податкової системи є система непрямого оподатковування. В Україні застосуються два види непрямих податків: універсальні і специфічні акцизи, а також мита. З погляду виконання фіскальних функцій вони більш ефективні, ніж прямі, оскільки їхня база оподатковування менш чутлива до змін тенденцій економічного розвитку країни.

Крім суто фіскальної функції, система податків і зборів слугує механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу.

Фінансовий вплив на розвиток економіки може бути не тільки стимулюючим, але і стримуючим. Ця необхідність виникає насамперед для регулювання розвитку районів з високою концентрацією виробництва і населення. Надмірна концентрація населення і господарської активності веде до загострення проблем довкілля, народонаселення, ресурсозабеспечення й ін. Задача обмеження виникла раніш за все у Великобританії і у Франції. Тут позначилася моноцентрична структура, де домінує одне місто (чи район) на чолі ієрархії міст і агломерацій. У Японії сильно перенаселений район Токайдо, де розташовані три найбільших муніципалітети: Токіо, Нагоя, Осака.

В основі стримуючих заходів з боку держави і місцевих органів керування лежить додаткове оподатковування чи ліцензування підприємницької діяльності. Додаткове оподатковування в таких випадках практикується в Нідерландах, Японії. Уведення стабілізаційних податків застосовується в Німеччині. Упор на ліцензування робиться у Великобританії, Франції, Італії. При цьому ліцензування також варто розглядати у виді додаткового місцевого податку - ліцензійного збору. У Японії проблема зважується головним чином маніпулюванням ставками земельного податку.

Підвищення податків у тій чи іншій формі виявляється найбільш ефективним і надійним засобом, коли потрібно стримати занадто "гарячу" кон'юнктуру. Ще один метод - скасування податкових пільг.

Іноді введення нових податків переслідує суто регулюючі цілі. Класичним прикладом може слугувати введений на початку століття в Німеччині і збережений там дотепер податок на оцтову кислоту. Його породила необхідність створити штучну оцтову кислоту і припинити витрачати на ці цілі вино. Грошові надходження від даного податку ледь покривали видатки на його стягування. Але технічна задача була вирішена і регулююча економічна мета досягнута. Податок зберігається як історична реліквія, приносячи сьогодні бюджету Німеччини лише кілька мільйонів марок.

А от більш сучасний приклад по тій самій Німеччині - вирішення за допомогою росту податку вже не економічної, а соціальної задачі. Після різкого збільшення акцизу на тютюн некурящих стало значно більше, ніж у ході тривалої пропагандистської кампанії про шкоду паління.

Диференційовані податки на автотранспорт, що враховують екологічну чистоту двигуна, застосовуються ще з 70-х років у США, а тепер практично повсюдно.

За допомогою прогресивного оподатковування доходів фірм (податки на надприбуток) ведеться також обмеження негативних наслідків діяльності монополій.

Існують два види податкової системи - шедyлярна і глобальна.

У шедулярній податковій системі весь доход, одержуваний платником податків, поділяється на частини - шедули, кожна з яких обкладається податком особливим способом. Для різних шедyл можуть бути встановлені різні ставки, пільги й інші елементи податку. У глобальній податковій системі всі доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і спрощує планування фінансового результату. Глобальна податкова система широко застосовується в західних державах.

1.2 Принципи оподатковування

Адам Сміт сформулював чотири основних, що стали класичними, принципи оподатковування, бажаних у будь-якій системі економіки:

1) Піддані держави повинні брати участь в утриманні уряду відповідно доходу, яким вони користаються під заступництвом і захистом держави. Дотримання цього положення чи зневага їм приводить до так званої рівності чи нерівності оподатковування.

2) Податок, що зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути точно визначений (термін сплати, спосіб платежу, сума платежу).

3) Кожен податок повинен стягуватися в той чи інший спосіб у той час, коли платнику зручніше за все оплатити його.

4) Кожен податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу якнайменше поверх того, що він приносить скарбниці держави.

Податок може брати й утримувати з кишені народу набагато більше, ніж він приносить скарбниці, якщо, наприклад, його збір вимагає такої армії чиновників, платня яких буде поглинати значну частину суми, що приносить податок.

На основі чотирьох принципів Адама Сміта оподатковування до дійсного часу склалися два реальних принципи (концепції) оподатковування.

Перший: фізичні і юридичні особи повинні сплачувати податки пропорційно тим вигодам, що вони одержали від держави. Логічно, що ті, хто одержав велику вигоду від пропонованих урядом товарів і послуг, повинні платити податки, необхідні для фінансування виробництва цих товарів і послуг. Деяка частина суспільних благ фінансується головним чином на основі цього принципу. Наприклад, податки на бензин зазвичай призначаються для фінансування і будівництва і ремонту автодоріг. Таким чином, ті, хто користається гарними дорогами, оплачують витрати на підтримку і ремонт цих доріг.

Але загальне застосування цього принципу зв'язано з певними труднощами. Наприклад, у цьому разі неможливо визначити, яку особисту вигоду, у якому розмірі і т.д. одержує кожен платник податків від витрат держави на національну оборону, охорону здоров'я, освіту. Навіть у разі фінансування автодоріг, що піддається на перший погляд оцінці, ми виявляємо, що оцінити ці вигоди дуже важко. Окремі власники автомобілів витягають користь з автодоріг гарної якості не в однаковому ступені. І ті, хто не має машини, також одержують вигоду. Підприємці, безумовно, значно виграють від розширення ринку в зв'язку з появою гарних доріг. Крім того, йдучи за цим принципом, необхідно було б обкладати податком, наприклад, тільки незаможних, безробітних, для фінансування посібників, що вони одержують.

Другий принцип припускає залежність податку від розміру одержуваного доходу, тобто фізичні і юридичні особи, що мають більш високі доходи, виплачують і великі податки і навпаки.

Раціональність даного принципу полягає в тім, що існує, природно, різниця між податком, що стягується з витрат на споживання предметів розкоші, і податком, що хоча б навіть у невеликому ступені утримується з витрат на предмети першої необхідності. Брати щомісяця по 500 грн. в особи, що одержує 5 000 грн. доходу зовсім не значить позбавляти її джерела коштів до існування і певних зручностей життя. І хіба можна порівняти цей ефект із тим, коли беруть 500 грн. у людини з доходом у 10 000 грн. Жертва останнього не тільки більша, але і взагалі непорівнянна з жертвою першого. Справа в тім, що споживачі діють завжди раціонально, тобто в першу чергу вони витрачають свої доходи на товари і послуги першої необхідності, потім на не настільки необхідні товари і т.д.

Даний принцип уявляється справедливим і раціональним, однак проблема полягає в тім, що поки що немає суворого наукового підходу у вимірі будь-чиєї можливості платити податки. Податкова політика уряду будується відповідно до соціально-економічної сутності держави, у залежності від поглядів правлячої політичної партії, вимог моменту і потреби уряду в доходах.

Сучасні податкові системи використовують обидва принципи оподатковування, у залежності від економічної і соціальної доцільності.

Податки можуть стягуватися в такі способи:

1. Кодастровий - (від слова кодастр - таблиця, довідник) коли об'єкт податку диференційований на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку може слугувати податок на власників транспортних засобів. Він стягується за встановленою ставкою від потужності транспортного засобу, не залежно від того, використовується цей транспортний засіб чи простоює.

2. На основі декларації. Декларація - документ, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з нього. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку здійснюється після одержання доходу й особою, що отримує доход. Прикладом може слугувати податок на прибуток.

3. У джерела. Цей податок вноситься особою, що сплачує доход. Тому оплата податку здійснюється до одержання доходу, причому одержувач доходу одержує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується підприємством чи організацією, на якій працює фізична особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з неї віднімається сума податку і перелічується в бюджет. Інша сума виплачується працівникові.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, якими встановлюються конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначаються елементи податку.

До них відносяться:

а) суб'єкт податку чи платник податків - особа, на яку законом покладений обов'язок сплачувати податок. Однак через механізм цін податковий тягар може перекладатися на іншу особу;

б) носій податку - особу, що фактично сплачує податок;

в) об'єкт податку - доход чи майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, цінні папери, прибуток, нерухоме майно, товари і т.д.);

г) джерело податку - доход, за рахунок якого сплачується податок;

д) ставка податку - важливий елемент податку, що визначає величину податку на одиницю обкладання (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.д.).

1.3 Основи податкової системи України

Перші спроби перейти до податкової системи, відмовившись від порочної практики встановлення диференційованих платежів із прибутку підприємств у бюджет, були зроблені ще в другій половині 1990-1991 р. у рамках союзної держави. Але погано підготовлені половинчаті кроки в цьому напрямку були замінені з 1992 р. більш стрункою структурою податкового законодавства.

Правовою основою нинішньої податкової системи слугують Закони України "Про внесення змін і доповнень у Закон Української РСР "Про систему оподатковування" і "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про державну податкову службу в Україні", прийняті Верховною Радою України, відповідно, 2 лютого 1994 р. і 24 грудня 1993 р. У новому Законі України "Про систему оподатковування" передбачено, що при визначенні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також встановленні обов'язків і відповідальності платників ця система будується за наступними принципами.

По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість для підприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевого бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнування єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.

По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання доходів (прибутку), і в тому числі - про надання певних пільг.

По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження коштів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Обов'язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи - стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку начислення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є однією з головних умов створення в країні в цілому й у кожнім регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України "Про систему оподатковування" також передбачається, що ставки податків і розмір інших обов'язкових платежів не повинні мінятися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено 3законодавством України. В умовах ринку така стабільність потрібна на більш тривалий час.

З метою стабілізації податкових відносин установлено, що закон, що передбачає зміну розмірів податків і інших обов'язкових платежів, зворотної сили не має (за винятком випадків, коли він поліпшує становище особи чи знімає з неї відповідальність). Ніхто не може нести відповідальність за дії, що під час їхнього здійснення не визнавалися правопорушенням.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється здатність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного рішення різноманітних питань, що виникають у податковій політиці держави, без порушення стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава відмовилася від надто твердих ставок податків на підприємства, що не виправдали себе, установила фінансову відповідальність банків і інших кредитних установ за порушення законів про податки, усунула зрівнялівку в застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більш чітко регламентувала права, обов'язки і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням діючого законодавства України. Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що встановлює повне чи часткове звільнення юридичних чи фізичних осіб від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільш необхідних пріоритетних для суспільства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва й ін.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками - це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її схоронність; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, зв'язані з начисленням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; вчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, що використовуються з метою одержання доходів чи зв'язані з утримуванням об'єктів оподатковування, а також для перевірок за питаннями начислення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, зв'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

Серед мір відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного й адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, що не дотримуються діючого законодавства.

Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової суми в бюджет і покликані підсилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподатковування. Найбільш істотні зміни і доповнення до законодавства, що регламентують порядок визначення розміру і застосування штрафних санкцій до підприємств, посадових осіб і громадян, внесені в Закон України "Про державну податкову службу в Україні". Розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, значно зменшений. У новому законі розмір основного штрафу в названих випадках скоротився до 500 % (у 2 рази), у додаткового - до 10 % (у 5 разів). Крім того, додатковий штраф не застосовується до підприємств за порушення бухгалтерського обліку, зв'язаного з оподатковуванням), а майнова відповідальність у подібних випадках покладається на посадових осіб підприємств, винних у цих порушеннях. У результаті підсилюється персональна відповідальність працівників за фінансову діяльність підприємства.

Об'єктами оподатковування є доходи (прибуток), вартість певних товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг і інші об'єкти. Передбачено, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений Законом період оподатковування.

Законом уведена дворівнева система оподатковування підприємств, організацій і фізичних осіб.

Перший рівень - це державні податки. Вони діють на території всієї країни і регулюються загальним законодавством, формують основу дохідної частини бюджету.

Другий рівень - місцеві податки, тобто податки міст, районів, селищ і т.д. У поняття "район" з позицій оподатковування не входить район усередині міста.

Як і в інших країнах, найбільш дохідні джерела зосереджуються в державному бюджеті. До їхнього числа відносяться: податок на додаткову вартість, податок на прибуток підприємств і організацій, акцизи, прибутковий податок з фізичних осіб, мита. Перелічені п'ять податків створюють основу фінансової бази держави.

Найбільші доходи регіональним бюджетам приносить податок на майно юридичних осіб. В основному це відповідає світовій практиці, з тією різницею, що в більшості країн не робиться розходження між податком на майно юридичних осіб і податком на майно фізичних осіб. Найчастіше це один податок, хоча в деяких країнах є і така практика, як і в Україні. Дуже сильно підтримує фінансову базу регіональних бюджетів цільовий податок на потреби установ народної освіти. Саме він дає необхідні кошти для розвитку на регіональному рівні цієї галузі.

Податкова система сьогодні доповнюється системою державних цільових позабюджетних фондів. Найбільший і значимий з них - Державний пенсійний фонд. Обов'язкові платежі в ці фонди за своєю соціально-економічною сутністю мають характер податків, але, незважаючи на обов'язковість відрахувань і зборів туди, багато підприємств і організації від них ухиляються, часом найпростішим способом: не встають там на облік як платників. На відміну від Державної податкової служби ці фонди не мають серйозних методів контролю за платниками і впливу на них.

Таким чином, Україна, переходячи до ринкових відносин, впровадила у себе податкову систему, схожу за побудовою із застосовуваними в інших великих державах. За рядом параметрів можна спостерігати схожість її із США і Німеччиною при збереженні деяких специфічних національних особливостей.

1.4 Недоліки податкової системи України

Діюча податкова система викликає безліч дорікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників, журналістів і рядових платників податків. Аналіз різних поглядів показує, що якої-небудь загальної основи в критиків немає. Кожен незадоволений чимось своїм. Багатьом не подобається, що податки занадто високі. Предметами для критики виступають: зайво фіскальний характер податкової системи; відсутність належного стимулювання вітчизняних виробників; надмірне оподаткування прибутку (доходу); низьке оподатковування майна; високе оподатковування фізичних осіб при невеликій у порівнянні із західними країнами оплаті праці; низьке оподатковування фізичних осіб, оскільки в інших країнах воно вище; уведення податку на додаткову вартість, про яке раніше і не чули; занадто тверді фінансові санкції до тих, що ухиляються від сплати податку; недостатність прийнятих заходів для припинення недоїмок у бюджет; часті зміни окремих податків; низьке оподатковування природних ресурсів. І цей перелік можна продовжувати ще довго. Найбільш радикальні пропозиції зводяться до того, що податкову систему варто скасувати і замість неї "придумати" яку-небудь нову.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору неможливо, хоча в багатьох критичних висловленнях і пропозиціях міститься раціональне зерно. Податкова система, звичайно, має потребу в удосконалюванні. Але не на базі випадкових ідей, часом підхоплених, точніше вихоплених з комплексу, у західних країнах, а часом просто дилетантських. Україні гостро не вистачає власної наукової школи чи кількох шкіл в галузі оподатковування, здатних не тільки удосконалити діючу податкову систему, але передбачати, спрогнозувати всі економічні і соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

Оцінюючи минулі роки, варто пам'ятати, що податкова система України виникла і з перших же днів свого існування розвивається в умовах економічної кризи. У найтяжчій ситуації вона стримує наростання бюджетного дефіциту, забезпечує функціонування всього господарського апарата країни, дозволяє, хоча і не без перебоїв, фінансувати невідкладні державні потреби, в основному відповідає поточним задачам переходу до ринкової економіки. До створення податкової системи був широко притягнутий досвід розвитку зарубіжних країн.

Подібна оцінка, надана в цілому, дозволяє більш об'єктивно судити про реальність, але аж ніяк не перекреслює задачу поліпшення податкової системи, приведення її постійно у відповідність з поточними проблемами економічної політики.

І все-таки на деяких аспектах хотілося б ще зупинитися. У чому сходиться більшість критиків, так це у вимогах зниження податкового тягаря. У відомій мері вони праві. Але лише почасти. Якими повинні бути податки - високими чи низькими - це споконвічна проблема в теорії і практиці світового оподатковування.

Природне і цілком зрозуміле бажання більшості населення зменшити податки вступає в протиріччя з невідкладними потребами фінансування господарства, рішення соціальних питань, розвитку фундаментальної науки, забезпечення обороноздатності держави. З іншого боку, крім насущних потреб у витратах величина податків повинна визначатися умовами розширення податкової бази, що може рости тільки тоді, коли враховуються інтереси товаровиробників.

У 70-80-і рр. усі країни взнали навчання А. Лаффера про співвідношення податкових ставок і доходів. Американський економіст, засновник нової податкової реформи в США, довів, що податкові ставки впливають на ділову активність (чи податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути на рівні 30-35%, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить світова практика. Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою діяльністю, необхідно установити податки в розмірі 35-40 %, а податок на додаткову вартість - 18-20 %.

Крива Лаффера описує зв'язок між ставками податків і податкових надходжень. Основна ідея полягає у тому, що в міру росту ставки податку від нуля до 100% податкові надходження будуть зростати від нуля до деякого максимального рівня, а потім знижуватися до нуля. Податкові надходження падають після деякої точки, тому що більш високі ставки податку, за припущенням, стримують економічну активність, і, отже, податкова база (національний випуск і доход) скорочується. Це найлегше проілюструвати в крайній точці, коли ставка податку складає 100%. Податкові надходження тут скорочуються до нуля, тому що 100-процентна ставка податку має характер конфіскації і зупиняє виробництво. У свою чергу, 100-процентний прибутковий податок, прикладений до податкової бази, рівної нулю, приносить нульовий податковий доход. Ідея Лаффера полягала в тому, що ми знаходилися в деякій точці, де ставки податку були настільки високі, що виробництво стримувалося настільки, що податкові надходження були нижче максимуму.

Якщо економіка знаходиться у визначеній точці, тоді зниження ставок податку сумісне зі збереженням стійких податкових надходжень. Логічне міркування Лаффера полягало в тому, що більш низькі ставки податків зможуть створити стимули до роботи, заощаджень і інвестицій, інновацій і прийняття ділових ризиків, підштовхуючи, таким чином, істотне розширення національного виробництва і доходу. Така податкова база, що розширилася, зможе підтримати податкові надходження на колишньому рівні навіть при тім, що ставки податку будуть нижчі. На думку прихильників економічної теорії, орієнтованої на пропозицію, скорочення дефіциту буде забезпечуватися також двома іншими обставинами. По-перше, скоротяться масштаби відхилення і неплатежу податків. Високі граничні ставки прибуткових податків підштовхують платників податків до того, щоб не платити податків за допомогою використання різних податкових укриттів: придбання муніципальних облігацій, виплата відсотків по яким не обкладається податком; приховування доходів від Служби внутрішніх доходів і т.д. Зниження ставок податків послабить схильність до участі в таких операціях. По-друге, стимули до виробництва і збільшення зайнятості, що виникнуть у результаті зниження податкових ставок, забезпечать скорочення урядових трансферних платежів. Наприклад, створення великих можливостей для зайнятості скоротить масштаби платежів посібників по безробіттю і, отже, буде скорочувати дефіцит бюджету.

Однак не можна і знижувати податки надміру. Згадаймо, що вони відіграють не тільки стимулюючу, але й обмежуючу роль. Надмірно низькі податки можуть призвести до різкого падіння підприємницької активності, що також може спричинити ряд негативних наслідків, як, наприклад, криза надвиробництва, виявитися згубним з погляду схоронності довкілля.

Як уже відзначалося, часто можна чути скарги на нестабільність українських податків, на постійні зміни правил "гри з державою". Це дійсно так. Без гострої необхідності часто вводиться велика кількість часткових змін і, що найгірше, нерідко заднім числом. Видимо, під впливом того чи іншого угруповання політиків чи економістів робиться спроба сполучити несумісне, врахувати всі ті пропозиції, про які говорилося вище.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювалися з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов'язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб у фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів)). За таких умов суб'єкти господарювання і фізичні особи опиняються в критичному становищі - більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом мають сплачувати.

Часті часткові зміни свідчать про відсутність стрункої концепції, знову і знову повертають нас до думки про необхідність створення наукової школи. Але в той же час, не виправдуючи такі зміни, варто мати на увазі, що податкова система сьогодні не може бути застиглою. Податкова реформа, йдучи за загальним ходом всієї економічної реформи, є невід'ємною її ланкою. До того ж фінансова ситуація в країні продовжує залишатися складною.

Як бачимо, основні принципи податкової системи (стаття 3 Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року) не виконуються. Найцікавіші з них три наступні принципи:

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг упродовж бюджетного року;

- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

Перший із названих принципів порушуються найчастіше.

Прикладом цього може бути і введення в дію нових законів "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про ПДВ" у середині 1997 року, до закінчення бюджетного року, і часті зміни порядку визначення дати виникнення податкових зобов'язань при нарахуванні ПДВ. Від дати прийняття нового закону "Про ПДВ" 3 квітня 1997 року порядок змінювався чотири рази.

Як факт порушення третього з названих принципів може служити історія зі статтею 13 закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Сам закон було прийнято Верховною Радою 25.05.97 року, а вже законами від 18.11.97 року редакція статті 13 "Оподаткування нерезидентів" була змінена повністю, і якраз однією із причин зміни було недостатньо чітке формулювання положень статті. Не краща ситуація і з принципом "економічна обґрунтованість", підтвердженням чого може служити розгляд у Верховній Раді проекту державного бюджету на 1999 рік.

Після подання проекту бюджету на 1999 рік Кабінетом Міністрів до Верховної Ради бюджетний комітет запропонував збільшити доходну частину на 45,6%. Звісно, що таке збільшення було важко виконати за рахунок тільки не інфляційних методів.

Отож, існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини - станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов'язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме чисельні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно ПДВ за 2 роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більш як 100 роз'яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у Законі "Про державну податкову службу".

За всі роки незалежності нашої країни постійно велася значна робота зі створення ефективної системи оподаткування. За ці роки було прийнято чимало указів, законів, декретів із питань оподаткування. Не викликає сумніву, що законатворці, розробляючи нові законопроекти з питань оподаткування, мали намір удосконалити систему оподаткування, а отже, сприяти поліпшенню соціально-економічного становища країни, яке, на жаль, не можна назвати задовільною. Однак наша система оподаткування ще не повністю відповідає вимогам сьогодення і найближчої перспективи. Адже систематично не виконується прогнозні плани надходжень сум податків до бюджету, а результат - зростання соціального невдоволення через несвоєчасні виплати пенсій, допомог, заробітної плати, недофінансування потреб оборони, науки, освіти тощо. Платники податку нарікають на високий рівень податкового тиску, що зумовлює серйозні негативні фінансово-економічні наслідки, зокрема те, що більше 60% підприємств збиткові. Навіть прибуткові не в змозі забезпечити розширеного відтворення виробництва, отже, чимало підприємств стають неплатоспроможними у розрахунках із бюджетом та відповідними юридичними і фізичними особами. Серйозне невдоволення у платників податків викликає те, що держава зобов'язала їх обчислювати, обліковувати і сплачувати в різні бюджети кілька десятків усіляких податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових доходів.

Звернімо увагу на Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким запроваджено новий вид обліку - податковий, із якого не створено належних ні теоретичних, ні методологічних основ. Постає питання: як фінансовий (бухгалтерський) облік має ув'язуватися з податковим? Де методологія цієї узгодженості, де порядок їх перевірок?

Значно ускладнені облік і звітність із нарахування та сплати ПДВ. Він так ускладнює роботу бухгалтерів, фінансистів, економістів-плановиків, що у них майже не залишається часу на складання фінансових звітів, організацію обліку, аналізу результатів фінансово-економічної діяльності підприємства. Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначені у законах та підзаконних актах. Погано, що нові закони вводяться без достатнього попереднього обговорення й апробації їх на практиці. До того ж більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалася відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур, а зараз причетні до творення законів особи не зовсім досконало пам'ятають відповідні правила, за порушення яких несуть повну відповідальність.

Вади податкового законодавства і потреба їх відповідного вдосконалення спричинені, по-перше, тим, що самі законатворці в силу об'єктивних причин неспроможні детально вивчити усі ці фактори, від яких залежить прийняття ефективних законодавчих і підзаконних нормативних актів з оподаткування. Тому бажано було б, щоб Основний Закон податківців - Податковий кодекс обговорювали не тільки чиновники, але й платники податків. В Україні є Науково-дослідний фінансовий інститут. У його компетенції вивчення на практичному досвіді ефективності впровадження основних норм і положень Податкового кодексу. З цими основними положеннями можна було б ознайомити всілякі асоціації та спілки (підприємців, платників тощо), пропозиції яких могли б слугувати вдосконаленню податкового законодавства.

Стабілізація економіки поки що виявляється лише як тенденція в умовах триваючого спаду виробництва й інфляції. Податкова система покликана протистояти економічній і фінансовій кризі. Усе це обумовило необхідність уведення ряду змін, доповнень, виправлень у податкове законодавство. Податкова реформа продовжується.

2. Oцінка податкового навантаження на підприємництво та його наслідків

2.1 Аналіз динаміки податкового навантаження на мале та середнє підприємництво

Період реформування економіки болісно переживають будь-який з платників податків - юридична чи фізична особи. За даними експертного опитування, за останні роки для відкриття нового підприємства в деяких областях України потрібно було витратити 5-6 тижнів, а для оформлення ліцензії - від 6 до 4 тижнів. Хоча таке підприємство - це нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету.

Нарешті підприємство відкрито, ліцензії на значний перелік необхідних дозволів отримано - можна приступати до енергійної діяльності. І ось тут одна за одною починаються перевірки: органів, що видали ліцензію, контрольно-ревізійної служби, метрології, податкової, пожежної та санітарної інспекцій, землевпорядників тощо.

За даними статистики, кожне мале підприємство в середньому з п'яти робочих днів два дні витрачає на перевірки та узгодження всіляких питань із державними органами. Усе це обходиться підприємцю недешево - 4200 грн. У таких умовах у 1998 році майже 60000 чоловік припинили підприємницьку діяльність, тобто держава втратила стільки ж платників податків.

Усі керівники підприємств скаржаться на високий рівень оподаткування, що сягає на підприємстві 60 - 90 % від обсягу виробництва. Урядовці та аналітики переконують, що частина ВВП, яка перерозподіляється у вигляді податків, становить усього лише близько 30%, а це цілком помірний, не дуже відмінний від досягнутого іншими країнами рівень. Такий разючий контраст в оцінці податкового тиску викликає щонайменше подив. Адже ставки податків та об'єкти оподаткування загальновідомі, тому можна з'ясувати, яка ж частина ВВП йде на користь держави у вигляді податків. Нехай ВВП становить 100%, ПДВ - 20% від нього. Решту 80% отримують підприємства. Припустимо, що їхній прибуток 10% від останньої суми (оскільки 60% підприємств в Україні збиткові). Таким чином 3% - це податок на прибуток. Чистий прибуток (7%) може виплачуватися у вигляді дивідендів (тоді стягується податок із дивідендів) або реінвестуватися. Відтак уже лише 77% від ВВП потрапляє на ринок праці для придбання трудових ресурсів. Однак домашнім господарствам дістається лише 56% від ВВП, оскільки 21% становлять нарахування на зарплату (за сумарною ставкою нарахувань - 37,5%: 32% - у Пенсійний фонд, 4% - на соцстрах, 1,5% - у фонд зайнятості). Із цих 56% виплачується прибутковий податок (вважатимемо ставку цього податку в середньому 20%). Отже, доходимо невтішного висновку: виробники ВВП отримують лише 45% від його суми. Зауважимо, що не враховуються акцизи і митні збори; пенсійні збори з громадян із торгівлі валютою, ювелірними виробами, автомобілями; місцеві податки; інфляційний податок; податок на дивіденди; платежі за патентування, ліцензування, сертифікацію, до Інноваційного фонду та інші. Тобто, у доданій вартості чесної фірми 55% становлять податки. В таких умовах важко підтримувати просте відтворення, надто обмежені можливості для розвитку. Тому для нашої економіки неминучі (і навіть закономірні) ухиляння від сплати податків, неплатежі, "вибивання" пільг і таке інше. Отже, потрібне зниження як мінімум удвічі (до загальноприйнятих 30 - 40 % від ВВП) податкового тягаря.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів (законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників).

Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб'єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб'єкти підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалася посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що доход, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями суб'єктам господарювання. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарства із спадаючим темпом виробництва. Недаремно масштаби ухилення від оподаткування в Україні уже давно набули загрозливого характеру. Так, 50% готівки обертається поза банками, а частка доходів в тіньовому секторі економіки становить 45% - 65% валового внутрішнього продукту. За результатами опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією, 44% відповіли, що приховують від 31 до 50% доходу. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову-таки за рахунок введення нових податків та зборів. Наприклад, гербового збору, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв'язку та інші.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система - це та сила, яка підриває національну економіку.

Надвисокі податкові ставки з підприємців і населення, якими уряд намагається забезпечити фінансову збалансованість і бездефіцитність бюджету, є однією із гальм розвитку малого бізнесу. Мале підприємництво душать численні податки і побори, що нерідко залишають йому 5-10% прибутку. У результаті малі підприємства стають на грань банкрутства незалежно від їхньої народногосподарської значимості.

За результатами соціологічних досліджень МФК та анкетування малих приватних підприємств, які проводив Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології, проблеми і перешкоди для розвитку малого бізнесу в Україні можуть бути розподілені на кілька категорій, основні з яких відносяться до законодавчих та адміністративних факторів, пов'язаних із законодавством України та податковою системою. Ці перешкоди, створені державою, включають:

- високі податки;

- велика кількість різних податків;

- часті зміни до вимог податкової звітності;

- велика кількість видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню та надто складна процедура отримання ліцензій;

- надто складна процедура реєстрації підприємства;

- часті перевірки державними та податковими органами.

Підприємці одностайно заявляють про те, що система оподаткування в Україні потребує негайної реформи, і що саме тому стримується розвиток малого та середнього підприємництва (МСП). Ще одною причиною є часті перевірки.

2.2 Аналіз змін у податковому механізмі

У 1999 році ситуація з оподаткуванням малого підприємництва (МП) почала дещо покращуватися. Так, підприємці сплачували в середньому 9 різних податків, це на 25% менше у порівнянні з 1998 р. Найчастіше на сплату податків ішло від 21 до 30% виторгу від реалізації, однак, майже половина платили у вигляді податків більш як 30% виторгу від реалізації. Позитивна тенденція, яку можна було простежити у ході 1999 р. - це перехід на спрощену систему оподаткування, що привело до зменшення непрямих витрат, пов'язаних із сплатою податків. Внаслідок цього збільшився оборот майже 59% підприємців.

Перші кроки до реальної підтримки малого бізнесу зроблені у 1998 р. Указом Президента від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (для МП з чисельністю працівників до 10 осіб і обсягом виторгу до 250 тис. грн.), а 24 червня 1999 р. Президент підписав Указ про внесення змін в попередній Указ, поширивши його на юридичних осіб з чисельністю працівників до 50 осіб і виторгом до 1 млн. грн. Звичайно, це сприятиме легалізації доходів та спрощенню стягнення податків і зборів.

Як відомо, без реформування відносин держави та бізнесу неможливо обмежити розміри тіньової економіки. Місцеві органи влади мають непропорційно великий вплив на малі підприємства у порівнянні із сусідніми країнами (крім Білорусі). Потрібно і далі розширяти обсяги спрощеного оподаткування аби охопити цією практикою більше підприємств, а також замінити спрощеною системою ще більше податків. Tому завданням першочергової важливості для уряду України є зменшення розміру тіньової діяльності МСП (діяльності поза оподаткуванням), що можливо тільки за умов зменшення податкового тягаря. Тому одна з пропозицій до уряду - запровадити пільгові податкові заходи для новостворених підприємств на певний термін.

На рівні ж місцевих органів для сприяння малому бізнесу потрібні, крім інших, наступні заходи:

- забезпечення дотримання правил проведення перевірок;

- усунення деяких місцевих податків.

Отже, найважливішим чинником розвитку підприємництва є зниження податкових ставок. Так, в Україні узагальнений показник податкової ставки становить близько 85%, у той час як у США граничний рівень дорівнює 35%, в Японії та Франції - 42%, у Швеції - 52, Німеччині - 53%. Такий високий показник податкової ставки, ясна річ, гальмує розвиток підприємництва, спричиняє зріст цін, масову несплату податків і, як наслідок, розвиток тіньової економіки.

...